Фактори що впливають на ціноутворення на промисловому підприємстві

в -- коефіцієнт, що відображає співвідношення ремонтного циклу того самого устаткування.

Зазначену нерівність можна перетворити у вираз:

де Ер -- коефіцієнт ефективності витрат на здійснення капітального ремонту.

Якщо розрахунковий коефіцієнт Ер має плюсове значення, капітальний ремонт доцільний, за мінусового значення -- недоцільний, за нульового -- порівнювані варіанти рівноцінні.

Капітальний ремонт устаткування найчастіше поєднується з його модернізацією -- удосконаленням засобів з метою повного або часткового усунення морального зносу (другої форми) та підвищенням техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

Витрати на поточний ремонт є постійними і відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять до поточних витрат, що включаються до собівартості продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує значно більших одноразових витрат, які визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу. Витрати на капітальний ремонт, що забезпечують поліпшення стану основних фондів (продовжується строк корисного використання, підвищується продуктивність засобів праці), входять до балансової вартості основних фондів.

Відновний ремонт фінансується з державного резервного фонду. За характером та обсягом робіт, що виконуються, його відносять до капітального будівництва.

5.6 Виробничі потужності

Поняття, види та чинники формування виробничої потужності. Одним з найважливіших показників, що характеризують можливості підприємства, є його виробнича потужність -- максимально можливий обсяг випуску продукції (видобутку і перероблення сировини або виконання певних робіт, послуг) за одиницю часу (зміна, доба, місяць, рік) у визначеній номенклатурі й асортименті при повному завантаженні устаткування і виробничих площ з урахуванням прогресивної технології та організації виробництва.

Не слід ототожнювати поняття "виробнича потужність" І "виробнича програма". Якщо перше визначає те, на що здатне підприємство, його потенціал, то друге - лише ступінь освоєння потужностей у відповідному періоді.

Потужність підприємства, як і план виробництва, визначається в одних і тих самих одиниця* виміру. Одиниці виміру обумовлені характером виробництва, галузевою належністю. У більшості випадків застосовуються натуральні й вартісні вимірники. За широкого асортименту випуску продукції потужність може визначатись тільки вартісним показником. Як правило, потужність визначається двома вимірниками: у чисельнику -- натуральні показники за видами продукції; у знаменнику -- вартісний показник. Розрізняють такі види потужності підприємства: проектну, поточну (планову) і резервну. Проектну потужність визначають у процесі проектування будівництва нового, реконструкції чи розширення діючого підприємства.

Поточна (планова) потужність визначається періодично відповідно до зміни умов виробництва (змінюється продуктивність устаткування, номенклатура випуску продукції).

Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях економіки, таких як електроенергетика, газова промисловість, транспорт, у галузях з перероблення сільськогосподарської сировини.

Резервна потужність використовується у тому разі, коли виникає термінова додаткова потреба у продукції (роботах чи послугах) перелічених галузей.

Величина потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників: склад устаткування, його кількість за видами та структура; техніко-економічні показники використання норми (продуктивності) устаткування, виробничих площ; номенклатура й асортимент продукції (послуг), їх трудомісткість за умови використання даного складу устаткування; фонд часу роботи устаткування (режим роботи підприємства) тощо.

Розрахунок виробничої потужності. Розрахунок потужності -- важлива частина обґрунтування плану виробництва (надання послуг) підприємства. На його основі плануються обсяги випуску продукції (надання послуг), складаються баланси потужностей, визначаються обсяги капітальних вкладень.

Виробничі потужності розраховуються відповідно до галузевих основних положень, що відображають особливості конкретної галузі. Водночас існують загальні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств:

1. Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів різної продукції, то виробнича потужність установлюється окремо за кожним видом продукції. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництв.

2. Виробнича потужність підприємства визначається за показниками потужності провідних цехів основного виробництва, потужність цехів -- за показниками потужності провідних дільниць (ліній). Потужність дільниць розраховується за даними пропускної спроможності провідних груп устаткування. Провідними є ті цехи (дільниці), які виконують головні технологічні процеси і мають найбільшу питому вагу в загальній трудомісткості виготовлення продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії до таких цехів відносять доменні, сталеплавильні, прокатні цехи; для машинобудівних та верстатобудівних -- механічні, складальні; текстильної -- прядильно-ткацькі.

3. У розрахунок виробничої потужності підприємства включається все діюче і недіюче устаткування, установлене на початок року; устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах у плановому році; понаднормативне резервне устаткування; у розрахунок потужності не входить резервне устаткування, а також устаткування допоміжних цехів та технічних служб.

4. Виробнича потужність повинна розраховуватись на основі технічних або проектних норм продуктивності устаткування, виробничих площ з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва і праці.

При визначенні прогресивних норм використання устаткування необхідно враховувати, що можливості цього використання значною мірою залежать від номенклатури та трудомісткості продукції, яка виготовлятиметься на цьому устаткуванні, від якості перероблюваної сировини і матеріалів.

5. Для розрахунків виробничої потужності підприємства визначають фонди часу роботи устаткування: календарний, режимний і дійсний (максимально можливий). Для кожної одиниці устаткування календарний фонд часу (Фк) обчислюється як добуток числа календарних днів у розрахунковому періоді на кількість годин у добі.

Річний календарний фонд становить: Фк = 24 х 365 = 8760 год.

Режимний фонд (Фр) дорівнює календарному фонду за вирахуванням невідпрацьованого часу у вихідні, святкові, передсвяткові дні та у невідпрацьовані зміни:

де Гзм -- тривалість зміни;

Дк -- число календарних днів у періоді;

Дв -- число вихідних днів у періоді;

Дс -- число святкових днів у періоді, що не збігаються за датою з вихідними днями;

ТН -- кількість неробочих годин у передсвяткові дні;

Дпс -- кількість передсвяткових днів;

Кзм -- кількість змін роботи одиниці устаткування.

Для підприємств, яким властивий неперервний характер виробництва, режимний фонд роботи устаткування дорівнює календарному фонду.

Дійсний фонд часу (Фд) -- це максимально можливий фонд роботи устаткування при заданому режимі за вирахуванням планових витрат часу на капітальний та поточний ремонти.

Для підприємств з неперервним характером виробництва він становить:

для підприємств з дискретним характером виробництва:

де Рк, Рп -- планові витрати часу відповідно на капітальний та поточний ремонти.

6. У загальному вигляді виробнича потужність групи однакового технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції розраховується за формулою:

або

де ВП -- виробнича потужність;

Пу -- продуктивність (норма виробітку) устаткування у відповідних одиницях виміру певної продукції;

Куст -- середньорічна кількість устаткування певного виду;

Го -- трудомісткість виготовлення одиниці продукції (норма обробітку), надання послуг, перероблення сировини.

Виробнича потужність для потокової лінії визначається за такою формулою:

де Ч -- такт потокової лінії (характеризує кількість часу на випуск одиниці продукції).

Розраховуючи потужності підприємства, особливу увагу приділяють перевірці відповідності потужності провідних основних цехів (дільниць) потужності допоміжних. Якщо виявляється їх невідповідність, то на підприємстві розробляються необхідні організаційно-технічні заходи з метою усунення "вузьких місць", котрі виникають унаслідок відставання пропускної спроможності окремих груп устаткування допоміжного виробництва від пропускної спроможності провідної групи устаткування, що виконує основні технологічні операції. Слід зазначити, що вибірковий розрахунок потужності допоміжних цехів здійснюється час від часу.

Завершується визначення потужності підприємства складанням балансу, для цього використовують такі поняття, як вхідна і вихідна виробнича потужність.

Вхідна виробнича потужність -- це потужність на початок планового року, що є у розпорядженні підприємств.

Вихідна виробнича потужність -- це величина потужності на кінець планового року. Складання балансу виробничої потужності відбиває усі зміни її величини, які відбуваються протягом року, і дає можливість визначити, з якою потужністю підприємство вийде на кінець року:

де ВПвих --вихідна виробнича потужність;

ВПвх -- вхідна виробнича потужність;

ВПт.п. -- приріст потужності за рахунок технічного переозброєння та здійснення інших організаційних заходів;

ВПр.р. -- приріст потужності за рахунок реконструкції і розширення підприємства;

ВПн.а -- збільшення (+) або зменшення (-) потужності в результаті змін у номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції (зменшення або збільшення трудомісткості виробів);

ВПвиб -- зменшення потужності внаслідок її вибуття.

Для визначення відповідності виробничої потужності виробничій програмі розраховують середньорічну потужність.

Середньорічна виробнича потужність розраховується за формулою:

де ВП -- середньорічна виробнича потужність;

ВПв -- введена виробнича потужність у плановому році;

ВПвиб -- виведена виробнича потужність у плановому році;

tв і tвиб -- кількість повних місяців використання відповідно введених і виведених потужностей у плановому році. Важливим показником використання виробничого потенціалу підприємства є коефіцієнт використання виробничої потужності. Він визначається відношенням фактичного (планового) випуску продукції за рік до середньорічної виробничої потужності:

де Q -- обсяг фактично виготовленої продукції за рік у натуральних чи вартісних показниках;

ВП -- середньорічна виробнича потужність у тих самих одиницях виміру.

Величина коефіцієнта використання виробничої потужності залежить від ступеня використання основних фондів (зокрема, устаткування) підприємства.

5.7 Показники та основні шляхи поліпшення використання основних фондів

Для виявлення резервів поліпшення використання основних виробничих фондів й удосконалення планування капітальних вкладень необхідно проаналізувати показники, які характеризують використання засобів праці на підприємстві. Ці показники умовно можна поділити на дві групи: узагальнюючі й окремі (індивідуальні).

До узагальнюючих показників відносять фондовіддачу. Фондовіддача основних фондів визначається відношенням обсягу виготовленої продукції до середньорічної вартості основних фондів:

де f -- фондовіддача;

Q -- обсяг виготовленої продукції;

ОФ -- середньорічна вартість основних фондів, грн.

Обсяг виробленої продукції визначається в натуральних або вартісних показниках. Найчастіше узагальнюючим вартісним показником обсягу виробництва є товарна або чиста продукція. Для зіставлення рівня і динаміки фондовіддачі обсяг продукції обчислюють у фіксованих цінах, а обсяг основних фондів -- за відновленою вартістю, оскільки залишкова вартість змінюється непропорційно до зміни виробничої потужності.

Фондовіддача показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні виробничі фонди, тобто ефективність цього вкладення коштів.

Оберненим до фондовіддачі показником є фондомісткість, яка визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до обсягу виготовленої продукції:

де f -- фондомісткість.

Показник фондомісткості визначає необхідну величину основних фондів для виготовлення продукції заданої величини.

При аналізі рівня й динаміки фондовіддачі, обчисленої за товарною продукцією, треба мати на увазі, що товарна продукція, виготовлена на підприємстві, містить і ту частину вартості, яка створена за межами підприємства (уречевлена праця) і перенесена живою працею з засобів виробництва на виготовлену продукцію. Ця обставина може істотно змінити динаміку фондовіддачі без зусиль з боку підприємства. Для того щоб виключити вплив уречевленої праці на фондовіддачу, при визначенні обсягу виробництва слід застосовувати показник чистої (нормативно-чистої) продукції.

Незважаючи на те, що фондовіддача є узагальнюючим показником використання основних фондів, вона не може розкрити всіх потенційних можливостей поліпшення планування відтворення основних фондів та інтенсифікації виробництва. Тому при плануванні та обліку використовують систему окремих (індивідуальних) показників, кожний з яких відображає окремий бік ефективності використання основних фондів.

До системи окремих показників використання основних виробничих фондів відносять: показники їх екстенсивного та інтенсивного використання.

До показників екстенсивного використання належать такі: коефіцієнт залучення у виробництво устаткування; коефіцієнт використання устаткування в часі; коефіцієнт змінності режиму роботи устаткування.

Усе устаткування на виробництві поділяють на наявне, установлене та діюче. Наявне устаткування -- це устаткування, зараховане на баланс і внесене до інвентарних списків незалежно від стану і місцезнаходження. Установлене устаткування -- це устаткування, яке змонтоване на місці його експлуатації. Діючим називається устаткування, залучене до виробництва, незалежно від тривалості його роботи. Відношення встановленого та діючого устаткування до наявного і буде характеризувати коефіцієнт залучення устаткування до виробництва.

Визначення коефіцієнтів використання устаткування в часі здійснюється за даними календарного, режимного, планового (максимально можливого) і фактично відпрацьованого (робочого) фонду часу. Коефіцієнт використання календарного (режимного, планового) фонду часу розраховується як відношення робочого фонду часу до календарного (режимного, планового) фонду часу.

Серед окремих показників екстенсивного використання засобів праці важливе значення має коефіцієнт змінності роботи устаткування. Він являє собою відношення загальної суми верстато-змін, відпрацьованих за добу всім устаткуванням, до загальної кількості устаткування. Коефіцієнт змінності можна обчислити за кількістю не лише працюючого, а й наявного устаткування, установленого, запланованого до роботи.

Приклад. На підприємстві працювало 200 одиниць устаткування, з яких в одну аміну -- 40, у дві -- 100, у три -- 60. Коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнює:

Коефіцієнт змінності, обчислений за кількістю не лише працюючого, а й установленого устаткування, більш повно відбиває резерви підвищення ефективності використання основних фондів підприємства.

Показники екстенсивного використання основних виробничих фондів, як правило, відображають внутрішньозмінні, цілодобові простої устаткування і не характеризують ефективності його використання під час його фактичного завантаження.

Устаткування може бути не повністю завантаженим або працювати, але не випускати продукцію, або випускати неякісну продукцію. Тому виникає необхідність показники екстенсивного використання доповнювати показниками інтенсивного використання основних фондів. Особливо важливим серед них є коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначається відношенням фактичної продуктивності устаткування, що використовується на підприємстві, до його нормативної продуктивності, тобто технічно-обґрунтованої, прогресивної:

де Кін-- коефіцієнт інтенсивного завантаження;

QФ -- фактичний випуск продукції устаткування за одиницю часу у натуральному виразі, шт.;

Qн -- технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу (цей показник визначається на основі паспортних даних устаткування), шт.;

tф -- фактично витрачений час на виготовлення одиниці продукції,

н-год;

tн -- технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції, н-год.

Крім показників екстенсивного та інтенсивного використання устаткування, важливе значення мають показники використання виробничих площ і споруд. Раціональне використання виробничих площ дає можливість отримати приріст випуску продукції без капітального будівництва і в такий спосіб скоротити обсяг капіталовкладень.

Серед показників використання виробничих площ найважливішими є: коефіцієнт завантаження виробничих площ цеху, дільниці, коефіцієнт використання промислово-виробничих площ під устаткування і показник зняття продукції з 1 м² виробничої площі. Використання споруд оцінюється на основі виробничих характеристик об'єктів -- зазвичай за пропускною здатністю або потужністю (водонапірні башти, бункери, резервуари тощо).

Висновки

Виробнича потужність підприємства - це Його потенційна здатність до випуску максимальної кількості продукції за одиницею часу до визначеної дати за допомогою сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх удосконалення і освоєння.

Фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва. Із засобами праці цей зв'язок виявляється в кількісному і якісному аспектах, з предметами праці і самою працею - тільки в якісному.

ПІД потужними ресурсами розуміють сукупність устаткування і робочих місць, які функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі. Устаткування і робочі місця по-різному беруть участь у формуванні величини виробничої потужності.

Для оцінки реального стану використання виробничих потужностей застосовується система показників, яка дає змогу комплексно проаналізувати використання і розробити заходи щодо реалізації резервів виробничої потужності.

Ефективність використання виробничих потужностей підприємств досягається насамперед завдяки використанню комплексних резервів, формування яких відбувається шляхом вибору найраціональнішої методики організаційної побудови системи машин.

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного із них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції та технології ЇЇ виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови.

Отже, йдеться розв'язання такого комплексного завдання, як поліпшення використання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування та формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрування наявними у них виробничими потужностями. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування із застосуванням найпрогресивніших пристосувань та інструментів, модернізації обладнання, впровадження нової техніки і технології тощо. Але в усіх випадках вони повинні бути використані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.

Способом ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних фондів підприємства. Варто лише наголосити, що для докорінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше подолати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на вітчизняному та світовому ринках.

Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.

Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві.

Основними напрямками збільшення часу функціонування устаткування є: скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шляхом: підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забезпечення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування; скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи. На підприємствах України з дискретним характером виробництва кількість не працюючого впродовж доби устаткування нерідко досягає 15 -- 20%, коефіцієнт змінності в середньому в промисловості становить 1,4 (з урахуванням внутрішньо змінних простоїв ще менше -- 1,2), що свідчить про значні резерви кращого використання засобів праці.

Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування, обсяги якого є досить значними.

Слід підкреслити, що екстенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей хоча повністю на сьогодні не реалізоване, все ж воно має межі.

Набагато ширші можливості має інтенсивне поліпшення використання основних фондів та виробничих потужностей, яке передбачає підвищення ступеня завантаження устаткування за одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження устаткування може бути досягнуто шляхом модернізації діючого устаткування, машин та механізмів, установлення оптимального режиму їх роботи.

Інтенсивне використання основних фондів підвищується також через технічне удосконалення засобів праці та технології виробництва, скорочення строків досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалення наукової організації праці, виробництва й управління, підвищення кваліфікації та професійної майстерності робітників.

Досить значними резервами кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей є удосконалення структури основних виробничих фондів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки у провідних основних цехах, то важливо підвищувати їх частку в загальному обсязі основних фондів. Збільшення основних фондів допоміжного виробництва веде до зростання фондомісткості продукції, оскільки безпосередньо обсяги продукції не збільшує, але і без пропорційно розвинутого допоміжного виробництва основні цехи з повною віддачею не можуть функціонувати. Тому необхідно встановлювати оптимальну виробничу структуру підприємства -- важливий напрямок кращого використання основних фондів.

Важливий резерв кращого екстенсивного та Інтенсивного використання основних фондів та виробничих потужностей -- швидке освоєння проектних потужностей, введення в дію нових технологічних ліній, агрегатів, устаткування. Практика свідчить, що середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить п'ять-шість і більше років. Разом з тим технічно й економічно обґрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників за один-два роки, залежно від галузі та виду підприємства.

Використана література

1. Г.М. Тарасюк, Л.І. Шваб „Планування діяльності підприємства" Київ: „Каравела", 2003р.

2. В.П. Вихрущ „Економіка підприємств" Тернопіль „Економічна думка", 2000р.

3. Я.Д. Плоткін; О.П. Янушкевич „Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві", Львів: Видавництво „Світ", 1996р.

4. Л.А. Швайка „Планування діяльності підприємства", Львів, 2003р.

5. А.В. Шегди “Економіка підприємства”, Київ, 2003р.

Размещено на Allbest.ru