3

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Суть інфляції та механізми її формування
• 1.1 Позитивні та негативні сторони інфляції
• 1.2 Вимірювання інфляції та стадії її розвитку
• 1.3 Інфляція, викликана деформацією психології
• 1.4 Інфляція попиту і витрат
• 1.5 Інфляція, що супроводжується спадом виробництва і зростанням цін
• 1.6 Спіраль “зарплата-ціни”
• Розділ 2. Причини інфляції
• 2.1 Помилкова грошова політика
• 2.4 Монополії і необгрунтовані привілеї
• Розділ 3. Інфляційні процеси на Україні
• 3.1 загальна характеристика факторів виникнення інфляції в україні в 1991-1995 рр.
• 3.3 Невиважена грошова емісія
• 3.4 Перехід від експансійної до рестрикційної політики
• 3.5 Доларизація економіки, валютна політика в україні та проблеми інфляції
• 3.6 Інші інфляційні фактори
• 3.7 грошова реформа 1996 р. та показники інфляції в 1996-2000 рр.
• 3.8 Інфляційні тенденції 2000-2003 рр.
• 3.9 Стан інфляції в 2004-2005 рр
• 3.10 Зниженя інфляції в 2006 р
• 3.11 Стрибок цін у 2007 році
• 3.12 Показники та прогнози 2008 року
• Розділ 4. Соціально-економічні наслідки інфляції
• 4.1 Знецінення заощаджень
• 4.2 Зменшення купівельної спроможності населення
• 4.3 Зниження мотивації до трудової та підприємницької діяльності
• 4.4 Сучасне становище на Україні
• Розділ 5. Основні шляхи подолання інфляції
• 5.1 Гасіння інфляційних очікувань
• 5.2 Ефективна монетарна політика
• 5.3 Скорочення бюджетного дефіциту
• 5.4 Раціоналізація зовнішньоекономічної політики
• 5.5 Тактичні антиінфляційні заходи
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Економічну теорію традиційно ділять на дві частини: макроекономіку та мікроекономіку. Ці терміни походять з грецької мови: “макро” означає велике, а “мікро” - мале. Макроекономіка виявляє властивості економіки як єдиного цілого, економічного життя в широкому плані. Мікроекономіка ж дає уявлення про рух індивідуальних цін та інших показників цього рівня. Вона досліджує складну систему зв'язків, що виступають як ринковий механізм. Макроекономіка тісно взаємодіє з мікроекономікою. Як неможливо зрозуміти поведінку натовпу без елементарних знань психології, так і не може бути плідним аналіз макроруху в економіці без розуміння макромеханізмів пропозиції і попиту.

Макроекономіка як наука вивчає агрегатні, тобто сукупні економічні величини. Ці величини є розрахунковими змінними, що характеризують окремі вагомі риси економічного життя. Наприклад, покупці мусять знати ціни на масло, взуття, тарифи на телефонні послуги й тисячі, десятки тисяч інших цін, але вони ніколи не купують товарів за загальним рівнем цін. Водночас дуже важливо знати про динаміку такого агрегатного показника, як загальний рівень цін, що вимірюється, зокрема, через індекс споживчих цін. У багатьох країнах цей показник обчислюється щомісячно і його публікують засоби масової інформації. Інший надзвичайно важливий агрегатний показник, що характеризує стан економіки країни, - національний продукт. Кожна агрегатна економічна змінна обчислюється за відповідною методикою із суми індивідуальних економічних величин. Система агрегатних показників характеризує загальний стан економіки.

Вивчення макроекономіки - сьогодні надзвичайно важливе завдання. Макроекономічні явища відбивають успіхи або невдачі будь-якої країни. Держава може впливати на господарські показники через економічну політику, зокрема, видатки, податки, зміну монетарної політики. Дискусії навколо макроекономічних проблем формують окремі розділи у платформах політичних партій та їх кандидатів.

Інфляція є однією із найтяжчих економічних хвороб ХХ століття. ЇЇ грізні симптоми зафіксовані в господарствах ринкової економіки. Не мали імунітету проти інфляції і ті економіки, де механізми ринку були зруйновані адміністративно-командною системою. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні.

Інфляція як специфічна якість паперових грошей відома вже багато століть. Ще у 18 ст. З'явилася велика кількість наукових робіт, в яких розглядалась залежність між кількістю золота, срібла в європі, ростом цін та розвитком виробництва. Більшість авторів стверджували, що ціни не обов'язково зростають, коли для забезпечення більших обсягів виробництва використовуються додаткові обсяги срібла та золота. І хоч сама по собі кількість грошей не має абсолютно ніякого економічного значення, процес збільшення кількості грошей в обігу може може значно впливати на виробництво. Найбільш яскравими представниками доктрини «гроші стимулюють торгівлю» були так звані паперово-грошові меркантилісти Джон Лоу з його працею «аналіз грошей та торгівлі» (1705), Якоб Вандермет- «гроші відповідають всім речам»(1734), єпіскоп Берклі- «вопрошающий» (1737), що робили висновок, що повзуча інфляція може сприяти економічному зростанню, припускаючи при цьому наявність постійної ринкової нерівноваги.

Протилежні погляди на ці речі можна знайти у Кантільона в «нарисі про природу торгівлі»(1755), що перевернув грошовий аналіз з голови на ноги, показавши, що вплив зростання кількості грошей на ціни та доходи залежить від способу попадання готівкових грошей в економіку.

Велику увагу приділяв проблемі інфляції і Рікардо, який вважав, що конвертованість паперових грошей забезпечує автоматичний контроль за надлишковою емісією грошової одиниці або паперово-грошовою інфляцією.

Джон Стюарт Мілль повторював стосовно інфляції основні положення рікардо. Докази Юма-Кантільона про позитивний вплив на виробництво більшої кількості грошей він заперечував, стверджуючи, що в подібній ситуації доходи одних перекриваються збитками інших.

Надзвичайно цікавими є ствердження Кейнса по проблемам інфляції, який розглядає останню як такий стан економіки, коли крива сукупного попиту перетинає криву сукупної пропозиції в точці доходу, що перевищує рівень останнього в умовах повної зайнятості. Ці положення стали вихідною базою дискусії 50х років хх ст., в основу якої лягла так зв. «крива Філліпса», про яку ми розповімо пізніше.

Монетаризм, змінивши кейнсіанські теорії у 80х рр. Вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «під інфляцією- пише Фрідмен, -я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Ствреджується, що причини інфляції - у сфері обігу, а тому допускається обмеження впливу держави на процеси суспільного виробництва.

Паралельно з середини 60х рр. У світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляції. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери: вивчення тісного переплетіння грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Часто зростання гррошової маси виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Причини та наслідки інфляції змінюються місцями, тому всіляке зростання цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів- у виробництві, у сфері державних фінансів, у грошово-кредитній сфері- інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням (абсолютним чи відносним) грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю.

Основна мета роботи - розкрити суть інфляції; механізм її формування, основні причини виникнення і поглиблення; економічні, соціальні і політичні наслідки та основні шляхи її подолання. Значна увага в роботі також приділена з'ясування особливостей прояву інфляції в умовах сучасної України та антиінфляційній політиці, спрямованій на оздоровлення економіки і підвищення життєвого рівня народу.

Розділ 1. Суть інфляції та механізми її формування

За своїм походженням інфляція - явище, пов'язане з рухом грошей. Під нею передусім розуміють підвищення рівня цін. Одначе коли ціна на ті чи інші товари підвищується час від часу - це ще не інфляція. Адже вона може бути викликана, наприклад, поліпшенням даного товару, а отже, збільшенням його вартості. Інфляція ж означає, що виникає такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються.

1.1 Позитивні та негативні сторони інфляції

Інфляція виникає на розбалансованому грошовому ринку, проте її віруси поширюються за межі цієї сфери, викликаючи негативні процеси і в інших частинах економічного організму: поражають виробництво, розподіл, споживання тощо. І чим більше занедбана інфляційна хвороба, тим складніші проблеми стоять перед державою, тим об”ємнішим має бути комплекс заходів антиінфляційного регулювання. Адже лікувати доводиться уже не тільки грошовий ринок, але й державні фінанси, інвестиційний процес, поточне споживання та інші галузі економіки.

Історія, щоправда, знає чимало прикладів, які, здавалося б, свідчать про те, що інфляція має не тільки негативні, але й позитивні сторони. І справді, іноді буває так, що відкрита інфляція, породжуючи безперервне зростання цін, викликає сліпу реакцію ринкових механізмів, стимулює пожвавлення на товарних ринках, веде до підвищення ділової активності, розширення виробництва і зайнятості. Цьому сприяє інфляційне зростання попиту на акції. У 60 -70-х роках уряди багатьох розвинутих країн навмисно провокували подібного роду інфляційні буми, використовуючи їх як засіб короткострокового регулювання економіки.

Одначе коли йдеться про довгострокову перспективу, то, як доведено світовою економічною наукою і підтверджено господарською практикою, в подібних заходах немає нічого позитивного. Більше того, вони навіть не нейтральні, а завдають економіці великої шкоди. І навіть нетривалі інфляційні процеси негативно відбиваються на економіці. Вони затягують її оздоровлення, роблять неминучим застосування радикальних і досить болючих у соціальному відношенні антиінфляційних заходів, супроводжуються зростанням безробіття, зниженням якості життя тощо.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошового механізму та самих грошових форм. У сучасних умовах головною формою прояву інфляції є знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося і золото, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнем цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку загалом. Виникає знецінення національних грошей щодо іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Всі ці риси дуже яскраво проявилися на початку 90-х років в українському карбованцеві.

1.2 Вимірювання інфляції та стадії її розвитку

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Останній відображає відношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що називається ринковим кошиком, для даного періоду і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Вказаний орієнтир, або початковий рівень, називається “базовим роком”. Це можна виразити за допомогою формули:

ціна ринкового кошика в даному році * 100

Індекс цін у даному році = ---------------------------------------------------------

ціна аналогічного ринкового кошика в базовому році

Найвідомішим серед індексів цін є індекс споживчих цін, з допомогою якого вимірюються ціни фіксованого ринкового кошика, який містить близько 300 споживчих товарів і послуг, котрі купує типовий міський житель. Підвищення індексу цін у даному році порівняно з попереднім роком свідчить про інфляцію, а зменшення індексу цін - про дефляцію.

Темп інфляції для даного року можна вирахувати таким чином: відняти індекс цін минулого року від індексу цін поточного року, розділити цю різницю на індекс цін минулого року, а тоді помножити на 100.

Інфляція має певні закономірності розвитку. Вона розвивається поступово як процес, котрий можна розділити на кілька стадій. На першій стадії темпи зростання емісії випереджають знецінення грошей, причому це випередження поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. На другій стадії інфляції темпи знецінення паперових грошей випереджають темпи зростання емісії. Внаслідок дії ряду факторів зайва маса грошей в обігу починає зростати швидше за їх емісію. Зростання цін, а значить і знецінення грошей, визначається передусім динамікою зайвої маси грошей і тому випереджає темпи емісії.

Однією із закономірностей інфляції є поступове зростання темпів знецінення грошей. За цім критерієм виділяються кілька стадій розвитку інфляційного процесу, для кожної з яких властивий свій тип інфляції. Найчастіше виділяються чотири типи інфляції - повзуча, відкрита, галопуюча і гіперінфляція.

Повзуча інфляція характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що має місце на початку розвитку інфляційного процесу. Деякий час зростання цін може розвиватися повільними темпами. Якщо вони не перевищують 3 - 5 % на рік, то така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних суб'єктів, і вони можуть легко пристосуватися до неї. Тому вона може навіть штучно підтримуватися протягом тривалого часу з певними цілями, що й надає їй повзучого характеру.

Відкрита інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей перевищують 5 % на рік. Наслідки інфляції стають відчутними насамперед у монополізованих секторах економіки. Зайняті в них підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. Їхні покупці у зв'язку з цим починають зазнавати додаткових втрат, а тому підвищують ціни на свої товари, включаючи і товар робоча сила. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи її рівномірний, збалансований розвиток.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи знецінення грошей досягають 20 -25 % на рік. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві. Найорганізованіші групи економічних суб'єктів домагаються різкого підвищення цін на свої товари, що примушує й інші категорії організовуватися та посилювати свої економічні й соціальні вимоги. Темп зростання цін набуває стрибкоподібного характеру, стає важко передбачуваним і не піддається регулюванню. Інфляція виходить з-під контролю держави, різко негативно впливаючи на всі сфери економіки та соціального життя країни.

Гіперінфляція характеризується перевищенням темпів знецінення грошей на 40 - 45 % на місяць. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції, падає їхня роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, поширюються бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, розвиваються неорганізовані, стихійні процеси в економіці тощо.

Інфляційний процес по-різному розвивається і виявляється в умовах відносної дії всіх ринкових чинників в економіці і в командно-адміністративній економічній системі. Закономірності й особливості інфляційного процесу найповніше виявляються в розвинутій ринковій системі господарювання. Проте і в цих умовах розвиток інфляції зазнає деформуючого впливу зовнішніх факторів. Передусім це - циклічність процесу сучасного виробництва та державне регулювання економіки. У міру посилення державно-монополістичного втручання у виробничі процеси відбувається деформація економічного циклу, а водночас поглиблюється зв'язок інфляційного процесу з його певними фазами. Таке економічне становище, коли кризовий спад збігається з інфляцією, дістало назву стагфляція.

Ще більшою специфікою характеризується інфляція в умовах глобального державного регулювання економіки, зокрема в адміністративно-командній системі господарювання, що тривала довгий час в Україні, яка входила до складу СРСР.

1.3 Інфляція, викликана деформацією психології

Серед механізмів відкритої інфляції насамперед варто виділити той, що пов'язаний з деформацією психології споживачів і виробників.

Припустимо, що споживач діє в зовсім здоровій не інфляційній ринковій економіці. Це означає, що подорожчання товарів він розцінює як рядову подію, бачить у ньому свідчення працюючого ринкового механізму і розраховує на їх неминуче здешевлення в найближчому майбутньому. Цілком ймовірно, що під впливом подібних очікувань споживач утримуватиметься від того, щоб негайно витратити гроші, спробує нарощувати заощадження і цим зберегти їх реальну цінність. Діючи таким чином, споживач додає сили ринковому механізму, допомагає йому знизити ціни.

Інфляція ж викликає глибокі, радикальні зміни психології споживача. Стикаючись з постійним підвищенням цін, він починає думати, що товари і послуги ніколи не стануть дешевшими. Проблема для споживача полягає в тому, щоб правильно передбачати, на скільки саме вони подорожчають. До таких прогнозів пристосовуються, підлаштовуються споживчі рішення стосовно того, яку частину доходу витратити на поточне споживання, а яку заощадити. Зрозуміло, що прагнучи хоча б зберегти свій життєвий рівень споживач нарощуватиме поточний попит, зменшуючи заощадження. Саме це, до речі, відбувається в сучасній українській економіці, де адаптивні сподівання стали однією з головних причин справжньої споживчої параної і безупинного нагнітання ажіотажного попиту, провідною ланкою інфляційного механізму.

Покупці, страждаючи від інфляційної хвороби, бачать у кожному витку зростання цін підтвердження правильності, розумності своїх рішень, а отже, продовжують нарощувати попит. Розширення останнього викликає чергове підвищення цін, яке робить адаптивні інфляційні очікування ще стійкішими. Знову настає приплив попиту і т.д. При цьому утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самопродукуючий механізм інфляції, “зачароване коло”, яке дуже важко розірвати. Споживач власними руками поглиблює інфляцію, вважаючи при цьому, що діє цілком раціонально і розсудливо.

У результаті функціонування вказаного механізму в економіці, як правило, починає відчуватися гостра нестача заощаджень. Адже заражена вірусом інфляції людина живе одним днем, не задумуючись про майбутнє і мало що залишаючи для економічного розвитку. Дефіцит збережень згубно відбувається на обсязі кредитних ресурсів, перешкоджає зростанню інвестицій, виробництва й пропозиції. Тобто чим більшу стійкість набувають адаптивні очікування, тим складніше фінансувати капіталовкладення, тим повільніше збільшується товарна маса і тим глибший інфляційний розрив.

Якщо виробники і працівники торгівлі, розраховуючи на підвищення цін, почнуть гальмувати продаж, приховувати товари, сподіваючись з часом збути їх дорожче, то ситуація може значно погіршитися. Подібні дії іноді зустрічаються навіть у ринковій економіці, де тривале приховування товарів здатне викликати банкрутство. Зрозуміло, що там, де панує адміністративно- командна система, вони набагато поширеніші. Адже державна торгівля, не пропускаючи товари до покупців, мало чим ризикує, оскільки володіє тіньовими ринками збуту необмеженої місткості.

Отже, адаптивні інфляційні очікування сприяють формуванню невдалої комбінації повільного зростання пропозиції і швидкого збільшення попиту. Формується механізм, який неухильно тягне ціни вгору. При цьому слід зазначити, що адаптивні очікування мають мікроекономічну природу, визначаються подіями, що відбуваються на конкретних ринках. Роздумуючи, скільки грошей витратити на купівлю, споживач керується рухом тих цін, які бачать на ринку (в магазині, в кінотеатрі, пральні тощо).

На будь-які зміни макроекономічних умов, що виражаються, припустимо, у скороченні бюджетного дефіциту або в переході до неінфляційної грошової політики, він реагує не раніше, ніж переконається в тому, що ціни насправді знижуються. До цього адаптивні очікування будуть і надалі домінувати у психології споживача, який продовжить нагнітання поточного попиту за рахунок заощадження. Сам характер адаптивних очікувань такий, що їхній шлейф тягнеться довго, підтримуючи інфляційний механізм навіть тоді, коли на рівні народного господарства вже зроблено, здавалось би, все необхідне для припинення інфляції.

Отже, гасіння інфляційних очікувань - найважливіша проблема держави, що стає на шлях боротьби з інфляцією. Судячи із недавнього минулого розвинутих країн проблема позбавлення людей нездорової інфляційної психології, що виявляється на ринку у вигляді ажіотажного попиту, не менш складна і багатогранна ніж, наприклад, структурна перебудова виробництва або нормалізація бюджету і грошового обігу. Тут ніяк не обійтися без всебічного зміцнення ринкових механізмів. Діючи в обстановці загального підвищення цін, тільки вони здатні викликати зниження останніх хоча б на деяких товарних ринках, що підвищить схильність до заощадження, допоможе стабілізувати поточний попит.

1.4. Інфляція попиту і витрат

В основі іншого механізму формування інфляції лежить взаємозв'язок попиту й витрат, що відображено на рисунку 1.1.

Рис.1.1 Інфляція, спричинена попитом і витратами

У міру того, як економічна система у своєму русі проходить від точки Е₁ через Е₂ і Е₃, характерні зміни в економіці і грошовому обігу викликають інфляцію (тривале підвищення рівня цін). Як видно з рис. 1.1, інфляційні процеси розвиваються у двох, відмінних один від одного, варіантах. Згідно з першим, під час руху кривої сукупного попиту вгору відносно нерухомої кривої сукупної пропозиції АS₁ рівень цін зростає, а реальний обсяг виробництва збільшується. Такий варіант називається інфляцією, спричиненою попитом, оскільки зростаючий попит підштовхує вгору рівень цін.

І навпаки, у міру того як економічна система рухається від точки Е₂ до точки Е₃, крива сукупної пропозиції рухається за незмінного положення кривої сукупного попиту. Тепер хоча рівень цін продовжує зростати, реальний обсяг виробництва знижується. Такий варіант називається інфляцією, спричиненою витратами, оскільки у цьому випадку рівень цін піднімається вгору за рахунок очікування збільшення майбутніх витрат. Спочатку цей термін застосовувався у тих випадках, коли вимоги підвищення заробітної плати об'єднаннями професійних спілок приводили до зростання затрат на випуск продукції того чи іншого підприємства. Тепер цей термін застосовується набагато ширше - практично в будь-кому випадку, коли крива сукупної пропозиції рухається вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

1.5 Інфляція, що супроводжується спадом виробництва і зростанням цін

Світовий досвід показує, що інфляційні процеси можуть відбуватися і за високого обсягу виробництва та низького рівня безробіття і зниження цін. Вони можуть також виявлятися одночасно, тобто супроводжуватися зростанням цін і синхронним застоєм, а то й спадом обсягу виробництва. Економічна ситуація, що склалася в Україні на початку 90-х років, підтверджує це положення. Україна стала одним із світових лідерів щодо рівня інфляції.

Інфляційний процес, що супроводжується економічним спадом, відображений на рисунку 1.2. Із цього рисунка видно, що в результаті процесу галопуючої інфляції, економічна система пройшла по траєкторії до точки Е₁ (показана на рисунку стрілкою). У цій ситуації, замість того, щоб дати можливість економічній системі просунутися далі до точки Е_2а, Центральний банк обмежує зростання кількості грошей, що перебуває в обігу, фіксуючи криву сукупного попиту в положенні АD₁, але інерція очікування інфляційних процесів тягне криву сукупної пропозиції вгору в положення АS₂. Економічна система зазнає інфляції, спричиненої витратами, яка скорочує реальний обсяг виробництва, але не в змозі припинити дію господарських агентів, пов'язаних з інфляційними очікуваннями. У міру того, як крива сукупної пропозиції зміщується дедалі вище до положення АS₃, реальний обсяг виробництва падає нижче від природного рівня і настає період інфляції, який пов'язаний із спадом.

Рис. 1.2 Інфляція, що супроводжується спадом виробництва і зростанням цін.

Спочатку, як видно на рисунку 1.2, економічна система перебуває в точці Е₁, що розглядається як результат панування процесів галопуючої інфляції в попередні роки. Економічна система в цей час рухалася по траєкторії, поміченій на рисунку стрілкою, і такою, що закінчується в точці Е₁. Очікуючи збільшення темпів інфляції в найближчому майбутньому, підприємства орієнтуються у своїх очікуваннях на вищий рівень цін на фактори виробництва, що залучаються. Цей рівень цін визначає їхні витрати в наступному році. Дана обставина сприяє зміщенню кривої сукупної пропозиції вгору з АS₁ до АS₂.

Якщо центральні банки не протидіють зростанню грошової маси, то крива сукупного попиту зміщується вгору в положення АD₂ й економічна система досягає точки Е_2а. Рівень цін зростає до відмітки 2,2, а реальний обсяг виробництва залишається на рівні 1100 млрд.грн., що набагато вище від природного рівня. Припустимо, що центральний банк вирішує відреагувати на інфляційні процеси, різко зупинивши зростання кількості грошей, що перебувають в обігу. Без наявності такого зростання крива сукупного попиту залишається в положення D₁. Однак, господарські агенти, як і раніше, очікують майбутнє зростання рівня цін на фактори виробництва, що залучаються. Крива сукупної пропозиції, таким чином, продовжує зміщуватися вгору - із положення S₂ до S₃. Враховуючи, що центральний банк обмежує зростання грошової маси, економічна система перейде із положення Е₂ до Е₃. Інфляція, пов'язана зі спадом, посилюється, а рівень реального обсягу виробництва падає нижче від попереднього рівня.

Головною причиною інфляції, пов'язаної зі спадом, є інерція в очікуванні інфляційних процесів. Саме вона продовжує “тягнути” вгору криву сукупної пропозиції, навіть через деякий час після вжитих обмежувальних заходів з боку центрального банку.

Існують два можливі варіанти виходу економічної системи із створеної ситуації. Швидкий спосіб стабілізації ситуації полягає у відновленні експансіоністської грошово-кредитної політики. Зміщуючи криву сукупного попиту вгору в положення D₂ і враховуючи, що крива сукупної пропозиції залишається в положення S₃, економічна система може повернутися до природного рівня реального обсягу виробництва. Однак така грошово-кредитна політика, в якій періоди стимулювання різко змінюються періодами обмежень, не сприяє постійному прогресу в боротьбі з інфляційними процесами. Навпаки, подібні дії можуть розкручувати інфляційну спіраль, за якої інфляція переходить на вищий рівень услід за кожним економічним спадом. Економіка України на початку 90-х років стала жертвою подібних процесів.

Центральний банк може надати переваги збільшенню зростання грошової маси, незважаючи на продовження спаду. У цьому випадку крива сукупного попиту залишається у положенні D1. Тоді господарські агенти рано чи пізно усвідомлюють, що вони перебільшили свої очікування щодо зростання рівня цін на фактори, що залучаються до виробництва. Крива сукупної пропозиції S3 відображає очікування, що ціни на фактори виробництва, які залучатимуться, зростатимуть до рівня 2,4. Це випливає з того, що крива сукупної пропозиції перетинає і лінію, яка характеризує природний рівень реального обсягу виробництва (рис.1.2).

Однак у випадку, який розглядаємо, у міру просування економічної системи із положення Е₂, у положення Е₃ рівень цін насправді лише дещо збільшується щодо відмітки 2,2. Як тільки господарські агенти усвідомлять, що вони переоцінили темпи зростання інфляції, крива сукупної пропозиції починає рухатися вниз. Припускаючи, що в цей період не відбувається ніяких змін у здійсненні грошово-кредитної політики, економічна система продовжує рух униз і вправо вздовж кривої сукупного попиту D₁, доки рівень реального обсягу виробництва не повернеться до свого природного значення.

У моделі сукупного попиту і сукупної пропозиції обмежене зростання грошової маси в кінцевому підсумку відновлює стабільність цін. Однак ніхто не може гарантувати, що повернення до стабільних цін стане швидким і безболісним. Наприклад, інфляційна спіраль початку 90-х років в українській економіці супроводжувалася досить значним спадом виробництва. Так, якщо ціни тут з 1991 по 1993 р. зросли більше як у 5000 разів, то випуск промислової продукції скоротився майже на 40 %. З'ясовується, що припинення інфляційних процесів обходиться для економічної системи так дорого, що кращою економічною політикою у цьому випадку є та, яка не дає процесам розгорнутися в повну силу.

1.6 Спіраль “зарплата-ціни”

Інфляцію затрат з певною мірою наближення можна назвати спіраллю “зарплата-ціни”. Коли, припустимо, в економіці відбувається загальне підвищення цін, то стає неминучим падіння реальних доходів зайнятих. Для того щоб принаймні зберегти незмінним їхній добробут, потрібно підвищити їм грошові доходи, однак при цьому збільшити витрати виробництва, які чинять зростаючий тиск на ціни. Подорожчання товарів і послуг зумовлює черговий перегляд ставок заробітної плати і т.п. Розкручується інфляційна спіраль, до того ж кожним новим витком її зупинити все важче.

Отже, з одного боку, населення зовсім не причетне до виникнення інфляції, має право розраховувати на максимальне відшкодування нанесених нею збитків; з іншого боку, повна компенсація, очевидно, призведе до того, що на повну потужність запрацює механізм інфляції витрат, а це викличе новий скачок цін і відповідно зниження добробуту. Іншими словами, якщо сьогодні підприємці і держава підвищать грошові доходи населенню, то завтра, ймовірно, воно відчує ще сильніший інфляційний удар.

Йдеться про одну із найскладніших проблем сучасної економіки, для розв'язання якої досі не знайдено найкращого рішення. Якщо в економіці розгортається відкритий інфляційний процес, то поява спіралі “зарплата-ціни” неминуча. Врятувати свої доходи від інфляції затрат вже не можна, так само як і знайти винного, точно встановити, хто саме (профспілки чи підприємці) розкрутили інфляційну спіраль. Проте інтенсивність інфляційного процесу, темпи зростання цін і доходів можуть бути різними. У цій ситуації головне - не допустити неконтрольованого, стрибкоподібного прискорення інфляції витрат, здатного зруйнувати економіку й одночасно звести до мінімуму неминучі втрати споживачів.

Одній лише державі таку проблему розв'язати важко. Потрібна суспільна злагода, розуміння того, що інфляція витрат завдає шкоди всім соціальним групам. Насамперед компенсація, що надається державою, має щонайменше стосуватися грошових витрат виробництва і розмірів бюджетних видатків. Так, одержувачами грошових виплат по лінії державного бюджету, розрахованих на основі індексації доходів, мають бути лише ті, хто працює в бюджетних установах, живе на державну пенсію тощо.

Зайняті у виробничому, особливо недержавному, секторі протиінфляційні надбавки до заробітної плати повинні отримувати на підприємствах. І тут своє вагоме слово покликані сказати профспілки. У період стрімкої інфляції має бути однаковою соціальна відповідальність і тих, хто підвищує ціни, і тих, хто домагається підвищення заробітної плати. Зокрема, профспілки, турбуючись про економіку загалом, можуть реально захистити інтереси трудівників. Адже висуваючи непомірно високі економічно безвідповідальні вимоги щодо номінальних доходів вони можуть лише тимчасово полегшити життя зайнятих. А коли врахувати перспективу, то може виявитися, що своїми діями вони тільки підштовхують розкручування маховика інфляційних затрат, провокують підвищення цін і в кінцевому підсумку погіршують становище людей, які довірили їм турботу про свій добробут.

З цього погляду становище в українській економіці не може не викликати занепокоєння. Коли в розвинутій ринковій економіці тиск могутньої профспілки зрівноважують не менш сильні корпорації, то в Україні така противага поки що відсутня. Більше того, далеко не всі дії профспілок можна визнати соціально виправданими. Бувають випадки, коли вони вимагають підвищення заробітної плати, що виходить за межі реальних можливостей економіки, зловживають закликами до страйку (вільні профспілки донецьких шахтарів, профспілки київських працівників тролейбусного парку та ін.). І ситуація зміниться не раніше, ніж виникнуть впливові спілки підприємців і почнуться пошуки розумних компромісів, які дали б змогу протидіяти інфляції витрат.

Назрілою проблемою є і демонополізація ринку праці. Монополія взагалі призводить до негативних наслідків в економіці, а за інфляційних обставин, коли гігантські загальнонаціональні профспілкові об'єднання починають виступати з позиції сили (тиснути, диктувати свою волю і бізнесу, і уряду), вона стає небезпечною подвійно. Вітчизняним профспілкам треба швидше зорієнтуватися, знайти своє місце в ринковій економіці.

Розділ 2. Причини інфляції

Оскільки інфляція виникає на грошовому ринку, то її корені необхідно шукати саме в деформації грошового обігу. Вона, зокрема, з'являється тоді, коли центральний (Національний) банк, що представляє державу, проводить помилкову грошову політику, вводячи в обіг надлишкову, тобто незабезпечену товарами масу грошей.

2.1 Помилкова грошова політика

Однією з найважливіших стратегічних функцій центрального банку є постачання народного господарства потрібною за даних умов кількістю грошей. Однак ця функція не єдина. Час від часу перед центральним банком виникають й інші поточні проблеми, які прямо не пов'язані з інфляцією. Їх розв'язання також вимагає застосування дійових важелів.

Досвід країн з розвинутими ринковими господарствами показує, що без короткострокової грошової політики важко відвернути економічний спад або зупинити прогресуюче зниження курсу акцій на фондовій біржі. За таких ситуацій центральний банк, як правило, збільшує пропозицію грошей. При цьому знижується їхня “ціна” (ставка банківського процента) і дешевим стає кредит. Він стає більш доступним для підприємців, котрі, позичаючи гроші у банків або на фондовій біржі, можуть використовувати більше прибутку на фінансування інвестицій і наступне збільшення обсягів виробництва і продажу.

Центральний банк має нарощувати обсяг грошової маси і тоді, коли надає позики уряду, який покриває таким чином дефіцит державного бюджету. За такої ситуації кількість грошей, що перебуває в обігу зростає. Припустимо, що швидкість, з якою розширюється грошова маса, не виходить за межі довгострокового ліміту, що забезпечує неінфляційний розвиток народного господарства. За даних умов інфляції немає, оскільки в народне господарство вливається стільки грошей, скільки їх потрібно для обслуговування більшого обсягу товарів. Держава, забезпечуючи це збільшення, побіжно розв'язує і деякі інші свої проблеми, зокрема короткострокове регулювання, обслуговування внутрішнього боргу тощо. Таку політику центрального банку, незалежно від того, яким був безпосередній привід для включення грошових регуляторів, можна вважати правильною і неінфляційною.

Однак частіше бувають випадки, коли держава, намагаючись прискорити розвиток виробництва, або, маючи якусь іншу мету, вдається до експансії, до економічно необгрунтованої грошової політики. У намаганні якнайшвидше розв'язати свої поточні проблеми не гребує засобами, до яких вдається, і підключає центральний банк до застосування будь-яких із них. Легковажне ставлення до довгострокових негативних наслідків інфляційних заходів призводить до того, що фактично втрачається уявлення про справжнє призначення грошової політики. Отже, замість того щоб оберігати господарство від інфляції, центральний банк, насичуючи економіку зайвими грошовими знаками, сприяє її прискоренню.

Перевищення державних видатків над її доходами є одним із найвагоміших чинників інфляції. Якщо бюджет дефіцитний, то, як його не фінансуй, інфляції не уникнути. Але швидкість її наростання значною мірою залежить від того, як саме організоване покриття бюджетного дефіциту. Проблема бюджетного дефіциту є нині однією із найбільш гострих і спірних. Під час її обговорення часто посилаються на досвід різних країн, економіка яких нормально функціонує за 5- і 10-відсотковому рівнях бюджетного дефіциту відносно до ВВП. При цьому, однак, не беруть до уваги таку важливу обставину, як джерела фінансування бюджетного дефіциту в цих країнах, хоча саме вибір джерел фінансування бюджетного дефіциту, а не його розмір сам по собі має принципове значення для функціонування національної економіки.

2.2 Інфляційні джерела фінансування дефіциту бюджету

Бюджетний дефіцит може фінансуватися за рахунок трьох основних джерел: внутрішніх і зовнішніх позик, грошової емісії. У випадку фінансування державних видатків за рахунок позики у приватному секторі кількість товарів та послуг у народному господарстві залишається незмінною і наслідки такої заборгованості залежать від економічної кон”юктури і стану ринку праці та капіталу. За наявності в країні вільних коштів і недостатності попиту на капітал з боку приватного сектора збільшення державних видатків, які фінансуються за рахунок внутрішніх позик, стає чинником, що сприяє економічному розвитку.

Якби український уряд мав змогу поширити серед населення і підприємств державні облігації у розмірах, достатніх для покриття бюджетного дефіциту, то це означало б, що збільшення державних видатків відбувалося б за рахунок скорочення особистого споживання. Такий перерозподіл напрямів використання ВВП не становив би небезпеки для економічного становища України. Результати емпіричних досліджень показують низьку еластичність заощаджень за процентними ставками, отже, малоймовірність істотного збільшення добровільних заощаджень за бюджетного дефіциту. Для зменшення таких заощаджень необхідно проводити інтенсивну і тривалу роботу щодо завоювання у населення довіри до держави і Національного банку.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних видатків без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Однак при цьому повернення боргу та його обслуговування відбуватимуться за рахунок майбутнього виробництва, а це потребуватиме у майбутньому відповідного зменшення обсягу імпортованих товарів та послуг.

Необхідно також мати на увазі, що за кредитного фінансування державних видатків відбувається перерозподіл у часі пов'язаного з цими видатками фінансового тягаря, отже, і залучення майбутніх поколінь до обслуговування державної заборгованості. Це навантаження можна перекласти лише в тому випадку, коли йдеться про видатки, ефект від яких настане через певний час. До таких видатків можуть бути віднесені насамперед безперечно рентабельні інвестиції, а також інвестиції в галузі інфраструктури, які завдяки високій продуктивності дають змогу одержувати в майбутньому вищі доходи.

Проблема державної заборгованості має ще й політичний аспект, пов'язаний з боротьбою між законодавчою і виконавчою владою або прагненням парламенту відсунути політичні втрати і наслідки рішень, що приймаються, до наступного законодавчого періоду. Так, фінансування податкових державних видатків за допомогою позик порівняно з підвищенням податків або скороченням витрат викликає менше політичних втрат і незадоволених виборців. Адже в такому випадку немає необхідності в одержанні додаткових бюджетних доходів, отже, і в збільшенні оподаткування, немає ризику конфлікту з будь-якими групами або верствами населення, чиї інтереси будуть зачеплені, що можливе у разі скорочення видатків.

2.3 Мілітаризація економіки

Важливим чинником інфляційного процесу виступає мілітаризація економіки. Коли масштаби діяльності військово-промислового комплексу надмірно зростають, з'являються принаймні три відчутні інфляційні ефекти. Насамперед військовий сектор створює постійне напруження у видатковій частині державного бюджету. Збільшується дефіцит, а за ним - й інфляційний тиск. Припустимо, однак, що державі вдалося зекономити на інших статтях видатків і так відрегулювати свої фінанси, що навіть за умов мілітаризованої економіки дефіцит бюджету виявився невеликим і його роль у розгортанні інфляційного процесу зведена до мінімуму.

Аналіз показує, що в такому випадку інфляція все-таки матиме місце, хоча прийматиме інші, не бюджетні форми. Зокрема, яким би не був стан бюджету, військова економіка все одно поглинає матеріальні, інтелектуальні та інші ресурси, які можна використати продуктивно - для випуску продукції цивільного призначення. Якщо ресурси йшли не туди, де вони реально потрібні народному господарству, то їх розподіл загалом є неоптимальним. Через виникнення диспропорцій дедалі важче не тільки розвивати цивільне виробництво, а й навіть забезпечувати заміну зношеного устаткування, що згубно відбивається на обсязі і динаміці товарної пропозиції. Такий другий інфляційний ефект мілітаризму. Третій ефект виникає тоді, коли зайняті в оборонному секторі виступають на споживчому ринку винятково в ролі покупців, пред'являють попит, але ніяк не сприяють нарощуванню пропозиції.

Все це однозначно свідчить про абсолютну необхідність демілітаризації економіки, без якої інфляції не позбутися. З кожним кроком на шляху конверсії військового виробництва дія зазначених ефектів послідовно послаблюється.

2.4 Монополії і необгрунтовані привілеї

Інтенсивність інфляційного процесу значною мірою залежить від стану ринків, від того, панує там конкурентний режим чи монополія. Практика показує, що інфляція найшвидше прогресує саме за високого рівня монополізації ринків. Хоча монополії самі по собі не починають інфляції, але вони її активно продовжують і посилюють. Щоб зберегти домінуюче положення на ринку, вони намагаються не тільки встановити й утримати високі ціни, але й зберегти розміри виробництва та пропозиції. Це надзвичайно негативно впливає на співвідношення сукупного попиту і пропозиції, збільшує розрив між ними. До того ж монополістичні структури, руйнуючи механізм ринку, знижують еластичність пропозиції за ціною, затягують реакцію виробництва на коливання попиту, тобто продовжують інфляційну нерівновагу. Загалом можна вважати, що хоча інфляція в принципі можлива і в конкурентній економіці, монополізм надає їй додаткового прискорення.

Інфляційний процес в Україні посилювався багатьма діями владних структур. Так, Кабінет Міністрів України у 1993 році видав цілу низку постанов і розпоряджень, згідно з якими багатьом підприємствам надавалися найрізноманітніші привілеї. Чимало з них звільнилися від податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного чи виїзного мита тощо.

Друга вагома група привілеїв стосувалася валютної сфери: повне (рідше часткове) звільнення від обов'язків продажу на міжбанківському валютному ринку України 50% валютного виторгу. Після введення фіксованого курсу іноземних валют до карбованця уряд дозволив ряду підприємств купувати валюту за цим курсом.

Крім того, з бюджету регулярно надавали прямі позики певним суб'єктам господарської діяльності на надзвичайно пільгових умовах. Половина кредитів надавалася під 3-5% річних, а більш як третина господарств отримали їх під 10% річних. До того ж ці кредити надавалися здебільшого на кілька років. Цілком зрозуміло, що в умовах нинішньої гіперінфляції трильйони карбованців фактично були подаровані цим підприємствам.

Уряд України визначив близько півсотні різноманітних господарств, яким під формулювання “як виняток” надавали згадані пільги. Деяким із них дозволялося навіть більше: відвантажувати продукцію без попередньої оплати, сплачувати податки у кредит, проводити розрахунки без участі банків України тощо. Варто звернути увагу на таке твердження багатьох експертів: та кількість коштів, які країна через “подарункову” політику уряду втратила або віддала під кредит, фактично дорівнює дефіциту державного бюджету. На інфляційний процес впливає також неповнота і несвоєчасність надходжень валютних коштів у державну скарбницю.

Хоча основні чинники інфляції концентруються всередині національної економіки, але є й такі, що перебувають за її межами. Мається на увазі перенесення інфляції каналами світової торгівлі, коли, наприклад, зростання цін на сировину або енергоносії стимулює механізм інфляції витрат. Немалу інфляційну загрозу несуть з собою потоки короткострокових спекулятивних капіталів, що переміщуються через кордони в пошуках найвищої ставки процента. Все це стосується сучасної України. Адже підвищення в тисячі разів цін на енергоносії, які Україна імпортує з Російської Федерації і Туркменистану, також спричинило вагомий вплив на посилення інфляційного процесу в Україні.

Розділ 3. Інфляційні процеси на Україні

3.1 Загальна характеристика факторів виникнення інфляції в Україні в 1991-1995 рр.

Як свідчать дані таблиці 1, інфляційні процеси протягом 1991 -- 1993 рр набули в україні найвищих темпів серед інших пострадянських держав. Пояснити це можливо не лише станом структурної розбалансованості економіки, нераціональним співвідношенням галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в томі числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання.

Таблиця 1.

Індекс споживчих цін країн снд, 1991 --1994 рр, у % до попереднього року.

За данними кабінету міністрів україни у 1994- 1995 рр. Інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14 % -- зниженням обсягів виробництва. Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

­ Невиважена первинна емісія;

­ Структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;

­ Затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;

­ Значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівко-вої системи розрахунків;

­ Від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

­ Доларизація економіки.

Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993рр, було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовіль-ною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого -- нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збере-женням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

­ У 1992 році - 1308,0%;

­ У 1993 році - 4834,9%;

­ У 1994 році - 992,0%;

­ У 1995 році -253,5%

Безперечно, вищезгадані зростаючий попит та витрати виробництва є чинниками інфляції в україні. Пороте цікаво подивитись яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляцйних процесів.

Подивимося на розвиток української економіки протягом 1991-1995 років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в україні припадають на 1993 р., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів при середньомісячному рівні інфляції 47,1% (типова гіперінфляція).

Треба одразу ж зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції в україні не однозначні. Одні основною причиною інфляційних процесів 1991-93 рр. Називають дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії( з 1991 по 1994 рр. Ціни на нафту зросли у 146 тис. Разів, на газ- у 64,2 тис. Раза. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. Разів). Відповідно вони вважають, що початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємтсв для розрахунків зі своїми постачальниками («криза неплатежів»- за данними сбрр за 1992р. Неплатежі в україні становили 40% загального ввп) та видачі заробітньої платні. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплата-ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, що вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином прослідковувалост переплетіння інфляції витрат та попиту.

Т.т. ковальчук та м.м. коваль у своїй статті «основні чинники та фактори інфляції в україні» наполягають на тому, що основною в україні стала інфляція попиту, спричинена перш за все надмірною емісією з боку держави.

В данній роботі ми спробуємо поєднати обидва підходи, оскільки, на мою думку, розподіл інфляційних процесів на типи є досить умовним, особливо коли мова йде про перехідну економіку. І найбільш доречним буде сказати, що інфляційні процеси, спричинені цілим розмаїттям факторів, дійсно являли собою переплетіння інфляції витрат та попиту, що значно ускладнювало проведення антиінфляційної політики.