Сприяння органів місцевої влади розвитку малого підприємництва в м. Новоград-Волинському Житомирської області

Впорядкування дозвільної системи має розгортатись у річищі загального впорядкування діяльності органів влади з надання адміністративних послуг, адже видача дозволу є тільки одним із видів адміністративних послуг. Заради такого законодавчого впорядкування має бути прийнято або закон «Про адміністративну процедуру», або Адміністративно-процедурний кодекс. Такий системний комплексний документ повинен визначити загальні засади та принципи процедури надання послуг зокрема. Але вже потім належить здійснити комплексний перегляд усіх законодавчих актів, що визначають деталі окремих процедур надання конкретних видів дозволів. Що чіткіше та прозоріше визначена процедура, то менше можливостей для зловживань.

Місцеві спільноти, в тому числі в м. Новоград-Волинському, повинні використовує неформальні групи для втілення стратегії економічного розвитку, особливо в яких представлені різноманітні інтереси або в яких добровільна природа проекту вимагає менш формальної структури. Наприклад, для місцевих органів влади корисно формувати підприємницькі мережі - мережі людей, що можуть координувати необхідні інвестиції для нових комерційних підприємств. Фактично державне інвестування в ці нові мережі є основним елементом, як забезпечує досягнення успішного високотехнологічного розвитку. Інші важливі елементи - організаційна культура, що сприяє загальній громадській позиції і позитивному ставленню до особливостей і перспектив міста; середовище, що зрощує лідерів державного і приватного секторів, які поєднують спрямованість на інновації з широким баченням ресурсів і покликання їхньої общини; мережа комерційних і громадських організацій, що залучають як членів вищих керівників головних компаній і одержують від них конкретні зобов'язав витрачати час і сили на роботу над проблемами, що становлять загальний інтерес.

Взагалі, існує безліч різноманітних організаційних механізмів допомоги місцевим спільнотам у розробленні та здійсненні стратегії економічно розвитку. Місцеві органи влади можуть теж по-різному організовуватися прагненні стимулювати економічну діяльність. Деякі організації неформальними або створеними для розроблення планів і стратегії; інші - більш формалізованими та зосередженими на виконанні; вони можуть бути частиною апарату органів влади або незалежними, самостійними агентствами, вузько зорієнтованими на особливі функції і види діяльності з економічної розвитку або різнобічними, що поєднують багато видів діяльності.

Досвід місцевих органів урядування західних країн, застосування опрацьованих ними методів та інструментів може бути корисним не лише для місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Його творче осмислення та впровадження сприятиме діяльності організацій інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва м. Новоград-Волинського - бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів та ін.

Врешті, стимулювання діяльності малих форм господарювання активізує розвиток соціально-культурної сфери та інфраструктури малого підприємництва на території економічних інтересів суб'єктів господарювання.

Усе це дасть істотний поштовх інтенсивному та динамічному розвиткові малого підприємництва в м. Новоград-Волинському, зростанню ділової активності, створенню сприятливого інноваційного та інвестиційного клімату в цьому секторі економіки.

3.2 Основні напрями розвитку підтримки малого підприємництва у м. Новоград-Волинському

Розглянувши основні аспекти розвитку малого бізнесу у м. Новоград-Волинському та його особливості у зарубіжних країнах є доцільним реформувати управління економіки виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради, створивши у ньому відділ малого підприємництва, та у положенні даного відділу закріпити за ним такі функції у даному секторі економіки:

Проведення заходів з дерегулювання підприємницької діяльності;

Підготовка проектів рішень міської ради та її виконкому, розпоряджень міського голови з питань розвитку малого бізнесу;

Спрощення дозвільних процедур у місті;

Створення сприятливих умов для розвитку підприємництва у місті;

Організація та проведення семінарів для суб'єктів підприємництва та державних службовців з питань дерегулювання підприємницької діяльності;

Надання необхідної консультативної допомоги суб'єктам підприємництва;

7. Розвиток лізингових, венчурних, франчайзингових відносин у місті;

8. Внесення пропозицій міській раді та виконкому щодо спрощення здійснення процедури сприяння підприємницькій діяльності у місті;

9. Сприяння залученню до підприємницької діяльності соціально незахищених верств населення - інвалідів, молоді, безробітних;

10. Розвиток та активізація діяльності інфраструктури малого підприємництва;

11. Сприяння створенню союзів, спілок, громадських організацій

підприємців Рівного;

12. Сприяння у створенні інноваційних, інвестиційних та інших фондів

розвитку малого бізнесу, кредитних союзів;

13. Співпраця з міжнародними фінансовими організаціями та фондами у сфері стимулювання розвитку малого підприємництва.

Одним з першочергових завдань даного відділу має бути створення центру обслуговування бізнесу. Основними видами діяльності даної організації повинні бути:

Надання інформаційних послуг, створення об'єднаного джерела постачання необхідної інформації для суб'єктів малого бізнесу через інтегровану мережу та гарантування того, що інформація достовірна;

Надання консультативних послуг з отримання капіталу та джерел капітальних ресурсів;

Обстоювання інтересів підприємців міста, участь у здійсненні програми підтримки малого бізнесу;

Підтримка у створенні громадських спілок задля посилення конкурентоспроможності малих підприємств, розвиток нових партнерств приватного та державного секторів.

Проведення заходів у сфері франчайзингу, а саме вивчення закордонного досвіду функціонування франчайзингової системи, її переваг і недоліків із точки зору вітчизняних умов господарювання для визначення тенденцій і перспектив розвитку відповідних договірних взаємовідносин на місцях, пропаганда франчайзингу шляхом скликання конференцій, семінарів, симпозіумів; добором партнерів та інші аспекти розвитку франчайзингу на даній території на комерційній основі; пошук франчайзерів за кордоном, допомога в аналізі ринку, підбір потенційних франчайзі, організація субфчайзингу; надання на пільгових умовах приміщень учасникам системи франчайзингу.

Для того, щоб центр функціонував ефективно, а не був лише формальною структурою необхідно створити локальну базу даних, яка б дов'язувала всі дотепер існуючі бази управлінь, в яких міститься інформація, що стосується малого бізнесу. Інформація у базі даних повинна групуватися за «вертикальним» принципом, що дозволяє ефективно обслуговувати клієнтів.

Добір працівників центру має відбуватися дуже ретельно. Вони повинні пройти попередню підготовку та мати знання з економіки, юриспруденції, менеджменту, психології, маркетингу та добре знати комп'ютерні технології.

Система повинна працювати за критерієм повного та якісного задоволення потреб споживача. При цьому необхідно поєднувати рівноправність доступу до інформації та індивідуальний підхід до кожного клієнта. Центр повинен надавати необхідну інформацію як безпосередньо на місці так і за багатоканальним номером телефону.

Для створення такого багатофункціонального центру необхідно залучити міжнародну допомогу, а саме направити даний проект на конкурси різноманітних фондів, які займаються фінансуванням заходів у даній сфері. А також ефективно використати надану допомогу та побудувати центр за найвищими якісними характеристиками обслуговування споживачів. Для цього доцільно провести соціологічне опитування підприємців, щоб дізнатись безпосередньо їх думку про найбільш вагомі проблеми розвитку малого бізнесу в м. Новоград-Волинському та найкращі форми надання допомоги даним центром.

Іншим важливим завданням новоствореного відділу є створення лізингової компанії, яка повинна стати ланкою, що пов'язує споживачів і вітчизняних виробників устаткування. Вона у процесі роботи з лізингоотримувачем має врахувати претензії або побажання щодо удосконалення техніки та принципів її експлуатації, цю інформацію необхідно концентрувати в окремому банку даних лізингової компанії та передавати безпосередньо виробникам, що значною мірою сприятиме поліпшенню якості вітчизняного виробництва.

Необхідно включити в число об'єктів лізингових відносин нерухомість.

Це дозволить використати таку передову форму лізингу, як лізинг «під ключ».

Такий лізинг «цілісного майнового комплексу», включаючи лізинг устаткування, виробничих, торгових та інших нежилих приміщень дозволить вирішити численні проблеми створеного орендодавцем малого підприємства, оскільки воно буде повністю підготовлене до початку самостійної діяльності.

Необхідно встановити чіткі гарантії лізингоодержувачам щодо їхнього права на довгострокову оренду земельних ділянок. Зняти обмеження по лізингу малоцінних предметів і предметів, що швидко зношуються, важливих для становлення і розвитку цієї сфери діяльності (швейні машинки, найпростіше кухонне обладнання, дешеві комп'ютери). Такий захід стимулюватиме розвиток передусім індивідуального підприємництва.

Потрібно сформувати Реєстр технічних та інших засобів, що складають спеціальне коло інвестиційних потреб малого бізнесу і, відповідно, інформаційну базу щодо устаткування, яке може бути виготовлене вітчизняними виробниками для цілей лізингу.

Послуги лізингу доцільно включити в модель «пакетного підходу» надання підтримки малим підприємствам, особливо «стартового» характеру. У пакеті необхідно забезпечити інтеграцію зусиль лізингової компанії і» бізнес-Інкубатора», що має можливість посприяти лізингоодержувачу виробничими приміщеннями, навчанням персоналу, техніко консультаційними послугами, маркетинговими розробками.

Міські органи влади повинні всіляко сприяти виникненню і функціонуванню лізингової компанії, включаючи і пряму участь у їхньому капіталі. Звісно міський бюджет немає достатніх коштів на фінансування такого заходу, проте дану проблему можна вирішити шляхом випуску муніципальних облігацій. Лізингова компанія є господарюючим суб'єктом, що діє з метою отримання прибутку, тому через деякий час всі кошти, вкладені на створення компанії будуть повернуті. Також слід передбачити цільові податкові пільги І лізинговій компанії і виробникам (постачальникам) устаткування.

Відділ малого підприємництва повинен активізувати роботу місцевого «бізнес-інкубатора», щоб він виконував весь спектр завдань які передбачені у його статуті, а також сприяти створенню у місті венчурних інститутів.

Створення венчурного фонду може фінансуватися з міського бюджету розвиту. Фонд венчурного капіталу необхідно створити з неповною або участю органів місцевого самоврядування, при цьому метою є стимулювання участі приватного сектора. У випадку гарантування ОМС частки засобів, інвестованих приватними інвесторами, застосовуються способи поділу ризиків і витрат. При цьому, оскільки прийняття, ОМС на себе початкових збитків і втрат не буде стимулювати діяльність керівника фонду, більш перспективними є такі напрями: прийняття на себе засновницьких витрат при створенні інвестиційного фонду або покриття зайвих адміністративних витрат, покриття експлуатаційних витрат фонду. Система венчурного інвестування необхідна для ефективного виробництва сучасних науково-технічних розробок. Нові технології потребують прогнозування, оцінювання, налагодження дослідно-експериментальних робіт і дій з просування нової продукції та стимулювання попиту.

Інноваційний фонд за своїм функціональним призначенням має бути ланкою, що поєднує інтереси виробника, розробника та споживача інноваційної продукції.

Основна економічна проблема науково-технічних розробок - виникнення технологічних ризиків. Ця проблема вирішується завдяки створенню венчурних підприємств. Венчурні фірми - посередник між фундаментальними дослідженнями та масовим виробництвом нового продукту.

Організація ризикового бізнесу відбувається таким чином. Особа, яка володіє оригінальною ідеєю в галузі нової технології або виробництва нової продукції, але не має засобів, потрібних для організації виробництва, «починає контакти з венчурних фондом. Керівник фонду забезпечує часткове фінансування проекту із засобів очолюваної ним організації та, водночас, безпосередньо керує багатьма напрямками діяльності проекту. Інвестори йдуть на значний ризик, який компенсується у випадку успіху проекту дуже великим прибутком.

Ефективність діяльності венчурного фонду багато в чому залежить від роботи центру з обслуговування бізнесу.

Отже, загальна схема органів управління і стимулювання малого бізнесу в м. Новоград-Волинському після проведення зазначених заходів буде мати наступний вигляд.

Запропоновані заходи не будуть обтяжливими для міського бюджету, загальна величина якого складає 30 млн. грн. За підрахунками (табл. 3.1, 3.2, 3,3) на створення Центру, лізингової компанії та венчурного фонду необхідно 7,3 тис грн., в тому числі з міського бюджету 89 тис. грн., що становить 0,32% його величини.

Таблиця 3.1. Калькуляція витрат на створення Центру обслуговування бізнесу

№з\п	Стаття витрат	Сума, грн.	Джерела фінансування
1.	Оплата праці	12 000	Міський бюджет
2.	Реєстрація	1000	Міський бюджет
3.	Навчання персоналу	5 000	Гранд фонду
4.	Основні засоби	50 000	Гранд фонду
5.	Оренда приміщення та комунальні послуги	2 000	Міський бюджет
6.	Зв'язок (телефон, Інтернет)	3 000	Міський бюджет
7.	Інформаційні матеріали (література)	20 000	Гранд фонду
8.	Канцтовари та матеріали для офісної техніки	2 000	Міський бюджет
9.	Створення комп'ютерної мережі та бази даних	30 000	Гранд фонду
10.	Інші витрати	5 000	Міський бюджет
	Всього:	130 000
	в. ч. за к ошти міського бюджету	25 000
	з інших джерел	105 000

Таблиця 3.2. Калькуляція витрат на створення лізингової компанії

№ з\п	Стаття витрат	Сума, грн.	Джерела фінансування
1.	Оплата праці	15 000	Облігації
2.	Реєстрація	5 000	//
3.	Експлуатація автотранспорту	5 000	//
4.	Основні засоби	50 000	//
5.	Оренда приміщення та комунальні послуги	2 000	//
6.	Зв'язок (телефон, Інтернет)	2 000	//
7.	Інформаційні матеріали (література)	1000	//
8.	Канцтовари та матеріали для офісної техніки	2 000	//
9.	Створення комп'ютерної бази даних	3 000	//
10.	Інші витрати	7 000	//
11.	Лізинговий фонд	2 000 000	//
12.	Випуск облігацій	10 000	Міський бюджет
	Всього:	2 102 000
	в. ч. за кошти міського бюджету	10 000
	з інших джерел	2 092 000

Таблиця 3.3. Калькуляція витрат на створення венчурного фонду

№ з\п	Стаття витрат	Сума, грн.	Джерела фінансування
1.	Оплата праці	15 000	Міський бюджет
2.	Реєстрація	5 000	//
4.	Основні засоби	50 000	//
5.	Оренда приміщення та комунальні послуги	2 000	//
6.	Зв'язок (телефон, Інтернет)	2 000	//
7.	Інформаційні матеріали (література)	1 000	//
8.	Канцтовари та матеріали для офісної техніки	2 000	//
9.	Створення комп'ютерної бази даних	3 000	- //
10.	Інші витрати	5 000	//
11.	Інвестиційний фонд	5 000 000	Кошти приватних осіб та фондів
	Всього:	5 054 000
	в. ч. за кошти міського бюджету	54 000
	з інших джерел	5 000 000

3.3 Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва

Інтенсивний розвиток малих підприємницьких структур не може відбуватися без втручання держави. Держава як інституційна основа розвитку національної економіки і суспільства має брати активну участь у формуванні політики сприяння розвиткові підприємницьких структур, використовуючи для цього економічні важелі й механізми сприяння.

З огляду на досвід країн, де розвиток підприємництва пройшов довгий суперечливий шлях, можна виділити кілька напрямів системи державної політики щодо підтримки і сприяння розвиткові підприємницького сектору економіки, таких, як фінансово-кредитна, організаційно-технічна, інформаційна та консультаційна підтримка, а також допомога суб'єктам підприємницької діяльності у процесі пошуку споживачів і адаптуванні на ринку збуту продукції.

Узагальнення результатів опитувань підприємців м. Новоград-Волинського приводить до висновку що однією з най гостріших проблем діяльності більшої частини суб'єктів малого підприємництва є проблема пошуку й отримання фінансових ресурсів, необхідних для авансування процесу господарювання. Пому особливе значення для розвитку сектору малого підприємництва має проблема державного сприяння у фінансовому забезпеченні підприємств малого бізнесу. В цьому напрямі можна виділити такі види фінансово кредитної підтримки малого підприємництва: пряме державне фінансування; пряме державне кредитування; недержавне кредитування; І державне гарантування кредитів та недержавне гарантування кредитів.

У системі фінансово-кредитної підтримки найобтяжливішим для бюджету країни є пряме безповоротне фінансування окремих суб'єктів малого підприємництва та пільгове оподаткування. Взагалі фінансування підприємництва державою вважається неринковим і тому недоцільним засобом державного впливу на розвиток економічних процесів. Але на практиці дотування залишається поширеним важелем економічної політики багатьох країн. Наприклад, сума щорічних дотацій із бюджету США малому бізнесу становить 300 млрд. доларів. Воднораз навіть у високорозвинених країнах пряма державна підтримка або надається тим малим структурам, діяльність яких є важливою для розвитку національної економіки, або має соціальне забарвлення.

Мобілізація достатніх фінансових ресурсів неможлива без державних та місцевих заходів підтримки інфраструктури ринку фінансових послуг, розширення номенклатури використовуваних фінансових інструментів, а також інтенсифікації конкуренції серед учасників фінансового ринку.

Досвід останніх років (у тому числі й західний) засвідчив, що за вправної організації бізнесу кредитування МП є менш ризиковим, ніж великих підприємств. За даними ЄБРР, 98% МП-позичальників повертають кредити повністю та в строк. Програми мікрокредитування МП засвідчили свою життєвість та безумовну корисність.

Мобілізація достатніх фінансових ресурсів неможлива без державних та місцевих заходів підтримки інфраструктури ринок фінансових послуг, розширення номенклатури використовуваних фінансових інструментів, а також інтенсифікації конкуренції серед учасників фінансового ринку.

В м. Новоград-Волинському ж через відсутність у держави можливостей пряма фінансова допомога практично відсутня. На сьогодні основним засобом фінансової підтримки малого бізнесу є банківський кредит.

Щодо кредитування в взагалі, то можна сказати, що банківські установи не бажають мати справи з таким «клієнтом», як малий бізнес. Причин цього кілька: відсутність застави, надто малий розмір позики і на короткий термін, значний ризик і незначні прибутки в абсолютному вираженні порівняно з кредитуванням серйозніших позичальників. Отже, самі собою малі підприємства м. Новоград-Волинському не є сьогодні привабливими клієнтами для банків. Поряд із цим ставки кредитних ресурсів, що діють на ринках, занадто високі для малих підприємств, роблять банківські кредити недоступними для цього сектору економіки. Тому в ситуації, яка склалася, державні та місцеві позики мають стати реальним джерелом формування фінансових ресурсів малого підприємництва.

Та це - у довгостроковій перспективі за умови достатності бюджетних коштів. А поки що на державному рівні фінансовою підтримкою підприємництва займаються лише кілька структур, таких, як Ощадний банк

України, Український фонд підтримки підприємництва, Державний комітет сприяння розвиткові підприємництва тощо.

У реалізації державної політики сприяння розвиткові підприємництва активна роль належить також Державному центру зайнятості України, який згідно з чинним законодавством надає безвідсоткові кредити безробітним для заняття підприємницькою діяльністю. На жаль, як довела практика, ці структури та обсяги їхнього кредитування не можуть задовольнити наявного великого попиту з боку суб'єктів малого підприємництва щодо отримання фінансово-кредитної допомоги.

Враховуючи обмежені фінансові можливості держави, фінансово-кредитна політика має будуватися на принципах широкого залучення різних недержавних джерел фінансування. Недержавні організації, місія яких полягає у формуванні сприятливих умов для розвитку підприємництва (в тому числі й у фінансовій сфері), створюються за рахунок нагромадження капіталів підприємців, підприємницьких структур комерційного характеру, комерційних банків тощо. Завдання держави то органів місцевого самоврядування м. Новоград-Волинського - стимулювати цей процес і створювати для нього відповідні умови.

Одним із важливих напрямів підтримки малого бізнесу може стати запровадження державою механізму стимулювання комерційних банків до надання позик (пільгових позик) малим підприємствам. Його істотним елементом може бути звільнення від оподаткування банківських коштів, що спрямовуються у фонд кредитів малому підприємництву, та надання державної гарантії повернення позики. Варто поширити на сектор малого підприємництва і новітні банківські послуги, а саме факторинг, фінансовий лізинг та овердрафт.

Крім банківських установ, необхідно також стимулювати розвиток фінансового небанківського сектору в місті, який формується на основі розвитку фондів підтримки підприємництва, разом з інноваційними й інвестиційними фондами, страховими і лізинговими компаніями, фінансово-кредитними установами, гарантійними фондами тощо.

Зокрема, фінансові й кредитні ринки, що сформувалися за останні роки, не забезпечують потреб підприємницьких структур у фінансово-кредитних ресурсах. Тому для розв'язання проблеми фінансового забезпечення суб'єкти малого підприємництва повинні самоорганізуватися, наприклад, у товариства взаємного фінансування. Такі товариства створюються за рахунок добровільних внесків і відіграють значну роль у вирішенні проблеми покриття тимчасових фінансових потреб суб'єктів малого підприємництва своїми силами, без залучення бюджетних коштів.

Світова спільнота також бере участь у процесі інвестування малого бізнесу. У цьому плані велике значення надається співпраці зі Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку, Фондом «Євразія», Фондом «Відродження». Серед країн, що надають фінансово-технічну допомогу українським підприємствам, найактивніші США, Німеччина, Великобританія, Канада. Отже, міжнародна фінансово-технічна допомога в Україну, та м. Новоград-Волинський зокрема, надходить і є важливим напрямом у розвитку міжнародних економічних зв'язків, і українська сторона повинна ефективніше використовувати іноземну допомогу й активніше виявляти свою позицію у взаємовідносинах із міжнародними фінансовими організаціями.

Щодо кредитування за рахунок запозичених коштів, то спеціалісти з нормативно-правових питань дійшли висновку, що позики або кредитні лінії (які надаються національними або міжнародними фінансовими організаціями) не можуть вважатися банківськими депозитами. Однак сьогодні організації мікрокредитування працюють в Україні в умовах податкового режиму, що ставить їх у менш сприятливе становище в порівнянні з банками.

Досвід країн Східної Європи доводить, що одним із найбільш ефективних шляхів сприяння розвитку приватних організацій мікрофінансування може бути спільно розроблений та розвинений за рахунок однієї або декількох організацій-донорів механізм фінансування шляхом випуску боргових зобов'язань чи акцій. Безумовно, починати треба з джерела фінансування; уряду належить розпочати з консультацій з цього питання з авторитетними міжнародними фінансовими інститутами та організаціями-донорами. Щойно будуть знайдені один або декілька потенційних партнерів, разом із потенційними фінансистами можна буде приступити до розробки відповідного фінансового механізму та інституціональних умов.

Було б бажано створити при Мінфіні України окремий підрозділ (напр. експертну групу з питань доступу до джерел фінансування), що було б проявом інституціоналізації, коли мова вестиметься про компонент мікрофінансування.

Усю документацію та результати досліджень з питань мікрофінансування належить зібрати в одному місці, забезпечивши доступ до даних щодо поточної ситуації в галузі мікрофінансування всім зацікавленим сторонам - організаціям, уряду, донорам і т. п.

Виходячи із реалій світового досвіду, уряд не повинен поспішати з введенням механізмів правового регулювання та контролю до тих пір, доки галузь мікрофінансування не досягне рівня зрілості. Офіційне правове регулювання галузі мікрофінансування слід вводити лише тоді, коли організаціїгалузі виявлять бажання перейти до розряду депозитних організацій, що поставить їх під юрисдикцію законів про банки та банківську діяльність.

Механізм «оптового» фінансування мікрофінансових організацій (через фонд) може бути реалізований у декількох формах. Для цього навіть не треба створювати нову організацію чи установу, оскільки його може «запустити» та використовувати вже функціонуюча фінансова організація.

Важливим фактором, який позитивно вплине на формування фінансового забезпечення малого підприємництва, може стати застосування різних форм державного і недержавного забезпечення гарантій повернення позикових коштів підприємницькими структурами. Механізм державного гарантування кредитів для малого підприємництва базується переважно на авторитеті держави, як безперечно платоспроможного й відповідального гаранта позик.

Недержавне гарантування в м Новоград-Волинськмй, може здійснюватися різними закладами гарантування кредитів: комерційними організаціями, банками, приватними фінансовими установами, іноземними інвесторами, товариствами взаємного гарантування, громадськими організаціями тощо.

Проблема кредитних гарантій для МСП міста на сьогоднішній день стоїть досить гостро. Угода про кредитну гарантію повинна забезпечувати впевненість, а не створювати правову невизначеність.

Треба створити незалежний, надійний, незабюрократизований фонд, організаційно-правовою формою якого могло б стати акціонерне товариство, що забезпечить максимальну прозорість його діяльності та безпосередню участь у його управлінні зацікавлених у програмі банків. Участь уряду може забезпечуватися через посередницьку державну організацію (як ЄІФ у ЄС, УМБ у США) або через незалежний фонд (напр., як у Франції та Бельгії). Створений фонд повинен подавати адресну допомогу тільки діючим МСП з надійними бізнес-планами розвитку, проте без необхідного забезпечення.

Належить розгорнути діалог з комерційними банками про важливість кредитно-гарантійного забезпечення розвитку МСП, про їхній досвід у цій сфері, власні фінансово-кредитні схеми та шляхи. Методи роботи банків необхідно змінити таким чином, щоб вони стали кваліфікованими партнерами фонду кредитних гарантій. Частка кредиту, що гарантується, повинна складати не менше 50% його величини.

Необхідно розпочати інтенсивні консультації з організаціями-донорами та міжнародними фінансовими інститутами (як це характерно сьогодні для Росії) з приводу запозичення від них необхідних знань та досвіду в цій галузі. Це дасть можливість передовсім визначити розмір комісійних, що стягуються за надання кредитної гарантії, та разових і річних платежів залежно від величини залишку.

Що стосується використання коштів місцевого бюджету для потреб малого бізнесу, то вони використовуються вкрай неефективно. Особливо доцільним є направлення коштів міського бюджету розвитку в сектор малого підприємництва, так як це дозволить прискорити розвиток економіки міста в цілому.

Підсумовуючи вищевикладене, можна констатувати, що, незважаючи на позитивні зрушення у розвитку малого підприємництва в Новоград-Волинському, існують проблеми, які перешкоджають його повноцінному розвиткові. Однією з найгостріших у діяльності більшої частини суб'єктів малого підприємництва є проблема пошуку та отримання фінансових ресурсів.

Тому фінансово-кредитна допомога малому підприємництву має формуватися за такими напрямами:

1. Стимулювання комерційних банків та інших фінансових небанківських установ до надання позик і розширення послуг малим підприємствам шляхом звільнення від оподаткування коштів, що спрямовуються у фонд кредитів малому підприємництву, та надання державної гарантії повернення позики;

2. Переорієнтація бюджетних коштів, спрямованих на фінансово-кредитну підтримку малого сектору економіки, з прямого забезпечення фінансовими ресурсами на формування фондів для надання послуг із метою стимулювання процесу кредитування малого підприємництва;

З. Активізація процесу створення й діяльності недержавних гарантійних і страхових установ для обслуговування малого бізнесу через створення відповідних мотиваційних механізмів зацікавленості в цій діяльності з наданням пільгових умов для їхнього функціонування;

4. Ефективніше використовування іноземної допомоги й активне виявлення своєї позиції у взаємовідносинах із міжнародними фінансовими організаціями.

4. Охорона праці та природокористування у малому підприємництві

4.1 Система управління безпекою праці на малих підприємствах

Демократизація суспільства, перехід до ринкових економічних відносин вимагають корінного покращення умов праці охорони життя і здоров'я людей у всіх сферах народного господарства.

Система управління безпеки праці - це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на підвищення рівня безпеки у всіх організаціях, незалежно від форми власності.

Система управління безпекою праці на малих підприємствах повинна базуватися на системі показників та нормативно-правовій базі, а також на економічному стимулюванні. Прогнозування і планування діяльності підприємств має бути спрямованим на підвищення рівня безпеки технологічних процесів, ліквідацію шкідливих небезпечних чинників праці, як джерел травматизму і професійних захворювань. Стимулювання здійснюється за рахунок морального та матеріального заохочення працівників, або шляхом заходів дисциплінарного впливу до порушників.

Персональну відповідальність за рішення з охорони праці несе керівник підприємства. На кожному підприємстві незалежно від форми власності утворюють служба з охорони праці або призначається особа відповідальна за роботу з охорони праці. Вона здійснює оперативне і методичне керівництво роботами з охорони праці. При виявленні грубих порушень правил та норм з охорони праці вживає заходів щодо їх оперативного усунення або призупинення робіт на окремих дільницях, якщо це загрожує здоров'ю або життю працівників, має право не допускати до роботи тих, хто грубо порушує правила техніки безпеки та виробничі санітарні норми.

До обов'язків служби з охорони праці входять: цільові і комплексні перевірки стану охорони праці, організація перевірки технічного стану машин

і механізмів, організація щодо забезпечення технічними засобами безпеки, перевірка санітарного і технічного стану робочих місць; контроль за виконанням профілактичних робіт з охорони праці і заходів визначених органами державного нагляду. Вона проводить перевірки дотримання стандартів, правил техніки безпеки і норм виробничої санітарії, при необхідності вживає заходів дисциплінарного впливу та здійснює організацію навчання.

Заходи щодо безпеки і поліпшення умов праці на малих промислових підприємствах розробляються службами охорони праці за основними напрямами господарської діяльності. Сюди повинні входити заходи щодо заміни морально і фізично застарілого обладнання, модернізації і реконструкції діючих технологічних процесів, будівель і споруд, а також підвищення і оснащення дільниць засобами техніки безпеки. При розробці комплексних планів необхідно враховувати засоби захисту повітряного і водного середовища, скорочення числа працюючих у шкідливих і тяжких умовах праці, поліпшення умов праці жінок, підвищення рівня технічної естетики, поліпшення санітарно-побутового обслуговування працюючих, ліквідацію шкідливих і небезпечних виробничих чинників на галузевих об'єктах.

Поява нової техніки, сировини, нових технологічних процесів та засобів праці вимагає постійного підвищення вимог до профпідготовки і загального технічного рівня працюючих. Зміна конкретних умов праці свідчить про те, що набуті персоналом знання виявляються недостатніми, а правила з охорони праці і нормативні документи з часом забуваються.

Все це вимагає створення на малих підприємствах спеціальної системи навчання норм і правил з охорони праці, навикам безпечної праці. Система навчання норм і правил з охорони праці включає такі заходи:

1. Проведення всіх видів інструктажів з техніки безпеки, виробничої санітарії і протипожежної охорони;

2. Розробку і видачу працівникам інструкцій з техніки безпеки, що встановлюють порядок виконання робіт і правила поводження у виробничих приміщеннях.

У системі навчання працюючих повинні бути передбачені заходи щодо адаптації та звикання працівників до професії та робочого місця. Кінцевою метою адаптації є підготовка працівників до самостійної роботи.

У всіх ланках виробництва найважливішою умовою підвищення безпеки праці є дотримання трудової та технічної дисципліни. В процесі праці керівники і працюючі мають чітко виконувати свої обов'язки щодо охорони праці. Тому система управління трудовою і технологічними дисциплінами має бути спрямована у цьому напрямку.

На підприємствах, де слабо поставлена організація роботи щодо закріплення трудової і технологічної дисципліни, спостерігаються грубі порушення інструкцій і правил і норм з охорони праці. Від кожного, хто бере участь у виробничому процесі, необхідно вимагати чіткого дотримання технологічних режимів роботи, забезпечення правильної організації праці при експлуатації машин, обладнання та інструментів. Кожен, хто порушує правила безпеки праці і технологічну дисципліну, повинен відповідати згідно чинного законодавства.

Для підвищення рівня технологічної дисципліни необхідно використовувати елементи роз'яснення, стимулювання, заборони і покарання. Цю роботу необхідно починати на рівні ввідного інструктажу, потім отримані навички систематично закріплювати при проведенні повторного або інших видів інструктажів з охорони праці.

Технофізіологічні вимоги, що забезпечують безпеку праці, набувають все більшого значення. Тому система управління охороною праці не може не враховувати соціально-психологічний чинник.

Технологічний і соціальний чинник включає комфортність умов праці, естетику та культуру виробництва. Соціально-психологічний чинник системи управління охороною праці має бути спрямований на вирішення завдань, що пов'язані зі створенням відповідного морально-психологічного клімату в колективі.

Сьогодні темпи роботи вимагають від працюючих швидкого переключення уваги з одного виду діяльності на інший, обробку великих об'ємів інформації. Таке швидке пристосування до нових умов праці ускладнює нормальне регулювання систем організму і виснажує нервово-психічні центри людини.

Серед соціально-психічних чинників в умовах сучасного техногенного середовища велике значення має задоволення працею кожного працюючого, взаєморозуміння між членами колективу, дисципліна та ін. Без цих показників в колективі можуть проявлятися такі чинники, що будуть перенапружувати нервову систему психіку людини, призводячи до стресових ситуацій.

В умовах інформаційно-технічного навантаження для керівників підприємств особливе значення має прийняття єдиного вірного рішення щодо організації відповідного соціально-психологічного клімату в колективі як елементу єдиної системи управління охороною праці. Сприятливий психологічний клімат в колективі призводить до зростання продуктивності праці від 10 до 15% (добрий настрій), знімає напругу, втому, стресовий стан та інші негативні прояви.

Негативні прояви психологічної напруги в колективі можна ліквідувати влаштуванням кімнат психологічного розвантаження, естетичним оформленням виробничого середовища, відповідним пофарбуванням обладнання, інтер'єру - усім, що відповідає психофізіологічним вимогам людини.

На підставі таких критеріїв можна створити таку систему управління охороною праці на малих підприємствах, спрямовану на попередження травматизму, профзахворювань, поліпшення умов, охорони праці та виробничої санітарії.

Умови праці - сукупність чинників виробничого середовища та трудового процесу, які впливають на здоров'я та працездатність людини в процесі її професійної діяльності.

Умови праці характеризуються технічними, санітарно-гігієнічними, естетичними та організаційними показниками.

Технічні показники умов праці характеризують технічний рівень засобів праці - ступінь механізації, автоматизації, оснащення ними малих підприємств і вдосконалення існуючих технологічних процесів.

Санітарно-гігієнічні показники умов праці характеризують виробниче середовище - рівень освітлення, загазованість, мікрокліматичні параметри, рівень шуму, вібрації та ін.

Естетичні показники умов праці характеризують естетичне оформлення знарядь праці, робочих місць, інтер'єрів виробничих приміщень, кольорове оформлення виробничого середовища, застосування матеріалів, що використовуються за призначенням.

Організаційні показники умов праці характеризую вибір оптимальних режимів праці і відпочинку, стан виробничих і побутових приміщень, забезпечення працюючих засобами захисту і т. ін.

4.2 Пожежна безпека на малих підприємствах

Проти пожежний режим - це комплекс встановлених норм поведінки людей, правила виконання робіт та експлуатації об'єкта, спрямований на забезпечення його пожежної безпеки.

Пожежна безпека - це стан об'єкту, при якому виключається можливість пожежі, а у випадку її виникнення виключається дія на людей небезпечних чинників пожежі і забезпечується захист матеріальних цінностей.

Пожежна безпека забезпечується шляхом створення системи заходів пожежної профілактики та системи активного пожежного захисту.

Пожежна профілактика - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання можливого виникнення пожежі чи зменшення її негативних наслідків.

Система активного пожежного захисту - це комплекс організаційно-технічних заходів чи засобів по боротьбі з пожежами і запобігання негативної дії небезпечних чинників пожежі на організм людини і матеріальні цінності.

Для запобігання пожежі розробляються системи протипожежного захисту, до яких входять:

ь Забезпечення необхідної вогнестійкості будівель та споруд;

ь Забезпечення своєчасної евакуації людей та відповідність шляхів евакуації;

ь Створення умов для ефективного гасіння пожежі та обмеження її негативних наслідків.

Обмеження поширення пожежі здійснюється шляхом улаштування: протипожежних розривів між будівлями і спорудами; протипожежних перешкод; аварійного відключення комунікацій; обмежувачів розливу і розтікання рідин; а також кількості поверхів будівель та споруд; локалізації пожеж відповідними вогнегасними речовинними. Для відвернення пожеж розробляють організаційно-технічні, режимні, пожежно-евакуваційні заходи.

Система організаційних заходів включає правильний відбір технологічного устаткування; недопущення захаращення приміщень; навчання працюючих правилам протипожежної безпеки; спеціальне розміщення матеріалів на складах та техніки в гаражах і ремонтних майстернях.

До системи заходів належать такі, що стосуються правильного добору та монтажу електрообладнання, заземлення електрообладнання тощо.

Заходи режимного характеру - це заборона паління, розпалювання багаття, постійний контроль за виконанням вогневих робіт, контроль за зберіганням матеріалів, що здатні до самозаймання тощо.

Тактико-профілактичні заходи передбачають швидку дію пожежних команд, забезпечення первинними засобами вогнегасіння, а також підтримання у справному стані проти пожежних систем водопостачання.

Заходів будівельно-конструктивного характеру вживають в процесі проектування і будівництва споруд, створення проти пожежних конструкцій будівель, а також при конструюванні машин і технологічного обладнання.

Система навчань з пожежної безпеки охоплює практично усі категорії працівників і здатна суттєво впливати на загальний протипожежний стан. Закон «Про пожежну безпеку» вимагає від власників підприємств організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та вести пропаганду заходів щодо їх забезпечення.

Навчання працівників вимогам правил пожежної безпеки здійснюється згідно Типового положення про спеціальне навчання, інструктажі та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах.

Основною формою пожежно-профілактичної роботи з працівниками є проти пожежна пропаганда, що дозволяє охоплювати і суттєво впливати на велику кількість людей, роз'яснювати правила пожежної безпеки. протипожежна пропаганда має бути зрозумілою для тих категорій працівників, на які вона розрахована, та сприяти вихованню свідомого ставлення до питань пожежної безпеки. Пропаганда мусить мати спрямування на виконання вимог пожежної безпеки і попередження пожеж, на викривання причин їх виникнення, пов'язаних з необережним поводженням з вогнем, порушенням правил експлуатації електроустановок, невиконанням протипожежних заходів під час проведення пожежонебезпечних робіт.

Найбільш доступним методом проведення протипожежної пропаганди є проведення бесід з робітниками та службовцями. Такі бесіди мають будуватися на конкретних фактах і прикладах із використанням матеріалів аналізу протипожежного стану підприємств та характерних пожеж і порушень вимог пожежної безпеки.

Для якісного проведення інструктажів з працівниками і встановлення належного протипожежного режиму на території, в усіх приміщеннях, де існує потенційна загроза виникнення пожежі, мають бути розроблені та затверджені інструкції про заходи пожежної безпеки.

Відповідно до діючого законодавства контроль за дотриманням норм і правил пожежної безпеки у містах, населених пунктах і на всіх об'єктах народного господарства незалежно від форм власності здійснюють органи Державного пожежного нагляду МНС.

Державний пожежний нагляд та керівництво пожежною охороною здійснюється головним управлінням пожежної охорони, а також обласні, міські управління і відділи пожежної охорони.

На об'єктах приватної власності органи держнагляду контролюють лише умови безпеки людей у разі пожежі а також вирішення питань пожежної безпеки, які стосуються прав та інтересів інших юридичних осіб та громадян.

Органи держнагляду здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавства з питань пожежної безпеки керівниками центральних і місцевих органів виконавчої влади, посадовими особами галузевих об'єктів та підприємств, а також громадян. Вказані органи нагляду встановлюють порядок опрацювання затвердження положень, інструкцій та інших нормативних актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємствах галузевих об'єктів, розробляють типові документи з цих питань.

4.3 Економічне стимулювання раціонального природокористування у малому бінесі

Зважаючи на різноманітність екологічних проблем, суспільство змушене встановлювати черговість їх вирішення і відповідно належного вкладення коштів. Мається на увазі не відсторонення на невизначений термін якихось екологічних проблем, а розстановка пріоритетів по важливості та негайності їх розв'язання.

Незважаючи на досконалість інженерних методів охорони природи та природоохоронного законодавства, підприємства не будуть їх використовувати, якщо це не буде їм вигідно. У зв'язку з цим, поряд з поліпшенням екологічного виховання та освіти важливим завданням держави є створення таких умов діяльності підприємств, коли б вони були змушені займатися природоохоронною діяльністю або були матеріально зацікавлені у реалізації заходів у цій галузі.

Перший шлях стосується адміністративного механізму управління, котрий базується на встановленні норм, стандартів, правил природокористування. Однак цей шлях дорогий та малоефективний, оскільки вимагає постійного контролю та значного числа контролерів.

Значно ефективнішим є шлях економічного стимулювання, коли за допомогою різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг та покарань) держава робить більш вигідним матеріально, більш прибутковим, дотримання природоохоронного законодавства, ніж його порушення.

Отже, адміністрування, не пов'язане з матеріальною зацікавленістю, не може змусити підприємство постійно, ефективно і дбайливо ставитись до довкілля. З другого боку, економічні методи, не підсилені безпосереднім примусом у найбільш важливих екологічних проблемах, теж не завжди забезпечують необхідний якісний рівень та терміни здійснення природоохоронної діяльності. При цьому слід врахувати, що деякі адміністративні та економічні методи переплітаються. Тому найкращих результатів досягають при розумному поєднанні економічної зацікавленості з достатньо жорстким контролем та позаекономічним примусом.

Економічний механізм охорони навколишнього середовища містить цілий ряд інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств і окремих працівників.

Лімітування природокористування - дієвий елемент механізму охорони навколишнього природного середовища, що зумовлює раціональне використання природних ресурсів.

Платність природокористування, що передбачає плату за практично всі природні ресурси, за забруднення навколишнього природного середовища, розташування в ньому відходів виробництва та за інші види впливів. При цьому плата за понадлімітне використання та забруднення в декілька разів перевищує плату за використання та забруднення в межах встановлених норм (лімітів).

Важливим економічним методом управління є правильне застосування матеріального стимулювання - забезпечення зацікавленості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності.

Ще одним зважливих методів економічного управління є фінансування тобто надання грошових коштів на чітко визначені природоохоронні заходи. Джерелами фінансування можуть бути бюджетні, власні кошти підприємств, банківські кредити та різні екологічні фонди.

Можна сказати, що природоохоронна політика слабо пов'язана з реальними економічними інтересами підприємств. Показники і вимоги відходять у розряд другорядних, а то й просто сприймаються керівниками і підприємцями як перешкода в роботі. Щоб забезпечити ефективність природоохоронної політики, слід більше уваги приділяти орієнтації економічних інтересів природокористувачів на охорону і раціональне використання природних ресурсів.

Висновок

Представлена дипломна робота на тему: «Сприяння органів місцевої влади розвитку малого підприємництва в м. Новоград-Волинському Житомирської області» являє собою детальний аналіз існуючої ситуації та теоретико-практичне обґрунтування заходів удосконалення системи управління та підтримки розвитку малого бізнесу у м. Новоград-Волинському.

В ході проведеного дослідження була вирішена мета та основні завдання дипломної роботи.

Розкрито суть та роль малого підприємництва в ринковій економіці, форми і методи ефективного регулювання та стимулювання розвитку даного сектору економіки. Значна увага приділена характеристиці спрощеної системи оподаткування, яка на сьогодні є найдієвішим механізмом державної підтримки підприємницької діяльності.

Проаналізовано існуючу систему управління малим бізнесом. Проведене дослідження свідчить про те, що структура органів державного управління в сфері підтримки підприємництва, як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях сформована без врахування всієї складності різноманітних проблем, які перешкоджають нормальному розвитку малого бізнесу. На регіональному рівні вона склалась значною мірою як копіювання структур загальнодержавних органів. Законодавство не дає чітких відповідей про конкретні повноваження державних органів влади та органів місцевого самоврядування, їх функції та завдання у секторі малого підприємництва. Як наслідок, це породжує труднощі, паралелізм та дублювання під час виконання тих чи інших функцій, розпорошення ресурсів.

Проведений аналіз діяльності суб'єктів малого бізнесу міста свідчить про наявність позитивних зрушень у розвитку даного сектора економіки, підвищення його ролі у вирішенні проблем зайнятості та росту доходів населення, активізації ділової активності у місті. Проте продовжується приховування левової частки доходів суб'єктів малого підприємництва, у тому числі шляхом виконання значних обсягів робіт без оформлення відповідних документів, а також переважне вкладання капіталу у сферу торгівлі та послуг та збереження невеликої частки промислових підприємств.

В результаті аналізу діючої Програми розвитку малого підприємництва у м. Новоград-Волинському на 2007-2008 роки виявлено ряд недоліків (відсутність вимірюваних показників, за якими можна буде оцінити ефект виконання заходів; програма складається з двох незалежних частин: констатуючо-описової та практичної), хоча прийняття даної програми є позитивним явищем, оскільки це свідчить про зміну ставлення керівництва міста до проблем малого бізнесу та збільшення ресурсної підтримки малого підприємництва.

Існуюча ситуація розвитку малого підприємництва у місті вимагає кардинального вдосконалення правових, адміністративних, економічних та організаційних засад розвитку даного сектора економіки. З метою удосконалення системи управління малим бізнесом в дипломній роботі запропоновані наступні заходи:

1. Прийняти Закон України «Про мале підприємництво в Україні» та внести зміни до інших норм законодавства, в яких чітко розмежувати та класифікувати повноваження органів вищої, регіональної державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання, сприяння та підтримки розвитку малого підприємництва. Це дозволить внести чіткість у вертикаль державного регулювання малим бізнесом.

2. Законодавчо впорядкувати такі сфери відносин між адміністративними

органами і суб'єктами господарювання, як проведення перевірок, надання дозволів і погоджень, доступу до інформації про діяльність органів влади з метою забезпечення простоти та прозорості адміністративних процедур та зменшення рівня корупції.

3. Розробити системи економічних регуляторів, які стимулюють розвиток малого підприємництва задля встановлення прозорих умов пільгової оренди

приміщень, мікрокредитування, оподаткування; інвестиційних конкурсів.

Розробити стратегію економічного розвитку місті, в якій виділити пріоритети у сфері розвитку малого бізнесу, що дозволить забезпечити місцеву політику підтримки малого підприємництва.

Створити сучасну структуру місцевого управління сектором малого підприємництва. З цією метою запропоновано реорганізувати управління економіки виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради, створивши у ньому відділ малого підприємництва та закріпити за ним такі повноваження: