Банкрутство підприємств та внутрішні резерви відновлення платоспроможності

Порівнюючи старий та новий Закони “Про банкрутство”, необхідно зазначити, що термін проведення попереднього засідання суду був продовжений з одного місяця від дня подачі заяви до трьох місяців.

8 етап - проведення зборів кредиторів та утворення комітету кредиторів. Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організовує їх проведення. Учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. У зборах можуть брати участь представник працівників боржника та арбітражний керуючий з правом дорадчого голосу.

Збори кредиторів вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всіх кредиторів було письмово повідомлено про час і місце проведення зборів.

Збори кредиторів скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою або ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких складає не менше однієї третини всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів. Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів скликаються арбітражним керуючим протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. Вони проводяться за місцезнаходженням боржника.

Кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:

вибори членів комітету кредиторів;

визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;

інші питання, передбачені цим Законом.

На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться за списком відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів.

Рішення про створення та склад комітету кредиторів направляється до господарського суду.

До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про:

вибори голови комітету;

скликання зборів кредиторів;

підготовку та укладення мирової угоди;

внесення пропозицій арбітражному суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

звернення до арбітражного суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого та про призначення нового арбітражного керуючого, надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість;

інші питання, передбачені Законом.

У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника та при необхідності представник органу уповноваженого управляти майном боржника, представник органу місцевого самоврядування.

Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим більшістю голосів кредиторів, якщо за нього проголосували присутні на зборах (комітеті) кредитори.

Порівнявши старий та новий закони “Про банкрутство” необхідно зазначити, що за старим законом збори кредиторів повинні відбутися не пізніше одного місяця з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство, в новому ж законі термін проведення загальних зборів кредиторів був продовжений до трьох місяців і десяти днів з дна проведення підготовчого засідання суду, що на думку автора є влучною зміною. Крім цього в старому законі не визначалось кількості осіб, які повинні входити до комітету кредиторів, але зазначалось, що при наявності більше десяти кредиторів комітет кредиторів повинен створюватись обов'язково, зміни внесені до нового закону дозволяють в більшій мірі забезпечити представництво інтересів кожного з кредиторів.

9 етап - прийняття рішення по справі про банкрутство. Не пізніше шести місяців з дати проведення підготовчого засідання господарського суду проводиться засідання суду на якому виноситься ухвала про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство .

На цьому засідання може бути прийнято два альтернативних рішення:

постанова суду про визнання боржника банкрутом.

ухвала про припинення справи про банкрутство та проведення санації боржника.

Підставою для прийняття того чи іншого рішення є наявність або відсутність клопотання зборів кредиторів або пропозиції інвесторів щодо проведення санації боржника, які повинні податися до дня засідання суду.

В залежності від прийнятого рішення за Законом починається проведення ліквідаційної або реорганізаційної процедури, це добре видно зі схеми, яка подана в додатку 4.

Ліквідаційна та реорганізаційна процедури в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” розглядаються в окремих розділах.

Якщо рішення суду затверджує реорганізаційну процедуру, то вона проводиться через механізм санації.

Санація - це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

В новому Законі передбачена можливість досудової санації, тобто застосування системи заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Основну роботу по проведенню санації проводить керуючий санацією, за Законом - це фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника, і має відповідну ліцензію державного органу з питань банкрутства.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Прийняття рішення про санацію та її проведення відбувається в наступній послідовності:

1. Прийняття господарським судом рішення про санацію та призначення керуючого санацією. Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією, якщо клопотанням комітету кредиторів було подано до призначеної дати засідання суду.

На даному етапі провадження у справі про банкрутство комітет кредиторів приймає рішення про погодження кандидатури керуючого санацією, вибір інвестора , схвалення плану санації боржника.

Кандидатури керуючого санацією та інвестора можуть бути запропоновані комітету кредиторів будь-яким із кредиторів, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника. Ним може бути запропоновано особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна, або керівник підприємства, якщо на це є згода комітету кредиторів та інвесторів.

Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією за наявності у нього ліцензії.

З дня винесення ухвали про санацію:

припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією, якщо інше не передбачено цим Законом;

припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей;

арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації.

Керуючий санацією має наступні права:

самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом;

укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди;

відмовлятися від виконання договорів боржника у випадках, передбачених цим Законом.

Керуючий санацією зобов'язаний:

прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації;

відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;

розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника, погоджений з боржником, органом, уповноваженим управляти майном боржника;

організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;

здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником;

розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;

заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів, зазначених в абзаці сьомому цієї частини;

звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації;

повідомляти у десятиденний строк з дня винесення арбітражним судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків;

здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Керуючий санацією виконує свої повноваження до:

Моменту затвердження звіту керуючого санацією

Прийняття ухвали суду про дострокове припинення процедури санації

При укладення мирової угоди або погашенні вимог кредиторів

При визнанні боржника банкрутом та відкритті ліквідаційної процедури.

Керуючий санацією може бути звільнений судом від виконання повноважень керуючого санацією, про що виноситься ухвала, у таких випадках:

за його заявою;

на підставі рішення комітету кредиторів у разі невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов'язків. При цьому комітет кредиторів повинен запропонувати кандидатуру іншого керуючого санацією, про що виноситься ухвала а суду.

За Законом власник боржника не має права обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника.

2. Розробка та погодження плану санації боржника. Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника, який повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань. План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених у Законі. У разі наявності інвесторів план санації розробляється та погоджується за участю інвесторів.

В плані санації можуть передбачатись наступні заходи щодо відновлення платоспроможності:

реструктуризація підприємства;

перепрофілювання виробництва;

закриття нерентабельних виробництв;

відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) частини боргів, про що укладається мирова угода;

ліквідація дебіторської заборгованості;

продаж частини майна боржника;

зобов'язання інвестора про погашення боргу (частини боргу) боржника, зокрема шляхом переведення на нього боргу (частини боргу) та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань;

продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для недержавних підприємств);

одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з планом санації, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за рахунок реалізації майна боржника;

звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації. Вихідна допомога у цьому разі виплачується за рахунок інвестора, а за його відсутності - за рахунок реалізації майна боржника або за рахунок кредиту, одержаного для цієї мети;

інші способи відновлення платоспроможності боржника.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію. Керуючий санацією письмово повідомляє членів комітету кредиторів про дату і місце проведення засідання комітету і за два тижні до проведення комітету кредиторів надає можливість попередньо ознайомитися з планом санації. План санації вважається схваленим, якщо за нього на засіданні комітету кредиторів таке рішення було підтримано більш як половиною голосів кредиторів - членів комітету кредиторів.

Комітет кредиторів може прийняти одне з таких рішень:

схвалити план санації та подати його на затвердження господарського суду;

відхилити план санації і звернутися до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

відхилити план санації, звернутися до з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків та про призначення нового керуючого санацією.

3.Затвердження плану санації господарським судом. Схвалений комітетом кредиторів план санації та протокол засідання комітету кредиторів подаються керуючим санацією в господарський суд на затвердження не пізніше п'яти днів з дня проведення засідання комітету кредиторів. Протокол засідання комітету кредиторів може містити особливу думку кредиторів, які голосували проти порядку і строків погашення заборгованості, передбачених у плані санації.

Арбітражний суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала..

Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в суд не буде подано плану санації боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до Закону.

У разі схвалення комітетом кредиторів плану санації, який передбачає більший строк санації боржника, ніж початково встановлений, суд продовжує строк санації, якщо є підстави вважати, що продовження строку санації і виконання плану санації приведе до відновлення платоспроможності боржника.

У разі порушення сторонами умов угод, укладених згідно з планом санації, під час проведення процедури санації захист порушеного права, що виникло у зв'язку з проведенням процедури санації, здійснюється в процедурі провадження у справі про банкрутство.

3. Реалізація плану санації. Після процедури затвердження плану санації керуючий санацією зобов'язаний організувати роботу по виконанню заходів щодо відновлення платоспроможності, які передбачені планом.

Керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів.

4. Розгляд результатів санації зборами кредиторів. За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів.

Звіт керуючого санацією має містити:

баланс боржника на останню звітну дату;

рахунок прибутків і збитків боржника;

відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника;

відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;

інші відомості про можливості погашення кредиторської заборгованості, що залишилася.

До звіту керуючого санацією додається реєстр вимог кредиторів.

Одночасно із звітом керуючий санацією вносить на збори кредиторів одну із пропозицій:

про прийняття рішення про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;

про укладення мирової угоди;

про звернення до арбітражного суду з клопотанням про продовження процедури санації;

про звернення до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Звіт керуючого санацією розглядається зборами кредиторів, які скликаються не пізніше десяти днів після закінчення процедури санації чи появи підстав для її припинення.

За результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;

про звернення до арбітражного суду з клопотанням про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами;

про звернення до арбітражного суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;

про звернення до арбітражного суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

про укладення мирової угоди.

Якщо зборами кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або таке рішення не подано в арбітражний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, арбітражний суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому цим Законом.

5. Затвердження результатів санації. Звіт керуючого санацією, розглянутий зборами кредиторів, і протокол зборів кредиторів направляються в арбітражний суд не пізніше п'яти днів після дати проведення зборів кредиторів. До звіту керуючого санацією додаються реєстр вимог кредиторів і, за наявності, скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого зборами кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні.

Звіт керуючого санацією та скарги кредиторів розглядаються на засіданні арбітражного суду. Про час і місце розгляду повідомляються керуючий санацією та кредитори, які подали скарги.

Якщо збори кредиторів прийняли рішення про виконання плану санації і закінчення санації або про звернення до арбітражного суду з клопотанням про припинення санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами, звіт керуючого санацією підлягає затвердженню арбітражним судом, крім випадків, передбачених Законом. У разі встановлення арбітражним судом обгрунтованості скарг кредиторів або відсутності ознак відновлення платоспроможності боржника арбітражний суд відмовляє в затвердженні звіту керуючого санацією.

Про затвердження звіту керуючого санацією або про відмову в затвердженні зазначеного звіту, чи про продовження санації, або про затвердження мирової угоди виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку нагляду.

За наявності клопотання зборів кредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а також у разі відмови арбітражного суду в затвердженні звіту керуючого санацією чи неподання такого звіту в установлений строк, арбітражний суд може визнати боржника банкрутом і відкрити ліквідаційну процедуру.

Затвердження арбітражним судом звіту керуючого санацією є підставою для винесення арбітражним судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство.

7. Проведення розрахунків з кредиторами. Розрахунки з кредиторами починаються тільки після затвердження господарським судом звіту керуючого санацією.

За наявності клопотання комітету кредиторів арбітражний суд може винести ухвалу про встановлення кінцевого строку розрахунків з кредиторами, який не повинен перевищувати шести місяців з дня прийняття зазначеної ухвали. У такому випадку провадження у справі про банкрутство припиняється після закінчення розрахунків з кредиторами.

Розрахунки з кредиторами проводяться боржником відповідно до реєстру вимог кредиторів починаючи з дня затвердження звіту керуючого санацією арбітражним судом, у порядку черговості, передбаченому ст. 31 Закону.

Якщо в установлені арбітражним судом строки не проведені розрахунки з кредиторами, арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Заключним етапом провадження у справі про банкрутство є процедура ліквідації, за Законом - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного арбітражним судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна, ця процедурв може тривати дванадцять місяців, з можливістю продовження ще на шість місяців за рішення господарського суду.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому цим розділом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

З дня прийняття арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Основну роботу по ліквідації банкрута проводить ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому Законом порядку.

Господарський суд має право призначити ліквідатором особу, яка виконувала повноваження розпорядника майна або керуючого санацією боржника.

За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, суд призначає членів ліквідаційної комісії. У разі ліквідації державного підприємства або підприємства, у статутному фонді якого державна частка складає більш ніж двадцять п'ять відсотків, арбітражний суд призначає членами ліквідаційної комісії представника державного органу з питань банкрутства та при необхідності - органу місцевого самоврядування. Ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження;

виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;

здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством;

аналізує фінансове становище банкрута;

виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту;

має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується в першу чергу згідно зі ст. 31 Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети кредиту;

заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів;

заявляє про відмову від виконання договорів банкрута в порядку, встановленому цим Законом;

вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню;

реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом;

повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення арбітражним судом та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора органи управління банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків органи управління банкрута, у тому числі керівник банкрута, несуть відповідальність відповідно до законодавства.

Про результати діяльності ліквідатор зобов'язаний звітувати перед комітетом кредиторів не рідше разу на місяць, а також надавати інформацію про використання коштів, фінансовий стан боржника. Він зобов'язаний такох надавати необхідну інформацію щодо проведення ліквідації господарському суду та державному органу з питань банкрутства.

В разі не виконання або не належного виконання ліквідатором своїх зобов'язань господарський суд, за клопотанням комітету кредиторів, може припинити повноваження ліквідатора і, за пропозицією комітету кредиторів, призначити нового ліквідатора.

Ліквідатор в процесі своєї діяльності має здійснити наступну роботу:

консолідувати ліквідаційну масу

організувати оцінку та продаж майна, що включене до складу ліквідаційної маси

задовольнити вимоги кредиторів відповідно до затвердженої черговості

затвердити ліквідаційний баланс та звіт про результати діяльності.

Першим етапом роботи ліквідатора є консолідація ліквідаційної маси. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів державного житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Методи, що застосовуються для консолідації ліквідаційної маси.

Вилучення майна з оперативного управління третіх осіб:

Стягнення дебіторської заборгованості (через механізм подання претензій);

Стягнення вимог до третіх осіб, які несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства.

Визнання не дійсними угод , які є причиною банкрутства.

2. Інвентаризація наявного майна, що підлягає задоволенню вимог кредиторів.

Після визначення ліквідаційної маси ліквідатор переходить до другого етапу роботи - оцінки та продажу майна банкрута.

Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на аукціоні, оціночна вартість є початковою.

Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за рахунок коштів, одержаних від виробничої діяльності боржника, визнаного банкрутом, або реалізації його майна, якщо інше не встановлено комітетом кредиторів.

Для майна, яке продається на аукціоні оціночна вартість є початковою.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. При цьому продаж майна підприємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного майна" та інших нормативно-правових актів з питань приватизації.

У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Майно банкрута, щодо обігу якого встановлено обмеження, продається на закритих торгах. У закритих торгах беруть участь особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права.

Продаж цінних паперів, що належать банкруту на праві власності, здійснюється відповідно до законодавства.

Продаж майна банкрута оформляється договорами купівлі-продажу, які укладаються між ліквідатором і покупцем відповідно до законів України.

Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому ст.31 Закону

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому ст. 27 Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Останнім етапом роботи ліквідатора є затвердження ліквідаційного балансу та завершення ліквідаційної процедури.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);

відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

копії договорів купівлі-продажу та акти приймання - передачі майна;

реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Арбітражний суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.

У разі, якщо арбітражний суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні майнові активи ліквідаційної маси, необхідні для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нового ліквідатора. Новий ліквідатор очолює ліквідаційну комісію і діє згідно з вимогами цього Закону.

Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати арбітражному суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

Мирова угода. Поряд із можливістю участі кредиторів у санації божника поза судовими процедурами є можливість їх участі в санація під час провадження в справ про банкрутство. Можливісь укладення мирової угоди передбачена ст.35 ЗУ “Про банкрутство”.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її.

Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 Закону.

Мирова угода має містити положення про:

розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

виконання зобов'язань боржника третіми особами;

обмін вимог кредиторів на акції боржника;

задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню арбітражним судом, про що зазначається в ухвалі арбітражного суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження арбітражним судом і є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

Підводячи підсумок розгляду даного розділу курсової роботи потрібно зазначити, що сутність банкрутства полягає в зміні власника економічних ресурсів, організаційно-правової форми підприємства, характеру розподілу фінансових ресурсів.

В Україні правова база щодо інституту банкрутства перебуває в стадії розвитку, хоча можна зазначити, що вже вироблено основний механізм провадження справ щодо банкрутства, новий закон, на відміну від старого, вже почав виконувати частково свої функції.

3. Діагностика банкрутства підприємства та її методичне забезпечення

Оцінка кризових факторів розвитку підприємства та прогнозування імовірності банкрутства здійснюється за довго до прояву його явних ознак. Така оцінка та прогнозування є предметом діагностики банкрутства. Отже, за визначенням І.О. Бланка, діагностика банкрутства - це система цільвого фінансового аналізу, направленого на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства.

За своїм змістом діагностика банкрутства є діагностикою проблем, що виникли в процесі функціонування підприємства та можуть викликати негативні наслідки для його життєдіяльності. Отже, основним завданням діагностики банкрутства є створення аналітичного підґрунтя для розв'язання проблем, які виникають в процесі життєдіяльності підприємства.

Сам процес діагностики банкрутства потрібно розглядати як систему досліджень, які в сукупності дають можливість сформувати необхідні висновки стосовно стану, в якому опинилось підприємство, та можливі шляхи виходу з кризи.

Діагностика банкрутства передбачає постійний нагляд за зміною певної системи фінансових показників діяльності підприємства, які входять до системи нагляду за поточною фінансовою діяльністю підприємства.

На думку автора, діагностика банкрутства не повинна обмежуватись констатацією факту наявності кризи на підприємстві, а й повинна надавати потрібну інформацію для розробки можливих шляхів виходу з неї.

На думку Л.О. Лігоненко діагностика банкрутства повинна розподілятися в залежності від ініціаторів антикризового процесу на наступні види:

1 . внутрішня діагностика банкрутства - здійснюється за ініціативи керівництва підприємства, або його власника.

2 . зовнішня діагностика банкрутства - ініціаторами можуть бути:

· Кредитори, основною метою проведення діагностики банкрутства є визначення доцільної поведінки щодо підприємства-боржника.

· Інвестори (потенційні санатори), основною метою проведення діагностики банкрутства є обґрунтування доцільності участі в санації підприємства.

Отже, як вже було зазначено вище, діагностика банкрутства є комплексним економічним дослідженням, яке має певну послідовність його проведення, яка зображена на схемі поданій в додатку 5.

Послідовність проведення діагностики банкрутства розроблена Л.О. Лігоненко на основі робіт І.О. Бланка і є на думку автора найбільш повною та логічною. Розглянемо поетапно послідовність проведення діагностики банкрутства.

1 етап - створення інформаційної бази дослідження. Інформаційна база дослідження створюється на основі внутрішньої та зовнішньої інформації.

Метою накопичення внутрішньої інформації є:

· Отримання повного та об'єктивного уявлення про виконання зобов'язань та поточних платежів, необхідних для нормального фінансування діяльності;

· Отримання уявлення про можливості підприємства щодо забезпечення ритмічного та постійного фінансування.

Джерелами внутрішньої інформації є фінансова звітність підприємства, первинна бухгалтерська та оперативна інформація щодо фінансових зобов'язань підприємства, його дебіторів, наявних товарно-матеріальних запасів, складу поточних витрат, джерел отримання доходів.

Накопичення внутрішньої інформації повинно відбуватися за чітко визначеним переліком показників та з визначеною періодичністю.

Метою накопичення зовнішньої інформації є проведення дослідження зовнішнього середовища підприємства в наступних напрямках:

· Кон'юнктура ринків (матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, споживчого);

· Державне регулювання економіки;

· Податкова політика держави.

Джерелами зовнішньої інформації є:

Огляди економічних та політичних новин;

Публікації в спеціальних виданнях та пресі;

Кон'юнктурні огляди;

Виступи посадовців та представників влади;

Прогнози рішень уряду;

Макроекономічна статистика;

Залучення зовнішніх кредитів;

Очікувані темпи інфляції;

Дані бюджетів різних рівнів.

Зовнішня інформація є якісною, її логічне переосмислення дає можливість визначити загальний напрямок розвитку ситуації, стан та перспективи діяльності підприємства.

2 етап діагностика кризового стану та загрози банкрутства. На цьому етапі відбувається визначення глибини кризового стану підприємства та рівня загрози виникнення банкрутства, яке проходить наступним чином.

Експрес-діагностика банкрутства - представляє собою систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства, і здійснюється на базі даних його фінансової звітності, за стандартними алгоритмами аналізу.

Основною метою експрес-діагностики банкрутства є раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства і попередня оцінка масштабів кризи.

Для проведення експрес-діагностики банкрутства останнім часом широко використовують спеціально розроблені автоматизовані інтелектуальні системи експрес-діагностики, які дають можливість швидко визначити стан підприємства, зробити попередні висновки та визначити загальні рекомендації щодо подальших дій.

Об'єктами дослідження в процесі експрес-діагностики банкрутства є:

Наявність збитків за результатами господарської діяльності та порівняння їх розмірів із розмірами наявного власного капіталу;

Наявність несплачених відсотків по боргам, кредитів, які не погашені у визначений термін;

Обсяги сумнівної та простроченої дебіторської заборгованості щодо якої не було вчинено дій визначених законодавством;

Наявність кредиторської заборгованості перед бюджетом;

Негативна динаміка показників фінансового стану підприємства;

Тривалість операційного циклу та причини його продовження;

Кількісна оцінка вірогідності банкрутства підприємства, що отримана експертним шляхом або в результаті використання спеціальних індексів та моделей.

Розглянемо етапи проведення експрес-діагностики банкрутства, які були розроблені проф. І.О. Бланком.

Визначення об'єктів спостереження “кризового поля”, що реалізують загрозу банкрутства.

В нинішніх ринкових умовах майже всі напрямки фінансової діяльності підприємства можуть викликати загрозу банкрутства. Отже, система нагляду “кризового поля” повинна будуватися з урахуванням ступеню можливості виникнення загрози банкрутства шляхом виділення найбільш вагомих об'єктів. Тоді система нагляду “кризового поля” повинні включати наступні об'єкти:

· Чистий грошовий потік підприємства;

· Ринкова вартість підприємства;

· Структура капіталу;

· Склад фінансових зобов'язань за строками погашення;

· Структура активів підприємства;

· Структура поточних затрат;

· Рівень концентрації фінансових операцій в зонах підвищеного ризику.

Формування системи показників-індикаторів оцінки загрози банкрутства.

Якість діагностики загрози банкрутства залежить від набору оціночних показників, що використовуються для отримання експертного висновку. Система таких показників повинна розроблятися по кожному об'єкту спостереження “кризового поля”. Система показників-індикаторів кризового стану та загрози банкрутства повинна відповідати наступним принципам:

· Адекватність системи показників завданням діагностики;

· Наявність інформаційного забезпечення для розрахунку значення показників, проведення порівняльного аналізу;

· Можливість чіткого визначення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів кризи;

· Можливість накопичення статистичної бази стосовно рівня та динаміки зміни показників;

· Охоплення показниками найважливіших частин оцінки фінансового стану підприємства;

· Оптимальна чисельність показників з кожного напрямку дослідження;

· Можливість чіткого визначення негативного значення або динаміки.

Виходячи з приведених вище принципів можна поділити всі показники на дві групи - показники експрес-діагностики банкрутства та показники фундаментальної діагностики банкрутства. Показники експрес-діагностики включають оціночні показники, які розраховуються лише на підставі офіційної звітності підприємства, вони можуть бути розраховані будь-яким стороннім дослідником. Найважливіші з цих індикаторів оцінки з алгоритмами її розрахунку подано в додатку 6.

Друга група індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства (показники фундаментальної діагностики банкрутства) будуть розглянути нижче.

Приведена в додатку 6 система індикаторів загрози банкрутства підприємства може бути розширена з урахуванням особливостей його фінансової діяльності та мети діагностики.

Аналіз окремих сторін кризового фінансового розвитку підприємства, який здійснюється стандартними методами.

Основою такого аналізу є порівняння фактичних показників-індикаторів з нормативними та визначення розмірів негативних відхилень в динаміці. Зростання розміру негативних відхилень в динаміці характеризує наростання кризових явищ в фінансовій діяльності підприємства, які можуть викликати банкрутство.

В процесі цього аналізу використовуються наступні стандартні методи:

Горизонтальний фінансовий аналіз;

Вертикальний фінансовий аналіз;

Порівняльний фінансовий аналіз;

Аналіз фінансових коефіцієнтів;

Аналіз фінансових ризиків.

Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства.

Така оцінка проводиться на основі попереднього етапу експрес-діагностики банкрутства. При визначення масштабів фінансової кризи використовують три характеристики, які визначаються для кожного елемента “кризового поля”:

· Легка фінансова криза;

· Глибока фінансова криза;

· Фінансова катастрофа.

Система експрес-діагностики забезпечує рання виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє прийняти певні заходи для їх нейтралізації. Її ефект найбільше видно на стадії легкої кризи. Якщо при проведенні експрес-діагностики банкрутства було виявлено негативні явища та проблеми в діяльності підприємства потрібно переходити до наступного етапу діагностики банкрутства, у перебігу якого проводиться поглиблена діагностика банкрутства. Якщо ж ситуація визнана нормальною, процес діагностики банкрутства на даному підприємстві можна вважати закінченим.

Поглиблена діагностика банкрутства представляє собою систему оцінки параметрів кризового фінансового розвитку підприємства, яке здійснюється на основі методів факторного аналізу та прогнозування. [5, ст.282]

Фундаментальна діагностика банкрутства здійснюється силами самого підприємства або за його дозволу відповідними фахівцями. Для проведення цієї роботи використовується спеціальний інструментарій, зокрема, оцінка динамічної платоспроможності та грошових потоків підприємства, моделювання руху грошових коштів та виникнення їх дефіциту, розробка прогнозів та сценаріїв розвитку підприємства.

Основними завданнями поглибленої діагностики банкрутства є:

· Поглиблення результатів оцінки кризового фінансового розвитку підприємства, отриманих в процесі експрес-діагностики банкрутства;

· Підтвердження отриманої попередньої оцінки масштабів кризової ситуації на підприємстві;

· Прогнозування розвитку окремих факторів, що генерують загрозу банкрутства підприємства, та їх негативні наслідки.

· Оцінка та прогнозування здатності підприємства до нейтралізації загрози банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

Фундаментальна діагностика банкрутства проводиться за наступними етапами:

Систематизація основних факторів, що обумовлюють кризовий фінансовий розвиток підприємства.

Факторний аналіз та прогнозування становлять основу фундаментальної діагностики банкрутства, тому систематизації окремих факторів, які намічені до дослідження, повинно приділятися першочергове місце.

Проведення комплексного фундаментального аналіз уз використанням спеціальних методів оцінки впливу окремих факторів на кризовий фінансовий розвиток підприємства.

Основою такого аналізу є виявлення негативного впливу окремих факторів на різноманітні аспекти фінансового розвитку підприємства в процесі здійснення такого фундаментального аналізу використовуються наступні основні методи:

Аналітична “модель Альтмана”;

Показники Бівера;

Повний комплексний аналіз коефіцієнтів. При здійсненні цього аналізу суттєво розширюється коло об'єктів “кризового поля”, а також система показників-індикаторів можливості банкрутства, яка будується за тими ж принципами, що й система показників при експрес діагностиці банкрутства.