Теоретичні та правові аспекти сільськогосподарської кооперації

3) Створення товариства на базі певної спільноти людей (село, церковний приход тощо) та надання кредитів тільки своїм членам. Здійснювались для того, щоб члени товариства, які несли солідарну відповідальність по його боргах, могли добре знати один одного, а правління мало можливість стежити за змінами у фінансово-майновому стані господарств членів товариства та за цільовим використанням кредиту

Робота членів правління товариства на громадських засадах. Це правило було викликане потенційно невеликими розмірами кредитних товариств та бажанням зменшити витрати на їх діяльність. Членам органів управління, як правило, повертались лише фактично понесені витрати, пов'язані з виконанням ними своїх обов'язків.

Заборона бути членами інших подібних товариств була викликана
необмеженою відповідальністю членів кредитного товариства і прагненням
не допустити отримання позичок у різних товариствах під забезпечення
одним і тим же майном.

Райфайзен, крім перелічених вище принципів, висунув ідею утворення в кожному товаристві спеціального фонду, який, за його думкою, мав би бути неподільним. Він пропонував дві третини чистого доходу товариства направляти на формування цього фонду, який мав би подвійне призначення:

по-перше, доки товариство існує, фонд належить товариству, знаходиться в обігу та, постійно зростаючи, з часом забезпечить фінансову незалежність товариства та можливість ведення кредитних операцій за рахунок коштів цього фонду;

по-друге, при ліквідації товариства цей фонд не розподіляється між членами товариства, а передається об'єднанню кредитних товариств, яке надасть його іншому кредитному товариству, що виникатиме в даній місцевості. Такий механізм мав би забезпечити «безсмертя» кожному один раз створеному кредитному товариству. Ідея неподільності фонду виглядала привабливо для створення системи, але не знайшла належної підтримки у кредитних товариств, які використали із запропонованого підходу лише механізм формування власних коштів.

Всі принципи діяльності кредитних товариств Райфайзена були взаємопов'язаними між собою і в комплексі створювали міцну кооперативну кредитну організацію.

Кредитні операції, за думкою Райфайзена, не повинні були бути єдиною справою товариства. Кредитне товариство мало стати сільським кооперативом найуніверсальнішого типу: крім надання позичок, воно мало закуповувати для своїх членів потрібні їм засоби виробництва, продавати продукти їх праці, організовувати для своїх членів курси та лекції з проблем сільського господарства, піднімати господарський, моральний та інтелектуальний рівні сільських жителів.

Інший тип кредитних кооперативів був створений Шульце-Делічем. Він отримав назву «народний банк» або ощадно-позичкове товариство, соціальною базою мав міське населення та керувався в своїй діяльності наступними принципами:

1. Товариство створювало власний капітал за рахунок пайових внесків членів. Власні кошти пайового фонду забезпечували ощадно-позичковим товариствам можливість здійснення позичкової діяльності.

2. Поле членства було широким та не обмежувалось певною спільнотою. Ощадно-позичкові товариства Шульце-Деліча, як правило, виникали в містах. Для того, щоб забезпечити зростання власного капіталу та фінансову стабільність, вони прагнули розширити поле членства та залучити nдо свого складу якомога більше осіб незалежно від місця їх проживання, соціального статусу та роду занять. Ці люди не були об'єднаними за місцем компактного проживання, професійною, релігійною чи іншими ознаками.

3. На пайові внески нараховувались по можливості більші дивіденди. Щоб забезпечити зростання власного капіталу, товариство шляхом нарахування високого дивіденду на пайові внески прагнуло зацікавити своїх членів мати більшу кількість паїв. При цьому на ощадні вклади членів нараховувався мінімальний ринковий відсоток (принцип комерційного банку.

4. Кредити видавались не тільки на виробничі, а й на споживчі потреби, мали більший розмір. При наданні кредиту не вимагалось пояснення про напрямки використання коштів.

5. Робота членів правління була платною (на рівні комерційних банків).

6. Члени ощадно-позичкового товариства несли необмежену відповідальність по його боргах, але згодом закон дозволив створювати ощадно-позичкові товариства з обмеженою відповідальністю.

7. Члени ощадно-позичкових товариств часто були малоактивними. Широке поле членства приводило до того, що члени майже не знали один одного. У багатьох ощадно-позичкових товариств Шульце-Деліча не було духу колективізму, члени були пасивними. Ці організації ближче стояли до акціонерних банків, ніж до кооперативів.

8. Послуги часто надавались не тільки членам кооперативу. Прагнення стати більш міцними штовхало багато товариств на надання послуг і не членам.

Крім двох головних типів кредитних кооперативів: райфайзенівського та шульце-деліцького, - відомий ще так званий оффенбахівський тип, який займає проміжне місце між ними. В його основі лежать принципи Райфайзена, проте з організацій Шульце-Деліча позичено наступні моменти:

обов'язкове утворення пайового фонду, але розміри пайових внесків були значно меншими, ніж в народних банках;

відсутність неподільного фонду, замість якого створювались фонди власних коштів (резервний та ін.);

обмежена відповідальність членів товариства.

2. Міжнародний Кооперативний Альянс: цілі та характеристика

Найбільшою і найвпливовішою міжнародною кооперативною організацією є Міжнародний кооперативний альянс. Його цілі:

сприяння світовому кооперативному рухові, взаємодопомозі та демократії;

заохочення і захист кооперативних цінностей і принципів;

стимулювання обміну інформацією та практичної співпраці між членами МКА;

рекомендації із захисту інтересів своїх членів;

представництво кооперативного руху в ООН та інших міжнародних організаціях; забезпечення економічного і соціального прогресу людей, і, таким чином, сприяння миру і міжнародній безпеці.

Керівними органами МКА є: Генеральна Асамблея, Регіональні Асамблеї, Департаменти, Ревізійний і Контрольний комітети, Президент Посадовою адміністративною особою МКА є Генеральний директор. МКА має статус консультанта «категорії А» Економічної і соціальної ради ООН з 1946 р., а також такий же найвищий статус в Міжнародній організації праці в Римі, в ЮНЕСКО в Парижі та в МАГАТЕ у Відні. Штаб-квартира МКА розміщується в Женеві.

Об'єднуючись навколо МКА, його члени постійно дотримуються політики, принципів та обов'язків, покладених на них правилами МКА, який в свою чергу законодавчо гарантує право представляти та захищати інтереси своїх членів. Крім того, питання, які виникають з владними структурами країни і зачіпають інтереси його членів, МКА вирішує згідно зі своїм спеціальним консультативним статусом при ООН. Це дає можливість країні - члену ООН вирішувати всі питання з членами - організаціями МКА за допомогою Комісії з прав людини, Міжнародного суду та інших структур ООН. МКА бере на себе місію у судових справах членів МКА, пов'язаних з дискримінаційними діями щодо кооперативів, їх членів чи їх власності.

3. Загальна характеристика кооперативного права зарубіжних країн

Тривалий час паралельно існували два концептуальних підходи до тлумачення природи кооперативної організації, що головним чином характеризувало кооперативне право різних країн.

У відповідності з першим підходом кооперативи - це приватні підприємства сфери бізнесу, які здійснюють свою діяльність у ринкових умовах. Цей підхід був розповсюджений у країнах х ринковою економічною системою.

Другий підхід передбачав особливу місію кооперативів у країнах, що мали централізовано регульовану економіку, і в яких кооперативи перебували під впливом і контролем держави та провідних політичних сил.

Але використання спільних назв своїх організацій, а також деяких базових організаційних принципів (наприклад, вільного членства, демократичного контролю, підзвітності тощо) робило можливим співпрацю кооперативів обох ідеологічних напрямів у рамках таких організацій, як МКА та МОП. Завдяки політичним змінам, які відбуваються останнім часом у країнах, що належали до соціалістичного табору, дуалізм щодо концептуального підходу до визначення природи кооперативної організації поступово зникає. Це відповідно викликає необхідність змін у кооперативному праві країн, що стали на шлях реформ.

Щодо країн, що розвивалися, державна підтримка і державний контроль кооперативів завжди традиційно були елементами їх кооперативного права. Значення цих функцій держави з часом зростає. Останнім часом й в цих країнах відбуваються зміни в ідеологічній концепції кооперативного розвитку.

Це викликано, з одного боку, програмами структурного реформування їх економіки, а з іншого - відсутністю необхідних коштів для здійснення державної підтримки та контролю в тих масштабах, в яких провадилося раніше. З точки зору кооперативного права, це означає, що існуючі законодавчі та інші нормативні акти переглядаються у бік скасування надмірної державної підтримки та контролю.

Так, рекомендаціями МОП запропоновано виявляти та виключати такі положення кооперативних законів та інших регулюючих актів, що можуть обмежити розвиток кооперативів шляхом їх дискримінації, наприклад через оподаткування або встановлення ліцензій та квот, або не беручи до уваги специфічний характер кооперативних організацій та особливостей їх економічної діяльності.

На міжнародному рівні існують два базових визначення кооперативних товариств. Перше визначення запропоноване МКА, друге - МОП. Обидва ніякою мірою не зобов'язують законотворців країн застосовувати саме ці визначення: вони лише виконують роль рекомендацій та орієнтирів у підготовці проектів кооперативних законів.

У відповідності з першим визначенням кооператив - це незалежне об'єднання осіб, які добровільно згуртовуються для задоволення своїх соціальних та економічних потреб і прагнень через підприємство, що є спільною власністю і демократично контролюється.

Як правило, таке визначення доповнюється переліком міжнародних принципів кооперації. У той же час, країни, які схильні використовувати визначення МОП, погоджуються приблизно з такою дефініцією: кооператив - це асоціація осіб, які добровільно об'єдналися з метою задоволення спільних потреб шляхом утворення демократично контрольованого підприємства, і які зробили рівномірні внески в капітал свого товариства та погодилися поділити ризик та зиск від діяльності, в якій вони активно беруть участь.

Після того, як ідеологічні розбіжності щодо природи кооперативних організацій почали зникати, і кооператив все більше і більше визначається на міжнародному рівні як форма специфічної організації, що базується на приватній власності, законотворці в різних країнах активно почали це фіксувати в проектах кооперативних законів та доповнень до них. При цьому також враховується, що кооператив, з одного боку, - це асоціація певних осіб, тобто певне соціальне утворення, а з іншого - кооперативне підприємство.

Таким чином, характеристикою організаційної структури кооперативу є те, що його члени водночас є його власниками, які періодично поповнюють капітал свого підприємства, вони ж визначають цілі та приймають принципові управлінські рішення, і врешті є клієнтами свого спільного створеного підприємства. Задоволення потреб клієнтів-власників є найпершою і найголовнішою метою будь-якого кооперативу.

4. Проблеми розвитку сільгоспкооперативів в Західній Європі

Тенденції розвитку сільськогосподарських кооперативів в Західній Європі:

Стратегія концентрації

Для багатьох кооперативних груп завоювання великих часток ринку та масштабна економічна діяльність стали стратегічною метою. Але кооперативні групи з найбільшою концентрацією є не обов'язково найбільш рентабельними в своїх галузях. До того ж, концентрація не завжди сприймається найкращим чином з боку членів кооперативів. Тому потрібно застосовувати концентрацію для тих видів діяльності кооперативу, які зможуть завдяки цьому давати більшу віддачу або що дозволить зменшити їх собівартість (заготівля сільськогосподарської продукції, збут, дослідницька діяльність і т. д.).

Стратегія вертикальної інтеграції

Ця стратегія знайшла своє відображення в двох напрямах: збільшити додану вартість продукції та в 70_х роках спрямувати зусилля на охоплення галузі виробництва яловичини.

В наш час стає все менше кооперативів, що можуть власними силами фінансувати види діяльності, пов'язані з готовою продукцією (переробка, реалізація і т. д.). До того ж вони потребують опанування технологіями та затвердження на ринках. Саме в цьому випадку промислове, комерційне чи фінансове партнерство може стати вирішальним фактором для досягнення успіху.

Антидиверсифікація діяльності

Численні дослідження, що протягом останніх років, проводились у кооперативах, розглядають диверсифікацію як один з варіантів розвитку. Але і в цей час у кооперативах більш широко спостерігається повернення до діяльності одного чи декількох основних видів, ніж диверсифікація. Проте, деякі випадки диверсифікації діяльності мали місце.

Проблеми від відсутності стратегії інтернаціоналізації

Ринки та приватні конкурентні структури виходять на світовий рівень. Кооперативи експортують свою продукцію, але не інтернаціоналізуються (тобто не відкривають своїх власних відділень за кордоном). В дійсності, інтернаціоналізація не завжди добре сприймається членами, які остерігаються (іноді небезпідставно) її негативних наслідків, обмеження права на виробництво продукції, реімпорту дешевшої продукції і тощо. Проте в середньостроковій перспективі конкурентні структури, що збільшують свою рентабельність за рахунок надходжень від інтернаціоналізації, матимуть переваги порівняно з кооперативами, особливо з тими з них, для яких навіть експорт є проблематичним.

Вдосконалення маркетингової стратегії

У 1995 році близько десяти кооперативів та кооперативних груп входили під великими марками до трьох основних галузевих олігополій. Але ця політика вимагає значних коштів та характеризується рядом перешкод. Кооперативи, які можливо захочуть її розвивати в майбутньому, навряд чи матимуть доступ.

Щодо дистриб'юторського маркетингу, то тут навпаки відкрилися нові ринки. Ці ринки прекрасно адаптовані до кооперативів. Деякі з них зайняли на них досить значні місця, хоча й не такі значні, як у першому випадку. Політика перших цін чи занижених цін також набула досить широкого розвитку. Для того, щоб вона була успішною, кооперативу необхідні переваги в собівартості продукції. Звичайно, кооперативи можуть успішно проводити таку стратегію, але вони не мають великих переваг, так як вони зобов'язані максимально збільшити прибуток своїх членів. А отже, вони можуть бути неконкурентоспроможними порівняно з імпортною продукцією або з субститутами.

Маркетинг якості може щонайкраще підійти для кооперативів, які в змозі контролювати весь життєвий цикл товару за допомогою сертифікації, товарних знаків гарантованої якості і т. д. Крім цього, така політика не вимагає високого рівня концентрації, а отже сприйматиметься членами кооперативу краще, ніж стратегії, що ведуть до концентрації. Ще одним варіантом стратегії є передача підряду великими промисловими марками. Таке партнерство може бути взаємодоповнюючим.

Проблеми фінансової політики, розгорнутої кооперативами

Наслідком обмеженої можливості самофінансування порівняно з приватними структурами часто буває менша додаткова вартість. Невеликий потенціал самофінансування обумовлює обмежену можливість економічного зростання на основі самофінансування, а отже необхідність звернення до зовнішніх джерел фінансування. При зіткненні з проблемами фінансування сільськопродовольчих об'єднань, стратегія партнерства є менш капіталоємкою, що і пояснює наряду з іншими причинами їх розвиток. Однак багато кооперативів знаходяться у нормальній фінансовій ситуації і не мають великої потреби в капіталу

Структурний розвиток

Стратегічний розвиток (концентрація, партнерство з приватним сектором) і використання банківського партнерства призводить до того, що кооперативи об'єднуються у комплексні об'єднання на чолі з головним кооперативним товариством та включає одну або декілька холдінгові структури, промислові і комерційні філіали.

Лекція 5

Тема Мікроекономічний аналіз та функціонування сільськогосподарського кооперативу

План

1 Оптимуми кооперативу за мікроекономічним аналізом.

2 Специфіка кооперативу в «теорії агенції».

Час 2 год.

Література

1. Горбонос В.Ф. Про теоретичні засади розвитку кооперації // Економіка АПК. - 1997. - № 2. - с. 36-38

2. Основи сільськогосподарської обcлуговуючої кооперації. Навчальний посібник./ За ред. В.В.Зіновчука. - Київ - «Виша освіта». 2001.

1. Оптимуми кооперативу за мікроекономічним аналізом

За теорією І. Ємельянова, кооператив відрізняється від підприємства природою своїх капіталів. Пайовий фонд кооперативу справді більше нагадує механізм облігацій, ніж механізм акцій. За своєю природою він подібний до позики членів кооперативу. Кооператив - це результат координації діяльності економічних виробничих одиниць. Кожен фермер реалізує в кооперативі спільно з іншими фермерами певну частину виробничого процесу, яку за умови відсутності кооперативу він був би змушений здійснювати сам.

За теорією К. Пішета, послідовника І. Ємельянова, хоча кооператив - це більш ніж просто об'єднання виробників, він не є незалежною економічною одиницею. Кооператив складається з установи та структурних одиниць - членів. Кооперативний центр - місце, де фізично відбувається повний або частковий процес виробництва та обміну товарами і послугами.

П. Мевелек визначає кооператив (центральний підрозділ) як центр створення прибутку в інтересах своїх членів (периферійних підрозділів), оскільки цілі кооперативу тісно пов'язані з цілями самих членів.

Таким чином кооператив відрізняється від капіталістичної фірми не тільки тому, що перший об'єднує в собі людей, а друга - капітали, а й тому, що кооператив є об'єднанням незалежних виробничих, одиниць, тоді як фірма - цілісна економічна одиниця.

Фірма веде своє окреме економічне життя, тоді як економічне життя кооперативу можливе винятково через господарства, які до нього входять. Цим пояснюється відмінність у принципах розподілу надлишків: виплата нарахувань на паї на договірних умовах, з одного боку, та розподіл надлишків між членами пропорційно до операцій, що господарство здійснило з кооперативним центром - з іншого.

Таке визначення кооперативу доводить його відмінності від фірми принципи функціонування якої вивчає неокласична теорія. За цією теорією фірма характеризується такими параметрами:

бере участь у процесі ринкового обміну;

купує засоби виробництва на ринку, використовує їх певним чином для
того, щоб виробити визначений вид продукції, яка після цього продається на ринку;

є єдиним органом прийняття рішення;

метою є отримання максимального прибутку.

Між членом кооперативу та кооперативним центром не відбувається економічного обміну, не існує ні попиту, ні пропозиції, отже, між ними немає ринку. Аналогічно в кооперативі не існує ціноутворення в його традиційному розумінні. Кооператив бере участь у процесі економічного обміну на ринку сільськогосподарської продукції (якщо це збутовий кооператив), де відбувається ціноутворення, а гроші, що отримує член кооперативу, є результатом цього обміну. Кооператив не отримує прибутку.

Надлишкові кошти на рахунку в кінці року є боргом кооперативу своїм членам, що розподіляється у формі нарахувань на паї та у формі доплати залишку ціни за продукцію членів (кооперативні виплати). Кооператив ставить за мету збільшення прибутків господарств членів шляхом максимізації ціни на їхню сільськогосподарську продукцію (аванс + решта ціни + кооперативні виплати).

Таким чином, з чотирьох критеріїв, що характеризують підприємство капі талів, два не можуть застосовуватись до кооперативів, а саме:

збутовий кооператив не закуповує всі свої засоби виробництва на ринку, деякі з них передаються членами кооперативу та призначаються для продажу.

кооператив не може прагнути до отримання максимального прибутку,
оскільки він взагалі його не заробляє.

Отже, кооперативний центр значно відрізняється від підприємства капіталів, зокрема за такими позиціями:

кооператив - це об'єднання незалежних економічних одиниць, хоча сам не є незалежним:

кооперативний центр не повністю бере участь у процесі ринкового обміну (продукція надходить від членів);

кооперативний центр не є автономним, його діяльність залежить від рішень підприємств-членів. прийнятих індивідуально чи колективно:

підприємства-члени кооператив) прагнуть до максимального збільшення власного прибутку.

Кооперативний центр ставить за мету отримання максимального доходу (збутовий кооператив) або забезпечення мінімальних витрат (постачальницький кооператив) своїх членів, а отже, збільшення прибутковості господарства кожного члена-клієнта. Така економічна концепція кооперативу дуже відрізняється від традиційного розуміння кооперативу як виключно кооперативного центру. В нашому випадку кооперативний центр - це лише підрозділ, а до складу кооперативу входять як кооперативний центр, так і господарства членів.

Мікроекономічний аналіз дозволяє побачити особливість кооперативної структури. За мікроекономічною теорією кооператив - це об'єднання економічних суб'єктів, метою якого є спільна реалізація якої ось виду діяльності, яку за звичайних умов вони реалізують окремо один від одного. Це може стосуватись частини виробничого процесу (об'єднання сільськогосподарських підприємств переробки та збуту або забезпечення матеріальними засобами (об'єднання підприємств або сімейних господарств).

З економічного погляду необхідно звернути увагу на структурну побудову кооперативів та фірм. Некооперативне підприємство є автономним і самодостатнім. Воно закуповує сировину, переробляє, здає, продає готову продукцію з метою отримання прибутку. Таке підприємство є незалежним у прийнятті рішень і розподілі свого прибутку. А кооператив має декілька складових (кооперативний член та підприємства-члени). Він взаємодіє зі своїми внутрішніми і зовнішніми партнерами. Контроль за сировиною і продукцією час здійснюється одночасно багатьма людьми, рішення яких можу пересікатись. В інших випадках надлишкові кошти можуть зароблятися одними за рахунок інших.

Функції кооперативу залежать від взаємовідносин, що склалися між кооперативним центром та членами, кооперативним центром та зовнішнім середовищем, членами та зовнішнім середовищем. У зв'язку з цим можна виділити три функціональних види кооперативів.

Збутовий кооператив. Кооперативна система виконує відцентрову функцію. Кооператив концентрує продукцію та здійснює ринковий обмін переробленої чи переробленої продукції з зовнішніми партнерами.

Постачальницький кооператив. Товари рухаються в протилежному напрямку: від ринку до членів.

Біфункціональний кооператив. Кооператив виконує обидві функції одночасно.

Мікроекономічний аналіз дає змогу виділити п'ять варіантів, за яких політика використання надлишкових коштів буде різною, а також дозволяє зробити вибір між їх розподілом чи формуванням резервів.

Виділяються п'ять оптимумів, у межах яких можна зіграти на розподілі надлишкових коштів, а саме: розподілити чи зберегти їх.

Технічний оптимум або оптимум мінімальної кінцевої ціни

За цією гіпотезою кооператив прагне надати членам якомога більше переваг. Останні намагаються заплатити щонайменшу ціну за товари (і тим самим досягти переваг на короткостроковий період). Члени кооперативу, закуповуючи товари через кооператив, сплачують валову ціну, а в кінці фінансового року їм повертаються кошти у вигляді кооперативних виплат, сума яких визначається як різниця між кривою середнього доходу та кривою середніх витрат. Цей оптимум відповідає оптимуму, досягнення якого ставить собі за мету «кооператив-клуб».

Оптимум товариства в конкурентному середовищі.

Члени можуть прагнути сплатити щонайменшу кінцеву ціну за товари, що закуповуються через кооператив, але це не є їх єдиною метою. Вони можуть відмовитися від частини переваг, що мають, отримуючи мінімальну ціну, та виграти від збільшення обсягів товарів, які закуповують (а саме те, що вони втрачають у разі підвищення цін), або дати змогу більшій кількості осіб користуватися послугами кооперативу.

Цей оптимум досягається, коли кооператив має обсяги виробництва, за яки граничні витрати дорівнюють ринковим цінам. У цьому разі монополістичне відхилення є нульовим, а розподіл ресурсів оптимальним. У цьому випадку ціна не є мінімальною (як за технічного оптимуму). Метою є забезпечення найбільших колективних надлишкових коштів.

Оптимум товариства в інтегральній кооперативній системі (оптимум Жіда).

Цей оптимум відповідає ситуації, коли найбільша кількість членів і отримує прибуток від кооперативу. Ця стадія є економічно не виправданою. Вона може бути досягнута лише у разі неефективного використання ресурсів. Жід згадував справедливі ціни в зв'язку з тим. що на рівні кооперативного центру прибутку немає.

Забезпечення надходження максимальних загальних надлишкових коштів або оптимум капіталістичної фірми.

Цей оптимум означає відповідність граничних витрат граничному доходу. Можлива ситуація, коли члени не шукають переваг у короткостроковому періоді, а мають інші цілі, зокрема довгостроковий розвиток. У цьому випадку ціна та обсяги діяльності будуть відповідати показникам максимального прибутку капіталістичного підприємства. Таким шляхом капіталістична фірма може досягти максимального прибутку.

Реально політика забезпечення максимальних загальних надлишкових коштів, навіть якщо вони потім перерозподіляються між членами (кооперативні виплати), не може дозволити членам отримати мінімальну ціну на послуги кооперативу та використати кооперативний центр з максимальною ефективністю, тому що обсяги є меншими, ніж у разі технічного оптимуму.

Забезпечення надходження максимальних середніх надлишкових коштів.

З метою задоволення бажань членів кооперативу його правління може прийняти рішення про розподіл і максимальних обсягів кооперативних виплат на кожне господарство. В таких умовах кооператив працює в режимі недовиробництва і не досягає максимуму надлишкових коштів. Цей оптимум мас досить обмежений інтерес для кооперативу. Він не с цікавим ні для отримання доходу членами, ні для накопичення максимальних резервів. ні для оптимального використання ресурсів. Цей принцип використовується як пристосування до бажань членів кооперативу, які не обізнані з економічними особливостями його функціонування.

Для вибору правильного оптимуму треба визначити кінцеву мету кооперативного центру. Якщо метою постачальницького кооперативу припускається забезпечення членів матеріально-технічними засобами за найнижчими цінами, то потрібно зупинитися на варіанті технічного оптимуму. Проте кооперативний центр може ставити інші цілі, наприклад, збільшення обсягів матеріально-технічних засобів або залучення нових членів. Ці варіанти можливі лише за умови, що члени згодні з підвищенням цін на матеріально-технічні засоби. Можлива також ситуація, коли кооператив прагне накопичити резерви для того, щоб розрахуватися по боргах чи придбати ефективніше обладнання, що в довгостроковій перспективі збільшить переваги для підприємств членів.

Кооператив може обрати й оптимум максимізації загальних надлишкових коштів. Отже, на практиці вибір оптимуму (встановлення цін та обсягів), а також розподіл надлишкових коштів па кооперативні виплати та резерви можуть призвести до конфліктних ситуацій між членами або між членами та керівним апаратом кооперативу.

2. Специфіка кооперативу в «теорії агенції»

Класична мікроекономіка є мало пристосованою для визначення специфіки кооперативу, оскільки предмет її вивчення стосується функції виробництва, незалежно від його форми: капіталістичної чи кооперативної.

«Теорія агенції», яка походить з теорії права власності, відкриває важливий напрям для аналізу, охоплюючи і кооперативи, і каси взаємодопомоги, і капіталістичні фірми.

«Теорія агенції» спирається в аналізі на такі тези:

Різні категорії економічних агентів можуть поділяти, наслідки економічного ризику від діяльності. Кожна організація, якою б вона не була, здійснює свою діяльність у середовищі еволюція якого завжди непередбачена.

Категорії економічних агентів, які можуть поділяти наслідки економічного ризику від діяльності, є різними:

а) вкладники капіталу (організація є капіталістичною фірмою);

б) «вкладники» праці (організація є виробничим кооперативом або фірмою на самоврядуванні);

в) вкладники сировини для продажу або переробки (організація є сільськогосподарським збутовим кооперативом);

г) споживачі виробленої або збутої продукції (організація є споживчим чи постачальницьким кооперативом або кредитною касою взаємодопомоги);

д) споживачі наданих послуг (організація є обслуговуючим кооперативом або страховою касою взаємодопомоги)

є) споживачі різноманітних послуг культурного, спортивного характеру тощо (у разі так званої громадської організації).

Економічний ризик поділяється або через прибуток на внесені засоби виробництва, або через ціну, яка сплачується за кінцевий продукт. Економічний ризик, який є результатом діяльності організації, поділяється різними категоріями агентів і виражається або у невпевненості щодо розміру зиску за внесені засоби виробництва, або у невпевненості щодо суми за кінцевий продукт. Таким чином, у капіталістичній фірмі прибуток на власні капітали не г сталим: у виробничому кооперативі оплата праці носить змінний характер: у сільськогосподарському збутовому кооперативі ціна на сільськогосподарську продукцію залежить від багатьох чинників.

Агенти, які поділяють економічний ризик, отримують право на залишкові кошти. В капіталістичних фірмах непевний характер прибутку від засобів виробництва випливає з права на економічний результат (у даному випадку прибуток чи збиток підприємства на кінець фінансового року) діяльності підприємства з боку тих агентів, які поділяючі за нього ризик.

Результат діяльності може бути визначено після закінчення всіх операцій підприємства, проведених ним на ринку. У кооперативах і касах взаємодопомоги непевний характер зиску від засобів виробництва (або ціни на кінцевий продукт) також випливає з права на залишкові кошти, яким і користуються члени кооперативу на момент скликання загальних зборів. Проте у випадку кооперативу економічний результат діяльності складається з результату всіх проведених операцій, а також суми всіх авансованих кооператорам (або взятих з них у рахунок передплати) коштів.

Таким чином, сума кооперативних виплат стає відомою через деякий час після внесення (або споживання) продукції. Кооперативні виплати являють собою останній етап оплати внесених засобів виробництва (або оплати внесеної продукції). Отже, цілком логічно, що кооперативні виплати є пропорційними участі в діяльності кооперативу, а дивіденди в акціонерному товаристві сплачуються пропорційно акціям, що придбані акціонером.

Агенти, які поділяють економічний ризик, не підтримують ринкових відносин з організацією. Вкладник засобів виробництва (або споживач кінцевого майна чи послуги), прибуток (або ціна) на які є непевним, не підтримує традиційних ринкових стосунків з організацією. Сільськогосподарський товаровиробник вносить сільськогосподарську продукцію, але не продає її кооперативові. Робітник вкладає свою працю, але не продає її виробничому кооперативові.

Маючи право на невизначений економічний результат від діяльності, агенти не підтримують ринкових відносин з організацією, тому що саме вони поділяють економічний ризик за її діяльність. В іншому випадку вони б не поділяли його, тому що за класичних ринкових відносин ціна відома в момент проведення операції. Це означає що сільськогосподарський товаровиробник, який є членом сільськогосподарського кооперативу, не може вважатися його клієнтом або його постачальником, а член виробничого кооперативу не є традиційним працівником, який продає свою працю за ринковою ціною.

Пайовий фонд кооперативів і кас взаємодопомоги є подібним до грошової позики.

Оскільки економічний ризик в цих організаціях полягає у невпевненості щодо отримання прибутку за використання певних засобів виробництва (або невизначені ціни на кінцевий продукт), а в кооперативі капітал не є таким засобом виробництва, то він і не являє собою об'єкт ризику. Він прирівнюється до грошової позики, яка як засіб виробництва має отримувати прибуток за ставками неризикових активів. Пайовий фонд кооперативів і кас взаємодопомоги є не тільки засобом виробництва, він також використовується як гарантія їх платоспроможності стосовно третіх осіб (зокрема банкірів) у випадку їх банкрутства.

Для того щоб члени кооперативу брали відповідну участь у їх фінансуванні, а також для того, щоб вони відповідно підлягали ризику банкрутства, кооперативний рух поступово підійшов до запровадження правила участі у пайовому фонді пропорційно участі в діяльності кооперативу.

Агенти, які не поділяють економічного ризику за діяльність організації, підтримують з нею ринкові відносини і поділяють ризик банкрутства. Всі агенти, які не поділяють ризику за економічну діяльність, підтримують з організацією класичні комерційні стосунки, за яких ціна створюється під час проведення операції. Визначеність ціни в момент проведення операції обумовлює той факт, що ця категорія агентів не ризикує в процесі діяльності даної організації. Однак такі агенти підлягають ризику банкрутства, який виникає тоді, коли організація не в змозі розрахуватися зі своїми боргами. Ризик банкрутства не має нічого спільного з економічним ризиком від діяльності, який залежить від коливань економічного результату.

Агенти, які поділяють економічний ризик, здійснюють контроль над діяльністю організації. Вони можуть бути представлені лише однією особою (випадок підприємця), але в більшості випадків таких осіб багато. До речі, для проведення спільної кооперативної діяльності існування багатьох членів є обов'язковою умовою. Щодо правила голосування в кооперативі, агенти, які поділяють економічний ризик, можуть обрати один з таких варіантів:

а) голосування пропорційно внесеним засобам виробництва (капіталістичні фірми);

б) голосування за принципом: «один член кооперативу - один голос» (кооперативні підприємства). Цей принцип пристосований для організацій, в яких члени мають відносно однакове економічне становище. Коли її стан неоднорідний, це демократичне правило є проблематичним для застосування, а іноді навіть не виконується кооперативними організаціями.

Висновком з «теорії агенції» є те, що основна відмінність між капіталістичними фірмами, кооперативами та касами взаємодопомоги полягає у виборі суб'єктів, які поділяють ризик за економічну діяльність організації. Залежно від того, поділяють його вкладники капіталу, вкладники інших засобів виробництва чи споживачі кінцевого продукту, ми маємо справу з капіталістичною, фірмою, з кооперативом чи касою взаємодопомоги.

Лекція 6

Тема Розвиток кооперативів в аграрному секторі Франції та США

План

1. Французьке кооперативне товариство.

2. Перші сільськогосподарські кооперативи у Франції

3. Види структур кооперативів у Франції

4. Етапи розвитку кооперативних об'єднань в агробізнесі США.

5. Типи та класифікація кооперативів.

6. Принципи сучасних кооперативів в США.

Час 2 год.

Література

1. Кооперативне право. Підручник для кооперат., сільськогосп., економ., юрид. вищих навч. закладів і фак. /За ред. чл..-кор. ПАН України В.І. Демчика. - К.: Ін. Юре. - 1998.

2. Кооперативы сегодня: новая форма организации в сельском хозяйстве / Европейская комиссия / - Люксембург: Офис официальных изданий Европейского сообщества, 1997.

1. Французьке кооперативне товариство

У Франції діяльність кооперативних товариств здійснюється згідно з найважливішими принципами сільськогосподарської кооперації: принцип демократичного управління, принцип відкритих дверей, принцип реалізації діяльності виключно членами, принцип обмеження комерційної діяльності, територіальний принцип, принципи розподілу надлишкових коштів, принцип кооперативних виплат, принцип нарахувань на паї, принцип передачі майна кооперативу у paзi його ліквідації.

Права членів.

Право приймати участь у роботі кооперативу (має право обирати та бути обраним).

Право на отримання інформації.

Право на залишкові кошти (принцип кооперативних виплат).

Обов'язки.

Зобов'язання на обмежений строк, по закінченню якого він може вийти з кооперативу.

Неможливість вийти з кооперативу до закінчення терміну зобов'язання, лише у разі форс-мажорних обставин.

Зобов'язання передачі паїв іншому сільськогосподарському виробнику в paзi передачі прав власності на господарство.

Зобов'язання по внесенню паїв у poзмipi, пропорційному участі в діяльності кооперативу.

Фінансова відповідальність, яка в два рази перевищує poзмip пайового фонду та припиняється тільки через 5 років після виходу члена з кооперативу.

Правила організації діяльності кооперативу.

На Загальних зборах збираються yci члени кооперативу. Вони можуть бути установчими, черговими та позачерговими. В останньому разі їх рішення є чинними тільки якщо зібралося 2/3 скликаних членів кооперативу.

Правління обирається на Загальних зборах, його члени обираються серед членів кооперативу. Воно визначає економічну та фінансову політику кооперативу. Рішення приймаються більшістю голосів. Члени Правління працюють на громадських засадах.

Виконавчий директор кооперативу укладає контракт та отримує зарплату в кооперативі. Саме він підбирає кадри та встановлює розміри зарплат.

У Ревізійну комісію входять ревізори, призначені на Загальних зборах.

3 1972 року члени кооперативу мають можливість обирати Спостережну раду, члени якої обираються серед членів кооперативу. Ця рада призначає та звільняє членів дирекції, до якої можуть бути призначені асоційовані члени i головною метою якої е забезпечити нормальне управління кооперативом.

Управління кооперативу орієнтоване на надання послуг членам, а не на отримання прибутку. Кооператив забезпечує збут продукції та розподіляє прибуток від її реалізації після утримання коштів, затрачених на функціонування кооперативу. Надлишкові кошти, після виділення необхідної кількості на формування резервів, розподіляються між членами у формі кооперативних виплат за правилом пропорційного розподілу. Резервні фонди кооперативу не розподіляються. У випадку розпуску кооперативу паї відшкодовуються по їх номінальній вартості. Решта майна кооперативу має бути передана іншому кооперативу або організації загальної сільськогосподарської opiєнтації.

Законом про координацію сільськогосподарської діяльності від 5 серпня 1960 року було прийняте рішення про перебудову юридичного режиму S.I.C.A (Товариство колективної участi у сільськогосподарській діяльності). Згідно з цим рішенням вони можуть бути трьох форм: товариство ociб, AT та ТОВ.

Закон 1972 року визначив, що S.I.C.A. можуть проводити операції з особами, які не е сільгоспвиробниками, в обсязі, що не перевищує 50 % від розміру товарообігу.

В цьому полягає головна відміна між кооперативами та S.I.C.A. Щодо питань оподаткування, S.I.C.A. сплачує податок на прибуток товариств, але вони можуть вилучати з прибутків, які оподатковуються суму кооперативних виплат, які повертаються членам.

Прийнятий у 1972 році закон визначає:

Предмет діяльності кооперативу: «сільськогосподарські кооперативні товариства мають за предмет діяльності спільне використання ycix засобів полегшення чи розвитку їх економічної діяльності, покращання чи збільшення результату діяльності». Кожен кооператив повинен уточнювати у своєму статуті намічені види діяльності та види продукції

Зобов'язання: тривалість, обмежений територіальний статус та категорії членів; форма управління кооперативом, умови розподілу прибутку.

Hoвi доповнення, які згідно з рішенням Позачергових загальних зборів дозволяють:

реалізувати діяльність з третіми особами в обсязі, який не перевищує 20 % від poзмipy товарообігу,

укріпляти пайовий фонд кооперативу своєчасно встановлюючи номінальну вартість паїв,

«зрівноважувати» голоси на Загальних зборах, щоб надати більше ваги рішенням членів, які мають більше зобов'язань,

допустити до участі в зборах асоційованих членів кооперативу.

2. Перші сільськогосподарські кооперативи у Франції

У Франції кооперативи робітників були засновані у 1830 році. Але сільський сектор ефективно запрацює лише по проходженню декількох десятиріч. Цьому запізненню є кілька пояснень:

домінування традиційних форм організації;

зведення сильними землевласниками нанівець ycix спроб фермерів - орендарів до об'єднання;

існування комісій, схожих на ярмарки - виставки, як1 дозволяли виставляти продукцію та представляти нові j сільськогосподарські технології, не об'єднуючись в організацію.

У 1906 році кооперативам буде надане довгострокове фінансування банком «Креді агріколь». Банк знаходився під опікою держави та мав її гарантію. Протягом першої половини XX сторіччя кількість сільськогосподарських кооперативів значно збільшилася.

Існувало дві форми організації. В областях, де переважали монокультури, створювали спеціалізовані кооперативи, робота яких була орієнтована на один сільськогосподарський продукт.

Утворювалися також i багатогалузеві кооперативи, які намагалися задовольнити yci потреби сільгоспвиробників, створюючи за необхідністю додаткові товариства. Таким чином вони зіграли роль в технічному та економічному розвитку країни.

3. Види структур кооперативів у Франції

Кооперативи у Франції можуть об'єднуватися. Ці об'єднання можуть бути декількох форм:

Федерації, які мають юридичну форму асоціації чи профспілки та виступають представниками кооперативів, захищають їх інтереси;

Об'єднання, кооперативи кооперативів, які реалізують на своєму piвнi операції економічного та технічного характеру, необхідні сільгоспкооперативам.

Незважаючи на зменшення кількості працюючих сільгоспвиробників у західних промислових товариствах наприкінці цього сторіччя, сільськогосподарська продукція часто лишалася зайвою.

Це тому, щоб відповідати потребам своїх членів, кооперативи повинні були:

зменшити собівартість виробництва, використовуючи нові технології;

дотримуватися суворості в управлінні, з метою надання послуг членам за найвигіднішими цінами,

освоювати виробничі галузі налагоджуючи постійне забезпечення ринків продукцією та розвиваючи договірну політику, координувати їх політику, як політику сільськогосподарських профспілок, для забезпечення належного рівня прибутку кооператорами та гідною зарплатою персоналу,

проводити політику контролю за якість сільськогосподарських продуктів для того щоб задовольнити потреби споживачів,

боротися з забрудненнями сільськогосподарського та промислового походження,

проводити діяльність по облаштуванню природного середовища та його збереженню.

За законом icнyє три категорії кооперативів:

кооперативи по виробництву, переробці, зберіганню та реалізації продукції;

кооперативи по спільній купівлі та постачальницькі кооперативи,

обслуговуючі кооперативи, діяльність яких здійснюється на pівні господарств.

4. Етапи розвитку кооперативних об'єднань в агробізнесі США

У США розвиток кооперативних об'єднань почався на початку XIX сторіччя. Всю історію розвитку кооперативного руху з моменту його зародження до сьогодення умовно можна розбити на декілька часових відрізків.

Етапи розвитку фермерських кооперативів:

1 період: 1800-1870 рр. - експериментальний;

2 період: 1870-1890 рр. - етап підтримки та розвитку сільськогосподарських кооперативів

3 період: 1890-1920 рр. - етап швидкого розвитку сільськогосподарських кооперативів маркетингового напрямку;

4 період: 1920-1930 рр. - етап організації великої кількості кооперативів за напрямками певних видів сільгосппродуктів (зернові, молочні, інші);

5 період: 1930-1945 рр. - етап адаптації та пристосування кооперативів
до діючих принципів бізнесу;

6 етап: 1945 - до тепер, часу - етап подальшого зростання кількості
кооперативів, їх різноманітний розвиток, інтеграція, консолідація, модернізація, вдосконалення їх внутрішньої структури та організація як підприємницьких систем.

Перші організації фермерів США з'явилися ще в 1780 році та називалися товариства. їх створювали з метою покращання породності домашньої худоби. Також в цей час мало місце створення інших неформальних об'єднань фермерів так званих «кружків» з взаємної допомоги один одному (каси взаємодопомоги, по збиранню врожаю сільгоспкультур, по розведенню тварин тощо).

Після того, як фермери почали виробляти сільськогосподарської продукції стільки, що нею задовольнялися не тільки свої особисті потреби, але й з'явилися залишки, почали поступово утворюватися маркетингові кооперативи (для продажу сільгосппродукції) та постачальницькі для постачання насіння, добрив тощо. В основній своїй масі вони на початку своєї діяльності носили неформальний характер. На початку 1890 років фермери почали створювати страхові кооперативи. В кінці XVIII століття почався процес створення кооперативів на офіційній основі, чому в більшості сприяло прийняття законів, які допомагали їм організовувати.

Перший етап розвитку кооперативів у 1800-1870 рр. Характеризується тим, що вперше почали з'являтися кооперативні об'єднання, побудовані на принципах взаємодопомоги при розв'язанні певних економічних проблем. Перші кооперативи сформувалися на Північному Сході країни з метою обслуговування виробників молока.

Вже у 1870 році діяло більш як 400 кооперативів цього напрямку (у більшості пов'язане з виробництвом та реалізацією тваринного масла). Кооперативи зернового напрямку почали створюватися в більшості на середньому заході в середині 1850 року. Деякі з них в зміненому вигляді функціонують до теперішнього часу. Постачальницькі кооперативи в той час були створені на північному сході і середньому заході - в зонах найбільш інтенсивного того часу сільського господарства. Фруктові кооперативи вперше були сформовані в Нью-Джерсі в 1870 році.

В ряді штатів приймалися заходи до прийняття кооперативних законів або актів. Перший такий закон був прийнятий в Мічигані, пізніше в Нью-Йорку. Фермери, створюючи у той час кооперативи, прагнули знайти кращі шляхи й форми з тим, щоб ці формування в найкращому вигляді допомагали розв'язувати їх проблеми та потреби.

Другий етап цікавий зусиллями на державному рівні по розробці рішень за допомогою яких можливо здійснити підтримку кооперативам, що формуються. Міністерством сільського господарства США у той період був створений кооператив «Гранде» на національному рівні, який допомагав фермерам по всій країні продавати вироблену сільгосппродукцію та купувати необхідні їм ресурси. В цей період була сформована велика кількість зернових елеваторів, працюючих на кооперативних принципах. К 1890 року в США функціонувало більш однієї тисячі кооперативів, у тому числі із них 75 % молочних, 10 % зернових, 10 % фруктових та 5 % інших видів.

Третій етап визначається тим, що на протягом ЗО років сільськогосподарські кооперативи були створені в усіх штатах країни. Вже 1920 році нараховується 14 тис. кооперативів в усій Америці, обслуговуючих фермерів, з них 12 тис. маркетингових та 2 тис. постачальницьких. Виробничі кооперативи не одержали в США розповсюдження взагалі. В цей же період почався процес формування регіональних кооперативів в масштабах країни. До кінця 1920 року було сформовано 16 таких великих регіональних кооперативів, які мають біля 5 тис. членів у своїх рядах, та обслуговуючих великі географічні території, які нараховують декілька штатів.

Четвертий етап визначається тим, що в цей період знаходять місце процеси удосконалення структур, взаємовідносин між кооперативами, що створилися раніше, їх організаційне оформлення. Важливу роль відіграло прийняття Конгресом США в 1922 р. Закону про кооперативи, згідно якого фермери отримали право формувати кооперативи для продажу своєї продукції без порушення антитрестівських законів. Інші прийняті в цей період законодавчі акти підтримували кооперативний рух на державному рівні та на рівні штату. Саме більшість зараз діючих фермерських кооперативів США були засновані в цей час, тому що з'явилася недійна правова основа для успішної праці.

П'ятий етап характеризується подальшим розвитком кооперативного руху. Відбувалася адаптація сформованих кооперативів до оточуючого ринкового середовища, іншим формам бізнесу. В 30-і роки створювалася система для кредитування фермерів і кооперативів - програма обслуговування потреб фермерів у електроенергії на кооперативній основі.

Шостий етап визначається подальшим розвитком кооперативного руху, розвитком кооперативів, їх інтеграцією, модернізацією, вдосконаленням їх структур, пристосуванням до конкуренції з боку корпорації і інших організаційно-економічних форм бізнесу.

Різні періоди розвитку сільськогосподарських кооперативів в США тісно пов'язані з прийняттям законодавчих актів, які складають правову основу їх функціонування. Перші спроби створення законодавчих актів по регулюванню кооперативної діяльності мають коріння до 1780 р. Ініціатива прийняття таких документів в різні періоди застосовувалась як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів.

Розглядаючи роль федерального уряду у розвитку фермерської кооперації з позицій забезпечення надійної законодавчої основи можна відзначити наступні зворотні моменти:

1) у 1914 р. Закон Сміта Левера створив службу при Міністерстві сільського господарства США, яка почала займатися освітньою діяльністю в кооперативі.

У 1922 р. був прийнятий Закон Каннера-Волстеда, який звільнив фермерів від антимонопольного законодавства для організації маркетингових кооперативів:

У 1926 р. урядом актом була створена служба сільськогосподарських кооперативів у складі Міністерства сільського господарства США.

У 1923 р. урядом була створена Асоціація виробничого кредиту, за допомогою якої фермери отримали доступ до короткострокових та середньострокових кредитів. А в 1933 р. уряд сформував фермерську кредитну систему для фінансування фермерів та їх кооперативів.

У 1935 р. був прийнятий Закон про електрифікацію сільської місцевості, який заклав основу для фінансової допомоги сільським електричним та телефонним кооперативам.