Інфляція в Україні

Отже проаналізуємо фактори, що спричинили інфляційні процеси в нашій державі:

3.2 “Шок пропозиції” та залежність від зовнішніх енергоносіїв

Серед факторів інфляції в україні неможливо не назвати «шок пропозиції»- різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину, комплектуючі.

Україна як країна з гіпертрафованою економічною системою (надмірна частка базових галузей, незначна чатска виробництва, що безпосередньо працює на споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та сировинних матеріалів), що пережила тяжкі процеси політичної та суспільної трансформації, пала жертвою різкого коливання цін на енергоносії.

Порушення постачання енергоносіїв в україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з росії та туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами україни були 11 республік колишнього срср. При цьому заборгованість перед росією становила 79,3 % і була найбільшою. Проти 1993 року значно зріс борг туркменістану. Станом на 1 жовтня 1995 року кредиторська заборгованість україни переважала заборгованість дебіторів на 22,6 трлн. Крб. Заборгованість перед росією становила 87,7 % (перед туркме-ністаном -10,6 %) і залишалась знову ж таки найбільшою серед інших креди-торів. Станом на 1 жовтня 1995 року основними статтями імпорту україни були газ, нафта та продукти її переробки, паливо мінеральне, їх питома вага становила 54,8 % від загального обсягу імпорту, у тому числі газ природний- 31,9%.

Залежність україни від зовнішнього постачання енергоносіїв підвищується внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. В україні станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва основних паливно-енергетичних ресурсів проти відповідного періоду 1994 року становило:

­ Електроенергії- 8,0 %;

­ Нафти, включаючи газ конденсат- 5,8 %;

­ Вугілля- 7,7 %.

3.3 Невиважена грошова емісія

Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання по-питу над пропозицією. Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшення обсягів державного фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте.

Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так зв. «інфляційного розриву» (М. Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням міністерства статистики україни, “емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. Карбованців, у тому числі за четвертий квартал -- 7,5 трлн. Крб., а лише за грудень -- 3,8 трлн- крб».

Збільшення суми незабезпеченнх товарною масою грошей в українській еко-номіці було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993р. Для підтримки апк було надано майже 1 трлн. Крб пільгових кредитів та 3 трлн. Крб. Фінансової допомоги. Протягом 1993 р. Монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн. Крб., тобто у 1,8 разів.

Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992 р замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. Після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля стано-вив 1 : 10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень- лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд, крб. За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. Крб. Виникла потреба у готівкових гро-шах для сплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової еміси грошей.

Грошові емісії в українській економіці 1992 -- 1993 рр. Були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної гро-шової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці панували бартерні операції.

3.4 Перехід від експансійної до рестрикційної політики

Гіпервисокі темпи інфляції у 1993 році, яка супроводжувалася падінням обсягів виробництва, товарообороту, капітальних вкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи України.

Виконуючи функції центрального банку держави національний банк України має спрямовувати свої дії на регулювання обсягів грошової маси в обігу, сталості національної валюти, обсягів кредитування, рівня процентних ставок. Саме ці моменти становлять суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави.

До 1993 р. Держава керувалася експансійною фіскальною політикою (політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала:

­ Пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електоренергію, контроль за формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувалиись на території україни;

­ Підтримку апк шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ;

­ Жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування та ліки;

­ Встановлення траноспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін.

­ Зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. Змусив уряд та нбу докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політика нбу будувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо у iv кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в і кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в ii кварталі -- до 5,0 %.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2 % у січні до 4,6% у серпні з традиційним для україни осіннім підвищенням у вересні до 14,1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції склав 253,5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза або 218,1 %, непродовольчі товари -- у 3 раза або 203,6 %. Платні послуги зросли у 5,5 раза або 549,8 %.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки нбу, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8 % у грудні 1993 року до 19,2 % в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0 % на місяць з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного процента, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 раза.

За умов рестрикційної кредитної політики це призвело до випереджаючого зростання залишків вільних коштів комерційних банків на кореспондентських рахунках в нбу: за три квартали вони зросли приблизно в 20 разів. Політика дорогих грошей сприяла нагромадженню населенням грошей, зменшенню швидкості їх обігу.

Беручи до уваги позитивні результати впроваджуваної політики, слід визнати, що вона мала тактичний характер. Рестриктивна політика або політика стримання, яка базується на заходах по скороченню видатків бюджету, обмеженню грошової емісії та позичкового процента, здатна стримати “пікові навантаження” темпів інфляції, її впровадження дозволило досягнути зовнішнього зменшення темпів інфляції, проте її глибинні причини не було ліквідовано. Саме тому подальше додержання жорсткої монетарної політики призвело до ряду негативних наслідків.

У комерційних банків виникли серйозні проблеми з розміщенням залучених та власних фінансових ресурсів. І, що цікаво, чим більші обсяги фінансових ресурсів мав банк, тим істотніші проблеми він мав з їх розміщенням. Якщо до цього часу банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові структури під високі відсотки і на короткий термін часу, то тепер у банків наявні масиви фінансових ресурсів стали вищими, ніж потреби їх клієнтів. За цих умов потрібна була переорієнтація на промисловість та інвестиційні програми. Але внаслідок їх низької ефективності, занепаду виробництва, суцільних неплатежів та заборгованості в економіці цей варіант був недоступний. Вільні, але дорогі гроші не знай-шли свого повного застосування. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської системи вона потрапила в кризовий стан. Платіжна криза загрожувала банкрутством підприємствам україни.

Ці негативні процеси протягом 1995 року призвели до появи пропозицій подальшого здійснення понад встановлених національним банком україни лімітів, додаткової грошово-кредитної емісії.

Жорстка монетарна політика сприяла ліквідації певних проявів інфляції. Але, на жаль, вона не лише не ліквідувала, а й сприяла активізації такого інфляційного чинника, як спад виробництва і посилення стагфляції - інфляційного процесу, який супроводжується падінням обсягів виробництва.

Падіння обсягів виробництва зберігалося на підприємствах усіх провідних галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів та машинобудуванні і металообробці.

Отже, можна зробити висновок, що просте обмеження грошової маси хоча и гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов'язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коди поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція. Розвивалася «платіжна криза».

Саме тому держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки зкремих виробництв, які відповідають приорітетам її структурної політики і які взмозі за такої підтримки вийти на рівень ефективного господарювання.

3.5 Доларизація економіки, валютна політика в україні та проблеми інфляції

Ще однією проблемою, що провокує інфляцію в нашій державі, стало пралельне обертання разом з національною валютою сильної іноземної, точніше долара.

Аналіз структури грошової маси свідчить про зростання питомої ваги іноземної валюти. Станом на 1.08.1994 року питома вага національної валюти становила 86,5 %, іноземної валюти- 13,5 %. Станом на 1.01.1995 р. Відповідно- 68,6% і 31,4%. Вплив іноземної валюти тим сильніший, чим інтенсивніший темп падіння валютного курсу. У подібних умовах іноземна вільноконвертована валюта і далі залишається одним з найпривабливіших засобів зберігання грошей. Адже, незважаючи на зменшення темпів інфляції, валютний курс продовжує зростати. За даними міністерства статистики україни, протягом 1995 року постійно зростає обсяг витрат населення на купівлю іноземної валюти:

­ Перший квартал -- 16,80 трлн. Крб.;

­ Другий квартал -- 32,86 трлн. Крб.;

­ Третій квартал -- 59,60 трлн. Крб.;

­ За дев'ять місяців 1995 року -- 109,30 трлн. Крб.

Паралельно продовжували збільшуватися суми коштів, розміщених на рахунках у банках за межами україни. Якщо станом на 1.01.1995 р. Залишок зазначених валютних коштів становив 23573,9 тис. дол. США, то на 1.07.1995 р. Ці суми зросли до 62297,1 тис. дол. США.

Підвищення попиту на вільноконвертовану валюту сприяє зростанню валютних курсів, підвищенню інфляційних очікувань, викликає недовіру до національних грошей. А це, з одного боку, знову ж таки, є одним з факторів інфляційних процесів, а з іншого, свідчить, що в україні серед факторів інфляції можна назвати також інфляційні адаптивні очікування -- процес залежності рівня пропозиції від очікуваного рівня цін на фактори виробництва, який грунтується на попередньому інфляційному досвіді.

Треба також зазначити, що рівень валютного курсу національної грошової одиниці до іноземних валют може виступати як у вигляді інфляційного, так і антиінфляційного фактора. Низький курс національної валюти здорожчує імпорт та здешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому є пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Низький валютний курс здорожчує імпорт і здешевлює експорт. Таким чином, за умов зниження валютного курсу національної грошової одиниці обсяг чистого експорту зростає.

За умов стрімкого падіння валютного курсу національної валюти об'єктивно необхідним було запровадження адміністративного регулювання валютного курсу українського карбованця та призупинення валюти біржових торгів. Оправданим є і часткове державне регулювання валютного курсу- захід, який викликає особливо гострі дискусії. В умовах стабільної розвинутої економіки обмінні курси безперечно повинні обумовлюватися співвідношенням попиту і пропозиції. Але економіка україни потребує тимчасового протекціоністського захисту.

Слід зазначити, що існування значного розриву між регульованим офіційним курсом і комерційним негативно впливає на обсяги експорту, сприяє залишенню валютної виручки від експорту на рахунках іноземних банків.

3.6 Інші інфляційні фактори

Економісти виділяють й інші фактори, що провокують інфляцію. Наприклад, пропонуючи зменшення дефіциту бюджету за рахунок скорочення державних видатків, слід враховувати, що зниження бюджетних витрат не зумовлює відповідного прямого зменшення грошової маси та інфляції. Скорочення дотацій сприяє збільшенню витрат підприємств і населення. Внаслідок цього підвищуються оптові ціни (на вугілля, метали тощо). А це, в свою чергу, посилює тиск у напрямі підвищення виробничих витрат.

Державні витрати повинні обгрунтовано скорочуватися по всьому ланцюгу відтворювання у всіх ланках економіки. Вкрай важливо нарощувати надходження доходів завдяки більш повному обліку і оподатковуванню господарських операцій та шляхом зростання виробництва і реалізації продукції. Паралельно з цим доцільно залучати якомога більше неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту, насамперед, за рахунок випуску декількох різновидів державних цінних паперів.

Фактором інфляції є також підвищення цін на продукцію економічних суб'єктів у відповідь на збільшення ставок податків, що рівнозначно збільшенню витрат виробництва, про які ми говорили вище.

3.7 Грошова реформа 1996 р. та показники інфляції в 1996-2000 рр.

У відповідності до наказу президента, постанови кабінету міністрів та національного банку з 1 по 16 вересня 1996 року в Україні було проведено грошову реформу: введено в загальний обіг єдину національну одиницю- гривню. Проте, до цього, добре відомим наказом президента україни «про реформу грошової системи україни» 7 листопада 1992 р. Було запроваджено купоно-карбованці на заміну рубля та започатковано вихід нашої держави з рубльової зони. Ще раніше, в січні 1992 р., в обіг було випущено тимчасову валюту- купоно-карбованці. Постає питання, скільки ж грошових реформ було проведено в україні та основі чого вони проводились. Я погоджуюсь з багатьма спеціалістами, що вважають, що в україні грошова реформа проводилась на протязі 5 років та включила в себе 3 основні етапи:

­ Впровадження тимчасової перехідної валюти- купоно-карбованців в готівковий обіг- січень 1992р.

­ Впровадження купоно-карбованців в безготівковий обіг- листопад 1992 р.

­ Випуск у загальний обіг постійної національної валюти- гривні- вересень 1996 р.

Останній, третій етап реформи було здійснено шляхом деномінації- зменшення в 100 000 разів всіх цінових показників та одночасно всіх складових грошової маси. В результаті нова грпошова одиниця виявилась в 100 000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаби цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем. Однак при цьому співвідношення між товарною та грошовою масою в обігу не змінилося.

Основоною з передумов введення гривні вважають певною мірою успішне проведення рестрикційної грошово-кредитної політики, що призвела до зниження рівня інфляції. Якщо в 1994 р. Рівень роздрібних цін зріс у 5 разів, то в 1995 р.- лише у 2,8 рази. У 1996 році, «напередодні реформ», темпи інфляції склали: у травні, червні- 1%, серпні- 5,7%, у вересні- 2%. Проте потрібно пам'ятати про негативні сторони сильного тиску з боку держави, зокрема утримання обмінного курса валюти на певному рівні, про що говорилося вище.

Ціни споживчого ринку за 9 місяців 1998 р. Зросли на 6,2%, що на 0,5% нижче від відповідного показника попереднього року (6,7%). Рівень інфляції у вересні становив 3,8%. Це найвищий рівень інфляції з початку 1998 року.

Славнозвісна криза в росії у вересні цього року не минула й української гривні, її курс різко впав, що ще раз довело величезну залежність української економічної системи від зовнішнього постачання, зокрема російських енергоносіїв. На біржі спостерігалось значне перевищення попита над пропозицією доларів, причинами чого слугували посилення інфляційних та девальваційних очікувань у зв'язку з можливою емісією овдп, поява на ринку гривневих ресурсів завдяки операціям національного банку. Ріст попиту на долар примусив нбу скористатися перевіренними способами регулювання ринку новими цільовими адміністративними обмеженнями. З 12 листопада було введено деталізацію цілей купівлі готівкової валюти комерційними банками. При цьому метою цього заходу визначалося обмеження продажу доларів тільки для обмінних пунктів, необмежуючи при цьому заявки для інших цілей. Тому це обмеження не повинно було істотно вплинути на доступ клієнтів банків до твердої валюти. Перші тижні листопада довели, що тепер не можна сподіватись на швидку та значущу ліберізацію ринку, оскільки з додаткових антикризових заходів було виключено три життєвоважливі для банківської та фінансової системи в цілому аспекти:

­ Вільна купівля-продаж валют;

­ Наданя НБУ стабілізаційних кредитів комбанкам;

­ Використання ОВДП в якості обов'язкових резервів.

Рівень інфляції в Україні за підсумками 9-ти місяців 2000р. Зросте до 20%. Ця цифра відповідатиме рівню інфляції, зафіксованому за весь минулий рік, повідомив київський голова Олександр Омельченко. Загалом, за його словами, за підсумками 2000 року інфляція зросте до 30%. Це призведе до того, що наприкінці року курс гривні впаде до 6 грн за долар.

В. Ющенко підкреслив, що в листопаді через ускладнення фінансової ситуації на ближніх валютних ринках, включаючи росію, пройшла тотальна девальвація національних валют цих країн. У зв'язку з цим україна має прийняти невідкладні заходи, що означає подальшу рестрикційну політику уряду. Тому портфельні інвестиції у вигляді держзобов'язань залишаються непривабливими для банків та їх клієнтів, а інфляційні очікування відповідно високими. Розрив між офіційним та «сірим» курсом гривні посилюється, що може призвести до нової хвилі девальвації національної одиниці України.

За даними держкомстату, інфляція в україні (зростання цін споживчого ринку) у лютому 200р. Поточного року становила 3,3% (тоді як у січні - 4,6%). Так що прогноз міністерства економіки відносно зниження її темпів у лютому до 2% не виправдався. Індекс споживчих цін у січні-лютому поточного року становив 108,1%, тоді як за аналогічний період 1999 року - 102,5% і 1998 року - 101,5%. Рівень інфляції в україні в 1999 році становив 19,2%, в 1998 році - 20%. За прогнозами уряду, в 2000 році вона становитиме 15,9%.

Поволi, але дедалi впевненiше, долар пiшов вгору. Спочатку банкiри тiльки натякали i чекали. Потiм почали активнiше скуповувати валюту на мiжбанкiвському ринку. Деякi з "буйних" любителiв знiмати вершки зi збитого панiкою мiжбанкiвського валютного ринку наважувалися навiть на розгойдування гривньо-доларового човна, викидаючи в днi iнтервенцiї національного банку свої валютнi резерви на ринок. Як результат подiбної давно забутої активностi - долар "дешевшав", розкуповувався, ставав дефiцитом i знову пiдiймався, але вже на дещо вищу позначку. Нбу, в боротьбi за святу справу змiцнення нацiональної грошової одиницi, вiдновив практику масованого продажу валюти за офiцiйним курсом.

Мета подiбних iнтервенцiй, напевне, дати зрозумiти всiм i кожному - серйозних змiн на валютному ринку допущено не буде. Національний банк не обходять висловлювання експертiв комерцiйних банкiв про те, що на ринку складається стiйка тенденцiя збiльшення попиту на валюту i його переважання над пропозицiєю. Позицiя нбу проста i лаконiчна i, за словами начальника управлiння валютних операцiй нбу миколи мельничука, має приблизно такий вигляд: "нацiональний банк не бачить на сьогоднi жодних ознак того, що найближчим часом станеться iстотне падiння курсу гривнi щодо долара сша". Але якраз значнi соцiальнi виплати бюджетникам i можуть ще бiльш пiдхльоснути зростання долара. Тим бiльше, що національний банк не роз'яснює своїх планiв щодо змiцнення гривнi за нинiшнього зростання долара на мiжбанку. Можливо, свої надiї урядовцi пов'язують з досить великими валютними резервами, накопиченими за тривалий перiод вiдносного спокою на мiжбанкiвському ринку. "жирок", на думку деяких незалежних експертiв, становить до 1,2 млрд. доларiв, i збирався вiн довгих 8 мiсяцiв. Накопичити його нбу вдалося завдяки "дебартеризацiї" та ефективному вибиванню платежiв до бюджету. Але чи вистачить запасу? До кiнця року уряд має виплатити зовнiшнiх зобов'язань на суму 550 млн. Доларiв. У разi постiйної пiдтримки курсу гривнi шляхом валютної iнтервенцiї національний банк може опинитися, за словами тих же експертiв, "з голим торсом перед амбразурою". Без поповнення валютних запасiв на кiнець року у нього залишиться запас не бiльше ніж 700 млн. гривень. Цього вочевидь замало. Зовнiшнi чинники у заокеанських друзiв з мвф, на чию допомогу розраховував уряд, також "неприємностi на роботi". °х критикують за розбазарювання коштiв i вкладення їх в країни, що "дуже погано" розвиваються, на довгi роки. Звiсно, коли тебе лають, важко бути люб'язним з кимось третiм. Ось мвф взяв i скоротив термiни надання кредитiв з 3,25-5 рокiв до 2,25-4 i пiдняв вiдсоткову ставку по вже виданих довготривалих кредитах. Цей чинник також грає, поза сумнiвом, не на змiцнення гривнi. Подолати "зовнiшнi чинники" i переконати фiнансистiв у стабiльностi позицiї гривнi - надзавдання для прем'єра вiктора ющенка та його мiнiстрiв. I тут наразi не ясно, чи вдасться уряду утримати цiни на нафтопродукти від подальшого зростання i розкрутити іноземних друзiв на термiновi позики. Внутрiшнi проблеми мiнiстр фiнансiв iгор мiтюков свою власну стабiльнiсть вже продемонстрував. Отримавши запевнення Президента України в його крайнiй необхiдностi на нинiшнiй мiнiстерськiй посадi для нормального закiнчення процесу ухвалення нового бюджету. Загалом, майже поетично: "...человек сидит на стуле, а вокруг летают пули".

Можливо, що в разi ухвалення бюджету-2001 до кiнця року і успiшного завершення переговорiв з мiжнародними фiнансовими органiзацiями стiйкi позицiї мiнiстра фiнансiв (понад три роки на цьому посту!) Ще бiльше змiцняться. Про що варто задуматися мiнфiну, то це про взаєморозумiння з національним банком. Міністерство вже "усвiдомило", що без нбу йому летiти як з одним крилом, i борги з овдп (72 млн. гривень) були погашені. Тiльки ось "постраждальцi" (ПУМБ, АППБ "АВАЛЬ", Укрсоцбанк, банк "Хрещатик" i деякi iншi), як, втiм, i "минульцi" навряд чи тепер скоро захочуть мати справу з овдп. Надто вже "нервова" справа. Крiм того, виплати з ОВДП означають появу "зайвої" гривнi на мiжбанку, що також саме зараз не на користь стабiльностi курсу.

3.8 Інфляційні тенденції 2000-2003 рр

За останні 10-15 років дедалі більше центральних банків визначає своєю головною ціллю забезпечення низького рівня інфляції. Для багатьох інших центральних банків інфляція є ціллю монетарної політики. Як правило індикатором виконання завдання слугує індекс споживчих цін. Проте в короткостроковому періоді інфляція не перебуває під повним контролем центрального банку, а зміни в монетарній політиці повільно впливають на зміну цін протягом певного проміжку часу. Тому розробники монетарної політики центрального банку почасти користуються таким показником як базова інфляція. Цей підхід дає змогу застосовувати точніший індикатор виміру зміни цін основного “ядра” товарів та послуг, а тому спияти економічному зростанню та подоланню інфляції.

Як один із варіантів в Україні може застосовуватися такий показник як базова інфляція, виміряна статистичним методом. Оскільки в українському кошику споживчих товарів значною є питома вага продовольчих товарів (мал.1.3), то видаляти весь їх перелік неприпустимо. У процессі дослідження базової інфляції з кошика вилучаються такі товари як :

“паливо”

“послуги зв`язку”

“інші послуги”

“інші продовольчі товари”,

Мал. 1.3.- кругова діаграма оновленного споживчого кошика

які мають незначну питому вагу у споживчому кошику.

Отриманий ряд споживчої та базової інфляіцї подано у таблиці 1.3. Судячи з розрахунків, дефляцію за перші дев`ять місяців 2002 року спричинило саме зниження цін на продовольчі товари. Тому, наприклад, показник інфляції, виміряної за допомогою нового кошика має, з одного боку позитивне значення, а з іншого - є стабільнішим і прогнозованішим.

Таблиця 1.3

Показники інфляції (2000 - 2003р.р.) %

Показники	1999	2000	2001	2002
Фактична інфляція	119,2	125,8	106,1	96,7
Базова інфляція	113,7	114,3	102,5	100,7

Міністерство статистики України (нині - Державний комітет статистики України) починаючи із серпня 1991 року обчислює індекс інфляції щомісяця.

Мал. 2.2 - графік зв`язку індекса-дефлятора ВВП та середньорічного темпу інфляції.

Данні обчислень( наведені в таблиці 2.2.) свідчать про те, що приблизно з середини 1993 року в Україні відбувався значний спад середньорічного темпу інфляції.

Якщо ж подивитися на графік різниці між зміною індекса - дефлятора внутрішнього продукту та середньорічного темпу інфляції (Мал. 1.4.) то ми можемо бачити, що незважаючи на значний стрибок в 1993 році їх темпи приблизно рівні, тобто десь з 1994 року суттєвої зміни в показниках немає.

Мал. 1.4. - графік різниці між зміною індекса-дефлятора ВВП та середньорічним темпом інфляції.

Це говорить про те, що ці два поняття пов`язані між собою, а значить і міри, що їх застосовують економісти для подолання темпів інфляції, впливають і на зміну індексу - дефлятора валового внутрішнього продукту.

Щоб точніше дослідити темпи інфляції в Україні можна використати данні таблиці (таблиця 2.2.), що її наводить щомісячний журнал “Вісник НБУ”.

Таблиця 2.2

Індекси цін споживчого ринку України (1991-1999р.р.) %

Період	1991	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999
За рік уцілому	390	2100	10256	501	281.7	139.7	110.1	120	119.2
Середньомісячний темп зростання	112	128.9	147.1	114.4	109.0	102.8	100.8	101.6	101.5

Згідно з даними цієї таблиці ми бачимо, що з 1991 року , тобто з року встановлення незалежності України, коли ще не було міцного економічного апарату, а залишився старий посткомуністичний, інфляція зростала. Проте починаючи з кінця 1993 року ми маємо можливість бачити, що темп інфляції зменшується і досить швидкими темпами. Так порівняно з 1991 роком в 1999 році темп інфляції був більше ніж у два рази нижчим.

У таблиці подано індекси інфляції двох видів:

за рік уцілому;

середньомісячний темп зростання.

Середньомісячний темп інфляції визначається як корень 12-го ступеня з індексу інфляції щодо початку року.

Кожен з індексів має своє призначення. Зокрема у практиці економічного аналізу індекс інфляції широко застосовується для статистичних розрахунків. Аби визначити лише зміну фізичного обсягу досліджуваного показника, аналітикам часто доводиться якось відділити його цінову складову. Ось тут і приходить на допомогу індекс інфляції завдяки якому можна виділити ціновий фактор. З науково - статичної точки зору при аналізі доцільно використовувати середній індекс інфляції за певний період. Такий індекс несе чи не найбільше економічне навантаження пр аналітичних розрахунках із метою зіставлення багатьох економічних показників.

3.9 Стан інфляції в 2004-2005 рр.

Інфляція на Україні за підсумками 2004 року склала 12,3 відсотки в порівнянні з 8,2 відсотки в 2003 році, повідомив на зустрічі з послами закордонних країн перший віце-прем'єр, міністр фінансів Микола Азаров. "Нам вдалося держати інфляцію в розумних межах", - сказав Азаров. "Це високий показник, і проте, в умовах такого економічного росту, росту соціальних виплат - це помірна цифра", - додав міністр.

За даними Держкомстату, за 11 місяців з початку 2004 року темпи інфляції збільшилися до 9,7 відсотка з 6,6 відсотка за аналогічний період минулого року, перевищивши листопадовий прогноз уряду на весь рік - 9,5 відсотка. У листопаду 2004 року темпи інфляції сповільнилися до 1,6 відсотка з рекордних 2,2 відсотки в жовтні.

Прискорення темпів інфляції у вересні-листопаду аналитики зв'язують з масштабними соціальними виплатами, що уряд Віктора Януковича здійснювало в період президентської виборчої кампанії.

У 2003 році інфляція склала 8,2 відсотки після дефляції 2002 року в розмірі 0,6 відсотка.

Інфляція в Україні за підсумками 2005 р. не перевищила 11% і була менше, ніж у 2004 р., коли ріст цін склав 12,3%, - заявив в інтерв'ю журналістам перший заступник глави Національного банку Анатолій Шаповалів.

За його словами, якби Нацбанк не використовував у 2005 р. свої "монетарні інструменти, то показники були б значно гірше".

Нацбанк має намір і в 2006 р. продовжувати використовувати ці інструменти. "Те, що стосується монетарної політики, ми зуміємо своїми інструментами нівелювати", - підкреслив А.Шаповалів. Однак рівень інфляції впливають і інші фактори, наприклад, ціни і тарифи на послуги зв'язку, транспорт і т.п., відзначив він.

Перший заступник глави НБУ відкинув обвинувачення в надто твердій монетарній політиці. "Саме банки стали тим локомотивом, інвестором, що кредитували", - заявив він. А.Шаповалів підкреслив, банківська система виросла на 60%, при росту економіки усього на 2,2%.

3.10 Зниженя інфляції в 2006 р.

"Як і очікувалося, у другому кварталі інфляція ввійшла у фазу загасання. Але те, що дефляція з'явилася в квітні, - це випадок унікальний, такого в Україні ще не було", - сказав в інтерв'ю керівник групи радників глави Нацбанку Валерій Литвицкий.

"Сили, що утримують стабільність цін (з деяким ухилом убік зниження) поки переважують ті, що инфляцію збуджуют. За ці чотири місяці домінує тенденція спадного цінового тренда. На щастя. Я вважаю, що це дуже добре. Шанси удержати інфляцію в межах 8-9% різко підвищилися. Виявилося, що березнева дефляція (-0,3%) не була ситуативною. Квітень це підтвердив", - підкреслив радник.

В.Литвицкий назвав кілька причин низької інфляції 2006 р. Головної серед них він вважає кореляцію між уповільненням темпів економіки і ростом цін. "Треба подивитися на це очима прецедентів. У 2002 р. таке вже було, коли також спостерігалася тенденція до зниження темпів росту ВВП і дуже низька інфляція (0,3% за перші чотири місяці). Ціновий тиск у відносно млявій економіці не може бути великим, і це показує 2002 р. Я вважаю, що це головний фактор - є кореляція між уповільненням росту й уповільненням інфляції. Але зараз це уповільнення росту, на щастя, не таке, щоб викликати прискорення інфляції. Тому що у випадку дуже великого уповільнення чи росту рецесії товарна пропозиція важка замінити імпортом і ціновим тиском збільшується", - підкреслив радник.

"Друга причина низької інфляції - збільшення імпорту. Уповільнення економічного росту компенсується імпортом. Виявилося, що торішня ревальвація дуже добре вплинула на зниження цін непродовольчого імпорту. У квітні 2005 р. непродовольчі товари виросли на 1,1%, а в квітні цього року - на 0,1%, з початку року - усього - 0,3%. Це пролонгований вплив ревальвації на ціновий тренд у групі непродовольчих товарів. Номінальні доходи населення в 2006 р. ростуть навіть швидше, ніж торік, а інфляція нижче, оскільки товарна пропозиція росте за рахунок імпорту. Хоча, звичайно, треба покладатися на збільшення внутрішньої пропозиції, тоді ця ситуація буде більш стабільної", - упевнений В.Литвицкий.

Третьою причиною уповільнення інфляції В.Литвицкий назвав дуже істотне уповільнення росту цін виробників у 2005 р. у порівнянні з 2004 р. (з 24,1% до 9,5%). "Зменшився тиск оптових цін на роздрібні. Поштовх був значно менше, ніж торік", - сказав він.

"Четверте. У березні-квітні різко збільшилася схильність населення до заощаджень. Населення страхувало ризики в основному через трансформацію гривневих депозитів у валютні. У квітні до того ж збільшилися депозити юридичних осіб. Це значить, що тиск на споживчі ціни було менше. Ріст попиту на деньги для заощаджень був більш сильною тенденцією, чим ріст попиту на гроші для товарних транзакций. Такий попит майже зовсім не впливає на ціни. Перед виборами значна частина наявних поза банками трансформувалася у валюту. Т.е. наші люди на щастя не читають заяв політиків і експертів про те, що в нас буде висока інфляція. Люди не вірять цим заявам і не паникуют. А в квітні до того ж відбулося послевыборное заспокоєння. На щастя, безвідповідальних вербальних інтервенцій виявилося мало, щоб "накрутити" високі інфляційні чекання", - підкреслив В.Литвицкий.

"Нацбанк із початку року продавав валюту і різко знизив грошову пропозицію. І робив це правильно, тому що в останній місяць минулого року воно було дуже сильно збільшене виплатами з бюджету. Зараз ситуація з ліквідністю нормальна, а з 10 травня Нацбанк до того ж знизив резервні вимоги до банок", - відзначив радник.

"Цього року удалося удержати стані задовільної функціональності традиційно проблемні ринки: м'яса, цукру, нафтопродуктів. Приміром, по м'ясу ціни упали з початку року на 3%. Але зниження було менше, ніж торік (-9,4%), що дозволяє підтримувати інтерес виробників. А в 2004 р. з 12%-ний інфляції м'ясо дало 7%. Тому самий проблемний ринок у тонусі, і це радує. Кардинально змінилася ситуація на ринку нафтопродуктів. От що значить відкрити дорогу імпорту й удешевить його. Торік ціни виросли на 10,4%. Цього року - на 1,3%. Ринок утриманий, навіть незважаючи на посівну. А ціни на нафту росли. Це значить, що при бажанні можна гасити шоки - товарними методами, не обов'язково адміністративними", - підкреслив радник.

В.Литвицкий відзначив, що "апокаліпсичні прогнози" впливу нових газових цін на інфляцію не підтверджуються. "Питома вага витрат населення на газ і енергію перевищує 2-3%", - підкреслив він. За його словами, навіть якщо нові газові ціни принесуть додатково 1-2% інфляції, те це компенсується антиінфляційними факторами, у т.ч. тими, котрі будуть формуватися за рахунок збільшення цін на газ.

Керівник групи радників глави Нацбанку вважає, що на тренд інфляції 2006 р. будуть значною мірою впливати міри середньострокової дії, прийняті торік: зміцнення курсу, посилення фіскальної дисципліни, консолідація монетарної політики, лібералізація імпорту, розширення фінансових інструментів для заощадження.

"Хоча шанси вийти в 2006 р. на рівень інфляції 8-9% підвищилися, але ризики залишаються. Зараз не треба впадати в ірраціональну ейфорію, а треба зберігати фіскальну політику в режимі збалансованості бюджету. Крім того, не варто забувати про превентивні міри на проблемних ринках, а також не допускати неконтрольованого підвищення тарифів природних монополій", - відзначив радник.

В.Литвицкий також вважає, що Нацбанкові не слід приймати додаткові заходи по збільшенню грошової пропозиції. За його словами, зараз цілком достатньо зниження резервних вимог до банок з 10 травня.

"Базове значення курсу гривні буде збережено. Усякі побажання девальвації необоснованны. Якщо інфляція зменшується, то яка може бути девальвація?"- сказав він. Про це повідомляє "Український фінансовий сервер".

В 2006 році інфляція склала 11,6%, тобто все ж таки вище ніж у 2005 році.

3.11 Стрибок цін у 2007 році

Уряд не зміг стримати ріст цін. Останні дані Держкомстату показали, що у вересні вони виросли на рекордні за останні сім років 2,2%. Експерти прогнозують, що ріст цін продовжиться - до кінця року окремі продукти харчування можуть подорожчати ще на 20%, а річний показник інфляції складе 13-14%. Це перевищує урядові чекання більш ніж у півтора разу і доводить неефективність використовуваної стратегії адміністративного контролю за цінами.

У суботу Держкомстат повідомив, що у вересні споживча інфляція на Україні склала 2,2% і майже в чотири рази перевищила прогноз Міністерства економіки, що ожидали, що цей показник буде "з незначними відхиленнями стосовно серпня" - 0,6%. На початку вересня прем'єр-міністр Віктор Янукович заявляв, що не бачить причин для збільшення інфляції і перегляд прогнозу неактуальний. Однак уряд так і не змогло удержати інфляцію в межах річного прогнозу - 7,5%. Усупереч спробам Кабміну зупинити подорожчання хлібної, молочної, м'ясної продукції і соняшникової олії за допомогою підписання меморандумів і надання місцевим органам влади права встановлювати торгові надбавки інфляція дев'яти місяців досягла 8,6% - найвищого рівня з 2000 року.

Інфляція вересня на рівні 2,2% також є самим високим стрибком цін на початку осені з 2000 року (тоді - 2,6%), адже навіть у вересні минулого року при різкому збільшенні вартості комунальних послуг ціни виросли усього на 2%.

У вересні головним фактором інфляції був ріст цін на продукти харчування на 3% (за дев'ять місяців на 12,4%). Лідером стали соняшникова олія, що подорожчала на 17,3% (з початку року на 49,5%), молоко - на 8,9% (15,4%), вершкова олія - на 8,2% (20,4%) і яйця - на 7,4% (18,9%). Незважаючи на держконтроль, відбулося невелике підвищення цін - на 1-3% - на хліб, макаронні вироби, рибу, а також м'ясо і м'ясопродукти. Дешевшали у вересні тільки овочі і цукор. Ріст цін на послуги на 2,2% забезпечив традиційний перегляд вартості утворення на початку навчального року. Непродовольчі товари в ціні практично не змінилися (ріст на 0,4%).

Президент Українського клуба аграрного бізнесу Олексій Лисиця упевнена, що подорожчання продуктів харчування неминуче, тому що викликано світовими тенденціями переорієнтації частини земель під технічні культури (кукурудзу, рапс), кліматичними змінами, відсутністю на Україні системи страхування аграрних ризиків і ростом собівартості виробництва. Тому, на його думку, адміністративне втручання в ціноутворення і виявилося безрезультатним, а ріст цін продовжиться.

Основне подорожчання - на 20-25% - до кінця року він очікує на молочну продукцію. "Споживання молока в усьому світі збільшується, а на Україні поголів'я худоби за рік зменшилося на 7-8%,- пояснив пан Лисиця.- Плюс Росія поступово відкриває ринок для молочної продукції. Там ціни вище, і нашим виробникам набагато вигідніше поставляти продукцію туди". На ріст вартості молочної продукції, як і яєць (очікуване підвищення ще на 20%) і яловичини (на 10-15%), за словами генерального директора консалтингової компанії "Д'артур Трансконсалт" Юрія Алаторцева, буде впливати ціна на фуражне зерно, що у порівнянні з 2006 роком виросла вдвічі - до $200 за тонну. Підвищення ставки ПДВ на аграрну продукцію при вступі України у ВТО лише підстьобне ріст цін на початку 2008 року.

Продовжиться збільшення вартості соняшникової олії ще на 17%. Стабілізацію цін аналитики очікують лише на хліб, свинину і м'ясо птаха. "На хліб уряд штучний стримує ціни квотуванням вивозу зерна, тому до кінця року сильного подорожчання не буде. Але світові ціни ростуть, тому невеликий ріст буде й у нас - на 5-10%", - говорить пан Алаторцев. "На свинину і птаха коливання ціни будуть на рівні 3-5%", - вважає Олексій Лисиця, пояснюючи це стабільним зростанням виробництва птаху- і свиноферм.

Негативні прогнози аграрних аналітиків дали привід економістам очікувати істотного прискорення інфляції, адже продукти харчування займають у структурі інфляції близько 60%. На думку експерта Міжнародного центра перспективних досліджень Олександра Жолудя, основне подорожчання цього року відбулося влітку, а не традиційно восени, тому коливання цін у жовтні-листопаду можуть скласти до 1%, а в грудні, перед святам, прискоряться до 1,2%.

Директор економічних програм Центра ім. Разумкова Василь Юрчишин, навпроти, вважає, що ціновий пік прийдеться на жовтень (ріст цін на 2,5%) через початок опалювального сезону і можливого незначного підвищення комунальних тарифів і знизиться до 1,5% у листопаду-грудні. Якщо ці прогнози здійсняться, інфляція в 2007 році досягне 13-14%, що стане абсолютним рекордом останніх семи років, і знизить темпи зростання реальних доходів населення з нинішніх 12,2%.

Перевищення прогнозу інфляції, на думку аналітиків, приведе до перегляду ставок ОВГЗ, тому що вже зараз держоблігації мають негативну прибутковість - трирічні ОВГЗ продаються по ставці 6,6%. По оцінках аналітика Альфа-банку Олександра Печерицина, якщо уряд буде мати потребу в додатковому позиковому ресурсі, то зацікавити інвесторів можна буде тільки більш високою ставкою, наприклад 6,8-7,2%. "Відповідно до плану бюджету по внутрішніх запозиченнях, ще 30-40% потрібно залучити, але це буде регулюватися наявністю вільних ресурсів у банків і інвесторів",- говорить він.

Банкіри вважають, що інфляційні процеси не стануть приводом для підвищення депозитних ставок, тому що їхній розмір регулюється попитом-пропозицією гривні на ринку. "Зараз у банків надлишкова ліквідність, тому підвищення не буде",- прогнозує начальник керування инвестиционно-банковских послуг Укрсоцбанка Ерик Найман.

Загалом в 2007 інфляція склала 16,6%, найбільше значення з 2000 року.

3.12 Показники та прогнози 2008 року

Усім нам дуже хотілося б вірити, що прогнозована урядом на цей рік інфляція на рівні 9,6-9,8 % "збудеться" і не вийде за зазначені рамки. Але мимоволі пригадуються скромні торішні "ліміти", що уряд героїчно відстоював до останніх місяців року, і фактичне збільшення цін на 16,6%.

Судячи з цінових змін січня-2008, річні урядові показники інфляції можуть бути досягнуті достроково - якщо не в березні, то, у всякому разі, у квітні-травні. Тому що реальних можливостей зупинити стрімке зростання цін по більшості продуктів, що формують основний ціновий приріст, практично немає. Це в основному овочі, фрукти, у трохи меншій мері - продукти тваринництва. Вони переважно виробляються в господарствах населення, а не сільгосппідприємствами, і можливостей активної протидії, навіть чисто адміністративними мірами, росту цін по них не проглядається.

Небагато про індекс споживчих цін

Нагадаємо, що основним показником, що характеризує інфляцію, є індекс споживчих цін (ІПЦ). Він покликаний відбивати щомісячні і річні зміни цін і тарифів на товари і послуги, що здобуваються населенням для невиробничого споживання. ІПЦ щомісяця визначається по цінових змінах "споживчого кошика", що включає 296 найбільш значимих у грошових споживчих витратах населення товарів (250) і послуг (46).

В Україні, як і у всіх інших країнах, цей індекс розраховується шляхом вибіркової реєстрації цін і тарифів у 141 місті країни. Орієнтовно можна вважати, що 46-мільйонне населення України протягом місяця робить 1,0-1,2 млрд. придбань товарів і послуг. ІПЦ будується на вибірці приблизно по 300 тис. покупок.

Напевно, у багатьох читачів не може не створитися враження, що вибірка в нас дуже маленька, і в ній уже наперед закладені ймовірні істотні неточності. Але приблизно на таких же і навіть менших вибіркових пропорціях розраховуються ІПЦ і в інших країнах. А західні експерти, у тому числі з МВФ, що проводять "аудита" нашого індексу споживчих цін, вважають за можливе навіть деяке скорочення вибірки без погіршення якості об'єктивності ІПЦ. Отут можна нагадати, що результати майже всіх соціологічних опитувань в Україні базуються на відповідях порядку 2 тис., а не мільйонів респондентів і вважаються цілком об'єктивними.

Узагалі збір, реєстрація й узагальнення даних для побудови ІПЦ є досить дорогим задоволенням - у плані як матеріальних і фінансових, так і трудових витрат. В Україні в цій програмі зайняті 450 співробітників місцевих, регіональних статистичних органів і Держкомстату. У цілому наш ІПЦ цілком відповідає вимогам міжнародних рекомендацій. Одним з його безсумнівних достоїнств є вкрай стиснуті терміни його розробки. Він публікується вже на п'ятий-шостий день наступного місяця (а в США, наприклад, лише на 15- 18-й день).

Розробка ІПЦ зв'язана з рішенням багатьох, найчастіше вкрай складних методологічних і практичних аспектів. Не можна випустити з уваги, що досвід розрахунків індексу в Україні набагато менше, ніж в інших країнах. Вважалося, що в СРСР інфляції (утім, як і сексу) просто немає і бути не може.

Необхідність визначеного удосконалювання розрахунків ІПЦ усвідомлюється. Але, крім Держкомстату, у цих роботах необхідно більш активна участь Мінекономіки, Мінпраці, НБУ, профспілок, підприємців і, звичайно, науки, а по ряду напрямків - і міжнародних експертів.

Цінові підсумки останніх місяців

У попередньому номері "ЗН" була опублікована яскрава стаття Вадима Башты про те, що "день прийдешній нам готує", - у змісті підвищення цін на багато продуктів харчування промислового виробництва в найближчі місяці. Якщо узагальнити анонсируемое в цій статті збільшення цін по приведеним 15 групам харчових продуктів і їхніх ваг у ІПЦ і привести їх до загального знаменника, то одержимо, що на них приходиться 17,9% ваг загального ІПЦ і 32,6% - продуктів харчування. По них варто очікувати підвищення цін у середньому на 13,7%. Стосовно до всіх продовольчих товарів це потягне на 4,5%, а по всьому ІПЦ - на 2,45%. Це так, щоб зорієнтуватися і допомогти Мінекономіки в складанні прогнозу ІПЦ.

Але навряд чи варто розраховувати, що ріст цін обмежиться лише цими продовольчими групами. Серед них ні, наприклад, хліба, м'яса, риби, молочних продуктів, овочів і фруктів.

Зухвалий тривогу торішній ріст цін в Україні почався у вересні. На останні чотири місяці минулого року довелося 60% річного приросту ІПЦ.

Торік при загальному збільшенні індексу на 16,6% три четвертих этого прирости - на "совісті" цін на продукти харчування. За рік вони зросли на 24,7%. З продуктів більше всего подорожчали яйця - на 54,4%, рослинна олія і маргарин - 70,4, капуста - 79,3, пшеничне борошно - 39,6, молоко - 44,7, сир - 41,9, цитрусові - 50,4, яблука - 52,6, ягоди - 115,8, баштанні - 133,7, огірки - 38,8, помідори - 98,4, перець солодкий - 172,9%. З 119 включених у индекс продовольчих продуктів подешевіла лише картопля - на 4,6%.

Крім продуктів харчування, різко виросли ціни і тарифи на деякі послуги. Без яких-небудь видимих об'єктивних причин на 35,3% подорожчали фінансові послуги населенню. І навіть ритуальні послуги - на 34,0%.

Січневий індекс

Січнева інфляція цього року в розмірі 2,9% виявилася найвищої за цей місяць в останні роки. Новим для січневої презентації ІПЦ стало визначення з ініціативи НБУ так називаного базового індексу споживчих цін (БИПЦ). Він охоплює товари і послуги, відповідальність за цінові зміни по який чи прямо побічно може бути покладена на НБУ. У січні БИПЦ дав приріст усього в 1,6%, чи майже в два рази нижче, ніж по всьому ІПЦ. Неважко визначити, що "небазовий" ІПЦ у січні підвищився на 4,6%, чи майже в три рази більше, ніж БИПЦ. Так що вплив НБУ на цінові зміни можна оцінити позитивно.

Якщо придивитися повнимательнее, ціни на які види продовольства в січні виросли найбільшою мірою, і обмежитися лише тими з них, по яких цей ріст виражається двозначними цифрами, то в цей набір попадають сім продуктів (усі вони відносяться до "небазових"): капуста білокачанна - приріст за місяць 50,7%, огірки - 15,7, помідори - 17,0, цибуля - 23,7, буряк - 27,2, морква - 19,0, картопля - 11,7%, а в сумі - 19,2%.

Звичайно, шокує подорожчання капусти: за місяць - у півтора разу. Багато хто, напевно, ще пам'ятають докірливе зауваження на початку листопада минулого року тодішнього першого віце-прем'єра Н.Азарова, що країна належним образом не оцінила тодішнє зниження цін на капусту в жовтні проти вересневих цін на 20,1%. Цікаво було б довідатися думка Миколи Яновича з приводу січневого росту "капустяних" цін.

Звичайно, до нового врожаю не слід розраховувати на зниження цін на овочі і фрукти. Але торік загальне збільшення цін по них у січні склало 4,6% і було більш ніж у чотири рази нижче, ніж у січні 2008-го. Причому в січні минулого року ціни на картоплю знизилися на 1,5, на цибулю - на 0,5%.

Можливості приборкання росту цін на овочі і фрукти в нас вкрай обмежені. Справа в тім, що 95% картоплі і 88% овочів вирощуються в господарствах населення. Якихось діючих адміністративних механізмів по стримуванню росту цін на них ні, хоч щодня видавай укази про їхнє обмеження. На стадії виробництва цих продуктів у сільському господарстві, у відмінність, скажемо, від рослинної олії, навіть "не пахне" монопольною чи картельною змовою. Частина вирощених у господарствах населення картоплі й овочів реалізується на ринках самими виробниками, інша частина здобувається і потім перепродується оптовиками. Видимо, істотне збільшення цін на них значною мірою ініціюється в сфері звертання і реалізації оптовиками. Ріст цін на них підстьобується і тим, що, на відміну від найманих робітників, зарплату яким усе-таки підвищують, самозайняті можуть збільшувати свої доходи лише за рахунок підвищення цін на продавану ними продукцію.

Якщо звернутися до продуктів харчування, виробленим на підприємствах харчової промисловості, то там, безумовно, існують деякі адміністративні можливості для стримування необґрунтованого росту цін. Так, торік одним з рекордсменів стала соняшникова олія. За рік ціни на нього виросли "усього" на 70,4%. І порозумівалося це ростом світових цін. А от згідно з безумовно авторитетними даними, що приводиться в січневому випуску International Financial Statistics МВФ, ціна соняшникової олії в європейських портах складала в 2005 році 301,7 дол. за тонну, у 2006-м - 188,0, у 2007-м за період із січня по жовтень вона не мінялася і складала 177,4 дол. за тонну!