Проектний аналіз
Дослідження базових принципів, методів і інструментів сучасного аналізу проектів і процедур ухвалення рішення в проектному аналізі, економічному обгрунтуванню здійснення проекту. Оцінка проекту по соціальній, фінансовій і економічній привабливості.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | книга |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.08.2010 |
| Размер файла | 1,2 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
· орендна плата, можливо капіталізована, в умовах існування розвинутого ринку оренди землі;
· пряма оцінка продуктивності землі за допомогою оцінки продуктивності сільськогосподарських культур, які зараз на ній вирощуються, і визначення внеску землі у вартість загальної продукції;
· «залишковий» метод визначення внеску віддачі землі на підставі додаткової вартості, яку можна отримати від її використання.
Таким чином, у проектному аналізі кожна вартість, яка застосовується для фінансового (з точки зору фірми) або економічного аналізу (виходячи з впливу на національний дохід), є альтернативною вартістю. Тому концепція альтернативної вартості є ключовою в проектному аналізі.
Усе викладене дає змогу дійти висновку, що в проектному аналізі необхідно враховувати не фактичну вартість товару, який ми розглядаємо, а вартість товару чи послуги, від котрої ми відмовляємося. Оскільки альтернативна вартість виражається за допомогою якого-небудь мірила, вона іноді має назви «тіньова ціна», «ціна втраченого шансу», «ціна економічної ефективності» та ін.
2.1.4 Визначення вигід у проектному аналізі
Явні вигоди від проекту виникають або від збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продукції, або від можливості підвищення ціни на продукцію, що виробляється. Це матеріально відчутні вигоди, тому їх кількісна оцінка майже не викликає складнощів.
Збільшення фізичного обсягу виробництва -- найбільш типовий вид матеріальних вигід, визначення яких базується на додаткових грошових надходженнях, що виникають завдяки проекту.
В окремих випадках вигоди від проектів можуть виглядати як підвищення якості вироблюваної продукції, що дозволяє значною мірою задовольнити зростаючі потреби покупців даного товару, і таким чином збільшити обсяги збуту продукції.
До вигід, що отримуються в результаті реалізації проекту, можна віднести також зміни:
· кваліфікації працівників, що дає змогу підвищити якість продукції, уникнути ризик браку, досягти довгострокової рівноваги;
· у часі реалізації. Це відбувається, наприклад, завдяки будівництву спеціалізованих сховищ, що дає змогу продажу сільськогосподарської продукції у період найвигідніших цін на неї (продаж зерна не під час жнив, а наприкінці року, коли ціна на нього підвищується);
· місця реалізації. Цей вид вигід найбільш пов'язаний з проектами у галузі збуту, коли передбачається доставка товару безпосередньо до споживача;
· виду продукту, наприклад його сортування та переробка. Вигоди у цьому проекті зумовлені тим, що у сільськогосподарських проектах сортування дозволяє кращі овочі та фрукти продавати у свіжому вигляді за більш високими цінами, а менш якісний товар направляти на переробку, що в цілому підвищує вартість усього врожаю.
2.1.5 Поняття затрат у проектному аналізі
У сучасній економічній літературі затрати іноді замінюють термінами «витрати» або «видатки». У фінансовому менеджменті, управлінському та фінансовому обліку це недопустимо, оскільки кожне з названих понять має окремий зміст. Проте у проектному аналізі для аналітика заміна поняття «затрати» терміном «витрати» не є принципово важливим. Тому надалі вказані терміни ми вживатимемо як синоніми.
При здійсненні проектного аналізу досить часто окремі затрати мають більш важливе значення, ніж усі інші. Певні з них вже за своїм походженням вимагають більш пильного ставлення аналітиків. З цією метою розглянемо деякі витрати та їх класифікаційні ознаки, що допоможуть під час оцінки проектів прийняти єдино вірне рішення.
Найбільш поширеними класифікаційними ознаками витрат є такі:
· можливість відображення у бухгалтерській звітності (бухгалтерські та економічні);
· ступінь динамічності витрат залежно від збільшення чи зменшення обсягів виробництва (постійні, змінні);
· період здійснення затрат (довгострокові, короткострокові);
· спосіб віднесення затрат на одиницю продукції (середні, граничні);
· походження витрат (експлуатаційні, фінансові);
· ступінь покриття реальної вартості;
· можливість розподілу.
Сучасні методи обліку дозволяють відображати у бухгалтерських документах лише вартість використаних ресурсів, що не є власністю фірми. Ці витрати включаються до собівартості випущеної продукції, і, як правило, регламентуються відповідною законодавчою базою. Однак досить часто компанія, що має власні ресурси та застосовує їх, не має змоги відобразити ці ресурси у своїх бухгалтерських витратах. Практикою підтверджено необхідність розрахунку для підприємця не лише бухгалтерських витрат (явних), які утворюються під час сплати за ресурси зовнішньому постачальнику, але й неявних витрат, які виникають у разі використання фірмою власних ресурсів. Аналітик, що приймає рішення про доцільність реалізації проекту, має керуватися величиною економічних витрат, які містять як бухгалтерські, так і неявні витрати, що відображає вартість ресурсів, які використовуються у процесі виробництва і належать власнику бізнеса. Поділ витрат на постійні та змінні пов'язаний з причинним механізмом їх змін. Витрати, що мають власні розміри у прямому співвідношенні зі змінами в обсягах виробництва (реалізації), називають змінними. Водночас із збільшенням виробництва підвищуються і витрати. Якщо обсяги виробництва знижуються, витрати відповідно змінюються. Прикладом такого роду витрат може виступати вартість сировини -- її придбання безпосередньо пов'язано з обсягом продажів: чим більше продають, тим більше потрібно виробляти, і тим більше сировини купують. Якщо нічого не продається, то теоретично не потрібно нічого виробляти і вартість сировини для виробника дорівнюватиме нулю. Змінні витрати містять такі статті, як вартість сировини, пряма оплата праці, окремі витрати на реалізацію, оплата електроенергії, спожитої для експлуатації устаткування протягом виробничого процесу, та ін.
Усі витрати, зміни яких безпосередньо не пов'язані з обсягом продажів, називаються постійними. Ці витрати оплачуються незалежно від того, чи вдається будь-що продати (навіть якщо нічого не виробляється). Їх розмір приблизно однаковий, незалежно від обсягу реалізації. До постійних витрат належать амортизація, адміністративні накладні витрати, страховка, орендна плата та аналогічні обов'язкові платежі. Не можна вважати, що постійні витрати не змінюються протягом часу, -- дорожчає страховка, адміністрація отримує надбавку до зарплати тощо. Разом з тим підкреслимо, що підвищення (зниження) постійних витрат зумовлено чимось іншим, відмінним від змін у виробництві (реалізації). Такий причинний зв'язок з виробництвом є найважливішим чинником різниці між змінними та постійними витратами.
Оскільки підприємство, що функціонує у короткому періоді, обмежене можливістю варіювання, заміщення факторів виробництва, слід враховувати, що витрати у короткостроковому періоді обмежені умовами існуючої технології, ціновими характеристиками ресурсів. Тому короткострокові витрати, як правило, не є гнучкими, що знижує мобільність фірми. У довгостроковій перспективі всі витрати (як постійні, так і змінні) мають тенденцію до змін. Компанія може переміститися в інший будинок, який не так дорого коштує, платити меншу орендну плату, знизити заробітну плату, провести профілактичний ремонт устаткування, змінити структуру та величину страховки. Все це значною мірою впливає на зниження рівня постійних витрат. Тому довгострокові витрати значно нижчі, ніж короткострокові. Можливість маневрування як позитивна характеристика будь-якої підприємницької діяльності тим більша, чим ширші можливості у компанії гнучко змінювати свої витрати, тобто чим нижчі її постійні витрати.
Теорія раціональної поведінки фірми вимагає визначення не лише величини середніх витрат на одиницю випуску продукції (середні загальні, середні змінні та середні постійні), але й величини граничних, або маржинальних витрат. Граничними називають ті додаткові витрати, які вимагатимуть від виробника випуску однієї додаткової одиниці продукції.
Проілюструємо різницю між середніми та граничними витратами на прикладі, який наведено у табл. 4.
Таблиця 4 РОЗРАХУНОК СЕРЕДНІХ ТА ГРАНИЧНИХ ВИТРАТ
ПРИ ВИГОТОВЛЕННІ ВУЗЛА
|
|
Витрати виробництва за годину, грн. |
Максимальна продуктивність за годину, шт. |
Кількість продукції, що виробляється, |
Собівартість |
Граничні витрати |
|
|
1 |
700 |
50 |
50 |
700 : 50 = 14 |
-- |
|
|
2 |
800 |
50 |
50 |
800 : 50 = 16 |
-- |
|
|
3 |
1000 |
50 |
25 |
1000 : 50 = 20 |
Дані, наведені в ній, характеризують виробничий процес, в якому для виготовлення вузла застосовують три верстати. Завдяки певним технологічним змінам кожен з них має різні експлуатаційні витрати, проте для виробництва 125 одиниць продукції за годину потрібна робота всіх трьох верстатів. Загальні витрати виробництва 125 одиниць продукції становлять 2500 грн., середні -- 20 грн. за одиницю. Собівартість вузлів різна -- 14, 16, 20 грн. Для виробництва додаткової одиниці за годину належить використовувати 3-й верстат. Виробничі витрати за одиницю продукції на ньому дорівнюють 40 грн. Таким чином, граничні витрати виробництва дорівнюють 40 грн., а середні -- 2500 : 125 = 20 грн.
З таблиці видно, що:
загальні витрати виробництва = 700 + 800 + 1000 = 2500 грн.;
кількість виготовленої продукції = 125 шт.;
середні витрати виробництва = 2500 : 125 = 20 грн.;
вартість виробництва однієї додаткової одиниці = грн.
Причина поділу витрат на середні та граничні базується на тому, аби виправдати збільшення обсягу виробництва. Отриманий дохід повинен якнайменше дорівнювати понесеним витратам, або 40 грн. Неможливо розбагатіти, виробляючи будь-що за 40 грн., а продаючи за 20 грн., тобто за середньою собівартістю. Навпаки, для отримання прибутку необхідно повернути 40 грн. граничних витрат.
Це -- один з найважливіших принципів поведінки виробника: нарощувати випуск продукції до тих пір, поки граничний дохід не дорівнюватиме граничним витратам.
Під час оцінки проектних затрат досить часто необхідно не тільки визначити величину операційних витрат, що пов'язані з діяльністю компанії та базуються на виробничих витратах, але й величину фінансових затрат.
До операційних витрат належать величина всіх платежів за матеріальні ресурси, оплата праці, накладні витрати, пов'язані з виробництвом продукції та функціонуванням підприємства.
Окремі витрати, такі як процентні платежі та орендна плата, за походженням мають фінансовий характер. Фінансові витрати мають таке саме важливе значення для прийняття рішень, як і операційні, однак вони мають іншу мету -- оцінити ефективність діяльності компанії і вплив на неї відповідного способу фінансування (співвідношення позичкових коштів і власного капіталу).
Під час оцінки реальної вартості продукції проекту виникає серйозна проблема визначення величини списання як основних фондів, так і обігових коштів, в першу чергу товарно-матеріальних запасів. Практика списання згідно з принципами бухгалтерської звітності компанії, незалежно від ринкової ціни активів підприємства, оцінює основні фонди за первинною вартістю за мінусом накопиченої амортизації. У первинній вартості відображають у звітності і товарно-матеріальні запаси (ТМЗ). Це значною мірою погіршує стан компанії у період інфляції. Сучасна практика оцінки ТМЗ дозволяє пом'якшити вплив інфляційних процесів і отримати більш реалістичні показники доходу. Існує кілька методичних підходів до оцінки ТМЗ. Наприклад, за цінами хронологічно перших купівель (first-in-first out -- FIFO). Ці ціни використовують у такому випадку для розрахунку доходу. Однак в умовах високої інфляції, коли закуплені товарно-матеріальні запаси знецінюються, а відображення їх у собівартості продукції за початковими цінами призводить до завищення доходу компанії, використовують методику оцінки ТМЗ за цінами останніх у часі купівель (last-in-first out -- LIFO). Разом з тим навіть методика LIFO не позбавляє викривлень, які супроводжують процес розрахунків. У такому разі можна запропонувати застосування вартості заміщення, або, як її ще називають, методики оцінки ТМЗ за ціною придбання наступної одиниці (next-in-first out -- NIFO). Цей спосіб забезпечує відтворення достатніх коштів для придбання нової одиниці з експлуатацією старої.
Управління затратами вимагає наявності інформації про величину витрат, які не можна розділити на компоненти та ідентифікувати з конкретними діями. Такі витрати називають комплексними, або нероздільними. Під час виробництва додаткового обсягу продукції їх розмір не збільшується. До таких витрат можна віднести і страховку устаткування. Або: припустимо, що на всьому заводі є один лічильник спожитої електроенергії. Якщо верстат відпрацює додатковий час понад норму, встановлену для виробництва одиниці продукції, витрати на електроенергію належатимуть до категорії змінних. Проте якщо у той самий час працюють й інші верстати, приміщення освітлюються, то постає питання, яку частину підвищення витрат на оплату електроенергії потрібно віднести на рахунок додаткового виробництва? Такі витрати належать до нероздільних.
У проектному аналізі аналітик приймає рішення про доцільність інвестицій, оцінюючи майбутні грошові потоки, вигоди і затрати, які супроводжуватимуть проект. Разом з тим виникають ситуації, коли певні вкладення у проект вже здійснено. Такі витрати мають назву витрати минулого періоду (sunk cost). Припустимо, що вчора за устаткування, що є частиною нового проекту, було сплачено 1000 грн. Сьогодні для того, щоб завершити проект, потрібно витратити ще 1000 грн. Раптом, перед тим, як здійснено другий платіж, надійшла інформація про те, що максимальний дохід, який здатен принести проект, дорівнює 1500 грн. Тобто загальні витрати проекту становлять 2000 грн., а дохід -- лише 1500 грн. Чи потрібно витрачати ще 1000 грн. для завершення проекту? Якщо гроші не сплатити, то вже вкладені 1000 грн. буде втрачено, оскільки жодної гривні доходу до завершення проекту отримано не буде. Якщо витратити додаткову суму і завершити проект, буде відшкодовано вкладені сьогодні 1000 грн. та одержано ще 500 грн. Отже, остаточно буде втрачено тільки 500 грн. Інакше кажучи, вигідніше завершити проект (хоча гроші будуть втрачено в обох випадках). Підкреслимо, що таке рішення було засновано лише на прогнозі майбутніх затрат (1000 грн.) та майбутніх вигід (1500 грн.).
2.1.6 Особливості визначення затрат у проектних розрахунках
Розглянемо приклад визначення витрат для компанії А. Припустимо, що компанія має площі на заводі Х, які не використовує цех, що виготовляє системи промислового управління. У найближчі 10 років передбачено встановити у цеху нове устаткування таким чином, що з розширенням виробництва «зайві» площі наприкінці десятого року будуть повністю зайняті. У цеху виробництва побутової електроніки запропоновано новий, досить вигідний інвестиційний проект. Виходячи з потреб нової виробничої лінії для виготовлення пластикових пресованих комплектуючих та інтегральних мікросхем, а також через нестачу площ на заводі У, передбачено розмістити лінію на заводі Х. У цей самий час на заводі Х достатньо площі для монтажу лінії, проте керуючий цехом систем промислового управління вказує на те, що площі, які не зайняті зараз, через десять років буде повністю залучено до виробництва. Запитання звучить так: скільки цех побутової електроніки має сплатити (тобто включити як «затрати» до аналізу проекту) за використання незайнятих потужностей?
Іноді пропонується вести розрахунки таким чином: перевести загальну вартість будинку у вартість квадратного метру площі (звичайно, з корективами на інфляцію). Потім з площі, що використовується у проекті, можна «вимагати» цю додаткову суму на підставі метражу. Перевагою такого підходу розподільних витрат є простота та розуміння розрахунків. Недоліки полягають у тому, що такий підхід базується на початковій інформації (вартість будинку за часів його спорудження), а не на прогнозах на майбутнє; він не наводить реальних економічних витрат, які несе компанія. Будинок вже куплено, за нього сплачено гроші, тому у цьому випадку вигідніше буде використовувати вже придбані та оплачені площі для отримання доходу, ніж залишати їх порожніми кілька років. Таке рішення потребує визначення реальних економічних витрат, обумовлених проектом та використанням площі зараз, а не в майбутньому.
Якщо проект відхилено, цех систем промислового управління не потребуватиме нового будівництва ще десять років. Дозвіл цеху побутової електроніки застосовувати частину наявної площі змусить пізніше будувати нове приміщення для «поглинання» очікуваного розширення цеху систем промислового управління. В економіці такий підхід називають принципом перенесення на більш ранній період -- витрати на спорудження нового будинку переносяться з десятого (наприклад) року на шостий. Таким чином можна визначити правильну величину «витрат» використання незадіяних потужностей за допомогою розрахунку відповідно до величини теперішньої вартості будівництва нового будинку, яке планується через шість років, та виведення різниці між ними. Зміни у сьогоднішній відповідній вартості перенесення будівництва з десятого на шостий рік зумовлені прийняттям проекту. Таким чином, вони задовольняють вимогам обумовленості, мають прирісну природу, і, крім того, є реально економічними витратами. Ці витрати, безумовно, мають бути включені до аналізу проекту.
Принцип перенесення на більш ранній період передбачає майбутнє зростання потужностей. Якщо прогнозується, що у поточній діяльності ніколи не буде задіяно всіх наявних потужностей, то перенесення на більш ранній строк не відбувається. Коли для поточної діяльності ніколи не знадобляться нові площі, але нові інвестиції остаточно мають застосувати «надлишки» потужностей та вимагають розширення для обслуговування передбачуваного ринку, загальні витрати такого розширення належить включати до аналізу проектів. Якщо розширення непотрібне, то додаткові витрати не мають місця. Якщо новий проект завершено перед тим роком, в якому виникла потреба у розширенні, а потужності повертаються до початкового користувача (у нашому прикладі до цеху систем промислового управління), то перенесення на більш ранній строк відсутнє і додаткових витрат також немає.
Наступною проблемою визначення витрат у проектному аналізі є проблема використання активів, які ще належать компанії, але вже не потрібні їй для виробництва. Які витрати припадають на частку активів, що простоюють, якщо їх передбачено залучити до нового проекту? Очевидною відповіддю була б «ніякі», але це не завжди вірно. Необхідно також враховувати й альтернативні варіанти використання таких активів. Для пояснення звернемося до конкретного прикладу.
Припустимо, фрезерувальний верстат з програмним управлінням та балансовою (бухгалтерською) вартістю 8000 грн. займає місце на заводі Х, але не використовується цехом системи промислового управління (або іншим підрозділом). Певна компанія пропонує купити цей верстат за 10 000 грн. на умовах «франко-вагон». Умови «франко-вагон» означають, що компанія-покупець сплатить 10 000 грн. після того, як верстат буде демонтовано з попереднього робочого місця, підготовлено до відправлення та завантажено у вагон. Якщо цих операцій не буде здійснено, оплата не відбудеться. Демонтаж верстата коштує 500 грн., підготовка до відправлення -- 300 грн., перевезення до станції та завантаження на залізничну платформу -- 200 грн. Після всього цього компанія отримує 10 000 грн. Відтік коштів становить разом 500 (демонтаж) + 300 (підготовка до відправлення) + 200 (доставка на станцію та завантаження) = 1000 грн. Таким чином, чисті надходження дорівнюватимуть 10 000 - 1000 = 9000 грн., що на 1000 більше, ніж балансова вартість верстата (8000 грн.). Отже, раніше амортизаційні відрахування були занадто великими, що захистило доходи від податків. Припустимо, що ставка податку 40%. Надлишок у 1000 грн. понад чистої ціни оподатковується, розмір податку дорівнює 0,4 ? 1000 =
= 400 грн. Вилучивши цю суму з 9000 грн., отримаємо 8600 грн. -- чисті надходження після сплати податку.
Тепер припустимо, що цех побутової електроніки зрозумів, що він може застосовувати цей верстат на новій виробничій лінії. Верстат має лишитися на попередньому робочому місці, але буде використовуватися для виробництва нової продукції. Які витрати, що відображають застосування верстата цехом побутової електроніки, потрібно зазначити у новому проектному аналізі? Правильною буде відповідь «чисті надходження 8600 грн.», оскільки це -- найкращий варіант використання верстата. Інакше кажучи, якщо компанія застосовує верстат у новому проекті, то вона відмовляється від отримання 8600 грн., які можна було б одержати, продавши верстат.
Проте цю ситуацію можна розглядати з іншого боку: якщо цінність, створена новим проектом, менша за 8600 грн., то верстат потрібно продавати, а від проекту відмовитися. У даному випадку ми маємо справу з двома альтернативами, що виключають одна одну: у випадку А -- продавати верстат і отримати 8600 грн., у випадку Б -- застосувати верстат у новому проекті. Альтернативі Б віддають перевагу лише у тому разі, якщо проект принесе більшу цінність, ніж у випадку А, тобто 8600 грн.
Змінимо умови задачі. Цех побутової електроніки бажає використовувати верстат, але для того, щоб він міг стати компонентом виробничої лінії, його необхідно перемістити на інше місце і наново встановити. Демонтаж коштує 500 грн., перевезення на інше робоче місце -- 50 грн., повторний монтаж та налагодження -- 750 грн. Які витрати, що відображають експлуатацію верстата у даному випадку, необхідно зазначити під час аналізу проекту? Відтік коштів становить: 500 + 50 + 750 = 1300 грн. Окрім того, залишаючи верстат у себе, компанія відмовляється від отримання 8600 грн. виручки у разі продажу верстата іншій компанії, тому дане значення альтернативної вартості належить додати до грошових видатків. Таким чином, загальні витрати використання верстата дорівнюватимуть 9900 грн., і саме ця цифра має бути зазначена в проектному аналізі.
Однак ми постійно підкреслюємо, що до розрахунку двічі включено витрати на демонтаж верстата: перший раз у розрахунку альтернативної вартості 8600 грн., другий -- при розрахунку коштів. Тому правильною цифрою має бути 9400 грн. Логічна помилка такого аргументу полягає у тому, що розрахунком у сумі 8600 грн. (максимальної виручки від продажу верстата) не передбачено, аби будь-хто вже здійснив заходи з демонтажу устаткування. Це -- лише одна з альтернатив, що виключають одна одну, та яку належить взяти до уваги. Витрати у 500 грн., пов'язані з фізичним переміщенням верстата на нове місце монтажу, лише характеризують процес демонтажу для іншої альтернативи. Очевидно, що у даному випадку необхідні витрати складатимуть лише 1300 грн. Також зрозумілим має бути те, що даний порядок дій позбавляє будь-якої можливості отримання 8600 грн. від продажу верстата (іншої можливої альтернативи), і ця цифра є вірним значенням альтернативної вартості.
Таким чином, затрати у сумі 9900 грн. є грошовими витратами при використанні другого альтернативного варіанта плюс дохід, якого не отримано через відмову від першого варіанта. Саме тому сума 9900 грн. є вірною і її належить використовувати в економічному аналізі.
Цінність проекту визначається як різниця між позитивними результатами (вигодами -- В) та негативними результатами (затратами -- З). Оскільки метою проектного аналізу є встановлення розміру перевищення додаткових вигід від реалізації проекту над додатковими затратами, необхідними для його здіснення, то належить визначити методику розрахунку додаткових вигід і додаткових затрат.
Концепція альтернативної вартості є центральною у проектному аналізі, оскільки кожна вартість, яка використовується для фінансового (з точки зору фірми) чи економічного аналізу (з урахуванням впливу на національний дохід), є альтернативною вартістю. Альтернативна вартість -- це втрачена вигода від використання обмежених ресурсів для досягнення однієї мети замість іншого, найкращого з тих, що лишилися, варіанта їх застосування. Оскільки альтернативна вартість виражається за допомогою якого-небудь мірила, її іноді називають «тіньовою ціною», «ціною втраченого шансу», «ціною економічної ефективності».
У проектному аналізі розрізняють явні і неявні вигоди і затрати. Явними називають матеріальні вигоди (затрати) обумовлені зменшенням (збільшенням) витрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких значною мірою очевидна, що дозволяє досить легко визначити їх фінансове значення. До неявних вигід (затрат) належать побічні вигоди (затрати), які супроводжують проект. Вони пов'язані, як правило, з економічними або соціальними наслідками проекту і мають непрямий характер. Неявні вигоди (затрати) обов'язково відображаються в економічній оцінці проекту, коли його привабливість оцінюється з позицій суспільства в цілому.
Явні вигоди від проекту виникають від: збільшення обсягів випуску, що сприяє зниженню собівартості виробництва продукції; можливості підвищення ціни на продукцію, що виробляється; зміни кваліфікації працівників, що дає змогу підвищити якість продукції; зміни у часі реалізації; зміни місця реалізації та ін.
Витрати можна класифікувати за такими ознаками: можливість відображення у бухгалтерській звітності (бухгалтерські та економічні); ступінь динамічності залежно від збільшення чи зменшення обсягів виробництва (постійні, змінні); період здійснення (довгострокові, короткострокові); спосіб віднесення на одиницю продукції (середні, граничні); походження (експлуатаційні, фінансові); ступінь покриття реальної вартості; можливість розподілу. У проектному аналізі існують особливості врахування деяких витрат. Головною своєрідністю цих розрахунків є розгляд запланованих витрат з точки зору альтернативної вартості.
1. У чому полягає специфіка визначення цінності проекту?
2. Поняття вигід і витрат у проектному аналізу.
3. Неявні вигоди та витрати.
4. Проблеми визначення кількісної та якісної характеристик неявних витрат і вигід?
5. Методичні підходи до визначення кількісного значення неявних вигід і витрат.
6. Причини використання концепції альтернативної вартості у проектному аналізі. В деяких літературних джерелах альтернативну вартість називають ціною шансу. Дайте свій коментар цьому тлумаченню.
7. Особливості визначення й використання альтернативної вартості у проектному аналізі.
8. Зміст методичних підходів визначення альтернативної вартості таких ресурсів, як земля, праця, капітал.
9. Особливості визначення затрат у проектних розрахунках.
10. Виявіть можливі явні та неявні вигоди та витрати проекту створення мережі ресторанів швидкого обслуговування. Визначте якісний склад явних та неявних вигід і витрат за проектом, методичні підходи до їх кількісної оцінки.
2.2 ЦІННІСТЬ ГРОШЕЙ У ЧАСІ
2.2.1 Поняття майбутньої і теперішньої вартостей
Життєвий цикл проектів досить тривалий, тому виникає проблема зіставлення вигід і затрат, що виникають у певному періоді. Концепція оцінки грошей у часі ґрунтується на тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норм прибутку на ринку грошей. Нормою прибутку часто виступає позичковий процент, тобто сума доходу від використання грошей на ринку капіталів. У процесі порівняння вартості коштів застосовують два поняття: майбутня вартість коштів (future value -- FV) та теперішня вартість коштів (present value -- PV).
Майбутня вартість (FV) являє собою суму інвестованих у теперішній момент коштів, в яку вони мають перетворитися через певний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента. Під ставкою процента розуміють вимір часової вартості грошей, суму процента на інвестиції, яка може бути отримана за даний період часу.
Якщо інвестування здійснюється у короткому проміжку часу, то користуються простим процентом -- сумою, яку нараховано на первинну вартість вкладу в кінці одного періоду. Він обчислюється за формулою:
І = р ? і ? n,
де I -- грошовий вираз процента, сума процентних грошей, які нараховано за період інвестування; p -- первинна вартість вкладу; i -- процентна ставка; n -- кількість періодів платежів.
Майбутня вартість розраховується таким чином:
FV = PV + I,
де PV -- теперішня вартість грошей.
Якщо інвестування здійснюється у тривалому проміжку часу, то користуються складним процентом. Це сума доходу, яка утворюється в результаті інвестування за умови, що сума нарахованого процента не виплачується після кожного періоду, а приєднується до суми основного вкладу і у подальшому платіжному періоді сама приносить дохід.
Процес переходу від теперішньої вартості (PV) до майбутньої (FV) називається компаундуванням.
Компаундування (нарахування) -- операція, що дозволяє визначити величину остаточної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.
Рівняння для розрахунку майбутньої вартості шляхом компаундування має такий вигляд:
FV = PV(1 + i)n,
де FV -- майбутня вартість; PV -- теперішня вартість; i -- ставка процента у поточному або реальному виразах; n -- кількість років або строк служби проекту; (1 + i)n -- коефіцієнт (фактор) майбутньої вартості для i та n.
Процес дисконтування являє собою операцію, протилежну компаундуванню (нарощуванню складних процентів) при обумовленому кінцевому розмірі коштів.
Дисконтування -- процес визначення теперішньої вартості потоку готівки шляхом коригування майбутніх грошових надходжень за допомогою коефіцієнта дисконтування.
Для ілюстрації наведемо приклад. Припустимо, що ви поклали у банк 1000 грн. під 20 % річних. Яку суму ви матимете наприкінці першого року? Для початку визначимо, що теперішня вартість або початкова сума вашого рахунку PV = 1000 грн., а процентна ставка, яку виплачує банк за один рік, i = 20 %. Майбутня вартість по закінченні одного року (n = 1) FV дорівнює початковій ставці, помноженій на 1,0 плюс процентна ставка i = 0,2.
Отже, наприкінці першого року ви матимете 1200 грн. (1000 + + 1000 ? 0,2, або 1000 ? (1 + 0,2)).
Розглянемо, яким буде результат, якщо ви залишите свої 1000 грн. на банківському рахунку на 3 роки. Майбутня вартість початкової суми на кінець третього року може бути визначена за допомогою рівняння (2.2.3): FV = 1000 ? (1 + 0,2)3 = 1728 грн.
Теперішня вартість (PV) являє собою суму майбутніх грошових надходжень, що наведені з урахуванням певної ставки процента до теперішнього періоду.
Аналогічно у дисконтуванні може застосовуватися простий і складний проценти, але на практиці використовують тільки складний процент. Розрахунок має такий вигляд:
PV = FV / (1 + i)n = FV · 1 / (1 + i)n,
де 1 / (1 + і)n -- фактор процента теперішньої вартості або коефіцієнт дисконтування.
Приклад 1. Очікується, що дохідність інвестиції складатиме 5 % річних. Відповідно до формули (2.2.3) 100 грн., вкладені зараз, через рік коштуватимуть: FV1 = 100 · (1 + 0,05) = 105.
Якщо інвестор бажає продовжити вкладення, то наприкінці наступного року вартість вкладу дорівнюватиме:
FV2 = FV1 · (1 + i) = 105 · (1 + 0,05) = 110,25,
або за формулою (2.2.1):
FV2 = PV · (1 + i)2 = 100 · (1 + 0,05)2 = 110,25.
Процес нарощування вартості початкових 100 грн. можна подати у вигляді табл. 5.
Приклад 2. Припустимо, що інвестор бажає отримати 200 грн. через 2 роки. Яку суму він має помістити на терміновий депозит зараз, якщо процентна ставка становить 5 %?
Для розрахунку скористаємося формулою (2.2.4):
PV = 200 : (1 + 0,05) = 181,40.
Таблиця 5 РОЗРАХУНОК МАЙБУТНЬОЇ ВАРТОСТІ КОШТІВ
|
Рік |
Позначення |
Вартість грошей, грн. |
|
|
0 |
FV |
100 |
У цьому випадку величина i сприймається як ставка дисконту (її часто називають просто дисконтом).
Випадок, який розглянуто у прикладі 2, можна інтерпретувати наступним чином:
181,40 грн. та 200 грн. -- це два способи подати одну й ту ж суму коштів у різні моменти часу: 200 грн. через два роки дорівнюють 181,40 грн. сьогодні.
Для спрощення розрахунків майбутньої і теперішньої вартостей можна користуватися таблицями значення фактора майбутньої і теперішньої вартостей (див. додатки 1, 2), в яких наведено готові розрахунки за формулами (1 + і)n та 1 / (1 + i)n для різних значень (i) та (n).
Розрахунки, що виконуються при відборі проектів, досить часто містять необхідність визначення вартості рівновеликих платежів (або надходжень), які здійснюються через однакові проміжки часу продовж певного періоду. Такі платежі називають ануїтетом. Розрізняють майбутню вартість ануїтету (вартість ануїтету на момент останньої виплати) та теперішню вартість ануїтету (дисконтована сума ануїтету на дату останньої виплати).
2.2.2 Номінальна та реальна процентні ставки
Як у компаундуванні, так і у дисконтуванні користуються ставкою дисконту, яка є очікуваною майбутньою альтернативною вартістю грошей, іноді теперішньою або реальною ставкою процента або окремою величиною, що залежить від наведеної строкової обмеженої цінності грошей (про це мова піде нижче).
Під час оцінки проектів необхідно обрати один з методів приведення всіх грошових потоків до базового року. Якщо використовується метод дисконтування, то всі грошові потоки приводять у відповідність з першим (або нульовим) роком. При застосуванні методу компаундування всі грошові потоки приводять до останнього n-го року.
При оцінці величини грошових потоків з урахуванням фактора часу найбільш поширеними проблемами є:
1) складність вибору відповідної процентної ставки;
2) непослідовність у користуванні показниками процентних ставок.
Величина процентної ставки відображає вартість капіталу для інвестора, наприклад рівень дохідності за облігаціями державної позики. Оскільки цінність грошей у реальному виразі може знижуватися протягом часу через інфляцію, у проектному аналізі використовують такі дві ставки:
· реальна процентна ставка (r) -- ставка доходу на капітал без урахування інфляції. У разі використання реальної ставки процента необхідно проводити розрахунок грошових потоків у постійних цінах, тобто нейтралізувати вплив інфляції;
· номінальна (теперішня) процентна ставка (i) -- ставка доходу з позицій інвестора на приватному ринку, яка включає інфляцію (t) і тому визначається підсумовуванням реальної ставки процента та величини темпу інфляції:
i = r + t , (2.2.5)
де r -- реальна процентна ставка (дохідність інвестицій); t - темп інфляції.
Якщо інфляція має значні темпи, то розрахунок номінальної процентної ставки здійснюється за формулою складних процентів:
i = r + t + r · t , (2.2.6)
де r · t -- інфляційна премія.
Інфляційна премія -- це премія за інфляційне очікування, яку інвестори додають до реального, вільного від ризиків рівня доходу (норми прибутку).
Величина реальної ставки визначається за рівнянням:
. (2.2.7)
Якщо в аналізі проекту використовують лише реальні (постійні) ціни, то для визначення вартості капіталу не слід збільшувати на інфляцію річні виробничі експлуатаційні витрати і вигоди. Розглянемо вплив інфляції на номінальні та реальні рівні доходів фірми. Визначимо, як зміна темпу інфляції вплине на величину номінальних доходів та рівень дохідності до і після сплати податку (табл. 6 і 7). Розрахуємо номінальні ставки дохідності згідно з різними темпами інфляції -- 20, 100 та 150% на рік.
Таблиця 6 РОЗРАХУНОК НОМІНАЛЬНОЇ СТАВКИ ДОХІДНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ, %
|
Показники |
Окремі інфляційні сценарії |
|||
|
1 |
2 |
3 |
||
|
Реальна ставка дохідності, r |
100 |
100 |
100 |
|
|
Темп інфляції, t |
20 |
100 |
150 |
|
|
Реальна ставка дохідності, яку скориговано на інфляцію, r · t |
20 |
100 |
150 |
|
|
Номінальна ставка дохідності, i = r + t + r · t |
140 |
300 |
400 |
Величина номінальної ставки дохідності за першим сценарієм дорівнює 140%, за другим -- 300, за третім -- 400%.
Рис. 10. Динаміка змін номінальної ставки дохідності до сплати
податків за різними інфляційними сценаріями
Розрахунки, наведені у табл. 6, свідчать, що при збільшенні темпів інфляції номінальний дохід від інвестицій зростає більш високими темпами, і навпаки, при повільному зменшенні інфляції номінальна дохідність спадає стрімкіше.
Таблиця 7 РОЗРАХУНОК РІВНЯ НОМІНАЛЬНОЇ ДОХІДНОСТІ ПРИ РІЗНИХ ТЕМПАХ ІНФЛЯЦІЇ, %
|
|
Окремі інфляційні сценарії |
|||
|
1 |
2 |
3 |
||
|
Реальна ставка дохідності, r |
100 |
100 |
100 |
|
|
Темп інфляції, t |
20 |
100 |
150 |
|
|
Реальна ставка дохідності, яку скориговано на інфляцію, r · t |
20 |
100 |
150 |
|
|
Номінальна ставка дохідності, i = r + t + r · t |
140 |
300 |
400 |
|
|
Рівень номінальної дохідності після сплати податку на прибуток (k = 35%) |
70 |
105 |
140 |
Рис. 11. Динаміка змін номінальної ставки дохідності після сплати
податків за різними інфляційними сценаріями
Як бачимо, при різкому зниженні інфляції виплата податків спочатку здійснюється за рахунок чисто інфляційного доходу (компонента i). Потім починає зменшуватися реальний дохід, скоригований на інфляцію (компонент ri), і у подальшому погашення податкових зобов'язань повинно здійснюватися за рахунок власного реального доходу від інвестиційного проекту. Тому аналітики при аналізі фінансової привабливості проекту, який реалізується при певному рівні інфляції, повинні враховувати деякі взаємовпливаючі показники: номінальна дохідність проекту, його реальна дохідність, ставка податку та рівень інфляції. Слід пам'ятати, що високоефективні проекти більш чутливі до інфляційних процесів, їх номінальна дохідність різко збільшується в умовах зростання інфляційних процесів, однак при зниженні розвитку інфляції швидкість падіння дохідності відбувається випереджаючими темпами.
Таблиця 8 Використання процентних ставок у визначенні
номінальних і реальних грошових потоків
|
Ставка |
Грошовий потік |
Грошовий потік |
|
|
Процентна ставка, що використовується |
реальна |
номінальна |
|
|
Темп інфляції |
темп інфляції = 0 |
темп інфляції > 0 |
Непослідовність у використанні процентних ставок є найбільш поширеною помилкою у проектному аналізі. Плутанина реальних ставок з теперішніми спричиняє певне викривлення одних потоків вигід і затрат за рахунок інших. У більшості випадків при аналізі проектів, що проводиться міжнародними організаціями, використовують реальні показники вигід і затрат, навіть у разі відсутності прямих даних про реальні ставки на капітал.
Окремими інфляційними сценаріями передбачені три можливих варіанти співвідношення номінальної ставки процента з темпом інфляції:
1) r = t -- нарощення реальної вартості коштів не відбувається внаслідок того, що приріст їх майбутньої вартості поглинає інфляція;
2) r > t -- реальна майбутня вартість коштів збільшується, незважаючи на інфляцію;
3) r < t -- реальна майбутня вартість коштів знижується, тобто процес інвестування є збитковим.
2.2.3 Фактори, які впливають на вартість грошей
На величину процентної ставки впливають такі чинники:
· дохідність інвестицій -- можливість одержання прибутку на інвестиції, вкладені у виробничі засоби;
· величина і темп інфляції -- тенденції до зростання цін протягом певного часу;
· ризик, пов'язаний з інвестиціями, -- можливість того, що вкладені гроші не будуть повернені, незважаючи на обіцянки це зробити.
Розмір премії за ризик встановлюється експертним шляхом. Для визначення орієнтованої величини премії для ризикових операцій з процентами можна скористатися рекомендаціями зарубіжних експертів. Окремі процентні ставки за ті чи інші види інвестицій наведено у табл. 9.
Таблиця 9 ВИДИ ІНВЕСТИЦІЙ І ВІДПОВІДНИЙ РОЗМІР ПРОЦЕНТНОЇ СТАВКИ
|
Види інвестицій |
Процентна ставка |
|
|
Вимушені |
Вимоги до норми |
|
|
Вкладення з метою збереження позицій на ринку |
близько 6 % |
|
|
Оновлення основних виробничих фондів |
10--15 % |
|
|
Вкладення з метою зниження виробничих витрат завдяки використанню нової технології |
від 15 % |
|
|
Вкладення з метою освоєння нового ринкового сегмента |
від 20 % |
|
|
Ризикові інвестиції, пов'язані з випуском нової продукції |
від 25 % |
При визначенні ставки дисконту орієнтуються на процентну ставку кредитних організацій і ставку дохідності. Дисконтну ставку визначають як рівень дохідності, що можна отримати виходячи з різних інвестиційних можливостей. У фінансовому аналізі ставку дисконту, як правило, визначають на базі того процента, під який дана фірма може позичити кошти.
Розмір процентної ставки інвестицій базується, в основному, на рівні віддачі, яку ці вкладення можуть принести інвесторам, а сама ставка визначається цілями та напрямами інвестицій. Залежність величини процентної ставки від видів і цілей інвестицій наведено у табл. 9.
Концепція оцінки грошей у часі ґрунтується на тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норм прибутку на ринку грошей. У процесі порівняння коштів використовують два поняття: майбутня вартість коштів (FV) та теперішня вартість коштів (PV).
Майбутня вартість являє собою суму інвестованих у теперішній момент коштів, в яку вони мають перетворитися через певний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента. Компаундування (нарахування) -- операція, що дозволяє визначити величину остаточної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.
Теперішня вартість -- це майбутня сума грошових надходжень, приведених з урахуванням певної ставки процента до теперішнього періоду.
У проектному аналізі використовують дві ставки: реальну процентну ставку (r) -- ставку доходу на капітал без урахування інфляції та номінальну процентну ставку (i) -- ставку доходу з позицій інвестора на приватному ринку, яка включає інфляцію (t) і тому визначається підсумовуванням реальної ставки процента та величини темпу інфляції.
На величину процентної ставки впливають дохідність і характер інвестицій, величина і темп інфляції, ризик, пов'язаний з інвестиціями.
2.3 ГРОШОВИЙ ПОТІК
2.3.1 Поняття грошового потоку
Вітчизняна практика оцінки інвестиційних рішень довгий час базувалася на визначенні величини прибутку, яку можна отримати в результаті реалізації проекту. Однак було б помилкою оцінювати проекти за критерієм чистого доходу, а не грошового потоку (cash flow). Використання грошового потоку дозволяє враховувати подію, яка об'єктивно відбулася -- отримання або сплата грошей. Трактування деяких грошових витрат з точки зору бухгалтерського обліку не впливає на розмір прибутку і терміни його виявлення. Іноді вагомі грошові надходження не впливають на розмір доходу, і навпаки.
Під грошовим потоком розуміють різницю між кількістю отриманих і витрачених грошей, фактичні чисті готівкові кошти, які надходять у фірму (чи витрачаються нею) протягом деякого визначеного періоду.
З точки зору проектного аналізу, грошовий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх витратами, що виникають у результаті реалізації проекту.
Розрахунок грошових потоків не можна отримати зі стандартної фінансової звітності, оскільки інформація подається не у тій формі, що нам потрібна. Тому нижче на прикладі підприємства ЛОД буде продемонстровано, яким чином підрахувати грошовий потік. Стандартна фінансова бухгалтерська звітність, що має назву звітність по грошових потоках, стосується дещо іншого поняття, і її не треба плутати з тим, про що піде мова в цьому розділі.
З балансу підприємства ми знаємо, що вартість активів фірми дорівнює вартості її заборгованості плюс вартість її власного капіталу. Так само грошовий потік з активів фірми має дорівнювати сумі грошового потоку кредиторам плюс грошовий потік акціонерам (чи власникам):
|
|
= |
Грошовий потік |
+ |
Грошовий |
Це означає, що грошовий потік з активів фірми дорівнює грошовому потоку, виплаченому постачальникам капіталу до фірми, що відображає генерацію грошей завдяки різноманітній діяльності фірми та використання грошей, або на виплату кредиторам, або власникам фірми. Розглянемо складові грошових потоків: грошовий потік з активів і грошовий потік кредиторам та акціонерам.
Грошовий потік з активів містить три компоненти: операційний потік грошей, капітальні витрати і приріст чистого робочого капіталу.
Операційний потік грошей -- це потік грошей, що є результатом щоденної роботи фірми з виробництва і продажу. Витрати, пов'язані з фінансуванням фірмою своїх активів, не включаються до операційного потоку, оскільки вони не є операційними витратами.
Внаслідок того, що певна частина грошового потоку фірми, як правило, реінвестується в фірму, у фірми виникають капітальні витрати. Капітальні витрати -- це чисті витрати на придбання активів без продажу активів.
Різниця між проектованим збільшенням оборотних активів і поточних зобов'язань визначається як зміна в чистому робочому капіталі. Приріст чистого робочого капіталу -- це різниця між збільшенням поточних активів внаслідок реалізації нового проекту та автоматичним збільшенням кредиторських рахунків і нарахувань. Він вимірюється як зміна чистого робочого капіталу за період, що досліджується, і репрезентує чистий ріст теперішніх активів порівняно з теперішньою заборгованістю. Нижче три компоненти грошового потоку розглядаються більш детально.
Таблиця 10 ЗВІТ ПРО ПРИБУТКИ І ЗБИТКИ ПІДПРИЄМСТВА ЛОД У 1999 р., грн.
|
|
Сума |
|
|
Виручка від реалізації |
1509 |
|
|
Операційні затрати |
750 |
|
|
Амортизаційні відрахування |
65 |
|
|
Прибуток до виплати податків і процентів |
694 |
|
|
Виплата процентів |
70 |
|
|
Прибуток до оподаткування |
624 |
|
|
Податки |
212 |
|
|
Чистий прибуток |
412 |
|
|
Реінвестований прибуток |
309 |
|
|
Виплата дивідендів |
103 |
Для розрахунку операційного потоку необхідно визначити різницю між доходами та витратами, причому до витрат не включаються амортизація, оскільки це -- не відтік грошей, та проценти, тому що вони є фінансовими витратами.
Амортизаційні відрахування -- це вид затрат, які фірма не сплачує зовнішнім постачальникам як заробітну плату, а акумулює в окремий фонд, чим зменшує суму оподаткованого доходу та створює таким чином додатковий грошовий потік. Позитивний ефект амортизаційних відрахувань полягає в тому, що їх накопичення супроводжується виникненням додаткових коштів для розширення бізнесу, що сприяє підвищенню ділової активності фірми. Таким чином, основними причинами, які роблять амортизацію важливою статтею грошового потоку, є: значна вагомість цієї статті у бюджеті інвестування, зниження податкових зобов'язань, що дозволяє збільшити чисті доходи фірми, а також негрошові витрати, які, хоча й належать до витрат, але можуть використовуватися на інші, ніж інвестиційні, цілі.
У розрахунках операційного потоку враховуються податки, оскільки вони виплачуються грошима.
Якщо проаналізувати фінансову звітність підприємства ЛОД (табл. 10), видно, що прибуток до виплати процентів і податків становить 694 грн. Це майже те, що нам потрібно, оскільки тут не включені виплачені проценти. Внесемо дві корективи у наші розрахунки. По-перше, згадаємо, що амортизація -- це не грошові відрахування, тому для отримання грошового потоку необхідно додати знову 65 грн. амортизаційних відрахувань. По-друге, треба відняти 212 грн. податків, оскільки вони були виплачені грошима. Таким чином, у 1999 році операційний грошовий потік підприємства ЛОД дорівнював 547 грн. (табл. 11).
Необхідно зазначити, що у бухгалтерській практиці операційний грошовий потік часто визначається як чистий прибуток плюс амортизаційні відрахування. Для підприємства ЛОД це становило б: 412 + 65 = 447 грн.
Бухгалтерське визначення операційного грошового потоку відрізняється від проектного в одному важливому моменті: проценти відраховуються, коли визначається чистий прибуток.
Таблиця 11 РОЗРАХУНОК ОПЕРАЦІЙНОГО ГРОШОВОГО ПОТОКУ ПІДПРИЄМСТВА ЛОД ЗА 1999 р., грн.
|
|
Сума |
|
|
Прибуток до виплати процентів і податків |
694 |
|
|
плюс амортизація |
65 |
|
|
мінус податки |
212 |
|
|
Операційний грошовий потік всього |
547 |
Зверніть увагу, що різниця розрахунку грошового потоку за двома методами становить 70 грн., тобто величина процентів, виплачених за рік. Для завершення наших розрахунків грошового потоку з активів підприємства ЛОД нам потрібно розглянути, яка частина з 547 грн. операційного грошового потоку була реінвестована в фірму. Спершу ми розглянемо витрати по основних активах.
Чисті капітальні витрати -- це кошти, витрачені на придбання основних активів за мінусом коштів, отриманих від продажу основних активів.
Подобные документы
Проектний аналіз в світі. Концепції проектного аналізу. Особливості широкомасштабних проектів радикально нових технологій. Зовнішні та внутрішні середовища. Життєвий цикл проекту. Функції керівника. Грошові потоки та їх роль в проектному аналізі.
курсовая работа [31,9 K], добавлен 16.11.2008Підходи поділу проекту на фази реалізації. Витрати в проектному аналізі. Альтернативна вартість проекту. Цінність грошей у часі. Вплив амортизації на величину грошового потоку. Урахування інфляції в проектному аналізі. Розрахунок точки беззбитковості.
шпаргалка [249,6 K], добавлен 04.08.2010Аналіз вигід і витрат проходить через всі аспекти, за якими проводиться оцінка інвестиційного проекту, знаходить вираження в фінансовому та економічному аналізі, передбачається співставлення вигід і витрат за системою показників, критеріїв ефективності.
реферат [45,4 K], добавлен 22.12.2008Концепція і алгоритм створення проекту в проектному аналізі. Визначення середнього очікуваного значення доходу, відхилення від нього та коефіцієнту варіації. Визначення інвестиційних можливостей підприємства. Оцінка показників ефективності проекту.
контрольная работа [253,1 K], добавлен 04.08.2010Використання основних показників оцінки ефективності інвестицій у практиці фінансового аналізу інвестиційних проектів в умовах невизначеності. Позитивне інвестиційне рішення про реалізацію проекту на основі показника внутрішньої норми доходності.
курсовая работа [62,6 K], добавлен 30.11.2014З’ясування сутності фінансових ресурсів підприємств, методів і джерел їх формування. Здійснення розрахунків грошових надходжень інвестиційного проекту. Оволодіння методами оцінки економічної ефективності проекту. Прийняття рішень в умовах ризику.
курсовая работа [76,3 K], добавлен 22.11.2015Сутність моделювання в економічному аналізі і засоби його реалізації. Класифікація економічних моделей та етапи їх побудови. Види економічного аналізу, зв’язок економічного аналізу з іншими науками і дисциплінами. Основні принципи аналізу систем.
курсовая работа [31,7 K], добавлен 03.06.2008Формування інвестиційного задуму (ідеї) проекту, Дослідження інвестиційних можливостей. Сутність проектного аналізу. Техніко-економічне обґрунтування інвестицій. Особливості складання бізнес-плану, зразковий склад проекту. Оцінка ефективності проекту.
реферат [23,7 K], добавлен 13.05.2010Загальне поняття інвестиційних проектів. Соціальні аспекти розробки інвестиційних проектів. Аналіз техніко-економічних показників та соціальних аспектів розробки інвестиційного проекту. Оцінка отриманих результатів та характеристика підприємства.
курсовая работа [180,7 K], добавлен 19.03.2011Фінансова діагностика підприємства. Горизонтальний та вертикальний аналіз фінансів підприємства. Аналіз фінансових коефіцієнтів, робочого капіталу та фінансової стійності, показники ліквідності, рентабельність Оцінка, структура інвестиційного проекту.
курсовая работа [56,4 K], добавлен 08.08.2010
