Формування культури виконання популярної музики в учнів старшого шкільного віку

Інтерпретація починається з виникнення художнього задуму як певного плану дій під час постановки та реалізації виконавських завдань стосовно даного твору. Художній задум - це «складний процес, який формує і направляє інтелектуальну діяльність виконавця в конкретне русло. Задуму належить своєрідна за своєю структурою роль регулятора творчих ідей, які в процесі інтерпретації можуть значно змінюватися». [2]

Виникненню задуму передує вибір твору, попереднє знайомство з ним, пошук ідей здійснення інтерпретації. Формування художнього задуму вимагає від учня значної інтелектуальної активності, стимульованої педагогом

Втілення і реалізація художнього задуму - це переклад символів у думках на мову звуків. Великого значення набуває педагогічний показ, прослуховування записів даного твору - вперше від початку роботи - (адже художній задум виконавця вже сформований), що виключає побоювання підміни творчого завдання копіюванням відомих зразків інтерпретації. На передній план виступає система відбору виразових засобів, шліфування звукових деталей - суто технологічна робота вокаліста з приводу реалізації художнього задуму.

В процесі занять на даному етапі педагог організує та спрямовує інтелектуальну діяльність учня з осмислення та подальшого засвоєння отриманих знань.

Останній етап процесу інтерпретації музичного твору - перевірка та оцінка реалізованого задуму - можна вважати апофеозом роботи, оскільки на суд слухацької аудиторії (педагога, глядачів) виноситься кінцевий художній продукт. Цей етап у мистецтві інтерпретації не має аналогії з іншими видами творчості.

Перед педагогом постають такі завдання:

- постійно стимулювати інтелектуальну активність учня;

- допомагати виникненню художнього задуму;

- створювати передумови для формування художнього задуму;

- активно впливати на реалізацію (втілення) художнього задуму;

- виховувати психологічну стійкість виконавця на заключному етапі інтерпретації;

- сприяти формуваннню творчого мислення учня за допомогою аналізу особливостей композиторського та виконавського стилю у вивчаємому творі.

Вокальна майстерність - комплексний підхід, вміння проявити себе, «тримати зал», чарувати, заставити відчути музичний твір, стати частиною всього, що відбувається на сцені.

Старшокласники, які навчаються вокалу, повинні стати художниками, розуміти, що створений художній сценічний образ, втілюється за допомогою не тільки вокалу, але й за допомогою жестів, міміки, танцю. У свою чергу, викладач повинен ставити перед собою завдання не тільки навчити співати, але й навчити учнів використовувати внутрішні ресурси для створення художнього образу на сцені. Сутність занять - майстерність навчитися співати красиво, не просто виконувати твір, але й донести до слухача всі почуття, емоції, переживання.

«Однією з особливостей музичного номеру, чи інструментального, чи вокального, є специфіка спілкування з глядачем. Виконавець звертається до глядача, створюючи своє особисте, шляхом набутих знань, практичного досвіду, навичок та стану душі, - перетворюючи через сценічний образ у загальнолюдське» [26, с. 34].

До сценічних навичок відносяться:

1. емоційність;

2. техніка мовлення;

3. пластика;

4. уява;

5. увага;

6. почуття мізансцени;

7. почуття партнера.

До музичних навичок відносяться:

1. музичний слух;

2. музична пам'ять;

3. почуття ритму;

4. вокальне дихання;

5. звуковідтворення;

6. темп;

7. ансамблевість.

Ці навички набуваються поступово, в прцесі довгої та ретельної роботи, за відомим принципом - від простого до складного.

В процесі роботи над сценічним втіленням музичного твору, викладач повинен поставити перед учнем ряд завдань, які будуть відповідати таким вимогам:

1. Техніка слова. Слово головний виразний засіб вокально-виконавського мистецтва. Робота над дикцією та артикуляцією, осмислення фраз, ідейна спрямованість тексту - необхідні умови сценічного втілення.

2. Публічність. Поведінка на сцені, зовнішній вигляд, відповідність пози тіла - все це повинно підпорядковуватися вимогам сценічної культури, художньому задуму музичного номеру.

3. Дія уяви та фантазії. Художній образ відповідає задуму, включення у рольову гру, вміння «удавати та переживати».

4. Залежність від репертуару. Задум музичного номеру, план його обумовлений ідеєю пісні.

5. Цілеспрямоване втілення на глядача. Його роздивляються як втілення вокально-виконавського задуму з урахуванням надзавдання, загальної ідейної направленності музичного твору.

Таким чином, можна говорити про п'ять першопочаткових та обов'язкових здібностях: до техніки слова; до дії та діяльності; до ігри уяви та фантазії; до сценічності у втіленні.

Викладачу необхідно дати поняття про специфіку виконавської діяльності на сцені у номері музичного мистецтва. «Гарний виконавець повинен пам'ятати, пісня - не просто вірші та мелодія. В кожній пісні живе персонаж, «ліричний герой», саме його думки та почуття і передає пісня» [31, с. 28]. Для втілення цього необхідно зробити ретельний аналіз твору: від імені кого співається пісня; які емоції та почуття переживає персонаж.

Викладачу треба зауважити та зосередити увагу виконавця на тому, що будь-яка пісня може мати багато інтерпретацій для різних виконавців, що пояснюється тим, що досвід всі мають різний, і всі можуть чути зовсім різні речі в одному й тому ж музичному творі. Якщо ж вокаліст виконує чужий твір, не треба намагатися знайти в ньому іншу людину, а треба проасоціювати себе самого, втілювати у своєму амплуа, спираючись на власний досвід і свою емоційну пам'ять. Саме в цьому і проявляється артистизм.

Глядач «слухає очима», особливо це стосується номерів виконавців-вокалістів. Тут постає питання осмислених рухів. Важливо розуміти як використовувати власне тіло, для того, щоб посилити ефект голосу. Дві найважливіші речі, про які не можна забувати, - текст та темп. Можливо, на перших етапах допомагає копіювання, передивляючись відео виконавців, тренуватися перед дзеркалом чи на камеру, більшість виконавців використовують загальні правила жестів та рухів, які можуть стати фундаментом, основою, на якій згодом виросте власний стиль та манера триматися на сцені. Власне тіло повинно стати помічником у виконавському мистецтві.

Використання ігрових технологій (як приклад із дзеркалом) дає можливість викладачу зробити процесс навчання цікавим. Процес формування вокально-сценічних навичок - це унікальне і той же час природне соціальне та педагогічне явище, яке повинно стати в основі роботи викладача з старшокласниками підліткового віку. Саме такий процесс дає успіх одночасно у формуванні та згуртованості коллективу, формуванні особистості та у розвітку творчих здібностей.

«Збагачуючи коллектив та особистість соціально цінним засобом, коллективно-творчі справи дозволяють кожному проявити та удосканалити кращі людські риси та здібності, потребу у відносинах, зростати морально та духовно» [9, с. 18].

Отже, важливим є свідоме навчання та виховання вокальних навичок. Педагогічна наука, яка ставить у наш час питання виховання та навчання у нерозривному зв'язку з процесом розвитку, дає відповіді у методах роботи, що розкривають особливості процесу у різних вікових періодах. Музично естетичне виховання та вокально-технічний розвиток старшокласників повинні йти взаємопов'язано та нерозривно. Провідне місце на сьогоднішній день має сфера додаткової освіти, зокрема, музичної. У процесі вокального навчання, учень не тільки знаходить знання про вокальне голосотворення, у нього формуються, удосконалюються вокально-технічні, художні навички, у учня розвивається голос, виконавськи задатки, музичність, мислення, уява, мовлення, моральні почуття, воля. Таким чином, в процесі вокального навчання відбувається становлення особистості учня. Сучасна наука довела, що учні, які займаються музикою, більш емоційно сприятливі, чуттєві та комунікабельні. Володіння голосом дає учням можливість виражати свої почуття у пісні, цей емоційний виплеск заряджає виконавця життєвою енергією. Ефективне використання різних сучасних методів розвитку вокально-сценічної майстерності сприяє індивідуальному розвитку учня, розвитку культурного потенціалу всього дитячого колективу та формує конструктивну життєву стратегію з орієнтацією на успіх.

2.2 Становлення навичок самостійної творчої роботи в учнів старшого шкільного віку як одна з умов формування культури виконання популярної музики

Основним методом навчання у сучасній освіті України стає не передача готової інформації від учителя до учня, а самостійна навчальна діяльність учня. Самостійність у здобутті знань передбачає оволодіння складними вміннями і навичками бачити сенс та мету роботи, організацію власної самоосвіти, вміння по-новому підходити до питань, що вирішуються, пізнавальну і розумову активність і самостійність, здатність до творчості. Тобто, при самостійній діяльності учень визнає сам мету, предмет і засоби діяльності. У процесі діяльності учень постійно співвідносить передбачуваний результат з умовами і предметом діяльності, завдяки чому відбирає засоби діяльності, відповідні способи виконання дій і встановлює послідовність їх застосування. Характеризуючи особливості організації самостійної роботи учнів, потрібно зазначити, що в ніякому разі така робота не є сталою, незмінною. Варіативність зумовлена тим, що система самостійної роботи орієнтована на суб'єкта навчальної діяльності.

Самостійна робота учня - це така робота, яка виконується бз безпосередньої участі педагога, але за його завданням та в спеціально відведений для цього час, при цьому учні свідомо прагнуть досягнути поставлену мету, прикладаючи свої зусилля та відтворюючи в тій чи іншій мірі результат розумових або фізичних (чи тих та інших разом) дій.

У сучасній педагогічній методиці є декілька шляхів оволодіння самостійною роботою. Кожне з цих направлень, що включають у собі варіанти завдань для самостійної роботи, може подаватися за шкалою від простого до складного, змішуватися у процесі навчання, компілюватися за складністю чи простотою. Вибір педагога буде залежати від предмету навчання, кількості годин, відведених на предмет, складності інформації, здібностей учнів, їхніх вікових можливостей.

Відтворюючі завдання для самостійної роботи, тобто робота за взірцем, необхідні для запам'ятовування засобів дій в конкретних ситуаціях, формування вмінь та навичок та їхнього закріплення, учні досягають рівня навчання більшого, ніж без самостійної роботи. Діяльність учнів при виконанні робот такого типу, не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторами дій за взірцем. Та роль такої роботи велика, тому завдання педагога складається з визначення оптимального об'єму роботи для кожного учня індивідуально з урахуванням його можливостей та здібностей.

Даний тип самостійної роботи направлений на те, щоб уважно прослухати, запам'ятати та відтворити певну інформацію. Відтворення може бути дослівним та неповним. Це рішення типових задач, прикладів, виконання різних вправ за взірцем та алгоритмом з метою удосконалення вмінь та навичок пізнавального та практичного характеру. До такого типу належать вправи постановки голосу, вправи на дихання, розспівування тощо.

Цей тип роботи виконується за жорсткою схемою шляхом послідовних вказівок на необхідність удосконалення певних дій. Цей спосіб оволодіння знаннями, вміннями та навичками дозволяє засвоїти матеріал у порівняно короткий термін, але не забезпечує збагачення досвідом пізнавальної творчої діяльності, розвитку творчих здібностей у старшокласників.

Завдання реконструктивно-варіативного типу дозволяють на основі отриманих раніше знань та заданої загальної ідеї знайти самостійно способи рішення завдання, які можна застосувати до даних умов завдання. Самостійні роботи такого типу налаштовують учнів до осмисленого переносу знань в типові ситуації, навчають аналізувати факти, події, явища, формують прийоми та методи пізнавальної діяльності, створюють умови для розвитку активності мислення. У даному типі роботи учни стискаються з необхідністю перетворювання, реконструкції, узагальнень, з використанням раніш набутих знань та умінь для вирішення задач, створення внутрішньо предметних та між предметних зв'язків. Реконструктивно-варіативна самостійна робота готує учнів до рішення тільки частини задач, атакож готує учня психологічно та практично до пошуку способів застосування засвоєних знань. Завдання такої самостійної роботи вказують тільки на загальний принцип рішення, наприклад, - «зробіть аналіз музичного твору за планом».

До завдань варіативного характеру відносять задачі на «кмітливість», задачі з «родзинкою», а також задачі, в яких необхідно створення нових алгоритмів для їхнього рішення.

Еврестичні самостійні роботи формують вміння та навички пошуку відповіді за межами знайомого взірця. Як правило, учень сам визначає шляхи рішення задачі та знаходить його. Знання, що необхідні для рішення задачі, учень має, та віднайти їх у пам'яті нелегко. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення та систематизація отриманих знань, перенесення їх в сучасно нестандартні ситуації, роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, створюючи вміння, навички та необхідність у самоосвіті.

Виконаня такого типу роботи направлено на рішення проблемної ситуації, яку створює (організовує) викладач на уроці. Учні вирішують не всю проблему, а окремі проблеми. В результаті такої організації, учні набувають досвід пошукової діяльності, навичок елементів творчості, але не отримують досвіду проведення цілісного дослідження процесу та явища, не отримують здібності самостійного бачення та ефективного рішення пізнавально-практичних значущих творчих завдань.

За евристичною самостійною діяльністю учні використовують послідовність дій, яку поставив перед ними викладач. Учні самостійно, шляхом помилок та проб, досягають рішення проблеми. Велика увага приділяється роботі, яка направлена на відпрацювання вмінь бачити проблему, говорити про способи її рішення, самостійно будувати докази, робити висновки з запропонованих фактів, будувати план їхньої перевірки тощо.

Евристична самостійна робота має свої позитивні та негативні риси. Позитивні риси в тім, що вона дозволяє активізувати розумову діяльність учня, збільшити їх зацікавленість, призводить до кращого засвоєння матеріалу, розвитку мислення, здібностей учнів. Недоліки складаються у наступному: така самостійна робота потребує більшої, чим при наданні готових знань, витрати часу, а також, такий тип самостійної роботи сильно залежить від індивідуальної особливості різних учнів, що ставить практично неможливим, у межах уроку, приділення уваги кожному учню.

Творчі самостійні роботи - це вінець самостійної діяльності учня. Ця діяльність дозволяє отримувати дітям принципово нові для них знання, закріплює навички самостійного пошуку знань. Задачі такого типу - один з найефективніших засобів формування творчої особистості.

Цей тип роботи учнів пропонує високий рівень самостійності. У ході виконання роботи такого типу учень навчається:

- Розкривати нові особливості явищ, об'єктів та подій, які вивчаються;

- Висловлювати особисті судження, оцінки на основі всебічного аналізу висхідних даних задачі, яка вирішується;

- Самостійно розробляти тематику та методику практичної, експериментальної роботи;

- Бачити та формулювати проблему у заданій ситуації, пропонувати гіпотези та докладно розробляти плани їх вирішення;

- Використовувати знання в нових несподіваних ситуаціях тощо.

При творчій самостійній роботі учні отримують можливість реалізовувати свій творчий потенціал, це стимулює інтерес до предмету та збільшує мотивацію. Завдання даного типу можуть бути як на розробку, наприклад, нових способів рішення чи плану дій, так і на самостійну розробку задач. Доцільно також використовувати задачі з недостатніми або з надмірними даними.

В залежності від форм навчання відокремлюють декілька форм організації самостійних робіт:

Індивідуальні. Індивідуальна форма організації самостійних робіт складається у залученні в роботу всіх учнів без виключення. Кожний з них отримує конкретне завдання, в цьому випадку можна перевірити виконання кожного завдання. Ця форма організації дозволяє працювати в індивідуальному темпі, кожний учень може виконувати завдання в своєму особистому стилі відносно своїх вмінь та здібностей. Індивідуальна форма організації самостійних робіт активізує учнів в тому смислі, що всі учні, навіть більш пасивні та ліниві, повинні виконати завдання самі, не очикуючи інших учнів, що іноді відбувається при фронтальній роботі.

Групові. При такій організації самостійної роботи учні поділяються на групи по декілька людей задля виконання тієї чи іншої задачі. Завдання дається групі, а не окремому учню. Групова форма роботи регулює співпрацю учнів, досягаючи не тільки дидактичних, але й виховних цілей. Групи для самостійної роботи можуть бути структуровані за різними принципами: групи, які формуються на рівні розвитку учнів (в такому випадку сильній групі даються більш складні завдання, а слабкій - менш складні завдання); групи сформована за бажанням учнів (робота в такому типі групування створює благо сприятливі умови для прояву особистісних якостей).

Однак, разом з тим в груповій формі організації роботи ховаються небезпека для активності учнів: більш сильні починають губити ініціативу більш пасивних та слабких учнів і самі вирішують за них завдання. Найбільш ефективні групи з двох учнів, кожен виконує завдання самостійно, а потім викладач організовує взаємоперевірку.

Фронтальні. Важливим етапом при фронтальній формі є обґрунтування кожного кроку рішення. Одним з значимих компонентів фронтальної форми є співставлення різних способів рішення, виявлення найбільш раціональних з них.

В процесі навчання можливим є об'єднання декількох самостійних форм організації робіт. Наприклад, поєднання групової та фронтальної форм організації роботи над новою темою допомагає створити ту діяльність учнів, на основі якої вони самі приходять до нових висновків.

Правильно організуючи фронтальну, групову та індивідуальну форму роботи учнів, вміло їх поєднуючи, можна досягнути значущих успіхів та озброїти учнів знаннями та підготовити їх до активного застосування цих знань.

Задля досягнення мети навчити учнів працювати самостійно перед викладачем постають завдання та задачі, які треба втілити у процесі навчання з урахуваннями можливостей учнів, плану навчальної роботи, результату роботи та можливостей технічного ряду.

Завдання та задачі педагога полягають, перш за все, у створенні необхідних умов для самостійної роботи, під умовами можна рахувати план навчальної роботи, необхідний час для самостійної роботи, умови аудиторного характеру (місце, час, технічне обладнання).

Озброєння учнів методами та прийомами творчої роботи, яке включає в собі, насамперед, систематичну роботу над вправами, які готують до самостійної роботи, з ретельними поясненнями та наочними прикладами у процесі роботи - необхідна умова для формування навичок самостійної роботи.

Створення викладачем основних умов для творчої діяльності учнів - це тісний взаємозв'язок між педагогом та учнем, в якому на першому місці посідає довіра та повага до особистої думки, смакових переваг, як однієї, так і іншої сторін.

Забезпечення учням час для здійснення всіх етапів творчості (підготовка ідеї, визрівання мети, осяяння, перевірка своєї ідеї, втіленої у дійсність) - основна задача виладача, який у плануванні навчального плану, повинен бдувати процес на основі самостійної роботи старшокласника, адже самостійна робота - це фундамент роботи творчої.

На заняттях з вокального мистецтва, повинна завжди бути атмосфера творчої майстерні, де викладач виконує важливу, але не провідну роль, адже інструментом, музикантом і творцем є сам учень, як в процессі пошуку, творення, так і результаті втілення. Необхідні умови для творчої діяльності:

- Обмін та боротьба думок;

- Свобода критики;

- Зняття психологічної інерції;

- Проведення детального аналізу;

- Необхідність питання «чому?»;

- Співтворчість педагога та вихованця;

- Мотивація.

Способами стимулювання творчої активності є, перш за все, створення сприятливої атмосфери. Доброзичливість з боку педагога, його відмова від виказування оцінок та критики на адресу учня, сприяють прояву багатоаспектного мислення, «дають можливість учню проявляти себе, не хвилюючись тільки за результат та не боючись помилок, які, часто і густо, є необхідними сходинками на драбині успіху». [27, с. 39]

Збагачуючи оточуюче середовище дитини найрізнобарвнішими новими для нього предметами та стимулами з метою розвитку допитливості, викладач спонукає учня творити. Прослуховуючи нові записи, аналізуючи їх, продивляючись відеоматеріали, відвідуючи нові концертні виступи, учні не тільки відточують свої теоретичні знання, але й залучаються до мистецького процесу та вчаться бути його складовою.

Викладач, приділяючи час у процесі навчання, повинен залучати учнів до виказування оригінальних ідей, заохочуючи учнів до генерування дуже несподіваних ідей, навіть якщо їхнє втілення неможливе. Ідея - прояв мислення. Висловлювання ідей - творче мислення, і це необхідна умова руху вперед.

Забезпечення можливостей для вправ та практики, широке використання питань розкритого, багатозначного типу, що можуть бути використані різними способами до різних варіантів - ще одна з необхідних умов творчого розвитку учнів. Це може застосовуватися у музичній інтерпретації різних творів сучасної популярної музики, наприклад, існує багато варіантів однієї й тієї ж пісні у виконанні різних співаків, або в різних музичних стилях та напрямах.

Творчому підходу рішення проблеми у виконанні творів сучасної популярної музики може допомагати і особистий приклад викладача. Вимагаючи від учнів виконання того чи іншого завдання, викладач сам повинен знати декілька можливих рішень і наочно довести можливість цього рішення на власному прикладі. До того ж це допомагає встановити тісний зв'язок між викладачем та підопічним, що сприяє довірі, особистому контакту, а в результаті - творчому тандемі.

На всьому процесі навчання: оволодіння новими знаннями та навичками, їхнього закріплення; у роботі над задумом та втіленням музичного твору; аналізу своєї та чужої роботи у сучасному мистецькому музичному напрямі; - викладач повене представити учням можливостей задавати питання. Відповідаючи на питання, у викладача відкривається нові перспективи особистого контакту та становлення творчих зв'язків з підопічними, у підлітків - довіра до свого педагога.

В процесі музичного навчання перед педагогом постає проблема використання методів навчання, які спрямували б учня на самостійну роботу. Такими методами є інноваційні - проблемний, конкурування та корегуючий методи. Інноваційні методи навчання передбачають нововведення в цілі, методи, зміст і форми навчання й виховання, у спільну діяльність викладача і учня. Ці інновації можуть бути спеціально спроектованими, уже розробленими або знову з'явилися завдяки педагогічної ініціативи.

Інноваційні методи:

Проблемний метод. Проблемне навчання, що передбачає формування навичок для вирішення проблемних завдань, які не мають однозначного відповіді, самостійної роботи над матеріалом і вироблення вмінь застосовувати набуті знання на практиці. Це завдання інтерпретації музичного твору, відбір музичного матеріалу, аналіз зробленої роботи тощо.

Метод конкурування. Конкуренція на певній стадії допомагає самоаналізу зробленої роботи. Завдання типу підготовка одного й того ж музичного твору та порівняння їх через грамотний аналіз, допомагає засвоєнню матеріалу та спонукає до самоудосконалення учня. При правильному психологічному коригуванні з боку викладача, це також вчить як самоповазі, так і повазі до свого конкурента.

Метод корегування. Цим методом користуватися викладачу треба обережно і лише на тому етапі, коли учні володіють необхідними знаннями. Метод корегування заключений у взаємоперевірці та взаємоаналізі зроблених завдань. Задача викладача дати чіткі орієнтири та критерії оцінювання аналізу, з урахуваннями знань отриманих учнями на даному етапі процесу навчання.

Інноваційні методи самостійної роботи не є основними, як і сама самостійна робота. У процесі навчання вокальному мистецтву постать викладача є не просто необхідною, особливо, якщо це стосується формування навичок культури виконання, зокрема творів сучасної популярної музики. Але без самостійної роботи учнів, без чіткої внутрішньої мотивації, яка виникає у виконавця тільки завдяки поетапній самостійній роботі, не можна говорити про творчість взагалі і про розвиток творчої уяви зокрема.

Принципи розвитку творчої уяви:

- Перш ніж приступити до розвитку у дітей творчої діяльності, слід сформувати в них необхідні для цього мовленнєві та розумові навички;

- Нові поняття повинні бути вводитися тільки у знайомому змісті;

- Зміст розвиваючих технік повинен орієнтуватися на особистість дитини та його взаємодію з іншими дітьми;

- В центрі уваги повинно бути оволодіння смислом поняття, а не правилами;

- Слід навчати дитину шукати рішення, враховуючи, перш за все можливості наслідків, а не абстрактні чесноти;

- Необхідно стимулювати дітей до виказування особистих ідей з приводу проблеми, яка вирішується.

Сучасне життя само дає нам більше самостійності, завдання педагога навчити цієї самостійності підлітків, задля виховання особистості, яка легко орієнтується у дорослому житті. Для цього викладачу треба самому знати та володіти принципами, за якими будується система організації самостійної роботи учнів. Володіючи дидактичним підходом у викладанні матеріалу, знаючи чіткі цілі на кожному етапі, та бачачи кінечну мету, орієнтуючись на особистість, її здібності та можливості, володіючи самоаналізом, викладач неодмінно з кожним заняттям буде невпинно наближатися до своєї мети.

Принципи побудови дидактичної системи організації самостійної роботи учнів:

- системність та послідовність - система організації самостійної роботи учнів має відповідати таким вимогам, як поступове ускладнення роботи, логічний зв'язок між усіма елементами, причинно-наслідкові зв'язки, відносна логічна завершеність кожного елемента системи, поетапність подання матеріалу, формування навичок та ін.;

- посильність - необхідність подання на кожному етапі організації самостійної роботи завдань, які б відповідали рівню знань і вмінь учнів та ураховували їхній рівень розвитку навичок самостійної роботи на певному етапі навчання;

- індивідуалізація та диференціація - необхідність поділу учнів на групи за якісними показниками їхньої самостійності на кожному етапі навчання, потреба урахування особливостей організації самостійної роботи сильних і слабких учнів, їхніх особистих інтересів;

- успішність та позитивність - ці принципи нерозривно повязані з принципом посильності. Необхідно пропонувати завдання, які передбачають самостійність роботи учнів, при цьому рівень складності завдання повинен відповідати рівню розвитку навичок самостійної роботи учнів та рівню їхніх знань. Це, у свою чергу, сприятиме формуванню позитивного ставлення до подальшого навчання і спонукатиме до проведення самостійних досліджень уже на якісно вищому рівні;

- активність та інтерактивність - у процесі організації самостійної роботи учнів поступово має підвищуватися ступінь їхньої безпосередньої участі у плануванні та реалізації того чи іншого навчального завдання. При цьому під активною позицією учня ми розуміємо його свідоме ставлення до виконання самостійної роботи. Він має право сам визначати методи роботи над завданням та планувати графік виконання. Також учень повинен самостійно аналізувати отримані в процесі роботи результати. Інтерактивність у цьому контексті розглядається як здатність до колективної праці, створення тимчасових колективів з більш-менш точно розподіленими ролями задля виконання того чи іншого завдання;

- оптимальність - один із найскладніших принципів, що має багато трактувань. У цьому випадку оптимальність - це використання таких видів, форм і методів самостійної роботи учнів, які сприяють швидкому зростанню якісних показників розвитку самостійності учнів за якомога коротший проміжок часу.

Отже, врахуванню визначених принципів організації учнів самостійна робота сприятиме покращенню результативності навчального процесу. Самостійна робота - це форма організації навчання і спосіб діяльності учнів для оволодіння універсальними навчальними діями. Головна специфічна риса самостійної роботи - «формування самостійності особистості, під яким розуміють характер, поведінку, мислення, мотивацію, самостійності особистості в цілому» [27, с. 178]



2.3 Емпіричне дослідження педагогічних умов формування культури виконання популярної музики в учнів старшого шкільного віку

Дитинство та юнацтво - пора найбільш оптимального вибору залучення дитини до світу прекрасного - це час найбільш сприятливий для розвитку образного мислення, уяви, фантазії, емоційно-чуттєвої сфери його особистості.

Вплив музики на розвиток творчої діяльності дитини дуже великий. Заняття музикою можна розглядати як об'єкт сприйняття, предмет навчання, але можна підійти до занять як до невід'ємної частини повсякденного та побутового життя. Дитині важливо не тільки розуміти та любити музику, але й навчитися виразно співати соло, або в ансамблі, а також ритмічно рухатися в мірі своїх можливостей. Найголовніше - зуміти використати свій музичний досвід в житті.

Саме тому заняття вокалом у групах та індивідуально такі важливі для підлітка: систематичне та поступове оволодіння музичним мистецтвом у рамках можливостей кожного старшокласника дає можливість найбільш повно виразити через музику та спів свої творчі здібності, звільнитися від фізичних та психологічних зажимів.

Емпіричне дослідженя проведене мною у любительському об'єднанні «Вокальна студія» КБУ «Будинок естетики та дозвілля м. Чернівців» дає можливість робити висновки про програму музичного навчання через включення зразків популярної сучасної музики задля розвитку художнього смаку та задля досягнення мети навчити старшокласників теорії та практики вокального мистецтва.

Програма «Вокал» розрахована на 2-3 роки, хоча можлива робота на більш тривалий термін.

До студії підлітки приймаються за бажанням, у віці __ років, на основі перевірки музичного слуху, голосу та почуття ритму. Можливим є прийом дітей протягом навчального року. Всі задачі музичного виховання вирішуються в процесі вокального навчання: взаємодія двух сторін - учня та педагога, які мають мету зміни в голосоутворенні учня. У вокальній педагогічній взаємодії можуть використовуватися будь-які засоби: від елементарних операцій з керуючою мускулатурою до складних емоційно-образних елементів. Ритм навчання залежить від обдарованості та здібностей підлітків. Робота ведеться як в системі сольного навчання, так і в ансамблі.

Склад ансамблевої групи не більше 5-ти людей, що забезпечує можливість індивідуального підходу до кожної дитини. Крім того, у об'єднанні дитина збагачує свій життєвий досвід, задовольняє потребу у спілкуванні, заучується до культури, а також реалізує свої творчі здібності.

Заняття проходять 2-3 рази на тиждень по 45 хвилин. Задля мети формування культури виконання популярної музики, в програмі передбачається протягом навчання участь у концертах, святкових програмах, конкурсах, що неодмінно сприяє закріпленню отриманих знань, умінь та навичок.

Мета програми - сприяти розвитку творчих здібностей, стремлінню до самодосконалення та духовного збагачення, здійснюючи їх морально-естетичне виховання засобами та можливостями музичного мистецтва, заняттями вокалом - формувати культуру виконання світової класичної та популярної музики.

Для досягнення цієї мети необхідним є виконання наступних задач:

- Виховувати у дітей цікависть до співу та сценічному руху. Ця задача здійснюється шляхом розвитку основних голосових функцій, музичного слуху, розвитку метро ритмічного почуття та музичної пам'яті.

- Знайомити підлітків з елементарними музичними поняттями, навчати простішим практичним навичкам.

- Сприяти виникненню начальної прояви музичного смаку, формуючи спочатку вибіркове, а потім оціночне відношення до вокального виконавства інших.

- Виховувати природні рухові реакції на музику, навчатися основним видам руху.

- Формувати самостійність, ініціативність та прагнення застосовувати вивчений матеріал у повсякденному житті.

- Розвивати вокальні, виконавські та акторські здібності.

- Формувати культуру виконання старшокласників.

Методи та форми навчання протягом реалізації програми застосовуються в залежності від вікових особливостей, здібностей, можливостей часового терміну та особливостей теми, яка вивчається.

Заняття проводяться як в теоретичній так і в практичній формі.

При проведенні теоретичних занять застосовуються словесні, наочні та слухові методи та прийоми:

- Бесіда;

- Розповідь;

- Пояснення;

- Перегляд відеозаписів;

- Прослуховування аудіо записів та інше.

При проведенні практичних занять першочерговість надається спеціальним основним методам:

- Виконання вокальних треновочних вправ;

- Відпрацювання спеціальних рухів;

- Вивчення репертуару та інше.

Результати навчання за даною програмою продивляються на звітніх концертах колективу. При цьому відмічається характер звучання пісні, вокальна емоційність та виразність, складність репертуару та культура виконання вокального твору.

Результатом виконання програми вважається:

1. Початковий рівень

- Зняття напруги горлового форсування звучання

- Спокійне м'яке дихання на опорі з утриманням видихальної постави в момент фонації (діафрагм не дихання)

- Зняття зажиму артикуляційного апарату

- Чистота унісона, елементи двоголосся.

2. Середній рівень

- Закріплення навичок початкового рівня

- Закріплення вокальних даних та допрацювання їх на підсвідомому рівні (діафрагмне дихання, звукотворення)

- Розширення діапазону

- Спів "acapella"

- Спів унісон та двоголосся

- Розширення репертуару.

3. Високий рівень

- Закріплення отриманих навичок

- Поступове удосконалення вокальних даних та допрацювання їх на підсвідомому рівні (діафрагмне дихання, звукотворення)

- Розширення діапазону

- Удосконалення співу"acapella"

- Удосконалення співу в унісон та двоголосся

- Розширення репертуару.

Навчально-тематичний план вокальної студії [додаток 1] дає можливість говорити про необхідність систематичного та поступового навчання вокальному мистецтву старшокласників та про певні результати впровадження цієї програми у дійсність.

За термін було розроблено та втілено план процесу навчання вокального мистецтва. План передбачав самостійну та аудиторну роботу, як групову, так і індивідуальну.

У впровадженій мною програмі було використано два шляхи для досягнення поставленої задачі. Учні були поділені на дві групи, на прикладі яких здійснено дослідження: в першій репертуар був підібраний та складений з музичних творів, що ввійшли в скарб світових шедеврів і мають безперечно велику художню цінність; до репертуару другої групи ввійшли твори сучасної популярної української та світової музики, на прикладі яких здійснювалася поставлена мета - формування культури виконання вокальних творів.

Треба зазначити, що всі жанри вокально-педагогічної літератури, які мають свої специфічні особливості, слугують єдиній меті - виховання та навчання вокаліста. Підбір репертуару для починаючого вокаліста - складна, але важлива задача. Від того, наскільки методично грамотно та творчо цілесообразно вона буде виконана, залежить успіх індивідуальних занять, динаміка виявлення та розкриття творчого потенціалу учня, його становлення в вокальному вмінні.

Саме тому, при відборі музичного матеріалу я керувався деякими умовами. В першу чергу, репертуар повинен відповідати даному життєвому досвіду дитини, втілювати його інтереси, привязанності, навчальну діяльність, особисті емоції та духовні цінності. Важливою умовою є, також, визначення особливостей характеру. На основі спілкування я відбирав потрібний репертуар, який, на мою думку, розкрив би індивідуальність учня. При цьому я намагався уникнути схожих за настроєм творів, задля мети навчити учнів відчувати та передавати будь-який характер пісні, якщо, навіть, він і не співпадає з темпераментом дитини. Також, головним, але не першочерговим, була орієнтація на вокальні дані, адже важливим фактором популярної музики є не вокальна техніка в чистому вигляді, а енергетика виконавця, вміння донести живі емоції. Як викладач, я не відбирав для своїх учнів твори, які не відповідали вокальному рівню виконавця. Пісня повинна виконуватися з почуттям комфорту та якісним виконанням задач, які поставлені викладачем. Завишені репертуарні вимоги призводять до стійкого внутрішнього зажиму та формують у дитини комплекс «поганого вокаліста». З іншого боку, намагання обрати легкий та простий репертуар може призвести до знецінення роботи загалом, бо відсутність стимулу до розвитку та самовдосконалення виконавської майстерності веде до втрати зацікавленості.

При виборі репертуару необхідно враховувати думку учня. Якщо твір подобається, то і виконання буде легким, радісним та емоційним. Ніколи не можна нав'язувати репертуар, але іноді треба огрунтувати свою думку та пояснити цілесообразність вибору того чи іншого музичного твору. Іноді буває, що цікавість до пісні проявляється в процесі вивчення та досягнення позитивних результатів.

Загальними вимогами до відбору репертуару є увага до тексту пісні. В меншому ступені це стосується загальновизнаних взірців естрадного мистецтва, в яких розкриваються теми вічних цінностей: любові до Батьківщини, родини, доброти, дружби, рідного краю, які актуальні завжди і для всіх. Більш вибірково треба підходити до вибору пісень сучасної популярної музики.

Найбільш проблемним питанням було відбір репертуару для підлітків. Для перехідного віку не актуальні як дитячі теми, так і дорослі проблеми. Враховуючи активність процесу формування особистості дитини в цей період, викладачу треба відноситися до відбору репертуару з високою відповідальністю. Непоганим варіантом є музика з кінофільмів, пісні естради 70-х, кращі взірці української та західної юнацької естради. У старшому шкільному віці активно розвивається тема особистих відносин. При виборі дорослих пісень важливо залишатися коректним по відношенню до дитини. Цей вік передбачає більш сміливе та широке звертання до сучасної популярної музики на естраді, мюзиклам та кінофільмам.

Для вокаліста, який тільки розпочинає свою роботу по розвитку вокальних здібностей, необхідним є включення у репертуар вокалізів та старовинних арій, нескладні романси та народні пісні та твори поетів-пісенників. Зрозуміло, що підібраний матеріал формувався з урахуваннями смакових переваг учнів.

Вокалізи і по сьогодні є гарним перехідним матеріалом від вправ до художніх творів з текстом для всіх учнів. Вони написані з певною педагогічною задачею, котру потрібно вирішити в кожному окремому випадку (заспівати певний інтервал, форшлаг, групето, синкопу ін..). Викладач відбираючи вокаліз для свого учня, повинен проаналізувати його з точки зору тих труднощів, які має учень, і в першу чергу звернути увагу на темп, в якому його необхідно заспівати, ритмічні труднощі, а також простежити та прослідкувати за мелодичною лінією.

Виконання вокалізів допоможе молодому вокалісту легше зрозуміти та проаналізувати музичну фразу та музичну форму, які є основою будь-якого твору.

Отже, робота над вокалізами допоможе вирішити такі завдання:

- Придбання та удосконалення вокальних навичок, відпрацювання технічних моментів;

- Відпрацювання та укріплення вокального дихання, формування кантилени;

- Відпрацювання - згладження звучання перехідних звуків та вирівнення голосних;

- Розширення діапазону;

- Відпрацювання навичок співу в високій позиції;

- Розвиток гнучкості та рухливості голосу;

- Робота над тембровими особливостями голосу.

Вокалізи для роботі в класі вокалу требі підбирати, виходячи з технічних та виконавських можливостей учня. Спів вокалізів допоможе повисити витривалість голосу, розвинути діапазон, почуття фразування та рухливості мелодії, допоможе оволодіти рухливою та контрастною динамікою. Вокалізи можна співати на різні склади чи голосні, а також, сольфеджувати їх, тобто співати з назвою нот. Ці форми роботи слід чередувати в залежності від конкретно поставленої мети.

Співати з назвою нот (сольфеджування) краще для розвитку гнучкості гортані та для відпрацювання активної артикуляції та чіткої дикції. Паралельно з цим покращуються навички читання нот. Сольфеджування вокалізів допоможе у свідомому сприйнятті висотності нот. Коли учні переступають зі звуку на звук, орієнтуючись на різні назви нот, менше шансів співати з під'їздом, тобто не точно інтонувати. Необхідне пояснення учням - у складах приголосний звук вимовляється на тій же висоті, що й наступний в складі голосний звук.

Робота над вокалізами на голосні звуки тренує витривалість, вокальне дихання, відпрацьовує певні технічні навички: спів повним звуком, відчуття рухливості мякого піднебіння (звуки О, А, ЙО, Е), випрацювання звучання (звуки І, Є)

Існує багато вокалізів для будь-якого голосу та рівня професіоналізму. Слід пам'ятати: тональність повинна бути зручною. Ця вимога, звісно, стосується і всього репертуару, не тільки для вокалізів. Якщо тональність конкретного вокалізу не підходить виконавцю, необхідно обов'язково транспонувати цей твір. Якщо існують не зручні окремі звуки (зависокі чи надто низькі), можна замінити ці ноти, наприклад, перенести їх на октаву вгору чи на октаву вниз, співати в терцію.

До виконання вокалізів треба віднестися серйозно, як і до будь-якого іншому вокальному твору, виконання доводить до удосконалення, ступінь якого доступно для учня на момент роботи над певним вокалізом. Технічні та виконавські можливості будуть поступово удосконалюватися. Але учня потрібно привчати виконувати всі композиторські вказівки: притримуватися не тільки технічні вимоги, але й виконувати вокалізи емоційно та музично. А ці якості можуть професійно виконувати твори з текстом.

Класичні вокалізи Ф. Абта, Н. Ваккаи, Г. Зейдлера, Дж. Конконе, В. Лютгена можуть дати велику опору на першому етапі навчання співака. У ході їх виконання основна увага може бути направлена на звукоутворення та звковедення, формування основних технічних елементів, без яких подальша робота над твором неможлива - розвиток вокального дихання, опори звуку, почуття резонування, співу, кантилени чи рухливості та ін.. В роботі над вокалізами велике значення набуває контроль над м'язовими напруженнями та чистотою інтонування.Велика допомога до переходу від вправ до творів з текстом - виконання вокалізів Г.Зейдлера, Ф.Абта, И.Вилинської, Дж. Конконе, Н. Ваккаі, Г. Панофки, М. Равеля, Ф. Пуленка, К. Шимановського, Г. Форе, О. Мессиана та ін..

При відборі репертуару викладачу треба керуватися правилами, що призведуть до досягнення мети - природне та яскраве виконання будь-якого музичного твору.

Робота над репертуаром повинна виявити:

- Творчу індивідуальність учня;

- Розкрити своєрідність його неповторного «Я»;

- Виховувати естетичний смак та сформувати почуття художнього кордону при виконанні;

- Сформувати основи вокально-технічної майстерності у вокаліста - початківця.

Художні твори, розумно підібрані, є основним засобом виховання співака. Треба враховувати, що завданням викладача стає навчити різними прийомами оволодіння специфічними особливостями виконання в різних виконавських жанрах, починаючи з арії, романсу, народної пісні та закінчуючи різновидами естрадного вокалу, зокрема творами сучасної популярної музики. Тут важливим є те, що різна специфіка виконання таких творів, по-різному впливає на формування вокаліста у процесі його навчання.

У процесі роботи з учасниками вокальної студії КБУ «Будинок естетики та дозвілля м. Чернівців» склалася певна методика роботи над відбором, розработкою та втіленням репертуару, що надається в таблиці, в якій окреслені жанри, виконавці та можливі вокальні прийоми. [додаток 2] Використані твори для навчання вокалу старшокласників допомагали не тільки оволодіти технічними засобами, але й виконували головну мету у навчанні музичним мистецтвом - виховання культури виконання популярної сучасної музики, виховання естетичного та художнього смаку.

В процесі роботи використовувалися такі методи, як аналіз матеріалу вокального твору, який складався з теоретичної та прктичної частин: перегляд та прослуховування пісні, дослідження вокального матеріалу, розбір прийомів, які вокаліст використовував та припущення можливих вокальних прийомів, які б могли краще розкрити мелодику та ідею музичного твору; «примірювання» пісні на себе, аналіз своїх можливостей, робота над вокальними прийомами, варіації та пошуки шляхів оволодіння музичним матеріалом, робота над технічною складовою, робота над втіленням - пошук образу виконавця.

В першій групі учнів-старшокласників, яка складалася з 6 учнів, з них 4 дівчини та 2 хлопців, була поставлена мета класичного навчання, де оволодіння вокальним мистецтвом складалося з наступних етапів:

- Оволодіння технікою співу;

- Вправи та вокалізи;

- Вибір репертуару;

- Робота над репертуаром.

Оволодіння технікою співу включало в собі - набуття навичок та вмінь вокального дихання, робота над голосом, дикція та артикуляція. Цей етап був теоретично-практичним, де вправи подавалися поступово від простих до складних.

Логічним закріпленням набутих знань та вмінь - був етап вправ та вокалізів, при цьому матеріал підібраний був таким чином, де критерій підбору був оснований на здібностях учня та можливостей його обдарування. Вокальний матеріал був провірений та складався з класичних вокалізів з наголошенням на сольфеджування. Відпрацьовуючи дикцію та артикуляцію, вокаліст мав ще змогу навчитися читці нот з листа та особливостям музичного інтонування.

Тільки набувши певних знань та вмінь, відшліфувавши навички техніки вокалу, разом з учнями був відібраний репертуар, частина якого складалася з творів сучасної популярної музики. Надалі, пройшовши етап аналізу та розбору вокального вокальних творів, наставала черга роботи над його втіленням. Завданням на цьому етапі було орієнтування підбору репертуару таким чином, щоб пісня відповідала, перш за все, можливостям учня, а також, його напрацьованим на цей час вмінням та навичкам вокальної техніки.

З урахуванням вищезазначеного, відбувався наступний етап - робота над музичним твором та втілення його на сцені. Наставала черга образної інтерпретації та культури виконання обраного вокального твору сучасної популярної музики. Мета навчання реалізовувалася на цьому етапі.

В другій групі учнів, яка складалася з 5 учнів, з них 3 дівчини та 2 хлопців, була поставлена мета іншого підходу до навчання. Складалася методика з таких етапів:

- Вибір репертуару;

- Робота над необхідними технічними навичками вокального мистецтва;

- Вправи та вокалізи;

- Робота над репертуаром, варіативність виконання.

В другій групі учнями спочатку визначалася мета навчання вокального мистецтва через вибір музичного твору, який повинен був втілитися в кінцевому етапі. Репертуар відбирався, в першу чергу, орієнтуючись на смакові переваги учня та на художню цінність музичного твору. І якщо цікавість учня до того чи іншого твору цілком залежала від його світобачення та інтелектуального розвитку, то відбір пісні за цінностними критеріями у багато чому залежав від викладача. Треба було не тільки дати оцінку твору, але й пояснити рівень художності вокального твору шляхом визначення критеріїв. Аналізи та розбори, таким чином, вже на першому етапі дали учням необхідний мінімум знань, вмінь та навичок художнього смаку та цінностей будь-якого вокального твору.

Відбір репертуару надавав можливостей обговорення та аналізу індивідуальних можливостей та здібностей від природи кожного учня. Адже виконання тієї чи іншої пісні, перш за все, накладає певну відповідальність на вокаліста: якщо природні дані та вокальні здібності не відповідають вокальному твору - його не беруть у репертуар. Були випадки, коли пісня дуже подобалась, і, незважаючи на складність музичного матеріалу, враховувалася «на виріст», з метою заохочення учня. З урахуваннями необхідності виконання у репертуарній пісні музичних стильових прийомів, відбувалася робота над необхідними технічними навичками вокального мистецтва, яка, як і у першій групі, йшла систематичним та перевіреним шляхом оволодіння диханням, голосом, дикцією та артикуляцією. Таким же чином були відібрані вправи та вокалізи.

Цей етап, закріпленя навичок через виконання вправ та вокалізів, був цікавий тим, що час від часу, майбутня пісня - музичними фразами, частинами чи цілим розміром, - використовувалася як вправа чи вокаліз, тобто з метою втілення не художнього образу твору, а з метою відпрацювання технічних навичок. Це надавало можливості більш точніше виконувати той чи інший стильовий вокальний прийом на конкретному матеріалі - майбутній репертуарній пісні.

Робота над виконанням вокального твору був у цій групі плідним та цікавим, адже обрана пісня вже була частиною виконавця і існували з ним деякий час у декількох варіантів. На цьому етапі була можливість не тільки інтерпретувати музичний твір, але й зробити варіативність його втілення.

І в першому і в другому методичному варінті навчання вокального мистецтва старшокласників є свої плюси та мінуси, які, враховуючи у подальшому втіленні, потребують допрацювання.

До плюсів у першому варіанті методики можна віднести більш впевне володіння вокальною технікою та більш якісне, з точки зору правильного вокального втілення, виконання музичного репертуарного твору, адже поступове та систематичне навчання дозволило виконавцю набути твердих вмінь та навичок техніки вокалу, а підібраний матеріал відповідав можливостям виконавця.

До мінусів можна віднести рівень художнього виконання та інтерпретації музичного твору, адже пісня була відібрана орієнтуючись на смакову першість не впершу чергу. Виконавеці у більшості не мали часу зріднитися з вокальним твором, а інколи навіть і не відчули його в повній мірі.

Але суттєвим висновком можна вважати безперечно те, що придбані навички учні цієї групи з легкістю можуть застосувати до іншого музичного матеріалу у короткий термін, особливо, якщо це буде матеріал, що відповідає повністю здатностям та здібностям виконавця. Не зважаючи на не досить яскравий та якісний результат - виконання репертуарної пісні, - набуті навички та вміння дозволять у подальшому учню більш плідніше їх використовувати, адже інструментарій, знайдений та вивчений у перших етапах навчання, допоможе в короткий термін застосувати його на практиці.

До плюсів методичного підходу у другій групі можна зазначити, в першу чергу, більш вагомий результат втілення мети - виконання обраного музичного матеріалу. Репертуар, який учні обрали ще на початку навчального терміну, став «своїм», емоційно та художньо був виконаний природно та органічно. Заслугою тому є мотивація кожного учня, адже оволодіння технікою вокального мистецтва для них було необхідною частиною всього процесу задля нагороди - втілення обраної пісні. До того ж, сам процес навчання дозволив кожному учню бути співтворцем майбутнього номеру, адже час дозволяв пошук різних варіантів виконання, іноді це була необхідна умова, адже труднощі виконання того чи іншого стильового прийому даної пісні і не достатність рівня підготовки чи природних здібностей компенсувалася творчим підходом, і один прийом можна було замінити іншим - шляхом підбору найбільш зручного для голосу виконавця.