Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

Управління розподілом прибутку

Зміст

• Вступ 3
• 1. Теоретико-методологічні основи формування та використання прибутку підприємства 5
• 1.1 Економічна сутність та значення прибутку 5
• 1.2 Формування прибутку підприємства 14
• 1.3 Розподіл і використання прибутку 27
• 2. Аналіз формування та розподілу прибутку ВАТ «М'ясокомбінат» 37
• 2.1 Загальна характеристика виробничої діяльності ВАТ «М'ясокомбінат» 37
• 2.2 Формування прибутку на ВАТ «М'ясокомбінат» 48
• 2.3 Управління розподілом прибутку на ВАТ «М'ясокомбінат» 54
• 3. Розробка шляхів удосконалення формування та розподілу прибутку 64
• 3.1 Основні заходи щодо підвищення прибутку підприємства 64
• 3.2 Напрямки зниження витрат підприємства 70
• Висновки 74
• Використана література 77

Вступ

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Прибуток - це частина додаткової вартості створеної і реалізованої готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми. Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово господарської діяльності підприємства, як суб'єктів господарювання.

Отримання прибутку від реалізації продукції залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік). Реально оформлювання прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно з законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції, а для робіт - за датою фактичного виконання таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості.

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів. На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані 3 методи розрахунку прибутку від реалізації:

1. Метод прямого розрахунку

2. Розрахунок прибутку на підприємстві показника витрат на 1 грн продукції.

3. Економічний (аналітичний) метод

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподіл прибутку можна виділити 2 етапи:

Перший: це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство.

Другий: це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства.

Суть фінансової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин пов'язаних з неперервним кругообігом коштів у формах витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також із приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками підприємства.

Важливими формами фінансування підприємств є кредит, випуск цінних паперів. Спеціальними формами довгострокового кредитування є оренда і лізинг.

Ефективність виробництва - це узагальнене і повне відображення засобів, предметів праці і робочої сили на підприємстві за певний проміжок часу.

Під резервами підвищення економічної ефективності підприємства розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

Основні чинники підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня вдосконалення управління, організації виробництва і праці, змінні обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів.

1. Теоретико-методологічні основи формування та використання прибутку підприємства

1.1 Економічна сутність та значення прибутку

Прибуток -- це грошове вираження основної частини грошових накопичень, утворюваних підприємствами будь-якої форми власності. Як економічна категорія він характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності підприємства. Прибуток є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень витрат. Водночас прибуток створює стимулюючий вплив на зміцнення комерційного наміру, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності.

Прибуток -- один із основних фінансових показників плану й оцінки господарської діяльності підприємств. За рахунок прибутку здійснюються фінансування заходів щодо науково-технічного і соціально-економічного розвитку підприємств.

Він є не тільки джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, але одержує все більше значення у формуванні бюджетних ресурсів, позабюджетних і добродійних фондів.

Багатоаспектне значення прибутку посилюється з переходом економіки держави на основи ринкового господарства. Справа в тому, що акціонерна, орендна частка або інша форма власності підприємства, отримавши фінансову самостійність і незалежність, вправі вирішувати, на які цілі й у яких розмірах спрямовувати прибуток, що залишився після сплати податків у бюджет і інших обов'язкових платежів і відрахувань.

Законами України “Про підприємства в Україні” та “Про підприємництво” передбачено, що підприємницька діяльність означає ініціативну самостійність підприємств, спрямовану на одержання прибутку. При цьому підприємство як господарюючий суб'єкт і самостійно здійснює свою діяльність, розпоряджається продукцією, що випускається, а також і своїм чистим прибутком. Водночас підприємницька діяльність підприємств в умовах різноманітності форм власності означає не тільки розподіл прав власників майна, але і підвищення відповідальності за раціональне управління ним, формування й ефективне використання фінансових ресурсів, у тому числі прибутку.

Узагальнено прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємств являє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво та реалізацію продукції з урахуванням збитків від різноманітних господарських операцій. Таким чином, прибуток формується в результаті взаємодії багатьох компонентів як із позитивним, так і негативним знаком.

Головне значення прибутку в якості фінансового показника підприємницької діяльності підприємства водночас не означає його унікальності й універсальності. Аналіз стимулюючої ролі прибутку показує, що в окремих господарських суб'єктів переважає прагнення отримати високий прибуток із метою збільшення матеріального стимулювання на шкоду виробничому і соціальному розвитку колективу. Більш того, виявлені факти одержання незаконного прибутку, що утворився не в результаті ефективної господарської діяльності, а шляхом зміни, наприклад, структури продукції, що випускається аж ніяк не в інтересах споживачів. Підприємства збільшують виробництво більш вигідної для них і більш високорентабельної продукції.

У ряді випадків зростання прибутку зумовлене необгрунтованим підвищенням цін на продукцію.

Прагнення будь-якими шляхами одержати високий прибуток із метою збільшення грошових виплат працівникам призводить до подальшого зростання цін, інфляції.

Таким чином, абсолютне збільшення прибутку підприємства не завжди об'єктивно відбиває підвищення ефективності виробництва в результаті трудових досягнень колективу.

Для реальної оцінки рівня прибутковості підприємства можна скористатися методами комплексного аналізу прибутку по техніко-економічних чинниках. Ці методи можуть бути на озброєнні податкової інспекції, кредитних і фінансових утворень, органів контролю, арбітражу й ін., тобто тих ланок, що взаємодіють із даним суб'єктом господарювання.

Комплексний аналіз прибутку рекомендується проводити у визначеній послідовності. Насамперед валовий прибуток аналізують по його складових елементах, головним із який є прибуток від реалізації товарної продукції (операційний прибуток). Потім аналізуються укрупнені чинники зміни прибутку від випуску товарної продукції. Важливим у цій системі буде аналіз техніко-економічних чинників зниження (підвищення) витрат на грошову одиницю товарної продукції. Крім того, аналізуються зміна обсягу і структури реалізації, зміна рівня цін на реалізовану продукцію, а також на придбану сировину, матеріали, паливо, енергію й інші витрати. Співставляється рівень матеріальних витрат і витрат на оплату праці.

Визначається також зміна прибутку внаслідок порушення господарської дисципліни. Поряд із цим проводиться аналіз зміни прибутку в залишках готової продукції від іншої реалізації і позареалізаційних операцій.

Крім відзначених методів факторного аналізу прибутку в числі економічних показників ефективності підприємницької діяльності використовуються показники рентабельності.

Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то рентабельність -- це відносний показник інтенсивності виробництва. Він відбиває рівень прибутковості щодо визначеної бази.

Підприємство рентабельне, якщо суми виручки від реалізації продукції достатня не тільки для покриття витрат на виробництво і реалізацію, але і для утворення прибутку.

Рентабельність може обчислюватися по-різному. Протягом останніх 25 років широко застосовувався показник рентабельності, обчислювальний як відношення прибутку до суми виробничих фондів (основних виробничих фондів і матеріальних обігових коштів).

З огляду на те, що даний показник у старих умовах господарювання був плановим, передбачалося, що він повинен був впливати на збільшення випуску продукції з найменшою сумою виробничих фондів, тобто стимулювати поліпшення використання останніх.

Проте, як показав минулий період, поставлена ціль не була досягнута. Тим не менше, даний показник рентабельності, обчислювальний як відношення прибутку до вартості виробничих фондів, продовжує застосовуватися в практиці підприємницької діяльності для узагальненої оцінки рівня прибутковості, прибутковості підприємства. При цьому вважають, що оскільки в процесі виробництва беруть участь, як засоби праці, так і предмети праці, остільки чим більший прибутку з кожної гривні виробничих фондів, тим краще й ефективніше працює підприємство, і навпаки.

Зміна соціально-економічного розвитку держави в період переходу до ринкових відносин призводить до якісних структурних зсувів у бік інтенсифікації виробництва, що обумовлює незмінне зростання грошових накопичень і головним чином прибутку підприємств різноманітних форм власності.

Найважливішими чинниками росту прибутку є ріст обсягу виробництва і реалізації продукції, упровадження науково-технічних розробок, а отже й підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, поліпшення якості продукції. В умовах розвитку підприємницької діяльності і створюються об'єктивні передумови реального перетворення в життя даних чинників.

Головне джерело грошових накопичень підприємств--виручка від реалізації продукції, а саме та її частина, що залишається за відрахуванням матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції. Тому важлива задача кожного суб'єкта господарювання--одержати більше прибутку при менших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії у витраті засобів і найефективнішого їх використання.

Витрати на виробництво і реалізацію продукції визначають рівень і структуру її собівартості. Виручка від реалізації продукції обчислюється в чинних цінах. В умовах радикальної зміни управління економікою показник виручка від реалізації продукції стає одним із найважливіших показників діяльності підприємств. Даний показник створює зацікавленість трудових колективів не стільки в рості кількісного обсягу випускаємої продукції, скільки в збільшенні обсягу реалізованої продукції (з урахуванням зниження залишків нереалізованої продукції). А це значить, що вироблятися повинні такі вироби і товари, що відповідають вимогам споживачів і користуються великим попитом.

У цих цілях необхідно вивчати ринкові умови господарювання і можливості упровадження виробленої продукції на ринок шляхом розширення обсягів її реалізації. З розвитком підприємництва і підвищенням конкуренції зростає відповідальність підприємств за виконання прийнятих на себе зобов'язань. Таким чином, показник виручка від реалізації продукції відповідає вимогам комерційного наміру і, у свою чергу, сприяє розвитку підприємницької діяльності.

Зацікавленість підприємств у виробництві і реалізації якісної, що користується попитом на ринку продукції, відбивається на розмірі прибутку, що за інших рівних умов знаходиться в прямої залежності від обсягу реалізації цієї продукції.

Отже, прибуток як головна форма грошових накопичень являє собою різницю між виручкою від реалізації і повною собівартістю. Звідси ріст прибутку залежить насамперед від зниження витрат на виробництво продукції, а також від збільшення обсягу реалізованої продукції.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток -- це показник, що формується на мікрорівні. Залежно від формування та розподілу виокремлюють декілька видів прибутків. Насамперед розрізняють загальний прибуток і прибуток після оподаткування.

Загальний прибуток -- це весь прибуток підприємства, одержаний від усіх видів діяльності, до його оподаткування та розподілу, його ще називають балансовим прибутком.

Прибуток після оподаткування -- це чистий прибуток, що реально надходить в розпорядження підприємства після сплати податків.

В економічній теорії та підприємницькій діяльності загально-важливим є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток -- це різниця між виторгом та виробничими витратами (собівартістю продукції, визначеною калькуляцію за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток і так звані невиробничі витрати -- адміністративні, комерційні.

Маржинальний прибуток характеризує величину виторгу від продажу продукції за мінусом змінних витрат. Отже, такий прибуток за величиною збігатиметься з валовим прибутком, коли калькуляція здійснюватиметься лише за змінними витратами.

Операційний прибуток -- його також часто називають чистим прибутком. Він дорівнює валовому прибутку за мінусом невиробничих витрат.

Як уже було сказано, прибуток -- це основне джерело фінансових ресурсів підприємства, яке пов'язане з одержанням валового доходу.

Валовий дохід підприємства -- це виторг від реалізації продукції (робіт, послуг) за мінусом матеріальних затрат, включаючи оплату праці й прибуток. Зв'язок між собівартістю продукції, валовим доходом і прибутком підприємства показано на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Зв'язок між собівартістю, валовим доходом і прибутком підприємств

Як видно із рисунка, прибутковість і дохідність -- це ідентичні показники, їхня сутність -- в одержанні відповідного валового доходу, а відмінність між ними -- в тому, що валовий дохід включає в себе, крім прибутку, оплату праці.

Як і всі інші техніко-економічні показники, так і прибуток розділяється на плановий і фактичний. Планування прибутку в основному здійснюється двома методами:

1) прямого розрахунку на рівні підприємства з відповідним асортиментом продукції. Це різниця між оптовою ціною реалізованої продукції і її собівартістю;

2) прибутку від реалізації іншої продукції, робіт і послуг непромислового характеру.

Джерелами формування загального прибутку (доходу) підприємства є: прибуток (дохід) від продажу основної продукції (послуг) підприємства, який є головним складником загального прибутку; прибуток від продажу (реалізації) непотрібного майна і прибуток (дохід) від позареалізаційних операцій.

1. Прибуток від продажу основної продукції (послуг, робіт) підприємства. Він обчислюється як різниця між виручкою від продажу товарної продукції (без урахування податку на додану вартість й акцизного збору) та її повною собівартістю. У випадку калькуляції продукції за неповними витратами цей вид прибутку (П) визначають за формулою

П = В_ПП - Ср.н.в - Вн.с.

де В_пп -- виторг від продажу продукції;

С_{р н в} -- собівартість реалізованої продукції за неповними витратами;

Вн.с -- витрати, що не включають у собівартість продукції, а зараховують на певний період.

Показана схема обчислення величини загального прибутку за його джерелами має важливе значення для аналізу та прийняття господарських рішень. Разом з тим слід пам'ятати, що прибуток є об'єктом оподаткування.

2. Прибуток від продажу майна. Це прибуток від продажу основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств тощо. Він визначається як різниця між ціною продажу і балансовою (залишковою) вартістю об'єкта з урахуванням витрат на продаж (демонтаж, транспортування, оплата агентських послуг).

3. Прибуток (дохід) від позареалізаційних операцій включає: прибуток від пайової участі в спільних підприємствах; прибуток від здавання майна в оренду (лізинг); дивіденди на цінні папери; дохід від володіння борговими зобов'язаннями; ройялті -- компенсація, що оплачується в межах обумовленого періоду за використання патентів, авторських прав, природних ресурсів та інших видів власності; надходження від економічних санкцій.

Джерелами доходів можуть бути: економія від зниження собівартості продукції, економія від зниження вартості капітального ремонту, кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позивної давності, пріоритет стійких пасивів (авансова оплата замовників, відрахування на соціальне страхування і т. д.).

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків за рахунок вилучення у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самим підприємством і використовується для забезпечення господарської діяльності.

Таким чином отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку виділяють два етапи.

Перший етап -- це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава і підприємство, де кожен з учасників одержує свою частку прибутку.

Другий етап -- це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку, який відповідно до принципових (основних) напрямків використання розподіляють на дві частини:

-- прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочення), на соціальну підтримку (розподілений прибуток);

-- прибуток, що залишається на підприємстві, є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Цей прибуток спрямовується на створення резервного та інвестиційного фонду (розширення і розвиток виробництва, соціальний розвиток). Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Формування резервного фонду є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

1.2 Формування прибутку підприємства

Розміри прибутку - найважливіший показник, що визначає фінансовий стан підприємства: від нього залежить рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух коштів, інвестиційна привабливість підприємства. Розмір прибутку напряму залежить від обсягу отриманої виручки і тому, при розгляді питань щодо управління прибутком підприємством ці показники необхідно розглядати комплексно.

Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп факторів: перша група - натуральний обсяг продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції; друга група - загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів. Відповідно виручку можна розглядати або як добуток натурального об'єму продажів на ціни по всій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів.

Для розгляду окремих аспектів управління виручкою і прибутком конкретну значимість здобуває одна з двох названих груп факторів, що формують виручку від продажів.[22]

Якщо перед підприємством постає завдання досягнення визначеної суми виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група факторів. Зрозуміло, фінансовий результат не повинний мати негативного знака. У випадку, коли необхідно забезпечити визначений прибуток від продажів, практичне значення має друга група факторів.

Однак у дійсності, як правило, одночасно зважуються задачі одержання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи факторів, тим більше що вони взаємозалежні.

Для вирішення будь-яких питань, пов'язаних з управлінням виручкою і прибутком, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Мова йде про поділ усіх витрат на постійні і перемінні, а також на прямі і непрямі.

Перемінні витрати - це ті види витрат, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва і продажів у натуральних вимірниках. До них, як правило, відносяться витрати на сировину і матеріали, на оплату праці робітників-відрядників, на паливо, газ і електроенергію для виробничих цілей, тару й упакування тощо.

Постійні витрати - це види витрат, сума яких не залежить від натурального обсягу виробництва і продажів, - наприклад, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, орендна плата, витрати по утриманню приміщень тощо.

Однак не випадково перемінні і постійні витрати носять більш точні назви умовно-перемінних і умовно-постійних. Умовність полягає в тому, що деякі види витрат, що традиційно прийнято вважати постійними, у визначених ситуаціях можуть поводитися як перемінні, і навпаки.

Наприклад, істотний ріст обсягу виробництва і продажів може викликати необхідність у збільшенні виробничих площ, вартості устаткування. Тоді амортизація основних фондів, орендна плата поводяться як перемінні витрати, але з одним застереженням: вони збільшуються з ростом натурального обсягу виробництва і продажів, однак не пропорційно цьому росту. У періоди, коли така ситуація має місце, доцільно враховувати названі витрати в складі перемінних і визначати їхній приріст у розрахунку на кожен пункт приросту натурального обсягу виробництва і продажів. [22]

Інший приклад. У складі фонду оплати праці робітників-відрядників можуть бути суми, пов'язані з оплатою простоїв. Ці суми не пов'язані на пряму зі змінами натуральних обсягів, отже, вони носять характер постійних витрат.

Таким чином, абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їхньої діяльності переліку перемінних і постійних витрат не існує. Але в кожнім конкретному випадку фахівці підприємства можуть оцінити, збільшення яких витрат піде за збільшенням натурального обсягу виробництва і продажів і в якій пропорції. Тому точний поділ витрат на перемінні і постійні можливий. Крім того, він необхідний, - інакше не можна оцінювати вплив тих чи інших змін у попиті на продукцію на показник виручки і прибутку від продажів.

Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється по ознаці можливості віднесення того чи іншого виду витрат до визначеного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші - непрямими. Як правило, прямі витрати в основному є перемінними, однак деякі види перемінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива й електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де виробляється кілька видів продукції, і ін.).

Тільки прямі перемінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, всі інші витрати розподіляються по видах продукції умовно. Це означає, що при виборі тієї чи іншої ознаки розподілу загальна величина витрат на даний вид продукції може змінюватися. Названа обставина дуже важлива для встановлення меж можливого маневрування цінами на окремі види продукції. У цілому по підприємству виручка від продажів (за винятком прямих перемінних витрат) являє собою маржинальний прибуток. Іншими словами, маржинальний прибуток - це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, що повинні міститися в складі виручки від продажів. У ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожен вид продукції. Фінансова доцільність продажів виду продукції визначається лише однією умовою: його вартість за продажними цінами повинна бути вище прямих перемінних витрат. [24]

Якщо підприємство виробляє і продає кілька видів продукції, попит на кожний з яких міняється по-різному, підприємство в межах наявних можливостей повинне змінити обсяг продажів окремих номенклатурних груп виробів для того, щоб виручка і прибуток від продажів у цілому по підприємству були не нижче необхідних розмірів.

Щоб проілюструвати викладену вище концепцію управління прибутком розглянемо ситуацію, коли підприємство в базисному періоді виробляє і продає два види продукції (див. табл. 1.1).

Таблиця 1.1- Базисні дані підприємства (грн.)

Показники	Усього	У тому числі
		виробу А	виробу Б
1.Виручка від продажів	10 000	7000	3000
2.Прямі перемінні витрати	4800	2800	2004
3.Непрямі постійні витрати	4200	--	--
4.Прибуток від продажів	1000	--	--

У наступному періоді передбачається збільшення попиту на вироби А и зниження на вироби Б. Можливі наступні варіанти:

а) при збереженні натурального обсягу продажів обох виробів на базисному рівні ціни на А підвищаться на 5%, ціни на Б - знизяться на 8%;

б) при збереженні базисних цін на обидва види виробів натуральний обсяг продажів А можна збільшити на 4%, натуральний обсяг продажів Б знизиться на 10%;

в) при підвищенні цін на вироби А на 3% можна збільшити натуральний обсяг продажів на 2%; при зниженні цін на вироби Б на 12% можна обмежитися зменшенням натурального обсягу продажів на 7%.

Вибір варіанта.

а) Виручка від продажів виробів А складе: 7000 х 1,05 = 7350 грн.; виробів Б: 3000 х 0,92 = 2760 грн.

Загальна величина виручки від продажів: 7350 + 2760 = 10 110 грн.

Прибуток від продажів збільшується на ту ж суму, що і виручка, і складає 1110 грн.

б) Виручка від продажів виробів А: 7000 х 1,04 = 7280 грн.

виручка від продажів виробів Б: 3000 х 0,9 = 2700 грн.

Разом виручка від продажів: 7280 + 2700 = 9980 грн.

Прибуток від продажів: 9980 - 2800 х 1,04 - 2004 х 0,9 - 4200 = 1068 грн.

в) Виручка від продажів виробів А: 7000 х 1,03 х 1,02 = 7354,2 грн.

виручка від продажів виробів Б: 3000 х 0,88 х 0,93 = 2455,2 грн.

Разом виручка від продажів: 7354,2 + 2455,2 = 9809,4 грн.

Прибуток від продажів: 9809,4 - 2800 х 1,02 - 2004 х 0,93 - 4200 = 893,4 грн.

Найбільші виручку від продажів і прибуток забезпечуються умовами варіанта „а”. Любий з трьох варіантів прийнятний для підприємства, тому що продажі залишаються рентабельними, а по виробах Б, незважаючи на зниження попиту на них, виручка від продажів перевищує прямі перемінні витрати.

Якби зниження попиту на вироби Б виражалося більш різким зменшенням натурального обсягу продажів чи цін, подальші їхні продажі виявилися б недоцільними. Це відбулося б у випадку зниження виручки від продажів виробів Б до величини менш 2004 грн.

Представимо залежність виручки і прибутку від співвідношення перемінних і постійних витрат у базисному періоді і наступних змінах цін і натурального обсягу продажів у загальному виді. Введемо умовні позначення:

В - виручка від продажів базисного періоду;

З₁ - перемінні витрати базисного періоду;

З₂ - постійні витрати базисного періоду;

Ін - індекс зміни натурального обсягу продажів (співвідношення наступного і базисного періодів в одиницях);

Іц - індекс зміни цін (аналогічно Ін).

Збільшення виручки від продажів у наступному за базисним періоді можливо тільки при дотриманні нерівності:

В х Іц х Ін >В (1.1),

Іц х Ін > 1 (1.2).

Якщо відбувається падіння попиту на продукцію підприємства, нерівності, як правило, не дотримуються, і виручка від продажів знижується. Навпаки, при росту попиту нерівності можуть бути дотримані.

Практичне значення нерівності (1.1) і (1.2) мають у випадках, коли підприємству необхідно збільшити виручку від продажів, маневруючи і цінами, і натуральним обсягом продажів таким чином, щоб зниження цін давало можливість збільшити натуральний обсяг продажів чи скорочення натурального обсягу продажів забезпечувало більш високі ціни.

Наприклад, підприємство планує збільшити натуральний обсяг продажів на 10% і може піти при цьому на зниження ціни. Яке максимально можливе зниження цін, щоб виручка від продажів при таких змінах збільшилася?

Користаючись нерівністю (1.2), одержуємо:

1,1 х Іц > 1; Іц > 1/1 ,1; Іц > 0,91.

Ціни можна знизити менш ніж на 9%. Зниження їх на 9% за інших рівних умов приведе до рівності виручки від продажів наступного періоду і виручки базисного періоду. Але підприємство поставило метою збільшення виручки, тобто воно може знизити ціни на 8% і менше. Якщо ж сполучення росту натурального обсягу продажів на 10% зі зниженням цін на 8% реально для конкретної ринкової ситуації, ціль досягнута. Якщо нереально, підприємство повинне бути готове до зниження виручки від продажів, або прийняти інші індекси цін і натурального обсягу продажів.

Збільшення прибутку від продажів можливо при виконанні наступного нерівності:

В х Іц х Ін - З₁ х Ін - 3₂ > В - 3₁ - 3₂, (1.3)

чи, після алгебраїчних перетворень:

В (Іц х Ін - 1) - З₁ (Ін - 1) > 0 (1.4)

Нерівність (1.4) показує, що, крім індексів цін і натурального обсягу продажів, на величину прибутку впливає співвідношення перемінних витрат і виручки в базисному періоді. Скористаємося індексами з попереднього прикладу і проведемо розрахунок в умовах різного співвідношення перемінних витрат і виручки в базисному періоді.

Для розрахунку показників наступного періоду прийняті Ін = 1,1 і Іц = 0,92. Виручка від продажів збільшиться, тому що умови нерівності (1.2) дотримані. Прибуток знизився, тому що не дотримані умови нерівності (1.4).

Як уже відзначалося, при зниженні цін і росту натурального обсягу продажів небезпека зменшення прибутку досить реальна. Однак чим нижче частка перемінних витрат у виручці, тим ця небезпека менше. Користуючись нерівністю (1.4), можна визначити, при якій частці перемінних витрат ті ж Ін і Іц можуть забезпечити зростання прибутку від продажів.

Позначивши суму перемінних витрат через Х одержуємо:

10 000 х (1,1 х 0,92 - 1) > Х (1,1 - 1);

Х < 1200.

Отже, передбачуване зміна цін і натурального обсягу продажів могла б привести до зростання прибутку від продажів тільки у випадку, якби перемінні витрати в складі виручки складали менш 1200 грн.

Нерівність (1.4) можна використовувати у всіх випадках, коли передбачається одночасна зміна цін і натурального обсягу продажів. Вона дозволяє:

1. Визначити динаміку виручки і прибутку від продажів при передбачуваних індексах цін і натурального обсягу продажів.

2. Розрахувати необхідний рівень одного з індексів, якщо відомий другий, щоб виключити втрати виручки і прибутку від продажів.

3. Прийняти рішення про доцільність продажів даних видів продукції при сформованих умовах попиту на них.

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Принципова схема використання прибутку підприємства показана на рис. 1.2.



Рис. 1.2. - Схема використання прибутку підприємства

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати відповідно до напрямку виробничої діяльності. Це в першу чергу стосується акціонерних товариств (підприємств). Власники акцій, як правило, одержують свій прибуток у вигляді дивідендів. Акціонерне підприємство може розглядати дивіденди як плату за залучений від продажу акцій капітал.

Між обсягом нарахування суми дивідендів та інвестиційним фондом має бути відповідна пропорція, яка б не обмежувала джерело фінансування на перспективу розвитку підприємства.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути:

1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

2) виплата дивідендів зі щорічним повним зростанням;

3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частини чистого прибутку;

4) виплати дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;

5) виплати дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожен з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується на основі специфіки виробничої діяльності й перспективи розвитку виробництва.

Досвід діяльності зарубіжних і вітчизняних підприємств свідчить, що частка дивідендних сум підприємств і фірм, які успішно працюють, у чистому прибутку коливаються в межах 30--70 % .

Основним прибутком є прибуток від продажу продукції (виконання робіт, надання послуг). Тому в основному зростання прибутковості підприємств залежить від окремих чинників, які є базовими в собівартості продукції.

На зростання прибутковості підприємства впливають такі основні чинники:

-- економія матеріально-сировинних ресурсів;

-- ефективне використання енергоресурсів;

-- механізація та автоматизація виробничих процесів, внаслідок чого зростає продуктивність праці і знижується рівень фонду заробітної плати;

-- економія витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування;

-- кон'юнктура ринкової цінової політики на ті чи інші види товарної продукції. Поряд з тим на зростання прибутковості підприємства впливають і ряд інших внутрішніх і зовнішніх чинників. Наприклад, організація цехової структури виробництва, організація технологічних процесів, спеціалізація і кооперація виробництва, підвищення змінності роботи устаткування, найбільш повне завантаження виробничих потужностей та ін.

Крім наведених вище чинників на прибутковість підприємства впливають і ряд інших чинників, зокрема:

-- впровадження безвідходних технологій виробництва (утилізація відходів, їх переробка та ін.);

-- ліквідація основних фондів, що не використовуються;

-- різні прибутки від позареалізаційних операцій.

У процесі діяльності підприємства на його прибутковість може впливати і ряд зовнішніх чинників, зокрема орендні (лізингові) операції; реалізація (купівля-продаж) цінних паперів; дивіденди на акції; відсотки за коштами, розміщеними на депозитних рахунках банків; купівля-продаж іноземної валюти; інших операції.

Однак у структурі чинників зростання дохідності підприємства головними є фактори зниження собівартості продукції.

На формування загальної суми прибутку підприємства, як уже було сказано, впливають різні фактори, в першу чергу це: результати фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарювання; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Як відомо, прибуток народного господарства України складається з результату діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

Аналізуючи результати статистичних даних щодо діяльності підприємств, можна зробити висновок, що прибутковість промислових підприємств різних галузей народного господарства достатньо контрастна. Валова додана вартість промисловості в загальному обсязі валової вартості галузей економіки становить приблизно 33,2 %, що є результатом діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів.

Найбільшу частку в галузевій структурі економіки України становить транспорт і зв'язок, галузі, в яких стабільно відбувається зростання прибутку, на другому місці -- промисловість України, збитково ще працюють галузі сільськогосподарського виробництва. У таких сферах діяльності, як фінанси, кредит і страхування за останні п'ять років ми спостерігаємо абсолютне зростання.

Останнім часом поліпшується стан в торгівлі й громадському харчуванні, в окремих галузях промисловості (машинобудуванні, хімічній і легкій тощо).

Зміни в обсягах прибутку підприємств різних галузей економіки за останні роки свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) і зміною ефективності господарювання; розвитком ринкових відносин; ціноутворенням.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умов, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою часто приводить до потреби використання оборотні кошти підприємств на сплату податків, а тому до погіршення їхнього фінансового стану.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частку прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізованої продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни виробництва продукції); витрати на зберігання продукції., інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створена можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє недостатня конкуренція, монопольне становище окремих підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.

Отже, можна зробити висновок, що спроможність підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвою.

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробнича сфера, торгівля, сфера послуг.

У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг є особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.

1. перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації.

2. собівартість одиниці продукції.

3. ціна одиниці продукції (ціна виробника).

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

1.3 Розподіл і використання прибутку

Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава та підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників формує свою частину прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в кількості податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставок оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап - це розподіл і використання прибутку, що залишиться в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

Згідно із Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 року державне регулювання використання підприємствами чистого прибутку здійснюється зменшенням оподаткованого прибутку на суму витрат з чистого прибутку: на утримання й експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури (якщо відповідні об'єкти соціальної інфраструктури були на балансі підприємства й утримувались ним на час набуття чинності законом про оподаткування прибутку); на благодійну діяльність (не більше 4% від суми оподаткованого прибутку).

Чистий прибуток, одержаний після сплати податків, залишається у повному розпорядженні підприємства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Головні принципи розподілу чистого прибутку ВАТ «Івано-Франківськ м'ясокомбінат» закріплені статутом підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до поточної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Завданням фінансового менеджменту є пошук оптимальних шляхів розподілу прибутку. Як правило, одна частина прибутку використаного на виплату дивідендів, а друга - на розширення та оновлення виробництва, фінансові інвестиції, придбання нерухомості, створення та поповнення резервних фондів підприємства, соціальні програми.

Зокрема, сума прибутку спрямовується:

· на виплату дивідендів;

· на поповнення статутного капіталу;

· на поповнення резервного капіталу.

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу. Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку товариства, яка залишається у розпорядженні підприємства ля виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та інші потреби.

Мал. 1.3 - Структурно-логічна схема розподілу і використання прибутку відповідно до Положень „Стандартів бухгалтерського обліку.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Нерозподілений прибуток, поділяється на асигновану і неасигновану частини:

· асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових программ);

· неасигнована частина не має конкретного призначення.

У зарубіжних корпораціях часто встановлюється обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку із суми, яка б могла бути сплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження змінюються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби.

Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним із найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження може бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент.

Сума нерозподіленого прибутку зменшується внаслідок відрахувань до резервного капіталу та нарахування дивідендів.

Резервний капітал створений з метою усунення можливих тимчасових фінансових ускладнень і забезпечення нормальної роботи підприємства. Величина резервного капіталу визначається засновницькими документами як максимальний відсоток від розміру Статутного капіталу. Так, в акціонерних підприємствах резервний капітал повинен складати не менше 25% величини статутного капіталу. Він створюється за рахунок щорічних відрахувань від прибутку в передбачених засновницькими документами відсотків (в акціонерних товариствах не менше 5% чистого прибутку).

Кошти резервного капіталу використовуються на додаткові витрати виробничого і соціального розвитку підприємства, на поповнення його оборотних коштів, покриття збитків, на виплату гарантованих дивідендів за привілейованими акціями (у випадку недостатності прибутку) та інші заходи, передбачені засновницькими документами.

Дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до часток їхньої участі у власному капіталі підприємства.

Відповідно до Закону України вид. 18.06.1991 р. № 1201 - ХІІ „Про цінні папери і фондову біржу” (зі змінами та доповненнями) основними джерелами сплати дивідендів за акціями є чистий прибуток товариства.

Дивіденди за акціями сплачуються один раз на рік за підсумками звітного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається у його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету. Здебільшого дивіденди виплачуються у грошовій формі. Однак дивіденди можуть виплачуватися й у вигляді акцій. Такі дивіденди мають назву акції-дивіденди. Вартість акцій-дивідендів становить певний відсоток від кількості акцій, що перебувають у власності акціонерів. Оскільки кількість додаткових акцій, отриманих кожним акціонером у вигляді акцій-дивідендів, пропорційна кількості акцій, що перебувають у їхній власності то частка загального капіталу, який перебуває у власності кожного акціонера, не змінюється.

За рахунок нерозподіленого прибутку сплачуються дивіденди, оголошені у звітному періоді. Право на отримання дивідендів пропорційно частині кожного з учасників мають особи, які були учасниками товариства на початок терміну виплати дивідендів.

У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями провадиться за рахунок резервного капіталу.

Таким чином, для нарахування дивідендів за привілейованими акціями існує два потенційні джерела: нерозподілений прибуток та резервний капітал, а для простих акцій - лише одне джерело - нерозподілений прибуток.

Відповідно до чинного законодавства Статут акціонерного товариства повинен містити відомості про термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками звітного року.

Це не є загальноприйнятою у світі нормою. Звичайною нормою є виплата дивідендів один раз на півроку або на квартал, рідше - один раз на місяць. Як правило, акціонерні товариства намагаються виплачувати дивіденди, навіть якщо їх розмір невеликий. Це пов'язано з тим, що чекання майбутніх дивідендів є одним із найбільш значимих чинників, які впливають на рішення інвестора про придбання акцій.

Дивіденди визначаються у певній грошовій сумі на акцію або як процент від її номінальної вартості. Повідомлення про розмір дивідендів і порядок їх виплати товариство має довести до відома акціонерів. Сума дивідендів одного акціонера визначається множенням суми дивідендів, що припадають на одну акцію, на число належних йому цілком оплачених акцій.