Економічна теорія

Предмет і метод політичної економії. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Відносини власності і їх значення для розвитку економіки. Товар і його властивості. Виникнення і суть грошей. Функції і типи ринку. Суть капіталу та його форми.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 03.10.2012
Размер файла 687,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Тема 1. Предмет і метод політичної економії

Предмет політекономії. Виникнення і еволюція політекономії

Об'єкт вивчення політекономії. Основні фундаментальні питання економіки

Метод і функції політекономії

Економічні закони і категорії та їх класифікація

Предмет політекономії. Виникнення і еволюція політекономії

Політекономія - це наука, яка досліджує поведінку людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ в умовах, обмежених виробничих ресурсів і необмежених потреб. Таке дослідження базується на посилках, що потреби людей збільшують виробничі можливості та рахункові ресурси. Центральною проблемою політекономії є проблема вивчення ефективності використання рідкісних ресурсів. В курсі політекономії акцент також робиться на вивченні економічних відносин, тобто відносин, які складаються між людьми в процесі виробництва розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.

Таким чином, політекономія - це наука про види діяльності пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми, про використання людьми рідкісних природних ресурсів, про багатство.

Політекономія як наука пройшла декілька шкіл, які її визначили. Вона виникла в XVII ст. (1615р.). В той час це була наука про багатство суспільства, його джерела і способи зростання.

Школи, які визначали та вивчали політекономію:

Меркантилізм.

Фізіократизм.

Класична політична економія.

Марксистська економічна теорія.

Неокласичний напрям.

Неолібералізм і кейнсіанство.

Меркантилісти вважали, що багатство - це гроші (золото). Первинним видом економічної діяльності вони вважали торгівлю, яка у той час приносила великі доходи у формі грошей. Тому джерелом багатства вони вважали зовнішню торгівлю, тобто сферу обігу. Меркантилісти радили державі розширяти зовнішню торгівлю нагромаджувати багатство у вигляді грошей (золота). Представниками меркантилізму були А. Монкрет'єн, П. Буагільбер.

В XVII ст. з'явилися критики меркантилізму (Ф. Кене, А. Н. Ж. Тюрго), які відзначили, що під час торгової угоди не виникає багатство і первісним джерелом багатства є не сфера обігу, а сфера виробництва. Пріоритет вони віддавали сільському господарству, джерелом багатства вони вважали працю робітників, які були зайняті в сільському господарстві. Цих економістів називали фізіократами.

Обмеженість фізіократів подолала класична політекономія, представниками якої були В. Петті, А. Сміт, Д. Рикардо. В основі поглядів на багатство була створена представниками класичної політекономії - “теорія трудової вартості”. Вони встановили, що суспільне багатство створюється в сфері матеріального виробництва. Джерелом багатства є праця людей.

В 30р. XIX ст. почався розпад класичної політекономії, який розмежувався на кілька напрямків. Одним з них стала марксистська політекономія, основоположниками якої були К. Маркс та Ф. Енгельс. Вони далі розвивали теорію трудової вартості, але при цьому зробили висновок про те, що ринкова економіка не здатна для саморозвитку, має антагоністичні суверенності, які призведуть її до гибелі і заміни комуністичним ладом.

В середині XIX ст. сформувалися нові напрями економічної теорії, які стали основами сучасної економічної науки. Вони розглядали ринкове господарство на інших принципах дослідження, ввели своє розуміння вартості і прибутку, це неокласичний напрям. Він багато в чому відмовився від трудової теорії вартості поєднавши її з іншими теоріями, а саме теорією трьох факторів: 1) виробництва, 2) теорії граничної корисності, 3) теорії граничної продуктивності. Ринкову економіку представники неокласичного напряму розглядали як основу економічного прогресу. Доводили високу ефективність, ринкового конкурентного механізму, заперечували необхідність державного втручання в економічне життя.

Вчені неокласичного напряму знайшли своє продовження в економічному лібералізмі, який заперечує необхідність державного втручання в економіку. Інший сучасний напрям економічної теорії економічний дережизм, який доводить необхідність державного втручання в економіку. Таким чином на основі першого виникло економічне вчення неолібералізм, а на основі другого - кейнсіанство. Неолібералізм пов'язує розвиток ринкової економіки з вільним підприємством і обмеженим втручанням держави в економіку. Основоположником кейнсіанства став великий англійський економіст Дж. Кейнс, який обгрунтував необхідність зростання державного впливу на економічне життя для досягнення рівноваги ринкової економіки. Неоліберальні й кейнсіанські моделі економічного розвитку однаково успішно застосовуються і сьогодні для вдосконалення ринкової економіки.

Об'єкт вивчення політекономії

Основні фундаментальні питання економіки.

Об'єктом вивчення політекономії є суспільне виробництво, яке направлене на виробництво матеріальних благ і послуг. Сукупність різноманітним матеріальних благ і послуг складає сукупний продукт суспільства. Саме суспільний продукт і є результатом виробництва, яке складається з трьох основних етапів: 1) матеріального виробництва, 2) нематеріального виробництва, 3) сфери послуг. Сфера послуг входить до складу як матеріального, так і нематеріального виробництва.

Матеріальне виробництво включає в себе виробничі галузі, тобто галузі, підприємства яких виробляють матеріальні блага - це промисловість, сільське господарство, будівництво, а також послуги матеріального виробництва (транспорт, торгівлю, комунальні обслуговування, побутове обслуговування).

В галузях нематеріального виробництва створюються особливі нематеріальні блага, а також надаються нематеріальні послуги. Це охорона здоров'я, освіти, наука культура тощо.

Суб'єктами сучасної економіки є робітник, який працює по найму, домогосподарство, підприємець, фермер, власник цінних паперів, підприємство або фірма як юридична особа, міністерства і сама держава.

Будь-яке суспільство перш за все вирішує основні фундаментальні питання економіки:

Що повинно вироблятися? Тобто які товари і послуги повинні вироблятися і в якій кількості.

Як буде вироблятися? Тобто чим, за допомогою яких ресурсів і за якою технологією.

Для кого виробляються товари? Тобто хто повинен володіти ними і отримувати від них користь.

Як зможе система адаптуватися до змін?

Макроекономічний рівень вивчає всю економіку як єдине ціле і виділяє такі сфери - це державний сектор, приватний сектор і домашнє господарство.

Мікроекономічний рівень вивчає конкретні економічні одиниці, а саме фірми, підприємства. Мікроекономіку цікавить обсяг виробництва окремої фірми, ціна продукції доходи і витрати фірми та інші.

Економічні закони і категорії та їх класифікація

Як і люба наука політекономія має свій метод дослідження. Метод - це є система регулятивних принципів практичної або пізнавальної теоретичної діяльності.

Політекономія вміщує такі методи:

Метод наукової абстракції - відмова від поверхневих, несуттєвих сторін явища, з метою розкриття суттєвих загальних зв'язків. Цей метод передбачає необхідність розгляду тих, чи інших економічних явищ під певним кутом зору.

Метод аналізу і синтезу. Метод аналізу - розкладання системи економічних відносин на окремі елементи , з метою їх глибокого та детального вивчення. Метод синтезу - органічне з'єднання окремих елементів економічних відносин в єдине ціле.

Метод індукції і дедукції. Метод індукції - спосіб вивчення окремих фактів, які дозволяють встановити їм загальні риси або властивості. Метод дедукції означає розповсюдження загальних визначень на окремі факти.

Метод логічного і історичного. Метод логічного і історичного дослідження економічних явищ і процесів в історичному аспекті.

Політекономія , як суспільна наука, виконує наступні функції:

Відображає існуючі економічні явища і економічні процеси, і визначає як вони співвідносяться (теоретична функція).

Розвиває свій особливий метод, який відповідає особливостям економічних процесів (методична функція).

Пізнає реальну економічну дійсність для того, щоб відкрити людям способи використання економічних законів (практична функція).

Вміння передбачити шляхи розвитку економіки (прогностична функція).

Надає здібності наукового мислення (виховна функція).

Сучасну політекономію ділять на позитивну і нормативну. Позитивна - шукає об'єктивні або наукові пояснення функціонування економіки. Нормативна - передбачає механізм дії, який застосований на об'єктивних особистих судженнях, тобто вона має справу з тим, як повинно бути.

Економічні закони і категорії та їх класифікація

Економічна система ґрунтується на певних закономірностях, що визначають її розвиток. Економічні процеси управляються економічними законами, законами суспільних дій людей. Економічні закони відображають рух економічних відносин, внутрішній зв'язок економічних явищ і процесів причин їх дії і залежності між ними.

Економічні закони - це об'єктивно стійкі, причинно-наслідкові зв'язки в розвитку економічних відносин. Як і будь-який закон економічний закон відображає такий зв'язок двох явищ, коли при наявності одного обов'язково відбуваються інші. Економічний закон відображає об'єктивно необхідний суттєвий зв'язок економічних явищ, який постійно повторюється. Економічні закони мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі і свідомості людини. Водночас економічні закони - це закони економічної діяльності людей і поза цієї діяльності вони не існують. Наявність економічних законів зовсім не означає, що в суспільстві немає місця економічній випадковості. Закони проявляються зовсім не в кожному окремому явищі, а у вигляді пануючих тенденцій економічного розвитку. Економічні закони не вічні.

Сучасна економічна теорія розрізняє загальні і специфічні економічні закони. Загальні характерні для всіх економічних систем (закон зростання, продуктивності праці, закон економії часу, основний економічний закон, закон відповідності виробничих відносин рівню і розвитку продуктивних сил). Специфічні діють лише в окремій економічній системі, наприклад, закон конкуренції, вартості і т.д.). Специфічні економічні закони відрізняють одну економічну систему від іншої.

Наявність загальних законів, які відображають поступальність економічного розвитку з'єднує економічну історію людства в єдине ціле. Таким чином, економічні закони управляють економічною діяльністю людей управляють стихійно і об'єктивно. Взаємозв'язок між економічними законами і господарською діяльністю людей проявляються через економічні потреби і інтереси людей.

Економічні закони, які відображають рух економічних відносин збуджують економічні потреби, ті в свою чергу приводять у дію економічні інтереси, а останні стають спонукальним мотивом господарської діяльності людей.

Економічні закониЕкономічні потребиЕкономічні інтересиГосподарська діяльність

Економічні категорії - це наукові теоретичні поняття, що відображають існуючі відносини.

Категорії - це своєрідне ім'я, яким наука називає той чи інший процес або явище, але за кожним таким поняттям стоять реальні відносини, реальні процеси і реальні явища.

Економічна наука вивела велику кількість економічних категорій, а саме: товар, вартість, ціна, попит, пропозиція, праця, прибуток та багато інших.

Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

Поняття і види потреб людей. Потреби і економічні інтереси

Виробничі ресурси і фактори виробництва. Обмеженість ресурсів і межі виробничих можливостей. Крива виробничих можливостей

Виробництво і НТП

Людина як суб'єкт і кінцева мета виробництва

Поняття і види потреб людей. Потреби і економічні інтереси

В реальному житті економічні відносини проявляються у формі економічних потреб і економічних інтересів. Економічні потреби відображають об'єктивну необхідність в матеріальних і духовних благах для забезпечення життєдіяльності людини і суспільства. Потреба - це бажання людей придбати і використати товари і послуги, котрі приносять їм користь.

Рівень і обсяг потреб залежить від рівня розвитку економічної системи від зрілості економічних відносин суспільного виробництва. Саме виробництво, створюючи конкретні види духовних благ, породжує конкретні потреби в них, з іншого боку - бажання задовольняти свої потреби спонукає людину до виробництва. Економічні потреби виступають спонукальним мотивом виробництва, тобто потреба є передумовою виробництва.

Існує різноманітність потреб, які можна систематизувати та класифікувати за їх суб'єктами і формами задоволення. За суб'єктами потреби поділяють на індивідуальні особисті, колективні і суспільні. За формами задоволення потреби поділяють на матеріальні, фізіологічні, виробничі, соціальні, духовні тощо. Найголовніша характеристика потреб - це їх безмежність і невтомність. Потреби невтомні в тому, що їх не можливо задовольнити всі одразу, а безмежні тому, що з'являються все нові і нові потреби. Потреби мають властивість змінюватись і в процесі задоволення виникають нові, цей процес нескінченний і саме розвиток виробництва породжує закон зростання потреб. Цим і визначається роль потреб у виробництві. Усвідомлення людьми своїх потреб породжує економічні інтереси.

Інтерес - це економічна категорія яка відображає наші потреби. Саме економічні інтереси є найбільш видимим проявом економічних відносин. Економічна теорія виділяє три види економічних інтересів, а саме загальні або суспільні, колективні і особисті. Загальні інтереси полягають у задоволенні всіх суспільних потреб. Колективні - у задоволенні потреб груп людей, об'єднаних у виробничому процесі. Особисті - у задоволенні матеріальних і духовних потреб окремої людини. Таким чином економічні відносини породжують економічні потреби, а усвідомлення потреб формує економічні інтереси. Необхідність реалізації економічних інтересів об'єктивно штовхає людей до виробничої діяльності. Економічні інтереси - це стимули економічної діяльності. Найбільш дійовим стимулом економічної діяльності є особистий інтерес, який існує в сукупності з колективним і загальним, тому що виробництво завжди носить суспільний характер.

Виробничі ресурси і фактори виробництва

Обмеженість ресурсів і межі виробничих можливостей. Крива виробничих можливостей.

Щоб задовольнити виробничі потреби потрібні виробничі ресурси і фактори виробництва. Виробничі ресурси - це потенційні чинники виробничого процесу його можливості, джерела, фактори виробництва - це реальні чинники, які застосовуються в процесі виробництва.

Класична політична економія визначає два фактори виробництва: це засоби виробництва або натурально-майнові і робоча сила (людський фактор). Сучасна економічна теорія до факторів виробництва відносить - матеріальні (земля і капітал) та людські ресурси (праця і підприємницька здібність). Економічна теорія має справу з дослідженням основних факторів виробництва їх розвитку взаємодії та впливу на економічні зростання.

Основні фактори виробництва:

Земля - це всі природні ресурси, які використовуються у виробництві.

Капітал - це ресурси виробництва у формі засобів виробництва.

Праця - це фізична та розумова діяльність людей направлена на виробництво матеріальних благ та послуг.

Підприємницька здібність - це особливий специфічний фактор виробництва, це вид праці до управління та організації виробництва, здібність до індивідуальної самостійної господарської діяльності, яка направлена на одержання доходу через умілу організацію та ефективне використання ресурсів з метою виробництва та реалізації товарів. Підприємницька здібність витікає із визначених функцій підприємництва, а саме: 1) підприємець бере на себе ініціативу з'єднання факторів у виробничий процес; 2) підприємець вирішує важку задачу в прийнятті рішень в процесі ведення бізнесу; 3) підприємець намагається вести в своє виробництво нові технології направленні на виробництво нових товарів; 4) підприємець - це людина, яка іде на ризик.

Усі виробничі ресурси (або фактори виробництва) мають одну загальну властивість - вони існують в обмеженій кількості. Тому обмеженість ресурсів, за допомогою яких здійснюється процес виробництва різних товарів примушує суспільство робити вибір відносно виробництва товарів, тобто суспільство повинно визначати межах своїх виробничих можливостей, робити економічний вибір.

Размещено на http://www.allbest.ru

Суть проблеми вибору в тому, що якщо кожний виробничий фактор обмежений, то завжди існує проблема альтернативного його використання. Саме проблема альтернативних витрат і породжує проблему виробничих можливостей.

Крива АВСD називається кривою виробничих можливостей.

Точка L на графіку визначає неповне використання ресурсів, К визначає неможливий процес виробництва, точки B, C, D - визначають певні альтернативні набори ресурсів.

Життєві блага створені фактором виробництва називаються продуктами виробництва. Продукт - це абсолютний результат або ефект виробництва.

Кожен продукт наділений властивостями, тобто має свою корисність і має свою цінність. Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання визначеного обсягу життєвих благ. Граничною корисністю називається корисність, яка дорівнює приросту, тобто збільшенню загальної корисності в результаті придбання додаткової одиниці даного блага, гранична корисність відображає ступінь задоволення потреби і зростання кількості одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці зменшується стає спадною, що відбувається згідно закону спадної граничної корисності.

Граничність продукту і поведінка споживача на ринку. Якщо кожна наступна одиниця товару має все меншу додаткову корисність, то споживач буде купувати додаткові одиниці блага лише за умови зменшення її ціни. Закон спадної граничної корисності дозволяє обґрунтувати і закон спадного попиту, а також пояснити як потрібно споживачеві розподілити свій грошовий дохід між різними товарами, які він у змозі придбати. Споживач цілком розумна людина, яка намагається так використати свій дохід, щоб одержати максимальну загальну корисність. Таким чином, споживач обирає той набір товарів і послуг, який приносить йому найвищу корисність.

Правило споживацької поведінки на ринку полягає у тому, щоб кожна додаткова одиниця грошових витрат на придбання товару приносила однакову корисність. Закон спадної граничної корисності діє постійно, це пов'язано з тим, що при спадаючий граничній корисності кожного продукту, що купується, зниження цін спонукає споживача до наступних закупівель цього товару. Поведінка споживача на ринку визначається економічною теорією за допомогою кривих байдужності.

В основі даного методу знаходяться сполучення двох типів кривих: бюджетної лінії і кривої байдужності. Бюджетна лінія показує різні комбінації двох продуктів, які можуть бути придбанні споживачем при фінансовому обсязі його доходу.

Наприклад, фінансовий доход споживача буде складати 12$. Ціна товару А дорівнює 1$ ціна товару В - 2$.

Комбінація

Кіл-ть товару А

Кіл-ть товару В

Сума

1

12

-

12

2

8

4

12

3

4

8

12

4

-

12

12

Размещено на http://www.allbest.ru

Розміщення лінії бюджетних обмежень залежить від обсягу грошового доходу і зміни цін на товари. Зокрема зменшення грошового доходу викличе зміщення бюджетної лінії вліво, а збільшення грошового доходу зміщення вправо. Якщо ціни на обидва товари будуть змінюватись пропорційно в одному напрямі, то при зростанні цін бюджетна лінія зміститься паралельно вліво, а при зменшенні - вправо.

Звідси витікає, що одночасно пропорційна зміна доходу і цін не визначається на положенні бюджетної лінії. Якщо бюджетна лінія показує, що може придбати споживач маючи певний дохід з урахуванням цін, які склалися на ринку, то крива байдужності дає інформацію про надання переваг певним товарам. Інакше кажучи, крива байдужності показує що хоче купити споживач, маючи визначений дохід. Якщо всі комбінації мають однакову загальну корисність, то споживачеві байдуже, який набір продуктів він буде мати. Для того, щоб мати уявлення про конкретного споживача, зображують цілу серію кривих байдужностей. Вона показує норму заміни двох товарів. Таким чином, визначаючи поведінку споживача на ринку можна використати теорію граничної корисності і метод байдужностей.

Виробництво і НТП

З виникненням людського суспільства поступово відбувся розвиток технологічного способу виробництва, вдосконалювалась техніка, накопичувалися знання про навколишнє середовище, про природу людини, її діяльність. Науково-технічний прогрес (НТП) має еволюційну та революційну форму розвитку. Як загальноісторична закономірність він виник лише у період промислової революції (кінець XVIII - початок XIX ст). Еволюційна форма НТП характеризувалася поступовими змінами у розвитку науки і техніки. Революційна форма НТП означає появу принципово нових видів техніки, предметів праці. В історії НТП виділяють дві промислові революції: одна наприкінці XVIII - початку XIX ст., друга в останній третині XIX ст. - початку XX ст., її ще називали електротехнічною революцією. Науково-технічна революція почалася в середині 50-х років XX ст. і триває у наш час. У ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці та інструментів в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово готує основу для появи спеціалізованих машин, переходу до другого етапу у розвитку техніки крупного машинного виробництва, до виникнення істотно нового технологічного способу виробництва. Глибинну суть НТР можна визначити як революційні зміни у взаємодії людини і природи, а також в системі продуктивних сил і техніко економічних відносин.

Людина як суб'єкт і кінцева мета виробництва

Взаємодія людини з природою в процесі праці відбувається з моменту виникнення людства в усіх суспільно-економічних формаціях. В одних основною метою виробництва є задоволення власних потреб, в інших збагачення, отримання максимального прибутку. Це означає, що суспільне виробництво має різні форми свого вияву. Серед них виділяють три основні форми: натуральну, товарну і безпосередньо суспільне виробництво. Суспільний поділ праці виступає у трьох основних формах:

загальна форма - це поділ суспільного виробництва на окремі сфери, роди, промисловість, сільське господарство;

часткова форма - це розпад сфер і родів на окремі галузі, види виробництва. Так у сільському господарстві виділяють тваринництво, рослинництво, у промисловості - важку, легку, харчову тощо;

одинична форма - це поділ праці всередині окремого підприємства на професії, види зайнятості (токар, слюсар, тощо).

Тема 3. Економічна система

Зміст виробництва і його основні елементи

Продуктивні сили і виробничі відносини їх суть і структура

Зміст сутність і типи економ. Систем

Зміст виробництва і його основні елементи

Виробництво - це економічна сфера, в якій відбувається створення матеріальних благ. Саме в основі розвитку людського суспільства лежить матеріальне виробництво. Щоб мати матеріальні блага людина повинна їх виробляти, тому першим історичним актом людини є виробництво засобів для задоволення її життєвих потреб. В межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом виступає сама людина, а об'єктом природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовинну природу і пристосовує її для задоволення своїх потреб саме. Така взаємодія людини з природою означає процес праці, який включає в себе три моменти:

праця - це діяльність людини спрямована на створення матеріальних і духовних благ у процесі праці. Також відбувається споживання робочої сили, тому її потрібно постійно відновлювати, тобто відновляти здібності людини до праці. Відновлення цих здібностей відбувається шляхом споживання необхідних життєвих благ, які створюються у виробництві. Звідси випливає таке положення, що виробництво не лише процес створення благ, а й процес відтворення самої людини її життя її здібностей;

предмети праці - це все те, на що спрямована людська праця з метою створення життєвих благ. Предмети праці бувають двох видів:

а) предмети праці дані самою природою (корисні копалини, вугілля, руда, деревина, вода);

б) предмети праці, що підлягають попередній обробці (агломерат);

В сучасних умовах швидко зростає кількість предметів праці штучного походження (каучук);

засоби праці - це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці для їх перетворення в продукт. До засобів праці відносять знаряддя праці - це інструменти, машини, обладнання, земля (як основний засіб праці), виробничі споруди і будівлі, транспортні шляхи, комунікації та інші. Предмети і засоби праці в своїй сукупності складають засоби виробництва. У процесі виробництва засоби виробництва як і робоча сила споживаються і це називається виробничім споживанням.

Продуктивні сили і виробничі відносини їх суть і структура

Для з'ясування економічного ладу або суспільного устрою суспільства слід визначити такі категорії як продуктивні сили і виробничі відносини. Люба економіка, в широкому розумінні цього терміну, має дві сторони вираження:

матеріальне і натуральне доповнення, яке виявляється в продуктивних силах;

сукупність виробничих відносин, які зв'язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту.

Продуктивні сили - це система особистих або суб'єктивних і технічних елементів, це сукупність засобів виробництва і людей.

Головною продуктивною силою суспільства являються люди, які приймають участь у суспільному виробництві для створення матеріальних благ. Виробничий досвід і знання людей, їх працездатність, кваліфікаційний рівень та здібності визначають кінцеву мету суспільного виробництва.

Другою складовою частиною продуктивних сил є матеріально-речовий фактор або засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці. Спрямований на забезпечення своїх матеріальних і духовних потреб, дійсний стан продуктивних сил любого суспільства залежить від наступних факторів:

рівня розвитку науки і техніки та ступеня їх технологічного застосування;

розмірів та ефективності засобів виробництва;

освітнього та кваліфікаційного рівня робітників;

характером природних умов.

Таким чином, в сучасному розумінні продуктивні сили це є сукупність усіх факторів виробництва.

Другою стороною економіки являється сукупність виробничих відносин. Виробничі відносини - це об'єктивно сформовані відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ, це необхідна сторона суспільного виробництва. Сукупність виробничих відносин визначає соціальне середовище людського життя. Серед них виділяють: соціальні, економічні, політичні, культурні, духовні та інші відносини.

Основними компонентами економічних відносин є організаційно економічні і соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини - виникають між людьми з приводу розподілу праці, спеціалізації, кооперації і організації виробництва, а також трудовою діяльністю в процесі грошового і товарного обігу, ціноутворення, використання фінансів і кредитів тощо.

Соціально-економічні відносини - зумовлюють систему зв'язків “людина-людина”. До них належать закономірності розвитку відносин власності, які дійсно пов'язані з відносинами розподілу доходів і відтворенням суспільного виробництва. Тобто, соціально-економічні відносини - це є відносини власності. Саме відносини власності і визначають економічну основу любого суспільства.

Єдність продуктивних сил і виробничих відносин утворює економічний лад суспільства або його устрій. Саме послідовність зміни одного економічного ладу суспільства іншим диктується об'єктивним шляхом розвитку продуктивних сил, тобто законом відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.

Зміст сутність і типи економ. Систем

Для того, щоб зрозуміти сутність зміст і типи економічної системи необхідно знати те, що в процесі господарської діяльності економічні відносини між людьми завжди функціонують як певна система, яка вимагає досліджувати об'єкти цих відносин, різні форми зв'язків між ними.

Економічна система - це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії спрямованих на виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг, а також на врегулюванням такої діяльності яка відповідає меті суспільства. Сучасний світ характеризується наявністю різних економічних систем, які виникали в тому чи іншому історичному періоді, не залишалися постійними, а розвивалися. Найбільше розповсюдження в світовій економічній літературі отримала класифікація економічних систем за двома ознаками: за формою власності на засоби виробництва та за способом координації або регулюванням економічної діяльності.

На основі цих ознак виділяють наступні економ. системи: система вільного ринку або чистого капіталізму, централізовано-планова економічна система, змішана економічна система, традиційно економічна система, перехідна економіка.

Чистий капіталізм або система вільного ринку характеризується приватною власністю на засоби виробництва та використанням системи вільних ринків і цін для координації економічної діяльності. В такій системі діяльність кожного її учасника (суб'єкта) мотивується його особистим інтересам. Захисники або прихильники чистого капіталізму стверджують, що така економічна система сприяє економічному використанню ресурсів, швидкому економічному зростанню. Тому уряд в такій системі обмежується захистом приватної власності, встановленням правових структур для полегшення функціонування вільних ринків. Таким чином, система чистого капіталізму - це така економічна система, в якій держава здійснює мінімальне втручання в економічні процеси, а сили вільної конкуренції ринкового саморегулювання досягають найбільшого поширення. Система чистого капіталізму характеризується наступними рисами:

приватна власність;

вільна конкуренція і вільне підприємство;

мінімальне втручання держави в економічні процеси;

дія особистого інтересу.

Централізовано-планова економічна система характеризується суспільною власністю на засоби виробництва і є особливою формою суспільного господарства. За своєю суттю централізовано-планова система належить до товарної форми виробництва. Але зв'язки між виробництвом і споживанням деформовані надмірним втручанням держави, яка керує економікою через накази і команди, спускає зверху плани і директиви безпосередньому виконавцю і господарнику. Централізовано-планова економічна система характеризується наступними рисами:

абсолютно державна власність на засоби виробництва;

відсутність вільного підприємництва і конкуренції (припущення ринкових відносин);

жорстке державне управління економікою на основі директивних планів;

жорстка централізація в розподілі виробничих ресурсів та результатів діяльності.

Таким чином, централізовано-планова економіка - це економічна система, в якій основи економічного рішення приймаються державою, яка бере на себе функції організатора економічної діяльності суспільства.

Змішана економічна система в сучасних умовах є домінуючою. Економічна система змішаного типу зберігає багато рис, які притаманні системі вільного ринку: широке розповсюдження приватної власності на економічні ресурси, вільне підприємництво, реалізація особистого інтересу. З'являються нові властивості економічного співробітництва людей, вони пов'язані із змінами конкуренції і новою економічною роллю держави, яка проявляється в захисті конкуренції, регулюванні розподілу і перерозподілу національного доходу, соціального захисту населення, стабілізації економіки, розширення масштабів господарської діяльності. Змішана економіка - це економіка, в якій врегулювання економічних інтересів здійснюється ринком і державою. Традиційна економіка характеризується наступними рисами:

натуральна форма виробництва;

переважно общинна власність на засоби виробництва;

нерозвинений поділ праці;

патріархальна, релігійна або племінна організація суспільного життя.

Особливу роль в сучасних умовах має перехідна економіка, тобто економіка, яка знаходиться у стані докорінних змін переходу від одного стану до іншого, як в межах одного типу господарства до іншого.

Економіка України знаходиться в стані перехідної економіки. Перехідна економіка України пов'язана із радикальним реформуванням централізовано-планової системи й перетворення у ринкову.

Серед завдань реформування цієї економічної системи є наступні:

зміни відносин власності, роздержавлення і приватизація;

створення умов для підприємств;

структура перебудови економіки;

розвиток ринкової інфраструктури;

створення правової і соціальної бази;

підвищення рівня життя і соціального захисту населення.

Тема 4. Відносини власності і їх значення для розвитку економіки

Поняття власності. Типи, види, форми власності

Трансформація форм власності в Україні

Основні напрями роздержавлення і приватизація державних підприємств в Україні

Поняття власності. Типи, види, форми власності

Вивчення економічної системи тієї чи іншої країни ставить питання кому належить економічна влада і хто розпоряджається суспільним багатством. Суть влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу та екологію структури того чи іншого суспільства необхідно розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

Власність - це економічна категорія, яка відбиває відносини між суб'єктами власності з приводу володіння, розпорядження і користування об'єктами власності.

Суб'єктами власності являються: домашні господарства, підприємства і держава.

Об'єктами власності являються: виробничі ресурси (фактори виробництва), суспільне багатство (продукт). Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, які визначають, за якими правовими нормами привласнюється і реформуються суспільне багатство між різними суб'єктами.

Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, розпорядження і використання об'єкта власності. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Власність, в економічному сенсі, являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;

відносини господарського використання майна;

економічні форми реалізації відносин власності.

Історії відомі два основні типа власності:

приватна власність, яка характеризується тим, що засоби виробництва і вироблений продукт належать приватним особам. Вони привласнюють продукт як своєї, так і чужої праці;

суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у двох основних видах - як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. У господарській практиці вона виступає у формах державної і колективної власності.

Відносна власність виникає у процесі господарського використання певного майна. Ця особливість має місце тоді коли власник засобів виробництва не веде господарську діяльність. Він надає можливість іншим особам володіти його майном на певних умовах. Тоді між власником і підприємцем виникають відносини використання майна. Підприємець одержує юридичне право володіння і користування чужою власністю (оренда). Власність економічно реалізована, коли приносить доход суб'єкту.

Доход - це виражений прибуток або платіж (орендна плата).

Відносини властивості охоплюють весь господарський процес і пронизують відносини з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг.

За формами привласнення виділяють форми власності: індивідуальну, колективну, державну. За формами права власності є: приватна, державна, і суспільна власність.

Сукупність форм власності охоплює:

загально державну власність;

державну власність;

муніципальну (комунальну) власність

колективну власність;

корпоративну (акціонерну) приватну власність;

партнерську приватну власність;

сімейну приватну власність;

індивідуальну приватну власність;

власність громадських організацій;

змішану власність.

Трансформація форм власності в Україні

Соціально-економічною основою функціонування будь-якої економічної системи є відносини власності. В Україні тривалий час, аж до 90-х років, перевага надавалася суспільній власності. Розрізняють такі її форми: державна і колгоспна-кооперативна. Пануючою формою власності була державна власність на засоби виробництва і результати діяльності. Одержавлення в процесі привласнення вело до одержання процесу управління. Управляв, той хто мав у своєму розпорядженні ресурси.

Що, Як, Для кого виробляти? - питання доводились до підприємств зверху. Державна власність займає монопольне положення і ця монополія породжувала паразитизм і загнивання. Це проявлялося в наступних явищах: одержання власності призвело до ігнорування особистих інтересів, одержавлення власності породжувало відчуження від неї трудящих, тобто вони втрачали почуття господаря і зацікавленість у раціональному використанні народного багатства, що неминуче призводило до втрат у суспільстві.

Одержавлення власності, що здійснювалося в Україні не мало наукової основи і суперечило потребам суспільного розвитку. Об'єктивною необхідністю є існування різноманітних форм власності і форм господарювання. В умовах переходу економіки України до ринку відносин відбуваються істотні зміни у відносинах власності.

Ці зміни ґрунтуються на прийнятих Верховною Радою України законах “Про власність про підприємства”, “Про підприємницьку діяльність”, “Про приватизацію державного майна”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств”, “Про приватизаційні папери”.

Згідно з законом України “Про власність”, в економіці України в сучасних умовах формується нова система відносин власності, їх різноманітних форм, а саме:

індивідуальна власність громадян, яка містить особисту власність, власність сімейного господарства, власність селянського та особистого підсобного господарств;

колективна власність, яка містить власність орендних підприємств, власність колективних підприємств, власність кооперативу, власність акціонерних товариств власність, господарських асоціації, власність громадських і релігійних органів.

державна власність, до якої відносять: загальна державна власність, комунальна власність, майно державних підприємств;

власність спільних підприємств, яка може бути створена на державній і приватній власності, на державній і іноземній власності, на колективній і іноземній власності.

Законодавством України передбачається, що у власності громадян України можуть знаходитися житлові будинки, квартири, дачі, гаражі, грошові кошти, цінні папери, транспортні засоби, підприємства які здійснюють підприємницьку діяльність в сфері торгівлі, побутової та обслуговуючої промисловості.

Основні напрями роздержавлення і приватизація державних підприємств в Україні

Законодавство України передбачає конкретні заходи для здійснення переходу від монополії держави на привласнення засобів результатів виробництва до різноманітних форм власності. Двома основними шляхами в цьому випадку є : а) роздержавлення, б) приватизація.

Роздержавлення - це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших недержавних формах власності. Роздержавлення означає істотне скорочення державного сектору економіки і масштабів державного втручання в економіку. Воно може здійснюватись двома шляхами: приватизацією або комерціалізацією державних підприємств.

Під приватизацією розуміють відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власності на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Комерціалізація державних підприємств означає позбавлення невластивих державі функцій господарської діяльності і перетворення їх у самостійні господарські одиниці, які будують свою діяльність на засадах підприємництва, тобто самостійно, і цілком беруть відповідальність за результати господарської діяльності. Суть в політики роздержавлення насамперед проявляється в скороченні сфери державної власності за відповідного розширення інших форм власності та в якісній зміні самої державної власності шляхом перетворення трудових колективів державних підприємств у реальних суб'єктів власності.

Державна власність завжди має бути в оптимальному співвідношенні з іншими формами власності. Вирішальне значення для різних форм власності має приватизація державних підприємств. Законодавство України передбачає, що першочерговій приватизації підлягають об'єкти, які найбільш впливають на розвиток споживчого ринку, а також ті, що стримують стабілізацію державного бюджету, гальмують економічний розвиток України. Формування її ринкових відносин. Це перш за все такі підприємства як оптова і роздрібна торгівля, житлово-комунальне господарство, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, деревообробної і легкої промисловості, збиткові підприємства та інші.

Законодавчими актами визначаються також основні принципи приватизації державного майна - це законність, надання пільг членам трудових колективів та підприємств, що приватизуються, рівність прав громадян у процесі приватизації, безоплатна передача частини державного майна кожному громадянам України. Щодо приватизації державного майна на платній основі із застосуванням приватизаційних паперів, то пропонуються кілька способів приватизації різних груп об'єктів:

викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, створеними працівниками цих об'єктів;

викуп державного майна підприємств за альтернативним планом приватизації;

викуп державного майна зданого в оренду;

продаж на аукціоні, продаж за комерційним і некомерційним курсом;

продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

Тема № 5. Форми організації суспільного виробництва

Форми суспільного господарства. Натуральне і товарне господарство. Обмін і його форми

Товар і його властивості

Виникнення і суть грошей. Функції грошей

Розвинута форма товарного виробництва. Капітал і наймана праця

Форми суспільного господарства. Натуральне і товарне господарство. Обмін і його форми

В своєму розвитку суспільство виділяє дві основні форми господарства. Історично першою формою суспільного господарства, при якому результати виробництва використовуються для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників. Натуральне господарство характеризується примітивним поділом суспільної праці, низьким рівнем продуктивних сил, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків. Натуральне господарство більш ґрунтувалося на земельній власності, яка являлася основною з усіх відносин власності. З розвитком продуктивних сил зростає вплив на суспільне виробництво товарних зв'язків, в надрах натурального господарства виникають відносини обміну продуктами праці - товарне виробництво.

Товарне виробництво - це форма суспільного виробництва, яка заснована на виробництві товарів і забезпечує взаємодію між виробником і споживачем через ринок ( сферу обміну товару ). Товарне виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці використовуються для продажу на ринку або обміну. Товари виробництва з метою задоволення потреб споживачів надходять до них через обмін. Товарне виробництво - ринкове виробництво. Товарне виробництво передбачає, що продукти вироблятимуться окремими приватними та відокремленими виробниками, кожен з яких спеціалізується на виробництві одного певного товару. Товарне виробництво - це така форма організації суспільного виробництва, яка зумовлена об'єктивними умовами: виникненням і поглибленням спеціалізації праці, розвитком суспільного поділу праці, дією закону економії часу, економічним відокремленням товаровиробників, самостійним рішенням питань господарської діяльності: що виробляти, якими засобами, які ресурси використовувати тощо. Тому аналізуючи товарне виробництво визначають наступні його риси:

суспільний поділ праці;

приватна власність на засоби виробництва;

повна соціально-економічна відокремленість і самостійність товаровиробників;

економічні зв'язки між відокремленими виробниками здійснюються через обмін товарів;

товарне виробництво носить об'єктивний характер.

В своєму розвитку товарне виробництво проходить два етапи, кожен з яких пов'язаний з існуванням двох типів товарного виробництва: просте товарне виробництво та розвинуте товарне виробництво.

Простому товарному виробництву характерні такі риси:

суспільний поділ праці як матеріальна основа товарного виробництва;

приватна власність на засоби виробництва і вироблений продукт, тобто особиста праця власників виробництва;

економічні зв'язки між людьми починають носити суспільний характер, так як вони здійснюються через ринок;

просте товарне виробництво має дуже обмежений характер.

Розвинуте товарне виробництво є більш розвинутою формою товарного виробництва. Йому характерні такі риси:

застосовується наймана праця, тобто товаром стає і робоча сила;

приватна власність на засоби виробництва і продукту;

значне збільшення розмірів виробництва і обсягу товарів;

зростання суспільного характеру виробництва, яке працює на ринок;

товарні відносини носять всезагальний характер, тобто стає пануючим в економіці;

мета виробництва: одержання прибутку власниками засобів виробництва.

Так як товарне виробництво - це така організація економіки, при якій продукт праці виробляється для ринку через обмін. Обмін - це відносини, які складаються між людьми з приводу купівлі-продажу товарів.

Економісти виділяють основні форми обміну:

проста форма обміну - один товар обмінюється на інший (ТА=ТВ);

розвинута форма обміну - один товар обмінюється на ряд інших товарів (), але ця форма носить в собі суперечності і ускладнює сам процес обміну;

всезагальна форма обміну - багато товарів обмінюються на один товар, який є товаром еквівалентом по відношенню до цих товарів ().

Перша, друга і третя форми обміну є бартером, але з маси різноманітних товарів виділяється один єдиний товар - еквівалент по відношенню до інших товарів. Таким товаром-еквівалентом стають гроші. Виникає наступна стадія - грошова форма обміну (тобто четверта) .

З появою грошей товарний світ розділився на два полюси: з одного боку маса споживчих вартостей (товарів), з іншого - гроші.

Товар і його властивості

Товар - це продукт праці призначений для задоволення людських потреб і виготовлення для обміну шляхом купівлі-продажу.

Властивості товару: 1) споживча вартість (корисність) - здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини; 2) вартість (цінність) - здатність товару обмінюватися на інший товар у певних пропорціях. Формою прояву є мінова вартість. Вартість - це особлива якість товару, її величина дає змогу порівняти один товар з іншим через вимір її вартості, що створює пропорційний обмін.

Розглядаючи проблему визначення сутності величини вартості товару, потрібно враховувати існування різних альтернативних підходів до цього. В економічній теорії існують декілька теорій визначення вартості.

Класична політекономія, яка заснована на теорії трудової вартості стверджує, що вартість створюється виключно працею, вартість - це є витрати праці на виробництво того чи іншого товару.

Опоненти теорії трудової вартості трактують вартість товару, даючи йому грошову оцінку - ціну. При цьому враховується дія не лише одного фактору праці, а й інших факторів виробництва. Серед таких теорій виділяються теорія трьох факторів виробництва і теорія витрат виробництва

Теорія факторів виробництва (Ж.-Б. Сей) стверджує, що у створенні товару беруть участь всі три фактори виробництва (земля, праця, капітал) і величина вартості визначається сумою витрат виробництва на створення товару.

Теорія витрат виробництва (Мальтус, Маршалл, Кейнс) трактує, що величина вартості визначається сумою витрат виробництва на створення товару.

Теорія попиту та пропозиції ґрунтується на уявленні, що вартість товару визначається виключно коливанням попиту та пропозиції на ринку. Ця теорія ототожнює вартість і ціну. Для неокласичної економічної теорії характерна теорія граничної корисності, яка застосовується на принципах маржиналізму, тобто дослідження граничних величин. Ця теорія виходить на визначення вартості через споживчу суб'єктивну оцінку індивіда відносно корисності того чи іншого блага. Іншими словами вартість визначається мірою його корисності для споживача. Сучасна економічна теорія надає перевагу теорії витрат виробництва у поєднанні з теорією граничної корисності.

Виникнення і суть грошей. Функції грошей

Гроші - це загальний еквівалент по відношенню до інших товарів, це також товар.

Сутність грошей проявляється в їх функціях: міра вартості, засіб обігу, засіб нагромадження, засіб платежу, світові гроші. Сучасна економічна теорія виділяє перші три функції.

Сутність міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості, яка виражає вартість товару через її ціну. Ціна - це грошовий вираз вартості. Ціна товару залежить від вартості товару і від вартості золота. Чим більша вартість золота, тим менша ціна товару, тому що вона буде визначатися меншою ваговою кількістю золота. Вагову кількість золота в грошовій одиниці називають масштабом цін.

Засіб обігу. Гроші виконують функцію засобу обігу, коли стають посередником при обміні, тобто купівлі-продажу (Т - Г - Т).

Засіб нагромадження. Золоті монети, паперові гроші випадають з обігу якщо услід за продавцем товару не здійснюється купівлі іншого товару, тобто немає проходження далі (Т - Г). Нагромадження грошей - це необхідний момент виробництва і його відтворення.

Засіб платежу. Із виникненням кредитних відносин гроші стали виконувати функцію засобу платежу. Цю функцію гроші виконують також при сплаті боргів, податків, виплаті заробітної плати, дивідендів тощо.

Світові гроші. Поява міжнародної торгівлі стала умовою для появи ще однієї функції грошей - світових грошей. Спочатку функцію світових грошей виконували повноцінні гроші - золото. На сучасному етапі функцію світових грошей виконують грошові одиниці економічно розвинутих країн.

МВФ виділяє п'ять грошових одиниць: $ (американський долар), Ј (британський фунт стерлінгів), DM (німецька або дойч-марка), Ґ (японська ієна), FF (французький франк).

Кожна держава повинна визначати кількісну масу грошей необхідну для обігу:

С - сума цін товарів

К - сума товарів, проданих в кредит

П - сума платежів

ВП - взаємопогашаючі платежі

Сучасна економічна теорія використовує формулу Фішера:

MV - маса грошей в обігу

V - швидкість обігу

P - рівень цін

Q - обсяг виробництва

Порушення грошового обігу веде до незбалансованості економіки. Якщо виникає надлишок грошей це веде до інфляції, а їх нестача до дефляції. Інфляція - процес загального зростання цін на споживчі товари, внаслідок порушення закону грошового обігу, надлишок грошей веде до їх знецінення, через що ціни на товари зростають.

Розвинута форма товарного виробництва

Капітал і наймана праця.


Подобные документы

  • Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Людина як провідний елемент продуктивних сил і виробничих відносин. Еволюція економічних систем. Відносини власності в економічних системах. Функції та еволюція грошей. Грошовий обіг та його закони.

    шпаргалка [2,1 M], добавлен 24.01.2011

  • Історичні етапи розвитку економічної думки. Економічні закони, принципи та категорії. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Сутність та типи економічних систем. Форми організації суспільного виробництва. Грошовий обіг та його закони.

    курс лекций [197,0 K], добавлен 10.11.2010

  • Виникнення, еволюція, предмет політичної економії. Структура суспільного виробництва. Економічні потреби суспільства. Виникнення товарного виробництва. Характеристика економічних систем сучасного світу, ринкової економіки. Міжнародні економічні відносини.

    курс лекций [164,8 K], добавлен 03.02.2010

  • Політекономія - суспільна наука, система знань про економічні системи, сукупність механізмів та інститутів розвитку й функціонування національного виробництва. Предмет і метод політекономії, виникнення, етапи розвитку. Економічні закони і категорії.

    лекция [278,9 K], добавлен 07.04.2012

  • Суть та основні умови виникнення ринку. Види ринку. Функції ринку. Інфраструктура ринку. Моделі ринку. Форми реалізації функцій ринку. Однією з важливих функцій держави є проведення антимонопольної політики.

    курсовая работа [39,2 K], добавлен 26.05.2006

  • Власність як економічна категорія, теорія прав власності. Форми, місце та роль власності в економіці України, особливості становлення та основні тенденції розвитку відносин власності. Економічні, юридичні, політичні та інші суспільні відносини власності.

    курсовая работа [49,7 K], добавлен 13.11.2010

  • Економічні потреби суспільства: сутність і класифікація. Технологічний спосіб виробництва. Роль НТП в розвитку технологічного способу виробництва. Економічна система й економічний лад суспільства. Сучасні соціально-економічні системи та їх еволюція.

    контрольная работа [37,6 K], добавлен 08.12.2010

  • Поняття та зміст, історія виникнення та розвитку політичної економії. Заслуга класичної школи та її найвідоміших представників. Предмет політичної економії. Методи дослідження економічних процесів на сучасному етапі. Сутність нормативного підходу.

    контрольная работа [13,8 K], добавлен 07.12.2010

  • Економічна суть та значення прибутку в умовах ринкової економіки. Основні показники прибутку та види розрахунку рентабельності, його значення і фактори впливу на нього. Економічні фактори, що впливають на розмір прибутку, шляхи та джерела його підвищення.

    курсовая работа [727,9 K], добавлен 21.04.2011

  • Характеристика та сутність політичної економії. Характеристика основних етапів та напрямків розвитку політичної економії. Значення українських вчених-економістів у розвитку теорії, методології та практики економічного аналізу, політичної економії.

    автореферат [428,0 K], добавлен 28.01.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.