Державна система управління людськими ресурсами України включає сукупність органів державної законодавчої, виконавчої та судової влади і управлінь, що централізовано регулюють основні соціально-економічні відносини в країні, а також методи управління і механізм їх використання. Завданнями державної системи управління є прийняття законів, контроль за їх виконанням, розробка і реалізація політики та рекомендації з питань соціально-трудових відносин, мотивації, організації праці та вирішення конфліктних ситуацій. В умовах ринку державне регулювання соціально-трудових відносин має обмежений характер, і, як свідчить досвід розвинутих країн, відноситься тільки до питань трудового законодавства, зайнятості, оцінки рівня життя тощо[28, 86].

Законодавча влада приймає закони з питань зайнятості населення, соціально-трудових відносин, оплати праці. Вона представлена Верховною Радою, де сформовані комітети з питань оплати, зайнятості населення, соціального захисту.

Виконавчу владу здійснює Уряд (Кабінет Міністрів), який формується Президентом. Уряд формує міністерства, комітети, відомства, які спеціалізуються на вирішенні функціональних завдань. Виконавча влада реалізує виконання законів.

Судові органи здійснюють правосуддя, вирішення конфліктів, пов'язаних з застосуванням трудового законодавства. До судової влади відносять суди: Конституційний, Верховний, Арбітражний, а також Міністерство юстиції.

У вирішенні соціально-трудових проблем важливу роль відіграють профспілки. Багато проблем з управління трудовими ресурсами розглядається з врахуванням рекомендації МОП, членом цієї організації є і Україна.

Центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення єдиної державної політики з зайнятості, соціального захисту є Міністерство праці та соціальної політики України, а також відділи праці обласних і районних Рад народних депутатів.

Мінпраці та соціальної політики працює у взаємодії з органами виконавчої влади областей, міст Києва й Сімферополя та з громадськими організаціями. Основними завданнями Мінпраці та соціальної політики є:

- розробка політики в соціально-трудовій сфері;

- координація всієї роботи соціально-трудової сфери країни;

- розробка основних напрямків соціальної політики Уряду;

- формування правової й нормативної бази регулювання соціально-трудових відносин;

- участь у підписанні Генеральної та галузевої угод;

- регулювання ринку праці та зайнятості населення. Основні сфери діяльності Міністерства праці та соціальної політики наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Основні сфери діяльності Міністерства праці та соціальної політики

Підвідомчими організації Мінпраці та соціальної політики є Державна служба зайнятості. Національна академія праці. Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин в м. Луганську; Центральне бюро нормативів з питань праці, Інститут підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та інші.

Поряд з системою Мінпраці та соціальної політики України визначені функції управління трудовими ресурсами виконують також інші міністерства та відомства (Міністерство освіти і науки України, Міністерство фінансів, Міністерство економіки, Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму. Міністерство охорони здоров'я і підлеглі їм об'єднання, підприємства, установи та організації).

Державні органи влади при розробці програм економічного та соціального розвитку забезпечують збалансований розвиток економіки, комплексне вирішення економічних і соціальних проблем, раціональне використання виробничих фондів, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, прискорення реалізації науково-технічних винаходів та розробок, спрямованих на підвищення темпів росту продуктивності суспільної праці і якості продукції. В народногосподарських програмах визначаються також галузеві та територіальні пропорції формування робочих місць і трудових ресурсів, темпи розвитку соціально-побутової інфраструктури.

Міністерство освіти і науки здійснює координацію формування наукових та науково-педагогічних кадрів в Україні. Воно ж здійснює керівництво підготовкою кваліфікованих кадрів з числа молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, проводить єдину державну політику в області підготовки кваліфікованих працівників, забезпечує координацію роботи міністерств відомств в цій області та ін.

Галузеві міністерства та відомства України в області управління трудовими ресурсами:

* створюють і забезпечують надійне функціонування економічного і соціального механізму формування трудового потенціалу галузі та його раціонального використання;

* визначають потребу в кадрах і шляхи її забезпечення для діючих підприємств;

* вдосконалюють методи підготовки працівників та спеціалістів з урахуванням сучасних вимог, впроваджують системи безперервного підвищення їх кваліфікації, проводять активну кадрову політику в умовах виборності керівників на підприємствах і формування резерву на висування;

* розробляють і реалізують заходи внутрішньогалузевого перерозподілу вивільнених працівників;

* створюють галузеві інформаційні банки даних вакантних робочих місць, а також по працівниках, що звільняються, для їх внутрішньогалузевого перерозподілу.

Головна роль в управлінні трудовими ресурсами відводиться Державній службі зайнятості, яка займається не тільки пошуком робочих місць і працевлаштуванням, але й регулює процеси зайнятості населення по території, веде профорієнтаційну роботу, підготовку та перепідготовку кадрів, виплачує допомогу в період тимчасової незайнятості. Служба зайнятості таким чином бере на себе від імені держави турботу щодо пошуку робочих місць, надає безкоштовні послуги з питань професійної орієнтації і підготовці тимчасово вивільнених людей до нової роботи.

Обласні (районні) ланки системи управління трудовими ресурсами в першу чергу вирішують завдання забезпечення надійного функціонування районних і міських систем міжрайонного обліку і регулювання зайнятості населення, а також перерозподілу робочої сили з метою забезпечення підприємств необхідними постійними або тимчасовими кадрами, підвищення ефективності їх використання. На вказаному, рівні передбачається рішення наступних завдань:

* прогнозування демографічного розвитку населення і формування трудових ресурсів, потреб в них галузей народного господарства області, районів і міст;

* розробка та реалізація заходів, спрямованих на ефективне використання трудового потенціалу території, досягнення збалансованості трудових ресурсів і робочих місць;

* розвиток системи працевлаштування, профорієнтації і перенавчання працівників, що звільняються;

* координація управління трудовими ресурсами і демографічним розвитком;

* створення автоматизованих інформаційних банків незайнятого населення, вільних і створюваних робочих місць.

Управління обласними ланками єдиної системи управління трудовими ресурсами країни проводиться органами та організаціями місцевих Рад, включаючи галузеві головні управління, управління і відділи державної статистики, а також обласні Ради профспілок.

Важливе значення в удосконаленні організації праці, в підвищенні її продуктивності набувають галузеві центри і відповідні відділи на підприємствах.

Трудові колективи підприємств (об'єднань) складають первинну ланку системи управління трудовими ресурсами країни, а також регіональних і галузевих систем, основними завданнями яких є:

* визначення потреб в кадрах, їх чисельність і професійно кваліфікаційний склад, джерела працезабезпечення;

* формування стабільних трудових колективів, здатних добиватися високих кінцевих результатів;

* забезпечення відповідності кадрів вимогам сучасного виробництва, організація підготовки і перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників;

* розробка заходів ефективного використання створеного виробничого потенціалу на основі введення багатозмінного режиму роботи устаткування, в першу чергу, унікального і того, що дорого коштує; проведення атестації та раціоналізації робочих місць, скасування зайвих і неефективних робочих місць;

* реалізують заходи, спрямовані на створення сприятливих умов праці і побуту працівників.

Свою діяльність підприємства (об'єднання) і організації ведуть в тісній взаємодії з місцевими державними органами управління, активно беруть участь в роботі по забезпеченню комплексного, економічного та соціального розвитку території; разом з місцевими органами по працевлаштуванню проводять підбір нового місця роботи працівникам, що звільняються, організовують внутрішньогалузевий перерозподіл. Управління на даному рівні здійснюється адміністрацією, радою трудового колективу, профспілковим колективом.

Отже, управління трудовими ресурсами здійснюється на трьох рівнях: державному, регіональному та місцевому. Для того, щоб політика управління з питань відтворення та використання трудових ресурсів була ефективною, необхідно досягти максимальної узгодженості дій на всіх рівнях.

Розділ 2. Аналіз зайнятості населення в Україні

Термін "інфраструктура" в загальному значенні означає комплекс галузей, які обслуговують виробничу та соціальну сферу народного господарства.

Ринок, будучи формою взаємовідносин між окремими відособленими господарюючими суб'єктами, має свою специфічну інфраструктуру. Для забезпечення нормального режиму функціонування ринку необхідно існування ряду підсистем, служб, підприємств які опосередковують ринкові угоди[25, 6]. Отже, інфраструктура ринку праці включає державні і недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці.

Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів.

У країнах з розвиненою ринковою економікою провідною силою регулювання ринку праці є колективно-договірна система. Безсумнівною перевагою колективно-договірного регулювання ринку праці є гнучкість прийняття взаємовигідних рішень, яку не можна порівняти ні з законодавчими, ні з адміністративними методами. Умови колективного договору набирають форму угоди між роботодавцями та працівниками, яка зобов'язує обидві сторони діяти у відповідності з цими умовами, не вдаючись до крайніх заходів - страйків чи масових звільнень, що забезпечує економічну та соціальну стабільність.

Цивілізований ринок праці, окрім взаємодії роботодавців і найманих працівників, передбачає також наявність інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (наприклад, профспілок, спілок підприємців, об'єднань працівників з обмеженою конкурентоздатністю тощо) і державного посередництва в питаннях соціального партнерства. Участь спеціальних державних органів у відносинах суб'єктів ринку праці покликана забезпечувати паритетність відносин, організувати і регулювати політику зайнятості за допомогою економічних інструментів та правових норм.

До функцій інфраструктури ринку праці відноситься також посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі й відборі працівників та виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо. Основну частку цієї роботи виконують недержавні підприємства, попит на послуги яких зростає пропорційно розвитку та диференціації ринку праці.

У відповідності з цими та іншими функціями в інфраструктурі ринку праці можна виділити такі елементи:

Комплекс регулювання та гарантування зайнятості: закони та нормативні акти, що гарантують громадські права в сфері трудової зайнятості. В Україні регулювання та гарантування зайнятості здійснюється на основі Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 р. зі змінами та доповненнями за 1991 - 2005 роки.

Комплекс регулювання заробітної плати (закони, угоди, договори, арбітраж тощо). Зокрема економічні, правові та організаційні засади оплати праці в Україні визначені в Законі України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року зі змінами та доповненнями за 1995-2005 роки.

Комплекс регулювання компенсацій у зв'язку із втратою або переміною роботи, а також при перепідготовці (закони та нормативні акти, що регулюють компенсації при звільненні з роботи, допомогу по безробіттю, допомогу на утриманців безробітного, стипендію при перенавчанні тощо);

Пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників перед пенсійного віку, на кількість економічно активного населення за рахунок працездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею, або ні, залежно від розміру пенсії тощо;

Комплекс регулювання умов праці (закони та нормативні акти, що регулюють використання праці різних категорій працівників взагалі (наприклад, неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів), і зокрема у несприятливих для здоров'я умовах);

Служби зайнятості та працевлаштування. Сюди передусім відноситься державна служба зайнятості, а також численні недержавні посередники між роботодавцями та працівниками на ринку праці (біржі праці, агенції по добору персоналу, агенції по працевлаштуванню, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтінгу персоналу, лізингу персоналу тощо); Система професійної підготовки та перенавчання;

Об'єднання працівників як виразник їхніх інтересів (передусім профспілки);

Об'єднання роботодавців як виразник їхніх інтересів;

Кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості.

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян існує Державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Законом України "Про зайнятість населення", визначається що Державна служба зайнятості: аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці; консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професій, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення; веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування; надає допомогу у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників; організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання; надає послуги по працевлаштуванню та професійної орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню; реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в тому числі і грошову; бере участь у підготовці перспективних і поточних державних і ' територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Ефективність роботи Державного центру зайнятості у напрямі поглиблення співпраці з роботодавцями (щодо введення у дію нових робочих місць) оцінюється за допомогою наступних непрямих показників. Питома вага незайнятих осіб, що отримали направлення центрів зайнятості, в загальній чисельності прийнятих на фактично введені у дію робочі місця, - частка осіб збільшилась з 13,95 % у 1999 р. до 17,3 % у 2004р

Зростання кількості вільних робочих місць збільшує можливості забезпечення роботою незайнятих громадян. У січні-квітні 2001 року за сприяння Державних центрів зайнятості працевлаштоване 64,2 тис. осіб, що на 13,7 % більше, ніж аналогічного періоду. Близько 48 % працевлаштованих становили жінки, 35,8 % - молодь віком до 28 років, 13,5 % - особи, які потребують спеціального соціального захисту.

Водночас з обліку Державної служби зайнятості протягом квітня 2001 року знято 76,0 тис. осіб, що на 18,4 % більше загального числа працевлаштованих. З-поміж варіантів нерезультативного (з позицій працевлаштування) зняття з обліку Державної служби зайнятості виокремимо оформлення дострокової пенсії для 3,8 тис. осіб.

Протягом останніх двох років спостерігалось переважання "входження" в стан безробіття над "виходом" із нього. Це зростання притоку безробітних пояснювалось передовсім нестабільною макроекономічною ситуацією та недостатніми обсягами фінансування програм служби зайнятості зі стримування безробіття.

Однак упродовж минулого року спостерігалось незначне перевищення масштабів "виходу" зі стану безробіття (зняття з обліку Державного центру зайнятості) над "входженням" до нього (перебування на обліку ДЦЗ). Комплексна оцінка динаміки цих показників можлива лише за умов всебічного аналізу тих факторів, які суттєво впливають на зміну чисельності зареєстрованих безробітних. Ця зміна може бути обумовлена не тільки ефективними діями Державного центру зайнятості, а й відсутністю результативної допомоги в працевлаштуванні з боку служби зайнятості. Невеликі можливості працевлаштування, затримання з виплатами допомоги по безробіттю стають стимулом для зняття з обліку та пошуків можливостей самостійного працевлаштування.

Витіснення безробітних та скорочення програм служби зайнятості поставили у безвихідне становище тих осіб, які мали проблеми з самостійним пошуком роботи. Про це свідчить висока частка безробітних, які 2004 р. перебували в цьому стані понад один рік (26,4%).

Одним з елементів інфраструктури ринку праці України є об'єднання працівників як виразник їхніх інтересів і передусім профспілки. Професійні спілки беруть участь у розробці державної політики зайнятості, відповідних законодавчих актів України і рішень місцевих Рад народних депутатів.

Формування ринкових відносин, становлення в Україні демократичної держави зумовлюють зміну цільових настанов професійної освіти: не забезпечення потреб держави у спеціалістах різних професій і рівнів кваліфікації, а задоволення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку і самореалізації, а також для забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці.

Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, безробітних, може провадитись у випадках: неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навичкам громадянина; втрати здатності виконання роботи за попередньою професією; пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності).

Професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка громадян організується державною службою зайнятості за її направленням у навчальних закладах, на підприємствах, в установах і організаціях (незалежно від їх підпорядкованості) згідно з укладеними договорами або у спеціально створених для цього учбових центрах за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

Державний фонд сприяння зайнятості населення є загальнодержавним позабюджетним цільовим фондом, самостійною фінансовою системою і утворюється на державному та місцевому рівнях за рахунок: асигнувань державного і місцевих бюджетів, розмір яких встановлюється Верховною Радою України; зборів на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття; коштів служби зайнятості, отриманих від надання платних послуг підприємствам та організаціям, і частини прибутку підприємств, установ та організацій, що створюються державною службою зайнятості.

Також, як зазначалося, одним з елементів інфраструктури ринку праці в Україні є пенсійна система. Пенсійна система, яка діє в сучасній Україні, значно деформована наслідками методів проведення ринкових реформ. Перед усім мова йде про втрату необхідного зв'язку розмірів пенсії з трудовим вкладом, про існування багатьох пільг, погіршення збору страхових внесків як наслідок економічного спаду та неплатоспроможності підприємств, зниження частки заробітної плати в загальних доходах населення.

Отже, можна зробити висновок, що багатофункціональна і високоефективна інфраструктура - невід'ємна характеристика цивілізованого ринку праці, показник його розвиненості й критерій дієвості. На жаль, слідзазначити, що в Україні така інфраструктура в повному розумінні поки що не створена.

2.2 Безробіття в Україні стан і перспективи