Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• Вступ
• 1. Теоретико-методичні основи управління фінансовими ресурсами підприємства
• 1.1 Фінансові ресурси як економічна категорія та підходи до визначення їх сутності
• 1.2 Склад, характеристика та класифікація фінансових ресурсів
• 1.3 Проблеми формування стратегії та тактики в управлінні фінансовими ресурсами підприємства
• 2 Аналіз фінансової діяльності державного підприємства
• 2.1 Аналіз рентабельності, ліквідності та платоспроможності підприємства
• 2.2 Аналіз ділової активності та структури майна підприємства 49
• 2.3 Аналіз ефективності використання джерел фінансування діяльності підприємства
• 3 Удосконалення процесу управління фінансовими ресурсами підприємства
• 3.1 Побудова структурно-функціональної моделі удосконалення процесу управління фінансовими ресурсами підприємства
• 3.2 Розробка моделі оцінки впливу на прибуток абсолютних та відносних показників
• 3.3 Методичний підхід до управління показником прибутковості підприємства з урахуванням інфляції
• 4 Охорона праці та навколишнього середовища
• 4.1 Санітарно-гігієнічні умови праці
• 4.2 Організація безпечних умов праці
• 4.3 Пожежна безпека
• 5 Цивільна оборона
• 5.1 Основи стійкості роботи промислових підприємств
• 5.2 Вимоги до стійкості функціонування промислових підприємств
• 5.3 Організація і проведення досліджень з оцінки стійкості об'єкта
• 5.4 Шляхи і способи підвищення стійкості роботи об'єктів
• Висновки
• Список джерел інформації

ВСТУП

управління фінансовий ресурс підприємство

Реформування економічної системи України зумовлює необхідність підвищення ролі фінансового управління як найважливішого елемента загальної системи управління підприємством. У цьому зв'язку виникає практична потреба перегляду підходів щодо питань формування та використання фінансових ресурсів підприємств.

Динамічний розвиток підприємницької діяльності в Україні супроводжується значними економічними суперечностями, що зумовлені особливістю ринкової трансформації. Однією із найважливіших проблем з якою стикаються вітчизняні підприємства є недостатня ефективність управління їх фінансовими ресурсами в умовах переходу до ринку. З врахуванням того, що фінансові ресурси - найважливіший чинник економічного зростання, процес управління фінансовими ресурсами підприємств необхідно трактувати як центральну ланку усього комплексу заходів спрямованих на його забезпечення. У зв'язку з цим перехід України до ринкових відносин потребує від науковців та практиків здійснення систематизації та доповнення теоретичних уявлень про процес управління фінансовими ресурсами підприємств у перехідній економіці України, виявлення причин її недоліків, розроблення окремих рекомендацій щодо їх усунення на рівні підприємства та економіки в цілому.

Фінансові ресурси підприємства забезпечують безперервність процесу виробництва та реалізації продукції. Не потребує доведення той факт, що розвиток підприємництва неможливий без надходження фінансових ресурсів, які формуються з різних джерел. При цьому важливе значення має оптимальне визначення їхньої структури, що сприяє мінімізації залучення додаткових фінансових ресурсів за рахунок кредитів. Відомо, що висока питома вага залучених ресурсів ускладнює фінансову діяльність підприємств і потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, процентів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємств. Це обумовлює необхідність у кожному конкретному випадку глибоко обґрунтовувати доцільність залучення запозичених фінансових ресурсів у господарську діяльність підприємств. Для забезпечення економічного зростання як на макро-, так і на мікрорівні, підприємство повинно виважено управляти фінансовими ресурсами, зокрема ефективно їх формувати та використовувати.. Адже саме від цього залежить фінансова стабільність держави. За сучасних умов значно підвищуються вимоги до ефективного управління фінансовими ресурсами. Від того, наскільки ефективно і доцільно вони трансформуються в основні засоби і оборотні активи, залежить фінансова успішність підприємства в цілому, його власників і працівників.

Фінансові ресурси за умов реформування економіки України - важливий вид ресурсів підприємства, що трансформується в будь-який інший вид ресурсів. Віддаючи належне дослідженням учених-економістів у цій сфері, зауважимо, що на сьогодні ще не повною мірою розв'язано питання щодо розкриття економічної природи і категоріальної сутності фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, недостатньо досліджуваною залишається фінансова діяльність підприємств за умов перехідної економіки. Усе це об'єктивно потребує нових підходів до формування та використання фінансових ресурсів як з погляду теорії, так і практики.

Актуальність зазначених питань зумовила вибір теми дипломної роботи, визначила мету та задачі дослідження.

Метою дипломної роботи є дослідження сутності фінансових ресурсів суб'єктів господарювання, механізму формування та ефективності їх використання в умовах становлення ринкових відносин.

Для досягнення поставленої мети було вирішено такі задачі: розкрити сутність та розглянути класифікацію фінансових ресурсів; визначити особливості формування фінансових ресурсів на підприємстві та дати оцінку ефективності їх використання при формуванні кінцевого результата фінансово-господарської діяльності підприємств; виявити проблеми стратегії та тактики в управлінні фінансовими ресурсами; побудувати структурно-функціональну модель удосконалення процесу управління фінансовими ресурсами; розробити методику обґрунтування показника прибутковості підприємства.

Об'єктом дослідження є фінансові ресурси вітчизняних промислових підприємств.

Предмет дослідження - це процес управління фінансовими ресурсами підприємств у перехідній економіці України.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є положення сучасної економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених та фахівців у сфері управління фінансовими ресурсами підприємств в умовах переходу до ринкових відносин.

Для досягнення поставленої в роботі мети було використано такі методи дослідження: теоретичного узагальнення і порівняння - для розкриття змісту та сутності поняття "фінансові ресурси підприємств", "управління фінансовими ресурсами". Значення одержаних результатів полягає в тому, що впровадження розроблених методичних підходів до ефективного управління фінансовими ресурсами в практичну діяльність підприємств дозволяє:

- створювати дієву систему управління фінансовими ресурсами підприємства за рахунок конкретизації структури відповідної системи управління і теоретично обґрунтованого стратегічного підходу до управління його фінансовими ресурсами;

- підвищувати ефективність системи управління фінансовими ресурсами підприємства для забезпечення економічного зростання на макро- та мікрорівні;

- раціонально використовувати фінансові ресурси підприємства на основі об'єктивної оцінки витрат на формування інформаційного середовища, удосконалення системи їх використання рекомендацій щодо управління фінансовими ресурсами підприємства при прийнятті інвестиційних рішень в ринкових умовах.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Фінансові ресурси як економічна категорія та підходи до визначення їх сутності

В українській економічній думці на сьогодні існує дуже багато визначень фінансових ресурсів підприємства. Така неоднозначність відображає, по-перше, відірваність вітчизняної економічної науки від тих процесів, перетворень і явищ, які нині відбуваються в українській економіці. По-друге, це свідчить, про певне нерозуміння функціонування ринкової економіки та її законів, які поступово, але неухильно приходять на зміну командно-адміністративній системі, або принаймні про невдалу спробу поєднати закономірності цих двох систем у єдиному симбіозі.

Зосередившись на понятті фінансових ресурсів підприємства, не .будемо розглядати тих визначень фінансових ресурсів, які були сформульовані ще за радянських часів. У них фінансовим ресурсам підприємницьких структур відводилася підпорядкована роль щодо фінансових ресурсів держави. Сьогодні ж лінія поділу між фінансовими ресурсами держави і підприємств у багатьох авторів проходить чіткіше. Погляньмо на деякі з тих визначень, які були сформульовані в 90-ті роки XX століття українськими і російськими авторами, тобто в період становлення нових української і російської економік [51].

На думку М.Я. Коробова фінансові ресурси підприємства - це його власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту, національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства [31].

Большакова С.В. визначає фінансові ресурси підприємства, як грошові доходи і надходження, які перебувають у розпорядженні суб'єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат із розширеного відтворення і економічного стимулювання [8].

Титова Н.А. вважає, що фінансові ресурси фірми - це частина грошових ресурсів у вигляді доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і виконання затрат із забезпечення розширеного відтворення [62].

На думку О.Д. Василика фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб [12].

І.В. Зятковський фактично наводить узагальнений підсумок визначень фінансових ресурсів і характеризує їх як сукупність фондів грошових коштів, доходів і відрахувань або надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств [23].

В.М. Опарін вважає, що фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні засоби та обігові кошти підприємства. Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє під фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів [45].

Із наведених вище визначень можна зробити висновок, що більшість авторів розуміє підприємство фінансовими ресурсами грошові накопичення, доходи і надходження або ж фонди грошових ресурсів.

Звернімося до такого поняття, як фонди та їх відношення до фінансових ресурсів. Ось що про це пише О.Д. Василик: "... не всі грошові ресурси є фінансовими ресурсами. Поняття "грошові ресурси" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові ресурси стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання" [12]. Можливо, це твердження можна використати стосовно держави, проте в сьогоднішніх умовах його надзвичайно важко застосувати щодо сучасних підприємств.

Жодне сучасне підприємство не може дозволити собі такої розкоші, щоб спочатку залучати кошти, а потім перетворювати їх у фінансові ресурси для подальшого використання. Чому? По-перше, жодна копійка не надходить до підприємства просто так. Обов'язково проти кожної копійки, залученої підприємством, виступає або товар, або зобов'язання підприємства у вигляді цінних паперів. І по-друге, кожну копійку підприємство намагається залучати під прогнозований раніше напрям розвитку. Підприємство в сучасних умовах не може тримати довго на розрахунковому рахунку залучені кошти або ж формувати спочатку спеціальні фонди з них, а вже потім вкладати в реальні основні і оборотні засоби. Чим швидше підприємство пустить в обіг кошти, тим більшу величину доходу і прибутку воно може отримати в майбутньому. В іншому разі кожна хвилина "простоювання" коштів може вилитися підприємству у небажані збитки або недоотримані прибутки.

Отже, спочатку відбувається процес прогнозування розвитку, а вже потім для втілення в життя цього прогнозу залучаються відповідні кошти. Такий процес на підприємстві одразу кожну залучену копійку перетворює у фінансовий ресурс, а згодом - через купівлю основних і оборотних засобів - у капітал. Тільки держава має право вилучати кошти, підприємство ж може лише залучати, і це залучення повинно бути завжди обґрунтованим, якщо компанія хоче мати успіх.

Сьогодні поняття "фонди" як організаційна форма руху коштів починає зникати з лексикону підприємства (в економічній літературі "фонди трактуються лише як загальне джерело коштів). Для цього достатньо поглянути на нову форму балансу, в якій жодного разу не згадуються фонди, а старі фонди замінені простим поняттям "капітал". Щодо фондів, то, наприклад, В.В. Ковальов так пише про них: "Взагалі до трактування будь-якого фонду як джерела коштів для придбання активів не слід ставитися буквально (подібна помилка особливо поширена серед небухгалтерів) - активи найчастіше придбаваються у тому разі, коли у підприємства є в достатньому обсязі вільні грошові ресурси, а не тому, що створено якийсь фонд. Не випадково багато які підприємства уже не поспішають створювати різноманітних фондів, а акумулюють їх у вигляді нерозподіленого прибутку; до речі, подібна практика звичайна у більшості економічно розвинутих країн" [29].

Толстикова О.В. стверджує, що в умовах ринкової економіки фінансисти, оперують частіше поняттям "капітал", який є для фінансиста-практика реальним об'єктом, на який він може постійно впливати з метою отримання нових доходів фірми. В ній якості капітал для фінансиста - об'єктивний фактор виробництва. Отже, капітал - це частина фінансових ресурсів, що введені фірмою в обіг і приносять доходи від цього обігу. В такому сенсі капітал є перетвореною формою фінансових ресурсів" [64].

Так, замість фондів на сцену знову повертається поняття "капітал". Більше того, цей автор робить ще один крок вперед - він розглядає фінансові ресурси у контексті часу: "... В такому трактуванні принципова відмінність між фінансовими ресурсами і капіталом фірми полягає в тому, що в будь-який момент фінансові ресурси більші або дорівнюють капіталу фірми. При цьому рівність означає, що у фірми немає ніяких фінансових зобов'язань і всі наявні фінансові ресурси перебувають в обігу" [64].

Однак про які, власне, фінансові зобов'язання йдеться? Відповідь на це запитання можна побачити з наступного твердження автора: "У реальному житті рівності фінансових ресурсів і капіталу у фірми, яка функціонує, не буває. Фінансова звітність у всьому світі будується так, що різницю між фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо. Річ у тому, що у стандартній звітності подані не фінансові ресурси як такі, а їхні перетворені форми - зобов'язання і капітал". Фактично цим самим автор говорить про власний і позиковий капітал, відносячи останній до зобов'язань підприємства. Або, інакше кажучи, він розглядає підсумок балансу як сукупність фінансових ресурсів, а до капіталу відносить лише власний капітал підприємства, тобто підсумок пасиву за винятком усіх зобов'язань неакціонерам підприємства.

За таким трактуванням фінансових ресурсів втрачається сутність сучасних підприємств. У теперішніх умовах власність і управління на підприємстві чітко розмежовані. Це означає, що підприємство як юридичний суб'єкт кожну свою зароблену копійку має розглядати як зобов'язання перед тими, хто авансував у нього свої кошти раніше. Відрізняється лише форма цього авансування: ви можете авансувати в підприємство кошти як його власник (акціонер) або ж як його кредитор. Різниця між цими двома видами фінансування підприємства полягає тільки в певних аспектах при обчисленні оподатковуваного прибутку (відсотки за кредит, як правило, вираховуються до оподаткування, на відміну від дивідендів), при банкрутстві підприємства (вимоги кредиторів задовольняються раніше за вимоги акціонерів) і в деяких інших незначних відмінностей.

Якщо розвивати тему зобов'язань ще глибше, то можна побачити, що на менеджерів покладено додатковий обов'язок саме щодо акціонерів, а не щодо кредиторів: вони (менеджери) повинні так управляти компанією, щоб максимізувати добробут її власників (тобто акціонерів). Таке трактування пов'язане з останніми тенденціями у фінансовому менеджменті, коли мету підприємства - отримання максимального прибутку при мінімальному ризику було замінено на нову - максимізація добробуту власників (акціонерів) через зростання ринкової ціни акцій. З цього випливає, що навіть нерозподілений прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, продовжує бути власністю акціонерів, просто останні дають змогу управлінню реінвестувати його в компанію, бо вдала, реінвестиція обертається підвищенням ринкової ціни акцій, збільшуючи у такий спосіб добробут власників. Таким чином, у підприємства як у юридичної особи завжди є зобов'язання перед своїми акціонерами й кредиторами і весь його пасив відображає склад цих зобов'язань. або ж, як пише про це В.В. Ковальов: "Пасив балансу - це сума зобов'язань організації" [29]. Цікаво, що зовсім протилежної точки зору дотримується І.В. Зятковський: "Погляд науковців, які вважають що фінансовими ресурсами підприємства слід вважати всі грошові фонди, в тому числі й позичені кошти, навряд чи є достатньо переконливим" [23]. Не менш цікаве й висловлювання В.М. Опаріна: "Є підстави стверджувати, що поняття "капітал" і "фінансові ресурси" - близькі за змістом. Водночас між капіталом і фінансовими ресурсами наявні суттєві відмінності. З одного боку, не вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів, пов'язані із забезпеченням виробничого процесу. А з другого - не всі фінансові ресурси набувають ознак капіталу" [45].

Така невизначеність як щодо фінансових ресурсів, так і щодо капіталу змушує нас поглянути на теорію капіталу, яка функціонує в світі уже понад двісті років і майже не зазнала істотних змін.

Сучасна економічна теорія визнає лише чотири фактори виробництва або економічних ресурсів (слід зауважити, що серед них відсутні фінансові ресурси): капітал, землю, працю і підприємницькі здібності. Щодо першого, то і сьогодні у західній літературі склалася така концепція капіталу.

Капітал (фінансовий) - сукупний термін для товарів і грошей, від використання яких може бути отриманий майбутній дохід. Загальноприйнято вважати, що споживчі товари і гроші для теперішніх потреб і особистого вдоволення не входять до складу капіталу. Таким чином, бізнес розглядає свою землю, будівлі, споруди, обладнання, устаткування і сировину поряд з акціями, облігаціями і банківськими рахунками як капітал. Будинки, меблі, автомобілі й інші товари, які споживаються для особистого задоволення (або гроші, обміняні на ці товари), не вважаються капіталом у традиційному розумінні.

У практичному використанні (наприклад із метою бухгалтерського ліку) капітал визначається як власність, що належить фізичним або юридичним особам у даний момент і чітко відокремлена від доходу, отриманого від цієї власності протягом певного періоду.

Відповідно до цього кожна компанія має рахунок руху капіталів (який часто називається балансом), що відображає активи фірми на певну дату і розрахунок доходів або надходжень (котрий називається звітом про фінансові результати), що підсумовує потік товарів і вимог до них протягом певного періоду (зазвичай рік).

Серед економістів XIX століття термін "капітал" належав лише до того сегмента багатства, котрий був продуктом минулого виробництва. Багатство, яке не було виробленим, таке, як земля або родовища корисних копалин, було вилучене з визначення капіталу. Дохід від капіталу (визначений у такий спосіб) називався прибутком або процентом, тоді як дохід від природних ресурсів називався рентою. Сучасні економісти, для яких капітал означає просто сукупність товарів і грошей, що використовується для створення ще більшої кількості товарів і грошей, уже не вдаються до такого поділу.

Такий підхід до капіталу свідчить про те, що весь капітал, який перебуває в розпорядженні підприємства, відображається у балансі, причому тільки в лівій його частині (актив), тобто це основні й оборотні засоби. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало на даний момент за той реальний капітал (основні й оборотні засоби), яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання являють не просто щось аморфне, а чітко визначені корпоративні цінні папери (у вигляді акцій, облігацій), кредиторську заборгованість (у вигляді векселів), зобов'язання перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язання за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язання за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо. І те, що розділ перший пасиву називається "власний капітал", у жодному разі не означає, що цей капітал належить підприємству, зменшуючи тим самим суму його зобов'язань. Цей капітал називається лише тому власним, що він належить суб'єктам, які через свою причетність до даного підприємства мають право називатися власниками підприємства. Дуже часто (в контексті корпорацій) він називається просто акціонерним капіталом. Усе, чим може розпоряджатися компанія, знаходиться в лівій частині балансу (актив) і тільки там [50].

У зв'язку з цим виникає запитання: яким практичним цілям відповідає поняття фінансових ресурсів? Що власне, спонукає виділяти їх в окрему, категорію? На це запитання тільки один, із вищенаведених авторів, а саме О.Д.Василик, дає впевнену відповідь: "...для науково обґрунтованого визначення поняття фінансових ресурсів треба чітко визначити ті критерії, яким воно повинне відповідати. До них належать джерела створення, форми виявлення, цільове призначення" [12]. Проте конкретнішого пояснення цих критеріїв щодо фінансових ресурсів автор не наводить.

Повернемося до тих визначень фінансових ресурсів, які були наведені самому початку, але тепер уже у контексті двох важливих категорій - капіталу і доходу, і ми бачимо, що одні автори виділяють фінансові ресурси із доходів підприємства, другі - з його капіталу, а треті і з капіталу, із доходу одночасно. В такій ситуації важко: не погодитися з І.В. Зятковським, який недвозначно пише: "Хоча в економічній літературі й на сьогодні немає єдності щодо визначення фінансових ресурсів, усі дослідники єдині в тому, що не визнають їх економічною категорією" [23].

На цьому фоні і на фоні визначення фінансових ресурсів І.В. Зятковським, є дещо суперечливою його думка, що основними ознаками фінансових ресурсів підприємств...є джерела їх входження і право суб'єкта господарювання розпоряджатися ними без будь-яких обмежень [23]. Це, по суті, означає, що автор відносить до фінансових ресурсів лише те, що надходить до підприємства на правах власного капіталу.

Складається враження, ніби у світі існують підприємства, що можуть безконтрольно використовувати кошти, які вкладені в підприємство і від яких очікують певної віддачи. Згадаймо, про те, що власний капітал, як було вище, не є власністю компанії, а належить її власникам (акціонерам).

Щоквартальні об'ємні системи фінансової звітності, які складаються для внутрішніх і зовнішніх користувачів у світовій практиці, зводять майже нанівець можливості суб'єктів господарювання розпоряджатися будь-якими коштами без обмежень.

На доповнення до цієї думки І.В. Зятковський наводить ще одне міркування щодо фінансових ресурсів. Він, зокрема, пише: "І все-таки слід зважити на те, що позичені ресурси мають обмежений термін функціонування в обороті коштів підприємств сфери матеріального виробництва й обслуговують лише рух власних фінансових ресурсів..." [23]. Автор фактично урізає обсяг фінансових ресурсів підприємства на обсяг позичених коштів лише на підставі терміну їх використання.

Отже, під фінансовими ресурсами на сьогодні слід розуміти сукупність всіх грошових ресурсів, які надійшли на підприємство за певний період або на певну дату у процесі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг - операційна діяльність), основних і оборотних засобів (інвестиційна діяльність) і видачі зобов'язань (майнових і боргових - фінансова діяльність).

Ми дотримуємося ідеї прив'язування фінансових ресурсів саме до певної дати. Коли ми говоримо про фінансові ресурси, то маємо на увазі сукупність грошових ресурсів, які підприємство змогло залучити й утримати у своєму обороті на певну дату, зокрема на кінець року (на підприємстві ця сукупність набуває форми капіталу) [50].

Щоб виявити цю сукупність і її склад, достатньо поглянути у пасив балансу, складеного на цю дату. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі.

До фінансових ресурсів не належать виручка, дохід як величини, що пов'язані з проміжком часу. Єдиною частиною доходу, яка належить до цих ресурсів, є нерозподілений прибуток. Але це відбувається тільки тому, що прибуток капіталізується. Замість того, щоб виплачувати увесь розмір прибутку у вигляді дивідендів акціонерам, а потім переконувати їх вкласти знову в підприємство, механізм накопичення нерозподілених прибутків дає змогу уникнути такого обхідного шляху і безпосередньо інвестувати частину прибутку знову в підприємство. Така реінвестиція в кінцевому підсумку збільшує акціонерний капітал, а отже, і розмір частки в ньому кожного з акціонерів.

Якщо ми подивимося ще глибше, то і виручка, і дохід завжди так чи інакше можуть знайти своє відображення в балансі. Тому що баланс - це життєвий фотознімок стану коштів підприємства на певний момент, і таких фотознімків за рік можна зробити 365 - по одному на кожен день (або навіть ще частіше). І завжди всі кошти, які надходять на розрахунковий рахунок або в касу підприємства в певний день, будуть відображені у відповідному фотознімку цього дня - в активі балансу відбуватиметься зростання статті "Грошові засоби та їх еквіваленти" на відповідну величину. У пасиві ця величина просто розкладеться на відповідні статті - такі, як нерозподілений прибуток (збитки), зобов'язання за розрахунками з бюджетом, з оплати праці, короткостроковими кредитами банків тощо. Це дасть зміну обсягу фінансових ресурсів підприємства на цю дату. Операції наступного дня приведуть до нових змін у структурі й складі фінансових ресурсів цієї компанії [50].

1.2 Склад, характеристика та класифікація фінансових ресурсів

Головною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства, які виступають у ролі господарюючих суб'єктів. Вони здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність, у результаті якої виробляють відповідні види продукції, реалізують її, отримують доходи і накопичення, розподіляють їх, формують відповідні фонди грошових коштів.

З іншого боку, для здійснення господарської діяльності, отримання продукції, доходів і накопичень підприємства використовують окремі види ресурсів: матеріальні, трудові, фінансові, а також грошові кошти. При цьому матеріальні ресурси складають основу процесу виробництва. Їх формування здійснюється, як правило, за рахунок різних джерел фінансування: власних, позикових та залучених [69].

При цьому власні джерела фінансування активів підприємств, постійно знаходяться в їхньому обігу й строк користування якими не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тої частини капіталу в підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань, позикові кошти - це кошти, які отримує підприємство на визначений термін, за плату і на умовах повернення. Формуються вони переважно за рахунок довгострокових та короткострокових кредитів банку.

Залучені кошти - це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу. Формуються, вони за рахунок усіх видів кредиторської заборгованості.

Усі види перерахованих джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства, так і в здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою утримання відповідного доходу, прибутку.

Отже, фінансові ресурси підприємств - це власний, позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприємствами для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку [72].

Таким чином, фінансові ресурси підприємств - це не грошові кошти, як визначають окремі економісти, а джерела засобів (коштів) підприємств, які спрямовані ними на формування своїх активів. Вони призначені для виконання фінансових зобов'язань перед всіма суб'єктами господарювання (бюджетом, банками, страховими й іншими організаціями), з якими підприємство взаємодіє. Фінансові ресурси необхідні для виготовлення продукції, розширення, відновлення виробництва, економічного стимулювання робітників та ін., тобто здійснення необхідного руху коштів у його виробничій діяльності [65].

Сума джерел формування активів підприємства, зафіксована у пасиві балансу, являє собою капітал підприємства [69].

Власний, позиковий і залучений капітал, який формує, з одного боку, фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, є зобов'язанням перед конкретними власниками - державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок певних подій. Погашення заборгованості, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов'язання бувають довгострокові та поточні. Довгострокові зобов'язання це зобов'язання, які мають бути погашені підприємством після успішного циклу або через дванадцять місяців з моменту їх виникнення (довгострокові позики банків, відстрочені податкові зобов'язання, довгострокові векселі, довгострокові зобов'язання з оренди, інші довгострокові зобов'язання).

Поточні зобов'язання це зобов'язання, які мають бути погашені протягом операційного циклу підприємств або протягом дванадцяти місяців з їх виникнення (короткострокові кредити банків, усі види кредиторської заборгованості та ін.) [72].

Джерелами формування фінансових ресурсів є власні засоби (внутрішні) підприємства й залучені (зовнішні) з різних джерел (рис. 1.1), позикові кошти. Спочатку формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємства і реалізації його фінансових відносин при здійснені господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, передусім, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності відповідних джерел грошових коштів.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. При створенні підприємств вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищих органів управління, коштів інших аналогічних підприємств при їх реорганізації тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо.

Всі ці внески (кошти) є статутним (первинним) капіталом і акумулюються в статутному фонді створеного підприємства [39].

Отже, статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства. Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його грошових коштів формуються основні фонди і обігові активи підприємств. Надалі фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок власних джерел: прибутку й амортизаційних відрахувань. Основну частку у власних фінансових ресурсах становить прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства. Варто пам'ятати, що не весь прибуток залишається в розпорядженні організації підприємства, частина її у вигляді податків й інших податкових платежів надходить у бюджет. Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, розподіляється рішенням керівних органів управління з метою нагромадження й споживання.

Прибуток, що направляється на нагромадження, використовується на розвиток виробництва й сприяє збільшенню майна підприємства. Прибуток, що спрямований на споживання, використовується для рішення соціальних завдань. Іншим по значущості джерелом власних фінансових ресурсів служать амортизаційні відрахування [68].

Амортизаційні відрахування являють собою грошове вираження вартості зношування основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Вони мають двоїстий характер, тому що включаються до складу витрат на виробництво продукції й потім у складі виторгу від реалізації продукції надходять на розрахунковий рахунок підприємства, стаючи внутрішнім джерелом фінансування як простого, так і розширеного відтворення [69].

Таким чином, власний капітал - це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів), крім статутного (пайового) капіталу, амортизаційних відрахувань, прибутку включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін. [68].

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю.

Інший додатковий капітал включає: суму дооцінки необігових активів, вартість активів, отриманих безоплатно підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства відповідно до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток являє собою суму прибутку, який залишився у підприємства та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування - сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Залучені, або зовнішні, джерела формування фінансових ресурсів можна розділити на власні, позикові, які надходять при перерозподілі й бюджетні асигнування. Цей розподіл обумовлений формою вкладення капіталу. Якщо інвестори вкладають грошові кошти як підприємницький капітал, то результатом такого вкладення стає утворення залучених власних фінансових ресурсів [65].

Капітал - це частина фінансових ресурсів, вкладених у виробництво, які вносять прибуток по завершенню виробничого циклу. З метою одержання прибутку підприємство здійснює підприємницьку діяльність й у результаті стає прибуток від: реалізації зробленої продукції; виконання робіт, послуг; надання майна в тимчасове користування (оренда) і становлять виторг. Підприємницький капітал являє собою капітал, вкладений у статутний капітал іншої організації (підприємства) з метою витягу прибутку або участі в керуванні організацією (підприємством) [72].

Засоби, які мобілізуються на фінансовому ринку, включають: засоби від продажу власних акцій й облігацій, а також інших видів цінних паперів.

До засобів, що надходять при перерозподілі, відносять страхове відшкодування по ризиках, що наступили, фінансові ресурси, що надходять від концернів, асоціацій, головних компаній, дивіденди й відсотки але цінні папери інших емітентів, бюджетні субсидії [59].

Бюджетні асигнування можуть використатися як на безповоротній, так і на поворотній основі. Як правило, вони виділяються для фінансування державних замовлень, окремих інвестиційних програм або в якості короткострокової державної підтримки організацій (підприємств), продукція яких має загальнодержавне значення [69].

Також до складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточних зобов'язань підприємства по розрахунках:

- сума авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

- сума заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів робітників;

- заборгованість по внесках до позабюджетних фондів, фонду соціального до Пенсійного фонду, по страхуванню майна підприємства та візуальному страхуванню його робітників;

- заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

- сума векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання роботи, надання послуг тощо [59].

Позиковий капітал передається організації (підприємству) у тимчасове користування на умовах платності й зворотності у вигляді кредитів банків, виданих на різні строки, засобів інших організацій (підприємств) у вигляді векселів, облігаційних позик. До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові й короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові шансові зобов'язання, пов'язані із залученням позикових засобів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки та ін. [72].

Крім джерел фінансових ресурсів, на їхнє формування впливає й інші фактори, які можна розділити на виробничі й ринкові. До виробничого ставляться такі суб'єктивні фактори, як обсяги виробництва, обсяги й канали реалізації продукції, рівень витрат, обсяги поставок сировини й ступінь ефективності його переробки, суми втрат у натуральному й вартісному вираженні, а також комплекс факторів, що охоплює аспекти управління виробничою діяльністю. До ринкових - об'єктивні фактори, не контрольовані в мовах ринку вільної конкуренції з боку підприємств: ціни на сировину й виробничу продукцію, зміни попиту, інфляційні процеси.

Фінансові ресурси використаються організацією (підприємством) у процесі виробничої й інвестиційної діяльності. Вони перебувають у постійному руху й знаходяться у грошовій формі лише у вигляді залишків коштів на розрахунковому рахунку в комерційному банку й у касі організації (підприємства).

Склад фінансових ресурсів, їхні обсяги залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більший обсяг виробництва і вища ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки. Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їхнє ефективне використання визначають добрий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення живності роботи підприємства загалом.

1. По тривалості використовуваних коштів фінансування розрізняють: засоби короткострокового призначення й довгостроковий капітал.

2. По утворенню фондів на підприємстві розглядають ресурси оживання й нагромадження.

3. За формою власності фінансових ресурсів розрізняють дві групи факторів: власні та позикові.

4. По напрямкам використання фінансових ресурсів: наявні грошові ресурси господарюючого суб'єкта направляються на здійснення грошових витрат і відрахувань, необхідних для виробничого й соціального розвитку; інвестиції (прямі, портфельні, нематеріальні активи й ін.); авансування в поточні витрати (головним чином, собівартість); витрати й відрахування на соціальні потреби в централізовані спеціальні фонди й у бюджети різних рівнів.

5. По походженню використовуваних коштів фінансові ресурси підрозділяються на власні, позикові та залучені [39].

Формування з різних джерел фінансових ресурсів дає можливість підприємству вчасно інвестувати засоби в нове виробництво, забезпечувати при необхідності розширення й технічне переозброєння діючого, фінансувати наукові дослідження, розробки і їхнє впровадження та ін.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємстві - це процес створення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою іншими суб'єктами господарювання.

Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством за багатьма напрямками, а головні серед них - це:

- платежі організаціям фінансово-банківської системи в зв'язку з виконанням зобов'язань (внесення податків у бюджет, сплата банкам за користування кредитом, погашення позичок, страхові платежі і т. ін.);

- інвестування власних коштів у капітальні витрати на розширення виробництва, технічне відновлення;

- інвестування ресурсів у цінні папери інших фірм, які придбані на ринку; спрямовування ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;

- використання ресурсів на добродійні цілі, спонсорство.

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат може здійснюватися в формах: самофінансування, кредитування і державне фінансування. Самофінансування засноване на використанні тільки власних коштів, а у їхньої недостачі потрібно скорочувати свої витрати або шукати інші джерела, зокрема операції з цінними паперами.

Кредитування - це одержання позички на умовах термінованості, забезпеченості, платності, повернення та цільового використання. Державне фінансування проводиться на безповоротній основі за рахунок коштів бюджетних і позабюджетних (інноваційний фонд, фонд промисловості і т. ін.). Так держава, цілеспрямовано перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки, між формами власності і т. ін. На практиці всі перелічені форми фінансування витрат можуть застосовуватися одночасно. Головне домогтися між ними оптимального для даного періоду співвідношення. Досягнення подібного оптимуму можливе лише на основі активної фінансової стратегії, яка проводиться між фінансовими службами держави і підприємства.

Для забезпечення безперебійного фінансування процесу виробництва велике значення мають фінансові резерви. В умовах ринку роль цих фондів зростає. Фінансові резерви спроможні забезпечити безупинний кругообіг коштів у відтворювальному процесі навіть при виникненні величезних витрат або непередбачених обставин. Фінансові резерви можуть створюватися: самими підприємствами за рахунок власних фінансових ресурсів; створювані управлінськими структурами (на підставі встановлених нормативних відрахувань); спеціалізованими страховими організаціями, державою (резервні фонди).

З переходом до ринкових відносин роль фінансових служб у вишукуванні фінансових джерел розвитку підприємства різко зростає [19].

Пошук ефективних напрямків використання фінансових ресурсів, операції з цінними паперами, своєчасне залучення позикових коштів стають повними в управлінні фінансами підприємства, створюючи так званий "фінансовий менеджмент".

Фінансовий менеджмент - це така організація управління фінансами з фінансових служб, яка дозволяє залучати додаткові фінансові ресурси на більш вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, здійснювати прибуткові операції на фінансовому ринку і перепродаючи їх.

1.3 Проблеми формування стратегії та тактики в управлінні фінансовими ресурсами підприємства

Фінансовий менеджмент можна визначити як систему раціонального й ефективного використання капіталу, як механізм управління рухом фінансових ресурсів. Фінансовий менеджмент спрямовано на збільшення фінансових ресурсів, інвестицій і нарощування обсягу капіталу [16].

Одним із завдань ефективного управління підприємством є вибір й обґрунтування методів і підходів до управління його фінансовими ресурсами та конкретизації заданих цілей. Це визнано тим, що фінансові ресурси відіграють визначальну роль у формуванні виробничої й ресурсної бази підприємства, функціонуванні процесу виробництва, створенні передумов й умов для успішної реалізації кінцевого продукту, забезпеченні розширеного процесу відтворення [74].

Разом з тим стратегія управління фінансовими ресурсами того або іншого суб'єкта господарювання багато в чому визначається вибором конкретної стратегії управління підприємства в цілому. Іншими словами, для обґрунтування й вибору фінансової стратегії підприємства необхідно виходити із аналізу різних підходів до стратегічного управління підприємством у цілому, можливості й доцільності їхнього застосування в той або інший період економічного розвитку.

Таким чином, можна говорити про необхідність використання комплексного підходу до управління фінансовими ресурсами підприємства. Це обумовлено тим, що прийняті рішення в сфері управління фінансовими й підприємства: з одного боку, формуються в результаті здійснення певних стратегічних цілей підприємства; з іншого боку - впливають на стратегію управління підприємства в цілому, тому що коректування стратегічних цілей й обґрунтування нових напрямків здійснюється з врахуванням уже ухвалених рішень у сфері управління фінансовими ресурсами підприємства.

У наш час централізовано встановлювані обмеження в значній мірі знімаються (скасовуються ліміти, знижується роль централізованого постачання та ін..), а ефективне управління саме й припускає оптимізацію ресурсного потенціалу підприємства. У цій ситуації різко підвищується значущість ефективного управління фінансовими ресурсами. У фінансовому змісті ефективність означає беззбитковість, прибутковість, рентабельність, а точніше що не знижується, зростаючу рентабельність.

Від того, наскільки ефективно вони трансформуються в основні й оборотні кошти, а також у засоби стимулювання робочої сили, залежить фінансове благополуччя підприємства в цілому, його власників і працівників, фінансові ресурси в цих умовах здобувають першорядне значення, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що трансформує безпосередньо й з мінімальним тимчасовим лагом у будь-який інший вид ресурсів [17].

Фінансовий механізм застосовується з метою управління фінансовими ресурсами підприємства. Він являє собою систему, призначену для організації взаємодії фінансових відносин і коштів з метою ефективного їхнього впливу на кінцеві результати господарської діяльності. Управління фінансовими ресурсами підприємства містить у собі стратегію й тактику управління [21].

Тактика управління фінансами спрямована на досягнення поставленої мети в конкретних умовах. У рамках поточної діяльності вирішуються завдання зниження витрат, стимулювання підприємницької ініціативи, збільшення продуктивності праці, раціоналізації витрат виробництва й обігу. Стратегічне управління фінансами спрямовано на пошук шляхів нагромадження капіталу й перерозподілу фінансових ресурсів у найбільш ефективні сфери господарської діяльності. З погляду управління фінансами підприємство повинне, з одного боку, максимізувати прибуток, а з іншого боку, забезпечувати нарощування обсягів виробництва й збуту готової продукції. Питанням тактики є, насамперед, розрахунок темпів розвитку для того, щоб бізнес був успішним. Швидке зростання призводить для нового підприємства до погрози банкрутства. Виробнича й інвестиційна діяльність вимагає значних фінансових ресурсів, наявних коштів, нестача яких особливо відчутна в умовах інтенсивного розвитку. Для керівника підприємства важливим є правильний вибір джерел фінансування. Якщо фінансування здійснюється за рахунок акціонерів, є ризик втрати контролю над підприємством. Деякі керівники використовують венчурний капітал, одержуваний в обмін на певну частку прибутку, власні заощадження, кошти родичів та знайомих. При використанні капіталу підприємець багато в чому втрачає самостійність. Вважається більш доцільним одержати довгостроковий, зі стабільним відсотком кредит [10].

В умовах ринкових відносин, самостійності підприємств, нестійкої економічної, законодавчої й кон'юнктурної ситуації особливо підвищується роль вибору фінансових стратегій підприємства на основі аналізу фінансового стану підприємства й оцінок перспектив його розвитку, а також оцінок стану й розвитку багатоаспектного навколишнього середовища. Головною стратегічною метою управління фінансами є забезпечення підприємства необхідними й достатніми коштами [55].

Фінансова стратегія підприємства спрямована на:

- аналіз фінансового стану підприємства,

- аналіз структури й ціни капіталу підприємства, його оптимізацію й структуризацію,

- вироблення політики збільшення й раціонального розподілу прибутку,

- визначення податкової й цінової політики підприємства,

- визначення політики підприємства в розширенні виробництва й диверсифікованості капіталу й господарської діяльності,

- формування політики в області цінних паперів, у тому числі дивідендну політику.

Фінансова стратегія підприємства розробляється з урахуванням реального положення й перспектив розвитку ринкових умов господарювання, різноманітних ризиків, інфляції та форс-мажорних обставин.

У цьому напрямку велике значення приділяється диверсифікації, яка спрямована на одержання великого обсягу прибутку й проявляється у двох напрямках:

- інвестуванні вільних фінансових ресурсів у реальні об'єкти або цінні папери;

- розширення видів підприємницької діяльності для того, щоб зайняти більш стійке положення на ринку.

Виділяють інше поняття стратегічного управління. Це управління інвестиціями. Він пов'язаний з реалізацією обраної стратегічної мети й відображає:

- фінансову оцінку проектів вкладення капіталу;

- відбір критеріїв прийняття інвестиційних рішень;

- значення джерел фінансування;

- оптимального варіанта вкладення капіталу [51].

Оперативно-тактичний фінансовий менеджмент - це оперативне управління готівкою, що виражається показником "кеш флоу" (потік готівки = загальні джерела готівки - загальне використання готівки). Управління готівкою спрямовано, по-перше, на забезпечення такої суми готівки, яка буде досить для виконання фінансових зобов'язань, по-друге, на досягнення високої прибутковості від використання тимчасово вільної готівки як капітал. Можуть бути три мети управління готівкою: збільшення швидкості надходження готівки; зниження швидкості грошових виплат; забезпечення максимальної віддачі від вкладення готівки [10].

У той же час обґрунтування й вибір певної стратегії управління фінансовими ресурсами підприємства сприяє:

- по-перше, розвитку як понятійного апарата теорії стратегічного управління, так і розширює базу ефективного управління підприємством у цілому. Це зумовлено тим, що конкретизація певної стратегії або підходу до обґрунтування конкретної стратегії припускає рішення невеликої задачі. Однак це не зменшує значимості отриманих результатів, тому що різноманіття й складність економічних процесів диктує необхідність розбивки ряду завдань на підзадачи;

- по-друге, виявленню окремих підзадач й їхньому ефективному рішенню, виходячи з умов загального завдання. При цьому таке структурування дозволяє глибше пізнати суть досліджуваних процесів, предметів й явищ економічного життя суспільства, знайти найбільш діючі рішення у даний момент часу.