Капітал і прибуток

Ю.Г. Зарембо

КАПІТАЛ І ПРИБУТОК

Содержание

1. Капітал

1.1 Загальна формула капіталу та її протиріччя. Робоча сила як товар

1.2 Виробництво додаткової вартості. Способи підвищення норми додаткової вартості

1.3 Основний економічний закон капіталізму і його роль у розвитку продуктивних сил

2. Прибуток

2.1 Кругооборот і оборот капіталу

2.2 Накопичення і відтворення капіталу

2.3 Капіталістичні витрати виробництва і прибуток. Норма прибутку

2.4 Норма прибутку як показник економічної ефективності

3. Розподіл додаткової вартості

3.1 Середня норма прибутку і ціна виробництва

3.2 Торговий капітал і торговий прибуток

3.3 Позичковий капітал і позичковий процент

3.4 Аграрні відносини.Земельна рента

1. КАПІТАЛ

1.1 Загальна формула капіталу та її протиріччя. Робоча сила як товар

Загальна формула капіталу Г-Т-Г. Тут Г=Г+ДГ, де Г - авансований капітал, а ДГ - приріст авансованого капіталу, додаткова вартість. Загальна формула капіталу Г-Т-Г подібна до формули простого товарного обігу Т-Г-Т. Обидві формули складаються з фаз Т-Г (продаж товару) і Г-Т (купівля товару). Однак у випадку Т-Г-Т кінцевою метою кругообороту виступає задоволення потреб у певному товарі. При обігу грошей як капіталу Г-Т-Г метою і рушійним мотивом є одержання додаткової вартості, зростання багатства, авансованого його власником заради цього як капіталу.

Протиріччя загальної формули капіталу. Капіталіст повинен купити товар за вартістю, продати за вартістю і все ж таки одержати додаткову вартість. Звідки ж виникає додаткова вартість? Припустимо, що капіталісти дістають прибуток за рахунок того, що продають куплений ними товар з націнкою в 10% до його вартості. Але капіталіст виступає одночасно як продавець товару в акті Т-Г і як покупець в акті Г-Т. Виграючи як покупець, він буде програвати як продавець.

Додаткова вартість не може виникнути з товарного обігу, тому що він відбувається на основі обміну еквівалентами. Вона не може виникнути поза обігом: гроші, що лежать у скрині, прибутку не приносять. Зміна вартості капіталу, його зростання можуть відбутися в тому випадку, якщо капіталіст знаходить на ринку такий товар, який при його споживанні створює вартість більшу, ніж його власна вартість. Таким товаром є робоча сила.

Загальна формула капіталу з урахуванням цієї обставини перетворюється у формулу кругообігу капіталу:

Власник капіталу купує товари: робочу силу (РС) і засоби виробництва (ЗП) і поєднує їх у процесі виробництва (В). У підсумку створюється новий товар Т', що має вартість Г більшу, ніж початково авансована на його виробництво вартість, тобто містить додаткову вартість.

Робоча сила стає товаром, коли: 1.робітник юридично вільний, тобто має право розпоряджатися своєю робочою силою на власний розсуд; 2.власник робочої сили позбавлений засобів виробництва і засобів існування і змушений найматися до власника засобів виробництва, щоб мати засоби існування.

Вартість товару робоча сила визначається суспільно необхідним робочим часом, який витрачається для відтворення цього товару, тобто вартістю тих життєвих засобів, які необхідні для відтворення робочої сили. Сюди входить вартість продуктів харчування, одягу й взуття, витрати на житло, послуги медичних установ, витрати на навчання працівника і його дітей і т.п. На вартість робочої сили впливають кліматичні та інші природні умови країни. Так, життя у Фінляндії дорожче, ніж у Мексиці, оскільки в першій з них треба більше витрачати на утримання житла, одяг і взуття, продукти харчування.

На вартість робочої сили впливає історичний момент. Після другої світової війни зарплата робітника в Японії була в 10 разів нижча, ніж у США. Це розходження визначалося історичними обставинами, особливостями розвитку США і Японії.

Вартість робочої сили зростає, оскільки діє закон підвищення потреб: у міру розвитку продуктивних сил з'являються все нові предмети споживання (радіо, автомобілі, телевізори і т.п.), розширюється коло потреб працівника.

Зростають вимоги до знань працівника. Якщо на початку ХХ століття від робітника вимагалося вміння читати й писати, у середині його - середня освіта, то тепер ряд країн ставить своєю задачею дати вищу освіту всім, хто цього хоче. Відповідно зростають витрати на освіту, підвищення кваліфікації, що веде до підвищення вартості робочої сили.

Вартість робочої сили зменшується, бо підвищення продуктивності праці веде до зниження вартості продуктів харчування, одягу та інших засобів існування робітника і його родини. Якщо члени родини робітника (жінки, діти) також продають робочу силу, вартість робочої сили чоловіків відповідно знижується.

Споживна вартість товару робоча сила. Споживна вартість товару полягає в її здатності задовольняти певну потребу покупця. Споживна вартість товару робоча сила виявляється в процесі її використання, тобто в процесі виробництва. Робоча сила в процесі виробництва створює вартість більшу, ніж її власна вартість. Надлишок вартості, створеної працівником понад вартість його робочої сили, є додатковою вартістю. Споживна вартість товару робоча сила якраз і полягає в здатності приносити додаткову вартість.

Ціна товару робоча сила. Заробітна плата при капіталізмі є перетвореною формою ціни товару робоча сила. Як ціна всякого товару, ціна товару робоча сила може відхилятися від його вартості. Так, при недостачі працівників певної спеціальності (як це було з програмістами) ціна товару робоча сила може перевищити його вартість. Це викличе посилену підготовку фахівців саме даної кваліфікації, пропозиція товару зросте, співвідношення попиту та пропозиції зміниться, ціна товару робоча сила знизиться. Якщо існує масове безробіття, пропозиція товару робоча сила перевищує попит на нього, ціна товару робоча сила падає нижче вартості.

Справа виглядає так, начебто робітнику платять за працю, особливо коли мова йде про відрядну зарплату: тут плату встановлюють за виріб, деталь, виконану роботу.

Однак праця не може бути товаром. Щоб працю можна було продати, вона повинна бути уречевлена у якомусь виробі до моменту продажу. Але це можливо, коли робітник має засоби виробництва і продає товари, а не працю.

Припустимо, що робітник за 8 годин створює вартість у 40 дол. Якби він продавав працю, йому слід було б сплатити вартість товару - тобто 40 дол. Але тоді капіталіст не одержав би додаткової вартості.

Праця є внутрішня міра вартості. Але сама вона не має вартості. Робітники продають капіталісту робочу силу, тобто свою здатність до праці. Виглядає це як продаж самої праці. Тому вартість і ціна робочої сили перетворюється в зарплату.

Рівень зарплати. Про рівень зарплати не можна судити по номінальній зарплаті, тобто по тій сумі грошей, яку одержує робітник за продану ним робочу силу. Для визначення рівня плати за робочу силу використовують показник реальної зарплати. Реальна зарплата - та кількість товарів і послуг, які робітник може придбати за свій грошовий заробіток. Реальна зарплата визначається номінальною зарплатою й індексом вартості життя (або купівельною спроможністю грошей).

Вартість товару робоча сила визначається не тільки зарплатою. Частина потреб працівника і його родин задовольняється за рахунок суспільних фондів споживання, частина - за рахунок доходів від особистого підсобного господарства та інших доходів.

У 1989 р. в СРСР сукупний доход робітників та службовців формувався за рахунок зарплати членів родини - на 78,9%, за рахунок виплат і пільг із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допомоги та ін.) - на 7,8%, за рахунок доходів від особистого підсобного господарства - на 2,2%, доходу з інших джерел - на 11,1%. У сукупному доході родин колгоспників ці надходження складали відповідно: 60,2%, 8,1%, 28,4% і 3,3% [Народне господарство УРСР.- К., 1990. - С. 88 - 89].

“Залізний закон зарплати” (теорія мінімуму засобів існування). Ця теорія стверджує, що розмір зарплати при капіталізмі обмежується мінімумом засобів існування. Ф.Лассаль, обґрунтовуючи “залізний закон зарплати”, стверджував, що у випадку підвищення зарплати “внаслідок поліпшення становища робітників кількість шлюбів між ними зросла б, збільшилося б розмноження, робоче населення збільшилося б і, таким чином, збільшилася б пропозиція рук, що звело б робочу плату до попереднього розміру або й нижче. Але заробітна плата не може довго протриматися і нижче розміру, безумовно необхідного для існування, тому що тоді настають виселення, безшлюбність, стримування від дітонародження, і, нарешті, зменшення числа робітників за допомогою убогості, що послаблює пропозицію робочих рук і тому повертає заробітну плату до попереднього розміру” [Лассаль Ф. Сочинения. Т. 11 - М., 1925. - С. 59 - 60].

Теорія “залізного закону заробітної плати” поєднується з теорією народонаселення Мальтуса. Згідно Мальтусу, чисельність населення зростає в геометричній, а засоби існування - в арифметичній прогресії.

Розвиток продуктивних сил спростовує цю теорію. Росте продуктивність праці, зайнятість, виробництво продукції на душу населення. Немає того зв'язку між величиною реальної зарплати і народжуваністю, про яку згадував Ф.Лассаль.

Не можна обмежувати зарплату робітника мінімумом засобів існування. У цьому випадку неможливо буде підготувати працівника з необхідними для сучасного виробництва знаннями. Обмежувати реальну зарплату - значить обмежувати попит, виробництво і можливості одержання прибутку.

Теорія граничної продуктивності поділяє весь продукт на “продукт праці” і “продукт капіталу”. Зарплата всіх робітників відповідно до цієї теорії визначається продуктивністю праці “граничного робітника”. “Граничним робітником” вважається робітник, прийнятий на роботу додатково до уже наявних. Продуктивність праці його є щонайнижчою, а продукт, ним створюваний, є “продуктом праці”. Робітники одержують у вигляді зарплати цей “продукт праці”, а прибуток, який одержують капіталісти, є “продукт капіталу”.

Треба враховувати, що чисельність робітників із все меншою віддачею кожного наступного можна значно збільшувати, одержуючи послідовно граничний продукт, наприклад, 30 тис. дол., 25 тис. дол., 20 тис. дол., 10 тис. дол., 5 тис. дол., 2 тис. дол. і т.д.

Вартість робочої сили визначається величиною суспільно необхідних витрат на її відтворення з урахуванням потреб сучасних продуктивних сил. Якщо вона складає,25 тис. дол. на рік, її не можна знижувати, до 2 тис. дол. на рік, хоча б такий і був продукт “граничного робітника”. Саме вартість робочої сили поряд з нормальним прибутком, буде визначати доцільні межі збільшення чисельності працівників. Немає рації вкладати 25 тис. дол. на рік у змінний капітал, якщо він не принесе нормального прибутку, наприклад, 40 тис. дол. Граничний продукт робітника повинен складати в цьому випадку 25+40=65 тис. дол.

Форми зарплати. Усі численні різновиди зарплати можуть бути зведені до двох основних форм: погодинної і відрядної.

Погодинна зарплата - оплата вартості робочої сили за визначений період її діяльності. Вона може бути погодинною, поденною, потижневою, помісячною. Якщо дана ціна години праці, то поденна чи потижнева зарплата буде залежати від кількості годин праці.

Припустимо, що денна вартість робочої сили в одного робітника складає 80 дол., а в іншого - 56 дол. При тривалості робочого дня 8 годин ціна однієї години праці складе в першому випадку 10 дол., у другому - 7 дол.

Погодинна зарплата застосовується там, де: 1. виробіток від робітника не залежить (автоматичне виробництво, хімічне виробництво, конвеєр і т.п.). Так, працівник, зайнятий загвинчуванням гайок на конвеєрі, повинен за хвилину загвинчувати визначену їх кількість: більше не потрібно, менше - не можна; 2. нормувати виробіток неможливо (наприклад, нічного сторожа) чи недоцільно (наприклад, головного інженера підприємства); 3. вирішальне значення має якість продукції чи робіт (наприклад, складання космічних апаратів).

Погодинна зарплата, як правило, є почасово-преміальною: працівник, що нормально виконує свої обов'язки, одержує певну премію. Працівник позбавляється премії, якщо несумлінно відноситься до своїх обов'язків, допустив того чи іншого роду порушення (дисципліни, технології і т.п.).

Широко застосовуються системи погодинної зарплати, які передбачають контроль виробітку, що зближує їх з відрядною зарплатою.

Система виміряного денного виробітку: розмір зарплати залежить не тільки від часу роботи і кваліфікації робітника, але і від виконання норми виробітку, якості роботи, поведінки робітника.

Система двох ставок: одна тарифна ставка встановлюється для робітників, що виконують норму; інша (підвищена на 15 - 20%) - для робітників, що перевиконують норму.

Відрядна зарплата нараховується в залежності від розміру виробітку. Встановлюються норми виробітку, виходячи з досвіду роботи й аналізу трудового процесу. Визначається розцінка за одиницю продукції (роботи) шляхом ділення поденної зарплати на денну норму виробітку. Розмір зарплати визначають шляхом множення розцінки за одиницю роботи на обсяг виконаної роботи (продукції).

При прямій відрядній оплаті праці зарплата нараховується за незмінною розцінкою на кожну одиницю продукції (робіт). При відрядно-преміальній - до зарплати, яка нарахована за відрядними розцінками, додається премія за додаткові результати в порівнянні з встановленими нормами (зниження трудомісткості, освоєння норм виробітку та ін.).

При відрядно-прогресивній оплаті праці розцінки за одиницю виконаних робіт понад встановлені норми прогресивно збільшуються.

При відрядній непрямій оплаті праці зарплата допоміжним робітникам нараховується в залежності від результату роботи обслуговуваних або основних робітників. Непряма відрядна розцінка визначається поділом тарифної ставки допоміжного робітника на норму виробітку основного робітника, а зарплата - множенням цієї розцінки на виробіток основного робітника.

При акордній системі оплати праці зарплата нараховується не за виконання окремих робіт, а за кінцевий результат: виконання комплексу робіт, будівництво об'єкта, у сільському господарстві - за продукцію.

Колективна форма оплати праці - різновид відрядної зарплати. Оплата проводиться за колективний виробіток (складання машини бригадою, виплавку металу та ін.).

1.2 Виробництво додаткової вартості

Способи підвищення ступеня експлуатації. Припустимо, що протягом робочого дня робітник витрачає предметів праці на 50 дол., а знос засобів праці за цей час складає 10 дол. Таким чином, на вироблені товари за робочий день переноситься вартість засобів виробництва с=50+10=60 дол. Приймемо також, що за робочий день робітник створює нову вартість v+m=40дол., а вартість робочої сили v=20 дол.

Разом вироблений товар буде коштувати T=c+v+m=60+40=100 дол. Витрати виробництва капіталіста рівні його витратам на спожиті засоби виробництва c=60 дол. і робочу силу v=20 дол., тобто c+v=60+20=80 дол. Різниця між вартістю товару T і витратами його виробництва c+v складає додаткову вартість m =T - (c+v) = 100 - 80 = 20 дол.

Звідки виникає додаткова вартість? Вона не може бути результатом збільшення вартості предметів чи засобів праці: вони можуть бути продані за тією ціною, яка існує в даний момент на ринку, і по який ці засоби праці були придбані. Тому завдяки конкретній праці вартість засобів виробництва С переноситься на вартість виробленого товару.

Абстрактна праця створює нову вартість, яка включає еквівалент вартості робочої сили v і додаткову вартість m.

Робітник, навіть якщо йому оплачується цілком вартість його робочої сили, аж ніяк не одержує цілком ту нову вартість, яку він створив. Частина її - додаткова вартість - надходить у розпорядження власника засобів виробництва, перетворюється у прибуток.

Таким шляхом узгоджуються протиріччя загальної формули капіталу: засоби виробництва і робоча сила купуються за вартістю, вироблені робітниками товари продаються також за вартістю, і проте власник капіталу одержує додаткову вартість.

Постійний і змінний капітал. Авансований капітал використовується для придбання засобів виробництва і робочої сили. Вартість засобів виробництва в процесі створення товару не змінюється. Тому капітал, вкладений у засоби виробництва, одержав назву постійного капіталу (позначається буквою C від слова “constantes” - постійний). Та частина капіталу, що витрачається на придбання робочої сили і у процесі створення товару змінює свою величину, одержала назву змінного капіталу (позначається буквою V від слова “veriables” - змінний).

Необхідний і додатковий час. Робочий час, протягом якого робітник створює вартість, що дорівнює вартості робочої сили, називається необхідним робочим часом, а праця, виконана протягом цього часу, - необхідною працею. Частина робочого дня, що залишилася, є додатковим робочим часом, а праця, виконана за цей час - додатковою працею. Вартість, створена додатковою працею, є додатковою вартістю.

У розглянутому вище прикладі вартість робочої сили складає 20 дол., додаткова вартість дорівнює також 20 дол. Отже, робочий день поділяється нарівно на необхідний робочий час і додатковий робочий час. Якщо загальна його тривалість складає 8 годин, необхідний час v = 4 години, додатковий час m = 4 години.

Додаткова праця існує у всіх суспільно-економічних формаціях, починаючи з рабовласницької. Частка її в робочому дні визначається продуктивністю праці. У рабовласницькому суспільстві вона низька. Припустимо, що робочий день - 14 годин, з яких необхідний час складає 10 годин, а додатковий - 4 години. Основну частину робочого часу раб працює для забезпечення себе засобами існування, але виглядає справа так, начебто він працює тільки на рабовласника.

У феодальному суспільстві продуктивність праці вища, вища і ступінь експлуатації. Час роботи на себе і на пана чітко розрізняються, наприклад, З дні на тиждень кріпак працює на себе, а 3 дні - на пана.

У капіталістичному суспільстві при восьмигодинному робочому дні за рахунок високої продуктивності праці робітник забезпечує себе всім необхідним за 2 години роботи, а 6 годин, які залишилися, являють собою додатковий час. Основну частину робочого дня робітник зайнятий створенням додаткової вартості, але справа виглядає так, що він працює для себе, одержуючи за роботу відповідну оплату праці.

Маса і норма додаткової вартості. Позначимо через m - додаткову вартість (від першої букви німецького слова mehrwert). Так само будемо позначати додатковий час і додаткову працю. Через v позначимо вартість робочої сили ( також - необхідний час, необхідну працю). Відношення m до v, виражене у відсотках, є нормою додаткової вартості, що позначається буквою m'. Вона характеризує ступінь експлуатації.

(11.1)

Якщо m=20 дол., v =20 дол., то m =20:20100% =100% .

Згідно наведеним вище даним, у рабовласницькому суспільстві ступінь експлуатації m складає 4:10100%=40%, у феодальному - 3:3100%=100%, у капіталістичному - 6:2100%=300%.

Маса додаткової вартості M визначається величиною змінного капіталу v і ступенем експлуатації m :

(11.2)

Абсолютна додаткова вартість. Припустимо, що робочий день дорівнює 10 годин, з яких необхідний час - 5 годин, додатковий час - також 5 годин. Тоді m = 5:5100%=100%.

Припустимо, що робочий день збільшений до 12 годин. За даних умов виробництва на даній ступені розвитку суспільства необхідний час (вартість робочої сили) - величина постійна. Отже, подовження робочого дня приводить до збільшення додаткового часу до 12-5=7 годин. Ступінь експлуатації зростає до 7:5100=140%.

Межі робочого дня. У XV-XVIII століттях тривалість робочого дня досягала 14-16 годин на добу. Тривалість робочого дня нерідко встановлювалася державою. Після переходу до великомасштабного машинного виробництва необхідність у цьому відпала. Масове впровадження машин призвело до масового безробіття. Прискорився процес банкрутства дрібних товаровиробників. При надлишку робочої сили не було потреби в законодавчому встановленні тривалості робочого дня.

Робочий день має максимальні межі. Вони визначаються, з одного боку, фізичними можливостями людини: вона повинна мати час для відпочинку і задоволення інших фізіологічних потреб. З іншого боку, існують історичні і моральні межі робочого дня. Робітнику потрібен час для задоволення інтелектуальних, соціальних потреб. У свою чергу, ці потреби визначаються рівнем розвитку країни, її економіки, культури, історією формування робітничого класу.

Підвищення інтенсивності праці і ступеню експлуатації. Збільшення інтенсивності праці, як і при подовженні робочого дня приводить до однакового результату - зростає прикладання праці протягом робочого дня. У цьому випадку підвищення інтенсивності праці виступає як засіб одержання абсолютної додаткової вартості.

Припустимо, що при 10-годинному робочому дні і розподілі його навпіл на необхідний і додатковий час інтенсивність праці збільшується на 20%. Прикладання праці зростає на 20%, що еквівалентно подовженню робочого дня до 12 годин колишньої інтенсивності. Необхідний час (у годинах колишньої інтенсивності праці) складає так само 5 годин, додатковий час - 7 годин, а ступінь експлуатації 7:5100%=140%.

Якщо нова, підвищена інтенсивність праці стає суспільною нормою, це рівнозначне зростанню суспільної продуктивності праці. А це веде до створення відносної додаткової вартості.

Відносна додаткова вартість. У міру зростання продуктивності суспільної праці знижується вартість засобів існування робітника і його родини, вартість робочої сили і скорочується необхідний робочий час. Якщо тривалість робочого дня залишається незмінною, зростає додатковий час. Припустимо, що необхідний робочий час при 10-годинному робочому дні скоротився з 5 до 4 годин. Отже, додатковий час збільшився з 5 до 6 годин, а m - з 5:5100%=100% до 6:4100% =150%.

Надлишкова додаткова вартість виникає на тих підприємствах, де продуктивність праці вища від середньої. Товари таких підприємств продаються за більш високою ціною, ніж їх індивідуальна вартість. Різниця в цінах складає надлишкову додаткову вартість.

Припустимо, що в середньому за робочий день на підприємствах країни виробляється 20 виробів. З них 10 виробів треба продати, щоб відшкодувати вартість робочої сили. На даному підприємстві продуктивність праці в 2 рази вище середньої, тобто в розрахунку на робочий день виробляється 40 виробів. З них 10 виробів треба продати, щоб відшкодувати вартість робочої сили, а в 30 виробах буде уречевлена додаткова вартість. Ступінь експлуатації на даному підприємстві складе m=30:10100%=300% у порівнянні з 10:10100%=100% у середньому по країні на виробництві даних товарів.

Надлишкова додаткова вартість подібна до відносної: і та й друга є результатом скорочення необхідного робочого часу. У першому випадку він скорочується внаслідок зростання продуктивності суспільної праці, у другому - продуктивності праці на окремому підприємстві.

Виробництво надлишкової додаткової вартості носить тимчасовий характер. Її одержують окремі підприємства, що застосували нову техніку і технологію. Конкурентна боротьба і погоня за надлишковою додатковою вартістю сприяють все більш широкому застосуванню нової техніки і технології. В остаточному підсумку відбувається зниження ринкової вартості товарів, і надлишкова додаткова вартість на підприємствах, що раніше застосували нову техніку, зникає. Вона знову виникає, якщо буде застосовуватися все більш нова техніка і технологія.

Надлишкова додаткова вартість - важливий стимул розвитку продуктивних сил.

1.3 Основний економічний закон капіталізму і його роль у розвитку продуктивних сил

Капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість у результаті експлуатації найманої робочої сили. Капітал - самозростаюча вартість. Капітал - це не річ, а певне суспільне, виробниче відношення. Капітал виражає виробничі відносини між капіталістами і найманими робітниками.

Промисловий капітал відрізняється від купецького і лихварського, котрі існували ще при рабовласницькому ладі і феодалізмі. Промисловий капітал виникає там, де власник засобів виробництва і життєвих засобів знаходить на ринку вільного робітника як продавця своєї робочої сили. Купецький і лихварський капітал умовами свого існування мають просте товарне виробництво і розвинену сферу обігу.

Промисловий капітал використовується для виробництва додаткової вартості, купецький і лихварський - для перерозподілу створеної вартості. При цьому купецький капітал обслуговує сферу обігу, а функція лихварського капіталу полягає в наданні позичок.

На думку А. Маршала, капітал є сукупність речей, необхідних для виробництва: складних машин, великих фабрик і заводів, складів і запасів готових і неготових матеріалів; він виступає як засоби виробництва, накопичені економікою в результаті своїх продуктивних зусиль; як створені людиною знаряддя виробництва; як будь-які матеріали, відмінні від землі, що можуть бути корисні у виробництві товарів і послуг.

Засоби виробництва стають капіталом при певних виробничих відносинах. Капітал - історична категорія, що виникає там, де з'являється експлуатація найманої праці. Спроба ототожнити засоби виробництва з капіталом служить меті довести, що споконвічно трьом факторам виробництва (капітал, земля, праця) відповідають три види доходу: капітал створює прибуток капіталіста, земля - ренту землевласника, праця - зарплату робітника. Однак такий розподіл - результат існування визначених (капіталістичних) виробничих відносин. Найманий робітник віддає частину створеної ним вартості власнику землі і власнику капіталу в силу встановленого законом і звичаями права їх на власність.

Основний економічний закон суспільно-економічної формації відображає мету розвитку даного виробництва і засоби її досягнення.

Основний економічний закон капіталізму характеризують слова К. Маркса: “Насамперед рушійним мотивом і визначальною метою капіталістичного процесу виробництва є якомога більше самозростання капіталу, тобто якомога більше виробництво додаткової вартості, отже, якомога більша експлуатація робочої сили капіталістом.” [Маркс К., Енгельс Ф. Тв.2-е вид.Т.23.-С.318]

Англійський публіцист Даннінг писав: “Капітал уникає шуму і лайки і відзначається полохливою натурою. Це правда, але це ще не вся правда. Капітал боїться відсутності прибутку або надто маленького прибутку, як природа боїться пустоти Але оскільки є достатній прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10%, і капітал згоден на всяке застосування; при 20% він стає жвавим, при 50% просто готовий скрутити собі в'язи, при 100% він топче ногами всі людські закони, при 300% нема такого злочину, на який він не ризикнув би, хоч би під страхом шибениці.” [Цит. По: Маркс К., Енгельс Ф. Тв.2-вид.Т.23.-С.715].

Прибуток - стимул розвитку продуктивних сил. У погоні за прибутком збільшують обсяг виробництва, створюють нові товари, розширюють їх асортимент, підвищують якість продукції. Показник прибутку - протизатратний, він зацікавлює підприємства в підвищують продуктивність суспільної праці за рахунок економії засобів виробництва і праці. Це стимулює розвиток науки і техніки, підвищення кваліфікації працівників, розвиток продуктивних сил суспільства. Капіталістичний спосіб виробництва поступово втягує на свою орбіту менш розвинені країни світу, сприяючи розвитку їх продуктивних сил.

Прибуток - узагальнюючий показник, в якому враховуються зміни в усіх елементах процесу праці: робочій силі, предметах і засобах праці, а також в споживних вартостях, які створюються в процесі праці. Ця властивість показника прибутку дозволяє однозначно оцінювати варіанти господарських рішень, наслідки діяльності підприємств, порівнювати ефект і витрати на його досягнення. В цьому його перевага в порівнянні з системою оцінки наслідків роботи за 2-3 показниками, яка застосовувалася після 1965 року.

Основний економічний закон капіталізму - критерій ефективності при виборі варіантів вкладення капіталу. Власник певного багатства, яке він використовує як капітал, відчужує його заради одержання прибутку. Прибуток дозволяє оцінювати результати виробництва та його вдосконалення, виходячи з приватних інтересів. Максимальне зростання прибутку власника капіталу виступає як критерій економічної ефективності при оцінці варіантів вкладення капіталу.

Прибуток показує, як зростає багатство власника капіталу. Але приватні інтереси можуть не відповідати суспільним. Орієнтація на максимізацію прибутку як мету діяльності може мати своїм наслідком безробіття і нераціональне використання капіталу.

Орієнтація підприємств на максимізацію прибутку може призвести до кризи перевиробництва. Власник капіталу зацікавлений у всемірному збільшенні виробництва; одночасно він зацікавлений в скороченні витрат на зарплату. Така масова орієнтація власників капіталу врешті решт призводить до того, що постійно відтворюється невідповідність між пропозицією товарів та попитом на них. Попит відстає від виробництва, і це породжує кризи перевиробництва. Держава повинна приймати заходи до зниження темпів зростання виробництва, якщо спостерігається “перегрів” економіки, до збільшення споживання (підвищення розміру мінімальної зарплати, пенсій і т. ін.), щоб уникнути кризи перевиробництва.

Її результатом може стати безробіття частини робочої сили і нераціональне використання частини капіталу. Економічне зростання досягається в основному за рахунок заміщення робочої сили машинами або за допомогою нових технологій. Заміщену робочу силу треба забезпечити новими робочими місцями. Тільки після цього можна розраховувати на зростання виробництва матеріальних благ чи послуг.

Припустимо, що заміщення одного працівника досягається ціною вкладень капіталу у 25 тис. крб., а вартість робочого місця для одного працівника складає 15 тис. крб. Разом для одержання приросту матеріальних благ чи послуг в обсязі річного виробітку одного працівника В_г буде потрібно 25+15=40 тис. крб. вкладень капіталу.

Якщо на розвиток економіки можна направити 40 млрд. крб., їх треба розділити в пропорції 25:15 на заміщення робочої сили і створення робочих місць. У цьому випадку не буде безробіття і витрати на розвиток економіки принесуть максимальний ефект - приріст матеріальних благ і послуг обсягом 1 млн. В_г (припустимо, 6 млрд. крб.)

Не виключено, однак, що витрати на заміщення робочої сили приносять більшу норму прибутку (припустимо, 30%), ніж витрати на створення робочих місць (15%). Тоді можна очікувати, що 40 млрд. крб. будуть спрямовані на заміщення робочої сили. Це приведе до вивільнення 1,6 млн. працівників, для яких не буде робочих місць.

Вигідне з погляду власника капіталу прикладання його (40 млрд. крб. принесуть 4030%=12 млрд. крб. прибутку) буде невигідним суспільству: обсяг виробництва не зросте, а чисельність безробітних збільшиться на 1,6 млн. чол.

Щоб уникнути безробіття, держава приймає міри до створення робочих місць, скорочення тривалості робочого тижня або (як в Індії) обмежує застосування нової техніки і технології, якщо це може привести до масового безробіття.

У преамбулі до другого 5-річного плану Індії вказувалося, що норма прибутку на вкладений капітал не може бути критерієм при виборі варіантів розвитку економіки; таким критерієм є суспільна вигода.

Припустимо, що завод по виробництву за рік 120 тис. виробів можна збудувати при повній механізації і автоматизації виробництва, а також при механізації лише основного виробництва (див. табл.).

Таблиця 11.1

Способи виробництва	Капітальні вкладення (млн. рупій)	Праців-ників (тис. чол.)	Норма прибутку (%)
Повна механізація й автоматизація	900	50	18
Механізація основного виробництва	600	110	12
Різниця	300	60	6

Який з цих варіантів будівництва заводу слід обрати Індії, де існує великий надлишок робочої сили при недостатньому нагромадженні?

За цих умов із суспільної точки зору вигідніший другий варіант: за 900 млн. рупій він дозволяє одержати 180 тис. виробів у рік і зайняти 165 тис. чоловік, тоді як перший - виготовляти 120 тис. виробів і зайняти 50 тис. робітників. Перший варіант припускає, що в порівнянні з другим 300 млн. рупій буде використано на заміщення робочої сили, що не принесе корисного ефекту в умовах масового безробіття.

Прибуток можна отримати як за рахунок збільшення обсягу виробництва, так і за рахунок зниження витрат. Для ефективного управління процесом підвищення продуктивності праці треба виділяти ефект від її підвищення і витрати на його досягнення. В показнику прибутку цей ефект об'єднується з прибутком від зростанням обсягу виробництва, що створює труднощі для оцінки ефективності витрат по підвищенню продуктивності праці.

Карбованець економії на зарплаті в складі показника прибутку прирівнюється карбованцю економії матеріалів чи засобів праці. Але вплив цих форм економії часу на зростання економіки та загального добробуту неоднаковий. Так, економія 6 тис. крб. в рік на зарплаті до реформи означала вивільнення двох працівників, матеріалів - одного працівника і тих капітальних вкладень, які йдуть на створення робочого місця. Економія 6 тис. крб. на засобах праці не еквівалентна економії 6 тис. крб. зарплати: кожен карбованець, витрачений на машину, заощаджує на зарплаті кілька карбованців.

Прибуток неточно характеризує ефект від застосування машин і інших методів підвищення продуктивності праці, а капітал - витрати по її підвищенню.

В першому випадку машина, яка має строк служби Л=10 років, заміщує робітників с зарплатою кожного 2 тис. крб. у рік, в 2-му ручне сортування зберігає матеріали, виробництво яких в розрахунку на одного робітника складає 6 тис. крб. у рік.

В 1-му випадку при виготовленні машини один робітник в рік створює вартість у 6 тис. крб., в 2-му - зарплата одного робітника, зайнятого сортуванням матеріалів, складає 3 тис. крб. у рік.

Таблиця 11.2

	Показники (вартісні - в тис. крб.)		Варіанти
			1-й	2-й
1	Прибуток від зниження собівартості П=С	П	60	60
2	Інвестиції К	К	300	300
3	Норма прибутку (%) (р.1:р.2)	Р'	20	20
4	Строк служби засобів праці (років)	Л	10	1
5	Інвестиції в розрахунку на рік (р.3:р.4)	А	30	300
6	Доход від заміщення робітників Д=П+А. (р.1+р.4)	Д	90	360
7	Вивільнення 1 робітника зберігає		2	6
8	Заміщено робітників (чоловік) (с.5:с.6)	Рз	45	60
9	Один робітник створює інвестицій за рік		6	3
10	Зайнято створенням інвестицій робітників (р.5:р.9)	Рм	5	100
11	Коеф. ефективності витрат по підвищенню продуктивності праці (по заміщенню робочої сили) Ез=Рз:Рм (р.8:р.10)	Ез	9,00	0,60

Витрата капіталу у 300 тис. крб. по обох варіантах приносить однаковий прибуток у 60 тис. крб., і однакову норму прибутку -20%.

Оскільки витрати у рік складають в першому випадку 30 тис. крб., а в другому - 300 тис. крб., щоб отримати прибуток в 60 тис. крб., треба зменшити поточні витрати в першому випадку на 60+30=90 тис. крб., в другому - на 60+300=360 тис. крб. Це означає, що треба замістити в першому випадку 90:2=45 робітників, у другому - 360:6=60 робітників.

Витрати в розрахунку на рік складають в першому випадку 30 тис., а в другому - 300 тис. крб., що є результатом праці на протязі року відповідно 30:6=5 та 300:3=100 робітників.

В першому випадку суспільна продуктивність праці зростає: 5 робітників, що створюють засоби її підвищення, вивільняють 45 робітників. В другому випадку суспільна продуктивність праці падає: щоб вивільнити 60 робітників, довелося зайняти 100 робітників.

У ході нинішньої реформи виявився ряд недоліків орієнтації підприємств і банків на максимальне зростання прибутку. Після переходу до вільних цін монополії скористалися з нагоди збільшити прибуток, підвищуючи ціни на свою продукцію, що стало однієї з причин гіперінфляції. В умовах гіперінфляції підвищену норму прибутку приносять вкладення капіталу в обіг, купівлю-продаж товарів. Це привело до відтоку грошей зі сфери виробництва в сферу обігу і стало однієї з причин кризового падіння виробництва. Сировину стало вигідним вивозити за кордон, а не продавати вітчизняним підприємствам, що привело до їх зупинки і втрат, пов'язаних з недовикористанням робочої сили і засобів виробництва.

Орієнтуючи підприємства на максимізацію прибутку, державі треба приймати міри по нейтралізації негативних наслідків такої орієнтації.

2. ПРИБУТОК

2.1 Кругооборот і оборот капіталу

Промисловий капітал - всякий капітал, який функціонує в сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, транспорті). Кругооборот промислового капіталу виражається формулою:

РС

Г-Т …В…Т…Г

ЗВ

На першій стадії капіталіст за гроші Г купує товари: робочу силу РС і засоби виробництва ЗВ. На другій стадії відбувається процес виробництва В, який завершується створенням товару Т. На третій стадії відбувається реалізація нового товару Т на гроші Г.

На другій стадії відбувається створення вартості і додаткової вартості. На першій і третій стадіях (стадії обігу) вартість і додаткова вартість не створюються; тут відбувається лише зміна форм вартості.

Три форми промислового капіталу: грошова (Г та Г), продуктивна (В) і товарна (Т і Т). Метаморфози капіталу: послідовне перетворення спочатку грошового капіталу в продуктивний, продуктивного в товарний і товарного - знову в грошовий. Грошовий, продуктивний і товарний капітал - не самостійні види капіталу, а форми промислового капіталу, які він послідовно приймає одну за іншою. Промисловий капітал одночасно перебуває у всіх трьох формах. Таким чином, кругооборот промислового капіталу - це його рух, який проходить три стадії, послідовне перетворення капіталу з грошового в продуктивний і потім - у товарний і знову в грошовий.

Оборот капіталу - це кругооборот його, взятий не як окремий акт, а як процес, який періодично відновляється і повторюється. Повний оборот капіталу означає, що капіталісту цілком повертається початково авансований капітал.

Основний капітал - це засоби праці, вартість яких переноситься на продукт праці частинами, за ряд кругооборотів капіталу, і повертається в грошовій формі поступово, у міру зносу засобів праці.

Фізичний знос основного капіталу - результат дії засобів праці (тертя, ударів та ін.) або бездіяльності під впливом сил природи.

Моральний знос основного капіталу - зниження вартості засобів праці внаслідок здешевлення їх відтворення або створення нових, більш ефективних. Моральний знос першої форми відбувається через те, що з підвищенням продуктивності праці в машинобудуванні та інших галузях, які виробляють засоби праці, вони відтворюються дешевше. У результаті цього старі засоби праці втрачають частину своєї вартості. Моральний знос другої форми полягає в тому, що технічний прогрес призводить до створення нової техніки і технології, яка дозволяє зменшити витрати на провадження робіт чи виготовлення виробів.

Припустимо, що верстат вартістю 20 тис. дол. має строк служби 10 років. У рік на ньому виробляють 1000 виробів. Через сім років через появу нових верстатів чи здешевлення виробництва старих конкуренція зменшила витрати засобів праці в розрахунку на виріб до 1,5 дол. Знос у рік по даному верстату дорівнює 20 тис. дол.: 10 років=2 тис. дол. У розрахунку на річний обсяг виробництва (1000 виробів) при продажі продукції надійде 1,51000=1500 дол. Таким чином, втрата від морального зносу складе в рік 2000-1500=500 дол. За три роки втрата складе 1500 дол. Вкладення капіталу у верстат (20 тис. дол.) повернуться не цілком: за сім років надійде 20007=14000 дол., за три роки, що залишилися - 4500 дол., разом 18500 дол. Втрата від морального зносу - 20000-18500=1500 дол.

Амортизація - процес поступового, в міру зносу, перенесення вартості засобів праці на вироблену продукцію, нагромадження коштів, необхідних для заміни засобів праці, які зносилися.

Припустимо, що верстат коштує 10 тис. крб., служить 10 років. Ліквідаційна вартість його (вартість металобрухту і придатних елементів верстата після його ліквідації) - 1,5 тис. крб. Витрати на капітальний ремонт і модернізацію за весь термін служби верстата - 3 тис. крб. Визначимо норму амортизаційних відрахувань на реновацію (повне відновлення) і капітальний ремонт.

Для реновації треба мати до кінця строку служби верстата амортизаційних відрахувань 10-1,5=8,5 тис. крб., а у рік треба накопичувати по 8500:10=850 крб. Таким чином, норма амортизаційних відрахувань на реновацію складає 850:10000=8,5%. Щоб зробити капітальний ремонт і модернізацію, треба в рік накопичувати 3000:10=300 крб. Норма амортизаційних відрахувань на капітальний ремонт складе 300:10000=3,0% у рік. Загальна норма амортизаційних відрахувань 8,5+3,0=11,5%. (З 1988 р. амортизаційні відрахування на капремонт не нараховуються).

Щоб уникнути втрат від морального зносу, використовують прискорену амортизацію. Амортизаційні відрахування при цьому нараховуються нерівномірно, у першу половину строку служби засобів праці нараховують більшу їх частину. Припустимо, що строк служби даного знаряддя праці - 4 роки. За методом суми чисел норми амортизаційних відрахувань по роках визначають у такий спосіб. Сума чисел: 1+2+3+4=10. Норма амортизаційних відрахувань за перший рік - 4:10=40%, за другий - 3:10=30%, за третій - 2:10=20%, за четвертий - 1:10=10%. За першу половину служби даного знаряддя праці нараховуються 40%+30%=70% амортизаційних відрахувань на реновацію.

Припустимо, що амортизаційні відрахування по капіталу із строком служби 4 роки складають 100 тис. франків, або по 25 тис. фр. у рік при рівномірній амортизації. Починаючи з третього року конкуренція знижує амортизаційні відрахування до 15 тис. фр. на рік. Визначимо втрати від морального зносу при рівномірній і прискореній амортизації.

Амортизаційні відрахування (тис. фр.)	Роки
	1	2	3	4
При рівномірній амортизації	25	25	25	25	100
Враховуючи моральний знос	25	25	15	15	80
При прискореній амортизації	40	30	20	10	100
Враховуючи моральний знос	40	30	15	10	95

При рівномірній амортизації за 3-й і 4-й роки треба було нарахувати 25+25=50 тис. фр. Внаслідок морального зносу амортизаційні відрахування складуть 15+15=30 тис. фр. і буду втрачено 20 тис. фр.

При прискореній амортизації втрати від морального зносу будуть лише за 3-й рік і складуть 5 тис. фр. Прискорена амортизація зменшує втрати від морального зносу.

Оборотний капітал витрачається на придбання предметів праці і робочої сили. Вартість його повністю входить у вартість нового товару і цілком повертається за один кругооборот капіталу.

До складу оборотного капіталу включають також малоцінні і такі, що швидко зношуються (мають строк служби менше року), засоби праці.

Постійний капітал	Вартість засобів праці: машин, обладнання, інструментів, будівель, споруд та ін.	Основний капітал
	Вартість предметів праці: сировини, палива, допоміжних матеріалів	Оборотний капітал
Змінний капітал	Вартість робочої сили

Такий поділ капіталу обумовлений, з одного боку, різною роллю постійного і змінного капіталу в створенні додаткової вартості, з другого - різною швидкістю обороту основного й оборотного капіталу.

Час і число оборотів капіталу. Припустимо, що оборотний капітал складає 100 тис. дол. і робить за рік шість оборотів. Основний капітал - 150 тис. дол. Строк служби засобів праці, які його складають, - 10 років. Весь авансований капітал дорівнює 100+150=250 тис. дол. За рік на виготовлену продукцію оборотний капітал перенесе вартість у 1006=600 тис. дол., а основний капітал - амортизаційні відрахування у 150:10=15 тис. дол. За рік авансований капітал зробить (600+15):250=3,02 обороту. Час обороту складе 360:3,02=119 діб.

Щоб визначити число оборотів авансованого капіталу, суму річної амортизації та оборотного капіталу, що обернувся за рік, розділити на авансований капітал.

Число оборотів авансованого капіталу можна визначити, розділивши рік (360 днів) на тривалість одного обороту. Якщо час обороту 120 днів, авансований капітал за рік робить 360:120=3 обороти, 90 днів - 360:90=4 обороти.

Скорочення часу обороту зменшує потребу в оборотному капіталі. Припустимо, що при незмінному обсязі виробництва продукції час обороту скоротився з 90 до 72 днів (число оборотів збільшилося з чотирьох до п'яти). Як зміниться величина оборотного капіталу, якщо він спочатку складав 100 тис. дол.?

При чотирьох оборотах на рік цей капітал забезпечує виробництво і реалізацію продукції на 1004=400 тис. дол. (без амортизаційних відрахувань).

При п'ятьох оборотах для цього буде потрібно 400:5=80 тис. дол. Прискорення обороту капіталу вивільнило 100-80=20 тис. дол.

Економічний ефект від застосування ряду нових технологій полягає, зокрема, у вивільненні оборотного капіталу. Так, природне сушіння березової деревини займає 1,5-2 роки, камерне сушіння - близько 15 діб, сушіння струмами високої частоти - 35 хвилин.

Час сушіння скорочується в другому випадку в порівнянні з першим у 36-48 разів, у третьому в порівнянні з другим - ще в 200 разів.

Час обороту
Час виробництва	Час обігу
Час перебування продуктивного капіталу у виробничих запасах	Робочий період	Час дії природних процесів	Час пе- рерв з організаційних причин	Час купівлі засобів виробництва і робочої сили	Час реалізації виробленої продукції

Час виробництва - час, протягом якого капітал знаходиться в сфері виробництва.

Робочий період - частина часу виробництва, протягом якого предмети праці піддаються безпосередньому впливу праці. Час дії природних процесів - час, протягом якого у предметах праці відбуваються необхідні фізичні, хімічні чи фізіологічні зміни, що відбуваються без впливу праці (визрівання сиру, ріст пшениці, шумування вина та ін.). До часу виробництва відносять теж час перебування продуктивного капіталу у виробничих запасах, і час перерв з організаційних причин.

Крім часу виробництва, час обороту включає час обігу. Час обігу - час, протягом якого капітал перебуває в сфері обігу. Він містить у собі час купівлі засобів виробництва і робочої сили (перша стадія кругообороту капіталу) і час реалізації виробленої продукції (третя стадія кругообороту капіталу).

2.2 Накопичення і відтворення капіталу

Накопичення капіталу - перетворення частини додаткової вартості в капітал. При розширеному відтворенні додаткова вартість поділяється на дві частини: фонд споживання капіталіста (доход) і фонд накопичення (капітал).

Припустимо, що співвідношення постійного і змінного капіталу незмінне і залишається рівним 2:1, а у фонд накопичення спрямовується 60% додаткової вартості. Тоді процес розширеного відтворення буде виглядати таким чином:

І рік 400 c + 200 v + 200m = 800

ІІ рік 480 c + 240 v + 240m = 960

ІІІ рік 576 c + 288 v + 288 m =1152

У перший рік накопичується 60% від 200m, тобто 120 одиниць капіталу. При співвідношенні постійного і змінного капіталу 2:1 на постійний капітал припадає 80c, змінний - 40v. Змінний капітал збільшиться до 240v, додаткова вартість при тому ж ступені експлуатації (100%) також зросте до 240. На наступний рік буде накопичено 60% від 240, тобто 144 одиниці капіталу, що призведе до збільшення постійного капіталу на 96 одиниць, змінного - на 48 одиниць.

Фактори, які впливають на накопичення капіталу. Розмір капіталу, який накопичується, залежить від величини додаткової вартості і пропорцій, у яких вона поділяється на особисто споживаний доход і приріст капіталу. У свою чергу, величина додаткової вартості залежить від ступеня експлуатації робочої сили і від величини застосовуваного капіталу. Підвищення продуктивності суспільної праці веде до підвищення ступеня експлуатації, здешевлення засобів виробництва і робочої сили. Все це збільшує можливості нагромадження.

Технічна будова капіталу - відношення маси засобів виробництва до кількості зайнятих робітників. З часом працівники застосовують все більше засобів виробництва і технічна будова капіталу зростає. Технічну будову капіталу у певній мірі можна охарактеризувати через вартісну його будову. Вартісна будова капіталу - відношення постійного капіталу до змінного - C:V. З часом вартість засобів виробництва змінюється, як правило, вони стають дешевші. Змінюється і вартість робочої сили. Тому вартісна будова капіталу неточно відображає зміни технічної його будови. Органічна будова капіталу є вартісною його будовою, оскільки вона визначається технічною будовою і відображає зміни технічної будови капіталу.

Припустимо, що постійний капітал збільшився з 10 до 40 тис. дол., змінний - з 5 до 20 тис. дол. Чи змінилася технічна будова капіталу, якщо відомо, що вартість засобів виробництва знизилася в два рази, а зарплата залишилася без змін? Якою стала вартісна будова капіталу? Вартісна будова капіталу в першому випадку складає 10:5=2:1. В другому випадку вона складає 40:20=2:1, тобто вартісна будова капіталу не змінилася. Однак робітник застосовує більше засобів виробництва, ніж колись, оскільки вартість останніх знизилася в два рази. В колишніх цінах вони коштували б 80 тис. дол. Таким чином, органічна будова капіталу складає 80C : 20V = 4:1. Органічна будова капіталу - це вартісна будова капіталу, але така, котра відображає зміни технічної будови капіталу. Вона показує, що робітник застосовує засобів виробництва в два рази більше, ніж колись.