Фактори що впливають на ціноутворення на промисловому підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Бердичівський коледж промисловості, економіки та права

Курсова робота

з «Економіки підприємства»

на тему: «Фактори що впливають на ціноутворення на промисловому підприємстві»

спеціальність 5.050.107

Студентки групи АП-29

Шевчук О.Л.

Викладач Гнатишин А.В.

2009р.

Міністерство освіти і науки України

Бердичівський політехнічний коледж

Затверджено заcт. директора головою циклової з навчальної комісії роботи Рішаном В.Р. Повійчуком М.Г.

Завдання на курсову роботу з «Економіки підприємства» на тему: «Ефективність створення та використання основних виробничих фондів та потужностей»

Студентки групи ЕП-26 Ковалишиної Н.М.

Викладач Повійчук М.Г.

потужність виробничий фонд обладнання

Зміст

Вступ

Розділ І. Планування і визначення виробничої потужності підприємства

Розділ II. Фонди часу роботи обладнання

Розділ III. Методика розрахунків виробничої потужності підприємства

3.1 Принципи розрахунку виробничих потужностей

3.2 Обчислення виробничої потужності

3.3 Розрахунок потужності провідних цехів і решти виробничих ланок підприємства

Розділ IV. Показники, використання виробничої потужності підприємства

4.1 Планування коефіцієнта використання виробничої потужності

4.2 Виробничий потенціал підприємства, система показників

4.3 Надійність стійкого функціонування й ефективного використання виробничих потужностей

Розділ V. Основні виробничі фонди

5.1 Поняття, склад і структура основних фондів

5.2 Оцінювання основних виробничих фондів

5.3 Знос основних фондів та його види

5.4 Амортизація основних фондів

5.5 Ремонт основних фондів

5.6 Виробничі потужності

5.7 Показники та основні шляхи поліпшення використання основних фондів

Висновки

Використана література

Вступ

В умовах формування та розвитку ринкових відносин центр господарської діяльності змішується до первинної ланки економічної системи - підприємства та його потужності.

Мета виробничої потужності визначати те, на що здатне підприємство, його потенціал. На відміну від виробничої програми, яка характеризує міру освоєння потужності у плановому періоді, виробнича потужність показує можливість максимального випуску продукції при заданих організаційно-технічних умовах.

Розробка виробничої програми здійснюється в такій послідовності:

1. Визначення номенклатури і асортименту продукції, яка випускається, і обсягу її поставок у натуральних одиницях. Для обґрунтування обсягу поставок конкретної продукції використовують господарські договори і портфель замовлень на продукцію.

2. На базі обсягу поставок і змінення залишків на складах визначається обсяг виробництва кожного виробу в натуральних одиницях з календарним розподілом у часі.

3. Обсяг випуску окремих видів продукції обґрунтовується виробничою потужністю.

4. На базі натуральних обсягів виробництва та її реалізації визначається загальний обсяг виробництва і реалізації у вартісному вимірі.

При розробці виробничої програми враховують такі фактори:

розрахунок потреби в продукції, яку визначає ринок (попит і пропозиція);

наявність виробничих потужностей;

наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів для виробництва продукції;

наявність довготривалих виробничих зв'язків з підприємствами - споживачами, біржами та іншими організаціями;

* кооперативні поставки і їх потреба для виробництва продукції.

Основним методом, який найбільш обґрунтовано дозволяє розробити виробничу програму, є балансовий метод. Цей метод передбачає співставлення виробничої програми з потужністю, матеріальними балансами та ін. Матеріальні баланси зв'язують виробництво і розподіл продукції на всіх рівнях та в усіх ланках її виробництва.

В хімічній промисловості важливими є також баланси напівфабрикатів. Призначенням їх є узгодження виробничих програм взаємопов'язаних цехів; перевірка забезпечення власними напівфабрикатами для переробки їх в інших цехах підприємства; вияв потреби в отриманні окремих видів напівфабрикатів з інших підприємств.

Баланси напівфабрикатів складають на базі виробничої програми (вагового випуску) випускаючих і споживаючих виробничих одиниць, цехів, витратних коефіцієнтів, залишків напівфабрикатів. Терміни виготовлення напівфабрикатів кооперативних підрозділів підприємства, цехів повинні бути узгоджені, тому баланси напівфабрикатів необхідно складати в календарному розрізі.

Виробнича програма визначається декількома варіантами, оптимізація яких здійснюється за допомогою лінійного програмування. Лінійне програмування дозволяє вирішувати оптимізаційні завдання за допомогою екстремуму, який потребує складання економіко-математичної моделі (записування цільової функції в лінійній формі і відповідних обмежень у вигляді системи лінійних рівнянь). Такі ж моделі використовують для оптимізації використання обладнання, яке забезпечує виконання виробничої програми. При цьому виділяють незмінне і взаємозамінне обладнання.

Для взаємозамінного обладнання необхідно розподілити продукцію за групами обладнання різної продуктивності, при однорідних технологічних операціях. При цьому необхідно визначити витрати часу різних груп обладнання при виготовленні продукції j-го виду.

Обмеження і критерії оптимальності функцій для цього виду обладнання визначаються аналогічно.

Крім оптимізації часу роботи обладнання, яке використовується в розробці виробничої програми, для раціональної роботи підприємства з поставок продукції різним споживачам використовують визначення транспортного завдання як економіко-математичної моделі виробництва і розподілу продукції між виробниками і споживачами. Це завдання також передбачає ряд обмежень і критеріїв оптимальності, які розраховують за відомими методами лінійного програмування.

Роль розрахунку виробничої потужності підприємства - важлива частина обґрунтування його виробничої програми. На його основі виявляють резерви, обґрунтовують економічну доцільність спеціалізації, кооперування і

обсягів капітальних вкладень.

Основними шляхами поліпшення використання виробничої потужності підприємства є:

повне використання у виробництві верстатів, машин І обладнання;

ріст коефіцієнту змінності роботи обладнання;

ліквідація простоїв обладнання;

скорочення термінів освоєння нових виробничих потужностей;

інтенсифікація виробництва;

скорочення часу перебування обладнання в ремонті і оглядах;

впровадження прогресивних технологічних процесів;

економічне стимулювання кращого використання обладнання.

Для поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше подолати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на вітчизняному та світовому ринках.

Розділ І. Планування і визначення виробничої потужності підприємства

В ринковій економіці основним обмеженням планових обсягів виробництва і продажу товарів і послуг є декілька факторів, конкретним виявом яких служить виробнича потужність підприємства. Вона характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (робіт, послуг) запланованої номенклатури та асортименту за умови повного використання всіх економічних ресурсів на основі застосування прогресивної технології, передових форм організації виробництва і праці.

Виробнича потужність визначає також величину резервів росту випуску продукції. Верхня межа виробничої потужності зумовлена наявним технологічним устаткуванням, виробничими площами, трудовими та матеріальними ресурсами, окремими параметрами продукції. Вона вимірюється в натуральних одиницях, гривнях та інших вимірниках, які враховують специфіку конкретного виробництва.

Всебічна інформація про виробничі потужності підприємства є важливим фактором наукового управління їх діяльністю. Використовуючи цю Інформацію, можна розв'язувати завдання, пов'язані з ефективним функціонуванням підприємств.

Здатність підприємств і їхніх підрозділів виготовляти максимальну кількість продукції перебуває у безпосередній залежності від кількості та досконалості засобів праці, якими вони озброєні. Засоби праці, насамперед їх активна частина - знаряддя праці, треба вважати основаним фактором формування виробничої потужності підприємства. При цьому зазначимо, що виробничу потужність мають не знаряддя праці, а відповідні виробничі одиниці, в яких перші організаційно функціонують.

Виробнича потужність підприємства - це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений

термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх досконалості й освоєння.

Особливістю виробничої потужності є динамічність. її величина встановлюється тільки на певний момент.

Основним завданням розрахунку виробничих потужностей є визначення потенційної можливості підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, виявлення і використання резервів, пов'язаних з технічним прогресом й удосконаленням організації виробництва з метою збільшення випуску продукції.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовують різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовні натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику - натуральні показники за видами продукції; у знаменнику -загальний вартісний (грошовий) показник.

На підприємствах окремих галузей виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу.

Наука та практика господарювання відокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну.

Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, І має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння.

Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищення проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

Резервна потужність повинна формуватись і постійно Існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій помисливості - для покриття так званих пікових навантажень в електро та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії - для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспортній - для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях -- для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

прогресивні техніко-економІчні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи

тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).

Виробнича потужність - це максимально можливий випуск продукції за номенклатурою і асортиментом при повному використанні робочих площ І обладнання.

Виробнича потужність не є сталою величиною, вона змінюється в залежності від величини і стану виробничих основних фондів, відповідності технології, змінності роботи, рівня спеціалізації і кооперування, організації праці та виробництва.

Якщо ми говоримо про випуск продукції стосовно будь-якої структурної одиниці (дільниці, цеху підприємства), то використовуємо термін „виробнича потужність". Виробнича потужність вимірюється натуральними показниками вироблюваної продукції, а за основу її розрахунків приймають проектні або технічні (паспортні) норми продуктивності обладнання і технічно обґрунтовані норми часу.

При визначенні потужності підприємства необхідно дотримуватись таких умов:

* повне використання наявного обладнання і виробничих площ на основі передових технічних норм;

зменшення „вузьких місць" і максимальне використання резервів виробництва;

освоєння технічно обґрунтованих норм;

впровадження передової технології, організації праці і виробництва,

При цьому виділяють 3 види виробничих потужностей: вхідна, вихідна і середньорічна.

Вхідна потужність - це виробнича потужність підприємства, цеху, дільниці на початок планового періоду або конкретну дату попереднього періоду, визначається на січень поточного року.

Вихідна потужність - це потужність підприємства, цеху, дільниці на кінець планового періоду. її величина визначається на конкретну майбутню дату.

Середньорічна потужність - це потужність, яку буде мати підприємство, цех, дільниця в середньому за плановий період або за рік. її . обчислюють за формулою:

Мс = Мв + Мн * t₁ / 12 + М_Р * t₂ / 12 - Мл * Із /12,

де Мв -- потужність на початок планового періоду;

Мн - нововведені потужності;

М_Р- потужності, які введені за рахунок модернізації та ін.;

Мл - потужність, яка ліквідується;

t₁ - кількість місяців роботи агрегатів;

t₂ - кількість місяців після модернізації;

t₃ - кількість місяців, коли агрегати не будуть працювати.

До основних факторів, які визначають виробничу потужність підприємства, цеху, дільниці, можна віднести:

номенклатуру виробів, які випускають на підприємстві;

технологічний процес і ступінь його оснащення;

агрегатний парк і парк обладнання;

корисний фонд часу роботи обладнання;

технічні норми продуктивності обладнання і

трудомісткість продукції;

організаційно-технічний рівень виробництва.

Крім цього, має значення групування апаратів за їх роллю у випуску продукції:

- основні або ведучі виробничі апарати, в яких

- відбуваються хімічні, електрохімічні або інші технологічні

- процеси;

- апарати для підготовчих функцій (подрібнення);

- допоміжні виробничі апарати (транспортні засоби,

- вентилятори, двигуни, генератори та ін).

Виробнича потужність визначається за потужністю ведучих цехів, агрегатів, дільниць, в яких виконуються основні технологічні операції по виготовленню готової (основної) продукції.

Приклад. На початок планового періоду виробнича потужність підприємства становить 2000 од. У березні виведене обладнання виробничою потужністю 50 од., у липні - 100 од. У квітні ввели в експлуатацію потужність на 100 одиниць, у серпні -- на 200 одиниць.

Середньорічна виробнича потужність:

Вп_сер._р = 200+(100х9/12+200х5/12)-(50х(12-3)/12+100х(12-7)/12-2000+158-79 = 2079 од.

При розрахунку потужності беруть до уваги наступні фактори:

структура і величина основних засобів;

якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

прогресивність технологічних процесів;

режим роботи підприємства;

ступінь спеціалізації;

рівень організації виробництва та праці;

якість сировини і ритмічність поставок;

фонд робочого часу обладнання.



Розділ II. Фонди часу роботи обладнання

Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як „вузькі місця", за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Можуть бути вжиті заходи щодо зміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях.

У розрахунку виробничої потужності підприємства включають устаткування, встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Фонд часу роботи обладнання розподіляється на календарний, режимний і плановий. Календарний фонд - максимально можливий (граничний) час роботи обладнання за певний період.

Календарний фонд часу (Фк) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді (Дк) на число годин на добу (Т):

Фк = Дк х Т,

Наприклад, на період одного року при 2 - змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він складає 365х(8х2)=5840 годин.

Режимний фонд робочого часу (Фр) машини (агрегату) залежить від числа календарних днів (Дк) і числа неробочих днів (Дн) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу:

Фр = (Дк - Дн)·t,

де t - середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні за прийнятим режимом змінності з врахуванням скороченої тривалості зміни в святкові дні, або:

де Дс - число вихідних і святкових днів у плановому періоді;

tз - тривалість робочої зміни, годин;

Дсп - число передвихідних (передсвяткових) днів зі скороченою тривалістю робочої зміни;

Тcп - час, на який скорочена тривалість робочої зміни в передсвяткові і передвихідні дні, год.;

пз - режим змінності роботи підприємства (1,2,3 зміни).

Наприклад, при 5-денному робочому тижні та 8-годинному робочому дні (1 зміна) номінальний фонд складає - (365 - 53 -52) х 8 =2080 год., а при

6-денній роботі та 8-годинному робочому дні (зміна)-(365-53)х8= =2496 год.

Плановий (ефективний, дійсний, робочий) фонд часу визначається як максимально можливий при заданій змінності роботи за виключенням часу виконання планово-попереджувальних ремонтів обладнання.

Плановий (Фп) фонд робочого часу обладнання дорівнює різниці між режимним фондом (Ф_Р) і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду:

Фп=Фр - (Тtп + Тtр) = Фр * ( 1 - tp + tп / 100 )

де Тtр , tр - витрати часу на ремонт даного обладнання, відповідно в

годинах та у відсотках до режимного фонду;

Тtп, tп - витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду.

Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.

Наприклад. Номінальний фонд робочого часу дорівнює 2080 годинам, заплановані витрати часу на ремонт, налагодження та переналагодження обладнання - 1% номінального фонду часу.

Дійсний фонд часу робочого часу:

Фп = 2080 * (1 - 1/100) = 2080 * 0,9 = 1872 год.

Розділ III. Методика розрахунків виробничої потужності підприємства

3.1 Принципи розрахунку виробничих потужностей

Виробничі потужності підприємства обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.

За розрахунків потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.

Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Наприклад для підприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено, вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки - механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресовані цехи; цементної промисловості - печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії - прядильне і ткацьке виробництво.

За наявності кількох підрозділів підприємства виробнича його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.

У розрахунку виробничої потужності підприємства включають: а) усе чинне і не чинне внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів; б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду; в) понаднормативне резервне устаткування; г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними (не завищеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально можливий річний фонд часу (кілька годин) роботи устаткування. На підприємствах з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд ( 8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних І святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства ( за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів (ліній).

У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул:

або

де Ni - потужність і-го виробничого підрозділу підприємства;

аі - продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру і-ої

продукції за годину;

Тр- річний фонд часу роботи устаткування;

ti - середньорічна виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуг в годинах).

Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).

Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (Nвих). Для цього використовується формула.

де Nвх - вхідна потужність підприємства;

Nотз - збільшення потужності протягом розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

Np - нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;

Nна - збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

Nв - зменшення виробничої потужності внаслідок ї вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого устаткування.

Визначення й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обґрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10-15%, а для підготовки на освоєння виробництва нових виробів - 3-5% загальної потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається, головне, для підприємств, що вже досягли рівня використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% нової продукції.

3.2 Обчислення виробничої потужності.

Широке розгортання ринкових відносин, підвищення рівня інтенсифікації виробництва зумовлюють необхідність більш повного й оперативного залучення до господарського обігу резервів виробничих потужностей. Це вимагає розробки ефективних заходів І методів їх виявлення на всіх стадіях виробничого процесу з врахуванням використання величини виробничої потужності підприємства і його підрозділів. Це завдання може бути забезпечене шляхом впровадження в практику якісно нових методів обчислення виробничих потужностей із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки.

Своєю чергою використання електронно-обчислювальних машин і нових методів обчислення виробничих потужностей зумовлюють необхідність розв'язання комплексу задач, пов'язаних з формуванням вхідної і вихідної інформації, введення в обіг нових понять. Серед них треба виділити такі: потужні ресурси підприємства, форми виробничо-технологічної організації потужніших ресурсів, централізація інформації.

У широкому розумінні основу потужносних ресурсів становлять робочі місця, на яких виконуються роботи при допомозі машин і механізмів або ручним способом з використанням механізованого інструменту та інших нескладних знарядь праці. У першому випадку потенційна можливість робочого місця визначається пропускною здатністю устаткування, а в другому - обсягом робіт, які виконує робітник. Отже, потужні ресурси - це сукупність устаткування і робочих місць, які організовано функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі. При такому трактуванні суті потужніших ресурсів устаткування і робочі місця різною мірою беруть участь у формуванні величини виробничої потужності.

Кожна група потужніших ресурсів повинна характеризуватися цільовою спрямованістю і створюватися з метою виконання певного виду робіт. З урахуванням цієї специфіки групи об'єднуються у виробничі підрозділи.

Обчислюючи виробничі потужності з допомогою ЕОМ, потрібно дотримуватися єдиного принципу структурної організації потужніших ресурсів. Для машинобудівних підприємств вона може бути представлена в такій послідовності: робоче місце (верстат) - група потужних ресурсів (робочих місць, верстатів) - лініях - підприємство.

Виробнича потужність того чи іншого підрозділу визначається пропускною здатністю провідної групи його потужніших ресурсів. Такою групою є устаткування і робочі місця залежно від їхньої технологічної значимості: виконання найбільш відповідальних операцій, прогресивність устаткування, коефіцієнт завантаження якого повинен бути не менший, ніж нормативний.

При обчисленні потужності важливо враховувати якісні характеристики потужніших ресурсів. З цією метою мають бути створені два класифікатори: устаткування і робочих місць.

Важливим моментом в удосконаленні методів визначення виробничих потужностей є отримання вихідної Інформації шляхом застосування уніфікованих форм. Уніфікація форм охоплює два напрями:

1) встановлюються єдині форми, в яких представлені розрахунки виробничих потужностей усіх видів виробництв ( механічного, гальванічного, складального та ін.);

2) виділяється строго визначена сукупність форм, в яких представлені розрахунки виробничих потужностей підрозділів різних рівнів ієрархії: низького рівня ( ліній, технологічних потоків, відділень) і високого рівня (дільниць, цехів, підприємств).

Важливою умовою використання ОЕМ для розрахунку потужностей підприємств є централізоване, безперервне введення інформації. В пам'яті ОЕМ повинна постійно міститися інформація про кількісний І якісний стан потужніших ресурсів, норми часу на виготовлення продукції в диференційованому вигляді (деталь, вузол, виріб) в кожній групі потужніших ресурсів. У зв'язку зі змінами в кількісному і якісному складі потужніших ресурсів у нормативи трудомісткості продукції, яка виготовляється, а також в масиви вхідної інформації повинні вноситися певні корективи.

При такому методичному підході до розрахунку виробничих потужностей з'явиться можливість швидше отримати повну інформацію про величину виробничих потужностей та наявні резерви поліпшення їх використання.

Задачу обчислення виробничої потужності підприємства і його підрозділів можна сформулювати так: при обмеженні та ефективний фонд часу роботи устаткування максималізується випуск продукції. За цільову функцію береться максимум випуску продукції в натуральному або вартісному виразі. У цьому зв'язку модель розрахунку виробничої потужності підприємства матиме вигляд, згідно з яким максимізується обсяг випуску продукції:

F=? СjХj > mах

При таких обмеженнях, прийнятих для ефективного фонду часу робота устаткування (робочих місць) і випуску продукції потрібної номенклатури в кількісних співвідношеннях, визначених договорами на поставку і можливостями її збуту:

де Сj - договірна (оптова) ціна j-го виду продукції (j=1,2...,n) та xj -максимально-можливий випуск j-го виду продукції;

tij- норма часу виготовлення j-го виду продукції на і-й групі потужносних ресурсі (і=1,2....,m);

Фi- дійсний річний фонд часу роботи i-ї групи потужносних ресурсів при заданому режимі;

Аj - встановлене завдання по випуску j-го виду продукції;

Bj - можливості збуту j-го виду продукції в плановому році.

З метою виявлення резервів поліпшення використання виробничих потужностей у кожному підрозділі підприємства наведену вище модель можна певним чином перетворити. Так , виробничу потужність, можна зобразити у вигляді такої рівності:

хj=Аj+Дхj,

де Дхj - резерв виробничої потужності підприємства по випуску j-го виробу.

У зв'язку з цим цільову функцію можна замінити функцією типу F2=?СjДхj > mах. При цьому обмеження та набудуть такого вигляду ?tijДхj ? Дфі та 0 ? Дхj ? Вj - Аj.

Реалізація перетвореної в такому вигляді шляхом розв'язання задачі лінійного програмування дасть змогу визначити оптимальні можливості підприємств по випуску продукції, виявити резерви виробничих потужностей та обґрунтувати можливу величину додаткового випуску продукції.

3.3 Розрахунок потужності провідних цехів і решти виробничих ланок підприємства

Для розрахунку виробничої потужності необхідно мати наступні дані:

плановий фонд робочого часу одиниці обладнання;

кількість одиниць обладнання;

продуктивність обладнання;

трудомісткість виробничої програми;

досягнутий коефіцієнт виконання норми виробітку.

Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації „вузьких місць" та можливої кооперації виробництва.

До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.

Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами вважаються доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки - механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості - печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії - прядильне і ткацьке виробництво тощо.

Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до . характеристик трудомісткості.

Якщо підприємство випускає кілька видів продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного виду виробів.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:



а) усе діюче І недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

в) понаднормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проектними ( не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

Для розрахунків виробничої потужності береться максимально можливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин нарік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

Для підприємства з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встановленої тривалості змін у годинах із відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства ( за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих технологічних цехів (ліній).

Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій послідовності: агрегати з групи технологічного обладнання -виробничі дільниці - цехи (корпуси, виробництва) - підприємство у цілому.

У загальному вигляді виробнича потужність (Впі) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:

В_пі = Ф'_Єф·КУс/Тр

де Впі -потужність і-го виробничого підрозділу підприємства одиниць продукції;

Пв - продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукція за годину;

Ф'еф - ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год.;

КУс - середньорічна кількість устаткування;

Т_р - трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:

Tp = t_o/K_в.н.,

де tо- норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);

Кв.н - коефіцієнт виконання норм часу. Потужність можна визначити також за формулою:

Впі= Ф'еф· КУс ·Кв.н/ tо.

Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд із провідними цехами чи дільницями). Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів та забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок І порівняння коефіцієнтів суміжності, які характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

Виробнича потужність залежить від характеру підприємств, цехів, рівня їх спеціалізації, якими визначається організаційний тип виробництва.

На неперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність визначається за формулою:

де r - такт робочої лінії чи конвеєра.

В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при обробці конкретної деталі, потужність розраховується за такою формулою:

В умовах серійного виробництва виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним роботи місцем закріплюється велика кількість детале-операцій.

Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:

де Тр.пр - технічно розрахована норма часу на обробку комплексу деталей виробу-представника наданій групі устаткування.

В умовах серійного виробництва з широкою номенклатурою випуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої потужності ведеться у такій послідовності:

а) визначається трудомісткість обробки виробів і усієї виробничої програми за групами устаткування:

де ТN - трудомісткість виробничої програми (години);

Ni - кількість продукції за виробничою програмою, нат. од.

б) розраховується ефективний фонд часу роботи за групами устаткування, що взаємо замінюються, тобто визначається пропускна спроможність устаткування:

де Пспр - пропускна спроможність устаткування, верстато-годин;

в) ефективний фонд часу по кожній групі устаткування ділять на трудомісткість програми по даному виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (Кпотуж):

Коефіцієнт виробничої потужності - це співвідношення пропускної спроможності групи устаткування та трудомісткості її виробничої програми;

г) за провідною групою устаткування встановлюють коефіцієнт виробничою потужності цеху (дільниці) і проектують заходи щодо розширення „вузьких місць" ;

д) визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику шляхом множення кількості виборів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:



Коефіцієнт завантаження устаткування (К _зу.) визначається так:

При К з.y.= 1 устаткування використовується повністю; при К з.у.>1 устаткування перевантажене; при К з.у.<1 - воно недовантажене.

Після розрахунку виробничих потужностей всіх цехів будується діаграма потужності підприємства.

Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спроможність виробничих ланок підприємства. Це необхідно для виявлення невідповідності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних провідних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Відповідність потужності різних підрозділів підприємства визначається порівняння коефіцієнтів сумісності, які розраховуються співвідношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.

Виробнича потужність підприємства розраховується за технічними (проектними) або досягнутими прогресивними показниками продуктивності обладнання, нормами використання площ, трудомісткістю виробів, нормами виходу продукції із сировини.

Виробнича потужність визначається окремо для безперервного і періодичного виробничих процесів.

Потужність апаратів безперервної дії розраховують на основі технічних норм використання обладнання за часом і інтенсивністю роботи обладнання.

Загальною формулою в цьому разі є:

де N - кількість однакових апаратів;

Т - календарний час;

То - регламентовані зупинки одного апарата;

П - продуктивність одного апарата.

Кількість апарато-годин або машино-годин, яка повинна бути використана за рік, визначається за формулою:

Після визначення кількості апарато-днів роботи планового періоду розраховують кількість сировини, яка поступає до переробки.

Якщо показник інтенсивності визначено як кількість сировини, яка подається в апарат на одиницю реакційного об'єму в одиницю часу, то при розрахунках потужності необхідно враховувати вихід продукції з одиниці сировини або витратний коефіцієнт.

В таких випадках виробнича потужність розраховується за формулами:

де У - корисний об'єм чи площа апарата;

Ін - кількість сировини на одиницю об'єму чи площі апарата за годину;

Вп- коефіцієнт виходу готової продукції із сировини;

Рк - витратний коефіцієнт.

Якщо показник продуктивності визначається в одиницях готової продукції (об'єм продукції з одного кубометра об'єму за добу), то потужність апарата безперервної дії складе:

де Ін - кількість готової продукції з одиниці об'єму.

Крім цього, для безперервних процесів може бути використана така формула:

Потужність апаратів періодичної дії залежить від кількості оборотів або циклів у даній фазі виробництва, кількості сировини, яка використовується за один оборот або цикл, виходу продукції з одиниці сировини.

Тривалість циклу або обороту включає витрати часу на виконання всіх операцій, починаючи від включення апарата та завантаження сировини і закінчуючи вивантаження готової продукції. Якщо є операції проходять одночасно, в тривалість циклу не повинні включатись суміщені витрати часу.

Потужність обладнання періодичної дії визначається за формулою:

де С - кількість сировини, яку використовується за один цикл;

Вп - плановий вихід продукції з одиниці сировини;

Ту- тривалість одного циклу (обороту).

Якщо в апарат завантажується сировина кількох видів, вихід визначається за основною сировиною і в формулу вводять коефіцієнт, який характеризує відношення ваги основної сировини до ваги загального завантаження.

Потужність обладнання періодичної дії визначається також за плановою нормою інтенсивності (чи продуктивності) в одиницях готової продукції.

Продуктивність обладнання в цьому разі визначається:

а потужність:

Для визначення потужності цеху використовують так званий профіль потужності цеху. Він визначається розміщеними в послідовному порядку на діаграмі згідно з проходженням виробничого процесу показниками потужності апаратів (агрегатів), які вимірюються в одиницях продукції, що випускає цех. На базі даних профілю розраховують потужність цеху.

Крім цього, для перевірки відповідності пропускної спроможності ведучих цехів, дільниць чи агрегатів, а також інших господарств І цехів підприємства і розробки заходів по ліквідації вузьких місць проводять розрахунки потужностей (пропускної спроможності) Інших виробничих та допоміжних цехів, дільниць чи господарств і визначають коефіцієнт співпадання:

де М₁, М₂ -- потужність (пропускна спроможність) цехів, дільниць, агрегатів, між якими визначається Кс;

Ру - питомий вихід продукції першого цеху (агрегату) для виробництва продукції другого цеху (агрегату)

Виробнича потужність підприємства встановлюється за рівнем виробничої потужності його основних ведучих цехів, в яких знаходиться найбільша частина основного виробничого обладнання і здійснюється більша частина витрат робочого часу.

Розрахунок виробничої потужності цеху проводять на базі розрахунку виробничої потужності його окремих дільниць, а потужність дільниці - за окремими первинними технологічними ланцюгами.

Додаток до розділу 3.3

Якщо, взяти за провідний цех - термічний із потужністю 70 тис. виробів, то у заготівельному буде резерв в 5 тис. виробів, у кувальному - 15 тис. виробів, у механообробному - 5 тис. виробів. Ливарний цех буде „вузьким місцем", у ньому недостатньо виробничої потужності в 5 тис. виробів



Тому, при планування виробничої потужності необхідно передбачити заходи, направлені: з одного боку - на розшивку „вузьких місць" (збільшення потужності) , а з іншого на завантаження потужності.

Розділ IV. Показники, використання виробничої потужності підприємства

4.1 Планування коефіцієнта використання виробничої потужності

Процес планування виробничої потужності завершується визначенням рівня (коефіцієнта) її використання.

Коефіцієнт використання виробничої потужності промислового підприємства визначається окремо по номенклатурних групах продукції, типах устаткування, в окремих випадках - по кожній одиниці устаткування:

де В Пнат - річний обсяг випуску продукції відповідної номенклатурної групи в натуральних одиницях виміру;

П ср - середньорічна виробнича потужність групи устаткування з випуску даної продукції в натуральних одиницях.

Різниця між виробничою потужністю і випуском продукції утворює резерв потужності. За умов ринкового господарювання для забезпечення стабільного і стійкого економічного стану підприємства вважають оптимальним 70-80% рівень використання виробничих потужностей.

Розглянута вище методика визначення виробничої потужності обмежується в основному врахуванням можливостей технологічного устаткування. Однак обсяг випуску продукції залежить не лише від параметрів і режиму експлуатації устаткування (потокових ліній, агрегатів), але й від ряду Інших чинників: наявності та інтенсивності використання людських ресурсів, можливостей системи матеріально-технічного забезпечення, пропускної здатності допоміжних цехів і дільниць (заготівельного, ремонтно-механічного, транспортного). Для розробки

реальних планів необхідно врахувати всі ці чинники. Тому паралельно з визначенням виробничої потужності оцінюють виробничий потенціал.

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношення річного випуску продукції та середньорічної її величини).

Нині в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшості галузей економіки, і передовсім у промисловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило, своєчасно (у нормативні строки) не освоюються.

Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних фондів підприємства. Варто лише наголосити, що для докорінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше подолати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможності продукції, яка користується попитом на вітчизняному та світовому ринках.

4.2 Виробничий потенціал підприємства, система показників

Виробничий потенціал підприємства відповідає максимально можливому випуску продукції за лише сприятливих виробничих умов або за мінімального впливу несприятливих обставин.

На основі статистичної інформації про випуск продукції впродовж тривалого періоду часу можна визначити статистичні периметри (математичне очікування обсягу випуску продукції ВП, стандартне відхилення бх і т.д.). Використовуючи апарат теорії імовірності, можна оцінювати виробничий потенціал:

де Пвир - виробнича потужність;

ВП - математичне очікування обсягу випуску продукції;

В - коефіцієнт розкиду з певної імовірністю;

бх -- стандартне відхилення від математичного очікування.

Оцінка виробничого потенціалу поряд з розрахунком виробничої потужності сприяє формуванню більш об'єктивних нормативів для вирішення завдань планування.

Оцінка рівня використання виробничих потужностей відіграє важливу роль у системі управління діяльністю підприємства. Для оцінки реального стану їх використання потрібна система показників.

Як система показників загалом, так і окремі з них повинні відповідати певним вимогам. Своєю чергою кожний з показників, який входить до тої чи Іншої групи, має строго визначене призначення в системі аналізу і використання для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей. Розглянемо методи розрахунку і призначення кожного з показників, які входять до тієї чи іншої групи і системи в цілому.

Серед показників першої групи виділяється коефіцієнт використання проектної потужності (ПП), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції

Не нижчого, ніж передбачений проектом рівень. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом ( у грн., т, шт.) до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.

На основі отриманих за допомогою цього коефіцієнта відомостей можна оцінювати процес освоєння проектних потужностей досягнуті техніко-економічні показники в межах нормативного строку, скорочення періоду введення в дію нових потужностей, тобто можна врахувати фактор часу при оцінюванні рівня використання нових потужностей.

Зовсім інше значення має коефіцієнт використання виробничої потужності (ВП). Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. Своєю чергою виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язання питань планування й організації виробництва. Рівень використання різних видів потужності необхідно розглядати окремо. Насамперед потрібно оцінити рівень використання прийнятої середньорічної і фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.

Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За результатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність заводу, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньо розрахункової або нормативної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом нормативної величини потужності Кн: