Основні етапи розвитку та здобутки української культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Культура як історичний феномен

«Культура» -- 1) Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Матеріальні цінності становлять матеріальну культуру суспільства. Досягнення суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва, літератури, в організації державного і суспільного життя є його духовною культурою. 2) Ступінь довершеності в оволодінні якоюсь галуззю знань або діяльності (Культура виробництва). 3) Культура поведінки -- сукупність моральних вимог, які стають для людини складовою частиною її звичок і навиків, що виявляється в її щоденній поведінці (на виробництві, в побуті, спілкуванні з іншими людьми). 4) Культура сільськогосподарська. 5). Культура археологічна. 6). Культура мікроорганізмів. 7). Культура токлин (експлантація). 8). Культура праці. 9) Культура мовлення.

У вужчому розумінні К. -- це сфера духовного життя суспільства, що охоплює насамперед систему виховання, освіти, духовної творчості (особливо мистецької), а також установи й організації, що забезпечують їхнє функціонування (школи, вузи, клуби, музеї, театри, творчі спілки, т-ва тощо. Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людей, а також рівень оволодіння якоюсь галуззю знань або діяльності. (К. виробництва, К. праці, К. мовлення, правова, моральна, етична К., К. побуту тощо).

Джерелом К. є суспільна праця, здатна практично й духовно перетворювати дійсність (що становить відповідно матеріальну й духовну К. суспільства), і саму людину. К. протилежна «натурі» як доцільний людський витвір -- усьому природно даному. Людство являє собою універсальний суб'єкт К., а в конкретно-історичних обставинах суб'єктами культур. творчості виступають окремі людські спільності та їх асоціації -- племена, народи, нації, багатонац. утворення, що здатні виробляти, розвивати і збагачувати всю сукупність практичних і духовних умов свого існування

Отже культура включає в себе все, що створено працею, розумом і творчою енергією людини. Слово «культура» є майже на всіх мовах народів світу. Термін «культура» вживається до всіх явищ, наслідків діяльності людини, починаючи з жител та знарядь праці і кінчаючи творами мистецтва. У цьому широкому розумінні в поняття культури включається вся історія та специфіка прояву людського суспільства.

Свій тип культури притаманний кожному народу як етнічній та історичній цілісності. Культурна цілісність характерна і для регіонів (культура європейська, африканська, слов'янська і т.п.), а також історичних епох (антична культура, культура Відродження, Просвітництво і т.д.). І хоч зі зміною історичних епох змінюється тип культури, це зовсім не означає розриву культурної спадщини і традицій, бо кожна нова доба з необхідністю успадковує культурні досягнення попередньої У сучасній культурології розрізняють поняття «етнічна» та «національна культура». Перша є предметом вивчення етнографії і визначається як сукупність лише тих культурних елементів, які виконують «етнодиференціюючу функцію», тобто сприяють визначенню «свого» і відокремленню від «чужого». Елементи такої культури -- обряди, звичаї, міфи, фольклор тощо -- позбавлені індивідуального авторства, вони безіменні, анонімні. Приналежність до етнічної культури визначається спільністю походження -- кровним спорідненням.

2. Культурні процеси на території України в добу палеоліту

Біля села Королево на Закарпатті були виявленні найдавніші сліди перебування людини на території України, які датуються від 600 тис. до 1 млн. років тому.

Для Європи це досить ранній час появи людини. Це була доба палеоліту. Палеоліт (давній кам'яний вік) тривав від появи людини до IX тис. до н.е. Протягом палеоліту відбувалися зміни фізичного типу людини: пітекантроп (архантроп) - 1 млн. - 150 - 100 тис. років тому; неандерталець (палеоантроп) - 150 - 100 тис. - 40 - 30 тис. років тому; кроманьйонець (неоантроп) - 40 - 35 тис. років тому і по сьогодні. Можна виділити такі етапи палеоліту: ранній (пітекантроп, неандерталець) і пізній (кроманьйонець). У палеоліті знаряддя праці виготовлялися з каменю, дерева, кістки, рогу. Основними видами діяльності давніх людей були полювання та збиральництво.

Доба палеоліту характеризується льодовиковими періодами (зледеніннями) в історії Землі: 1) 1 млн. - 700 тис. років тому; 2) 500 тис. - 350 тис. років тому; 3) 250 тис. - 100 тис. років тому (цей був найбільший і єдиний з усіх досяг півночі України та дійшов до Карпат і по Дніпру (до Дніпропетровська)); 4) 80 тис. - 12 тис. років тому (цей був найхолодніший).

Під час льодовиків відбувалася зміна клімату, флори та фауни. Під час останнього льодовика основний ландшафт в Україні представляли на півночі - тундра і лісотундра, а на півдні - холодний степ, де панували холодолюбні тварини - мамути, північні олені, бики, дикі коні та ін. Чорне море було озером.

В умовах різкого похолодання виникла потреба у використанні вогню, одягу, житла. Усе це вже вміли робити неандертальці. У пізньому палеоліті сформувалася родова громада - материнський рід, нова більш досконала форма соціальної організації людського суспільства. До цього існували різні форми дородових громад, починаючи від первісного людського стада. Також у цей період простежуються початки мистецтва та релігійних вірувань.

Усього в межах України виявлено більше тисячі пам'яток доби палеоліту. Завершення льодовикового періоду стало заключною межею палеоліту.



3. Трипільська культура

Існують різні думки щодо походження трипільської культури. За В.Хвойкою, наприклад, це було автохтонне населення (предки слов'ян), яке жило на території Середньої Наддніпрянщини. За В.Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв'язаний з кам'яним віком, другий - з віком мідним. Перший - період примітивності у формах посуду, використання знарядь праці з кременю або каменю. У цей час більше розвинено землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво. Селилися здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Ще й досі неясно, як зникла трипільська культура. На території Трипілля зустрічалося два типи жител: це землянки i наземні глинобитні житла. Землеробство найрозвинутішою у трипільців, особливо в ранній період. Екстенсивне ведення. Для переробки продуктів землеробства використовувалися зернотерки, які складалися з двох частин, вернього і нижнього каменів. Скотарство, Полювання, Рибальство, Збиральництво Прядіння та ткацтво. Кераміка (посуд розписним і нерозписним, Посуд слов'яни ліпили руками, але на відміну від трипільського, він був простішим в плані орнаменту, мав більш округлі форми, коротше кажучи, майже не був схожим на трипільській). Поховання

4. Культура кочових спільнот (Кімерійці, Скіфи, Сармати).

Кіммерійці

Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотної руди залізо. Сенсом життя є збереження власних худоби, майна, землі та заволодіння багатствами сусідів. Войовничість скотарських племен логічно випливає з самої природи кочового скотарства: вони або обороняють свої пасовиська, або завойовують чужі. Кіммерійці не були винятком. Вони здійснювали широкомасштабні походи в Малу Азію. Частина кіммерійців або поселилася у Південному Причорномор'ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами.

Скіфи

Проникнення скіфів на узбережжя Чорного моря відбувалося кількома хвилями. Спочатку вони не тільки мирно уживалися з кіммерійцями, а й нерідко ставали їхніми воєнними союзниками. Характерною ознакою скіфського суспільства була його неоднорідність. На думку деяких вчених, мігруючі племена мали іранське походження, а осілі, з їхньою традиційною хліборобською культурою, мали праслов'янське коріння. Не останню роль у забезпеченні високої боєздатності скіфського війська та вихованні у воїнів ненависті до ворога відігравали жорстокі варварські традиції: скіфський воїн пив кров першого вбитого ним ворога, знімав скальпи; кожен сотий полонений приносився в жертву богові війни; того, хто на полі бою власноручно не вбив жодного ворога, не допускали до святкового столу. Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети. Вдало розпочалося скіфське завоювання Балкан. Утворилася Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь.

Сармати

Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. Античні автори досить часто називають сарматів «гюнайкократу-менами» (керовані жінками). У давніх джерелах є згадки про сарматських цариць -- Томирис, Амагу та ін. Загалом жінки цього народу відрізнялися войовничим характером, їздили верхи, володіли зброєю, нарівні з чоловіками ходили в походи, не вступали в шлюб, доки не вб'ють першого ворога, тобто своєю поведінкою нагадували міфічних амазонок. За легендою, переказаною Геродотом, сармати походять саме від амазонок і скіфів.

Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Водночас у військовій справі сармати суттєво випередили не тільки скіфів, а й інші народи. Удар сарматської кінноти (катафрак-таріїв), вдягнутої у залізні панцирі, озброєної довгими списами та мечами, що атакувала ворога зімкнутим клином, за свідченням Тацита, не могло витримати жодне військо. З часом сарматська модель важкоозброєної кінноти внаслідок Великого переселення народів потрапила у Європу і суттєво вплинула на формування середньовічного лицарства.

5. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

VIII -- кінець VI ст. до н. є. -- це період «Великої грецької колонізації», одним з напрямів якої було освоєння Північного Причорномор'я. Деякі фахівці (Н. Кравченко, І. Черняков) вважають, що термін «колонізація» не зовсім вдалий, оскільки він не точно відображає суть і характер процесу проникнення еллінів на узбережжя Чорного моря. На їхню думку, доцільніше називати це явище «переселенням», а «колонії» -- грецьким словом «опойкій», що означає «переселене поселення».

«Велика грецька колонізація» була грандіозною акцією, яка суттєво вплинула на світовий розвиток. Якщо в XI--IX ст. до н. є. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни розселилися на гігантській території, освоївши все Середземноморське узбережжя від Піренейського півострова, аж до Єгипту та Сирії, та побудувавши свої міста на берегах Чорного моря.

Дошукуючись причин еллінської міграції, вчені сформулювали кілька теорій, які умовно можна поділити на:

1) демографічну -- демографічний вибух, що відбувся в цей час, зумовив перенаселення в материковій Греції, і тому надлишок населення змушений був мігрувати;

2) аграрну -- нестача землі в метрополії штовхала до освоєння нових територій;

3) торговельну -- колонізація є побічним продуктом торгової експансії;

4) сировинну -- в нових землях греки шукали не ринки збуту, а насамперед продукти і джерела сировини, яких не вистачало в Греції: зерно, метали, будівельний ліс тощо;

5) воєнну -- до міграції греків змушувала агресія лідійців та персів;

6) соціальну -- постійна соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення примушувала тих, хто зазнав поразки, мігрувати;

7) етнічну -- етноплемінний склад полісів материкової Греції не був однорідним, міжетнічні тертя штовхали багатьох до пошуків нових земель.

6. Культура східних слов'ян в період Київської Русі

Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. У Київській Русі склався переказ про братів-ковалів, які перемогли в битві жахливого дракона. Вони запрягли чудовисько у величезний плуг і проорали ним борозну “змійових валів” - оборонних споруд навколо Києва. У Х ст. майстерність київських ковалів і ливарників отримала визнання далеко за межами Русі.

Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір.

Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Про це свідчать скарби срібних римських, візантійських і арабських монет.

Поступовий і неухильний розвиток східних слов'ян обумовив розкладання первісних відносин. Хоч економічною основою суспільства була родова власність общини на землю, все ж мала сім'я найближчих родичів починає відігравати дедалі значнішу роль. Члени общини були пов'язані круговою порукою, діяв закон кровної помсти. Більшість воїнів ішла в похід піхотою, маючи лук і стріли, невеликі щити і списи. Важкого обладунку, на відміну від середньовічних рицарів, у слов'янських воїнів не було.

У розвитку культури Київської Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа - самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури.

7. Хрещення Русі та вплив християнства на розвиток культури

Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував провести релігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного бога -- громовержця Перуна. Вибір було зупинено на християнстві візантійського зразка. По-перше, ще за часів існування античних міст-держав для Подніпров'я визначився південний вектор цивілізаційної орієнтації, який значно посилився з появою торгового шляху «з варяг у греки». По-друге, у державної еліти вже існували досвід та традиція хрещення (Аскольд, Ольга), пов'язані з Константинополем. По-третє, відповідно до візантійської моделі християнства світська влада домінувала над релігійною, що цілком влаштовувало великого князя: ідеологічну підтримку своїм державотворчим планам він отримував, а контроль над ним з боку церкви не встановлювався. По-четверте, візантійське православ'я знайомило Русь з християнським віровченням рідною мовою, що значно прискорювало і спрощувало процес поширення та утвердження нової релігії. Єдине, що тривожило Володимира, -- це реальна загроза через прийняття християнства потрапити в ідеологічну або ж навіть політичну залежність від Візантії.

Саме в Корсуні восени 989 р. Володимир взяв шлюб з Анною. Ця подія і стала точкою відліку процесу насадження християнства на Русі.

1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин

2. Православ'я стало надійним грунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни.

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави.

4. світосприйняття населення.

5. розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

негативних явищ, тенденцій та процесів:

1. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств.

2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене.

3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим.

8. Культурні перетворення доби Ярослава Мудрого

Після тривалої міжусобної боротьби на Київський стіл сідає Ярослав, який правив 18 років. Великою мірою він упроваджував усе краще, чого досяг Володимир: розширював кордони держави, зміцнював економічні й дипломатичні зв'язки із західноєвропейськими володарями. Зокрема, він пошлюбив своїх дітей з багатьма королівськими дворами -- Польщі, Німеччини, Франції, Норвегії, Швеції. Скрізь, куди приходили дочки Ярослава, вони несли із собою багатий посаг, міцні моральні засади та високий рівень культури. Історичні хроніки розповідають про шлюб Анни Ярославни з королем Франції Генріхом І. Ще за життя чоловіка вона стала співправительницею Франції. Після смерті Генріха І Анна була регентшею і досить успішно управляла королівством. Із собою вона привезла слов'янське Євангеліє, на якому присягали всі наступні правителі під час коронування. На терени Франції Анна принесла найвищі досягнення культури України-Руси і гідно їх продовжила.

За Ярослава засновуються монастирі, започатковується чернецтво в Печерах за селом Берестовим, де невдовзі побудований Печорський монастир -- майбутній осередок культури. Серед ченців було багато освічених людей, які навчали грамоти, малювання, мозаїчної справи, переписування книжок, співу. У той час на Русі вже існували нотний спів і нотне (крюкове) письмо. Ярослав організував світську школу, де близько 300 дітей навчалися грамоти та іноземних мов. При Святій Софії працювали переписувачі та перекладачі книжок. зібрав першу в Україні бібліотеку. Ярослав зібрав навколо себе освічених людей -- Никона, Нестора літописця, митрополита Іларіона та ін. Було укладено перший літописний звід, розвивалися писемність та оригінальна література, сформувались елітні. Вони уклали "Руську правду", літописи, літературні зводи, які й сьогодні мають велику цінність. За його правління розпочалося кам'яне будівництво, зокрема Софії Київської. Київ істотно розширився, обнесений валами, що були складними інженерними спорудами. Доба Ярослава відома також великим піднесенням мистецтва.

9. Література Київської Русі

Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій половині IX століття. Лінгвісти, аналізуючи тексти договорів руських князів з Візантією вважають, що вони були складені двома мовами -- грецькою і староруською.

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Кир і Меф Упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську мову Євангеліє. На початок XI століття на Русі використовувалися дві системи письма -- кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця -- розроблена Кирилом фонетична система.

Давньоруська література мала певну перевагу перед католицьким Заходом і мусульманським Сходом: вона розвивалася рідною мовою.

Першою писалася церковно-повчальна і житійна література, близькою до розмовної велося ділове листування, складалися юридичні акти («Руська правда»), літописи, пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»).

У творах літераторів того часу широко використовувалися героїчні й обрядові пісні, загадки, прислів'я, приказки, замовляння і заклинання. Три богатирі.

Також поширювалися апокрифічні твори -- твори релігійного змісту, неканонізовані церквою.

Повість временних літ була однією з найпопулярніших і цікавих книг для читання протягом усієї історії Стародавньої Русі

10. Мистецтво та архітектура Київської Русі

Серед культурних надбань Київської Русі особливе місце належить архітектурі.

Перлиною давньоруської архітектури стала церква Святої Софії, впродовж віків судилося лишатися і неперевершеним архітектурним шедевром, і, водночас, відповідно до задуму князя Ярослава Мудрого, втіленням ідеї духовної й політичної самостійності, а також соборності давньоруських земель. У різні часи споруда храму зазнавала часткової руйнації, а тому перебудовувалась і оздоблювалась. будівля з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів).

Староруське мистецтво - живопис, скульптура, музика - із прийняттям християнства також пережило суттєві зміни. Христианская церква внесла в ці види мистецтва цілком інший зміст. Церковне мистецтво підпорядковане вищої цілі - оспівати християнського Бога, подвиги апостолів, святих, діячів церкви. «плоть» тріумфувала над «духом»

Поряд з іконописом розвивався фресковий живопис, мозаїка, розвивалося, удосконалювалося мистецтво різьблення по дереву, пізніше - по камені.

Чудовим різьбленням славилися посуд. Ювеліри.

Ткацтво, килимарство та вишивка.

Театральне мистецтво. Музика. Танок

Легенди про богатирів.

11. Культура Галицько-Волинської держави

Після смерті Ярослава Україна поділилася на князівства, над Бугом виникло Волинське князівство з столицею у Володимирі, а над Дністром - Галицьке князівство. Спочатку сильніша була Галичина. Усна народна творчість, освіта і писемність. Галицько-Волинський літопис. Значного поширення набула грамота, Розвивалась шкільна освіта Архітектура і містобудування. Живопис, художні ремесла.

У зв'язку з розвитком торгівлі з Заходом починається в ХІІІ ст. в Галичині й на Волині ріст городів. Ще за київських часів через західноукраїнські землі провадилася жвава торгівля з середньою й західною Європою. З упадком Києва посередницька роль в торгівлі між Заходом і Сходом переходить до Галичини. Сюди приїздять купці з Польщі, Німеччини, Угорщини, Греції, з Балкан й закуповують продукти місцевого господарства та привозять свій крам. Все це впливало на розвиток і збагачення міст, на розвиток міської культури, прикладних мистецтв, закріплення і урізноманітнення народних обрядів, звичаїв тощо.

Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-Волинське князівство було опорою української державності. У цій ролі обидва князівства перейняливелику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленню західноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історії вони зберегли в українців, чи русинів, як їх тепер називали, почуття культурної та політичної ідентичності. Це почуття матиме вирішальне значення для їхнього існування як окремого національного утвору в лихі часи, що насувалися.

Однак варто зазначити, що Галицько-Волинська держава все ж таки залишила чималий культурний слід по собі.

Фактично Галицько-Волинське держава, це друга велика держава на українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла об'єднати біля себе більшу частину української етнографічної території свого часу, фактично в половині ХIV ст. перестала існувати. Але півтора століття її існування не проминули безслідно як для подальшої долі українського народу, так і його культури. Власне ця держава, на думку багатьох вчених, зберегла самобутність України перед передчасним опануванням і асиміляцією з боку Польщі.

Ця держава, перейнявши культурно-національні традиції Київської Русі, свою політичну й соціальну революцію розвивала під сильним впливом тих відносин, які існували в тогочасній Центральній Європі.

12. Впливи європейського Відродження і поширення ідей гуманізму в Україні (XV -середина XVII ст.)

У мистецтві Ренесанс -- назва стилю, що прийшов на зміну ґотиці. Пам'ятки Ренесансу характеристичні насамперед для західної області України, до якого приїздили кваліфіковані майстри з мистецьких центрів Італії і Німеччини. Елементи Ренесансу помітні в перебудові і будові замків. Львів після пожежі 1527, яка знищила будови візантійської і ґотичної доби, відбудувався у стилі Pенесансу.

Шедевром архітектурно-декоративного різьблення доби Ренесансу є портал каплиці Трьох Святителів. У декоративно-ужитковому мистецтві впливи Ренесансу позначилися у декорі золотарських виробів -- посуду, предметів церковного призначення, зброї, ювелірних прикрас тощо. Також відомий стиль Ренесансу у мебльовому мистецтві, кераміці, гаптуванні й вишиванні шовком, у яких в орнаментиці мотиви візант. трилисника замінено акантом, гранатом, лілеями, часто поряд місц. флори.

В Україні засвідчене знайомство з поетикою Pенесансу, вплив граматичних творів розпочався на українських словниках і граматиках 16 ст., у творах українських письменників, а ще більше на початку 17 ст. зустрічаються згадки про авторів Ренесансу. В Острозькій академії навчання включало знайомство з вченими Ренесансу.

13. Освіта та наукові знання в XV - середині XVII ст

Діяльність Києво - Могилянського колегіуму розвивалася на вищому рівні порівняно з попереднім періодом. У колегіумі зосередилися кращі науково-педагогічні сили України, які намагалися піднести рівень навчання і виховання учнів.

Навчальний план колегіуму передбачав, як і раніше, вивчення слов'янської, грецької, латинської і польської мов. Значна увага приділялася "семи вільним наукам" - граматиці, риториці, діалектиці, арифметиці, геометрії, астрономії та музиці.

Навчання здійснювалось слов'янською мовою. Згодом частину навчальних курсів, зокрема філософію та її складові почали викладати латинською. Навчальний рік розпочинався 1 вересня і тривав до початку липня.

Викладачі колегіуму, взявши за основу групову систему навчання, якої дотримувалися в братських школах України, внесли багато нового не лише в зміст, айв організацію навчального процесу. Так, навчання загалом тривало дванадцять років, хоча класів було вісім. У класах учнів розміщували у певному порядку відповідно до їхньої успішності: ті хто навчався добре, сідали за першими столами. Хто погано - за останніми. Кращі учні називалися аудиторами. До приходу вчителя в клас вони перевіряли виконання домашніх завдань у решти учнів, виставляли у "нотати" оцінки. Після приходу вчителя аудитори доповідали йому про успіхи учнів. Оцінки вчитель перевіряв, опитуючи декого з учнів.

Для нагляду за порядком у церкві обиралися "цензори". Вони суворо стежили за тим, щоб поведінка учнів була пристойною, "відповідною священному місцю".

Київський колегіум. Як і братські школи, мав бурсу, де мешкали іногородні та сироти. В учбовому процесі вчителі застосовували спеціальні прийоми заохочення та покарання. Відомо, наприклад, що в граматичному класі під час вивчення латинської мови, використовували так звані калькули - довгі аркуші, які зберігалися у дерев'яних футлярах. Учневі, що припускався в класі підчас відповіді найбільшої кількості помилок, вручали калькулу із зазначеними помилками. Калькула переходила до учня, який допустив ще більше помилок. Учня, в якого вона залишалася до наступного дня, соромили й ганьбили передусім класом за несумлінне ставлення до навчання. Це сприймалось як серйозне покарання. І кожний намагався не потрапити в таку ситуацію, що свідчило про вміле застосування моральних стимулів до навчання.

Активізації навчальної діяльності учнів у колегіумі сприяли також своєрідні змагання у написанні кращих творів, віршів, промов, а також у їх виголошенні.

Поступово Києво-Могилянський колегіум змінювався, ставав важливим центром боротьби проти Ватикану і польсько-литовських магнатів, був тим культурно-освітнім осередком, де розвивалися різні науки.

Києво-Могилянський колегіум був демократичним, відкритим навчальним закладом. Вчилися в ньому діти різних верств населення - української шляхти, міщан, козацтва, духівництва, а також діти бідняків. Останніх, як правило, утримували на кошти братства. У колегіумі навчалася молодь з різних регіонів України, Білорусії, Валахії, Молдавії, Московії та інших країн.

Києво-Могилянський колегіум був по суті академією, вищим навчальним закладом, оплотом боротьби українського народу проти католицької агресії, основним освітнім і культурним центром України. Він відіграв величезну роль у національно-визвольній боротьбі нашого народу, а також у поширенні освіти в Україні.

14. Становлення українського книгодрукування

Одним з перших друкарів і засновником друкаркарства на Україні і Росії являється Іван Федоров.

Особливістю російського друкарства було те, що воно з перших своїх кроків стало державним. «Апостол» 1564 р.

Іван Федоров, ставлячи перед собою мету дати книгу не лише для богослужіння, а й для читання, усував з мови старих «переводів» «Апостола» те, що було б незрозумілим тому, хто не знав тонкощів старослов?янської мови.

А в 1565 році виходять два видання «Часовника» - книги, яка була в той час першою книгою для читання.

Почалось друкування книги «Євангеліє учительное». Це був важливий виступ у боротьбі проти окатоличення білоруського і українського населення.

І. Федоров видав й ще одну книгу - «Псалтир».

Він обрав місцем продовження своєї діяльності Львів, де поклав початок українському книгодрукуванню.

Буквар складається з двох частин. У першій вміщені власне азбука, матеріал для вивчення літер та складів. У другій частині надруковано тексти найбільш вживаних молитов.



15. Архітектура України литовсько-польської доби (XIV - середина XVII ст.)

Забудова міст. У загальній картині еволюції архітектури та будівництва на українських землях час від середини XV до середини XVI ст. не становить окремого замкнутого в собі періоду.

Містобудування, що виразно занепало на українських землях після інтенсивного розвитку в середині -- другій половині XIII ст., у рамках розглядуваного періоду пожвавлюється, особливо з першої половини XVI ст. Цьому сприяла стабілізація внутрішньої ситуації. Започатковується формування мережі приватних міст, розвиток якої припадає вже на наступний період історії. У плануванні містобудівельних ансамблів впродовж століття не сталося істотних змін. Надалі виступають як утверджені ще за княжої доби вільні принципи планування, визначувані насамперед особливостями рельєфу конкретної місцевості, так і розпланування мішаного типу, на західноукраїнських землях нерідко з регулярним, характерним для планування міст на Магдебурзькому праві ядром, та вільним розташуванням передмість. Утвердження на українських землях нової еліти й активне будівництво резиденційних укріплень привело до того, що нерідко вони стали відігравати важливу роль у планувальній структурі міст.

Продовжує розвиватися система міських укріплень як давніх історичних міст, так і новозасновуваних. Поряд з постійною загрозою з боку татар інтенсивний рух, спрямований на заснування нових міст, робить міські укріплення важливим напрямом розвитку українського оборонного будівництва. Як і раніше, лише поодинокі великі міста, на зразок Львова чи Кам'янця-Подільського, могли дозволити собі спорудження мурованих фортифікацій. У менших вони поставали хіба що у випадку належності до маєтків якогось могутнього феодала. Прикладом можуть бути міські укріплення зламу XV -- XVI ст. Дубна, що належало князям Острозьким, -- від них збереглася Луцька брама. У переважній більшості міст укріплення споруджувалися у комбінованому варіанті -- з дерева та землі, в чому знайшла продовження одна з характерних рис оборонного будівництва княжої доби. Неодмінним елементом системи укріплень був рів -- з водою, якщо це дозволяли місцеві умови, або сухий. Характер таких укріплень значною мірою визначали природні особливості рельєфу місцевості.

Значно розширено також Хотинську фортецю, відбудовану після знищень 1540-х рр. 1534 р. споруджено замок у Хмільнику, від якого найкраще збереглася вежа з фрагментами стін. 1538 р. перебудовано відповідно до новіших тенденцій оборонної архітектури замок у Скалі-Подільській. В середині XVI ст. (роботи завершено 1545 р.) докорінно перебудований давній замок у Меджибожі, який внаслідок цього став однією з найпотужніших фортець у реґіоні. Він нерегулярний у плані, прив'язаний до площі мису між річками Бугом і Бужком, включає п'ять різноманітних за конфігурацією башт і декілька будівель для гарнізону з приміщеннями для припасів та військового спорядження.

Крим, де раніше споруджувалось багато фортифікацій, з переходом всієї території півострова під зверхність татар і витісненням з нього генуезців внаслідок зміни історичної ситуації, з другої половини XV ст. втрачає значення реґіону активного оборонного будівництва.

Архітектура православних храмів. Поряд з оборонною архітектурою у другій половині XV -- першій половині XVI ст. активно розвивається церковне будівництво.

16. Культурний феномен українського бароко (XVII - XVIII ст.)

Мистецтво барокко, так само як і ренесанс, було занесено на Україну безпосередньо з Італії, батьківщини цього стилю.

Українське бароко -- це і сміливий, і, в той же час, наївний потяг «зробити красиве, зробити не гірше, ніж у людей». Архетипи, позасвідомі образи української колективної ментальності, що до тієї пори мали лише дуже обмежену сферу виявлення -- іконопис, гаптування, писанки, оздоблення предметів декоративно-прикладного мистецтва -- раптом отримали неосяжне поле для реалізації своєї буйної фантазії: насамперед в галузі архітектури. Спершу цілком позанаціональний стиль набув яскравого національного наповнення. Чи не найпоказовіше українське бароко знайшло своє життєстверджуюче втілення у низці кам'яних споруд Чернігова XVII--XVIII століть.

Прекрасним зразком українського бароко є архітектурний ансамбль Троїцького монастиря. Будівництво Троїцького монастиря пов'язане з ім'ям видатного українського релігійного, політичного, культурного діяча і просвітника Лазаря Барановича, котрий створив на його базі важливе вогнище духовності й культури всієї Лівобережної України. Ще у той час, коли книгодрукування тільки-но розпочиналося у Новгороді-Сіверському, Лазар Баранович заснував типографію, яку згодом перевів до Троїцького монастиря. Вона була відома майстерністю своїх граверів, а монастирська бібліотека налічувала більше 11 тисяч книжок.

Українське бароко -- безсмертний витвір «історичної мрії» нашого народу; спливає час, змінюються обставини, але вони не владні над справжніми творіннями мистецтва. Бароко України належить саме до них.

17. Освіта та наука в Україні другої половини XVII - XVIII ст

Культурний процес і культурний розвиток українського народу значно активізувалися. В Україні спостерігається відносно високий порівняно з Росією рівень письменності. У багатьох селах функціонують школи, де навчаються діти старшини, козаків і селян.

Соціальний стан студентів був досить різний -- від дітей заможних родин до дітей міщан. Багато вихованців стали викладачами різних навчальних закладів України і за кордоном.

В Академії крім наукових студій розвивалися мистецтва. Одними з найпопулярніших стали театральні вистави; авторами п'єс, режисерами й акторами були викладачі та студенти Академії. Вони відіграли важливу роль у зародженні українського театру. Обов'язковою дисципліною для всіх слухачів було вивчення поетики і музики, а любов до хорового співу українців загальновідома, тож і при Академії працювали великий зведений хор і оркестр. Театр, хор і оркестр зажили популярності серед киян. Академія стала взірцем для навчальних закладів України. За її типом відкривають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові. Так, зокрема, Харківська колегія в 1727 р. на початку своєї діяльності стає центром освіти Слобожанщини; тут навчалося близько 500 студентів, викладались інженерні науки, геодезія, географія, артилерійська справа, іноземні мови.

Українська старшина, розуміючи роль і значення освіти для розвитку нації, настійно порушувала клопотання перед царським урядом про відкриття в Україні вищих навчальних закладів -- університетів. Проте ці клопотання ігнорувалися.

На Правобережній Україні та в західнослов'янських землях розвитку освіти і науки заважало іноземне панування.

Великий внесок, не менший, ніж у філософію, Г. Сковорода зробив у літературу. Він написав багато пісень, які широко розійшлися в народі, байок, де висміював гонитву дворян за титулами та інші людські пороки. Та одна з найбільших заслуг митця полягає в тому, що він перший у літературному процесі почав користуватися живою українською мовою. Його філософська спадщина, літературні твори справили непересічний вплив на наступні покоління, розвиток суспільно-політичної думки, формування свідомості українського народу.



18. Архітектура в Україні другої половини XVII - XVIII ст

Першою ластівкою стало зведення дзвіниці Києво-Печерської лаври, яку спроектував Ф. Васильєв, а побудував І. Шедель. Характерною її особливістю є те, що в основу архітектурної композиції покладено систему ордерів, що дало можливість створити певний архітектурний образ, декор її має підпорядкований характер.

Творчість відомого архітектора В. Растреллі справила великий вплив на розвиток архітектури Лівобережної України. Він, використавши традиційні форми, які склалися в українській архітектурі, збагатив її кращими досягненнями європейського мистецтва. Під його прямим і опосередкованим впливом сформувався і зміцнив свою майстерність самобутній київський архітектор І. Григорович-Барський, який виробив свою естетику розуміння архітектурної споруди, максимально поєднаної із середовищем, -- проста, людяна, приваблива, не перенасичена декором і ліпними прикрасами. І. Григорович-Барський перший з українських архітекторів відмовляється від барокових впливів, чим готує закономірний перехід до архітектури класицизму. Найяскравіші його споруди -- церкви в Лемешах, Миколи Набережного в Києві, Красногорський монастир у Золотоноші, собор Різдва Богородиці в Козельці, який він споруджував разом з О. Квасовим, та ін.

Західна Україна була під владою Польщі та Австрії і мала інший шлях мистецького розвитку. Дерев'яна архітектура розвивалася традиційно, зберігаючи національну самобутність. Кам'яне монументальне будівництво втрачає українські риси і підпадає під вплив західноєвропейської архітектури. Найяскравішим представником цього напрямку був львівський архітектор Б. Меретин. Він звів собор Святого Юра у Львові (1748--1762), де зробив спробу об'єднати західноєвропейський тип хрестово-базилікального храму зі староруським шестистовпним триапсидним собором. Другим визначним витвором Б. Меретина стало зведення ратуші в Бучачі (1751), він узяв за основу корінфський ордер, додав цикл скульптурних прикрас на міфологічні (подвиги Геракла) та біблійні (подвиги Давида) теми. Споруда досить вишукана і цілісна, але не має нічого спільного з українською архітектурою.

На противагу скромному зовнішньому декору різко збагачується оздоблення іконостасів і кіотів; у них використовуються українські мотиви, зокрема традиційний рослинний орнамент, як основа береться флора місцевого походження. Виконується ажурне різьблення, іконостаси золотяться, знизу підводяться вставки яскравого синього кольору, який підсилює і відтіняє пластичність декору. Яскравий зразок -- іконостаси Троїцької церкви в Межиріччі (1750--1760), церков Успенської та Юр'євської в Батятичах (1760--1770), Різдва Богородиці в Козельці (1763) та Калнишевського в Ромнах (1764). Усі вони дуже близькі за стильовими ознаками.

19. Мистецтво в Україні другої половини XVII - XVIII ст

Наприкінці XVII -- на початку XVIII ст. у живопис також приходять нові тенденції. У цей час змінюється технологія розписів, замість фрески використовується темпера, плоскодекоративні трактування змінюються на живописно-декоративні, змінюється тематика, до суто теологічної входять світські мотиви, відбувається "перевдягання" біблійних героїв в українські строї, в ікону вводяться портретні зображення.

В образах святих простежується введення українського народного етнічного типу. Це яскраво помітно у творчості двох майстрів кінця XVII -- початку XVIII ст. -- Й. Кондзелевича та І. Рутковича. їхні кращі твори -- це розписи Богородчанського іконостасу та церков у Волинцях і Скваряві. В іконний живопис входить зображення конкретних історичних осіб; як яскравий приклад можна навести ікону Розп'яття з портретом Л. Свічки. Формується інтимний портрет для оселі, в якому підкреслюються суто світські риси портретованого -- це портрети Г. Забели, І. Забели та ін. Великої популярності серед різних соціальних верств набуває народна картина "Козак Мамай".

З огляду на великі обсяги розписів у храмах постала потреба у підготовці майстрів-живописців. Школа для їх підготовки створюється при Києво-Печерській лаврі. Тут розроблюється система підготовки худож-ників-іконописців. Перший етап -- копіювання зразків європейського естампа (кужбушків -- від нім. Kunstbuch -- книга для мистецтва), які у великій кількості привозилися з-за кордону. Другий етап -- малювання з натури. Велика кількість альбомів, що збереглися від лаврської майстерні, підтверджує це. У церковні розписи вводиться пейзаж.

В іконах окрім активного використання кольору з'являється рух; до цього постаті були статичними. Та найбільше досягнення -- це спроба, і досить вдала, передати внутрішню духовність особистості. Це яскраво видно в розписах церкви у Великих Сорочинцях на портретах-іконах гетьмана Д. Апостола та його дружини Уляни. Поза всяким сумнівом це світські портрети, їх можна без перебільшення віднести до шедеврів українського живопису.

У цей же період поглиблюється інтерес до увічнення образу сучасника. Це помітно в зображеннях запорізької старшини. Найхарактерніший приклад цього типу -- портрет Г. Гамалії, значкового товариша Війська Запорозького. Він зображений в імпозантній позі, у розкішно орнаментованому жупані з обов'язковим козацьким атрибутом -- шаблею і, щоб підкреслити свою родовитість, власним гербом.

Наприкінці XVIII ст. у живописі чітко розмежувалися два напрямки; один -- суто теологічний, підпорядкований вимогам храмових розписів, другий -- світський живопис, де перевага надається реалістичному відображенню портретованої людини, проникненню в її внутрішній світ. Яскраві приклади -- портрети І. Гудими та Д. Долгорукова; вони різні, але їх об'єднує одне -- художники намагалися (і ДОСЯГАЙ цього) передати особистість портретованого, показати багатство його внутрішнього духовного світу, створити привабливий образ мислячої особистості.

Таким чином, у XVIII ст. було закладено підвалини сприйняття нових течій, налагоджено мистецькі зв'язки з європейськими школами, кращі їх досягнення використано в практичній роботі, що, безумовно, збагатило і поглибило художнє життя України.

20. Театр і музика в Україні другої половини XVII - XVIII ст

Для XVIII ст. характерний розвиток світської музики. У цей період у Києві створюються міська капела, музична школа та музичний цех. Музичні цехи відкриваються по всій Україні.

З'явилися нові жанри: опера.

Відкриваються театри, де поряд із драматичними до репертуару входять оперні та балетні вистави.

Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1876 р., що був підписаний власноручно царем, забороняли друкування українських книжок у межах Росії, увезення їх з-за кордону, не дозволялося співати у школах народних пісень, ставити українські п'єси, з'являтися у громадських місцях в українському народному вбранні.

Проте боротьба за національну культуру наростала. У цей період дедалі помітнішим ставав вплив революційно-демократичних ідей. Третє видання "Кобзаря" Т. Шевченка виходить друком у 1860 p., і відтоді його естетика, бунтарська поезія значною мірою визначають розвиток культури в Україні.

У 1860--1890 pp. розгортається робота українських учених, письменників, композиторів, пов'язана зі збиранням, вивченням та публікацією народної творчості. Велику роль у цьому відіграли І. Франко та М. Лисенко. У численних працях з фольклору та етнографії, зокрема у творі "Жіноча неволя в руських піснях народних" (1883), І. Франко стоїть на позиціях прогресивної естетики Європи.

З 70-х років XVIII ст. в Україні активно розвивається наукова фольклористика, основу якої заклала стаття О. Серова "Музыка южнорусских песен". Вагомий внесок у неї зробили М. Лисенко і П. Со-кальський. Предметом їх досліджень стають ладо-інтонаційна будова української народної пісні, особливості та закономірності її метро-рит-мічного складу, типові риси змісту та композиційної будови. Друкувалися численні статті та рецензії на театральні вистави, концерти, твори композиторів, перші пошуки науково-теоретичної розвідки з питань історії української музики. Іншими словами, розвивалася музично-критична та науково-теоретична думка.

Пісенна скарбниця українського народу збагачується новими за змістом і жанрами творами. Це робітничі, солдатські пісні (типово маршово-похідні, ліро-епічні та баладні, рекрутські); похоронні плачі-голо-сіння; бурлацькі, наймитські, строкарські пісні; пісні про тяжку жіночу долю; сатиричні та жартівливі.

У другій половині XIX ст. поширюються пісні на тексти Т. Шевченка. На його вірші писали музику.

Подальшого розвитку набули хорове мистецтво, багатоголосний спів, особливо помітно це в так званих вуличних парубоцьких піснях.

Виникають хорові товариства "Торбан" (1870) і "Боян" (1891). Багато уваги приділяється створенню музики для театру, ставиться низка музично-драматичних творів місцевих композиторів -- "комедіо-опер", "оперет", "співо-ігор".

21. Освіта та наука в Україні XIX ст

Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики.

При Олександрові I створюється система освіти, яка складається з 4 рівнів, узгоджено пов'язаних між собою. Наймасовішою формою були церковно-парафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметиці і Закону Божому. У них навчалися майже виключно діти дворян і чиновників.

Буржуазні реформи 60-х років в Росії порушили і сферу освіти, реформа тут була проведена у 1864 р. Відповідно до неї всі типи шкіл, які існували раніше, проголошувалися загальностановими й отримували назву початкових народних училищ. Важкі матеріальні умови не дозволяли більшості дітей селян і робітників здобувати освіту.

Великі відкриття в галузі математичного аналізу і математична фізика були зроблені М. Остроградським. Фундатором сучасної фізичної хімії став М. Бекетов. Мечников і мікробіолог М. Гамалія заснували першу вітчизняну бактеріологічну станцію. Д. Заболотний і В. Високович зробили вагомий внесок у вивчення та лікування важких інфекційних захворювань. З Україною пов'язаний значний період життя основоположника військово-польової хірургії М. І. Пирогова.

У цей же час починають з'являтися й історичні роботи. Перші узагальнюючі праці з історії України були ще пов'язані з російською історіографією ( Костомаров). Його світогляд складався під час навчання у Харківському університеті. У 1845 р.

Особливе місце і в українській історії, і в українській історіографії належить Михайлу Петровичу Драгоманову. Великий політичний діяч, просвітник, філософ, Драгоманов як історик головну увагу приділяв питанням новітньої історії. Багато років він провів у політичній еміграції.

22. Література в 19 ст

В історію світової культури XIX ст. увійшло як доба піднесення і розквіту літератури, образотворчого мистецтва, музики. Саме в цей час з'явилися твори, що становлять дорогоцінне надбання духовної культури всього людства.

Аналізуючи розвиток культури за цей період, передусім варто зазначити, що на нього вплинули значні світоглядні та соціальні зміни. Поглиблювалася наукова революція, набирала оберти капіталізація суспільства, посилювалися демократичні процеси в політичному житті. Бурхливий розвиток більшості європейських країн сприяв поширенню прогресивних ідей. Історія людства бачилась як цілісний висхідний процес, на вершині якого знаходилися цивілізовані країни Заходу. Пріоритет західної європейської культури не підлягав сумніву. Філософи та історики першої половини XIX ст. прагнули з'ясувати закономірності різних періодів світової історії, намагалися перекинути місток між минулим, сучасним і майбутнім, використати так звані об'єктивні закони історії для розбудови нового, "досконалого", суспільства.

Розквіт національних культур був зумовлений зміцненням національних держав. У свою чергу, утворення регіональних літератур та мистецтва було покликано до життя схожістю соціально-економічних умов, світогляду, ідеології, поглиблення зв'язків між народами. Зростання міжнародного культурного обміну відбувалося завдяки стрімкому розвитку світових економічних контактів, удосконаленню засобів комунікації.

Література і мистецтво Європи проникає в країни Азії та Африки, поширюється й зворотний культурний вплив. Так, Гете створює "Західно-східний диван", стверджуючи тим самим новий поетичний стиль, а "Східні мотиви" В. Гюго відкрили добу романтизму у французькій поезії. Без "Східних поем" важко уявити творчість видатного англійського поета Д. Байро-на. Орієнталістські сюжети, що були притаманні німецьким романтикам (Шлегель, Гауф, Рюккерт, Платен), вплинули на формування французького романтичного живопису (Делакруа, Шассеріо).

Розвиток культури в Європі XIX ст. був пов'язаний із протиборством і послідовною зміною трьох художніх напрямів -- класицизму, романтизму, реалізму.

На рубежі XVIII та XIX ст. в європейській культурі складається новий тип класицизму, який відрізнявся за своїм змістом та ідейною спрямованістю від класицизму Буало, Корнеля, Расіна, Пуссена. Мистецтво класицизму доби буржуазних революцій було вже виразно раціоналістичним. Воно передбачало наявність чітких критеріїв величного та низького, прекрасного та потворного.

Майже одночасно з новим класицизмом виник, розвинувся інший напрям -- романтизм. Романтизм як система ідейно-художніх принципів, що протистояли класицизму, домінував у культурному житті Європи в першій третині XIX ст. Різні суспільні верстви відчували на цей час певне розчарування наслідками антифеодальних революцій.

Хоча історія реалізму як художнього методу розпочинається ще за доби Відродження, відсутність чіткої естетичної програми довго не давала йому змоги оформитися в окремий напрям культурного життя, і лише в другій половині XIX ст. реалізм поступово завойовує міцні позиції в літературі, Одне з провідних завдань реалізму -- виявити типовий взаємозв'язок характерів та життєвих обставин. Герої реалістичних творів були не просто носіями якоїсь однієї пристрасті, як це було властиво, наприклад, героям класичного мистецтва, не поодиноким романтичним бунтарям. Це -- живі люди, які діяли за реальних типових обставин, породжених самою дійсністю.

Натуралізм (від франц. -- природа) склався в останній третині XIX ст. Він прагнув до об'єктивного, точного і безпосереднього зображення реальності, людського характеру. Особлива увага зверталася на навколишнє середовище, що в більшості випадків розумілось як безпосереднє побутове оточення людини.

Символізм спричинив значний вплив на розвиток культури наступного, XX ст., зокрема на мистецтво сюрреалізму та експресіонізму.

Поява наприкінці XIX -- на початку XX ст. якісно нових культурних течій, що відрізнялися як від романтично-гуманістичної традиції, започаткованої ще за доби Ренесансу, так і від раціоналістичного та реалістичного підходу до проблем людської життєдіяльності, поширення у філософії ірраціоналістичних, а в мистецтві декадентських (від фр. сіесасіепсе -- занепад) настроїв були передвістям глибокої кризи, яка переслідує культуру протягом усього XX ст., розпочинаючи з першої світової війни і закінчуючи сьогоденням.