Капітал і прибуток

Визначення економічної ефективності капітальних вкладень дещо спрощується, якщо його проводити, порівнюючи приведені витрати С+Е_нК по варіантах. Значення С+Е_нК для першого верстата складає 70+0,1510=71,5 тис. дол., для другого - 69,5+0,1512=71,3 тис. дол. Перевагу віддають варіанту, по якому значення приведених витрат найменше (в нашому прикладі - другому варіанту.)

Строк окупності капітальних вкладень Т є оберненим до коефіцієнта Е показником: Т=1:Е. В розглянутому прикладі капітальні вкладення у 2,0 тис. дол. окупаються за рахунок зниження у рік поточних витрат на 0,5 тис. дол. за 2,0:0,5= 4 роки, тобто Т=4 роки.

В 90-ті роки відбувся перехід до методики, рекомендованої ЮНІДО (див. 1.Беренс В., Хавранек П.М. Руководство по оценке эффективности инвестиций: пер. с англ. Перераб и дополн. изд..- М.:АОЗТ “Интерэксперт”, “ИНФРА-М”, 1995.)

Методика ЮНІДО передбачає використання для оцінки ефективності інвестицій перш за все це показників: чистого дисконтованого доходу (NPV - Net Present Value), внутрішньої норми доходності (IRR - Internal Rate of Return), період (строк) окупності (PBP - Pay Back Period), коефіцієнт чистого дисконтованого доходу КЧДД, або індекс доходності ІД (Profitability Index).

На який з цих показників слід перш за все орієнтуватись при оцінці інвестиційної привабливості варіантів? Який з цих чи з раніш використовуваних показників забезпечує відбір тих варіантів інвестицій, які здатні принести максимум прибутку? Який з варіантів забезпечує максимальне зростання продуктивності суспільної праці?

Порівняємо ефективність двох машин, які забезпечують отримання прибутку за рахунок зниження собівартості. Дані про машини наведені в таблиці 12.1.

Таблица 12.1

Коефіцієнт порівняльної економічної ефективності Е дорівнює в першому випадку 0,30, в другому - 0,20. Але більший прибуток забезпечує варіант з меншою нормою прибутку - другий. За 10 років він принесе прибутку 120 тис. крб., тоді як перший варіант - 90 тис. крб. Інвестиції за 10 років по варіантах однакові - 60 тис. крб., але по другому варіанту треба витратити 60 тис. крб. на початок першого року, а по першому - по 30 тис. крб. на початок першого і шостого років. Якщо привести ефект і витрати на початок першого року, в розрахунку на карбованець інвестицій прибуток складатиме по першому варіанту - 1,15 крб., по другому - 1,43 крб.

Максимум прибутку на вкладений капітал можна отримати, якщо відбирати варіанти за величиною КЧДД - коефіцієнта чистого дисконтованого доходу, а не за нормою прибутку - коефіцієнтом порівняльної економічної ефективності Е.

Слід мати на увазі й інші переваги методики ЮНІДО. Відбір варіантів капітальних вкладень за допомогою коефіцієнта порівняльної економічної ефективності Е чи приведених витрат С + Е_нК базувався на даних про собівартість продукції за рік та капітальних вкладеннях по варіантам. Показники, за допомогою яких оцінюють ефективність інвестицій згідно методики ЮНІДО, базуються на даних про ефект та витрати за весь строк служби інвестицій. Це дозволяє точніше оцінювати ефективність варіантів: адже величина ефекту та витрат по роках служби інвестицій зазвичай коливається. При цьому ефект і витрати дисконтуються, що дозволяє врахувати нерівноцінність різночасових ефектів і витрат.

Дисконтуються, зокрема, амортизаційні відрахування, що впливає на визначення економічної ефективності інвестицій з різними строками служби.

Повернемось до табл.12.1. Амортизаційні відрахування по машинах складають за строк їх служби - по машині, яка служить 5 років, 26712 крб., по машині, яка служить 10 років, - 48666 крб. При рівномірному нарахуванні амортизаційних відрахувань за їх рахунок компенсується від вартості машин: першої - 89%, другої - 81%.

Амортизаційні відрахування не компенсують тих втрат фонду накопичення, які виникли в народному господарстві внаслідок реалізації даного варіанту інвестицій. Народногосподарські наслідки реалізації цих варіантів будуть різними, якщо загальна величина фонду накопичення по народному господарству після завершення нарахування амортизаційних відрахувань по варіантах буде різнитись. Для того, щоб фонд накопичення по варіантах був однаковим, амортизаційні відрахування треба відповідно збільшити. Дисконтування амортизаційних відрахувань дозволяє в певній мірі врахувати цю різницю в народногосподарських наслідках реалізації варіантів інвестицій.

При оцінці фінансової ефективності інвестицій до складу інтегрального ефекту включають чисто фінансові результати, які не відображають змін у виробництві (наприклад, дивіденди по акціях). Це вносить елементи неточності у визначення ефективності варіантів як засобів підвищення продуктивності суспільної праці. В цьому відношенні кращим є підхід до визначення порівняльної економічної ефективності за допомогою коефіцієнта Е чи зведених витрат С + Е_НК : показники ефекту і витрат точніше характеризують зміни, які відбуваються у виробництві, у величині ресурсів робочої сили, додатково задіяної для реалізації варіанту та вивільненої внаслідок його реалізації.

Одночасно показник КЧДД точніше ніж коефіцієнт Е орієнтує на відбір тих інвестицій, які здатні забезпечити максимально можливе зростання продуктивності суспільної праці.

Порівняємо економічну (народногосподарську) ефективність машин як засобів підвищення продуктивності суспільної праці.

Ефективність витрат по підвищенню продуктивності праці визначається за формулою:

Е_з = Р_з : Р_м (1.1)

Припустимо, що по першому варіанту інвестицій Р_з=120, Р_м=20, по другому Р_з=200, а Р_м=50. Тоді значення Е_з у першому випадку дорівнює 120:20=6,00, у другому - 200:50=4,00. Ефективність витрат по підвищенню продуктивності праці у першому випадку вища: кожний працівник, зайнятий створенням засобів підвищення продуктивності праці, вивільняє шість працівників, тоді як у другому випадку - чотирьох.

Приймемо, що вивільнення працівників відбувається завдяки економії уречевленої праці, і кожний працівник мав виробіток В_г=6000 грн. на рік. Таким самим приймемо значення В_г для робітників, які виготовляють машини.

За цих умов вартісні показники ефекту і витрат по варіантах виглядатимуть таким чином. Чиста економія робочої сили складає в першому випадку 120 - 20 = 100, по другому варіанту -200 - 50 =150 працівників. Їй відповідає зниження собівартості продукції в рік ДС в першому випадку на 1006 = 600 тис. грн., у другому - на 1506=900 тис. грн. Амортизаційні відрахування А_м по варіантах дорівнюють відповідно 206 = 120 тис. грн. та 506 =300 тис. грн.

Кількість вивільнених працівників у вартісній формі Э_з характеризується сумою прибутку та амортизаційних відрахувань:

Э_з = ДС + А_м (12.5)

Тоді значення Е_з визначиться за формулою:

Е_з = Э_з : А_м (12.6)

Для першого випадку Э_з=600+120=720 тис. грн., для другого - 900+300=1,2 млн. грн., а значення Е_з відповідно 720:120=6,00 та 1200:300=4,00. Розрахунки значення Е_з по формулі (12.6) співпадають із значеннями Е_з, розрахованими по формулі (1.1).

Помножимо чисельник і знаменник формули (12.5) на Л - кількість років служби інвестицій. При цьому ЛЭ_з перетворюється на Э_зп - грошові надходження за строк служби інвестицій, а ЛА_м - на К_м -вартість інвестицій. Значення Е_з визначатиметься за формулою:

Е_з = Э_з : К_м (12.7)

Приймемо, що значення Л в першому випадку складає 5 років, у другому - 10 років. Тоді значення Э_зп для першого випадку 0,725=3,6 млн. грн., для другого - 1,210=12 млн. грн., а значення Е_з дорівнюють відповідно 6,00 та 4,00. Значення коефіцієнта порівняльної економічної ефективності Е для даного прикладу визначатиметься за формулою:

Е = ДС : К_м (12.8)

З формули (12.8) витікає, що ДС =ЕК_М. З врахуванням цього Э_зп перетворюється у Э_зп =ЕК_МЛ + К_М, а формула (12.7) на:

Е_з = ЕЛ + 1 (12.11)

Якщо Е=0,20, то при Л=5 років Е_з=2,00, при Л=10 років Е_з =3,00 і т.д.

Варіанти інвестицій з однаковим значення Е не рівноефективні як засоби підвищення продуктивності суспільної праці.

Значення КЧДД, якщо не дисконтувати ефект і витрати, визначатиметься за формулою

КЧДД = ДСЛ : К_м (12.12)

Це співпадає с формулою (12.7), якщо врахувати, що

КЧДД = Е_з - 1

Відбір варіантів підвищення продуктивності праці слід вести за показником Е_з, або - при використанні вартісних показників - за показником КЧДД, який є модифікацією коефіцієнта Е_з.

3. РОЗПОДІЛ ДОДАТКОВОЇ ВАРТОСТІ

3.1 Середня норма прибутку і ціна виробництва

Норми прибутку в різних галузях виробництва різні. Це визначається різною органічною будовою капіталу, швидкістю обороту змінного капіталу, різними нормами додаткової вартості в галузях.

Припустимо, що органічна будова капіталу по трьох галузях виробництва, дані про які наведені в табл. 13.1, різна. Відповідно відрізняються норми прибутку на вкладений капітал: у третій галузі норма прибутку складає 30%, тоді як у першій - 10% (для спрощення приймається, що весь постійний капітал, включаючи основний капітал, обертається за рік).

Таблиця 13.1

Якщо товари будуть продаватися по вартості, капіталісти в різних галузях виробництва будуть одержувати різні норми прибутку. Однак конкурентна боротьба між капіталістами приведе до того, що товари будуть продаватися не за вартістю, а за ціною виробництва, що забезпечує в різних галузях рівні норми прибутку на вкладений капітал.

Міжгалузева конкуренція - конкурентна боротьба між капіталістами різних галузей за більш вигідне прикладання капіталу. Капіталісти першої галузі, де капітал приносить 10% прибутку, будуть вилучати свій капітал для того, щоб вкласти його в третій галузі, де він приносить 30% прибутку. У результаті цього в третій галузі виробництво збільшиться, пропозиція товарів перевищить попит, ціна на товар впаде нижче вартості. У першій галузі виробництво скоротиться, попит перевищить пропозицію, ціни піднімуться вище вартості.

Результатом переливу капіталу з галузі в галузь стане вирівнювання норм прибутку на капітал у різних галузях виробництва.

Середня норма прибутку - рівна для капіталів різних галузей норма прибутку. Вона дорівнює відношенню всієї додаткової вартості до всього промислового капіталу. У розглянутому прикладі питома вага капіталу, вкладеного в різні галузі, прийнята однаковою. Тому середня норма прибутку (20%) у цьому випадку може бути обчислена як середнє арифметичне норм прибутку різних галузей: (10+20+30): 3=20%. У дійсності питома вага капіталів, вкладених у галузі з низькою, високою і середньою органічною будовою капіталу, істотно відрізняється. Відповідно буде формуватися середня норма прибутку.

Ціна виробництва. У результаті міжгалузевої конкуренції капіталів товари продаються не за вартістю, а за ціною виробництва. Ціна виробництва дорівнює витратам виробництва плюс середній прибуток :

Ц = C + V + P . (13.1)

Висновок про те, що товари продаються при капіталізмі за ціною виробництва, а не за вартістю, не суперечить теорії трудової вартості. Загальна сума цін виробництва дорівнює сумі вартостей товарів. Витрати на постійний і змінний капітал у складі цін виробництва відповідають вартості спожитих засобів виробництва і робочої сили. Зміни вартості засобів виробництва і робочої сили приводять до зміни величини витрат виробництва, а отже, - цін виробництва. Таким чином, закон вартості продовжує керувати рухом цін.

Ціна виробництва - перетворена форма вартості. Ті виробничі відносини, що характеризують вартість, на більш високій стадії розвитку товарного виробництва - при капіталізмі модифікується з урахуванням міжгалузевої конкуренції капіталів. Міжгалузева конкуренція капіталів приводить до перерозподілу додаткової вартості.

У міжгалузевій конкуренції капіталів бере участь також капітал, зайнятий у торгівлі й у сільському господарстві. Тому середня норма прибутку формується з урахуванням капіталів, вкладених у торгівлю та сільське господарство.

3.2 Торговий капітал і торговий прибуток

Торговий капітал - це капітал, який зайнятий в сфері обігу, реалізацією товарів. В процесі виробництва він участі не бере. Рух його відбувається за формулою Г-Т-Г, він приймає форми лише грошового і товарного капіталу.

В докапіталістичних формаціях торговий капітал був самостійним і пануючим видом капіталу. Він забезпечував обмін продукцією дрібних товаровиробників, а також надлишками продукції рабовласницьких і феодальних господарств. Торговий прибуток формувався за рахунок частини вартості продукції, її джерелом був додатковий продукт, який створювався при виробництві товарів.

В цей час переважала зовнішня торгівля. Торговий капітал сприяв перетворенню простого товарного виробництва у капіталістичне, розкладу феодального суспільства.

Торговий капітал - частина промислового капіталу, яка відособилася. Відособлення торгового капіталу скорочує витрати обігу, пов'язані з реалізацією товарів. Торговий капітал менший за ті додаткові капітали, які вимушені були б фінансувати промислові капіталісти, якби вони самі займалися реалізацією товарів. Спеціалізація певних фірм на реалізації товарів створює кращі умови для вивчення попиту, ринку, дозволяє швидше продати товар, ніж це могли б зробити промислові капіталісти.

Торговий прибуток виступає як різниця між продажною і купівельною ціною товару. Звідси точка зору, згідно якої торговий прибуток є надбавкою до ціни виробництва товару, а якщо розглядати увесь суспільний капітал - до вартості товару. В дійсності торговий прибуток формується за рахунок додаткової вартості, створеної в процесі виробництва товару. Промислові капіталісти залишають частину додаткової вартості торговим капіталістам за послуги в реалізації товару, продаючи їм товари за ціною нижчою від вартості (ціни виробництва).

Механізм утворення торгового прибутку розглянемо на такому прикладі. Припустимо, що весь промисловий капітал складає 900 млн. ф. ст. і складається з 720с+180m. При нормі додаткової вартості m=100% значення m=180 млн. ф. ст. При умові, що вартість всього постійного капіталу повністю переноситься на продукт протягом року, ціна виробництва продукту промислового виробництва ( яка співпадає з вартістю його сукупного продукту) складе 720с+180v+180m=1080 млн. ф. ст., а середня норма прибутку - 180m:(720с+180m)=20%.

В міжгалузевій конкуренції капіталів за більш вигідне застосування бере участь і торговий капітал. Якби норма прибутку в промисловості була вищою, ніж в торгівлі, капітал з торгівлі став би вилучатися і переходити в промисловість. Це привело б до зниження середньої норми прибутку в промисловості і підвищенні її в торгівлі. Процес продовжувався б до тих пір, поки в промисловості і торгівлі сформувалася б середня норма прибутку.

Припустимо, що торговий капітал складає 100 млн. ф. ст. Таким чином, у вирівнюванні норми прибутку бере участь капітал 900+100=1000 млн. ф. ст., і середня норма прибутку на цей капітал складає 180:1000=18%.

У відповідності з цією середньою нормою прибутку маса прибутку, яку отримують промислові капіталісти, складе 90018%=162 млн. ф. ст., а прибуток торгових капіталістів 10018%=18 млн. ф. ст.

Для того, щоб торгові капіталісти могли отримати належний їм прибуток, вони повинні купити товари у промислових капіталістів за ціною нижчою від вартості (ціни виробництва) на 18 млн. ф. ст. Ціна їх покупки торговими капіталістами складе 1080-18=1062 млн. ф. ст.

Витрати обігу - витрати, пов'язані з організацією реалізації товарів. Вони поділяються на чисті і додаткові. Чисті витрати обігу - витрати, обумовлені самим процесом купівлі-продажу: на утримання торгових приміщень, контор, на рекламу, ведення обліку, на оплату праці торгових працівників і т.п. Чисті витрати обігу не створюють нової вартості. Вони компенсуються за рахунок додаткової вартості.

Приклад. Продовжимо розглянутий раніше приклад. Припустимо, що чисті витрати складають 10 млн. ф. ст. Вони компенсуються за рахунок додаткової вартості 180 млн. ф. ст. Це призведе до зменшення тієї додаткової вартості, яка буде розподілена між промисловими і торговими капіталістами, до 170 млн. ф. ст. Середня норма прибутку на весь капітал складе тепер 170:1000=17%. З прибутку 170 млн. ф. ст. промисловим капіталістам поступить 90017%=153 млн. ф. ст., торговим - 10017%=17 млн. ф. ст.

Промислові капіталісти повинні продати свої товари за 900+153=1053 млн. ф. ст. Торгові капіталісти продають їх за вартістю - 1080 млн. ф. ст., різниця 1080-1033=27 млн. ф. ст. поступить в розпорядження торгових капіталістів, які направлять 10 млн. ф. ст. на оплату чистих витрат обігу, а 17 млн. ф. ст. використають як прибуток.

Додаткові витрати обігу пов'язані з продовженням процесу виробництва. Це витрати на доробку, фасування, зберігання товарів, доставку їх до місця реалізації, тобто на доведення товарів до повної готовності. Вони ідентичні витратам виробництва. Праця робітників, зайнятих перерахованими вище операціями, переносить на вартість товару вартість спожитих засобів виробництва і створює нову вартість (в т.ч. споживну вартість). Додаткові витрати обігу збільшують вартість товару, за рахунок чого відбувається їх відшкодування і отримує прибуток торговий капіталіст.

Особливості експлуатації найманих робітників в торгівлі. Наймані робітники в торгівлі не створюють додаткової вартості (коли мова йде про чисті витрати обігу). Вони створюють участь торгового капіталу в тій додатковій вартості, яку промислові капіталісти віддають торговим.

Припустимо, що протягом двох годин торговий робітник продає товари, в яких закладена додаткова вартість у 50 дол., яка призначена власнику торгового капіталу і направляється ним на купівлю робочої сили. Протягом решти шести годин торговий робітник реалізує товари, які містять додаткової вартості на 125 дол. Ця додаткова вартість утворює прибуток торгового капіталіста. Ступінь експлуатації торгового працівника у цьому випадку складе 125:50100%=250%.

Одним з джерел торгового прибутку виступає експлуатація торговим капіталом дрібних товаровиробників. Відбувається це шляхом нееквівалентного обміну: продукція дрібних товаровиробників скуповується за заниженими цінами, засоби виробництва продаються їм за завищеними цінами. Як відповідь на такий нееквівалентний обмін виникає споживча і постачальницько-збутова кооперація.

3.3 Позичковий капітал і позичковий процент

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який приносить процент. Він подібний до лихварського капіталу, який був поширений в докапіталістичних формаціях. Але лихварський капітал приносив високий процент за рахунок вилучення частини не лише додаткового продукту, але й в ряді випадків - необхідного продукту. Позичковий капітал на відміну від лихварського є економічною категорією капіталізму. Джерелом позичкового процента є додаткова вартість, створена завдяки застосуванню промислового капіталу.

Формула руху позичкового капіталу Г-Г. Вона створює враження, що гроші самостійно, окремо від процесу виробництва, здатні приносити прибуток. Насправді рух позичкового капіталу може бути представлений таким чином:

Г-Г-Т…В…Т-Г-Г

Перший акт (Г-Г) означає передачу грошового капіталу в позику, після чого здійснюється кругообіг промислового капіталу, який закінчується отриманням нової суми грошей Г, до складу якої входить додаткова вартість. Останній акт тут (Г-Г) означає повернення зайнятої суми позичкового капіталу з процентом.

Джерела позичкового капіталу: грошові капітали, які тимчасово вивільняються в процесі кругообігу капіталу; кошти пенсійних фондів, які тимчасово не використовуються, а також страхових компаній, профспілок, бюджетні кошти і т.п.; грошові заощадження населення, які акумулюються ощадкасами і банками; грошові кошти рант'є, що живуть за рахунок процентів, які поступають від надання цих коштів в позику.

Позичковий процент - та частина додаткової вартості, яку промисловий або торговий капіталіст виплачує власнику капіталу, взятого ним у кредит. Позичковий капітал промислові капіталісти використовують для отримання додаткової вартості. З отриманого на цей капітал середнього прибутку частину вони віддають як плату за користування позичковим капіталом. Інша частина прибутку залишається у функціонуючих капіталістів як підприємницький доход.

Норма процента і фактори, що її визначають. Норма процента - відношення суми доходу на позичковий капітал до величини цього капіталу. (Синонім: рівень процента).Так, якщо на капітал 200 тис. дол., відданий в позику, отримано річний доход 9 тис. дол., то норма процента складе 9:200100%=4,5%.

Середня норма процента визначається за тривалий період часу. Ринкова норма процента щоденно складається на грошовому ринку під впливом попиту і пропозиції. Середня норма процента тим вища, чим вища середня норма прибутку. Окрім цього, вона визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Чим вищий попит на грошовий капітал, тим вища норма процента. В період кризи, коли є труднощі з реалізацією товару, зростає потреба в готівкових коштах. Норма процента в цей час значно збільшується. У фазі депресії ціни низькі, виробництво не приносить прибутку або ж прибуток незначний. Власники грошового капіталу утримуються від його застосування, пропозиція позичкового капіталу перевищує попит на нього, норма процента падає.

Існує також думка, що норма процента близька до того темпа економічного росту (і збільшення капіталу), який може бути досягнутий при ефективності витрат на мінімально припустимому рівні.

Лібор (libor) - середня ставка відсотка, по якій лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют. Лібор зазвичай застосовується як базисна ставка відсотка при наданні середньострокових банківських кредитів на умовах процентної плаваючої ставки. При цьому лібор визначає нижню змінну границю ціни кредиту протягом кожного погодженого періоду, що зазвичай складає 3-6 місяців, а незмінною є маржа (spread), яка залежить від надійності позичальника. Маржа (у банку) - різниця між процентними ставками по кредитах і внесках.

Аналогічні лібору ставки ПІБОР (у Парижі), СІБОР (у Сінгапурі), КІБОР (у Кувейті), ЛЮКСИБОР (у Люксембурзі). Рівні всіх цих ставок при нинішньому тісному зв'язку регіональних центрів світового ринку відрізняються один від одного несуттєво.

"Прайм-рэйт" (prime rate) - мінімальна процентна ставка по незабезпечених короткострокових позичках (позичках, які не обумовлені конкретними цілями кредитування), встановлювана американськими комерційними банками при кредитуванні першокласних (найбільш надійних) позичальників. У Західній Європі аналогічні ставки називаються базовими. "Прайм рейт" є центральною ланкою всієї системи процентних ставок, що застосовуються комерційними банками по різних видах операцій для різних видів позичальників.

Вартість кредиту - сума, виплачувана за користування кредитом. Включає процентну ставку, комісії і збори, страхову премію. Фіксовані процентні ставки незмінні на весь термін кредиту, плаваючі переглядаються через погоджені проміжки часу (зазвичай через 3 і 6 місяців) в залежності від ситуації на ринку позичкового капіталу. Процентна плаваюча ставка складається з двох частин: базової ставки, у якості якої найчастіше використовується лібор, і надбавки, яка називається маржею або спред, яка є предметом домовленості між позичальником і кредитором. У банківській практиці комісія - плата банку за проведення операцій, виконуваних за дорученням клієнтів.

Процентна ставка диференціюється за строками кредиту і депозиту. Відповідно розрізняються довгострокові, середньострокові і короткострокові процентні ставки. Реальні процентні ставки розраховуються як різниця між номінальними процентними ставками і темпами інфляції. Рівень процентної ставки залежить від співвідношення попиту та пропозиції на кредитні ресурси.

Строк кредиту може бути повним чи середнім. Повний строк - період часу від початку використання плюс пільговий період плюс термін погашення. Строк використання по банківському кредиту - це строк, протягом якого позичальник використовує позичку для оплати своїх зо- бов'язань .Пільговий (граціонний) період - період часу від моменту закінчення використання до початку погашення кредиту. Строк погаше- ння - час, протягом якого відбувається повна виплата основного боргу, відсотків і комісій, нарахованих по основному боргу. Середній строк кредиту при рівномірному погашенні кредиту дорівнює половині строку використання, пільговому періоду і половині строку погашення.

Амортизація боргу (debts amortization) - оплата позик чи облігацій за допомогою регулярних платежів. Як правило, амортизація боргу по довгострокових кредитах відбувається на річній основі. На деяких бонах (облігаціях) друкують графік амортизації, який відображає позичку, що повертається, і відсоток.

Приклад розрахунку за отриманий кредит. Засіб праці вартістю 300 тис. дол. зі строком служби три роки отримано за лізингом. За кредит беруть 9% на рік. Грошові надходження за перший рік 100 тис. грн. та 100 тис. дол., за другий -110 тис. грн. та 110 тис. дол., за третій - 120 тис. грн. та 110 тис. дол. За 2 грн. можна отримати 1 дол. Чи вигідний лізинг?

Надходження від використання засобу праці, отриманого по лізингу, дають можливість повернути кредит, сплатити проценти по ньому, а також отримати певний прибуток.

3.3 Аграрні відносини. Земельна рента та орендна плата

Аграрні відносини - виробничі відносини в сільському господарстві, обумовлені характером землеволодіння і землекористування. Аграрні відносини при капіталізмі характеризуються монополією приватної власності на землю, що збереглася з часів феодалізму, і застосуванням найманої праці. Одночасно в сільському господарстві існує багато дрібних товаровиробників, які ведуть господарство на своїй чи орендованій землі. У ряді країн зберігаються пережитки докапіталістичних аграрних відносин. Аграрні відносини в капіталістичному суспільстві у своєму класичному вигляді характеризуються наявністю класів: землевласників, капіталістів-орендарів і найманих робітників.

Земельна рента - грошова сума, яка сплачується за користування землею за рахунок надлишку додаткової вартості понад середній прибуток. Земельна рента сплачується у вигляді орендної плати. Але в орендну плату, крім земельної ренти, входить також плата за ті споруди і будинки, які знаходяться на даній ділянці землі.

Приклад. Землевласник здав в оренду ділянку землі з будівлями вартістю 100 тис. дол., які мають строк служби 20 років. Орендар платить орендну плату - 20 тис. дол. за рік. Банк за кредит бере 4% у рік. Чому дорівнює земельна рента?

За користування будівлями треба заплатити: амортизаційні відрахування по них у рік 100:20=5 тис. дол., а також процент за користування кредитом (у вигляді вартості будівель) - 1004%=4 тис. дол., разом 5+4=9 тис. дол. Решта: 20-9=11 тис. дол. - це земельна рента.

Основні види земельної ренти - диференціальна й абсолютна. Крім того, існує монопольна рента, рента на будівельні ділянки і рента у видобувній промисловості.

Диференціальна земельна рента I - додатковий прибуток, який одержують за рахунок більш високої продуктивності праці на відносно кращих земельних ділянках, і який являє собою надлишок додаткової вартості над середнім прибутком. Диференціальна рента І - різниця між суспільною ціною виробництва, яка визначається витратами виробництва на гірших землях, та індивідуальною ціною виробництва на кращих і середніх землях.

Земельні ділянки розрізняють за родючістю. Значна частина витрат у рослинництві є умовно-постійною: вони пов'язані з обробкою землі, в розрахунку на гектар однакові, незалежно від величини врожаю. Тому витрати виробництва в рослинництві в розрахунку на одиницю продукції багато в чому залежать від урожайності. У нашому прикладі ціна виробництва одного центнера продукції на ділянці В (20 дол.) у півтора рази менша, ніж на ділянці А (30 дол.).

Індивідуальна ціна виробництва одного центнера продукції на ділянках відрізняється. Але на ринку продукції буде продаватися за одною ціною. Суспільна ціна виробництва в сільському господарстві визначається ціною виробництва на гіршій за родючістю ділянці, продукція якої ще необхідна для задоволення суспільних потреб у ній. У нашому прикладі суспільна ціна виробництва дорівнює 30 дол/ц, оскільки такою є індивідуальна ціна виробництва на гіршій за родючістю ділянці, яку ще необхідно використовувати, щоб задовольнити потреби у сільськогосподарській продукції.

Орендар ділянки Б при ціні 1 ц продукції 30 дол. компенсує свої витрати капіталу і отримає середній прибуток, а також ще й 6 дол. надприбутку - диференціальну ренту. Усього ділянка Б принесе 65=30 дол. диференціальної ренти. Орендар ділянки В одержить її у розрахунку на центнер 10 дол., на ділянку - 610=60 дол.

Умовою перетворення цього надприбутку в диференціальну ренту I за родючістю виступає наявність монополії, яка виникла внаслідок обмеженості землі -- монополії на землю як об'єкт господарювання. Суть цієї монополії в тому, що на даній ділянці землі може вести виробництво тільки той, хто орендує її, тобто кожна ділянка землі монополізована тим, хто веде на ній господарство, і ніхто інший не має права прикладати в цей час до тієї ж ділянки свій капітал.

Обмеженість кращих і середніх земель приводить до того, що в сільському господарстві регулюючою ціною виробництва є ціна продукту, створеного на гірших землях. У промисловості ж суспільна ціна виробництва визначається середніми умовами виробництва.

Що відбудеться у випадку, якщо суспільна ціна виробництва в сільському господарстві буде визначатися середніми умовами виробництва? Повернемося до наведеної вище таблиці.

Приймемо, що загальний попит на дану продукцію не змінився і складає так само 4+5+6=15 ц. Індивідуальна ціна виробництва в середніх умовах - 24 дол. за 1 ц. Якщо такою стане суспільна ціна виробництва, орендар, який господарює на гіршій ділянці землі, за 4 ц продукції одержить 244=96 дол. Виробництво не принесе йому не тільки середнього прибутку, він не зможе повернути навіть вкладений капітал (100 дол.). Виробництво на цій ділянці землі припиниться.

Попиту в 15 ц тепер буде протистояти пропозиція в 11 ц продукції, яку зможуть дати краща і середня ділянки. У результаті перевищення попиту над пропозицією ціна буде зростати доти, поки не стане можливим одержати додатково потрібні 4 ц. У нашому прикладі для цього ціна повинна зрости до 30 дол. за 1 ц. При такій ціні стане доцільним виробництво на гіршій ділянці землі: орендар за 4 ц виручить 120 дол., що дозволить повернути вкладений капітал (100 дол.) і отримати середній прибуток (20 дол.).

Не виключено, що суспільні потреби і попит зростуть так, що буде потрібно освоїти ще одну ділянку землі, яка дає 3 ц продукції. Роль гіршої ділянки перейде до неї, а суспільна ціна виробництва складе (100+20):3=40 дол. за 1 ц. Таке відбудеться в тому випадку, якщо розвиток сільського господарства відбувається екстенсивним шляхом, при незмінній техніці і технології.

При інтенсивному розвитку сільського господарства не виключено, що нова техніка і технологія дозволять одержати 4 ц продукції з меншими витратами, ніж на ділянці А. Коли необхідність в оброблені цієї ділянки відпаде, а роль гіршої буде виконувати ділянка Б, індивідуальна ціна виробництва на цій ділянці (24 дол. за 1 ц) стане суспільною ціною виробництва.

Диференціальна рента І за місцем розташування виникає на ділянках землі, які ближче розташовані до ринків збуту. Суспільна ціна виробництва визначається індивідуальними витратами виробництва на гіршій ділянці землі ( що включають у себе і витрати транспорту). На ближче розташованих ділянках менші витрати на перевезення продукції, тому тут дістають додатковий прибуток, що перетворюється в диференціальну ренту I за місцем розташування.

Диференціальна рента II виражає такі відмінності в продуктивності рівновеликих капіталів, вкладених в одну й ту саму ділянку, які обумовлюються зміною економічної родючості ґрунту. Економічна родючість ґрунту змінюється внаслідок інтенсифікації сільського господарства: більшого застосування машин, добрив, меліорації ґрунту і т.п. Це вимагає додаткових вкладень капіталу в ділянки землі, що вже використовуються

Приклад утворення диференціальної ренти II. Припустимо, що на кращій ділянці землі (у нашому прикладі - ділянці В) здійснені додаткові вкладення капіталу - 100 дол., які приносять 8 ц продукції. Індивідуальна ціна виробництва 1 ц складе (100+20):80=15 дол. При збереженні колишньої ринкової ціни (30 дол. за центнер), це дозволить дістати додатковий прибуток 30 -15 =15 дол. на кожному центнері. Усього ж додаткові вкладення капіталу в 100 дол. принесуть крім середнього прибутку (20 дол.), ще і надприбуток - 158=120 дол. Цей надприбуток і є диференціальною рентою II, що виникає в результаті інтенсифікації виробництва, додаткових вкладень капіталу.

Розмір земельної ренти визначається в момент підписання договору оренди. До закінчення строку оренди прибуток від додаткових вкладень капіталу буде одержувати орендар, який вклав цей капітал. Але при переукладанні орендного договору прибуток від додаткових вкладень капіталу (наприклад, від меліорації земель) привласнить землевласник. Тому між орендарем і землевласником відбувається боротьба за строки оренди: перший зацікавлений у його продовженні, другий - у скороченні строків оренди.

Сьогодні питання про терміни оренди вирішені на користь орендаря: щоб зацікавити його в інтенсифікації виробництва, орендний договір укладається на 50, 99 років; він може бути довічним із правом передачі земельної ділянки в спадщину.

Абсолютна рента. Найгірші з оброблюваних ділянок землі диференціальної ренти не приносять. Але за умов, коли існує монополія приватної власності на землю, земельну ренту треба платити і за користування гіршими ділянками землі, інакше власник землі не дозволить вкласти в неї капітал.

Орендар може сплатити земельну ренту в тому випадку, якщо ціна сільськогосподарських продуктів дозволить йому не тільки повернути витрачений капітал, одержати середній прибуток, але й мати надлишок для сплати абсолютної ренти.

У результаті монополії приватної власності на землю ціни сільськогосподарської продукції піднімаються вище цін її виробництва, обумовлених витратами в гірших умовах виробництва.

Джерелом абсолютної ренти є надлишок додаткової вартості над середнім прибутком, який утворюється внаслідок більш низької органічної будови капіталу в сільському господарстві.

Приклад. Приймемо, що середня органічна будова капіталу для всіх галузей промисловості складає 80С+20V. При нормі додаткової вартості m=100% у результаті міжгалузевої конкуренції капіталів сформувалася середня для всієї промисловості норма прибутку 20%. У сільському господарстві органічна будова капіталу 60С+40V. При нормі додаткової вартості 100% це забезпечує норму прибутку на вкладений у сільське господарство капітал 40%.

У промисловості існує вільний перелив капіталу. Тому капіталісти галузей з низькою органічною будовою капіталу не в змозі вдержати і привласнити той надлишок прибутку понад середній, котрий тут виникає. У сільському господарстві таку можливість має землевласник. Орендар погодиться одержувати з даної земельної ділянки середній прибуток, надлишок понад нього привласнить землевласник як плату за користування землею - абсолютну ренту.

Абсолютна рента є різницею між вартістю сільськогосподарського продукту і його ціною виробництва. У прикладі, який розглядається, вартість сільськогосподарської продукції дорівнює 60С+40V+40М=140, ціна виробництва 100+20=120, абсолютна рента 140-120=20.

Націоналізація землі створює передумови для ліквідації абсолютної земельної ренти. Одержувачем диференціальної ренти стає держава. Націоналізація землі створює кращі умови для розвитку сільського господарства. Ліквідується непродуктивне, паразитичне споживання класу великих землевласників. Кошти, що вивільняються, можуть бути спрямовані на дотації для сільського господарства, здешевлення сільськогосподарської продукції. Відпадає необхідність купувати землю, щоб вкласти в неї капітал. Кошти, які вивільнилися, можуть бути спрямовані на удосконалення техніки і технології, розвиток сільського господарства. Легше вирішується питання про триваліші строки оренди.

Монопольна рента виникає в тих випадках, коли на окремі виняткові види продуктів, які можна виробляти в обмежених розмірах, встановлюється монопольна ціна, що значно перевищує їх вартість. Не виключено, що тільки на визначених ділянках землі може вирощуватися виноград, з якого виготовляють обмежену кількість вина, що користується підвищеним попитом. У результаті ціна на це вино піднімається істотно вище вартості, винороб одержує надприбуток, який привласнюється власником земельної ділянки.

Джерелом монопольної ренти є додаткова вартість, яку одержують в інших галузях виробництва, і яка перерозподіляється ціною на користь власника даної ділянки землі.

Рента у добувній промисловості. У добувній промисловості існує як диференціальна, так і абсолютна земельна рента. Диференціальна рента виникає внаслідок того, що індивідуальна ціна виробництва продукції, яку одержують на різних земельних ділянках, різна. Це обумовлено глибиною залягання корисних копалин, їх запасами, умовами транспортування і т.п. Але продукція на ринку продається за суспільною ціною виробництва, обумовленою гіршими умовами виробництва. Різниця суспільної та індивідуальної ціни виробництва складає диференціальну ренту. Абсолютна рента тут, як і в сільському господарстві, є надлишком вартості над ціною виробництва.

Рента за будівельні ділянки багато в чому залежить від їх місця розташування. Універмаг, побудований у центрі міста, у порівнянні з аналогічним універмагом, побудованим у менш зручному місці, при тих же витратах капіталу дозволяє забезпечити більший обсяг реалізації продукції і більший прибуток. Рента за будівельні ділянки вловлює цю різницю.

Земельна рента в дрібному селянському господарстві. Земельні ділянки, які перебувають у власності дрібних товаровиробників, розрізняються за родючістю земель і за місцем розташування. Це створює умови для виникнення диференціальної земельної ренти.

Дрібні товаровиробники продають свою продукцію за ринковими цінами, відповідно до її вартості. Це створює умови для одержання абсолютної ренти.

Однак техніка і технологія у дрібних товаровиробників, як правило, в порівнянні з великими капіталістами-орендарями відстала. Відповідно у них вищі витрати виробництва. Більш високі витрати виробництва поглинають і абсолютну, а в ряді випадків - диференціальну земельну ренту.

Наявність диференціальної й абсолютної земельної ренти в сільському господарстві затримує процес руйнування дрібних товаровиробників у порівнянні з цим процесом у промисловості. Однак цей процес, хоча і з відставанням у сільському господарстві, відбувається.