Український кінематограф в контексті премії "Оскар"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого

Інститут екранних мистецтв

Кафедра Кінознавства

Дипломна робота

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»

спеціалізація «Кінознавство»

Український кінематограф в контексті премії «Оскар»

Студента ІV курсу (заочна ф. н.)

Буданова Дениса Вікторовича

Науковий керівник:

Кандидат мистецтвознавства

Новікова Людмила Євгенівна

м. Київ 2017 р.

Зміст

Вступ

1. Премія Академії кінематографічних мистецтв і наук «Оскар»

1.1 Академія кінематографічних мистецтв і наук: Історіографія питання

1.2 Премія «Оскар» та інши відзнаки Академії

1.3 Досягнення неангломовних фільмів і кінематографістів, відзначені Кіноакадемією

2. Український кінематограф і премія «Оскар»

2.1 Досягнення українського кіно в контексті премії «Оскар» Кінематографісти українського походження, відзначені нагородами Кіноакадемії

2.2 Фільми, висунуті Україною на здобуття премії «Оскар» в номінації «Найкращий фільм року іноземною мовою»

2.3 Український національний відбір фільмів на премію «Оскар» і його репрезентація в недійному просторі

Висновки

Список використаних джерел

Додаток

оскар кінематографічний премія

Вступ

Найважливішою особливістю розвитку сучасного суспільства є процес взаємного проникнення культур, який набув загального характеру. Проникнення культур відбувається внаслідок спілкування її представників, тобто в результаті контактів (комунікацій). Розвиток міжкультурного обміну сприяє розвиткові взаєморозуміння між народами, побудові нової глобальної культурної формації. Оскільки авторами тих або інших національних культурних цінностей є конкретні особи, що, як правило, досягли певних висот в обраному ними виді творчості і мають неординарну креативність і талант, то закономірно виникає питання про належну оцінку результатів їх творчості, що має загальнолюдське значення. Питаннями визначення найкращих авторів в тій або іншій сфері культури займаються національні, міжнародні, а також приватні організації, установи і фонди. Загальноприйнятими формами оцінки найкращих авторів творів стали конкурси, фестивалі, премії тощо. За підсумками проведення подібних заходів авторитетні комісії (журі) визначають найкращі досягнення і їхніх авторів, котрим - як заохочення за досягнення - присуджують премії. Якщо зосередитися конкретно на кінематографі, то кінопремії і кінофестивальні покази є не лише способом «обміну», але і видом популяризації. Залежно від рангу, статусу і віку такі кіноогляди привертають увагу не лише професіоналів-дослідників і дистриб'юторів, але і масову громадськість, яка, зрештою, і стає тим самим глядачем, заради якого кіно знімають.

Однією з найстаріших у світі і найзнаменитішою кінопремією є Премія Академії кінематографічних мистецтв і наук - «Оскар». Саме ця нагорода стала справжнім культурним феноменом і мірилом кінодосягнень, незважаючи на безліч інших відзнак і нагород, які існують у кіноіндустрії.

Метою цієї роботи є акумуляція наявних даних про заохочення Академії кінематографічних мистецтв і наук премією «Оскар» неангломовних досягнень на прикладі українського кінематографу, оскільки він безпосередньо (при висуненні національних фільмів) і опосередковано (фільми з долею участі українських кіновиробників і кінематографістів-вихідців з України) вписується в контекст премії.

Об'єктом дослідження є Академія кінематографічних мистецтв і наук та премії, які вона вручає.

Предметом в цій роботі виступає український кінематограф у контексті премій Академії кінематографічних мистецтв і наук.

Методи, використані в роботі: аналіз, класифікація, спостереження, порівняння.

Актуальність роботи полягає в тому, що дослідження цієї проблематики систематизує певні кінематографічні досягнення. У розрізі національного кінематографу участь в конкурсній програмі з подальшим номінуванням і отриманням нагороди піднімає інтерес до національного кіно на світовому рівні, а також сприяє престижу сучасної кінематографії не лише в середовищі кінематографістів, але і в масовій аудиторії. Дослідження цієї тематики майже відсутнє в роботах національних кінознавців. Цією проблематикою займався доцент кафедри зарубіжного театру Санкт-Петербурзької Академії Театрального мистецтва О.Л. Дунаєвський, що видав в Україні дві книги-довідники: в 1997 р. «Премія «Оскар». Претенденти і переможці» (у співавторстві з Д.Г. Генераловим) [11] і в 2006 р. - «Кіно на п'єдесталі. «Оскар» та інші нагороди Америки» [9], які, проте, не порушували теми українського кінематографу. Інформаційні ресурси, присвячені українській участі і висуненню фільмів від України на премію «Оскар», розрізнені, часто мають недостовірні відомості і розміщені в друкованих ЗМІ і мережі Інтернет, не пройшовши акумуляції і систематизації, у тому числі Українським Оскарівським комітетом. Вивчення історії Академії кінематографічних мистецтв і наук, принципів і методів її роботи, а також результативності відбіркових комітетів інших країн, що відправляють свої кінодосягнення на селекцію премію «Оскар», аналіз фільмів-переможців і номінантів дасть змогу раціональніше здійснювати представлення національного фільму на «Оскарі».

Перший розділ роботи присвячений історіографії Академії кінематографічних мистецтв і наук - процесові її створення, основних принципах діяльності, премії «Оскар» та інших аспектів відзнак, заохочень і досягнень кінематографії неангломовної сфери. У другому розділі систематизовано відомості про український кінематограф в контексті премій Академії, у тому числі про досягнення майстрів кіно з України і українського походження, проблеми і можливості вдосконалення відбору і представлення українських фільмів на премії «Оскар», процес і недоліки відбору.

1. Премія академії кінематографічних мистецтв і наук «Оскар»

1.1 Академія кінематографічних мистецтв і наук: Історіографія питання

Академія кінематографічних мистецтв і наук (англ. Academy of Motion Picture Arts and Sciences, A.M.P.A.S.), звана також Кіноакадемія або Академія, є спілкою професіоналів у сфері кіноіндустрії, створена для просування кінематографу. Місія Академії - «зберегти минуле, заохочувати сьогодення й формувати майбутнє» [49] у сфері кінематографії. Академія співпрацює з лідерами кіноіндустрії заради культурного, освітнього й технологічного прогресу; визнає видатні успіхи, відзначаючи їх знаками пошани, включаючи премію «Оскар»; заохочує науково-технічні дослідження, вдосконалення кінотехнологій; представляє погляд авторів кінофільмів; сприяє освітнім діям від професійного співтовариства до громадськості.

Академія була задумана Луїсом Бартом Майєром, главою компанії Metro-Goldwyn-Mayer. Він хотів створити організацію, яка виступала би посередником у професійних суперечках і покращувала б образ індустрії. Ця ідея виникла у Майєра коли він і троє інших студійних агентів впливу - актор Конрад Найджел, режисер Фред Нібло і глава Асоціації кінопродюсерів Фред Бітсон - обговорювали справи кіноіндустрії. Вони також вирішили, що членство в їхній організації має бути відкритим тільки для представників п'яти професійних категорій: акторів, режисерів, сценаристів, операторів і продюсерів. [42,2]

11 січня 1927 року в лос-анджелеському готелі «Амбассадор» Майєр зібрав групу із 35 впливових представників кіноіндустрії на звану вечерю, де оголосив присутнім про своє рішення створити профільну інституцію, яка буде відкрита для людей, котрі зробили вагомий внесок у кінематограф. [9,43-52]

В середині березня 1927 року були обрані офіційні особи нової організації, що носить на той момент назву «Міжнародна академія кінематографічних мистецтв та наук». Її президентом було обрано актора Дуґласа Фербенкса, віце-президентом - Фреда Нібло, скарбником - Майка Сі Леві, а секретарем - Френка Вудса. 4 травня 1927 року влада штату Каліфорнія офіційно зареєструвала Статут Кіноакадемії, присвоївши їй статус некомерційної організації та найменування «Академія кінематографічних мистецтв та наук», виключивши термін «міжнародна». Після проведення кількох неофіційних зустрічей, 11 травня того ж року в бальному залі готелю «Білтмор» в Лос-Анджелесі відбувся банкет, який і вважається першими організаційними зборами Академії. За результатами цього заходу членство в Академії отримали 230 осіб, а першим почесним «академіком» став Томас Едісон.

Академіки-піонери 20 липня 1927 року оприлюднили свою Декларацію: «Академія буде рішуче протистояти будь-яким несправедливим звинуваченням, адресованим їй. Вона буде всіляко сприяти гармонії та солідарності серед своїх членів й об'єднувати всі свої структури. Академія буде сприяти зростанню кіноіндустрії, захищати честь, професійну репутацію та її представників. Вона буде зміцнювати зв'язки між мистецтвом й наукою, сприятиме праці, обопільному обмінові та конструктивним ідеям. Допомогою тому стане заснування нагород за видатні досягнення. Академія буде всіляко розвиватись по сходинках розвитку великої сили та впливу кіноекрана». [10,32]

Спочатку рішення Кіноакадемії мали рекомендаційний характер і з її погляду виявляли лише загальні проблеми кіновиробництва, в основному пов'язані із забезпеченням праці. Через певний час організація віддалилася від участі в арбітражі трудових спорів та переговорів, зосередившись на пропаганді кіно як виду мистецтва.

Так само Кіноакадемія не стала окреслюватись у вузькому колі суто професійних проблем, беручи значну участь у громадському житті, наприклад, збір коштів для Фонду порятунку річки Міссісіпі або запрошення до Голлівуду радянських кінематографістів, серед яких: Сергій Ейзенштейн, Григорій Александров, Любов Орлова. У 1929 році члени Академії в рамках спільного проекту з Університетом Південної Каліфорнії створили першу кіношколу США для навчання кіномистецтва та наук.

У 1928 році Кіноакадемія заснувала спеціалізовану бібліотеку, що нині носить ім'я Марґарет Геррік (бібліотекар з 1936 до 1943 року і виконавчий директор з 1945 до 1971 року). Вже у 1930 році бібліотеку вважали «одною з найповніших колекцій інформації про кінопромисловість». [43,12] В колекції бібліотеки на теперішній час знаходиться понад 32 тис. книг, 80 тис. кіносценаріїв, 300 тис. файлів з вирізками, 35 тис. плакатів, 10 млн. фотографій, 2 400 копій періодичних видань, костюми й різні ескізи, ноти й партитури, рекламо-промоційні матеріали, в тому числі прес-книги й лобістські карти, а також усілякі артефакти. [50]

У 1972 році Академія відкрила Національну кіноінформаційну службу, щоб запропонувати доступ до матеріалів своєї бібліотеки для істориків, студентів та інших осіб за межами Лос-Анджелеса. [50] Зараз оцифрованими матеріалами бібліотеки Академії можна користуватися через мережу Інтернет з будь-якого куточка світу.

У 2003 році Рада керівників Академії заснувала Раду науки й техніки, яка покликана сприяти відновленню ролі Академії як загальногалузевого центру технологічних ініціатив кіноіндустрії. [50]

Свою діяльність Академія провадить у Лос-Анджелесі через Штаб-квартиру, розташовану за адресою: бульвар Вілшир, 8949, Беверлі-Гілс, штат Каліфорнія. Також в розпорядженні організації є : кінотеатр імені Семюеля Ґолдвіна, що вміщає 1012 глядачів й пристосований для показу фільмів з максимальною технічною точністю (кінотеатр використовують для проведення показів для членів Кіноакадемії та інших офіційних заходів); Малий театр Кіноакадемії (на 67 місць); Центр кінематографічних досліджень імені Мері Пікфорд (в ньому розміщені декілька відділень Кіноакадемії, кіноархів, науково-технічна рада, керівництво програм, грантів і стипендій «Nicholl Fellowship» та Лінвуд Данн театр); Центр кінематографічного дослідження імені Дуґласа Фербенкса (саме тут розміщена бібліотека імені Марґарет Геррік). На теперішній час йде будівництво Музею Кіноакадемії, який займатиме площу 26942 мІ і складатиметься з галерей, виставкових залів, навчальних майданчиків і спеціальних залів для організацій заходів.

Кіноакадемія ніколи не розголошувала точну кількість своїх членів та їх поіменний список. У своїх офіційних прес-релізах вона вказує лише приблизну кількість; так, на 2017 рік це «більше ніж 7 000» осіб [49], з них право голосу для премії «Оскар» мають 6 687 осіб. [55] Оголошують тільки новообраних академіків. Так, в 2016 році до Кіноакадемії приєдналися 683 члени, з них 28 оскарівських лауреатів, 283 представникіи неамериканської кіноіндустрії. [50]

На теперішній час Академія та її члени розділені на 17 основних професійних відділів (гілок за професійною ознакою): актори; режисери кастинґу; художники-костюмери; оператори; дизайнери (художники-постановники та декоратори); режисери; документалісти; керівники кіновиробництва; монтажери; гримери та стилісти; музиканти; продюсери; фахівці зі зв'язків із громадськістю; творці короткометражних фільмів і повнометражної анімації; звукорежисери; фахівці з візуальних ефектів; сценаристи. Ті ж, хто в силу професійної або творчої діяльності не потрапляє до жодної із зазначених категорій, утворюють дві окремі групи: «членство в цілому» (науково-технічні розробники; керівники постпродукції; каскадери) й «асоційовані члени» (представники кіноагентств; представники дистрибуції кінофільмів; особи, які «служили ідеалам Академії» та інші). До особливих привілеїв основних відділів відносять тих, кому надано право формувати Раду керівників (їх ще називають Радою Губернаторів) при Академії та бути в неї обраним. [50] Для участі в голосуванні стосовно премії «Оскар» існує додаткова градація на «просте», «довічне» й «асоціативне» членство (відрізняється від асоціативного членства в розрізі відділів) - перші дві категорії беруть участь у всіх сферах Кіноакадемії (управління; голосування щодо нагородженнях), третя категорія має лише статус академіка без права голосування, але з правом брати участь у просвітницьких заходах.

Кожен академік може бути представником лише одного відділення. Стати членом Кіноакадемії можливо лише за спеціальним запрошенням за наявності рекомендацій від не менше двох діючих академіків тієї ж галузі, що й кандидат, при цьому не має значення громадянство, стать, раса та інша належність до будь-якої соціальної групи, крім професійних і творчих якостей, досягнень, які затверджені кожним відділом спеціальним статутом. Автоматично на членство розглядають номінантів та лауреатів премій Академії, їм не потрібно рекомендації від колег з відділу. Увагу під час вибору можуть приділяти наявності в послужному списку премій, нагород на кінофестивалях класу «А» або інших почесних нагород, присуджених за видатний особистий внесок у кінематограф, а також щоб картина, в створенні якої брав участь той чи інший кінематографіст, відповідала високим художнім стандартам, які запровадженні Кіноакадемією, або за певний трудовий стаж. Матеріали щодо кожного кандидата розглядають у спеціальному організаційному департаменті Академії, а той в свою чергу передає їх виконавчим комітетам відділів для узгодження. У разі успішного схвалення від професійної гілки остаточне рішення про запрошення нового члена приймає Рада керівників. Подібна процедура відбувається щорічно, зазвичай навесні.

У 2012 році видання Los Angeles Times провело дослідження, у результаті якого з'ясувало статистичний склад Кіноакадемії: 94% білі за расовим походженням; 77% чоловіки; 86% у віці 50 років або старше; середній вік 62 роки; третина членів - це лауреати або номінанти премії «Оскар». [36]

З 2016 року, після звинувачень у расизмі, гендерній несправедливості та ігноруванні гостросоціальних проблем, Кіноакадемія переглянула правила прийому до своїх лав і привілеї для академіків. Тепер статус членів Кіноакадемії буде переглядатися кожні 10 років; ті, хто активно брав участь у справах кіноіндустрії, будуть отримувати повноцінні привілеї протягом наступних 10 років. Тим членам, які отримали це право продовж трьох десятирічних термінів або номінувалися на «Оскар» чи були ним нагороджені, надається статус «довічного членства». На практиці це виглядає так: «член Академії, який вступив у її ряди в 1980 році, міг вписатися в квоту трьох десятиліть, попрацювавши в кіно всього 3 рази за 12 років - в 1989, потім у 90-ті та в 2001 році. «Активна участь в справах кіноіндустрії» не передбачає обов'язкової наявності імені в титрах, а лише те, що член Кіноакадемії так чи інакше був залучений до процесу кіновиробництва». [12] За заявою Кіноакадемії реорганізаційний процес дозволить вже до 2020 року подвоїти число жінок і представників різних меншин. [40]

Корпоративне управління та загальну політику Академії здійснює Рада керівників, що складається з представників усіх 17 відділів, по три людини від кожного. Губернаторів обирають члени Кіноакадемії на трирічний термін, але не більше трьох термінів поспіль, з можливістю потім зробити перерву на один термін. Керівництво Ради керівників обирає сама Рада на один рік. Так само проходить спеціальне голосування на посади Президента Кіноакадемії, Першого віце-президента, трьох віце-президентів, скарбника і секретаря; вони можуть бути на посаді до чотирьох однорічних термінів. Окремо Рада керівників вибирає генерального директора з адміністративної діяльності.

На даний момент президентами Кіноакадемії побувало 35 осіб. Останнім нині чинним президентом залишається Шеріл Бун Айзекс [50], перша афроамериканська жінка-президент Кіноакадемії, котра вперше зайняла цей пост у 2013 році. Президентами Кіноакадемії в різний час були такі видатні кінематографісти, як: Френк Капра, Джордж Стівенс, Ґреґорі Пек, Роберт Вайз, Карл Молден, Артур Гіллер. Найбільш незвичайним президентством можна вважати двомісячне перебування на посаді президента актриси Бетт Девіс: ініціативи, запропоновані нею, зіткнулися в конфлікті інтересів членів правління, після чого Девіс взяла самовідвід і покинула пост, назвавши причиною цього «небажання служити інтересам кіномагнатів». [10,50]

Але, попри величезну кількість проведених заходів, серед яких кінопокази, виставки, круглі столи, науково-технічні дослідження, благодійна діяльність та інше, все це затьмарюється кінонагородами Кіноакадемії, якими вона щорічно заохочує досягнення кінематографістів.

Як організація професіоналів на громадських засадах, метою якої є просування кінематографу, Академія кінематографічних мистецтв і наук стала зразковою установою у сфері кінематографу не лише у США, але і за їх межами. Це одна з найбільш шанованих і впливових кіноінституцій. Пізніше більшість національних кіноспілок світу засновували аналогічні організації. На сьогодні окрім американської Кіноакадемії найбільш відомими є Британська академія кіно і телевізійних мистецтв (BAFTA), утворена в 1947 році, і Європейська кіноакадемія (EFA), заснована в 1988 р. У лютому 2017 року в Україні створена Українська Кіноакадемія, метою якої є популяризація українського кіно в Україні і за її межами, а також вручення кінонагород «Золота дзиґа», які присуджують за професійні досягнення в розвиткові українського кінематографу на кшталт премії «Оскар».

1.2 Премія «Оскар» та інших відзнаки Академії

Невдовзі після заснування Академія провела свої перші організаційні збори, в тому ж таки готелі «Білтмор»; її члени обговорювали цілі організації, одна з яких полягала у вшануванні видатних успіхів у всіх сферах кіновиробництва. Так був створений спеціальний комітет, який відповідав за «нагород за заслуги». Першими його членами стали Річард Бартелмесс, Генрі Кінґ, Сід Ґрауман, Бесс Мередіт, Седрік Ґіббонс, Стюарт Блектон і Девід Ворк Ґриффіт. [10,63]

У травні 1928 року, після довгих дискусій, вирішено питання про структуру та презентацію нагород. В липні 1928 року Рада директорів Академії затвердила список із 12 категорій «за видатні заслуги визначного характеру», систему голосування, процес висунення та відбору. Заохочувати преміями вирішено з таких категорій: «Найбільш видатна продукція»; «Досягнення актора»; «Досягнення актриси»; «Досягнення в режисурі драми»; «Досягнення в режисурі комедії»; «Досягнення в кінозйомці»; «Досягнення художника-постановника»; «Досягнення в інженерних ефектах»; «Досягнення у створенні оригінального сюжету»; «Досягнення у створенні сценарію-екранізації»; «Досягнення у створенні тексту титрів»; «Найбільш художня або унікальна продукція». Перші нагороди розігрувалися для фільмів, знятих між 1 серпня 1927 року та 31 липня 1928 року, а щоб уникнути непорозумінь, Кіноакадемія надсилала кіностудіями спеціальний реєстраційний лист. 15 серпня 1928 року групи суддів, сформовані з представників кожного з професійних відділів, розпочали обговорення десяти досягнень (у всіх категоріях, за винятком першої та останньої). Пізніше створено Центральну раду суддів, до якої ввійшло по одному члену від кожного відділу. Вона, власне, приймала рішення щодо переможців. Через шість місяців, 15 лютого 1929 року, в пресі названо імена переможців, самі ж нагороди були урочисто вручені 16 травня. [10,64]

Одночасно з питанням про контекст преміювання вирішували й те, чим будуть нагороджувати саме ті найвидатніші досягнення. Художній керівник MGM Седрік Ґіббонс, обраний головою «нагородного комітету», представив концепцію майбутньої премії - фігуру лицаря, який тримає в схрещених на грудях руках великий меч вістрям вниз і стоїть на постаменті, верхня частина якого виконана у вигляді котушки з кіноплівки. За задумом Ґіббонса, меч символізував захист добробуту і просування кінопромисловості, а котушка плівки, що має 5 «спиць», уособлювала кожен із профільних відділів Академії. Дизайн було прийнято радою директорів, і в листопаді 1927 року ескіз прикрасив обкладинку презентаційного журналу Академії. На початку 1928 Ґіббонс обрав скульптора Джорджа Стенлі, якому зробив замовлення на об'ємний глиняний зразок. Разом вони обговорили концепцію проекту, після чого Стенлі створив кілька варіантів, з яких Ґіббонс вибрав найбільш вподобаний. В офіційних прес-релізах Академії повідомлялося, що при створенні статуетки не використовували натурщиків або ескізів [49], деякі джерела, навпаки, запевняють, що прототипом став мексиканський кінорежисер, актор і сценарист Еміліо Фернандес [34]. За глиняним зразком Стенлі форму відлив Алекс Сміт. [10,64]

Статуетка «Оскар» заввишки сягає 33,5 сантиметра (13Ѕ дюйма), а за діаметром постаменту - відповідно 13,33 сантиметра (5ј дюйма) та важить приблизно 3-4 кілограми (8Ѕ фунта). Дизайн статуетки істотно не змінювався від її оригінальної концепції, окрім розміру основи-постаменту: з 1945 року він став вищим. 15 перших статуеток були виконані з бронзи та з використанням позолоти. Потім їх стали виготовляти з покритого 24-каратним золотом «Британія» (сплав білого кольору, що складається головним чином з олова та сурми). Під час Другої світової війни замість металевих статуеток протягом трьох років використовували гіпсові, позаяк метал був необхідний для військових цілей; після закінчення військових дій усі гіпсові фігури обміняні на позолочені металеві. [50] Із 1928 до 1945 року п'єдестал виготовляли з бельгійського чорного мармуру, а згодом - з металу. Із заснування премії статуетки виготовляла фірма C.W. Shumway & Sons Foundry в Іллінойсі, а в період із 1983 до 2015 року - R.S. Owens & Company в Чикаго. З 2016 року Академія вирішила застосовувати в основі статуетки бронзу, яку виробляє Polich Tallix Fine Art Foundry у Нью-Йорку, а виробничий контракт на виконання укладено з Epner Technology. З огляду на трудомісткий процес гальванізації під час покриття трофея позолотою, на створення партії із 50 штук потрібно три місяці. [35] [50] Починаючи з 1949 року, кожна нагорода має порядковий номер і бере відлік із №501. З урахуванням академічних нагород церемонії 2017 року, за увесь час було вручено 3048 статуеток «Оскар». [50]

Офіційна назва призу - «Нагорода Академії за заслуги» (Асаdemy Award of Merit), але друга, і найпоширеніша - премія «Оскар». Офіційна назва «©Academy of Motion Picture Arts and Sciences®» і абревіатура «© A.M.P.A.S.®» є зареєстрованими товарними знаками. Так само Академія зареєструвала свої нагороди як товарний знак (2 вересня 1941 року), їх найменування і згадки («OSCAR®», «OSCARS®», «ACADEMY AWARD®», «ACADEMY AWARDS®», «OSCAR NIGHT®») і є носієм авторських прав на них. [50] В епоху цифрових технологій та розвитку соціальних медіа на кшталт Facebook, Instagram, Twitter, Tumblr організація пройшла верифікацію як «Академія» (The Academy) з використанням комерційного «at» (@) і відповідних хештеґів (#) власного найменування, премії «Оскар» та її похідних.

Назва премії - «Оскар» - офіційно використовується Академією з 1939 року. Однак, у пресі перша згадка саме цієї назви датується 1934 роком, коли голлівудський оглядач Сідні Скольський виніс її в заголовок своєї статті. Першим на церемонії нагородження озвучив назву премії як «Оскар» Волт Дісней, зробивши це під час свого виступу в 1934 році. Згідно з усталеною традицією, яку підтримує і сама Академія, назву придумала бібліотекар Марґарет Геррік, вигукнувши: «Це ж викапаний мій дядечко Оскар!» [49] Як альтернативну «легенду» запропоновано авторство актриси Бетт Девіс, котра стверджувала, що саме вона назвала приз на честь свого першого чоловіка Гермона Оскара Нельсона-молодшого. [10,65]

Саме статуеткою «Оскара» Академія відзначає за ті чи інші досягнення, а також іншими нагородами, де присутнє графічне зображення знаменитого трофея, крім кількох винятків. Хоча в історії Академії були спеціальні нагороди, які своєю формою підкреслювали унікальність нагороджуваного: мініатюрні «Оскари» для дітей-акторів, дерев'яний усміхнений «Оскар» для коміка Едґара Берґена або одна велика статуетка «Оскара» і сім мініатюрних її копій для Волта Діснея.

Основне нагородження «Оскаром» із першого дня заснування премії відбувається в якості конкурентоспроможного конкурсу в різних кінематографічних категоріях-номінаціях, які відзначають «видатні досягнення». Кількість категорій, в яких розігрується «Оскар», змінювалася з роками і була пов'язана з розвитком кінотехнологій та потреби у вшануванні цих досягнень. У найпершому сезоні 1928/29 роках вручено 7 нагород, а в сезоні 2016 року (церемонія 2017 року) «Оскар» розіграний за 24 категоріями.

На даний момент у правилах Академії вказано 25 конкурсних категорій, хоч для деяких із них є застереження: якщо в конкурсний проміжок кандидатів на нагороду буде недостатньо відповідно до встановленої квоти, премії в цій номінації не вручатимуть.

Нагородження може відбуватися в таких категоріях (станом на 2017 рік):

- акторські досягнення: виконання актором головної ролі (Performance by an actor in a leading role), виконання актрисою головної ролі (Performance by an actress in a leading role), виконання актором ролі другого плану (Performance by an actor in a supporting role) і виконання актрисою ролі другого плану (Performance by an actress in a supporting role);

- найкращий повнометражний анімаційний фільм року (Best animated feature film of the year);

- досягнення оператора (Achievement in cinematography);

- досягнення в дизайні костюмів (Achievement in costume design);

- досягнення в режисурі (Achievement in directing);

- документалістика: найкращий документальний фільм (Best documentary feature) і найкращий документальний короткий метр (Best documentary short subject);

- досягнення в монтажі (Achievement in film editing);

- найкращий фільм року іноземною мовою (Best foreign language film of the year);

- досягнення в гримі та зачісках (Achievement in makeup and hairstyling);

- досягнення в музиці, написаній для фільму (Achievements in music written for motion pictures), які нагороджуються за трьома напрямками: оригінальний музичний супровід (Original score), оригінальна пісня (Original song) і оригінальний мюзикл (Original musical) (для останньої категорії якраз і діють квоти, в зв'язку з чим премії в ній поки ще не вручали);

- найкращий фільм року (Best motion picture of the year);

- досягнення виробничого дизайну (Achievement in production design), де спільно з художником-постановником відзначають декоратора-постановника;

- короткий метр: найкращий анімаційний короткометражний фільм (Best animated short film) і найкращий ігровий короткометражний фільм (Best live action short film);

- досягнення в галузі монтажу звуку (Achievement in sound editing);

- досягнення в галузі запису звуку (Achievement in sound mixing)

- досягнення в галузі візуальних ефектів (Achievement in visual effects);

- написання сценарію: адаптований сценарій (Adapted screenplay) і оригінальний сценарій (Original screenplay). [56]

Кількість і назва номінацій, кваліфікаційні вимоги до фільмів і реципієнтів нагороди, процедурні питання та багато іншого щорічно затверджує Академія: це є в переліку правил для кожної щорічної церемонії вручення премії «Оскар».

Якщо деякі категорії змінювались відповідно до розвитку кінематографу, то нові категорії Академія вводить вкрай рідко (наприклад, категорія повнометражної анімації, введена в 2001 році), але деякі ініціативи постійно відкидають, наприклад, присудження премії за досягнення режисерів кастингу, роботу каскадерів, дизайн титрів, озвучення (гра акторів за кадром, наприклад, в анімаційних стрічках) або акторів, що працюють в техніці «захоплення руху».

Для більшості категорій діють однакові правила в частині відбору: фільми, що мали семиденний комерційний прокат в окрузі Лос-Анджелес, за умови, що продюсери чи правовласники подали до Академії відповідні заявки й необхідні матеріали, які вносять до зведеного списку під назвою «Лист нагадувань» (Reminder list), де вказано найменування фільму та не більше 10 основних акторів, і стільки ж актрис. Після цього даний список розглядають у профільних відділах і, відповідно до внутрішніх правил та кваліфікаційних вимог для кожної кінематографічної галузі, відбувається процес формування номінантів. У деяких випадках формують проміжні списки з претендентами - «лонг-листи» («лист нагадувань» є одним з видів «лонг-листа») та «шорт-листи». У всіх випадках процес відбору номінантів відбувається індивідуальним таємним голосування членами профільних гілок. Після оголошення офіційних номінантів усі академіки голосують за загальним номінаційним списком, за винятком окремих категорій, де діють обмеження у вигляді обов'язку переглянути претендентів-номінантів. В теорії можливий варіант, що академік може навіть не бачити номінованих фільмів, але має право голосу, - саме цей аспект неодноразово був предметом критики. Хоч Академія завжди нагадує своїм членам, що краще утриматися під час голосування в категоріях, де вони не ознайомлені з претендентами або незнайомі з технічною специфікою номінації. На прикладі процес голосування виглядає так: для вибору номінантів костюмери голосують за костюмерів, оператори за операторів, під час фінального голосування після оголошення офіційних номінантів кожен академік, який має право голосу, може проголосувати у всіх представлених номінаціях. Підрахунком голосів на всіх стадіях займається аудиторська компанія PricewaterhouseCoopers, з якою Академія співпрацює, починаючи з 1934 року. [50] У категоріях документалістики й короткометражних робіт процес відбору претендентів на початковому етапі складніший і суворіший, а право фінального голосу мають лише ті члени Академії, які подивилися всі представлені фільми. Також своя специфіка у відборі та розгляді претендентів існує в категорії «Найкращий фільм року іноземною мовою».

Окрім конкурсної програми є ряд нагород, що мають статус нагороди Академії, хоч це не завжди статуетка «Оскар».

Премія за особливі досягнення (Special Achievement Award) [50] зазвичай має вигляд статуетки «Оскар», хоч може мати будь-який інший вигляд за рішенням Академії. Її вручають за досягнення, для яких не існує окремих категорій, або для яких не було постійної щорічної категорії, як-от нагороди за «найкращі візуальні ефекти» та «найкращий монтаж звукових ефектів» свого часу. Премія нерегулярна: її востаннє вручали в 1996 році Джонові Лассетеру за створення першого повнометражного комп'ютерного мультфільму «Історія іграшок» (Toy Story; 1995) [50].

З 2009 року в окремий блок нагород виділений зі своєю власною церемонією, званою нагородженням Губернаторів: Нагорода імені Джина Гершолта, Пам'ятна нагорода імені Ірвінґа Тальберґа і Почесна нагорода Академії за видатні заслуги в кінематографі.

Нагородою імені Джина Гершолта (Jean Hersholt Humanitarian Award) [50] Академія відзначає кінематографістів за видатний індивідуальний внесок у справу гуманізму. Нагорода отримала свою назву на честь кіноактора Джина Гершолта, який протягом 18 років був президентом благодійної організації і протягом 4 років президентом Академії кінематографічних мистецтв і наук. Вперше вручена в 1957 році. Сама ж нагорода є статуеткою «Оскар».

Почесна нагорода Академії за видатні заслуги в кінематографі (The Academy Honorary Award) [50], більш відома як «Почесний «Оскар». Даний вид заохочення також у вигляді статуетки «Оскар» дають за екстраординарні прижиттєві досягнення, внесок у кіномистецтво або бездоганне служіння Академії.

Пам'ятну нагороду імені Ірвінґа Тальберґа (Irving G. Thalberg Memorial Award) [50] вручають за видатний продюсерський внесок у розвиток кіновиробництва. Премія названа на честь Ірвінґа Тальберґа, легендарного керівника виробничого відділу компанії Metro-Goldwyn-Mayer. Нагорода являє собою бронзовий бюст Тальберґа, встановлений на чорному постаменті з мармуру. Її заснувала Кіноакадемія в 1937 році (наступного року після смерті Тальберґа); вручають премію нерегулярно і вкрай рідко, що підкреслює її статус поряд із оскарівською статуеткою.

Рішення про вручення приймає Рада керівників Академії після відповідного голосування.

Існує також низка науково-технічних нагород (The Scientific and Technical Special Awards) [50], де відбувається окрема церемонія нагородження, а рішення про нагородження приймає спеціальний комітет Академії, відповідальний за науково-технічний сектор із залученням голови Комітету з нагород і заходів і п'яти членів Академії, котрих обирає Президент. Досягнення подібного виду раніше були розділені на три класи, але згодом замінені на градацію: Науково-інженерні досягнення, Технічні досягнення і Спеціальні подячні нагороди. Як відзнаку лауреатам вручають пам'ятну табличку із зображенням «Оскара», раніше таким в такий самий спосіб вручали почесні грамоти. Реципієнтами пам'ятної таблички можуть бути навіть організації, наприклад, на останній церемонії серед лауреатів були компанії Panavision і Sony - за створення нових цифрових камер.

Нагороду імені Ґордона Соєра (Gordon E. Sawyer Award) [50] названу на честь відомого звукорежисера, триразового лауреата премії «Оскар», вручають інженерам-винахідникам, які за допомогою різних технологічних розробок в галузі розвитку й удосконалення кінотехніки зробили свій внесок у зміцнення авторитету світового кінематографа; вона має вигляд статуетки «Оскар».

Нагорода імені Джонна А. Боннера (John A. Bonner Award) [50] названа на честь звукоінженера, який обіймав кілька років посаду голови відділу звукорежисерів Академії, являє собою круглу золоту медаль із зображенням силуету премії «Оскар» на спеціальному постаменті. Її вручають як визнання екстраординарних заслуг у кінопромисловості в галузі технічних досягнень.

Головна відмінність усіх нагород з неосновного конкурсу - вони в обов'язковому порядку мають дослівну вказівку, за які саме заслуги й досягнення були вручені, в той час як конкурсний «Оскар» носить вказівку лаконічних відомостей: назву номінації, фільму і реципієнта.

Крім встановлених нагород Академія не виключає непостійне вшанування будь-яких досягнень і в будь-якій формі, визначених Радою керівників у кожному конкретному випадку.

Ще одним видом нагородження є «студентський «Оскар» (Student Academy Awards) [50]. У 1973 році для підтримки кінорежисерів зі спеціальних коледжів і університетів, які не мають великого досвіду, Академія заснувала систему грантової підтримки, одночасно з врученням спеціальних нагород у вигляді куба і вписаної в нього медалі, із зображенням оскарівського силуету, трьох рангів - золотою, срібною та бронзовою. Залежно від категорії медалі, у якій переміг студент, він отримує грошовий грант. Зараз нагороду вручають у 7 категоріях: 4 серед національних кіношкіл в розділах анімації, документалістики, ігрових та альтернативних фільмів і 3 інтернаціональних категорії - анімація, документалістика та ігровий фільм. Однією з істотних переваг цієї нагороди є те, що її переможці отримують автоматичну кваліфікацію в основний оскарівський конкурс для короткометражних фільмів, в тому числі документальних. Участь в інтернаціональному конкурсі може брати тільки студент одного з навчальних закладів, визнаних асоціацією CILECT (The International Association of Film and Television Schools). У різний час лауреатами студентської нагороди ставали: один із засновників студії Pixar Джон Лассетер і одна з її ключових фігур Піт Доктер, творець серіалу «Південний парк» (South Park; 1997) Трей Паркер, постановник цілого ряду знакових картин Роберт Земекіс, а також Спайк Лі та Кері Фукунаґа [50].

З 1986 року в Академії існує підтримка сценаристів-початківців під назвою «Nicholl Fellowships in Screenwriting» [50]. Саму програму запропонувала в 1985 році Джі Ніколл, вдова сценариста Дона Ніколла, яку підтримали продюсер Джуліан Блауштейн та правління Академіїї. Спочатку під програму підпадали лише студенти каліфорнійських кіношкіл, а з 1989 року програма охоплювала всю територію США. На даний момент грант, який надається переможцеві, становить 35 000 $ кожному з 5 фіналістів. Кваліфікаційними вимогами є: сценарій написаний у оригіналі англійською мовою і не мусить бути перекладом або адаптацією, сам сценарист не повинен заробляти за свою працю понад 25 000 $, також здобувач зобов'язаний заплатити членський внесок (сума в межах від 40 до 100 $). До того ж сценаристам-переможцям програми надають право на участь у спеціальних семінарах і відвідування заходів Академії, що проходять в кінці року. Перший раунд відбору кандидатів і чвертьфінал проводять фахівці кінопромисловості, але не члени Академії; півфіналістів оцінюють члени Кіноакадемії, фінал оцінюють судді з комітету програми. [50]

Таким чином, Академія вручає не лише премію «Оскар» за видатні досягнення за підсумками року на конкурсній основі, але й інші відзнаки, які за престижності йому не поступаються, від чого в пресі і інших джерелах їх так само називають «Оскаром» (наприклад, «студентський «Оскар» або «технічний «Оскар»). Заохочення Академії у неконкурсному порядку забезпечують заохочення кінематографістів-початківців, служителів ідеалів Академії і гуманізму, видатних кіномитців і науково-технічних розробників зі всього світу, серед яких були також українці.

1.3 Досягнення неангломовних фільмів і кінематографістів, відзначені Кіноакадемією

Попри те, що Академія свого часу відкинула приставку «міжнародна», її принципи та правила відбору для нагороджень не зачиняли дверей перед фільмами іноземного виробництва. Сучасні правила Академії визначають, що будь-який повнометражний фільм, відповідний технічним регламентним вимогам і який виходив в комерційний прокат протягом 7-ми днів за певний календарний рік на території Лос-Анджелеса, має право бути представленим в основних номінаціях премії «Оскар». Природно, для потрапляння в «лист нагадувань» (щорічний список із зазначенням назвою фільмів і акторів) фільм повинен бути заявлений продюсерами або дистриб'юторами-правовласниками з необхідним переліком документів і матеріалів. Також є правило щодо наявності супроводу англійськими субтитрами фільмів з діалогами неанглійською мовою. Для категорій документальних і короткометражних фільмів, а також «найкращого фільму року іноземною мовою» встановлюють окремі специфічні правила.

З огляду на те, що Голлівуд, як і країна, в якій він розташований, - один великий «плавильний котел», а його становлення взагалі зобов'язане емігрантам, то не дивно, що й перші нагороди отримали іноземці. На першої церемонії вручення премій Академії , що відбулася 1929 року, за виконання головної чоловічої ролі був відзначений німецький актор (австрійський підданий і швейцарець за походженням) Еміль Янніґс, хоч і за виконання в голлівудських фільмах «Останній наказ» (The Last Command; 1927) і «Дорога, якою йдуть усі» (The Way of All Flesh; 1927). [50] З того часу «виписані» в Голлівуд іноземці раз за разом присутні в тій чи іншій номінації, не кажучи вже про іноземців за походженням, котрі є американськими громадянами.

Перший повністю неангломовний фільм, який потрапив до основного конкурсу, з'явився на п'ятій церемонії вручення академічних нагород за підсумками 1931-32 років - французький фільм режисера Рене Клера «Свободу нам!» (А nous la libertй; 1931) - і отримав номінацію за досягнення в галузі виробничого дизайну [50]. Другим став знову «виходець» з Франції. За підсумками 1938 року в число претендентів за звання найкращого фільму року потрапила кінострічка «Велика ілюзія» (La grande illusion; 1937) режисера Жана Ренуара [50].

Офіційна статистика Академії (за станом на 2017 рік) стверджує, що номінантами премії «Оскар» було 186 неангломовних повнометражних фільмів [50]. Хоч під неангломовними Кіноакадемія має на увазі навіть американську кінопродукцію, прикладом чого можуть служити кінострічки Мела Ґібсона "Страсті Христові" (The Passion of the Christ; 2004) і «Апокаліпто» (Apocalypto; 2006), діалоги яких звучать на давно не існуючих мовах, фільм Клінта Іствуда «Листи з Іодзіми» (Letters from Iwo Jima; 2006) з японським діалоговим рядом, або копродукція США і Франції на зразок драми «Скафандр і метелик» (Le scaphandre et le papillon; 2007) режисера Джуліана Шнабеля з діалогами французькою. У статистиці виключені номінації за фільм року іноземною мовою і короткий метр. Неангломовні фільми брали участь в конкурсі за 17 категоріями-номінаціями, всього отримали 293 номінації, а перемогу отримали 33 фільми. При цьому ключовим чинником була неангломовність більшості діалогів і/або пояснювального нарратива. Найбільше номінацій діставалося сценаристам - 77, далі йдуть документальні повнометражні фільми, на рахунку яких 31 номінація, замикають трійку лідерів костюмери і режисери: на рахунку кожної з цих категорій по 28 номінацій. Серед оскарівських лауреатів лідерами в цій вибірці є костюмери з 6 перемогами, сценаристи перемагали 5 разів, і по 4 нагороди отримували оператори й композитори за роботу в неангломовних проектах. [50]

Найрезультативнішим роком для неагломовних фільмів під час розігрування нагород Академії можна вважати 1961 рік, коли за його підсумками 8 фільмів отримали свої номінації: радянські кінострічки «Балада про солдата» (Баллада о солдате; 1959; режисер Г. Чухрай) та «Хованщина» (Хованщина; 1959; режисер В. Строєва); італійські фільми «Генерал Делла Ровере» (Il Generale della Rovere, 1959; режисер Р. Росселліні), «Солодке життя» (La dolce vita; 1959; режисер Ф. Фелліні) «Велика Олімпіада» (La grande olimpiade; 1961; Італія; режисер Р. Марчелліні) і «Чочара» (La ciociara; 1960; Італія; режисер В. Де Сіка); французька стрічка «Небо та бруд» (Le ciel et la boue; 1961; режисер П. Д. Гесо); та японський «Охоронець» (Yфjinbф; 1961; режисер А. Куросава). Ця церемонія вручення премії «Оскар» примітна тим, що вперше на премію в акторській категорії висунений виконавець-іноземець, котрий зіграв у неголлівудському фільмі з діалогами неанглійською мовою. Таким першопроходцем стала Софія Лорен, зігравши роль у фільмі «Чочара» (La ciociara; 1960; режисер В. Де Сіка), діставши за це «Оскар». [50] Після неї аналогічних почестей удостоїлися італієць Роберто Беніньї за фільм «Життя прекрасне» (La vita и bella; 1997; режисер. Р. Беніньї) [50] і французка Маріон Котіяр за роль у фільмі «Життя в рожевому кольорі» (La mфme; 2007; режисер О. Даан) [50]. Окремо можна виділити фільм «Артист» (The Artist; 2011) режисера Мішеля Азанавічуса, що отримав 5 премій «Оскар» з 10 номінацій, за якими його висували [50]. Кінострічка була «німою», з однією єдиною реплікою англійською мовою і мала інтертитри, але виробництвом її займалася більшою мірою Франція (авторський колектив, що отримав номінації, мав громадянство саме цієї країни) в копродукції з Бельгією і США. Незважаючи на це, Академія не включає їх у свою статистику, оскільки дотримується принципу розділення за мовою діалогів. З цієї причини в офіційній статистиці акторів, відзначених премією «Оскар» за виконання неангломовних перформенсів, перебувають: Роберт де Ніро, що виконав роль італійською мовою в «Хрещеному батькові 2» (The Godfather: Part II; 1974; режисер Ф. Ф. Коппола), Марлі Матлін - глухоніма акторка, використовувала мову жестів, граючи у стрічці «Діти молодшого бога» (Children of a Lesser God; 1986; режисер Р. Хейнс), і Бенісіо дель Торо, що грав свою роль іспанською у фільмі «Трафік» (Traffic; 2000; режисер Стівен Содерберг) [50].

Останніми досягненнями кінематографу неангломовного середовища на премії «Оскар» є: номінації актриси Ізабель Юппер за фільм спільного виробництва Франції та Німеччини «Вона» (Elle; 2016; режисер П. Верховен), італійської документальної стрічки «Море у вогні» (Fuocoammare; 2016; режисер Д. Розі) у відповідній категорії, гримерів шведського фільму «Людина на ім'я Уве» (En man som heter Ove; 2016; режисер Г. Голм) і повнометражного швейцарсько-французького мультфільму «Життя Кабачка» (Ma vie de Courgette; 2016; режисер К. Барра). [50]

Майже на рівних з англомовною продукцією конкурують документалістика і короткий метр (документальні, ігрові та анімаційні фільми). Майже завжди серед номінантів, а не раз і серед лауреатів, фігурують фільми неангломовних країн. Для цих категорій Академія встановила спеціальні правила.

Відповідно до правил Академії [56], чинними на даний момент, документальним визнається випущений в кінотеатральний прокат неігровий фільм, що зачіпає культурну, артистичну, історичну, соціальну, наукову, економічну або іншу проблематику. Техніка фільму може бути виконана з використанням фотографічних зображень, частковою реконструкцією подій, архівних записів, кадрів з інших творів, мультиплікації та інших методів фіксації з акцентом на фактах, а не художній вимисел. Повнометражною документалістикою визнають фільм, що триває від 40 хвилин, а короткометражної, чия тривалість, включаючи титри, не перевищує 40 хвилин. Для того щоб бути представленою в конкурсі, повнометражна документалістика має перебувати протягом семи днів одночасно в кінотеатральному прокаті Лос-Анджелеса і Нью-Йорка. Обов'язковою умовою для конкурсу є наявність критичної статті в The New York Times і / або Los Angeles Times, проте якщо видання не публікує необхідної рецензії або кіно виробники не зможуть домогтися рецензії від кінокритика, то творці звертаються в Академію з проханням вилучити цю умову, беручи до уваги їхню ситуацію. Втім, попри це, все одно треба подати в Академію інформацію про те, що видання натомість (тобто замість рецензії) розмістило на своїх шпальтах потрібну рекламу фільму. Навчальні та промоційні фільми, епізоди ТВ-програм і серіалів, альтернативні версії будь-яких кіноробіт в конкурсі не розглядаються, як і такі, що перед кінотеатральним показом були випущені на цифрових або фізичних носіях, опубліковані в мережі Інтернет або показані на телебаченні. Після отримання заявок від продюсера або дистриб'ютора відділення документалістики розглядає претендентів, заносячи гідних 15 претендентів в так званий «шорт-лист», на другому етапі відділення формує з них номінантів. У фінальному голосуванні беруть участь всі академіки, які подивилися номіновані у цієї категорії фільми. У різний час реципієнтом премії в даній категорії були або дистриб'ютори, або продюсери або режисери стрічки. Наприклад, документальний фільм «Розгром німецьких військ під Москвою» (Разгром немецких войск под Москвой; 1942; режисери І. Копалін, Л. Варламов), знятий радянськими документалістами, викупила американська дистриб'юторська компанія Artkino; вона перемонтувала його і переозвучила англійською мовою та демонструвала під назвою «Москва завдає удару у відповідь» (Moscow Strikes Back) [50]. Фільм отримав «Оскар», але статуетка дісталася дистриб'юторові. Нині нагородою відзначають режисера і особу, відповідальну в максимальному обсязі за випуск (ступінь відповідальності визначає відповідна професійна гілка). Академія встановила, що використання в промо-компанії або титрах фільму згадки про академічні досягнення дозволено тільки номінантам, фільми, що потрапили в «шорт-лист», не можуть використовувати такий привілей. Всі спірні моменти вирішують профільні відділення. Для того щоб документальний короткометражний фільм був представлений до нагороди, йому необхідно виконати одну з таких умов: до свого публічного доступу він повинен бути показаний протягом семи днів в будь-якому кінотеатрі Нью-Йорка або округу Лос-Анджелес; отримати премію на одному з фестивалів як короткометражна документалістика (перелік фестивалів, які розглядаються при кваліфікації, встановлює Академія); робота повинна бути призером у конкурсі студентських робіт Академії відповідного року. Також для короткого метра діють такі ж умови щодо реклами, як і для повнометражної документалістики (виключаючи обов'язок наявності критичної рецензії). Після отримання заявок відділення документалістики розглядає претендентів, відбираючи 10 кандидатів у «шорт-лист», на другому етапі формує з них номінантів. «Оскаром» у цій категорії нагороджують осіб, які здійснювали режисерський контроль, і особу, відповідальну в максимальному обсязі за випуск.

Для короткометражних претендентів (анімації та ігрового кіно) також залишається правило щодо тривалості не більше 40 хвилин. На розгляд не приймають фільмів-прев'ю і рекламних фільмів, епізодів з повнометражних фільмів, що йдуть в ньому або його титрах, епізодів серіалів або непроданих «пілотів» серіалів. Анімацією визнають фільм, виконаний у відповідній техніці без обмеження засобів, за винятком «захоплення руху» і ляльок, знятих в режимі «реального часу», а анімація повинна становити не менше 75% твору. Якщо анімаційним способом обраний документальний матеріал, то твір може бути представлено тільки в одній з категорій - анімація або документалістика. Правила з відбору практично ідентичні короткометражній документалістиці, тільки з показами виключно в Лос-Анджелесі і одним виставковим показом. Процес визначення номінантів покладено на профільний комітет, який визначать бальним голосуванням 10 претендентів для «шорт-листа», потім з них повторним голосуванням обирають остаточних номінантів.