24

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ І. Принципи і методи менеджменту
• 1.1 Поняття і еволюція принципів управління
• 1.2 Методологічний підхід до вироблення принципів управління
• 1.3 Методи менеджменту
• 1.4 Використання методу моделювання в управлінській діяльності
• Розділ 2. Ефективний менеджмент в управлінні складським господарством
• 2.1 Місце і роль складського господарства в системі керівництва підприємством
• 2.2 Сутність та особливості організації роботи в складському господарстві
• 2.3 Структура управління складським господарством та організація роботи на складі
• Розділ 3. Аналіз ефективності роботи підприємства
• 3.1 Аналіз ефективності роботи складського господарства
• 3.2 Характеристика підприємства та складського господарства
• 3.3 Аналіз фінансових показників підприємства ЗАТ «Манометр -Харків», включаючи складське господарство
• 3.4 Охорона праці
• 3.4.1 Загальні вимоги техніки безпеки
• 3.4.2 Вимоги техніки безпеки при експлуатації устаткування
• Висновки та пропозиції
• Література
• управління менеджмент принцип метод

Вступ

Ринкові відносини, які впроваджуються в економіку нашої держави, кардинально змінюють підходи до освіти в цілому і методики підготовки економістів-менеджерів також.

Ефективним менеджментом стало оволодівати все більша кількість людей. І це не випадково, тому що з'явилася велика кількість підприємств різних форм власності, якими потрібно керувати.

В роботі виробництво розглядається як суспільний процес створювання матеріальних благ, який охоплює як виробничі сили суспільства, так і виробничі відносини людей. В цьому значенні воно виступає як економічна категорія. Виробництво - це процес, за допомогою якого люди, зв'язані визначними виробничими відносинами, використовуючи сили і природні ресурси, створюють продукти, необхідні для життя та розвитку суспільства [19]. Виробництво завжди і при всіх умовах являється суспільним. В результаті розподілу праці у ньому виділяють головні сфери матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво та транспорт), а також здійснюється подальший розподіл праці вже в межах окремих підприємств, виробничих процесів, професій. Збільшення ефективності виробництва - одна із головних задач розвитку економіки на сучасному етапі будівництва незалежної України. Необхідною передумовою її рішення являється удосконалення систем керівництва, в першу чергу за рахунок підвищення рівня їх організації. Суттєву роль у цьому грають економічна кібернетика і функціональна теорія організація.

В наш час в Україні здійснюється цілеспрямована реорганізація всього народного господарства. Змінюється форма власності. Адміністративно-командні методи керівництва підприємством змінюється на організаційно-економічні. Це вимагає не тільки використання у процесі керівництва підприємством результатів маркетингових досліджень, розробки бізнес плану, застосування методології стратегічного планування та інших атрибутів ринкової економіки, але і заглиблення, розвитку широко відомих положень, закономірностей і принципів науки та практики управління, а також притягнення закордонного досвіду.

Процес управління підприємством, де в керівній системі залучено декілька і навіть сотень людей, повинен бути відповідним чином організованим. Все це потребує від керівництва всіх рівнів цілої організації процесу керівництва, який забезпечив би ефективне керівництво виробництвом при мінімальних витратах на самокерівництво.

Метою дипломної роботи є поглиблене та розгорнуте вивчення організаційного процесу ефективного менеджменту в керівництві підприємств, а також його підрозділів, наприклад: складу готової продукції.

Виходячи із мети роботи можна виділити наступні задачі:

1. Принципи і методи ефективного менеджменту в керівництві складським господарством в сучасних умовах.

2. Удосконалення систем керівництва складським господарством на підприємстві ЗАТ «Манометр-Харків».

3. Розробка заходів по удосконаленню складського господарства на підприємстві ЗАТ «Манометр-Харків».

Предметом даного дослідження є ефективний менеджмент в організації роботи складу як частини логістичної структури підприємства.

Об'єктом дослідження є підприємство ЗАТ «Манометр-Харків».

Розділ І. Принципи і методи менеджменту

1.1 Поняття і еволюція принципів управління

У теорії і практиці принципи виконують синтезуючу функцію. Г. Гегель з цього приводу зазначив: "Потреба знайти те, з чого слід починати, виглядає незначною порівняно з потребою знайти принцип, оскільки, як здається, лише це цікаво, лише в принципі полягає сама сутність". Специфіка принципу як форми наукового пізнання полягає в його методологічній функції, у здатності бути засобом організації пізнавального процесу. В управлінській практиці принципи дають змогу об'єднати елементи соціально-технічної системи (підприємства) в єдине ціле.

Найважливіше значення в реалізації мети організації мають принципи менеджменту, які використовує у своїй діяльності управлінський персонал. У принципах менеджменту узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого - досвід управління, який виправдав себе. Вони визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності. Принципи управління похідні від загальних законів і відображають відносини, згідно з якими має створюватися, функціонувати І розвиватися система управління. Ігнорування принципів може створювати в управлінні ситуацію, яка в кінцевому підсумку може призвести до невдач в управлінській діяльності. Тому знання й урахування принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою ефективного управління.

Загальні принципи менеджменту мають відповідати таким вимогам: визначати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів; відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу; об'єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією; бути визнаними суспільством. Основоположний принцип менеджменту - забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми. Як відомо, принципи раціонального управління вперше було сформульовано основоположниками наукового менеджменту - Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем.

Центром вчення Ф. Тейлора стали чотири принципи управління індивідуальною працею працівників: науковий підхід до виконання кожного елемента роботи; науковий підхід до добору, навчання і тренування працівника; кооперація з працівниками; розподіл відповідальності за результати роботи між менеджерами і працівниками. Головні принципи менеджменту, розроблені школою наукового менеджменту і класичною адміністративною школою, подано в табл. 1.

Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності. Завдання менеджера - знайти їм розумне застосування, а головне - правильно співвіднести між собою, розглядаючи їх як цілісну систему.

Зазначимо, що Г. Емерсон одним із перших увів ряд фундаментальних положень менеджменту, наприклад: підлеглий існує для того, щоб розширювати і продовжувати особистість начальника; керівник, управлінець існує тільки для того, щоб зробити продуктивною роботу підлеглого; компетентні фахівці повинні формулювати основні справи, навчати всіх і кожного їхнього застосування і постійно стежити за всіма порушеннями; кожний вищий щабель управління існує не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто працює нижче; кожна операція на підприємстві має бути обслуговувана всіма знаннями й уміннями, які тільки є у світі.

Таблиця 1 Головні принципи менеджменту

Принцип	Зміст
Розподіл праці	Спеціалізація робіт для ефективного використання робочої сили (за рахунок скорочення кількості завдань, на які спрямовуються зусилля працівника)
Повноваження та відповідальність	Кожному працівнику має бути делеговано повноваження, достатні для того, щоб нести відповідальність за виконання роботи
Дисципліна	Робітники мають підкорятися умовам договору між ними і керівництвом, менеджери повинні застосовувати справедливі санкції до порушників порядку
Єдиноначальність	Робітник одержує розпорядження та звітує лише перед одним безпосереднім начальником
Підпорядкованість інтересів	Інтереси організації превалюють над інтересами індивіда
Єдність дій	Усі дії, що мають одну мету, слід об'єднувати в групи і здійснювати за єдиним планом
Винагорода персоналу	Справедлива винагорода працівників за їхню працю
Централізація	Єдиний порядок в організації, що має центр управління. Кращі результати досягаються при правильному співвідношенні централізації і децентралізації
Скалярний ланцюг	Нерозривний ланцюг команд, по якому передаються всі розпорядження й здійснюються комунікації між усіма рівнями ієрархії (ланцюг начальників)
Порядок	Робоче місце - для кожного працівника, і кожний працівник - на своєму місці
Справедливість	Справедливість реалізації встановлених правил і угод на всіх рівнях скалярного ланцюга
Стабільність персоналу	Орієнтація працівників на лояльність до організації і на довгострокову роботу. Висока плинність знижує ефективність роботи
Ініціатива	Заохочення незалежних суджень працівників у межах делегованих їм повноважень і виконуваних робіт
Корпоративний дух	Гармонія інтересів персоналу й організації, єдність зусиль (у єдності - сила)

До сучасних принципів менеджменту можна віднести такі: пріоритет споживача, надійне обслуговування, швидкість і зручність; висока якість; доступні ціни; опора на загальнолюдські цінності; моральність; допомога іншим підприємцям у досягненні успіху; високі стандарти діяльності; орієнтація на перспективу розвитку, розширення сфери бізнесу, підприємництва, підвищення стандартів діяльності; орієнтація на кінцеві результати діяльності; прагнення до нововведень; збереження духу новаторства, незважаючи на лідерство в даний момент; усвідомлена відповідальність за результати справи фірми; уміння викликати і підтримати ентузіазм персоналу фірми; розвиток усього кращого в людях, їхніх умінь, творчих здібностей, бажання працювати оригінально, професійно, ефективно, самостійно; розв'язання нових проблем новими методами; опора на об'єктивні закони і реальність ринкових ситуацій; наслідування лідерів; орієнтація на ясне і чітке бачення інтересів індивідуального споживання; використання конкуренції, тому що монополія - ворог високої продуктивності; чіткий, ясний і короткий виклад думок, суджень і аргументів; вчинки рішучі, але виважені, що враховують близькі й віддалені наслідки; виправлення помилок; концентрація своєї діяльності на пріоритетних програмах; вироблення реалістичних, простих, чітких критеріїв і показників оцінки своєї діяльності, регулярне звіряння з ними ділового процесу, коригування своєї стратегії, тактики, дій; відчуття себе членом команди-переможниці. Успіх забезпечують професійні знання, досвід і вміння робити конкретні справи; розширення і поглиблення зв'язків фірми із зовнішнім оточенням. Чим більше зв'язків, тим більше гармонії, узгодженості, продуктивності в діях менеджера.

До характерних принципів менеджменту належать такі: децентралізація управління фірмою з метою забезпечення тісного співробітництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю; зростання чисельності працівників, що залучаються до вироблення управлінських рішень; ототожнення працівників із фірмою, її інтересами і принципами, кожний працівник - це "людина фірми"; підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції; постійне навчання персоналу в процесі діяльності підприємства; постійний пошук альтернативних варіантів діяльності фірми; використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами; застосування нових способів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивідуальні, групові, соціальні потреби; здійснення програм довгострокового професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.; активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в характері й масштабах діяльності фірм; підприємницький стиль роботи, здатний вчасно помітити зміни в тенденціях розвитку ринку; активне використання ідей удосконалення продукції, робіт і послуг фірм-споживачів; опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми; підкреслена й підкріплена практичними діями постійна і цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників фірми й організацій, що з нею співробітничають; відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, по базується на єдності інтересів, загальнолюдських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні; підвищення ролі неформальної організації і створення атмосфери загальної залученості персоналу до справ фірми, заснованої на спільності корпоративних та індивідуальних інтересів; опора на природні інтереси персоналу фірми; співробітництво, новаторство творчої природи людини, визнання її обдарувань, зацікавленість у постійному зростанні благополуччя; створення спеціальних підрозділів, що здійснюють вироблення загальних цінностей корпорації; гармонійна взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише мається на увазі; орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси. Принципи управлінської діяльності виступають фундаментом функціонування підприємства.

1.2 Методологічний підхід до вироблення принципів управління

Причини кризи багатьох великих і успішно діючих корпорацій найчастіше полягають не в тому, що якісь функції менеджменту підприємства виконуються не так, як потрібно, і навіть не в допущених помилках. У більшості випадків усе робилося правильно, але - безрезультатно, тобто виникає ситуація, коли дії і результат не узгоджуються. За таких обставин причина кризи полягає в застарілості головних принципів і положень, на основі яких створювалася організація і здійснювалося управління нею.

Основу побудови й управління сучасною підприємницькою організацією складають принципи бізнесу, які, по-перше, визначають організаційну поведінку, рішення, що приймаються, оцінку результатів діяльності. По-друге, формують уявлення про ринки споживачів, про конкурентів, про технологію та зміни їх, про переваги і слабкі місця компанії, про джерела її прибутків. Наявність адекватних і ефективних принципів бізнесу приводить до відмінних результатів.

Характерний спад у діяльності багатьох великих і успішно діючих у минулому організацій в усьому світі пов'язаний з тим, що їхні принципи бізнесу більше не працюють. Те, що стратегія, методи, процедури, які успішно використовувалися протягом десятиліть, перестають приносити успіх, пояснюється тим, що дійсність, реальні умови, в яких діють організації, істотно змінилися, а принципи здійснення бізнесу не були відповідно змінені.

Теорія сучасного бізнесу в частині його принципів включає, по-перше, уявлення про зовнішнє середовище; умови функціонування організації; суспільство і його структуру; ринок; споживачів; технології. Цей набір уявлень визначає розуміння того, за що організації платять.

По-друге, уявлення про специфічну мету й завдання організації, її роль в економіці та суспільстві, тобто про її місію. Місія організації визначає, які результати своєї діяльності вона вважатиме видатними.

По-третє, уявлення про ключові компетенції, тобто про основу потенціалу як головного ресурсу організації, необхідного для здійснення її місії (наприклад, ринкові можливості, технічне лідерство, які сфери бізнесу слід залишити). Вони визначають, у якій сфері варто домагатися досконалості, розвивати переваги для того, щоб зберегти лідерство.

Усе це уявляється досить простим. Однак, як правило, потрібні роки копіткої роботи, аналізу й експериментування для того, щоб досягти чітких, змістовних і ефективних принципів ведення конкретного бізнесу. Кожна організація, що бажає досягти успіху, має розробити ці принципи.

Вимоги до надійних і ефективних принципів бізнесу такі:

§ уявлення про зовнішнє середовище, місію і ключові компетенції мають відповідати реальності; всі три види уявлень мають відповідати один одному;

§ принципи бізнесу мають бути відомі й зрозумілі членам організації. Цього легко досягти на ранніх етапах її існування, але згодом, у міру досягнення успіху, вони починають сприйматися як належ не, їм приділяється все менше уваги; відповідальні особи продовжують пам'ятати відповіді, але забувають запитання; принципи бізнесу перетворюються в культуру, але вона не може заміни ти їх;

§ принципи бізнесу мають постійно перевірятися і доводитися практикою, тому що вони мають характер гіпотези, якою оперують щодо постійно змінюваних об'єктів аналізу. Отже, їхньою складовою частиною має бути спроможність до самозміни, саморозвитку.

Науковим підґрунтям вироблення ефективних принципів управління підприємницькою діяльністю сучасної фірми є вивчення теоретичної спадщини класичної школи менеджменту щодо принципів менеджменту.

1.3 Методи менеджменту

Менеджмент використовує різноманітні способи, підходи та прийоми, які дають можливість: упорядкувати, націлити (спрямувати) та ефективно організувати виконання притаманних йому функцій, процедур і операцій, необхідних для здійснення управлінського впливу. В сукупності способи здійснення управлінської діяльності, які застосовуються для визначення та досягнення її мети, виступають як методи менеджменту.

У загальноприйнятому розумінні методи - це способи (прийоми) цілеспрямованого впливу суб'єкта на об'єкт для досягнення поставленої мети. Усі методи управління використовуються в практичній діяльності керівником не як окремі, розрізнені й самостійні способи впливу, а як цілісна система взаємопов'язаних та взаємодіючих конкретних методів.

У методах менеджменту виражається сутність його принципів у конкретній формі, адаптованій до реалій господарської діяльності. З їхньою допомогою менеджери (керівники) забезпечують скоординовану діяльність в організації та єдність інтересів усього персоналу. Мета і методи взаємопов'язані між собою. Кожній меті відповідають певні методи її досягнення. Тому менеджеру важливо слідкувати за відповідністю мети методам своєї діяльності.

Про те, що людство вже давно усвідомило значення методів у життєдіяльності суспільства, може свідчити одне з положень із стародавньої китайської філософії: "Цілеспрямована діяльність людини проявляється в тому, що людина має метод: мету, засіб, план дій або порядок дій для досягнення поставленої мети, а також відповідні критерії для оцінювання результатів своєї діяльності. Метод - це те, завдяки чому можна отримати результат".

Поняття методу менеджменту трактується двояко: як спосіб пізнання, дослідження об'єкта управління і як прийом, спосіб практичної управлінської діяльності.

У першому випадку це гносеологічна категорія науки управління, яка дає змогу одержати нові знання про управління.

У другому значенні термін метод стосується змісту процесу управління й означає спосіб здійснення управлінської діяльності.

У літературі з менеджменту поряд з поняттям метод як синоніми часто використовуються категорії техніка, підхід.

Сукупність методів, якими користується організація, складає її методичний інструментарій. Для характеристики методичного забезпечення менеджменту фірм також використовуються поняття методичний апарат, методична база.

Методи в менеджменті мають особливе значення. З їхньою допомогою відбувається взаємне збагачення його теорії та практики.

Так, розв'язуючи те чи інше завдання менеджменту, методи слугують меті практичного управління, надаючи в його розпорядження систему правил, прийомів та підходів, за допомогою яких скорочуються витрати часу й інших ресурсів на постановку та реалізацію мети. Разом із тим використання системи методів при вивченні нових управлінських проблем дає змогу розширити і поглибити знання про управління. Таким чином, методи сприяють розвитку теорії менеджменту, піднімаючи її на більш високий рівень.

У визначеннях методів управління як свідомо сформульованих суб'єктом управління варіантів управлінської діяльності підкреслюється їхня альтернативність, тобто можливість вибору з множини варіантів конкретного способу або прийому дій.

Узагальнюючи підходи до визначення та розуміння суті методів управління, можна зробити висновок про те, що зміст і специфіка І їх визначаються сутністю та особливостями самого управління.

Методи управління ґрунтуються на дії законів і закономірностей управління, які одночасно враховують науково-технічний рівень розвитку виробництва і рівень розвитку відносин управління.

Методи менеджменту настільки ж різноманітні, як і інтереси людей, характер їхньої роботи. У них у конкретній формі, адаптованій до реальних ситуацій бізнесу, виражається сутність його принципів. Мета методів - забезпечення гармонії, органічного поєднання індивідуальних, колективних і суспільних інтересів.

Методи менеджменту орієнтовані насамперед на високу продуктивність і ефективність діяльності персоналу фірми, на злагоджену роботу підрозділів фірми, на чітку організацію різноманітної діяльності фірми й управління нею на рівні світових стандартів. За характером дії методи умовно (формально) можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації, або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні. Методи соціальної мотивації передбачають спонукання індивіда (працівника) до орієнтації на соціальне значимі інтереси (культуру, розвиток і т. ін.).

Економічні методи впливають на майнові інтереси фірм та їхній персонал. З одного боку, вони стимулюють діяльність фірм щодо задоволення інтересів суспільства (система податків, банківських кредитів і т. ін.), з іншого - служать для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди за інновації).

Методи владної мотивації передбачають орієнтацію на дисципліну, організаційно-розпорядницькі документи та суворе виконання їх.

Організаційно-розпорядницькі методи базуються на об'єктивних законах організації спільної діяльності та управлінні нею, на природних потребах людей в упорядкованій взаємодії між собою, їхньою метою є впорядкування функцій управління, обов'язків і прав працівників, регламентація їхньої діяльності. Організаційно-розпорядницькі методи поділяються на три групи.

Організаційно-стабілізуючі методи, що встановлюють та визначають довгострокові зв'язки в системах управління між людьми і їхніми групами (структура, штати, положення про виконавців, регламенти діяльності, концепції управління).

Розпорядницькі методи забезпечують оперативне управління сумісною діяльністю людей та підприємств і представлені у формі договорів, наказів, розпоряджень.

Дисциплінарні методи призначені для підтримки стабільності організаційних зв'язків і відносин, а також відповідальності за визначену роботу.

Сутність соціально-психологічних методів зводиться до способів впливу на особистість та колективи з метою зміни ними своїх настанов у трудовій діяльності і творчій активності, а також на соціальні й психологічні інтереси фірм та їхній персонал (роль і статус особистості, групи, фірми, психологічний клімат, етика поведінки, спілкування та ін.). При цьому використовуються знання загальної і соціальної психології. Соціально-психологічні методи менеджменту поділяються на соціальні та психологічні. До соціальних методів належать: підвищення соціально-виробничої активності (копіювання лідерів, установлення стандартів зразкової поведінки в усіх сферах діяльності); підтримка соціальної спадкоємності (конкурси майстерності, присвоєння кваліфікаційних відмінностей, свята з приводу ювілеїв і успішного завершення великих ділових операцій та ін.); соціальне нормування (встановлення норм відносин між працівниками фірми, правил внутрішнього розпорядку, виробничого етикету, виробітку і неухильне дотримання єдиних цінностей для всього персоналу фірми та ін.); моральне стимулювання (індивідуальне і колективне).

Механізм використання соціальних методів включає: соціальні дослідження або виявлення проблем і напрямів впливу; соціальне планування або розробку конкретних способів впливу на людей; соціальне регулювання або розв'язання виявлених проблем і реалізацію визначених способів впливу на людей.

Психологічні методи використовуються з метою гармонізації взаємовідносин працівників фірм і встановлення найбільш сприятливого психологічного клімату. До них належать: гуманізація праці (ліквідація монотонності, колірне забарвлення приміщень і устаткування, використання спеціально підібраної музики); психологічне спонукання (заохочення творчості, ініціативи і самостійності); задоволення професійних інтересів, підвищення творчого змісту праці; розробка мети за психологічними характеристиками і розвиток необхідних психологічних рис; комплектування малих груп за критерієм психологічної сумісності працівників; установлення нормальних взаємовідносин між керівниками і підлеглими.

Методи менеджменту формуються в такій послідовності: оцінювання ситуації і поставлених завдань з метою визначення основних напрямів і видів впливу; вибір складу методів і обґрунтування їхніх якісних і кількісних параметрів; забезпечення умов для ефективного застосування обраних методів, що в кінцевому результаті формує техніку і технологію управлінської роботи.

Техніка і технологія управління. Технічні засоби, що використовуються в процесі здійснення функцій управління, утворюють техніку управління. Сьогодні як головний технічний засіб використовуються ЕОМ і насамперед ПК. До техніки управління належать також засоби збору, опрацювання та зберігання інформації.

Технологія менеджменту включає: послідовність і процедури реалізації функцій управління, систему і порядок документообігу на підприємстві, порядок використання визначеної сукупності технічних засобів для роботи з інформацією (збір, переробка, збереження, використання). Основні вимоги, що висуваються до технології менеджменту, можна звести до таких:

- формулювання проблем, розробка і вибір рішення мають бути сконцентровані на тому рівні ієрархії управління, де для цього є відповідна інформація;

- інформація має надходити від усіх підрозділів фірми, що перебувають на різних рівнях управління і виконують різні

функції;

- вибір і прийняття рішень мають виражати інтереси і можливості тих рівнів управління, на які буде покладено виконання рішення або які зацікавлені в його реалізації;

- суворе дотримання підпорядкованості у відносинах ієрархії управління, жорстка дисципліна, висока вимогливість.

Щоб правильно організувати кожний функціональний процес у системі управління, менеджеру необхідно: визначати кількість, послідовність і характер операцій, котрі складають цей процес, підібрати (розробити) для кожної операції відповідні способи, прийоми (методику), технічні засоби, визначити оптимальні умови протікання процесу в часі та просторі. Для підвищення ефективності технології управління велике значення мають аналіз, дослідження організаційних операцій, подання їх у графічній і текстовій формах, типізація і стандартизація, а звідси й проектування, поєднання однорідних операцій, переведення їх на машинне виконання з метою зниження трудомісткості процесу управління.

Поняття технологія управління тісно пов'язане з процесом алгоритмізації операцій і процедур у рамках тих або інших функцій керівної системи.

Збір і опрацювання інформації в керівній системі, підготовка й прийняття управлінських рішень, організаторська робота з реалізації рішень - усі ці процеси управлінського впливу, виконувані менеджером, слід розглядати як упорядковану послідовність операцій. Регламент змісту і послідовності операцій в інформаційному процесі виконує роль процедури процесу управління.

1.4 Використання методу моделювання в управлінській діяльності

Результати роботи виробничих систем значною мірою залежать від якості рішень, прийнятих управлінським персоналом. Тому менеджери повинні добре уявляти варіанти можливих дій і результати, пов'язані з їхнім здійсненням. У звичних умовах, що повторюються, прийняті рішення можуть базуватися на досвіді, інтуїції, здоровому глузді, тобто на уявленні про виробничу систему, що склалося в конкретного керівника-менеджера. Однак багатоваріантність, багатокритеріальність, стохастичність виробничих систем породжують завдання, найкраще розв'язання яких не лежить на поверхні і не має аналогів у минулому досвіді, а ціна помилки при сучасних масштабах виробництва дуже велика. Найбільш надійним рішенням була б постановка експериментів безпосередньо на об'єкті. Проте натурні експерименти у виробничих системах найчастіше неможливі або утруднені у зв'язку з їхньою дорожнечею, тривалістю термінів проведення, небезпекою небажаних наслідків.

У тих випадках, коли не можна провести управлінський натурний експеримент або немає даних про результати різних рішень для подібних умов у минулому, є можливість побудувати модель ситуації, яка розглядається, і провести необхідні експерименти з нею.

Для формальної побудови процесу прийняття рішень у реальних ситуаціях використовується лінійне та динамічне програмування. Останні є реальними механізмами прийняття управлінських рішень. Будь-який такий механізм є моделюванням процесу прийняття рішень суб'єктом.

Модель - це об'єкт довільної природи (матеріальний, мислений, знаковий і т. ін.), що відбиває істотні для завдання, яке розглядається, властивості об'єкта-оригіналу. Експеримент, який проводиться з моделлю системи, називається моделюванням. Моделювання дає змогу вивчити властивості об'єкта, прогнозувати його поведінку без постановки натурного експерименту.

Модель має бути здатна відображати, відтворювати або замінювати оригінал у його головних рисах так, щоб її вивчення давало нову інформацію про об'єкт, а точніше, - про цілий клас об'єктів, для яких актуальне завдання, що розглядається. Оскільки в різних завданнях для однієї і тієї ж системи можуть бути задіяні істотно різні її властивості, то для їхнього опису можуть знадобитися різні моделі. Кожна з них буде відбивати головні, з погляду цього завдання, властивості системи й ігнорувати ті властивості, характеристики, які не вимагаються для розв'язання цього завдання. Таким чином, модель завжди існує разом із завданням, яке вирішується. Про модель будь-якого досліджуваного об'єкта є сенс говорити тільки тоді, коли добре з'ясовано завдання, стосовно якого створюється і буде використовуватися модель.

Після створення моделі частину рішень, що раніше вироблялися інтуїтивно, можна приймати на основі кількісних рекомендацій, одержаних у результаті аналізу моделі.

Типи моделей. Усі системи залежно від можливостей формалізованого опису їх можна поділити на три типи: добре структуровані, слабоструктуровані, неструктуровані.

Добре структуровані системи характеризуються наявністю стійких зв'язків і залежностей між підсистемами, що піддаються кількісним оцінкам. Управління такими системами можливе на основі стандартних процедур, правил, методик, розрахунків. Завдання, що виникають, можуть бути одноваріантними (розв'язувані методом прямого рахунку) або різноманітними (оптимізаційними).

У слабоструктурованих системах зв'язки між підсистемами чітко не регламентовані, мають несталий характер, не піддаються точному кількісному опису. При прийнятті рішення велика роль суб'єктивного фактора - багато рішень приймаються на основі екстраполяції оцінок. Специфіка слабоструктурованих завдань полягає в необхідності участі в їхньому розв'язанні колективу людей, частина з яких відповідає за ухвалення рішення.

Неструктуровані системи відрізняються неможливістю формалізації мети і критеріїв оцінки. Для цих систем характерні якісні постановки завдань, в яких кількісні залежності між складовими не відомі, формальних методів рішення немає, а вибір варіантів рішення утруднений невизначеністю мети діяльності й альтернативних способів досягнення їх. У вирішенні таких завдань переважну роль відіграють експертно-евристичні методи.

За способом подачі можна виділити три основні типи моделей: концептуальні, матеріальні, знакові.

Концептуальна модель - це певний ідеальний образ об'єкта, що залежить не тільки від його об'єктивно існуючих властивостей, а й від знань, досвіду та інших факторів, властивих суб'єктові-дослідникові.

Для того щоб перевести концептуальну модель з форми уявного образу у форму використання відповідно до свого призначення, можуть застосовуватися мовний (вербальний) опис, графічні засоби, математичні символи, відомі засоби різних спеціальних мов подачі даних і знань.

Деталізація концептуальної моделі, приведення її до вигляду, який дає змогу експериментувати з моделлю для одержання інформації про об'єкт, може здійснюватися в двох основних формах: матеріальній і знаковій.

Матеріальні моделі можна поділити на три типи: предметні, фізичні, аналогові.

Предметні (геометричні) моделі призначені для відтворення й аналізу переважно тих властивостей об'єкта, що визначаються його розмірами, формою, іншими ознаками, які характеризують об'єкт без урахування його внутрішньої природи. Типовий приклад - макети в архітектурі й техніці, навчальні муляжі.

Фізичні моделі дати змогу відтворювати і вивчати властивості об'єкта або процесу, зберігаючи його фізичну природу або хімічні властивості. Це лабораторні дослідні установки в хімічних технологіях, гідродинамічні моделі кораблів і гідротехнічних споруд, аеродинамічні моделі літальних апаратів і т. ін. Фізичні моделі засновано на теорії подібностей, за допомогою якої встановлюється відповідність між оригіналом і моделлю. Фізичне моделювання призначене для вивчення властивостей і поведінки об'єкта-оригіналу в різних умовах зовнішнього середовища при різних варіантах реалізації самого оригіналу.

Аналогові моделі служать тій же меті, що й фізичні, але природа процесів, що протікають в оригіналі моделі, різна. Типовий приклад - електронне моделювання на аналоговій обчислювальній машині або електронній моделюючій установці процесів, що мають механічну, хімічну й іншу природу (коливання центра мас автомобіля при русі в різних дорожніх умовах, поведінка літака при польоті в повітряній атмосфері, протікання хімічної реакції залежно від активності каталізатора та ін.). В основі аналогового моделювання лежить подібність між математичними описами процесів оригіналу і моделі.

Знакові моделі відбивають властивості оригіналу за допомогою різноманітних символів і можуть бути поділені на мовно-описові, графічні і математичні. Мовно-описова (вербальна, лінгвістична) модель є описом властивостей реального або уявного об'єкта певною природною мовою. Це може бути технічне завдання, постановка завдання при проектуванні АСУ, пояснювальна записка до проекту і т. ін. Розробка такої моделі допускає досить велику свободу у виборі засобів і способів опису, обмежену синтаксичними та семантичними нормами використовуваної мови, а також вимогами формально-нормативного характеру (вимоги Держстандарту). Такі моделі дають змогу описати об'єкт достатньо повно, однак їх не можна використовувати безпосередньо для аналізу, прогнозу, одержання нової інформації про об'єкт.

Графічні моделі залежно від призначення можна поділити на портретні й умовні. Графічно портретна (іронічна) модель - модель, котра графічними засобами відображає реально або теоретично властивості, характеристики об'єкта (креслення конструкції, план місцевості, схема маршрутів міського транспорту та ін.).

Графічна умовна модель служить для відображення у вигляді графічного способу характеристик, властивостей об'єкта, безпосередньо недоступних для спостереження (графіки, що відображають функціональні зв'язки між змінними, гістограми, що характеризують розподіл випадкових величин за результатами експерименту, діаграми стану в металознавстві).

Математична модель - опис внутрішніх властивостей системи та істотних для розглядуваного завдання процесів мовою математики (функціональні й логічні залежності, алгебраїчні системи; диференціальні рівняння, графічні структури і т. ін.). Побудова математичної моделі означає перехід від змістовного опису об'єкта моделювання до формального і дає змогу застосувати для дослідження властивостей об'єкта формальні перетворення, його описи, характер яких залежить від виду математичної моделі, тобто в результаті від розглядуваного завдання.

Якщо розглядаються завдання, пов'язані з функціонуванням системи як цілого, то головний інтерес являє її взаємодія з навколишнім середовищем, а особливості внутрішньої побудови, склад підсистем і закономірності процесів, що протікають у них, може бути опущено. У такому випадку говорять про функціональну модель, тобто модель, котра відображає основні особливості функціонування системи.

В інших випадках, навпаки, інтерес являють особливості побудови системи, склад підсистем і взаємозв'язки між ними. Моделі, що відбивають ці властивості, називаються структурними. При їхній побудові та дослідженні широко використовується математичний апарат теорії графів. При побудові функціональних моделей, як правило, описується стан великої системи: причинно-наслідкові зв'язки, які визначають зміну станів; можливості впливати на них у потрібному напрямі та зіставляти різні варіанти управління (впливу), що приводять до бажаної мети. Стан системи як об'єкта моделювання можна описати деякою множиною величин, що групуються залежно від характеру їхньої участі в процесі. Загалом можна виділити вектор вхідних (некерованих) змінних: X = (X1, Х2, ..., Хn ), вектор вихідних змінних: Y = (Y1, Y2, ..., Yn), вектор керованих впливів: U = (U1, U2, ..., Uk) і вектор параметрів: G = (G1, G2, ..., Gр).

У математичних моделях виробничих систем вхідними змінними є характеристики виробничих процесів, що можуть бути визначені, але не підлягають зміні, наприклад, контрольований склад вихідної сировини, обсяги і терміни постачання сировини та матеріалів. Керованими називаються змінні, на які можна впливати, значення яких можна розраховувати, вибирати для досягнення бажаних результатів; розподіл завдання за групами устаткування, визначення порядку запуску деталей у виробництво, розрахунок складу шихти і т. ін.

Вихідними називаються змінні, значення яких залежать від вхідних (керованих і некерованих) змінних. Це, наприклад, собівартість продукції, прибуток, обсяги реалізації, сукупні витрати, стан основних фондів. Як приклад найчастіше використовуються різні норми і нормативи, директивні планові завдання за основними показниками виробничої діяльності. Для змінних X, Y, U характерно те, що їхні числові значення в ході процесу можуть змінюватися на деякій ділянці, а параметри G постійні, але можуть бути іншими в аналогічних процесах.

Функціональну модель у найпростішому випадку може бути подано у вигляді: Y = F(Х, U, G), де F - функціональна залежність, що пов'язує змінні та параметри системи.

Отже, математична модель має характеризувати поведінку вихідних змінних У залежно від значень параметрів і некерованих вхідних змінних, параметрів і керованих вхідних змінних, а також враховуючи зміни керованих змінних. Звичайно, при побудові моделі вибір складу вихідних змінних, що включаються в модель, не викликає труднощів, тому що вони визначаються самим завданням моделювання. Вибір вхідних змінних, керованих і некерованих, може бути виконаний різними способами, причому тут, крім визначення завдання, важливі вимоги точності й простоти, що висуваються до моделі. Якщо вхідних змінних занадто мало, модель втрачає точність, може стати неадекватною об'єкту; якщо їх надто багато - необхідні ресурси пам'яті й швидкості обчислень можуть перевищити наявні ресурси ЕОМ.

Моделі мають бути сформульовані так, щоб для застосування їх вимагались лише доступні дані. Якщо, наприклад, недостатні запаси товарів призвели до збитків у торгівлі, то модель рішення, яке передбачає визначення оптимального рівня запасів, має включати систему грошових штрафів за ці збитки.

Модель має вимагати лише здійсненних реальних розрахунків. Наприклад, застосування методів лінійного програмування для складання графіка роботи сучасного великого підприємства може виявитися нездійсненним, бо час, необхідний для цих розрахунків, буде надто великим навіть для комп'ютерів. Завдання теорії прийняття рішень полягає в тому, щоб знаходити такі альтернативи, які ймовірно лише в наближенні, вимагають невеликого обсягу розрахунків.

Моделі не можуть потребувати недоступної прогнозної інформації. Програми, які будуть вимагати від відділу збуту оцінки товарообігу за другу половину наступного місяця, в процесі прийняття ділового рішення не будуть мати широкого застосування, ні описового, ні нормативного.

Моделі описуються з погляду тих вихідних моментів, з якими, скоріше всього, той, хто приймає рішення, розпочне процедуру прийняття рішень.

Розділ 2. Ефективний менеджмент в управлінні складським господарством

2.1 Місце і роль складського господарства в системі керівництва підприємством

В нашій державі йде процес перебудови і оновлення всіх сторін житі суспільства. Треба зробити рішучі кроки в підвищенні темпів і ефективності розвитку економіки на базі прискорення науково-технічного прогресу, технічного переозброєння і реконструкції промислового та складської виробництва, інтенсивного використання збудованого виробничого потенціал; удосконалення системи керівництва господарським механізмом і в досягненні ь цій основі подальшого благоустрою людей.

В сучасних умовах господарювання важлива роль належить організації складського господарства. Добра робота складу на підприємстві впливає на весь процес матеріально-технічного постачання, а забезпечення збереження матеріальних цінностей, прискорення їхнього руху від постачальників д споживачів при найменших витратах на економічні показники виробничих підприємств.

Складське господарство являється необхідним елементом суспільного виробництва і має свою структуру. Основні задачі складського господарств заключаються у збереженні якості продукції виробничих ресурсів виконання всі необхідних операцій по вантажу продукції на різних етапах. Складське господарство - це матеріально-технічна база постачання, від неї залежить якість і ефективність забезпечення споживачів матеріальними ресурсами. Складське господарство промислових підприємств безпосередньо зв'язано з виробничим підрозділами і предназначено для збереження виробничих запосів, запасів готове продукції, напівфабрикатів власного виробництва, комплектуючих виробів формування міжопераційних закладів.

Складська форма постачання сприяє скороченню запасів у споживачів. Запаси на підприємстві володіють значно більшою маневреностью, ніж запаси у споживачів.

Формування оптимального співвідношення між складським і транзитним постачанням дозволяє одержати значний економічний ефект, за рахунок прискорення обіговості матеріальних ресурсів, скорочення виробничих запасів і розмірів оборотних фондів. Роль та значення складського господарства суспільнодержавної системи матеріально-технічного забезпечення значно виросло при переході на повний господарський рахунок і самофінансування. Розвиток матеріально-технічної бази складського господарства, здійснення єдиної технічної політики, комплексної механізації і автоматизації вантажних та транспортних складських робіт по всьому шляху руху вантажу від постачальника до споживача набуває особливого значення.

Складське постачання в економічно справджених розмірах вигідно споживачам, так як забезпечує надійність і комплексність поставок в невеликій кількості, дозволяє знизити споживачам розходи на будівництво власних складів, на переробку і зберігання вантажів.

В забезпеченні росту суспільного виробництва важлива роль належить матеріально-технічному постачанню, яке здійснюється через склади підприємств. Успішна виробнича діяльність підприємств залежить від повсякденного забезпечення їх необхідною сировиною, матеріалами, паливом, інструментом, устаткуванням, здійсненого системою матеріально-технічного постачання. Виробничо-технічною базою системи постачання і збуту є складське господарство. Серед великого різноманіття складів і баз, які беруть участь у процесі постачання, важливу роль грають склади промислових підприємств. Склади на сучасних підприємствах на рівні з допоміжними цехами і транспортом являються важливим елементом у виробничій структурі підприємства. Від якості роботи складу в значній мірі залежить своєчасне виконання плану виробництва по об'єму і номенклатурі випуску продукції. Основним призначенням складу на підприємстві є:

Накопичення необхідних запасів палива, сировини, матеріалів, виробів і забезпечення своєчасного постачання до споживачів.

Забезпечення збереження матеріальних цінностей.

Здійснення раціональної організації вантажних і складських робіт з мінімальними затратами праці і грошовими коштами.

Правильне використання складської площі та об'ємів і раціональної експлуатації внутрішнього складського устаткування.

Здійснення належної підготовки матеріальних ресурсів до виробничого споживання.

Сприяння правильному розходу матеріалів згідно установлених норм і раціональному використанню відходів.

Своєчасне виявлення і мобілізація надмірних матеріальних цінностей, не використаних для виробничо-господарських потреб підприємства.

Забезпечення планових органів підприємства необхідною інформацією про наявність запасів матеріальних цінностей, їх надходження і витрати.

Головною задачею матеріальних складів являється концентрація та тимчасове зберігання матеріальних цінностей з ціллю повного і ритмічного забезпечення підприємства необхідними матеріальними ресурсами у відповідності з планами матеріально-технічного постачання. Роль кожного матеріального складу в суспільному процесі просування матеріальних цінностей від поставщика до споживача залежить від застосованої форми постачання транзитної чи складської. При транзитній формі поставок матеріальних цінностей із складу готової продукції підприємства-поставщика відвантажують безпосередньо на склад підприємства-споживача. Ця форма постачання прямолінійна, проста і тому найбільш раціональна. Вона здійснюється між двома підприємствами без проміжних перевантажень. Транзитний спосіб руху в принципі являються найбільш економним, так як скорочує накладні витрати на матеріали, дає можливість при вірній організації транзитного завозу знизити запаси матеріалів на складах споживачів. Однак він може застосовуватись лише в тих випадках, коли на адресу одного споживача в певний період відвантажується поставщиком порівняно велика кількість матеріалів, яке дозволяє повністю завантажити відповідний транспортний засіб і здійснюється відвантаження матеріалів з невеликим інтервалом часу.

Можливість використання транзитної форми постачання визначається об'єктом споживання матеріалів, а також установленої для нього транзитної норми, під якою мається на увазі мінімально допустима кількість продукції, відвантажене підприємством-постачальником в адрес споживача по одному замовленню. Транзитний спосіб доставки матеріалів застосовується і в тих випадках, коли споживач знаходиться недалеко від постачальника (на відстані приблизно 150-200 км) і доставка матеріалів може здійснити автотранспортом. З цього можна зробити висновок, що транзитна форма руху матеріалів успішно застосовується в тих випадках, коли споживачу доставляється партія продукції через проміжок часу, не перебільшений установленої величини запасу в днях для даного матеріалу.

Складська форма поставки пристосовується на підприємствах, споживаючих невелику кількість окремих видів матеріалів. Така форма поставки дозволяє підприємству-споживачу замовляти матеріал в потрібній кількості незалежно від транзитних і замовних норм. Так як матеріали на підприємстві поставляються з великою частотою, ніж при транзитній формі постачання, то складська форма поставок сприяє значному скороченню запасів матеріальних ресурсів у споживачів. При розширенні складського постачання запас матеріалів на базах збільшується. Однак суспільний абсолютний розмір запасу в результаті розширення складської форми постачання зменшується. Слід також мати на увазі, що запаси на підприємстві мають більшу маневреність і дозволяє обслуговувати ширше коло споживачів. Перевага складської форми поставок являється можливість більш широкого застосування комплексного постачання підприємств. Вибір тої чи іншої форми поставок матеріалів споживачам повинно визначатися необхідними техніко-економічними розрахунки, в яких необхідно ураховувати плюсові сторони і недоліки тої чи іншої форми постачання.

Під складом розуміють пристрій, предназначений для приймання і зберігання різних матеріальних цінностей, підготовки їх до виробничого споживання, безперебійному і ритмічному забезпеченню ними споживачами.

Для зберігання палива, сировини, матеріалів, виробів і устаткування на складах підприємств улаштовуються різі склади. Ці склади класифікуються по слідуючим прикметам:

* характеру діяльності, або по призначенню;

* виду і характеру зберігання матеріалів;

* типу споруди - конструкції;

* місцерозташуванню і масштабу дії;

* ступінь вогнестійкості.

По характеру діяльності склади підприємств діляться на матеріальні, внутрішньовиробничі та постачальні.

1. Матеріальні склади знаходяться в веденні органів матеріально технічного постачання підприємств. На цих складах зберігаються матеріальні запаси, призначені для забезпечення непереривного і безперебійного виробничого процесу. Робота цих складів повинна будуватися з урахуванням вимог виробничого процесу і планового його забезпечення матеріалами. Від чіткої роботи складу в значній мірі залежить успіх роботи підприємства, ритмічності виробництва, виконання і перевиконання виробничого плану.

До внутрішньовиробничого складу відносяться міжцехові склади, на яких зосереджується продукція цехів підприємства, призначена для подальшої обробки і використання в виробництві інших цехів. На внутрішньоцехових складах зберігаються мінімально необхідні запаси матеріалів і виробів, а також міжопераційні задачі продукції для поточного обслуговування робочих місць і безперебійного виконання завдань та графіків виробництва. Міжцехові склади упорядковуються виробничо-диспетчерському відділу, а внутрішньоцехові -керівництву відповідних цехів. Постачальні склади знаходяться у введені постачання підприємств. В них зберігається готова продукція підприємств, яка підлягає відвантаженню споживачам у відповідності з установленим планом реалізації продукції.

2. По виду і характеру зберігання матеріалів склади підприємств діляться на універсальні і спеціалізовані. Універсальні склади пристосовані до зберігання самих різних матеріалів. До них відносяться центральні матеріальні склади, призначені для зберігання різних матеріалів і виробів виробничого та господарського призначення і деяких інших складів. Спеціалізовані склади призначені для зберігання окремих видів матеріалів. До них відносяться склади шихтових і формовочних матеріалів, твердого та рідкого палива, мастильних, хімічних, будівельних та інших матеріалів.