Глобальна економіка

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Глобальна економіка

Опорний конспект лекцій

для студентів V курсу денної форми навчання

спеціальності «Міжнародна економіка»

ОДЕСА ОДЕУ 2008

ББК

УДК

Рецензенти:

Зовнішній рецензент: Беспалов В.М. - кандидат економічних наук, доцент

Левицький М.А. - доктор економічних наук, професор

Ковалевський В.В. - кандидат економічних наук, доцент

Укладач: Воронова О.В.

Глобальна економіка: опорний конспект лекцій для студентів V курсу денної форми навчання спеціальності «Міжнародна економіка». - Одеса 2008 - 45 с.

При підготовці опорного конспекту було використано матеріали монографії Білоруса О.Г. Глобалізація і безпека розвитку. - К.: КНЕУ, 2001

Та книги Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. - К.: Логос, 1999.

ЗМІСТ

Лекція 1 Загальна теорія і методологія глобалістики

Лекція 2 Глобалізація як економічна категорія

Лекція 3 Економічна роль держави в умовах глобалізації

Лекція 4 Особливості функціонування сучасних глобальних ринків

Лекція 5 Глобальна економіка та «новий регіоналізм»

Лекція 6 Регулятивні механізми глобальної економіки

Лекція 7 Глобалізація геоекологічних процесів та економічна безпека країн

Лекція 8 Національна стратегія розвитку України в умовах глобалізації

Рекомендована література для ознайомлення з курсом «Глобальна економіка»

ЛЕКЦІЯ 1 ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ ГЛОБАЛІСТИКИ

Питання для розгляду.

1. Сутність і природа глобалізації.

2. Еволюція наукових концепцій глобалізації.

3. Позитивні та негативні наслідки сучасної глобалізації

4. Характеристика основних проблем глобалізації

5. Сучасні ідеологічні концепції формування глобальних стратегій

Сутність і природа глобалізації. ХХІ сторіччя, в умовах розширення інформаційної й телекомунікаційної революції, а також поглиблення коопераційних зв'язків та інтернаціоналізації, характеризується прискоренням формування процесу всепланетарного співтовариства в економіці, все більшим взаємним зближенням найвіддаленіших і найрізноманітніших країн, народів, регіонів. Світове господарство, як складний, вразливий організм, у якому завжди було нелегко підтримувати баланс сил та інтересів, тепер все більше постає як неподільне глобальне ціле, де постійно формуються і проходять різнопланові та різноспрямовані процеси.

Що ж варто розуміти під терміном «глобалізація»? Термін «глобалізація» пов'язаний з латинським терміном «globus», «global» - тобто Земля, Земна куля, загальний і означає загальнопланетарний характер тих або інших процесів.

У своєму розвитку процес глобалізації пройшов кілька стадій:

- середина XV - середина XVІІІ ст. - «зародження»;

- середина XVІІІ ст. - 1870 р. - «початок»;

- 1870 р. - середина XX в. - «ривок»;

- с середини XX в. - «ситуація невизначеності».

На першій стадії розпад традиційних транснаціональних утворень привів до складання національних спільностей. На другій - становлення однорідних національних держав супроводжувалося виробленням норм міжнародних відносин, концепцій індивідуального громадянства. На третій стадії незахідні суспільства стали входити в «світове співтовариство», а національні суспільства пристосовуватися до глобальних «обставин». Ситуація невизначеності, що виникла після закінчення «холодної війни» і краху біполярності світу, характеризується заклопотаністю проблемами виживання людства, багатоетнічності й багатокультурності світового «цивільного суспільства» і світового громадянства. В останні десятиліття ХХ ст. - початок ХХІ ст. процес глобалізації придбав лавинообразну форму. Практично вся населена частина планети пронизана нитками світового ринку, охоплюється хвилями наукових відкриттів і інновацій, стала полем переміщення й контактів мільйонів людей за допомогою ефективних транспортних засобів і систем зв'язку.

Поняття «глобалізація» багатогранно. У більш широкому розумінні - воно означає, що все людство входить у єдину систему соціальних, культурних, економічних, політичних і інших зв'язків, взаємодій і відносин, відбувається становлення єдиної цивілізації.

Такий підхід був відображений у концепціях «постіндустріального суспільства», «технотронної ери» американських соціологів Д. Белла, І. Бжезинського, А. Тофлера й ін. Ці концепції акцентують увагу на тому факті, що всякий технологічний переворот приводить до глибоких змін не тільки у виробничих силах суспільства, але й у всьому способі життя людей. Особливість же сучасного технологічного перевороту, пов'язаного з інформатизацією суспільства, полягає в тому, що він створює принципово нові передумови для універсалізації й глобалізації людської взаємодії.

У більш конкретному розумінні, «глобалізація» - це термін, якому можна додати різні значення залежно від того, мова йде про окрему компанію, галузь, країну або про світове виробництво в цілому.

Для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи в різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що залежать від неї.

Головними показниками глобалізації компанії є:

- міжнародне розосередження надходжень від продажів та основних активів;

- внутрішньофірмова торгівля напівфабрикатами, заготовками та готовою продукцією;

- внутрішньофірмові потоки технологій.

Глобалізація на рівні окремої галузі визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь, тим більше переваг одержує компанія від технологій, виробничого процесу, фабричної марки.

Глобалізовані галузі мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують свої стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Головними показниками глобалізації галузі є:

- співвідношення обсягів зустрічної торгівлі усередині галузі з обсягом світового виробництва;

- співвідношення зустрічних інвестицій з усім інвестованим у цю галузь капіталом;

- пропорції прибутків, що отримали конкуруючі компанії галузі у всіх головних регіонах світу;

- концентрація капіталу, що зростає через активізацію й злиття компаній.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї.

Існує декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

- співвідношення зовнішньоторгового обороту і ВВП;

- прямі іноземні інвестиції, які спрямовуються в країну і з країни, та портфельні інвестиції;

- потік платежів роялті в країну та з країни, що пов'язані з переданням технологій.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічним взаємозв'язком між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

Виходячи з усього вище наведеного визначимо загальну сутність поняття «глобалізація». Глобалізація означає взаємодію й сплетення економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних і інших трансакцій у світі; розширення безпосередніх і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світогосподарських відносин.

Слід також відмітити, що цей процес супроводжується утворенням міжнародних організацій, які і є його регуляторами (ЮНКТАД, МВФ, Світовий банк і т. ін.).

Еволюція наукових концепцій глобалізації. Глобалізація як історичне явище й феномен, а також як об'єктивна закономірність розвитку людства привертає все більшу увагу дослідників як у країнах Заходу, так і в країнах Сходу. До середини 90-х років в основі глобалістики було вчення про глобальні проблеми сучасності - природні та суспільні. Серйозного наукового взаємозв'язку, єдності, «контактних зон» між ними не було.

У теорії сучасної глобалістики, яка до кінця ще не сформована, намітились деякі стійкі парадигми глобальності і глобалізації, які заслуговують на пильну увагу. Серед них концепції Римського клубу, що стосуються межі зростання, сталого розвитку, універсального еволюціонізму, мітозу біосфер, контрольованого глобального розвитку, світ-систематичного аналізу. В рамках цих концепцій працюють відповідні наукові школи і організовані наукові колективи. Основних шкіл - шість.

Перша представляє концепцію «Межі зростання». Проблема меж економічного зростання лежить в основі тематики доповідей Римського клубу (1968). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як керівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм, першопричиною яких є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля по їхньому подолання є безсилими. Засновники цієї концепції зробили спробу моделювання світової економічної динаміки. При цьому брались 5 взаємопов'язаних змінних величин:

- населення,

- капіталовкладення,

- використання невідновлюваних ресурсів,

- забруднення навколишнього середовища,

- виробництво продовольства.

Була висунута робоча гіпотеза про дисфункціональність глобальної системи. В ході її перевірки автори дійшли висновку, що при збереженні існуючих тенденцій зростання людство дуже швидко наблизиться до крайньої межі демографічної та економічної експансії. Значення цих результатів полягає ще й у тому, що межі зростання вбачаються не стільки в планетарно-ресурсних обмеженнях, скільки у внутрішніх обмеженнях світового людства - панування і жорстокий егоцентризм глобальних корпорацій, архаїчний суверенітет все більш чисельних держав та їхня конфліктна конкуренція, егоїстичний дух елітаризму і зверхності цивілізації Заходу, дезінтеграція людського співтовариства. Надаючи особливого значення людині А. Печчеї запропонував глобальну програму Нового Гуманізму, суть якої саме в «людській революції», в інтеграції людей світу, в формуванні світової людської спільноти, здатної до колективних зусиль по плануванню і керуванню заради спільного майбутнього людства, оскільки альтернативою може бути відсутність будь-якого майбутнього.

Друга школа представляє основу концепції «Сталого розвитку». Визнаючи висновок про існування планетарних меж економічного зростання, представники цієї школи (Л. Браун - керівник Інституту всесвітніх спостережень, Вашингтон, США) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок надмірного демографічного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Необхідно зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу.

Дещо однобічний екологічний ухил цього напрямку призводить до його відомої обмеженості. Разом із тим приваблює запропонована поступовість, поетапність, еволюційність змін. Вищою метою програми сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Ця школа може вважатись передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки і яка прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у процесах глобального розвитку.

Школа універсального еволюціонізму розвивається під керівництвом академіка Н. Мойсеєва на базі ноосферного вчення В. Вернадського.

Піддаються критиці доповіді Римського клубу за їх розуміння пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства. Глобальну природу слід розглядати як самоорганізовану систему, реакція якої хоч і непрогнозована через величезну кількість критичних порогових факторів, але неминуча в довгостроковому плані. Ініціатори концепції закликають враховувати зворотну реакцію біосфери на процеси глобального розвитку.

Ця школа є антагоністичною щодо концепції сталого розвитку, вважаючи останню «опаснейшим заблуждением современности», а розмови про сталий розвиток нагадують глобалістам-еволюціонистам поведінку страуса, що ховає голову в пісок. Сумісний розвиток глобального людського суспільства і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефективним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформована ноосфера, ноосферна економіка й ноосферна цивілізація, яка відкриє шлях до якісно нового розвитку. Цю школу називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію глобальних рішень і компромісів. Ця школа розробила і запропонувала моделі глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і «ядерної зими», а також соціологію глобального компромісу. Доведена можливість світових угод кооперативного типу, що об'єднують зусилля і ресурси суверенних держав для вирішення планетарних завдань. Запропонована концепція «Глобальних інститутів згоди», які можуть добиватись стабільних і ефективних компромісів.

Школа мітозу біосфер. В загальному вигляді вона не має прямого відношення до глобалістики. Але її вважають важливою при переході до практичної діяльності по раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем. Неурядовий міжнародний Інститут екотехніки (М. Нельсон), що представляє цю школу вважає, що генезис парадигми екотехніки обумовлений практичними потребами космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея в тому, щоб досягнуті результати використовувати для покращення земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою розуміють «глобатех» - тип нової культури, що має ареалом розповсюдження на весь планетарний ринок. Факт експансії «глобатеху» в Космос означає, що повна екологічна рівновага можлива лише при виході за межі земної біосфери в Космос. На цій підставі ноосфера перетворюється на важливий фактор еволюції Всесвіту.

Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані почала реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку» з метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку й рекомендацій по вибору оптимальних управляючих стратегій. Значна увага приділяється соціальним проблемам. Пропонується розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології. Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем.

Школа світ-систематичного аналізу (І. Уоллерстайн, США) розробляє парадигму, в центрі якої розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець 20 століття розглядається як криза переходу від капіталістичної світ-системи, що домінує на планеті з 1500 року, до, поки ще невизначеної, посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра, напівпериферії й периферії світу. Для неї характерні циклічні кризи з періодичністю 50-100 років. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутою Міжнародною соціологічною асоціацією.

Отже, сучасна глобалістика не має якоїсь єдиної парадигми. Але в останній період став помітним ефект інтерпарадигмальної рефлексії, що на основі якогось базового спільного концепту зв'язує різні парадигми з метою розробки загальних міжнародних антикризових стратегій.

Позитивні та негативні наслідки сучасної глобалізації. Глобалізація - це об'єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо зарахувати:

- поглиблення спеціалізації й міжнародного поділу праці. У її умовах більш ефективно розподіляються ресурси, що в остаточному підсумку сприяє підвищенню середнього рівня життя й розширенню життєвих перспектив населення.

- економія на масштабах виробництва, що потенційно може привести до скорочення витрат і зниженню цін, а, отже, до стійкого економічного росту.

- виграш від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони.

- підсилення конкуренції, що стимулює подальший розвиток нових технологій і поширення їх серед країн. У її умовах темпи росту прямих інвестицій набагато перевершують темпи росту світової торгівлі, що є найважливішим чинником у трансферті промислових технологій, утворенні транснаціональних компаній, що впливає на національні економіки. Переваги глобалізації визначаються тими економічними вигодами, які виходять від використання передового науково-технічного, технологічного й кваліфікаційного рівня ведучих у відповідних областях закордонних країн в інших країнах, у цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткий термін і при відносно менших витратах.

- сприяє загостренню міжнародної конкуренції. Часом затверджується, що глобалізація веде до досконалої конкуренції. На ділі мова скоріше повинна йти про нові конкурентні сфери й про більше тверде суперництво на традиційних ринках, що стає не під силу окремій державі або корпорації. Адже до внутрішніх конкурентів приєднуються необмежені в діях сильні зовнішні конкуренти. Глобалізаційні процеси у світовій економіці вигідні, насамперед, споживачам, тому що конкуренція дає їм можливість вибору й знижує ціни.

- може привести до підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні й поширення передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.

- дає країнам можливість мобілізувати значний обсяг фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати більш широкий фінансовий інструментарій на більшій кількості ринків.

- створює серйозну основу для рішення загальних проблем людства, у першу чергу, екологічних, що обумовлено об'єднанням зусиль світового співтовариства, консолідацією ресурсів, координацією дій у різних сферах.

Кінцевим результатом глобалізації, як сподіваються багато фахівців, повинне стати загальне підвищення добробуту у світі.

Однак глобалізація економіки - це не лише вигоди від зростання участі країн в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світо господарських зв'язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється не завжди рівномірно між країнами та суб'єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації належать: ріст міграції, збільшення розриву між багатими та бідними, ріст безробіття, падіння заробітної плати. Серед найважливіших політичних факторів: формування неурядових політичних і громадських організацій, що виникають як реакція на процеси, що відбуваються. Демографічна криза, погіршення здоров'я нації, масові епідемії, закриття соціальних програм, ріст платних послуг - це соціальні фактори. Наступне, це роль масових комунікацій, масмедіа. З одного боку, економічно достатня частина суспільства одержала більші можливості доступу до культурних багатств. З іншого боку - більшість не має навіть права на навчання. Все це приводить до виділення багатих та бідних і встановленню між ними невизначеної межі. Поряд з абсолютно успішними у всіх відносинах суб'єктах перебувають ті, хто не має доступу ні до чого: ні до освіти, ні до медичного обслуговування, ні до культури.

Характеристика основних проблем глобалізації. В теорії і методології сучасної глобалістики важливим і ще не вирішеним питанням залишається питання про систематизацію і класифікацію глобальних проблем. В літературі зафіксовано такий більш-менш загальноприйнятий варіант класифікації:

- універсальні проблеми політичного і соціально-економічного характеру;

- проблеми переважно природно-економічного характеру;

- проблеми переважно соціального характеру;

- проблеми екологічного характеру;

- проблеми інформаційного характеру;

- проблеми технологічного характеру;

- проблеми науково-інтелектуального характеру;

- проблеми змішаного характеру.

Важливим моментом є наукова диференціація проблем, їх ранжування, а також встановлення взаємозв'язку і взаємовпливу в динаміці. Визнаючи всі глобальні проблеми важливими, а також їхній об'єктивний взаємний вплив, ми, разом із тим, вважаємо за необхідне виділяти серед них особливі, ключові проблеми, або «надпроблеми» чи «метапроблеми». Бо саме вони є критеріально визначальними для долі людства. Як і 20-30 років тому назад, чи не найбільш імперативними глобальними проблемами першої групи є проблеми попередження ядерної війни і збереження миру, проблема зміцнення міжнародної безпеки. Незважаючи на «розрядку» і відсутність прямої загрози ядерної війни між наддержавами в умовах однополюсного світу, ця проблема зберігає і зберігатиме свою пріоритетність. Людство ніколи не зможе вирішити її до кінця, але повинно навчитись контролювати цю смертельну загрозу, максимально пом'якшуючи її гостроту.

До розряду найбільш пріоритетних глобальних проблем людства, які мають особливо великий перспективний або, навіть, вічний характер, відноситься глобальна проблема сталого розвитку світу, який визначається сьогодні і в майбутньому не стільки економічним зростанням держав і країн та забезпеченням розширеного відтворювання в його традиційних вартісній і натурально-фізичній формах, скільки з соціально-економічним прогресом людства, забезпеченням розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів та інтелектуального потенціалу, а також зростання якості і конкурентоспроможності розвитку, якості людського життя, розвитку людини як найвищої соціальної цінності. При цьому розуміється і покращення навколишнього середовища.

Ще одна особливо пріоритетна універсальна глобальна проблема - це проблема підвищення рівня суспільної організованості і керованості світовим співтовариством і його розвитком. Цю проблему ще називають проблемою глобального управління. Людство повинно знайти ефективну форму глобального управління, що має забезпечити синхронізований, справедливий розвиток для всіх націй і країн, а не лише для країн «золотого мільярда».

До другої групи глобальних проблем відносять такі проблеми природно-економічного характеру як енергетична, продовольча, екологічна, сировинна, Світового океану, ресурсна, інформаційна, технологічна. Багато дослідників ставлять на перше місце в цій групі проблем саме глобальну екологічну проблему, виходячи з безперспективності продовження «технократичного» розвитку суспільства і його загроз.

Глобальна соціалізація розвитку висуває на передній план і третю групу глобальних проблем соціального характеру, яку називають «глобальною соціальною бомбою», підкладеною під майбутнє людство. Сюди входять глобальна демографічна проблема, проблеми боротьби цивілізацій, релігій, міжнаціональних відносин, демократії, духовності, культури, захисту здоров'я, організованої злочинності, корупції, безробіття і зубожіння людей світу. Традиційно глобалістика найбільшу увагу приділяє демографічній проблемі в якості перенаселення планети. Але сьогодні, коли Китай і Індія поступово виходять у лідери світового розвитку і демонструють здатність вирішувати продовольчі проблеми і проблеми розвитку, на перший план виходять глобальні проблеми соціальної якості життя - освіта, здоров'я, безпека людини, боротьба з організованою злочинністю, з тіньовою економікою, можливості розвитку народного підприємництва.

Вирішення усіх цих проблем потребує величезних колективних зусиль усіх держав світу і безумовно, найбільш повної віддачі від кожної держави зокрема.

Сучасні ідеологічні концепції формування глобальних стратегій. Глобальна стратегія в широкому смислі означає глобальний розвиток та система напрямів, підходів щодо вирішення глобальних проблем та зменшення їх впливу на країни.

Глобальна стратегія у більш вузькому розумінні означає надання національній стратегії країни глобальної орієнтації відносно нових можливостей і нових загроз.

При цьому слід враховувати наступні основні постулати:

- світ і світове людство є єдиним глобальним організмом;

- глобалізація світу - це об'єктивне історичне явище і процес, на який можна впливати і керувати об'єднаними, солідарними зусиллями людства;

- глобалізація несе в собі нові небачені можливості для розвитку людства і нові небачені загрози його існуванню;

- людство повинно солідаризуватись і об'єднатись перед явищем глобальних загроз і для вирішення глобальних проблем;

- глобальну кризу людства можна переробити;

- глобальну катастрофу людства не можна відвернути;

- глобальні проблеми - це не лише невирішені завдання, а й великі загрози всьому людству;

- глобальні інтереси треба ставити вище національних;

- глобальна інтеграція - це закономірність розвитку людства;

- сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального характеру і стала в центрі процесів глобалізації.

В основі глобальної стратегії лежить класичний геополітичний принцип, а саме: географічне середовище - держава - зовнішня політика, що являє собою систему поглядів на можливість та продуктивність використання просторових факторів міжнародних відносин в інтересах забезпечення національної безпеки.

Формування ж цієї стратегії відбувається на підставі:

- концепції багатополярного світу. Суть її полягає в тому, що всі держави світу ідентичні за винятком рівня їх могутності (військова сила, рівень економічного розвитку і т. ін.); політика держав на світовій арені залежить від реального розподілу могутності між ними. Характерною ознакою багато полярності є нездатність будь-якої держави досягти своїх цілей одноосібно. Держави змушені забезпечувати свою безпеку у боротьбі з більш могутнім супротивником за допомогою утворення союзів.

- концепції «переходу впливу». Суть її полягає в тому, що у будь-який момент часу в системі міжнародних відносин домінує гегемон, який певною мірою визначає політику всіх інших держав. Поступово, внаслідок нерівного економічного розвитку і пов'язаних з цим змінами у розподілі військової могутності здатність гегемона впливати на перебіг подій поступово зменшується. Інша країна, яка розвивається більш стрімкими темпами, починає претендувати на лідерство. До неї приєднуються країни, які невдоволені політикою колишнього гегемона, та країни, які намагаються потрапити до табору потенційного переможця. Виникає нова коаліція держав, а боротьба за лідерство завершується війною.

- концепція «уніполярного світу» визначальним поняттям цієї концепції є «уніполь», який складається з демократичних країн, що відіграють визначальну роль у світових справах.

ЛЕКЦІЯ 2 ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Питання для розгляду.

1. Глобалізація як сучасний економічний феномен.

2. Визначення предмету курсу «Глобальна економіка».

3. Концепції розвитку глобальної економіки.

Глобалізація як сучасний економічний феномен. Зміни, що відбуваються у сфері інформаційних технологій, і охоплення ними все нових територій та регіонів привели не лише до зближення різних цивілізацій, але й до встановлення сталих контактів між ними, тісної взаємодії, а в кінцевому результаті й до звуження життєвого простору на планеті. На кінець ХХ ст. людство визнало обмеженість й замкнутість середовища проживання людини на Землі та марність територіальних завоювань. Вихід один - підвищення ефективності використання природних та людських ресурсів.

Визначальним напрямом сучасного економічного розвитку може бути лише швидке й ефективне використання науково-технічних розробок та підвищення на цій основі економічної конкурентоспроможності країн і народів. Еволюція енергозберігаючих та інших наукоємних галузей економіки, а також розвиток глобальних технологічних систем для інформаційних та інших послуг призвели до зменшення залежності економічного розвитку від природних ресурсів. Нові технології значно менш енергоємні та, як правило, базуються на малих витратах сировини.

Особливо значний вплив на розвиток процесів глобалізації справляють новітні інформаційні та телекомунікаційні технології, що перетворилися з елементів інфраструктури минулих років в універсальний засіб економічного, культурного, наукового розвитку. Ці технології дозволяють об'єднати в єдине ціле розміщені у різних куточках земної кулі підприємства, що належать глобальним компаніям. З їхньою допомогою з'являється можливість гнучко реагувати на зміни кон'юнктури і перекидати ресурси з метою захоплення нових ринків. Такій новій моделі світової економіки М. Карної дав свою назву - «нова глобальна інформаційна економіка».

Нові інформаційні технології дозволяють здійснити створення децентралізованого виробництва з централізованим фінансовим контролем. Такі нові технологічні можливості сприяють ще більшій інтернаціоналізації виробництва, яке веде до збільшення обсягів світової торгівлі.

На розвиток процесів глобалізації також сильно впливають зміни, що відбуваються у правовому регулюванні майнових взаємовідносин. Перерозподіл прав власності, що відбувається в глобальному масштабі як на рівні індивідуума, компанії, так і держави в цілому, являє собою процес упорядкування основних соціальних, економічних та політичних проблем. У міжнародному плані контроль та поділ територій - це головний механізм регулювання розподілу ресурсів між державами у рамках світової системи.

Глобалізація економічних відносин сприяла розширенню прав власності фізичних осіб та корпорацій у географічному плані.

Таким чином, на початок третього тисячоліття світ перетворився у глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливостей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки.

Одним із важливіших показників, що характеризує стан розповсюдження процесів економічної глобалізації, вплив її на країни та ступень участі країн у процесах глобалізації є рейтинг глобалізації.

При складанні рейтингу глобалізації ураховуються чотири основних параметра. По-перше, економічна інтеграція - обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій і різного роду виплат (у тому числі й зарплат), що відбуваються з перетинанням державних кордонів. По-друге, персональні контакти - міжнародні поїздки та туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень і переказів і т. ін. По-третє, технологія - число користувачів Інтернет, число Інтернет-серверів і т. ін. У четвертих, участь у міжнародній політиці - членство держав у міжнародних організаціях, кількість посольств і т. ін.

За даними 2003 року найбільше глобалізованими країнами за певними показниками є (табл.)

Таблиця

Показник	Країна
Економічна інтеграція	1. Сінгапур
	2. Ірландія
	3. Панама
	4. Малайзія
	5. Нідерланди
	6. Угорщина
	7. Хорватія
	8. Словаччина
	9. Швейцарія
	10. Австрія
	39. Україна
	46. Росія
	62. Японія
Персональні контакти	1. Швейцарія
	2. Ірландія
	3. Сінгапур
	4. Чехія
	5. Австрія
	6. Хорватія
	7. Данія
	8. Канада
	9. Ізраїль
	10. Швеція
	41. Україна
	53. Росія
	62. Іран
Технологія	1. США
	2. Канада
	3. Нова Зеландія
	4. Австралія
	5. Данія
	6. Фінляндія
	7. Швейцарія
	8. Нідерланди
	9. Швеція
	10. Великобританія
	42. Росія
	45. Україна
	62. Бангладеш
Участь у світовій політиці	1. Португалія
	2. Австрія
	3. Франція
	4. Нідерланди
	5. Великобританія
	6. Італія
	7.Словаччина
	8. Германія
	9. Греція
	10. Канада
	36. Росія
	41. Україна
	62. Тайвань

Укладачі рейтингу зробили ряд висновків. Вони вважають невірною гіпотезу про те, що чим більше глобалізована країна, тим більше вона уразлива перед діями терористів. Вважається, що в глобалізованих країнах терористам легше перетинати границі, підтримувати зв'язок, збирати кошти та ін. Однак зіставлення міжнародної статистики тероризму та даного рейтингу показує, що подібний зв'язок, навіть якщо він й існує, досить незначний.

Другий висновок говорить, що чим більше глобалізована країна, тим менше в ній корупції. Рівень корупції в державах оцінювався по доповідях провідної антикорупційної організації Transparency Іnternatіonal. Третій висновок говорить, що чим вище рівень глобалізації в країні, тим у ній більше волі (економічної та політичної). Це пояснюється більшою відкритістю суспільств і державних систем, їх більшої транспарентністью та більшим впливом, що здобувають у них громадські організації та засоби масової інформації.

Визначення предмету курсу «Глобальна економіка». Глобальна економіка - це економіка, здатна працювати як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети

Глобальна економіка - це зовсім нова історична реальність, відмінна від світової економіки, у якій процеси нагромадження капіталу відбувається в усьому світі. Глобальна економіка - це економіка, у якій національні економіки залежать від діяльності глобалізованого ядра. Останнє містить у собі фінансові ринки, міжнародну торгівлю, транснаціональне виробництво, науку і технологію та відповідні види праці. У цілому можна визначити глобальну економіку як економіку, чиї основні компоненти мають інституціональну, організаційну та технологічну здатність діяти як спільність (цілісність) у реальному часі або у вибраному часі в планетарному масштабі.

Глобальна економіка має ряд особливостей.

Першою особливістю є те, що фінансовий капітал став неймовірно рухливим. Інвестори можуть переміщати гроші через границі з невеликими обмеженнями з боку національних урядів або навіть при їхній відсутності. Економіка стала поступово перетворюватися в транснаціональну. Вона створюється в основному потоками грошової маси, а не торгівлею товарами та послугами.

Другою особливістю глобальної економіки є глобальна мережа комунікацій, що була створена завдяки технологічним нововведенням, що зробили можливим для мільярдів людей одночасно спостерігати події, що відбуваються в іншому місці планети (наприклад, Олімпійські ігри). Завдяки інформаційним технологіям, що революціонізують способи нагромадження, передачі інформації, виникає нове просторове розміщення виробництва - наближення виробництва до ринків збуту; децентралізація прийняття рішень. Великі міські агломерації стають усе більшою мірою центрами послуг, ділової інформації. Завдяки комп'ютерним мережам люди усе більше воліють працювати у себе в будинку. Супермагістралі створюють новий інформаційний простір на глобальному рівні - «простір потоків». Незалежно від того, де люди живуть і працюють (просторовий вимір), вони будуть жити в одному ритмі та в одному часі, хоча при цьому існує небезпека втрати індивідом соціального контролю над прийняттям найважливіших рішень.

Третя унікальна характеристика глобальної економіки - зростаючий міжнародний поділ праці. Для розвинених країн сировинна економіка стала маргінальною; економіка стає усе менш матеріалоємною; інформація як результат і як ресурс взагалі не вимагає ні сировини, ні енергії. А успішний розвиток «нових індустріальних країн» багато в чому визначається вибором «свого» місця та міжнародним поділом праці і пристосуванням до тих структурних змін, які відбуваються у даний час.

Виходячи з цього, предметом курсу «Глобальна економіка» є уніфікація і інтеграція світової економіки, а саме глобалізація високих технологій, виробництва, споживання, фінансування, кредитування. Метою глобальної економіки є зростання обсягів виробництва, посилення стимулюючої конкуренції, зниження цін, підвищення продуктивності праці, що за рахунок глобальних комунікацій інтелектуалізує виробництво та споживання і сприяє прискоренню розвитку країн. В структурі глобальної економіки повинні бути перерозподільні механізми, за допомогою яких нації-держави могли б регулювати економічний розвиток і розподіляти вироблені матеріальні цінності у суспільних інтересах.

Методологія глобальної економіки базується на реалізації системного комплексного підходу до дослідження глобальних проблем не в статиці, а в динаміці світового розвитку, тобто в процесі глобальних трансформацій і глобалізації розвитку.

Концепції розвитку глобальної економіки. У розробці концепцій розвитку глобальної економіки беруть участь різні міжурядові й неурядові організації. Особливо активні в цьому напрямі Римський клуб, Міжнародний інститут прикладних досліджень у Відні, Паризька група, Асоціація сприяння ООН, Рада по вивченню людства, Інститут «Відкрите суспільство» (Фонд Сороса) та інші фонди. Вивчення глобальних процесів економічного, демографічного, екологічного характеру привело до усвідомлення необхідності розробки моделей світової економіки як єдиної системи. Вченими розроблено вже більше десяти моделей глобальної економіки, які пропонують варіанти вирішення світових проблем.

Найбільш відомі модель Римського клубу «Перебудова світового порядку», підготовлена Я. Тінбергеном, а також розробки Б. Гаврилишина, Д. Медуза, Д. Форрестера та ряд інших. Вони розробили правила й закони світового співтовариства, світової культури, а також засади майбутньої світової держави, здатної керувати зростаючим рівнем взаємозалежності. На їх думку поставлено під сумнів роль навіть найбільш суверенної національної держави як суб'єкта міжнародних відносин й стверджується, що національна держава перетворюється у пережиток минулого. Стрімко зростаюча необхідність в охороні навколишнього середовища, у всесвітньому обміні інформацією та у забезпеченні міжнародної безпеки сприяють зміцненню таких ідей, вони оволодівають суспільством.

Пропозиції про необхідність та створення міжнародних інститутів для регулювання відносин між націями й державою почали з'являтися ще у давні часи. Однією з таких пропозицій можна вважати план Е. Канта про «Вічний мир». Нині створено більше 10 проектів Всесвітньої Конституції. Всі вони базуються на тезі про необхідність переглянути принцип національного суверенітету у нинішньому його розумінні й підводять до ідеї поступової інтернаціоналізації всіх світових ресурсів на основі принципу спільних надбань людства.

Всі розроблені конституції базуються на необхідності створення ефективних наднаціональних закладів, завданням яких має бути оптимальне управління планетою.

Більшість проектів гармонізації глобальної економіки, що розробляються, базуються на центро-периферійній моделі, яка передбачає федеративний розвиток. Управління світовим порядком покладається на світовий уряд, якому доручається забезпечення добробуту й безпеки всього населення планети. Водночас зберігаються й національні уряди, роль яких у відповідності з запропонованими проектами зводиться до мінімуму. Світовий уряд має виконувати всі основні функції, серед яких створення системи безпеки, загальної світової валюти, законів, які забезпечать належну охорону довкілля планети, управління світовими ресурсами, а також довгострокової політичної стратегії.

Одним із великих недоліків більшості цих концепцій та моделей є асиметричний підхід у стосунках між основними та периферійними співтовариствами, а також нерівноправний глобальний поділ праці. Ця асиметричність проявляється не лише у потоках сировинних матеріалів і комплектуючих з периферії у метрополії, але й у інших аспектах глобальних взаємовідносин у суспільстві. Запропоновані моделі глобального розвитку часто спрощено підходять до надзвичайно складної і суперечливої існуючої дійсності.

До основних факторів глобального розвитку слід віднести наступні:

- структура, практика й логіка сучасної глобальної економіки, заснованої на новітніх інформаційних і телекомунікаційних технологіях, привела до нового міжнародного поділу праці, який не лише веде до змін балансу економічної влади між провідними промислово розвиненими країнами, але й сприяє розвиткові тенденції створення економічної багато полярності;

- підйом NIC як рівноцінних конкурентів промислово розвинутим країнам у виробництві високотехнологічної продукції. Це стало наслідком значної підтримки виробника державою, застосуванням у NIC досконалої техніки управління й відповідної підготовки все ще досить дешевої робочої сили. Такий розвиток, що набув особливо широкого розмаху у тихоокеанському регіоні, демонструє якісно протилежну тенденцію тим ідеям та моделям, які стверджують життєздатність центрально-периферійної моделі економіки;

- нова глобальна інформаційно-орієнтована економіка віддає перевагу здійсненню технологічних ривків у розвитку за рахунок впровадження ноу-хау на противагу думці, що переважала раніше, про одержання короткострокових переваг від використання дешевої робочої сили й сировини у країнах третього світу. Ключовим фактором для досягнення успіху на шляху до глобальної інформаційної економіки є розподіл праці, заснований на розвиткові й використанні високого рівня технологій на противагу попередній концепції, яка базується на примітивних і невисоких технологіях. Таким чином, протиріччя між розвиненими економіками й такими, що розвиваються, дещо відступають на другий план, поступаючись місцем конкурентній боротьбі між технологіями різного рівня.

ЛЕКЦІЯ 3 ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Питання для розгляду.

1. Ринок і держава в умовах глобалізації

2. Державно-корпоративний глобалізм.

3. Стратегія ТНК і МНК на рубежі сторіч

Ринок і держава в умовах глобалізації. Глобалізація дала поштовх до зміни ролі влади в розвитку ділової активності, економічного життя держави в цілому. Однак проблема гармонізації системи керування й вільного ринку така ж стара, як і проблема взаємин категорій «демократія й ринкові відносини».

Держава, як історична форма організації людського суспільства, завжди виконувала певні економічні функції, спрямовані на задоволення потреб суспільства. Істотні зміни ці функції потерпіли в другій половині ХХ сторіччя у зв'язку з інтеграційними процесами у світовій економіці, формуванням наднаціональних міждержавних економічних функцій.

Глобалізація привела до істотних змін ролі державної влади й суб'єктів господарювання при здійсненні міжнародних економічних зв'язків і економічної політики в цілому. Наприкінці ХХ ст. у Європі, Південній Америці, країнах АТР і в інших регіонах миру уніфікується господарське законодавство різних держав, формується погоджена промислова, валютна, митна, соціальна, екологічна політика. На регіональному рівні створюються наднаціональні органи економічного регулювання, здійснюється підготовка й перехід до колективної системи грошового обігу, створюється єдиний митний простір.

Одночасно на периферії від трьох світових економічних центрів, тобто Азії, Африки, Південної Америки, а також на просторі колишнього СРСР із надзвичайною швидкістю розвертається становлення національних держав, що нерідко супроводжується хворобливим формуванням їхніх економічних функцій. Символічно й те, що на одночасно зі зміцненням суверенітету молодих держав іде активний процес становлення регіональних економічних об'єднань цих держав.

Період створення нових держав збігся зі свого роду демократичною хвилею, що облетіла й торкнулася практично всієї планети.

Актуальність проблеми взаємозалежності політичної демократії й ринкової економіки, в основі якої приватна власність і воля самореалізації окремого індивідуума, особливо велика для країн, що перебувають на етапі трансформації, у тому числі й для України. Одним з основних факторів, що перешкоджають демократичній перебудові політичної системи країн з перехідною економікою є відсутність інфраструктури ринкової економіки. Підводячи ринок до закону й порядку, перебудовуючи його в об'єкт правового регулювання, демократична система правління зобов'язана забезпечити ефективне функціонування ринкових відносин і вільної конкуренції, звільнити індивідуума від позаекономічних форм примуса, ліквідувати різного роду номенклатурні привілеї, створити найкращі умови для реалізації економічної волі членів співтовариства.

Відмінність між національними й корпоративними інтересами. В усіх промислово розвинених країнах, незалежно від типу їхньої системи, розбіжність інтересів корпорацій і державної влади зростає і зберігає тенденцію до загострення.

Природно, що в умовах фінансової кризи представники урядів країн дорікають корпораціям у переміщенні ними виробничого потенціалу за кордон у пошуках більш пільгових податкових умов з метою підвищення конкурентноздатності продукції, а отже, в нехтуванні національними інтересами.

Проте національний інтерес - категорія абстрактна й суб'єктивна, і її параметри визначаються системою цінностей, вироблених у даному суспільстві й державі. Національні економічні інтереси об'єднують економічні інтереси окремих громадян, різних соціально-економічних груп населення, регіонів, держави в цілому. У загальному вигляді вони зводяться до прагнення кожної країни забезпечити самозбереження держави, стабільне економічне зростання, високий життєвий рівень і якість життя свого народу.

На світовій арені націю представляє держава, тому, говорячи про національний інтерес на міжнародно-політичному рівні, як правило, розуміють державний інтерес і навпаки.

Кілька десятиліть тому часто можна було почути дорікання на адресу корпорацій, а не країн, щодо того, що вони конкурують між собою. Однак це не відповідало дійсності, оскільки тоді саме країни конкурували між собою, причому деякі більш агресивно, інші більш майстерно й успішно.

Розходження між національними й корпоративними інтересами проявляється насамперед у сфері прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Можна сказати, що на національні інтереси працюють сили «ваги», які зовні проявляються в закликах до світового співтовариства вкладати ПІІ в дану конкретну країну, що обіцяє в майбутньому високі прибутки, які з'являться завдяки місцевому ринку, дешевій робочій силі, передбачуваним спокусливим перспективами та т. ін.

Одночасно корпорації, які на своєму досвіді зазнали велику кількість обмежень і заборон, непосильний податковий тягар, введених урядом на рідній землі, а також пізнали глибину місцевих проблем: досить обмежений ринок праці, дорожнеча сировини, жорсткість ринку праці тощо - шукають кращі умови для функціонування на зарубіжних ринках, і знайшовши їх, переводять туди виробничі потужності та ПІІ.

Таким чином, корпорації прагнуть вийти на світовий ринок з метою завоювання своєї частки на ринку, у той час як держави борються за те, щоб утримати або збільшити частку як вітчизняних, так і іноземних інвестицій в економіку країни.

Розходження національних і корпоративних інтересів характерні не для всіх сфер економіки. Сучасний глобальний діловий ландшафт досить складний. Аналізуючи його, варто враховувати, що на нього впливають дві серйозні, близькі за своєю природою сили.

Так, глобалізація не змогла повністю звільнити міжнародну торгівлю від впливу політизації.

Інший чинник, який дещо близький до політизації, - це наслідки еволюції, яка почалася після закінчення ери «холодної війни», і проявилися в переміщенні центру із геополітики у геоекономіку.

Стратегія ТНК і МНК. Транснаціональні та мультинаціональні корпорації (до МНК відносяться компанії, які виробляють або реалізують продукцію у двох або більше країнах) стали наприкінці ХХ століття головними дійовими особами на сцені міжнародного бізнесу. Вони також стали лідерами глобалізації, вони ж виступають як флагмани в регіональних ділових альянсах або «кластерах» (об'єднання однорідних ділових структур для досягнення конкретної мети). ТНК створюють як великомасштабні виробництва, так і формують виробничі мережі по всьому світі. Вони ж реалізують товари і послуги через добре організовану мережу дочірніх структур або альянси з партнерськими фірмами. За оцінками спеціалістів, до 60% торгівлі й інвестицій у промисловому секторі проходить через ТНК і МНК. До того ж на 500 найбільших ТНК припадає понад 80% світового потоку ПІІ і більше 50% світової торгівлі. Новітні технології дали можливість ТНК і МНК сконцентрувати у своїх руках економічний потенціал світу.

Проте створення ноу-хау і новітніх технологій стало прерогативою невеликих інноваційних фірм, тоді як у ТНК і МНК сконцентровано впровадження цих технологій і серійне масове виробництво.

ТНК стали двигуном зростаючої глобальної взаємозалежності. Проте більша частина з них залишається в рамках блоків «тріади» - Північної Америки, ЄС і Японії. Якщо точніше, то 43% із 500 найважливіших ТНК проходять з цих регіонів.

Як флагманська фірма, ТНК або МНК виконує роль об'єднуючої структури у великій діловій мережі або кластері. Як флагман, МНК створює довгострокові відносини з чотирма категоріями партнерів: постачальниками, покупцями, конкурентами і представниками неділової інфраструктури. Вони і складають так звану модель «флагман-чотири партнери».

До представників неділової інфраструктури відносяться: мережа партнерів в галузі наукових досліджень, освіти, консалтингу і навіть співробітники державних установ (які не виконують управлінських функцій).

Флагмани МНК функціонують практично у всіх головних глобалізованих секторах промисловості - у хімії, автомобілебудуванні, телекомунікаціях, агробізнесі, а також у ряді секторів послуг, у т.ч. у банківській сфері.

Європейсько-американський тип МНК, що працює в системі «флагман-чотири партнери», дуже близький до системи японської «keiretsu», корейської «chaebols» і китайської «сlan». В усіх чотирьох типах в азіатських варіантах системи уряди і банки відіграють більш активну роль.

На Заході МНК здатні забезпечити глобальну стратегічну перспективу для всіх чотирьох типів партнерів так, що кожному з них не потрібно розвивати власну глобальну стратегію, за винятком того, що треба бути ключовим партнером МНК. Національні уряди, як правило, неспроможні контролювати діяльність «флагманів», і їм виділена лише роль реєстратора діяльності ТНК і МНК у країні. Хоча МНК не є чимось монолітним і надто могутнім у політичному значенні, деякі з них мають прибутки, які значно перевищують ВНП багатьох невеликих і середніх за розміром країн. у той же час МНК додержуються правил і вимог, що виробляються як національними урядами, так і міжнародними організаціями.