Організація системи управління якістю послуг, що експортуються

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОСЕРЕДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Тенденції сучасної зовнішньоекономічної діяльності в ринкових умовах

1.2 Чи може Україна стати "житницею" Європи?

1.3 Характерні види посередницьких операцій в агропромисловому комплексі

2. УПРАВЛІННЯ ПОСЕРЕДНИЦЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ТОВ "ЄВРО ТРЕЙД"

2.1 Коротка характеристика ТОВ "Євро Трейд"

2.2 Діяльність ТОВ "Євро Трейд"

2.3 Аналіз посередницької діяльності ТОВ "Євро Трейд"

3.ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ ПОСЛУГ ЩО ЕКСПОРТУЄТЬСЯ

3.1 Загальні положення системи управління якістю послуг

3.2 Процес управління якістю послуг

3.3 Ефективність прийнятих заходів щодо збільшення експорту продукції ТОВ "Євро Трейд" при рішенні комп'ютерної задачі за допомогою програми EXCEL 97// Пошук рішення

4. ОРГАНІЗАЦІЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ, ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА В ТОВ "ЄВРО РЕЙД"

4.1 Організація охорони праці

4.2 Організація безпеки життєдіяльності

4.3 Організація протипожежної безпеки

4.4 Організація охорони навколишнього середовища

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

РЕФЕРАТ

Дипломна робота на тему "Впровадження систем якості посередницьких операцій експорту сільгосппродукції (на прикладі Херсонського ТОВ "Євро Трейд")" складається з 103 сторінок, 6 малюнків і б таблиць. Робота написана з використанням ЕОМ.

У ній розглянуті важливі в нинішній час питання, що стосуються реструктуризації аграрного сектора зовнішньої економіки, розвитку сільськогосподарського виробництва, упровадження нових високоефективних, сучасних технологій у цій області. Також обговорюються проблеми експорту сільськогосподарської продукції. Запропоновано нові методи роботи підприємства на світових ринках, та систему управління якістю в здійсненні експортних торгово - посередницьких операцій.

Дано коротку характеристику підприємства і помилки в роботі попередніх періодів.

Для написання дипломної роботи було використано 70 літературних джерел, а також дані функціонування підприємства ТОВ «Євро Трейд».

ВСТУП

Сучасна економіка характеризується взаємодією чотирьох основних її суб'єктів: виробника, споживача, держави, а також посередника. Кожний з цих учасників господарських процесів має конкретні цілі у відповідності з якими будує свою діяльність.

Глибокі знання ринкових механізмів на зовнішньому ринку, принципів і методів вивчення економічної кон'юнктури, визначеної сукупності заходів результативного впливу на конкурентні позиції фірми в економіці вільної ринкової системи - такі знання необхідні для посередницької діяльності.

На сучасному етапі розвитку перед діяльністю підприємств виникають різнопланові проблеми і найскладніша з них - це управління якістю продукції: ця проблема, на сьогодні, є актуальною і вирішується на всіх рівнях управління, як на державному так міждержавному рівнях.

В умовах ринку міжнародної торгівлі і споріднених їй видів діяльності, усіх окремих підприємств та галузей економіки на зовнішньому та внутрішньому ринках повністю залежить від того, на скільки продукція та послуг відповідає стандартам якості. Звідси, проблема забезпечення і підвищення якості продукції та послуг актуальна для всіх країн і підприємств. Від її вирішення в значній мірі залежить успіх і ефективність національної економіки. Підвищення якості продукції та послуг - важливий напрямок інтенсивного ринку економіки, джерело економічного росту, ефективності суспільного виробництва. Тому необхідно враховувати те, що підвищення якості - задача довгострокова і безперервна. На кожному часовому етапі якість продукції повинна бути оптимальною, тобто такою, що максимально задовольняє потреби споживачів при відносно мінімальних затратах на їх досягнення.

Якість продукції та послуг є важливим чинником конкурентноздатності, тому кожна організація повинна розробляти та використовувати ефективні системи управління якістю. У найбільш загальному розумінні управління якістю - такі напрямки діяльністю функції загального управління, які визначають політику в галузі якості, мету і відповідальність, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості, керування якістю, забезпечення якості та поліпшення в межах системи якості; а також це управління тими чинниками та умовами, що найсуттєвіше впливають на рівень якості продукції та послуг [4]. Тому пошукові, аналізу, оцінці та класифікаційним ознакам вказаних чинників якості приділяється значна увага. Серед них: природні, технічні, технологічні, організаційні, економічні, соціально-психологічні тощо.

Україна як держава з низьким рівнем оборотного капіталу не може самостійно вибирати політику і тому, сьогодні намагається залучити світовий капітал для власного розвитку. З огляду на вимоги інтересів по приватизації майна проводить економічні реформи на селі. У цій ситуації видається Указ Президента від 03.12.2005 р. «Про негайні заходи по прискоренню реформування аграрного сектора економіки», що почав працювати в 2005 р.

Пільгове оподатковування як субсидія від держави буде здійснюватися і ще 4-6 років. До цього часу необхідно відновити матеріально-технічну базу, родючість ґрунтів, визначитися з пріоритетами і здійснювати первинну переробку сільськогосподарської продукції.

Основна задача на сьогоднішній день - відновити власне сільськогосподарське виробництво, використовуючи при цьому місцеві матеріальні і грошові ресурси, а також збільшити обсяги експорту продукції агропромислового комплексу.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Трейд» почало здійснювати свою програму реалізації покращення аграрного сектора і планує свою зовнішньоекономічну діяльність у цьому напрямку надалі. Діяльність ТОВ «Євро Трейд» спрямована на створення сприятливих умов ведення сільськогосподарського виробництва і посередницької діяльності експорту сільгосптоварів на світових ринках з метою одержання максимального доходу.

Мета дипломної роботи - оптимізація системи управління якістю продукції.

Задачі дипломної роботи:

1. Провести управлінське обстеження діяльності підприємства.

2. Проаналізувати фінансово-господарську діяльність підприємства.

3. Сформувати систему управління якістю продукції.

4. Впровадити статистичну оцінку якості послуг та проаналізувати її вплив на ефективність роботи підприємства.

Предметом дослідження даної дипломної роботи є система управління посередницьких послуг в експорті сільгосппродукції.

В практичній частині роботи використані данні товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Євро Трейд".

При написанні дипломної роботи були використані праці відомих вітчизняних та зарубіжних авторів, таких як Мескон, Ф. Котлер, Герчикова, Кредисов та інші. Крім цього, для її написання залучались законодавчі та нормативні акти України, інструкції з організації оптової та роздрібної торгівлі. Основними законами України, які використовувались в роботі, виступають Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про підприємства в Україні".

Дипломна робота складається з вступу, чотирьох розділів, закінчення, переліку використаної літератури.

В першому розділі "Теоретично методологічні аспекти посередницької діяльності" розглянуто його сучасний стан, тенденції розвитку торгово-посередницької діяльності структур на національному ринку та при здійсненні експортно-імпортних операцій. В ньому ж відображені основні проблеми та не вирішені питання посередницьких підприємств України. Проаналізовано конкурентоспроможність організацій. Які займаються реалізацією сільгосппродуктів в Україні та за її межами.

В другій частині роботи "Управління посередницькою діяльністю ТОВ "Євро Трейд" розглянуті організаційна структура організації, фінансові показники, ризики, які виникають при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, обсяги експорту фірми, проаналізований її торговий план. Приділено увагу конкурентоспроможності цього підприємства на існуючому ринку сільгосппродуктів.

Пропозиції з покращення реалізаційної діяльності організації та підвищення її конкурентоспроможності від експортних операцій. Показано їх безпосередній вплив на ефективність діяльності фірми. В цьому розділі приділено увагу системі управління якістю, який теж є виступатиме засобом підвищення конкурентоспроможності організації.

Також в роботі описані системи безпеки життєдіяльності людини при здійсненні посередницької діяльності.

У висновку сформульовані і відображені основні положення кожного розділу та роботи в цілому.

1. ТЕОРЕТИЧНО - МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

ПОСЕРЕДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Тенденції сучасної зовнішньоекономічної посередницької

діяльності в ринкових умовах

Проблема просування товарів і послуг від виробників до кінцевих споживачів постає досить гостро не тільки в Україні, але й в інших країнах. Так, в останнє десятиліття в агропромисловому комплексі економічно розвитих країн намітилася тенденція до значного збільшення питомої ваги дрібних споживачів сільгоспродуктів, що зв'язані з великими виробниками через мережу сервісних (обслуговуючих) центрів. Через такі центри розподіляється більш 50% сільгоспродуктів. Посилення ролі й значення посередницьких організацій спостерігається й у АПК України. У теоретичному плані посередник дозволяє вирішити протиріччя між ефективністю масового виробництва товарів, послуг і раціональністю індивідуального їхнього споживання. Посередницьке підприємство може виконувати основну комерційну функцію і додаткові функції по рівнобіжному просуванню товару до кінцевого споживача або самостійно (торговий дім, комерційно-посередницька фірма), або реалізуючі ряд додаткових функцій у виді замовлень іншим спеціалізованим підприємствам (реклама, фінанси, транспортні послуги, складування і т.д.).

У цілому, у практиці світової торгівлі посередники залучаються досить широко. Участь посередників підвищує економічність операцій, незважаючи на виплату посередникам винагороди:

- зростає оперативність у збуті товарів, у результаті за рахунок прискорення обороту капіталу збільшується прибуток;

- оперативна й активна реакція посередників на зміну ринкової кон'юнктури дає їм можливість успішніше працювати в інтересах експортера, реалізуючі товар на більш вигідних умовах.

Контактуючи зі споживачами, посередники є джерелом коштовної первинної інформації про рівень якості й конкурентноздатності товарів, а також:

- скорочення термінів постачання, проміжних складів, сприяють підвищенню конкурентноздатності;

- створення й розвиток збутової мережі процвітаючими посередниками заощаджує засобу експортерів;

- спеціалізація посередників звичайно, на масовому збуті визначених товарів дозволяє знизити витрати звертання на одиницю реалізованого товару і дає додаткову комерційну вигоду.

До зовнішньоторговельних операцій часто залучаються посередники, що по угодах беруть на себе зобов'язання досліджувати ринки, проводити рекламні компанії, формувати в ділових колах сприятливі думки про експортерів, інформувати експортерів про міжнародні торги, можливості майбутніх закупівель, підшукувати покупців і організовувати з ними ділові зустрічі, сприяючи при цьому висновку контрактів.

Посередники - це обличчя, які з'єднують сторони, що бажають укласти угоду. Посередники діють в області перевезення, збереження, страхування, збуту товарів і в інших сферах. Посередниками можуть виступати як окремі обличчя, так і установи. Посередники працюють за рахунок поручителя й одержують за це винагороду [16].

Під торгово-посередницькими операціями мається на увазі операції, зв'язані з купівлею і продажем товарів, виконані з доручення виробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на основі висновку чи угоди доручення [19].

Торгове посередництво -- це досить широке поняття, що включає значне коло послуг: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка і завершення угоди; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення рекламних заходів; здійснення технічного обслуговування.

До торгово-посередницьких фірм відносяться фірми, що у юридичному і господарському відношенні не залежать від виробника чи споживача товару (сюди, звичайно, не входять філії дочірні суспільства промислових компаній). Вони діють заради одержання прибутку, що створюється або як різниця між цінами, по яких вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги.

Посередницькі операції - це операції, чинені з доручення експортера чи імпортера незалежними фірмами на основі окремих доручень чи спеціальних угод, охоплюють пошук іноземного партнера, підготовку документації для здійснення угод і їхнє здійснення, транспортно-експедиторські операції, кредитно-фінансове обслуговування, страхування товарів, вивчення й аналіз ринків збуту, виконання митних формальностей і інше [16].

При виділенні видів посередницької діяльності визначальними факторами є:

1) обличчя, від імені якого діє посередник (він сам чи виробник), тобто для кого в результаті операцій посередника виникають юридичні наслідки -- для нього самого чи для виробника, що обслуговується;

2) за чий рахунок діє посередник (за свій чи за рахунок виробника)
У практиці виділяються наступні види посередницьких операцій:

- дилерські операції -- посередник діє від свого імені і за свій рахунок;

- комісійні операції -- посередник діє від свого імені, але за чужий рахунок;

- операції по договорах доручення, агентські доручення -- посередник діє від чужого імені і за чужий рахунок.

Використання торгових фірм дає визначені переваги.

1. Фірма-експортер у цьому випадку не вкладає які-небудь значні засоби в організацію збутової мережі на території країни-імпортера, тому що торгово-посередницькі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу (складські приміщення, демонстраційні зали, ремонтні майстерні, роздрібні магазини).

2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, зв'язаних з
реалізацією товару (доставка, сортування, упакування), пристосовуючи до
вимог ринку.

Істотним є використання капіталу посередницьких фірм на основі короткострокового і середньострокового кредитування. Тут велике значення мають стійкі зв'язки посередницьких фірм із банками, страховими компаніями. Нарешті, ринки деяких товарів цілком монополізовані торговими посередниками (наприклад, брокерами в Англії) і не доступні для прямих контактів зі споживачами.

Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів з ринками збуту і цілком залежить від сумлінності посередника. Комісійні фірми. їхні основні види: комісійні експортні фірми є представниками чи продавця покупця. Беруть відповідальність за: 1) своєчасність постачання товарів; 2) транспортування; 3) документальне оформлення угоди; 4) іноді гарантують технічне обслуговування; 5) страхування. Можуть виконувати й обов'язку типу індосанта. Існує різновид таких фірм за назвою конфірмаційні будинки, коли вони беруть на себе ризик по кредитах, що вони від імені виробника надають покупцю; комісійні імпортні фірми виступають представниками покупців своєї країни. Вони розміщають замовлення за кордоном від свого імені, але за рахунок вітчизняних комітентів. Крім того, можуть робити й інші послуги -- досліджувати кон'юнктуру ринку (огляди), стежити за відвантаженням товарів і т.д.

Виходячи із запропонованої класифікації у залежності від характеру функції торгових посередників, у світовій практиці розрізняють наступні види торгово-посередницьких фірм: торгові фірми, чи дилери; комісійні фірми; торгові агенти. Особливий вид агентів -- брокери.

Торгові фірми здійснюють дилерські операції по перепродажу товарів. Вони ведуться посередниками від свого імені і за свій рахунок; юридично це оформляється договорами купівлі-продажу. При цьому торговий посередник виступає стороною як договору на покупку товару, так і договору на його наступний продаж (перепродаж), а під час між покупкою й продажем він стає власником товару. Придбання права власності на товар у результаті угоди купівлі-продажу означає, що посередник, чи дилер, несе всі позови при можливій чи втраті загибелі товару.

В області зовнішньої торгівлі торгові фірми в закордонних країнах підрозділяються на торгові доми, експортні фірми, імпортні фірми, оптові фірми, роздрібні фірми, дистриб'юторів, стокистів. Ця класифікація прийнята з метою уточнення і розмежування функцій і є чисто умовної, тому що на практиці багато фірм займаються двома чи більш, а найчастіше і усіма видами дилерської діяльності.

Торгові доми -- це багато профільні, багатофункціональні компанії чи асоціації, що займаються торгово-посередницькою й комерційною діяльністю. Часто вони займаються і виробничою діяльністю, зв'язаної в основному з обробкою реалізованих товарів. У міжнародному розумінні торговий дім -- це фірма чи компанія, що представляє собою асоціацію торгових, складських, виробничих і т.д. підприємств і здійснююча свою діяльність, як у власній країні, так і за кордоном.

Експортні фірми також найчастіше виступають у ролі дилерів, закуповуючи за свій рахунок товари на внутрішньому ринку, а потім перепродуючи їх від свого імені за кордон. Свої відносини з контрагентами експортні фірми оформляють особливими дилерськими угодами, що власне кажучи є договорами закупівлі-продажу, хоча мають специфічні особливості.

Імпортні фірми є по суті своєї дилерами. Вони закуповують за свій рахунок товари за кордоном, а потім продають їх від свого імені на внутрішньому ринку промисловцям, оптовим і роздрібним торговцям.

Ці фірми створюють на складах товарні запаси і при необхідності негайно поставляють товари на внутрішній ринок. Імпортні фірми закуповують чи товари безпосередньо в іноземних експортерів, чи на товарних біржах і аукціонах, чи через закупівельні контори, що відкриваються ними за кордоном.

Оптові фірми є посередниками-дилерами між промисловими чи заготівельними підприємствами і різними торговими фірмами. Закуповуючи за свій рахунок товари великими партіями за рубежем чи усередині країни, вони надалі реалізують ці товари окремим споживачам більш дрібними партіями. За рахунок різниці в ціні створюється прибуток.

Роздрібні фірми проводять дилерські операції по імпорті й експорту товарів, не користаючись при цьому послугами експортних, імпортних і оптових фірм. Великі роздрібні фірми мають у своєму розпорядженні широку мережу філій, дочірніх компаній і закупівельних контор за рубежем. Посилкові роздрібні фірми приймають замовлення від іноземців і громадян, що проживають за межами своєї країни.

Дистриб'ютори займаються розпродажем товарів, визначених у дилерських угодах. Фірми здійснюють основні імпортні операції і виступають як торговців за договором, ув'язнених на основі угоди про надання їм права на продаж. Вони одержують виключне право на закупівлю й продаж від свого імені і за свій рахунок визначеного переліку чи товарів послуг на визначених ринках. Дистриб'юторська фірма знаходиться в країні-імпортері.

Стокисти -- дилерські фірми, що здійснюють експортно-імпортні операції на основі спеціального договору про консигнаційний склад. Такий договір полягає на додаток до основного дилерського договору про надання виключного права на продаж. Функція стокиста може бути додатковою функцією оптової фірми; стокисти мають власні склади, купують і продають товари за свій рахунок і від свого імені [20].

Брокери, прості чи посередники, -- це торгові фірми, організації, окремі обличчя, що підшукують взаємозацікавлених продавців і покупців, зводять їх, але самі безпосередньо не беруть участь в угодах. Брокер виступає на високоорганізованих ринках товарів і послуг, діє по визначених напрямках, наприклад, фрахтування, страхування. Брокери торгують великими партіями товарів, нерухомістю великої вартості, що дозволяє їм пропонувати за свої послуги більш низькі в порівнянні з іншими посередниками ставки винагороди. Вони укладають угоди за рахунок довірителя, від його або від свого імені. Через брокера проходять зустрічні пропозиції сторін, вона не стикається безпосередньо з товаром, після висновку угоди продавець відправляє товар прямо покупцю. Брокеру надаються спеціальні повноваження на висновок кожної окремої угоди, і він зобов'язаний діяти строго в межах цих повноважень.

Великі брокерські фірми співробітничають із банками в кредитуванні покупця, в окремих випадках самі виступають у ролі кредитора, приймають також на себе поручительство за виконання угоди, тобто виступають як гаранти за додаткову плату.

Найбільш поширені брокерські фірми в Англії, де вони монополізували торгівлю багатьма сировинними й іншими біржовими товарами.

На першу вимогу клієнта брокер зобов'язаний надавати йому звіт про всіх проведених із його доручення операціях. За свої послуги брокер одержує обумовлене, нерідко встановлюване торговельним порядком винагорода. Розмір цієї винагороди при товарних операціях коливається від 0,25 до 2-- 3% від суми угоди.

Права й обов'язки посередника визначаються змістом договору з його довірителем. До кола обов'язків посередника можуть бути включені:

- організація збуту й пошук зарубіжних контрагентів;

- підготовка й укладення різних угод;

- кредитування сторін і надання гарантій оплати товару покупцем;

- проведення рекламних кампаній і маркетингових досліджень;

- здійснення транспортно-експедиційних операцій (страхування вантажів при транспортуванні);

- виконання митних формальностей. Залежно від наданих довірителем повноважень посередники поділяються на такі категорії [20]:

1. Посередники, які не мають права підписувати догоди з третіми
особами. До таких належати агенти-представники, брокери та маклери.

Агент-представник представляє інтереси довірителя на певному ринку за узгодженою номенклатурою товарів. До його завдань входити передусім вивчення ринку збуту, проведення маркетингових досліджень. Агент-представник, зобов'язаний систематично інформувати довірителя про технічні вимоги до товарів і ціни, про запити споживачів, передбачувані варіанти розміщення замовлень, а також сприяти укладенню та реалізації контрактів.

Брокер - посередник, який сприяє здійсненню різних угод (комерційних, кредитних, страхових тощо) між зацікавленими сторонами-клієнтами за їх дорученням і за їх рахунок.

Маклер - особа, яка професійно займається посередництвом у сфері купівлі та продаж товарів, цінних паперів, страхування тощо. Біржовий посередник іменується маклером (дилером), оскільки він купує й продає контракти за свій рахунок на відміну від брокера, який укладає догоди для клієнтів.

2. Посередники, які мають право підписувати догоди, а третіми
особами від свого імені, але за рахунок довірителя. Це комісіонери й
консигнатори.

Комісіонер - особа, яка укладає догоди за дорученням довірителя (комітента) від свого імені, але за рахунок комітента. Томові комісіонер є посередником для комітента, а для третьої особи він буде стороною контракту купівлі-продажу, але право власності на товари, що імпортуються або експортуються за цим контрактом, належить комітентові. З комітентом комісіонер будує свої відносини на підставі договору комісії.

Консигнатор - агент, який здійснює продажів партій товар) за дорученням власника за кордоном із свого складу і від свого імені за винагороду. У консигнаційному договорі вказуються не тільки найменування товару, але і його ціна, термін продаж тощо.

3. Посередники, які підписують догоди з третіми особами від імені та
за рахунок довірителя. Такими посередниками є повірені і торговельні
агенти. Повірений або торговельний агент діють від імені і за рахунок довірителя. Обсяг його обов'язків набагато більший, ніж у комісіонера. Відносини між довірителем і повіреним регулюються агентською угодою або договором доручення.

4. Посередники, які підписують догоди з третіми особами від свого
імені та за свій рахунок. До таких посередників належати дистриб'ютори та
дилери.

Дистриб'ютор - збутовий торговельний посередник, який укладає з фірмою-виробником агентську угоду на право продаж продукції на певній території протягом узгодженого терміну. Здійснює операції від свого імені та за свій рахунок, несе всі ризики при псуванні або втраті товарів і при неплатоспроможності покупця.

Дилер - фізична або юридична особа, яка від свого імені за свій рахунок перепродує товар. Відносини між довірителями і посередниками можуть будуватися на підставі різних посередницьких договорів, зокрема. комісії сигнації, доручення, агентської догоди тощо.

1.2 Як Україну зробити "житницею" Європи?

Актуальність цієї проблеми полягає перш за все в тому, що в міжнародному розподілу праці Європа сьогодні хотіла б бачити Україну "житницею", тощо імпортувати зерно дешеве і якісне набагато вигідніше з України ніж з інших "заморських країн".

Світове зернове господарство є ключовою галуззю сільського господарства, яка забезпечує близько 70% потреби населення в харчовому рослинному білку. Як свідчить історія, світові цивілізації завжди розвивалися у тісному зв'язку з розвитком виробництва продовольства, особливо зерна і білка. Від рівня виробництва зерна значною мірою залежить стан економіки і рівень життя населення. За площею посіву і обсягами виробництва зернові культури займають провідне місце у світовому землеробстві.

Зерно було і тепер є головним джерелом продовольчих і кормових ресурсів, предметом жвавої торгівлі на внутрішньому і світовому ринках. Без зерна неможливо вирішити проблему повноцінного харчування людей і збалансованої годівлі високопродуктивних тварин та забезпечити потреби багатьох галузей промисловості.

В Україні в умовах переходу до ринкових відносин назріла необхідність активізувати процес формування ринку зерна, який є невід'ємною складовою економіки країни. Ще наприкінці XIX ст. землеробство на території України, особливо в південному регіоні, мало однобічний зерновий напрям. Тут зернові культури займали понад 70% в структурі посівних площ і в загальному російському експорті зерна чільне місце належало пшениці цього регіону. Зерно пшениці, вирощене на півдні України, мало високі хлібопекарські властивості. Зміст клейковини у ньому перевищував 30%, тому воно і мало попит на ринку. Зерно з України експортувалося з морських портів Одеси, Миколаєва, Херсона у Великобританію, Норвегію, Нідерланди, Німеччину, Австрію, Францію, Італію, Іспанію, Туніс.

На жаль до останнього часу в Україні ще не сформовано стійкого експортно-імпортного ринку зерна. З подоланням економічної кризи в Україні є всі підстави для поступового нарощування виробництва зерна з виходом його на світовий ринок. Зернове господарство в країні належить до високоефективних галузей. Витрати на його виробництво нижчі, ніж у багатьох країнах.

Експерти Світового банку та дослідження наукових установ України свідчать, що сільське господарство нашої країни значно краще пристосоване порівняно з більшістю країн Центральної і Східної Європи до розвитку інтеграції у світову економіку, зокрема через ринок зерна. У зв'язку з цим організація і розширення експортних можливостей є виключно важливим на сучасному етапі реформування АПК стратегічним напрямом розвитку сільського господарства України.

На світовому продовольчому ринку зерно посідає провідне місце. Нині зернові і зернобобові культури займають понад 755 млн. га, або близько 65% всіх орних земель світу. Найбільші площі посівів відводяться під пшеницю, рис і кукурудзу, їх частка у загальній світовій площі зернових дещо коливається по окремих роках, а в середньому становить відповідно 26,3, 26,6 і 28,4%. За розмірами посівних площ зернових культур на початок 90-х років держави розміщувались таким чином: Індія - 102,6 млн. га, Китай - 93.6,США - 65,8, Росія - 63,1, Казахстан - 23,4, Канада - 21,6, Бразилія - 18,5 і Україна - 14,6 млн. га. Найвищої урожайності зернових досягнуто
у Великобританії - 61,6 ц/га, Франції - 60,7, Японії - 58,5, Німеччині - 57.7, Чехії і Словаччині -- 52 ц/га. Загальний обсяг світового виробництва
зерна становив у 1997 році 1950, 5 млн. тонн, у 1999 році -2014,4 млн., у 2001
році - 2009,3 млн., у 2004 році - 2111,4 млн. тонн За обсягом виробництва
зерна Китай посідає перше місце - 404 млн. тонн, США - друге (312,8), Індія- третє (194,7 млн. тонн). Важливим показником розвитку зернового
господарства є виробництво зерна з розрахунку на душу населення. Так, у Канаді цей показник дорівнював 2232 кг, Казахстані - 1686, США - 1262, Угорщині - 1242. Франції - 1041. Україні -983 кг. В середньому у світі на душу населення було вироблено 379 кг зерна [33].

Головною зерновою продовольчою культурою протягом тривалого часу залишається пшениця. За період з 1909 року виробництво пшениці у світі зросло майже у 6 разів і становило у 1997 році 592,5 млн. тонн, або 30,4% загального світового збору зерна. В наступні роки виробництво цієї культури з ряду причин скоротилось на 10-12% і дорівнювало у 2001 році 528 млн. тонн. Найбільшими виробниками пшениці є Китай, валовий збір якого становить 100-106 млн. тонн, США -- 63-67 млн., Індія -- 56-59 млн., Росія -- 44-49 млн., Франція -- 31-34 млн., Канада - 31-32 млн. тонн. За обсягом валового збору пшениці Україна серед країн світу займала у найбільш урожайному 1997 році сьоме місце -- 30,4 млн. тонн.

У світовому валовому виробництві зерна до найдавніших і найважливіших високо урожайних і висококалорійних культур належать рис, який нині є основним продуктом харчування для більшої половини людства. Рис -- це культура азіатського континенту. Тут зосереджено близько 89% її посівних площ. В країнах Азії річна потреба рису на одного жителя досягає 100-150 кг. Площі посіву рису у нинішньому столітті зросли майже у 3 рази і протягом останніх півтора десятка років стабілізувались на рівні 145-148 млн. га. Рис має вищу на 80 ц/га потенціальну врожайність проти пшениці, що забезпечує його щорічний валовий збір 525-535 млн. тонн. Частка рису у світовому балансі зерна становить майже 26%.

У світовому виробництві високо енергетичного кормового зерна важливе місце займає кукурудза, яка за площами посіву посідає третє місце після пшениці та рису. Нині вона висівається на площі 130-132 млн. га. Найбільше зосереджено посівів кукурудзи в США -- 28-30 млн. га та Китаї -- 20-21 млн. га. Як відомо, в структурі світового виробництва продовольчого і кормового зерна, крім пшениці, рису і кукурудзи, чимале значення в харчуванні людей та створенні кормової бази для тваринництва мають інші зернові культури: ячмінь, сорго, овес, жито, просо, гречка, а також зернобобові - соя, горох, кормові боби, квасоля, сочевиця та деякі інші менш поширені культури. Тут насамперед слід назвати ячмінь, зерно якого використовується на кормові, продовольчі та технічні цілі. За своїми біологічними властивостями ця культура менше вибаглива до грунтово-кліматичних умов, ніж кукурудза, і тому має досить широкий ареал вирощування -- від північних районів скандинавських країн, Канади, Великобританії, країн Центральної Європи, до Близького і Південного Сходу -- Індії, Китаю та ін.

За площами посіву ячменю перше місце займає Росія. Із 75 млн. га загальної посівної площі ячменю 16 млн. га висівають у Росії, 6 млн. -- в Канаді, Україна посідає третє місце--5 млн. га. Ячмінь належить до культур з високою потенційною урожайністю. У європейських країнах -- Бельгії, Франції, Великобританії, Ірландії його урожайність досягає 54-60 ц/га. В Україні за сприятливих кліматичних умов, зокрема достатньої кількості атмосферних опадів, середня урожайність в 1997 році на площі 2,7 млн. га становила 33,6 ц/га, в 2000, році на площі 4,22 млн. га -- 32,2 ц/га, а в 2005 році -- 18,1 ц/га. Водночас у ці роки кукурудзи на площі 1,23 млн., 1,33 млн. і 689 тис. га зібрано відповідно по 38,3 і 28,4 і 25.2 ц/га. У зерновому балансі України зросла роль гороху як важливої високобілкової скоростиглої і невибагливої продовольчої та кормової культури. До того ж, у системі сівозмін ц він належить до кращих попередників для посівів озимої пшениці. Частка України у світовій площі посіву гороху становить 13-15%. Вона займає третє місце після Росії та Китаю за посівною площею (1100-1200 тис. га), а за обсягом виробництва зерна -- друге (2,5-2,7 млн. тонн) після Франції (3,4-3,6 млн. тонн). В Україні при сприятливих грунтово-кліматичних умовах недостатньо вирощують зернових круп'яних культур, серед яких основними є гречка і просо. В останні роки в країні склалась структура виробництва зерна, в якій озима пшениця становить-50-52%, ячмінь - 20-22, кукурудза - 9-10, горох -4,5-5, овес - 3, гречка - 1 і просо - 0,7-0,8%.

На світовому ринку продовольства зерно за обсягами, а також у вартісному виразі загального балансу міжнародної торгівлі займає перше місце. В останні роки на світовий ринок надходять 225-250 млн. тонн зерна, або 10-12% його валового збору. Основними експортерами зерна є США, Франція, Канада, Австралія, Аргентина. У структурі міжнародної торгівлі зерном на першому місці пшениця, другому -- кукурудза, третьому - ячмінь і четвертому -- рис. Щорічно на світовий ринок надходить 110-125 млн. тонн пшениці, або 20-22%о її валового збору. У світовому експорті цієї культури на США припадає 13-37 млн. тонн, Францію -- 19-21 млн., Канаду -- 18-23 млн. тонн. Зерно пшениці ввозять понад 170 країн світу. Найбільше його імпортують країни СНД -- 11 млн. тонн, Бразилія -- 6 млн.. Китай -- 6 млн. і Японія -- 5 млн. тонн. За 2004-2006 pp. площа зернофуражних культур у світі коливалася від 303,4 до 348,6 млн. га. Урожайність їх зросла від 1,9 до 2,89 т/га, а обсяги виробництва -- від 617,4 до 875 млн. т. (мал. 1.1)

Мал.1. 1. Світове виробництво і використання зерна

В останні десятиріччя зростав попит на зернофуражні культури на світовому ринку. У 2005 р. його експорт становив 97,5 млн. т., у тому числі кукурудзи -- 70, ячменю -- 18,5, сорго -- 6,9, вівса -- 2 млн. т. Тепер вже значно більше країн уключилися у світову торгівлю зернофуражними культурами, ніж було в 50-і роки. Основними країнами-експортерами зернофуражних культур є США - 52,3 млн. т (53,6% світового експорту), Аргентина - 9,2 млн. (9,4%), Китай - 9 млн. (9,2%), Канада - 3,8 млн. (3,9%), Австралія -- 3,4 млн. (3,5%), Угорщина -- 1,5 млн. (2,2%), Південна Африка -- 1,5 млн. (1,5%), Румунія - 400 тис. (0,6%), Україна - 400 тис. (0,6%), країни ЄС - 12,2 млн. (12,5%), інші -- 5,3 млн. т. (5,4%) (мал. 1. 2).

Мал.1. 2. Експорт зерна країнами виробниками.

Україна протягом тривалого історичного періоду належала до провідних зернових держав світу. Цьому сприяли ґрунтово-кліматичні, економічні та етнічні умови, можливості виробництва високоякісного конкурентоспроможного зерна, насамперед пшениці. Щорічні експортні його поставки ще в дореволюційний час становили понад 5 млн. тон.

Проте обсяги продажу зерна України на зарубіжному ринку нині не знаходяться у прямій залежності від обсягів його виробництва (див. табл. 1.1.). Отже, обсяги експортно-імпортних поставок зерна залежать від ряду факторів, зокрема кон'юнктури ринку, світових цін та якості продукції [64].

Таблиця 1.1. Валовий збір, експорт та імпорт зерна в Україні

Роки	Виробництво, тис. тонн	Експорт, тис. тонн	Імпорт, тис. тонн
	Пшениця
2003	13334	984,4	20,8
2003	18057	812,3	3,24
2004	14571	2766,9	0,575
2005	13128	4525,7	1,32
	Ячмінь
2003	5317	1117,2	12,8
2003	6351	461,1	0,365
2004	5393	581,7	-
2005	5760	1065,3	0,128
	Кукурудза
2003	1837	152,4	10.9
2003	5349	70,7	13,8
2004	2301	588,4	6,6
2005	1737	304,8	1,4

В Україні зернове господарство з давніх часів є провідною галуззю розвитку аграрної сфери, важливим джерелом поліпшення матеріального добробуту народу.

Сприятливі грунтово-кліматичні умови, вигідне геополітичне та територіально-економічне розташування, працьовитий український народ вивели Україну в розряд зернових держав світу. За розмірами посівних площ тривалий період вона займала серед зарубіжних країн 6 або 7, а за виробництвом зерна на душу населення - 5 чи 6 місця.

Під впливом соціально-економічних і техніко-технологічних факторів зернове виробництво в Україні протягом XX ст. набуло різновекторного розвитку. Відбулись великі зрушення у структурі посівних площ зернових культур, їх регіональному розміщенні, урожайності, валових зборах, якісному складі зерна. Вже у 1913 році зернові були посіяні на площі 24,7 млн. га, що становило 88.4% усіх посівів в Україні. Особливо високим насиченням зернових характеризувались посіви степових регіонів, де в структурі посівних площ вони досягали понад 94%. Провідне місце тоді займали озимі зернові - 7,6 млн. га, з них жито - 4,5 млн. і пшениця - 3,1 млн. га. Ярий ячмінь висівали на площі 5,82 млн. га, яру пшеницю - 5,77 млн., овес - 9 млн. га. Середня урожайність зернових становила 9,4 ц/га, а валовий збір -23,2 млн. т, значну частину якого вивозили за кордон. З початку нинішнього століття Україна рік у рік почала нарощувала експорт зерна, здобувши визнання житниці європейських країн. Так, у 1909-1913 pp. експортні його поставки становили в середньому за рік понад 5,1 млн. т.

У міру розвитку науково-технічного прогресу та інтенсифікації на його основі сільськогосподарського виробництва в Україні швидкими темпами почали розширюватись посівні площі технічних культур, зокрема цукрових буряків, соняшнику, льону-довгунцю, а також кормових культур, що привело до значного скорочення площ під зерновими культурами при істотному підвищенні їх урожайності. Так, за період з 1913 до 1997 р. зернові посіви зменшилися на 41% і становили 14583,4 тис. га, а урожайність зросла від 9,4 до 34,9 ц/га, валовий збір - у 2,2 рази і досяг рекордної величини - 51 млн. т. У посівній площі зернових під озимими було зайнято 8614 тис. га, або 59%, у тому числі пшеницею -7568 тис. га, житом - 518 тис. і ячменем - 528 тис. га. Посівні площі ярих ячменю скоротились до 2201 тис. га, пшениці - до 8 тис. і вівса - до 492 тис. га.

З урахуванням регіональних грунтово-кліматичних умов та біологічних особливостей окремих зернових культур до 1997 р. в Україні склалась певна зональна структура виробництва зерна. В степовій зоні його було зосереджено близько 45%, у Лісостепу - майже 41, на Поліссі - 13,5, в Карпатах - 1,5%.

Водночас кожна зона має свої структурні особливості у виробництві зерна. Так, у степовому регіоні озимі зернові у валовому зборі займали 66%, у тому числі пшениця - 58,8, жито - 1,7, ячмінь - 5,5%. На кукурудзу тут припадало 17,6%, ярий ячмінь - 11,7, овес -1,4, горох - 1,3, просо - 1, гречку -0,5%). У зоні Лісостепу озимі культури становили у валовому зборі зерна 48,5%), з них пшениця - 45,3, жито - 2,8, ячмінь - 0,4%. Частка ярих зернових у цій зоні дорівнювала 51,5%), у тому числі ячменю - 23,8, кукурудзи - 14,4, гороху - 5,6, вівса - 3,2, гречки - 2,2, проса - 1%.

У поліських умовах питома вага озимих зернових у валовому виробництві зерна досягла 51,4%о, з них пшениця - 34,9 і жито - 6,3%. У групі ярих зернових перше місце займав ячмінь, його частка дорівнювала 27,1%, друге - овес (9,4%о) і третє - кукурудза (4,3%). Тут значно більше, ніж у степовій і лісостеповій зонах, відводилось посівних площ для вирощування ярої пшениці. У структурі валового збору зерна її частка дорівнювала 3,2%, горох - 3, гречка - 1,1, просо - 0,3%).

Поступове удосконалення структури посівних площ з урахуванням регіональних особливостей та здійснення заходів щодо нарощування ресурсного потенціалу зернового виробництва, пов'язаного насамперед з вимогами розвитку тваринницьких галузей, забезпечило суттєве підвищення урожайності зернових культур і нарощування обсягів поповнення зернового балансу країни. У розвитку виробництва зерна, зокрема провідних зернових культур - озимої пшениці, кукурудзи і ячменю, найбільш важливими факторами є рівень забезпеченості посівів добривами, високопродуктивним сортовим насінням, а також технічні можливості проведення в оптимальні строки всіх технологічних операцій по їх вирощуванню і збиранню.

За результатами наукових досліджень (С.Бакай. Інтенсивне насінництво зернових культур. - К.: Урожай, 1999, - СІ8) встановлено, що за рахунок внесення добрив озима пшениця може забезпечити 41% приросту урожаю, кукурудза - 53, ячмінь - 49%, за рахунок сорту - відповідно 27; 34 і 34% [13].

Так, в Україні тільки за 1975-1997 pp. під зернові культури внесення мінеральних добрив збільшилось від 76 до 132 кг добрив на гектар, з них під озиму пшеницю - від 92 до 149, під кукурудзу - від 170 до 250 кг. Більш як на 41% збільшилось внесення органічних добрив на 1 га зернових посівів і становило 6,5 т, у тому числі під озиму пшеницю - 9,6 т.

Істотний вплив на підвищення урожайності зернових культур справляє впровадження у виробництво з урахуванням грунтово-кліматичних умов високо інтенсивних сортів озимої пшениці та гібридів кукурудзи .вітчизняної селекції. Широка сортозаміна у виробництві зерна пшениці була започаткована створенням нових сортів миронівської селекції, серед яких вагому роль, як відомо, відіграв сорт Миронівська 808. Виведення нових ранньостиглих високоврожайних гібридів кукурудзи, стійких проти хвороб і шкідників, зокрема Одеської 10, сприяло розширенню ареалу посівів цієї культури, підвищенню її урожайності.

Розвиток сільськогосподарської машинобудівної індустрії забезпечив зміцнення матеріально-технічної бази зерновою господарства як основи піднесення землеробства.

У 1997 р. в сільському господарстві України працювало 495 тис. тракторів, що з розрахунку на 1000 га посівної площі становило 15,2 шт. Середня збиральна площа зернових на один комбайн дорівнювала 136 га проти 180 га у 1970. У 80-х роках сільському господарству щорічно поставлялось 40-45 тис. тракторів і 12-15 тис. зернозбиральних комбайнів. Зернові культури у переважній більшості господарств розміщувались у системі сівозмін, в основному адаптованих до грунтово-кліматичних та економічних умов регіонів. Вищенаведені особливості, які характеризують динаміку розвитку виробництва зерна в Україні, незважаючи на наявність ряду досить важливих невирішених проблем, і слугують підставою для позитивної оцінки тенденцій його розвитку протягом тривалого часу, аж до початку 90-х років [64].

Одним з істотних недоліків формування структури посівних площ і валових зборів зернових є слабке розмежування виробництва зерна на продовольчі, фуражні і репродуктивні цілі. Постійні вимоги влади до виконання завдань щодо нарощування обсягів виробництва зерна не тільки для внутрішніх потреб України, а й для поповнення продовольчого балансу колишнього Радянського Союзу, спрямовувало розвиток галузі насамперед у напрямі збільшення виробництва озимої пшениці як основної продовольчої і найбільш урожайної зернової культури. Водночас в Україні, як відомо, в тваринництві згодовували близько чверті валових зборів пшениці, що це значно більше, ніж у всіх країнах Західної Європи разом взятих. При цьому слід відмітити, що у 1997 р. при одержанні найбільшого валового збору зерна - 51 млн. т на фуражні цілі було використано понад 35 мли. т, або майже 70%. Однак комбікормів виробили, навіть при досить високій питомій вазі зернових компонентів у їх складі (68-70%), лише 16 млн. т. Отже, більша половина зернового фуражу використовувалась для годівлі худоби і птиці в не переробному і незбалансованому за поживними речовинами вигляді. Це свідчить про необхідність удосконалення структури зернофуражного балансу та раціонального використання зерна.

Якщо виходити з того, що для продовольчих цілей Україні необхідно мати на рік 8-8,5 млн. т зерна, для насіння 4 млн. і на експортні поставки -3,5-4 млн., т, то на поповнення кормової бази для розвитку тваринництва може виділятись при середньорічному валовому зборі зерна 44-46 млн. т до 30 млн. т і більше. Але у посівах зернових повинні бути високобілкові і високо енергетичні зернові культури [62].

В Україні серед зернових культур невиправдано мало приділяється уваги ячменю як важливого джерела виробництва високопоживного енергетичного корму для усіх видів і статево-вікових груп тварин та птиці, а також як сировини для пивоварної та круп'яної промисловості. Кормові властивості ячменю значно вищі, ніж пшениці. Для нормальної годівлі тварин у білках ячменю не вистачає лише 20%) лізину, а в білках пшениці -43%, Ярий ячмінь належить до скоростиглих зернових культур, краще витримує посуху і може забезпечити досить високі сталі врожаї. Водночас ячмінь - культура холодного й більш вологого клімату, характерного для умов поліської зони, де кукурудза значно поступається за врожайністю. Озимий ячмінь більш поширений у південно-західних регіонах. Коротший за інші зернові культури вегетаційний період забезпечує дозрівання ячменю на 6-8 днів раніше від пшениці, що має також важливе значення для подовження строків збирання, а отже, і зменшення втрат врожаю.

У розвитку виробництва зерна особливе місце займають сортовий склад і насінництво зернових культур. За останні два-три десятиліття значно зросла роль сорту в підвищенні урожайності зернових культур. Так, у країнах Західної Європи частка селекції в підвищенні урожайності озимої пшениці досягла 60%, ячменю - 55, кукурудзи - 80%. В нашій країні, за даними наукових джерел, її питома вага у збільшенні виробництва озимої пшениці дорівнювала 50%. При цьому важливим напрямом селекційної діяльності визначено забезпечення зростання урожайності та її стабільності при високій економічній і технологічній орієнтованості сортів сільськогосподарських культур. Такі вимоги зумовлені насамперед розробкою і впровадженням у виробництво інтенсивних технологій виробництва зерна та інших видів сільськогосподарської продукції. Адже висока ефективність нових технологій може бути досягнута лише при оптимальному управлінні екологічними ресурсами полів, ростом і розвитком рослин. Йдеться про створення сортів, максимально адаптованих до конкретних екологічних умов виробництва [47].

З урахуванням наявності в Україні ряду різко контрастних екологічних зон було створено шість селекційних центрів: в Одесі - Південно-західний по селекції зернових і зернобобових, в Харкові - по селекції зернових, зернобобових і круп'яних культур, у Києві - по селекції зернових, зернобобових, круп'яних і кормових культурах, в Миронівці на Київщині і в Херсоні - по селекції зернових і зернобобових культур, у Дніпропетровську - по селекції кукурудзи. Це дало можливість консолідувати діяльність селекційних установ у напрямі здійснення комплексних досліджень та зосередження зусиль на вирішенні основного завдання - створення нових високо урожайних інтенсивних сортів сільськогосподарських культур.

Селекційним центрам вдалось зробити чимало відносно розробки ряду важливих напрямів інтенсифікації селекційного процесу, виходу вітчизняної селекції на передові рубежі сучасної науки, створення нових сортів і гібридів зернових і зернобобових культур. Певних успіхів досягнуто у розвитку державної системи насінництва, організації виробництва та забезпечення сільськогосподарських товаровиробників якісним насінням провідних зернових культур.

Економічна реформа на селі набула характеру незворотного процесу. Колективні сільськогосподарські підприємства трансформуються у нові організаційно-правові структури на основі приватної власності.

Однак системна криза, яка протягом останніх років охопила всі галузі агропромислового виробництва, призвела до суттєвого погіршення виробничої і соціальної ситуації на селі. Внаслідок не комплексного підходу до здійснення аграрної реформи, порушення еквівалентного обміну між промисловістю і сільським господарством, штучного відриву кредитно-фінансової системи від аграрної сфери економіки сталої тенденції набуло скорочення виробництва сільськогосподарської продукції, посилення руйнування ресурсного потенціалу агропромислових товаровиробників, зниження їх платоспроможності. Значно погіршилось матеріально-технічне забезпечення сільського господарства, відбувається виродження генетичного потенціалу рослинницьких і тваринницьких галузей, майже призупинився інвестиційний процес, практично не провадиться оновлення машинно-технологічного парку. За десятирічний період кількість тракторів у сільськогосподарському виробництві зменшилась майже у 2 рази, а зернозбиральних комбайнів - на 40%. Особливої гостроти набуло зменшення у кілька разів обсягів внесення мінеральних та органічних добрив. Значно погіршилось постачання хімічних засобів захисту рослин. Набула розбалансованого характеру система насінництва зернових, технічних і кормових культур. Зазначене призвело до зниження на 51% виробництва валової продукції сільського господарства в країні. Майже наполовину скоротились обсяги виробництва зерна, у 2,5 рази - цукрових буряків, у 4 рази - цукру, на 50-60% - м'яса і молока [62].

Ситуація, що склалася у сільськогосподарському виробництві, вимагає вжиття невідкладних організаційно-економічних і техніко-технологічних заходів як на державному, так і на господарському рівні, спрямованих насамперед на відновлення і розвиток конкурентоспроможного зернового виробництва з урахуванням регіональних особливостей держави. У зв'язку з цим необхідно концептуально визначити стратегічні напрями розвитку зернового господарства у сучасних умовах переходу до ринкової економіки. Тут одне з основних завдань полягає у забезпеченні раціонального поєднання розвитку рослинницьких і тваринницьких галузей, для чого слід переорієнтувати структуру виробництва продовольчого і кормового зерна у напрямі значного збільшення у зерновому балансі країни виробництва частки зерна фуражних культур, насамперед за рахунок кукурудзи і ячменю. Для забезпечення продовольчих потреб країни озиму пшеницю сильних сортів доцільно вирощувати в степовій і лісостеповій зонах. На Поліссі озима пшениця може висіватись для використання і на кормові цілі. Виробництво зерна кукурудзи економічно вигідніше розміщувати у північній частині Степу та в Лісостепу з більш стабільними умовами зволоження і достатнім температурним режимом для вирощування високих і сталих урожаїв середньоранніх, середньостиглих і середньопізніх гібридів, адаптованих до конкретних грунтово-кліматичних умов.

Розміщення посівів ячменю слід зосередити в південно-західному і західному регіонах лісостепової і поліської зон України з прохолодним кліматом і достатньою сумою річних опадів для одержання добрих врожаїв даної культури. Протягом тривалого періоду в Україні склались ареали високої концентрації виробництва гібридного насіння кукурудзи. До них належать насамперед Вінницька, Черкаська і Чернівецька області, де виробляли з розрахунку на 1000 га ріллі понад 30 ц гібридної кукурудзи. Значна її частина продукувалась у північних районах Кіровоградської та південно-західних Одеської областей, де концентрація становила від 20,1 до ЗО ц на 1000 га ріллі. Фахівцями вітчизняних і зарубіжних наукових установ доведено, що концентрація виробництва насіння пшениці, кукурудзи та інших зернових культур в екологічно сприятливих умовах, навіть при транспортуванні на великі віддалі до місць його використання, економічно скуповується приростом урожайності [33].