Цінова політика на підприємстві

-- надання податкових пільг. Встановлюються різні пільги або пільгові ставки оподаткування для виробників товарів, у виготовленні яких держава зацікавлена або бажає збільшити обсяг їх реалізації. В окремих випадках виробники на деякий час взагалі звільняються від сплати будь-якого податку;

-- система кредитування підприємств;

-- суворе дотримання чинного антимонопольного законодавства;

-- державна інвестиційна політика. Передбачає формування таких умов, які сприяли б нормальному інвестиційному клімату, забезпечували недоторканність інвестицій зарубіжних партнерів, громадян;

-- виважена імпортно-експортна та митна політика. Передусім це стосується встановлення виважених і диференційованих тарифів та ставок мита;

-- державне замовлення. Держава укладає з окремими виробниками угоди, згідно з якими зобов'язується купити у виробника продукцію за певною ціною у певні строки за умови дотримання ним правил і технологічних вимог виробництва. У більшості випадків підприємства прагнуть отримати державне замовлення, оскільки таким чином деякою мірою розв'язують проблему збуту своєї продукції.

До адміністративних методів регулювання процесів ціноутворення належать:

-- встановлення фіксованих цін;

-- встановлення регульованих цін;

-- встановлення дотацій виробникам окремих видів товарів.

Кожен із перелічених методів державного регулювання ціноутворення повинен найбільш повно проявляється у конкретних напрямках цінового механізму. Перелік усіх методів та форм регулювання процесу ціноутворення наведено у таблиці 1. Загалом питома вага кожного методу залежить від економічної ситуації в країні та обраних нею напрямків регулювання економіки.

Отже, основними напрямками державного регулювання цін в Україні сьогодні можна вважати наступні:

1) розмежування повноважень центральних органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, виконавчих органів міських рад у сфері ціноутворення;

2) антимонопольне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення;

3) декларування цін.

У цілому застосування кожного з перелічених методів державного регулювання має свої позитивні та негативні наслідки. Україні, крім того, на які товарні групи не застосовується регламентування рівня рентабельності.

Повноваження органів державного регулювання цін повинні включати:

Перший напрямок державного регулювання цін пов'язаний з розмежуванням повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення.

Державні фіксовані і регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами влади України і органами місцевого самоврядування. Так, Кабінет Міністрів України зі згоди Верховної Ради України затверджує роздрібні ціни на хліб, борошно, м'ясо, цукор, молоко, масло, олію, дитяче харчування, лікеро-горілчані вироби і а товари в межах держзамовлення, відповідно до умов еквівалентності товарообміну -- закупівельні ціни на основні види сільськогосподарської продукції.

Органи державної виконавчої влади повинні встановлювати ціни і тарифи на окремі види продукції, товарів і послуг у відповідності з повноваженнями, визначеними Кабінетом Міністрів України. Так, згідно з додатком до Постанови Кабінету Міністрів України № 1548 від 25 грудня 1996 року « Про встановлення повноважень органів виконавчої влади виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» визначено, що:

Міністерство економіки встановлює оптові ціни на газ природний для виробників і постачальників та тарифи на його транспортування територією України і роздрібні ціни -- для населення;

Міністерство транспорту за погодженням з Міністерством економіки встановлює:

тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги;

тарифи на перевезення пасажирів, багажу залізничним транспортом у міжнародному внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень);

тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських, міжобласних маршрутів;

Міністерство зв'язку за погодженням з Міністерством економіки встановлює тарифи на основні послуги зв'язку в межах України і на міжнародні послуги зв'язку;

Міністерство фінансів за погодженням з Міністерством економіки та Національним банком затверджує ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та на дорогоцінне каміння, що скуповується у
населення;

Міністерство освіти, Міністерство охорони здоров'я, інші міністерства та центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать навчально-виховні заклади, за погодженням з Міністерством фінансів встановлюють граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках;

Національна комісія з питань регулювання електроенергетики встановлює тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, й ін.;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють:

-- ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний, дрова, торф'яні брикети, газ скраплений), що відпускаються населенню для побутових потреб;

-- тарифи на послуги теплопостачання для всіх груп споживачів, що відпускаються енергопостачальницькими організаціями і підприємствами незалежно від форми власності;

-- тарифи на послуги водопостачання і водовідведення, що надаються всім споживачам і населенню незалежно від форм власності;

-- граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців;

-- граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування;

--тарифи на платні послуги, що надаються лікувально-профілактичними та санаторно-профілактичними державними і комунальними закладами охорони здоров'я;

-- граничні розміри торговельних поставок суб'єктам підприємницької діяльності на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення (за переліком, що визначається Міністерством охорони здоров'я за погодженням із Міністерством економіки);

Державне регулювання цін монопольних утворень повинно включати:

Інший напрямок державного регулювання цін (тарифів) запроваджується на продукцію технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги природних монополій і господарюючих суб'єктів із числа тих, що включені до переліку підприємців, які посідають монопольне становище на загальнодержавному і регіональних ринках.

Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке передбачає вжиття різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин, а саме:

-- дискримінації щодо інших підприємств;

-- відмові надати знижки окремим клієнтам, особливо посередникам і підприємствам роздрібної торгівлі;

-- встановленні будь-яких примусових умов при укладанні договорів на постачання товарів, сировини, що наперед неприйнятні для споживача;

-- примушуванні підприємств купувати товари лише у конкретного виробника, неможливості укладати угоди з іншими, тобто обмеженні конкуренції;

-- пропонуванні демпінгових цін;

-- відмові постачати товари окремим підприємствам-реалізаторам;

-- повного контролю за встановленням ціни виробника в роздрібній торговельній мережі на всій території.

Державне регулювання цін (тарифів) поширюється і на тих суб'єктів господарювання, що порушують вимоги антимонопольного законодавства України, встановлюючи монопольні або дискримінаційні ціни. За таких умов лише антимонопольні комітети можуть приймати відповідні рішення та припиняти цю практику.

Відповідно до Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» монопольне становище на ринку товарів (продукції) виробничого призначення визначається в межах всієї території України. Монопольне становище підприємців на ринку всіх видів товарів (робіт, послуг) визначається Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями.

Становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Монопольним може бути також визнане становище підприємця, частка якого на ринку певного товару становить менше відсотків, якщо Антимонопольним комітетом України встановлено наявність у нього ринкової влади. Ознаками ринкової влади є:

спроможність підприємця, який не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови під час продажу товару чи укладання договору про поставку, нав'язувати
споживачеві невигідні умови;

спроможність підприємця шляхом монополізації ринку, поставки виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виготовляють відповідні товари із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри входження на ринок;

спроможність підприємця скорочувати або обмежувати випуск товарів та поставку їх на ринок збуту з метою одержання односторонньої вигоди під час купівлі чи продажу товарів, укладання договорів та
угод про поставки товарів і неспроможність інших підприємців, його конкурентів, компенсувати створений дефіцит товарів;

спроможність підприємця підвищувати ціни на товари та підтримувати їх на рівні, який перевищує рівень, зумовлений конкуренцією на ринку.

Розпорядженням Антимонопольного комітету України затверджено «Положення про складання і ведення переліку підприємців, які займають монопольне становище на ринку». Перелік складається і ведення проводиться з метою встановлення постійного державного контролю за діяльністю підприємців-монополістів і адресного антимонопольного регулювання.

Складання проекту переліку забезпечує Міністерство статистики за допомогою визначення груп взаємозамінних товарів і часток підприємців на відповідних ринках. Ведення переліку здійснює Антимонопольний комітет шляхом прийняття рішень про включення або виключення з нього підприємців.

Складання та ведення переліку здійснюється у такій послідовності:

-- Міністерство статистики за підсумками календарного року подає до Антимонопольного комітету та Міністерства економіки список підприємців, частка яких на ринку відповідного товару перевищує 35%,
а за підсумками першого півріччя -- відомості про підприємців, включених у перелік, і список підприємців, частка яких на ринку відповідних товарів за звітний період також перевищує 35%;

-- Міністерство економіки в 10-денний термін після одержання зазначених відомостей повинно опрацювати їх і подати Антимонопольному комітету свої висновки про доцільність внесення вказаних підприємців до переліку.

Для вилучення підприємця з переліку він або орган, який здійснює управління майном, подає до Антимонопольного комітету заяву з необхідним обґрунтуванням. Після отримання від Міністерства статистики даних про частку підприємця на ринку товарів і від Міністерства економіки подання про доцільність вилучення підприємця з переліку Антимонопольний комітет приймає рішення на користь підприємця. У разі відмови вилучити підприємця з переліку повторна заява розглядається не раніше ніж через 6 місяців після прийняття рішення Антимонопольним комітетом.

Перелік підприємців проводиться за такою формою (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3. Перелік підприємців, які займають монопольне становище на ринку

Стосовно суб'єктів господарювання, як тих, яких включено до переліку, так і тих, що порушують вимоги антимонопольного законодавства, може бути запроваджене державне регулювання цін.

Слід зазначити, що наявність у підприємця монопольного становища на ринку не є для нього юридичною санкцією. Заходи державних органів до таких підприємців вживаються лише за наявності зловживання монопольним становищем та дії, спрямованої на істотне недопущення, обмеження та усунення конкуренції, заподіяння шкоди інтересам споживачів.

Державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється:

на загальнодержавному ринку -- Міністерством економіки;

на регіональних ринках -- урядом Автономної Республіки Крим, облвиконкомами, Київським та Севастопольським міськвиконкомами.

Ціни на продукцію монопольних утворень регулюються шляхом встановлення:

фіксованих цін;

граничних рівнів цін;-- граничних рівнів торговельних надбавок;

-- граничних нормативів рентабельності, а також запровадження обов'язкового декларування цін.

Декларування цін -- це дозвіл на підвищення вільних відпускних цін підприємств-монополістів. Декларування підвищення вільних цін здійснюється підприємствами після погодження ними нового рівня з основними підприємствами-споживачами. До декларації додаються:

-- пояснювальна записка, в якій обґрунтовуються причини підвищення ціни (подорожчання сировини, збільшення тарифів на електроенергію, комунальні послуги і т. і.);

-- відомості про заплановану ціну з розшифруванням матеріальних і трудових витрат;

-- протоколи погодження нових цін з головними споживачами продукції;

-- відомості про обсяги виробництва;

-- дані про запланований і досягнутий розмір прибутку. Підвищення цін без декларування кваліфікується як порушення

державної дисципліни цін, ідо порушників застосовуються штрафні санкції у відповідності з чинним законодавством.

Перелік продукції, товарів і послуг, за якими підприємства-виробники здійснюють декларування зміни цін і тарифів.

Як зазначалося, державне регулювання цін може включати заходи як законодавчого, так і судового характеру. У другому випадку ті чи інші спірні питання вирішуються в судовому порядку через Господарський суд України. Проте у всіх випадках встановлюються певні обмеження, правила, нормативи, обов'язкові для усіх учасників ринку.

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за порушення антимонопольного законодавства: умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню, а також ухилення від виконання законних рішень цих органів, вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах (у 500 і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) - карається штрафом від 100 до 200 мінімальних доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.

За результатами проведеного дослідження зробимо висновки які запропоновані в наступному розділі даної роботи.

Висновки

В умовах товарного виробництва закон вартості проявляє свою дію через стихій» відхилення цін товарів від їх вартості. Це означає, що ціна на товари завжди коливається навколо їх вартості, тому закон вартості по суті виконує функцію стихійного регулятора товарного виробництва. Коливання цін є сигналами для товаровиробник!! про те, що виробництво одних товарів треба зменшувати, а інших -- розширювати, Таким чином, закон вартості позитивно діє на розвиток продуктивних сил і сприяє науково-технічному прогресу. Там, де затрати індивідуальної праці в одиниці товар) найнижчі по відношенню до суспільне необхідної, товаровиробники одержують найбільший прибуток. Якщо ціна виготовленого продукту перевищує собівартість, ті товаровиробник має можливість накопичувати капітал для розширення виробництві або поліпшення умов життя, якщо навпаки -- собівартість перевищує ціну товарної продукції, то це призводить до розорення підприємства і банкрутства товаровиробника. При рівності ціни й собівартості товаровиробник може існувати і продовжувати виготовляти продукцію, але не матиме можливості накопичувати капітал.

Дія цього закону також посилює конкуренцію між товаровиробниками, яка однині дедалі більше збагачує за рахунок зниження витрат на виробництво і підвищенні продуктивності праці, а інших, де витрати досить високі, а продуктивність праці низька -- розорює.

Величина відтвореної вартості в цілому має такий вираз: v + m, де v -- величині відтвореної вартості робочої сили (змінний капітал); m -- додаткова вартість. Відношення (m/v), виражене у відсотках, є нормою додаткової вартості.

Жорстка конкуренція між власниками засобів виробництва примушує їх знижувати собівартість, накопичувати капітал і розширювати виробничі потужності на новій технічній основі.

У процесі накопичення зростає маса капіталу і змінюється його структура. Дедалі більше грошей витрачається на нові високопродуктивні технології та менше -- ні робочу силу. Відношення між постійним і змінним капіталом, яке одержало назв) "органічна будова капіталу", весь час збільшується.

Нині органічна будова капіталу має тенденцію до швидкого зростання в результаті механізації та автоматизації важких робіт і створення гнучких систем автоматизованого управління виробничими процесами. В економіці, на нашу думку, діє об'єктивний економічний закон постійного збільшення складної праці й відповідного зменшення простої. Згідно із законом вартості, собівартість продукції повинна неухильно знижуватися, але на заваді такому розвитку подій стають природні ресурси -- це випромінювання Сонця, просторові ресурси Землі, атмосферне повітря, вода. Усі вони безцінні, тому що, з одного боку, становлять основу субстанції життя й забезпечують його еволюцію, а з іншого -- їх людина одержує без затрат праці.

Природа дає суспільству ресурси, а значить і можливість при їх розумному використанні матеріального збагачення. Суспільство, в свою чергу, повинно забезпечити відновлення продуктивності землі, чистоту води і повітря. Ця діяльність людини зумовлена тим, що при виробництві товарного продукту крім затрат праці, які входять у собівартість продукції і формують її ціну, іде процес забруднення довкілля, який на перших порах непомітний і не вимагає від людини негайного відновлення його попереднього стану. Таким чином, екологічні негаразди протягом тривалого часу не оцінювались, витрати на їх ліквідацію не входили в собівартість товару. А між тим природні ресурси вичерпуються і вимагають від людини дедалі більше зусиль на їх видобуток. Тобто собівартість готової продукції при цьому зростає.

Одночасно потреби суспільства в здоровому довкіллі вимагають певних витрат на його оздоровлення. Саме витрати в грошовому виразі на відновлення якості природних ресурсів і на їх видобуток, які мають тенденцію до зростання, можна й треба безпосередньо враховувати в собівартості продукції. Питома вага цих витрат у загальних витратах на виробництво ВВП і показувала б кількісне визначення цієї "данини", яку людина "платить" Природі.

Сучасне перевтілення таких економічних основних, глобальних, національних ресурсів як гроші, земля, інтелектуальний потенціал у повноцінний товар є результатом цілком закономірного, нескінченного, діалектичного розвитку суспільства. Цей закономірний процес завдяки його надзвичайній широті вимагає постійного контролю й регулювання з боку держави як у зв'язку з його величезним практичним значенням, так і з відповідним непередбаченням суспільного і природного розвитку. Суспільна втрата контролю над цим процесом призводить до посилення внутрішніх протиріч і стихійного розвитку. Для держави це означає можливість виникнення глобальних проблем і може призвести до етнічних, національних, територіальних загострень. Закономірність зазначеного процесу очевидна, і держава в свою чергу повинна бути готова приймати кардинальні заходи щодо його вирішення. Ймовірність такого розвитку земельного питання зумовлена індивідуальними особливостями найголовнішого суб'єкта історичного процесу -- людини, а також наявністю нескінченних особистих спокус.

Вважається, що вартість і собівартість має тільки товар, який створюється конкретною, абстрактною працею і відображає особистий та суспільний її характер. Земля хоч і виступає в ролі предмета праці, але сама по собі не є продуктом праці, оскільки подібно іншим природним ресурсам і стихіям належить до Природи і сама є Природою, але суспільство може оцінювати її по-різному, тобто матеріально чи морально, залежно від конкретних політичних, економічних, релігійних, етнічних та інших умов.

Аналізуючи результати розрахунків таблиць з другого розділу даної роботи необхідно відмітити:

1. Аналіз валюти балансу ВАТ „Агроцентр” на початок і кінець 2005 року показав збільшення суми валюти балансу на 141 тис. грн, що свідчить про певне розширення діяльності підприємства. Відбулося збільшення активі балансу: основних засобів на 58,4 тис. грн., зменшилися виробничі запаси на 73,2 тис. грн., готова продукція на 10,7 тис. грн., водночас збільшилось незавершене виробництво на 157,0 тис. грн., дебіторська заборгованість на 1,6 тис. грн., значно зменшилась інша поточна дебіторська заборгованість на 3,1 тис. грн., збільшились грошові кошти та їх еквіваленти у національній валюті на 5,2 тис. грн., відбулися зміни у пасиві балансу: зменшився нерозподілений прибуток на 345,5 тис. грн., з'явились довгострокові зобов'язання на суму 138,8 тис. грн., зменшились короткострокові кредити банків на 50,2 тис. грн, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги на 419,7 тис. грн., поточні зобов'язання за розрахунками: з одержаних авансів збільшилась на 11,8 тис. грн., з бюджетом - збільшилась на 10,1 тис. грн., з оплати праці - зменшилась на 11,5 тис. грн., з внутрішніх розрахунків - збільшилась на 13,8 тис. грн., інші поточні зобов'язання - збільшились на 105,8 тис. грн.

2. Аналізуючи розрахункові дані таблиці 2.2 можна визначити, що за 2005 рік відбулося збільшення необоротних активів на суму 54,8 тис. грн., що складає 5% до початку періоду. Водночас оборотні активи збільшились на 82,6 тис. грн, що складає 47,3% до початку періоду. Відбулося збільшення власного капіталу на 345,5 тис. грн, що складає 68,36% до початку періоду, зменшення кредиторської заборгованості на 293,1 тис. грн., що складає 39,49% до початку періоду, короткострокові позики зменшились на 50,2 тис. грн., що складає 50,3%. Збільшення валюти балансу на балансу на 141 тис. грн, або 10,46% відбулося за рахунок збільшення власного капіталу та зменшенням кредиторської заборгованості.

3. Як свідчать дані таблиці 2.3, на досліджуваному підприємстві знизилась частка необоротних активів на 4,32% і відповідно збільшилась частка оборотних активів на 4,32%. Аналіз структури пасиву балансу показав зменшення частки кредиторської заборгованості (з 55,08% до 30,18%), що свідчить про ефективність діяльності підприємства. Водночас в структурі майна з'явились довгострокові кредити, які становлять 9,32%, що свідчить недостатність власного капіталу та потребу у залученому капіталі для подальшої діяльності досліджуваного підприємства.

4. Проаналізувавши дані таблиці 2.6, можна зробити висновки, що у 2005 році відбулися значні зміни у питомій вазі оборотних активів: запаси зменшилися на 9,81%, частка готової продукції зменшилась на 6,82%. Водночас відбулося збільшення частки дебіторської заборгованості на 10,1%, а також частка грошових коштів на 7,14%. Всі ці структурні зрушення свідчать про нестабільну роботу підприємства.

Одним з важливих параметрів фінансового стану підприємства є оцінка його ліквідності та платоспроможності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання. Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття „платоспроможність” і ліквідність взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективний. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити її в майбутньому.

Недостатня ліквідність означає, як правило, що підприємство не в змозі скористатися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівника.

Більш значна нестача ліквідності, що підприємство не може оплатити свої поточні зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

5. Як свідчить дані таблиці 2.8, відбулася позитивна зміна показників ліквідності - збільшення їх значення. Причому жоден з показників не відповідає нормативному значенню. Коефіцієнт покриття як у 2004 так і в 2005 рр. не відповідає нормативному значенню, тобто у підприємства немає реальної можливості покриття поточних зобов'язань за рахунок його оборотних засобів. На кожну гривню поточних зобов'язань підприємства припадає на початок періоду 0,2 грн. оборотних активів, а на кінець звітного періоду - 0,5 грн.

Значення коефіцієнта швидкої ліквідності у 2004 р. становить 0,02, є меншим за нормативне значення і свідчить, що за рахунок грошових коштів та очікуваних фінансових надходжень може бути погашене лише 2% поточних зобов'язань підприємства. На кінець періоду значення цього показника становить 0,4, що також не відповідає нормативному значенню.

Значення коефіцієнта абсолютної ліквідності як у 2004 р. (0,0003), так і в 2005р. (0,01) є меншим за нормативне. Так як коефіцієнт абсолютної ліквідності складає 0,0003, то підприємство на початок періоду спроможне погасити лише 0,03% поточної заборгованості за рахунок наявних грошових коштів. На кінець періоду значення даного коефіцієнта змінилося і становило 0,01, що свідчить про можливість підприємства погасити 0,1% своїх зобов'язань за рахунок наявних грошових коштів. Отже, можна говорити про негативну тенденцію до збільшення ліквідності підприємства і покращення його платоспроможності за умови дотримання тієї ж політики.

Визначимо тип фінансової стійкості ВАТ „Агроцентр”. Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел формування запасів, що утримується у вигляді різниці між величиною джерел формування та вартістю запасів. При цьому мається на увазі забезпеченість запасів такими джерелами, як власні оборотні засоби, довгострокові та короткострокові кредити, кредиторська заборгованість.

6. Порівняння найбільш ліквідних коштів (А1) і швидко ліквідних активів (А2) з найбільш терміновими зобов'язаннями (П1) і короткостроковими пасивами (П2) дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими і постійними пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність (чи неплатоспроможність) підприємства на найближчий проміжок часу до моменту, що розглядається. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі майбутніх надходжень і платежів.

7. Проаналізувавши дані таблиці 2.6, можна зробити висновки, що у 2005 році відбулися значні зміни у питомій вазі оборотних активів: запаси зменшилися на 9,81%, частка готової продукції зменшилась на 6,82%. Водночас відбулося збільшення частки дебіторської заборгованості на 10,1%, а також частка грошових коштів на 7,14%. Всі ці структурні зрушення свідчать про нестабільну роботу підприємства.

Одним з важливих параметрів фінансового стану підприємства є оцінка його ліквідності та платоспроможності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання. Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття „платоспроможність” і ліквідність взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так і перспективний. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити її в майбутньому.

Недостатня ліквідність означає, як правило, що підприємство не в змозі скористатися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівника.

Більш значна нестача ліквідності, що підприємство не може оплатити свої поточні зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

З метою поліпшення економічно ситуації на ВАТ „Агроцентр” пропонується використання наступних рекомендацій, які зазначені в наступному розділі нашої роботи.

Для підвищення ефективності процесу управління ціновою політикою на ВАТ „Агроцентр” нами пропонуються наступні рекомендації:

1. Розробка і впровадження ефективної стратегії управління активами, яка надасть можливість закласти основи політики управління активами підприємства.

2. Врахування перспектив виробничого розвитку і регіональної диверсифікації при формуванні активів. Також потрібно враховувати напрямки стратегічного і тактичного розвитку діяльності організації.

3. Відповідність структури і обсягу сформованих активів, обсягу структури виробництва і реалізації продукції. Політика управління активи повинна забезпечувати виконання виробничої програми.

4. Забезпечити формування активів з позиції генерування прибутку, з подальшим етапом підвищення ринкової вартості підприємства

5. Оптимізувати структуру активів з позиції їх швидко ліквідності.

6. Оптимізація структури активів та ступеня їх ліквідності, що забезпечить підприємству платоспроможність, через достатню кількість активів на певний момент часу.

7. Оптимізація структури активів і ступеня ризику втрати при політиці їх використання. Матеріальні активи псуються, грошові активи піддаються процесам інфляції, тому потрібно постійно слідкувати за структурою активів і забезпечувати їх ефективний перерозподіл.

8. Визначити основні напрямки процесу оновлення необоротних активів через розробку і впровадження певної методики показників

9. Забезпечити наявність в структурі активів необхідної частини високоліквідних активів. Тобто формування потрібної суми грошових коштів згідно платіжного балансу по календарю.

10.

11. Забезпечити ефективну політику у сфері управління запасами продукції та товарів

12. Ефективне управління вилучення дебіторської заборгованості, що надасть можливість вивільнити певну частину коштів і направити їх на процес розвитку підприємства.

13. Використання методики прискореної амортизації, що надасть можливість підприємству швидшими темпами накопичувати прибуток з подальшим його перерозподілом на споживання і на розвиток.

14. Ведення ефективної податкової політики, при визначенні певних пільгових напрямків розвитку виробництва.

15. Для визначення цін на нову продукцію можна використовувати параметричні методи, застосування яких передбачає наявність:

* створення рівних економічних умов придбання продукції споживачами різних регіонів країни;

* ефективна протидія монопольним тенденціям ціноутворення виробників продукції на окремих видах її ринків;

* збалансування розвитку окремих видів товарних ринків за елементами попиту та пропозиції у процесі зростання їх ємності;

* розширення сфери застосування вільних цін у процесі збалансованого просування до цивілізованої ринкової економіки, повернення до державного регулювання цін та товарів, раніше виведених із-під контролю, у разі надмірного їх зростання при розбалансуванні ринків;

* стимулювання випуску нових високоякісних товарів, створених за новітніми технологіями;

* орієнтація цін внутрішнього ринку на рівень світових цін.

16. Вибір найбільш важливих напрямів цінового регулювання з боку держави, що забезпечують найефективнішу реалізацію цілей державної загальноекономічної та соціальної політики.

17. Диференціація форм та методів державного регулювання цін на окремих товарних ринках відповідно до умов та рівня їх розвитку;

18. Податкове регулювання рівня цін. У будь-якій ринковій економіці цей метод є основою державного економічного цінового регулювання. Діюча система оподаткування виробництва та реалізації продукції диференціюється за джерелами сплати податків, що дозволяє суб'єктам господарювання ефективно управляти процесом ціноутворення, приймати альтернативні управлінські рішення. Система податкового регулювання суттєво впливає на кінцевий рівень цін на продукцію, що встановлюється окремими суб'єктами господарювання;

19. Митне регулювання рівня цін. Продукція, що ввозиться на територію країни або вивозиться з неї, підлягає обкладанню за єдиними митними тарифами, що диференціюються за видами продукції, групами країн тощо. Ці митні тарифи є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (індикативні зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку;

20. Валютне регулювання рівня цін. Відповідно до чинних нормативно-правових актів формування, становлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно в національній грошовій одиниці. Обґрунтованим вважається врахування витрат у доларовому еквіваленті в процесі формування ціни лише в частині імпортної складової в її структурі по окремих видах продукції;

Всі вище перечисленні рекомендації, при їх системному застосуванні, нададуть можливість підприємству досягти позитивних зрушень у власній діяльності.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К.: Юридична література, 1996

2. Закон України „Про підприємництво” від 7.02.1991.№698

3. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 №887

4. Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 №168

5. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 12.06.1997 №283

6. Закон України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997 №77

7. Наказ Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №219 “Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування”

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87

9. “Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації”, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України від 26.01.2001 №49/121

10. Алешина И.В. Паблик Рилейшнз для менеджеров и маркетологов. - М.: Юнити, 1997. - 367с

11. Амуржиев О.В., Дорогавцев А.Е. Неплатежи: способы предотвращения и сокращения. - М.: Аркаюр, 1994. - 326с

12. Ансофф И.Н. Менеджмент. - М., 1996. - 286с

13. Ансофф И. Стратегическое управление. - М.: Экономика, 1990. - 248с

14. Антикризисное управление. / под ред. Э.М.Короткова. - М.: ПРИОР, 2000. - 456с.

15. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ. - М.: ДИС,1997. - 293с

16. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. - М.: Финансы и статистика, 1993. - 314с

17. Балабанов И.Т. Финансовый анализ и планирование хозяйствующего субъекта. - М.: 2000. - 262с

18. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом? - М.: Финансы и статистика, 1995. - 359с

19. Балабанов И.Т. Финансовый менеджмент. - М.: Финансы и статистика, 1994. - 367с

20. Бандурка О.М., Король М.Я., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства. - К.: Либідь, 1998. - 219с

21. Білик М. Державні підприємства як об'єкт фінансового управління в умовах переходу до ринкової економіки // Український журнал „Економіст” - 1999 № 1

22. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. - К.: АДЕФ - Украина, 1996. - 364с

23. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. - К.: НИКА - ЦЕНТР, 1999. - 521с

24. Бланк И.А. Управление прибылью. - К.: Ника-Центр, 2000. - 544с

25. Бланк И.А. Управление использованием капитала. - К.: Ника-Центр, 2000. - 656с

26. Бовыкин В. Новый менеджмент. - М.: ОАО «Экономика», 1997. - 368с

27. Бодди Д., Пейтон Р. Основы менеджмента. - Спб.: Питер, 1999. - 816с

28. Большаков А.С., Михайлов В.И. Современный менеджмент: теория и практика. - СПб.: Питер, 2000. - 416с

29. Брігхем Є.Г. Основи фінансового менеджменту. - К.: Молодь,1997. - 429с

30. Ван Хорн Дж.К. Основы управления финансами. - М.:1996. - 396с

31. Веснин В.Р. Основы менеджмента. Курс лекций для высших учебных заведений. - М.: Общество «Знание» России, 1996. - 472с

32. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. - К.: ТОВ „БОРИСФЕН -М”, 1996. - 528с

33. Виханский О.С. Стратегическое управление. - М.: Изд. МГУ, 1995. -298с

34. Виханский О.С. и др. Менеджмент. - М.: Издательство МГУ, 1995. - 527с

35. Герчикова И.Н. Менеджмент. - М., 1996. - 237с

36. Горфинкель В.Я., Купряков Е.М., Прасолова В.П Экономика предприятия: Учебник для вузов.- К.:1996. - 544с

37. Гридчина М.В. Как управлять финансами предприятия. - М.:1996. - 392с

38. Домари Р. Финансы и предпринимательство. - М.: Финансы и статистика, 1994. - 436с

39. Друри К. Введение в управленческий и производственный учет. Пер. с англ. - М.: Аудит. Юнити, 1994. - 517с

40. Экономика предприятия. - / Под. ред. проф. В.Я.Горфинкеля. - М.:1996. - 562с

41. Егоршин А.П. Управление персоналом. - Н.Новгород: НИМБ, 1997. - 376с

42. Жигалов В.Т., Шимановська Л.М. Основи менеджменту і управлінської діяльності. - К.: Вища школа, 1994. - 312с

43. Завадський Й.С. Менеджмент. - К.: УФІМБ, 1997. - 543с

44. Заруба О.Д. Основи фінансового аналізу та менеджменту. - К.: Основа, 1995. - 568с

45. Клейнер Г.Б. и др. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски, стратегии, безопасность. - М.: Экономика, 1997. - 325с

46. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 428с

47. Колас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы, концепции и методы. - М.: Финансы, 1997. - 366с

48. Криворучко М.І., Петровський В.В. Облік та аналіз фінансових активів. - К.: „Фенікс”, 1997. - 578с

49. Макаренко М.В. и др. Производственный менеджмент. - М.: ПРИОР, 1998. - 314с

50. Маркина И.А. Теория и история современного менеджмента. - М., 1994. - 98с

51. Маркіна І.А. Менеджмент підприємства. - К.: Вища школа, 2000. - 268с

52. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: пер. с англ. - М.: «Дело», 1992. - 489с

53. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 317с

54. Нікбахт Ейсан, Гроппеллі Анжеліко. Фінанси. - / Пер. з англ. - К.: Основи, 1993. - 296с

55. Организационное управление. Учебное пособие для вузов. (под ред. проф. Архиповой Н.И.). - М.: Дело, 1998. - 480с

56. Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент. Управление денежным оборотом предприятия. - М.: Банки и биржи, «ЮНИТИ», 1995. - 320с

57. Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д. Фінанси підприємств. - К.: 2000. - 410с

58. Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д. Фінансовий менеджмент. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К.: КНЕУ, 2001. - 560с

59. Родионова В.М., Федотова М.А. Финансовая устойчивость предприятия в условиях инфляции. - М.: Перспектива, 1995. - 392с

60. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент в условиях инфляции. - М.: Перспектива, 1995. - 423с

61. Стоянова Е.С. Финансовый менеджмент. - М.: Перспектива, 1995. - 390с

62. Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Фінанси зарубіжних корпорацій: Навчальний посібник. - К.: Либідь, 1993. - 368с

63. Тарасенко Н.В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. - Львів: ЛБІ НБУ, 2000. - 416с

64. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах України. - К.: А.С.К., 2000. - 658с

65. Уилсон Питер. Финансовый анализ деятельности фирмы. / Пер. с англ. - М.: Аудит, ЮНИТИ, 1995. - 428с

66. Філімоненко О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 369с

67. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій / За ред. д.е.н., проф.. Г.Г. Кірейцева. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 398с

68. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. професора А.М. Поддєрьогіна. - К.: КНЕУ, 1998. - 376с

69. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Стояновой Е.С. - М.: Перспектива, 1996. - 429с

70. Финансовый анализ деятельности фирмы. - М.: Крокус Интернешнл, 1992. - 367с

71. Финансовое управление компанией. / Общ. Ред. Е.В. Кузнецовой. - М.: Фонд «Правовая культура», 1995. - 328с

72. Хміль Ф.І. Менеджмент. - К.: Вища школа, 1996. - 456с

73. Холт Роберт Н. Основы финансового менеджмента. Пер. с англ. - М.: Дело, 1993. - 329с

74. Цандер Е. Менеджмент малих і середніх підприємств. - К., 1997. - 352с

75. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансовый менеджмент. - М.: ИНФРА,1999. - 431с

76. Шимановська-Діанич Л.М. Основи менеджменту. Опорний конспект лекцій для студентів кооперативних вузів спеціальностей: 7.0502.01 „Менеджмент організацій”, 7.050206 „Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”. - Ч.І. - Полтава: ПКІ, 2000. - 131с

77. Шимановська-Діанич Л.М. Основи менеджменту. Опорний конспект лекцій для студентів кооперативних вузів спеціальностей: 7.0502.01 „Менеджмент організацій”, 7.050206 „Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”. - Ч.ІІ. - Полтава: ПКІ, 2001. - 78с