Історичний розвиток господарських систем

Країни Західної Європи, США та Японія утворювали три панівні фінансово-промислові центри. У другій половині XX ст. тут відбувся поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.

Серед характерних особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві ролі науково-технічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва, нових технологій, перетікання значних людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використання їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо.

Виснаження національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП багатьох країн частки видобувних галузей. Випереджувальними темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Провідне місце в структурі господарства посіла електротехнічна галузь, важлива роль належала машинобудуванню. Виникали нові галузі, зокрема аерокосмічна, радіоелектронна тощо.

У сільському господарстві тривав перехід до машинного виробництва, стандартизованої продукції, землеробства, широкого впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетворюється на індустріальну галузь, кількість працюючих тут поступово зменшується, що є характерним для розвитку індустріальних суспільств.

Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили технологічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлінський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого покоління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробництво персональних комп'ютерів.

Серед інших факторів НТП слід назвати такі:

з'являються науково-виробничі комплекси -- територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;

домінантними стають інтенсивні фактори розвитку економіки -- модернізація, автоматизація виробничих процесів;

зростають капітальні вкладення в невиробничу сферу: освіту, професійну підготовку, науку, медицину.

Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX століття була періодом: поступової стабілізації основних галузей промисловості; зростання виробництва товарів споживання; підвищення життєвого рівня населення. Найвагомішим аспектом успішного поступу європейської цивілізації, США та Японії з позицій людино центризму стає саме підвищення добробуту людей.

z. Корпоративні форми господарств та їх наукове обґрунтування у 50-80-ті роки ХХ ст.

Корпорація -- це система організації бізнесу, Грунтована на пайовій участі в капіталі об'єднання, в якому власники є відособленими від оперативного управління економічними процесами, переданого в руки професійних менеджерів. Корпоративна форма організації підприємництва сформувалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями у продуктивних силах суспільства.З інституціональної точки зору в корпорації (фірмі) першочергове значення має не її виробнича діяльність, а так званий «пучок контрактів». Те нове, що привносить корпоративна форма підприємства, полягає у виникненні особливої групи учасників контрактних відносин -- акціонерів.У другій половині XX ст. проходять етап видозміни і структу-ризації різні типи корпоративних об'єднань. Найпоширенішими з них залишаються акціонерні товариства, що мобілізують капітал випуском цінних паперів: акцій та облігацій.реєструють.

Дослідник еволюції сучасних інститутів О. Вільямсон визначає унітарну (У) форму корпорації, під якою розуміє традиційну організацію фірми за функціональною ознакою. Значну увагу О. Вільямсон приділяє мультидивізійній (М) формі корпорації і вбачає в ній найсуттєвішу організаційну інновацію XX ст. П. Друкер, досліджуючи сутність корпорації, демонструє виникнення у 1950--1960-х роках нового антимонопольиого типу корпорацій (олігополій), здатних швидко переводити власні капітали з однієї галузі в іншу, руйнуючи монополістичні бар'єри між ними.Упродовж XX ст. в межах світової цивілізації було сформовано три основні моделі корпорації: американська, європейська (континентальна) та японська. Багатонаціональні та міжнародні корпорації є інтернаціональними за принципом утворення капіталу та сферами діяльності. Вони являють собою особливий випадок міжнародної корпорації, оскільки створювалися переважно у західноєвропейському регіоні.

aa. Економічне зростання 50-60-х років ХХ ст. Економічне диво Німеччини та Японії.

bb. Неокейнсіанські (Р. Харрод, О. Домар), неокласичні (Р. Солоу Дж. Мід) та неоінституціональні (С. Кузнець) теорії економічного зростання.

cc. Кризи світової і національних економік у 70-80-ті роки ХХ ст. та їх аналіз у економічній думці. Феномен стагфляції.

dd. Неоконсервативні реформи державного регулювання: „тетчеризм” та „рейганоміка”. Особливості реалізації ідей монетаризму.

Війна, що її США вели у В'єтнамі, призвела до загострення соціальних суперечностей і, також -- до повороту до політики реалізму, перегляду політичного курсу відповідно до міжнародних умов, що змінилися, та економічних можливостей країни. До початку 1990-х років у США здійснюється перехід до консервативної моделі економічного зростання. У 1970-і роках стала очевидною дисфункціональпість механізмів державно-монополістичного регулювання, що склалися ще у 1930-х роках, у період «нового курсу» Ф. Д. Рузвельта. Підтвердженням цього є низка економічних криз структурного порядку, що завдали удару по капіталістичній економіці. Кризи 1974---1975 та 1980---1982 років негативним чином вплинули й на корінні інтереси монополістичної буржуазії, що стало одним із найважливіших чинників, що зумовили різкий зсув управо в економічній теорії та політиці розвинених капіталістичних країн. Діяльність неоконсерватшших урядів 70---80-х рр. XX ст. («рейганоміка» у США, «тетчеризм» у Великій Британії, відроджене «соціальне ринкове господарство» у ФРН) була спрямована передусім на забезпечення монопольно високих прибутків, стимулювання підприємницької ініціативи.

Структурна перебудова капіталістичного відтворення, здійснювана у 1960--1970 роки під впливом НТР та складних умов економічного зростання, була досить болісною і супроводжувалася певним зниженням темпів росту продуктивності праці, ефективності капіталістичної економіки загалом.Усе це спричинилося до необхідності суттєвої переорієнтації державної економічної політики, переоцінки ролі тогочасної капіталістичної держави в регулюванні капіталістичного виробництва. У 1970-і рр. увиразнилася неефективність подальшого акценту на кейпсіанські та неокейпсіанські механізми державно-монополістичиого регулювання господарських процесів.

Зовсім новий характер мали економічні труднощі та суперечності 1970-х - початку 1980-х рр., коли проблемою стали самі виробничі потужності, а не попит, необхідність формування пропозиції. Таким чином, був потрібен демонтаж кейнсіанських форм та методів регулювання економіки, пов'язаних, на думку неоконсерваторів, із бюрократизацією державного апарату, невиправданим зростанням бюджетних витрат, розширенням соціальних програм капіталістичної держави. Так звана «рейганоміка» була одним із варіантів неоконсервативної політики, що впродовж ї 980-х --- на початку 1990-х років застосовувалася в багатьох розвинених капіталістичних країнах (зокрема, у Великій Британії політика М. Тетчер -- «тетчеризм»). Ця політика стала відповіддю на погіршення умов капіталістичного відтворення. На перший план вийшли завдання раціоналізації виробництва, поліпшення його структури, технологічної перебудови, інтернаціоналізації капіталу. У 70-і рр. XX ст. в економіці США відбулися структурні зміни. Було проведено масову «чистку» неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств ліквідовано. Водночас з'явилися нові наукоємпі галузі, які й сьогодні визначають обличчя сучасного світу. У 1970-і роки активно втілювалась у життя концепція нового федералізму, яка передбачала перенесення центру ваги у прийнятті громадських рішень на місцеві органи й активний розвиток самоврядування на місцях. У період президентства Р. Рейгана (1981--1988) економіка країни була охоплена кризою. Ще однією складовою економічної політики Р. Рейгана було скорочення податків.

У 1970-х роках у Великобританії уповільнилося зростання виробництва, почастішали циклічні кризи, подовжилася фаза депресії, темпи інфляції досягли на кінець 1970-х рр. 15 % на рік, що було небаченим до того часу в країні рівнем. Наприкінці 1970-х років критики економічної політики Великої Британії називали її «хворою людиною Європи». Політика виходу британської економіки з кризи за допомогою впровадження неоконсервативної моделі державного регулювання, реалізована урядом консерваторів на чолі із М. Теттчер (народ, у 1925 році), увійшла в історію під назвою «тєтчєргізм». М. Тетчер відкинула жорстке державне регулювання економіки й запропонувала нову економічну програму, яка ґрунтувалася на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації-- монетаризмі.

Проголошені в програмі денаціоналізація і приватизація, дерегулюванпя, дебюрократизація означали підтримку підприємницької ініціативи, крайній індивідуалізм. Також уряд здійснював політику скорочення витрат і оподаткування, відмови в субсидіях підприємствам, що збанкрутували, приборкання влади профспілок. Реформи заторкнули всі сфери господарського життя країни. Одним із перших кроків було прийняття законів, що обмежували безмежні права профспілок па оголошення страйків, а також законів, що дозволили уряду вистояти у боротьбі зі страйкарями.

У сфері грошового обігу, фінансів та банківської справи уряд М Тетчер керувався монетаристського концепцією, яка пропонувала жорстке обмеження грошової маси в обігу. Уряд консерваторів здійснював політику переважного стимулювання приватного бізнесу та одночасного обмеження державного підприємництва. Найважливішим напрямом реформ був курс на приватизацію державного сектору.

Приватизації були піддані багаті родовища нафти у Північному морі, заводи з виробництва радіоактивних ізотопів, національна компанія з перевезення вантажів, вугільні шахти тощо. Велика увага приділялася приватизації нафтової, сталеливарної, авіакосмічної промисловості, повітряного транспорту. У результаті приватизації значно зменшилася питома вага капіталовкладень в економіку з боку державних органів і націоналізованих галузей господарства. Важливого значення уряд М. Тетчер приділяв приватизації житла. Уряд через парламент провів закон, що зобов'язував продавати будинки за пільговими цінами мешканцям-орендаторам, унаслідок чого значно зросла частка громадян країни, які стали власниками свого житла.

Уряд Великої Британії ужив цілу низку заходів, що стимулювали розвиток приватного бізнесу, серед них -- збільшення податкових пільг. Політика уряду дедалі більше спрямовувалася на розширення рівня свободи господарської діяльності підприємців.

Одним із найважливіших напрямів діяльності уряду М. Тетчер була боротьба з інфляцією. Суворо контролювалися темпи зростання грошової маси в обігу, були скорочені позики, що надавалися державою приватному сектору, відмінено контроль над цінами та заробітною платою, підвищено ставки відсотка. Серед антиінфляційних заходів досить суттєвим було обмеження державних витрат. Реформаторська діяльність уряду М. Тетчер дала плідні результати. Було не лише зупинено спад виробництва у промисловості, але вже у 1982 році було очевидне його зростання, а на середину 1980-х років Велика Британія мала середні темпи економічного зростання, характерні для розвинених країн. Різко скорочено рівень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу. Значно зріс ВВП, швидшими темпами почали розвиватися не лише англійська промисловість, а й такі галузі, як торгівля, зв'язок, транспорт, поліпшилися показники фінансово-банківської сфери економіки.

ee. Посилення процесів інтернаціоналізації та глобалізації світового господарства в кінці ХХ - на початку ХХІ ст.

Складовою глобалізаційних процесів, а також характерною рисою сучасного етапу розвитку світового господарства є сталий розвиток міжнародної торгівлі й розширення потоків капіталів. Сучасне виробництво, що ґрунтується на новітніх технологіях, наштовхнулося на вузькість національного ринку при реалізації своєї продукції, що стимулювало прагнення країн збільшувати експорт. Нарощування обсягів міжнародної торгівлі тепер відбувається не лише за рахунок розширення експортного виробництва в країні, а й експорту капіталу до інших країн для будівництва підприємств, що вироблятимуть ці товари. Посилення спеціалізації виробництва зумовлює до перетворення великих сучасних компаній. Сучасні компанії перетворюються на транснаціональні корпорації (ТНК). Інвестування набуває форм прямих капіталовкладень. Сьогодні рівень міжнародної торгівлі набагато вищий, ніж будь-коли. У пій задіяний значно ширший набір товарів та послуг. Але найголовніша відмінність полягає в інтенсивності фінансових потоків та рух капіталів. Сучасна світова економіка, прив'язана до «електронних грошей», які існують лише у вигляді цифр на моніторі комп'ютера, не має аналогів у минулому. Проникнення ТНК до інших країн супроводжується привнесенням до цих країн нових знань, нової технології виробництва і нових виробничих відносин. За підтримки національних урядів руйнуються соціальні структури традиційних суспільств, адже міжнародні корпорації перетворюють їх відповідно до «міжнародних стандартів». Побут, культурні цінності, економіка в різних регіонах світу стають дедалі схожими. Цій уніфікації суспільств та економік сприяють потужні потоки капіталу між країнами, що вимагають єдиних правил гри. На противагу попереднім підходам, що характеризувалися порівняно високим рівнем незалежності національних економік і більшою свободою прийняття рішень, у новій глобалізо-вапій міжнародній економіці залишається дедалі менше можливостей для національних автономій. Це, звісно, призводить до втрати керівництва національних економік контролю в управлінні господарським розвитком країни і, зокрема, в таких ключових сферах, як «рівень державних витрат». Глобалізація економіки практично внеможливлює регулювання ринку і системи виробництва в країні на національному рівні.

Глобалізація набуває різного сенсу залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, або про світове виробництво загалом. Глобалізація фінансового капіталу випробувала концепції рів-' новажного розвитку ринкової економіки на основі ліберальної економічної політики. Класична і неокласична економічні теорії спиралися на раціональну основу пізнання, на досконалість знань. Але вже Хайєк стверджує, що абсолютне знання на основі сучасної інформації не існує і неможливе, а отже, рівноважного стану не можна досягти і в умовах централізованої економічної системи, і тому тільки ринок може з найменшими витратами уникнути втрат від асиметрій, що виникають. Хоча Пригожий (брюссельська школа) стверджує, що саме хаос породжує порядок. Але це означає, що теорія «економіки раціональних очікувань» повинна стати надбанням історії економічних ученьГі

Глобалізація, збільшивши простір і глибину фінансових ринків, нестабільність не ліквідувала, а породила умови її безупинної нестійкості. У кредитних відносинах також відбулися серйозні зміни. Суб'єктивна оцінка у зв'язці «кредит--застава» -- реальність. Цінність застави залежить від того, яку суму готовий позичити банк його власнику. Особливо це характерно у відносинах центру і периферії на постсоціалістичному просторі, де кредитні ризики дуже великі. А кредитний ризик веде до збільшення ставки процента. Тут відносини «дикого капіталізму», а Дж. Сорос називає його «бандитським капіталізмом».Для сучасного періоду розвитку світового господарства характерним також с посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації. Цьому сприяв розвиток продуктивних сил, що дедалі більше вимагав активного обміну між багатьма країнами та уніфікованих правил гри на міжнародному ринку. Від переговорів на двосторонній основі, що створювало різні умови для експорту чи імпорту одного товару, країни перейшли до міжнародних угод. Стосовно посилення ідеології інтернаціоналізації та консолідації у світовому господарстві необхідно зазначити, що нині на авансцену світового економічного життя виходять нові учасники, які, поряд із традиційними, стають головними законодавцями моди у світогосподарських процесах.Так, сьогодні виокремлюють вісім нових основних суб'єктів, що справляють вирішальний вплив на світогосподарські процеси. Це:-міжнародні організації -- Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), Продовольча і сільськогосподарська організаціяОб'єднаних Націй (ФАО), Міжнародна організація праці (МОП), Світова організація торгівлі (СОТ); країни «Великої сімки» -- С7 (чи вісімки, С8, разом із Росією);регіональні організації, яких налічується близько 60;2)багатонаціональні корпорації (понад 60 тисяч);3)інституціональні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди,страхові компанії); 4)неурядові організації; 5)великі міста; 6)окремі видатні особистості (науковці --- лауреати Нобелівської премії, університетські професори, відомі фінансисти, підприємці та ін.) Таким чином, глобалізація стала постійним чинником внутрішньої та міжнародного економічного життя.

ff. Транснаціональні корпорації та особливості їх діяльності на сучасному етапі розвитку світового господарства.

Найбільш загальною причиною виникнення транснаціональних корпорацій є інтернаціоналізація виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил, що переростають національно-державні межі. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу набуває характеру експансії господарських зв'язків через створення найбільшими компаніями численних відділень за кордоном і перетворення національних корпорацій на транснаціональні. Вивіз капіталу стає найважливішим чинником у формуванні і розвитку міжнародних корпорацій. До конкретних причин виникнення ТНК слід віднести їх економічну ефективність, обумовлену великими масштабами виробництва у низці галузей. Жорстка конкуренція, необхідність вистояти в конкурентній боротьбі сприяють концентрації виробництва і капіталу в міжнародному масштабі. В результаті стає виправданою діяльність в глобальних масштабах, з'являється можливість понизити витрати виробництва і отримати надприбуток.

Транснаціональні корпорації -- це національні монополії із закордонними активами. Їх виробнича і торгово-збутова діяльність виходить за межі однієї держави. Філії і дочірні компанії за кордоном мають відносно самостійні служби виробництва і збуту готової продукції, научно-дослідницьких розробок, послуг споживачам і ін. В цілому, вони складають єдиний крупний виробничий комплекс з правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країни-засновника. З часу свого виникнення міжнародні корпорації зазнали значну еволюцію. Перше покоління сучасних міжнародних корпорацій представляли головним чином так звані колоніально-сировинні транснаціональні корпорації. В ході першої світової війни і післявоєнний період набрали силу ТНК, що спеціалізувалися на виробництві озброєнь. На цьому етапі розвитку ТНК не робили такого істотного впливу на світову економіку і відповідні їй світові господарські зв'язки. Загальне число міжнародних монополій на початок 40-х років XX століття не перевищувало 300.

З початку 50-х років міжнародні корпорації починають активні дії із завоювання світових ринків. Цьому сприяла політика лібералізації міжнародних економічних зв'язків, поява на політичній арені багатьох держав, що звільнилися, світовий споживчий попит, що ріс і інші чинники. Бурхливий розвиток міжнародних корпорацій, як по їх кількості, так і по масштабах і об'ємах діяльності сприяв тому, що вони придбали особливе значення і роль в міжнародній економіці. Транснаціоналізация діяльності компанії проходить через ряд етапів.

На першому етапі закордонна господарська діяльність практично мало впливає на положення компанії в цілому. Вона тільки починає розгортати закордонну економічну діяльність, як правило, у формі експорту. На цьому етапі компанія юридично прив'язана до однієї держави.

На другому етапі закордонна господарська діяльність набуває відносної самостійності. Діяльність компанії за кордоном вступає в складну систему взаємозалежностей зі всіма іншими сторонами діяльності компанії, спонукає проводити якісні зміни в діяльності компанії в цілому. Центр міжнародної діяльності переміщується з експорту на закордонне виробництво. Відбувається відділення закордонної діяльності від діяльності на внутрішньому ринку. Це знаходить віддзеркалення в організаційній структурі компанії. Компанія набуває рис міжнародної.

На третьому етапі росте роль закордонної діяльності компанії. Внутрішній ринок втрачає приоритет і стає в один ряд з багатьма зовнішніми ринками. Саме на цьому етапі компанія стає дійсно міжнародною зі всіма вищепереліченими ознаками. Названі три етапи є типовими для процесів інтернаціоналізації бізнесу у всіх країнах, починаючи з США.

Виключно важливу роль в механізмі функціонування сучасних ТНК грають банківські і фінансові інститути. Процеси інтернаціоналізації і глобалізації світової економіки, гостра конкурентна боротьба, у фінансовій сфері сприяли формуванню і розгортанню діяльності транснаціональних банків (ТНБ). Характер ТНБ визначається, по-перше, тим, що це найбільші банки, що грають домінуючу роль на своїх національних ринках. По-друге, в їх діяльності висока частка міжнародних операцій, залежність від зовнішнього ринку; по-третє, здійснення ними міжнародних операцій відбувається через розвинену мережу тісно зв'язаних один з одним закордонних відділень; по-четверте, ТНБ -- це гігантські системи фінансового капіталу, здатні надавати багатообразні послуги клієнтові; по-п'яте, між ТНБ існує тісна взаємозалежність, переплетення їх капіталів і інтересів.

Багато злиянь відбуваються між фірмами і транснаціональними корпораціями, що надають останнім консультаційні, транспортні послуги, зв'язок. Такі злиття сприяє формуванню глобальних мереж в різних сферах економіки. Транскордонні злиття і поглинання відбуваються переважно між фірмами, що базуються в розвинених країнах.

Істотною межею діяльності міжнародних компаній є диверсифікація їх виробництва і послуг. Кількість і характер тих, що входять в ТНК підприємств визначаються головним чином економічною доцільністю. Маючи в своєму розпорядженні могутню виробничу базу, ТНК проводять таку виробничо-торгівельну політику, яка забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку. Планування здійснюється в рамках материнської компанії і розповсюджується на дочірні фірми. Транснаціональними корпораціями здійснюється динамічна політика в області капіталовкладень і науково-дослідницьких робіт в національному і міжнародному масштабі.

gg. Передумови, суть та наслідки інформаційно - технологічної революції кінця ХХ - початку ХХІ ст. та її відображення в сучасній економічній думці.

До інформаційних технологій зазвичай відносять сукупність технологій у мікроелектроніці, створенні обчислювальної техніки (машин та програмного забезпеч є) шя), телекомунікації!мовлення та оптико-електронної промисловості.Останні два десятиліття XX ст. виникає сузір'я великих технологічних проривів у сфері нових матеріалів, джерел енергії, в медицині, у виробничій техніці , зокрема в транспортній технології. Сучасний процес технологічної трансформації розширюється по експоненті. Сьогодні ми живемо у світі, який вже давно називають цифровим, або елетронно-цифровим.Нові інформаційні технології-- це не просто інструменти, якими необхідно користуватися, а процеси, які необхідно розробляти.

Є суттєві відкриття у сфері інформаційних технологій;

поява мікропроцесора як ключового пристрою в поширенні мікроелектропіки (1971 р.);

винайдення мікрокомп'юшера в 1975 р. (перший успішний комерційний варіант з'явився у квітні 1977 р.);

виробництво операційних систем для мікрокомп 'ютерів компанією Microsoft (середина 1970-х рр.);

промислове виробництво оптичних волокон компанією Corning Glass па початку 1970-х рр.;

промислове виробництво відеомагнітофонів компанією 8опу у середині 1970-х рр. на основі відкриттів, зроблених у 1960-х роках в Америці та Англії;

в) створення в 1969 році компанією Advanced Research Project Aganscy (АRРА) Міністерства оборони США нової, революційної електронної комунікаційної мережі', яка згодом перетворилася на сучасний Іптернет.

Усі ці відкриття мають спільні характеристики: грунтуючись головним чином на наявних знаннях і розвиваючись як продовження ключових технологій, вони завдяки доступності й падінню ціни за зростання якості являють собою кардинальний прорив у масовому поширенні технології у сфері комерційного та суспільного використання.Під час третьої хвилі НТП розпочалося й господарське освоєння навколоземного космічного простору, були синтезовані матеріали, яких раніше не існувало в природі, створено промислові роботи, здатні практично повністю замінити людину на виробництві, а персональний комп'ютер перетворив і примножив потоки інформації.Досягнення науки і техніки у поєднанні з високим рівнем політичних, економічних та соціальних інститутів уможливили вихід країн Заходу на небачений раніше рівень економічного розвитку - - рівень задоволення різноманітних, у тому числі зовсім нових потреб переважної частини свого населення.

Усе це дало підстави для висновку про завершення індустріального періоду в розвитку західних країн: США, Великої Британії, Франції, ФРН, Японії, Швеції, Норвегії, Швейцарії, Голландії, Бельгії, Австрії, Ізраїлю та іп.

Утім скороченню кількості та частки зайнятих у промисловості цих країн сприяло також перенесення виробничих потужностей, особливо «екологічно сумнівних», до таких країн із середнім рівнем економічного розвитку і відносно дешевою робочою силою, як Туреччина, Південна Корея, Індонезія, Бразилія, Мексика, Таїланд. Перенесення технологій і цілих виробництв до цих та інших країн, поряд із негативними ефектами, мало наслідком їх індустріалізацію, перетворення на нові індустріальні країни, або нові індустріальні економіки.

У цей період країни Латинської Америки, Східної Європи та колишнього Радянського Союзу перебувають на етапі переходу не лише від планово-директишюї до ринкової економіки, а й до постіндустріальної структури виробництва та зайнятості. Та попри те, що нова технологічна структура і нова постіндустріальна, сервісно-інформаційна економіка відіграють дедалі більшу роль у світовому співтоваристві, говорити про остаточне і глобальне завершення доби іпдустріалізму зарано. Про це свідчить принаймні, що такі країни, як Китай та Індія, зі своїм величезним економічним потенціалом, зовсім нещодавно вступили у стадііо зрілого індустріалізму, а більшість країн Африки його ще навіть не досягли.

hh. Основні тенденції економічного розвитку США на етапі інформаційно - технологічної революції та її відображення в сучасній економічній думці.

ii. Основні тенденції економічного розвитку Великої Британії на етапі інформаційно - технологічної революції та її відображення в сучасній економічній думці.

jj. Інтеграція Європи та особливості економічного розвитку окремих її країн в цих умовах.

Важливим чинником економічного розвитку є інтеграційні процеси, що відбуваються в різних формах, зокрема економічна інтеграція. «Міжнародна економічна інтеграція -- це взаємопристосування національних економік, включення їх до єдиного відтворювально-го процесу в інтернаціональних масштабах». . Це не лише масштаби міжнародної торгівлі - - економічної діяльності, а й охоплювані сфери, рівень і усталеність взаємодії національних економік.Сучасна теорія міжнародної економічної інтеграції розрізняє п'ять ступенів, або послідовних етапів розвитку інтеграційних процесів: 1) зона вільної торгівлі; 2) митний союз; 3) єдиний, або спільний ринок; 4) економічний союз: 5) економічніш та валютний {монетарний) союз, чи повніш економічніш союз. Сьогодні лише одна міжнародна інтеграційна група країн реально пройшла перші чотири із зазначених етапів --- Європейський Союз. Саме прикладом міждероісавногд регіонального об'єднання як важливої частини міжнародної економічної системи є Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС). Якщо на початковому етапі до ЄЕС входило шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург), то від 1 січня 1995 р. їх було вже 15. У 1973 році до ЄЕС приєдналися Данія, Велика Британія та Ірландія, у 1981 р. - - Греція, а в 1986 р. - - Іспанія та Португалія. Першого травня 2004 року до Європейського Союзу приєдналося ще 10 країн: Латвія, Литва, Естонія, Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина, Кіпр і Мальта, тож нині їх 25.

Створення єдиного ринку на четвертому етапі економічної інтеграції має завершитися формуванням справді єдиного економічного союзу(ЕС).В Європі єдиний ринок із вільним переміщенням капіталу, товарів, послуг та робочої сили було створено до початку 1993 року. Одразу було поставлено завдання створення Економічного і Валютного Союзу (ЕВС), причому за стислий термін, до початку 1999 року.У межах ЄЕС його учасникам до початку 1980-х років вдалося налагодити програмування розвитку економіки та спеціалізацію її за країнами. Як наслідок, Франція спеціалізується на експорті малолітражних автомобілів, жіночого одягу, взуття, білизни; ФРН -- вантажних автомобілів, чоловічого одягу. Нині ЄС перетворився на один із головних центрів світового господарства. На ЄС припадає 1/3 світового товарообігу країн з ринковою економікою. ЄС також перевищив показники США за обсягом промислового виробництва і володіє половиною валютних резервів світу.

kk. Фактори економічного розвитку та еволюція інституціоналізму наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст.

Від 50--60-х років XX ст. у межах неокласичної течії формується новий науковий напрям, представники якого працюють на межі економічної теорії та інших суспільних наук -- філософії, соціології, політології, кримінології тощо. Якщо інституцІонально-соціологІч-ний напрям, що виник на початку XX ст., вважається «старим» інституціоналізмом, то цей новий науковий напрям називають неоінституціоналізмом. Неоінституціоиалізм як особлива економічна теорія набула визнання у 80---90-х рр. XX ст.Основними представниками неоіпституціоналізму є Рональд Коуз (1910 р. н.), Даглас Норт (1920 р. н.), -- Нобелівські лауреати, Олівер Вільямсон (1932 р. н.) та ін.

Стрижень сучасного інституціоналізму становлять два напрями -- неоінетитуціоиальна економіка (пеоіпзіігип'опа! есопотісз) та нова інституціональиа економіка (пе\у тзгішгіопаі есопотісз). Незважаючи на те, що назви видаються ідентичними, ці два напрями мають принципово різні підходи до аналізу інститутів (інституцій). Обидва вони сформувалися або на основі неокласичної теорії, або під помітним впливом її. Так, перший напрям -- нео-інституціононалізм -- залишає незмінним жорстке ядро неокласики. Другий напрям -- нова інституціоиальна економіка -- навпаки, відображає спробу створити нову теорію інститутів, не пов'язану з колишніми постулатами неокласики.

Структура сучасного Інституціоналізму та шляхи його еволюції у другій половині XX -- на початку XXI ст. вельми складні. Поряд із вищезазначеними схемами класифікації умовно його можна розподілити ще на три основні школи, або «рукави»: «індустріально-соціологічна школа», «школа суспільного вибору», «кон 'юнктурна школа».У більшості напрямів иеоінституціоналізму основну увагу приділено правовим аспектам економічного життя. Відповідно до контрактної (договірної) парадигми неоінституціоналізму, будь-які відносини між людьми розглядаються як взаємовигідний обмін, що закріплюється певними зобов'язаннями сторін. Саме способи регламентації договірних відносин визнаються найважливішою економічною інституцією.

Утім, єдиної класифікації інстнтуціональтіх теорій до цього часу так і не склалося, тому намагання врахувати наявність різноманітних підходів та взаємозв'язків між ними викликає певну складність під час висвітлення проблем і нститу ці опальної економічної теорії. Сьогодні неоінституціопалізм становить цілу сукупність підходів, об'єднаних кількома спільними базовими ідеями. Неоінституціональна теорія виходить із організаційно-контрактної перспективи, де на перший план висуваються витрати, що супроводжують взаємодію економічних агентів.Неоінституціоналізм має свої методологічні особливості, зумовлені вихідними теоретичними джерелами: традиційним інституціоналізмом та неокласикою. Зокрема, неоінституціоналізмом активно використовуються такі провідні елементи неокласичної моделі ринкової поведінки як раціональний вибір та прагматизм, методологічний індивідуалізм, концепція «економічноїлюдини», максимізація корисності.Засновником неоінституціопалізму із повним правом вважається Ропальд Коуз. У його статтях «Природа фірми» (1937) та «Проблема соціальних витрат» (1960) було вперше сформульовано дослідницьку програму неоінституціоиалізму, з якою пов'язані подальші зміни у захисній оболонці неокласичної теорії.

По-перше, розглядається ширший, ніж у неокласиці, спектр форм власності та контрактних форм, на основі яких здійснюється обмін.По-друге, в неокласичну модель вводиться поняття інформаційних витрат, тобто витрат, пов'язаних із пошуком і отриманням інформації про угоду і про ситуацію на ринку загалом. По-третє, поряд із виробничими, або трансформаційними витратами неоінституціоиалісти припускають існування транзакцій-них витрат. Під цим терміном, центральним для теорії транзак-ційних витрат (Р. Коуз, О. Вільямсон), розуміються всі витрати, що виникають при здійсненні угод. У свою чергу, нова інституціональна економіка, як уже зазначалося, відображає спробу створити нову теорію інститутів, яка не пов 'язаиа з попередніми постулатами неокласики і представлена такими основними теоріями:

* теорія ігор (Дж. фон і їейман, О. Моргенштерн, Дж. Неш);

теорія неповної раціональності Г. Саймона;

економіка угод (Л. Тевено, О. Фавро, А. Орлеан, Р. Буайє).

У зв'язку з розвитком пової інституціональної економіки відбулися зміни в «жорсткому ядрі» неокласики. Так, теорія ігор завдала удару по моделі загальної рівноваги Вальраса -- Ерроу -- Дебре, Теорія ігор грунтується на припущенні, що може існувати кілька точок рівноваги, які не цілком збігаються з точками оптимуму за В. Парето, або що рівновага може не існувати взагалі.

Центральними теоріями цього напряму інституціоналізму є; теорії індустріального та нового індустріального суспільства, теорія пості ндустріа-льного суспільства, теорія суспільства «третьої хвилі», теорія ін-новаційно-підприємі-шцької економіки, теорія суспільства знання, теорія інформаційного суспільства, теорія постекономіч-ного суспільства та інші.

20. Сучасний інституціоналізм та його методологічні особливості наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст

Сьогодні неоінституціопалізм становить цілу сукупність підходів, об'єднаних кількома спільними базовими ідеями. Неоінституціональна теорія виходить із організаційно-контрактної перспективи, де на перший план висуваються витрати, що супроводжують взаємодію економічних агентів. Неоінституціоналізм має свої методологічні особливості, зумовлені вихідними теоретичними джерелами: традиційним інституціоналізмом та неокласикою. Зокрема, неоінституціоналізмом активно використовуються такі провідні елементи неокласичної моделі ринкової поведінки як раціональний вибір та прагматизм, методологічний індивідуалізм, концепція «економічноїлюдини», максимізація корисності.Засновником неоінституціопалізму із повним правом вважається Ропальд Коуз. У його статтях «Природа фірми» (1937) та «Проблема соціальних витрат» (1960) було вперше сформульовано дослідницьку програму неоінституціоиалізму, з якою пов'язані подальші зміни у захисній оболонці неокласичної теорії.

По-перше, розглядається ширший, ніж у неокласиці, спектр форм власності та контрактних форм, на основі яких здійснюється обмін.По-друге, в неокласичну модель вводиться поняття інформаційних витрат, тобто витрат, пов'язаних із пошуком і отриманням інформації про угоду і про ситуацію на ринку загалом. По-третє, поряд із виробничими, або трансформаційними витратами неоінституціоиалісти припускають існування транзакцій-них витрат. Під цим терміном, центральним для теорії транзак-ційних витрат (Р. Коуз, О. Вільямсон), розуміються всі витрати, що виникають при здійсненні угод. У свою чергу, нова інституціональна економіка, як уже зазначалося, відображає спробу створити нову теорію інститутів, яка не пов 'язаиа з попередніми постулатами неокласики і представлена такими основними теоріями:

* теорія ігор (Дж. фон і їейман, О. Моргенштерн, Дж. Неш);

теорія неповної раціональності Г. Саймона;

економіка угод (Л. Тевено, О. Фавро, А. Орлеан, Р. Буайє).

У зв'язку з розвитком пової інституціональної економіки відбулися зміни в «жорсткому ядрі» неокласики. Так, теорія ігор завдала удару по моделі загальної рівноваги Вальраса -- Ерроу -- Дебре, Теорія ігор грунтується на припущенні, що може існувати кілька точок рівноваги, які не цілком збігаються з точками оптимуму за В. Парето, або що рівновага може не існувати взагалі.

Центральними теоріями цього напряму інституціоналізму є; теорії індустріального та нового індустріального суспільства, теорія пості ндустріа-льного суспільства, теорія суспільства «третьої хвилі», теорія ін-новаційно-підприємі-шцької економіки, теорія суспільства знання, теорія інформаційного суспільства, теорія постекономіч-ного суспільства та інші.

a. Зміна галузевої структури виробництва та становлення і розвиток теорій постіндустріального та інформаційного суспільства.

Подальший розвиток системи ідей індустріального суспільства зумовив становлення теорії постіндустріального суспільства. В основу концепції постіндустріального суспільства покладено теорію трьох хвиль цивілізації Е. Тоффлера --- розподіл усього суспільного розвитку натри етапи: доіндустріальний, індустріальний та суперіндустріальний. У до індустріальному суспільстві визначальною була (а в багатьох країнах країн залишається і сьогодні) сільськогосподарська сфера, з церквою та армією як головними інститутами суспільства; в індустріальному -- промисловість, із корпорацією та фірмою на чолі; у постіндустріаль-ному -- сфера послуг та інформації, з університетом як головним місцем її вироблення та зосередження.Виникнення постіндустріального суспільства пов'язане передусім із тими змінами, що відбуваються в економіці, професійній системі та соціальній структурі, і зумовлені новою роллю науки та техніки -- відбувається докорінна зміна структури виробництва (панування третинного та четвертинного за межами третинного секторів) та структури зайнятості (значна частка зайнятих, що має тенденцію до зростання, припадає на третинний та четвертинний сектори сервісно-інформаційної економіки).

На формування концепції постіндустріального суспільства суттєвий теоретичний вплив справили теорії індустріального суспільства (особливо концепції Р. Арона та В. Ростоу). Теорію постіндустріального суспільства було розроблено американським соціологом Д. Беллом.

Д. Белл подав концепцію постіндустріального суспільства як теорію соціальних змін, що можуть статися в суспільстві найближчими десятиліттями перш за все внаслідок розгортання вже помітних тенденцій випереджувального зростання сфери послуг та інформації, здобуття наукою нової ролі та перебудови суспільства, організованого за «економізованою» моделлю в напрямі моделі «соціологізованої».

Д. Белл розглядав становлення пост індустріального суспільства як переважно еволюційний процес, у результаті якого індустріальний світ не руйнується, а радше збагачується додатковими рисами.Найголовніша праця Д. Белла -- «Прийдешнє постіндустріаль-не суспільство» (1973) -- це завершенне теоретичне дослідження, в якому проблема постіндустріалізму розглядається в усіх її виявах: від аналізу джерел концепції до вивчення політичних і культурних процесів, що супроводжують становлення нового суспільства. Фундаментальними складовими теорії пост індустріального суспільства є такі: домінування підходу, що грунтується на періодизації історії не за принципом оцінки класової структури відповідних суспільств, а на підставі дослідження технологічних аспектів організації суспільного виробництва; принцип домінування технологічних аспектів організації суспільного виробництва над оцінкою класової структури поширено не лише на історичну періодизацію, а й на конкретний аналіз економічного розвитку сучасних суспільств.

Головну роль у становленні пост індустріальної теорії відіграла інституціональна теорія (вебленівська традиція), яка полягала в тому, що абстрактна ідея протиставлення стадій технологічної еволюції (у межах історичної школи), за нових умов видозмінилася в структуризацію секторів суспільного виробництва і виявлення внутрішніх закономірностей господарського розвитку, котрі не залежали від соціальної та політичної системи тієї чи іншої країни.

Ще наприкінці 40-х років XX ст. у працях американського економіста К. Кларка «Економіка у 1960 році» та французького суспільствознавця Ж. Фурастьс «Велика надія XX століття» були сформульовані найваоїсливіий методологічні принципи теорії пост індустріального суспільства -- розподіл усього суспільного виробництва на три сектори: первинний (сільське господарство та видобувна галузь), вторинний (промисловість та будівництво), третинний (сфера послуг).