Вступ

Перехід до ринкової системи господарювання тісно пов'язаний з виникненням та поширенням самостійної ініціативної діяльності суб'єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання різноманітних послуг із метою отримання прибутку. Як показує світовий досвід, саме підприємницький сектор є надійною основою формування конкурентного середовища, головним структуроутворювальним інструментом, рушійною силою розвитку економічної системи. Рухливий і динамічний, він дає змогу вирішувати серйозні економічні й соціальні проблеми, сприяє повнішому задоволенню потреб споживачів, становленню середнього класу, розвиткові реального сектору економіки, розширює можливості працевлаштування населення, стимулює цивілізовану конкуренцію, додаткові надходження до бюджету.

Однак у м. Новоград-Волинському сектор малого підприємництва ще не відіграє в економіці такої важливої ролі, не розвивається достатньо енергійно для того аби забезпечити динамічне нарощування власного потенціалу й загальне покращення соціально-економічної ситуації у місті. Тому нині вкрай важливо з'ясувати причини такої тенденції та розробити рекомендації щодо усунення перешкод та стимулювання його розвитку.

Питання розвитку малого бізнесу знайшли відображення в дослідженнях А.І. Барановського, М.Д.Білика, З.С. Варналія, Л.І. Воротінової, І.Г. Ганечко, Ю.І.Єханурова, О.В. Жука, О.Є. Кузьміна, Е.А.Зіня, Н.Л. Лесик, Д.В. Ляпіна, А.М. Валюха, Н.В. Савки, Н.Є Кубай, О.В. Титаренко, В.К. Черняка та інших вітчизняних науковців та економістів.

Метою дипломної роботи є теоретико-практичне обґрунтування заходів спрямованих на удосконалення системи управління малим бізнесом в м. Новоград-волинського.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є система управління економікою м. Новоград-Волинського.

Предметом дослідження дипломної роботи є економічні зв'язки, що виникають у процесі взаємодії місцевих органів влади та підприємств малого бізнесу в місті.

В роботі використані наступні методи наукового дослідження: матеріалістична діалектика (пізнання), історичний, індукція, дедукція, аналіз, синтез, порівняння, групування, спостереження, прогнозування, системний, нормативний, статистичний, економіко-математичне моделювання.

Дипломна робота складається з вступу, 4-х розділів: теоретичного, аналітичного, рекомендаційного, природоохоронного, висновків, списку використаної літератури та додатків.

У першому розділі подаються теоретичні основи малого бізнесу, його суть та значення в ринковій економіці, методи його регулювання та нормативно-правове забезпечення підприємницької діяльності.

У другому розділі проводиться аналіз системи управління малим бізнесом на загальнодержавному та місцевому рівнях, основних показників його розвитку у м. Новоград-Волинського, програми розвитку малого підприємництва міста на 2007-2008 pp.

У третьому розділі розроблені заходи щодо удосконалення механізму управління малого бізнесу у м. Новоград-Волинському. А саме основні завдання які потребують вирішення на загальнодержавному рівні - концепція державного регулювання малого підприємництва, реорганізація органів управління підприємництвом міста, розвиток таких інтеграційних форм малого бізнесу як лізинг, венчур, франчайзинг та інфраструктури його підтримки.

Четвертий розділ пов'язаний з висвітленням питань охорони праці та природокористування у сфері малого підприємництва.

1. Мале підприємництво як базовий структурний елемент сучасної економічної системи

1.1 Суть, місце і роль малого бізнесу в економіці

Малий бізнес - це підприємницька діяльність малих фірм, що включає у себе трудову діяльність громадян, які наділені статусом юридичної особи (або не мають його) з метою отримання прибутку.

Мале підприємство - підприємство з невеликою кількістю працівників, незначними обсягами діяльності, здебільшого ризикової (виробничої, торговельної, наукової тощо), власник якого несе повну відповідальність за результати господарювання, самостійно приймає управлінські рішення з метою привласнення прибутку. В Україні відповідно до Закону України «Про підприємництво в Україні» до структур малого бізнесу належать підприємства, у яких кількість зайнятих не перевищує: у роздрібній торгівлі - 15 осіб; у галузях невиробничої сфери - 25; у науці та науковому обслуговуванні - 100; у промисловості і будівництві - 200; в інших галузях виробничої сфери -50 осіб. [2]

Чітке й обґрунтоване визначення критеріїв малих підприємств для країни має дуже важливе значення, адже на їх основі уряди розробляють головні напрями соціально-економічної політики, визначають, власне, суб'єктів державної підтримки малого бізнесу.

Згідно законодавства в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу

підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної

територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі

казенне підприємство.

Кожне підприємство в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки повинно діяти на принципах господарського розрахунку таких як: самоокупність; самофінансування; самозабезпечення; матеріальна зацікавленість; економічна відповідальність; господарська самостійність у межах чинного законодавства у поєднанні з контролем державних органів за його дотриманням.

Економічною основою підприємницької діяльності є приватна власність.

Власність - це відносини, які складаються між суб'єктами власності щодо привласнення засобів виробництва і результатів праці.

Однією з рушійних сил підприємництва є конкуренція. Конкуренція - це боротьба між виробниками (продавцями) за зайвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення максимальних прибутків.

Існують різноманітні форми та методи конкурентної боротьби, які по-різному впливають на підприємницьку діяльність і конкурентоспроможність фірми. Конкуренція відіграє важливу роль як рушійна сила розвитку економічної системи капіталізму, змушує підприємців мобілізувати всю енергію і здібності для підвищення конкурентоспроможності своїх підприємств.

Найважливішими функціями підприємництва є: новаторська, організаційна, господарська, соціальна та особистісна.

Новаторська функція - сприяння процесу продукування нових ідей, здійснення дослідно-конструкторських розробок, створення нових товарів і надання нових послуг тощо.

Організаційна функція - впровадження нових форм і методів організації виробництва, нових форм заробітної плати та їх оптимальне поєднання з ірадиційними, раціональне поєднання форм одиничного поділу праці, основних елементів системи продуктивних сил та контроль за їх виконанням.

Господарська функція - найефективніше використання трудових, матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інформаційних ресурсів.

Соціальна функція - виготовлення товарів і послуг, необхідних

суспільству, відповідно до головної мети, вимог дії основного економічного закону.

Особистісна функція - самореалізація власної мети підприємця, отримання задоволення від своєї роботи. Так, внаслідок опитування дрібних фірм Великобританії з'ясувалося, що переважна їх більшість (понад 80%) головним стимулом своєї підприємницької діяльності вважає не особисте збагачення, а можливість відчути себе незалежним і мати задоволення від власної праці.

В ринковій економіці сектор малого підприємництва утворюється надзвичайно розгалуженою мережею підприємств, які діють в основному на місцевих ринках та безпосередньо пов'язані з масовим споживачем товарів і послуг, постачальниками та потенційними клієнтами з різних соціальних прошарків населення. В організаційно-економічному аспекті невеликі розміри таких підприємств, їх технологічна, виробнича, управлінська гнучкість дають можливість чутливо та своєчасно реагувати на кон'юнктуру ринку, що постійно змінюється. Проте малі підприємства характеризуються й особливим соціально-економічним виміром. Адже за рівнем життя і соціальним становищем представники малого бізнесу належать до більшості населення, є одночасно як безпосередньо виробниками, так споживачами широкого спектра товарів і послуг. Саме тому в малому підприємництві найбільш повно узгоджуються та системно реалізуються особисті, місцеві та національні економічні інтереси. Загалом стан і суспільні параметри малого підприємництва значною мірою визначають соціально-економічний і політичний рівень розвитку будь-якої країни.

Мале підприємництво є базовим структурним елементом сучасної ринкової економічної системи. Однак це окрема форма економічної активності, специфічний стиль (тип) господарської поведінки, чим, власне, й визначаються притаманні йому особливості та переваги.

З об'єктивної точки зору, малі підприємства найчастіше є класичними

приватними фірмами, де власник виступає ще й у ролі менеджера. Тут спрацьовує простий і потужний стимулюючий механізм, оскільки одержаний прибуток є доходом керівника підприємства. В таких фірмах, як правило, не виникає суперечностей між власністю та управлінням, пов'язаних із цим проблем потенційного конфлікту цілей і рішень щодо засобів їх досягнення, а також нагляду та контролю. До цього слід додати майнову відповідальність господаря за результати діяльності підприємства, свободу та самостійність підприємця у прийнятті управлінських рішень і виборі напрямів здійснення бізнесу.

Іншою особливістю малих підприємств є те, що їх розміри дозволяють оперативно приймати та доводити до логічного завершення управлінські рішення. Йдеться про мобільність, гнучкість, раціональну організаційну структуру малих підприємств, простоту й ефективність управління підприємством, здатність швидко пристосовуватися до змін споживчого попиту, оперативне освоєння виробництва нової продукції. Цим МП відрізняються від складної багаторівневої ієрархії менеджменту великих корпорацій.

До особливостей малого підприємництва також належить порівняно високий рівень фінансової дисципліни. Адже малі підприємства практично не мають можливостей чинити тиск на державу, наприклад з метою до фінансування їх з бюджету чи надання пільг у випадку фінансових труднощів. Жорсткість фінансових правил, обмежень та регламентацій, встановлених у своїй господарській діяльності малими підприємствами, призводять до того, що функціонування економіки, де на них припадає чимала частка, загалом грунтується на міцній фінансовій дисципліні. Це справляє позитивний вплив на підвищення її ефективності.

Важливою особливістю малого підприємництва об'єктивно є активізація соціальних джерел економічного розвитку. Порівняно з великими корпораціями, на малих підприємствах виразніше виявляються позитивні результати соціального партнерства. Тут, як правило, формуються безпосередні, більш довірливі та менш відчужені й антагоністичні виробничі відносини.

Із суб'єктивної точки зору, особливості малого бізнесу зумовлюються прагненням підприємців до самостійності, самодостатності та виживання в конкурентному підприємницькому середовищі. Йдеться про цілеспрямованість та наполегливість у здійсненні бізнесу, ініціативність, творче ставлення до cправи, пошук нетрадиційних рішень і способів діяльності, готовність до ризику та вміння ним управляти, заінтересованість у найбільш ефективному та ощадливому господарюванні.

Важливе значення малого бізнесу в забезпеченні соціально-економічної та політичної стабільності суспільства, його ключова роль у формуванні ефективної структури економіки, особливості та переваги в здійсненні господарської діяльності зумовлюють специфіку економічних і соціальних функцій, які виконує мале підприємництво.

До основних функцій малого підприємництва належать:

Створення додаткових робочих місць, вирішення проблем самозайнятості, бідності та вирівнювання майнової й соціальної диференціації переважної частини населення;

Формування середнього класу - прошарку населення, який реально забезпечує стабільний розвиток економіки та суспільства в цілому;

Усунення диспропорцій на товарних ринках шляхом швидкого реагування на зміни кон'юнктури ринку, насичення споживчого ринку товарами та послугами;

Розвиток регіонального і місцевого господарства та ринків з орієнтацією на національні інтереси, формування суттєвої частки доходів місцевих бюджетів;

5. Підтримання ефективного конкурентного середовища, обмеження

монополізму великих підприємств;

Активізація інноваційних процесів, оперативне впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

Вивільнення великих структур від невластивих їм робіт та виробництва нерентабельної для них продукції, на яку є суспільний попит;

Формування цивілізованої підприємницької поведінки як рушія розвитку національної економіки й виховання у підприємців господарської та ділової культури.

Визначальною передумовою становлення малого підприємництва є розвинена інфраструктура підтримки цього сектора економіки. Процес формування та розвитку елементів інфраструктури підтримки має значення не лише щодо формування суб'єктів малого підприємництва, але й значною мірою сприяє їх ефективному функціонуванню.

Інфраструктура підприємництва - це сукупність державних та громадських інститутів (організацій, установ і об'єднань), які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності й забезпечують їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності.

Інформаційне забезпечення державою підприємницької діяльності відбувається шляхом заснування регіональних інформаційних центрів, які відкривають доступ до різних видів інформації (комерційної, законодавчої, науково-довідкової тощо), створення широкої мережі консультативних пунктів різних напрямів діяльності малих підприємств, інкубаторських центрів розвитку малого бізнесу. Серед них у США виділяють виробників нових товарів, створювачів ділових послуг та інноваційні фірми. Такі центри діють під контролем муніципалітетів, крупних корпорацій, університетів і покликані сприяти економічному розвитку регіонів, формувати підприємницькі мережі.

1.2 Форми і методи регулювання підприємницької діяльності

Важливим елементом сучасної економічної системи є оптимальне поєднання державного регулювання економіки з ринковими важелями саморегулювання. Вирішальна роль при цьому належить державному регулюванню. Без нього сучасна економічна система, в тому числі підприємницька діяльність, існувати не може.

Державне регулювання - форма цілеспрямованої політики та реальних дій держави, визначення політичних, правових та фінансово-економічних важелів щодо забезпечення розвитку підприємництва, підтримки суб'єктів і об'єктів підприємницької діяльності, забезпечення чи підтримки функціонування їх в заданому режимі; комплекс форм, методів і засобів державного впливу на діяльність підприємств та організацій з метою створення нормальних умов їх функціонування і розвитку, послаблення негативних тенденцій від такої діяльності.

Основними методами державного регулювання підприємницької діяльності є адміністративні, правові та економічні.

Адміністративні методи - способи і форми регулювання, які базуються на силі державної влади, містять заходи заборони, дозволу і примусу та втілюються в життя за допомогою указів, розпоряджень. У розвинутих країнах світу адміністративні методи регулювання підприємницької діяльності застосовуються здебільшого у сфері охорони довкілля. Водночас їх роль значно зростає у складних критичних ситуаціях.

Ліцензія - дозвіл, що видається відповідними державними органами фізичним або юридичним особам на право здійснювати певні види виробничої, торговельної чи іншого виду підприємницької діяльності, регульованої державою. Згідно з чинним законодавством ліцензуванню підлягають ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє середовище і безпеку держави.

Патент - документ, що надає право займатися торгівлею чи

промислом за умови дотримання відповідних правил, визначених законодавчо, і внесення певного платежу.

Правові методи - способи і форми регулювання підприємницької діяльності, які втілюються в практику за допомогою прийняття відповідних законів. Суб'єкти підприємництва в процесі реалізації своїх господарських планів, виробничих, грошово-фінансових, торговельних та інших операцій вступають між собою у певні правові відносини: майнові, договірні, виробничі, трудові, страхові, етичні. При цьому всі суб'єкти діяльності наділені однаковими правами і свободами щодо організації підприємництва, захисту прав та інтересів, вільної участі і конкурентоспроможності на товарних і регіональних ринках, захисту прав у державно-адміністративних, муніципальних та судових органах.

Економічні методи - способи і форми регулювання, які ґрунтуються на використанні податків, грошово-кредитних важелів, цін і тарифів тощо.

Серед економічних методів розрізняють прямі (за допомогою бюджетної політики) та непрямі (за допомогою податкової, інвестиційної, амортизаційної та інших форм економічної політики). Якщо прямі методи дають швидкий ефект, то непрямі - через відносно тривалий проміжок часу. Так, після прийняття нового податкового законодавства очікуваний ефект спостерігається, як правило, через 1,5-2 роки. []

Основними напрямами державної підтримки малого бізнесу є фінансово-кредитна підтримка інноваційної діяльності, кадрове та інформаційне забезпечення, податкова політика, створення ефективної законодавчої бази.

Фінансово-кредитна підтримка - надання цільових субсидій, прямих і гарантованих позик, дотацій, податкових пільг і кредитів, амортизаційних пільг.

З метою сприяння реалізації державної політики фінансової підтримки підприємництва та створення відповідних умов для його розвитку у грудні 1991 року Уряд створив Український національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції, який у серпні 1995 р. Постановою Кабінету Міністрів України №687 був реорганізований в Український фонд підтримки підприємництва, що є некомерційною організацією і не має на меті отримання прибутку та забезпечує реалізацію державної політики у сфері фінансової підтримки підприємництва на загальнодержавному рівні.

На місцевому рівні підтримку підприємництва здійснюють регіональні фонди, засновниками яких можуть бути місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, Український фонд підтримки підприємництва, юридичні та фізичні особи.

Основними критеріями для надання фінансової підтримки є відповідність проекту підприємницької діяльності державним, галузевим та регіональним програмам, його значення для соціально-економічного розвитку держави, регіону, конкурентоспроможність продукції та кредитоздатність підприємства.

Найважливішими програмами, за якими надаються цільові кредити, є реконструкція підприємств, енергозбереження, захист довкілля, виконання вимог державного регулювання економіки і передусім підприємництва, створення додаткових робочих місць та інше. Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва здійснюється у розвинутих країнах з боку центральних та місцевих органів влади, позабюджетних фондів. []

З метою забезпечення сприятливого підприємницького клімату та розкриття внутрішньо властивого малому підприємництву динамізму і гнучкості необхідно розвивати інфраструктуру, орієнтовану на малий бізнес. Це, передусім, система спеціалізованих інститутів, що допомагають розробленню та реалізації державної програми. Кошти надаються на строк до трьох років та за наявності застави, поручителя або гарантій повернення позики. Річна відсоткова ставка за користування фінансовою підтримкою не перевищує облікову ставку Національного банку України. Всі розрахунки здійснюються в національній валюті

у безготівковій формі.

Головними завданнями державних програм кредитування малого бізнесу являються:

надання можливостей суб'єктам малого підприємництва для розвитку та створення на їх базі нових робочих місць;

надання послуг по кредитуванню і фінансуванню малих підприємств, що не мають доступу до звичайних джерел фінансування через соціальні обмеження;

прискорений розвиток кредитно-інвестиційних механізмів, які полегшують суб'єктам малого підприємництва доступ до дешевих фінансових ресурсів;

створення гарантійного фонду;

розвиток виробничо-інноваційної діяльності суб'єктів малого підприємництва;

залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання замовлень на постачання продукції і послуг для забезпечення державних і міських потреб;

інформаційне і консультаційне забезпечення діяльності суб'єктів малого підприємництва;

стимулювання і розвиток конкуренції на регіональних ринках товарів і послуг серед суб'єктів малого підприємництва;

залучення незахищених категорій населення в підприємницьке середовище;

зниження соціальної напруженості в регіонах через розвиток само зайнятості і підтримку підприємництва;

популяризація і впровадження в регіонах нових методів фінансової підтримки підприємництва.

Першочергове значення для ефективного розвитку малого підприємництва має система фінансової та інвестиційної підтримки. Фінансова та інвестиційна підтримка малого підприємництва здійснюється в наступних основних напрямках і формах:

кредитування через уповноважені банки проектів за рахунок бюджетних коштів на тендерній (конкурсній) основі, в тому числі і на пільгових умовах, у передбаченому законодавством порядку;

впровадження і розвиток системи гарантування кредитів, наданих банками суб'єктам малого бізнесу, на основі формування в регіонах заставних фондів на базі Ресурсного фонду підтримки підприємництва;

фінансування на безповоротній основі соціально спрямованих програм, дія яких направлена на стимулювання створення нових робочих місць у регіонах.

Підтримка державою інноваційної діяльності здійснюється шляхом фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок, закупівлі передових техніки та технології, надання необхідних консультацій при їх впровадженні, стимулюванні регіональних програм, всебічної підтримки венчурних підприємств. []

Одним з найважливіших факторів впливу на структурну динаміку малого бізнесу та особливості його функціонування виступає податкова політика. Так, у промислово розвинутих країнах остання, як дієвий важіль регулювання діяльності малих підприємств, досить ефективно розв'язує проблеми цілеспрямованого розвитку підприємництва, зокрема через систему податкових пільг.

Податкові пільги - часткове або повне звільнення окремих категорій

фізичних та юридичних осіб від сплати податків. Завдяки цьому реалізується насамперед стимулююча функція податків, яка здійснюється також внаслідок прогресивного характеру оподаткування прибутків підприємств. Досвід розвинутих країн світу засвідчує, що податки відіграють стимулюючу роль тоді, коли максимальна ставка на прибуток не перевищує 35%.

Найдієвішим механізмом державної підтримки підприємницької діяльності стало запровадження спрощених систем оподаткування суб'єктів малого та середнього бізнесу. Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування та звітності суб'єктів малого підприємництва» починаючи з 1999 р. в Україні для підприємців замість 16 видів податків і зборів, визначених загальною податковою системою, запроваджено сплату єдиного податку.

Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності запроваджено як

для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, так і для юридичних осіб. Зокрема, на спрощену систему оподаткування можуть перейти фізичні особи - підприємці у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн. Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації і залежно від виду діяльності не може бути менше 20 грн. та більше 200 грн. на місяць.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у якого за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - 1 млн. грн., яка перейшла на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору в разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на додану вартість»;

10% суми виручки, за винятком акцизного збору, в разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку. []

На початок 2007 р. в Україні діяло чотири типи спрощеного оподаткування - фіксований податок, єдиний податок, спеціальний торговий патент та фіксований сільськогосподарський податок (рис. 1.1). Крім того, для суб'єктів малого підприємництва запроваджено спрощену систему обліку та фінансової звітності. Всі ці заходи сприяли значному зростанню кількості суб'єктів підприємницької діяльності, скороченню тіньового сектора економіки та збільшенню надходжень до бюджету. Законом України від 13.02.98 року №129/98-ВР «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» був введений фіксований податок (патент). Цей податок передбачений тільки для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, без права створення юридичної особи при обов'язковому виконанні чотирьох умов:

- продаж товарів або надання послуг на ринках за умов сплати ринкового збору;

- кількість найманих працівників не більше 5 чоловік;

- валовий дохід платника податку не повинен перевищувати семи тисяч неоподатковуваних мінімумів за 12 місяців, що передують місяцю придбання патенту;

Рис. 1.1 Спрощена система оподаткування

- платник податку не має права продажу лікеро-горілчаних та тютюнових виробів.

Фіксований податок найбільш поширений при оподаткуванні підприємців - фізичних осіб у сфері торгівлі.

З 1 січня 1999 року Указом Президента України від 03.07.1998 р. №727/28 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» було введено єдиний податок для суб'єктів підприємницької діяльності. Цим самим було спрощено механізм сплати податків, замість 16 податків введено єдиний податок з суми виручки від реалізації робіт і послуг.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України

«Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» в Україні з 1 квітня 1998 року було розпочато економічний експеримент із застосування спеціального торгового патенту. Він застосовується на визначених територіях, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з органами місцевого самоврядування даної території.

Указом Президента України від 18 червня 1998 року «Про фіксований сільськогосподарський податок» з 1999 року було запропоновано справляння сільськогосподарським товаровиробникам фіксованого сільськогосподарського податку, який не тільки спростив справляння податків у галузі, а й значно зменшив податкове навантаження, адже він змінив 12 діючих податків і зборів. Об'єктом оподаткування фіксованого сільськогосподарського податку виступає земля сільськогосподарського призначення.

Серед форм державного регулювання підприємницької діяльності значне місце посідає застосування механізму прискореної амортизації. Прискорена амортизація - це грошове вираження процесу перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру не лише їх фізичного, а й морального зношування. За рахунок амортизаційних відрахувань у США в середині 90-х років формувалося майже 65% загального обсягу інвестицій. Проте в Україні норми амортизації приблизно у два рази нижчі, ніж у розвинутих країнах світу. []

Кадрове забезпечення малих підприємств у розвинутих країнах світу здійснюється шляхом навчання, підвищення управлінської кваліфікації підприємців. В Україні кадрове забезпечення малих підприємств здійснюється державою шляхом підготовки кадрів менеджменту в державних навчальних закладах, організації відповідних курсів підвищення кваліфікації, розробки навчальних планів, програм, випуску спеціальної літератури, стажування тощо. Для забезпечення освітньої підготовки підприємців у навчальних закладах України введено новий навчальний курс «Основи підприємницької діяльності», запроваджується підготовка, перепідготовка, перекваліфікація незайнятих громадян для роботи у сфері малого підприємництва та навчання молоді навичкам підприємницької діяльності. Крім того, в усіх регіонах України запроваджено механізми заохочення і підтримки безробітних у відкритті власної справи. []

Така підготовка управлінських кадрів у державних та недержавних навчальних закладах здійснюється у тісному співробітництві з діючими підприємствами, запозиченням передового зарубіжного досвіду та ін. Проте така діяльність держави не носить комплексного характеру, недостатньо ефективна.

У світовій практиці більшість малих компаній так чи інакше пов'язана з великим бізнесом, а зростання співпраці малих, середніх та великих підприємств - характерна тенденція сучасного розвитку економіки.

Переважна більшість малих підприємств працює «під замовлення великої компанії». Тобто йдеться про так званих «сателітів» - малих підприємств, які підпорядковані в діяльності великим підприємствам. Отже, таким чином децентралізується виробничий процес, окремі його фази передаються малим підприємствам на основі субконтрактів. Наприклад, з 50 тис. постачальників концерну «Сіменс» дві третини - малі фірми.

Найпоширенішою сучасною формою інтеграції великого і малого бізнесу вважається фрайчайзинг. Така форма дозволяє малим підприємствам функціонувати як окремій незалежній одиниці, але за обумовленими правилами. «Франчайзі», як правило, отримує право на виробництво продукції під маркою «франчайзера», його ноу-хау, зобов'язується дотримуватись встановлених стандартів на виробництво й реалізацію товарів (послуг). Наприклад, у США за останні 30 років таких фірм зросло на 41%, а сума продаж - майже в 6 разів. Подібна тенденція спостерігається і в інших країнах Заходу. []

Франчайзинг в умовах окремої галузі щодо дій малих підприємств може бути реалізований як:

обмежена форма створення малих підприємств для реалізації товарів від імені підприємства, об'єднання;

корпоративна форма - підключення малого підприємства до повного циклу фінансово-господарської дії великої фірми.

З розширенням і розвитком своєї матеріальної бази, удосконаленням виробництва малі підприємства можуть виходити із системи франчайзинга і ставати самостійними.

Окрім цього, за своїм статусом малі підприємства можуть бути й цілком незалежними. Але в такому випадку вони функціонують, як правило, у вузькоспеціалізованих галузях і володіють значною часткою ринку тієї чи іншої специфічної продукції. Великі підприємства з ними не конкурують, оскільки їм невигідно діяти на ринках з обсягом продажу менше 20 млн. доларів.

1.3 Нормативно-правове забезпечення підприємницької діяльності

Формування нормативно-правової бази по забезпеченню державного регулювання сфери підприємництва започатковано прийняттям у -1991 р. законів України «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства в Україні», в яких вперше визначено статус малих підприємств та підприємців, законодавчо закріплені гарантії рівних умов для їх функціонування в економічній системі, усунуті обмеження на здійснення підприємницької діяльності, що десятиліттями стримували розвиток ділової ініціативи людей.

З прийняттям у 1996 р. нової Конституції України право на підприємницьку діяльність та гарантії його реалізації були закріплені в Основному Законі держави. Законом України «Про власність» визначається приналежність результатів господарського використання майна власникові цього майна; право юридичної особи володіти, розпоряджатися і користуватися закріпленим за нею майном власника згідно зі своїм статутом. Держава не може втручатися в господарську діяльність суб'єктів права власності. Водночас від власника вимагається не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси інших громадян, юридичних осіб і держави, додержуватись моральних засад суспільства.

Закон «Про підприємництво» зобов'язує державу надавати для здійснення підприємницької діяльності земельні ділянки, різні види державного майна, сприяти матеріально-технічному забезпеченню та інформаційному обслуговуванню підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів, здійснювати первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої та соціальної інфраструктури, стимулювати за допомогою економічних важелів модернізацію технології, інноваційну діяльність, надавати цільові кредити тощо. Закон фіксує основні засоби державного регулювання підприємництва, законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями.

Законом «Про підприємства в Україні» передбачено порядок використання прибутку, отримання та розмірів трудових доходів найманих працівників, механізм планування діяльності підприємства, економічні стосунки між підприємствами, порядок забезпечення засобами виробництва та реалізації продукції, встановлення цін та механізм ціноутворення, фінансово-кредитні відносини між підприємствами, з одного боку, банківськими установами та бюджетом - з іншого боку, а також зовнішньоекономічну та соціальну діяльність підприємств. З метою регулювання взаємовідносин між державою та підприємством визначено порядок обліку і звітності, з'ясовано зміст поняття «комерційна таємниця», регламентовано відносини підприємства з місцевими органами влади. Встановлено механізм ліквідації та організації підприємства.

Протягом 1995-1997 pp. було прийнято Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва, а також другу Програму розвитку малого підприємництва в Україні (на 1997-1998 pp.).

У 1998 р. укази Президента України надали новий поштовх вдосконаленню правового поля у цій сфері суспільних відносин. Серед найбільш вагомих актів Глави держави слід відзначити укази «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності», «Про державну підтримку малого підприємництва», «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» та «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності».

У 1999-2001 pp. прийнято ще майже 20 указів Президента України з питань розвитку підприємництва, серед яких такі принципові, як «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва», «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності», «Про сприяння підготовці управлінських кадрів для сфери підприємництва» тощо, а також нова редакція

Указу «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Водночас значні зусилля органів державної влади були спрямовані на активізацію законотворчої діяльності. У 2000-2001 pp. Верховною Радою України прийнято закони України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про державну підтримку малого підприємництва», «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні», «Про захист економічної конкуренції», а також «Про організації роботодавців», яким передбачається підвищення ролі організацій роботодавців та їх об'єднань у соціально-трудових відносинах, удосконалення системи соціального партнерства. З прийняттям цих законодавчих актів загалом сформовано концептуальні засади розвитку підприємництва, створено правове підґрунтя для функціонування розгалуженої системи інститутів підтримки підприємництва, становлення в державі потужного середнього класу.

Формування і постійне вдосконалення нормативно-правової бази значно прискорило розвиток підприємництва. Так, протягом останніх п'яти років кількість малих підприємств збільшилася майже удвічі, чисельність працюючих на них зросла в 1,4 раза. Зменшилася кількість і тривалість перевірок підприємств, спростилися умови реєстрації бізнесу, удосконалено механізми ліцензування підприємницької діяльності, обмежено кількість видів продукції та послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації. []

Україна стала першою державою серед країн СНД, яка започаткувала ведення єдиної державної регуляторної політики. Основні напрями та шляхи її реалізації визначено указами Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» та «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва». Регуляторна політика спрямована на зменшення втручання органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у діяльність суб'єктів господарювання, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права на підприємницьку діяльність.

Таким чином, заходи щодо впровадження державної регуляторної політики спрямовані на забезпечення системності, послідовності та координованості дій з розроблення та впровадження регуляторних актів, урахування пропозицій громадськості при їх опрацюванні. []

Прийнятий у 2000 р. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначив засади державної політики у сфері ліцензування, встановив єдиний порядок та прозорі процедури отримання ліцензій при здійсненні окремих видів господарської діяльності для всіх суб'єктів господарювання. Закон значно обмежив перелік видів господарської діяльності, які підлягали ліцензуванню. Він охопив положення майже 150 нормативно-правових актів, які до того часу регулювали відносини у цій сфері. Це позволило суттєво зменшити втручання органів державної влади в діяльність господарських структур.

На регіональному рівні планування та реалізація заходів щодо провадження державної регуляторної політики вже набули ознак системності. Це зумовлено тим, що регуляторна реформа не потребує додаткових фінансових витрат, але вирішує такі найбільш злободенні проблеми підприємців, як недосконалість нормативно-правової бази та тиск з боку чиновників усіх рівнів. Тому її запровадження майже відразу позитивно позначається на темпах розвитку підприємництва.

За оцінками експертів, впорядкування регуляторних актів місцевих органів влади дає можливість зменшити податкове навантаження на підприємців на 20-25%, створює умови для приросту суб'єктів підприємницької діяльності на 5-8%, збільшення зайнятості населення на 3-5% та зростання податкових надходжень до місцевого бюджету на 25%. []

Формування матеріальної бази підприємництва започатковано Указом Президента України «Про комерціалізацію державної торгівлі і громадського харчування» від 31 січня 1992 року, з прийняттям якого розпочалися масова реструктуризація державних об'єднань у сфері послуг та створення на їх основі великої кількості конкуруючих суб'єктів господарювання.

Додатковим джерелом матеріально-технічного забезпечення виробництва, фінансування основних фондів, засобом збуту і водночас активізатором вітчизняного виробництва машин і обладнання, а також інструментом активного маркетингу є лізинг. В Україні стосунки щодо лізингових операцій регулюються законом України «Про лізинг».

Одним із альтернативних джерел мікрокредитування малого підприємництва є кредитні спілки. 20 грудня 2001 р. Було прийнято Закон України «Про кредитні спілки», який визначає організаційні, правові та економічні засади створення та діяльності кредитних спілок, їх об'єднань, права та обов'язки членів кредитних спілок та їх об'єднань та дав поштовх до їх розвитку.

Отже, узагальнивши все вище сказане можна зробити наступні висновки: 1. Малий бізнес - це підприємницька діяльність малих фірм, що включає у себе трудову діяльність громадян, які наділені статусом юридичної особи (або не мають його) з метою отримання прибутку.

2. В Україні відповідно до Закону України «Про підприємництво в Україні» до структур малого бізнесу належать підприємства, у яких кількість зайнятих не перевищує: у роздрібній торгівлі - 15 осіб; у галузях невиробничої сфери - 25; у науці та науковому обслуговуванні - 100; у промисловості і будівництві - 200; в інших галузях виробничої сфери - 50 осіб.

3. Найважливішими функціями підприємництва є: новаторська,

організаційна, господарська, соціальна та особистісна.

4. Державне регулювання малого підприємництва - форма цілеспрямованої політики та реальних дій держави, визначення політичних, правових та фінансово-економічних важелів щодо забезпечення розвитку підприємництва, підтримки суб'єктів і об'єктів підприємницької діяльності, забезпечення чи підтримки функціонування їх в заданому режимі;

5. Основними методами державного регулювання підприємницької діяльності є адміністративні, правові та економічні.

6. Основними напрямами державної підтримки малого бізнесу є фінансово-кредитна підтримка інноваційної діяльності, кадрове та інформаційне забезпечення, податкова політика, створення ефективної законодавчої бази.

7. Найдієвішим механізмом державної підтримки підприємницької діяльності стало запровадження спрощених систем оподаткування суб'єктів малого бізнесу. Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування та звітності суб'єктів малого підприємництва» починаючи з 1999 р. в Україні для підприємців замість 16 видів податків і зборів, визначених загальною податковою системою, запроваджено сплату єдиного податку.

8. Державне регулювання сфери підприємництва забезпечується системою правових актів: Конституція України; базові закони, передусім «Про підприємництво», «Про державну підтримку малого підприємництва»; укази Президента України; постанови Уряду.

2. Стан і тенденції розвитку малого бізнесу в м. Новоград-Волинському

2.1 Аналіз системи управління малим бізнесом в м. Новоград-Волинському

Виходячи з аналізу ст. 6 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва», державними органами, що здійснюють підтримку малого підприємництва, є органи виконавчої влади загальної компетенції (Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації) і органи виконавчої влади спеціальної компетенції (Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва (Держпідприємництво) й інші центральні органи виконавчої влади (далі - ЦОВВ)).

Необхідність об'єктивного відображення існуючої дійсності потребує доповнити цей перелік законодавчим органом - Верховною Радою України та главою держави - Президентом України, їхня діяльність має велике значення для існування та розвитку малого бізнесу.

Розглянемо діяльність державних органів, визначених ст. 6 названого вище Закону, в напрямі забезпечення реалізації державної політики підтримки та розвитку малого підприємництва.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та в межах, передбачених Конституцією України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень: забезпечує реалізацію політики держави з питань розвитку і підтримки малого підприємництва; створює умови для функціонування достатньої мережі державних структур для реалізації цієї політики держави з урахуванням регіональних особливостей; спрямовує, координує і контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики щодо підтримки малого підприємництва; затверджує заходи щодо реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва; щорічно разом з проектом Закону України про Державний бюджет України подає на розгляд Верховної Ради України інформацію про стан виконання заходів щодо реалізації програми в наступному бюджетному році із зазначенням джерел фінансування; затверджує Положення про проведення конкурсів проектів по реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва; визначає порядок введення спрощеної системи оподаткування бухгалтерського обліку та звітності; визначає порядок створення та функціонування Українського фонду підтримки підприємництва та ін.

З розширенням сфери підприємництва виникла потреба подолання надмірного втручання державних органів у діяльність підприємців. Разом з тим іcнує об'єктивна потреба у міжвідомчій та міжрегіональній координації, концентрації зусиль органів державної влади, спрямованих на розвито і підтримку малого підприємництва. Цими обставинами було зумовлено рішення про утворення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва із статусом центрального органу виконавчої влади. Основними завданнями цього комітету стали здійснення державної регуляторноїполітики, сприяння розвитку підприємництва, забезпечення ефективного використання його можливостей в умовах реформування економіки України. На Держпідприємництво також покладається завдання забезпечення формування цілісної системи інфраструктури підтримки малого бізнесу, ефективного використання ресурсів, що виділяються.

Основні функції Держпідприємництва визначені п. 4 Положення. Аналізуючи функції Держпідприємництва, необхідно акцентувати увагу на можливості їх виконання. Наприклад, контроль у межах своїх повноважень виконання органами виконавчої влади основних заходів щодо реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, усунення виявлених порушень. Для виконання цієї функції необхідна налагоджена ефективна структура управління у даній галузі.

Необхідно констатувати, що Держпідприємництво як ЦОВВ зі спеціальним статусом для здійснення покладених на нього повноважень, з метою підвищення ефективності державного управління певною галуззю економіки поєднує державні та громадські складові в структурній будові власного відомства (рис 2.1).

До державних складових належить: центральний апарат; територіальні представництва Держпідприємництва в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі - 27 представництв.

Центральний апарат Держпідприємництва має наступні основні державні складові: керівництво (голова та троє заступників); п'ять департаментів: юридичний, регуляторної політики, реєстрації та ліцензування, контролю та повільної системи, розвитку підприємництва - до складу яких входять 12 управлінь; окремі управління: кадрів, забезпечення роботи керівництва, взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків, координації діяльності територіальних представництв, інформаційно-аналітичного відділу, правового забезпечення експертно-апеляційних рад.

Важливим результатом реформування структури центрального апарату Держпідприємництва стало створення в складі департаменту розвитку підприємництва управління державної підтримки підприємництва, яке включає відділи: фінансово-кредитної підтримки підприємництва, соціального захисту у сфері підприємництва, спеціальних режимів оподаткування. Можливо, ця подія дасть змогу більш активно здійснювати реалізацію державної політики підтримки Держпідприємництвом.

До громадських складових належать: Експертно-апеляційна рада

Держжпідприємництва України; громадська колегія Держпідприємництва України, громадські регіональні колегії при територіальних представництвах Держпідприємництва; інститут уповноважених з питань підприємництва.

Експертно-апеляційна рада (далі - ЕАР) як колегіальний консультативно-дорадчий орган з питань ліцензування була створена на підставі ст. 7 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Постанови

КМУ від 8.11.2000 р. №1669. До компетенції ЕАР належить здійснення експертизи проектів нормативно-правових актів органів виконавчої влади з питань ліцензування, розроблення рекомендацій з основних проблем державної політики у сфері ліцензування. До складу ради входять державні службовці, науковці, фахівці та представники громадських організацій. Незалежні експерти і представники громадських організацій становлять не менше 20% від загальної кількості її членів. Рішення ЕАР мають характер експертних висновків і є обов'язковими для виконання.

Інститут громадської колегії є одним з активних громадських підрозділів Держпідприємництва. Положення про громадську колегію Держпідприємництва було розроблено відповідно до положення про Держпідприємництво України (далі - Комітет) і Хартії підприємництва України та затверджено наказом Комітету від 28.07.2000 р. №31. Дане положения визначає загальні завдання, основні організаційні та правові засади та умови діяльності громадської колегії Комітету. Колегія створюється за наказом голови Комітету з метою забезпечення захисту підприємцями своїх економічних, соціально-культурних прав та законних інтересів, участі в управлінні державними справами і сприянню врегулюванню різних конфліктних ситуацій у сфері підприємництва.

Запровадження інституту уповноважених з питань підтримки підприємництва має велике значення для розвитку малого підприємництва. Експеримент по створенню в Україні інституту уповноважених з питань підтримки підприємництва проводиться відповідно до Указу Президента

України «Про Державний комітет України з питань розвитку підприємництва та «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької ІІяльності». За період свого існування уповноважені своєю діяльністю довели, що вони є потужною силою в забезпеченні реалізації державної політики підтримки та розвитку малого підприємництва.

Серед ЦОВВ, які фактично забезпечують реалізацію державної політики підтримки та розвитку малого підприємництва, доцільно виділити Міністерство економіки (далі - Міністерство). В центральному апараті цього Міністерства в складі департаменту структурної політики існує управління регуляторної політики у сфері підприємництва. Згідно з наказом Міністерства від 23.02.2001 р. №43 управління регуляторної політики у сфері підприємництва: здійснює координацію робіт з виконання заходів щодо реалізації Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва; забезпечує узагальнення і подання встановлені терміни Держкомпідприємництвом інформації про стан виконання заходів Національної програми; надає рекомендації щодо виконання заходів з реалізації Національної програми щороку.