Загальні проблеми економічної теорії та структура курсу "Мікроекономіка"

Диференціація заробітної плати багато в чому пояснюється відмінностями інвестицій, здійсненими раніше у людський капітал. Інвестиції у людський капітал -- це будь-які дії, що підвищують кваліфікацію та здібності працівника. До них належать витрати на освіту, охорону здоров'я, підвищення соціальної мобільності. Вдало здійснені інвестиції повертаються працівникові у вигляді збільшення заробітної плати. Це дуже важливо усвідомити сучасним студентам.

4. Ринок капіталу

Тема 8. Державне регулювання

1. Неспроможність ринку, зовнішні ефекти

На конкурентних ринках можуть виникати обставини, які ведуть до відхилення обсягів випуску від рівноважних та ефективних. Внаслідок існування їх обставин ринковий механізм нездатний без зовнішнього втручання держави подолати перешкоди на шляху до ефективного випуску, і в яких випадках йдеться про неспроможність ринку. Неспроможність ринку пов'язана з наявністю позитивних та негативних зовнішніх ефектів (екстерналій) та існуванням суспільних благ.

Ідеальний ринок, тобто повністю конкурентний, характеризується тим, з кожний його учасник має свої витрати, а також отримує винагороду за її дії. Досі ми припускали, що стосунки покупця і продавця на ринку не впливають ні на кого, окрім учасників угоди. В деяких випадках наслідки одні можуть заторкувати інтереси третіх осіб, і тоді обмін на регульованих інках не завжди досягає ефективності. Невиконання умов моделі досконалої конкуренції призводить до існування так званих зовнішніх ефектів. У сучасній економічній теорії концепція зовнішніх ефектів (екстерналій), зроблена англійським економістом А. Піґу, займає важливе місце. ізглянемо декілька видів зовнішніх ефектів та заходи, які можуть бути використані для досягнення ефективності.

Зовнішні ефекти мають місце у тих випадках, коли на економічний стан суб'єктів здійснюється позитивний або негативний вплив у результаті і інших економічних суб'єктів (без сплати за позитивний вплив або компенсації шкоди). Внаслідок такого впливу власні витрати та вигоди (які відображаються у витратах і доходах відповідних виробників та споживачів) відрізняються від суспільних витрат і вигод (тих, що виникають у суспільстві в цілому). Негативні зовнішні ефекти є вартістю ресурсів, які використовуються виробником, але не сплачуються ним за ринковою ціною. Позитивні зовнішні ефекти є додатковою користю, яка не відображається в ринковій ціні й отримується третіми особами.

Зовнішні ефекти можуть виникати в результаті виробництва або споживання якоїсь продукції і здійснювати позитивний чи негативний вплив На виробничу діяльність або споживання третіх осіб.

Таблиця 7. Позитивні й негативні ефекти у виробництві та споживанні.

Випадок 1. Завод скидає в озеро стічні води, що погіршує умови розведення в ньому риби. Внаслідок цього, вилов риби та доходи риболовецької артілі на березі озера знижуються, збитки рибалок не відшкодовуються.

Випадок 2. Значна частина викидів ливарного виробництва, розташованого в одному з центральних районів міста, поширюється на суміжні житлові квартали і завдає шкоди здоров'ю його мешканців. Завдана мешканцям міста шкода не компенсується.

Випадок 3. Результати фундаментальних наукових досліджень, згідно з діючим законодавством, не підлягають патентуванню, отже, на ці знання не існує прав власності й вони можуть бути використані будь-яким підприємцем без відшкодування витрат на проведення фундаментальних наукових досліджень.

Випадок 4. Підприємство комунального господарства, яке здійснює озеленення міста й доглядає його парки та сквери, корисне для мешканців цього міста. Туристи, які приїжджають до міста, також можуть безкоштовно користуватися результатами праці підприємства.

Випадок 5. Власники приміських дач зливають побутові відходи (без очищення) до річки, тому нижче по її течії підприємці змушені були лік-віДУВДти рибоконсервний завод, і його власники не отримали відповідної компенсації.

Випадок 7. Хобі одного з мешканців міста -- розведення квітів під вікнам свого будинку. Це сприяє зростанню доходів бджоляра, вулики якого встановлені неподалік. Бджоляр при цьому не бере участі у витратах квітникаря-любителя.

Випадок 8. Господар однієї з квартир регулярно прибирає сходові майданчики у під'їзді будинку (виключно за власний рахунок та у свій вільний час). Чистим під'їздом користуються всі його мешканці та їхні гості.

Також можливі ситуації і одночасного зовнішнього впливу на виробників і споживачів. Наприклад, скидання підприємством промислових стоків, як побічний наслідок його діяльності, призводить до негативних зовнішніх ефектів як у споживчій (у вигляді нанесення шкоди здоров'ю), так і у виробничій (потреба в очисних спорудах для виробничих процесів інших підприємств) сферах. Негативні зовнішні ефекти є фактично додатковими суспільними витратами виробництва або споживання даного товару, які не входять до витрат підприємства, а перекладаються на третіх осіб.

Введемо деякі поняття. Граничні приватні витрати (МРС), граничні зовнішні витрати (МЕС) і граничні суспільні витрати (MSC) - це додаткові, відповідно, приватні, зовнішні та суспільні витрати, обумовлені виробництвом кожної додаткової одиниці даного блага.

При негативному зовнішньому ефекті граничні приватні витрати МРС менші від граничних суспільних витрат MSC на величину МЕС: MSC=MPC+MEC. Гранична приватна вигода (МРВ), гранична зовнішня вигода (МЕВ) і гранична суспільна вигода (MSB) -- це додаткові, відповідно, приватні, зовнішні та суспільні вигоди, які виникають при збільшенні виробництва та споживання даного продукту ще на одну одиницю.

При позитивних зовнішніх ефектах ситуація протилежна: суспільна вигода виробництва або споживання блага MSB більша від його індивідуальної вигоди МРВ на величину МЕВ: MSB=MPB+MEB. Таким чином, у випадках виникнення екстерналій вплив одних економічних суб'єктів на інші виходить за межі взаємовигідних добровільних ринкових відносин і не може регулюватися механізмом цін.

У розпорядженні економічної політики є різні засоби усунення небажаних наслідків зовнішніх ефектів, використання яких сприяє тому, щоб обсяги виробництва благ з екстерналіями наближалися до ефективних, а саме:

* встановлення прав власності на ресурси і можливість вільного обміну цими правами;

* колективне або державне надання благ, яким притаманні зовнішні ефекти;

* заборона або встановлення обмежень на викиди речовин, які забруднюють довкілля (адміністративне регулювання);

* запровадження коригуючіх податків і субсидій.

Мета використання всіх цих інструментів (за винятком державного надання таких благ) полягає у включенні додаткових суспільних витрат або додаткової суспільної вигоди від благ із зовнішніми ефектами до приватних (внутрішніх) витрат або, відповідно, до приватних (внутрішніх) вигод економічних суб'єктів. У цьому випадку кажуть про інтерналізацію зовнішніх ефектів.

Наявність зовнішніх ефектів означає, що принцип "виключення" (про нього йтиметься в наступному розділі) поширюється не на всі елементи витрат і вигод учасників економічних процесів і визначається, таким чином, існуючими правами власності. Позитивні зовнішні ефекти обумовлені відсутністю прав власності, які дозволяли б виробнику блага з позитивним зовнішнім ефектом перешкодити безкоштовному споживанню даного блага. До тих пір, поки споживач блага може користуватися ним задарма, він навряд чи буде добровільно відшкодовувати витрати, пов'язані з його виробництвом. Якщо припустити, що виробництво такого блага треба фінансувати за рахунок добровільних внесків, то обсяги його, з народногосподарської точки зору, були б надто малі.

У випадку виробництва блага з негативним зовнішнім ефектом винуватець спричиненої при цьому шкоди особі (у відповідності до існуючих прав власності) не несе відповідальності за всі наслідки свого виробництва, а потерпіла особа (через відсутність у неї відповідних прав) не може захистити себе від шкоди. Якби риболовецьке підприємство, доходи якого знижуються через забруднення озера, мало право власності на озеро, то виникненню негативного зовнішнього ефекту можна було б запобігти.

Згідно з теоремою Коуза, зовнішні ефекти можуть бути інтерналізовані, якщо встановити право власності на ресурси і дозволити вільний обмін цими правами (за умови, що операційні витрати настільки малі, що ними можна знехтувати). Незалежно від того, кому будуть надані ці права, у процесі вільного обміну правами досягається ефективний розподіл ресурсів. Проте, коли мова йде про розподіл доходів, виграє той, хто першим отримав права на використання ресурсів. Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі переговорів видається дуже привабливою, але це лише теорія.

Практичне використання такого підходу пов'язане з серйозними проблемами. Необхідною умовою вирішення проблеми екстерналій є свобода при укладанні угод і чітке встановлення (упорядкування) прав власності на ресурси. Практична придатність цього методу визначається трансакційними витратами, пов'язаними з встановленням прав власності. Найважливіший фактор, що впливає на розмір трансакційних витрат, -- кількість економічних суб'єктів, які беруть участь у переговорах. У сторони з вищими трансакційними витратами гірші можливості здійснити свої вимоги. Крім того, однією з найважливіших передумов успішної інтерналізації зовнішніх ефектів шляхом переговорів є те, що всі учасники можуть оцінити свої вигоди та витрати (однак насправді досить важко обрахувати, наприклад, розмір збитку (шкоди), що завдається протягом тривалого часу).

Таким чином, зовнішні ефекти виникають через відсутність (не досить чітке їхнє визначення) або незадовільне втілення в життя прав власності. У деяких випадках це неможливо здійснити через суто технічні причини, але найчастіше таке "виключення" недоцільне з економічного або соціального погляду. У такому разі надання цих благ бере на себе держава, фінансуючи відповідні витрати за рахунок бюджету.

Одна з найпростіших можливостей інтерналізації зовнішніх ефектів полягає в об'єднанні виробників і отримувачів зовнішнього ефекту в межах єдиної господарської одиниці. Коли відбувається об'єднання тих, хто завдає шкоди, з тими, хто зазнає збитків (і, відповідно, тих, хто приносить вигоду, з тими, хто нею користується), зовнішні ефекти, за визначенням, стають внутрішніми. Це створює стимули для оптимізації масштабів відповідних видів діяльності, а отже -- для ефективного внутрішнього використання ресурсів. Для благ з позитивними зовнішніми ефектами об'єднання тих, хто у цьому благові зацікавлений, означає створення приватного товариства користувачів (наприклад, об'єднання для будівництва власної греблі), чи приватного клубу за інтересами (наприклад, спортивного клубу, членам якого Це благо надається, а щодо до решти діє принцип "виключення"). Таке децентралізоване вирішення проблеми позитивних зовнішніх ефектів дієвіше, ніж державне надання відповідних благ. У межах клубу виникає прямий взаємозв'язок між фінансуванням, кількістю і якістю блага, що надається. Це дозволяє краще враховувати уподобання громадян і краще контролювати використання коштів.

Класичним прикладом використання податків для інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Піґу. Основна ідея податку Піґу полягає в тому, що економічні суб'єкти, діяльність яких призводить до виникнення зовнішніх витрат, необхідно оподатковувати так, щоб при оптимальному, з народногосподарської точки зору, випуску приватні граничні витрати дорівнювали суспільним. Узгодження власних та суспільних граничних витрат може бути досягнуте, якщо за кожну одиницю продукції справляти з виробника податок, ставка якого дорівнює граничним зовнішнім витратам виробництва додаткової одиниці продукції у точці оптимуму.

Податок Піґу дає змогу збільшити граничні приватні витрати виробників товару до рівня граничних суспільних. Аналогічний підхід може бути використано для інтерналізації позитивних зовнішніх ефектів за допомогою субсидій.

Застосування податку (субсидій) Піґу потребує вирішення цілої низки - інформаційних проблем, які пов'язані з визначенням грошових оцінок екстерналій та "правильної" величини податку.

Іншу можливість інтерналізації зовнішніх ефектів за допомогою податкії та субсидій надає підхід, який ґрунтується на застосуванні штрафних санкцій При цьому підході, на відміну від податку Піґу, відмовляються від визначенню точки народногосподарського оптимуму. Як показник оподаткування використовується фізичний розмір завданої шкоди (або будь-яка тісно пов'язана з ним величина).

Позитивні зовнішні ефекти - за аналогією з зовнішніми витратами, коли застосовуються штрафні санкції, -- можуть бути інтерналізовані за допомогою субсидій. Для цього необхідно вибрати показник, досить тісно пов'язаний з обсягом діяльності, що має позитивний зовнішній ефект. Чим вищий цей показник, тим більший розмір надаваної субсидії. При ставці субсидування 5 оптимальний обсяг діяльності з позитивним зовнішнім ефектом дорівнює Qy при додатковому її збільшенні граничні витрати перевищуватимуть ставку субсидування (див. мал. 14.8). Зниження ставки субсидування приведе до зменшення виробництва блага з позитивним зовнішнім ефектом.

Торгівля правами на забруднення (ліцензії). Цей підхід до інтерналізації зовнішніх ефектів містить в собі елементи теореми Коуза та підходу, що ґрунтується на застосуванні штрафних санкцій. Він знаходить все ширше застосування при проведенні заходів щодо охорони довкілля. Держава визначає припустимий для даного регіону обсяг викидів та, виходячи з цього, розподіляє (продає) між підприємствами регіону права (ліцензії) на забруднення (на певний період). Підприємства отримують також право продавати ці ліцензії. Роль держави у такому випадку обмежується визначенням прав власності та формуванням ринку купівлі-продажу ліцензій. Кожний власник ліцензії постає перед вибором: чи використати її самому, чи перепродати.

2. Причини державного втручання у роботу ринків

Основні цілі, що визначають мікроекономічну політику уряду, пов'язані з ефективністю та соціальною справедливістю. Існують й інші цілі економічної політики, що потребують державного втручання, такі, наприклад, як підтримка стабільності розвитку, сприяння економічному зростанню, але їхній розгляд потребує використання макроекономічних інструментів аналізу.

Якщо державне втручання не може усунути проблем, які перешкоджають виконанню умов теорем добробуту, то оптимальне розміщення ресурсів не досягається. В такому разі застосовується теорія другого найкращого (або квазіотпимуму), яка була запропонована Р. Дж. Ліспі та К. Ланкастером у 50-х роках: якщо одна з передумов оптимальності за Парето не може бути виконана, то найкраща із досяжних ситуацій (друга найкраща) може бути отримана лише при відході від інших умов Парето. Так, у випадку природних монополій (для яких типовою є зростаюча віддача від масштабу виробництва) при встановленні регульованих цін доводиться відмовлятись або від ефективних обсягів (коли ціни дорівнюють середній вартості), або вводити субсидії для виробника, які погіршують стан інших ринків (коли ціни встановлюють на ефективному рівні граничної вартості).

Окремою проблемою є регулювання ринків так званих "достойних" та "недостойних" благ. "Достойні" блага -- це такі, споживання яких вважається у суспільстві бажаним, незважаючи на індивідуальні смаки та уподобання індивідів (медичні послуги, зокрема щеплення для запобігання інфекційним захворюванням, середня освіта, безпека руху на транспорті). Відповідно, споживання "недостойних" благ (або бажаних антиблаг) вважається небажаним і може навіть заборонятись (алкоголь, тютюн, наркотики). По відношенню до згаданих благ державна влада може порушувати суверенітет споживача і стимулювати чи навіть зобов'язувати споживати "достойні" блага в адекватних суспільним уявленням обсягах, а вживання "недостойних" благ обмежувати.

Питання про те, хто і як саме повинен приймати рішення про належність благ до достойних чи недостойних, є складною політичною проблемою. В кожному суспільстві ця проблема так або інакше розв'язується із використанням механізму суспільного вибору з урахуванням існуючих інститутів.

3. Нерівність і перерозподіл доходів

Прагнення суспільства досягти соціальної справедливості потребує від державної влади різноманітних заходів щодо перерозподілу доходів. Тут перш за все необхідно визначити, наскільки нерівним є фактичний розподіл доходів, а для цього треба ввести відповідні показники нерівності. По-друге, слід визначитись із поняттям справедливого розподілу доходів, що дає змогу відшукати стан, до якого треба скеровувати рух процесу перерозподілу. По-третє, необхідно розглянути інструменти, які допоможуть перерозподіляти доходи. Нарешті, слід проаналізувати вартість перерозподілу для суспільства. Розглянемо послідовно всі ці питання.

Ми вже зазначали, що доходи домогосподарств утворюються внаслідок продажу або передачі в оренду належних їм ресурсів (праці, грошових заощаджень, землі, підприємницьких здібностей) на ринках відповідних факторів виробництва. Але різні люди мають різні стартові можливості, різні здібності і різну вдачу. Все це веде до суттєвої диференціації доходів у суспільстві, проблеми несправедливого розподілу доходів і появи бідності. Бідність як явище притаманна всім, навіть найрозвинутішим країнам. У більшості країн фіксується поріг бідності, який визначає певний рівень доходів у середньому на члена родини протягом року.

Наприклад, у США поріг бідності досягається тими родинами, чиї витрати на нормальне харчування перевищують третину її доходів. У 1992 p. для родини із чотирьох осіб це складало $14335 річного доходу, нижче порога бідності опинилось 37 млн. американців. Ясна річ, що для більшості країн світу такі доходи були б вищими навіть за середній рівень. В Україні визначається межа малозабезпеченості, яка складала у 1997 p. 70.1 грн. на місяць (тобто приблизно $1780 на рік на родину із чотирьох осіб), у II кварталі 1997 за цією межею опинилося 27.4 млн. чоловік, або 53.9% населення.

Для вимірювання нерівності у розподілі доходів використовується кілька понять, одне з яких -- крива Лоренца -- графік, який ілюструє ступінь нерівності. Якщо по вертикалі відкладати кумулятивну частку доходів (від О до 100%), а по горизонталі -- кумулятивну частку тих, хто отримує ці доходи (також від 0 до 100%), тоді у випадку повної рівності крива Лоренца матиме вигляд прямої лінії, тобто будь-який відсоток населення (наприклад, 10 або 20) отримуватиме таку ж частку доходів (10% або 20%). При фактичному нерівному розподілі доходів крива Лоренца буде відхилятись праворуч вниз від прямої лінії, тобто буде опуклою донизу. Така форма кривої показує, що однакові частки бідніших і заможніших громадян отримують різні частки від сукупного доходу суспільства.

З кривою Лоренца пов'язаний інший вимірювач нерівності доходів -- коефіцієнт Джіні, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, до площі трикутника ОАВ, що утворюється лінією абсолютної рівності ОА та координатними осями. Цей коефіцієнт коливається в діапазоні між нулем (у випадку абсолютної рівності чисельник дорівнює нулеві) та одиницею (у випадку абсолютної нерівності, коли всі доходи суспільства зосереджені у одного індивіда, чисельник дорівнюватиме знаменнику). Для України індекс Джіні у 1997 p. складав 0.37; у США, для порівняння, -- лише 0.3, тобто розподіл доходів в Україні зараз більш нерівний, ніж у США.

З метою зменшення нерівності у розподілі доходів державна влада здійснює примусове переміщення ресурсів, яке призводить до зменшення добробуту одних і підвищення добробуту інших членів суспільства, тобто фактично до перерозподілу доходів за допомогою податкової системи та трансфертів.

Трансферт -- це невідшкодована передача частки доходів або благ від одних осіб чи установ іншим. Трансферт може здійснюватись у грошовій формі, у вигляді надання певних послуг; він може набувати також форми передачі економічних можливостей, що означає розширення можливостей Досягнення вищих доходів частиною індивідів порівняно з нерегульованим ринком. Рішення про трансферт може бути політичним, яке приймається З використанням механізмів суспільного вибору, тоді воно буде примусовим принаймні для частини індивідів. Трансферти можуть здійснюватись і добровільно, наприклад, у вигляді пожертв.

Для фінансування трансфертів використовується податкова система. Податок можна визначити як примусовий трансферт грошей від індивідів або інституцій до органів влади. Податки поділяються на прямі (їх сплачують безпосередньо економічні агенти -- фірми і домогоподарства -- в залежності від рівня доходів або багатства) і непрямі (ними обкладаються блага і види діяльності). Прикладами прямих податків є прибутковий податок з громадян і податок на прибуток фірм, непрямих -- податок на додану вартість, акцизний податок.

Середня ставка податку (ATR) дорівнює частці (або процентові), який складають податки Т в сукупному доході І: ATR=Т/І. Гранична ставка податку (MTR) -- це частка податків, яка сплачується з гривні додаткових доходів: MTR=AT/AI.

Податок може бути пропорційним, прогресивним і регресивним. При пропорційному податку податкова ставка залишається незмінною при зростанні доходів, тобто середня і гранична ставки податку є постійними. При прогресивному податку середня ставка зростає разом із зростанням доходів, хоча MTR може як , так і залишатись постійною . Прогресивна система оподаткування дозволяє зменшити нерівність розподілу доходів у суспільстві, це можна проілюструвати з використанням кривих Лоренца до і після оподаткування. При регресивному податку середня ставка зменшується при зростанні доходів, MTR може залишатись постійною або зменшуватись .

Одна з найпоширеніших форм трансфертів -- це програми соціальної допомоги, які можна розподілити на дві групи:

1) програми типу соціального страхування, за якими відповідні кошти отримують всі члени суспільства незалежно від доходів у випадку певних подій (вихід на пенсію, інвалідність, тимчасові захворювання, втрата роботи);

2) програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени суспільства, чий доход не перевищує певного рівня (допомога багатодітним родинам, медична допомога, талони на харчування).

Проблеми фінансування програм соціальної допомоги можна вирішувати з використанням від'ємного прибуткового податку: додатний податок означає, що люди сплачують податок, а від'ємний -- що вони можуть отримувати допомогу в залежності від рівня доходів. Від'ємний податок може бути введений за такою схемою. Наприклад, якщо визначена межа малозабезпеченості у 70 грн., то всім членам суспільства призначається щомісячна виплата у 70 грн. незалежно від рівня доходів, але всі доходи оподатковуються за певною ставкою, наприклад, 30%. Тоді ті, хто не мають ніяких доходів, отримають по 70 грн. Ті, чий доход дорівнює 210 грн., сплатять податок у розмірі 0.3-210=70 грн. і водночас отримають допомогу у 70 грн., тобто чистий податок дорівнюватиме нулеві. Ті, чий доход складає менше 210 грн., отримають більше, ніж сплатять (для них податок буде від'ємним), ті, чий доход перевищує 210 грн., будуть сплачувати додатний податок, середня ставка якого із зростанням доходів наближатиметься до 30%; при доході у 1000 грн. чистий податок дорівнюватиме: 300-70=230 грн. (23%), а при доході 10 000 грн. ~ 3000-70-2930 грн. (29.3%).

4. Суспільний добробут і справедливість

У межах економічної теорії добробуту такий підхід дає змогу реалізувати побудову функції суспільного добробуту (ФСД) -- модель, що формалізує мету суспільства і в якій рівень суспільного добробуту є математичною функцією розміщення ресурсів. Концепція ФСД була запропонована у 30-х роках А. Берґсоном у вигляді функції: W=F(U,, U..., U), де W -- рівень суспільного добробуту, - функції корисності окремих індивідів, значення яких (U , ..., U„) є рівнями корисності, що досягаються кожним з індивідів при певному варіанті розподілу набору благ Х між ними. Такий підхід передбачає, що в суспільстві можливо упорядкувати альтернативні варіанти розподілу благ згідно рівнів суспільного добробуту W, а для цього слід обрати конкретну форму функції. Тоді державна політика має бути спрямована на досягнення найвищого з можливих (тобто з урахуванням обмежених ресурсів) рівнів суспільного добробуту.

Вибір конкретної форми ФСД залежить від прийнятого у суспільстві розуміння справедливості.

1) В основі утилітаризму лежить уявлення про суспільний добробут як суму функцій індивідуальної корисності членів суспільства.

2) Згідно з роулзівським підходом (Дж. Роулз -- американський філософ із Гарварду), суспільний добробут вимірюється рівнем добробуту (корисності) найменш забезпеченого члена суспільства.

3) За егалітарним підходом, найсправедливішим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між усіма індивідами.

4) Ліберальний (ринковий) підхід не передбачає перерозподілу благ і доходів та вважає найсправедливішим той розподіл, якого досягнуто на конкурентному ринку, коли добробут кожного досягається з урахуванням індивідуальних стартових можливостей і здібностей. Згідно з цим підходом, найкращими для суспільства є фактично досягнуті оптимальні за Парето варіанти, тоді як три попередні підходи вимагали державного втручання Для досягнення найкращого, найсправедливішого стану суспільства.

Компроміс між справедливістю та ефективністю -- це вибір, який треба робити владі і суспільству: намагання підвищити справедливість у розподілі доходів шляхом їхнього перерозподілу з використанням податків та інших регуляторів призводить до зменшення загальної ефективності економіки, тобто до втрат сукупного добробуту всіх економічних аґентів.

2. Принцип ефективності Парето виявляється недостатньо придатним для аналізу ситуацій, що виникають при розширенні виробничих можливостей суспільства. У такому випадку можна скористатись принципом компенсації Н. Калдора--Дж. Р. Хікса, згідно з яким перехід від одного стану економіки до іншого буде означати покращання стану суспільства, якщо індивіди, чий добробут підвищується, можуть компенсувати (без погіршення свого початкового рівня добробуту) втрати інших індивідів, що виникають при переході економіки до нового стану. Множина варіантів, кращих за Калдором--Хіксом, ширша, ніж за Парето, адже, згідно з принципом Парето, відкидаються варіанти, коли добробут однієї особи підвищується, наприклад, удвічі, а добробут іншої скорочується на один відсоток, тоді як за рахунок компенсації (перерозподілу) за принципом Калдора--Хікса обидва вони можуть виграти у порівнянні з первісним варіантом розподілу.

3. Описані вище підходи до підвищення ефективності економіки, зменшення нерівності в суспільстві вимагають прийняття певних політичних рішень. Одним з ефективних інструментів аналізу політичних рішень є аналіз витрат і вигод -- метод обчислення поточної цінності потоків майбутніх суспільних витрат і суспільних вигод, як прямих, так і непрямих, що виникають внаслідок прийняття певного рішення.

Аналіз приватних витрат і вигод містить визначення щорічних результатів (затрати ресурсів і випуск), які пов'язані з реалізацією проекту з урахуванням ринкових цін для підрахунку щорічних прибутків та дисконтування всіх майбутніх прибутків до поточного моменту. При аналізі суспільних проектів слід брати до уваги ширші наслідки проектів, які можуть бути ринковими і неринковими. Зокрема, слід враховувати всі екологічні наслідки. Велику роль відіграє аналіз соціальних наслідків -- таких, як зменшення нерівності у доходах, зростання тривалості життя та ін.

При економічному аналізі суспільних проектів, як правило, не беруться до уваги податки, субсидії, інші трансферти, тому що вони не змінюють добробуту суспільства в цілому, а торкаються лише перерозподілу доходів (але при аналізі проектів на зразок податкової реформи саме податки є предметом аналізу, що важливо при розгляді соціальних наслідків).

Якщо внаслідок реалізації проекту стають доступнішими певні блага (наприклад, при дерегулюванні певного сектора економіки відбувається зниження цін), то це веде до збільшення надлишків споживачів, що слід вважати збільшенням вигод від проекту.

Проблемою аналізу є ціни, за якими необхідно визначати витрати і вигоди. Ринкові ціни через ситуації неспроможності ринку або через те, що є неринкові результати проекту, які не мають цін, -- не можуть бути основою аналізу. В такому разі використовуються тіньові ціни ресурсів, які дорівнюють граничній суспільній вартості ресурсів за умов відсутності неспроможностей ринку. В умовах загальної рівноваги тіньові ціни дорівнюють ринковим. В аналізі суспільних проектів можна вважати, що тіньова ціна ресурсу дорівнює величині, на яку зростає суспільний добробут при збільшенні використання такого ресурсу на одиницю.

Ще однією проблемою аналізу є норма дисконту, яка використовується для оцінки суспільних проектів (адже проект, вигідний при нормі 5%, може бути збитковим при нормі 10%); ця норма може відрізнятись від тієї, що її використовують приватні фірми.

5. Неспроможність державної влади і неспроможність ринків

Неспроможність державної влади означає її нездатність забезпечити оптимальне за Парето розміщення ресурсів (яке виникає внаслідок не спроможностей ринку) і невідповідність політики розподілу доходів тим уявленням щодо справедливості, які прийняті в суспільстві. Основними причинами цієї неспроможності є:

1) Асиметрична інформація -- уряд ніколи не має вчасно всієї інформації, яка необхідна для прийняття найкращих політичних рішень; всю інформацію неможливо отримати навіть технічно, до того ж існують суспільні групи особливих інтересів, які не зацікавлені у постачанні повної і достовірної інформації.

2) Недосконалість політичних процесів, зокрема при ухваленні політичних рішень. Це раціональне ігнорування виборів з боку виборців (коли вони ухиляються від участі у виборах, бо низько оцінюють вигоди для себе від такої участі), що веде до неадекватного відображення настроїв суспільства у парламенті. Пошук політичної ренти політиками, які поводять себе раціонально, отже, шукають власну вигоду при прийнятті політичних рішень, а це може не збігатися з інтересами суспільства. Можливості маніпулювання голосами внаслідок недосконалості регламенту прийняття рішень. Лобіювання політичних рішень з боку груп особливих інтересів; логролінг -- взаємна підтримка політиками один одного при ухваленні рішень, що відповідають груповим, а не суспільним інтересам, і т. ін.

3) Обмеженість можливостей суспільства щодо контролю над владними структурами; завжди існує загроза у надмірному зростанні державного апарату, всього суспільного сектора, отже, зростання видатків на його утримання і втрат в ефективності.

4) Нездатність державних структур повністю передбачити наслідки прийнятих політичних рішень, особливо віддалені (хоч аналіз рішень за методом витрат-вигод може зменшити кількість помилкових рішень).

Отже, коли ми розглядаємо державне втручання у роботу саморегульованого ринку як панацею від вад ринкового механізму, ми зустрічаємося з проблемою вад державної влади. І кожне суспільство робить для себе компромісний вибір між двома групами не спроможностей - між не спроможностями ринку і державної влади - то в бік більшого державного втручання та активної соціальної політики, то в бік ліберальнішої моделі суспільного розвитку.