Формування культури виконання популярної музики в учнів старшого шкільного віку

Систематичне слухання кращих зразків популярної вокальної музики, аналіз творів у системі значення їхньої художньої цінності, розуміння естетичного спрямування. Цей шлях допомагає систематизувати характеристики та особливі специфічні риси кожного твору з боку його причетності до того чи іншого стилю або жанру, що дозволяє на прикладі розібратися у практичній методиці виконання даного твору. Стилістична особливість виконання співака чи тенденція жанрової причетності напряму дає чіткий орієнтир для необхідності оволодіння навичками відтворення того чи іншого музичного твору. На цьому етапі важливим є подача теорії структури музичного твору, обговорення та аналіз композиції, динамічного малюнку та нюансування. Акцент треба зробити на усвідомленому розкритті художньому змісту твору, системний аналіз вокальної виразності співака.

Треба пам'ятати, що розширюючи обізнаність у вокальній музиці популярних жанрів, педагог не повинен допустити втрату індивідуальних художніх схильностей учнів. Важливо зберегти безпосередню художньо-емоційну реакцію на твори сучасної популярної музики, тим самим, уникаючи грубого тиску на уподобання кожного учня.

Попереднє виконання завдань неодмінно спрямує учнів до наступного етапу - освоєння елементарних знань у галузі сучасного вокального мистецтва.

Позитивне ставлення до кращих зразків популярної музики веде до бажання виконувати вокальні твори, що налаштує учнів до теорії вокального мистецтва. Цей етап освоєння знань особливостей вокального мистецтва: структура голосового апарату, дихання, голосотворення, тембральне забарвлення голосу, атака звуку, артикуляція, дикція тощо. Вивчення теорії допомагає осягнути можливості кожного учня, підштовхуючи його до мотиваційного самодосконалення та до самостійного опрацювання своїми вокальними здібностями. Важливим на цьому етапі для педагога стає активізація вольових зусиль старшокласників у процесі опанування виконавсько-мистецьких умінь у єдності із застосуванням художньо-релаксаційних чинників у навчальних заняттях. Цiлеспрямoвана aктивізація в учнів здaтнoсті довiльно зосередитись, мобілізувати влaсні вoльoві ресурси в складному і напруженому процесi опанування вокального викoнавства може дати педагогiчний ефект лише паралельно із пoстійнoю увагою до застoсування зaсобів, що cприяють eмоційнoму розкрiпаченню учнiв, уникненню зайвoго нaпруження, співацькoго i художньо-творчого “затиcнення” в робoті.

Наступний етап шляхів оволодіння учнями виконавським репертуаром у різноманітних жанрово-стилістичних напрямах популярної музики стає безпосередньо формування навичок виконання творів різних жанрів та стилів. Вміння розрізняти та знаходити особливості характерні для різних жанрів вже мають фундамент теорії та методології вокального мистецтва, тим самим налаштовуючи учня на оволодіння технічними прийомами сучасного популярного виконавського мистецтва. Під чітким та постійним наглядом педагога наполеглива праця учня повинна бути спрямована на ретельне відпрацювання художньо-виконавських завдань.

Результат цієї роботи виливається в наступному етапі - оволодіння навичок виконання музичного твору на публіку і складається з двох етапів: підготовка сценічного музичного твору та виконання.

В підготовчому етапі важливим є вияв творчої ініціативи, усвідомлене ставлення до своїх можливостей, уміння відібрати художні вокальні твори для власного виконання, вияву самостійності у створенні інтерпретації вокального твору, варіантного тлумачення художніх образів вокального твору. Педагог на цьому етапі дає свободу для самовираження учня, створюючи умови для тактовного курування процесом підготовки виконання твору популярної сучасної музики учнем.

Виконання на публіку, необхідний і важливий етап, допомагає творче застосувати учням отримані знання і вміння в умовах концертної діяльності. Перевірка спроможності зберегти творче самопочуття в умовах концертної діяльності; уміння кoригувати вокально-виконавський процес під час концертної діяльності; вiдповідність зовнiшнього вигляду виконавця вимогам сценічного викoнaння; відповідність танцювaльних pухiв художньoму змiсту вокального твору; умiння кoристуватись cценiчно-тeхнiчними засoбaми вiдповіднo до зaвдaнь худoжньo-виразнoго виконaння (мiкрофoн, фоногрaмa тощо). Цей етап дає змогу учням не тільки на власному прикладі осягнути результат своєї роботи, але й під належним контролем продовжити удосконалення.

Треба зазначити, що протягом усіх етапів належним буде використання прийомів вокально-тренувальних вправ, мелодекламація, вокалізація. Не зайвим для розвитку сценічних навичок є розвиток акторських здібностей, що може проявлятися на рівні пізнання творів сучасної популярної музики через інсценізацію та театралізацію, або через вигадування кліпового малюнку, який може відповідати тому чи іншому твору.

Результатом систематичної та постійної роботи в структурі компонентів формування шляхів оволодіння учнями виконавським репертуаром у різноманітних жанрово-стилістичних напрямах популярної музики є не тільки оволодіння учнями теоретичних та практичних навичок вокального мистецтва, але й підвищення загального культурного рівня загалом. Насолода концертним успіхом у результаті ретельної праці над собою, набуття досвіду сценічної діяльності, дає можливості не лише для індивідуального удосконалення учня, а й для художньої комунікації - тим самим повне занурення у мистецтво.

Культура виконання популярної музики - це цілісна і гнучка система, де тісно взаємодіють когнітивний, оцінювальний, інтерпретаційний, мотиваційний та сценічний компоненти. Створюючи такі шляхи, педагог формує культуру виконання музичних творів, не відвертаючи молоде покоління від своєї субкультури, тим самим, залишаючись у діалозі співпраці, виховує на прикладі зрозумілих підлітками творів художній смак, спонукає до самовдосконалення та самостійної праці учня.

Виховання сценічних виконавських якостей - комплексний підхід, при якому розвиваються вміння проявляти себе, «тримати аудиторію», чарувати, змусити відчувати і музичний твір і себе частиною всього, що відбувається на сцені. Діти навчаються створювати художній сценічний образ, завдання педагогіки дати потрібний інструментарій, який допоможе оволодіти потрібними навичками та уміннями як теоретичного так і практичного характеру. Результатом співтворчості та співпраці учня та педагога - є створення особистого, практичного досвіду на сцені, однією з специфічних рис якої є безпосередній контакт з глядачем, живе спілкування.

Ефективне використання різних сучасних методів розвитку вокально-сценічної майстерності сприяють індивідуальному розвиткові учня, розвитку потенціалу дитини у колективі та формує конструктивну життєву стратегію з орієнтацією на успіх. Розвиток методики сучасного музичного виховання безпосередньо підпорядковується розвитку суспільства, культури, музичного мистецтва, освіти. Методологічну основу методики музичного виховання складає естетика (виховання почуття прекрасного, критерії гарного смаку), музикознавство (теорія музики, аналіз музичних творів), психологія (вікова психологія, темперамент), фізіологія (особливості побудови голосового апарату).

Для методики викладання музики важливим є розвиток суміжних наук, слідкування за процессами та їх вивчення, дає можливість інтегрувати дані та застосувати їх у практиці.

Звісно, що методика викладання музичного мистецтва, як наука, підкоряється закономірностям загальної педогогіки і спирається на дидактичні принципи навчання: доступності, наочності, науковості, стійкості знань, умінь та навичок. В основі методики музичного виховання - активність музичної діяльності, її самостійність, тісний звязок музичного виховання з життям, інтересами дітей.

Але треба зазначити, що завданням виховання сценічних виконавських якостей старшокласників у методиці музичного виховання на перший план все ж таки висувається принципи: єдності художнього і технічного, емоційного і свідомого, і, звісно, єдності розвитку ладового, ритмічного почуття і почуття форми. Вони направлені на розвиток музичних здібностей, інтересу до музики, виховання смаку і музичної культури в цілому.

Розробка методів виховання сценічних виконавських якостей старшокласників пов'язана зі наступними проблемами: взаємозв'язок їх зі змістом музичного виховання, розвитком музичного слуху і голосу, розвитком музичних і творчих здібностей учнів, віковими і індивідуальними особливостями виховання музики, можливостями виховання музики, можливостями різноманітних видів музичної діяльності в розвитку учнів та ін.

Саме тут постає питання теоретичних засад вокального мистецтва, методика якого тісно пов'язана з фізіологією, психологією, акустикою, орфоепією, акторською майстерністю, фоніатрією.

Отже, робота над системою методів виховання сценічних виконавських якостей старшокласників будується на систематичній методиці, яка складається з трьох етапів.

Теорія та тренаж формування практичних вокальних навичок:

1. Голосоутворення (анатомо-морфологічний розвиток системи голосоутворення на фоні росту всього організму дитини);

2. Вправи на функціональне удосконалення центральних відділів мозку, які керують процесом співу та всією системою зворотнього зв'язку «голос-слух»;

3. Вправи на накоплення вокальних навичок (організація вокального дихання, формування природності в звукоутворенні та правильної артикуляції);

4. Вправи на удосконалення звучання (тембру, звуковисотного та динамічного діапазонів, вокального інтонування, рухливості голосу, чіткості дикції), яке розглядається як результат росту голосового апарату з одного боку, та вокальної діяльності з іншого;

5. Вправи на розвиток музичного слуху, і, як особливий вияв його, вокального слуху;

6. Встановлення взаємозв'язку між слуховим сприйняттям звукового образу та відтворенням голосу;

7. Особливості підліткового олосового апарату. Мутація голосу.

Формування навичок виконання творів різних жанрів:

1. Музикознавство. Формування знань специфічних особливостей різних стилів та жанрів сучасної популярної музики;

2. Вправи на оволодіння різними прийомами вокального співу(вібратор, мелізми, скет, гроулінг, шаут та ін..);

3. Удосконалення прийомів різних стилістичних напрямів з урахуванням фізіологічних та виконавських здібностей. Вправи.

Формування навичок сценічного втілення вокального твору популярної сучасної музики:

1. Формування навичок підбору музичного матеріалу. Основні характерні риси сучасних популярних музичних творів, що відповідають виконавському рівню та художньо-естетичному смаку (художня інтерпретація музичного твору);

2. Вправи на формування сценічних навичок (міміка, жест, акторська майстерність, мистецтво подання матеріалу);

3. Вправи на формування навичок виконавця - виступ перед публікою (художній образ, контакт з публікою, месендж).

Теорія та тренаж формування практичних вокальних навичок:

Незнання голосового механізму, невміння володіти їм - головна причина безуспішності багато численних спроб стати вокалістом, «отримати доступ до самого головного почуття, до самої душі слухача, тому що все це обумовлено натуральністю голосу, на якій вже покоїться задушевність, а з нею всі інші приємні якості голосу, найменша штучність у співі позбавляють співака свободи» [23, с. 14]. Відомі вчителі співу (Франц Лампері, Еммануїл Гарчна), що дали світу велику кількість прекрасних співаків, змушували своїх учнів виконувати всілякі труднощі не раніш, ніж ті ретельно вивчать апарат голосу, як музикант перш за все вивчає механізм свого інструменту, а тільки потім вже дозволяли вчитися володіти цим апаратом, тобто виконувати той чи інший звук. Іншими словами, учень, перш ніж почати співати, повинен ніби скласти, зібрати інструмент і тільки тоді можна на ньому грати.

Від уміння гарної зборки голосового інструменту залежить не тільки якість звуку. Школа співу повинна навчити співака взяти від свого голосу найкраще, на що здатен голос. Ця школа повинна бути заснована на логічних даних, які підтверджені наукою школи, вона повинна полегшити роботу співака під час співу, що не може бути досягнено засвоєнням (різних секретів співу) неприродних прийомів, що часто загрожують не тільки втратою голосу, але й загальному стану здоров'я.

В умовах сучасного викладання треба дати поняття будування голосового аппарату, пояснити характер роботи голосових зв'язок при правильному звуці, зосередивши увагу учнів на правильному диханні. Саме тут перед викладачем постає питання систематичної методики навчання співу, яке буде втілюватися у тренажі голосового апарату, і, насамперед, правильного дихання при співі. «Найголовніший друг та найбезпечніший ворог для звуку - це дихання» [38, с. 34].

Вмілий співак визначається за способом збереження та витрачання їм дихання. Співак, який не знає за якими умовами голос буває сильним та дзвінким, завжди старається добути силу голосу за допомогою більшого натиску дихання, а не за допомогою правильної роботи голосового апарату, чим більше він працює, тим більше він перевтомлює свій голос, тим скоріше він його загубить. Співак повинен витрачати тільки таку кількість повітря, яке необхідне для створювання звуку, не більше. Тому більшість причин перевтоми та ранньої втрати голосу, головним чином, заключено в неприродній роботі голосового апарату. Це стосується всього голосового апарату: голосових зв'язок, положення кадику, способу роботи легенів, діафрагми, неправильного використання резонаторів. Неправильна, неприродна робота голосового апарату призводить до швидкої втрати голосу, настільки швидкої, що ще в школі учні втрачають голоси.

«Дихання, що правильно використовується, стає другом, неправильно - ворогом» [38, с. 75].

Голос і є звук, який створюється спеціальними органами, сукупність яких складає голосовий інструмент. Звук взагалі, як і голос, створюється коливаннями твердого тіла чи рідини. Це явище має три основні риси, тобто силу, висоту та тембр. Сила звуку залежить від сили первинного удару та від пружності тіла, що коливається. Дивлячись на кількість коливання його в даний момент, звук отримує більшу чи меншу ступінь висоти. Злиття основного звуку з так названими частковими чи гармонічними звуками та з стороннім шумом (наприклад, тертя смичку та ін..), визначає тембр, який дає можливість розрізняти звуки однієї та тієї ж висоти та визначає їхнє походження. Можна ще додати до визначення звуку ще й четверту рису, тривалість, яка залежить від тривалості первинного імпульсу.

Фізичні та фізіологічні експерименти показали, що голосовий інструмент діє як духові інструменти з трубкою, яка має язичок. Для наочного прикладу - дія кожної з складових частин такого інструменту:

- Роздувальний міх та повітряносна труба, яка утворює струмінь повітря, це і є початок та причина коливання;

- Язичок, коливання якого утворюють звук;

- Тіло, що звучить, або резонатор, який збільшує основний звук за допомогою звуків гармонічних. Коли рухається тверде тіло, чується перш за все власний звук.

Такий приклад будови голосового апарату може наочно показати учням техніку та механіку утворювання звуку, підводячи до пояснень голосового інструменту, в якому розрізняють три головні частини:

- Легені та повітряний сосуд з бронхами, які і є роздувальний міх з повітряносною трубою;

- Голосові зв'язки, подвійні, як язички гобою;

- Глотка з прилеглими западинами, які утворюють резонатор.

Роздивляючись окремо функції кожного з цих органів, ми можемо утворити повну картину теорії створення голосу.

Сила та тривалість звуку цілком та повністю залежить від дихання. Легені з повітряносною трубою та бронхи, відтворюючи дихання, виконують функцію роздувального міху. Дихання складається з двох дій, які безперестану йдуть одне за одним: вдих, який змушує проникати повітря у легені, та видих, який виштовхує його назовні, створюючи струмінь повітря, тобто двигун, який створює коливання голосових зв'язок.

Видих повинен здійснюватися таким чином, щоб давати без утоми та зайвого витрачання сил кількості повітря, необхідного для створювання голосу. Від видиху залежить сила та тривалість звуку. Для тих, хто не вміє зберігати повітря, зменшують дію двигунів, які працюють під час видихання, стає не можливим фразування та протяжність звуку у співі чи декламації. Ця робота, уповільнення у видиху, складає те, що зазвичай має назву опори голосу на одну чи іншу частину грудної порожнини. Однак, найголовніша задача співака повинна бути в тому, щоб як можна менше втомлювати себе під час видиху. Це залежить від того, яким чином було виконаний видих, так як більш менш легко утримати повітря, дивлячись на те, яка частина легенів була наповнена ним. Видих може здійснюватися трьома різними способами: розширюючи легені або в їхньому фундаменті, в той же час стискаючи грудобрюшну перепону, або в середній частині, переміщаючи ребра, або в їхній верхній частині, піднімаючи плечі та ключицю.

Типовим недоліком у підлітків, що не навчалися співу, є поверхневе, неглибоке, з участю верхньої частини грудної клітини, дихання. Зовнішньо це виражається у піднятті плечей. Дітям важко відразу перейти на нижньо-реберне діафрагмне дихання, тому що в цьому віці розвинене саме грудне дихання. Саме тому, на початковому етапі, робота педагога зосереджена на вихованні спокійного вдиху та видиху, розподілі видоху на всю фразу у співі, а також виховання навичок не піднімання плечей.

Під час вдиху треба опускати плечі непомітно, розширяти грудобрюшну перепону та м'язи животу. Вдих повинен бути взятий повільно для того, щоб він повільно витратився під час співу, так як від більшої чи меншої пружності легенів залежить сила та тривалість звуку. Учень узнає, зроблена атака голосу твердим диханням, якщо при забиранні нового вдиху, переходячи до іншого звуку, його голос не змінить відтінку та створить приємне відчуття. Для того щоб переконатися у тому, що дихання прийнято та витрачено за належними правилами, можна провести вправу зі свічкою. Якщо полум'я свічки залишиться непорушним під час творення звуку, внаслідок повільного визволення повітря, його дихання буде абсолютно правильним.

Для того, щоб звук резонував, треба спочатку правильно відтворити його найкращим способом включивши в роботу дихання та горлянку. Опора звуку та змішування регістрів залежать від правильної роботи дихання та горлянки. Горлянка - місце народження висхідного співацького голосу. Гарний резонанс в першу чергу залежить від якісної роботи горлянки. Голосові складини визначають висоту, вибрато, навчальний тембр голосу. Тип голосу зазвичай пов'язаний з особливостями голосових зв'язок.

Завчасно не націлюючи учнів на міць звучання, треба зосередитися на налагодженні роботи горлянки разом з диханням та резонаторами. Впливати на голосову щелину необхідно. Але робити це потрібно опосередковано, тому що, наприклад, ми не можемо керувати серцем, але впливати на його роботу необхідно, шляхом правильної організації побуту з урахуванням певних фізичних навантажень, відпочинку, харчування, за допомагою ліків.

Орієнтуватися на резонаторні відчуття цінно. Але якщо у учнів розрізнені регістри (це типово для починаючих співаків), то спочатку головною задачею викладача є організація правильної роботи горлянки, голосових складин. «Для того щоб «зрити в корінь», співакам бажано, а викладачам треба керувати горлянкою!». [9, с. 16].

Дуже багато залежить від голосової щелини. Треба слідкувати, щоб учні не затискали голосову щілину в верхньому регісторі, не володіючи змішаним звучанням. Зняти напругу горлянки та з'ясувати непевність звучання треба за допомогою вправ на проточне дихання, тим самим позбутися надлишкової замкнотості голосової щілини.

Викладачу необхідно шукати ефективні вокальні методи, які впливають саме на горлянку. Спів на «позіханні» розширює горлянку, тим самим прешкоджаючи зайвому запиранню голосової щілини. Атака звуку (м'яка, придихальна, тверда) дає різне налаштування для голосової щілини. Мікстування синтизує грудний та головний способи роботи голосових складин, активізуючи їхню межеву вібрацію.

У підсвідомій роботі голосового апарату складається основні труднощі розвитку голосу у учнів старших класів. Таємні важелі керування знаходяться у довгій практиці.

Ще в ІХ столітті фізіологи відкрили, що м'язи, включаючи систему дихання, голосові складини та ротогорлянку, діють завдяки тонким процессам саморегуляції. Мозок на рівні підсвідомості посилає співаку сигнали вокально-технічного характеру. Одне з завдань викладача навчити учнів організації саморегуляції голоса свідомо. Зокрема, вибір зручного для голосу репертуару сприяє узгодженню роботи звуковідтворюваних елементів, в тому числі, підпорядкованих свідомістю.

Висхідне положення: голосовий аппарат, як і організм людини, працюючи у взаємозв'язку всіх компонентів, здатен саморегулюватися, якщо йому допомагати. Викладачу потрібно так систематизувати роботу з учнем, щоб всі вправи були направлені на природну саморегуляцію голоса майбутнього співака. Важливим є заняття музикою у атмосфері художньої творчості. Тобто спочатку співати інтуітивно, зрозуміло, що під мудрим контролем педагога! Метод, що спирається на природній саморегуляції, полягає в праці над музичною виразністю у процесі зауважень технічного характеру з боку педагога.

Постійно необхідно звертати увагу на те, що голос новачка керується підсвідомо, і в цьому є небезпека сумбурних навчальних рефлексів. Правильним є такий метод, який організує всі елементи голосотворення в їхній органічній єдності, в їхньому взаємозв'язку. Задача педагога - сприяти природній саморегуляції правильним підбором матеріалу та ситуативними прийомами.

Саморегуляції голосу допомагає:

- збагачення слуху вокальними еталонами;

- художня уява з урахуванням індивідуальності голосу;

- емоційне розкриття образу та адекватна атмосфера занять в вокальному класі;

- вокальність репертуару, його виучуваність;

- грамотне керування педагога-вокаліста;

- регулярність занять;

- сприятлива акустика.

Саморегуляції голосу заважають:

- негативний вокальний фон в побуті;

- нерозуміння співаком своїх голосових можливостей;

- складність та невуученість мелодичного матеріалу;

- помилки педагога;

- поверхневе відношення до художнього образу;

- розчленування вокального процессу в технічних пошуках;

- безпричинна заборона вокальної самостійності.

Зручний для голосу мелодичний матеріал, який не притискає виконавця, дозволяє краще сприймати зауваження педагога. «Мудрий викладач не перевантажує свідомість учня технологією, оскільки в співі зручного матеріалу багато чого вдається само собою: увага загострюється не на труднощах та на виправленні дефектів, а на закріплені позитивних якостей звучання. Запропонований метод базується на позитивній програмі, на заохоченні того, що вдається» [42, с. 25].

Вивільняючи співака від зайвих технічних забот, природна саморегуляція дає простір уяві та почуттям, що значно збільшує ефективність навчального процессу. Навчання перетворюється у захоплення.

У роботі над формуванням вокальних навичок у старшокласників, викладачу треба звернути увагу на проблему необроблених голосів, які мають регістрову побудову, тобто мають неоднакове звучання на різних частинах діапазону. Вокальний регістр - ряд звуків однорідного тембру, який відтворюється однаковою роботою голосових складин. В чоловічому голосі розрізняють два регістри: грудний та головний (фальцетний). В жіночому - три: нижній (грудний), середній (змішаний, медіум, мікстовий), верхній (головний).

В.А. Багадуров у своєму дослідженні говорить, що регістри дитячих голосів однакові з дорослими, тобто «дитячі голоси мають ті ж два регістри грудний та головний (фальцетний) як основні, а іноді щей мікст, тільки фальцет є найбільш раннім звучанням [42, с. 35].Зазвичай робота над сгладженням регістрів необхідна і для дитячих голосів, до того ж у дискантів вона відбувається більш успішно, ніж у альтів. Методи сгладження регістрів тіж самі щоі у дорослих голосів, але якщо головне та міктове звучання у дітей проявлюється легшее та природніше, чим у дорослих, то у педагога є засоби розповсюджити мікстове звучання до природних меж грудного регістра униз. В дитячому співі рекомендується активна (але не форсована) подача звуку; в якості основи повинно бути вибрано високе головне звучання, але разом з тим слід використовувати мікст та грудний регістр, особливо у низьких дитячих голосів, оскільки грудний регістр є природним регістром людського голосу. Звучання дитячого голосу цікаве своїм тембром, який відрізняється своєю дзвінкістю та характерною сріблястістю. Викладачу важливо пам'ятати, що в силу своєї здатності до копіювання, діти можуть перекручувати, спотворювати свій тембр, так, що важко роспізнати дійсний тип голосу. Тому, тільки чуттєво реагуючи та слідкуючи за голосами, педагог повинен розвивати особисті якості дитячого голосу.

Вокальні вправи використовуються для згладжування та змішування регістрів, для призводження голосу до однорідного звучання на всьому діапазоні. Треба звернути увагу, що маються на увазі правильне застосування вправ. Неправильні тривалі тренажі можуть залишити регістри непорушними.

Змішування регістрів здійснюється за допомогою взаємопроникнення, синтизування головного та грудного звучань. Це складний процесс, якому треба приділяти увагу на кожному занятті. Смисл змішування регістрів в тому, що частина головного звучання проникає в область грудного регістру. А грудний тембр частково розповсюджується в межі, що відведені природою для головного звуку. Регістри поєднуються, образуючи змішане звучання.

Якщо злиття головного та грудного тембру здійснюється в достатньому ступені, то межа між регістрами стає майже непомітною або зчезає зовсім. Якщо ж поєднання недостатнє, голос у висхідному русі, наближаючись до перехідних нот, звучить напружено, а перехід з одного регістру в інший наявно розрізняється на слух.

Важлива задача, яка стоїть перед викладачем, у розспівуванні новачка - направити голос у течію змішаного звучання. Завдяки цьому співак в наступній роботі над твором вже по інерції буде притримуватися змішаного звучання, міксту. Якщо зміна регістрових механізмів здійснюється на одному тоні, то при переході з грудного звучання на головне відбувається недостислість та розслаблення голосових складин. Оскільки повільний перехід від одного режиму до іншого можливий тільки у поєднанні двох способів, то при міксті голосові складини не повинні занадто змикатися та бути напруженими, протистоячи тиску дихання. Це дуже суттєво, бо важливим є створення сприятливих умов для голосових складин, тим самим захищаючи їх від зайвого натиску дихання.

Різниця тембру відбувається, головним чином, від маленьких звуків та від числа та сили гармонічних,залежних від форми та якості резонатора, який в голосовому приладі складається з горлянки та близьких да неї западин.

Звучність значно змінюється дивлячись на пружність, розмір, стислість і тому подібних органічних частин, що складають горлянку. Від них і залежать особливі якості голосу, саме тому їх належить уважно вивчати в кожному учні. Дане положення горлянки створює голосну; і це доводиться на прикладі трубки з язичком, зєднання з резонатором, отвір якого, змінений за бажанням, дає голосні «О», «А», «Е», з тембром відкритим та закритим. В закритому тембрі переважає голосна «О», між тим як «А» характеризує тембр відкритий.

Викладачу треба слідкувати за тим, щоб у учня голосові органи діяли таким чином, щоб не було перевтоми для всіх складових частин. Тим самим не наносячи навіть малу шкоду голосовому апарату.

Зловживання яким-небудь тембром, перенавантаження його, крім шкоди голосу, може ще й призвести до хвороби горла типу angina granulare та інш. Надмірне перевантаження голосових зв'язок чи праця, що не співвідносна силі учня, перебільшене стискання, коли завивають, замість співу, переміщення голосу і тому подібне, можуть перевтомити голосові органи.

Ретельно вивчаючи особливості голосового апарату кожного учня, викладач повинен слідкувати за його розвитком, м'яко, але наполегливо слідкуючи за виконанням вправ, які не обхідні для різних мязів, що діють при диханні, за відтворенням голосу, за постановкою горлянки та положенням тіла: все це учень повинен засвоїти, щоб голосовий механізм його співпрацював для відтворення звуків, а не утруднював самий процес. Все це і повинно втілюватися у голосовій гімнастиці, складовими якої є вправи, які викладач підбирає з урахуваннями можливостей та природних даних кожного учня, тому що побудова голосового органа різна у різних людей. «Тільки музичні інструменти можуть бути підпорядковані незмінним законам, але не голосовий орган» [80, с. 65].

Дослідженню вокального слуху присвячена робота В.П.Морозова «Вокальный слух и голос». Даючи визначення поняттю «вокальний слух» В.П.Морозов пише: «Вокальний слух - це, перш за все не тільки слух, але й складне музично-вокальне почуття, яке основане на взаємовідносинах слухових, м'язових, зорових, дотикових…видів чуттєвості».[58, с. 26] Поступово в процесі співу за конкретними м'язовими відчуттями закріплюються певні зорові, слухові та резонаторні відчуття. Основна задача педагога у розвитку слуху у дітей - зробити ці почуття та відчуття свідомими. У мутаційний період підліток вже може вибудовувати не тільки якість інтонації (висока, низька чи нормальна), але й розуміти, які сааме недоліки в роботі голосового аппарату є причиною її порушення. Вокальний слух оцінює динамічний діапазон голосу, нюансировку в процесі виконання вокальних творів, він оцінює тембр співоцького голосу. В вокальній роботі з підлітком необхідно звертатися до відчуттів учнів, задача педагога складається в тому, щоб навчити дітей не тільки слухати, але й чути людський голос, помічаючи різні відтінки, силу, інтонацію, особливості дикції, вокальну позицію, емоційну виразність. Одною з вирішальних умов вокального розвитку дітей в процесі навчання співу є планомірне та послідовне формування вокально- слухових уявлень, що лежать в основі вокального слуху дитини. При відтворенні звуку, слух витоншує висоту, силу, швидкість. Розвиток вокального слуху повинно відбуватися планомірно та систематично, тоді ця навичка, яка набувалася роками, та якою дитина навчилася користуватися, допомагає формуванню професійного співака.

У роботі з старшокласниками, викладачу треба пам'ятати про особливості дитячого віку у перехідний період. Підлітковий вік - це період, коли людський організм росте, розвивається та удосконалюється. Якісні відміни дитячих голосів пов'язані з анатомо-фізіологічними особливостями голосового аппарату та всього організму, який росте. Викладачу потрібно побудувати свою роботу з урахуваннями особливостей формування горлянки, органів діхання, ендокринних залоз у підлітків. В цей період відбувається зміна механізму голосотворення, мутація.

Мутаційний період характеризується більшими чи меншими різкими фізіологічними змінами голосового аппарату (яскраво виражений ріст горлянки та зв'язок, більш різки їхня гіперемія), помітним загальним зростом організму, іноді появою рослинності на обличчі, а також якостями звучання та суб'єктивними незручностями у співі (швидка втомлюваність). Саме в цей час хлопчики, що навчаються співу, можуть співати двома різними голосами - то дитячим, то дорослим.

Викладачу треба знати, що у всіх хлопчиків підліткового віку відбуваються фізіологічні зміни голосового аппарату, повязані з перехідним віком, але постійна робота у вправах голосового органу робить його більш гнучким та пристосованим до нових умов. Саме в цьому причина менш хворобливого та більш швидкого протікання мутації у хлопчиків, які систематично навчалися співу у дитячі роки (особливо у роки, які передували мутації). Практика показує що, хоч у окремих підлітків, що співали систематично та правильно у дитинстві, іноді спостерігається фізіологічно різко виражена мутація (сильно набряклі рожеві зв'язки, краї їхні і ноді нерівні), це або зовсім не заважає, або дуже мало заважає співати.

Зустрічаються заперечування співати у підлітковому віці та залишити голос у спокої на цей період. Але передова практика доводить, що продовжуючи співати у пубертатному періоді (виключаючи період гострого протікання мутації), підлітки не тільки зберігають, але й розвивають свій голос, займаючись у певних умовах, це стосується і вибору певного репертуару, і методів роботи. «У перехідному віці зовсім не бажано, щоб голосові органи знаходилися у стані спокою; розмова та спів за умови помірної напрузі зв'язок необхідні і бажані. Підлітки самі гублять свої голоси більш всього поза школою» [26, с.73].

Важливими є ті обставини. Що всі вокальні навички (артикуляція, дихання, різні способи звуковідтворення), які були придбані у дитячі роки та безперервні вправи, залишаються у формуванні чоловічого голосу, полегшуючи спів у нових умовах. Можна сказати, що мутація як фізіологічне явище (ріст горлянки та зв'язок) обов'язковим є у всіх хлопчиків, але ступінь впливу цих змін на вокальні можливості у прямій залежності від уміння кожного окремого індивідуму пристосуватися до нових фізіологічних умов. Можливість продовжувати співати майже завжди прямо залежить від наявності вокальних навичок, від ступеню вокального тренування.

Ступінь труднощів, які очікують педагога в період мутації у його учнів. В великій мірі залежить від якості роботи з ними, звідси висновок о великому значенні правильного та систематичного вокального виховання.

Питання виховання та розвитку голосу треба роздивлятися у неприливному зв'язку з проблемами вікового розвитку, зі всіма його індивідуальними особливостями, які притаманні кожному періоду росту. Вокальне навантаження повинно відповідати віковим можливостям підлітка. З часом вимоги викладача да учнів можуть розширюватися, тому що звучність голосу посилюється, однак тільки якщо розвиток йде поступово, зберігаючи легкість та дзвінкість звуку.

Формування навичок виконання творів різних жанрів:

Як було вище зазначено, заняття вокалом не повинні бути перевантажені технічними прийомами, старшокласників повинен захоплювати музичний матеріал, для втілення його, викладачу потрібно ретельно дослідити сучасні вокальні прийоми у популярній музиці задля правильної подачі цього матеріалу учням.

У засвоєнні стильових технік вокалісту, який отримав якісну базу, можливо, прийдеться передивитися деякі звичні положення. Але якщо с самого початку, викладач буде орієнтувати учня на майбутню стильову огранку, сучасний популярний музичний матеріал навряд чи призведе і викладача і учня у патову ситуацію.

Засвоєння стильової вокальної техніки - це оволодіння вокальними прийомами по мірі необхідності їх у репертуарних творах, зокрема, піснях популярної сучасної музики.

Прослуховування сучасної популярної музики, дає поняття про характерні прийоми: перехід на високих нотах у легкий фальцетний звук, спів полуголосом (субтоном) нот середніх та низьких, експресивний «вереск», «ричання» на атаці звуку (фрай, гроул), глисандувнання (слайд), вокальний «репет» (белтінг) та ряд інших стильових технік, які і посьогодення розвиваються.

Виконання більшості стильових прийомів, які називають загальним словом «мелізми», вимагають від вокаліста відпрацювання достатньої рухливості голосу. Якою б не була по складності мелодія пісні, вокаліст з гарним почуттям ритму, музичністю та рухливістю голосу завжди може різноманітнити виконання застосуванням ряду, як говорять у вокалі - «опівування» тієї чи іншої ноти, слогу тексту.

У сучасний вокал мелізматика прийшла з афроамериканських музичних стилів. На сучасному музичному просторі жодна пісня не обходиться без цього прийому. Це все можна розробити вправами на короткі да довгі пасажи, наприклад підтяжка до нот. Зазвичай ці пасажі розбавляють в пісні фразу, розспівуючи конкретний слог чи голосний звук в слові. З підтяжки починається слово чи фраза, такий особливий спосіб взяти першу ноти, розспівуючи також першу голосну, або беручи її з маленьким форшлагом, підкатом. Щоб засвоїти мелізматику, в першу чергу необхідно слухати більше пісень у стилях соул, R&B. Під час прослуховування рекомендується відокремлювати окремі фрази-пасажи та співати їх велику кількість раз, в якості вправ, спочатку повільно, а потім поступово прискорюючись.

Художній прийом «drift» (від англ. drift -- дрейфування, повільна течія) або «glissando» (від італ. glissando, від франц. glisser -- ковзати), плавний перехід від одного звуку до іншого. Важлива особливість цього прийому, в його поступовому плавному виконанні через всі ноти. При швидкому виконанні переходу від початкової ноти до кінечної, виникає не глисандо, а стрибок з однієї ноти на іншу. Саме тому вивчення цього прийому дуже важливо починати в повільному темпі. Для початку треба визначити стартову ноту, зручніше всього починати з невисокої, та кінечну. Перехід треба починати на невеликий інтервал, с часом збільшуючи його до кварти, квінти та навіть октави. В прийомі drift використовуються будь-які інтервали, навіть ті, що більше за октаву. У багатьох творах глиссандо виконується перед кульмінаційною нотою фрази, і для того щоб вона зазвучала, вокалісту слід співати прийом голосом на повне звучання, при цьому утримуючи кульмінаційну ноту, і не переходити на фальцет.

Наступний прийом Growl або raspy voice - момент чи епізод, який використовується на початку фрази на «підтяжці», що характерно для шлюзової манери співу. Також він може використовуватися в середені фрази, а деякі виконавці можуть проспівати таким прийомом всю фразу, для досягнення більш емоційного накалу в пісні.

В техниці вивчення raspy voice, фундаментом є опора, при поверхневому неглибокому диханні, виникає великий ризик неправильної роботи зв'язок, їхня перегрузка та пере тискання може призвести до зриву.

Викладач, даючи вправи на вивчення цього прийому, повинен пам'ятати, що звучання growl виникає не в горлянці, не в горловині, за відчуттям він виникає між горлом та носом. При його відтворенні, струм повітря що подається змушує вибрувати мяке піднебіння, носогорлянку, при такому сфокусованому відчутті, при відкритому положенні роту, можна почати спроби відтворення growl, для початку на одному звуці. Для того, щоб звук не перейшов на зв'язки, важливо утримувати відчуття м'якого піднебіння. Після закріплення вже напрацьованого прийому growl, можна починати виконувати його разом з чистим голосом. Для цього треба взяти ноту в зручному регістрі, а потім поступово додавати ричання, яке повинно звучати на тієї ж ноті, де звучить голос.

Засвоєння вокальної техніки наближає виконавця до близького, правильного звучання. Мелізматика має варіативну, імпровізаційну основу. Часто мелізми виконуються на суботні, міксті, на закриті звуки [м], [н], або у закінчені фраз на останній склад слова, що проспівується. Ритміка runs багата та різнобарвна, може включати в собі триолі, шістнадцяті, синкопи та інші складні ритмічні малюнки.

Різні мелізматичні пасажі слугують більшої виразності думки, що закладена в пісні, особистих переживань, почуттів виконавця. Окрім технічного аспекту в їхньому виконанні, в першу чергу, мелізми повинні бути виправданими та переконливими. Бо «мелізматика це художньо-виразний засіб, через який виконавець може розкрити свій внутрішній світ, душевні переживання та донести до слухача смисл пісні та емоційну фарбу, що і є основним в музиці».[3]

Спосіб виконання runs тісно пов'язаний з свободною роботою горлянки. Для того, щоб усі ноти в мелізмі були проспівувані чітко, на кожну ноту горлянка змінює своє положення. Під час співу, важливо, щоб нижня щелепа була розслаблена, саме вона допомагає у виконанні мелізмів. При вільному русі нижньої щелепи горлянка розслабляється та стає рухливою, що сприяє більш легкому та швидкому виконанню цього прийому. Також важливо співати на опорі, тобто на одному повітряному струмі.

На початковому етапі викладач може наполягати на точному знятті пасажів та копіюванні вокальних прийомів, згодом, дотримуватися точності необов'язково, бо сучасна направленість у популярній музиці - це імпровізованість та індивідуальна інтерпретація виконавця.

Існує також ряд вокальних прийомів, що використовуються в екстремальних музичних направленнях. Подавати їх старшокласникам треба обережно, бо голоси підлітків ще мають фізіологічні слабкості, але знати їх необхідно.

Гроулінг або гроул (англ. growling -- «ричання») -- вокальний прийом, який використовується частіше за все у екстремальних стилях (дет-, блек-, треш- и дум-метал, грайндкор, деткор).

Звучання схоже на ричання хижого звіра або на громові раскати. Звук схожий на утробне ричання, що виходить з тулуба звіра. Гроулінг часто використовується у поєднанні з іншими екстремальними звуковими прийомами (scream, guttural, pigscream, squeal).

Для гроулінгу характерний спів на опорі (діафрагмне дихання) та використанні хибних зв'язок при співі. Гроулінг класифікується як низький та високий, «брутальний» (самий низький звук з живота), горловий (поєднання чистого голосу з ричанням, хрипотою).

Скримінг або скрим (англ. screaming -- «вижжання») -- прийом співу, який можна характеризувати як хрипкий крик чи верескливий крик. Використовується в таких музичних стилях, як: блек-метал, грайндкор, дет-метал, металкор, деткор, спид-метал, скримо, емокор. Зазвичай скримінг виконується вокалістами-чоловіками, він відрізняється дуже високою тесситурою.

Скримінг поділяється на грим (англ. grim -- «похмурий», «зловісний») -ближче до гроулу, спокійніший за звичайний скримінг, використовується зазвичай у блек и дарк-металі; та на шрай (к) (нем. Schrei -- «крик») -- звучить як істеричний тягучий вій, нагадуючий вій вовка. Використовується у депресивному блек-металі.

Скрим -- виник як результат змішання хардкорового співу та високого гроулу, типового для шведської школи мелодичного дет-металу, використовується в таких музичних стилях як металкор и емокор, звучить як дуже агресивний крик (харш (англ. harsh -- «хрип»).

Як видно з всього вище зазначеного, вокальний сучасний світ неймовірно різнобічний та багатий. На початку ХХІ століття зявилося стільки різних музичних направлень, жанрів, стилів та підстилів, що іноді не можна з певністю віднести ту чи іншу пісню популярної музики до якоїсь конкретної категорії.

Виходячи з такої інформації, викладачу, перш за все, треба навчити старшокласника різнобічності музичних технік та зорієнтувати його у цьому вирі направлень.

Різні прийоми співу зявлялися не завжди в одному місці, в одній державі чи місцевості. Місце народження вокального стилю чи прийому впливає на його характер та музичний жанр, який характеризує. За специфічними наспівуваннями чи переливами голосу ми можемо зясувати стиль вокалу, тон виконання і сказати як і де народилася ця манера виконання. Вокальні прийоми та їхні техніки відрізняються один від одного не тільки назвою, але також дихальними системами, типовістю для певного виду голосу (жіночого чи чоловічого), стилю чи жанру виконання. Напереконливішим є приклад, на мою думку, репертуару популярного в Україні гурту «Даха браха», який включає в собі стилі та напрями українського народного вокального жанру, але стилізація цілком сучасна.

Завданням музичного педагога - направити учня та коректувати його дії. Говорять, щоб досягнути бажаного, треба захотіти, але для того, щоб дійти до мети, треба ще й прагнути та бути у русі: не можна навчитися співати чи хоча б ознайомитися з дихальними техніками, якщо наполегливо та ретельно не проявляти зусиль у навчанні вокальними премудростями. Для того, щоб вивчити та на непоганому рівні заспівати улюблену пісню, треба проробити колосальну працю над собою.

Оволодіння різновидами вокальних технік та стилів окремо чи в сукупності вимагає чіткої дисципліни, часу, терпіння та якісних тренажів. Для того, щоб володіти вокальною технікою недостатньо просто мати гарний музичний слух - важливо вміти правильно володіти голосовим апаратом. Всі ці знання дуже важливі для кращого засвоєння та розвитку особистого стилістичного смаку, культурного прогресу, покращенню психо-емоційного стану.

Формування навичок сценічного втілення вокального твору популярної сучасної музики:

«Голос… ще не все; співак повинен передати натхнення поета та композитора, …необхідно. Щоб він, крім того, був від природи одарований палким почуттям та піднесеною душею, якостями, які не можна навіяти тому, кому вони не дані» [58, с. 37].

Вікові особливості перехідного періоду старшокласників ставлять перед викладачем серйозну задачу - підбор репертуару, який буде придатний для виконання, особлива складність відбору музичного матеріалу в данному випадку в тому, що формування музичних смаків учнів відбувається часто без організованого та систематичного навчального процессу музичної спеціалізованої школи. Викладач повинен проявити велику гнучкість и разом з тим принциповість у відборі репертуару. Особливо це стосується музичного матеріалу сучасної популярної музики, яка часто далека від еталону і має невелику художню цінність. Робота над творами з текстом ставить перед учнем ще більш складні задачі. Розкриття змісту твору неможливе без гарно розвиненого слуху, почуття ритму та фразировки, тому вихованню цих елементів надається дуже велике значення. Увагу необхідно приділяти роботі над текстом, чіткою та ясною вокальною дикцією, художньою та гарномою вимовою слів, які допомагають донести до слухача точний зміст, ідею твору. Учень повинен навчитися виконувати різні по стилю та характеру твори, вітчизняних та зарубіжних композиторів.

На самому початку навчання виконавські задачі, які стоять перед учнями, повинні бути йому доступні. По мірі удосконалення голосотворення, ці задачі поступово ускладнюються, але впродовж всього навчання вони повинні відповідати можливостям учня. У мутаційний період діапазон підлітка значно скорочується, це означає, що можливості виконання того чи іншого твору теж достатньо обмежені. Викладач повинен з особливою увагою відноситися до відбору репертуару для старшокласників, коли дитина вже оволоділа достатніми знаннями та навичками для виконання більш складного твору, але ані голосові дані, анна вік учня не дозволяють йому виконувати репертуар підвищенного рівня складності. Також зустрічаються в практиці випадки, коли підлітку пропонуються музичні твори не співвідносні віковому цензу, ці твори дитина не може до кінця зрозуміти, а тому і передати усю палітру почуттів, які вкладає автор у свій твір.

Етапи роботи з репертуаром:

1. Визначення мети та задачі. Викладач повинен чітко розцміти для чого він підбирає репертуар. Вид музичної діяльності (процес навчання, концерт, фестиваль або конкурс) визначає вибір репертуару.

2. Робота з літературою, аудіо- та відеозаписами. Це допоможе викладачу осмислити естетику твору та стане ключем до його музично-сценічного втілення.

3. Творче осмислення та адаптація матеріалу. Ящкщо обраний твір у своєму первинному виді не підходить для виконання, викладачу необхідно здійснити його редакцію. Можлива аранжировка, перекладення або обробка для конкретного виконавця (солісту, ансамблю, хору).

4. Знайомство виконавця з: художньо-образним побудуванням; часом його створення; регіональними чи національними особливостями; відомості про автора чи первинного виконавця; умовах, в яких цей твір виконувався; дях, які супроводжували виконання пісні (гра, танець тощо).

5. Знайомство виконавця з музичною мовою твору. Шляхом прослуховування аудіо записів чи «живого» виконання, аналізу почутого та порівняння з раніш вивченим.

6. Розучення літературного та музичного тексту твору.

7. Відпрацювання складностей та нюансів.

8. Вокально-сценічне втілення.

Репертуар це «велике знаряддя у руках грамотного керівника. За допомогою репертуару здійснюється не тільки музична освіта. Правильний вибір репертуару в значному ступені сприяє естетичному, духовно-моральному, патріотичному вихованню особистості». [6]

Викладачу, який працює з дітьми та підлітками, важливо пам'ятати, що репертуар повинен відповідати наступним вимогам:

- мати виховний та освітній характер;

- відповідати віковим особливостям;

- відповідати виконавським можливостям;

- бути високохудожнім;

- бути різнобічним за характером;

- повинен збуджувати цікавість до вокального мистецтва;

- кожна нова пісня повинна допомагати виконавцю у придбанні тих чи інших навичок, їхньому закріпленні.

Відбір музичного матеріалу повинен фундаментуватися на принципі доцільності та раціональності, поступовості та послідовності, співвідносності тематиці заняття, відповідності новим розробкам в області музичної педагогіки.

З якими б складностями вибору та освоєння матеріалу не стикався б викладач, в будь-якому випадку цей прцес творчого пізнання є цікавим та захопливим. Йдучи шляхом пошуку нового та відкриття раніш невідомого не тільки учень, але й викладач розвиваються та отримують необхідний життєвий та творчий досвід знань.

Виконавська культура, як відомо, формується через діяльність. Людська діяльність розгортається у двох сферах - матеріальній та духовній. Сучасна філософія в якості особливого типу діяльності висуває художню діяльність, яка знаходить відбиття у створенні художніх цінностей - творів мистецтва. Художня діяльність може бути творчою (продуктивною) і не творчою (репродуктивною). Під творчою діяльністю розуміємо створення якісно нового інтелектуального продукту, відмінного від відомих зразків. Майстер, який створює твір мистецтва, є творцем, а його діяльність по своїй суті - творча. Копія оригінального твору - приклад репродуктивноїї діяльності. Музичний твір - це особливого роду матеріалізоване звукосполучення є завершеним художнім продуктом.

Для того, щоб стати власне твором мистецтва, цей продукт повинен матеріалізуватися у виконавстві - в цьому полягає специфіка музики, і вокального мистецтва зокрема. Що ж таке виконавська діяльність - вияв творчого чи репродуктивного начала по відношенню до авторського зразка? Як відомо, суть художньої інтерпретації - творчий процес тлумачення музичного твору. Проте в мистецтві інтерпретації завжди присутні елементи репродуктивного (виконавські традиції, технологічні прийоми та ін. ). Очевидно, весь попередній художній досвід виконавця (репродуктивне начало) мобілізується для вирішення творчого завдання - виконавського втілення музичного твору (продуктивне начало). Таким чином, можна зробити висновок, що виконавське мистецтво є вторинною щодо до авторського зразка, відносно самостійною художньою діяльністю, творча суть якої виявляється в кінцевому продукті - інтерпретації.

Художня інтерпретація - це і виконавська діяльність, і її кінцевий результат, що у сукупності являє собою своєрідний процес, що не має прямих аналогій з іншими видами мистецтва. В процесі інтерпретації музичного твору можна виділити чотири основних етапи: виникнення художнього задуму, його формування, реалізація, перевірка та оцінка.