Міністерство аграрної політики України

Таврійська державна агротехнічна академія

Кафедра економічної теорії

Опорний конспект лекцій

з дисципліни «Теоретичні та правові аспекти

сільськогосподарської кооперації» для освітньо кваліфікаційного рівня «Спеціаліст»

7.050.106 з напрямку підготовки 0501

«Економіка і підприємництво»

за спеціальністю 6.050.107 «Економіка підприємства»

денної форми навчання

Мелітополь, 2007

Укладач Кальченко С.В., к.е.н.

Затверджено на засіданні кафедри «Економічна теорія» протокол № 10

від 11 травня 2007 р. та методичній комісії економічного факультету протокол № ___ від ____ __________ 200_ р.

Рецензент Легеза Д.Г., к.е.н., доцент

Опорний конспект підготовлено згідно з робочою програмою курсу «Теоретичні та правові аспекти кооперації», розробленою для студентів економічних спеціальностей.

Підготовлений опорний конспект призначений для самостійної роботи студентів над курсом на практичних заняттях, підготовки до заліків, а також візуального супроводження лекцій з курсу.

Зміст

Лекція 1 Тема Розвиток концептуальних підходів до теорії кооперації

Лекція 2 Тема Кооператив як предмет дослідження теорії кооперативу

Лекція 3 Тема Організаційно-виробнича школа

Лекція 4 Тема Міжнародний кооперативний рух

Лекція 5 Тема Мікроекономічний аналіз та функціонування сільськогосподарського кооперативу

Лекція 6 Тема Розвиток кооперативів в аграрному секторі Франції та США

Лекція 1Тема Розвиток концептуальних підходів до теорії кооперації

План

1. Сутність кооперації та її теоретичне та практичне обґрунтування в кооперативній теорії.

2. Кооперативна доктрина та її розвиток.

3. Аналіз специфіки кооперативів на основі його доктрини.

4. Класифікація принципів кооперативів та їх характеристика.

Час 2 години

Література

1. Гончаренко В.В. Кредитна кооперація. Форми економічної самодопомоги сільського і міського населення у світі та в Україні (теорія, методологія, практика). - К.: Глобус, 1998.

2. Гончаренко В.В. Кредитні спілки як фінансові кооперативи: міжнародний досвід та українська практика. - К.: «Наукова думка», 1997.

3. Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США._К.: Логос. 1996.

4. Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. - К.: Логос, 1999.

5. Кооперативне право. Підручник для кооперат., сільськогосп., економ., юрид. вищих навч. закладів і фак. / За ред. чл.-кор. НАН України В.І. Семчика. - К.: Ін. Юре. - 1998.

1. Сутність кооперації та її теоретичне та практичне обґрунтування в кооперативній теорії

Кооперативна теорія розвивалася в двох напрямках. Утопічний був представлений Р. Оуеном, Ш. Фурьє, Ш. Жидом, Е. Вандервельде, Л. Бланом та іншими ідеологами, які бачили в кооперації головним чином засіб, за допомогою якого можна трансформувати суспільство на соціалістичних засадах. Другого напрямку - практичного - дотримувалися ті, хто виходив у теорії кооперації не з ідеалів, а з потреб самого життя, з інтересів дрібних виробників (Ф. Райффайзен, О. Чаянов). Спроба перебудувати суспільство через кооперацію, виходячи з соціалістичної ідеї, закінчилася невдачею; у той же час кооперація, що виникла з потреб дрібних виробників та їх інтересів, отримала широке розповсюдження у світі.

Реалістична кооперативна теорія примусила по-новому трактувати природу групових дій. Адже кооперування незалежних товаровиробників має крім позитивного ефекту, заради чого власне створюється кооператив, ще й деякі небажані для них наслідки. Наприклад, елементи певного примусу - необхідність підкорити свої бажання рішенням загалу, обмеження свободи економічних дій, поява певних ієрархічних управлінських інстанцій тощо.

За даних часів в світі сформувалися дві наукові школи кооперативної думки - західноєвропейська і американська. Обидві школи базуються на єдиній методологічній основі. Водночас між згаданими школами існують певні розбіжності. Традиційно склалося так, що кооператори Західної Європи особливо підкреслюють відданість цінностям демократичного суспільства, таким як рівність, свобода вибору, пріоритет індивідуального економічного інтересу тощо.

Американська наукова школа кооперації також високо цінить ідеї демократії та інших загальнолюдських пріоритетів (наприклад, соціального розвитку сільської місцевості, боротьби з сільською бідністю, забезпечення робочих місць, охорони навколишнього середовища тощо), але її позиція з багатьох питань більш прагматична. Це є наслідком еволюції кооперативів в США: від організацій взаємодопомоги і реалізації спільних інтересів товаровиробників, що давали їм можливість виживати у скрутних умовах, до найсучаснішої і конкурентоспроможної форми агробізнесу

Слово «кооперація» (від лат. соорегаtіо) дослівно перекладається як «співпраця» і вживається у двох значеннях.

Кооперація - це процес об'єднання трудових, матеріальних, інтелектуальних та інших ресурсів для спільної праці й досягнення певної мети. Це значення мається на увазі, коли вживаються такі поняття, як «кооперація праці», «кооперування», «міжгосподарська кооперація» тощо.

Кооперація - це сукупність організаційно-правових форм, що мають назву кооперативи.

Особливість соціальних стосунків в кооперації - у демократичній атмосфері кооперативного руху, що проявляється в його відкритості, повній особистій економічній незалежності її учасників, рівноправності у виробленні і прийнятті управлінських рішень, можливості здійснювати контроль за діяльністю своєї організації, справедливих формах фінансування і розподілу доходів.»

У кооперативній системі, люди об'єднують зусилля з метою отримання прибутку та послуг, здатних задовольнити їх потреби та сподівання. Вони є власниками та користувачами цієї організації.

Мета членів кооперативу:

отримання більшого прибутку та кращих послуг;

бажання стати власником підприємства, яке займається матеріально-технічним постачанням чи збутом його продукції;

бажання змінити одну систему на іншу, з метою досягти більшого контролю за економічними процесами.

2. Кооперативна доктрина та її розвиток

Перша кооперативна доктрина була розроблена 28 англійськими ткачами, які називали себе «піонери Рочдейлу».

Це були наступні принципи:

вільний вступ до кооперативу,

демократичний контроль за його управлінням згідно з правилом «один
член = один голос»,

обмежений розподіл нарахувань на паї,

повернення залишкових коштів у вигляді кооперативних виплат
пропорційно до участі членів в діяльності кооперативу,

негайна оплата за придбані продукти (кооператив у Рочдейлі був
споживчим роздрібним кооперативом),

навчання членів,

політичний та релігійний нейтралітет.

Кооперативна доктрина не є монолітною та застиглою. Вона розвивається та змінюється з часом та у просторі.

Фундаментальні принципи кооперації:

відкрите, добровільне членство;

демократичний контроль;

пайовий капітал кооперативу створюється лише його членами, розмір індивідуального паю повинен бути обмеженим, як і дивідендів на вкладений капітал, якщо вони виплачуються взагалі;

прибуток кооперативу розподіляється між його членами пропорційно участі в господарській діяльності кооперативу;

піклування кооперативів про безперервну освіту своїх членів.

Міжнародний кооперативний альянс у 1966 р. визначив основні міжнародні принципи кооперації:

добровільне і відкрите членство.

членський демократичний контроль.

економічна участь членів.

незалежність і самостійність.

освіта, навчання та інформація.

кооперація серед кооперативів.

турбота про суспільство.

3. Аналіз специфіки кооперативів на основі його доктрини

Принципи, що визначають специфіку кооперативу:

1. Демократичне управління «один член, один голос».

Це фундаментальний принцип кооперації, який вимагає суворого дотримання. Чисельні підприємства, які по різним причинам його не додержувалися, зазнали краху.

2. Правила розподілу прибутків та передачі майна кооперативу (кооперативні виплати, нарахування на паї, цінова політика, передача майна, надання послуг).

3. Кооперативні виплати.

Кооперативні виплати є тільки одним з засобів збільшення купівельної спроможності та прибутку членів кооперативу, але це можна здійснити іншим способом (наприклад, завдяки надбавкам на ціни)

4. Нарахування на паї.

Пайовий фонд кооперативу більш походить на облігації з виплатою процентів на договірній основі, ніж на акціонерний капітал, який дозволяє отримати дивіденди пропорційно до розміру капіталу, внесеного в підприємство. Головна різниця між звичайним капіталістичним підприємством та кооперативом полягає в тому, що в кооперативі надлишкові кошти, які залишилися після виплати нарахувань на паї, сума яких встановлюється на договірній основі, розподіляються пропорційно до операцій, які член реалізує з кооперативом.

5. Безвідплатна передача майна кооперативу у разі його розпуску.

Резервні фонди сформовані таким чином, могли б були розподілені між членами у формі кооперативних виплат; це співпадає з іншими кооперативними принципами. В принципі, кооператив, який не буде додержуватися принципу безвідплатної передачі, залишиться кооперативом.

6. Цінова політика.

Іноді кооперативні принципи можуть змінюватися, наприклад, коли продаж здійснюється за ринковими цінами. Цей принцип не є відмінною рисою між кооперативом та капіталістичним підприємством. Метою кооперативу є реалізація продукції членів кооперативу за найвигіднішими для них цінами, а не досягнення рівня ринкових цін.

7. Мета кооперативу - послуги, а не прибуток

Метою членів кооперативу є задоволення власних інтересів в тій мірі, в якій це співпадає зі спільними. Вони фактично відмовляються від прибутку. Доход кооперативу, який вони розподіляють між собою, був ними ж і зароблений. Він не є прибутком.

Інші принципи не дозволяють визначити в чому ж структура кооперативу відрізняється від структури капіталістичних підприємств. Наприклад, вільний вступ, якого в чисельних випадках не дотримуються по технічним причинам (наприклад, у випадку недостатньої потужності виробництва, насиченості ринку тощо); добровільний вступ - принцип, що не є властивим виключно для кооперативів; політичний та релігійний нейтралітет, який також не є характеристикою виключно кооперативних структур.

4. Класифікація принципів кооперативів та їх характеристика

Найважливіші принципи, за допомогою яких можна встановити різницю між кооперативом та капіталістичною фірмою:

принципи демократичного управління;

принцип розподілу надлишкових коштів.

Кооператив відрізняється від капіталістичної фірми не тільки тому, що перший об'єднує в собі людей, а друга - капітали, але й тому, що кооператив є об'єднанням незалежних виробничих одиниць, тоді як фірма являє собою цілісну економічну одиницю. Фірма має своє окреме економічне життя, тоді як економічне життя кооперативу можливе виключно через господарства, які до нього входять. Цим пояснюється різниця в принципах розподілу надлишків.

За неокласичною теорією фірма характеризується такими параметрами:

1. Підприємство бере участь у процесі ринкового обміну.

Підприємство купляє засоби виробництво на ринку, використовує
їх певним чином для того, щоб виробити визначений вид продукції, яка після
цього продається на ринку.

2. Підприємство є єдиним органом прийняття рішення.

3. Метою підприємства є максимізація прибутку.

Між членом кооперативу та кооперативним центром не відбувається економічного обміну, не існує ні попиту, ні пропозиції, а отже між ними не існує ринку. Аналогічно в кооперативі не існує ціноутворення в його традиційному розумінні. Кооператив бере участь у процесі економічного обміну на ринку с._г. продукції (якщо це збутовий кооператив), де відбувається ціноутворення, а гроші, що отримує член кооперативу, є результатом цього обміну.

Кооператив не заробляє прибутку. Надлишкові кошти на рахунку в кінці року являють собою борг кооперативу своїм членам, що розподіляється у формі нарахувань на паї та у формі доплати залишку ціни за продукцію членів (кооперативні виплати). Кооператив має на меті збільшити прибутки господарств членів шляхом максимізації ціни на їхню сільськогосподарську продукцію (Аванс + решта ціни + кооперативні виплати).

З критеріїв, що характеризують підприємство капіталів, два не можуть застосовуватись до кооперативів, а саме:

Збутовий кооператив не закуповує всі свої засоби виробництва на
ринку. Деякі з них передаються членами кооперативу та призначаються для
продажу.

Кооператив ні в якому випадку не може прагнути максимізації
прибутку, тому що він взагалі не заробляє прибутку.

Згідно неокласичної теорії, кооперативний центр не може бути прирівняний до підприємства. Отже, кооперативний центр значно відрізняється від підприємства капіталів, зокрема за наступними напрямками:

1. Кооператив являє собою об'єднання незалежних економічних одиниць, не будучи сам незалежним.

2. Кооперативний центр не повністю приймає участь в процесі
ринкового обміну (продукція надходить від членів).

3. Кооперативний центр не є автономним, його діяльність залежить від рішень підприємств-членів, прийнятих індивідуально чи колективно.

4. Підприємства-члени мають на меті максимізацію свого прибутку. Кооперативний центр має на меті максимізацію доходу або мінімізацію витрат членів, а отже збільшення прибутковості кожного підприємства-члена.

Така економічна концепція кооперативу дуже відрізняється від традиційного розуміння кооперативу як виключно кооперативного центру. В даному випадку, кооперативний центр - це лише підрозділ, а кооператив включає до себе як кооперативний центр, так і господарства членів.

Лекція 2

Тема Кооператив як предмет дослідження теорії кооперативу

План

1. Кооператив: визначення, суб'єкти, функції, предмет діяльності

2. Переваги та слабкі сторони кооперативу

3. Характеристика зовнішнього середовища сільськогосподарського кооперативу.

4. Мінімалістська та максималістська концепції

5. Основні методологічні підходи до кооперативного законодавства

Час 2 години

Література

Гончаренко В.В. Кредитна кооперація. Форми економічної самодопомоги
сільського і міського населення у світі та в Україні (теорія, методологія, практика). - К.: Глобус, 1998.

Гончаренко В.В. Кредитні спілки як фінансові кооперативи: міжнародний
досвід та українська практика. - К.: «Наукова думка», 1997.

Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і
США._К.: Логос.1996.

Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. -
К.: Логос, 1999.

Кооперативне право. Підручник для кооперат., сільськогосп., економ.,
юрид. вищих навч. закладів і фак. / За ред. чл.-кор. НАН України В.І. Семчика. - К.: Ін. Юре. - 1998.

1. Кооператив: визначення, суб'єкти, функції, предмет діяльності

Тривалий час паралельно існували два концептуальних підходи до тлумачення поняття «кооператив». У відповідності з першим підходом, що був розповсюджений у країнах з ринковою економічною системою, кооперативи - це приватні підприємства сфери бізнесу, які здійснюють свою діяльність в ринкових умовах. Другий підхід передбачав особливу місію кооперації в країнах, що мали централізовано регульовану економіку і в яких кооперативи перебували під впливом і контролем держави та провідних політичних сил.

На міжнародному рівні існують два базових визначення кооперативу, поширені двома найбільшими міжнародними кооперативними організаціями. Перше визначення запропоноване Міжнародним кооперативним альянсом (МКА), друге - Міжнародною організацією праці (МОП).

Згідно МКА кооператив - це незалежне об'єднання осіб, що добровільно утворюється для задоволення своїх соціальних та економічних потреб і прагнень через підприємство, що є спільною власністю і демократично контролюється. Як правило, таке визначення доповнюється переліком міжнародних принципів кооперації.

Згідно МОП: «Кооператив - це асоціація осіб, які добровільно об'єдналися з метою задоволення спільних потреб шляхом утворення демократично контрольованого підприємства і які зробили відповідні внески в капітал свого товариства й погодилися поділити ризик та зиск від діяльності, в якій вони активно беруть участь».

Визначення кооперативу повинно вирішувати три основних завдання: підкреслити асоціативно-корпоративний характер утворення, виділити унікальні риси кооперативної організації, відокремити кооперативи від інших типів підприємств.

Особливості і принципові відмінності кооперативу від інших форм підприємницької діяльності, що концептуально ідентифікують його як унікальну економічну організацію. Найголовнішими з них є:

Кооператив - це добровільне об'єднання людей або організацій, що мають спільні економічні інтереси і погоджуються співробітничати для реалізації цих інтересів. Кооператив є корпоративним утворенням, оскільки його члени, утворюючи організацію, не втрачають своєї незалежності і самостійності.

Кооператив - це організація, що діє у сфері бізнесу. Функції, що на неї покладаються, дають підставу вважати кооператив підприємством, але підприємством особливого типу, оскільки його мета та економічні взаємовідносини членів відрізняються від звичайного підприємства.

Кооператив працює на неприбутковій основі, тобто не заради отримання прибутку, а заради обслуговування своїх членів, розподіляючи економію коштів та інші доходи (які у звичайних підприємствах мають форму прибутку) пропорційно участі членів в господарській діяльності підприємства. Вимога пропорційності поширюється й на зобов'язання членів кооперативу щодо фінансування своєї організації, покриття збитків, поділу ризику тощо.

Кооператив - підприємство, яке повністю належить і контролюється тими, хто користується його послугами, хто за його допомогою задовольняє свої економічні потреби. Кооператив має демократичну систему управління, яка передбачає участь усіх членів в розробці й прийнятті принципових рішень, а реалізацію цих рішень покладає на виборні органи, яким доручається залучити професійний управлінський персонал, делегувати йому повноваження і ресурси, а також систематично контролювати його роботу.

Економічні відносини, що складаються навколо кооперативів, передбачають розподіл суб'єктів цих відносин на певні групи. По відношенню до кооперативу кожний суб'єкт може бути його власником, клієнтом і членом, але обов'язково у певній комбінації цих функцій (за виключенням випадку, коли хтось є лише клієнтом кооперативу). Така класифікація суб'єктів кооперативних відносин покликана ще раз підкреслити унікальність кооперативної форми підприємства.

1. Члени-клієнти-власники (дійсні члени) - це основна, найпоширеніша категорія, коли член кооперативу уособлює в собі і його власника, і його клієнта. Це повністю відповідає природі кооперативної організації.

2. Члени-власники (асоційовані члени) - ті, хто вклав кошти в кооперативний бізнес, але не користується його послугами. Майже завжди це колишні дійсні члени кооперативу, що залишили кооперативу свій пай для користування за певну винагороду і мають право лише дорадчого голосу в кооперативі. Статус асоційованих членів існує не в усіх країнах.

3. Члени-клієнти - ті, хто щойно вступив до кооперативу і не має ще власного паю. Переважно це тимчасова ситуація, і члени-клієнти дуже швидко переходять до першої категорії.

4. Клієнти-власники - практично малоймовірна категорія, до якої потрапляють лише ті, хто зволікає з формальним оформленням свого членства в кооперативі, але вже здійснює його фінансування. Адже, як правило, поняття «клієнти-власники» в широкому вжитку автоматично передбачає, що ці суб'єкти є вже членами кооперативу, тобто належать до першої категорії.

2. Переваги та слабкі сторони кооперативу

Переваги кооперативної форми:

Кооператив надає послуги на неприбутковій основі своїм членам.

Демократична система контролю над діяльністю кооперативу з боку його членів. Обмеження рівня дивідендів від інвестицій та принцип рівності у голосуванні не залежне від обсягу паю створює бар'єри для можливого «захвату» кооперативу інвестором «зі сторони». Мотиви, які стимулюють людей робити інвестиції в акції корпоративного бізнесу, в кооперативі відсутні, хоча в кооперативі можуть мати місце відносини засновані на цінних паперах.

Слабкі сторони кооперативу

Джерела фінансування обмежені. З одного боку, добре те, що людина не має можливості «захвату» кооперативу, з іншої це не дає можливості внести стільки коштів, скільки вона хоче.

Необхідність постійного навчання своїх членів принципам та особливостям кооперативної форми бізнесу. Для цього необхідні додаткові фонди, грошові кошти, матеріальна база. Обмежене поле діяльності (обслуговування у більшості своїх членів).

3. Характеристика зовнішнього середовища сільськогосподарського кооперативу

а) Розширення до європейських та світових розмірів ринків та конкуренції.

Ця досить недавня зміна, що особливо набрала розмаху в 80_тих роках, зумовила вихід багатьох підприємств на європейський та міжнародний рівні. Стратегія переходу на ринки іншого рівню є досить складною і часто потребує значних фінансових коштів. Зустрічаючись з такою необхідністю, кооперативи виявляються менш гнучкими і мають у своєму розпорядженні менші ресурси, ніж їхні конкуренти. Крім цього, кооперативи вагаються, іноді небезпідставно, щодо доречності цієї стратегії.

б) Європеїзація комерційної мережі та стратегія знижок

Розширення комерційної мережі супермаркетів до європейських ринків має численні наслідки для конкурентів національних кооперативів. Зокрема, європеїзація комерційної мережі часто базується на французьких об'єднаннях, які контролюють половину 10 найбільших європейських об'єднань. Вона може являти собою значну перевагу для представників торгових марок, що виходять на ринки Іспанії чи Португалії, промисловість яких не є достатньо конкурентноспроможною. Проте, німецькі комерційні структури, що мають змогу значно занизити ціни, отримають внаслідок європеїзації доступ до французьких ринків, на яких вони є більш сильним конкурентом. З іншого боку, кооперативи можуть мати доступ до великих марок через марки комерційних структур, що дозволить їм розширити свій ринок збуту та право на виробництво продукції.

в) Підвищення ролі переробки

Вона потребує значних фінансових коштів для проведення досліджень, забезпечення засобів виробництва необхідного розміру, комунікацій. Часто кооперативи стикаються саме з проблемою фінансових ресурсів, необхідних для застосування цієї тенденції. У даному випадку кооперативу необхідно робити вибір: залишатися постачальником сировини для приватних структур чи вкладати кошти і пристосовуватись до нових умов.

г) Тенденція, або навіть різкий перехід до зменшення захищеності кооперативів внаслідок кризових явищ.

Кризові явища, наприклад у Франції, у 1990 році торкнулися переважно зернових кооперативів. Відбулося зниження торгового обороту приблизно на 30 %, до того ж воно не було компенсовано, тоді як сільськогосподарські товаровиробники отримали часткові компенсації у вигляді прямих дотацій. У зерновій галузі ця криза мала відчутні наслідки в основному для кооперативів, що займалися зберіганням (біля 70 %), тоді як переробні підприємства в деяких випадках змогли навіть обернути кризові явища на краще. Ця криза все-таки не привела до численних банкрутств, особливо в тому випадку, коли кооперативи завчасно прийняли міри по реструктуризації з метою зниження витрат.

д) Підвищення рівня освіти, інформованості, вимогливості сільськогосподарських товаровиробників та збільшення їх проблем Коли йдеться про зміни у відношенні та у поведінці сільськогосподарських товаровиробників, це означає:

Збільшення ротації членів в залежності від встановлених цін

Несталість фінансової поведінки

Зміни в поведінці сільськогосподарських товаровиробників привели до еволюції цінностей в кооперативах. В цей час на зміну класичним цінностям таким як рівність та солідарність приходять суто кооперативні: відповідність участі та прозорість.

Принцип відповідності участі виражається, як правило, таким принципом: одна послуга =одна собівартість послуг =одна плата за їх використання (член винагороджується за те зменшення собівартості, яке кооператив отримує внаслідок якнайбільшого використання членом його послуг). Проте, навіть ці нові цінності замінюються деякими механізмами, які кооперативи вводять відповідно до бажання своїх членів (наприклад, встановлення різних розцінок для різних географічних зон). Іноді для ведення більш диференційованої маркетингової політики при кооперативі організовуються комерційні філіали, що дозволяє кооперативу будувати відносини зі своїми членами на принципах солідарності та рівності.

4. Мінімалістська та максималістська концепції

Визначаються дві концепції кооперативного законодавства: мінімалістська та максималістська. Залежно від тієї чи іншої концепції, опитування діючих осіб не завжди має однаковий напрямок.

У випадку мінімалістської концепції, закон повинен. обмежуватися
визначенням чітких і зручних організаційних правил кооперативів. Першою
метою систематизації законодавства є практичність. До того ж, для регламентації діяльності кооперативів можуть бути використані «Правила внутрішнього розпорядку» кооперативів, а також механізм їх затвердження з боку Національної Ради Кооперації, що дає доступ до використання деяких податкових пільг, при умові дотримання кооперативами деяких специфічних правил для цієї форми організації.

При такому підході деякі кооперативні правила (наприклад, «Один член - один голос» або формування неподільного резерву) можуть зазнати значних змін, зумовлених різницею в ситуації та потребах кооперативів. Отже, згідно з мінімалістською концепцією, закон виступає набором інструментів, з яких кожен кооператив може обирати ті, що є найбільш адаптованими до особливих вимог його управління. Якщо закон надає можливість відступати від деяких кооперативних правил, він може навіть надати шлях для переходу від кооперативної до корпоративної правової форми.

Максималістська концепція має на меті існування такого кооперативного законодавства, яке б юридично оформляло кооперативні цінності і принципи, не обмежуючись думкою діючих осіб, оскільки подібний закон стосується всього суспільства. З позицій цієї концепції кооперативне законодавство має відповідати подвійній меті. З одного боку, може бути задоволена потреба кооперативів у визнанні їхньої специфічної форми організації. З іншого боку, держава має засоби для здійснення контролю за тим, щоб визнання кооперативів як специфічних організацій (і пов'язані з цим привілеї: податкові пільги, субсидії) не використовувалось на і шкоду суспільства та осіб, що співпрацюють з кооперативами.

Прихильники максималістської концепції не виступають проти оновлення кооперативних цінностей, принципів і правил, проте таке оновлення повинно прагнути зміцнити кооперативний дух, а не відхилитися від його принципів шляхом надбання підприємством корпоративних рис.

5. Основні методологічні підходи до кооперативного законодавства

деонтологічний підхід, оснований на кооперативних принципах і цінностях.

утилітарний підхід, який займається перш за все питаннями виживання підприємства, тобто його конкурентоспроможністю.

системний підхід (оснований на правилах), який намагається враховувати організаційну специфічність кооперативного утворення.

Деонтологічний підхід (оснований на цінностях) звертається до ідеало-дедуктивного методу. Виходячи з цінностей і принципів в їх традиційній інтерпретації, законодавці намагалися вивести певні правила та систематизувати їх в кооперативному законодавстві. Ця методика використовувалась до того часу, поки існувала згода учасників кооперативного руху щодо кооперативних цінностей та принципів.

Зважаючи на необхідність внесення змін до законодавства, яких значною мірою вимагало нове економічне середовище, зокрема, в галузі сільського господарства і фінансів, МКА зорієнтувало наукові дослідження на кооперативні принципи і цінності. Мета цього підходу: спочатку визначити і переглянути кооперативні цінності, відокремлюючи фундаментальні, навіть «вічні» цінності від інших для того, щоб далі з'ясувати або переглянути принципи і правила.

Критики підходу вважали, що так звані кооперативні цінності є настільки загальними, що кооперативи не можуть претендувати на монополію на них. Більш того, коли стверджується, що в даному суспільстві кооперативний рух є сильнішим, ніж в іншому, це тому, що його члени поділяють деякі цінності з причин (релігійних, національних, політичних), які самі по собі не мають нічого спільного з кооперативами. Тому, якщо за якихось обставин кооперативні підприємства мають більший успіх, це не свідчить не про силу кооперативних цінностей, а про те, що різні обставини, не пов'язані з кооперативами, сприяють зосередженню на цінностях і, тим самим, активному залученню людей до спільної діяльності.

Утилітарний підхід звертається до прагматико-індуктивного методу. З його точки зору перегляд закону полягає або у визнанні досить стихійних нововведень або в пошуках нових рішень по мірі виникнення конкретних проблем, які є результатом змін в оточуючому середовищі. Цей підхід є тим більш необхідним, що традиції і цінності часто не в змозі слідувати за змінами, що в наш час постійно відбуваються у суспільстві. Дотримання якогось певного принципу стає необхідним для розвитку підприємства, а іноді і для його виживання З цієї точки зору, організаційні й установчі нововведення все більш проявляються у винахідливості управлінців, що знаходить різне застосування залежно від сфери діяльності.

Такому підходу віддає перевагу адміністративний апарат відповідних міністерств, що є різними залежно від держав. Під час перегляду закону, службовці, яким доручено підготовку документів для внесення змін до законодавства, спочатку починають шукати «остаточне» вирішення тих проблем, які виникають постійно. Однією з найважливіших проблем кооперативів за умови сильної міжнародної конкуренції є створення капіталу. Основні зміни в кооперативних правилах мають на меті полегшити формування власних фондів, навіть якщо доводиться звернутися до залучення зовнішніх капіталів і надати їх вкладникам переваг, подібних до тих, які пропонують капіталістичні фірми.

Аналізуючи правила і принципи залежно від сфери діяльності кооперативу, можна довести, яким чином зміни у законодавстві можуть бути зроблені у відповідності до принципів кооперативного руху. Наприклад, у банківській і фінансовій сфері, кооперативи пристосувалися до вимог ринку, поставивши на перший план рентабельність для клієнта. В сільському господарстві, ситуація є більш складною, оскільки, спочатку кооперативи використовувались як складова частина національної сільськогосподарської політики, до того, як стати більш чи менш самостійною діючою особою. В наш час все ясніше визначається розділ між економічним успіхом і суспільною користю таким чином, що «кооперативне утворення, зберігаючи все ж таки деякі специфічні риси, має тенденцію наближатися до утворення капіталістичного».

Утилітарний або прагматичний підхід не в змозі самостійно забезпечити послідовність змін, що проводяться. їх напрямок має задаватись труднощами і проблемами, які постають під час розвитку кооперативних підприємств. Більш того, оскільки великі сільськогосподарські і фінансові кооперативи розвиваються в такому соціо-економічному середовищі, в якому мультинаціональні капіталістичні фірми мають перевагу, необхідно передбачати, що організаційні і установчі оновлення, які виникатимуть спонтанно, йтимуть не інакше, як в розріз з кооперативними принципами і правилами. Якщо дотримуватись цього підходу, зміна кооперативних правил ризикує здійснитися за принципом девіації і зумовити якщо не зникнення кооперативів (як підприємств, відмінних від капіталістичних), то принаймні їх гібридизацію

Системний підхід, або узгодженість кооперативного утворення намагається охарактеризувати кооперативні підприємства, виходячи з різних взаємовідносин. Враховуючи категорії діючих осіб, найбільш спроможних прийти до такої форми підприємства і видів діяльності, найімовірніших для кооперативів (види діяльності, які не є об'єктом вкладення капіталів, але не менш необхідні), він пояснює «яким чином угрупування, які народилися в різні моменти і в різних середовищах, з дуже різною метою і на базі різних ідеологічних поглядів» змогли породити тип юридичної установи, форма і правила якої є ідентичними і, відносно, універсальними. Цей підхід звертається при аналізі кооперативів не до цінностей, а до правил.

Лекція 3

Тема Організаційно-виробнича школа

План

1. Поняття сімейно-трудового селянського господарства.

2. Модель «основної рівноваги»

3. Особливості динаміки сімейно-трудового господарства.

4. Антитеза горизонтальної та вертикальної концентрації селянських господарств.

Час 2 год.

Література

Гончаренко В.В. Кредитна кооперація. Форми економічної самодопомоги сільського і міського населення у світі та в Україні (теорія, методологія, практика). - К.: Глобус, 1998.

Гончаренко В.В. Кредитні спілки як фінансові кооперативи: міжнародний досвід та українська практика. - К.: «Наукова думка», 1997.

Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. - К.: Логос, 1996.

Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу. - К.: Логос, 1999.

Кооперативне право. Підручник для кооперат., сільськогосп., економ., юрид. вищих навч. закладів і фак. / За ред. чл.-кор. НАН України В.І. Семчика. - К.: Ін. Юре. - 1998.

1. Поняття сімейно-трудового селянського господарства

Олександр Васильович Чаянов належав до числа видатних представників організаційно-виробничої школи, що виникла в Росії в лютому 1911 р.

Однієї з найважливіших її задач О.В. Чаянов вважав пошук формули, у якій відбувається встановлення рівноваги між місцевою щільністю населення; положенням району у відношенні ривка і його природничоісторичних особливостей.

Для аналізу внутрішньогосподарських процесів і природи мотивації діяльності селянської родини Чаянов висунув гіпотезу суб'єктивного трудоспоживчого балансу, використовуючи такі категорії, як граничні витрати праці і корисність граничного карбованця вироблення працівника.

Даний понятійний апарат був використаний Чаяновим для фіксації цілого ряду фактів і залежностей, що не укладалися в рамки звичайного представлення про основи організації приватногосподарського підприємства, тобто в рамки «підприємницьких правил», і вимагали для свого пояснення іншої теоретичної моделі.

Такий стала чаянівська модель безнайманого сімейно-трудового селянського господарства. Воно відрізняється від капіталістичного тем, що в ньому і голова, що керує господарством, і робітничі руки належать тій самій людині. Тому мотивація господарської діяльності селянина не є мотивацією підприємця, що одержує в результаті вкладення свого капіталу різницю між валовим доходом і витратами виробництва, а скоріше мотивацією робітника, що працює на своєрідній відрядності, що дозволяє йому самому визначати час і напругу роботи.

Межі продукції трудового господарства визначаються не прагненням до максимізації грошового доходу на одиницю витрат праці, а трудоспоживчим балансом - домірністю напруги річної праці зі ступенем задоволення потреб родини, що хазяює. Тому, з одного боку, селянські господарства часто функціонують з номінально негативним прибутком і, проте, виживають за рахунок самоексплуатації, що неможливо для капіталістичних підприємств; у цьому джерело виняткової стійкості селянського господарства.

З іншого боку, якщо в залежності від поліпшення ринкової чи кон'юнктури більш рентного положення господарства кожна одиниця праці починає давати велике надходження, те загальні надходження господарства ростуть з меншою швидкістю і число реалізованих одиниць праці падає.

У даному випадку селянин як робітник, скориставшись сприятливим положенням господарства і своїх рентних доходів, змушує селянина як підприємця надати йому кращі умови праці в сенсі скорочення річного робочого часу всупереч природному прагненню підприємництва розширити обсяг господарської роботи для використання удалої кон'юнктури.

2. Модель «основної рівноваги»

Чаянов побудував модель «основної рівноваги» у трудовому господарстві. В міру зростання річного виробітку суб'єктивна оцінка граничного карбованця буде падати, а тяжкість його видобутку - завжди зростати. При досягненні визначеного звичайного рівня насичення потреб селянин відповідає на ріст цін не збільшенням, а зменшенням виробництва, тому що при цьому заощаджує на безкоштовному з погляду витрат виробництва праці своєї родини.

У систему основної рівноваги між тяжкістю витрат праці і мірою насичення потреб родини входять і витрати на оснащення робочої сили засобами виробництва - капіталоінтенсивність селянського господарства. І тут існує відома межа, до якої господарство з ростом особистого бюджету підвищує розмір авансів на капіталоутворення. Селянська родина доводить кількість обслуговуючого її капіталу до ступеня оптимального озброєння своїх робочих рук засобами виробництва. При цьому підвищення річного доходу може відбуватися при зниженні оплати одиниці купа і бухгалтерського чистого прибутку.

Прагнення до «основної рівноваги» пояснює деякі своєрідні риси господарського поводження селянина. Наприклад, помічені земськими агрономами труднощі поширення поліпшеного інвентарю (молотарок) серед російських селян: уведення молотарки полегшить роботу і звільнить багато робочих рук, але тому що ці руки не зможуть знайти собі ніякого іншого застосування праці, те це ні на копійку не збільшить доходу селянської родини; вартість же молотарки складе значне відрахування із селянського бюджету».

Інший парадоксальний факт, пояснений теорією Чаянова, - готовність малоземельних селянських господарств платити за додаткову землю - для того щоб повніше задіяти трудові ресурси родини - орендну плату, що набагато перевершує розмір капіталізованої земельної ренти.

Ще один історичний феномен, проаналізований Чаяновым з позицій сімейно-трудової теорії, - здатність селянських господарств при форсованої трудоінтенсифікації сплачувати дуже високі відсотки по зайнятих капіталах. Але на противагу земельному ринку тут немає впливу на середньосвітовий рівень відсотка на капітал, оскільки обсяг кредитного обороту селянського господарства дуже незначний у порівнянні з оборотами банківської й іншої форм кредиту. «Тому єдиним народногосподарським наслідком цієї сумної здатності може вважатися явище сільського лихварства, що ніколи лютувало у всіх селянських країнах і далеко не зжитого ще і тепер.

3. Особливості динаміки сімейно-трудового господарства

З'ясувавши категоріальну своєрідність сімейно-трудового господарства в його статиці, Чаянов досліджував і динаміку цього господарства, у якій вирішальну роль додавав зміні чисельності, і статтєво-вікового складу родини, співвідношення числа їдців і працівників. Демографічний процес наростання родин визначає еластичність земельного режиму.

Молода селянська родина, що складається усього з подружньої пари з малолітніми дітьми, малопотужна в господарському відношенні. Зате коли молодше покоління один за іншим вступає в роботу, її сили поступово зростають, вона укрупнює господарство до масштабів середньої потужності, починає прибігати до оренди землі і використовувати машини.

Доросла складна родина з декількома працівниками, організувати свою роботу з принципу складної кооперації, досягає найбільшої робочої моці, при цьому середня сила працівників, що входять у її склад, набагато перевищує таку силу в молодих родинах. Згідно росту сил ростуть і розміри господарської діяльності і заможність родини, поки нарешті підрослі діти не створять нові молоді родини і стара складна, родина не почне розпадатися на ряд молодих, що виділяються з її. Велике заможне господарство дробиться на ряд дрібних. Починається новий цикл.

Дна могутніх демографічних потоку - висхідний, розширювальний під тиском росту родин обсяг господарств і спадаючий у силу розділів складних старих родин - були, на думку Чаянова, головними факторами в диференціації російського селянства. Не заперечуючи впливу соціально-економічних факторів диференціації села і неминучості появи «фермерських підприємств» на зразок американських і західноєвропейських, Чаянов вважав, що динаміка залучення дрібного сільського господарства в систему народного господарства не обов'язково зводиться до створення великих підприємств на базі найманої праці. Трудове селянське господарство може відстояти свої позиції від господарств крупнокапіталістичного типу завдяки кооперативним організаціям - і така можливість, на думку Чаянова, відкривалася в Росії в умовах непу.

4. Антитеза горизонтальної та вертикальної концентрації селянських господарств

Узагальнюючи в 1925-1927 р. досвід аграрного розвитку західних країн і передреволюційної Росії, Чаянов докладно розробив антитезу горизонтальної і вертикальної концентрації господарства і класифікацію технічних і економічних процесів, поступове усуспільнення яких дозволяє усуспільнити сільськогосподарське виробництво в цілому. На цій основі вчений охарактеризував два перспективних типи можливої еволюції сільського господарства як доданка системи народного господарства:

1) американський фермерський шлях капіталізму в землеробстві й охоплення фінансовим капіталом кооперативної системи організованих фермерів, із впровадженням у товщу фермерських господарств усякого роду капіталістичних допоміжних підприємств (переробка, елеватори, холодильники й ін.);

2) шлях «кооперативної колективізації» і перетворення сільськогосподарської кооперації з «простого знаряддя захисту дрібних виробників» у «одне з головних складових соціалістичної системи господарства». Цей шлях Чаянов рекомендував як єдино можливий у радянському селі для запобіганні «фермерського переродження» і для поступового залучення кожної із селянських господарств у загальне русло планової економіки.

Чаянов класифікував процеси в окремих сільських господарствах, що можуть бути виділені для об'єднанні з аналогічними процесами в інших господарствах, на три основні групи:

Механічні процеси, зв'язані з земельним простором (обробка ґрунту, посів, збирання врожаю) і біологічні процеси рослинництва і тваринництва.

Механічні процеси первинної переробки сировини (молотьба, виготовлення олії).

Економічні операції, що зв'язують господарство з зовнішнім світом (покупка насінного і племінного фонду, інвентарю, збут, кредит).

Підпорядкування великим капіталом сільських господарств, указував Чаянов, починається з третьої сфери: оволодіння шляхами збуту, розвитий іпотечний кредит, що диктує роль капіталу, вкладеного у виробничу інфраструктуру (транспортні, елеваторні, і інші підприємства). Потім великий капітал починає відокремлювати від сільського виробництва галузі, зв'язані з первинною переробкою сировини, і нарешті активно втручатися в організацію самого процесу виробництва, видаючи насінний матеріал і добрива, умови сівозміни і перетворюючи своїх клієнтів у простих технічних виконавців, що роблять однотипні продукти.

Таким чином, на відміну від промисловості, де концентрація виробництва почалася по горизонталі (укрупнення підприємств і витиснення інших, більш дрібних), у сільському господарстві розгортається вертикальна концентрація, при якій, однак, велика частина доходу, створюваного фермерським господарством, привласнюється фінансовим, торговим і інфраструктурним капіталом, а ризик підприємства в значній мірі перекладається з власника капіталу на фермера.

Але вертикальна концентрація може прийняти й інші форми - не капіталістичні, але кооперативні і змішані, коли контроль над системою торгово-кредитних, інфраструктурних і переробних сировина підприємств належить організованим дрібним виробникам, що створили суспільні капітали.

За підтримкою соціалістичної держави і рівнобіжному розвитку електрифікації, технічних установок, системи складових приміщень, мережі удосконалених доріг і кооперативного кредиту елементи суспільного капіталу і суспільного господарства кількісно можуть вирости настільки, що вся система «якісно перероджується із системи окремих селянських господарств у систему суспільного кооперативного господарства, що залишає виконання деяких процесів у приватних господарствах майже що на засадах технічного доручення»».

Селянська кооперація як організований варіант селянського господарства може дозволити дрібному товаровиробнику, не руйнуючи своєї індивідуальності, виділити зі свого організаційного плану ті елементи, у яких велика форма виробництва має безсумнівні переваги над дрібною. Це буде «кооперативною колективізацією» (самоколективізацією).

Вертикальну інтеграцію селянських господарств у кооперативній формі Чаянов розглядав як гнучку систему, що дозволить реалізувати принцип «диференціальних оптимумів». Проблема оптимуму ставилася О.В. Чаяновим як «проблема перебування таких розмірів площі експлуатації, при яких, за інших рівних умов, собівартість продуктів буде найменша» - з урахуванням того, що на собівартість продуктів впливають як техніко-управлінські, так і транспортні витрати, і при збільшенні площі господарств питомі (на одиницю площі) витрати першого типу зменшуються, а транспортні - збільшуються. Для кожної галузі існує свій рівень оптимального розміру підприємств. На основі принципів диференціальних оптимумів і кооперування Чаянов вважав за можливе ефективно здійснювати індустріалізацію сільських регіонів, висунувши ідею місцевих агроіндустріальних комбінатів. Знайшовши оптимальний радіус збору сировини по кожній культурі, можна визначити місце розташування переробних підприємств. Їх потрібно забезпечити дорогами, енергетичною базою і т. д. і створити в такий спосіб районний комбінат первинної переробки сільськогосподарських продуктів як «щось ціле, погоджене між собою технічно й економічно».

Лекція 4

Тема Міжнародний кооперативний рух

План

1. Перші кооперативи та перші закони кооперативних товариств

2. Міжнародний Кооперативний Альянс: цілі та характеристика

3. Загальна характеристика кооперативного права зарубіжних країн

4. Проблеми розвитку сільгоспкооперативів в Західній Європі

Час 2 години

Література

Гончаренко В.В. Кредитна кооперація. Форми економічної самодопомоги сільського і міського населення у світі та в Україні (теорія, методологія, практика). - К.: Глобус, 1998.

Гончаренко В.В. Кредитні спілки як фінансові кооперативи: міжнародний досвід та українська практика. - К.: «Наукова думка», 1997.

Зіновчук В.В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США._К.: Логос, 1996.

Зіновчук В.В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу.

- К.: Логос, 1999.

1. Перші кооперативи та перші закони кооперативних товариств

Ідея кооперативної організації зародилася в XIX ст., і її основоположниками були англійський соціаліст Роберт Оуен і «Товариство чесних піонерів Рочдейла» - група кооператорів-ентузіастів з невеликого англійського містечка, які впровадили її в життя. В 1844 р. ними було створене перше споживче товариство, до якого увійшли 28 чоловік.

Спроби створити кооперативні організації були й до виникнення рочдейльського товариства, але вони не були надто успішними і довготривалими. Крім цього, рочдейльські піонери започаткували ті організаційні принципи, що дозволили їх товариству стати взірцем для кооперативних організацій всього світу. Значення рочдейльського досвіду полягало також у тому, що з цим товариством пов'язувалися перші концептуальні уявлення про кооперативну організацію.

Принципи першої кооперативної доктрини «піонерів Рочдейлу»:

вільний вступ до кооперативу,

демократичний контроль за його управлінням згідно з правилом «один член = один голос»,

обмежений розподіл нарахувань на паї,

повернення залишкових коштів у вигляді кооперативних виплат пропорційно до участі членів в діяльності кооперативу,

негайна оплата за придбані продукти (кооператив у Рочдейлі був споживчим роздрібним кооперативом),

навчання членів,

політичний та релігійний нейтралітет.

В 5О-х роках XIX сторіччя в Німеччині ідея взаємодопомоги знайшла застосування у фінансовій сфері у вигляді організації взаємного кредитування на кооперативних засадах. Виділялися два типи кредитних кооперативів: кредитні товариства (їх ще часто називають «райфайзенки» або «сільські каси») Райфайзена та ощадно-позичкові товариства (їх ще називають «народні банки») Шульце-Деліче, які досить суттєво відрізнялись між собою.

Кредитні товариства Райфайзена соціальною базою мали сільське населення (селян) та діяли на специфічних організаційно-економічних принципах, головними з яких були:

1) Необмежена солідарна відповідальність членів усім своїм майном по боргах товариства, що підвищувало його платоспроможність та забезпечувало товариству можливість отримання в державному або комерційному банку великого та довготермінового кредиту, з якого формувався позичковий фонд товариства. Забезпечення зобов'язань товариства всім особистим майном його членів викликало довіру та сприяло вкладанню коштів на ощадні та поточні рахунки у товаристві.

У зв'язку з цим в кредитних товариствах Райфайзена не було необхідності в пайових внесках членів та створенні з них початкового власного капіталу товариства, з якого б формувався позичковий фонд. Це давало можливість навіть найбіднішим селянам ставати членами кредитних товариств.

Райфайзен принципово відкидав необхідність пайового капіталу для діяльності товариства, але кооперативне законодавство Німеччини тих років не допускало існування кооперативних організацій без пайового капіталу. Тому кредитні товариства були змушені запроваджувати паї, але вони були досить дрібними та носили номінальний характер.

2) Позички видавались тільки на виробничі потреби членів
товариства. Кредитне товариство прагнуло, перш за все, допомогти селянину
заробити гроші і цим покращити рівень його життя.