Размещено на http://www.allbest.ru/

УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ

(на матеріалах Головного управління економіки Вінницької області)

АНОТАЦІЯ

Темою даної дипломної роботи є “Управління процесом підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств регіону (на матеріалах Головного управління економіки Вінницької області)”.

Об'єктом дослідження є ВАТ “Барський птахокомбінат”.

В роботі викладені теоретичні і методичні основи дослідження конкурентоспроможності промислових підприємств.

На підставі фінансових даних про діяльність ВАТ “Барський птахокомбінат”, проведений аналіз фінансового стану підприємства, виявлені сильні та слабкі сторони підприємства та висунуті пропозиції щодо удосконалення виробництва підприємства.

Автором в дипломній роботі запропоновано перебудувати існуючі організаційні структури управління, використання яких забезпечить підприємству збільшення обсягів реалізації продукції.

Дипломна робота складається з трьох розділів, розглядаються питання теоретичного і практичного характеру. Дана робота містить 116 сторінок, 17 таблиць, 4 рисунка і 8 додатків.

ANNOTATION

The topic of this diploma work is a “Process of industrial enterprises of our region competitivity management (on Vinnitsa Region Head Department materials)”.

The object of research is Open Joint Stock Company “Bar poultry plant”.

Theoretical information and methodological approach to a competivity of industrial enterprises.

On the ground of financial data on Open Joint Stock Company “Bar poultry plant” activity, financial analisys has been done, strong and weak points of the company were determined and some proposals for the marketing work improving were given.

The author of this diploma work proposed to reconstruct existing managing structures, in the result of which product realization ammount will increase.

Diploma work consist of 3 parts, in which theoretical and practical question are observed. This work contains 116 pages, 17 tables, 4 pictures and 8 suppliments.

ПЕРЕЛІК ПРИЙНЯТИХ СКОРОЧЕНЬ

АІС	автомотизована інформаційна система
АРМ	автоматизоване робоче місце
БД	база даних
ВАТ	відкрите акціонерне товариство
ЕММ	економіко-математичні моделі
ВРУ	верховна рада України
ВРХ	велика рогата худоба
ЗУ	закон України
КМУ	кабінет міністрів України
КТ	конкурентоспроможність товару
ПДВ	податок на додану вартість
П(С)БО	положення (стандарт) бухгалтерського обліку
СОТ	світова організація торгівлі
СЗГ	стратегічна зона господарювання
ІС	інформаційні системи
ISO	міжнародна система стандартизації

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ

ПЕРЕЛІК ПРИЙНЯТИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ

1.1 Конкурентоспроможність промислових підприємств регіону як вид конкурентоспроможності

1.2 Конкурентні сили та стратегії підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств регіону

1.3 Методика дослідження конкурентоспроможності промислових підприємств обласного регіону

Розділ 2. ОЦІНКА І АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1 Загальна оцінка конкурентоспроможності промислових підприємств області

2.2 Оцінка конкурентоспроможності підприємств м'ясопродуктового підкомплексу

2.2.1. Загальна характеристика м'ясопродуктового підкомплексу

2.2.2 Організаційно-економічна характеристика ВАТ “Барський птахокомбінат”

2.2.3 Аналіз фінансового стану ВАТ “Барський птахокомбінат”

2.2.4 Порівняльна оцінка конкурентоспроможності ВАТ “Барський птахокомбінат”

2.3 Оцінка конкурентоспроможності промислових підприємств міст

і районів області

Розділ 3. УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСОМ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

3.1 Основні напрямки і заходи з підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств області

3.2 Планування діяльності підприємств як засіб підвищення їх конкурентоспроможності (на прикладі ВАТ “Барський птахокомбінат”)

3.3 Обґрунтування конкурентної стратегії розвитку промислових підприємств у містах і районах області

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми. Результатом прогресуючого розвитку суспільства стало виникнення і формування явища конкуренції, яка, в свою чергу, є динамічною силою його розвитку. Конкуренція змушує суб'єкти господарювання не зупинятись на досягнутому, а постійно рухатися й самовдосконалюватись, підвищувати свою конкурентоспроможність. Особливо гостро стоїть це питання для вітчизняних підприємств у зв'язку з наполегливою роботою уряду у напрямі вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Відкриття кордонів імпортній продукції стане згубним для більшості українських виробників: вітчизняні продукти харчування, маючи в більшості випадків вищий рівень якості (зокрема безпечності), значно поступаються в ціні, причиною чому є висока собівартість виробництва. Тому розвиток конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності національної продукції та її виробників є важливим засобом забезпечення безпеки української економіки й держави в цілому.

Питання конкуренції та конкурентоспроможності промислових підприємств ґрунтовно досліджено відомими зарубіжними економістами: Т. Амблером, П. Дойлем, П. Друкером, Ф. Котлером, Дж. О'Шонессі, М. Портером, Р. Фатхутдіновим, А. Юдановим та ін. Серед українських економістів ці питання вивчали М. Малік, В. Зіновчук, О. Гудзинський, Т. Мостенська, О. Комаха та ін. Проте в Україні коло питань конкурентоспроможності промислових підприємств ще недостатньо вивчено через невеликий період функціонування вітчизняної економіки в умовах ринку. Автоматично ж переносити зарубіжний досвід вивчення зазначеної проблематики недоцільно через існування значної кількості національних особливостей. Тому й постало питання щодо дослідження рівня конкурентоспроможності промислових підприємств конкретного регіону, зокрема Вінницької області, та дії чинників, що його визначають. Ми поставили за мету також обгрунтувати показники виміру конкурентоспроможності суб'єктів промислової діяльності регіону та заходи щодо підвищення їх конкурентного статусу.

Мету даного дослідження полягає у досліджені конкурентоспроможності м'ясопереробного підприємства та м'ясопереробної галузі та аналізу їх основних показників із яких ми зробимо конкретний висновок щодо даної галузі та підприємства.

Для досягнення даної мети були поставлені наступні завдання:

· розгляд понять конкурентоспроможності підприємств;

· характеристика стратегій конкурентоспроможності підприємств;

· розгляд методичних підходів щодо підвищення конкурентоспроможності підприємства;

· проведення характеристики м'ясної галузі;

· здійснення оцінки фінансового стану підприємства та внесення пропозицій щодо покращення діяльності та конкурентоспроможності підприємства.

В якості об'єкту дослідження виступає відкрите акціонерне товариство “Барський птахокомбінат”. В результаті політичних і економічних змін в державі підприємство отримало господарську самостійність і розпочало формування випуску продукції на власний розсуд.

Теоретико-методологічною основою даного дослідження є положення сучасної конкурентоспроможності підприємства та стратегій їх підвищення. В ході дослідження вивчено та узагальнено вітчизняні та закордонні літературні джерела з питань, що стосуються конкурентоспроможності підприємства на ринку, а також данні статистичної та бухгалтерської звітності підприємства та галузі - об'єкта дослідження.

Структура роботи складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури та додатків.

У вступній частині визначені актуальність дослідження, його мета та задачі, об'єкт дослідження, методологічна та інформаційна база.

В першому розділі розкриті теоретичні і методичні основи дослідження конкурентоспроможності промислових підприємств регіону.

В другому розділі розкрита загальна характеристика м'ясопродуктового підкомплексу, оцінка і аналіз конкурентоспроможності промислового підприємства Вінницької області, об'єктом дослідження виступає ВАТ “Барський птахокомбінат”.

В третьому розділі сформульовано основні результати дослідження, по управлінню процесом підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств Вінницької області, а саме перебудова існуючих та проектування нових організаційних структур управління.

А також узагальнено висновки щодо управління інноваційно-інвестиційною діяльністю промислових підприємств і проведемо оцінку економічної ефективності.

1. ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ

1.1 Конкурентоспроможність промислових підприємств регіону як вид конкурентоспроможності

В умовах переходу до ринку відносини змагальності, характерні для планової економіки, змінюються відносинами ринкової конкуренції.

«Конкуренція» у перекладі з латинської означає зіткнення в результаті яких-небудь дій. Її визначають як економічне суперництво, змагання в боротьбі за споживача.

Ринкова конкуренція є системою відносин між економічно самостійними виробниками (продавцями) товарів і послуг. Вона має місце лише тоді, коли виробники і продавці здатні реагувати на зміну кон'юнктури ринку, на ті або інші дії своїх конкурентів. Конкуренція є найбільш ефективним засобом координації взаємних дій суб'єктів ринку без централізованого втручання в їх діяльність. Предметом конкуренції є товари (послуги), а об'єктом - споживачі і покупці. Поділ “предмета” і “об'єкта” конкуренції вказує на дві сфери впливу в конкурентній боротьбі: товар (предмет) і споживач (об'єкт).

Конкуренція породжує конкурентне середовище. Конкурентне середовище представлене значною кількістю самостійних (незалежних) організацій, які прагнуть зміцнити своє економічне становище, залучаючи покупців завдяки пропозиції кращих умов продажу порівняно з конкурентами.

Економісти розрізняють чотири види конкуренції: 1) чиста (або досконала) конкуренція; 2) олігополія; 3) монополістична (або недосконала) конкуренція; 4) монополія.

Чиста (або досконала) конкуренція - відзначається присутністю на ринку великої групи продавців, які протистоять великій групі покупців, причому жодна з цих груп не має достатньої сили, щоб вплинути на ціни. Така ситуація зустрічається на промислових ринках уніфікованих товарів, сировинних харчових продуктів і мінеральної сировини, а також металів. За чистої конкуренції детермінантою є попит та пропозиції. Функція попиту при цьому описується оберненою залежністю типу:

Р = f (1/Q), (1.1)

де Р - ціна ринку (залежна змінна); Q - кількість товару (незалежна змінна).

Єдина короткострокова для фірми лінія поведінки з метою поліпшення свого положення - це або зміна обсягу поставок, або зміна обсягу виробництва. У довгостроковій перспективі фірмі треба позбавитись анонімності чистої конкуренції двома способами:

1. Диференціювати свої товари і тим самим зменшити ступінь їх залежності або створити додаткові витрати для покупців при переході на інший товар. Такого результату можна досягти, наприклад, здійснюючи строгий контроль якості, який супроводжується політикою укріплення іміджу марки;

2. Організувати ланцюг за етапами технологічного циклу, яка забезпечує захист від коливань попиту сировинного товару та тим самим створює додану вартість.

Олігопопія - це ситуація, коли число конкурентів мале або декілька фірм домінують на ринку, створюючи сильну взаємозалежність. На таких ринках кожна фірма добре знайома з діючими силами і маневри будь-якого конкурента відчуваються іншими фірмами.

Взаємозалежність між конкурентами тим сильніша, чим менше диференційовані їх товари. Таку недиференційовану олігополію можна протиставити диференційованій олігополії, коли товари, на думку покупця, мають важливі відмінні властивості. Ситуація олігополії частіше за все зустрічається на ринках товару в стадії їх зрілості, коли первинний попит не розширюється.

Монополістична (або недосконала) конкуренція займає проміжне положення між чистою конкуренцією та монополією. Конкуренти численні, і їх сили зрівноважені. Однак їх товари диференційовані, тобто, з точки зору покупця, вони мають відмінні якості, які сприймаються всім ринком.

Монополія - це така конкурентна ситуація, коли на ринку домінує єдиний виробник, який протистоїть великому числу покупців. Монополія є граничним випадком, протилежним чистій конкуренції. Протягом короткого часу товар такого виробника не має в своїй категорії прямих конкурентів. Це монополія новатора. Подібна ситуація спостерігається у фазі життєвого циклу, що відповідає введенню товару на ринок у секторах, які народжуються і характеризуються технічними інноваціями.

Якщо монополія існує, фірмі починають загрожувати інші фірми, які зацікавлені зростаючим потенціалом ринку та високими прибутками. Отже, важливим фактором стає тривалість монополії. Внаслідок швидкого розповсюдження технологічних нововведень монополії стають все ефемернішими.

Частіше зустрічаються випадки державної монополії, логіка яких відрізняється від логіки приватних фірм. Це вже логіка не прибутку, а суспільного блага.

На перших етапах переходу до ринкових умов господарювання перевага державної власності стримувала розвиток конкуренції. В міру прискорення процесу приватизації, що виражалося в збільшенні частки приватного сектору, ефективність конкурентного ринкового механізму підвищувалася.

Загалом цей механізм можна визначити як механізм адаптації підприємств до ринкових умов господарювання, вироблених ними товарів (пропозиції) - до вимог споживачів (попиту). Кінцева мета адаптації підприємства - перемога в конкурентній боротьбі за споживача, за ринки збуту.

Конкуренція є економічною трансформацією біологічного явища природного відбору живих організмів на суб'єкти підприємницької діяльності. Як показали дослідження фахівців, нині економічна конкуренція може проявлятися у різних формах:

• змагання (найцивілізованіша форма - аукціони, тендери, біржі тощо);

• боротьба (також цивілізована форма конкуренції в межах закону, проте пов'язана з припущенням і знищенням конкурентів шляхом застосування нових технологій, освоєння нових ринків збуту, цінової політики та ін.);

• війна (недобросовісна конкуренція, фізичний вплив, збройні конфлікти тощо).

Останніми роками намітилась стійка тенденція до розвитку саме третьої форми конкурентних дій. Це пов'язано, в першу чергу, із загальним прагненням до «швидких» грошей і мінімальних строків окупності інвестицій [29, с. 20].

Основними методами конкурентної боротьби є поліпшення якості, дизайну товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, надання гарантій і післяпродажних послуг, тимчасове зниження цін умов оплати, впровадження заходів інноваційної політики, ефективне рекламування продукції тощо. Поряд з цим використовуються «мирні» методи обмеження конкуренції: таємні угоди про єдину політику цін і поділ ринків збуту, реалізацію крупних науково-технічних проектів, обмін інформацією з різних питань наукової, технічної, ринкової стратегії. Серед неекономічних методів конкурентної боротьби - фінансові махінації та спекуляції цінними паперами, промислове шпигунство, підкуп чиновників державного апарату з метою отримання урядових контрактів, субсидій тощо.

Особливістю сучасної конкуренції є те, що вона ведеться не без допомоги держави (на міжнародному рівні) і регулюється механізмом антимонопольного законодавства.

Законодавча база України в галузі обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції почала формуватися в 1992 р. Її фундаментом став Закон України від 29 квітня 1992 року “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”. У цьому Законі сформульовані основні визначення: конкуренції (у тому числі і недобросовісної), монопольного становища, товару, ринку товару, монопольної ціни, монопольної діяльності тощо, а також визначені органи, покликані займатися контролем за дотриманням антимонопольного законодавства [13, с. 296].

Ставлення конкурентів один до одного характеризує така подвійність: це і постійне суперництво на ринках збуту, і необхідність конкуренції як основи розвитку економіки і демократії суспільства в цілому. Подвійна сутність конкуренції знаходить свій прояв у конкурентоспроможності товарів, підприємств, видів діяльності, регіонів, національної економіки тощо.

Конкурентоспроможність товару характеризує його здатність відповідати запитам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівням, споживчими властивостями, з іншого - цінами, що визначаються продавцями товарів. Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в гарантійному і післягарантійному обслуговуванні, рекламі, імідж виробника, а також ситуаціями на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва і можливість його вигідного продажу.

Конкурентоспроможність підприємства - це можливість ефективно розпоряджатися власними і позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку. Виробництво і реалізація конкурентоспроможних товарів - обов'язкова умова конкурентоспроможності підприємства. У більш широкому розумінні, для забезпечення конкурентоспроможності необхідна систематична робота з усього виробничо-господарського циклу, що приводить до конкурентних переваг у сфері, виробництва, управління, фінансів, маркетингу тощо [39, с. 708].

Конкурентоспроможність промислових підприємств - це комплексне поняття, яке включає такі аспекти:

1) спроможність підприємства продукувати конкурентоспроможну продукцію;

2) вміння розробляти стратегію, яка забезпечує високий рівень його конкурентоспроможності;

3) наявність добре налагодженого організаційно-управлінського механізму, який спроможний виконати поставлені цілі;

4) орієнтацію діяльності організації на ринок і систематичну співпрацю із споживачами;

5) наявність стратегії та тактики дій стосовно конкурентів;

6) високу професійну підготовку персоналу;

7) вміння реагувати на зміни зовнішнього середовища [23, с. 380].

Зараз більшість вітчизняних промислових підприємств перебуває нижче зони конкурентоспроможності. І хоча відбуваються позитивні зміни їх нинішні темпи не дають змоги увійти до цієї зони. Тому необхідно запроваджувати ступеневі зміни, завдяки яким можна дістатися зони конкурентоспроможності і лишатися там.

В системі понять конкурентоспроможності значне смислове навантаження несуть такі поняття:

Конкурентний статус організації - це позиція організації в конкурентній боротьбі, своєрідний визначник її положення на ринку. У цьому розумінні конкурентний статус використовується для визначення порівняльних конкурентних позицій організації при формуванні стратегічних позицій за методом “Дженерал Електрікс” - “МакКінсі”.

Конкурентні переваги - це характеристики, властивості товару або торгової марки, які створюють для організації певні переваги над прямими конкурентами. Ці характеристики (атрибути) можуть бути найрізноманітнішими і відносяться як до самого товару (базової послуги), так і додаткових послуг, що супроводжують базову, до форм виробництва, збуту або продаж.

Для забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств регіону використовується переважно системний підхід до управління.

Відповідно до концепції маркетингу, успіх матиме та компанія, яка створить вищу споживчу якість і задовольнить споживача краще, ніж конкуренти, тому маркетологу недостатньо просто адаптувати свої товари до потреб цільового ринку. Він повинен досягти стратегічної переваги, позиціонуючи свої товари і послуги так, щоб вони здавалися споживачам привабливішими, ніж пропозиції конкурентів.

Не існує єдиної стратегії боротьби з конкурентами, яка б могла задовольнити потреби різних компаній. Кожна компанія повинна враховувати масштаби своєї діяльності та місце у галузі в порівнянні з конкурентами великі компанії, що обіймають домінуючі позиції у певній галузі, використовують стратегії, які не можуть собі дозволити дрібні фірми [17, с. 97]. Щоб досягти успіху, компанії мало досягти великого розміру - для великих фірм теж існують як такі стратегії, що дозволять отримати перемогу, так і ті, що можуть зашкодити їй. Водночас, маленька фірма може скористатися такою стратегією, яка дозволить їй отримати прибуток швидше, ніж великим компаніям.

Промисловим підприємствам регіону, щоб забезпечити конкурентоспроможність, необхідно обрати певну стратегію.

1.2 Конкурентні сили та стратегії підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств регіону

Формування ринкової моделі економіки України вимагає поглибленого аналізу соціально-економічних процесів, які відбуваються на регіональному рівні та розробки стратегії управління конкурентоспроможністю промислових підприємств регіону.

Посилення конкуренції промислових підприємств на міжрегіональному рівні вимагає від регіональних органів влади зусиль, спрямованих на пошук пріоритетів, у яких територія має конкурентні переваги, посилення яких може призвести до підвищення рівня життя населення та забезпечення їх конкурентоспроможності.

У сучасній науковій літературі є різні думки щодо визначення конкурентних переваг підприємств регіону. На думку Р.А. Фатхутдінова [51, с. 233] та П.Ю. Бєлєнького [19, с.15] конкурентні переваги підприємств регіону визначаються такими елементами як конкурентоспроможність країни, в яку входить регіон; природнокліматичними, географічними, екологічними і соціально-економічними параметрами регіону; підприємницькою та інноваційною активністю у регіоні; рівнем відповідності (відставання або випередження) параметрів інфраструктури регіону міжнародним нормативам; рівнем міжнародної інтеграції і кооперації регіону. Ці автори вважають, що конкурентні переваги підприємств регіону не можуть визначатись конкурентоспроможністю оскільки конкурентні переваги є факторними ознаками, а конкурентоспроможність - результуючою.

Інша група авторів вважає, що конкурентних переваг можна досягти за рахунок досягнень науково-технічного прогресу та інновацій. Вони вважають, що у ході індустріального розвитку в ринковому середовищі визрівають нові конкурентні умови, що змінюють загальний вектор конкуренції: від використання головним чином порівняльних національних переваг до використання динамічно мінливих конкурентних переваг, заснованих на науково-технічних досягненнях, інноваціях тощо [28, с. 108].

Відповідно до досліджень відомого англійського вченого, авторитета в сфері конкуренції М.Е. Портера, стан конкуренції підприємств регіону можна охарактеризувати п'ятьма конкурентними силами.

1. Суперництво між конкуруючими продавцями однієї галузі.

2. Конкуренція з боку товарів, які вироблені фірмами інших галузей, що є замінниками і конкурентоспроможні за ціною.

3. Загроза входу в галузь нових конкурентів.

4. Економічні можливості та торгівельні здібності постачальників.

5. Економічні можливості та торгівельні здібності покупців. [53, с. 212].

Модель п'яти сил конкуренції М.Е. Портера, є зручним концептуальним інструментом для діагностики конкурентної напруги на ринку регіону і визначення важливості та сили кожної з конкурентних сил. Водночас об'єктивно існують труднощі аналізу конкурентних сил, тому що вони самі по собі різні [39, с. 231].

Також на ринок, в якому функціонують промислові підприємства регіону, впливають загальні стратегії конкуренції.

Стратегія - це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення. Вона формулює цілі та основні шляхи їх досягнення таким чином, що підприємство має спільний (об'єднуючий всі його підрозділи) напрямок розвитку [20, с. 62].

На практиці можна скористатись трьома потенційно успішними стратегіями підвищення конкурентоспроможності:

· найменші сукупні витрати;

· диференціація;

· зосередження.

Найменші сукупні витрати - це прагнення досягти мінімуму сукупних витрат через набір функціональних політик, спрямованих на цю базову мету. Лідерство в цій сфері вимагає наступального створення виробничих потужностей, ефективних за масштабом, енергійного зменшення витрат завдяки досвіду, політиці економії та контролю за накладними витратами, уникання граничних купівельних рахунків та мінімізації витрат у сферах, таких як дослідно-конструкторська діяльність, сервіс, робота торгівельного персоналу, реклама. Для досягнення цієї мети необхідна увага менеджерів до контролю за витратами.

Диференціація - друга стратегія, яка передбачає диференціацію продукту підприємства і пропозицію на ринку такого продукту, що сприймається як щось унікальне. Ця стратегія не дозволяє компанії нехтувати витратами, але вона дає можливість упоратися з п'ятьма чинниками конкуренції інакше, ніж перша стратегія. Прихильність покупців до певної марки товару спричиняє необхідність для конкурентів створити власний оригінальний товар, що збільшує вхідні бар'єри. Ця стратегія дає більші прибутки, а це зміцнює позиції підприємства у переговорах з постачальниками. У підприємства, що провело самодиференціацію з метою досягти прихильності покупців, позиціонування краще щодо замінників, аніж у її конкуренти. Але навіть на тому ринку, на якому покупці визнають першість певного підприємства, не всі вони готові будуть сплатити необхідні підвищені ціни. На інших ринках диференціація може бути несумісною з відносно низькими витратами і відносними цінами конкурентів.

Зосередження - остання із загальних стратегій. Передбачає зосередження на конкретній групі покупців, сегменті чи товарній номенклатурі або ж на географічному ринку; як і диференціація, зосередження може набувати багатьох форм. Хоча стратегії низьких витрат і диференціації спрямовані на досягнення цілей у масштабах ринку, мета комплексної стратегії зосередження - найкраще обслужити конкретну цільову групу.

Стратегія зосередження передбачає певні обмеження на розмір сукупної частки ринку. Зосередження завжди вимагає вибору між прибутковістю та обсягом збуту. Як і стратегія диференціації, зосередження виключає можливість низьких витрат.

Успішне впровадження розглянутих стратегій вимагає різних ресурсів та навичок. Тому для досягнення успіху необхідно дотримуватись однієї з цих стратегій як першочергової мети [43, с. 51].

Процес вибору стратегії складається з етапів розробки, доведення і аналізу (оцінки). На першому етапі створюються стратегії, що дозволяють досягнути поставлених цілей. Тут важливо розробити можливо більше число альтернативних стратегій. На другому стратегії доопрацьовуються до рівня адекватності цілям розвитку організації у всьому їх розмаїтті і формується загальна стратегія. На третьому аналізуються альтернативи в рамках загальної вибраної стратегії фірми і оцінюються по мірі придатності для досягнення її головних цілей. На цьому етапі відбувається наповнення загальної стратегії конкретним змістом.

Сучасна концепція стратегічного планування передбачає при розробці стратегії організації використання ефективного методичного прийому стратегічної сегментації і виділення стратегічних зон господарювання (СЗГ). Об'єктом такого аналізу є СЗГ - окремий сегмент зовнішнього оточення, на який організація має або бажає отримати вихід [18, с. 49].

Найважливішими стратегічними задачами підприємства є:

· визначення набору СЗГ, в яких підприємство буде діяти в перспективі;

· визначення роду взаємодії між СЗГ, включених в перспективний набір;

· визначення засобів захисту стратегічного перспективного набору від руйнівного впливу несподіваних подій;

· визначення напрямків діяльності по підготовці до використання перспективних технологічних нововведень [21, c. 264].

Вибір стратегії центральний момент стратегічного планування. Часто організація вибирає стратегію з декількох можливих варіантів. Так, якщо організація хоче збільшити свою частку на ринку, вона може досягнути своєї мети декількома шляхами:

· знизити ціни на продукцію;

· продавати товар через більшу кількість торгових представників;

· подати на ринок нову модель;

· через рекламу представити більш привабливий образ товару тощо.

Кожний шлях відкриває різні можливості. Таким чином організація може зіткнутися з великим числом альтернативних стратегій.

Обмежене зростання. Цю стратегію застосовує більшість організацій в галузях зі стабільною технологією. При застосуванні стратегії обмеженого зростання цілі розвитку встановлюються від “досягнутого" і коригуються на умови, що змінюються (наприклад, інфляцію).

Зростання. Ця стратегія частіше за все застосовується в галузях, що динамічно розвиваються з технологією, яка швидко змінюється. Для неї характерне прискорення темпів зростання обсягів виробництва.

Скорочення або стратегія останнього засобу. Ця стратегія вибирається організаціями рідше усього. Для неї характерно встановлення цілей нижче за рівень, досягнутий в минулому. До стратегії скорочення вдаються тоді, коли показники діяльності організації приймають стійку тенденцію до погіршення і ніякі заходи не змінюють цієї тенденції.

Комбінована стратегія. Ця стратегія являє собою будь-яке поєднання розглянутих стратегій: обмеженого зростання, зростання і скорочення. Комбінованої стратегії дотримуються частіше за все великі організації, які активно функціонують в декількох галузях.

Економічна стратегія має дати відповіді на такі питання: що і в якій кількості виробляти? як і якими засобами виробляти? для кого і коли виробляти?

Для того, щоб відповісти на ці запитання, економічна стратегія підприємства повинна виробляти правила і прийоми:

1) дослідження умов конкурентної переваги;

2) дослідження ринків потенційних товарів і послуг, що відповідають місії підприємства, і вибору таких стратегічних зон господарювання, що здатні в тривалій перспективі забезпечити зовнішню гнучкість підприємства, тобто можливість переорієнтації підприємства на функціонування в найбільш сприятливих зонах;

3) формування перспективного товарного асортименту підприємства, що в найбільшій мірі задовольнить потреби потенційних покупців і забезпечить систематичний прибуток та можливість розширеного відтворення;

4) розподілу наявних в розпорядженні підприємства додаткових ресурсів, що взаємодіють між різноманітними напрямками діяльності, що забезпечує максимальну продуктивність (рентабельність) використання цих ресурсів;

5) формування ефективної цінової політики, що забезпечує в довгочасній перспективі тривале положення підприємства в традиційних і нових сегментах ринку, що освоюються;

6) раннього виявлення кризових тенденцій як в рамках національної економіки та її галузей, так і всередині підприємства, і попередження банкрутства підприємства [33, с. 176].

Основні альтернативи товарної стратегії:

• недиференційований маркетинг;

• концентрований маркетинг;

• диференційований маркетинг;

• споживчий.маркетинг [52, с. 97]

Недиференційований маркетинг - коли підприємство взагалі не ділить ринок на категорії. Воно виходить з того, що у всіх покупців однакові потреби, тому їх можна задовольнити однаковими стандартними товарами. Недиференційований маркетинг має одну велику перевагу: він дозволяє підприємству мінімізувати витрати на виробництво і збут.

Концентрований маркетинг - його призначення - повністю охопити один з сегментів ринку. В цьому випадку всі зусилля підприємства спрямовані на задоволення особливих потреб цільової групи споживачів. Однак він має ряд недоліків. Обсяг продаж підприємства обмежений розмірами вибраного ним ринкового сегменту, а його ділові операції носять мінливий характер через мінливість смаків і прибутків певної групи споживачів.

Диференційований маркетинг - коли підприємство орієнтується не на один сегмент ринку, а варіює структуру маркетингу спеціально для кожного сегменту. Це найпопулярніший спосіб сегментування, особливо для споживчих товарів. Однак, він вимагає значних ресурсів, оскільки підприємству потрібні додаткові витрати, щоб пристосувати до кожного сегменту свої товари, засоби їх просування, ціни і канали збуту.

Споживчий маркетинг - підприємства, що вдаються до цієї стратегії, розглядають кожного споживача як окремий сегмент ринку і пристосовують структуру маркетингу до його особливих вимог. Такий підхід необхідний до певних ринків промислових товарів, коли продукцію неможливо стандартизувати.

При виборі певної стратегії важливе значення мають ціннісні орієнтації вищого керівництва підприємства. І. Ансофф стверджує, що стратегічна поведінка чітко знаходиться під впливом цінностей: “Як індивіди, так і організації виявляють перевагу до певних типів стратегічної поведінки, під впливом ціннісних орієнтацій, навіть якщо це означає втрати з точки зору результатів” [40, с. 124].

Вибір стратегій на промислових підприємствах регіону також залежить від перспективного товарного асортименту. Від цього прямо залежить процес розподілу сировинних ресурсів підприємства. Лише їх розумне та збалансоване використання дасть змогу запобігти перевитратам сировини та отримати максимальний результат від її використання [15, с. 93].

Відповідно до розподілу сировини відбувається формування фінансових потоків, які охоплюють всі “клітини” виробництва чи будь-якого процесу на підприємстві. Така собі “кровоносна система”.

1.3 Методика дослідження конкурентоспроможності промислових підприємств обласного регіону

Методика дослідження конкурентоспроможності промислових підприємств регіону складається з трьох етапів.

I етап - загальна оцінка конкурентоспроможності промислових підприємств регіону. Слід зауважити, що методичні аспекти дослідження діяльності промислових підприємств в умовах конкурентного середовища знайшли відображення в наукових працях І. Ансоффа [15], А.П. Градова [21], М.Портера [43], Р.А. Фатхутдінова [50]. Так, В.Д. Нємцов і Л.Є. Довгань запропонували метод оцінки конкурентоспроможності підприємства, заснований на теорії ефективної конкуренції [38, с.213].

Однак на даний момент відсутня загальноприйнята методика визначення та оцінки конкурентоспроможності підприємства в регіональному ринковому середовищі. Існує декілька кардинально різних методів і підходів:

1) метод, що заснований на теорії ефективної конкуренції;

2) підходи до оцінки конкурентоспроможності підприємства, які пов'язують її рівень з показниками якості продукції, що випускається;

3) методи, засновані на теорії конкурентної переваги;

4) метод бенчмаркінгу.

Найбільш точно конкурентоспроможність підприємства регіону можна оцінити методом, запропонованим В.Д. Нємцовим і Л.Є. Довгань. Даний метод, заснований на теорії ефективної конкуренції, полягає у оцінці ефективності діяльності всіх підрозділів підприємства. В основі методу лежить оцінка чотирьох критеріїв конкурентоспроможності.

У першу групу об'єднані показники, які характеризують ефективність управління виробничим процесом: економічність виробничих витрат, раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології виготовлення товару, організація праці на виробництві.

У другу групу об'єднані показники, що відображають ефективність управління обіговими засобами: незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства розплачуватись за своїми боргами, можливість стабільного розвитку підприємства в майбутньому.

Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства є бухгалтерська фінансова звітність, яка складається із взаємопов'язаних форм:

1. П(С)БО № 2 “Баланс”, ф. 1;

2. П(С)БО № 3 “Звіт про фінансові результати”, ф. 2;

3. П(С)БО № 4 “Звіт про рух грошових коштів”, ф. 3;

4. П(С)БО № 5 “Звіт про власний капітал”, ф. 4.

До третьої групи показників належать показники, які дозволяють отримати уявлення про ефективність управління збутом та просуванням товару на ринку за допомогою реклами та стимулювання.

До четвертої групи входять показники конкурентоспроможності товару та його ціна.

Але, на нашу думку, необхідно скоригувати дану методику оцінки для промислових підприємств. Доцільно насамперед доповнити вказані критерії певними показниками (табл. 1.1). У першу чергу це стосується другої групи показників, до якої доцільно додати показники, які характеризують ефективність управління не лише оборотними засобами, а й всіма засобами підприємства, оскільки на стабільність фінансового положення підприємства значний вплив має оборотність кредиторської і дебіторської заборгованості тощо.

Таблиця 1.1 Критерії та показники конкурентоспроможності підприємства

Критерії та показники	Роль показника в оцінці
1. Показник ефективності виробничої діяльності організації
1.1 Відносний показник витрат на одиницю продукції	Відображає ефективність витрат при випуску продукції
1.2 Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)	Характеризує ефективність використання основних виробничих фондів
1.3 Коефіцієнт рентабельності діяльності*	Характеризує прибутковість результатів діяльності підприємства
1.4 Коефіцієнт рентабельності продукції	Характеризує ступінь прибутковості товару
1.5 Відносний показник продуктивності праці	Відображає ступінь організації виробництва та використання робочої сили
2. Фінансове положення організації
2.1 Коефіцієнт покриття	Характеризує достатність оборотних засобів для покриття своїх боргів
2.2 Коефіцієнт швидкої ліквідності	Показує яка частина поточних зобов'язань може бути погашена не тільки за рахунок грошових коштів, але і за рахунок очікуваних фінансових надходжень
2.3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Показує якісний склад засобів, які є джерелами покриття поточних зобов'язань
2.4. Коефіцієнт незалежності (автономії)	Характеризує незалежність фірми від зовнішніх джерел фінансування
2.5 Коефіцієнт оборотності оборотних засобів	Аналізує ефективність використання оборотних засобів
2.6. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	Характеризує ефективність використання кредиторської заборгованості
2.7 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	Показує ефективність використання дебіторської заборгованості
2.8 Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів	Характеризує швидкість оновлення матеріальних запасів
2.9 Коефіцієнт оборотності активів	Аналізує ефективність використання всіх активів
3. Ефективність організації збуту та просування товару
3.1 Рентабельність продаж	Характеризує ступінь прибутковості роботи фірми на ринку, правильність встановленні ціни
3.2 Коефіцієнт затовареності готовою продукцією	Відображає ступінь затовареності готовою продукцією. Зростання показника свідчить про падіння попиту
3.3 Коефіцієнт завантаження виробничих потужностей	Показує ділову активність фірми, ефективність роботи служби збуту
3.4 Коефіцієнт ефективності реклами та засобів стимулювання збуту	Показує економічну ефективність реклами та засобів стимулювання збуту
4. Конкурентоспроможність товару
4.1 Якість товару	Характеризує здатність товару задовольняти потребу у відповідності з його призначенням
4.2 Ціна товару	Характеризує доступність товару для споживача

ЕО = 0,22 В + 0,1 К_{об.осн.засобів} + 0,25 R_{діяльності} + 0,25 R_{продукції} + 0,18 ПП, (1.2)

де В - відносний показник витрат на одиницю продукції;

К_{об.осн.засобів} - коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача);

R_{діяльності} - коефіцієнт рентабельності діяльності;

R_{продукції} - коефіцієнт рентабельності продукції;

ПП - відносний показник продуктивності праці.

Фінансове положення організації (ФО):

ФО = 0,12 К_п + 0,12 К_шл + 0,1 К_АЛ + 0,12 К_НЗ + 0,14 К_{об._обор.засоб} +

+ 0,12 К_{об._кр.заборг.}+0,12 К_{об._деб.заборг} + 0,09 К_{об._мат._запас.} + 0,08 К_{об._акт.} (1.3)

де К_п - коефіцієнт покриття;

К_шл - коефіцієнт швидкої ліквідності;

К_АЛ - коефіцієнт абсолютної ліквідності;

К_НЗ - коефіцієнт незалежності (автономії);

К_{об._обор.засоб} - коефіцієнт оборотності оборотних засобів;

К_{об._кр.заборг} - коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості;

К_{об._деб.заборг} - коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості;

К_{об._мат._запас} - коефіцієнт оборотності матеріальних запасів;

К_{об._акт.} - коефіцієнт оборотності активів.

Основні методи аналізу фінансового стану підприємства - це [25, c. 208]:

1) горизонтальний аналіз, у процесі якого визначають абсолютні й відносні зміни величин різних статей балансу за звітний період;

2) вертикальний аналіз - розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній валюті балансу, тобто вивчення структури статей активу і пасиву на звітну дату;

3) факторний аналіз, який застосовується для виявлення причин зміни абсолютних і відносних фінансових показників, а також для розрахунку впливу причин (факторів) на зміну фінансового показника, що його аналізують;

4) порівняльний аналіз - це аналіз, при якому проводиться порівняння досліджуваних показників з аналогічними середньогалузевими чи з аналогічними показниками основних конкурентів.

Загальними формулами для горизонтального та вертикального аналізу є:

Коефіцієнт (К_б) приросту майна розраховується за формулою:

(1.4)

де Б_1, Б₀ - середня величина майна за звітний і попередній періоди.

Коефіцієнт (К_V) приросту виручки від реалізації продукції розраховується:

(1.5)

де V_1, V₀ - виручка від реалізації продукції з звітний і попередній періоди.

Аналогічно розраховуються коефіцієнти приросту прибутку від реалізації і приросту прибутку від інших видів діяльності.

Якщо коефіцієнт приросту виручки від реалізації (прибутку від реалізації та інших видів діяльності) буде вищим за коефіцієнт приросту майна, то це свідчить про поліпшення ситуації з коштами на підприємстві проти попереднього звітного періоду, і навпаки.

Насамкінець, крім зміни валюти в цілому, необхідно проаналізувати характер зміни окремих статей балансу, тобто провести горизонтальний і вертикальний аналіз балансу.

Ефективність організації збуту та просування товару (ЕЗ):

де РП - рентабельність продаж;

КЗ - коефіцієнт затовареності готовою продукцією;

КМ - коефіцієнт завантаження виробничих потужностей;

КР - коефіцієнт ефективності реклами та засобів стимулювання збуту.

Конкурентоспроможність товару (КТ):

На наш погляд, оцінку групових показників товару підприємства доцільно проводити наступним чином.

По-перше, визначити перелік показників по кожній групі (табл. 1.2).

Таблиця 1.2. Показники конкурентоспроможності товару

Показники	Вагомість
1. Показники якості
1.1 Функціональність	0,125
1.2 Відповідність моді	0,081
1.3 Естетичність (дизайн)	0,125
1.4 Ергономічність	0,113
1.5 Екологічність	0,065
1.6 Якість матеріалів	0,145
1.7 Якість виготовлення	0,133
1.8 Рівень стандартизації й уніфікації	0,044
1.9 Виразність виконання фірмових знаків	0,036
1.10 Бездоганність упаковки	0,032
1.11 Імідж фірми	0,040
1.12 Якість обслуговування	0,060
2. Економічні показники
2.1 Рівень ціни	1

По-друге, експерти проставляють по кожному показнику оцінку в балах і знаходять середнє значення. Мінімальною оцінкою може бути 1, максимальна оцінка залежить від обраної шкали оцінювання.

Далі необхідно визначити групові показники за формулою:

де а_і - величина і-го показника;

q_i - вагомість і-го показника.

Інтегральний показник конкурентоспроможності товару І_інт знаходиться в межах від 0 до 1. Якщо І_інт = 0, то товар має найбільшу конкурентоспроможність на визначеному ринку. Якщо І_інт = 0, то товар не може конкурувати з іншими товарами.

Пропонуємо наступну шкалу оцінювання конкурентоспроможності товару:

0 < І_інт < = 0,4 - низька конкурентоспроможність;

0,5 < І_інт < = 0,7 - середня конкуреноспроможність;

0,8 < І_інт < 1,0 - висока конкуреноспроможність.

Тоді конкурентоспроможність підприємства знаходять за формулою [41, с. 23]:

К_п-ва = 0,15 ЕО + 0,29 ФО + 0,23 ЕЗ + 0,3 , (1.10)

де КТ - конкурентоспроможність товару.

Отже, конкурентоспроможність підприємства може формуватись як інтегральний показник сукупності критеріїв та показників (кількісних та якісних) його діяльності.

Зважаючи на це, виникає необхідність комплексно-комбінованої (експертиза кількісних та якісних показників) оцінки конкурентоспроможності промислових підприємств - критеріальний метод. Як критерії використовуються показники ефективності загального потенціалу підприємства та показники конкурентоспроможності продукції (вага критеріїв визначається експертним шляхом).

При аналізі факторів конкурентоспроможності промислових підприємств регіону особливу увагу слід приділити вивченню їх технологічного рівня. Основним показником технологічного рівня підприємств є зношеність основних виробничих фондів. Інші важливі показники - це коефіцієнти вибуття і оновлення основних фондів.

Здатність підприємств проводити новації характеризується наявністю інженерно-технічних кадрів вищої кваліфікації, тому важливо простежити динаміку їх зростання в розрізі венчурних фірм, вузів тощо. Про конкретне використання інтелектуальної власності на промислових підприємствах свідчать показники про кількість патентів, корисних моделей та промислових зразків.

Спроможність залучати інновації у значною мірою залежить від безпосередньої участі підприємства в міжнародних проектах і контрактах та проведенні внутрішньої кооперації, тому важливо встановити які підприємства займаються такою діяльністю.

Комплексним показником рівня конкурентоспроможності промислових підприємств регіону є науково-технічний рівень промислових товарів, який характеризує близькість технологій, організації виробництва та якості продукції до відповідних підприємств та галузей передових підприємств світу.

Конкурентоспроможність продукції підприємств загалом оцінюється відповідністю їх продукції стандартам ISO 9000 та стандартам і сертифікатам на окремі види продукції.

Для загальної оцінки конкурентоспроможності окремих промислових товарів і промислових підприємств можуть служити і результати регіональних, національних та міжнародних виставок, конкурсів тощо. Але найбільше значення має кваліметричний аналіз - виявлення реального співвідношення якості порівнюваних товарів. З огляду на складність сучасних промислових виробів і динамізм науково-технічного прогресу, можна з упевненістю сказати, що ця частина аналітичної роботи є однієї з найбільш складних. Інша проблема - виявлення стійких взаємозв'язків між витратами (ціною) різних товарів і їхньою якістю. При її рішенні найчастіше використовуються параметричні методи дослідження, що дозволяють не тільки установити ці зв'язки, але й кількісно їх визначити.

II етап - оцінка конкурентоспроможності промислових підприємств певної галузевої системи регіону. Для такої оцінки на рівні регіону немає потреби вводити спеціальні показники (крім тих, що наведені вище). Інша справа, якщо треба визначити їх міжнародну конкурентоспроможність.

Для цього найчастіше застосовують методику розрахунку індексів фактичних порівняльних переваг RCA. Для оцінки RCA по конкретній товарній групі (), як правило, використовується така формула:

 (1.11)

де - експорт;- імпорт; - продукт; - країна; - уся продукція;  - світ;

Позитивне значення індексу демонструє наявність порівняльних переваг, негативне їх відсутність.

III етап - оцінка конкурентних позицій промислових підприємств низових адміністративних одиниць. Вона передбачає два підетапи:

1. Оцінка факторів конкурентоспроможності. Для цього відбираються певні вихідні показників, які, відповідно, характеризують регіональні фактори конкурентоспроможності, а саме: 1) транспортний; 2) природно-ресурсний; 3) екологічний; 4) трудовий; 5) інвестиційний; 6) виробничого потенціалу; 7) агломераційний та 8) споживчий.