Управління процесом інвестування регіонального розвитку (на матеріалах Головного управління економіки Хмельницької обласної державної адміністрації)

129

Размещено на http://www.allbes.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Управління процесом інвестування регіонального розвитку (на матеріалах Головного управління економіки Хмельницької обласної державної адміністрації)

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КООРДИНАЦІЇ ІНВЕСТИЦІНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У РАЙОНІ

1.1 Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

1.2 Державне управління інвестиційною діяльністю

1.3 Наукові основи координації інвестиційної діяльності у районі

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СЛАВУТСЬКОМУ РАЙОНІ

2.1 Аналіз інвестиційної діяльності у районі

2.2 Покращення показників соціально-економічного розвитку району як ефект від залучення інвестицій

2.3 Оцінка ефективності координації інвестиційної діяльності

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ КООРДИНАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СЛАВУТСЬКОМУ РАЙОНІ

3.1 Формування інвестиційного потенціалу району

3.2 Удосконалення функціональних механізмів координації інвестиційної діяльності у районі

3.3 Формування стратегії інвестиційної діяльності району

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

інвестиція економічна потенціал

Актуальність теми. Дослідження питань, пов'язаних з інвестуванням, завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються саме глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому.

Ключову роль в економічному розвитку і забезпеченні розширеного відтворення відіграють інвестиції. На рівні району умови інвестиційної діяльності формуються під впливом політичних, законодавчих, економічних, організаційних факторів. У свою чергу, інвестиційна діяльність у районі проявляється через відносини суб'єктів інвестиційної діяльності - підприємницьких структур, банків, органів влади. Кардинальні зміни економічних умов впливають на надходження і використання інвестицій у районі. У зв'язку з цим визначається актуальність питань, пов'язаних із дослідженням умов та тенденцій здійснення інвестиційної діяльності району. Відсутність інвестиційних ресурсів знижує активність інвестиційної діяльності, що, в свою чергу, впливає на зниження економічного зростання району.

Розвиток економіки та ефективна її структурна перебудова можливі лише за умов ефективного використання інвестиційного потенціалу району. Тому, в умовах зростаючої потреби в інвестиціях виникає об'єктивна необхідність формування інвестиційного потенціалу, удосконалення механізмів координації інвестиційної діяльності та формування ефективної стратегії інвестиційної діяльності району з метою активізації інвестиційного потенціалу, що повинно стати складовою будь-якої стратегії економічного зростання.

З погляду на це завдання координації інвестиційної діяльності, залучення інвестицій у район є складними і багатоплановими.

Процес розвитку ринкових відносин потребує подальшого дослідження організаційно-економічних умов здійснення інвестиційної діяльності, удосконалення функціональних механізмів її координації, використання інвестиційного потенціалу та розробки інвестиційної стратегії соціально-економічного розвитку району. Вплив інвестиційної діяльності на соціально-економічний розвиток району викликає необхідність досліджувати умови формування і використання інвестиційного потенціалу та удосконалювати методи організаційно-економічного забезпечення активізації інвестиційної діяльності.

Рівень висвітлення досліджуваної проблеми в науковій літературі. Теоретико-методологічним основам координації інвестиційної діяльності присвячені праці Дацій Н.В., Денисенка М., Зайцевої Л.М., Колосова О., Луцької Н.І. та ін.

Важко виокремити серед видатних економістів таких, які тим чи іншим чином не торкалися проблеми інвестування. Фундаментальною базою досліджень були праці Бланка І.А., Кейнса Дж., Мертенса А.В., Туган-Барановського М., Шарпа У. та багатьох інших, в яких закладені підвалини регулювання інвестиційних процесів.

Питанням дослідження процесів інвестиційної діяльності присвячено ряд наукових праць зарубіжних і вітчизняних учених-економістів, серед яких, Бутко М., Василенко О.В., Ковалишин П., Коренєва Н.А., Матвієнко П. В., Пересада А.А., Піріашвілі О.Б., Сімонова В.С., Татаренко І.О., Трохимченко М.П., Федоренко В.Г., Харазішвілі Ю., Щабельська І.В., Якубовська М.М. та інші.

Слід зазначити, що, при високому загальному рівні висвітлення питань інвестицій, складність та багатоаспектність процесів інвестування дозволяють визначити недостатнє вивчення методичних аспектів економічного механізму координації інвестиційної діяльності на рівні району як складової загальнодержавного економічного простору.

Мета і завдання дослідження. Мета дипломного дослідження полягає в обґрунтуванні наукових аспектів інвестиційної діяльності та розробці інструментів і механізмів її координації на рівні району.

Для досягнення зазначеної мети дипломного дослідження у роботі було поставлено й розв'язано такі завдання:

- визначення економічного значення інвестицій, їхньої класифікації, складу інвестиційної діяльності та наукових основ координації інвестиційної діяльності;

- проведення аналізу даних із надходження інвестиційних ресурсів на територію району;

- визначення суті процесу розробки стратегічних напрямів інвестиційної діяльності і розробка та обґрунтування ефективної інвестиційної стратегії розвитку району;

- визначення та оцінювання тісноти зв'язку соціально-економічних показників і процесу інвестування в районі;

- відтворення механізму координації інвестиційної діяльності в районі;

- аналіз проблеми функціонування механізму координації інвестиційної діяльності, формування інвестиційного потенціалу району та розробка шляхів удосконалення системи координації інвестиційної діяльності в районі.

Об'єктом дослідження є економічна природа інвестицій та фінансово-організаційна сутність механізму координації інвестиційної діяльності на рівні району.

Предметом дослідження є сукупність економічних відносин, що складаються у зв'язку з функціонуванням механізму координації інвестиційної діяльності між різними рівнями управління.

Основні методи дослідження. У роботі використана методологія комплексного аналізу для параметрів інвестиційного середовища; методи порівняння; методи трендового аналізу для дослідження тенденцій інвестування; методи аналізу та синтезу при визначенні впливу чинників на розвиток інвестицій; методи економіко-статистичного аналізу при визначенні чинників формування інвестиційного середовища; статистичний метод парної кореляції для оцінки тісноти зв'язку між інвестиціями та показниками соціально-економічного розвитку; методи статистичних рівнянь залежностей; метод наукових узагальнень - при побудові удосконаленого функціонального механізму координації інвестиційної діяльності району, розробці стратегії інвестиційної діяльності та концепції формування інвестиційного потенціалу району.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що розроблені підходи й обґрунтовані теоретичні положення щодо удосконалення функціональних механізмів координації інвестиційної діяльності та формування стратегії інвестиційної діяльності району, можуть бути використані Управлінням економіки Славутської районної державної адміністрації та суб'єктами господарювання і дозволяють раціонально використовувати інвестиційний потенціал району за рахунок удосконалення системи координації інвестиційної діяльності та залучення додаткових фінансових ресурсів для здійснення такої діяльності.

Розроблений підхід до формування стратегії інвестиційної діяльності й основних етапів її формування дозволяє визначити необхідні напрямки й обсяги залучення інвестиційних ресурсів для формування інвестиційного потенціалу Славутського району з урахуванням інноваційного та соціально-економічного розвитку.

Інформаційною базою дослідження є наукова і періодична література з теми дослідження, статистичні матеріали по Славутському району; науково-методичні розробки, закони України, матеріали управління економіки Славутської районної державної адміністрації щодо теми дослідження.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КООРДИНАЦІЇ ІНВЕСТИЦІНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У РАЙОНІ

1.1 Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності

Випереджальні темпи світового економічного зростання потребують належного фінансування. За таких умов попит національних економік на інвестиційні ресурси зростає.

Особливо потребують інвестицій економіки країн, що розвиваються, до яких належить і Україна. Подолання економічної відсталості цих країн потребує невідкладних дій щодо реформування та стабілізації економіки, спрямованих на інноваційний розвиток, технічне оновлення галузей, підвищення обсягів виробництва, підтримку вітчизняного виробника, збереження наукового, технічного, виробничого і трудового потенціалу. Необхідною умовою таких дій є підвищення інвестиційної активності та ефективності використання інвестиційних ресурсів. Саме вони формують виробничий потенціал на новій науково-технічній основі і визначають конкурентні позиції країн на своїх ринках [54, с. 3].

Поняття інвестицій є досить широким, тому важко дати єдине та повне вичерпне визначення. Термін “інвестицій” походить від латинського “invest”, що означає “вкладати”. У різних розділах економічної науки та в різних сферах його застосування його зміст має свої особливості.

Основні, найбільш широко вживані підходи до визначення інвестицій наведені в таблиці А (додаток А). Аналіз літературних джерел показує, що в різних розділах економічної науки й різних областях практичної діяльності зміст даного поняття має свої особливості.

Світова економічна наука розуміє інвестиції як спосіб розміщення капіталу, який має забезпечити його збереження або зростання [61, с. 5].

У вітчизняній економічній літературі категорія “інвестиції” трактується як вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Розглядається також фінансове та економічне визначення інвестицій. Слід зауважити, що формування західної наукової думки щодо інвестування здійснювалось на основі вчення про фінанси. Так, з погляду фінансистів, інвестиції - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарську діяльність з метою отримання доходу [61, с. 5]. Також у фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто це сьогоднішні витрати, метою яких є отримання майбутніх вигід. Більше того, інвестиції - це обмін певної сьогоднішньої вартості на, можливо, невизначену майбутню вартість [48, с. 4]. З економічної точки зору, інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також не пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал [61, с. 5].

У фінансовому менеджменті, з погляду науки про прийняття рішення, інвестиції розглядаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються інвестором в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Аналогічно визначають інвестиції в інвестиційному менеджменті. Це вкладення капіталу у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання поточного доходу або забезпечення зростання його вартості у майбутньому періоді [13, с. 11].

У макроекономіці інвестиції - це частина сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва (виробничі або фіксовані інвестиції), інвестиції в нове житло, і приріст товарних запасів. Тобто, інвестиції - це частина валового внутрішнього продукту, не спожита в поточному періоді, яка забезпечує приріст капіталу в економіку. У теорії виробництва, і в цілому у мікроекономіці інвестиції визначаються як процес створення нового капіталу (включаючи як засоби виробництва, так і людський капітал) [38, с. 3].

У фінансовій теорії під інвестиціями розуміють придбання реальних або фінансових активів, тобто - це сьогоднішні витрати, метою яких є одержання майбутніх вигод.

На думку Балабанова І. Т., інвестиції - це довгострокове вкладення грошей для отримання прибутку [1, с. 92].

У роботах Нобелівського лауреата з економіки Шарпа У., інших американських вчених відзначено, що в найбільш широкому розумінні слово “інвестувати” означає: віддати гроші сьогодні, щоб одержати більшу їхню суму в майбутньому. З даним процесом пов`язані два чинники - час і ризик. Віддавати гроші необхідно зараз й у визначеній кількості. Винагорода наступає пізніше, якщо наступає взагалі, і її розмір заздалегідь невідомий. У деяких випадках найважливішим чинником буде час (наприклад, для державних облігацій). В інших ситуаціях головним є ризик (зокрема, для опціонів на придбання звичайних акцій). У ряді випадків вагомими є одразу два чинники - час і ризик (наприклад, для звичайних акцій) [82, с. 1].

Аналогічне визначення можна знайти і в інших працях американських економістів Гітмана Л. і Джонка М.: “інвестиція - це засіб розміщення капіталу, що може забезпечити зберігання або ріст суми капіталу” [12, с. 4].

Еклунд К. зазначає, що “інвестиції - це те, що “відкладають на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому”. При чому він наголошує на тому, що в системі рахунків статистика інвестицій включає тільки матеріальні витрати (на машини, споруди, устаткування та ін.), але не враховує найважливіші інвестиції в знання, наукові дослідження та освіту. Обсяг інвестицій, як зауважує автор, визначається через це не зовсім точно [89, с. 219].

Хунсон Дж. звертає увагу на те, що “інвестиції означають дійсне виробництво капітальних товарів… Інвестиції - це обсяг реального капіталу, виробленого за визначений період часу” [28, с. 138]. Це зауваження цілком слушне, оскільки ігнорування натурально-речової сторони інвестиційного процесу часто призводить до зміщення предмета дослідження в область дослідження фіктивного капіталу, спекулятивного зростання капітальної вартості за рахунок фінансових операцій, біржової гри на курсах цінних паперів, зобов'язань тощо. Навіть в умовах розвиненої економіки це може призвести до небажаних наслідків.

Кейнс Дж. розумів під інвестиціями “...поточний приріст цінності капітального майна внаслідок виробничої діяльності даного періоду”. Це - “та частина прибутку за певний період, що не була використана для споживання” [26, с. 117]. У цьому визначенні виявлено сутнісну характеристику інвестицій, їхню дієвість: з одного боку, вони відображають величину акумульованого доходу на цілі накопичення, обсяг інвестиційних ресурсів, тобто потенційний інвестиційний попит. З іншого боку, інвестиції виступають у формі вкладень (затрат), що визначають приріст вартості капітального майна, тобто як реалізовані інвестиційні попит і пропозиція.

У найбільш широкому трактуванні інвестиції представляють собою вкладання капіталу з метою наступного його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання наявних засобів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді [4, с. 10].

Ряд авторів поняття інвестицій пов'язують з категорією “капітальні вкладення” і визначають їх як інвестиції (витрати) на створення нових та розширення, реконструкцію діючих основних фондів виробничого й невиробничого призначення. Інвестиції у відтворення основних фондів і пов'язані з цим зміни оборотного капіталу є капітальними вкладеннями. Тобто капітальні вкладення є основною частиною інвестицій, а тому вони повинні бути джерелом економічного зростання [13, с. 12].

З метою більш детального вивчення змісту інвестицій розглянемо їхню класифікацію за різними ознаками. На рис. 1.1 зображена узагальнена схема класифікації інвестицій.

Рис. 1.1. Узагальнена схема класифікації інвестицій

Примітка. Складено автором за даними [54, с. 4].

Розглянута класифікація інвестицій відображає основні їхні ознаки, але залежно від досліджуваної мети вона може бути розширена.

Інвестування як самостійна наука сформувалося порівняно недавно. Окремі розробки з теорії велися ще до Другої світової війни. Проте вважається, що початком цього процесу була перша половина 1950-х рр., коли Марковіц М. у своїх працях заклав основи сучасної теорії інвестиційного портфеля [38, с. 8].

В Україні до початку 1990-х рр. категорії “інвестиції” не знаходилось місця як у теорії, так і на практиці. Уперше це поняття у вітчизняній літературі почало зустрічатися, коли піднімалося питання “капітальні вкладення”. Інвестиції розглядались, як правило, як найважливіший економічний інструмент, який характеризував діяльність будівельного комплексу. У цьому випадку капітальні вкладення (іноді - інвестиції) аналізувались у двох аспектах: як економічна категорія та як процес, пов'язаний з рухом грошових коштів (ресурсів).

У сучасний період у розробках вчених та у практичній діяльності використовується більш широке трактування інвестицій, яке враховує різноманітність об'єктів, суб'єктів, джерел та виробничих відносин, що стосуються формування та відтворення інвестицій. З формуванням у країні основ ринкових відносин виникають і розвиваються суто ринкові підходи до оцінки та прогнозування форм, методів і принципів здійснення інвестиційної діяльності. Капітальні вкладення як форми інвестицій розглядаються у динаміці, в процесі послідовного перетворення первісно акумульованих ресурсів у продукт інвестиційної сфери, відшкодування витрат і одержання доходу від реалізації продукції, що найбільш близько до трактування цього поняття сучасними західними економічними школами.

У діючих законодавчих актах нашої держави зустрічаються деякі розбіжності у визначенні поняття “інвестиції”. У Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” прописано, що “інвестиція - господарська операція, що передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав і цінних паперів в обмін на засоби чи майно” [59]. У Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність” визначено, що “іноземні інвестиції - усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються іноземними суб'єктами господарської діяльності в Україні, у результаті чого створюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект” [57]. Відповідно до міжнародних договорів, які укладено Україною з іноземними державами, у якості інвестицій визнається практично кожне майно іноземного інвестора, яке знаходиться на території України у зв'язку з господарською діяльністю. У якості інвестицій визначаються роботи та послуги, які виконують іноземні інвестори; позики, що надаються українським суб'єктам господарської діяльності, якщо вони супроводжуються прямими іноземними інвестиціями; грошові кошти, сплачені інвестором за різного роду ліцензії; реінвестовані доходи. Це вказує на те, що правове поле України, незважаючи на значну кількість законів, що торкаються питання інвестицій, не має єдиного визначення поняття “інвестиція”.

На нашу думку, найбільш повне та вичерпне визначення інвестицій знайшло своє відображення в Законі України “Про інвестиційну діяльність” 1991 р., де під інвестиціями розуміють усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [58].

Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме й нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування й інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвіду та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того або іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”); права користування землею, водою, ресурсами, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права та інші цінності [58]. Усі перелічені цінності належать до об'єктів інвестиційної діяльності.

Більш чітку уяву про інвестиції можна отримати, розглянувши структуру, класифікацію за різними ознаками та форми інвестицій (додатки Б та В).

Можна виділити три основні функції, що виконують інвестиції в економічній системі: забезпечення росту та якісного вдосконалення основного капіталу (фондів), як на рівні окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому; здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що стосуються найважливіших загальноекономічних пропорцій (відтворювальних, галузевих, вартісних); реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро- і макрорівнях.

Варто відзначити, що інвестиції відіграють важливу роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. У результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний доход, розвиваються й ідуть вперед в економічному суперництві галузі і підприємства, які в найбільшій мірі задовольняють попит на ті або інші товари та послуги.

Актуальним завданням на сьогодні є розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища, та суттєвого нарощування обсягів інвестицій.

Динамічний характер інвестицій, відзначений вище, надає їм тимчасової тривалості, передбачає наявність процесу їхнього перетворення з ресурсів у вкладення, далі у приріст капітальних вартостей й у кінцевому рахунку - у доход. Практичні кроки з реалізації інвестицій й представляють з себе інвестиційну діяльність. Інвестиційна діяльність поширюється на весь інвестиційний цикл (період), який охоплює один оборот інвестицій, тобто рух вартості, авансованої в капітальне майно, від моменту акумуляції грошових засобів до реального відшкодування.

Існує багато визначень інвестиційної діяльності. У сучасних умовах з'являються нові публікації, а також законодавчі акти, для яких є характерним поглиблене тлумачення поняття “інвестиційна діяльність”, яке деякі економісти ототожнюють з поняттям “інвестування”. Так, Зенкова І. пише: “Процес інвестування пов'язаний із розширенням, підтриманням, оновленням і вдосконаленням основних фондів” [23, с. 60]. У той же час Матькін Ю. визначає інвестиційну діяльність як “…основний засіб соціального й економічного розвитку…, процес реалізації інвестицій різних видів і форм” [46, с. 20].

За Пересадою А.А. “інвестиційна діяльність - це послідовна сукупність дій її суб'єктів (інвесторів та учасників) щодо здійснення інвестицій з метою одержання доходу або прибутку. Кожна держава як суб'єкт інвестиційної діяльності визначає правові, економічні і соціальні умови цієї діяльності в своєму законодавстві. У вужчому тлумаченні цього поняття застосовується термін “інвестиційний процес”, що пов'язується з обґрунтуванням і реалізацією інвестиційних проектів” [53, с. 13].

Загалом можна вважати, що інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримати прибуток [78, с. 14].

У Законі України “Про інвестиційну діяльність” інвестування, або інвестиційний процес визначено як процес виробництва і нагромадження засобів виробництва та фінансів для забезпечення руху відтворення капіталу, а під інвестиційною діяльністю розуміється сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій. Причому інвестування визнається як основа інвестиційної діяльності [58].

Російський учений Мельник В.В. під інвестиційною діяльністю розуміє процес, що охоплює вкладення інвестицій та сукупність практичних дій їхньої реалізації. Інвестиційна діяльність в умовах ринкової економіки здійснюється господарюючими суб'єктами з метою отримання доходу і складається з двох частин - об'єктів та суб'єктів [47, с. 14].

До кола суб'єктів інвестиційної діяльності входять громадяни та юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути інвестори, замовники, виконавці робіт, а також постачальники, банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні біржі та інші учасники. Розширенню кола суб'єктів інвестиційної діяльності сприяє освоєння різноманітних форм інвестицій, які властиві розвиненій ринковій економіці [28, с. 141].

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні й обігові кошти в усіх галузях та сферах національної економіки, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права [28, с. 141].

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії на окремих етапах її розвитку. Мета повинна бути чіткою, конкретною, змістовною. А також повинна бути досяжною щодо часу і засобу її досягнення; враховувати можливості компанії, дії, зовнішнє середовище. Цілі визначають стратегію. Може виникнути необхідність зміни цілі, якщо вона є нереальною стосовно можливої стратегії.

У процесі реалізації цілі інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань:

забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;

забезпечення максимізації прибутків (доходів) від інвестиційної діяльності;

забезпечення мінімізації ризиків.

Усі завдання інвестиційної діяльності тісно пов'язані одне з одним. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому або іншому етапі її розвитку. У свою чергу, максимізація прибутків від інвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівня інвестиційних ризиків, отже, ці показники повинні бути оптимальними між собою. Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості і платоспроможності.

Виходячи з цього, серед розглянутих завдань інвестиційної діяльності пріоритетним є не максимізація прибутку від інвестиційної діяльності, як це стверджується в багатьох публікаціях, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії при достатній її фінансовій стійкості в процесі цього розвитку.

Отже, на нашу думку, інвестиційна діяльність - це послідовна, цілеспрямована діяльність, що полягає в капіталізації об'єктів власності, у формуванні та використанні інвестиційних ресурсів, регулюванні процесів інвестування і міжнародного руху інвестицій та інвестиційних товарів, створенні відповідного інвестиційного клімату і має на меті отримання прибутку або певного соціального ефекту.

1.2 Державне управління інвестиційною діяльністю

В умовах виходу української економіки з кризи та переходу до стадії економічного зростання великого значення набуває інвестиційна діяльність, а особливо державне управління нею. Адже інвестиційна діяльність у державі є одним з напрямків розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей на базі науково-технологічного прогресу, що уможливлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності.

Встановлено, що одним із етапів здійснення інвестиційного процесу є державне управління інвестиційною діяльністю, яке спрямоване на погашення збурювань і перешкод, які на даний час при мінімальних витратах дозволяють переходити до формування та реалізації скорегованого інвестиційного портфеля в рамках раніше визначених стратегічних цілей інвестиційної діяльності і розробленої стратегії формування інвестиційних ресурсів.

Основними напрямками державного управління є:

– створення сприятливого для інвестування середовища;

– інноваційне спрямування інвестицій;

– регулювання ціни інвестицій;

– вдосконалення амортизаційної політики;

– сприяння залученню вітчизняних та іноземних інвестицій;

– розвиток фондового ринку.

Державне управління інвестиційною діяльністю в умовах ринкових відносин має двоїстий характер. З одного боку, ринок сам регулює перетоки капіталу, а з другого, - без відповідного впливу держави інвестиційна діяльність здійснюється у багатьох випадках неефективно. Тому найважливішим завданням сталого розвитку економіки є розробка теоретичних основ і практичних методів та засобів державного управління інвестиційною діяльністю за ринкових відносин [50, с. 2]. Державне управління інвестиційною діяльністю є важливою умовою економічного розвитку.

Розгляд інвестиційної діяльності тільки в методологічному аспекті не дає повного уявлення про її природу, оскільки вона складається з результатів дії безлічі факторів і вимагає формування системи регулювання, що забезпечує ряд властивостей, таких як ефективність, керованість, відповідність інтересам державного розвитку, забезпечення економічної, соціальної, екологічної безпеки тощо.

Поняття "регулювання інвестиційної діяльності" трактується економістами неоднозначно. Більшість авторів, ведучи мову про інвестиційну діяльність, обмежуються державним регулюванням. Відповідно до їхньої позиції регулювання інвестиційної діяльності охоплює тільки сферу державного управління бюджетними й позабюджетними коштами, що спрямовуються на капітальне будівництво й виробничий розвиток [11, с. 121]. Таке розуміння регулювання інвестиційної діяльності розглядається ще як одна з умов реалізації державно-правових аспектів інвестиційної політики, що полягає в прийнятті законів та інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність у державі.

Функції держави у сфері інвестицій реалізуються через представництва різних органів (держава як учасник) або безпосередньо через розподіл бюджетних коштів (держава як інвестор). Держава реалізує свої основні функції щодо управління інвестиційною діяльністю, формуючи та запроваджуючи інвестиційну політику, яка є частиною економічної політики держави, визначає обсяг, структуру та напрямок вкладення інвестицій, зростання основного капіталу та їхнє відновлення на основі досягнень науки і техніки.

Органи державної влади країни відповідають за макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загального значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі - це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнюватися фінанси наймогутніших корпорацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього - стимулювання інвестицій взагалі. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, і не стимулює виробництво та відповідні інвестиції [78, с. 17-18].

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі. Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання:

– норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

– облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

– операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.

Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів, держава стимулює їхню купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Погіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їхній викуп у юридичних і фізичних осіб. Унаслідок цього в останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або ними безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання - вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та стимулюючи інвестиції перед спадами виробництва [85, с. 29].

Управління інвестиційною діяльністю державою має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії (рис. 1.2).

На рис. 1.2 показано послідовність функцій управління інвестиційною діяльністю.

Рис. 1.2. Функції управління інвестиційною діяльністю

Примітка. Складено автором за даними [78, с. 20].

До форм державного управління інвестиційною діяльністю зараховують: визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування; податкове регулювання інвестиційної діяльності; регулювання інвестиційної діяльності через надання фінансової допомоги інвесторам; проведення відповідної кредитної й амортизаційної політики; регулювання участі інвесторів у приватизації; регулювання форм та умов фінансового інвестування; експертизу інвестиційних проектів у процесі розробки державних інвестиційних програм; забезпечення захисту інвестицій; регламентування умов вивозу капіталу для здійснення інвестицій за кордоном, а також загальний політичний та економічний стан у державі й умови вивезення іноземними інвесторами раніше вкладеного капіталу та отриманого прибутку.

Таким чином, об'єктом управління інвестиційної діяльності розглядається економічна складова інвестиційного клімату.

Є також група авторів [3; 4; 6; 27], що розглядає управління інвестиційною діяльністю як процес, що передбачає оцінку й аналіз показників ефективності інвестування, прийняття рішень щодо обмеження чи стимулювання виявлених явищ і тенденцій. По суті, це підприємницький підхід, згідно з яким об'єктом регулювання є інвестиційний процес.

Дослідження свідчать, що управління інвестиційною діяльністю _ це процес взаємодії функцій, об'єктів, управлінських рішень і методів регулювання, спрямований на поліпшення результатів інвестиційної діяльності.

Від отриманого результату інвестування залежить рішення про продовження інвестиційної діяльності. На нашу думку, для інвесторів, зокрема іноземних, найкращим сигналом про доцільність вкладення коштів є інформація про те, що органи державної влади в національних і регіональних програмах розвитку акцентують увагу не на сумах, які необхідно залучити в ту чи іншу область, регіон тощо, а на кінцевих результатах, і пропонують систему стимулювання за фактичними результатами.

Таким чином, необхідно вказати, що умови й результати інвестиційної діяльності регулюються безперервно. Пріоритетність об'єкта регулювання інвестиційної діяльності залежить від рівня економічного розвитку країни, від характеру економічних проблем, важливості їхнього вирішення. У міру їхнього вирішення, а також під впливом зміни кон'юнктури пріоритетність об'єктів регулювання теж змінюється.

Найбільший вплив на інвестиційні процеси робить фінансово-кредитна система, роль якої полягає як у безпосередньому формуванні внутрішніх факторів залучення інвестиційних коштів, так і в забезпеченні припливу зовнішніх інвестиційних потоків.

Основна частина керуючих впливів на інвестиційну діяльність здійснюється через фінансово-кредитну систему. Фінансування і кредитування впливає практично на всі етапи інвестиційного процесу.

Істотним інструментом державного управління інвестуванням є використання системи економічних стимулів і санкцій, спрямованих на посилення інвестиційних процесів в окремо взятих галузях.

Крім наведених елементів, державне управління інвестиційною діяльністю має, наскільки це можливо, враховувати також екологічні і соціальні вимоги й одночасно передбачати систему субсидій, цільових дотацій, штрафних санкцій, покликаних відігравати стимулюючу чи стримуючу роль для тих чи інших видів інвестицій.

Для широкомасштабного залучення інвесторів використовуються стимулюючі заходи податкового, фінансового, організаційного характеру. Причому спеціальні заходи для стимулювання інвестицій використовуються як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівні. Існують різні класифікації заходів і напрямків політики по відношенню до інвестицій - як стимулюючих, так і тих, що обмежують. До найбільш важливих з них можна віднести: торгову політику; конкурентну політику; антимонопольну політику; промислову політику; політику у відношенні власності; податкову і митну політику; пільги по кредитуванню; надання різного роду гарантій із боку держави; валютну політику; контроль над цінами; вимоги забезпечувати певну частку експорту; специфічні заходи галузевого характеру; різні вимоги процедурного характеру. Якубовська у своїх працях виділяє 59 напрямків такої політики [90, с. 7]

Стимулювати інвестиції можна або шляхом скасування, або скорочення обмежень, що раніше існували (на участь іноземних інвесторів у певних секторах, виробництвах, регіонах, у приватизації, національних програмах розвитку, здійсненні валютних переказів), або за допомогою введення нових стимулів.

Управління інвестиційною діяльністю здійснюється у межах інвестиційної політики держави. Інвестиційна політика - це комплекс урядових рішень, які визначають основні напрями, джерела та обсяги використання капітальних вкладень в економіку, різні її сфери та галузі.

Слід відмітити, що у наукових та методичних розробках недостатньо уваги приділяється розробці дійового механізму управління інвестиційної діяльності, формуванню ефективних методів та інструментарію його реалізації, особливо на регіональному рівні. У деяких публікаціях наведено класифікацію форм та методів інвестиційної діяльності [29, с. 110], однак, на нашу думку, в них недостатньо чітко вирізняються основні складові цього механізму, не визначено місце регіональної адміністрації.

Механізм управління інвестиційною діяльністю включає моделі, форми, методи, інструменти, а також інституціонально-правові структури організації інвестиційної діяльності (рис. 1.3).

Таким чином, своїм головним завданням держава вважає створення умов, що сприяють активізації інвестиційної діяльності та стимулюють приватні інвестиції при обмеженні своєї діяльності як інвестора.

Формами державного регулювання інвестиційної діяльності є: регулювання державних інвестицій, регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за їхнім здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності, регулювання іноземного інвестування, у тому числі у спеціальних (вільних) економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку, регулювання здійснення інвестицій за межі держави, регулювання фінансових інвестицій, експертиза інвестиційних проектів.

	Механізм управління інвестиційною діяльністю
Моделі інвестиційної діяльності	Форми державного регулювання інвестиційної діяльності	Методи державного регулювання інвестиційної діяльності	Інструменти державного регулювання інвестиційної діяльності	Інституціо-нально-правові структури

Рис. 1.3. Складові елементи механізму управління інвестиційною діяльністю

Примітка. Складено автором.

Кожній з цих форм відповідають свої методи. Головними методами державного регулювання інвестиційного процесу є бюджетно-податкова політика, грошово-кредитна політика, амортизаційна політика, політика приватизації, зовнішньоекономічна політика, митне регулювання, валютне регулювання, міжнародно-договірне регулювання. Ці методи дозволяють призначити правила, покликані сприяти тому, щоб забезпечити відповідність між станом ринку та цілями інвестиційної політики, які мають форму законів, постанов та інших нормативних актів.

Держава за допомогою методів економічного регулювання може цілеспрямовано впливати не тільки на формування внутрішніх та приплив зовнішніх інвестицій, а й створити умови для їхнього спрямування у реальний сектор економіки та формувати у країні сприятливе інвестиційне середовище (як сукупність правових, економічних та інституційних умов, що визначають правила функціонування різних форм інвестицій, операцій з їхнього розміщення, освоєння та реалізації на ринку, умови залучення та використання, а також особливості і тенденції руху капіталів) [16, с. 94].

Методи державного регулювання економіки - це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

У сучасних умовах в Україні застосовуються переважно правові методи управління інвестиційною діяльністю. Кількість різноманітних законодавчих актів складає понад сто різних документів, які визначають інвестиційну діяльність всередині країни і за її межами.

Управління інвестиційною діяльністю здійснюється шляхом використання певних інструментів інвестиційної політики держави, яка сьогодні в силу своєї неефективності потребує корінних змін.

Держава бере участь в інвестиційному процесі через свої інституції, до яких належать: органи законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування, Національний банк, Фонд держмайна, Державний антимонопольний комітет, арбітражні суди. У кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена мережа фінансових, інвестиційних, кредитних інститутів, для розвитку та функціонування яких створюються відповідні умови. До них належать: інвестиційні та іпотечні банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, лізингові компанії, довірчі товариства та інші інституції, розвиток яких в Україні ще тільки започатковано.

Здійснення інвестиційної діяльності передбачає відповідне управління цим процесом: прийняття рішень щодо забезпечення ресурсами, їхнього раціонального використання, а також техніки та технології виробництва, проблеми якості, цін і збуту, досягнення запланованого кінцевого фінансового результату [85, с. 30].

Важливим аспектом державної інвестиційної політики є розвиток системи захисту інвестиційних капіталів інвесторів. З урахуванням цього збільшення обсягу інвестицій залежатиме від покращення макроекономічної ситуації в країні у цілому та від розробки центральними, регіональними органами та органами місцевого самоврядування дієвих механізмів удосконалення економічного, нормативно-правового, інформаційного забезпечення, пов'язаного з державним управлінням інвестиційною діяльністю як потужного стимулятора розвитку ринкових відносин.

1.3 Наукові основи координації інвестиційної діяльності у районі

На сучасному етапі розвитку української держави важливим завданням є реформування стану економіки на різних рівнях, починаючи з національного і завершуючи рівнем підприємства, а також побудова ефективного механізму координації інвестиційної діяльності.

На сьогоднішній день вивченню процесу координації інвестиційної діяльності в Україні присвячено величезну кількість праць вітчизняних (Манів З.О., Мочерний С.В., Майорова Т.В.) та зарубіжних вчених (Дурович А.П., Кремптон Н.І.).

Одним з етапів здійснення інвестиційного процесу є координація інвестиційної діяльності. Вона спрямована на подолання перешкод, які на даний час при мінімальних витратах дозволяють переходити до формування та реалізації скорегованого інвестиційного портфеля у рамках раніше визначених стратегічних цілей інвестиційної діяльності і розробленої стратегії формування інвестиційних ресурсів. Форми державної координації інвестиційної діяльності показано на рис. 1.4.

У зв'язку з тим, що ефективна координація інвестиційної діяльності у районі є найважливішим чинником, що створює привабливі умови для інвестування у господарську систему, у сучасних умовах великого значення набуває її вдосконалення з метою активізації інвестиційної діяльності, стимулювання припливу інвестиційних вкладень в економіку району.

Рис. 1.4. Форми державного регулювання умов інвестиційної діяльності

Примітка. Складено автором за даними [78, с. 19].

Характеризуючи термін координація, необхідно зауважити, що його суть розкривається через розшифровку лат. сordinatio - розташування у певному порядку. Таким чином, координація є складовим елементом управління для узгодження дій різних частин системи, що управляється. В основі координації перебуває логіка здійснення виробничих та управлінських процесів.

Виробнича координація передбачає розробку взаємопов'язаних планів обробки матеріальних потоків усередині виробництва і за його межами.

Координація управлінської діяльності полягає в узгодженні взаємодії виконавців, підрозділів, підприємств. Формами здійснення координації є наради, зустрічі, спеціальні плани координації, координаційні комітети тощо [18, с. 81].

З огляду на найважливішу роль інвестицій у функціонуванні й розвитку економічних процесів, особливе значення в управлінні на рівні району належить координації інвестиційної діяльності.

Розширення економічної самостійності районів підсилює роль місцевих органів державної влади й самоврядування у вирішенні питань, пов'язаних з розвитком інвестиційних процесів, формуванням, перерозподілом і використанням існуючих та потенційно можливих ресурсів, створенням сприятливого інвестиційного клімату для залучення вітчизняних та закордонних інвесторів.

Координація інвестиційної діяльності у районі являє собою цілеспрямований прямий і непрямий вплив регулюючих суб'єктів на інвестиційні процеси з метою підвищення інвестиційної привабливості району й активізації інвестиційної діяльності.

Основна мета координації інвестиційної діяльності у районі - це активізація інвестиційної діяльності та формування сприятливого інвестиційного клімату на території району. Для досягнення цієї мети передбачається вирішити ряд завдань стратегічного і тактичного плану.

Стратегічні завдання координації інвестиційної діяльності - це такі, вирішення яких спрямоване на стабілізацію й прогресивний розвиток економіки району; реструктуризацію господарського комплексу району; створення привабливих умов інвестиційної діяльності.

До тактичних завдань координації інвестиційної діяльності на рівні району належать розробка функцій та організаційної структури державних органів управління інвестиційною діяльністю у районі; сприяння реалізації у районі державної інвестиційної політики; розробка на її основі та реалізація районної інвестиційної політики; вибір та обґрунтування пріоритетних об'єктів інвестування; підвищення ефективності інвестиційних процесів; зниження ризиків інвестиційної діяльності.

Координація інвестиційної діяльності в районі здійснюється у двох формах - прямій та непрямій [74, с. 166].

Прямий вплив полягає в управлінні інвестиціями з районних джерел фінансування. Рішення про фінансування проектів за рахунок районних інвестиційних ресурсів приймають органи місцевого самоврядування, за умови, що даний проект одержав підтримку місцевих органів влади і увійшов до складу районної інвестиційної програми.

Непрямий вплив визначається у координації дій та регулювання умов здійснення інвестиційної діяльності у районі.

Основними напрямками координації інвестиційної діяльності на рівні району є:

– допомога у реалізації на території району державної інвестиційної політики;

– допомога у розвитку виробничого й інвестиційного потенціалу району;

– розробка інвестиційної стратегії та інвестиційної політики району;

– розробка та реалізація заходів з формування сприятливого інвестиційного клімату у районі;

– участь у розробці та реалізації перспективних і поточних програм соціально-економічного розвитку;

– розробка заходів із залучення інвестицій у район;

– управління інвестиційними проектами;

– створення сприятливого середовища для інвестування;

– інноваційне стимулювання інвестицій;

– регулювання ціни інвестицій;

– сприяння залученню вітчизняних та іноземних інвестицій;

– розвиток фондового ринку.

Функціональний механізм координації інвестиційної діяльності є сукупністю принципів, форм і методів із відповідними інституційними та організаційними структурами, що виконують функції адекватні сучасному стану економіки з активізації інвестиційного потенціалу з метою забезпечення стійкого економічного зростання [52, с. 397].

Оскільки координація залучення інвестицій - це процес, що припускає безліч складових, його активізація неможлива без раціонального використання факторів інформаційного, правового, організаційного та економічного забезпечення [15, с. 192].

До інформаційного забезпечення належать: стан капіталу галузей економіки, залучення і здійснення інвестиційної діяльності, стан інвестиційного потенціалу, а також діяльність суб'єктів та об'єктів інвестування.

Правове забезпечення полягає у формуванні системи законодавчих і нормативно-правових актів державного регулювання та захисту прав інвесторів, методичному забезпеченні координації інвестування.

Організаційне забезпечення охоплює формування державних органів регулювання в інвестиційній сфері, організацію і технологію розробки та реалізації державних програм інвестування, забезпечення страхуванням інвестицій.

Економічне забезпечення полягає у формуванні джерел інвестицій і формування умов здійснення інвестування.

Району належить важлива роль у залученні іноземних інвестицій. На рівні району легше відновити довіру інвесторів до партнерів та органів державного управління на основі чинного законодавства у рамках сприяння поліпшенню інвестиційного клімату у районі, забезпеченню його конкурентоспроможності як об'єкта інвестиційної діяльності.

Суть механізму координації інвестиційної діяльності в районі - планування, залучення і регулювання інвестицій, складається в сукупності з моделі оцінки і прогнозування чинників, що впливають на активізацію інвестиційного потенціалу, а також планування заходів щодо розробки і впровадження методів координації залучення інвестицій, розробки стратегій, програм і планів, інституційних та організаційних структур, законодавчих актів щодо цінних паперів, розробки функцій тощо.

Важливим засобом координації надходження іноземних інвестицій у район є система оподаткування. У цій фінансовій системі слід активізувати роботу щодо приведення норм внутрішнього податкового законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів.