Банкрутство підприємств та внутрішні резерви відновлення платоспроможності
Банкрутство як економічне явище, сутність, причини виникнення та наслідки настання, методика діагностики та відновлення платоспроможності підприємства-боржника. Нормативна регламентація процедур банкрутства в Україні, система заходів по управлінню.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.04.2010 |
| Размер файла | 126,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Банкрутство підприємств та внутрішні резерви відновлення платоспроможності
План
- Вступ
- 1.Сутність, причини та наслідки банкрутства
- 2. Нормативна регламентація процедур банкрутства в Україні
- 3. Діагностика банкрутства підприємства та її методичне забезпечення
- 4. Внутрішні резерви відновлення платоспроможності підприємства
- Висновки
- Література
Додатки
Вступ
В умовах ринкової економіки суб'єкти господарювання для отримання прибутків вкладають в свою діяльність певні матеріальні ресурси та зусилля, але не завжди результатом цієї діяльності є отримання доходів. Часто в результаті певних обставин підприємство замість отримання доходу отримує збитки, зобов'язання перед кредиторами та державним бюджетом. Для припинення існування такого підприємства та забезпечення виплати зобов'язань і існує такий механізм як банкрутство.
Останніми роками проблема банкрутства набула глобального значення для українських підприємств, наприклад, в 1999 році в Україні на кожну тисячу підприємств припадало 10 банкрутів, тому на думку автора ця проблема є чи не найактуальнішою. При такому стані з банкрутством в країні просто необхідно підняти інститут банкрутства на такий рівень, щоб за допомогою нього можна було здійснювати як очищення реального сектору економіки від не життєздатних підприємств, так і відновлення платоспроможності підприємств, які мають широкі перспективи і потрапили в ситуацію неплатоспроможності за збігом обставин.
Метою цієї курсової роботи є розкриття банкрутства, як економічного явища, його сутності, причин виникнення та наслідків настання, а також методики діагностики банкрутства та відновлення платоспроможності підприємства-боржника за рахунок внутрішніх резервів відновлення платоспроможності. В процесі написання цієї роботи автором було вивчено літературу останніх років авторів які займаються проблемами антикризового управління підприємством та банкрутства серед них монографії: Л.О. Лігоненко, І.А. Бланка, О.О. Терещенко, та ін.
1. Сутність, причини та наслідки банкрутства
Перехід економіки України від адміністративно-командної системи до ринкової економіки супроводжується нестабільністю та постійними змінами, що, як відомо, призвело до системної економічної кризи в країні. Нестабільність та кризовий стан економіки негативно впливає на всі сфери суспільного та економічного життя країни. Для цього періоду характерний значний спад виробництва, постійне знецінення грошей та зниження попиту на продукцію. Все вище перераховане негативно впливає на діяльність окремих підприємств, більшість з них стає неплатоспроможними, заходять в глибоку кризу. Така ситуація вимагає вирішення проблем окремих підприємств на державному рівні, шляхом використання інституту банкрутства. Хоча, поняття банкрутство для нашої країни й не нове, та до виходу України зі складу СРСР поняття банкрутство не могло існувати, оскільки банкрутство державних підприємств відкидалося взагалі. Лише після набуття Україною незалежності банкрутство як елемент ринкових відносин стало реальністю сучасної ринкової економіки.
За Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Банкрутство - це визначена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Деякі українські науковці подають своє тлумачення цього поняття: за визначенням І.О. Бланка, банкрутство - це реалізація катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, в результаті якої воно неспроможне задовольнити у встановлений строк пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. Розглядаючи сутність банкрутства, як економічного явища можна застосувати наступне визначення: банкрутство - це наслідок глибокої фінансової кризи, системи заходів по управлінню, яка не призвела до позитивних результатів [22, ст. 10]. Під фінансовою кризою слід розуміти розбалансування діяльності підприємства та обмежені можливості його впливу на фінансові відносини. Кризова ситуація, для подолання якої не було вжито відповідних заходів, може призвести до значного розбалансування економічного організму підприємства, неможливості фінансового забезпечення своєї діяльності, що розглядається як банкрутство підприємства.
Більшість українських економістів визначає 3 основні стадії розвитку кризи на рівні підприємства:
1 стадія - прихована криза (криза ефективності)основними її характеристиками є зниження ефективності діяльності підприємства, що виявляється в негативній динаміці показників прибутковості обороту та капіталу, ринковій вартості підприємства, тривалості фінансового та операційного циклів. Причинами такої ситуації різкого зниження ефективності є отримання збитків спочатку від окремих операцій, потім - отримання збитків в певних часових періодах, і поступово за результатами господарської та фінансової діяльності. Спочатку збитки отримані від окремих операцій покриваються за рахунок внутрішніх резервів - ліквідної частини власного капіталу, нерозподілених прибутків минулих періодів. Також збитки покриваються за рахунок продажу активів та зростання кредиторської заборгованості. Поступово внутрішні резерви покриття поточних збитків вичерпуються, що знаменує перехід до наступної стадії розвитку кризи.
Дії керівництва на цій стадії кризи, в основному, спрямовані на нерозповсюдження негативної інформації про діяльність підприємства. Невдачі розглядаються як короткострокові явища викликані непрогнозованим збігом обставин. За сприятливих обставин тимчасові фінансові ускладнення вдається подолати, але поглиблений аналіз ситуації та пошук причин виникнення фінансових ускладнень не проводиться, необхідні зміни в стратегії та тактиці діяльності не вносяться, що сприяє поглибленню кризи.
2 стадія - криза платоспроможності - ця стадія банкрутства характеризується періодичним та дедалі тривалішим дефіцитом грошових коштів для виконання підприємством своїх зобов'язань та фінансування поточної діяльності. Зовнішнім виявом такого становища є затримка оплати поточних платежів (порушення термінів сплати у зв'язку з недостатньою кількістю грошей на розрахунковому рахунку), сплата економічних санкцій (пені, штрафів) за несвоєчасну оплату, поява простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів та займів. Відбувається поступове накопичення та поглиблення суперечностей між попитом та пропозицією грошових коштів, між потребою їх витрачання та можливістю їх накопичення.
Як правило, дії керівництва підприємства на цій стадії носять екстренний характер: заключаються угоди з малознайомими та не надійними партнерами, використовуються позабанківські форми короткострокового фінансування, вживаються авантюрні методи ведення діяльності, що призводить до порушення законодавства та податкової дисципліни.
3 стадія - загроза банкрутства (криза розрахунків по боргах, фінансова неспроможність) - ця стадія характеризується неспроможністю підприємства протягом тривалого часу (за законодавством протягом трьох місяців) погасити зобов'язання перед кредиторами, тоді кредитори мають право подати заяву до господарського суду про порушення проти підприємства провадження про визнання його банкрутом, та захищати свої права в суді. Механізм провадження справи про банкрутство буде розглядатися в наступному розділі курсової роботи, а наслідки визнання підприємства банкрутом розглядаються нижче в цьому розділі.
З метою усунення кризових явищ на підприємстві необхідно розглянути причини які викликають кризу та загрозу банкрутства на даному підприємстві.
Кожен науковець наводить свою класифікацію факторів виникнення загрози банкрутства, але найбільш повна класифікація факторів виникнення криз на підприємстві подається в монографії Л.О. Лігоненко “Антикризове управління підприємством”.
Класифікація факторів виникнення загрози банкрутства:
1 За місцем виникнення кризових факторів:
Внутрішні (ендогенні) - виникають в результаті діяльності підприємства, прийняття певного рішення, загального стану системи. На них можна легко вплинути.
Зовнішні (екзогенні) - виникають незалежно від діяльності підприємства, підприємство не може вплинути на них, залежать від стану навколишньго середовища.
За наслідками прояву кризових факторів:
Загальні - кризові фактори дія яких погіршує загальні умови здійснення підприємницької діяльності.
Спецефічні - кризові фаткори дія яких погіршує діяльність підприємств в окремій галузі, окремого профілю чи спеціалізації.
Індивідуальні - кризові фактори дія яких спричиняє виникнення ситуації банкрутства на конкретному підприємстві.
За ступенем впливу:
Основні - кризові фактори які прямо впливають на виникнення банкрутства.
Другорядні - кризові фактори які справляють другорядний вплив на виникнення банкрутства.
За ступенем взаємообумовленості:
Незалежні - кризові фактори визначаються певними тенденціями чи подіями.
Похідні - кризові фактори є наслідками дії незалежних кризові фактори, в результаті впливу причинно-наслідкових зв'язків.
За часом дії:
Постійні - кризові фактори які діють постійно і визначають рівень загрози виникнення банкрутства.
Тимчасові - кризові фактори діють не постійно і посилюють рівень загрози виникнення банкрутства внаслідок дії тих чи інших подій.
Можна відмітити, що найголовнішим є поділ факторів виникнення кризи на внутрішні та зовнішні, тому нижче вони будуть розглядатися більш докладно.
Розглядаючи зовнішні кризові фактори можна їх поділити на національні та міжнародні.
Міжнародні кризові фактори - обумовлені ситуацією в світі та світовій економіці. Ці фактори прямо впливають на підприємства, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність, оскільки вони співробітничають з іноземними партнерами. На інші підприємства ці фактори мають не прямий (опосередкований) вплив, оскільки Україна існує в тісній взаємодії з світовою економікою і зміни в ній призводять до неминучих змін в економіці України. Міжнародні кризові фактори включають наступні підгрупи факторів:
Загальноекономічні кризові фактори:
Політика транснаціональних компаній;
Стадія циклу розвитку економіки;
Кон'юнктура світової економіки.
Політичні:
Ставлення до соціально-економічних перетворень в країні;
Розвиток контактів на міжнародному рівні;
Сприятливість угод у сфері економічного співробітництва;
Обсяг та умови надання технологічної допомоги в ринкових реформах;
Розвиток міжнародних науково-технічних зв'язків.
Кризові фактори пов'язані з діяльністю окремих іноземних партнерів:
Економічна стратегія та діяльність на зовнішніх ринках (цінова, інвестиційна);
Рівень конкурентоспроможності продукції (товарів, послуг);
Форми конкурентної боротьби;
Організація міжнародного маркетингу;
Фінансовий стан іноземних партнерів;
Стандарти співробітництва.
Національні фактори розвитку кризових явищ виникають в межах країни і справляють однаковий вплив на всі підприємства. Вони включають:
Демографічні кризові фактори обумовлюють розмір та структуру потреб споживачів.
Соціальні кризові фактори визначають норми та звички споживання, являються причиною надання переваги одним товарам над іншими.
Еономічні кризові фактори характеризують:
стан розвитку економіки;
галузеву та територіальну структуру економіки;
насиченість ринку окремими товарами;
тенденції зміни реального рівня доходів населення;
сприятливість розвитку бізнесу через рівень інфляції, податків, кредитних ставок;
характер та стабільність інструментів державного регулювання бізнесу;
обсяги державного замовлення та фінансування;
інвестиційний клімат.
Політичні кризові фактори визначають:
Ставлення держави до підприємницької діяльності;
Спрямування внутрішньої політики;
Характер державного регулювання економіки;
Ставлення до реформування відносин власності.
Природні кризові фактори визначають:
Кон'юнктуру ринку сировини та матеріалів;
Зміни споживчого попиту пов'язані зі зміною кліматичних умов.
Науково-технічні пов'язані з:
Впровадженям досягнень науки та техніки;
Конкурентоспроможність окремих товарів;
Тривалість життєвого циклу окремих технологій;
Імовірність технологічних проривів.
Інші кризові фактори :
Кримінальна ситуація в країні;
Стихійні лиха;
Екологічні фактори.
Зовнішні кризові фактори впливають на всі підприємства в однаковій мірі, та чомусь одні підприємства знаходяться в кретичному стані, а інші можуть спокійно вести свою господарську діяльність і отримувати прибутки, отже причини банкрутства закладені в самому підприємстві. Внутрішні кризові фактори також дуже різноманітні.
Внотрішні кризові фактори в літературі розподіляються за наступними ознаками:
За особливостями формування грошових потоків підприємства:
Кризові фактори, пов'язані з операційною діяльністю:
Неефективний маркетинг;
Неефективна структура поточних витрат(велика частка постійних витрат);
Низький рівень використання основних засобів;
Великий розмір страхових та сезонних запасів;
Недостатньо різноманітний асортимент продукції;
Неефективне виробниче управління.
Кризові фактори, пов'язані з інвестиційною діяльністю:
Неефективно сформований фондовий портфель;
Довготривалість будівельно-монтажних робіт;
Суттєві перевитрати інвестиційних ресурсів;
Недосягнення запланованих об'ємів прибутку по реалізованим інвестиційним проектам;
Неефективний інвестиційний менеджмент.
Кризові фактори, пов'язані з фінансовою діяльністю:
Неефективна фінансова стратегія;
Неефективна структура активів (низька їх ліквідність);
Надмірна частка позикового капіталу;
Висока частка короткострокових джерел залучення позикового капіталу;
Зростання дебіторської заборгованості;
Висока вартість капіталу;
Неефективний фінансовий менеджмент;
Перевищення допустимих рівнів фінансових ризиків. [5 ст.286]
За видом ресурсів, які використовуються підприємством бувають кризові фактори, які пов'язані із станом: (такий розподіл кризові фактори дає можливість виявити який з неефективно залучених видів ресурсів призводить до банкрутства)
Технічних ресурсів:
Незадовільний стан та якість використання основних фондів;
Незадовільний стан та якість використання матеріально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсів;
Висока матеріаломісткість виробництва;
Високий рівень матеріальних витрат.
Технологічних ресурсів - застарілі технології виробництва.
Трудових ресурсів:
Дефіцит та висока плинність кадрів;
Низька якість кадрів управлінського, виконавчого та технічного персоналу;
Втрата ключових працівників.
Інформаційних ресурсів:
Відсутність доступу до стратегічної та оперативної інформації;
Незадовільний стан системи інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень.
Організаційних ресурсів:
Незадовільний стан організаційної системи управління;
Незадовільний стан стилю та засобів управління;
Неадекватний та несвоєчасний управлінський вплив на розвиток ситуації.
Фінансових ресурсів:
Недостатність власного капіталу;
Неможливість отримання та обслуговування позикового капіталу;
Збитковість діяльності.
Просторових ресурсів:
Неможливість територіального розподілу діяльності;
Неможливість зміни району збуту продукції.
Товарних ресурсів:
Невідповідність запасів готової продукції попиту споживачів;
Неможливість закупівлі товарів, що користуються попитои у споживачів.
За функціональним спрямуванням менеджменту виділяють кризові фактори, обумовлені станом:
загального менеджменту:
невідповідність сучасним вимогам загальних принципів управління підприємством;
відсутність стратегічного підходу;
неволодіння сучасними методами планування, аналізу, прийняття рішень;
виробничого менеджменту:
неоптимальність виробничих програм підприємства;
збитковість випуску окремих видів продукції;
високий рівень постійних витрат;
неефективна закупівельна діяльність та організація виробничого процесу.
Фінансового менеджменту:
Неефективне управління формуванням та використанням окремих видів активів;
Неефективність формування власного та залученого позикового капіталу;
Високий рівень фінансового ризику.
Маркетингу:
Неефективність цінової, товарної, збутової та комунікаційної політик підприємства;
Незадовільне вивчення та прогнозування попиту на товари.
Інвестиційного менеджменту:
Неефективність відбору та реалізації окремих інвестиційних проектів;
Незбалансованість інвестиційних потреб та можливостей;
Збитковість та неліквідність інвестиційного портфеля підприємства в цілому.
Такий розподіл дозволяє виявити неефективну діяльність спеціалістів певних профілів, що викликає виникнення кризових ситуацій.
Розглянувши основні причини виникнення ситуації банкрутства на підприємстві треба зазначити що всі ці кризові фактори діють в комплексі, що ускладнює можливість їх усунення та усунення наслідків їх дії.
Розглядаючи які фактори приносять більшої шкоди підприємству, можна зазначити, що в зарубіжному досвіді 1/3 банкрутств призводиться зовнішніми кризові фактори, 2/3 внутрішніми кризові фактори.[3 ст. 28] Для України більш характерні негативні впливи на підприємства зовнішніх кризових факторів, оскільки економічна система постійно перебуває в русі та перетвореннях. За кордоном найбільша частина банкрутств відбувається в сфері будівництва, а в Україні найбільша кількість банкрутств припадає на підприємства сфери матеріально-технічного забезпечення та збуту.
Обумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення об'єму реалізованої продукції призводить, з одного боку, - до зниження прибутковості, а з іншого - до зниження рівня ліквідності та неплатоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства, що стало звичайним явищем у розвитку економіки України.
На кожній стадії життєвого циклу підприємства існує свій набір кризових факторів, який із плином часу змінюється. Для отримання наглядного уявлення про систему кризових факторів на підприємстві, автором курсової була розробленя загальна схема кризових факторів підприємства, яка подається в додатку 1.
Банкрутство підприємства може бути зумовлено різними факторами, які викликають різні наслідки, тому, на думку автора, банкрутство необхідно класифікувати за певними ознаками (додаток 2).
Класифікація банкрутства:
Залежно від навмисності виникнення банкрутства:
Реальне - повна неспроможність підприємства відновити в наступному періоді своєї фінансової стійкості та платоспроможності в наслідок реальних фінансових збитків. Втрати капіталу в результаті господарсько-фінансової діяльності без злого наміру, особистої чи корпоративної корисливості, не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність, в результаті чого воно оголошується банкрутом.
Умисне банкрутство - навмисне створення керівниками підприємства або його власниками ситуації неплатоспроможності; умисно не компитентне фінансове управління; нанесення ними збитків підприємству у власних інтересах. Виявлення факту такого банкрутства переслідується кримінальним законодавством.
Фіктивне банкрутство - заява власника або засновника підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом з метою введення в оману кредиторів для отримання від них розстрочки чи відстрочки виконання своїх зобов'язань, чи отримання скидки в сумі кредиторської заборгованості, чи для приховання незаконного витрачання коштів. Такі дії також переслідуються законодавством.
Приховане банкрутство - навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності підприємства, через подання недостовірних даних з метою одержання кредитів для поліпшення фінансового стану підприємства, або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства. Також переслідується кримінальним законодавством.
За основними причинами, що викликають банкрутство:
Банкрутство викликане зовнішніми факторами;
Банкрутство викликане внутрішніми факторами:
банкрутство бізнесу - пов'язане з неефективним загальним та функціональним менеджментом;
банкрутство власника - викликане нестачею інвестиційних ресурсів на здійснення розширеного (іноді й простого) відтворення.
Банкрутство підприємства - викликане випуском неконкурентоспроможної продукції та відсутністю власної ніші на ринку.
За економічними наслідками банкрутства:
Банкрутство з наступною ліквідацією підприємства.
Банкрутство як засіб оновлення бізнесу.
За визнанням факту банкрутства:
Юридичне банкрутство, факт настання якого визначається постановою суду.
Економічне банкрутство, є результатом оцінки фінансових можливостей підприємства щодо виконання зовнішніх зобов'язань, не залежить від винесення судових рішень щодо цього.
Розглянувши види банкрутства необхідно зазначити, що визнання факту банкрутства будь-якого виду має для економіки і суспільства певні наслідки, які будуть розглянуті нижче.
Економічні наслідки банкрутства підприємства:
Для держави факт визнання підприємства банкрутом призводить до зменшення надходження податків та обов'язкових платежів до бюджету та позабюджетних фондів, оскільки підприємство припиняє своє існування, як суб'єкт підприємницької діяльності. Визнання підприємства банкрутом призводить до погіршення макроекономічних позицій в країні та розбалансування економіки в цілому.
Для населення визнання підприємства банкрутом несе теж негативні наслідки. Населення недоотримує необхідні товари та послуги, порушується рівновага на ринку між попитом та пропозицією, що може призвести до підвищення роздрібних цін.
Для партнерів підприємства банкрута відбувається розрив господарських зв'язків та технологічних ланок, погіршення фінансового стану підприємства, що викликано невиконанням банкрутом своїх зобов'язань, це може призвести до невиконання взятих на себе підприємством-партнером зобов'язань, щодо виконання робіт, виробництва товарів.
Робітники підприємства-банкрута втрачають свої робочі місця, позбавляються заробітної плати, поповнюючи ряди безробітних.
Кредитори отримують збитки по операціям з підприємством-банкрутом, крім того, існує вірогідність недостатності ліквідаційної маси майна для задоволення всіх вимог кредиторів.
Отже, розглянувши економічні наслідки визнання підприємства банкрутом, можна зробити висновок, що це негативне явище для всіх суб'єктів підприємницької діяльності. Головним наслідком визнання підприємства банкрутом для самого підприємства є припинення його діяльності.
Проблема банкрутства має не лише локальний характер, а й глобальний. Тому наявність загрози банкрутства і його економічні наслідки обумовлюють створення системи протидії банкрутству, яка буде частково розглянута в наступних розділах курсової роботи.
Підводячи підсумок розгляду теоретичних онов банкрутства, необхідно зазначити, що банкрутство є об'єктивним економічним явищем, яке має як свої позитивні сторони так і негативні, впливає певним чином на економіку країни і обумовлене певними економічними причинами, як об'єктивного характеру так і суб'єктивного.
2. Нормативна регламентація процедур банкрутства в Україні
Основним законодавчим актом, який регламентує провадження у справі про банкрутство є Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30 червня 1999 року, до цього справи про банкрутство регламентувались старим законом “Про банкрутство” від 14 травня 1992 року. В новому законі закладена правова база, а також умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процидури, часткового або повного задоволення вимог кредиторів.
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” на думку автора повинен виконувати наступні функції:
Служити механізмом запобігання непродуктивного використання активів підприємства.
Бути законодавчим інструментом виведення підприємств з кризового стану, якщо вони мають значні резерви для продовження успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому.
Сприяти найповнішому задоволення претензій кредиторів.
На основі закону можна виділити основні етапи провадження у справі про банкрутство, які подані у вигляді схеми в додатку 3.
1 етап - подання заяви про порушення справи про банкрутство. За ст. 6 закону справи про банкрутство підвідомчі господарським судам та розглядаються за місцем знаходження підприємства-боржника.
Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо не спірні вимоги кредиторів до боржника в сумі складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітних плат, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. У старому законі “Про банкрутство” не було визначено мінімальної суми вимог кредиторів, а заяву кредитор міг подати в разі невиконання вимог боржником протягом одного місяця, що негативно впливало на підприємства, які тимчасово потерпають від фінансових скрут.
Підставою для порушення справи про банкрутство є подання письмової заяви боржником або будь-яким з кредиторів. Ця заява підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якого визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.
Вимоги до заяви різні, в залежності від того, хто її подає.
Заява боржника: боржник має право звернутися до суду з заявою про порушення справи про банкрутство в разі його фінансової неспроможності. Підприємство останньою розуміють ситуацію при якій відсутні зовнішні прояви банкрутства (зупинення поточних платежів за зобов'язаннями боржника), але вже зрозуміло, що підприємство не зможе задовольнити вимоги кредиторів при настанні термінів їх сплати.
Боржник подає заяву до суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат.
До заяви боржника додаються наступні документи:
рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення боржника до арбітражного суду з заявою, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті;
бухгалтерський баланс на останню звітну дату, підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника;
перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;
протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано представника працівників боржника для участі в арбітражному процесі під час провадження у справі про банкрутство;
Новий закон встановлює не тільки право, а й обов”язок боржника звернутися протягом місяця до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі настання таких обставин:
задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;
орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в арбітражний суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;
при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;
в інших випадках, передбачених цим Законом.
У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації відповідно до вимог Закону.
В ст.5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в перелік підстав для порушення справи про банкрутство відсутня така підстава, як звернення прокурора, але Арбітражно-процесуальний кодекс не виключає такої можливості у випадку виявлення ознак умисного, фіктивного або прихованого банкрутства підприємств.
Заява кредитора має містити:
найменування арбітражного суду, до якого подається заява;
найменування (прізвище, ім'я та по батькові) боржника, його поштову адресу;
найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце його проживання;
номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов'язкових платежів);
виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;
розмір вимог кредитора до боржника з зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;
виклад обставин, що підтверджують наявність зобов'язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;
докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено цим Законом;
докази обґрунтованості вимог кредитора;
інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора.
До заяви кредитора додаються наступні документи:
рішення суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника;
копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів;
докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.
Заява кредитора може ґрунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором.
Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги.
Кредитор зобов'язаний при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів.
Якщо на момент подання заяви про порушення справи про банкрутство в суд вже надійшли одна або кілька заяв про порушення справи про банкрутство одного боржника, суд розглядає всі заяви, включаючи заяву кредитора або боржника, подану останньою.
Із заяв про порушення справи про банкрутство справляється державне мито відповідно до закону.
2 етап - розгляд заяви про порушення справи про банкрутство. Подана заява щодо порушення справи про банкрутство може бути прийнята, відхилена, повернута, відкликана.
Суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо:
боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
подано заяву про порушення справи про банкрутство ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;
стосовно боржника юридичної чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство;
якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачене Законом;
вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.
Суддя повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, якщо:
заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;
у заяві не вказано повне найменування сторін, їх поштову адресу та інші відомості, перелічені в статті 7 Закону;
не подано доказів щодо сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;
заявник не дотримав строку, зазначеного в законі (три місяці після настання строку сплати боргу).
з інших підстав.
Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до арбітражного суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.
При відмові в прийнятті заяви суддя не пізніше п”яти днів з дня надходження заяви виносить ухвалу та направляє її разом з заявою та доданими документами заявнику.
Заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявниками до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство або після такого опублікування, якщо протягом місячного строку не надійшло інших заяв кредиторів щодо задоволення їх вимог.
Суд виносить ухвалу про відкликання заяви, якщо це не порушує права боржника та кредиторів.
За старим законом “Про банкрутство” заява могла бути відкликана заявником до прийняття судом рішення про визнання боржника банкрутом і тільки за згодою кредиторів.
Суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, подану з дотриманням вимог Закону та Арбітражного процесуального кодексу України, які були перераховані вище.
Суддя прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше п”яти днів з дня надходження, виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення справи про банкрутство, в якій вказує на прийняття заяви до розгляду, на введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майном, дату провадження підготовчого засідання суду, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
3 етап - введення процедури розпорядження майном підприємства боржника. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів вводиться процедура розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому Законом. Можливість запровадження процедури розпорядження майном була передбачена і в старому Законі, але тільки в перебігу підготовчого засідання суду після порушення справи про банкрутство. В новому Законі визначено, що процедуру розпорядження майном можна запровадити в процесі розгляду заяви, тобто протягом п”яти днів з дня її надходження. Якщо процедура розпорядження майном не була запроваджена протягом розгляду заяви вона може бути призначена на підготовчому засідання суду.
Взагалі, процедура розпорядження майном, за ст.1 Закону України “Про банкрутство” - це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища;повноваження щодо процедури розпорядження майном покладаються на розпорядника майна. Він призначається господарським судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установленому порядку Вищому арбітражному суду України. Розпорядником майна може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеціальними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та кредиторів відповідно до статті 1 цього Закону і яка має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в установленому законодавством порядку.
Кредитори мають право запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає вимогам, передбаченим цим Законом.
Розпорядником майна не можуть призначатися особи, які:
здійснювали раніше управління боржником - юридичною особою, за винятком випадків, коли з моменту усунення даної особи від управління боржником пройшло не менше трьох років;
мають судимість за вчинення корисливих злочинів.
Розпорядник майна призначається на строк не більше ніж на шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника. В старому Законі “Про банкрутство” строк на який назначають розпорядника майном не визначається.
Розпорядник майна має право:
скликати збори кредиторів і брати в них участь з правом дорадчого голосу;
аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника;
звертатися до арбітражного суду у випадках, передбачених цим Законом;
одержувати винагороду у розмірі та порядку, передбачених цим Законом;
залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їх діяльності з коштів боржника, якщо інше не передбачено цим Законом або рішенням комітету кредиторів;
подавати в арбітражний суд заяву про дострокове припинення своїх обов'язків;
здійснювати інші повноваження, передбачені Законом.
Розпорядник майна зобов'язаний:
розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до арбітражного суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим Законом порядку;
вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;
повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;
вживати заходів для захисту майна боржника;
аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;
виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;
скликати збори кредиторів;
надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
надавати арбітражному суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;
виконувати інші функції, передбачені Законом.
При здійсненні своїх повноважень розпорядник майна зобов'язаний діяти добросовісно, розумно, враховувати інтереси боржника та його кредиторів.
Розпорядник майна несе відповідальність за неналежне виконання своїх повноважень відповідно до законодавства України.
Повноваження арбітражного керуючого як розпорядника майна припиняються з дня затвердження арбітражним судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або призначення ліквідатора, якщо інше не передбачено цим Законом.
Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права приймати рішення про:
реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;
створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;
створення філій та представництв;
виплату дивідендів;
проведення боржником емісії цінних паперів;
вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника.
участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об'єднаннях юридичних осіб приймається органами управління боржника за згодою розпорядника майна.
Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:
передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;
одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;
розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, передбачених цим Законом.
Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника.
Повноваження керівника боржника або органів управління боржника, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих документів, можуть бути припинені у разі, якщо ними не вживаються заходи щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства. В такому разі за клопотанням комітету кредиторів виконання обов'язків керівника боржника ухвалою арбітражного суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника. Про припинення повноважень керівника або органів управління боржника арбітражний суд виносить ухвалу, яка може бути перевірена у порядку нагляду.
З дня винесення арбітражним судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління боржника розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бухгалтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.
4 етап - проведення підготовчого засідання суду та порушення справи про банкрутство. В новому Законі “Про банкрутство”, на відміну від старого, в якому не передбачалося проведення підготовчого засідання, визначено, що підготовче засідання має відбутися не пізніше тридцяти днів з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство.
До дати проведення підготовчого засідання боржник зобов'язаний подати в арбітражний суд та заявнику відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.
Відзив боржника повинен містити:
наявні у боржника заперечення щодо вимог заявника (заявників);
загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі працівникам боржника, а також заборгованості по податках і зборах (обов'язкових платежах);
відомості про наявне у боржника майно, у тому числі і кошти, які знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах, поштові адреси банків чи інших фінансово-кредитних установ.
Відсутність відзиву боржника не зупиняє провадження у справі про банкрутство.
У підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника.
За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій визначаються:
розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство;
дата складення розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, який має бути складений та поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;
дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;
дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які мають відбутися не пізніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчого засідання суду;
дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, яке має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.
З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство. Газетне оголошення має містити повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування та адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна.
Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 Закону.
До або під час попереднього засідання суду виробництво за справою про банкрутство може бути зупинене або припинене тимчасово за наявності наступних підстав:
Відсутність на засіданні представників сторін;
Неподання необхідних доказів;
Необхідність подання нових документів;
Необхідність зміни судді, судового експерта.
Про відкладення слухання справи виноситься ухвала, в якій вказується час і місце проведення наступного засідання.
5 етап - забезпечення грошових вимог кредиторів та мораторій на задоволення вимог кредиторів. Арбітражний суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів до забезпечення грошових вимог кредиторів згідно з Арбітражним процесуальним кодексом України та Законом, про що виноситься ухвала, а саме:
1) накладати арешт на все або частину майна чи грошових коштів, що належать боржникові або особам, які відповідають за зобов'язаннями боржника;
зобов'язувати боржника передати цінні папери, валютні цінності, інше майно на зберігання третім особам або вживати інших заходів для збереження його майна;
забороняти посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника;
забороняти власнику майна боржника або уповноваженому ним органу вчиняти дії щодо реорганізації чи ліквідації юридичної особи - боржника;
2) забороняти без згоди розпорядника майна укладати та здійснювати угоди:
пов'язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу, з внесенням зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарських товариств, або розпоряджатися нерухомістю іншим чином;
пов'язані з одержанням і видачею позик (кредитів), поручительством, видачею гарантій, уступкою вимоги, переведенням боргу, а також передачею в довірче управління майна боржника;
щодо розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.
В ухвалі про порушення провадження у справі про банкрутство вказується про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до подання заяви про порушення справи про банкрутство. Мораторій вводиться на задоволення всіх вимог кредиторів, крім випадків, передбачених цим Законом.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:
забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку з зобов'язаннями боржника в процедурах розпорядження майном боржника та санації. Після закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв'язку з закінченням або достроковим припиненням процедури санації або ліквідаційної процедури чи затвердження арбітражним судом мирової угоди неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які боржник зобов'язаний був сплатити кредиторам за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом.
Заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів можуть бути вжиті одночасно з винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство або після цього у будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів скасовуються у разі затвердження арбітражним судом звіту керуючого санацією чи припинення санації боржника, або визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи затвердження арбітражним судом мирової угоди, чи відмови у визнанні боржника банкрутом.
Арбітражний суд має право скасувати заходи до забезпечення грошових вимог кредиторів до настання обставин, передбачених цією частиною, про що виноситься відповідна ухвала.
6 етап - виявлення кредиторів та санаторів боржника. За ст.14 Закону “Про банкрутство” кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають в господарський суд письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Боржник разом з розпорядником майна в результаті розгляду цих вимог визнає їх або заперечує, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Визнані боржником грошові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються господарським судом у процедурі провадження у справі про банкрутство.
За результатами розгляду зазначених заяв суд може винести ухвалу про включення грошових вимог кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Слід зазначити, що новим законом на господарський суд не покладається обов'язок пошук кредиторів, які не з'явилися з відповідними заявами до суду, а також вчиняти за власної ініціативи захист інтересів таких кредиторів.
Фізичні особи та юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника (інвестори), подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника. Можна зазначити, що в новому законі на відміну від старого термін подачі заяви прямо не визначено, отже вона може подаватися до призначеної дати проведення засідання суду з приводу прийняття рішення по справі.
7 етап - проведення попереднього засідання господарського суду. Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство.
У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.
Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів. В ньому повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені). Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах кредиторів. Копію ухвали господарський суд направляє сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства.
Подобные документы
Теоретичні основи банкрутства суб’єктів господарювання. Можливість уникнення катастрофи банкрутства в результаті запровадження судових процедур відновлення платоспроможності: реструктуризації виробництва, мирової угоди з кредиторами, санації підприємства.
курсовая работа [1,7 M], добавлен 03.06.2010Виявлення чинників виникнення кризових ситуацій у діяльності підприємств та з’ясування найоптимальніших для застосування вітчизняними підприємствами моделей діагностики настання банкрутства. Визначення сучасного нестабільного стану економіки України.
статья [197,3 K], добавлен 07.02.2018Поглиблення теоретико-методичних положень банкрутства та відновлення діяльності промислових підприємств, розробка організаційно-економічного механізму санації для підприємств машинобудівного комплексу. Зміст, мета, завдання процесу оздоровлення.
автореферат [91,6 K], добавлен 11.04.2009Сутність та причини виникнення стану банкрутства. Фактори, що зумовлюють різні види криз. Фінансово-економічна характеристика підприємства. Визначення і аналіз системи показників оцінки його неплатоспроможності. Методи прогнозування можливого банкрутства.
курсовая работа [83,4 K], добавлен 29.01.2014Основні сфери діяльності ПАТ "Сумихімпром". Показники ліквідності та платоспроможності підприємства. Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача). Методики оцінювання ймовірності настання банкротства. Заходи щодо відновлення платоспроможності.
курсовая работа [154,5 K], добавлен 30.03.2015Банкрутство підприємства: його суть та ознаки. Види та підстави застосування справи про банкрутство. Наслідки визнання підприємства банкрутом. Поняття санації, її суть, види та форми. Основні етапи фінансового оздоровлення підприємства, класична модель.
курсовая работа [46,0 K], добавлен 16.04.2011Оцінка структури капіталу, ліквідності та платоспроможності ТОВ "Вланик". Аналіз забезпечення оборотних активів власними джерелами фінансування. Прогнозування ймовірності банкрутства фірми. Пропозиції щодо поліпшення фінансової стійкості підприємства.
курсовая работа [110,7 K], добавлен 22.02.2012Причини виникнення банкрутства підприємств. Фактори зовнішнього і внутрішнього середовища, що зумовлюють фінансову кризу. Інтегральна бальна оцінка фінансової стійкості підприємства. Основні шляхи фінансового оздоровлення та запобігання банкрутства.
курсовая работа [274,9 K], добавлен 29.02.2012Теоретичні основи аналізу платоспроможності підприємств. Методика розрахунку показників платоспроможності. Характеристика фінансового-господарської діяльності ТОВ "Таргет". Причини передкризового стану ТОВ "Таргет" та рекомендації щодо виходу з нього.
курсовая работа [63,4 K], добавлен 17.01.2008Оцінка санаційної спроможності підприємства. Санаційна спроможність та порядок проведення санаційного аудиту. Висновки про санаційну спроможність чи неспроможність. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств.
реферат [31,0 K], добавлен 08.02.2011
