Проблеми залучення інвестицій у тютюнову галузь України та шляхи їх вирішення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Тема дипломної роботи "Організація та вдосконалення менеджменту іноземних інвестицій (на прикладі тютюнової промисловості України)", що винесена на розгляд, є актуальною. Актуальним є поглиблене теоретичне дослідження ринкових форм і механізмів інвестиційної діяльності на мікро- і макрорівнях. Структурно робота складається із трьох частин: вступу, основної частини, що складається з чотирьох розділів та висновку.

У вступі наведено мету та задачі дипломної роботи, що виносяться на розгляд. В основній частині розглянуто теоретичні аспекти інвестиційної діяльності в Україні, охарактеризовано тютюнову галузь України та наведена оцінка привабливості інвестицій міжнародних тютюнових транснаціональних корпорацій у цю галузь. Також проаналізовано проблеми залучення іноземних інвестицій в тютюнову промисловість України, розглянуто заходи щодо організації БЖД, охорони праці та навколишнього середовища на тютюнових фабриках України.

У висновку проаналізовано основні результати виконаної роботи.

В дипломній роботі використано 30 джерел літератури.

Робота містить 86 сторінок, 4 схеми, 3 графіка, 4 діаграми та табличний матеріал у вигляді 16 таблиць.

Вступ

У даний час дослідження інвестування економіки України знаходиться в центрі уваги. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу зі сформованої економічної кризи, структурних зсувів у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із найбільше діючих механізмів соціально-економічних перетворень.

Сформована нині в Україні економічна ситуація значно ускладнює інвестиційну діяльність: потрібно розробка адекватного ринковим відносинам інвестиційного механізму, що органічно сполучить форми приватного і державного інвестування, оптимізації взаємозв'язків різноманітних суб'єктів інвестиційної діяльності, розробки відповідної законодавчо-нормативної бази й інші міри, що регламентують інвестиційний процес, як на рівні окремої фірми, компанії або галузі, так і на рівні національної економіки в цілому. Але сьогодні суб'єкти господарювання і державний бюджет не в змозі повною мірою проінвестувати внутрішні потреби національної економіки. Залучення ж вітчизняного банківського капіталу до інвестування суб'єктів господарювання є недостатнім, що зумовлено слабкістю самої банківської системи та незадо вільним фінансовим станом підприємств, які потребують інвестицій, не кажучи вже про їхню неспроможність повернути взяті кредити у визначені строки. Структурна перебудова на шляху до ринкової трансформації економіки Ук раїни може бути прискорена у разі ефективного залучення прямих іноземних інвестицій. І тому впроваджуючи політику активізації іноземного інвестування, Україна, як і інші країни з перехідними економіками, стає об'єктом спеціального аналізу експертів (визначається її інвестиційний потенціал та ризик іноземної інвестиційної діяльності в ній). У період ринкової трансформації важливо, з одного боку, формувати загальні політичні, правові та інституціональні умови, сприятливі для внутрішнього та іноземного інвестування, а з іншого -- ефективно використовувати зарубіжний досвід створення локальних зон із сприятливим інвестиційним кліматом.

Актуальність теми дипломної роботи "Організація та досконалення менеджменту іноземних інвестицій (на прикладі тютюнової промисловості України)" полягає в тому, що в нинішній час тютюнова промисловість стала однією із самих прибуткових галузей в економіці України, пропонуючи споживачу досить великий спектр своєї продукції, а з приходом іноземних інвесторів даний ринок розвивається впевнено і стабільно, хоча і тут існують проблеми, що приносять головний біль чиновникам і виробникам, зокрема: як зупинити контрабанду тютюнових виробів, що робити з вилученим нелегальним товаром, як бути зі збитковими вітчизняними підприємствами тощо.

Метою дипломної роботи є розгляд і визначення ролі та значення надходження іноземних інвестицій в тютюнову галузь України та внесення пропозицій щодо вирішення проблем їх залучення.

У процесі реалізації цієї мети слід вирішити такі задачі:

1 .Дослідити та проаналізувати інвестиційний клімат України та основні заходи, щодо його поліпшення.

2. Визначення шляхів розвитку тютюнової галузі.

3. Провести оцінку та аналіз привабливості іноземних інвестицій в тютюнову галузь України.

4. Дослідити та провести аналіз основних проблем залучення іноземних інвестицій в тютюнову промисловість та їх вплив на процес інвестування. Усі перелічені задачі тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.

Основними об'єктами дослідження в цій роботі стали українські тютюнові фабрики (Харківська, Київська, Кременчуцька, Прилуцька та Черкаська фабрики), в які міжнародні тютюнові компанії (Philip Morris, Reemtsma, Japan Tobacco International, British-American Tobacco та Gallaher).

Так як в даний час ця тема носить актуальний характер, тому вона досліджується в багатьох вітчизняних виданнях: Морозов B.C. Міжнародні тютюнові компанії, Усоєва Г.П. Тютюн та інвестиції. Крім вище наведеної літератури в дипломній роботі використовувались роботи таких авторів як: Дікаленко М.В., Губський Б.В., Луцевич О. В., Омельченко А. В. та інших

1. Сутність, роль та значення менеджменту іноземних інвестицій

1.1 Теоретичні основи прямих іноземних інвестицій

У широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції, реалізація котрих передбачає взаємодію учасників, які належать різним державам (резидентів та нерезидентів по відношенню до конкретної країни). У вузькому значенні міжнародна інвестиція - це інвестиція за рубіж або іноземна (мал. 1.1).

Із країни базування здійснюється експорт капіталу, вона є місцем переважного перебування інвестиційного суб'єкта (для фізичної особи - це країна громадянства, для юридичної -- країна реєстрації). Інвестування капіталу, його безпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні. Країни базування іноді називають країнами-донорами, а приймаючі країни -країнами-реципієнтами інвестицій.

Кожна країна (національна економіка) володіє певними інвестиційними ресурсами, що складаються із її власних (національних) та іноземних інвестицій. Ці ресурси можуть використовуватись як для внутрішнього, так і для зарубіжного інвестування.

З напрямком руху інвестиційних ресурсів пов'язані поняття "втеча капіталу" та "чистий приплив капіталу".

Мал. 1.1 Міжнародна інвестиція

Втеча капіталу -- це переведення значних розмірів капіталу в країни з більш сприятливим інвестиційним кліматом (для уникнення високого оподаткування, негативних наслідків інфляції, ризику експропріації та ін.).

Головною метою втечі капіталу є вигідна гарантованість його розміщення в інших країнах. Чистий приплив капіталу -- це різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формах позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів.

Основу підприємницького капіталу як форми міжнародного руху капіталу становлять іноземні інвестиції. В економічній літературі надається велика кількість визначень іноземних інвестицій і як фактор виробництва вони набувають різних конкретних форм (табл. 1.1).

Прямі інвестиції - це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), та вкладення, які зумовлені довгостроковими економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування [9].

Зазначимо, що прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції (частка доходу об'єкта інвестування, яка не розподіляється і не переводиться прямому інвесторові). Крім того, до прямих інвестицій відносять всі внутрішньокорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором і філіями, дочірніми та асоційованими компаніями.

Портфельні інвестиції -- це вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу (дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об'єктом інвестування.

В різних джерелах вказується мінімальний розмір контрольного пакету, який дозволяє зараховувати вивезений підприємницький капітал до прямих іноземних інвестицій. Згідно з міжнародною статистикою іноземному інвестору у низці випадків потрібно володіти 10-25 % акціонерного капіталу компанії для того, щоб його вкладення були зареєстровані як прямі іноземні інвестиції (у США формально визнається прямим іноземним інвестуванням будь-яке вкладення, якщо інвестор отримує 10 % власності фірми). Прямою може бути й інвестиція яка забезпечує реальний вплив на прийняття рішень об'єктом інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить більше 10 %, але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою.

У цілому іноземні інвестиції мають різну інвестиційну природу і цільову орієнтацією, різні види і форми, величину, терміни і джерела.

Таблиця 1.1

Види інвестицій

Критерії	Види	Визначення
За джерелами й виникненням	Офіційний (державний капітал)	засоби з державною бюджету, що переміщуються за кордон або ті, що приймаються із-за кордону за рішенням урядів, а також за рішенням міжурядових організацій, (всі державні позики, дари, допомога, які налаються однією країною іншій країні на основі міжурядових угод, капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів)
	Приватний (недержавний) капітал	засоби приватних (недержавних) фірм, банків га інших недержавних організацій, що переміщуються за кордон або приймаються із-за кордону за рішенням їх керівних органів та їх об'єднань (інвестиції капіталу за кордон приватними, фірмами, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування)
За характеро м використання	Підприємницьки й капітал	засоби, що прямо або побічно вкладаються в виробництво з метою отримання прибутку.
	Позичковий капітал	засоби, що надаються в позику з метою отримання відсотку (офіційний капітал з державних та приватних джерел)
За терміном вкладення	Середньостроковий та довга торговий капітал	вкладення капіталу на термін більший, ніж один рік. Усі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих та портфельних інвестицій, також як і позичковий капітал у вигляді державних кредитів, як правило г довгостроковими.
	Короткостроков ий капітал	вкладення капіталу на термін менший, ніж 1 рік. Переважно позичковий капітал у формі торгових кредитів.
За об'єктом вкладення	Фінансові інвестиції	це вкладення коштів в різні фінансові інструменти, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.
	Реальні інвестиції	це вкладення у виробничі фонди (основні і оборотні - будівлі, обладнання, споруди і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна документація)
	Інноваційні інвестиції	вкладення в нововведення
	інтелектуальні інвестиції	це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького і патентного права, права на промислові зразки і корисні моделі

Залучення прямих іноземних інвестицій має певні переваги для країн порівняно з використанням кредитних ресурсів [30]:

1) плата дивідендів з іноземних інвестицій залежить від одержаного прибутку, тобто, на відміну від кредитів вони пов'язані з кінцевим результатом, з ефективністю капіталовкладень. Ризик невдачі (відсутність прибутку або втрата первісних інвестицій) несе інвестор, а не національна держава;

2) репатріація іноземного капіталу або доходів регулюється приймаючою країною, на відміну від конкретних умов надання кредиту і відсоткових ставок міжнародного грошового ринку, які коливаються за різних змін світової ситуації;

більшість інвесторів реінвестують частину своїх прибутків, унаслідок чого не рідко трансферт прибутку з інвестицій у кількісному вигляді буде менш значним, ніж виплати з обслуговування зарубіжного кредиту.

виплати з прямих іноземних інвестицій у перші роки функціонування проекту можуть і не здійснюватися.

5) на відміну від банківських кредитів, особливо короткострокових, матеріально-майнові інвестиції, як правило, не ведуть згодом до раптового вилучення іноземних активів, оскільки вони втілені в будови, обладнання, матеріали, тобто в практично неліквідні форми. Винятки становлять "втікаючі галузі", де стратегія інвестора передбачає інвестування на порівняно короткий час, протягом якого використовується перевага дешевої робочої сили.

6) і нарешті, традиційним аргументом на користь є те, що вони не збільшують заборгованість, а навпаки, стимулюючи експорті доходи, створюють умови для її зменшення.

Якщо протягом останніх десятиріч переважне значення мали прямі інвестиції, то з початку 90-х pp., видно різке зростання значення портфельних інвестицій серед інших форм міжнародного руху капіталу (табл. 1.2). У 1993 р. на розвинені країни припадає 96 % прямих та 97 % портфельних інвестицій, а на всі країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою - відповідно 4 та 3 %. Правда, останнім часом у зв'язку із розвитком процесів приватизації та бурним становленням фінансових ринків у деяких з цих країн їх частка в міжнародному русі капіталу збільшується [30].

Іноземна інвестиційна діяльність перерозподіляє у просторі і часі ресурси між окремими суб'єктами і об'єктами різних країн. Зрозуміло, що головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, запозичених або залучених майнових чи інтелектуальних цінностей у об'єкти інвестування, є інвестор.

Розрізняють індивідуальних та інституціональних інвесторів. Відмінності між ними полягають в масштабах керованих ними ресурсів, характері і методиках прийняття рішень. Індивідуальний інвестор -- це окрема юридична чи фізична особа, що самостійно (без посередників) здійснює інвестиційну діяльність.

Інституцюнальнии інвестор -- це фінансовий посередник, що акумулює кошти індивідуальних інвесторів і здійснює спеціалізовану інвестиційну діяльність, як правило, на операціях з цінними паперами. До інституціональних інвесторів відносяться інвестиційні фонди та компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, взаємні фонди, а також банки. Як окремих суб'єктів інвестиційної діяльності також виділяють корпоративних інвесторів та уряд. Визначаючи цілі, напрями і обсяги інвестицій, інвестор для реалізації своїх намірів може залучати на договірній основі будь-яких учасників міжнародної інвестиційної діяльності.

В сучасних умовах інвестор має доступ як до національних, так і до міжнародних інвестиційних ресурсів, які акумулюються і перерозподіляються переважно через міжнародні (світові) фінансові ринки.

Абсолютні кількісні показники міжнародних інвестиційних ресурсів і світового інвестиційного багатства оцінити дуже важко (а то й неможливо): споживча цінність металів завищена; цінність нерухомості занижена (моральне зношення, прискорена амортизація); нема адекватних методик оцінювання природних та інформаційних ресурсів; ресурси "третього світу" не визначені тощо. Накопичені у транснаціональних банках і корпораціях та міжнародних організаціях, в інвестиційних фондах і компаніях інвестиційні ресурси використовуються цими інституціями задля нарощування ресурсів. Механізми "самозбільшення" інвестиційних ресурсів на міжнародних фінансових ринках, в тому числі і за рахунок великомасштабних спекулятивних операцій, породжують нові вторинні джерела інвестиційних ресурсів. Таким чином міжнародні інвестиційні ресурси виходять з під національного контролю і регулювання [9].

Разом з тим, першоджерела як внутрішніх (національних), так і іноземних інвестиційних ресурсів формуються у структурі національних економік. Інвестиційні можливості нормально функціонуючої економіки визначаються мотивацією різноманітних груп інвесторів.

На мотивацію, обсяги та напрями іноземного інвестування впливають багато факторів, основні з яких приведені на мал. 1.2. На рівні взаємовідносин "країна базування - приймаюча країна" вирішальне значення мають: політична стабільність, ступінь втручання уряду в економіку, наявність та дотримання дво- і багатосторонніх угод (політико-економічні фактори); наявність чи відсутність природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне положення (ресурсно-економічні фактори); рівень та динаміка ключових макроекономічних показників (загально-економічні фактори).

Для дослідження макро- і мікромотивації іноземного інвестування інвестиційну діяльність, спрямовану на здійснення прямих інвестицій, доцільно розглядати як міжнародну підприємницьку інвестиційну діяльність, а міжнародне портфельне інвестування -- у контексті розвитку відповідних операцій з цінними паперами.

Мал. 1.2 Фактори іноземного інвестування

У більш широкому контексті на іноземні інвестиційні процеси впливають: стан розвитку світової економіки, міжнародних факторних та інвестиційних ринків; стабільність світової валютної системи; розвиток , міжнародної інвестиційної інфраструктури тощо. В умовах глобалізації міжнародні інвестиції знаходяться під впливом взаємодіючих процесів транснаціоналізації та регіональної економічної інтеграції. Дія глобально-економічних факторів, з одного боку, нівелює окремі відмінності між країнами, а з іншого -- формує макросередовище для масштабної діяльності власне міжнародних суб'єктів та інститутів інвестування.

Україна має значний потенціал для розвитку іноземного інвестування, який формується під впливом переважно ресурсно-економічних факторів. Одночасно створюються необхідні політико-економічні умови іноземної інвестиційної діяльності, розвивається відповідна нормативно-правова база. Разом з тим макроекономічна незбалансованість, породжена об'єктивними і суб'єктивними причинами перехідного періоду, не тільки призвела до внутрішньої інвестиційної кризи, зробила практично неможливим легітимне зарубіжне інвестування, й стала на перепоні, в першу чергу, приватних прямих і портфельних іноземних інвестицій.

Впроваджуючи політику активізації іноземного інвестування, Україна, як і інші країни з перехідними економіками, стає об'єктом спеціального аналізу експертів (визначається її інвестиційний потенціал та ризик іноземної інвестиційної діяльності в ній). У період ринкової трансформації важливо, з одного боку, формувати загальні політичні, правові та інституціональні умови, сприятливі для внутрішнього та іноземного інвестування, а з іншого -- ефективно використовувати зарубіжний досвід створення локальних зон із сприятливим інвестиційним кліматом.

1.2 Іноземні інвестиції як необхідна умова становлення ринкового механізму

Сьогодні суб'єкти господарювання і державний бюджет не в змозі повною мірою проінвестувати внутрішні потреби національної економіки, а залучення вітчизняного банківського капіталу до інвестування суб'єктів господарювання є недостатнім, що зумовлено слабкістю самої банківської системи та незадовільним фінансовим станом підприємств, які потребують інвестицій, не кажучи вже про їхню неспроможність повернути взяті кредити у визначені строки. Структурна перебудова на шляху до ринкової трансформації економіки України може бути прискорена у разі ефективного залучення прямих іноземних інвестицій (ШІ).

Загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України перевищує 40 млрд. дол. США, у тому числі для металургії - 7, машинобудування -- 5,1, транспорту -- 3,7, хімічної та нафтохімічної промисловості -- 3,3 млрд. дол. .

За період з 01.07.1996 року до 01.07.2001 року обсяги ШІ в економіку України були дуже незначними (Мал. 1.3). Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених в економіку України, станом на 01.07.2001 р. становив 4064,5 млн. дол., що дорівнює 113% від показника минулого року. Слід зауважити, що динаміка залучення ШІ позитивна, у 2000 році їх надійшло у 3,5 разу більше, ніж за 1996 рік23].

Мал 1.3 Прямі інвестиції нерезидентів в економіку України (за даними Держкомстату України)

Важливо те, що частину іноземних інвестицій становлять національні заощадження за кордоном, які починають повертатися в економіку. Це зумовлює процес відродження довіри як закордонних, так і вітчизняних інвесторів щодо трансформаційних перетворень в Україні.

У 1 півріччі 2001 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 367,8 млн. дол., що на 12,4% менше, ніж за відповідний період 2000 року, у тому числі з країн СНД та Балтії надійшло 4,1 млн. дол. (1,1% до загального обсягу), з інших країн світу -- 363,7 млн. дол. (98,9%). Одночасно нерезидентами було вивезено капіталу на 98,7 млн. дол. у вигляді прибутку, отриманого від підприємницької діяльності. Як засвідчує практика, цей капітал відпливає до офшорних зон із сприятливішими умовами для його переховування та накопичення [11]. Нині дуже важко відрізнити справжнього іноземного інвестора від вітчизняного власника компанії, зареєстрованої в офшорній зоні. Але, без сумніву, роль таких "іноземних інвесторів" у процесі іноземного інвестування економіки України дуже значна.

Основними формами залучення іноземних інвестицій були грошові внески, які становили 241,6 млн. дол. (65,7% обсягу вкладень), внески у формі рухомого і нерухомого майна -- 107,8 млн. дол. (29,3%) та цінних паперів -- 3,2 млн. дол. (0,9%) .

Незважаючи на значні природні переваги, Україна має один із найнижчих серед країн Центральної та Східної Європи показників залучення прямих іноземних інвестицій. Поточний обсяг залучення ПП надушу населення становить 83 дол. і перевищує аналогічний показник лише таких країн, як Білорусь, Узбекистан і Таджикистан

Тенденція зростання валового внутрішнього, продукту у 2001 році порівяно з попередніми роками більш як на 10% є необхідним фактором для розширення сфери залучення ПП та підвищення інтересу іноземних інвесторів до України. Проте Україна має репутацію країни, економіка якої порівняно з економіками інших країн регіону Східної Європи та колишнього Радянського Союзу є однією з найменш привабливих для іноземних інвесторів. За обсягом залучення ПП Україна помітно відстає від інших східноєвропейських країн.

На 1 жовтня 2001 року прямі іноземні інвестиції в Україну надійшли з 113 країн світу , але найбільші обсяги інвестицій внесені нерезидентами із:

США -- 689,3 млн. дол. (17,0% до загального обсягу);

Кіпру -- 378,5 млн. дол. (9,3%);

Нідерландів -- 370,1 млн. дол (9,1%);

Російської Федерації -- 286,5 млн. дол. (7,0%);

Великобританії -- 330,0 млн. дол. (8,1%);

Федеративної Республіки Німеччини -- 248,5 млн. дол. (6,1%);

Республіки Корея -- 170,3 млн. дол. (4,2%);

Швейцарії-- 183,8 млн. дол. (4,5%);

Віргінських Островів (Брит.) -- 233,3 млн. дол. (5,7%).

На ці країни припадає 71%) загального обсягу прямих інвестицій, вкладених в економіку України. Як вже зазначалося, такі країни, як США, Кіпр, Великобританія, Віргінські Острови, -- найбільші у світі офшорні зони із сприятливими умовами для перекачування та приховування капіталу. Багато вітчизняних підприємців віддають перевагу перерахуванню капіталу на рахунки власних іноземних компаній в офшорних зонах. При потребі інвестицій використовуються кошти з рахунків цих замаскованих під іноземного інвестора компаній.

Рівень привабливості економіки України для іноземних інвесторів на сьогодні досить низький і для різних секторів економіки суттєво різниться (Мал. 1.4). Передусім їх цікавлять підприємства, які за короткий час можуть забезпечити повернення вкладеного капіталу з отриманням найбільшого прибутку.

Якщо розглядати ПП за секторами економіки, то інвестиційне найпривабливішими в Україні є такі галузі економіки:

харчова промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів 803,5 млн. дол. (19,8%) до загального обсягу інвестицій);

оптова торгівля і посередництво у торгівлі -- 565,1 млн. дол. (13,9%);

машинобудування (виробництво машин, електричного, транспортного та електронного устаткування) -- 331,7 млн. дол. (8,2%);



Мал 1.4 Структура іноземних інвестицій за видами економічної діяльності (за даними Держкомстату України).

фінансова діяльність -- 322,5 млн. дол. (7,9%);

транспорт -- 276,6 млн. дол. (6,8 %);

хімічна та нафтохімічна промисловість (хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів) - 215,2 млн. дол. (5,3 %);

виробництво коксу, продуктів нафтопереробки та ядерного палива -- 166,2 млн. дол. (4,1%);

металургія та обробка металу -- 161,6 млн. дол. (4,0%). Своєрідною є структура вкладень ПП в підприємства за критерієм форм власності.

У підприємства акціонерної форми власності вкладено іноземних інвестицій на суму 2897,6 млн. дол. (71,3% до загального обсягу), у підприємства, що є власністю інших держав, -- 1103,1 млн. дол. (27,1%), державні підприємства -- 24,9 млн. дол. (0,6%) та приватні підприємства -- 27,9 млн. дол. (0,7%).

За даними Державного комітету статистики України на 01.07.2001 року іноземні інвестиції вкладено в 7680 підприємств України. Розподіл прямих іноземних інвестицій за регіонами України є також нерівномірним, що зумовлено різною інвестиційною привабливістю (Мал. 1.5) Майже три чверті усіх інвестицій здійснено у підприємства таких регіонів, як: м. Київ - 11411,1 млн. дол., із них 430,1 млн. дол. (35,9%) - у внутрішню торгівлю, 175,9 млн. дол. (14,7%) - фінанси, кредит і страхування; Київська область - 349,5 млн. дол., із них 222,3 млн. дол. (73,6%) - у харчову промисловість; Донецька -327,9 млн. дол., із них 115,7 млн. дол. (39,4%) - у чорну металургію, 52,5 млн. дол. (17,9%)) - у харчову промисловість; Запорізька - 240,7 млн. дол., із них 162,4 млн. дол. (74,5%о) - у машинобудування і металообробку; Полтавська -182,1 млн. дол., із них 149,0 млн. дол. (70,6%) - у паливну промисловість; Одеська - 218,3 млн. дол., із них 36,6 млн. дол. (19,2%) - у внутрішню торгівлю, 30,3 млн. дол. (16,0%) - у транспорт, 24,0 млн. дол. (12,6%) - у харчову промисловість; Дніпропетровська - 181,3 млн. дол., із них 54,1 млн. дол. (29,3%o) - у внутрішню торгівлю, 21,8 млн. дол. (11,8%) - у харчову промисловість [16].

Більшість інвесторів приваблює великий внутрішній ринок України з майже 50 мільйонами споживачів, а не дешевизна робочої сили, яку можна використовувати.

Як переконує вітчизняний досвід, новий власник підприємства не може швидко відмовитись від великої кількості працівників одночасно, тому зростання рівня продуктивності праці триває довго. Місцева влада всіляко намагається втримати рівень зайнятості, забороняючи скорочення чисельності працюючих на підприємстві. Також державні органи вимагають підтримувати невиправдано широку соціальну інфраструктуру великих промислових підприємств. Саме це сприяє завищенню рівня вартості робочої сили. Тому багато інвесторів дотримуються точки зору, згідно з якою найвигіднішим в Україні є створення нового підприємства, з нуля, не перевантаженого зобов'язаннями.

Можна виділити три групи прямих іноземних інвесторів, які функціонують в Україні:

приватні інвестори-підприємці;

транснаціональні корпорації (ТНК);

інституційні інвестори (зокрема міжнародні фінансові організації, такі, як Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Міжнародна фінансова корпорація (МФК).

Інвестори-підприємці (приблизно 15% від загального обсягу) -- найризикованіша та найактивніша у вкладанні капіталу група. У своїх інтересах вони використовують насамперед недоліки у законодавстві, галузі або підприємства тієї чи іншої країни. При виборі суб'єктів інвестування надають перевагу малим і середнім підприємствам, діяльність яких легко контролювати. Головною метою цих інвесторів є отримання швидких і ризикових прибутків. Причиною такої поведінки є висока вартість використовуваного капіталу та його обмеженість. Близько 80% від загальної кількості інвестицій, зроблених приватними інвесторами-підприємцями становлять інвестиції у негрошовій формі. Цей тип інвесторіз імпортує у країну своє обладнання і технології виробництва, віддаючи перевагу створенню нового підприємства, а не купівлі вже існуючого [30].

Транснаціональна корпорація є підприємством, до якого входять материнська компанія, її дочірні підприємства та асоційовані підприємства за кордоном. Іноземна дочірня компанія -- це підприємство, де інвестор, що є резидентом іншої країни, володіє значною, вагомою часткою капіталу, яка дає змогу йому протягом тривалого часу впливати на управління цим підприємством. Як доводить світова практика, ТНК є довгостроковими інвесторами, які мають свої власні технології. Здійснюючи інвестування в країну, вони ставлять за мету своєї діяльності здобути новий ринок для своєї продукції, отримати доступ до ресурсів, досягти більшої ефективності виробництва. ТНК віддає перевагу інвестуванню довгострокових проектів із залученням великого науково-дослідного потенціалу, що зумовлено легким доступом до капіталу, має передові стандарти ведення бізнесу. Ці компанії тримають на середньому рівні ставку внутрішньої прибутковості інвестицій, як і інвестори-підприємці, інвестують переважно в негрошовій формі. Транснаціональні компанії -- найбільші інвестори України порівняно з іншими типами інвесторів (68% від загального обсягу). Найвідомішими є інвестиційні проекти таких компаній, як "Австрійські авіалінії ", що вклали у наші авіаційні підприємства майже 9 млн. дол. США, спільне підприємство "Реємстма-Київ -тютюнова фабрика", мережа ресторанів компанії "МакДональде", якою вкладено інвестицій на суму більш як 70 млн. дол., компанія "Толден Телеком", що інвестувала 60 млн. дол., компанія "Каргилл" (вкладено інвестицій на суму 85 млн. дол.), корпорація "Нестле" (інвестовано 41 млн. дол.), супермаркети австрійської компанії "Євро-Білла".

Інституційні інвестори є фінансовими посередниками, які залучають кошти переважно через продаж акцій в інвестиційних фондах і вкладають ці кошти в диверсифікований портфель цінних паперів. До складу інституційних інвесторів відносять фонди прямого інвестування, які переважно здійснюють середньострокові капіталовкладення (5-7 років), купуючи великі пакети акцій компаній. Цей вид інвесторів досягає вищих рівнів прибутковості. Частка від загальної кількості інвесторів в Україні становить приблизно 13%. Прикладом ефективного функціонування в Україні може бути діяльність Western NIS Enterprise Fund (Американський Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах), який вклав у вітчизняну економіку прямих інвестицій більш як на 16 млн. доларів. Фонд, як правило, здійснює пряме інвестування малих і середніх підприємств та надає кредити у розмірі від 750 тисяч до 7,5 млн. доларів. Були проінвестовані такі підприємства, як "Троянда-Експрес", "Сонола", "Екопрод", "ОСС", "Світанок", Гостомельський склозавод. Фонд став засновником "Мікрофінансового банку", основною метою діяльності якого є кредитування малого та середнього бізнесу. Фонд інвестує кошти шляхом безпосереднього придбання простих акцій.

Серед інституційних інвесторів виділяють такі, як ЄБРР та МФК, які фінансуються урядами різних країн (приблизно 3 - 4%). Ці інвестори мають іншу інвестиційну стратегію і критерії інвестування. На відміну від ТНК їх цілі набагато ширші, ніж максимізація прибутку. Вони сприяють реструктуризації підприємств, прискоренню трансформаційних процесів в економіці.

При формуванні ефективного механізму реструктуризації національної економіки треба враховувати те, що прямі іноземні інвестиції не створюють національного капіталу, хоча у формі спільних підприємств можуть сприяти цьому. Прибуток, створюваний капіталом нерезидентів, в основному вивозиться за межі України. Стимулів для його реінвестування поки що в Україні недостатньо.

Однією з найголовніших причин небажання вкладати кошти в українську економіку є те, що порівняно з науково й технічно розвинутими секторами економік передових країн більшість вітчизняних галузей є значною мірою технологічно відсталими, що зумовлено колишньою політикою радянського керівництва надавати пріоритет розвитку військово-промислового комплексу на відміну від інших секторів економіки [18].

Характерними факторами для інвестиційне привабливих країн вважаються стан розвитку законодавства щодо іноземного інвестування, його підтримка у створенні спільних підприємств; рівень захисту прибутку та вкладеного капіталу; наявність запасів природної сировини; масштаби ринку та потенціал його розширення; наявність кваліфікованої робочої сили; можливості місцевого ринку; відсутність адміністративних перешкод; ступінь розвитку виробничої інфраструктури; доступ до наукових і технологічних розробок.

В Україні частка ПП у 2000 році у загальній кількості валових інвестицій залишається на рівні 3,9%. Практика залучення іноземних інвестицій іншими країнами доводить необхідність розроблення збалансованої політики щодо розмірів залучення ПП. Для всіх розвинутих країн характерним є те, що роль внутрішніх інвестицій є визначальною порівняно з іноземними. Але іноземні інвестиції розглядаються як фактор прискореного розвитку.

Останнім часом в Україні спостерігається необгрунтоване зацікавлення у залученні іноземних інвестицій, яке інколи перешкоджає процесу мобілізації національних заощаджень і внутрішніх інвестицій. Практично не існує обмеження на розмір іноземних вкладень. Але, наприклад, у таких країнах, як Японія, Південна Корея, Тайвань, Франція та Німеччина, інвестор повинен отримати дозвіл для вкладання капіталу в певні галузі економіки. Так, китайське законодавство про іноземне інвестування відрізняється попередженнями стосовно дій потенційних інвесторів, ускладненою системою бухгалтерського обліку, вимогами щодо вступу у статутний фонд з часткою не меншою ніж 25% статутного фонду, обмеженими термінами функціонування іноземного капіталу в підприємстві. Незважаючи на ці чинники, економіка Китаю залишається однією з найпривабливіших для іноземних інвесторів.

Україна -- одна з небагатьох країн, яка має сприятливі умови для репатріації капіталів і переказів прибутків. Необхідно негайно на законодавчому рівні обмежити вивезення капіталу з країни, стимулювати його реінвестуван-ня, підвищити зацікавленість потенційних інвесторів у вкладанні коштів у виробничу сферу, вдосконалювати систему ліцензування та контролю за рухом капіталу в Україні та поза її межами, встановити чіткі терміни функціонування інвестиційного капіталу. Іноземн інвестування має розглядатися як імпульс до економічного зростання, а не як замінник внутрішніх інвестицій.

На мою думку, слід визначити сфери пріоритетного розвитку, ефективне функціонування яких зумовить подальше пожвавлення в інших секторах економіки. Саме тут необхідно створити сприятливий режим для інвесторів. Капітал, відчувши точки вигідного використання, створить центри економічного пожвавлення: по-перше, втягне в орбіту свого функціонування інші споріднені виробництва, надаючи їм завантаження; по-друге, забезпечить виплати заробітної плати й податків і тим самим підвищить купівельну спроможність населення та платоспроможність організацій.

Україну визнано однією з найризикованіших країн Східної Європи щодо вкладання інвестицій, що зумовлено такими негативними ознаками інвестиційного клімату: політичною невизначеністю спрямування економічних реформ; розмитістю пріоритетів економічної політики; нестабільною законодавчою базою в цілому і з питань іноземного інвестування зокрема; значним зовнішним боргом; стагнуючим станом реформування економіки; недостатнім рівнем розвитку фондового ринку; відсутністю стабільних засад щодо вгамування інфляційних процесів; виникненням та поглибленням кризи платежів [19]; неплатоспроможністю населення; скороченням внутрішних капіталовкладень; відсутністю необхідних ринкових інституцій, що покликані забезпечити стабільне функціонування правової системи, гарантувати права власності, додержання контрактних зобов'язань, дієвість антимонопольного законодавства тощо.

Для активізації прямого іноземного інвестування державі необхідно насамперед розв'язати проблеми макроекономічної стабілізації, активізувати дію комплексу важелів регулювання інвестиційної діяльності, а саме: суворо дотримуватися визначених пріоритетів у розвитку національної економіки; мати ефективний механізм публічного контролю за їх виконанням; контролювати та певним чином регулювати галузевий розподіл іноземних інвестицій; створити соціально-економічні та нормативно-правові основи збільшення необхідних обсягів іноземних інвестицій; впровадити персональну відповідальність високих урядовців за терміни і напрями використання іноземних інвестицій, а також широке інформування про це громадськості; спростити процедуру участі іноземних інвесторів у процесі приватизації державного майна; мати зважену, обгрунтовану політику щодо встановлення податкових пільг; активізувати кредитну політику, розвивати практику надання гарантій під іноземні кредити не лише урядом чи НБУ, а й комерційними банками.

Тільки системний підхід до проблем іноземного інвестування, розуміння та аналіз його як допоміжного щодо вітчизняного інвестиційного процесу дасть змогу раціоналізувати соціально-економічні трансформаційні перетворення в Україні.

1.3 Інвестиційні ризики: їх характеристика та вплив на процес іноземного інвестування

Інвестиційна діяльність в усіх її формах та видах пов'язана з ризиком, при цьому під інвестиційним ризиком розуміється імовірність виникнення непередбачених фінансових втрат (зниження прибутків, доходів, втрата капіталу та ін.) унаслідок прийнятого суб'єктом господарювання рішення про здійснення інвестицій у певному середовищі.

Види інвестиційних ризиків досить різноманітні. їх можна класифікувати за наступними основними ознаками [27]:

1. За сферам прояву виділяють наступні види ризиків:

а) економічний. До нього відноситься ризик, пов'язаний із зміною економічних чинників. Інвестиційна діяльність найбільшою мірою наражається на економічний ризик;

б) політичний. До нього відносяться різні види адміністративних обмежень інвестиційної діяльності, що виникають із змінами здійснюваного державою політичного курсу;

в) правовий. До нього відноситься ризик негативної зміни правового середовища;

г) соціальний. До нього відноситься ризик страйків, незапланованих соціальних програм та інші ризики;

д) управлінський. До нього відноситься ризик прийняття невірних рішень керівництвом підприємства.

є) екологічний. До нього відноситься ризик різних екологічних катастроф та лих, що негативно впливають на діяльність об'єктів інвестування;

є) інші. До них можна віднести розкрадання майна, обман та ін.

2. За формами інвестування прийнято розрізняти наступні види ризиків: а) реального інвестування. Цей ризик пов'язаний з невдалим вибором місцезнаходження об'єкту, що будується; перебоями в постачанні будівельних матеріалів та обладнання; істотним зростанням цін на інвестиційні товари; вибором некваліфікованого або несумлінного підрядника та іншими факторами, що затримують уведення в експлуатацію об'єкту інвестування або що знижують прибуток в процесі його експлуатації;

б) фінансового інвестування. Цей ризик пов'язаний з необдуманим підбором фінансових іструментів для інвестування; фінансовими ускладненнями або банкрутство окремих емітентів; непередбаченими змінами умов інвестування, прямим обманом інвесторів та інше.

За результатами оцінки ризиків розрізняють наступні види інвестицій:

1. Безризиковіінвестиції. У світовій практиці до таких інвестицій відносять, як правило, короткострокові державні облігації. В умовах нашого інвестиційного ринку аналогічні фондові інструменти можуть вважатися безрисковими з великої часткою умовності.

Інвестиції з рівнем допустимого ризику. Критерієм рівня допустимого ризику виступає можливість втрати всієї суми чистого прибутку, який очікується отримати від інвестицій.

Інвестиції з рівнем критичного ризику. У цьому випадку критерієм рівня ризику виступає можливість втрати всієї суми валового прибутку від вкладених інвестицій

Інвестиції з рівнем катастрофічного ризику. Критерієм цього рівня ризику виступає можливість втрати активів інвестора у результаті банкрутства.

Граничними значеннями ймовірності ризику фінансових втрат при інвестуванні є:

для інвестицій з рівнем допустимого ризику -0.1;

для інвестицій з рівнем критичного ризику - 0.01;

для інвестицій з рівнем катастрофічного ризику - 0.001.

Це означає, що при інвестуванні проект повинен бути відхилений, якщо, відповідно, в одному випадку з 10 з цього проекту може бути втрачений чистий прибуток; в одному випадку із 100 - втрачений весь валовий прибуток; в одному випадку з 1000 - втрачені всі активи в результаті банкрутства.

З метою зниження інвестиційного ризику, в практиці міжнародного інвестиційного співробітництва використовують макроекономічні та мікроекономічні інструменти зниження ризику.

До інструментів мікроекономічного характеру відносяться заходи, якими користуються безпосередньо іноземні інвестори для пристосування до умов існуючого середовища. Серед заходів, що використовуюся на мікрорівні для зниження інвестиційного ризику, найпоширенішими є:

1. Організаційний - вибір іноземним інвестором оптимальної організаційної форми іноземного інвестування, при цьому, найменш ризикованою формою зовнішньоіявестиційної взаємодії є кредигування експорту, а найризикованішою формою вважається створення власних виробничих філій.

Терміновий - вибір іноземним інвестором оптимального терміну інвестування проекту: чим більший термін інвестування проекту, тим вищий рівень ризику.

Галузевий - пов'язаний з різним часом обігу інвестованих коштів залежно від специфіки галузі. Так, наприклад, вкладення у виробництво товарів народного споживання в середньому менш ризиковані ніж у виробництво обладнання.

4. Комерційний - пов'язаний з показниками розвитку даного підприємства та ефективності потенційних партнерів, наявністю або відсутністю конкурентного середовища.

Враховуючи той факт, що у рейтингах відомих світових інвестиційних агентств Україну віднесено до країн з підвищеним рівнем інвестиційного ризику, можливо спрогнозувати особливості інвестиційної стратегії іноземних інвесторів в Україні найближчим часом (в разі відсутності істотних якісних змін в економічному механізмі іноземного інвестування в Україні).

По-перше, немає підстав очікувати надходження значних зовнішніх інвестиційних ресурсів з приватних джерел. Скоріше за все, основними інвесторами будуть міжнародні фінансові організації та уряди західних держав за неекономічними міркуваннями під гарантії уряду України.

По-друге - особливістю інвестиційної стратегії іноземних інвесторів буде пріоритет короткотермінової макеимізації прибутків. Це означає концентрацію активності, насамперед, в сфері послуг, торговопосередницької діяльності, а також в харчовій, легкій промисловості та інших, схожих за виробничо-економічними характеристиками галузях.

По-третє, іноземні інвестори не зацікавлені фінансувати в Україну високотехнологічні виробництва. По-четверте, участь в інвестиційному процесі відомих фірм, скоріше за все, зводитиметься до створення стратегічних засад на перспективному ринку і поки що не буде масштабною. Ділової активності слід чекати від малих та середніх компаній.

Інструменти макроекономічного характеру втілюються в державних заходах щодо підвищення інвестюгійної привабливості країни та спрямуванні на досягнення якісних змін інвестиційного клімату. Категорії інвестиційного клімату та інвестиційного ризику взаємопов'язані. Чим краще інвестиційний клімат, тим нижче інвестиційний ризик і навпаки: чим гірше інвестиційний клімат, тим вище інвестиційний ризик. Під "інвестиційним кліматом" в економічній літературі розуміється ситуація в країні чи регіоні з погляду іноземних підприємців, що вкладають в економіку країни чи регіону свої капітали. Інвестиційний клімат включає стан економіки, соціально-економічну стабільність, рівень розвитку законодавчої бази, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури, рівень розвитку продуктивних сил, валютну та фіскальну політику, стан фінансово-кредитної системи та інвестиційного ринку, інвестиційну активність населення, статус іноземного інвестора та інші фактори з метою створення сприятливого інвестиційного клімату уряди країн-імпортерів капіталу широко використовують різноманітні інструменти стимулювання припливу іноземних інвестицій.

Інструменти державного регулювання інвестиційного процесу, за характером дії, умовно можна поділити на інструменти прямого та опосередкованого впливу на інвестиційні процеси.

До інструментів прямого впливу відносяться, в основному, засоби адміністративного та правового характеру, що регламентують правила надходження іноземного капіталу, сфери використання, умови функціонування, процедуру реєстрації іноземних інвестицій, проведення експертизи інвестиційних проектів та інше, тобто це такі інструменти державного регулювання, за допомогою яких здійснюється безпосереднє державне втручання до процесу іноземного інвестування.

Інструменти опосередковандго впливу включають податки, тарифи, субсидії, фінансові гарантії, кредити та інші економічні важелі впливу на закордонних інвесторів. Регулюючи обсяги витрат та прибутків іноземних інвесторів в Україні, непрямі інструменти державного регулювання стимулюють виникнення інвестиційних мотивацій, від чого, у свою чергу залежать обсяги та структура одержаних зовнішніх ресурсів [ЗО].

У цілому, інвестиційний клімат в Україні є незадовільним. І тому, на даний момент, не слідує очікувати значних вкладень іноземного капіталу в економіку України. Нестабільність державної інвестиційної політики, яка має то лібералізований, то рест-руктивний характер, разом з недосконалістю законодавчої бази, високим рівнем оподаткування та великим ступенем забюрбкратизованості суспільства не створюють підстав для залучення іноземних інвестицій, а, навпаки, тільки підвищують інвестиційний ризик до критичного рівня.

1.4. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні

Потреба в інвестиціях для реформування і перебудови економіки постійно зростає, однак, інвестиційний процес в Україні гальмується поруч суб'єктивних і об'єктивних факторів, серед яких політична й економічна нестабільність, часті зміни законодавства, повільні темпи приватизації, нерозв'язаність питань земельної власності і т.п. Усе це жадає від Уряду України проведення вивіреної, науково-обґрунтованої і, у той же час, активної інвестиційної політики, основою якої повинно бути в першу чергу створення чіткої і стабільної нормативно-правової бази господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних інвесторів.

В Україні порядок державного керування інвестиційною діяльністю й іноземним інвестуванням, як її складовою частиною, викладені в Концепції регулювання інвестиційної діяльності в умові ринкової трансформації економіки, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 року № 384, де іноземні інвестиції згадуються нарівні з іншими джерелами інвестування, і в Програмі діяльності уряду України, затвердженим Верховною Радою України 15 жовтня 1996 року [1].

Органами державного керування загальної компетенції, у функції яких входить керування іноземним інвестуванням, в Україні є Кабінет Міністрів України і місцеві державні адміністрації. Президент також бере активну участь у здійсненні державного керування іноземним інвестуванням в Україні. Так, згідно Указу Президента України від 08.08.1995р. №719/95 створена Українська державна кредитно-інвестиційна компанія. З метою підготовки пропозицій по забезпеченню сприятливих умов для розвитку економіки України, прискорення й інтеграції у світову економіку і залучення іноземних інвестицій при Кабінеті Міністрів України створена Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україні ( Указ Президента України від 27.01.1996р. № 90/96 ). Указом Президента України від 02.07.1996р. № 493/96 було створено Національне агентство України реконструкції і розвитку, у функції якого входить формування і реалізація державної політики по залученню і використанню кредитів, грантів, міжнародної технічної і гуманітарної допомоги, іноземних інвестицій. Укази Президента також регламентують окремі питання в сфері оподатковування , митного контролю, валютного регулювання, зовнішньоекономічної діяльності, що безумовно поширюються і на діяльність іноземних інвесторів.

В апараті Кабінету Міністрів України функції по керуванню іноземним інвестуванням безпосередньо виконує відділ іноземних інвестицій і вільних економічних зон, що організаційно входить до складу Головного керування з питань зовнішньоекономічних зв'язків.

У повноваження місцевих державних адміністрацій входять: розробка програм соціально-економічного розвитку відповідних територій, внесення речень по створенню вільних економічних зон, сприяння створенню підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення керування інвестиційною діяльністю, у тому числі і при участі іноземних інвесторів, винесення на розгляд відповідних органів речень по залученню іноземних інвестицій до економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, обов'язкова реєстрація іноземних інвестицій, ведення їхнього обліку, проведення на місцевому рівні переговорів з потенційними стратегічними інвесторами, облік частини іноземних інвестицій при складанні місцевих бюджетів і т.д.

Органами функціональної ( міжгалузевої) компетенції, у функції яких тією чи іншою мірою входить керування процесом залучення і використання іноземних інвестицій, є: Валютно-кредитна рада при Кабінеті Міністрів України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України, Міністерство закордонних справ України, Українська державна кредитно-інвестиційна компанія, Національне агенство України реконструкції і розвитку, Фонд державного майна України, Державний митний комітет України і Головна податкова адміністрація України. Вони мають повноваження надвідомчого (міжгалузевого) характеру. їхня діяльність полягає не просто у виконанні спеціальних функцій, а й у функціях координуючого змісту [23].

Слід зазначити, що, хоча за останні роки система державного керування іноземним інвестуванням в Україні не раз піддавалася змінам, але, як правило, ці кроки є недостатньо далекоглядними і відповідно, малоефективними. Це свідчить про те, що в державному регулюванні усіх видів зовнішніх надходжень в економіку України (іноземних інвестицій, іноземних кредитів і технічної допомоги) знову прийшли до того, що було Цапрацьовано раніше, зокрема - до об'єднання функцій державного керування в згаданих напрямках у рамках одного міністерства.