Банкрутство підприємств та внутрішні резерви відновлення платоспроможності

Інші методи.

Ці методи будуть докладно розглянуті автором курсової роботи в цьому ж розділі нижче.

Прогнозування розвитку кризового фінансового стану підприємства негативним впливом окремих факторів.

Такий прогноз здійснюється на основі розробки багатофакторних регресійний моделей. В процесі прогнозування враховуються фактори, які найбільш суттєво впливають на розвиток та утворення найбільшої загрози банкрутства підприємства в майбутньому періоді.

Прогнозування можливості підприємства нейтралізувати загрозу банкрутства за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу.

В процесі такого прогнозування з'ясовується як швидко і в якому об'ємі підприємство затне:

· Забезпечити зростання чистого грошового потоку;

· Знизити загальну суму своїх фінансових зобов'язань;

· Реструктурувати свої фінансові зобов'язання шляхом переводу їх з короткострокових форм до довгострокових;

· Знизити рівень поточних витрат;

· Знизити рівень фінансових ризиків своєї діяльності;

· Позитивно змінити інші фінансові показники не дивлячись на негативний вплив окремих факторів.

Остаточне визначення масштабів кризового фінансового стану підприємства.

Ідентифікація масштабів кризового фінансового стану повинна включати аналітичні та прогнозні результати фундаментальної діагностики банкрутства і визначати можливі напрямки відновлення фінансової рівноваги підприємства.

Отже, поглиблена діагностика банкрутства дозволяє отримати найбільш широку картину кризового фінансового стану підприємства та конкретизувати форми та методи його фінансового оздоровлення.

Визначення переліку кризових факторів та оцінка впливу кожного з них на виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства може бути здійснено експертним шляхом або за допомогою моделювання.

Результатом цієї роботи має бути створення ранжованого переліку найбільш негативних та позитивних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища. Якщо переважають зовнішні негативні фактори які не можна локалізувати силами підприємства, то це значно підвищує загрозу виникнення ситуації банкрутства.

Розробка ранжованого переліку кризових факторів дає змогу визначити основні проблеми, розв'язання яких сприятиме подоланню кризи. При виявленні підприємства час роботи позитивних факторів, дія яких посилюється потрібно розглядати ці фактори як приховані, не використані можливості підприємства, що можуть сприяти його виходу з кризи.

3 етап прогнозування наслідків виникнення ситуації банкрутства підприємства.

Завданням цього етапу діагностики банкрутства є оцінка вірогідності та можливих наслідків поглиблення кризи до її останньої фази - банкрутства підприємства. На цьому етапі потрібно провести наступні дослідження:

Метою проведення цієї роботи є визначення ринкової та ліквідної вартості майна підприємства та прогнозування ліквідаційної маси. Методичною основою проведення роботи є стандарти оціночної діяльності. При проведенні оцінювання потрібно враховувати особливості об'єкту оцінки, що обумовлює необхідність пошуку та розробки спеціальних практичних інструментів.

Необхідність такого аналізу обумовлена тим, що здійснення оцінки реальної вартості зовнішніх зобов'язань є передумовою для визначення вартості чистих активів, а вивчення їх якісних характеристик - причин виникнення характеру взаємовідносин із суб'єктом боргу, майнового зобов'язання, терміновості тощо - дає змогу визначення імовірності виникнення ситуації банкрутства з ініціативи якогось з кредиторів.

Виникнення ситуації банкрутства не завжди вигідно кредиторам підприємства, оскільки ліквідаційної маси може не вистачити для задоволення їхніх вимог. Тому пропонується визначити певні кількісні параметри задоволення їхніх вимог - рівень задоволення зобов'язань перед кредиторами та обсяг їхніх втрат в результаті судового вирішення проблеми.

Наслідки виникнення ситуації банкрутства потрібно оцінювати з точки зору економічних інтересів власника підприємства, оскільки при від'ємному значення чистих активів вони можуть втратити не лише напрацьований капітал, а й внески до статутного фонду підприємства. Кількісні параметри цих наслідків повинні оцінюватись за допомогою спеціально розробленої системи оціночних показників, які мають не лише діагностичне значення, а й є підґрунтям для вибору рішень, щодо виводу підприємства з кризи.

4 етап дослідження та оцінка потенціалу виживання підприємства .

Цю роботу потрібно виконувати на підставі сукупності внутрішніх та зовнішніх передумов виживання підприємства. Оцінка потенціалу виживання підприємства потребує про ведення наступних досліджень.

Оцінка ресурсних передумов виживання підприємства - це сукупність ресурсів якими володіє підприємство та які можуть забезпечити виведення підприємства зі стану кризи.

Оцінка наявності ресурсних передумов виживання передбачає:

· проведення детального аналізу усієї сукупності ресурсів підприємства, діючої організації їх формування та використання;

· оцінку їх адекватності сучасним вимогам, визначення кількісних та якісних параметрів ресурсів, що забезпечують перемогу в конкурентній боротьбі за певних умов на певному сегменті ринку.

Метою цієї роботи є оцінка можливостей зростання основних показників фінансово-господарської діяльності підприємства та утворення позитивних грошових потоків в обсягах, достатніх для самофінансування розвитку підприємства та виконання зовнішніх зобов'язань. Об'єктом дослідження в перебігу цієї роботи є нереалізовані можливості підприємства , виходячи з обсягу ресурсів, що є або можуть бути залучені, наявних перспектив розвитку окремих видів діяльності.

На цьому етапі діагностики банкрутства об'єктом дослідження є стан зовнішнього середовища підприємства. Фактор зовнішнього середовища відіграє важливу роль у виникненні та розвитку кризи в діяльності окремих суб'єктів господарювання, посилює або послаблює перебіг кризи. Якщо в зовнішньому середовищі очікуються позитивні зміни, то є надія на самостійний вихід з кризи. Якщо ж прогнозується погіршення стану зовнішнього середовища, то вірогідне посилення кризи, прискорення та її поглиблення. Це скорочує час для прийняття дієвих рішень по виведенню підприємства з кризи.

5 етап узагальнення результатів кризового розвитку підприємства .

Проведення діагностики банкрутства завершується формуванням загального висновку, в якому узагальнюються результати проведеної роботи.

Звіт по результатам діагностики банкрутства повинен містити:

характер прояву кризи та вплив на діяльність підприємства;

вірогідність виникнення ситуації банкрутства та її очікуваний термін настання;

ступінь кризи та її масштаби;

причини та фактори, що спричинили кризу та сприятимуть підприємства виходу з неї;

прогноз стосовно розвитку зовнішнього середовища та ринкової ситуації, характер їх впливу на проблеми та можливості підприємства;

наявність передумов для виживання та подолання кризи за рахунок мобілізації внутрішніх резервів;

можливість негативних наслідків подальшого розвитку кризи для економічних інтересів власників, кредиторів, працівників підприємства.

Отже, така поетапна структуризація процесу діагностики банкрутства підприємства дає можливість виділити завдання та об'єкти на кожному етапі діагностики, надати користувачам повну та об'єктивну інформацію про поточний та перспективний стан підприємства для прийняття ефективного управлінського рушення та обґрунтування програми антикризових заходів.

Далі розглядатимуться методичні основи проведення діагностики банкрутства підприємства .

Методи проведення діагностика банкрутства:

Система фінансових показників. Система показників-індикаторів була розглянута вище в процесі розгляду експрес- та фундаментальної діагностики банкрутства.

Оцінка фінансового стану та загрози банкрутства на основі балансових моделей.

Балансові моделі оцінки фінансового стану підприємства отримали широке розповсюдження в літературі, інколи їх називають моделями В.В.Ковальова.

Цей методичний підхід побудований на основі визначення наступних показників:

Власні обігові кошти (ВОК) підприємства, визначається за наступною формулою:

ВОК=ВК+ДП-ПА

або ВОК=380Ф1+480Ф1-080Ф1

ВК - власний капітал;

ДП - довгострокові зобов”язання;

ПА - позаобігові активи.

Застосування даної формули буде корректним лише за умови, що довгострокові кредити використовуються для здійснення виробничого розвитку підприємства.

Нормальні джерела фінансування запасів (НДФЗ):

НДФЗ=ВОК+БКрОК+ТКрЗ

або

(380Ф1+480Ф1- 080Ф1) + (500Ф1+510Ф1)+

(520Ф1+530Ф1+540Ф1+600Ф1)

ВОК - власні обігові кошти;

БКрОК - банківські кредити для формування обігових коштів;

ТКрЗ - кредиторська заборгованясть товарного характеру.

Банківські кредити для формування обігових коштів та кредиторська заборгованясть товарного характеру приймаються в розрахунок тільки в обсягах заборгованості, строк погашення якрї минув.

Запаси та витрати (ЗВ):

ЗВ=З+ВМП

або ЗВ=? 100Ф1-140Ф1 + 270Ф1

З - запаси;

ВМП - витрати майбутніх періодів.

В залежності від співвідношення розрахованих показників визначають наступні типи фінансової стійкості:

Абсолютна фінансова стійкість: за умови, що ЗВ<ВОК.

Підприємство є абсолютно незалежним від зовнішніх кредиторів, оскільки всі необхідні оборотні активи формуються за рахунок власних джерел фінансування.

Така ситуація на підприємстві трапляється деже рідко, і її неможна вважати ідеальною оскільки використання позик для формування оборотних активів є розповсюдженою політикою фінансування. За настання абсолютної фінансової стійкісті підприємство не використовує переваг які має зовнішнє фінансування при цьому обмежуючи зростання обсягів своєї діяльності.

Нориальна фінансова стійкість: за умови, що ВОК<ЗВ<НДФЗ.

На підприємстві застосовується ефективна політика залучення тп використання позикових коштів, виробничі потреби підприємства в повному обсязі забезпечуються різноманітними джерелами фінансування (ВОК, короткострокові банківські кредити та позики для покриття оборотних активів, розрахунки з кредиторами за товари, роботи,послуги),строк сплати яких не настав.

Критична фінансова стійкість: за умови, що ЗВ< НДФЗ.

На підприємстві виникли певні проблеми з джерелами фінансуванн запасів та витрат. Для формування певної частини аборотних активів використовуються джерела фінансування які не можна вважати нормальними (позикові кошти, що отримані для іцнших цілей, кредиторська заборгованість не товарного характеру, кошти фондів спеціального призначення).

Катастрофічна фінансова стійкість: за умови, що ЗВ< НДФЗ, та підприємство має непогашені у встановлений термін кредити та позики.

Підприємство не може розрахуватися вчасно по всім кредитам.

Досягнення критичної та катастрофічної фінансової стійкості є наслідком неефективних рішень щодо формування та використання товарно-матеріальних запасів та здійснення авансованих витрат, неможливості реалізації накопичених товарних запасів відповідно до термінів повернення позик та погашення зобов”язань за ними. Виявлення такого становища вимагає розробки плану організаційнр-економічних заходів щодо нормалізації розміру товароно-матеріальних запасів або збільшення періоду кредитування.

Основним недоліком викладеного вище методу діагностики банкрутства є його статичність. Оцінка здійснюється на базі вивчення фінансового стану підприємства на певну дату , тому поза увагою залишається процес зміни найважливіших фінансових показників у часі, їхнє спрямування та швидкість.

Визначення загрози банкрутства на основі матриць фінансової рівноваги.

Даний метод ґрунтується на дослідженні результатів діяльності підприємства протягом певного періоду часу, які були розроблені французькими вченими Ж.Франшоном та І. Романе.

Застосування цього методу базується на використання наступних узагальнюючих показників:

Результат господарської діяльності;

Результат фінансової діяльності;

Результат господарсько-фінансової діяльності;

Результат господарської діяльності - сума грошових коштів підприємства, яка залишається в розпорядженні підприємства після фінансування його виробничого рзвитку.

РГД=НРЕІ-ФЕП-ВІ+РМ

НРЕІ - нетто-результат ексрлуатації інвестицій - це прибуток підприємства, збільшений на вартість позикових ресурсів, які були залучені для виробничих потреб підприємства.

ФЕП - зміна фінансово-експлуатаційних потреб підприємства в плановому періоді - це обсяг грошових коштів, які мають авансуватися в формування обігових коштів підприємства для обслуговування його господарського обороту.

ВІ - виробничі інвестиції - це сума грошових коштів, які необхідні для реалізації прийнятих програм реальних інвестицій підприємства.

РМ - виручка від реалізації майна підприємства - обсяг поповнення власних фінансових ресурсів за рахунок реалізації майна, яке не підлягає подальшій експлуатації у зв'язку з його матеріальним чи моральним старінням.

Якщо РГД<0, то підприємство самофінансує свій розвиток. Якщо РГД>0, то підприємство залучає для фінансування своїх виробничих потреб позикові ресурси, оскільки власних не вистачає.

Результат фінансової діяльності - зміна обсягу заборгованості підприємства, скоригована на розмір фінасових витрат, дивідендних виплат та податкових платежів.

РФД=ЗЗ-Впоз-Див-Под

ЗЗ - зміна заборгованості підприємства,яка очікується в плановому періоді;

Впоз - відсотки по позиках, які підлягають сплаті;

Див - дивіденди власникам підприємства;

Под - податкові платежі з прибутку підприємства.

Якщо РФД<0, то це свідчить про залучення додаткових джерел фінасування. Якщо РФД>0, то підприємство планує зменшити обсяг позикових джерел фінасування, знизити ефективність політики щодо формування структури капіталу підприємства, якщо рівень залучення позикових ресурсів не є надмірним.

Результат господарсько-фінансової діяльності - підсумок результату господарської та фінансової діяльності, його розмір дає можливість оцінити обсяг вільних грошових коштів підприємства після фінансування ним усіх свої витрат та виробничого розвитку.

Якщо РГФД<0, то в розпорядженні підприємства є вільні грошові кошти для фінансування інших напрямів діяльності підприємства, окрім виробничого розвитку. Якщо РГФД>0, то підприємство має нестачу вільних грошових коштів, що може призвести до ліквідних ускладнень або скорочення можливостей підприємства щодо фінансування невиробничих витрат.

Для оцінки фінансового стану та вірогідності банкрутства використовується матриця фінансової рівноваги, яка має наступний вигляд:

Значення показників	РФД<0 (гальмування)	РФД?0 (стабілізація)	РФД>0 (прискорення)
РГД>0 (повільне зростання)	1 РГФД?0	4 РГФД>0	6 РГФД>0
РГД?0 (оптимальне зростання)	7 РГФД<0	2 РГФД?0	5 РГФД>0
РГД<0 (форсоване зростання)	9 РГФД<0	8 РГФД<0	3 РГФД?0

Квадранти 1,2,3 - квадранти рівноваги де результат фінансово-господарської діяльності становить 0. Квадранти4,5,6 - зона успіху (зона створення ліквідних коштів) де значення результату фінансово-господарської діяльності є більшим від 0. Квадранти 7,8,9 - зона дефіциту (зона витрачання) де значення результату фінансово-господарської діяльності є меншим від 0.

Як видно з матриці кожна розглянута ситуація може бути обумовлена різним співвідношенням результатів господарської та фінансової діяльності.

Розширену характеристику стосовно кожного квадранту подано нижче.

Підприємство, що знаходиться в квадранті 1 “Батько родини” (РГД>0, РФД<0, РГФД?0) проводить самофінансування своєї діяльності та забезпечує ефективну господарську діяльність. Можливості розвитку підприємства обмежуються вільними коштами після фінансування господарської діяльності, оскільки підприємство не використовує зовнішні джерела фінансування.

Таке підприємство має добрі перспективи розвитку . оскільки господарська діяльність дає позитивні результати, є можливість збільшення обсягів діяльності за рахунок зовнішнього фінасування та використання ефекту фінансового важеля.

Підприємство, що знаходиться в квадранті 2 “Стійка рівновага” (РГД?0, РФД?0, РГФД?0) має сталу фінансову стійкість, власних коштів повністю вистачає для фінансування виробництва , обсяги заборгованості не збільшуються, оптимальна структура джерел фінансування, планові обсяги діяльності повністю забезпечені фінансовими ресурсами.

Для подальшого збільшення обсягів діяльності підприємства необхідно збільшити заборгованість, щоб фінансувати збільшення оборотних активів. Якщо підприємство не планує збільшення обсягів діяльності то, є можливість скоротити обсяги заборгованості. Це сприятиме фінансовому розвитку підприємства та можливості інвестувати вільні кошти.

Підприємство, що знаходиться в квадранті 3 “Нестійка рівновага” (РГД<0, РФД>0, РГФД?0) забаезпечує свою платоспроможність лише за рахунок нарощення заборгованості.

Фінансова рівновага є нестійкою тому наближається криза. Власних джерел фінансування не вистачає у зв'язку з низькою ефективністю господарювання. нарощування заборгованості доходить до критичного рівня, що підвищує ризик кредиторів. При нарощенні обсягів діяльності виникнуть труднощі з отриманням нових кредитів, що стане наслідком дефіциту джерел фінансування. Якщо обсяги діяльності не збільшувати фінансова рівновага надалі прийде до норми.

Підприємство, що знаходиться в квадранті 4 “Рантьє” (РГД>0, РФД?0, РГФД>0) повністю задовольняють набуті темпи зростання обсягів діяльності при цьому обсяги заборгованості не змінюються. Утворення вільних фінансових ресурсів залежить від економічної прибутковості діяльності. Підприємство може фінансувати соціальні витрати. Перспективи розвитку підприємства позитивні. За необхідності є можливість збільшення заборгованості та використання ефекту фінансового важеля. Якщо збільшення обсягів діяльності не передбачається то основною проблемою стане ефективне інвестування вільних фінансових ресурсів.

Підприємство, що знаходиться в квадранті 5 “Атака” (РГД?0, РФД>0, РГФД>0) має можливості активної експансії. Підприємство нарощує свою заборгованість, хоча виробничі потреби повністю профінансовані за рахунок власних фінансових ресурсів. Отже, наявний фінансовий потенціал дає можливості для бурхливого фінансового розвитку.

Підприємство, що знаходиться в квадранті 6 “Холдинг” (РГД>0, РФД>0, РГФД>0) має найбільший фінансовий та комерційний успіх. Підприємство перебуває у стані розвитку і має фінансові ресурси для фінансування всіх своїх потреб в тому числі для створення дочірніх підприємств. Це становище сприяє залученню додаткових кредитів хоча в цьому й немає виробничої необхідності. Наявні всі можливості для подальшого ефективного розвитку, як за рахунок збільшення обсягів діяльності так ї за рахунок створення холдингу. Для збереження досягнутого становища потрібно постійно оцінювати вартість позикового капіталу та прибутковість.

Квадрант 7, в якому РГД?0, РФД<0, РГФД<0характеризує становище підприємства як “Епізодичний дефіцит”. Підприємство пішло на зниження заборгованості, що є епізодичним і пов'язано з ситуацією на ринку капіталів. Підприємство має добрі перспективи подальшого розвитку за умови нормалізації становища на ринку капіталів. Якщо зниження заборгованості пов'язана з неможливістю отримання кредитів то це загроза подальшому погіршення фінансового становища, і тому не потрібно збільшувати обсяги діяльності.

Квадрант 8 “Дилема”, в якому РГД>0, РФД?0, РГФД<0 характеризує становище підприємства коли дефіцит коштів пов'язаний із зниженням прибутковості, рівень заборгованості не збільшується або збільшується для покриття фінансових витрат. Подальше збільшення заборгованості маже бути не можливим через зниження економічної прибутковості до рівня меншого за вартість позики.

Перспективи розвитку підприємства залежать від динаміки економічної прибутковості або скорочення ФЕП. Якщо РГД не вдається підвищити є висока вірогідність кризи підприємства та банкрутства.

Квадрант 9 “Криза”, в якому РГД<0, РФД<0, РГФД<0, характеризує посилення кризових явищ причиною чого можуть бути збитки від господарської діяльності різке зростання ФЕП та ВІ, а також зниження заборгованості чи збільшення фінансових витрат на її обслуговування. Для виходу з кризи необхідно:

Знайти та мобілізувати резерви зростання економічної прибутковості;

Знайти можливості зниження ФЕП за рахунок прискорення обігу коштів;

Законсервувати виробничі інвестиції чи вивільнити кошти в господарський обіг;

Вишукати можливості здешевлення позикових ресурсів;

Знайти нетрадиційні джерела фінансових ресурсів.

Якщо це не дасть позитивного ефекту то необхідно провести добровільну санацію чи реструктуризацію підприємства .

Оцінка ймовірності банкрутства на основі статистичних моделей.

Оцінка фінансового стану підприємства за показниками Бівера.

Відомий фінансовий аналітик Вільям Бівер запропонував свою систему показників для оцінки банкрутства. Він запропонував досліджувати тренди показників для діагностики банкрутства. Одним з його висновків було те, що і в короткостроковій перспективі , і в довгостроковій перспективі відношення потоків грошових коштів до суми заборгованості було найкращим прогнозом, на другому місці - були коефіцієнти структури капіталу, на третьому - коефіцієнти ліквідності, на найгіршому - коефіцієнти оборотності.

Систему показників Бівера та їх значення для діагностики банкрутства подано в таблиці:

Показник	Розрахунок	Значення показників
		1	2	3
Коефіцієнт Бівера	Чистий прибуток - Амортизація Довгострок. Зобов. +Короткострок. Зобов.	0,4 - 0,45	0,17	-0,15
Рентабельність активів	Чистий прибуток*100 Активи	6- 8	4	-22
Фінансовий лівередж	Довгострок. Зобов. +Короткострок. Зобов. Активи	?37	?50	?18
Коефіцієнт покриття активів чистим оборотним капіталом	Власний капітал - Позаобіговий капітал Активи	0,4	?0,3	70,06
Коефіцієнт покриття	Оборотні активи Короткострокові зобов”язання	?3,2	?2	?1

1 - значення показників для компаній з нормальним станом;

2 - значення показників для компаній які можуть збанкрутувати з 5 років;

3 - значення показників для компаній які знаходяться за рік до банкрутства.

Визначення імовірності банкрутства за допомогою Моделі Спрінгейта:

Модель Спрінгкйта побудована на основі дослідження впливу 19 фінансових показників. За цією моделлю точність визначення імовірності банкрутства становить 92%, але з часом цей пказник зменшується.

Z=1,03A+3,07B+0,66C+0,4D

Де, A - робочий капітал/загальна вартість активів; B - прибуток до сплати податків та відсотків/загальна вартість активів; C - прибуток до сплати податків/короткострокова заборгованість; D - обсяг продажу/загальна вартість активів.

Якщо Z<0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

З використанням різних методик прогнозування банкрутства розраховано універсальні дискримінантну модель, яка має наступний вигляд:

Z=1,5Х1 +0,08Х2+10Х3+5Х4+0,3Х5+0,1Х6

Де, Х1 - Cash-Flow / зобов'язання;

Х2 - валюта балансу / зобов'язання;

Х3 - прибуток / валюта балансу;

Х4 - прибуток / виручка від реалізації;

Х5 - виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 - виручка від реалізації / валюта балансу;

Отримані значення Z можна охарактеризувати наступним чином:

Z>2 - підприємство є фінансово стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1<Z<2 - фінансова стійкість підприємства порушена, але за умов переходу нв антикризове управління банкрутство йому не загрожує;

0<Z<1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо не буде здійснено санаційних заходів;

Z<0 - підприємство є напвбанкрутом.

Оцінка імовірності банкрутства на основі Моделі Альтмана (Z-тест).

П'ятифакторна Модель Альтмана набула найбільшого поширення в літературі.

Z=1,2Х1 +1,4Х2+3,3Х3+0,5Х4+0,99Х5

Де, Х1 -робочий капітал/сума активів;

Х2 - нерозподілений прибуток/ сума активів;

Х3 - прибвток до виплати процентів та подаиків/ сума активів;

Х4 - ринкова вартість власного капіталу/балансова оцінка заборгованості;

Х5 -обсяг продажу/сума активів.

Ця модель була розроблена в 1966 році для оцінки імовірності банкрутства корпорацій в США. Імовірність банкрутства оцінюється в залежності від значення Z-рахунку, обчисленого за реальними даними підприємства, й визначається такою:

До 1,8 - дуже висока;

Від 1,81до 2,7 - висока;

Від 2,8 до 2,9 - можлива;

Понад 3 - дуже низька.

За визначенням самого Альтмана підприємства п'ятифакторна може визначити імовірність банкрутства з точністю 95% на горизонті в 1 рік, 83% на горизонті в 2 роки.

Менш поширена в літературі семифакторна модель Альтмана, розроблена в 1977 р. Ця модель визначає імовірність банкрутства на горизонті в 5 років з точністю в 70%. В ній як змінні використовуються такі показники:

Рентабельність активів;

Динаміка прибутку;

Коефіцієнт покриття відсотків по кредитах;

Кумулятивна прибутковість;

Коефіцієнт покриття;

Коефіцієнт автономії;

Сукупні активи.

Значення цієї моделі не були опубліковані через комерційне їх використання.

На думку автора застосування в Україні моделі Альтмана чи будь-якої іншої моделі розробленої іноземними фахівцями є не коректним, оскільки існують наступні некоректності:

Часова не відповідність, яка передбачає застосування моделі в тому часі, в якому вона розроблена, або із не значним запізненням. За 30 років з дня розробки моделі повністю змінилося зовнішнє та внутрішнє середовище функціонування підприємства, механізм державного регулювання, оподаткування, та інших факторів, що зумовлюють кризу. Всі ці зміни не можуть не вплинути на значення коефіцієнтів та показники застосовані в моделі.

Невідповідність об'єкта оцінювання, що означає, оцінка вірогідності банкрутства може проводитись лише для підприємства які відповідають вибірці, яка була використана для побудови моделі. Для підприємств, які мають відмінні обсяги та напрямки діяльності перелік показників та їх участь у моделі може мати суттєві відмінності.

Невідповідність методики визначення параметрів моделі, яка потребує точного дотримання методичних прийомів оцінки показників, що були розроблені автором моделі. сучасна методика та інформаційне забезпечення розрахунку показників відрізняється від прийомів їх оцінки, які застосовувались під час її розробки.

Деякі дослідники висловлюють думку про розробку української моделі прогнозування банкрутства, але поки що це є не можливим через неможливість утворення інформаційної бази (дані про типових банкрутів та небанкрутів) для такого дослідження, оскільки більшість підприємств щодо яких порушені справи про банкрутство знаходяться в такому стані через порушення податкового законодавства, зловживань та шахрайства посадових осіб, що не є типовим.

Основним недоліком використання вище поданих методів є те, що всі вони в якості інформаційної бази використовують зовнішню звітність підприємства (Форма №1, №2, №3). Це призводить до:

Ускладнень пов'язаних з тим, що фінансово не стабільні підприємства прагнуть прагнуть якомога більше затримувати публікацію своїх звітів.

Ускладнень пов'язаних з тим, що дані можуть бути “зкореговані” аж до їх повної фальсифікації.

Ускладнень пов'язаних з суперечністю висновків, оскільки одні показники показують процвітання, а інші - повний занепад. Це викликає потребу використання не лише кількісних, а й якісних методів діагностики банкрутства, які будуть розглянуті нижче.

Визначення імовірності банкрутства за допомогою експертних моделей діагностики банкрутства .

Визначення імовірності банкрутства за допомогою методу бальної оцінки А-рахунок (А-score).

Ця модель була розроблена англійським викладачем Джоном Аргенті, він припустив, що процес, який призводить до банкрутства, є тривалим в часі, впродовж якого в діяльності підприємства виявляються загальні ознаки, що можуть бути поділені на три групи, відповідно до трьох стадій банкрутства:

Недоліки в діяльності;

Здійснені помилки;

Наближуваний симптом неплатоспроможності.

Кожна наступна стадія банкрутства є результатом розвитку попереднього рівня стадії: помилки виникають в результаті недоліків діяльності, симптоми є результатом накопичення помилок.

Для визначення А-рахунку досліднику необхідно відвідати підприємство та зібрати і оцінити в балах наступну інформацію.

Помилки :

Автократ. Вірогідність банкрутства підприємства яким управляє самовладний (автократичний ) керівник є більшою, ніж підприємств управління якими здійснює найманий менеджер. Якщо дослідник визначає керівника автократичним та підприємство отримує 8 балів у всіх інших випадках - 0 балів.

Голова - виконавчий директор. Якщо виконавчий директор та голова правління є однією особою, то на такому підприємстві є більша загроза банкрутства, небезпека оцінюється в 4 бали.

Бездіяльні директори. Директор не приймає участі в обговоренні головних рішень - загроза оцінюється в 2 бали.

Незбалансоване правління. До складу правління входять особи, які не мають необхідної професійної підготовки - загроза оцінюється в 2 бали.

Фінансовий директор - не достатньо сильна особа і не досягнув порозуміння з правлінням - загроза оцінюється в 2 бали.

Рівень менеджменту. На рівні нижче правління немає професійних менеджерів - загроза оцінюється в 1 бал.

Недоліки обліку. Якщо відсутня система планування руху грошових коштів - 3 бали, якщо не використовується система бюджетного контролю коштів - 3 бали, якщо немає системи розрахунку собівартості продукції, адміністративних витрат коштів - 3 бали.

Чутливість до змін. Якщо підприємство застаріло в основних аспектах або не реагує на значні зміни в зовнішньому середовищі - 15 балів.

Повний можливий рахунок недоліків - 43 бали.

Задовільна оцінка - 10 балів.

Якщо рахунок підприємства по недолікам становить 10 або більше балів, то одна фатальна помилка на підприємстві може призвести до банкрутства.

Помилки.

Частка кредитних коштів у капіталі. Якщо частка кредитів зростає до такого рівня, що майбутнє підприємства може залежати від кредиторів, отримує 15 балів

Надмірне розширення торгівлі. Підприємства, які розширюються швидше, ніж основні фонди, отримують 15 балів.

Великий проект. Якщо підприємство розробило проект такого масштабу недавно, якщо в проекті були допущені прорахунки то підприємство отримує великі збитки - небезпека становить 15 балів.

Повний можливий рахунок помилок - 45 балів.

Задовільна оцінка - 15 балів.

Якщо підприємство отримало 15 або більше балів, то дослідник повинен висловити занепокоєння, а якщо в підприємства ще й 10 балів по недоліках, то занепокоєння стає тривожним.

Симптоми.

Фінансові ознаки. Якщо фінансові пропорції, звіт та коефіцієнт фінансового ризику свідчать про погіршення - 4 бали.

Підготовка бухгалтерського обліку. Якщо виявлено бухгалтерські хитрощі, розрахування на приховання рахунку - 4 бали.

Нефінансові ознаки. Якщо наявні такі ознаки: нестача грошей, падіння якості продукції, падіння акцій на ринку, необхідність проведення ремонту в офісі - 3 бали.

Кінцеві ознаки. Якщо є часткове списання з рахунків, відставання, чутки - 1 бал.

Повний можливий рахунок симптомів - 12 балів.

Задовільна оцінка симптомів - 4 бали.

Повний А-рахунок - 100 балів.

Задовільна оцінка - 25 балів.

Підприємство, яке має 25 балів є кандидатом в банкрути, і чим більше балів тим більша ймовірність настання банкрутства та ближчий термін цього.

Якісні показники та симптоми банкрутства добре розроблені фахівцями. На думку автора курсової побудова власного переліку симптомів з наступним створенням власної бальної шкали для отримання узагальненого висновку щодо ситуації банкрутства є дієвим методом діагностики банкрутства, що доповнює інші методи дослідження та коригує отримані за їх допомогою діагностичні висновки.

Визначення імовірності банкрутства на основі рейтингових систем оцінки фінансового стану.

Рейтингова системи оцінки загрози банкрутства дає можливість узагальнити результати дослідження з окремих напрямків та отримати якісний висновок стосовно фінансового стану підприємства в цілому.

Р.С. Сайфулін та Г.Г.Кадиков запропонували використовувати для експес-діагностики банкрутства рейтингове число:

До=Кз + 0,1 Кп.л + 0,08Кі + 0,45Км - Кпр

Де, Кз - коефіцієнт забезпеченості власними засобами; Кз>0,1

Кп.л - коефіцієнт поточної ліквідності; Кп.л >2

Кі - інтенсивність обороту власного капіталу, який характеризує обсяг реалізації продукції, яка припадає на одну гривню засобів вкладених в діяльність підприємства Кі>2,5

Км - коефіцієнт менеджменту характеризується відношенням прибутку від реалізації до розміру виручки від реалізації Км?(n-1)/r, де г - дисконт Національного банку України.

Кпр - рентабельність власного капіталу - відношення балансового прибутку до власного капіталу. Кпр?0,2.

При повній відповідності фінансових коефіцієнтів мінімальним нормативним значенням рейтингове число буде дорівнювати 1. Якщо рейтингове число менше 1 то фінансовий стан підприємства є незадовільним.

Л.В. Донцова та Н.А.Нікіфорова запропонували свою методику рейтингової оцінки фінансового стану. За якою підприємства поділені на шість класів за їх фінансовим станом.

1 клас - підприємства з добрим запасом фінансової стійкості, які гарантують повернення позикових коштів.

2 клас - підприємства, які мають невисокий рівень ризику неповернення заборгованості кредиторам.

3 клас - проблемні підприємства, які мають високий ризик не повернення відсотків по отриманим кредитам;

4 клас - підприємства з високим рівнем банкрутства, які характеризуються низькою реакцією на профілактичні заходи по виходу з кризи.

5 клас - підприємства з яскраво вираженими ознаками банкрутства.

6 клас - підприємства які є банкрутами.

Визначені чіткі категорії віднесення підприємства до будь-якого класу по глибині фінансової неспроможності що подано в таблиці.

Показники	1 клас	2 клас	3 клас	4 клас	5 клас	6 клас
Коефіцієнт абсолютної ліквідності (грошові засоби/поточні зобов”язання)	0,25-20	0,2 - 16	0,15-12	0,1 - 8	0,05-4	< 0,05-0
Коефіцієнт швидкої ліквідності (швидкооборотні активи/поточні зобов”язання)	1 -18	0,9 - 15	0,8 - 12	0,7 - 9	0,6-6	< 0,5-0
Коефіцієнт поточної ліквідності (поточні активи/поточні зобов”язання)	2-16,5	1,9-1,7 15 - 12	1,6-1,4 10,5-7,5	1,3-1,1 6 - 3	1- 1,5	< 1-0
Коефіцієнт автономії (акціонерний капітал/усі активи)	0,6-17	0,59-0,54 15 - 12	0,53-0,43 11,4 -7,4	0,42-0,41 6,6-1,8	0,4-1	< 0,4-0
Коефіцієнт забезпеченості матеріальних запасів власними обіговими коштами (власні обігові кошти/матеріальні запаси)	1-15	0,9-12	0,8-9	0,7-6	0,6-3	< 0,5-0

Рейтингову систему найчастіше використовують для оцінки фінансового стану підприємств та класифікації їх за рівнем ризику взаємовідносин з ними банків, інвестиційних компаній та партнерів.

Недоліком діагностики банкрутства на основі рейтингової системи є не можливість оцінити причин потрапляння підприємства в ситуацію неплатоспроможності, а також нормативні значення коефіцієнтів не враховують галузевих особливостей підприємства.

Розглянуті вище методики діагностики банкрутства є основними й найпоширенішими в літературі.

Підводячи підсумок треба зазначити, що серед багатьох методик визначення платоспроможності та загрози банкрутства не існує єдиної універсальної, кожна методика розглядає певний аспект фінансово-господарської діяльності, тому найкращим варіантом є застосування кількох методик визначення загрози банкрутства, які взаємодоповнюють одна одну.

Отже, підводячи підсумок розгляду даного розділу курсової роботи, треба сказати, що діагностика банкрутства - це система ретроспективного, оперативного і перспективного цільового аналізу, спрямованого на виявлення ознак кризового стану підприємства, оцінка загрози його банкрутства та подолання кризи.

4. Внутрішні резерви відновлення платоспроможності підприємства

В літературі розглядають дав основних підходи до реагування підприємства на ситуацію кризи:

Захисна стратегія, що передбачає різке скорочення витрат, закриття та розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж обладнання, звільнення персоналу, скорочення ринкового сегмента, зменшення обсягів реалізації та відпускних цін.

Наступальна стратегія, передбачає модернізацію обладнання, запровадження ефективного маркетингу та нових технологій, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка та реалізація прогресивної системи управління.

В залежності від обраної стратегії підприємство підбирає необхідний перелік внутрішніх санаційних заходів, реалізація яких відбувається через використання внутрішніх резервів відновлення платоспроможності.

В загалі під поняттям внутрішніх резервів розуміють не використані можливості покращення результатів фінансово-господарської діяльності підприємства, зниження поточних та авансованих витрат матеріальних, трудових, фінансових ресурсів.

Пріоритетність пошуку та використання внутрішніх резервів виведення підприємства з кризи визначається наступними їхніми особливостями:

Можуть бути знайдені та використані силами працівників ті спеціалістів підприємства, без залучення сторонніх фахівців;

Не потребують додаткових капіталовкладень та витрат;

Не потребують узгодження з власниками та кредиторами підприємства ;

Можуть забезпечити отримання швидкого результату у вигляді отримання приросту чистого грошового потоку підприємства.

Забезпечення фінансового оздоровлення підприємства потребує пошуку та використання внутрішніх резервів забезпечення позитивності та зростання чистого грошового потоку підприємства (різниця між вхідним та вихідним грошовими потоками), що генерується в процесі фінансово-господарської діяльності підприємства.

Використання внутрішніх фінансових джерел відновлення платоспроможності, підприємство може не лише подолати внутрішні причини кризи, а й значною мірою зменшити залежність ефективності санації від залучення зовнішніх фінансових ресурсів. Проте на підприємствах які тривалий час перебувають в кризовому стані повністю вичерпані типові джерела відновлення самофінансування (прибуток та амортизація).

Пошук та використання внутрішніх резервів фінансування спрямоване на підвищення платоспроможності та ліквідності підприємства. Цього можна досягти збільшенням розмірів вхідних грошових потоків(за рахунок збільшення виручки від реалізації, продажу частини основних фондів, рефінансування дебіторської заборгованості) та скорочення вихідних грошових потоків(за рахунок зниження витрат, які відносяться на собівартість продукції чи покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства).

Класифікація вхідних та вихідних грошових потоків є підставою для розробки заходів мобілізації внутрішніх резервів відновлення платоспроможності які схематично зображені в додатку 8.

Тепер докладно розглянемо заходи по мобілізації внутрішніх резервів відновлення платоспроможності.

Збільшення вхідних грошових потоків.

Щоб виконувати термінові платіжні зобов'язання кожному підприємству потрібно мати в своєму розпорядженні достатній обсяг ліквідних засобів. Якщо їх бракує, підприємство вважається неплатоспроможним. Для відновлення платоспроможності потрібно збільшити вхідні грошові потоки. До вхфдних грошових потоків підприємства належить:

Виручка від реалізації основної продукції;

Надходження в вигляді інших операційних доходів;

Доходи від інвестиційної діяльності;

Кошти, залучені в результаті емісії цінних паперів;

Кошти залучені на умовах позики;

Державна допомога.

До внутрішніх джерел збільшення грошових потоків відносіть перші три джерела. Можливості підприємства, що перебуває в кризі залучити кошти з трьох останніх джерел фінансування є досить проблематичним із зрозумілих причин.

Збільшення виручки від реалізації:

Першою ознакою фінансової кризи на більшості підприємств є зменшення обсягів реалізації продукції, а досягнення необхідного обсягу реалізації продукції є свідченням успішного подолання кризи на підприємстві. В довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації продукції і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи, щодо поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через негаразди в сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає фінансово неспроможним. Саме тому заходи, щодо активізації збутової сфери є найпріоритетнішими.

Говорячи про мобілізацію внутрішніх резервів, аналізуються всі можливості збвльшення виручи від реалізації продукції, виробництво ї збут якої є основною сферою діяльності підприємства. Проте, треба зазначити, що дії спрямовані на збільшення виручки від реалізації продукції не приносять відчутних результатів у короткостроковому періоді, оскільки заходи по розширенню ринків збуту продукції мають стратегічний характер.

Розмір виручки від реалізації залежить від:

Обсягів реалізації продукції;

Ціни одиниці продукції, що реалізується.

Щоб збільшити обсяги реалізації необхідно максимально активізувати збутову діяльність підприємства. Стимулювати збут можна різними методами:

Наданням знижок покупцям;

Помірним зменшенням цін;

Застосуванням масової реклами.

Не існує для всіх підприємств єдиного рецепту збільшення обсягів реалізації, тип заходів у цій сфері залежить від особливостей конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.

Всі заходи по збільшенню виручки від реалізації повинна базуватись на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації.

Взагалі до основних методів мобілізації внутрішніх резервів у сфері збуту потрібно віднести:

Аналіз ринків збуту готової продукції;

Перевірка порядку ціноутворення;

Здійснення акцій зі спеціального розпродажу;

Підвищення якості обслуговування клієнтів;

Аналіз сервісних послуг;

Застосування гнучкої системи преміювання для реалізаторів;

Запровадження гнучкої системи знижок;

Аналіз шляхів збуту;

Здійснення рекламних акцій;

Підвищення ефективності роботи з громадськістю;

Використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

Реструктуризація активів:

Одним з важливих заходів по мобілізації внутрішніх резервів є проведення реструктуризації активів підприємства , сукупність заходів пов'язаних зі зміною структури та складу активів бвлансу, перетворення в грошову форму наявних матеріальних та фінансових активів підприємства. В рамках реструктуризації активів використовуються наступні заходи:

Мобілізація прихованих резервів.

Як відомо в залежності від способу виявлення резерви поділяються на явнві та приховані. Виявлення явних резервів (ліквідація втрат окремих видів ресурсів, перевищення норм їх витрачання) не потребує спеціального методичного забезпечення.

Більшість резервів відновлення платоспроможності відносяться до прихованих. Приховані резерви - частина капіталу, що ніяк не відбита в балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною вартістю. Виявлення та мобілізація прихованих резервів відбувається на основі наступних методів:

Експертний метод. Базується на визначенні причино-наслідкових зв'язків між станом окремих напрямків діяльності підприємства та обсягом формування чистого грошового потоку підприємства. Результати використання цього методу залежать від професіоналізму та досвіду роботи експерта.

Метод зовнішнього порівняльного аналізу. Суть даного методу полягає в співставленні основних показників діяльності досліджуваного підприємств та підприємства-аналогів, які працюють в приблизно однакових умовах господарювання, мають однаковий обсяг та склад ресурсів.

Якість висновків отриманих за цим методом залежить від коректності проведення порівняльного аналізу, від ступеню точності інформації, від коректності інформаційного забезпечення.

Цей метод кількісно оцінює резерви підвищення ефективності та покращення фінансового стану підприємства, але не виявляє яким чином ці результати можуть бути досягнені. Тому його рекомендують використовувати як попередній.

Метод внутрішнього порівняльного аналізу. Пошук резервів відновлення платоспроможності може здійснюватись методом внутрішнього порівняльного аналізу лише на підприємствах які мають структурні підрозділи, що здійснюють однакові види діяльності та можуть порівнюватись між собою.

Метод функціонально-вартісного аналізу. Сутність даного методу полягає в визначенні принципово нових технічних, технологічних, управлінських рішень стосовно діяльності підприємства, які забезпечують раціоналізацію витрат при одночасному збереженні їх якісних характеристик та споживчих властивостей.

Цей метод є універсальним інструментом пошуку внутрішніх резервів економій грошових витрат, зростань грошових надходжень за рахунок удосконаленя споживчих властивостей товару, удосконалення окремих господарських процесів.

Реінжиніринг бізнес-процесів. Реінжиніринг - це фундаментальне переосмислення та радикальне перепроектування ділових процесів для досягнення різких, стрибкоподібних змін в найсуттєвіших показниках діяльності сучасної компанії, таких як вартість, якість, сервіс, темп.

2.Використання зворотнього лізингу.

Зворотній лізинг - господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг. Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з одночасним укладенням договору про лізинг цього об'єкту нерухомості.

В середньостроковому та довгостроковому періодах використання основних фондів на правах лізингу підприємству значно не вигідніше, ніж на правах власності, крім того в результаті зворотнього лізингу знижується кредитоспроможність підприємства. Проте його платоспроможність підвищується, що дає змогу розрахуватись з поточними зобов'язаннями та уникнути порушення справи про банкрутство. Крім цього зворотній лізинг дає значну економію на податкових платежах, які супроводжуються купівлеє-продажем об”єкту основних засобів.

3. Здача в оренду основних фондів, які не в повній мірі використовуються в виробничому процесі.

4. Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу.

Оптимізація структури розміщення оборотного капіталу - це зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо. Визначення оптимальної структури та обсягів запасів є завданням контролінгу матеріальних потоків.

Слід зазначити, що надмірні запаси зумовлюють на лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові витрати по їх обслуговуванню, крім того існує ризик втрати якості чи знецінення певних видів сировини та матеріалів.

5. Продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів та об'єктів основних фондів.

За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

Зазначимо, що в випадку продажу основних фондів відбувається оподаткування отриманих коштів прибутковим податком за ставкою 20%. І за законом “Про оподаткування прибутку підприємств” сума перевищення виручки від продажу окремих обов'язків основних фондів над сумою балансової вартості включається до валових доходів підприємства, а сума перевищення балансової вартості над сумою виручки покривається за рахунок прибутку після оподаткування.

6. Рефінасування дебіторської заборгованості - це форма реструктуризації активів, що полягає в перетворенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення. Одним з факторів які негативно впливають на фінансовий стан підприємства є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Погашення такої заборгованості є важливим резервом відновлення платоспроможності підприємства, що опинилось в фінансовій кризі.

Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості є:

Факторинг - операція з перевідступання першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи іншому кредиторові з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові. Наприклад, банк може придбати у підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та послуги, строк сплати за які минув.

Функції факторингу:

Фінансування та кредитування, підприємства поступаються правом на одержання грошових коштів згідно з платіжними документами в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням нагороди факторингової фірми).

Покриття ризику, ризик неповернення кредиту переходить до факторингової компанії,

Управління дебіторською заборгованістю, уся робота по стягненню заборгованості переходить до факторингової компанії.

Розмір винагороди за факторингову операцію залежить від ризиковості операції, діючої відсоткової ставки, строків настання платежу і становить 10 - 20% від суми боргу. Перед укладенням угоди факторингова компанія перевіряє кредитоспоможність боржника.

Облук векселів. Зміст цієї операціє полягає в тому, що банк придбавши вексель терміново його сплачує пред'явнику, а платіж отримує лише в строк який визначений в векселі. Сутність операції дисконтування така: держатель векселя достроково реалізує його банку, за достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. різниця між сумою, що її сплати в банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем в строк платежу, називається дисконтом.

Фортфейтинг - операція, щодо рефінансування дебіторської заборгованості по комерційному кредиту, яка оформлюється шляхом індосаменту перехідного векселя на користь банку. В результаті цієї операції комерційний кредит перетворюється в банківський . За своєю сутністю форфейтинг поєднує в собі елементи факторингу та обліку векселів.

Окрім перелічених вище до заходів рефінансування дебіторської заборгованості належить комплекс процедур примусового стягнення заборгованості, зокрема й за позовом до господарського суду.

Всі охарактеризовані вище резерви відновлення платоспроможності спричиняють до змін в балансі підприємства. Наступні дві групи, що будуть розглядатись пов'язані із змінами в звіті про фінансові результати.

Зменшення вмхідних грошових потоків.

Одним з основних напрямків пошуку резервів відновлення платоспроможності є зменшення вихідних грошових потоків, до яких належать:

Оплата товарів, робіт послуг, що належать до валових витрат;

Оплата товарів, робіт послуг, що не належать до валових витрат;

Здійснення реальних та фінансових інвестицій;

Сплата податків та інших платежів до бюджету;

Повернення капіталу, який був залучений на фінансовому ринку.

На обсяги останніх двох напрямків підприємству впливати важко. Розмір податкових та інших платежів до бюджету залежить від встановленого державою прядку про визначення об'єктів оподаткування, ставок та термінів сплати. Обсяги платежів та процентів визначаються умовами кредитних договорів та умовами випуску облігацій.

Можливості впливу підприємства на перші три напрямки є ширшими. Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є прибуток - головний внутрішній резерв відновлення платоспроможності підприємства.

Зниження собівартості продукції: