Загальні проблеми економічної теорії та структура курсу "Мікроекономіка"

Проблеми, етапи розвитку та функції мікроекономіки. Попит і пропозиція, їх еластичність та ринкова рівновага. Аналіз кривої індиферентності, бюджетна лінія. Закони спадної граничної продуктивності та ефекту масштабу. Ціноутворення на ринках ресурсів.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 29.05.2010
Размер файла 448,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Можна довести, що стан рівноваги у моделі Курно наближатиметься за галузевим обсягом до стану конкурентної рівноваги, якщо кількість фірм у галузі буде збільшуватись.

Стратегічну поведінку в дуополії найадекватніше відображають моделі теорії ігор. Це теорія індивідуальних раціональних рішень, які приймаються учасниками гри в умовах недостатньої інформації щодо результатів цих рішень. Основними поняттями теорії ігор є такі: Гравець -- це особа, що приймає рішення (наприклад, фірма), учасник гри. Функція платежів -- цільова функція гравця, яка встановлює зв'язок між варіантом дій та значенням функції -- виграшем гравця, що вимірюється певною корисністю для нього (наприклад, прибутком для фірми). Гра -- це сукупність відомих усім гравцям правил, які визначають можливі дії гравців та наслідки й виграші від кожної окремої дії. Хід -- момент гри, коли гравці повинні зробити вибір одного з можливих варіантів дій. Партія гри -- певна визначена сукупність ходів і виборів. Стратегія -- це набір правил, які формулюються до гри і визначають вибір варіанту дій гравця в залежності від можливих дій суперників.

Ігри з двома учасниками мають назву ігор двох осіб. Якщо виграш одного учасника дорівнює програшу іншого, то це зветься грою із нульовою сумою. Гра з ненульовою сумою має місце, коли кожен з учасників може виграти від рішення одного з них. Гра зветься кооперативною, якщо припускається змова гравців, і некооперативною, якщо змова неприпустима. Результати дій учасників у грі двох осіб відбиваються у матриці виграшів, яка показує виграш кожного з учасників при будь-якій з можливих пар їхніх стратегій.

Відомим в економічній літературі прикладом гри двох осіб з ненульовою сумою є дилема ув'язнених (див., наприклад, Піндайк, Рубінфелд, с. 404-406, 430). Розглянемо схожий за логічною структурою приклад цінової конкуренції двох фірм у випадку дуополії.

Кожна фірма (А і Б) при існуючих цінах отримує певний прибуток. Вона може його збільшити, якщо зменшить ціну за умови, що конкурент залишає свою ціну без змін. Тобто кожна фірма має дві стратегії: 1) зменшити ціну; 2) залишити ціну без змін. Для кожної пари стратегій відомі виграші обох гравців -- їхні прибутки (збитки), тобто можна побудувати матрицю виграшів.

Для розв'язку дилеми фірми-гравці можуть скористатися максимінною стратегією: спочатку кожна фірма для кожної із своїх стратегій підраховує по два можливих результати, які виникають залежно від стратегії, обраної конкурентом. Серед цих результатів фірма знаходить варіант з мінімальним виграшем, що дає песимістичну оцінку кожної власної стратегії. Після цього фірма робить вибір на користь тієї стратегії, яка має максимальну оцінку з усіх песимістичних.

Стратегії фірми А

Зменшити ціну

Залишити ціну без змін

Стратегії фірми Б

Зменшити ціну

Прибуток А: 50000

Прибуток Б: 50000

Прибуток А: 25000

Прибуток Б: 10000

Залишити ціну без змін

Прибуток А: 100000

Прибуток Б: 25000

Прибуток А: 75000

Прибуток Б: 75000

Так, фірма А при виборі стратегії 1 може отримати прибуток 50 або 100 (в залежності від дій Б) -- мінімальна оцінка 50; при виборі стратегії 2 -- відповідно min (25; 75)=25; тоді максимальна оцінка із двох (50 і 25) -- тобто 50 -- досягається, якщо обрати стратегію зниження цін; 50 тис. -- це безумовний прибуток, який не може бути меншим при будь-яких діях конкурента, а при певних діях конкурента він може бути навіть більшим (тобто 100). Аналогічно для фірми Б мінімальні оцінки стратегій будуть: для 1-ї -- min (50; 100)=50; для 2-ї -- min (25; 75)=25, тоді максимінною стратегією для фірми Б буде також перша -- зменшити ціну -- з виграшем min (50; 25)=50.

У наведеному прикладі обидві фірми мають домінантну стратегію. Це стратегія, яка дає найкращий результат порівняно з іншими стратегіями незалежно від дій конкурента. Якщо обидва учасники (чи хоча б один з них) використовують домінантну стратегію, тоді гра має єдину точку рівноваги за Нешем. Рівновага за Нешем означає, що кожна фірма обирає найкращий для себе варіант дій залежно від дій конкурента.

Тема 7. Ціноутворення на ринках ресурсів

1. Ринок товарів та послуг

На цьому ринку здійснюється рух предметів споживання та засобів виробництва. Тому ринок товарів поділяється на споживчий ринок і ринок засобів виробництва. На кожному з цих ринків обертається велика кількість різноманітних продуктів і формуються більш спеціалізовані ринки. Наприклад у межах споживчого ринку розрізняють ринки молочної продукції, взуття, ліків тощо. Ринок засобів виробництва охоплює ринки паливних ресурсів, верстатів інструментів, запчастини, виробничої деревини тощо.

Товарні ринки розрізняють і за своїми суб'єктами - продавців і покупців.

Особливості ринку засобів виробництва:

Кількість споживачів значно менший, ніж споживчого ринку.

Обсяг купівлі кожним споживачем значно більший.

Специфічні критерії сегментації (географічне положення, ринок споживання, потреба в сервісному обслуговуванні).

Нижча цінова еластичність попиту.

Повільніший процес купівлі пов'язаний з перевіркою якості виробів, укладання угод).

Відносно висока концентрація споживачів.

Попит на засоби виробництва є похідним від споживчого попиту. Скажімо покупцям потрібно меблі, тоді меблевій промисловості - деревина.

Попит на засоби виробництва більш інерційний, ніж на споживчі товари.

Види торгівлі.

Гуртова торгівля - це продаж великих партій товарів одним капіталістами іншим. Торгівля йде як між промисловими капіталістами, так і всередині кожної з груп капіталістів. Здійснюється вона в традиційних центрах гуртової торгівлі - на торгових біржах, ярмарках і аукціонах. У процесі гуртової торгівлі значна маса товарів ще не переходить з сфери обігу в сферу споживання. Такій перехід завершується в іншій формі торгівлі - роздрібній.

Роздрібна торгівля - це продаж товарів торговими капіталістами безпосередньо споживачам, що здійснюється в магазинах, підприємствах громадського харчування тощо. Основним напрямом розвитку роздрібної торгівлі при капіталізмі є її концентрація у великих універсальних магазинах. При цьому товари найширшого асортименту продаються не тільки у великих універмагах, розміщених у центрах міст, а й у підпорядкованих ним численних філіалах, розкиданих у пригородах, уздовж автострад, залізниць, водних шляхів, в аеропортах. Водночас існує немало магазинів і великих торговельних фірм, які спеціалізуються на продажу певного виду товарів. У сучасний період розвинена посилкова торгівля, розрахована на обслуговування покупців віддалених, здебільшого сільських місцевостей. Монополізували цю торгівлю великі спеціалізовані фірми.

2. Ринок природних ресурсів

В економіці ресурсні ринки виконують дві основні функції.

По-перше, вони допомагають визначити, як виробляються товари і послуги і для кого вони виробляються. Розглядаючи виробничу функцію, ми з'ясували, що більшість благ може вироблятися кількома способами. Вибір способів виробництва залежить від рівня цін на відповідні економічні ресурси; зміна цін на ресурси може спричинити зміну способів виробництва, тобто вона впливає на співвідношення праці, землі, капіталу та підприємництва в конкретному виробництві.

По-друге, ринки ресурсів допомагають визначити, для кого виробляється продукція, оскільки більшість домогосподарств отримують доходи шляхом продажу тих ресурсів, якими вони володіють. Ціни на ринках. ресурсів визначають, яка частина національного доходу дістанеться їхнім власникам: працюючим за наймом, а також власникам капіталу, землі та підприємницьких здібностей.

Погляди економістів на природу доходів, перспективи зміни співвідношення між окремими їхніми видами з часом змінювалися. Економісти-класики Адам Сміт та Давид Рікардо пов'язували розподіл доходів з існуванням трьох великих суспільних класів: робітників, капіталістів і землевласників. Вони визначили і три фактори виробництва. Це -- праця, капітал і земля. Дохід на кожен фактор трактувався ними як дохід відповідного суспільного класу.

Сміт і Рікардо цікавилися питанням визначення відносної частки кожного класу в національному доході. Згідно з їхньою теорією матеріальне становище землевласників має ставати відносно кращим, а капіталістів -- гіршим. Карл Маркс створив відмінну теорію. Вона стверджувала, що з прогресом суспільства доходи капіталістів відносно зростатимуть, а робітничого класу -- зменшуватимуться. Це триватиме доти, доки капіталізм не поступиться місцем соціалізмові.

Як бачимо, диспути економістів у XVIII--XIX ст. зосереджувалися навколо проблеми, яку нині називають "функціональним розподілом доходу". Йдеться про розподіл національного доходу серед головних факторів виробництва.

Крива попиту фірми на економічний ресурс.

Можна зробити висновок, що крива попиту на ресурс переміститься вправо (збільшення попиту) під впливом таких факторів:

а) збільшення попиту на продукт, що виробляється за допомогою цього ресурсу;

б) збільшення продуктивності ресурсу;

в) зниження ціни на ресурси-субститути, коли ефект обсягу продукції діє сильніше, ніж ефект заміщення;

г) збільшення цін на ресурси-субститути, коли ефект заміщення діє сильніше, ніж ефект обсягів продукції;

д) зниження цін на ресурси-комплементи.

Чутливість попиту на ресурси на зміну його цінових та нецінових факторів визначається показниками еластичності. Цінова еластичність попиту на ресурси залежить, зокрема, від таких факторів:

1. Темпи спадання граничного продукту. Якщо граничний продукт праці знижується помалу при збільшенні кількості праці, що додається до незмінного капіталу, то і крива попиту на ресурс матиме менший нахил та тенденцію до більшої еластичності. Навпаки, при швидкому падінні граничного продукту крива попиту буде слабоеластичною.

2. Легкість ресурсозаміщення. Тут залежність пряма: чим більше існує близьких ресурсів-субститутів, тим вища еластичність попиту на певний продукт.

3. Еластичність попиту на продукт виробника. Оскільки крива граничного продукту у грошовому вираженні залежить від ціни на продукт, еластичність попиту на ресурси буде прямо залежати від еластичності попиту на продукт.

4. Частка витрат на ресурс у загальних витратах. Чим більше загальних витрат припадає на ресурс, тим вища еластичність попиту на нього.

Можна стверджувати, що крива попиту галузі на ресурс, зв'язуючи величину галузевого попиту і ціну даного ресурсу, є крутішою, коли передбачається зміна ринкової ціни продукту галузі, ніж вона була б, якби фірми зіткнулися з незмінною ціною продукту.

Еластичність попиту на економічний ресурс. Еластичність попиту на економічний ресурс є мірою реагування відносної зміни величини попиту на ресурс на відносну зміну його ціни. Фактори, що впливають на еластичність попиту на ресурс, або, іншими словами від чого залежить нахил кривої попиту на ресурс:

Спадна віддача. Чим швидше зростатиме гранична продуктивність, тим вищою буде еластичність кривої попиту кожної фірми на економічний ресурс, і навпаки. Наприклад, праця і добриво використовуються овочівницькими господарствами, які вирощують овочі для продажу в містах, розташованих поблизу. Для багатьох сільськогосподарських культур додаткові дози добрив забезпечують значне підвищення їхньої урожайності в досить широкому діапазоні використання добрива. Незважаючи на те, що граничний продукт добрива також зменшується, він спадає досить повільно, коли добриво все більше використовується. На противагу, хоч певна кількість праці потрібна для саджання, виполювання бур'янів, зрошування плантацій, збирання врожаю тощо, однак існує лише малий діапазон, в якому додаткова праця може бути використана продуктивно в овочівництві. Граничний продукт праці, хоч і є високим для перших її порцій, швидко зменшується, коли фермери використовують працю все більше й більше. За цих умов овочівницькі фермерські господарства матимуть еластичний попит для добрив і нееластичний попит для праці.

Замінники. У довгостроковому періоді всі економічні ресурси фірми є змінними. Якщо ціна одного ресурсу зростає, фірми намагатимуться заміняти його відносно дешевшими ресурсами. Ця причина впливає на нахил кривої попиту для ресурсу тим сильніше, чим легше ресурси можуть замінятися на ресурс, чия ціна зросла. Чим легше заміщується якийсь економічний ресурс іншим ресурсом, тим еластичнішим є попит для даного ресурсу. У свою чергу, легкість заміщення фактора виробництва залежить від кількості наявних для нього замінників та від технічних умов виробництва. Досить часто пропорції, в яких використовуються економічні ресурси, можуть змінюватися найнесподіванішими способами. Наприклад, в автомобільній промисловості, скло і сталь можуть замінювати одне одного простою зміною розмірів вікон автомобілів.

Важливість ресурсу. За інших однакових умов, чим більшу частину загальних витрат виробництва деякого блага становлять платежі за даний ресурс, тим більшою є еластичність попиту на цей ресурс. Виходячи з цього положення, розглянемо умовний приклад. Припустимо, що заробітна плата становить 60% витрат виробництва блага, а сировина -- 20%. 10-відсоткове підвищення в ціні праці збільшує витрати виробництва даного блага на 6% (10% від 60)%), а 10-відсоткове підвищення в ціні сировини збільшує витрати виробництва блага тільки на 2% (10% від 20%). Чим більшим є зростання у витратах виробництва, тим більшим е зміщення вліво кривої пропозиції даного блага, а отже, більшим буде зменшення в обсязі попиту як на блага, так і на ресурси, що використовуються при його виробництві.

Еластичність попиту на продукт. За інших однакових умов, чим більш еластичний попит на благо, що виробляється за допомогою даного ресурсу, тим еластичнішим стає попит на цей ресурс. Цю закономірність можна пояснити таким чином. Якщо зростання в ціні блага спричиняє великий спад величини попиту (що має місце, коли попит на благо є еластичним), тоді матиме місце значне зменшення в кількості ресурсу, потрібного для того, щоб виробляти його відповідно до зростання ціни даного ресурсу. Проте якщо зростання ціни блага спричиняє лише незначний спад у кількості попиту (що має місце, коли попит на благо є нееластичним), тоді спостерігатиметься лише невеликий спад у кількості потрібного ресурсу відповідно до зростання його ціни.

Загальна пропозиція економічних ресурсів. У будь-яку одиницю часу загальна пропозиція кожного виду ресурсів є даною. Наприклад, у кожній країні є певні величини робочої сили, пропозиції орної землі і відкритої нафти. Проте ці величини можуть змінюватися і змінюються у відповідь на дію економічних та позаекономічних сил. Інколи зміни пропозиції відбуваються дуже повільно, наприклад, коли зміна клімату повільно перетворює орну землю на пустелю, чи коли медичне відкриття знижує коефіцієнт дитячої смертності і, отже, збільшує темп зростання населення, у зв'язку з чим зростає пропозиція робочої сили. Інколи зміни можуть бути досить швидкими, наприклад, коли піднесення ділової активності забезпечує можливість використати частину робочої сили, що перебуває у складі безробітних, чи коли зростання ціни на сільськогосподарську продукцію заохочує висушування боліт і тим самим збільшує пропозицію орних земель.

Загальна пропозиція капіталу. Пропозиція капіталу в країні складається із запасу існуючих машин, устаткування, обладнання тощо. Капітал -- це вироблений економічний ресурс, а тому його загальна пропозиція в цьому значенні не постійна, хоч він змінюється лише повільно. Щороку запаси капітальних товарів змінюються: відбувається фізичне та моральне (економічне) їхнє зношування, з одного боку, а з іншого боку, виробляються нові капітальні товари, що заміщують зношені. Якщо протягом року зношується за вартістю менше капітальних товарів, ніж вироблено нових, то національна економіка матиме чисте нагромадження капіталу, а якщо навпаки, то спостерігатиметься чисте зменшення капіталу. У підсумку впродовж кількох минулих століть, з десятиліття в десятиліття переважала тенденція до зростання капітальних благ.

Загальна пропозиція землі. Загальна площа земель в країні майже не змінюється. Проте пропозиція родючих земель не є постійною. Значної турботи і зусиль вимагає підтримання продуктивної сили землі. Якщо фермери, наприклад, отримують невисокі доходи, вони можуть відмовлятися від оброблення певної площі земель, і за короткий проміжок часу ці землі можуть втратити родючість, що зменшить загальну пропозицію землі. І навпаки, високі доходи від фермерства можуть сприяти інтенсивному зростанню пропозиції орних земель, унаслідок їх зрошення та осушення.

Загальна пропозиція праці. Людей, здатних працювати, називають робочою силою, а загальна кількість годин, яку вони готові працювати, називається пропозицією праці. Докладніше складники загальної пропозиції праці розглядатимуться у наступній темі.

Пропозиція економічних ресурсів для конкретного застосування. Більшість економічних ресурсів мають багато напрямів застосувань. Дана площа землі, наприклад, може використовуватися для вирощування певної сільськогосподарської культури, або ж вона може бути продана під житловий будинок, спорудження якогось виробничого об'єкта тощо. Програміст, що проживає, скажімо, у Києві, може пропонувати свої послуги одній із київських фірм, урядовій установі чи Київському національному університету. Токарний верстат може використовуватися для виробництва багатьох різних продуктів, причому він не потребує додаткового пристосування, коли потрапляє в ту чи іншу сферу застосування. Зрозуміло, що для якогось одного виробника легше одержувати більшу кількість обмеженого фактора виробництва, ніж для всіх споживачів цього фактора одночасно. Адже один споживач ресурсу може пропонувати за нього піну вищу, ніж інший споживач, і тим самим отримувати додаткову кількість даного ресурсу, навіть якщо загальна пропозиція цього ресурсу буде постійною.

Рухливість фактора. Коли ми розглядаємо пропозицію ресурсу для конкретного застосування, дуже важливим поняттям є рухливість ресурсу. Ресурс, що легко переміщується між різними можливими його призначеннями відповідно до малих змін у стимулах до такого переміщення, називається рухливим, або ще кажуть -- мобільним. Пропозиція цього ресурсу для якогось із його призначень буде еластичною, оскільки мала зміна ціни на ресурс відтягуватиме велику його кількість від інших можливих застосувань. Фактор, що не переміщується легко від одного можливого його застосування до іншого, навіть у відповідь на значні зміни в його ціні, називається нерухливим, або немобільним. Він матиме нееластичну пропозицію для якогось одного із можливих його застосувань, оскільки навіть велике збільшення в ціні даного ресурсу притягуватиме від інших застосувань тільки незначну його кількість. Часто фактор може бути рухливим у довгостроковому періоді, проте нерухливим у короткостроковому. Важливим ключем до розуміння факторної рухливості, отже, є час. Чим триваліший часовий інтервал, тим легше відбувається перехід від одного застосування ресурсу до іншого.

Розглянемо рухливість кожного із трьох основних факторів виробництва.

Капітал. Деякі види капітального обладнання, наприклад токарні верстати, вантажні автомобілі і комп'ютери, можуть легко переміщуватися відповідно до різноманітних їх застосувань; багато інших видів капітального обладнання є порівняно нерухливими. Велика кількість машин є настільки спеціалізованими, що вони можуть використовуватися лише з метою виконання конкретного завдання, для чого вони, власне, і проектувалися, або не можуть бути використані взагалі. Немобільність багатьох видів постійного капітального обладнання, робить вихід фірми із занепадаючих галузей повільним і важким процесом. У довгостроковому періоді, проте, капітал є високо-рухливим. Коли капітальні товари зношуються, фірма може просто замінити їх на ідентичні капітальні товари, або ж вона може переорієнтуватися на інші. Вона може купувати нові машини для виробництва тих самих товарів, що й раніше, або ж принципово відмінних товарів. Такі рішення фірм ведуть до змін у довгостроковому розміщенні запасу капіталу нації серед різних його застосувань.

Земля. Земля, котра фізично є найменш рухливим фактором виробництва, водночас є одним із найрухливіших ресурсів в економічному розумінні. Так, протягом одного року якась сільськогосподарська культура може бути зібрана на полі, на якому буде засіяна інша культура. Земля фермерського господарства, що розташована на околиці міста, може бути продана під забудову, і на ній відразу ж може розпочатися спорудження якогось несільськогосподарського об'єкта. Однак рухливість землі в економічному розумінні значно зменшується, якщо на ній споруджено якийсь об'єкт. Хоча земля вважається високомобільною з погляду альтернативних її застосувань, вона повністю нерухлива, якщо мати на увазі її місцезнаходження. Наприклад, у радіусі центра міста, що охоплює якусь площу землі, не може фізично розміщуватися ще якась додаткова її кількість, як би високо не піднімалася ціна на землю в цьому радіусі. Нерухливість місцезнаходження землі має важливе значення для економічного аналізу. Вона пояснює, зокрема, чому існує тенденція споруджувати високі будівлі, економлячи на застосуванні дефіцитної землі в центрі великих міст.

Праця. Праця є особливим фактором виробництва в тому розумінні, що пропозиція послуги праці часто вимагає фізичної присутності в даному місці людини, яка її пропонує, хоча можуть бути і деякі винятки (платні консультації по телефону, зокрема).

Значна частина землевласників може одержувати дохід від землі, розташованої у віддалених від них частинах світу. Інвестиції можуть бути переміщені із залізорудних шахт, розташованих в одній країні, до рудників, розташованих на території іншої країни. Однак, коли робітник, який наймається фірмою, що виробляє чоловічі краватки у Києві, вирішує запропонувати свої послуги фірмі, що виробляє взуття у Львові, він мусить фізично переміститися до Львова. Звідси можна зробити важливий висновок: оскільки потрібне фізичне переміщення робочої сили, коли її послуги пропонуються для виробництва багатьох благ, негрошові умови є набагато важливішими для пропозиції праці, ніж для інших факторів виробництва.

Ведучи мову про природні ресурси, ми використовуємо в першу чергу поняття "земля".

Земля відрізняється від інших видів економічних ресурсів тим, що вона є кількісно обмеженою. Тому економісти розглядають її загальну пропозицію як сталу величину. Звідси випливає, що загальна пропозиція землі абсолютно нееластична. На графіку крива пропозиції зображена у вигляді перпендикулярної прямої до горизонтальної осі.

Економісти-класики минулого століття трактували ціну економічного ресурсу із абсолютно нееластичною пропозицією як ренту або інколи як "власне економічну ренту". Поняття ренти застосовується до будь-якого фактора виробництва з абсолютно нееластичною пропозицією. Наприклад, Леонардо да Вінчі намалював лише одну Мону Лізу, і якби хтось міг оплатити тимчасове використання її портрета, то платив би ренту. Отже, рентою є будь-які платежі за використання унікальних факторів виробництва.

Рис. 21. Визначення рівноважної ціни (ренти) за користування землею

R -- рента; L -- кількість попиту та пропозиції землі; R* -- рівноважна ціна землі; Q* -- кількість землі; е -- точка рівноваги.

На графіку показано, як визначається ціна (рента) за використання землі. Криві попиту - і пропозиції перетинаються у рівноважній точці е. Саме цій точці відповідає рівень ренти за землю. Чому?

Якби рента встановилася на рівні, вищому

за рівноважну ціну, то величина попиту на землю з боку всіх фірм була б меншою від наявної кількості землі, що пропонується. За цієї умови окремі земельні власники не змогли б здати в оренду (тимчасове користування) свої земельні ділянки. Тому вони пропонували б їхню землю дешевше і, отже, одержали б менший розмір ренти. Так само рента не могла б довго залишатися і нижчою від рівноважного рівня.

Земля, котра фізично є найменш рухливим фактором виробництва, водночас є одним із найрухливіших ресурсів в економічному розумінні. Так, протягом одного року якась сільськогосподарська культура може бути зібрана на полі, на якому буде засіяна інша культура. Земля фермерського господарства, що розташована на околиці міста, може бути продана під забудову, і на ній відразу ж може розпочатися спорудження якогось несільськогосподарського об'єкта. Однак рухливість землі в економічному розумінні значно зменшується, якщо на ній споруджено якийсь об'єкт.

Хоча земля вважається високомобільною з погляду альтернативних її застосувань, вона повністю нерухлива, якщо мати на увазі її місцезнаходження. Наприклад, у радіусі центра міста, що охоплює якусь площу землі, не може фізично розміщуватися ще якась додаткова її кількість, як би високо не піднімалася ціна на землю в цьому радіусі. Нерухливість місцезнаходження землі має важливе значення для економічного аналізу. Вона пояснює, зокрема, чому існує тенденція споруджувати високі будівлі, економлячи на застосуванні дефіцитної землі в центрі великих міст.

Ціна землі розраховується за формулою: Цз = (рента / банківський процент) * 100.

Ринок землі ще не сформований на Україні. Земля ще не стала товаром. Проте є прихильники того, щоб землю не можна було купляти та продавати.

Якби рента встановилася на рівні, вищому за рівноважну ціну, то величина попиту на землю з боку всіх фірм була б меншою від наявної кількості землі, що пропонується. За цієї умови окремі земельні власники не змогли б здати в оренду (тимчасове користування) свої земельні ділянки. Тому вони пропонували б їхню землю дешевше і, отже, одержали б менший розмір ренти. Так само рента не могла б довго залишатися і нижчою від рівноважного рівня.

Ціни факторів виробництва як знаряддя раціонального використання обмежених ресурсів. На прикладі ринку праці ми розглянули, яким чином попит і пропозиція факторів виробництва забезпечують розподіл доходу і розв'язання проблеми "для кого" виробляти. Ми мусимо визнати, що конкурентний механізм розподілу доходу сприяє ефективному розв'язанню проблеми "як виробляти товари". Він відіграє важливу роль у виборі найефективнішої комбінації економічних ресурсів. Для прикладу розглянемо, яким чином різні країни реагують на неоднакові у них співвідношення землі і праці. Як наслідок взаємодії попиту і пропозиції, в США, де земля є в достатку, а робочої сили не вистачає, спостерігається, що відношення землі до праці становить значну величину. У Сингапурі, де чисельність населення відносно землі велика, має місце високий показник відношення праці до землі. Чи визначаються ці відношення праці до землі державним плануванням та розподілом ресурсів, як це було, наприклад, в СРСР? Звичайно, ні. У ринковій економіці ціни економічних ресурсів стимулюють відносно більше споживання одних їхніх видів і відносно менше інших. Земля здається в оренду в США за низькою ціною, а праця -- за високою. Тому американський фермер, що шукає такого поєднання факторів виробництва, яке забезпечує найменші витрати, заміщує робочу силу додатковою кількістю землі. У Сингапурі, навпаки, висока ціна землі означає, що даний фактор головним чином використовується для розвитку промисловості, а не для інтенсивного сільського господарства.

Отже, ціни факторів виробництва слугують показниками обмеженості факторів виробництва і посилають сигнали виробникам про відносну обмеженість різних факторів та допомагають, тим самим, виробникам вибирати найприйнятніше, з точки зору суспільства, поєднання різних видів економічних ресурсів.

3. Ринок праці

Заробітна плата -- це основний вид доходу. Для більшості домогосподарств вона є головним джерелом формування їхніх бюджетів. У розвинутих країнах на заробітну плату припадає переважна частина національного доходу.

Заробітна плата -- це ціна, що виплачується за використання праці. Цей особливий вид ціни ще називають ставкою заробітної плати. Вивчаючи заробітну плату, необхідно аналізувати як механізм установлення її ставок, так і її динаміку.

Механізм визначення ставок заробітної плати неоднаковий для різних типів економічних систем. Для командно-адміністративної системи, що існувала в Україні до початку 90-х років, характерним було встановлення ставок заробітної плати неринковим шляхом. В УРСР заробітна плата та працевлаштування суворо контролювалися. Зарплата встановлювалася згідно з тарифною системою. Крім тарифів, які визначалися централізовано в Москві, існували ще й премії. Тарифні ставки встановлювали відповідно до рівня кваліфікації працівників. Існувала мінімальна тарифна ставка для працівників найнижчої кваліфікації, а також коефіцієнти, надбавки за старанність і наполегливість у роботі. Централізоване визначення ставок заробітної плати породжувало "зрівнялівку"- в оплаті праці, а отже, і в споживанні. Різниця в заробітках кваліфікованих і не-кваліфікованих працівників була невеликою. Все це пригнічувало прагнення працюючих до високоефективної праці, що виявилося в низьких темпах зростання ефективності суспільного виробництва.

У ринковій економіці ставки заробітної плати встановлюються ринковим шляхом, хоча на них здійснюють вплив і неринкові сили, про що буде сказано далі. Ставка заробітної плати виступає тут як один із видів ціни, що встановлюється під впливом попиту та пропозиції на ринку праці.

Щоб дати кількісну характеристику заробітної плати треба знати її ставки за одиницю часу: за годину, день, тиждень тощо, а також кількість годин, відпрацьованих робітником за день, тиждень, місяць. Заробітна плата працівника виплачується йому у вигляді певної суми грошей, що становить номінальну заробітну плату. Купівельна спроможність останньої залежить від рівня цін на ті товари і послуги, на які вона витрачатиметься. Чим вищими будуть піни, тим менше відповідних благ зможе придбати людина за свою зарплату. У цьому зв'язку поряд із номінальною виділяють також реальну заробітну плату, тобто ту кількість товарів і послуг, котру можна придбати за номінальну зарплату. Номінальна і реальна заробітна плата можуть змінюватися як в одному і тому самому напрямку, так і в різних напрямках. Так, на початку 90-х років номінальна заробітна плата в Україні зростала надзвичайно швидкими темпами, але реальна заробітна плата за цей самий період помітно знизилася, оскільки ціни на споживчі товари та послуги зростали значно швидше, ніж номінальна заробітна плата.

З метою порівняння рівнів реальної заробітної плати в окремих країнах, регіонах, різних сферах зайнятості, вивчення її змін у часі застосовують показник середнього рівня заробітної плати. Незважаючи на те, що середню заробітну плату так само важко визначити, як і середню людину, вона широко застосовується в економіці поряд з іншими такого роду показниками.

У ринковій економіці, як вже наголошувалося, заробітна плата -- це ціна, що виплачується за використання праці. Отже, як і ціну будь-якого іншого товару, її можна досліджувати за допомогою попиту і пропозиції. Розглянемо, як формується попит і пропозиція на ринку праці, що належить до ринків факторів виробництва.

Ринок праці - це система економічних зв'язків між процесами відтворення і використання робочої сили, а у складі цих процесів - система таких зв'язків між підрозділами, які відтворюють робочу силу, і підрозділами, які її використовують.

Структура ринків праці:

за ознакою структури господарства: а) окремих галузей н/г (а в середині їх - окремі підгалузей); б)окремі види діяльності; в)груп господарств з різними формами власності;

за ознакою рівня економічного розвитку - ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня ВНП, рівня оплати праці, доходів населення;

за територіальною ознакою - регіональний та національний ринки праці;

за професійно-кваліфікаційною ознакою - ринки праці окремих професій; спеціальностей та груп спеціальностей, рівнів освіти;

за ознакою джерел робочої сили - ринки праці, потреби яких задовольняються певними закладами освіти або їх групами, службами зайнятості.

Особливості ринку праці. Ринок праці, як і будь-який інший вид ринку, має такі основні характеристики: суб'єкти ринку, що визначають попит та пропозицію; ринкова ціна; конкуренція. Його функціонування узгоджується з вимогами відомих нам законів попиту та пропозиції. Водночас цей вид ринку є специфічним порівняно з іншими його видами. Виділимо найважливіші його особливості:

1) ринок пращ належить до ресурсних ринків, а отже, він має своєрідних суб'єктів порівняно з ринками споживчих товарів. Продавцями послуг пращ, або робочої сили, є домогосподарства, дієздатне населення, а покупцями виступають фірми та урядові інституції;

2) важливу роль на ринку праці відіграють профспілки, асоціації виробників, а також держава, котра втручається у взаємовідносини між працею та капіталом;

3) заробітна плата є таким видом ціни, котрий зачіпає життєві інтереси більшості людей. Зниження її рівня, як правило, викликає певне соціальне напруження в суспільстві;

4) попит на працю, як і будь-які інші види економічних ресурсів, є похідним попитом, про що докладно йшлося в попередній темі;

5) робоча сила -- це специфічний товар. Оскільки в дослідженнях ринку праці йдеться про людей, а не про товари із пластмаси чи металу, необхідно брати до уваги і те, що люди прагнуть до надійності і стабільності, вони хочуть мати стабільну заробітну плату.

Перелічені особливості ринку праці виявляються через попит та пропозицію праці, а отже, і в ціні -- заробітній платі.

Фірми наймають робочу силу з метою отримання прибутків. Чим більше в одиницю часу праця створює продукту, тобто чим вищою є продуктивність праці, тим більшим за інших рівних умов буде прибуток, отримуваний фірмою. Тому попит на працю залежить від рівня її продуктивності. Має місце така закономірність: чим вища продуктивність праці, тим вищий попит на неї. У свою чергу, якщо сукупна пропозиція праці в національній економіці є незмінною, а попит на неї зростає, то має підвищуватися і середній рівень реальної заробітної плати. Основна причина того, чому існують значні відмінності у рівнях середньої заробітної плати між країнами -- це різниця в рівнях продуктивності праці між ними.

Причини поління темпів зростання продуктивності пращ можна згрупувати за двома рівнями: макрорівнем та мікрорівнем. Ретельне їх вивчення дасть можливість краще зрозуміти, чому в Україні продуктивність праці є низькою порівняно з розвинутими країнами і чому у нас низький середній рівень реальної заробітної плати.

Причини падіння темпів зростання продуктивності праці:

Макрорівень

*Високі податкові ставки

Недостатньо високий рівень досліджень та розробок

*Низькі норма нагромадження і обсяг інвестицій

Надмірне державне регулювання

*Інфляція

Жорстке антитрестівське законодавство

Нестійкий розвиток економіки

*Бюрократизація

Високі урядові видатки

Високі видатки на оборону

*Зростання цін на енергоносії

Дефіцит матеріальних ресурсів

Протекціонізм

*Дотації неефективним підприємствам

Високі видатки на утримання держапарату (частка у ВВП)

Низький рівень освіти

Неписьменність

*Вороже ставлення до приватного сектора

*Високий рівень злочинності

*3міна моральних цінностей

Мікрорівень

*3астарілі підприємства

*3астарілс обладнання

Неефективне обладнання

Неефективні дослідження і розробки

А. Управління

Орієнтація на короткострокові цілі

Нехтування удосконаленням технології та організації

*Недостатня увага до проблем якості

Надмірне число управлінців

*Неувага до людського фактора

Надмірне захоплення злиттям та поглинанням підприємств

Низький рівень підготовки персоналу

Занадто високі оклади керівників

*Опір змінам

Небажання ризикувати

Ворожість до профспілок

*Надмірно висока спеціалізація

Б. Профспілки

Обмеження на трудову діяльність

Занадто дрібний перелік професій

Вороже ставлення до керівництва

Випереджаюче зростання оплати порівняно із зростанням продуктивності праці

В. Робітники

Небажання інтенсивно працювати

Опір змінам

Поширення алкоголізму та наркоманії

Низька кваліфікація молодих працівників

Нерозвинута трудова етика

У таблиці зірочкою виділені ті причини, що найбільше впливають на негативну динаміку продуктивності праці в Україні. У 90-х роках в Україні простежувалося не зменшення темпів зростання продуктивності пращ, а абсолютне зниження її рівня порівняно з досягнутим раніше. Це й зумовило різке падіння середньої реальної зарплати в нашій економіці в цей період.

Види политу на працю. Індивідуальний попит на робочу силу можна визначити графічно за допомогою кривої попиту. Ця крива показує, як змінюється потрібна фірмі кількість робочої сили у разі зміни ставки заробітної плати і незмінних заданих інших чинниках, що впливають на попит. Для виявлення кількості людино-днів праці, потрібних фірмі за будь-якої заробітної плати, потрібно лише взяти ставку, котра відповідає вибраній вами заробітній платі на вертикальній осі, і за допомогою кривої зіставити її із кількістю людино-днів праці, що відкладена на горизонтальній осі. Існує обернена залежність між заробітною платою і кількістю найманих працівників. Криві попиту на працю так само, як і криві попиту на споживчі товари, мають спадний нахил, що зумовлено дією закону спадної граничної продуктивності (віддачі), про що вже йшлося.

Поряд із попитом на робочу силу з боку окремих фірм, в економіці виділяють галузевий та ринковий попит на робочу силу. Галузевий попит на робочу силу є сумою величини попиту на неї з боку окремих фірм у галузі за кожним можливим рівнем ціни. Ринковий попит на робочу силу -- це сума обсягів попиту на робочу силу усіх галузей за будь-якою даною ціною на неї. Наприклад, ринковий попит на некваліфіковану працю в певному регіоні є сумою обсягів попиту фірм, в котрих використовують даний вид робочої сили.

Іншою ринковою силою, що впливає на ставки заробітної плати, є пропозиція робочої сили. Як і попит, вона теж є динамічною стороною ринку праці і змінюється під впливом багатьох причин.

Пропозиція робочої сили. В умовах вільної конкуренції ринкова пропозиція робочої сили графічно може бути представлена у вигляді кривої, що відображає зростання кількості пропонованої праці у зв'язку з підвищенням ставок заробітної плати. Крива пропозиції конкретного виду праці плавко підійматиметься, відображаючи той факт, що за відсутності безробіття фірми змушені будуть платити вищі ставки заробітної плати, щоб найняти більшу кількість працюючих. Пояснюється це тим, що фірми мусять заохочувати додаткових робітників із інших галузей і місцевостей, з різних посад.

Загальна пропозиція праці залежить від трьох чинників: розмірів народонаселення; частки працездатних людей, готових працювати; кількості годин, відпрацьованих кожним працюючим індивідуумом. На кожен із цих чинників впливають частково економічні сили.

Народонаселення. Чисельність населення змінюється за розмірами, і на ці зміни впливають до деякої міри економічні сили. Наприклад, доведено, що коефіцієнт народжуваності і темп чистої імміграції (імміграція мінус еміграція) є вищими в період економічного піднесення, ніж спаду. Проте багато із змін у народонаселенні пояснюються позаекономічними факторами.

Робоча сила. Частка загального населення чи деяких його груп, таких як чоловіки, жінки чи підлітки, які готові працювати, називають коефіцієнтом участі групи в робочій силі. Цей коефіцієнт змінюється під дією багатьох чинників. Звичайно, зростання попиту на працю і зростання заробітків, що його супроводжують, сприятимуть збільшенню частки населення, схильного до праці. Адже коли попит на працю високий, більше жінок і літніх людей входитимуть до складу робочої сили. З тієї самої причини, робоча сила має тенденцію до зменшення, коли заробітки і попит на працю зменшуються.

Відпрацьовані години. Ставка заробітної плати впливає не тільки на чисельність зайнятих, вона є також головним чинником, що визначає кількість відпрацьованих годин. Це пояснюється тим, що робітники обмінюють своє дозвілля на доходи. Відмовляючись від дозвілля (для того щоб працювати), вони одержують дохід, за який купують товари. Робітники можуть тому уявлятися як такі, що займаються торгівлею, обмінюючи дозвілля на товари.

Зростання ставки заробітної плати означає зміну у відносних цінах товарів і дозвілля. Товари стали дешевшими відносно дозвілля, оскільки за кожну відпрацьовану годину можна купити більше товарів, ніж раніше. Зворотною стороною такої зміни є те, що дозвілля стає дорожчим відносно товарів, оскільки кожна година спожитого дозвілля - є ціною більшої кількості товарів, від яких доводиться утримуватися.

Ця зміна у відносних цінах спричиняє ефекти доходу і заміщення, які ми вивчили в розділі, присвяченому теорії корисності. Ефект заміщення спонукає робітника споживати більше відносно дешевших товарів і менше споживати відносно дорожчого дозвілля, тобто він спонукає обмінювати більше дозвілля на товари. Ефект доходу, однак, спонукає індивідуума споживати більше як товарів, так і дозвілля. Зростання ставки заробітної плати робить можливим для індивідуума мати більше товарів і більше дозвілля. Наприклад, якщо ставка заробітної плати зростає на 10% і робітник зменшує кількість робочих годин на 5%, тоді споживатиметься більше як дозвілля, так і товарів.

Оскільки ефекти доходу і заміщення впливають на споживання товарів в одному напрямі, ми можемо бути впевненими, що збільшення ставки заробітної плати вестиме завжди до зростання обсягу спожитих товарів. Проте оскільки ці два ефекти впливають на дозвілля в протилежних напрямах, то тут можуть мати місце два наслідки:

по-перше, зростання ставки заробітної плати веде до зменшення дозвілля, що споживається (бо більше годин буде відпрацьовано), коли ефект заміщення є домінуючою силою;

по-друге, зростання ставки заробітної плати спричинює збільшення дозвілля, що споживається (бо менше годин буде відпрацьовано), коли ефект доходу є домінуючою силою.

Економічна практика в довгостроковому періоді дає багато фактів на підтвердження того, що коли реальна почасова ставка заробітної плати для економіки як цілого зростає, люди бажають зменшувати кількість годин праці і збільшувати час дозвілля.

Заробітна плата на ринку праці. В умовах вільної конкуренції рівноважна ставка заробітної плати і рівноважний рівень зайнятості даного виду праці визначаються в точці перетину ринкових кривих попиту, та пропозиції праці.

В умовах, коли на ринку праці починають виявляти себе монопольні сили, що обмежують дію сил конкуренції, ставка заробітної плати може відхилятися від рівноважного рівня в той чи інший бік.

Монопольною силою може володіти покупець робочої сили даного виду. Тоді економісти стверджують, що даний ринок праці відповідає моделі монопсонії. Монопольна влада може бути повною, якщо одна велика фірма є єдиним покупцем на конкретному ринку праці. В інших випадках на ринку праці може переважати олігополія. Вона має місце тоді, коли незначна кількість фірм у змозі наймати основну масу праці, що пропонується конкретним ринком.

Дослідження динаміки ставок заробітної плати на ринках праці, де виявляються монопольні сили, дали змогу економістам зробити такий висновок: за інших рівних умов, монополіст максимізує свій прибуток шляхом найму меншої кількості робітників і при цьому виплачує ставку заробітної плати меншу, ніж в умовах конкуренції. Монополіст -- наймач праці вважає вигідним зменшувати зайнятість, щоб знизити ставки заробітної плати і відповідно витрати, тобто встановити ставки заробітної плати нижчі від конкурентної.

Монопольна влада на конкретному ринку праці може виявлятися і з боку продавців робочої сили. Вона виникає тоді, коли в якійсь галузі утворюється потужна профспілка, здатна диктувати фірмам власні умови щодо рівня заробітної плати в галузі.

На практиці монопольні сили з боку покупців і продавців на ринку праці можуть накладатися, "тиснути" одна на одну. Тоді виникає ситуація, за якої монополія на одному боці ринку праці фактично усуває монополію на іншому боці. Як наслідок, ставка заробітної плати може бути встановлена на рівні, близькому до рівноважного.

Мінімальна заробітна плата. На ціну праці, поряд із покупцями та продавцями, впливає також уряд. Наприклад, у США з часу прийняття у 1938 р. закону про справедливі умови найму існує федеральний мінімум заробітної плати. Якщо в 1938 р. мінімальна заробітна плата становила 25 центів за годину, то в 1981 р. (до підвищення в 1989 р.) вона зросла вже до 3,35 дол. за годину. Її рівень коливався в межах від 40 до 50% від середньої заробітної плати, що виплачувалася робітникам обробної промисловості. Зараз вона поширюється приблизно на 90% усіх робітників та службовців СІЛА.

Відношення економістів до призначення з боку держави рівня мінімальної заробітної плати неоднозначне. Так, з часу запровадження мінімальної заробітної плати в США навколо цього питання ведуться постійні диспути. Особливо гострими вони були у 80-х роках.

Ті, хто виступав у цей період за незначне підвищення чи проти будь-якого підвищення мінімальної заробітної плати, обґрунтовували це її негативним впливом на інфляцію та молодих працівників. Якщо мінімальна заробітна плата буде підвищена, стверджували вони, це стане поштовхом до загального підвищення заробітної плати, що, у свою чергу, підвищить ціни і зумовить новий виток інфляції.

Вони також стверджували, що фірми, котрі не будуть спроможними платити підвищений мінімум заробітної плати, муситимуть звільнити частину своїх працівників. Деякі взагалі можуть збанкрутувати. Оскільки більша частина працівників, що отримують мінімальну заробітну плату, вийшла на ринок праці вперше, особливо постраждають від звільнення молоді працівники. Було підраховано, що від 100 тис. до 200 тис. робочих місць буде втрачено за кожні 10% підвищення заробітної плати.

Ті, хто в США виступає за істотне підвищення мінімальної заробітної плати, стверджують, що зменшувана купівельна спроможність, як наслідок інфляції, примушує робітників, котрі отримують цей мінімум, жити в злиднях. Вони також не погоджуються з тим, що мінімальна заробітна плата стосується більшою мірою молодих робітників.

У 1989 р. адміністрація Буша і Конгрес прийшли нарешті до компромісу, котрий передбачав:

1) підвищення мінімальної заробітної плати на більш, ніж дворічний період до 4,25 дол.;

2) запровадження "заробітної плати учня" для молодих людей (від 16 до 19 років) у розмірі 3,61 дол. на годину. Заробітна плата учня видавалася робітникам на їх першій роботі протягом не більше шести місяців.

В Україні наприкінці 80-х років мінімальна заробітна плата становила 70 крб. на місяць. На початку 90-х років її рівень неодноразово переглядався у зв'язку з високими темпами інфляції і на початку 1997 р. вона становила 15 грн. на місяць.

Визначення заробітної плати і фундаментальні економічні закони. Визначення заробітної плати законами попиту і пропозиції дає змогу проілюструвати, як ринкова економіка відповідає на відомі нам питання "що", "як" і "для кого"?

Коли, наприклад, споживачі вирішують, що малолітражні легкові автомобілі є кращими (економічнішими), ніж інші типи легкових автомобілів, попит на працівників, що виробляють ці види автомобілів, почне змінюватися, тобто підвищиться, при цьому зросте і їхня зарплата. Підвищення зарплати в певній галузі виробництва стимулює приплив робочої сили відповідної кваліфікації з інших галузей. Таким чином, підвищення заробітної плати згідно із зростанням попиту споживачів стало відповіддю на питання, що саме із продуктів і послуг має вироблятися.

Оскільки заробітна плата зростатиме, фірми, що виробляють малолітражки, вишукуватимуть трудозберігаючі технології, щоб укласти нові контракти вже з меншою кількістю працівників. Отже, ринковий механізм сам визначить, яким чином товари та послуги мають виготовлятися.

І, нарешті, підвищення рівня середньої заробітної плати, а отже, і доходів працівників, що виробляють малолітражки, дасть змогу їм і їхнім сім'ям підвищити свій життєвий рівень. Водночас на інших підприємствах, що виробляють інші моделі легкових автомобілів, доходи їхніх працівників упадуть. При цьому дістанемо відповідь на питання, хто має більше споживати товарів та послуг, вироблених економікою.

Монополізація ринку праці можлива не лише з боку покупця, а й з боку продавця. Важлива роль у цьому належить профспілковим об'єднанням працівників. Вони можуть впливати на рівень заробітної плати через збільшення попиту на працю: сприяти своєю діяльністю зростанню попиту на кінцеві продукти, збільшенню продуктивності праці або цін на ресурсозамін-ники. Це потребує додаткових пояснень. Чому, скажімо, професійні об'єднання висококваліфікованих працівників підтримують боротьбу за підвищення мінімальної заробітної плати, хоча це і не вплине безпосередньо на заробітну плату їх членів? Тут спрацьовує не тільки солідарність, а й чіткий економічний розрахунок: зростання вартості некваліфікованої робочої сили збільшує попит на кваліфіковану, пересуває криву попиту вправо та підвищує рівноважний рівень заробітної плати.

Професійні об'єднання намагаються впливати і на пропозицію трудових ресурсів. Залежно від специфіки трудових послуг може застосовуватися тактика замкнутого (або цехового) чи відкритого тред-юніонізму. Замкнутий тред-юніонізм застосовується тоді, коли формальні чи неформальні професійні об'єднання можуть безпосередньо впливати на кількість трудових послуг певної кваліфікаційної групи. При цьому входження до цієї групи теж контролюється її членами. Скажімо, як можна контролювати пропозицію послуг докторів економічних наук? Оскільки науковий ступінь доктора наук можна отримати, лише захистивши дисертацію перед тими, хто уже має цей науковий ступінь, то, спрощуючи чи ускладнюючи процедуру захисту, неформальне об'єднання докторів наук регулюватиме свою заробітну плату.

До відкритого тред-юніонізму профспілки вдаються тоді, коли не можна жорстко регулювати приплив нових працівників цієї кваліфікаційної групи. Тоді через укладання галузевих тарифних угод чи іншим шляхом установлюється певний мінімальний рівень заробітної плати, який відсікає ту ділянку кривої пропозиції трудових послуг, що лежить нижче від цього рівня.

Ринок праці дає нам приклади, коли і продавець, і покупець займають монопольне становище (так звана двостороння монополія). У цьому разі профспілка вимагає заробітної плати не нижче від мінімального рівня, а фірма наполягає на значно нижчій заробітній платі. Фактична ціна на такому ринку залежатиме від співвідношення сил. Однак є всі підстави вважати, що в умовах двосторонньої монополії фактична заробітна плата більше наблизиться до рівня конкурентного ринку, ніж у разі односторонньої монополії на будь-якому боці.

Розглянуті моделі пояснюють загальний механізм встановлення заробітної плати, але не дають відповіді на запитання про причини диференціації оплати трудових послуг окремих груп працівників. Вона пов'язана з відмінностями співвідношення попиту та пропозиції в різних сегментах ринку праці. Оскільки працівники неоднорідні за рівнем кваліфікації, здібностями, готовністю працювати у тих чи інших умовах, це призводить до диференціації їхньої індивідуальної продуктивності праці та зумовлює різницю у заробітній платі. Крім того, існують суттєві відмінності у привабливості самої праці: за непривабливу працю виробники змушені платити більшу заробітну плату. Відмінності у заробітній платі пояснюються і тим, що серед продавців трудових послуг існує, як правило, недосконала конкуренція. Вона пов'язана насамперед географічною обмеженістю мобільності трудових ресурсів, інституційними обмеженнями (наявність вищої освіти чи наукового ступеня для зайняття якоїсь посади тощо), соціологічними обмеженнями мобільності.


Подобные документы

  • Поведінка споживача. Гранична корисність кожного товару на одну грошову одиницю. Функція граничної корисності товару. Попит, пропозиція та ринкова рівновага. Податок, як неціновий фактор впливу на пропозицію фірми. Еластичність попиту та пропозиції.

    задача [34,4 K], добавлен 23.02.2009

  • Мікроекономіка як складова частина економічної теорії. Теорії поведінки споживача: споживацький вибір, механізм формування ринкового попиту. Моделі поведінки виробника на ринках готової продукції в різних умовах. Механізм досягнення загальної рівноваги.

    курс лекций [542,8 K], добавлен 24.02.2011

  • Характеристика фундаментальних понять економічної теорії: вартості, користі, попиту і ціни. Детальний аналіз попиту, його еластичність. Пропозиція як кількість товарів, що може бути доставлена на ринок при певному рівні цін, за визначений проміжок часу.

    курсовая работа [115,0 K], добавлен 23.07.2011

  • Дослідження етапів формування і методик розрахунку за факторами виробничої функції, напрямки її впровадження у діяльність підприємств. Аналіз необхідності технічних змін у виробництві. Правила застосування ефекту масштабу та визначення зміни ізокванти.

    курсовая работа [1,8 M], добавлен 30.07.2010

  • Ринкова пропозиція, її еластичність та фактори впливу на неї. Індивідуальна та ринкова пропозиції. Досконала конкуренція як тип ринкової структури. Вплив попиту та пропозиції на ринкову рівновагу. Вибір обсягу виробництва за критерієм максимуму прибутку.

    реферат [377,1 K], добавлен 25.01.2009

  • Предмет і метод мікроекономіки. Теорія граничної корисності та ординалістська теорія поведінки споживача. Взаємовідносини попиту і пропозиції. Мікроекономічна модель підприємства. Олігополія і монополістична конкуренція, важелі ринкової рівноваги.

    учебное пособие [646,5 K], добавлен 09.11.2010

  • Теорія граничної корисності і поведінка споживача. Попит і пропозиція, їх закони та взаємодія. Підприємницька діяльність і поведінка виробника, поняття досконалої конкуренції. Загальна рівновага та економіка добробуту, інституціональні аспекти ринку.

    курс лекций [2,8 M], добавлен 30.09.2011

  • Поняття попит і його сутність, закон, еластичність і детермінанти. Рівноважна ціна та її порушення під впливом нецінових факторів. Види рівноваги й модель рівноваги. Аналіз попиту, пропозиції і рівноваги на ринку сільськогосподарської продукції.

    курсовая работа [458,2 K], добавлен 24.12.2008

  • Безробіття. Основні причини безробіття в ринковій економіці. Зв'язок рівня заробітної платі та безробіття. Попит, пропозиція та ринкова рівновага. Еластичність попиту та пропозиції. Фіскальна політика та її види. Сутність грошової системи, її типи.

    контрольная работа [46,4 K], добавлен 22.02.2008

  • Мікроекономіка. Поняття і функція попиту та пропозиції. Фактори, що впливають на пропозицію. Ринкова рівновага. Рівноважна ціна. Поведінка споживача в ринкових умовах. Мікроекономічна модель підприємства. Оптимум виробника. Досконала конкуренція.

    курс лекций [843,2 K], добавлен 11.02.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.