Політична економія

41

Вступ

Життя людського суспільства багатогранне й різноманітне. Воно складається, в першу чергу, з багаточисельних видів і сфер прикладання праці (виробництво й торгівля, наука й культура, освіта й охорона здоров'я, політика й ідеологія).

Вся ця діяльність здійснюється в рамках певних відносин між людьми, вимагає створення відповідних укладів суспільного життя, не може обійтися без конкретних форм державності, сім'ї, моралі, культурних традицій тощо. Як розібратися в цій різноманітності процесів, що відбуваються навколо нас, у яких ми беремо безпосередню участь? Саме на це доленосне питання дає відповідь політекономія. Що ж це за наука?

Весь навколишній світ, усю світобудову вивчають різні науки, їх можна поділити на дві великі групи:

а) природознавчі - науки про закони та закономірності розвитку природи (біологія, хімія, фізика, геологія);

б) суспільні - науки про закони й закономірності розвитку суспільства (історія, філософія, юридичні науки, літературознавство й політекономія).

Отже, політекономія - це наука про суспільство. Це означає, що загальним об'єктом її вивчення є суспільство.

В минулому люди, які починали вивчати економічну теорію, звичайно вимагали, щоб їм було дане коротке, в одному реченні, визначення цього предмета. Ось деякі з таких визначень:

1. Економічна теорія є наукою про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми.

2. Економічна теорія є наукою про використання людьми обмежених виробничих ресурсів (земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад машини, і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподіл їх між членами суспільства з метою споживання.

3. Економічна теорія є наукою про повсякденну ділову життєдіяльність людей, знаходження ними засобів для існування та використання цих засобів.

4. Економічна теорія є наукою про те, як людство виконує свої задачі в сфері споживання та виробництва.

5. Економічна теорія є наукою про багатство.

Політекономія, без сумніву, включає в себе всі елементи, вказані в цих визначеннях, так як і в тих, які могли б бути використані в більш розширеному списку.

Політекономія є наукою про те, які з виробничих ресурсів люди і суспільство з плином часу, за допомогою грошей або без їх участі, вибирають для виробництва різних товарів і розподіл їх з метою споживання у сьогоденні і майбутньому між різними людьми і групами суспільства.

Людство виявляло завжди великий інтерес до основ управління економічними процесами. Багато економічних процесів розглядались вченими давнього світу: Платоном, Аристотелем і т.д. Однак ці дослідження формувалися як окремі елементи економічних знань в межах єдиної, ще не розділеної науки. Значно пізніше стався процес розділення науки, і виникла політична економія. Причому виникла вона в період зародження капіталістичного способу виробництва і представляла собою науку для забезпечення потреб теорії процесу перемоги капіталізму над феодалізмом.

Політекономія покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя, а для цього вона повинна проникати у зміст глибинних процесів, відкривати закони і передбачати шляхи їх використання.

Виникнення та етапи розвитку політекономії

Економічне буття, економічні явища й процеси завжди привертали до себе увагу людей, особливо вчених. Чому? Річ у тім, що економічні питання торкаються життя кожної людини: вони регулюють матеріальні можливості життєдіяльності сім'ї, виникають у взаємовідносинах між людьми, між окремою особою та державою, між приватними та державними закладами і т.д. Тобто, в буденному житті: на транспорті, в магазині, на роботі, в навчанні, під час відпочинку, займаючись підприємницькою діяльністю, кожен з нас виступає учасником економічних відносин і, вільно чи невільно, в своїй діяльності приймає рішення, які зачіпають не лише власні економічні інтереси, але й економічні інтереси людей, що нас оточують, нарешті, інтереси суспільства. Отже, перша проблема, яка постає перед людьми, - це проблема оптимальності тих рішень, які вони приймають у процесі своєї господарської (економічної) діяльності. Від чого ця оптимальність залежить? Від знання законів розвитку економіки. Тому прагнення людей проникнути в суть економічних процесів диктувалося і диктується практичними потребами економічного життя, впливу на нього в потрібних напрямах, прийняття ефективних рішень у процесі будь-якої економічної (господарської) діяльності.

Джерела економічної науки ми знаходимо вже у вченнях мислителів давнього світу. Так, у древньоіндійських „Законах Ману” (IV - III ст. до н.е.) відмічається існування суспільного поділу праці, відносин господарів та підлеглих. У працях Конфуція (551 - 479 рр. до н.е.) ми знаходимо відмінності розумової та фізичної праці; причому, за переконаннями мислителя, перша - монополія вищих прошарків суспільства, друга - перевага простолюдинів.

Економічні погляди древньогрецьких мислителів: Ксенофонта (430 - 345рр. до н.е.), Платона (427 - 347рр. до н.е.), Аристотеля (384 - 322рр. до н.е.) - можна охарактеризувати як вихідні пункти сучасної економічної науки, так як в них знаходяться наступні важливі положення:

* ідея про корисність як основу цінності благ;

* оцінка вартості продукту також і працею;

* розгляд товарного обміну як обміну еквівалентів.

Термін „економі ” (oikonomia) був введений Аристотелем, що дослідив рабовласницькі господарства. „Ойкос” - дім, господарство; „номос” - вчення, закон. Сьогодні поняття „економія” використовується в іншому значенні, воно замінене терміном „економіка”, що використовується в наступних значеннях: а) господарство (країни, району, групи країн);

б) наукова дисципліна, що вивчає господарство;

в) історично визначена сукупність економічних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, і утворюючих певну економічну систему.

Усі давні мислителі фізичну, виробничу працю вважали некультурним заняттям для вільного громадянина .

Християнство вчинило переворот у суспільному погляді на господарську діяльність. За християнським вченням, праця - необхідне і святе заняття. У Біблії ми можемо виділити роздуми з приводу справедливої ціни, суспільної, а не індивідуальної оцінки цінності благ, про власність, про багатство та ін. економічні проблеми. Але всі ці погляди загалом не представляли цілісного вчення.

Як наука економічна теорія виникла в ХVI - XVIII ст. Це - період становлення капіталізму, зародження мануфактури, розвитку суспільного поділу праці, формування внутрішніх ринків та світової торгівлі, інтенсифікація грошового обороту. В цей час створюється перша визначна школа в світовій економічній науці - меркантилізм (меркантильний - грошовий).

Сутність їх вчення - у специфічному визначенні джерела походження багатства. Це джерело меркантилісти виводили зі сфери обороту, ототожнюючи багатство з грошима, на початку - тільки з золотом. Рішення багатьох економічних проблем вони бачили в забороні вивозу дорогоцінних металів, зменшенні імпорту, збільшенні господарської діяльності, пов'язаної з притоком у країну грошей, підтримували ідею активного торгового балансу. Основа меркантилізму - політика протекціонізму, направлена на захист національної економіки від зарубіжних конкурентів.

Найбільш відомі меркантилісти - Томас Ман (1571 - 1641рр) та Антуан Монкретьєн (1575 - 1621рр). Останній ввів у науковий оборот термін „політична економія”, опублікувавши „Трактат по політичній економії” у 1615р. Перша частина терміну утворилася від грецького „політейя” - „державний устрій”. Дослівно політекономія перекладається як закони господарювання у державі. Поява терміна пов'язана з посиленням ролі держави в економічному житті. З тих пір поняття використовується з різною інтенсивністю як визначення загальної економічної теорії.

Англія XVII століття була економічно найбільш розвинутою європейською країною. Не випадково тут з'явилося немало мислителів - економістів, серед них - Вільям Петті (1623 - 1686рр). Найважливіші його праці: „Трактат про податки та збори” (1662р), „Політична арифметика” (1646р), „Дещо про гроші” (1682р). Знаменитий афоризм Петті: „Праця є батько і найактивніший принцип багатства, а земля - його мати”.

Шотландець Джон Ло (1671 - 1729рр), сучасник В. Петті, який в подальшому став геніальним контролером фінансів Франції, відомий економістам як „батько інфляції”. Розуміючи, що гроші не являються реальним багатством, він вважав, що збільшення кількості грошей в країні стимулює підприємництво, економічне процвітання. Ло спробував ввести в оборот паперові гроші. Однак в той час ще не визріло розуміння необхідності жорсткого контролю за грошовим оборотом, і спроба виявилася невдатною: гроші упали в ціні в десять разів, це розорило навіть економіку країни в цілому.

Французький економіст Франсуа Кене (1694 - 1774рр) - голова школи фізіократів (термін походить від грецьких слів: phisis - природа, kratos - влада). В центрі теоретичної системи фізіократів - сільське господарство, виробничою вони вважали тільки землеробську працю. „Економічні таблиці” (1758р.) Ф. Кене - спроба аналізу суспільного виробництва з позиції встановлення пропорціональності натуральних і грошових потоків у русі суспільного продукту.

Анн Роберт Жак Тюрго - французький економіст, фінансист, представник школи фізіократів. І сьогодні зберігає цінність „закон вбиваючої родючості”, який розширено сьогодні трактується як „закон вбиваючої продуктивності”. Згідно з Тюрго, збільшення прикладання праці до землі приводить до того, що кожна наступна затрата праці виявляється менш продуктивною.

Основоположником класичної школи в економічній науці є Адам Сміт (1729 - 1790рр). Основна його праця - „Дослідження про природу та причинах багатства народів” (1776р). Головна ідея - ідея лібералізму в економіці - мінімальне втручання держави, ринкове саморегулювання на основі вільного руху цін. Економічні регулятори Сміт назвав „невидимою рукою ринку”. А.Сміт вважав, що господарська діяльність виконується людьми, схильними до реалізації, наперед всього для власної вигоди, в зв'язку з цим ввів термін „економічна людина”. Орієнтація на реалізацію особистого інтересу обумовлює, згідно поглядам Сміта, упорядкованість в економічних відносинах.

Сміт стверджував: „Для того, щоб зрозуміти державу з найнижчої сходинки варварства до найвищої сходинки благоденства, необхідні лише в міру легкі податки і терпимість в управлінні: все інше зробить природний плин речей”.

А.Сміт заклав основи трудової теорії вартості (але не був послідовним її прибічником), показав значення поділу праці як умови збільшення його продуктивності, чітко сформулював принципи раціонального оподаткування.

Давид Рікардо (1772 - 1823рр) - інший представник англійської класичної політичної економії. Основна праця - „Початки політичної економії та оподаткування”(1817р). Відмінна риса його наукової системи - визнання закону вартості фундаментом, на якому вибудовується в єдине ціле теорія політичної економії. Рікардо вважав, що єдине джерело вартості - праця робітника, яка лежить в основі доходів різних класів (заробітної плати, прибутку, відсотка, ренти). З цього він зробив соціальний висновок: прибуток - результат неоплаченої праці робітника. Рікардо виявив тенденцію норми прибутку до пониження, розкрив механізм утворення диференційної ренти.

Принцип порівняльних утримань, запропонований Рікардо, і сьогодні використовується для пояснення ефективності міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва.

Жан Батіст Сей - французький економіст (1767 - 1832рр). Маркс називав його одним з перших представників вульгарної політичної економії. Сей - прибічник торгівлі і невтручання держави в економіку. Він ідеалізував систему вільного ринку, відхиляв можливість економічних криз, допускав можливість виробництва лише окремих товарів. Сформулював так званий „Закон Сея”: „Пропозиція породжує свій попит”. Іншими словами, попит в ринковій економіці визначається пропозицією, тобто економіка завжди досягає рівноваги.

Джон Стюарт Мілль (1806 - 1873рр) - англійський економіст, філософ, суспільний діяч. „Основи політичної економії та деякі доповнення її до соціальної філософії”, його головна праця, була написана в 1848р. Мілль дав розгорнутий і систематизований виклад положень класичної школи. Основною формою перемоги пороків капіталізму вважав реформування принципу приватної власності шляхом обмеження прав унаслідування. Вважав необхідним заради покращення капіталістичної системи проводити перерозподіл доходів. Довів принципи раціонального оподаткування. Заклав основи буржуазного реформізму.

Марксизм - напрям в теоретичній економіці, що являє собою усестороннє дослідження законів розвитку капіталістичного суспільства і концепцію соціалізму (комунізму) як нової економічної системи. Карл Маркс (1818 - 1883рр) - основоположник марксизму, німецький вчений, соціолог, економіст, суспільний діяч. Головна його праця - „Капітал”, перший том якого був виданий у 1867р. Найважливіші відкриття:

* вчення про суспільно-економічні формації;

* виявлення історично минаючого характеру капіталізму як соціально-економічної системи;

* теорія виробництва та економічних криз;

* вчення про подвійний характер праці, втіленого в товар;протиріччя товару;

* вчення про додану вартість, вияв суті найманої праці і капіталістичної експлуатації;

* оригінальний аналіз еволюції форм вартості і історії виникнення грошей;

* сутність абсолютної ренти.

Головну увагу К. Маркс приділяв соціальним аспектам економічних відносин,антагонізму класів. Практичних рекомендацій по поліпшенню капіталістичних відносин не дав, так як не бачив їх. Спиралися на дослідження Маркса не лише його послідовники, але і критики. Догматизм марксистів не менш негативно вплинув на розвиток вітчизняної економічної думки, ніж критика марксизму.

Соціальними аспектами економічних відносин сучасні економісти теоретики Заходу тільки починають займатися. При цьому їм неминуче доводиться звертатися до джерел - вчень К. Маркса.

Теорія маржиналізму була сформульована у другій половині XIX століття.

Маржиналізм (від англійського marginal, „граничний”) - теорія, що представляє економіку як систему взаємопов'язаних господарюючих суб'єктіві пояснює економічні процеси, виходячи з використання граничних величин.

Перші спроби введення маржинального аналізу були зроблені в середині ХІХ століття французьким математиком, філософом і економістом Антуаном Курно (1801 - 1877рр). В 40-ві роки він опублікував „Дослідження математичних принципів теорії багатства”, де і зазначив основні положення маржинального (граничного) аналізу. Робота залишилася непоміченою сучасниками.

Розвиток ідей маржиналізму був здійснений австрійськими вченими:

Карл Менгер (1840 - 1921рр, - основоположник австрійської школи), „Основи політичної економії” - 1871р., його учні:

Фридрих фон Визер (1851 - 1926рр., „Теорія суспільного господарства” - 1914р.),

Євгеній Бем-Баверк (1851 - 1914рр., „Капітал та прибуток” - 1884 -1889рр.).

Найбільш значним вкладом „австрійців” в економічну теорію було використання принципіально нового - суб'єктивного - підходу до визначення вартості, суть якого - визначення вартості блага з позицій індивідуальної оцінки. По теорії граничної корисності, розробленої ними, ціна блага визначається корисністю останньої, що є в наявності, одиниці продукції.

Маржиналізм спирається на кількісний аналіз і використовує економіко-математичні методи і моделі. Математичний апарат аналізу граничних величин розроблявся представниками так званої математичної школи:

* швейцарцем Леоном Вальрасом (1834 - 1910рр). Математик за освітою і науковими інтересами, він примінив математичний апарат до економічного аналізу, розробив модель загальної економічної рівноваги;

* англійським економістом Вільямом Стенлі Джевонсом (1835 - 1882рр). Джевонс сформулював математичну інтерпретацію граничної корисності, яка використовується і сьогодні;

* американським економістом Джоном Бейтсом Кларком (1848 - 1938рр). Він систематизував і розвив погляди маржиналістів, сформулював теорію граничної продуктивності, яка використовується в сучасній економічній науці для пояснення розподілу доходів.

Сучасна економічна теорія в західних країнах переважно називається „Економікс” і представляє спробу синтезу маржиналізма і класичної політичної економії. Назву „Економікс” ввів у науковий оборот Альфред Маршал (1842 - 1924рр), професор Кембріджського університету. Головна праця А.Маршала - „Принципи економікс” - 1890р., залишався основним підручником по економічній теорії в західних країнах аж до закінчення другої світової війни. Дж. М. Кейнс - учень А. Маршала - назвав його найвеличнішим економістом ХІХ століття. Маршал прийшов до висновку, що ні попит, ні пропозиція не мають приорітета у визначенні цін; використовував поняття ринкової рівноваги для характеристики балансу попиту і пропозиції, розробив концепцію еластичного попиту.

Еволюція термінів „економіка”, „політична економія”, „економікс” і „загальна економічна теорія” обумовлені історичними причинами, але, в сутності, являються назвами однієї і тієї ж постійно розвиваючоїся науки - науки про економічне життя окремих людей, груп та суспільства в цілому.

Джон Мейнард Кейнс (1883 - 1946рр) - прибічник „регульованого капіталізму”, його теорія слугує важливою основою державного регулювання ринкової економіки через фінансову і кредитно-грошову політику. З допомогою цього регулювання можна впливати на інфляцію, об'єми національного виробництва, пригнічувати економічні кризи. Основна праця Кейнса - „Загальна теорія занятості, відсотка і грошей”(1936р). Ця теорія має багаточисельних прибічників, вона послужила основою для розробки економічних політик різних країн Заходу. Кейнса вважають основоположником сучасного макроекономічного аналізу. Головний елемент концепції Кейнса - принцип ефективного попиту.

Предмет політичної економії

Економічна теорія, подібно до будь-якої іншої науки, має свій специфічний предмет дослідження і використовує при аналізі цього предмету особливі прийоми вивчення, сукупність яких складає її метод. Предмет і метод тісно пов'язані один з одним і у сукупності визначають грані тієї галузі знань, котра представлена економічною теорією.

Предмет економічної теорії формувався в результаті розвитку, довготривалої еволюції науки, виявлення та подолання протиріч між різними науковими школами.

Уявлення про предмет економічної теорії змінювалися в ході поглиблення знань про господарську діяльність людей та з мірою ускладнення самої цієї діяльності. Довгий час вважалося, що предметом науки є причини росту матеріального благополуччя людей. Недарма праця великого англійського вченого Адама Сміта, опублікована в 1776 році, називалася „Дослідження про природу та причини багатства народів”. У подальшому уявлення про предмет політичної економії все більше починають пов'язувати з обмеженістю ресурсів, наявних у людей.

Дійсно, всі ми живемо у світі обмежених можливостей та ресурсів. За невеликим виключенням, яким, скажемо, є атмосферне повітря або сонячне світло, все, що оточує людину і чим вона користується кількісно та якісно обмежено. Обмежена кількість пригідних для виробництва сільськогосподарської продукції земель, доступних для вилучення і використання корисних копалин, запасів сировини, матеріалів та енергії. Сама людина не ідеальна, її фізичні та інтелектуальні можливості далеко не безмежні. Звісно, обмеженість ресурсів часто є відносною, оскільки виникають нові технології, що дозволяють збільшити виробництво різних благ, розроблюються раніше недоступні родовища корисних копалин, створюються інформаційні системи, які розширяють об'єм здобутих людиною знань. Однак всі ці виміри, збільшуючи об'єм доступних ресурсів, не можуть зробити їх безмежними.

Ресурси, що знаходяться у розпорядженні людини, і можливості не лише кількісно і якісно обмежені, вони мають багато варіантів використання. Метал може використовуватися для виготовлення космічних ракет і автомобілів, морських і повітряних лайнерів та дитячих іграшок, трубопроводів і замків, тракторів та танків. Час можна використовувати для вивчення економічної теорії або бездумного лежання на дивані. Багатоваріантність використання різних ресурсів визначається їх природними властивостями, а альтернативність їх використання - ще й відносною рідкістю.

Категорія рідкості ресурсів в економічній науці розуміється як їх недостатність для досягнення великої кількості різних цілей, які ставлять перед собою люди. При цьому вважається, що потреби людей (в їхньому розвитку), які лежать в основі їх цілей, в принципі безмежні. Наявність безмежних потреб в умовах обмеженості можливостей для їх задоволення завжди ставило перед людьми проблему вибору способів та шляхів альтернативного використання рідкісних ресурсів у відповідності зі степенем важливості тих цілей, які вони перед собою ставлять.

Повертаючись до характеристики предмета економічної теорії, важливо відмітити, що він не включає вивчення самих рідкісних ресурсів як таких (для цього існують спеціальні науки). Економічна теорія вивчає економічну поведінку людей, тобто такі їх дії, які пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних і нематеріальних благ. Саме через це ця наука є гуманітарною, що вивчає закономірності поведінки людей.

Існує багато різних визначень предмета політекономії. Найбільш використовуваним та загально признаним в силу своєї точності та лаконічності є формулювання визначення предмета науки, яка дана англійським економістом Лайонелом Робінсом: „Саме форми, які приймає людська поведінка, коли необхідно розпорядитися рідкисними ресурсами, складає єдиний предмет економічної науки... Економічна наука - це наука, яка вивчає людську поведінку з точки зору відношення між цілями та обмеженими засобами, які можуть мати різне використання”.

А.Маршал визначив предметом економічної теорії „Вивчення нормальної життєдіяльності людського суспільства: дослідження багатства та частково людини, точніше стимулів до дій...”.

П.Самуельсон у своєму знаменитому підручнику „Економіка” пише: „Економіка - наука про повсякденне ділове життя і діяльність людей”.

Економічна теорія тісно пов'язана з багатьма іншими науками: філософією, психологією, історією, демографією, статистикою, математикою, юриспруденцією та іншими. Джон Мейнард Кейнс так писав про це: „Справжній економіст, знавець своєї справи, має бути наділений різними талантами, - в певній мірі він має бути математиком, істориком, державним діячем, філософом... Він повинен вміти мислити частково у поняттях загального і звертати політ своєї думки в однаковій мірі до абстрактного та конкретного. Він повинен вивчати сучасність у світлі минулого - заради майбутнього. Жодна риса людської натури або створених людиною інститутів не повинна залишатися за межами її уваги”.

Отже, економічна теорія вивчає діяльність людей у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ в умовах альтернативності цілей та можливостей використання рідкісних ресурсів. Саме тому до кола її інтересів входить і пошук шляхів найбільш ефективного використання рідкісних ресурсів, тобто такого їх використання, при якому будуть отримані максимальні бажані результати при мінімальних затратах.

З точки зору масштабів вивчаємого об'єкту розрізняють два рівня економічного аналізу, яким відповідають два розділи економічної теорії - мікроекономіка та макроекономіка.

Мікроекономіка - такий розділ нашої науки, який передбачає аналіз економічних дій індивідуумів, окремих домашніх господарств, фірм та галузей. Не випадково приставка „мікро” означає „малий”.

Макроекономіка - приставка „макро” означає „великий” - займається вивченням законів функціонування всієї національної економіки в цілому, а також так званих агрегатів, що входять до її складу - домашніх господарств, приватного сектору, сектору управління. Під агрегатами ( агрегованими показниками) розуміється сукупність окремих економічних одиниць, наприклад, домашніх господарств, які у процесі економічного аналізу розглядаються як одне ціле. При цьому в якості об'єкта дослідження виступають не лише агрегати, але й зв'язки між ними, що виникають у процесі господарської діяльності.

Не дивлячись на різницю в масштабах об'єкта дослідження між мікроекономікою та макроекономікою немає „китайської стіни” - деякі проблеми, як, наприклад, оподаткування входять в коло інтересів обох розділів економічної теорії.

При дослідженні економічних процесів та явищ незалежно від того, ведеться аналіз на мікроекономічному чи макроекономічному рівнях, розрізняють позитивний та нормативний аналіз, які представляють, відповідно, позитивну та нормативну економічну теорію. Різниця між ними стоїть у відсутності чи наявності оціночних роздумів. Ця різниця була чітко сформульована англійським економістом Джоном Невілом Кейнсом (батьком Дж. М. Кейнса) в його книзі „Предмет і метод політичної економії” : „позитивна наука... сукупність систематичних знань, які відносяться до того, що є; нормативна або регулятивна наука... сукупність систематичних знань, які відносяться до того, що має бути”.

Позитивна економічна теорія, таким чином, має своїм завданням пояснення наслідків, що витікають з реальної зміни обставин. Вона відповідає, наприклад, на питання: як зміниться величина попиту на автомобілі певної марки при підвищенні ціни на 10%? Або: що буде з об'ємом інвестицій в межах національної економіки при темпі інфляції 15% на місяць? Позитивна економічна наука вільна від особистих оціночних суджень дослідника і, за словами М.Фрідмена, „принципіально незалежна від будь-якої етичної позиції чи нормативних суджень...

Коротше кажучи, позитивна економічна наука є чи може бути „об'єктивною” наукою точно у тому ж смислі, як і будь-яка з фізичних наук”.

Звісно, на практиці подібна об'єктивність в певній мірі недосяжна, - адже економічна теорія вивчає відносини між людьми, зачіпає економічні інтереси, які часто не співпадають у різних людей, а то і зовсім протилежні. До того ж і самі дослідники неминуче знаходяться в певній залежності від тих чи інших етичних, політичних та інших уявлень, ідей, поглядів, які мають оціночний характер. Будучи складниковою частиною об'єкта дослідження і не маючи у своєму розпорядженні повної інформації про те, що відбувається в економічному житті, аналітики можуть приходити до різних висновків, що свідчить про те, наскільки важко бути об'єктивно безпристрасним при дослідженні явищ суспільного життя. Як чітко відзначив американський філософ та математик А. Уайтхед: „Якби теорема Евкліда зачіпала фінансові та політичні інтереси, то вона була б предметом найбільших суперечок”.

На відміну від позитивної економічної теорії, яка відповідає на питання „що буде, якщо...?” і оскільки, з урахуванням помилок, зроблених у попередньому абзаці, претендуючи на об'єктивність, нормативна економічна наука включає в себе чітко виражений оціночний компонент та намагається відповісти на питання „що має бути?”. чи приймає суспільство рівень безробіття, що склався у наш час? Чи забезпечує ринок справедливий розподіл створеного багатства? Чи потрібно підтримувати малий бізнес? Чи сумісний з даним темпом інфляції економічний ріст? Чи стимулює установлений розмір виплат по безробіттю збільшення пропозиції на ринку праці і чи бажане воно? Ці та багато інших проблем, пов'язаних з оцінкою бажаності або небажаності тих чи інших економічних явищ та дій, намагається розв'язати нормативна економічна теорія.

З вище сказаного стає ясно, наскільки тісно пов'язані між собою економічна теорія (особливо нормативна економічна теорія) та державна економічна політика. В загальному вигляді державна політика може бути визначена комплекс заходів, спрямованих на регулювання поведінки економічних агентів (споживачів та виробників), або наслідків діяльності цих агентів для ефективного досягнення поставлених економічних цілей: економічного росту, науково-технічного прогресу, більш справедливого розподілу доходів, повної зайнятості та інших. Для досягнення поставлених цілей держава використовує багатий арсенал засобів - від адміністративних заборон на викид шкідливих речовин у атмосферу до методів „тонкого налагоджування” економіки шляхом кредитно-грошової та податково-бюджетної політики.

Результативність державного управління багато в чому визначається компетентністю державних чиновників, їх здатністю передбачати близькі та віддалені результати операцій, а також бажаність чи небажаність майбутніх наслідків. Так, наприклад, якщо держава буде „тиснути на друкарський станок” для фінансування соціальних витрат, то результатом буде інфляція, яка знецінить грошові доходи населення. Здатність правильно зрозуміти дану економічну ситуацію, обрати найбільш адекватні засоби державного впливу на економічні процеси, розрахувати наслідки сприйманих рішень, максимізувати вигоди і мінімізувати можливі утримання напряму залежить від того, наскільки правильно та повно при проведенні державної економічної політики використовуються досягнення позитивної та нормативної економічної теорії. „Знав би, де впав - підклав би соломки!” - говорить народне прислів'я. Економічна наука підкладає амортизуючу „соломку” у формі основаних наукових передбачень при проведенні економічної політики тільки тим, хто базує свою діяльність на глибоких знаннях основних принципів економічної теорії.

Основними функціями економічної теорії є:

1. Пізнавальна - дозволяє розширяти наші знання в області складних економічних процесів у світі, що постійно змінюється.

2. Методологічна - дає теоретичну основу для досліджень в прикладних економічних науках.

3. Практична - дозволяє зробити правильний вибір при проведенні державної політики.

4. Прогностична - робить можливим передбачення в області короткострокового та довгострокового економічного розвитку.

5. Ідеологічна - дає можливість правильно зрозуміти й пояснити економічні процеси, що відбуваються, здійснювати практичний аналіз наявних проблем, робити теоретично правильні висновки щодо ефективного вирішення практичних завдань.

6. Теоретична - розкриває закони, що управляють господарськими процесами, обґрунтовує механізм їх дії.

Методи економічної теорії

Досліджуючи свій предмет, кожна наука використовує певні методи. Як політекономія вивчає, пізнає суть економічних процесів? Відповідаючи на це питання, слід пам'ятати, що наукове пізнання життя відрізняється від його безпосереднього сприйняття тим, що воно проникає в суть процесів і явищ, розкриває їх причинні зв'язки та взаємозалежності, виявляє причини та рушійні сили соціального й економічного розвитку. Безпосереднє ж сприйняття реагує лише на поверхові форми прояву тих чи інших явищ і процесів. Тому науковий підхід вимагає застосування методів пізнання суті предмету, що вивчається.

Економічна наука використовує різноманітні прийоми пізнання навколишньої дійсності, найважливішими з яких є: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія.

Слово „метод” (від грецького metodos - „шлях до якоїсь мети”) означає способи пізнання, інструменти, сукупність прийомів дослідження явищ природи та суспільного життя. Кожна наука має свій метод, особливості якого нерозривно пов'язані з її предметом. Метод науки покликаний забезпечити більш глибоке пізнання предмета, він сам народжується та удосконалюється в процесі отримання нових знань, в певній мірі предмет сам формує метод і, навпаки, використовуваний метод дослідження дозволяє більш чітко визначити межі та зміст самого предмета.

Наукова розробка метода економічної теорії належить працям давньогрецького ученого Аристотеля (384-322 р. до н.е.). Він вперше сформулював основні принципи пізнання економічної та інших форм суспільного життя з допомогою науки про закони і форми мислення - логіки. Розроблені Аристотелем прийоми пізнання, такі як аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія та інші широко використовуються до сих пір при аналізі економічних явищ та процесів. Звісно ж, в ході розвитку та ускладнення предмета економічної теорії удосконалювались прийоми та методи його пізнання, способи перевірки справжності отримуваних при аналізі результатів.

Слід розрізняти метод економічної науки в широкому розумінні слова, як сукупність інструментів, прийомів дослідження та метод як синонім прийому наукового аналізу, способа обробки даних (математичний метод, наприклад), форми демонстрації результатів аналізу (графічний метод).

Економічна теорія розробила достатньо велику кількість прийомів пошуку нового знання, виражаючи специфіку її предмета. Економічна теорія - наука гуманітарна, суспільна, що звужує можливості експериментування в ході вивчення економічного життя.

Узагальнюючим науковим методом, яким користуються політекономісти, досліджуючи закономірності функціонування соціально-економічної системи або її окремих елементів, є діалектичний метод. Він передбачає вивчення явищ і процесів економічного життя: а)в їх загальному зв'язку й взаємозалежності; б) в стані безперервного розвитку; в) коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до змін якісних. Джерелом розвитку будь-яких процесів згідно з цим методом визнається єдність і боротьба протилежностей.

Конкретно діалектичний метод реалізується в політекономії (бо тут неможливо застосувати метод лабораторного аналізу або експерименту) через метод наукової абстракції.

Метод наукової абстракції полягає у виділенні головного в об'єкті дослідження та абстрагування від несуттєвого, випадкового, непостійного. Рівень абстрагування може бути різним в залежності від тих завдань, які ставить перед собою дослідник. Чим більш загальний характер носять виявлені закономірності, тим більшим може бути рівень абстрагування. Звісно, абстракція завжди бідніша конкретної реальності, але без неї неможливо сформулювати наукові категорії, якими оперує економічна наука. Ці категорії виражають сутність окремих сторін досліджуваних об'єктів.

Метод наукової абстракції використовується для побудови економічних моделей - спрощених уявлень про взаємозв'язки між економічними змінними. Економічні змінні представляють собою будь-які натуральні чи грошові величини, що мають кількісну оцінку, наприклад, об'єм виробництва, зарплата, ціни та ін. Деякі змінні можуть визначатися як зовнішніми, так і внутрішніми причинами.

Аналіз - це такий метод пізнання, який пропонує розділення цілого на окремі складники і вивчення кожного з них. Приміром може слугувати вивчення закономірностей формування ринкового попиту шляхом дослідження різних визначаючих його факторів - цін, доходів споживачів та інших.

Синтез - це метод пізнання, заснований на об'єднанні окремих частин явища, вивчених у процесі аналізу, в єдине ціле. Так, ринковий попит та його динаміка можуть бути зрозумілими лише при розгляді його як єдинства компонентів, що входять в нього та визначають його - ціни, доходи споживачів та інше. Аналіз та синтез виступають як дві взаємопов'язані сторони процесу пізнання.

Індукція - метод пізнання, який базується на принципі „від окремого до загального”. Наприклад, корисність для конкретного споживача кожного наступного аналогічного екземпляра зменшується. Звідси можна прийти до висновку про те, що всі споживачі даного товару будуть і надалі купувати цей товар лише при умові зниження ціни на нього.

Дедукція - метод пізнання, який базується на принципі „від загального до окремого”, тобто він протилежний методу індукції.

Аналогія - метод пізнання, який передбачає перенос властивостей з відомого явища чи процеса на невідомі. При цьому можуть використовуватися досягнення в різних галузях знань. Так, широко використовується порівняння грошового обігу з кругооборотом у людському організмі. Рівновага на ринку умовно аналогічна рівновазі в фізичному її розумінні.

Економічна діяльність людей складна і різнобічна і багата на протиріччя. Існує багато різних галузей виробництва, між якими на певних принципах відбувається розподіл обмеженої кількості ресурсів. Кожна галузь складається з десятків чи тисяч малих виробників, пов'язаних один з одним технологічно, організаційно чи з допомогою фінансових інтересів. Кожен із учасників виробництва переслідує свої власні інтереси, конкуруючи з іншими виробниками. Мільйони споживачів заінтересовані в покупці високоякісних товарів по низьким цінам, а виробники заінтересовані у протилежному. Міняються смаки, потреби, свої вимоги диктує мода. Діяльність влади вносить зміни в рівень доходів населення і умови здійснення підприємницької діяльності. Погані погодні умови можуть вплинути на розміри виробництва у сільському господарстві, змінити уже складену структуру споживчих витрат, вплинути на попит на окремі види продукції. Нерівномірний економічний ріст змінює рівень зайнятості, що, в свою чергу неминуче впливає на коливання попиту, науково-технічний прогрес міняє структуру виробництва, впливає на зайнятість та попит на ресурси та кінцеву продукцію. Список складників господарського життя можна продовжувати майже до безкінечності. При цьому всі названі й неназвані елементи і обставини економічної діяльності перебувають в тісному зв'язку один з одним і відчувають вплив один одного.

Економічні моделі створюються для виявлення принципів, які лежать в основі економічної діяльності та передбачення наслідків зміни тих чи інших її елементів. Наукові висновки, що формулюються на основі дослідження моделей, отримали назву гіпотез, тобто пробних тверджень про наявність тих чи інших причинно-наслідкових зв'язків між певними процесами та явищами економічної реальності. Прикладом може слугувати, наприклад, гіпотеза ефективного ринку, яка стверджує, що ціни акцій на фондовій біржі враховують та виражають всю наявну публічно доступну інформацію. Правильність висунутої гіпотези перевіряється шляхом зіставлення її з реальними фактами економічної дійсності, виявлення її відповідності або невідповідності цим фактам. Спосіб перевірки гіпотези на правильність називається верифікацією. Спосіб перевірки на неправильність називається фальсифікацією. Сума перевірених гіпотез утворює теорію, тобто сукупність об'єднаних одним загальним принципом наукових положень, які слугують поясненням ряду фактів економічної дійсності.

При аналізі явищ економічного життя складається положення, при якому достатньо достовірне пояснення фактам дають декілька різних по мірі складності теорій. В цьому випадку перевага надається найбільш простій теорії у відповідності з принципом „бритва Оккама”, названому так на честь англійського філософа Вільяма Оккама, який ще у 14 ст. запропонував „збривати” деталі, які ускладнюють теорію і не потрібними для пояснення досліджуваних фактів та зв'язків між ними.

У процесі створення економічних моделей і розробки теорій економічна наука пізнає діючі економічні закони, - об'єктивно існуючі причинно-наслідкові зв'язки між явищами економічного життя. Закон попиту, наприклад, показує обернену залежність між ціною більшості товарів та об'ємом попиту на них. Важливо підкреслити об'єктивний характер економічних законів - вони існують і діють незалежно від волі, свідомості чи бажання окремих людей, об'єднань людей або держави. Ці закони можуть бути пізнані економічною наукою, але вони не можуть бути створені нею. Виявлення економічних законів є важливою функцією економічної науки та має велике значення, оскільки лише на основі аналізу цих законів можна формувати ефективну економічну політику.

При побудові економічних моделей, створенні теорій, виявленні економічних законів економічна наука широко використовує метод функціонального аналізу, який виражає принцип взаємної залежності економічних явищ. Функцією називається змінна величина, яка залежить від інших змінних величин. Таким чином, функція виступає як залежна змінна від аргументу - незалежної змінної. Наприклад, функція попиту визначає попит в залежності від спливаючих на нього факторів (аргументів) - очікувань споживачів, рівня їх доходів, смаків, цін товарів-замінювачів та ін. В економічній теорії частіше всього визначається функціональна залежність між двома категоріями, при цьому інші аргументи вважаються незмінними. Це трапляється тому, що одночасний аналіз впливу на функцію всіх або більшості аргументів настільки ускладнив би сам процес пізнання, що він став би практично неможливим. Прикладом вищесказаного може слугувати виявлення впливу на попит (функція) рівня ціни на даний товар (аргумент). Всі інші, крім ціни, аргументи вважаються незмінними. У даному випадку можна сказати коротко - попит є функцією ціни. Однак часто функція і аргумент можуть мінятися місцями. Залежною змінною може стати ціна - адже при інших рівних умовах вона тим вища, чим більший попит на даний товар. В цьому випадку ціна є функцією попиту.

Функціональні залежності дуже наглядно виявляються при використанні графічних побудов в межах економетричного моделювання економічних процесів. Економетрика - наука про економетричні виміри, результатами цієї науки широко користується економічна теорія. Використання графіків дозволяє представити функціональні зв'язки, як у статистиці, так і в динаміці, яка визначається вимірюванням різних показників. Графічний метод, що використовується економістами, має одну цікаву особливість - тут незалежна змінна (аргумент) зазвичай відзначається на осі ординат, а залежна (функція) - на осі абсцис, що пов'язано з традиціями, які склалися в економічній науці.

При виявленні причинно-наслідкових зв'язків між економічними явищами можна часто спостерігати часовий розрив (більш чи менш тривалий) між причиною та наслідком. Підвищення ціни, наприклад, може майже миттєво привести до скорочення величини попиту, а надходження в оборот незабезпеченої товарною масою суми грошей викликає інфляційний ріст цін лише через кілька місяців. Однак і в тому, і в іншому випадку причина передує наслідку.

Багато функціональних залежностей в економічній теорії досліджуються з використанням метода граничного аналізу. Гранична величина в економічній науці - це додаткова величина. Так, гранична корисність виступає як додаткова корисність, яка отримується споживачем від використання додаткової одиниці продукту; граничний доход - додатковий доход, який отримує фірма від продажу додаткової одиниці товару і т.д. Найважливішим принципом економічного аналізу є зіставлення граничних вигод та граничних витрат при оцінці стану та перспектив діяльності економічних агентів. Зрозуміло, що останні будуть продовжувати свою діяльність, як правило, тоді, коли граничні вигоди від неї будуть більшими, ніж граничні витрати, пов'язані з нею. Стимули до продовження економічної активності такого роду зникають, як тільки граничні витрати стають вищими за граничні вигоди.

Метод „граничних вигод - граничних витрат”, як вважають прибічники „економічного імперіалізму, дозволяє аналізувати не лише економічну поведінку.

У випадках, коли рішення одного економічного агента впливають на рішення інших, економічна наука для дослідження взаємодії між ними може використовувати теорію гри. Теорія гри, яка займається загальним аналізом стратегічної взаємодії між суб'єктами, може бути вжита при поясненні взаємовідносин між кількома фірмами на ринку, гравців в азартні ігри, учасників політичних переговорів, особливостей економічної поведінки споживачів та виробників. Недарма назва книги, опублікованої у 1944 році авторами теорії гри Джоном Нейманом та Оскаром Моргенштерном - „ Теорія гри та економічна поведінка”.

Торкаючись використання в економічних дослідженнях економіко-математичного методу аналізу, слід зауважити, що він достатньо продуктивний до тих пір, поки слугує зручною для сприйняття формою відображення економічного змісту. Але інколи стається відрив від змісту, математичні моделі починають відчинятися власній логіці розвитку, що передбачає можливість появи помилкових, основаних на математичних побудовах, економічних висновків.

Економічна наука володіє великим прогностичним потенціалом. Засновані на висновках позитивної та нормативної економічної теорії політичні рішення у багатьох випадках можуть бути найефективнішими з усіх можливих. Однак не варто бути впевненими на 100%, адже завжди є простір для дії закону непередбачених наслідків, коли прийняті рішення можуть привести до незапланованих, а інколи до зовсім протилежних результатів.

Новаторські теорії українських економістів: роль у розвитку світової економічної науки

Підвищення ролі науки у трансформації економіки України на ринкових засадах вимагає освоєння світового теоретичного знання і цінностей вітчизняної економічної думки. Залучення цих джерел до формування нової парадигми економічного мислення стало історичною необхідністю. Вивчення теоретичних надбань вітчизняних економістів відкриває широкі горизонти перед наукою, збагачує її непересічними відкриттями, що їх зробили наші далекі й близькі попередники. Уже настав час скласти вдячну шану багатьом достойникам, чиє життя так чи інакше було пов'язане з Україною, а інтелектуальна творчість поставила її в один ряд з розвинутими країнами світу. Нині на порядку денному - конкретний аналіз поступу економічного знання, у становленні якого брали участь представники України протягом усіх часів, аж від античної доби. Їхня творча спадщина потребує уважного вивчення.

Економічна система М. Балудянського

Серед економістів класичного напряму в політичній економії першим назвемо Михайла Андрійовича Балудянського (1769 - 1847). Народився в Українському Закарпатті, в родині священика. По закінченню Віденського університету зайняв викладацьку посаду в Надьвараддьській академії. Після захисту докторської дисертації став деканом у Пештському університеті, а в 1804 р. на запрошення Міністерства освіти Росії переїхав до Санкт-Петербургу. Працював у вчительській гімназії на кафедрі політичної економії. Як знавець юридичних наук був запрошений для участі в комісії з укладання законів. Працюючи там, підготував багато проектів з різних економічних питань, написав велику теоретичну працю з політекономії та фінансів. Коли у 1816 р. відкрився Головний педагогічний інститут, Балудянського було обрано деканом філософсько-юридичного факультету, а в 1819 р. він став ректором Санкт-Петербурзького університету. Активно співпрацював у виданні 15-томного зібрання російських законів.

Створена цим видатним ученим економічна система дійшла до нас у кількох варіантах. Державне господарство ґрунтується, писав М. Балудянський, на трьох засадах: перша виражає багатство народу в грошах, друга - в не перероблених плодах землі, а третя - в міновій вартості всіх виробів. У поглядах на економіку М. Балудянський солідаризувався з А.Смітом, попередники котрого, нагадував учений, багато зробили для розвитку політичної економії як науки і для обґрунтування економічної політики держави. Успіхи освіти, досвід багатьох віків, дослідження філософів стали наріжним каменем пізнання причин багатства народів, його появи та зникнення. На думку М. Балудянського, А.Сміт об'єднав попередні політекономічні концепції і відкрив істину, знайшовши першопричину всякого багатства в праці, показавши, як усіма галузями людської діяльності рухають одні й ті самі мотиваційні механізми: „Народне багатство полягає в нагромадженні продуктів праці. Взагалі всякий товар, на виробництво якого використано більше праці, при обміні має і більшу вартість”. Оскільки для всякого виробництва потрібні три фактори - праця, капітал і земля, то і в цій послідовності Балудянський розглядав окремі аспекти зростання національного багатства. Вчений багато уваги приділив проблемам праці, кваліфікації робітників, трудовим відносинам, платні, намагаючись розкрити економічні основи її диференціації. Він підкреслив, що талант, майстерність, професіоналізм визначають різницю в оплаті праці окремих категорій трудівників.

М.А. Балудянський докладно охарактеризував суть, складові частини і функціонування капіталу в народному господарстві. „Якщо нація, - зауважив він, - споживає все вироблене своєю річною працею, то її капітал не примножується”, вона не здатна починати нові роботи, використовувати нові машини, а тому залишається в попередньому стані.

Оцінюючи економічні теорії свого часу, дослідник приєднався до думки А.Сміта про те, що лише праця виробляє. Лише капітал приводить у рух працю, а сам він здобувається головним чином завдяки старанню та ощадливості. Жодне знаряддя обміну не має творчої сили. Кредит взагалі ґрунтується на достатку позичальника і продуктах праці. Правосуддя, покровительство і свобода промисловості разом з освітою громадян і поширенням торгівлі є єдиними дійсними засобами збагачення нації.

Заслуга М. Балудянського полягає в тому, що він вносив у свідомість освічених кіл суспільства передові як на той час західноєвропейські економічні ідеї, погляди та програми, утверджував поняттєвий апарат класичної політекономії в науковій літературі, а створена ним економічна система була своєрідною моделлю національного господарства. У такому трактуванні вона ввійшла до історії економічної думки.

Теорія потреб І.Вернадського

Іван Васильович Вернадський (1821 - 1884) народився в Києві в сім'ї лікаря. Успішно закінчив філологічний факультет Київського університету, був нагороджений золотою медаллю за філософську працю „Про душу”. Продовжив навчання у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Англії. У 1847р. захистив у Санкт-Петербурзькому університеті магістерську дисертацію „Нариси теорії потреб”. Пояснення саме потреб він вважав чи не найважливішим завданням політичної економії: хоч би як не обмежувати коло об'єктів вивчення цієї науки, потреби залишаються в цьому колі і будуть центром тяжіння її висновків.

Аналіз поглядів представників різних наукових напрямів переконав молодого вченого в тому, що теорія потреб обов'язково має включати як об'єкт дослідження дві категорії - суспільство і людину. Причому принциповою вимогою є доведення узагальнень до такого ступеня універсалізму, коли стає можливою їх математична формалізація.