Діалог мов та культур
Різноманітність мов, культур і народів. Роль мови в становленні і розвитку етнічної і національної культур різних народів. Проблема національного характеру: особисто-психологічні та культурно-нормативні тлумачення. Діалог культур чи зіткнення цивілізацій.
| Рубрика | Культура и искусство |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.03.2013 |
| Размер файла | 184,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Содержание
- 1. Поняття етнос, народ, нація і їх співвідношення
- 2. Етнічна культура і національна культура, суперечливе взаємовідношення між ними
- 3. Субкультура і контркультура сучасного суспільства
- 4. Різноманітність мов, культур і народів в сучасному світі
- 5. Поняття "етнокультурний стереотип". Види етнокультурних стереотипів
- 6. Роль мови в становленні і розвитку етнічної і національної культури різних народів
- 7. Поняття семіосфери. Особливості семіотичного поля нац. культур
- 8. Європейці. Характери європейських народів за Кантом
- 9. Етнокультурні особливості європ. народів за Мадаріагою
- 10. Сучасні теоретичні дослідження типових рис характеру європейських народів (Потебня, Хвойка, Гачев, Гумільов, Драгоманов)
- 11. Соціальні типи характерів (за Е. Фроммом)
- 12. Проблема національного характеру: особисто-психологічні та культурно-нормативні тлумачення цього явища
- 13. Етнокультурні особливості США як "плавильного тиглю народів"
- 14. Типові риси характеру американців
- 15. "Американське кредо" як основа ідеології американізму
- 16. Сучасні виклики американській національній ідентичності за гастінгтоном
- 17. Провідні риси унікальної китайської культури
- 18. Конфуціанство як ідейний стрижень китайської культури
- 19. Культи, обряди, традиції, церемонії в етнокультурні Китаю
- 20. Гетеростереотипи сучасного китайського народу
- 21. Особливості складання культури Японії
- 22. Особливі принципи образу життя японців. Японський кодекс честі. (див минуле зап.)
- 23. Особливості розуміння прекрасного в японській культурі. Специфіка япон. літ. стилів танка і хайку
- 24. Особливості менталітету арабських народів
- 25. Роль ісламу в становленні арабської культури
- 26. Історичні особливості розвитку російської культури. Протистояння Схід-Захід в характері російського народу
- 27. Розрив між етнічною і національною культурою Росії. Релігійність як ознака культури Росії
- 28. Суперечливість російського характеру. Основні життєві орієнтації росіян
- 29. Гетеростереотип сучасних росіян
- 30. Етнокультурні особливості українського народу (за Драгомановим, Нечуй-Левицьким, Потебнею, Толочком, Хвойкою)
- 31. Спільне та відмінне у розвитку культурних процесів в Україні та Західній Європі
- 32. Автостереотипи і гетеростереотип українського народу
- 33. Особливості розвитку культури в сучасній незалежність Україні
- 34. Поняття соціокультурний світ. Основні типи соціокультурних світів.
- 35. Антична культура як колиска всієї європейської культури
- 36. Середньовічна культура, її внесок в духовну розбудову народів
- 37. Гуманізм культури доби Відродження. Генії Відродження
- 38. Європейська культура Нового часу. Просвітництво
- 39. Культура модернізму і постмодернізму (ідейні принципи, основні напрямки, тенденції розвитку в умовах глобалізації)
- 40. Діалог культур чи зіткнення цивілізацій (за Гантінгтоном)
1. Поняття етнос, народ, нація і їх співвідношення
Етнос (від грец. ethnos - народ, група, плем'я) - стійка, історично сформована на певній території спільність людей - плем 'я, народність, нація, - що мають спільні риси, усталені особливості культури та психічного складу, а також усвідомлюють свою єдність і відмінність від інших подібних утворень (самосвідомість), фіксовані у етнонімі.
Етнос постає як соціально-економічний організм, що самовідроджується внаслідок етнічно однорідних шлюбів і передання новим поколінням мови, культури, звичаїв, традицій, віри, процесів природної та штучної (насильницької) асиміляції, міжетнічної інтеграції. Для усталеного існування етноса потребує створення своєї держави.
Народ (грецькою - ?инпт (етнос)) - поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос - це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване ветнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для стійкішого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав.
Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес - конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого - загальнолюдських компонентів.
Намція (лат. natio - плем'я, народ) - полісемантичне (багатозначне) поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Існують два основні значення терміну [1] :
· Політична спільнота громадян певної держави - політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, коли мається на увазі її населення, наприклад для посилання на "національні" університети, банки та інші установи.
· Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою і самосвідомістю (як особистим відчуттям "національної ідентичності" так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших). У цьому значенні фактично є синонімом терміну народ [1] .
Народ-це об'єднання етносів. Етнос цементується історією. Так, ми - нація. Ми - українці, але маємо різні етноси. Нація створилась взагалі недавно.
2. Етнічна культура і національна культура, суперечливе взаємовідношення між ними
Етнімчна культумра - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (напр., світові релігії).
По-справжньому високій етнокультурі нема потреби виходити за межі свого етносу і нав'язувати свої етнокультурні зразки іншим народам. Водночас, бажання народів знайомитись із етнічними культурами інших народів є природним, що аж ніяк не означає запозичення чужих культурних надбань, а тим більше знищення своїх власних на догоду чужим культурам. Різниця між національними культурами різних етносів полягає, насамперед, у процесі вибору-добору тих, чи інших компонентів. Запозичується від інших лише те, що зрозуміле, близьке ідейно, естетично й етично.
Національна культура - синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.
Сама головна й найпривабливіша особливість національної культури - це її дивна розмаїтість, самобутність і неповторність. Розвиваючи особливості своєї культури, нації уникає наслідування й принижене копіювання, створює свої форми організації культурного життя. Якщо культура не має особливого, тільки їй властивого аромату, вона подібна до безликої людини. Як і будь-який прояв індивідуальності, самобутність національної культури збагачується одночасно із загальним розквітом націй, упевненістю у своєму майбутнім місці у світовій цивілізації.
У кожної національної культури є свої плоди: духовні знаходження й відкриття, свої драми й трагедії, своє бачення миру. Розвиток її відбувається не в стерильній колбі, а в умовах соціальних протиріч, боротьби прогресивних традицій з відсталими й консервативними явищами. Своє майбутнє кожний народ сьогодні зв'язує з національною культурою, що є для нього гарантом життя й інтеграції в загальносвітову культуру. Ця ідея має свою іманентну логіку: саме вона підтримує духовний і інтелектуальний потенціал націй, виступає імпульсом творчої діяльності людини, зміцнює духовне здоров'я народу, створює його національно-моральний ідеал.
Кожної з наших національних культур ще має бути сказати своє слово у світовій культурі нового часу. Адже єдиної національно-культурної моделі немає. Прибалтійським державам властива своя культурна модель, республікам середньоазіатським - інша й т.д. Але кожна із цих культур іде своїм оригінальним і своєрідним шляхом до загальнолюдських цінностей.
Етнічна культура старіша за національну. Всі традиції закладені в етнічній культурі. Вона консервативна.
мова культура національна етнічна
3. Субкультура і контркультура сучасного суспільства
Субкультэри - сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. У антропології - група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки. Субкультура - це спільність людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від ширшого поняття культури, відгалуженням якої вони є. Найчастіше субкультури переходять у окремі ідейні поняття, бо важко назвати культуру, до якої б вони відносились.
1. 1. Субкультурам притаманні суворі внутрішні правила і заходи, спрямовані на остракізацію, які забезпечують їхню стійкість.
2. Субкультурам властивий структурований процес навчання, протягом якого кандидати вчаться, як стати членами.
3. Субкультурам притаманний дуже виразний ступінь автентичності, який творить настільки міцні суспільні межі, що групу можна назвати субкультурою. Майбутні члени мають показати досвідченим членам, що вони зрозуміли альтернативні правила, що вони - "свої".
4. Субкультури формуються навколо добровільних об'єднань.
5. Субкультури творять власні субінтерпретації норм загалу - вони або повністю відкидають їх на користь власних, або трішки їх змінюють, щоб надати сенсу способові життя своєї субкультури. Жодна субкультура як така не є відхиленням. Групі, що певним чином відходить від норми, притаманний активний процес залучення нових членів. Вони формуються навколо єдиного харизматичного символу чи літератури.
Контркультура - в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть "офіційній" традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. В такому розумінні контркультура зближається з поняттям альтернативної культури. В більш вузькому і конкретному значенні термін "контркультура" вживається для означення форми протесту проти культури "батьків", що поширилася серед частини американської молоді в 60-х - на початку 70-х років XX ст. (Контркультура 60-тих). [1] . Цей неологізм вперше використаний у 1968 Теодором Рошаком. Ознайомлення з працями теоретиків контркультури, наприклад Герберта Маркузе та Жан-Поля Сартра, дає можливість ширше уявити її соціально-історичний зміст.
4. Різноманітність мов, культур і народів в сучасному світі
Культумра (лат. Culture - "обробіток", "обробляти") - сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом йогоісторії.
Культура є складною системою буття. У ХХ столітті вчені А. Кребер та К. Клакхон зробили спробу об'єднати досягнення культурологів усього світу й привели в своїй праці ("англ. Culture: A Critical Review of Concepts and Definitions", 1952) 180 дефініцій терміну "культура". У 1983 р. на XVII Всесвітньому конгресі в Торонто, присвяченому проблемі "Філософія й культура", привели вже кілька сотень визначень цього поняття.
Поняття культура об'єднує в собі науку (включно з технологією) і освіту, мистецтво (літературу та інші галузі), мораль, уклад життя та світогляд. Культура вивчається комплексом гуманітарних наук, насамперед культурологією, етнографією, культурною антропологією, соціологією,психологією, історією [1] .
Загальна кількість мов у світі - від 2500 до 5000 (точну цифру встановити неможливо через умовності відмінності між різними мовами і діалектами однієї мови). До найпоширеніших мов світу належать китайська, англійська, іспанська, російська, хінді, індонезійська, арабська,бенгальська, португальська, японська, німецька, французька, італійська, панджабі, телугу, корейська, маратхі, тамільська, українська. Всі мови світу діляться за родинним зв'язкам на мовні сім'ї, кожна з яких включає групи близьких одна одній мов, що були у давнину діалектами однієї мови або що входили в один мовний союз.
Для внутрішньої єдності етносу найважливіше значення має культура, яка дає людям усвідомлення своєї спільності. Культура, і як необхідний компонент, і як одна з властивих етносу особливостей, забезпечує його повноцінне функціонування. Але відбувається і зворотний процес - конвергенція (зближення) етнічних культур внаслідок історичного розвитку і взаємодії народів. Тому сьогодні культуру кожного етносу характеризує сукупність, з одного боку, національно-специфічних, а з іншого - загальнолюдських компонентів.
Народ (грецькою - ?инпт (етнос)) - поняття багатопланове. Частіше за все в цей термін вкладається таке значення: етнос - це історична спільність людей, яка склалася на певній території та володіє стабільними особливостями мови, культури і психічного складу, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших. Останнє звичайно зафіксоване ветнонімі (самоназві) народу. Сформований етнос виступає як соціальний організм, який самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новим поколінням мови, традицій і т.д. Для стійкішого існування етнос прагне до створення своєї соціально-територіальної організації (держави), а етнічні групи, особливо в сучасних умовах, - своїх автономних об'єднань, закріпленні в законодавстві своїх прав.
5. Поняття "етнокультурний стереотип". Види етнокультурних стереотипів
Етнокультурний стереотип-узагальнена уява про типові риси, які характеризують який-небудь народ. Існує авто стереотип - це уявлення самого народу про типові риси свого народу і гетеро стереотип-типові уявлення чужого народу про інший народ. Ці стереотипи ніколи не співпадають. Автостереотип переважно позитивний. Завжди присутня констатація негативних фактів. Існує також архетип-колективне несвідоме-те,що було закладено в генотипі, генетична пам'ять.
6. Роль мови в становленні і розвитку етнічної і національної культури різних народів
Мова - загальнонародне явище. Народ - творець і носій мови.
Мова - система одиниць спілкування і правил їх функціонування. Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислєтворча, які мають виразний соціальний характер. Мова і суспільство перебувають у тісному взаємозв'язку. Немає жодної суспільної сфери, куди б не проникала мова. Вплив суспільства на мову і мови на суспільство вивчає спеціальна лінгвістична дисципліна - соціолінгвістика. Комунікативна функція (від лат.communicatio "спілкування") - функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Щоправда, існують й інші комунікативні засоби, наприклад, жести й міміка. У мовознавстві навіть існує думка, що спочатку люди спілкувалися за допомогою жестів і міміки і лише згодом - звуковою мовою. А от спілкуючись за допомогою мови, всі люди приблизно однаково розуміють висловлене. Тому-то мову вважають найважливішим засобом людського спілкування. До того ж комунікативну функцію виконує не тільки звукове мовлення, а й написані чи надруковані тексти. Мислєтворча функція мови - функція формування й формулювання думки.
Мислення (думка) не тільки виражається словом, але й здійснюється в ньому. Не випадково один із найвидатніших мовознавців XIX ст. Гумбольдт назвав мову "органом, який творить думку". Усі інші функції мови, про які йдеться в мовознавчій літературі, похідні від головних, вони є ніби уточненням, детальнішою видовою класифікацією їх. Так, з комунікативною функцією пов'язані такі конкретні функції: фатична (від гр. phatos "розказане"), тобто контакто-установлювальна; репрезентативна (від фр. representation "представництво") - функція позначення світу речей; емотивна - функція вираження почуттів, емоцій; експресивна (від лат. expressio "вираження") - функція самовираження, створення образу мовця, автора; волюнтативна (від лат. voluntas "воля") - функція волевиявлення; прагматична (від гр. pragma "дія") - функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого; естетична (від гр. aisthetikos "такий, що стосується чуттєвого сприйняття") - функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку; метамовна - функція використання мови для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки тощо).
Із мислєтворчою функцією пов'язані когнітивна (від лат. cognitus "знання, пізнання"), або гносеологічна (від гр. gnosis "знання, пізнання"), тобто пізнавальна, й акумулятивна (від лат. accumulatio "нагромадження") функції. Мислячи з допомогою мови, людина пізнає навколишній світ, нагромаджує (акумулює) знання про нього. Мова зберігає всі інтелектуальні здобутки попередніх поколінь, фіксує досвід предків. Так, зокрема, у словнику відображено результати розумової діяльності людства, класифікований і систематизований весь навколишній світ. Мова навіть часто підказує людині, як чинити в тому чи іншому випадку, що, наприклад, засвідчують усталені мовні звороти - фразеологізми.
7. Поняття семіосфери. Особливості семіотичного поля нац. культур
Семіосфера - поняття, розроблене в семіотичній культурології Ю.М. Лотмана.
Семіосфера - це семіотичний простір, по своєму об'єкту, по суті, однакову культуру; семіосфера - необхідна передумова мовної комунікації. мова - згусток семіотичного простору з розмитими межами семіотичної реальності. Межі розмиті тому, що щось, що є повідомленням для одного, не є таким для іншого (наприклад, не знає мову, на якому передається повідомлення). Обов'язковими законами побудови семіосфери є бінарність і асиметрія. С. відрізняється також неоднорідністю. Заповнюють семіотичний простір мови, різні за своєю природою, ставляться один до одного в діапазоні від повної взаємної переводу до настільки ж повної взаємної перекладається. При цьому різні семіотичні мови мають різні періоди життя: мова моди, наприклад, набагато коротше, ніж літературна мова.
Соціокультурний світ суспільств засноване на певному типі культури, тобто культура,що скл. єдине інформаційне поле.:
1) Семіосфера 2) Суспільний лад 3) Державний устрій 4) Прапори, герби
8. Європейці. Характери європейських народів за Кантом
Кант зробив аналіз цих національних характерів включно з літературних джерел.
Англійці - практичні, завжди націлені на позитивний результат і не відступають від добровільно прийнятих принципів.
Французи - раціоналісти, надзвичайно обдаровані художнім смаком, виявляють найбільший інтерес до всіх видів кохання, авантюристи, законослухняний народ.
Іспанці - горді, багатомовні, серйозні, законослухняні, дуже релігійні, консервативні.
Італійці - поєдн. французьку жвавість з іспанською серйозністю, мають художній смак, товариські, люблять розваги і веселощі, практичні (надзвичайний інтерес до грошей), часто хапаються за ніж, з'ясовують стосунки бійкою.
Німці - чесні, пунктуальні, хазяйновиті, цінують свою родину, люблять встановлений порядок; не патріоти а космополіти; найбільше сприятливі до інших мов; гарні вчителі, досягають успіхів сумлінною працею, неоригінальні, надмірна педантичність, пильно притримують субординації.
9. Етнокультурні особливості європ. народів за Мадаріагою
Мадаріага - дипломат, має практичне спілкування з цими народами.
Англійці - чесна гра і доброчесність; вміла поведінка націлена на практичний результат.
Французи - право, ідея, система; дії повинні бути правомірними, отримувати виправдовування в законах системи.
Іспанці - осн. принцип життя - честь, заради якої іспанець готовий пожертвувати життєвою цінністю.
10. Сучасні теоретичні дослідження типових рис характеру європейських народів (Потебня, Хвойка, Гачев, Гумільов, Драгоманов)
Сьогодні науковці переважно визначають національний характер як сукупність соціально-психологічних рис або констант, властивих конкретній нації на певному етапі її розвитку. Сучасні дослідження показують, що феноменологія національного характеру охоплює різні рівні соціальної дійсності. Він проявляється не лише в діяльності різних соціальних суб'єктів, починаючи від великих соціальних груп (нація) і закінчуючи окремим індивідом, який репрезентує дану націю, але й через домінуючі суспільні настрої, системи моральних вимог, соціальних норм, настанов, базових цінностей, форм соціалізації, принципів виховання, через характер людської взаємодії та впливів на довкілля, через своєрідність групової картини світу, через форми організації побуту, релаксації, рекреації тощо. Представники багатьох науково-дослідницьких установ (М. Андреєва, А. Граменицький, М. Гримич, О. Донченко, Г. Кцоєва, Д. Пібоді, Т. Стефаненко, А. Шмельов) продовжують вивчення національного характеру різних народів. Проте і нині є проблеми з визначеним поняття "національний характер", зі з'ясуванням його місця серед інших, близьких за семантикою категорій, а також із неузгодженістю теоретико-методологічних засад комплексного дослідження українського національного характеру. Основною метою даного дослідження є окреслення основних теоретико-методологічних засад концептуального осмислення процесу формування національного характеру українського народу. Вона конкретизується на рівні таких завдань:
1) подолати термінологічну плутанину у відповідній проблематиці;
2) з'ясувати основні теоретико-методологічні положення, на яких має базуватися концепція генези національного характеру українців;
3) простежити процес становлення і розвитку українського національного характеру на різних етапах поступу української спільноти.
11. Соціальні типи характерів (за Е. Фроммом)
Дослідивши соціальні типи характеру, Е. Фромм визначив такі основні типи:
1. "Мазохіст-садист" - людина, яка вважає, що не обставини, а люди є причиною її життєвих успіхів і невдач, а також певних соціальних подій. Намагаючись усунути ці причини, вона спрямовує свою агресію на людину, яка здається їй причиною невдачі. Якщо мова йде про неї саму, то її агресивні дії спрямовуються на себе; якщо причиною є інші люди, то вони стають жертвами її агресивності. Така людина багато займається самоосвітою, самовдосконаленням, та намаганням змінити людей "у кращий бік”. Цей тип є особливо небезпечним для оточуючих тоді, коли вони отримують владу над іншими, тому що він починає їх тероризувати, виходячи з "благих намірів”.
Люди-мазохісти виявляють тенденції принижувати себе, упиваються самокритикою і самобичуванням, даремно обвинувачують себе або у всьому намагаються взяти провину на себе, навіть, якщо вони ні в чому невинні.
Е. Фромм, протягом свого спостереження помітив, що в цьому типі людей разом з мазохістськими схильностями майже завжди відчуваються і садистські. Вони виявляються в прагненні ставити людей у залежність від себе, одержувати над ними повну і безмежну владу, експлуатувати їх, завдавати їм болю і страждання, насолоджуватися баченням того, як вони страждають. Такий тип людини називають авторитарною особистістю. Е. Фромм показав, що подібні особистісні якості були властиві багатьом відомим деспотам і зараховує до їх числа Гітлера, Сталіна, ряд інших відомих історичних осіб.
2. "Руйнівник" характеризується вираженою агресивністю й активним прагненням до усунення, знищення об'єкта, що викликає крах надій у даної людини. "Руйнівність, - пише Фромм, - це засіб рятунку від нестерпного почуття безсилля”. До руйнівності як засобу вирішення своїх життєвих проблем звичайно звертаються люди, що відчувають почуття тривоги і безсилля, обмежені в реалізації своїх інтелектуальних та емоційних можливостей. У періоди великих соціальних потрясінь, революцій, переворотів вони виступають як основні сили, що руйнують старе, у тому числі й культуру.
3. "Конформіст-автомат” - індивід, який, стикнувшись з важковирішуваними соціальними й особистими проблемами, перестає "бути самим собою”. Він беззаперечно підпорядковується обставинам, товариству будь-якого типу, вимогам соціальної групи, швидко засвоюючи тип мислення і спосіб поведінки, властивий більшості людей у даній ситуації. У такої людини майже ніколи немає ні власної думки, ні вираженої соціальної позиції. Він фактично втрачає власне "Я”, свою індивідуальність і "настільки звик відчувати саме ті почуття, які від нього очікуються у певних ситуаціях, що лише як виняток міг би помітити у своїх почуттях щось "чуже”. Така людина завжди готова підкоритися будь-якій новій владі, швидко і без проблем змінює свої переконання, якщо обставини цього потребують, не особливо замислюючись про моральний бік подібної поведінки. Це - тип свідомого або несвідомого пристосування.
12. Проблема національного характеру: особисто-психологічні та культурно-нормативні тлумачення цього явища
Нацiональний характер - це "дух" народу, найглибшi його прояви, якi об'єднують людей окремої нацiї. Вiн виникає iсторично, внаслiдок певних етапiв, якi проходить окрема маса людей, i впливiв, яких вона зазнає. Головнi причини формування нацiонального характеру, або менталь ностi, географiчне положення країни, iсторичнi обставини, суспiльнi умови, культура та власне особливостi психологiї цього народу.
Поняття національний характер охоплює типові якості і психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів. Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування національного характеру. Наприклад, багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою.
Соціальні чинники, тобто відмінності в психології різних суспільних верств - майже не досліджена галузь етнології.
Культура нації витворюється протягом дуже довгого часу; починаючи з прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Національні образи світу (часто підсвідомі), стереотипи поведінки, психічні реакції або оцінки певних подій чи осіб завжди є відображенням етнічної ментальності, тобто того, що можна назвати "духом народу”.
Національні відмінності - це перш за все відмінності в психології мислення, яка відображається насамперед у мові, а також у розумовій творчості, що випливає з ментальності етносу.
Проблема визначення національного характеру полягає в тому, що вивчаючи окремих індивідів, ми не можемо скласти уявлення про націю в цілому. Окрема особистість не розкриває в повному обсязі національний характер. Елементами національного характеру (його складниками) можуть бути окремі соціально-психологічні риси, а не характери окремих індивідів. Індивідуальна ж психологія є лише допоміжною галуззю.
13. Етнокультурні особливості США як "плавильного тиглю народів"
Етнокультурні особливості американців:
1) Здатні пристосуватися до будь-яких обставин і застосовувати елементи будь-яких культур;
2) Поєднання двох крайнощів: з одного боку ігнорування етнічних відмінностей, а з іншого боку велика увага до етнічних відмінностей;
3) Релігійний характер. Американці релігійні люди, на першому місті - протестантизм. Протестантизм є світовою релігією. Протестантизм відмінив посередника між Богом та людиною;
4) Американці вірять, що успіху можна добитися власною працею.
5) Найвищою цінністю у них є інтелект, також цінують освіту.
6) Американці мають імперські амбіції, вони вважають себе Давньоримською імперією.
14. Типові риси характеру американців
- Здатні пристосуватися до будь-яких обставин і застосовувати елементи будь-яких культур;
- Поєднання двох крайнощів: з одного боку ігнорування етнічних відмінностей, а з іншого боку велика увага до етнічних відмінностей;
- Релігійний характер. Американці релігійні люди, на першому місті - протестантизм. Протестантизм є світовою релігією. Протестантизм відмінив посередника між Богом та людиною;
- Американці вірять, що успіху можна добитися власною працею.
- Найвищою цінністю у них є інтелект, також цінують освіту.
- Американці мають імперські амбіції, вони вважають себе Давньоримською імперією.
- Американці заповзяті, енергійні, наполегливі, прагнуть грошей, що показує діловитість американського народу;
- Вони дуже цікаві до нового, невиховані діти, невимушені, дбають про власний інтерес, вони розкуті та швидкі.
15. "Американське кредо" як основа ідеології американізму
Сутність ідеології американізму:
- Базується на вірі в прогрес людства і ведучу роль Америки в цьому процесі;
- Перевага, зверхність американських державних інститутів;
- Американський патріотизм;
- Прославлення Америки як рятівниці народів;
- Америка вважається найкращим осередком гуманізму, демократії, релігійних свобод. Американське кредо - життя окремого американця.
Суть американського кредо:
- Гордість кожної людини;
- Фундаментальна рівність всіх людей;
Невід'ємне право кожної людини на свободу
16. Сучасні виклики американській національній ідентичності за гастінгтоном
Історія вкотре внесла свої корективи до прогнозів. Вже через кілька років автор концепції "зіткнення цивілізацій" С. Хантінгтон вдарив на сполох. Він зазначив, що основними викликами національній ідентичності США стає "зростання впливу іспаномовної громади і тенденція до мовного і культурного поділу Америки, а також розширення прірви між космополітичною ідентифікацією еліт і схильністю нації до традиційної ідентичності".
Виклик американському суспільству з боку останньої хвилі іммігрантів характерний тим, що мексиканці й інші іспаномовні меншини нині не поспішають прийняти для себе англосаксонське політичне кредо, а тим більше - оволодіти англійською мовою. Навпаки, ці іммігранти прагнуть отримати всі права і привілеї американського громадянства, зберігши при цьому свою "латинську ідентичність, політичне і соціальне самоусвідомлення латино". Вони не збираються адаптуватися до англо-протестантської культури і передбачають створення автономної іспаномовної спільноти на території Сполучених Штатів Америки. Хантінгтон зазначає, що в країні відбувається справжня "демографічна реконкіста (відвоювання) областей, захоплених Сполученими Штатами в 1830-1840-х роках". Уже нині в Каліфорнії, Нью-Мексико й окрузі Колумбія неіспаномовні білі перетворилися на меншість. Американці ж поки що ігнорують цю проблему, вселяючи тим самим в іспаномовних мігрантів упевненість у своїх силах. Від себе зазначимо, що після визнання незалежності Косово іспаномовні у США можуть лише утвердитися в правоті своєї справи.
Ще одним викликом національній ідентичності Сполучених Штатів, на думку Хантінгтона, є зростаючий космополітизм американських еліт. Це призводить до того, що сучасну Америку вже неможливо назвати представницькою демократією, оскільки з ряду питань, особливо тих, що стосуються національної ідентичності, думка обраних лідерів не збігається з думкою народу в цілому. "Цих людей, пише дослідник, - котрих називають "давоськими хлопчиками", "золотими комірцями" і "космократами", об'єднують нові концепції глобальної пов'язаності. Міжнародна спільнота, на їхню думку, морально перевершує спільноту національну, націоналізм для них є злом, національна ідентичність - підозрілим явищем, а національні інтереси - протизаконними". І це при тому, що пересічні американці, на думку Хантінгтона, завжди були і по цей день залишаються однією з найбільш патріотичних націй світу.
17. Провідні риси унікальної китайської культури
Культура
Конфуціанство слугувало офіційною філософією Китаю впродовж тривалого історичного часу. Відмінне знання китайських класичних текстів було умовою вступу до китайської бюрократії. Наголос на книжності та літературі ієрархізував складові китайської культури, в якій каліграфія вважалася вищим мистецтвом ніж живопис, графіка чи театр. Китайські традиційні цінності походили від різних ідеологем конфуціанства та інших консервативних вчень. Зокрема в управлінській та військовій практиці ефективно використовувалися положення легізму. Фа цзя або Легізм - (від китайського фа - закон) - так звані "законники" - давньокитайська філософська школа 5-2 ст. до н. е. Даосизм, (Даосимзм - китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука. Послідовники даосизму звуться даосами.) а точніше його народна версія, поширив серед китайців культуру вигоди, що сприяла розвитку комерційних талантів. У сучасному Китаї багато неоконфуціанців протиставляють "права людини" Заходу традиційним китайським цінностям, як то "шанування сім'ї", "відданість державі" та інші. Бурхливі події 19-20 століття змусили китайців замислитися над необхідністю демонтації чи збереження власної цивілізаційної моделі. Західники обіцяли Китаю "світле майбутнє" за умови тотальної вестернізації і ставили у приклад Японію. Політика насадження демократії у традиційному китайському суспільстві зазнала краху - частково через авторитарну "традицію" управління, а частково через внутрішні і зовнішні війни. Китайське суспільство зберігало середньовічні традиції до початку в КНР так званої "культурної революції". Її метою було реформування китайського села, пропаганда нових комуністичних цінностей, творення нової передової китайської культури "необтяженої конфуціанськими догматами". У результаті "революції" багато культурних діячів було репресовано і більшість традицій ліквідовані як "регресивні практики" або "феодальні пережитки". Було проведено реформування ієрогліфічної писемності, що зробило недоступними для подальших поколінь тексти творів, які складалися їх попередниками. Однак з 1980-х років "культурна революція" була припинена, а комуністичний уряд взяв курс на формування "патріотично налаштованої нації", розпочавши реставрацію знищених традицій. На Тайвані подібних культурних реформ не проводили. Вшановуючи традиції письменства і чиновництва левова частка бюджету Республіки Китай йшла на формування освічених фахівців у галузі культури.
18. Конфуціанство як ідейний стрижень китайської культури
Конфуціамнство - китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у 551-479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління - інтереси народу.
Конфуціанство має деякі риси, спільні з релігією - культ предків, ритуали, жертвопринесення.
З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю. Нині позиції конфуціанства дещо ослабли під тиском європейських філософських ідей. У різний час конфуціанство поширювалося в Японії, В'єтнамі, Кореї.
Конфуціанство.
Відомий філософ того часу Конфуцій (551-479 рр до н. е.) - засновник конфуціанства. Характерною рисою навчання Конфуція є антропоцентризм. Його майже не цікавлять проблеми космогонії, він приділяє мало уваги парфумам і потойбічному світові., хоча і вважає небо не тільки частиною природи, але і вищою духовною силою у світі, а жертвоприносини предкам - найважливішим вираженням поваги до них. Однак у центрі його уваги - проблеми людини, його розумового і морального вигляду. Конфуцій першим розробив концепцію ідеальної людини (цзюнь-цзи), шляхетного чоловіка - не по походженню, а завдяки вихованню в собі високих моральних якостей і культури, - який насамперед повинний володіти жэнь - гуманністю, людяністю, любов'ю до людей; прояву жэнь - справедливість, вірність, щирість і т.д. Особливе місце зайняла концепція сяо - синовньої шанобливості, поваги до батьків і старшим узагалі. Конфуцій вважав сяо основою жэнь і інших чеснот і найефективнішим методом керування країною (тому що країна - це велика родина). Нарешті, Конфуцій надавав великого значення юе - музиці, кращому засобові зміни поганих вдач і звичаїв, а чільну роль чи відводив - етикетові, тобто правилам благопристойності, що регулює поводження людини в різних життєвих ситуаціях. Вихідною точкою навчання Конфуція про чіткий ієрархічний поділ обов'язків у суспільстві була концепція чжен хв - випрямлення (виправлення) імен, тобто приведення речей у відповідність з їх назвою.
19. Культи, обряди, традиції, церемонії в етнокультурні Китаю
Китайська цивілізація - одна з найстародавніших у світі. Серед багатьох винаходів китайців - папір, шовк, порох.
Традиційним житлом китайців є фанза, стіни якої робляться з різного матеріалу - бамбука, цегли, глини, дерева. Національне вбрання китайців - сорочка вільного крою без ґудзиків. Святкове вбрання китаянок - цілезкроєне плаття - цинао. В їжу китайці вживають переважно рис або локшину, які їдять паличками. Традиційних ремесел багато: ткацтво, гончарство, плетіння з рисової соломи, різьба по дереву і каменю (мал.). В усьому світі відомі китайські шовкові тканини і фарфор, що виробляються вже кілька тисячоліть. Широко відомі й китайські ліхтарі та повітряні змії, які є символами Китаю. Традиційним є й заняття ушу - стародавнім видом військово-прикладного мистецтва, що охоплює оздоровчу і спортивну гімнастику.
Так, на півдні країни основним продуктом живлення є рис, тоді як жителі північних районів віддають перевагу борошняним продуктам. Як кажуть, у світі існує три способи приймання їжі: перший - прямо руками; другий - за допомогою ножа і виделки, а третій - паличками. Палички вважаються винаходом китайців. Більше 3 тис. років тому, в епоху династії Шан почали користуватися паличками. Палички грають важливу роль в китайських народних обрядах і звичаях. В деяких місцях до посагу нареченої заведено класти дві пари чашок і паличок для молодят; їх пов'язують червоною мотузкою і називають "чашками для нащадків". Це не лише означає, що молодята пов'язують своє життя, але й висловлює побажання "скоріше народити дитину", адже китайською слова "палички" і "скоро" вимовляються однаково. У північно-китайських селах в весільну ніч, коли жартують над молодятами, рідні і близькі кидають палички у вікно кімнати молодят, що теж символізує побажання якомога швидше народити дитину.
Китайська приказка говорить: "Їжа кращі ліки". Це означає, що треба звертати увагу на склад їжі. Деякі китайці, незважаючи на не надто добре матеріальне становище, намагаються правильно готувати і їсти корисну їжу, а ті, хто живуть багато, приділяють харчуванню ще більшу увагу. Харчування має місце в багатьох сферах повсякденного життя, а тому сформувалися різні правила і способи харчування та прийому їжі, що пов'язані з громадським життям, святами, віросповіданнями, обрядами та приводами до частування.
Традиції прийому їжі проявляються при зустрічі рідних, близьких, друзів, колег. Коли у знайомого виникають важливі для нього справи або події, наприклад, народження дитини, переїзд, друзі зазвичай приходять до нього з подарунками, а господар в цей момент думає, чим би почастувати гостей. Він зазвичай готує щедре частування, щоб гості були задоволені. У бізнесменів теж заведено вести ділової розмова за столом. Спільні трапези сприяють укладенню угоди.
Що стосується одягу, то маньчжурки вважають за краще ходити в халатах "ципао", монголи носять національні халати і чоботи; Тибет надягає довгополі каптани "чуприни", що заорюються; жінки національностей мяо, і, яо носять спідниці з численними складками; серед уйгурів популярні вишиті тюбетейки; корейці носять взуття із заломленою шкарпеткою, що нагадує формою кораблі; жінки мяо, і, Тибет любить прикраси із золота і срібла; монголи, Тибет, ачани носять на пояс прикрашені сріблом кинджали "дяодао". Традиційне житло ханьцев - будинок з двором, оточений стіною. Кочівники Внутрішньої Монголії, Синьцзяна, Цинхая і Ганьсу живуть в юртах.
Народності дай, чжаун, буї і багато інших нацменшостей Південного Китаю будують з бамбука двоповерхові будинки на палях, звані "ганьлань".
В одних районах звичаї прості. В день народження немає особливого ритуалу, багато хто вважає за краще є "шоумянь" - локшину, символізуючу довголіття. А буває, що в міських сім'ях цього дня подається на стіл європейський торт. У Китаї встановлений "Закон про шлюб", згідно якому чоловіки, що досягли 22 років, і жінки не молодше 20 років мають право одружитися. Так і встановлюються їх законні подружні відносини. Весілля не є обов'язковою процедурою з юридичної точки зору. Весілля - це свято, коли наречені приймають поздоровлення від своїх рідних і близьких.
Весільні обряди у нацменшин проходять по-різному: вони іноді пишні і урочисті, а іноді прості і скромні. Цього дня у одних прийнято радіти і співати пісні, у інших нареченим належить ридати перед відходом з рідного будинку. У одних хлопці вибирають наречену, у інших, навпаки, - дівчата в чоловіки беруть хлопців. У одних народностей прийнято намазувати щоки тих, що зустрічають чорним гримом, у інших - балагурити з новобрачнимі, у третіх - жартувати над свекром, і все це забавно і цікаво.
Традиція чаювання в Китаї нараховує 4 тис. років. Чай вважається одним з неодмінних напоїв в житті китайців. Стародавня китайська приказка говорить: "Переступивши через поріг свого будинку, перш за все подбайте про сім речей: дрова, рис, олію сіль, соєвий соус, оцет і чай". Очевидно, чаювання займає важливе місце в китайському житті. В Китаї заведено пригощати гостей, які тільки-но увійшли в дім, чаєм. Коли гість приходить, господар перш за все ставить перед ним чашки ароматного чаю. Гість і господар п'ють чай і розмовляють, а чай сприяє створенню приємної атмосфери.
20. Гетеростереотипи сучасного китайського народу
Хоча китайці традиційно демонструють колективізм і залежність від групи, або конформізм у звичайному розумінні, вони реально не прагнуть жити для інших, тоді як "індивідуалістично" росіяни оцінюють колективізм як нейтральна якість. Як китайські чоловіки, так і жінки швидше повинні жити з собою в злагоді, не зраджувати своїм принципам, у росіян же ця мета не настільки виражена. У відношенні прагнення гідного людини увійти в історію: для китайських чоловіків це важливо, для російських - нейтрально, для жінок обох культур це скоріше недолік. Однак прагнення до матеріального добробуту - сьогодні російська чеснота, у китайців, особливо стосовно до жінок, це ще вважається сумнівною якістю. І знову не зовсім зрозуміло, що при цьому китайцям дозволено бути незворушним, байдужим до успіхів і невдач, тоді як росіяни вважають це скоріше пороком (у рівній мірі для чоловіків і жінок).
З іншого боку, у китайців гідні люди повинні старанніше планувати свої вчинки, ніж гідні люди у росіян: дія по інтуїції в набагато більшою мірою вважається недоліком у китайців (особливо у китайських чоловіків), тоді як у росіян це прийнятно (у російських жінок це взагалі швидше гідність). Відмінність в цьому відношенні принципова: росіянкам швидше треба діяти по почуттях, ніж по розуму, китаянкам, як і китайцям - навпаки (по розуму). Але знову "непослідовність" китайців у тому, що достойній людині швидше треба ризикувати, покладатися на удачу, тоді як у росіян ця позиція викликає сумніви.
Виділятися серед інших у китайців "наказано" більше чоловікам, у росіян чоловікам це необов'язково, зате звертати на себе увагу - недолік для російських жінок, але нейтрально для китаянок. Ставлення до виконання соціальних норм і правил у росіян нейтрально, у китайців це вважається важливим. Сюди вписується неприпустимість зневажливого ставлення до літніх людей, яка росіянами хоча і засуджується, але не так сильно, як у традиційно культивується повага до батьків у цілому Китаї.
Крім загальних описаних відмінностей, які справедливі відносно достоїнств як чоловіків, так і жінок, є ряд тонких відмінностей щодо розуміння переваг окремих статей. Наприклад, чоловікові китайцеві "має" бути більш коректним і ввічливим, ніж російському, йому не можна триматися просто і грубувато, але йому можна більше вольності в зовнішньому вигляді.
У жінок чесноти і пороки інші: у китаянок великим пороком, ніж у росіянок, є заглибленість у себе, відірваність від реальності, легке відношення до життя, неуважність до критики. І навпаки, більше цінується аскетизм, спокійне ставлення до незручностей.
"Загадковість" східного менталітету давно звертає на себе увагу. Поведінка китайця, японця може бути не тільки непослідовним, але і суперечливим з європейської точки зору [30]. У американської та європейської культурах більш цінується "цільна" особистість і, відповідно, незалежне від ситуації уявлення про себе, "стабільний" поведінку. Японець, китаєць підпорядковані групі і в західному розумінні це представляється конформізмом. Проте він менш конформен, коли відповідає сам за себе, менш конформен, ніж американець. Пояснюється це тим, що в деяких культурах, зокрема у японців, китайців і корейців, спостерігається феномен "множинного Я", яке варіює залежно від ситуації.
Психологічний механізм цього феномена описується іноді як незалежний когнітивний стиль при залежному соціальній взаємодії. У східних культурах людина лояльний і відданий групі, до якої належить, але через це зовсім не повинен пристосовуватися до поведінки зовсім чужих людей, тому цілком самостійний в оцінках. Він підпорядкований групі, і в західному розумінні це представляється протиріччям між полярними груповим та індивідуальним контролем. Але протиріччя знімається завдяки здатності занурюватися і функціонувати на рівні як зовнішнього, так і внутрішнього контролю, легко переходячи з одного на інший. Хоча й у європейській та північноамериканській культурах, мабуть, почасти діє той же механізм. Коли від групи очікується заохочення певних форм поведінки, воно демонструється частіше. Але якщо думка референтної групи невідомо, то суб'єкт вибору також схильний до більш гнучкого, багатовимірному мисленню. Непереборної межі між "східним" і "західним" конформізмом немає; справа не в ступені підпорядкування, а скоріше у формі прояву цього підпорядкування.
21. Особливості складання культури Японії
Японська культура є неповторним самобутнім явищем як у тих загальносвітовій культури, а й у деяких інших східних культур. Вона безупинно розвивалася, починаючи з X - XI століть. З XVII і по середини XIX століття Японія була практично закритою іноземців (зв'язку зберігалися тільки з Нідерландами й Китаєм). У період цієї ізоляції у Японії одержало творче розвиток національну своєрідність. І коли з спливанні кількох століть перед світом нарешті відкрилася багатюща традиційна культура Японії, вона мала дуже великий вплив на наступний розвиток європейського живопису, театру й літератури.
В першу чергу необхідно рахуватися з тим, що традиційна японська культура складалася в значній мірі під впливом буддизму, до того ж вона увібрала в себе досягнення великих культур Азії.
Японська цивілізація сформувалася внаслідок складних та різночасних етнічних контактів. Японська культура, в на відміну від індійської і давньою китайською, на межі середньовіччя щойно народжувалася, тому їй був притаманний підвищений динамізм, особлива чуйність до сприйняття чужоземних впливів.
Японська культура є неповторним явищем не тільки в контексті загальносвітової культури але і у ряді інших східних культур. Витвори мистецтва Японії створені в різні періоди, створені неначе на якісь вимоги, закладеним з давніх часів. Одна деталь завжди залишалася незмінною - природа. Практично всі перші храми в Японії були побудовані з дерева, оскільки дерево вважалося японцями "живим", таким, що "говорить" матеріалом, що належить природі. Всі будови, витвори мистецтва мали як прикрасу природні орнаменти, пейзажі. Понад усе в Японії цінувалися тільки ті речі, які були виготовлені людиною уручну і з "живого" матеріалу: глини, дерева.
Навіть зараз витвори мистецтва японських майстрів не можна сплутати з витворами мистецтва інших країн. У японському мистецтві традиції далекої старовини дожили до наших днів.
Нецке: Мініатюрна скульптура - набула широкого поширення в XVIII - першій половині XIX в. Поява її пов'язана з тим, що національний японський костюм - кімоно - не має кишень і всі необхідні дрібні предмети прикріпляються до поясу з допомогою брелока-противаги. Нецке тому обов'язково має отвір для шнурка, за допомогою якого до нього прикріпляється потрібний предмет. З кінця XVIII сторіччя над створенням нецке вже працювали відомі майстри, що ставили свій підпис на творах.
Ікебана: Це філософія, свої особливий спосіб розуміння і пізнання навколишнього світу. Кожна квітка або гілочка, на погляд японців, мають певне значення. Виставляються на тлі предметів старизни, витворів мистецтва, як правило бувають невеликих розмірів і відрізняються філігранною тонкістю, художністю майстерності.
"Тя-ною" - чайный церемоніал: Строго регламентоване мистецтво приготування і пиття чайного напою у присутності гостей. Ритуал проводиться найчастіше в невеликих будиночках, розташованих в тінистих садах, щоб суєта навколишнього життя не заважала зануритися в глибини свідомості за допомогою медитації. У "чайному дійстві" зазвичай беруть участь: майстер сподіваючись - той, хто заварює чай і розливає його, і ті, хто присутні при цьому і потім п'ють. Перший - жрець, що здійснює дійство, другі - учасники дійства, що залучаються до нього і нерідко безжальні критики. У кожного свій комплекс поведінки, що охоплює і позу при сидінні, і всі рухи, і вираз обличчя, і навіть манеру мови.
Подобные документы
Духовні цінності різних народів. Європейска та азіатска культури. Діалог культур Заходу і Сходу. Процес проникнення на українські території інших племен і народів. Утвердження християнства. Розквіт культури арабського світу.
реферат [31,1 K], добавлен 07.02.2007Проблема типологизации культур в современной культурологии. Культур-философские представления К. Маркса. Концепция культурных типов К. Ясперса. Калейдоскоп культурно-исторических типов согласно Освальду Шпенглеру. Философские воззрения Арнольда Тойнби.
контрольная работа [30,5 K], добавлен 20.11.2010Еволюціоністська, функціональна та аксіологічна концепції культури. Різні погляди на співвідношення культур різних епох і народів. Сучасна світова науково-технічна культура, шляхи подолання кризи. Історичний розвиток української національної культури.
контрольная работа [46,1 K], добавлен 21.01.2011Оценка ученых и философов культуры Запада и Востока. Противоречия Восточной и Западной цивилизации. Традиции Востока и Запада. Особенности западной и восточной культур. Россия в диалоге культур. Проблема деления культур на "восточные" и "западные".
дипломная работа [37,6 K], добавлен 07.03.2009Идея форумности культур. Особенности взаимодействия восточной и западной культур. Место России на рубеже между Востоком и Западом. Происхождение восточного и западного типов мышления от различных религиозных традиций. Очаги цивилизации на Востоке.
контрольная работа [36,6 K], добавлен 26.06.2012Биография В.С. Библера, философа, культуролога, создателя учения о диалоге культур (диалогики). Методические особенности урока, проходящего в форме диалога. Диалог культур в образовании, проблемы формирования толерантности в межэтнических отношениях.
реферат [29,9 K], добавлен 14.12.2009Історичні умови й теоретичні передумови появи науки про культуру. Основні підходи до вивчення культур в XIX - початку XX століття. Перші еволюціоністські теорії культур, метод Е. Тайлора. Критика теорії анімізму, еволюційне вивчення культури Г. Спенсера.
реферат [30,2 K], добавлен 16.06.2010Психологические типы культур. Исследование "национального характера" и этническая идентичность в современной культуре. Интеракционизм как метод анализа культур: теория этничности Дж. Де Во и теория "одинокой толпы", модели поведения "Я", задачи личности.
реферат [15,3 K], добавлен 05.07.2008Сучасна культура та її втілення у величезній безлічі створюваних матеріальних і духовних явищ. Погляди на співвідношення культур різних епох і народів. Процес програмування інституціоналізації культурних змін. Масова культура: Америка, Європа, Росія.
реферат [55,0 K], добавлен 20.09.2010Цивилизация как феномен культуры. Концепция культурно-исторических типов Н.Я. Данилевского, их взаимодействие. Концепция столкновения цивилизаций С.Ф. Хангтингтона. Концепция диалогизма при изучении взаимодействий культур. Универсальная модель культуры.
курсовая работа [72,4 K], добавлен 28.02.2016
