Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Економіка галузей харчової промисловості»

на тему: «Шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції харчової промисловості» (на прикладі ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10» та «Хлібокомбінат №11» )” .

ЗМІСТ

• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ
• 1.1 Характеристика конкурентоспроможності продукції, її параметри та методи оцінки
• 1.2 Оцінка якості продукції та її роль у формуванні конкурентоспроможності продукції підприємства
• 1.3 Державне регулювання якості харчових продуктів
• РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ХЛІБОПЕКАРСЬКОЇ ГАЛУЗІ ТА ПІДПРИЄМСТВ - ОСНОВНИХ ВИРОБНИКІВ
• 2.1 Загальна характеристика галузі
• 2.2 Економічна оцінка ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»
• 2.3 Економічна оцінка ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №11»
• РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
• 3.1 Порівняльна характеристика рівня якості та конкурентоспроможності продукції підприємств
• 3.2 Шляхи підвищення якості та конкурентоспроможності продукції підприємств ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10» та «Хлібокомбінат №11»

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Характеристика конкурентоспроможності продукції, її параметри та методи оцінки

Конкурентоспроможність продукції є головною умовою конкурентоспроможності фірми на ринку і важливою основою прибутковості її діяльності. Найчастіше під конкурентоспроможністю продукції мають на увазі:

- властивість (сукупність властивостей) продукції, яка характеризується ступенем реального або потенційного задоволення нею конкретної потреби, порівняно з аналогічною продукцією, представленою на цьому ринку;

- характеристику продукції, що відображає її відмінність від продукції-конкурента за ступенем відповідності конкретній суспільній потребі та за витратами на її задоволення;

- спроможність продукції відповідати вимогам даного ринку у період, що аналізується;

- здатність витримувати конкуренцію на ринку (наявність вагомих переваг над виробами інших товаровиробників).

Критерій конкурентоспроможності товару - це якісна та (або) кількісна характеристика продукції, що виступає основою для оцінки її конкурентоспроможності. Характеристику основних критеріїв наведено в таблиці 1.1 [9].

Поряд з цими критеріями виділяють також організаційні критерії (умови збуту, якість обслуговування і після продажну діяльність), але їх неможливо виміряти навіть за допомогою бальної шкали через вплив на них занадто великої кількості факторів.

Таблиця 1.1 Основні критерії конкурентоспроможності товарів

Критерій	Сутнісна характеристика
Рівень якості товару та його стабільність	Якість як головна характеристика товару - це здатність фірмового товару виконувати свої функції. Рівень якості - відносна характеристика, заснована на порівнянні показників якості продукції й аналога конкурента. Класифікація показників якості товарів: за кількістю властивостей, що характеризуються (одиничні; комплексні ); за формою представлення (абсолютні; відносні); за типом властивостей (призначення; ергономічні; надійності; безпеки; екологічні; естетичні). Етапи визначення рівня якості товарів: встановлення номенклатури показників якості товару; визначення чисельних значень показників і встановлення їх значущості; розрахунок комплексного узагальненого показника якості товару; визначення рівня якості товару. Стабільність рівня якості товарів визначається значеннями показників якості. Види стабільності якості: стабільність значень показників якості в межах партії, що випускається, і коливання значень показників від партії до партій - «стабільність в обсязі»; стабільність значень показників якості в період використання (експлуатації) - «стабільність в часі». Показники стабільності якості: рівень браку, число повернень бракованих партій, число і сума рекламацій; незмінність ряду органолептичних характеристик.
Соціальна адресність	Соціальна адресність - відповідність характеристик продукції специфічним потребам соціальної групи споживачів (пов'язані з демографічними і поведінковими ознаками - з особливостями сприйняття нових товарів; уявленнями про комфортність, красу, чутливістю до ціни; рівнем доходу) або конкретного покупця (пов'язані із станом здоров'я, особливостями шкіри, форми і розміру фігури; індивідуальними смаками; рівнем доходу). Точність соціальної адреси товару в поєднанні з властивостями, при формуванні яких виробник враховує специфічні потреби покупців вибраного сегменту, є мірою соціальної адресності як критерію конкурентоспроможності. Визначається переважно експертним методом.
Достовірність	Безпосереднім свідчення достовірності є спеціальне і захисне маркування товарів; сертифікати відповідності тощо. Опосередкованим свідченням достовірності служать колективні знаки на тарі, статус експерта, підтверджуючого достовірність товару, місце продажу товару. Контрафактна продукція - продукція, що продається під товарним знаком або на основі патенту іншої фірми без її дозволу; скопійована з оригінальної продукції без відповідного дозволу власника прав на інтелектуальну власність. Для масового покупця свідченням конкурентних переваг є: спеціальне і захисне маркування; захищені знаки підтвердження оригінальності товару; акцизні марки (алкогольна продукція, тютюнові вироби); реєстраційні знаки (аудіо-, відеопродукція, комп'ютерні інформаційні носії); захисні знаки на товаросупровідних документах (сертифікати відповідності, гігієнічні і санітарно-епідеміологічні висновки).
Безпечність	Безпека продукції -- це безпека для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього середовища за звичних умов його використання, зберігання, транспортування і утилізації, а також безпека виконання роботи. Розрізняють: безпека товару для людини, безпека для навколишнього середовища (екологічність), безпека виконання роботи. Властивості безпеки: механічна безпека; безпека від шуму і вібрацій термічна безпека; електрична; електромагнітна; хімічна; біологічна; пожежна; безпека від вибухів; радіаційна безпека. В рамках кожної властивості безпеки можна розрахувати певні показники. Безпека товару (послуги) може визначатися безпосередньо (за якісними або кількісними характеристиками або опосередковано (за допомогою документів (сертифікатів відповідності, висновку наглядових органів).
Споживча новизна товару	Новий товар -- це предмет споживання, який задовольняє нові потреби людини або, порівняно з товаром-попередником, більш повно задовольняє потреби, що склалися. Властивості товару, що обумовлюють його приналежність до категорії «новий товар» - прояв новизни. Якщо об'єктом оцінки новизни є новизна споживчих властивостей, а суб'єктом -- кваліфікований споживач, то її слід вважати споживчою новизною. Для забезпечення довгострокової конкурентоспроможності виробник повинен потурбуватися про стабільність новизни. Розрізняють: стабільність новизни в часі (визначається захищеністю оригінального товару (марки-конкурента) і його виробництва законодавчим шляхом - охоронними документами (патентами, свідоцтвами) і організаційно-технічними заходами - ступенем захищеності інформації про виробництво, що містить ноу-хау); стабільність новизни в обсязі (визначається тиражем продукції, оскільки від його розміру залежить оригінальність товарів і в першу чергу товарів з естетичною функцією) Основна маса товарів-новинок - це оновлені товари, які, маючи вищий рівень споживчих властивостей, більш повно задовольняють потреби, що склалися. Оновлення у виробництві продовольчих товарів здійснюється головним чином у напрямі освоєння екологічно чистих харчових товарів, дієтизації (зменшення жирності), вітамінізації традиційних продуктів з лікувально-профілактичними властивостями. Оновлення у виробництві складно технічних товарів відбувається за рахунок: впровадження досягнень оборонної промисловості; застосування в товарах (нижчого класу новин, що раніше використалися в товарах вищого класу; застосування цифрової техніки
Імідж товару	Імідж організації (підприємства) - популярність і репутація як надійного партнера, здатного забезпечити якість товарів, в строк виконати свої зобов'язання. Імідж підприємства переноситься і на його продукцію. Він визначається: виробником; замовником (продавцем); клієнтом (покупцем). Для підтримки високого іміджу потрібні ефективна реклама, постійний контакт із ЗМІ і найголовніше -- забезпечення стабільного рівня якості товару. Один з важливих пунктів програми ефективного іміджу - затвердження фірми і її товару на визначеному сегменті ринку. Майстер-план іміджу фірми повинен складатися із зовнішнього (це те, як її сприймають суспільство, ЗМІ і інвестори) внутрішнього (атмосфера всередині неї, позитивне і негативне ставлення співробітників до керівників і політики компанії), відчутного (сприйняття її бізнесу покупцем за допомогою його п'яти відчуттів) і невідчутного (реакція покупця на відчутне, на обслуговування і ставлення до нього співробітників компанії) іміджу. Кожна з цих частин плану спрямована на ефективну роботу з покупцем: підтримка іміджу успішної компанії, який заставляє покупця повірити в це; встановлення емоційного зв'язку із споживачем і суспільством Поправка на імідж може вводитися на двох етапах -- при остаточній оцінці рівня конкурентоспроможності і визначенні рівня якості. В.А. Арістовим запропоновано при розрахунку поправки використовувати два показники. Показник враховує частку потенційних споживачів, які називають дану фірму першою при відповіді на питання: «Які фірми, що виробляють дані продукти, Ви знаєте?» -в загальному числі опитаних споживачів. Показник враховує частку потенційних споживачів, які називають дану фірму першою при відповіді на питання: «Даний продукт якої фірми Ви бажаєте придбати?» - у загальному числі споживачів. Поправка розраховується за формулою: , де - коефіцієнти, що враховують вагомість .
Інформативність товару	Інформативність продукції - здатність виражати свою суспільну цінність через інформацію про конкурентні переваги. Результат предкупівельної альтернативи (оцінки варіантів вибору товару) в значній мірі залежатиме від отримуваної споживачем інформації про конкурентні переваги продукції. Загальними вимогами до товарної інформації є достовірність, доступність, достатність; довірчість. Обов'язкові вимоги до інформації виробник може виконувати неформально, наводячи додаткові відомості, не передбачені стандартами і технічними умовами (свідоцтво про основні показники споживчих властивостей; правила і умови ефективного і безпечного використання), що полегшують вибір товару. Знаки, що інформують про конкурентоспроможність продукції: знаки відповідності стандартам; знаки відповідності при добровільній сертифікації; знаки лауреатів конкурсів.
Ціна споживання товару	Ціна як грошовий вираз вартості товару, служить для непрямої зміни величини витраченого на виробництво товару суспільно необхідного робочого часу. Як правило, з двох складових конкурентоспроможності споживач віддає перевагу якості, але в окремих випадках він на перше місце ставить ціну. Причини: ідентичності за якістю порівнюваних товарів (послуг); рівень доходу населення. Ціна споживання відображає повні витрати споживача з придбання й експлуатації продукції протягом терміну її служби. Чинники що впливають на визначення ціни товару: сукупні витрати виробництва; затрати суспільної праці; якість товару; функції і властивості товару; кваліфікація персоналу; технологічний рівень виробництва; податкове законодавство країни; витрати на транспортування і зберігання товару; затрати на оренду приміщень для реалізації товару; упаковка товару; популярність фірми; рівень сервісного і гарантійного обслуговування; маркетингова діяльність фірми; попит і пропозиція на дану продукцію; торгова націнка фірми. Основні методи ціноутворення: встановлення ціни на основі собівартості і прибутку (витратний принцип); встановлення ціни на основі балансу попиту і пропозиції; встановлення ціни з урахуванням цін конкурентів. Превалювання методу залежить від типу ринку. При розрахунку ціни слід виходити з цінності товарів. Облік градації товарів і послуг за якістю (ґатунок, марки, класи) дозволяє забезпечувати адекватність ціни якості.

Для визначення рівня конкурентоспроможності продукції на практиці застосуються різноманітні методи. Вибір конкретного методу (методики) визначення конкурентоспроможності залежить від специфіки продукту (споживчий товар чи продукція промислового призначення), обсягів доступної інформації, терміновості отримання результатів оцінки, аудиторії, на яку вони розраховані, ресурсних (у т.ч. бюджетних) обмежень тощо.

Таблиця 1.2 Методи оцінки конкурентоспроможності товару

Критерій	Види методів
Принцип, що використовується	- органолептичні, регістраційні, вимірювальні, соціологічні (застосовуються при оцінці одиничних критеріїв конкурентоспроможності); - експериментальні (застосовуються при оцінці одиничних критеріїв конкурентоспроможності, а також у рамках споживчої експертизи, дозволяють оцінити рівень якості товарів в реальних умовах експлуатації; мають високу достовірність, хоча трудомісткі і тривалі; особливо цінні результати порівняльних випробувань, які передбачають перевірку товару в реальних умовах експлуатації; - розрахункові (застосовуються для визначення групового і узагальненого критеріїв); - статистичні (використовуються при оцінці конкурентоспроможності товарів за результатами їх продажу (виявлення «лідерів продажу»), послуг зв'язку, установ культури); - аналітичні (широко використовуються при оцінці групових критеріїв, зокрема продукції конкурентів); - маркетингові (використовується для визначення поширеного критерію конкурентоспроможності - частки на ринку групи товарів, товаровиробників, організацій сфери послуг).
Номенклатура критеріїв	- прямі (засновані на номенклатурі критеріїв, що включає як мінімум якість (рівень якості) і ціну, і дозволяють розраховувати інтегральний показник якості або оцінювати відношення якість/ціна.); - непрямі (засновані на номенклатурі, що включає один з двох основних критеріїв - якість або ціну чи інші критерії, які опосередковано характеризують якість або відношення якість/ціна (для непрямої оцінки споживачем конкурентоспроможності ряду послуг (медичних і туристичних, з ремонту, будівництва житла) використовується критерій «імідж», за яким опосередковано судять про якість послуг;
Стадії ЖЦ товару на період оцінки	- методи, що застосовуються на стадіях проектування та виготовлення продукції (використовуються для прогнозування конкурентоспроможності, визначення шляхів підвищення якості і - зниження ціни споживання нових зразків товарів (на випробувальній базі виробника, як правило, проводяться порівняльні випробування проектованого зразка і зарубіжних аналогів за всіма основними показниками якості) - методи, що застосовуються на стадіях реалізації та експлуатації (використовують торгові і споживчі організації (у торгових організаціях оцінюють конкурентоспроможність на основі обсягу продажу, рівня реалізації, швидкості продажу товарів-аналогів)
Ступінь врахування різноманітних якісних і цінових аспектів товару	- метод визначення конкурентоспроможності продукції шляхом її порівняння з продукцією конкурентів за рівнем якості; - метод визначення конкурентоспроможності продукції шляхом врахування лише одного, найбільш важливого якісного показника, і продажної ціни; - метод визначення конкурентоспроможності продукції шляхом аналізу обґрунтованого переліку значущих якісних показників та повних витрат споживача на придбання та використання (споживання) продукції
Спосіб відбору значущих якісних та цінових аспектів товару	- відбір здійснюється суб'єктами оцінки; - відбір здійснюється на основі опитування експертів представників керівництва тощо); - відбір здійснюється на основі опитування репрезентативної вибірки споживачів;
За показниками, на основі яких здійснено оцінку	- диференційований; - комплексний; - змішаний
Форма представлення результатів оцінки	- розрахунково-аналітичний метод, у т.ч. розрахунок інтегрального показника як: співвідношення групових якісного та цінового показників; добутку індексів по всіх значущих показниках якості і витрат споживання; сумування зважених оцінок по всіх значущих показниках якості і витрат споживання; - матричний метод ("Матриця Нільсена" тощо); - графічний метод ("Багатокутник конкурентоспроможності" тощо).

Найбільш відомі на сьогодні моделі та методи оцінки конкурентоспроможності продукції можна розділити на дві групи: аналітичні і графічні методи.

Аналітичні методи оцінки конкурентоспроможності товарів:

Розрахунково-аналітичний метод [8]. Найчастіше розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару (K_інт) здійснюють за формулою:

де І_ТП - індекс технічних параметрів (індекс якості); І_ЕП - індекс економічних параметрів (індекс цін).

Для розрахунку індексу технічних параметрів використовують формулу:

,

де - одиничний показник і-го технічного параметра; - коефіцієнт вагомості -го параметра.

Численні одиничні показники технічних параметрів визначаються таким чином:

,

де Р_оцін -- значення конкретного параметра оцінюваного виробу; - значення цього ж параметра базового виробу.

Для розрахунку індексу економічних параметрів використовують формулу:

де-- ціна споживання відповідно оцінюваного та базового виробів, що розраховується у наступний спосіб:

де Ц_{продажу} - продажна ціна товару; - сумарні витрати споживання, пов'язані з експлуатацією товару протягом усього періоду його служби.

Якщо K_інт>1, то оцінюваний товар вважається більш конкурентоспроможним, ніж товар-аналог, обраний базу для порівняння; якщо K_інт<1, то рівень конкурентоспроможності оцінюваного товару є нижчим, ніж у товару - суперника; якщо K_інт=1, то ця ситуація інтерпретується як тотожність рівнів конкурентоспроможності обох товарів. Безумовно, мета виробника -- отримати K_інт>1, цілеспрямовано збільшуючи І_ТП та зменшуючи І_ЕП. Переваги: достатньо просте порівняння з товарами-конкурентами; загальний аналіз робиться на основі аналізу окремих показників. Недоліки: застосування експертного методу, важкість у визначенні параметрів та їх значимості.

Модель Розенберга [24]. Модель виходить з того, що споживачі оцінюють товари з погляду їх придатності для задоволення своїх потреб. Вона виражається формулою:

,

де - суб'єктивна придатність товару (відношення до товару); - важливість мотиву для споживача; - суб'єктивна оцінка придатності товару для задоволення мотиву .

З точки зору товару використання моделі пов'язане з безліччю проблем (мотиви, важливі для товару, часто буває важко визначити, оцінка визначається суб'єктивними поглядами експертів; вислови опитуваних не дають вказівки на те, які характеристики про продукт повинні бути змінені; немає порівняння з ідеальними характеристиками. Переваги методу: кожному товару може бути поставлено у відповідність будь-яке число, що значно полегшує порівняння їх конкурентоспроможності (чим більше число, тим більш конкурентноздатний продукт). Недоліки: складно визначити й оцінити найважливіші для продукту характеристики з погляду споживача; немає порівняння з ідеальними характеристиками товару).

Існує ще одна модель, схожа з моделлю Розенберга, але має більш практичний характер. Значення окремих мотивів визначається опосередковано, через конкретні характеристики продукту [176]:

,

де - оцінка споживачами марки; - важливість характеристики марки з погляду споживачів; - оцінка характеристики марки з погляду споживачів. Модель ґрунтується на передумові, що кожна характеристика бажана і одночасно чим вища оцінка, тим краще.

Модель з ідеальною точкою. Особливість методу - введення додаткової компоненти - ідеальної величини характеристики товару:

,

де - оцінка споживачами марки ; - важливість характеристики ; - оцінка характеристики марки з погляду споживачів; - - ідеальне значення характеристики марки з погляду споживачів; - параметр, що означає при постійну, а при - спадаючу граничну користь. Сенс цієї формули: порівняно з іншими товарами, перевагу слід надати цьому товару якщо його віддалення від ідеальної точки менше. Переваги: метод дає уявлення про ідеальне, с точки зору споживача, продукт; дозволяє визначити ступінь відхилення даного продукту від ідеалу, що і визначає його конкурентоспроможність. Недоліки: складність у визначенні характеристик ідеального і даного товару; використання експертних оцінок.

Оцінка на основі рівня продаж [213]. Критерій визначення рівня конкурентоспроможності - відносна частка продажу оцінюваного товару, порівняного з товаром-конкурентом:

,

де - обсяги продажу оцінюваного товару та -го аналога.

Апріорно рівень конкурентоспроможності товару можна оцінити як імовірність того, що на даному ринку довільний споживач, здійснюючи купівлю, віддасть перевагу даному товару вказаному -му його конкуренту-аналогу. Імовірність - це перевага одного товару (продукції, що оцінюється) перед іншим товаром (-м його аналогом). Таку апріорну оцінку можна одержати за допомогою експертних методів. Знайдені тим або іншим способом значення переваги товарів дозволяють обчислити апріорні оцінки очікуваної частки продажу на даному ринку продукції й її аналогів:

;

,

де - очікувані частки продажу відповідно оцінюваної продукції й -го аналога; - число аналогів-конкурентів; -- перевага оцінюваної продукції щодо -го аналога; - перевага -го щодо -го аналога.

У знаменнику формули (6.12) до 1 додається сума відношення величин переваги аналогів перед оцінюваною продукцією до переваги продукції перед аналогами. Аналогічні суми відносин переваги пар товарів фігурують у формулі (6.13). Всі вказані величини визначаються для даного ринку в даний період. Переваги методу: формули дозволяють визначити позицію товару на ринку, що у результаті відображає конкурентоспроможність товарів як здатність протистояти конкурентам, займаючи й утримуючи певну позицію на конкретному ринку; метод враховує вплив різних чинників зовнішнього середовища. Недоліки: статичність моделі; основу методу складають експертні оцінки.

Графічний метод оцінки конкурентоспроможності товару базується на побудові багатокутника конкурентоспроможності. На рис.1.1 співставленні багатокутники конкурентоспроможності двох фірм за восьми критеріями. Відповідно, кожній з восьми осів з використанням певного масштабу виміру відмічаються крапки, що відповідають значенням критеріїв. Лінія, що проходить через них, утворює багатокутник. Але описаний метод не дозволяє встановити значення узагальненого критерію конкурентоспроможності і відповідно її рівня.

Матричний метод оцінки рівня конкурентоспроможності товару має сенс охарактеризувати на конкретному прикладі, за який обрано так звану "Матрицю Нільсена". В основу методу покладено використання таблиці оцінки комерційного успіху нового товару, що розроблена аналітиками маркетингової фірми "А.С.Нільсен".

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.1. Багатокутники конкурентоспроможності

Зазначений підхід передбачає:

- комплексну оцінку конкурентоспроможності з використанням сукупності групових критеріїв -- товарних, збутових, ринкових, виробничих;

- градацію рівня комерційного успіху по трьох групах - "нижче середнього", "середній", "вище середнього";

- характеристику ознак по кожному одиничному критерію товару, що аналізується, для віднесення до однієї з груп.

Серед розрахункових методів найбільш поширеним є метод середньозваженого арифметичного, метод аналізу ієрархій.

1.2 Оцінка якості продукції та її роль у формуванні конкурентоспроможності продукції підприємства

Якість - як економічна категорія, відбиває сукупність властивостей продукції, що зумовлюють ступінь її придатності задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Зараз весь світ працює над проблемою забезпечення якості. Методичною її основою є так звана «петля якості» (або етапи, на яких забезпечується якість), яка в класичному варіанті має такий вигляд (рис.1.1).

Рис.1.1 «Петля якості».

Рівень якості являє собою відносну характеристику якості продукції, що базується на порівнянні значень показників якості оцінюваної продукції з базовими значеннями відповідних показників. Іншими словами рівень якості продукції - це кількісна характеристика міри придатності того або іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання.

Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного і оптимального її рівня.

На рівень якості продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і у взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох.

Таблиця 1.3 Групи факторів, що впливають на рівень якості продукції

Фактори	Складові факторів
1. Технічні	Конструкція; схемні вирішення; технологія виготовлення; засоби технічного обслуговування і ремонту; технічний рівень бази проектування, виготовлення та експлуатації; система резервування тощо.
2. Організаційні	Розподіл праці і спеціалізація; форми організації виробничих процесів; ритмічність виробництва; форми і методи контролю; форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші.
3. Економічні	Ціна; собівартість; форми і рівень зарплати; рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт; ступінь підвищення продуктивності праці та інше.
4. Суб'єктивні	Професійна підготовка робітника; його фізіологічні та емоційні особливості.

Організаційним факторам іноді не приділяють стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовлені вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість. Економічним факторам одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів призводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючими факторами є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює до підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути більш високої якістю.

В забезпеченні якості значну роль відіграє робітник з його професійною підготовкою, фізіологічними та емоційними особливостями, тобто суб'єктивний фактор, який по-різному може впливати на розглянутий вище ряд факторів. Від професійної підготовки робітників, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Більш значну роль суб'єктивний фактор зараз починає відігравати в організаційних факторах.

Кількісна оцінка рівня якості продукції (як нормативного, так і фактичного), може здійснюватися різними методами. Деякі автори для визначення розміру кількісних показників рівня якості і їх оцінки пропонують використовувати наступні методи:

1) експериментальний - заснований на застосуванні технічних вимірювальних засобів і дає фізико-хімічну характеристику продукту;

2) розрахунковий - характеризується обчисленнями з використанням параметрів, знайдених іншими методами; слугує для визначення значень показників продуктивності і зберігання; використовується головним чином при проектуванні продукції, коли остання ще не може бути об'єктом експериментальних досліджень;

3) органолептичний - заснований на сприйнятті органів відчуттів (зору, слуху, смаку) без застосування технічних вимірювальних або реєстраційних засобів; дозволяє оцінити ергономічні та естетичні показники якості продукції;

4) експертний - метод, що враховує думки групи фахівців-експертів;

5) соціологічний - полягає в зборі і аналізі думок споживачів продукції;

6) реєстраційний - характеризується використанням інформації, яку отримують шляхом підрахунку кількості визначених подій, предметів або витрат (наприклад, рекламацій, витрат на створення та експлуатацію виробів).

Дані методи можна застосовувати при визначенні кількісних показників якості продукції не тільки окремо, але і комбінуючи їх між собою. У господарській практиці, у зв'язку із складністю і багатофункціональністю призначення більшості різновидів продукції, при оцінці її якості необхідно застосовувати саме комбінування різних методів.

Велику роль у забезпеченні якості і, як наслідок, конкурентоспроможності продукції відіграють стандартизація, сертифікація та системи управління якістю.

Стандартизація - це діяльність по встановленню у нормативних документах певних вимог (норм, правил та характеристик) з метою забезпечення:

- безпеки продукції (послуг) для оточуючого середовища, життя, здоров'я та майна споживачів;

- технічної та інформаційної сумісності;

- взаємозамінності продукції;

- якості продукції та послуг у відповідності до рівня розвитку науки, техніки та технології;

- єдності вимірів;

- безпеки господарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних та техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій.

Стандарт - документ, яким визначається (нормується) предмет, що стандартизують. Він є не тільки технічним, але й державним документом. Стандарти містять у собі повну характеристику товару:

- технічні умови його виготовлення;

- правила приймання;

- сортування;

- пакування;

- маркування;

- транспортування;

- зберігання.

При оцінці якості товару насамперед визначається його відповідність стандартам. Відповідність стандартам - регламентований споживчий параметр, порушення якого зводить конкурентноздатність товару нанівець.

Сертифікація - це процедура підтвердження відповідності, шляхом якої незалежна від виробника (продавця, виконавця) та споживача (покупця) організація документально засвідчує, що продукція відповідає встановленим вимогам (рис.1.2).



Рис.1.2 Значення сертифікації в діяльності підприємства

Розвинена національна сертифікація слугує інтересам споживача, захищаючи його від низькоякісної, а то й просто шкідливої для здоров'я продукції. Сертифікація продукції є не стільки засобом контролю, скільки фактором економічного регулювання якості, елементом ринкових відносин.

Система якості - це сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

Проблема якості й конкурентноздатності продукції носить у сучасному світі універсальний характер. Масове виробництво продукції високої якості - один з вагомих критеріїв розвитку будь-якого суспільства. Однак відомо, що суттєва частка підприємств України випускають та реалізують продукцію з порушенням стандартів та інших нормативних документів. І відшкодування за рахунок винуватців заподіяної таким чином шкоди є процесом вкрай складним та довгим.

Основною метою управління конкурентоспроможністю товару виступає оптимізація співвідношення його ціни та якості.

1.3 Державне регулювання якості харчових продуктів

Національним органом, що проводить і координує роботу по забезпеченню її функціонування, є Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).

До органів державної служби стандартизації і сертифікації в Україні відносяться:

- Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України);

- Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ);

- Державний науково-дослідний інститут ”Система” (ДНДІ ”Система”);

- Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ);

- Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрології та якості продукції;

- Технічні комітети зі стандартизації (ТК);

- Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації.

Держстандарт України був створений Постановою Кабінету Міністрів України №293 від 23.09.1991 р. на базі Українського республіканського управління Держстандарту СРСР. Він є національним органом зі стандартизації, створює державну систему стандартизації в країні і керує всіма роботами з стандартизації, методології та сертифікації.

На УкрНДІССІ покладена розробка науково-технічних і економічних основ стандартизації, перспективних планів комплексної стандартизації сировини, матеріалів, півфабрикатів і готових виробів, стандартів на єдині методи продукції. Він виконує експертизу стандартів перед їх затвердженням, проводить порівняльний аналіз рівня стандартизації в Україні і зарубіжних країнах, надає інформацію з стандартизації всім зацікавленим організаціям.

На ДНДІ “Система” покладена розробка основоположних стандартів.

На УкрЦСМ покладено здійснення всієї централізованої інформації організацій і підприємств про чинні стандарти, технічні умови і іншу нормативну документацію, а також забезпечення їх цією документацією. Центр здійснює реєстрацію стандартів та іншої нормативної документації з стандартизації державного і галузевого значення, підготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації та видання нормативних документів зі стандартизації.

На Український навчально науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції покладена підготовку кадрів і підвищення їх кваліфікації.

Технічні комітети з стандартизації створюються за рішенням Держстандарту України для організації та забезпечення розроблення, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження державних стандартів України, інших нормативних документів зі стандартизації, а також проведення робіт з регіональної і міжнародної стандартизації.

До роботи в технічних комітетах залучаються на добровільних засадах уповноваженні представники заінтересованих підприємств, установ та організацій замовників (споживачів), розробників, виробників продукції, органів і організацій з стандартизації, метрології, сертифікації, товариств (спілок) споживачів, науково-технічних та інженерних товариств, інших громадських організацій, провідні вчені та фахівці. На сьогодні в Україні 120 технічних комітетів.

На територіальні центри покладено контроль за впровадженням і додержанням стандартів і технічних умов.

В структурі Держстандарту України налічується 35 територіальних центрів - 26 обласних і 9 міських.

Господарюючі суб'єкти за порушення вимог стандартів (норм, правил) несуть матеріальну відповідність у вигляді сплати відчутних штрафів.

РОЗДІЛ 2. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ХЛІБОПЕКАРСЬКОЇ ГАЛУЗІ ТА ПІДПРИЄМСТВ - ОСНОВНИХ ВИРОБНИКІВ

2.1 Загальна характеристика галузі

До початку 1920-их в Україні хлібопекарська промисловість фактично не існувала. Потреби маси населення у хлібопекарних виробах задовольнялося переважно домашнім виготовленням їх. Пекарні, що діяли головним чином у великих та середніх містах були дрібні, основані на ручній праці кустарні підприємства.

Потужна високомеханізована хлібопекарська промисловість постала за перших п'ятирічок. Перший великий хлібозавод збудовано в Одесі 1930. Пізніше введено в дію хлібозаводи в Києві, Харкові, майже в усіх містах Донбасу та інших промислових центрах УССР.

1940 в Україні промислове випікання хлібопекарних виробів на душу населення становило понад 100 кг (1913 -- 2 кг). Хлібопекарська промисловість була другою щодо значення галуззю харчової промисловості і становила 1940 року 17,5% її продукції; згодом її частка зменшилася, хоч виробництво збільшилося. Всього в Україні 1970 року налічувалося 1 701 підприємство хлібопекарської промисловості, у тому числі в системі Міністерства харчової промисловості УССР -- 534, Укоопспілки -- 1 067, інших організацій і відомств -- 100.

В Україні 1970 було виготовлено 6 691 тис. т. хліба і хлібопекарських виробів (1940 -- 4 099). Рівень механізації в хлібопекарній промисловості становить близько 80%.

«Хлібний» ринок України на 99,9 % представлений продукцією вітчизняного виробництва. Однак протягом останнього десятиліття в хлібопекарській галузі зафіксовано спад виробництва. За даними органів статистики в Україні спостерігалося таке стійке зниження обсягів виробництва хліба та хлібобулочних продуктів ще з початку 1990-х років. Такий спад супроводжується також ростом цін при зниженні рентабельності діяльності самих підприємств галузі.

Зменшення споживання хліба стало основною причиною падіння обсягів виробництва хліба. Насамперед, це відбулося внаслідок скорочення населення країни, зниження купівельної спроможності, більш економічного використання хліба і значного збільшення випікання хліба невеликими пекарнями і сільським населенням самостійно, реальні обсяги якого не враховані статистикою.

Хлібопекарі України вкрай стурбовані ситуацією, яка склалася в хлібопекарській галузі. За період з початку 2010/2011 маркетингового року складові собівартості виробництва хліба (за усередненими даними хлібопекарських підприємств) значно зросли (борошно-на 36-54%, паливо-16,5%, електроенергія-7%, заробітна плата - на 6%, допоміжна сировина - на 7%, транспортні витрати - на 20-25%).

При цьому ринкові ціни (за даними АПК-Інформ) на пшеницю 3 класу зросли на 74 відсотки, жито - в два рази, на пшеничне борошно - на 46-52 відсотків, на житнє - на 89 відсотків до рівня цін початку 2010/2011 маркетингового року.

Поряд з цим, ціни на масові види хліба за відповідний період, за інформацією державних органів з контролю за цінами, зросли відповідно:

- на хліб з борошна I сорту на -2,5 відсотків, - хліб житньо-пшеничний - на 4 відсотки, - хліб з борошна пшеничного вищого сорту -на 4,1 відсотків.

В 2010 році основним економічним фактором, який стримував зростання цін на ринку хліба та хлібобулочних виробів було борошно з Аграрного фонду України.

В 2011 році ситуація зазнала кардинальних змін. Інтервенції борошна з Аграрного фонду припинились.

Укладання договорів Аграрного фонду з хлібопекарськими підприємствами на поставки борошна розпочалися лише з14 березня 2011 року. Проте інтервенції борошна з Аграрного фонду вирішують проблеми, що накопичилися в хлібопекарській галузі тільки частково, оскільки борошно з Аграрного фонду в 2011 році значно дорожче, ніж в 2010 році: пшеничне - на 24,4%, а житнє - на 34%. При тому, що в собівартості виробництва хліба борошно займає 45-47 відсотків, у хлібопекарських підприємств виникає економічно обґрунтована необхідність щодо збільшення ціни на масові види хліба не менше 10 відсотків, а з урахуванням зростання витрат на транспортування борошна, із-за вкрай незручної дислокації підприємств по переробці зерна Аграрного Фонду, навіть більше.

Хліб вважається основним соціально значимим продуктом, тому держава намагається регулювати діяльність галузі хлібопекарства. Одним із інструментів такого регулювання виступають державні та галузеві цільові програми, які повинні забезпечувати гармонійний розвиток галузі за рахунок підтримки діяльності підприємств-виконавців таких програм.

Важливе значення у збалансуванні інтересів суб'єктів ринку належить заходам державного регулювання - економічним та організаційним. До перших відноситься регулювання попиту через підтримання доходів населення і регулювання пропозиції через пільгове оподаткування, кредитування, дотації хлібопекарським підприємствам, фінансування наукових досліджень на ринку хлібобулочних виробів. До організаційних заходів можна віднести сприяння розвитку транспортно-збутової інфраструктури, моніторинг кон'юнктури ринку, її прогнозування та доведення цієї інформації до суб'єктів даного ринку, посилення контролю за якістю товарів, впровадження нових стандартів, контроль за цінами, антимонопольне регулювання діяльності ринкових суб'єктів, створення нормативно-правової бази формування ринку.

Складність ситуації для великих підприємств полягає в тому, що робота великих хлібопекарень жорстко контролюється, у той час, коли малі, а часто й підпільні пекарні, процвітають і в їхню діяльність влада не втручається. Безумовно, якість продукції, що виробляється великим хлібозаводом і підпільною пекарнею, не можна порівняти, та в той же час такі підпільники реалізують продукцію за нижчою ціною. В умовах зниження купівельної спроможності люди часто вибирають їхню продукцію, якість і показники безпечності якої ніхто не контролює. На ринку області нічого не робиться зі створення умов хорошої добросовісної конкуренції. Ніхто не знає, скільки є виробників хліба, у яких умовах вони працюють, як платять податки, чи дотримуються технології.Для того, щоб хлібозаводи мали можливість нормально працювати, забезпечувати свою конкурентоспроможність, відновлювати виробничі фонди, вирішувати соціальні питання, влада повинна у відповідності з Конституцією і законами України не втручатися до господарської діяльності хлібозаводів, а забезпечувати можливість працювати при нормі рентабельності, яка є науково обґрунтованою і підтверджена практикою. Тоді підприємства матимуть прибутки і сплачуватимуть на них податки, а це -- 25%. Держава може з них залишити собі 10--15%, а решту направити на адресну допомогу малозабезпеченим. Спрацює принцип соціальної справедливості, бо сьогодні хліб купують по одній ціні і бідні пенсіонери, і багаті, а так багаті поділяться з бідними. Для забезпечення умов здорової конкуренції потрібно, щоб всі виробники мали однакові технологічні умови, санітарні норми і забезпечували вимоги технології, сплачували однакові податки.

Основні виробники підгалузі. На сьогоднішній день практично всі хлібзаводи приватизовані. В основному шляхом перетворення у відкриті та закриті акціонерні товариства. Сьогодні більшість хлібозаводів мають потребу в проведені реконструкції, заміні технологічного устаткування на більш сучасне, енергозберігаюче. Значна частина великого хлібного бізнесу представлена приватними компаніями, у тому числі різними інтеграційними структурами. Адже загальнодержавні тенденції щодо злиття та поглинання компаній притаманні і ринку хлібопекарства. Тут також відбувається формування вертикально інтегрованих структур із замкнутим циклом виробництва -- від виробництва борошна до випуску хлібопродуктів. Адже укрупнення і концентрація виробництва дає змогу оптимізувати логістику, збільшити асортимент, підвищити прибутковість і, в такий спосіб, вижити та залишитися гравцем ринку.

Ряд ключових гравців ринку -- це колишні регіональні об'єднання («Київхліб», «Донбасхліб», «Дніпрохліб», «Житомирхліб», «Миколаївхліб», «Кримхліб» та ін.), які зберегли свою виробничу структуру. Серед потужних холдингових компаній варто відзначити ЗАТ «Хліб Києва» -- близько 17 % вітчизняного ринку виробництва хлібопродуктів, Асоціація «Донбасхліб» -- 10 %, ЗАТ «Холдинг «ТіС» -- 7 %, ВАТ «Концерн Хлібпром» -- 6,5 %, Холдинг «Хлібні Інвестиції» -- 6 %, ЗАТ «Укрзернопром» -- 4,5 %. До складу таких міжрегіональних холдингів входять і хлібопекарські заводи, і борошномельні підприємства, і кондитерські виробництва.

Серед інших найбільших об'єднань можна назвати ВАТ «Коровай», що об'єднує підприємства Луганської області. Їхня частка у сумарному виробництві хліба і хлібобулочних виробів, за різними оцінками, складає близько 4 %.

Якщо ж говорити про окремих виробників хліба, то лідерство серед українських хлібокомбінатів вже не перший рік утримує ВАТ «Одеський коровай» -- складає близько 3 % хліба і хлібобулочних виробів.

З числа новостворених інтеграційних структур найпомітніший столичний холдинг ТОВ «Хлібні інвестиції» (Київ), ВАТ «Хліб» (Луцьк), ВАТ «Івано-Франківський хлібокомбінат», ВАТ «Бердичівський хлібозавод», ЗАТ «Хлібозавод Олексіївський» (Харків), ДП «Цар Хліб» (Севастополь), ВАТ «Чернівецький хлібокомбінат», ДП «Новоукраїнський КХП» (Кіровоградська область), Білогірський комбінат.

На деяких хлібопекарських підприємствах частка майна належить органам місцевої влади, однак впливу вони фактично не мають. Виключенням є ЗАТ «Хліб Києва», створене на основі компаній «Київмлин» і «Київхліб». Київська міськрада, що представляє інтереси територіальної громади столиці України, як внесок у статутний фонд ЗАТ «Хліб Києва» внесла 50 % акцій «Київхліба» і 100 % акцій ЗАТ «Київмлин», натомість отримала в «Хлібі Києва» 51 % акцій.

2.2 Економічна оцінка ДП ВАТ «Київхліб» «Хлібокомбінат №10»

Київський хлібокомбінат №10, що є структурною одиницею ВАТ "Київхліб", був введений в експлуатацію у 1995 році. Це наймолодше підприємство у хлiбопекарськiй галузі Київщини. Шляхом вмiлого поєднання традицiйних рецептiв та сучасних технологiй пiдприємство виробляє продукцiю широкого асортименту та високої якостi.

Підприємство було введено в експлуатацію в 1995 році біля всім відомого пивзаводу "Оболонь" на вул. Богатирській.

Хлібокомбінат споруджений за індивідуальним проектом із застосуванням найновіших на той час науково-технічних розробок з автоматизації та комп'ютеризації виробництва, на ньому було встановлено шість сучасних комплексно-механізованих ліній виробництва подових сортів хліба та батонів. Але введення його в дію потребувало багато сил і технічних рішень.

Початково пiдприємство було орiєнтоване на виготовлення хлiбобулочних виробiв.

Надалi було введене в експлуатацiю обладнання для булочного i кондитерського виробництва: в 1997 роцi почала дiяти дiльниця з виробництва здобних дрiбноштучних виробiв, в 1999 роцi запрацювала ще одна дiльниця, на якiй було освоєно виробництво дрiжджових листкових виробiв, кексiв та здобного печива.

Проте досконалість не має меж, а науково-технічний прогрес не стоїть на місці, тому на підприємстві постійно виконуються невідкладні роботи: на складі безтарного зберігання борошна та на виробничих силосах упроваджується цифрове електронно-тензометричне зважування; автоматизується облік тари з виведенням даних на електронно-обчислювальні машини; автоматизується укладання тістових напівфабрикатів у шафи для вистоювання; впроваджується мікропроцесорна автоматика для контролю за горінням газу в печах. На всіх лініях хлібобулочного виробництва встановлені пароутворювачі, завдяки чому вдосконалюється технологічний процес і підвищується якість продукції.

В травні 2004 року на правах цеху №2 хлібокомбінату №10 було приєднано Броварський хлібозавод.

На пiдприємствi встановлено шiсть комплексно-механiзованих лiнiй з потужними печами ППЦ та "Гостол". Механiзацiя та автоматизацiя технологiчного процесу становить 70% на всiх виробничих дiлянках i здiйснюється за допомогою найновiтнiших систем вiтчизняного та iмпортного виробництва.

Протягом останнiх трьох рокiв на хлiбокомбiнатi №10 проведено ряд робiт, що були спрямованi на модернiзацiю виробництва, зокрема, на впровадження енергозберiгаючих технологiй:

- З метою збiльшення гнучкостi виробництва, реконструйованi вiддiлення для приготування тiста заквасок, вiддiлення холодильних машин та компресорiв. Багато вдосконалень введено у пiчному вiддiленнi.

- На всіх технологiчних лiнiях упроваджено найновiшу систему облiку, яка дозволяє мати оперативну iнформацiю як про витрачання сировини, так i про кiлькiсть продукцiї, що випускається.

- На пiдприємствi введене друге автономне джерело водопостачання на базi артезiанської свердловини. Введено установку знезалiзнювання, що значно покращило якiсть води, яка подається на виробництво.

- На складi безтарного зберiгання борошна (БЗБ), що дозволяє зберiгати 900 тон борошна, впроваджено найновiшу систему склепiннязавалювання фiрми "Мiтек", яка повнiстю задовольняє потребам виробництва.

- Виконано реконструкцiю iснуючих електричних мереж. Тепер данi цiєї системи виводяться i оброблюються комп'ютером. При цьому економiя електроенергiї склала близько 20%.

- Пiсля встановлення 3-х водонагрiвачiв, що працюють на газах , якi виходять з печi, вдалося значно скоротити витрати пару для гарячого водопостачання, а на 6-ти виробничих лiнiях вже встановленi парогенератори, що використовують тепло полум'я пальника.

- Впровадженi новiтнi системи облiку пару i гарячої води в системi опалювання.

На протязі 2010 року на підприємстві згідно плану технічного переоснащення і розвитку підприємства проводились роботи по підвищенню технічного рівня, оновленню та покращенню технічних характеристик технологічного обладнання, а також впровадження технологій по покращенню якості виробляємої продукції.

Загальна структура хлібокомбінату являє собою сукупність підрозділів основного виробництва та інфраструктури (ремонтного, енергетичного, тарного, складського, транспортного господарств, адміністративного комплексу).

На сьогодні організаційно-структурна схема управління має лінійно-функціональний характер.

ДП ВАТ «Київхліб» Хлібокомбінат №10» реалізує свою продукцію у Київській і восьми інших областях України. Кількість підписаних договорів на поставку продукції зростає з кожним роком. Укладено договори з торгівельними підприємствами різних форм власності. Серед них можна виділити: мережа супермаркетів «Сільпо», «Велика кишення», «Мегамаркет»; ВАТ «Авторитет», ЗАТ «Джерело»; приватні підприємці, дитячі та шкільні заклади, військові частини, лікарні.

Водопостачання «Київського хлібокомбінату №10» здійснюється шляхом підключення до свердловини, з якої бере воду й пивзавод «Оболонь». Газозабезпечення відбувається шляхом підключення заводського газопроводу до міської газової мережі. Забезпечення хлібокомбінату запасними частинами здійснюється власними ремонтно-механічними майстернями, комерційними структурами, інколи Смілянським машинобудівним заводом. Основними постачальниками борошна є АТ «Київмлин». Розраховуються з постачальниками шляхом попередньої оплати по цінам, що діють на момент відвантаження. Допоміжну сировину підприємство отримує через постачальницьку контору «Київхлібснаб», що спеціалізується на матеріально-технічному постачанні хлібопекарським підприємством м. Києва та київської області. Вона здійснює оптові закупки такої сировини: цукру, маргарину, маку, повидла, сухого знежиреного молока, дріжджового концентрату, жиру рідкого безводного, яєць. Постачає їх підприємствам АТ «Київхліб». Виділяють також і таких постачальників: