Оригінальний підхід до ідентифікації кооперативів в аграрній сфері розроблено Міністерством сільського господарства США у 1987 році. У відповідності з цим підходом визначено три основні характеристики, за якими кооперативи відрізняються від інших типів підприємств, в тому числі й псевдокооперативів. Цей підхід передбачає такі основні характеристики сільськогосподарських кооперативів:

1. Отримання вигоди тими, хто користується послугами кооперативу. Вигоди отримують у формі:

розподілу чистого доходу пропорційно участі у господарській діяльності кооперативу;

вигідних цін (нижчих за ціни посередників у постачанні і наданні послуг та вищих у сфері реалізації продукції);

виходу на ринок збуту, постачання і послуг, що неможливо без спільних дій товаровиробників.

2. Володіння кооперативом тими, хто користується його послугами. Власність клієнтів може створюватися за рахунок:

прямих інвестицій;

частини чистого доходу, розподіленого пропорційно участі у господарській діяльності кооперативу;

включення відрахувань на капіталовкладення в ціну постачання кожної одиниці поставок або відповідного зменшення реалізаційної ціни одиниці власної продукції.

3. Контроль кооперативу тими, хто користується його послугами. Такий контроль досягається:

рівномірним голосуванням (один член кооперативу - один голос);

або пропорційним голосуванням відповідності з участю в господарській діяльності кооперативу (стимулювання активного використання кооперативу);

або пропорційним голосуванням у відповідно до розміру пайового
капіталу (стимулювання інвестицій).

Кооперативна форма організації ділової активності не суперечить конкурентній ринковій системі. Кооперативи розглядаються як вид корпорацій, кооперативного бізнесу - бізнесу, в якому функція власника-користувача органічно поєднані, по суті злиті воєдино.

5. Типи та класифікація кооперативів

Форми легального бізнесу в США:

індивідуальна приватна власність

товариство

корпорація

Корпорація поділяється на 2 види: корпорація, власником якої є інвестори, та кооператив, власником якого виступають його члени. В акціонерній корпорації особи, що виступають інвесторами вкладають власні кошти для досягнення прибутку шляхом виробництва товарів та здійснює послуги стороннім споживачам. В кооперативній корпорації особи, які є членами кооперативу вкладають кошти для отримання товарів та послуг для себе по їх собівартості. Члени кооперативу є одночасно інвесторами та споживачами. У кооперативі багато рис та характеристик, схожих на акціонерну корпорацію.

Кооперативи у США поділяються на структуровані та неструктуровані.

Неформальні, неструктуровані кооперативи - це кооперативне об'єднання зусиль у тій чи іншій сфері діяльності. При цьому немає ніякої офіціально оформленої організаційної структури, правової основи діяльності тощо.

Формальні (структуровані) кооперативи - створюються тоді, коли люди усвідомлюють, що перший тип кооперативу не дозволяє їм здійснювати сумісну діяльність на рівні ефективності та прибутковості. Вони мають правову основу та статут, закріплені умови та принципи діяльності. Так створюються та функціонують кооператив, які займаються маркетингом, постачанням, послугами, включаючи кредитні банки і союзи.

Типи кооперативів в США:

За територіальною ознакою:

місцеві кооперативи;

регіональні кооперативи;

федеральні кооперативи (знаходяться на території декількох штатів, вони мають структуру кооперативів у кооперативах)

Деякі федеративні кооперативи стають унітарними, централізованими відносно тих послуг, видів діяльності і відповідальності, яку їм делегували місцеві кооперативи за умовами контракту (забезпечення кредитами та фінансами, розподіл необхідних постачань безпосередньо членами місцевого кооперативу, укладання угод з найманим керівництвом та реалізації освітніх програм).

змішані (залежать від зв'язків між федеративними кооперативами)

За характером та змістом діяльності:

закупівельні

маркетингові

сервісні (здійснюють послуги, необхідні для виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції).

6. Принципи сучасних кооперативів в США

У більш віддаленому періоді сільськогосподарські кооперативи США, як і скрізь у світі, користувалися принципами Рочдейльського товариства. В сучасній інтерпретації вони можуть бути викладені в такому вигляді:

відкрите, добровільне членство;

демократичний контроль за принципом «один член кооперативу - один голос»;

пайовий капітал підприємства створюється лише його членами, розмір індивідуального паю повинен бути обмеженим;

дивіденди на капітал, якщо вони взагалі виплачуються, повинні бути обмеженими;

прибуток кооперативу розподіляється між його членами пропорційно обсягу роботи, виконаної через кооператив;

чесний бізнес, з помірним ризиком;

політичний та релігійний нейтралітет;

піклування про освіту членів кооперативу;

розрахунки лише готівкою;

використання ринкових цін.

Деякі з цих принципів з часом були визнані лише як важлива кооперативна політика, але вони забезпечили основу для сучасного трактування принципів кооперації. Досвід кооперативного руху США дав можливість знайти більш чітку і лаконічну форму для визначення фундаментальних основ кооперативної організації, що може розцінюватися як подальша еволюція принципів кооперації. Після тривалого і всебічного обговорення вони отримали таке загальновизнане формулювання:

робота (обслуговування) за собівартістю;

право контролю належить членам-клієнтам кооперативу;

право власності належить членам-клієнтам кооперативу;

обмежені дивіденди на пайовий капітал;

обов'язок кооперативу навчати своїх членів.

На цей час більшість фермерів США є членами кооперативів. 5 з 6 американських фермерів є членами хоча б одного кооперативу, а багато з них одночасно беруть участь у декількох.

Кооперативи здійснюють контроль за суттєвою часткою продажу сільськогосподарської продукції на рівні ферм. Закупівельні, торгівельні (маркетингові) кооперативи займаються продажем: по молочним продуктам - 72 % усієї молочної продукції продано кооперативами; по зерну та сої - 48 %; по хлопку та продуктам первинної переробки - 37 %; по фруктах та овочам - 25 %; по домашній худобі -12 %; по продукції птахівництва - 9 %; по спец. культурам - 20 %.

Постачальницькі кооперативи забезпечують фермерів обіговими засобами репродукційним матеріалом, сировиною тощо, а також контролюють велику частину продукції, що надходить на ферми: добрива -36 %, нафтопродукти -35 %, хімікати -37 %, корма - 19 %, насіння - 15 %, будівельні матеріали - 6 % від загального їх обсягу.

Фермери також купляють більш 20 % своїх продуктових запасів у власних кооперативах, і також реалізують 33 % виробленої продукції через власні кооперативи.

Успіхом кооперативного сектору в агробізнесі США є добре організовані та чітко функціонуючі організації та інститути, які здійснюють всебічну підтримку та допомогу кооперативам. Серед них освітні, науково-дослідні, професійні, представницькі, сервісні та інші типи організації. Наприклад, Національний Союз сільськогосподарських Кооперативів; Американський Інститут Кооперації; Організація Міжнародного Розвитку Сільськогосподарської Кооперації тощо.

В окремих штатах створені та активно функціонують кооперативні союзи штатів, які проводять велику організаційну, методичну, освітню роботу серед кооперативів, об'єднуючи їх, представляють їх інтереси у територіальних структурах влади. Одним з важливіших принципів успішного функціонування теперішніх кооперативів є принцип «постійної освіти та навчання їх членів». В Америці цьому надається дуже важливе значення. Існує система, яка створює освіту людей, які мають справу з кооперативними об'єднаннями, або які хочуть мати справу з кооперативним бізнесом, починаючи з учнів шкіл та закінчуючи директорами та менеджерами великих кооперативів.

Кооперативні союзи кожен у своєму штаті проводить спеціальні семінари для навчання директорів, менеджерів, службовців кооперативів, на яких розглядаються особливо актуальні питання життя кооперативів, організують дискусії та обмін думками серед учасників. В ряді університетів викладається окрема дисципліна «Кооперативи у сільському господарстві».

Лекція 7

Тема Необхідність відновлення і розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні

План

1. Стан розвитку кооперативів на момент проголошення незалежності України.

2. Проблеми розвитку сільськогосподарських кооперативів без державної підтримки.

3. Чинники, що стимулюють створення кооперативів в аграрному секторі.

4. Організаційно-економічні та організаційно-правові форми кооперативної діяльності.

Час 2 год.

Література

Гончаренко В.В. Кредитна кооперація. Форми економічної самодопомоги сільського і міського населення у світі та в Україні. - К.: Глобус, 1998

Гончаренко В.В. Кредитні спілки як фінансові кооперативи: міжнародний досвід га українська практика. - К.: «Наукова думка». 1997.

Зіновчук В В. Кооперативна ідея в сільському господарстві України і США. - К. Логос. 1996

Кооперативне право. Підручник для кооп. сільськогосп., економ Вищих навч. закладів і фак. / За ред. чл.-кор. НАН України В.І. Демчика. - К.:Інвестиції Юре. - 1998

1. Стан розвитку кооперативів на момент проголошення незалежності України

День проголошення незалежності України започаткував також новий етап розвитку кооперації України. В Україні існували такі види кооперації, як колгоспи (різновидність сільськогосподарської кооперації), споживча, житлово-будівельна кооперація, кооперація в сфері виробництва і послуг, дачні, гаражні і садівницькі кооперативи і товариства.

У межах колишнього СРСР і УРСР функціонувала система споживчої кооперації. Вона була об'єднана в систему Укоопспілки і як така входила в систему Центроспілки, тобто систему споживчої кооперації Союзу РСР. В УРСР існували системи міжгосподарської кооперації, в яких об'єднувались міжгосподарські організації, створені колгоспами. а в окремих випадках і з участю радгоспів.

Колгоспи на рівні республіки утворили Раду колгоспів, яка реально на діяльність колгоспів не впливала і мала суто декларативний характер. Інші ж види кооперативів і товариств центральних органів в республіці не мали. Були спроби створити республіканські союзи кооперативів у сфері виробництва й послуг, але через відсутність державної підтримки ці намагання результатів не дали.

Після проголошення незалежності Росії. України та інших республік колишнього СРСР Центроспілка СРСР розпалась і перестала існувати. Споживча кооперація України, як і системи міжгосподарської кооперації, стали самостійними кооперативними системами

Власної законодавчої бази, яка б забезпечу вада діяльність кооперації і захищала її інтереси, в Україні не було, за окремими винятками.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» було встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Таким чином організації всіх видів кооперації могли керуватися Законом СРСР «Про кооперацію» від 26 травня 1988 року». Однак його застосування ускладнювалось тим, що в Україні діяли власні Закони «Про власність». «Про підприємництво». Земельний кодекс України та інші, з якими закон колишнього СРСР і багатьох позицій не узгоджувався.

2. Проблеми розвитку сільськогосподарських кооперативів без державної підтримки

Самостійний розвиток сільськогосподарської, споживчої, виробничої та інших видів кооперації став можливим після проголошення незалежності України і навіть дещо раніше, а саме - з дня прийняття Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України, якою проголошувався державний суверенітет України, зокрема верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність.

Кооперативні форми господарювання найкраще підходили до швидкого і безболісного переходу до ринкової економіки, оскільки за своєю природою вони покликані були співіснувати паралельно з підприємницькими структурами, брати участь у ринкових відносинах, щоб забезпечити економічні інтереси членів кооперативів чи товариств.

Але оскільки споживчі товариства і спілки, колгоспи та інші види кооперативів і їх діяльність були одержавлені. то подальший розвиток кооперації в умовах ринку став можливим лише шляхом вжиття невідкладних заходів до її роздержавлення. Виходячи з цих принципових положень, постановою третіх зборів Ради Укоопспілки п'ятнадцятого скликання від 21 травня 1991 р. була прийнята Програма переходу споживчої кооперації України до ринкової економіки.

У Програмі зазначено, що «для споживчої кооперації роздержавлення означає виведення її з-під управління і контролю органів державного управління, надання реальної самостійності в межах прав, визначених законами і статутами кооперативних організацій.

З урахуванням нових підходів до відносин власності програма передбачала необхідність орієнтації споживчих товариств і спілок на проведення структурної перебудови господарювання, зокрема:

переглянути в кожній галузі діяльності перелік підприємств, яким надається статус юридичної особи і право володіння і користування майном:

переглянути склад господарюючих суб'єктів, які будуть мати статус структурних господарських одиниць;

уточнити склад діючих підприємств, які працюють на орендному підряді:

підготувати пропозиції про формування спільних підприємств споживчих товариств і спілок, а також інших видів спільних підприємств;

ввести, починаючи з результатів діяльності за 1991 р., механізм передачі частки прибутку у власність членам трудових колективів.

Програмою були передбачені також заходи щодо дальшого розвитку кооперативної діяльності і впорядкування делегування прав віднизу до верху, виходячи з необхідності забезпечення захисту інтересів споживчих товариств. їхніх спілок і надання їм практичної допомоги в організації кооперативної діяльності.

Можливість розвитку кооперації передбачалась в окремих законах України. Так, у відповідності із ст. 20 Закону України «Про власність» суб'єктами права колективної власності поряд з іншими названі й кооперативні товариства.

У ст. 24 Закону визначались об'єкти права власності кооперативу (колгоспу). Відповідно до ст. 5 Земельного кодексу України, прийнятого 13 березня 1992 р., сільськогосподарські кооперативи поряд з колективними сільськогосподарськими підприємствами визнавались суб'єктами права колективної власності на землю.

Підприємство, засноване на власності кооперативу, відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні», прийнятого 27 березня 1991 р. належить до колективного підприємства. Закон надає право всім видам підприємств об'єднуватися в асоціації чи інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Проте розвитку кооперації не сталося через те, що не було спеціальних законів про кооперацію, як і не було державної підтримки щодо кооперативних форм господарювання. Саме через те переважна більшість кооперативів у сфері виробництва і послуг була реорганізована в господарські товариства (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.). діяльність яких була врегульована Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р.

Колгоспи, які формально належали до кооперативних форм господарювання, але втратили кооперативну природу, за Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14 лютого 1992 р. були реорганізовані в колективні сільськогосподарські підприємства. Їх існування поряд з сільськогосподарськими кооперативами передбачалось Земельним кодексом України.

Але сільськогосподарська кооперація, а також кооперація в сфері виробництва і послуг через відсутність державної підтримки перестали існувати.

3. Чинники, що стимулюють створення кооперативів в аграрному секторі

Важливим чинником, що стимулює процес створення кооперативів в аграрному середовищі, є наявність переваг групових дій сільськогосподарських товаровиробників. Переваги групових дій сільськогосподарських товаровиробників полягають у наступному:

1 Відкривають можливості отримування прибутку не тільки від сільськогосподарського виробництва, але й з інших сфер агробізнесу. У кожній сфері віддача на одиницю вкладеного капіталу неоднакова. Відрізняється й ступінь ризику в окремих сферах. Вкладення капіталу в переробку сільськогосподарської продукції майже завжди менш ризиковане і приносить більший прибуток, ніж у виробництво сировини, а торгівля продуктами харчування може бути ще вигіднішою.

Без вертикальної інтеграції, яка реалізується через групові дії, сільськогосподарські товаровиробники практично не мають можливості отримувати прибутки з подальших стадій руху виробленої ними продукції і, навпаки, завдяки участі у вертикальній інтеграції, кожна подальша стадія руху продукції, що отримує форму товару, здатна забезпечити товаровиробникам більшу віддачу від вкладеного ними капіталу. Причому, вертикальні інтеграційні процеси економічно вигідні й кінцевим споживачам, а це, в свою чергу, забезпечує суспільну підтримку цих процесів.

2 Можливість скористатися перевагами великомасштабного бізнесу. Діючи як відокремлені ринкові суб'єкти, сільськогосподарські товаровиробники можуть триматися певний час за рахунок недосконалості ринку, але це не має реальної перспективи. Коли ринок стає насиченим, значно зростає конкуренція, і тоді у найкращому становищі опиняються ті, хто проводить виважену стратегічну лінію на скорочення виробничих і ринкових витрат, підвищення конкурентоспроможності своєї у продукції, диверсифікацію виробництва.

Постійні витрати на управління можуть розподілятися на більший обсяг операцій; використання потужніших транспортних засобів зменшує витрати праці і пального на одиницю реалізованої продукції або придбаного товару; більші за розмірами об'єми сховищ зменшують витрати на одиницю продукції, що там зберігається, тощо. Отже, вертикальні інтеграційні процеси є адекватною реакцією на ускладнення ринкової ситуації, прояви агресивності ринкового середовища. Цей шлях дає можливість будь-якому господарству, незалежно від його розміру і без втрати своєї незалежності та самостійності, стати рівноправним суб'єктом ринкових відносин.

3 Великі підприємства мають змогу використовувати професійний управлінський персонал. По-перше, використання найманих фахівців високої кваліфікації обходиться досить дорого, а отже, чим більше за розміром підприємство створюється, тим більше є коштів на управління, тим кращих управлінців і консультантів можна залучити для оперативного керівництва.

По-друге, збільшення обсягів бізнесу передбачає поглиблення розподілу управлінської праці, що, в свою чергу, вимагає спеціалізації найманого персоналу, яка неможлива без спеціального навчання, тренування і періодичного підвищення кваліфікації.

По-третє, залучення професійного управлінського персоналу дозволяє значно легше досягнути гармонії у відносинах з державою і суспільством в цілому, оскільки використання управлінців-професіоналів сприяє підвищенню престижу підприємства з точки зору його «благонадійності» у дотриманні чинного законодавства, етичних норм, суспільної моралі, національних традицій, екологічних стандартів тощо.

4 Для товаровиробникам відкривається можливість виходу на ринки (в тому числі міжнародні) збуту продукції, матеріально-технічного постачання і послуг. Власний маркетинговий канал, тобто той, що контролюється лише товаровиробниками, - найнадійніший і найсприятливіший. Це має виключне значення, особливо для маркетингу продукції, що швидко псується (молоко, овочі, фрукти тощо.

5 Можливість координувати свою діяльність, адже логіка ринкової економічної системи полягає у перешкоджанні координації дій ринкових суб'єктів, оскільки це обмежує конкуренцію. Хоча й асоціації сільськогосподарських товаровиробників не є абсолютним винятком в антимонопольному регулюванні, все ж відповідні закони формулюються таким чином, щоб члени асоціацій не переслідувалися за координацію своїх дій в межах власної організації.

Спеціальне застосування антимонопольного законодавства до асоціацій сільськогосподарських товаровиробників є формою їх державної підтримки, що не вимагає будь-яких державних асигнувань і свідчить про рівень розуміння законодавцями необхідності захисту національного товаровиробника. Важливе значення в координаційному аспекті має узгодження роботи переробних підприємств, які знаходяться у спільній власності, з надходженням сировини.

6 Групові дії також допомагають окремому товаровиробнику подолати індивідуальну невизначеність шляхом поділу ризику серед подібних агентів ринкових відносин. Конкретно програми поділу ризику реалізуються
через формування великих товарних лотів, де означеність індивідуальної частки зникає, що дозволяє маневрувати ресурсами у великому бізнесі, а також шляхом створення відповідних страхових фондів тощо. Поділ ризику через групові дії дають можливість участі у подальших стадіях просування їх продукції у маркетинговому ланцюжку (зберігання, переробка, торгівля), що гарантує певну стабілізацію доходів навіть за умов спаду цін на сільськогосподарську сировину.

4. Організаційно-економічні та організаційно-правові форми кооперативної діяльності

У переважній більшості кооперативна діяльність здійснюється безпосередньо кооперативами (товариствами). Діяльність об'єднань кооперативів (їх спілок) зводиться в основному до обслуговування кооперативів, надання їм організаційних, матеріальних, юридичних, постачальницьких та інших послуг, а також до виконання окремих централізованих господарських функцій. Основні види й напрямки діяльності кооперативів і спілок відображені в їх статутах. При цьому для виробничих кооперативів це буде виробнича діяльність, для сервісних - надання послуг.

В організаційно-правовій структурі кооперативу простежується його подвійна природа як соціальної та економічної (виробничої) одиниці: добровільного об'єднання людей (соціальна риса) і підприємства, організації - економічна (виробнича риса). Кооператив як об'єднання пайовиків і як юридична особа здійснює функції підприємства, яке займається на госпрозрахункових засадах виробничою чи іншою господарською діяльністю (надання послуг своїм членам), що визначається його кооперативною метою - забезпеченням економічних інтересів своїх членів.

За цілями, завданнями і характером діяльності сільськогосподарські кооперативи поділяються на виробничі і обслуговуючі.

Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання прибутку (доходу). Діяльність обслуговуючих кооперативів спрямована на спільне самообслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації.

Основною діяльності кооперативу є статут. Крім загальних вимог в статут слід вводити положення, які характерні лише для даного кооперативу. Наприклад, можна обумовити на яку суму голова (виконавчий директор) кооперативу має право укладати договори з іншими організаціями, а сума, що перевищує вказану, потребує обговорення на правлінні (зборах). Конкретні методи і напрямки регулювання кооперативних відносин вирішуються колективною волею членів кооперативу. Основна вимога - відповідність чинному законодавству, що регулює економічні відносини.

Для організації ефективної роботи кооперативи розробляють документи, які регламентують внутрішні відносини, до них відносяться: правила внутрішнього розпорядку, положення про оплату праці; про страховий та інші фонди кооперативу. Правилами внутрішнього розпорядку можна передбачити: порядок прийняття в кооператив і виходу із членів кооперативу, обов'язки членів і керівництва кооперативу, робочий час і його використання; стимулювання і відповідальність за порушення дисципліни, в розділі про порядок прийняття на роботу вказується процедуру прийняття в кооператив: конкретно - кому подати заяву, в які строки вона розглядається і які документи вступаючий мусить подати.

Передбачається термін, за який слід попереджати керівництво кооперативу про вихід, в розділі про відповідальність перераховують заходи дисциплінарного впливу, аж до виключення і передачі до суду. Наводиться також перелік порушень, які можуть привести до виключення з членів кооперативу.