Хордові тварини. Безчерепні. Риби

Змiст

І. Методичний аналiз теми

Мiсце теми у різнорівневих програмах з бiологii і її теоретичне і практичне значення

Завдання теми: навчальнi, виховнi, розвиваючi, практичнi

Методи вивчення теми

Засоби навчання

Мiжпредметнi зв'язки

Основнi поняття теми, їх логiчна структура та шляхи формування

Форми навчання та навчальної дiяльностi учнiв

Тематичне планування

Плани - конспекти урокiв з теми “Хордові тварини. Безчерепні. Риби”

II. Позакласний захiд з теми

III. Дидактичний матерiал

Для органiзацii i здiйснення навчально - пiзнавальної дiяльностi

Для стимулювання i мотивацii навчально - пiзнавальної дiяльностi

Для контролю i самоконтролю

а) Змiст контрольноi роботи з по елементним аналізом для здiйснення тематичного оцiнювання навчальних досягнень учнiв

б) Рiзнорiвневi завдання для здійснення контролю оцiнюваня навчальних досягнень учнiв

в) Тестовi завдання для здійснення контролю навчальних досягнень учнiв

IV. Можливостi використання передового досвiду i сучасних педагогiчних технологiй навчання

V. Лiтература



І. Методичний аналiз теми

1. Місце теми в різнорівневих програмах з біології і її теоретичне і практичне значення

Зміст програми передбачає вивчення тварин у 8-му класі, який складається з трьох розділів: „Тварини”, „Різноманітність тварин” та „Організми і середовище існування.”. Вивчення надкласу Риби розпочинається з теми “Хордові тварини. Безчерепні. Риби”, яка знаходиться в розділі „Різноманітність тварин”. Для вивчення цієї теми відводиться

7 год. Навчальний матеріал вибудовується в програмі за лінійно - концентричним принципом і поєднується навколо змістовних ліній, основою яких є такі рівні організації живого: клітинний, організменний і надорганізменний. Навчальний матеріал знайомить також із методами наукового пізнання. Структурування навчального матеріалу за таким типом полегшує розуміння учнями навчального предмета, знімає необхідність запам'ятовування великого обсягу фактичної інформації, сприяє розвитку теоретичного мислення. Розділ „Різноманітність тварин” передбачає вивчення різноманітності представників царства Тварин в порядку ускладнення їхньої будови, від одноклітинних і до ссавців.

Кожен таксон розглядається з декількох сторін: як етап еволюції, як компонент екосистеми і як систематична категорія. Така послідовність вивчення теми дає можливість оптимально розподілити навчальні завдання й організувати діяльність учнів з оволодіння знаннями й уміннями відповідно до теми.

В ході вивчення теми учні дізнаються про:

- загальну характеристику групи (поділ на класи хрящових і костистих);

- особливості зовнішньої будови риби (на прикладі окуня річкового);

- різноманітність риб (акули, осетрові, костисті, кистепері);

- розмноження, нерест і розвиток;

- міграції;

- турботу про потомство;

- господарське значення риб;

Учні познайомляться із загальною характеристикою типу Хордові, до якого входять підтипи Безчерепні й Черепні (Хребетні), вивчать хрящових і кісткових риб, їх різноманітність, поведінку, роль у водних екосистемах і значення в житті людини. Одержуть уявлення про рибне господарство й охорону риб. Після вивчення теми учні зможуть дати відповідь на такі питання з цієї теми:

- Які переваги й недоліки зовнішнього й внутрішнього кістяка?

- Які пристосування виробились у риб у ході еволюції до існування у водному середовищі?

- Чим відрізняються кісткові риби від хрящових?

- Які функції виконують плавці у риб?

- Яке народогосподарське значення риб? Тощо.

Учні зможуть пояснити роль риб в історії розвитку хребетних.. Застосувати знання про будову та життєдіяльність риб для обґрунтування прийомів утримання їх в акваріумах, спортивної риболовлі, штучного розведення й охорони. Після вивчення теми учні зможуть дотримуватися правил роботи на комп'ютері, роботи з роздавальним матеріалом, спостереження, постановки взаємопов'язаних проблемних питань, виконання різноманітних видів самостійної роботи.

А для того щоб поглибити знання з цієї теми вчитель використовує дидактичний матеріал, а також засоби і форми навчання. Так поглибити свої знання учні зможуть за допомогою демонстрування живих об'єктів, вологих препаратів та опудал акули та ската, таблиці «Морські риби», «Зовнішня будова риби», «Внутрішня будова риби», схеми. А за допомогою понять і термінів цієї теми учні зможуть поповнити свій словниковий запас завдяки якому розширити свій світогляд і знання про живу та неживу природу.

2. Завдання теми: навчальні, виховні, розвиваючі, практичні

Навчальні:

- продовжувати знайомити учнів з живою та неживою природою;

- виявити відмінності між живими організмами підтипу Черепні і Безчерепні;

- ознайомитися з основними функціями організму та їх особливостяіми у риб;

- уточнити значення про зв'язок між зовнішньою будовлю риб та середою їх існування;

- навчитися характеризувати процес дихання риб, роль будови дихальної системи в житті риб;

- навчитися порівнювати внутрішню будову хребетних та безхребетних тварин;

- навчитися застосовувати знання про будову та життєдіяльність риб;

- вивчити загальні поняття та терміни цієї теми;

- з'ясувати еволюційний розвиток риб, їх пристосування до існування в навколишньому середовище;

- навчитися спостерігати за процесами людської життєдіяльності;

- здійснювати екологічне виховання, завдяки розумінню охорони тварин;

- здійснювати естетичне, трудове і патріотичне виховання;

- здійснювати розумово-естетичне виховання (доцільність усіх форм у природі).

Розвиваючі:

- продовжувати розвивати розумово-пізнавальний інтерес до біології, а саме за допомогою знайомства з будовою та основними функціями тваринного організму;

- продовжувати розвивати правильну біологічну мову, а саме за допомогою вивчення понять і термінів цієї теми;

- продовжувати розвивати мислення та його операції (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння); увагу, уяву, пам'ять, самостійність;

- продовжувати вчити дітей вмінню працювати з підручником, додатковою літературою, таблицями, мікроскопом, препаратами, лабораторним обладнанням;

- розвивати самостійну творчість учнів, вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, робити висновки.

Практичні:

- продовжувати формувати вміння роботи з таблицями, моделями, муляжами та схемами;

- розвивати вміння працювати з мікроскопом, приготуванням мікропрепаратів, муляжами та опудалами;

- формувати вміння і навики користуванням додатковою літературою;

- продовжити формувати в учнів свідому мотивацію щодо здорового способу життя людини за допомогою знань про пристосування риб до середовища існування та довкілля; про біологічні основи, сучасні досягнення, задачами риболовлі та риборозведення;

Виховні:

- продовжувати формувати науковий світогляд на основі знань про:

- будову та основні процеси життєдіяльності риб;

- умови, необхідні для виявів життєдіяльності риб;

- практика - джерело пізнання критерій істини (за допомогою практичних та лабораторних занять);

- виховувати вміння розуміти взаємозв'язок між системами живого та неживого, між рослинним та тваринним світом.

3. Методи вивчення теми

В процесі вивчення цієї теми вчитель може використовувати таки методи навчання.

Методи вивчення теми або методи навчання - спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Методи навчання - взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток (Н.К. Волкова).

З поняттям “метод навчання” пов'язане поняття “прийом навчання”.

Прийом навчання - деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття “метод”.

Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспільства, науки, техніки й культури. Епоха великих відкриттів і винаходів покликана до життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Формуються і розвиваються методи, що спираються на наочність, методи, звернені до свідомості й активності учнів у навчанні, практичні методи навчання.

Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У класифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів як засіб управління їх пізнавальною діяльністю.

У дидактиці існують різні критерії, підходи до класифікації методів навчання:

За джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Галант).

За основними дидактичними завданнями, які необхідно вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок застосування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов).

За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лейнер).

Відомий дослідник педагогіки Ю. Чабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

a) організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

b) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;

c) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

Звісно, ця класифікація, як і попередні, недосконала, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчання метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємозв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийомами. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності - сукупність методів, спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок.

До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.

Словесні методи навчання

До словесних методів навчання відносяться:

1. Пояснення - словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів тощо;

2. Розповідь - послідовне розкриття змісту навчального матеріалу. Розповіді поділяють на: художні, наукові, науково-популярні, описові.

3. Лекція - усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу. Її практикують у старших класах. Лекції читають на визначені теми.

Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення.

4. Бесіда - метод навчання, що передбачає запитання-відповіді. За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну, бесіду-повідомлення, повторення, контрольну.За характером діяльності учнів у процесі бесіди виділяють такі їх основні види: репродуктивна, евристична, катехізисна. Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу. ЇЇ проводять з вивченого навчального матеріалу. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючи.

Суть евристичної (сократівської) бесід полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження.

Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам'яті. Вона дає змогу проконтролювати розуміння учнями вже вивченого матеріалу, сприяє розвиткові мислення й тренує пам'ять.

Готуючись до бесіди будь-якого типу, вчитель складає її план, щоб забезпечити строгу послідовність розвитку теми, намічає основні запитання для учнів.

5. Робота з підручником - організація самостійної роботи учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.

Існують різні види самостійної роботи з підручником. Найпоширеніший - читання тексту підручника з метою закріплення знань, здобутих на уроці.

Інша форма самостійної роботи з підручником - відповіді на запитання, подані в підручниках після тексту.

Ще один вид самостійної роботи з підручником - заучування текстів (правил, законів, віршів та ін.).

Окремим видом самостійної роботи є розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, вміщених у підручнику.

Для успішної роботи з підручником, учнів слід навчити різним формам занотовування опрацьованого матеріалу (план, конспект, тези, виписування цитат, графічні записи тощо). План - логічно послідовні заголовки, що є основними питаннями до тексту. Конспект - короткий письмовий запис змісту прочитаного. Цитата - послідовний запис окремих думок автора. Графічний запис - складання схем, діаграм, графіків за текстом підручника.

Наочні методи навчання.

1. Ілюстрування - оснащення ілюстраціями статистичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.

2. Демонстрування - використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.

3. Самостійне спостереження - безпосереднє сприймання явищ дійсності.

Практичні методи навчання

Передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні.

1. Вправи - багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовують такі види вправ:

підготовчі - готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;

вступні - сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій;

пробні - перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні - набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням);

творчі - за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні - переважно навчальні (письмові, графічні практичні вправи).

2. Лабораторні вправи - вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють учнів одним зі методів дослідження в природних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки і пропозиції.

До початку лабораторної роботи вчитель інструктує учнів: формулює її мету, знайомить з обладнанням, пояснює, в якій послідовності і як виконувати роботу, вести записи і оформляти результати. Під час виконання лабораторної роботи учні повинні дотримуватися правил техніки безпеки. Завершується лабораторна робота усним або письмовим звітом кожного учня.

3. Практичні роботи - за характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт. Вони передбачені навчальними програмами, їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу.

4. Дослідні роботи - пошукові завдання і проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів. Їх застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів, передусім на факультативних і гурткових заняттях.

Методи стимулювання навчальної діяльності учнів

Методи стимулювання - методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учня, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією.

До них належать методи формування пізнавальних інтересів та методи стимулювання обов'язку й відповідальності у навчанні.

1. Методи формування пізнавальних інтересів

- Метод навчальної дискусії - суперечка, обговорення будь-якого питання навчального матеріалу.

- Метод забезпечення успіху в навчанні - метод, який передбачає допомогу вчителя відстаючому учневі, розвиток в нього інтересу до знань, прагнення закріпити успіх. Цей метод ефективний у роботі з учнями, які мають проблеми з навчанням.

- Метод пізнавальних ігор - спеціально створена захоплююча розважальна діяльність, яка має неабиякий вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь і навичок. Гра у навчальному процесі забезпечує емоційну обстановку відтворення знань, полегшує засвоєння навчального матеріалу, створює сприятливий для засвоєння знань настрій, заохочує до навчальної роботи, знімає втому, перевантаження. За допомогою гри на уроках модулюють життєві ситуації, що викликають інтерес до навчальних предметів.

- Метод створення ситуації інтересу в процесі викладання навчального матеріалу - використання цікавих пригод, гумористичних уривків, тощо якими легко привернути увагу учнів. Особливе враження справляють на учнів цікаві випадковості, несподіванки з життя й дослідницької діяльності вчених.

- Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу - передбачає, що у процесі викладання вчитель прагне на кожному уроці окреслити нові знання, якими збагатилися учні, створює таку морально-психологічну атмосферу, в якій вони отримують моральне задоволення від того, що інтелектуально зросли хоча б на йоту. Коли учень відчує, що збагачує свій багаж знань, свій словниковий запас, свою особистість, він цінуватиме кожну годину перебування в школі, намагатиметься ефективніше працювати над собою.

- Метод опори на життєвий досвід учнів - полягає в тому, що у повсякденному житті за межами школи вони щодня спостерігають найрізноманітніші факти, явища, процеси, події, які можуть базуватися на певних закономірностях, з якими учні знайомляться під час вивчення шкільних предметів.

2. Методи стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні

Ці методи передбачають пояснення школярам суспільної та особистої значущості учіння; висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби - вказівка на недоліки, зауваження.

Методи контролю і самоконтролю у навчанні

Методи контролю - сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння знань, сформованості вмінь і навичок.

Існують такі методи контролю і самоконтролю:

Метод усного контролю - найпоширеніший у шкільній практиці. Під час його використання учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати свою точку зору. Усне опитування учнів здійснюється у певній послідовності: формулювання вчителем запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка учнів до відповіді та викладу своїх знань; корекція і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді; аналіз і оцінка відповіді. Для усної перевірки знань важливо визначити, які запитання чи завдання дати учневі. За рівнем пізнавальної діяльності вони є репродуктивними (передбачають відтворення вивченого); реконструктивними (застосування знань у дещо змінених ситуаціях); творчими (потребують застосування знань і вмінь у значно змінених (нестандартних) умовах, перенесення засвоєних принципів доведення (способів дій) на розв'язання складніших мислитель них завдань).

Запитання для усної перевірки поділяються на:

- основні

- додаткові

- допоміжні

У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та ущільнене усне опитування.

Метод письмового контролю - письмова перевірка знань, умінь та навичок. Мета письмової перевірки - з'ясування ступеня оволодіння учнями вміннями і навичками з предмета. Водночас існує можливість визначити і якість знань - їх правильність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці.

Метод тестового контролю (від англ. test - іспит, випробування) передбачає відповідь учня на тестові завдання за допомогою розставляння цифр, підкреслення потрібних відповідей, вставляння пропущених слів, знаходження помилок тощо.

Метод програмованого контролю - полягає у висуванні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів.

Наявність у школі комп'ютерів дає змогу механізувати процес перевірки, але її схема залишається.

Метод практичної перевірки - застосовують з таких предметів, як фізика, біологія, хімія, трудове навчання та інші, що передбачають оволодіння системою практичних умінь і навичок. Таку перевірку здійснюють під час лабораторних і практичних робіт.

Метод самоконтролю - усвідомлене регулювання учнем своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям., вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю - запобігання помилкам та їх виправлення.

Метод самооцінки передбачає критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання досягнутих успіхів. Стосовно самооцінки учнів поділяють на таких, що переоцінюють себе, недооцінюють себе, оцінюють себе адекватно. Для формування самоконтролю і самооцінки педагог повинен мотивувати поставлену учневі оцінку, пропонувати йому оцінити свою відповідь; організувати в класі взаємоконтроль, рецензування відповідей інших учнів тощо.

4. Засоби навчання

Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально - технічних засобів.

Засоби навчання - допоміжні матеріально технічні засоби з їх специфічними дидактичними функціями.

Технічні засоби навчання - обладнання й апаратура, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення ефективності.

Залежно від дидактичного призначення використовують як джерело знань посібник для самостійної роботи, засіб ілюстрації, повторення та систематизації. Застосовують як окремо, так і в комплексі - одночасно або послідовно поєднують різні за навчальними й виховними можливостями засоби перед поясненням, під час пояснення чи повторення навчального матеріалу.

Технічні засоби навчання (схема) розрізняють: за особливостями використовуваного матеріалу (словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ); за видом сприйняття (зорові, слухові, наочно - слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні); за способом передачі матеріалу (за допомогою технічної апаратури чи без неї - традиційним способом; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними - формами роботи з ними

(фронтальна - на основі демонстраційних засобів та індивідуальна - на основі розданого учням образотворчого матеріалу).

Екранні засоби

До них належать транспаранти, діапозитиви, діафільми, дидактичні матеріали для епіпроекції.

Транспарант є екранним засобом зорової наочності, ефективним завдяки своїм високим демонстраційним властивостям: фронтальності, контрастності, яскравості тощо. Інформація з екрана учні розглядають емоційно, що сприяє зосередженню їх уваги на об'єктах вивчення, а це важливо для інтенсифікації, підвищення ефективності навчального процесу.

Останнім часом перевагу надають динамічним засобам унаочнення, які, порівняно із статичними, стимулюють творче мислення учнів. Зміст і логічна побудова схематичного динамічного зображення полегшують перехід від чуттєвого сприйняття до абстрактного мислення.

Динамічні транспаранти можуть бути представлені серією рисунків - накладок на прозорих плівках, набором окремих накладних деталей, поєднанням зображень на прозорій основі та накладних деталей, стаціонарними динамічними моделями для демонстрації на графопроекторі.

Діафільми і діапозитиви, на відміну від динамічних транспарантів, у яких використовується і мовний, і зображувальний матеріал, будуються на зображеннях. Основою зорового ряду в них є малюнок.

Діафільми - своєрідна екранна розповідь, що передбачає сюжетну організацію матеріалу, діапозитиви - окремі ілюстрації певних явищ, пов'язаних лише методичним задумом, а не сюжетом.

Моделі, муляжі як наочні засоби навчання є точною копією певного об'єкта. Такі засоби наочності допомагають сформувати у дітей правильне уявлення про певний предмет, його властивості.

Друковані засоби

До них належать таблиці, картки для складання таблиць, картини, роздавальний образотворчий матеріал.

Таблиці - найпоширеніший, традиційний вид друкованих засобів, що належать до зорової наочності. Вони забезпечують довготривале, не обмежене у часі експонування мовного матеріалу, дуже прості у використанні.

Таблиця передбачає непросто показ матеріалу, але й його групування, систематизацію. Дидактична функція демонстраційних таблиць полягає в тому, що вони дають учням орієнтири для застосування правил. Їх найчастіше використовують при вивченні складних тем.

Демонстраційні картки подають матеріал частинами, відображають одне й те саме явище багаторазово, полегшуючи запам'ятовування конкретного матеріалу.

Картинки використовують як засіб розвитку мовлення учнів. Вони стимулюють їх уяву, використовуються для подальшого розвитку сюжету чи відновлення того, що відбувалось раніше.

Роздавальний образотворчий матеріал призначений для самостійної індивідуальної роботи і використовується на етапі формування навичок. Специфічна його особливість - лексичний коментар на основі малюнка. Яскравість, якісне поліграфічне виконання малюнків - найважливіша вимога до роздавального образотворчого матеріалу.

Засоби слухової наочності

Компакт-диски і аудіо касети є головними засобами слухової наочності. Сприяють виробленню літературної вимови, наголосу, інтонації тощо. Покликані полегшувати засвоєння складних щодо орфографії слів, виділених у підручнику для запам'ятовування. При їх компонуванні максимально використовують дидактичний матеріал підручника, озвучуючи тексти, вправи, пов'язані з формуванням навичок правильної вимоги. У звукових посібниках доцільно використовувати додатковий матеріал - вправи з наголошування і вимови, віршові тексти.

Складний мовний матеріал групують за спільними і відмінними ознаками. Аудіо записи найчастіше використовують при засвоєнні важких слів. При їх використанні важливо подбати про психологічний настрій зацікавленості. На уроках розвитку зв'язаного мовлення озвучують окремі фрагменти літературних творів, розширюючи уявлення учня про емоційне забарвлення тону, можливості інтонації.

Інколи для пояснення, закріплення матеріалу використовують навчальні радіопередачі.

Наочно-слухові (аудіовізуальні) засоби навчання

До них належать діафільми із звуковим супроводом, кінофільми та кіно фрагменти.

Діафільми із звуковим супроводом поєднують два основних засоби створення ситуації - зображення і слово. Їм властива мобільність: звуковий супровід можна підключати, використовувати вибірково, повторювати потрібну частину фонограми. Це відрізняє їх від кінофільмів, розширює організаційно - методичні можливості для поєднання зорової та слухової наочності, особливо на уроках розвитку мовлення.

Звуковий супровід - це своєрідний еталон, орієнтуючись на який учні коригують свою вимову. Водночас він є своєрідним ключем, контрольним текстом, з яким можна співвіднести відповідь. Цю функцію реалізують фрагменти, які містять завдання, пов'язані з зоровим рядом, малюнками. Читання субтитрів доручають учням з високою успішністю, розділивши між ними ролі. Це допомагає тренувати окремих учнів у виразному читанні, в оцінюванні читання.

Кінофільми і кінофрагменти забезпечують динаміку зображення, синхронну подачу зображення і звуку, доповнюють мовленнєвий ряд музичним супроводом. Розрізняють декілька типів навчальних кіноплівок: цілісні фільми, які складаються із декількох частин, і кіно фрагменти (3 -5 хвилин).

Кінофільми забезпечують звуковий коментар, поєднують зорове сприйняття із слуховим. Методика роботи з ними передбачає уважне ставлення до дикторського тексту, що стимулює учнів до пошуку нових мовних засобів, які доповнюють мовний ряд кінофільму.

Комп`ютер та інформаційні технології в навчальному процесі

У сфері освіти комп'ютери використовують як об'єкт вивчення; як засіб навчання, як складову системи управління народною та як елемент методики наукових досліджень. Школа покликана сформувати в учнів комп'ютерну грамотність, ознайомивши їх з напрямами застосування комп'ютерів, використовувати їх можливості.

Використання комп'ютерів у навчальному процесі відбувається за багатьма напрямами:

- як засіб індивідуалізації навчання. За допомогою завдань та індивідуальної роботи учня з комп'ютером досягають значних успіхів у засвоєнні матеріалу. Адже комп'ютер фіксує всі етапи його роботи, оцінює її. Вчитель має змогу будь - коли проаналізувати його дії;

- як джерело інформації. Через комп'ютер можна отримати величезну кількість інформації, яку вчитель може використовувати в навчальному процесі. Але комп'ютерна інформація не повинна замінювати підручник, книги, інші джерела знань;

- як засіб оцінювання, обліку та реєстрації знань. Для цього використовують програми з контрольними та екзаменаційними питаннями, відповідями на них та нормативами оцінювання кожної відповіді. Комп'ютер не тільки оцінює відповіді, а й видає рекомендації щодо виправлення помилок;

- як засіб творчої діяльності учня. Сучасне програмне забезпечення комп'ютерів дає змогу творчо працювати учням:

§ текстовий редактор - замінює друкарську машинку, маючи значно більше функцій (вибір шрифту, його розміру, кольору, розміщення друкарського тексту, корекція написаного, заміна блоків тексту);

§ графічний редактор - сприяє розвитку художніх навичок, допомагає в кресленні, проектуванні;

§ музичний редактор - дає змогу писати музику для будь - якого інструмента, оркестру;

- як засіб заохочення до навчання в ігровій формі. Робота на комп'ютері стимулює успішне виконання навчального завдання, як дослідницький пошук, тип мислення; забезпечує тренінг у певному виді діяльності;

- як засіб допомоги дітям з дефектами фізичного і розумового розвитку. Передусім він є засобом комунікації дитини із зовнішнім світом. Для таких дітей розробляють спеціальні програми, які враховують особливості їх розумової діяльності, допомагають ефективному навчанню.

Застосування у навчальному процесі інформаційних технологій (ІТ) сприяє підвищенню ефективності практичних і лабораторних занять з природничих дисциплін приблизно на 30%, об'єктивність контролю знань учнів - на 20 - 25%, прискорює накопичення активного словникового запасу з іноземних мов у 2-3 рази. Вони дають змогу включити до навчальних планів лабораторні заняття з використанням комп'ютерних моделей, які імітують функціонування дуже дорогого, унікального обладнання, недоступного для навчальних закладів.

5. Міжпредметні зв'язки

Важливим резервом дальшого вдосконалення навчального процесу з біології є встановлення міжпредметних зв'язків. Ця прогресивна методична концепція стала тепер принципом вивчення біології, оскільки біологічна наука включає відомості з інших загальних галузей знань і в свою чергу необхідна для її розуміння. Так під час вивчення біології залучаються знання з хімії, історії, географії тощо.

Разом з тим для вивчення цих навчальних дисциплін необхідні і знання з біології.

Принцип міжпредметних зв'язків передбачає, щоб знання і уміння, набуті учнями під час вивчення суміжних предметів, ставали опорними при засвоєнні нового матеріалу, особливо при формуванні біологічних понять, а також узагальненні знань.

Здійснення міжпредметних зв'язків покликано забезпечувати різносторонні контакти між усіма предметами з метою насамперед гармонійного розвитку розумових здібностей учнів, щоб у практиці вчитимо успішно організувати міжпредметні зв'язки, вчителю необхідно ознайомитися з програмами і підручниками суміжних предметів, необхідно знати, які типи контактів між предметами існують і якої дидактичної мети можна досягти використовуючи кожний з них.

Погодження послідовності вивчення окремих тем з різних предметів необхідна, але недостатня умова успішної реалізації у навчанні принципу міжпредметних зв'язків. Важлива в самосу навчальному процесі встановити ці зв'язки, раціонально повторюючи пройдений матеріал і спиратися на них. При цьому способі використання знань з інших предметів можуть бути різними.

В одних випадках вчитель пропонує учням під час підготовки до уроку поновити в пам'яті раніше вивчені питання з хімії, географії тощо.

Але кращий ефект досягається тоді коли під час викладення цього матеріалу вчитель нагадує учням необхідні відомості з суміжних предметів, спираючись на них у процесі пояснення, чи актуалізації.

Все сказане раніше показує, як на практиці викладення з біології використовувати принцип міжпредметних зв'язків, щоб він з важливого резерву поліпшення якості навчально-виховного процесу перетворився на дійовий фактор, який допомагав би ефективно виконувати різноманітні завдання освіти, виховання і розвитку учнів, що стоять перед навчанням з біології в середній школі.

Існує кілька класифікацій міжпредметних зв'язків, в основу яких покладені різні критерії:

a) хронологічний (масовий) критерій, відповідно, до якого розглядають зв'язки супутні, попередні і перспективні по відношенню до предмета, що вивчається в даному випадку біології;

b) зв'язки, що об'єднують закони окремих наук у більш загальні біологічно філософські поняття;

c) зв'язки за методами експерименту і практичними діями учнів;

зв'язки розрахунково-вимірювального характеру, які передбачають стійкість методів вимірювання і розрахунків.

В процесі вивчення теми: „Хордові тварини. Безчерепні. Риби” вчитель використовує міжпредметні взаємозв'язки з такими предметами: з загальною біологією, медициною, ботанікою, історією, релігією, народознавством, географією, екологією, біонікою, інженерією та з точними науками (фізика, математика) - бо всі вони розкривають доступні учням закони про закономірності живої природи і утворюють єдину навчальну систему.

В 10 - ому класі при вивченні загальної біології, а саме в процесі розгляду обміну речовин та енергії в організмі, згадуються процеси життєдіяльності тварин.

Тісні зв'язки з курсом „Рідний край”.

З фізичною географією пов'язане вивчення різноманітності хрящових та кісткових риб.

З медициною, при вивченні значення риб та їх місця в природі.

З історією, при вивченні життєдіяльності риб, можна розповісти про історію відкриття видів та процесів життєдіяльності риб.

З релігієзнавством, під час викладення теми, також розповідається і про забобони людей та народні прикмети, які пов'язані з рибами.

З народознавством міжпредметні зв'язки здійснюються при розповіді народних прикмет, забобонів людей цієї місцевості, свят та обрядів, які здійснюються при спостереженні за життєдіяльністю риб.

Вивчення цієї теми дозволяє учням пізнати світ риб і застосувати знання для охорони живої та неживої природи. Міжпредметні зв'язки дають змогу учням систематизувати знання і закріпити знання з інших предметів.

6. Основні поняття теми, їх логічна структура, шляхи формування понять

Поняття це закономірне узагальнення значної кількості одиничних фактів, явищ, процесів. Розвиток понять відбувається в кількох напрямках:

1. виникнення нових понять.

2. уточнення і зміцнення старих понять.

3. конкретизація понять.

4. розрізнення аспектів, які охоплюють дане поняття.

Особливе завдання вчителя при формуванні понять - виявити в учнів запас понять і зв'язаних з ними уявлень, організувати ціленаправлене сприйняття об'єктів і явищ в навколишньому середовищі, організувати сприйняття реалістичних зображень тих об'єктів, які не можуть бути сприйняті реально. Розвиток понять - це основна рушійна сила всього процесу навчання і виховання учнів. Біологічні поняття формуються в результаті систематичної ціленаправленої роботи в усіх формах навчально-виховного процесу: на уроках, екскурсіях, практичних заняттях, у позакласній та позашкільній роботі.

Теорія розвитку біологічних понять була сформована ще в 60-ті роки колективом науковців під керівництвом М.М. Верзіліна і стали ключем до розв'язування головного питання методики викладання співвідношення між змістом навчального матеріалу та методами його викладання.

Основні положення теорії понять:

Перше положення:

Біологія як навчальний предмет повинна бути системою біологічних знань, що формуються у визначеній послідовності та взаємозв'язку. Це положення вдало реалізовано в нових шкільних програмах з біології.

Друге положення:

Біологічні поняття потрібно розвивати від простих до складних, від спеціальних до загальнобіологічних, від загальнобіологічних до світоглядних. Згідно з цим положенням біологічні поняття можна класифікувати таким чином:

Саме це положення націлює вчителя на методично правильний підхід до формування понять.

Формування загальнобіологічних понять потребує тісного зв'язку з матеріалом, що вивчається в початкових курсах „Біології”, оскільки на його основі поняття доповнюється новим змістом. Актуалізація знань учнів має відбуватися в певній методичній системі на міжпредметній основі.

Світоглядні поняття формуються на основі загальнобіологічних і відтворюють не просто систему знань, а й систему переконань, які відображають ставлення людини до дійсності. Біологія як навчальний предмет має великі можливості для формування світогляду учнів, виховання гуманного ставлення до природи.

Третє положення:

Розвиток понять тісно пов'язаний з формуванням відповідних умінь та навичок учнів. Саме вони передбачені шкільною програмою і насамперед натуралістичні та практичні вміння.

Четверте положення:

У процесі формування поняття утворюються, розвиваються, ускладнюються. Рівень знань потрібно визначити в кожній темі, кожному розділі.

П'яте положення:

Процес формування понять - процес поетапний.

Шосте положення:

Кожне поняття має бути сформовано так, щоб учень міг ним вільно користуватися. Саме цього і повинен домагатися вчитель в своїй роботі. На практиці виховувати гуманне ставлення до природи і людини розумної, ввічливої, всебічнорозвиненої.

Основними поняттями теми є: Тип Хордові, хорда, внутрішній кістяк, ріст, живлення, дихання, процес виділення, кровоносна система риб, нервова система риб, процес розмноження, луска, бризкальця, клоака, плавальний міхур, зяброві дуги, бічна лінія, парні та непарні плавці, нерест, турбота про потомство, сезонні явища в житті риб, міграція, живонародження, ікра, лічинка, мальок.

7. Форми навчання та навчальної діяльності учнів

Ефективність засвоєння знань учнями залежить не лише від методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Головними особливостями організаційних форм навчання є:

- по-перше, певний зовнішній вияв функцій учителя і учнів відповідно до розпорядку (фронтальне прослухування розповіді, пояснення, групове або індивідуальне виконання завдання вчителя та ін.);

- по-друге, діяльність учителя і учнів здійснюється в певних часових межах - урок може тривати 45 чи 30 хв, бути спареним (для читання лекції чи проведення екскурсії);

- по-третє, склад учнів має бути постійним (клас на уроці) або змінним (групова робота з диференціального навчання або при виконанні лабораторних робіт);

- по-четверте, в організаційній формі навчання існує певний порядок спілкування вчителя з учнями (на уроці вчитель безпосередньо дає учням навчальну інформацію, під час екскурсії цю функцію може виконувати екскурсовод, проінструктований вчителем);

- по-п'яте, організаційна форма навчання безпосередньо не пов'язана з характеристикою процесу навчання, його основними закономірностями. Вона впливає на конкретний процес навчання, зумовлюючи, наприклад, можливість вияву індивідуального темпу навчальної роботи, на загальний перебіг і результат навчального процесу та ін.

До організаційних форм навчання, що використовуються в середній школі будь-якого типу, належать:

- урок,

- екскурсія,

- семінар,

- факультатив,

- предметний гурток,

- консультація,

- домашня навчальна робота,

- практикум тощо.

Урок як основна форма організації навчання

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок - форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки вздовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок має такі особливості:

- є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні навчально-виховні завдання;

- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

- на відміну від інших форм організації навчання, є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

- відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці;

- є гнучкою формою організації навчання, яка дає змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

- спільна діяльність учителя і учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;

- сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

У дидактиці існує кілька підходів до класифікації уроків залежно від ознак, узятих за основу.

За способами проведення виділяють

- уроки-лекції,

- уроки-бесіди,

- уроки-диспути,

- уроки самостійної роботи учнів та ін.

За етапами навчальної діяльності:

- вступні уроки,

- уроки первинного ознайомлення з матеріалом,

- уроки формування понять, виведення законів і правил,

- уроки застосування знань на практиці,

- уроки повторення й узагальнення матеріалу,

- контрольні уроки,

- комбіновані уроки.

Найбільш вдалою в сучасній теорії та практиці навчання є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце уроку в загальній системі уроків (Б. Єсипов, М. Махмутов, В. Онищук). Перебуваючи на однакових позиціях, ці автори пропонують різну кількість типів уроків. За класифікацією В. Онищука розрізняють такі типи:

1) урок засвоєння нових знань;

2) урок формування вмінь і навичок;

3) урок застосування знань, умінь і навичок;

4) урок узагальнення і систематизації знань;

5) урок перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь і навичок;

6) комбінований урок.

Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою).

В. Онищук увів поняття мікро- і макроструктури уроку. Макроелементи визначаються завданнями уроку певного типу. Такими, на його думку, є етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація. Оскільки логіка засвоєння знань та сама, то макроструктура уроків цього типу однакова. До мікроелементів структури уроку належать засоби і способи розв'язання дидактичних завдань на кожному його етапі.

Час і місце, відведені на кожен структурний елемент уроку, визначаються побудовою уроку в цілому. Структура уроку повинна забезпечувати успішне розв'язання його навчально-виховних завдань, активізацію пізнавальної діяльності учнів, відповідати характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, найдоцільніші методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.

Майже в усіх типах уроків наявні такі структурні елементи:

- вступна частина,

- перевірка домашнього завдання,

- вивчення нового матеріалу,

- закріплення нового матеріалу,

- повідомлення домашнього завдання,

- закінчення Уроку.

Спираючись на знання сутності процесу навчання, його загальних методів і розглянутих вище основних елементів переважної більшості типів уроків, неважко визначити структуру кожного типу уроку.

Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку; мотивація навчання школярів; сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного; узагальнення та систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування вмінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку й мотивація навчання школярів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок застосування знань, умінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок; повідомлення теми, мети й завдань уроку і мотивація навчання школярів; осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій; самостійне виконання учнями завдань під контролем і з допомогою учителя; звіт учнів про роботу й теоретичне обґрунтування отриманих результатів; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів; відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок: повідомлення теми, мети і завдання уроку, мотивація навчання школярів; перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах; збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок: перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка раніше засвоєних знань; повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Розглянуті структури є орієнтовними. Вони передбачають варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Учитель повинен творчо підходити до підготовки плану конкретного уроку і наповнення його змістом.

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи:

- фронтальну,

- групову,

- парну,

- індивідуальну.

Кожна форма цієї роботи має власну методику її організації.

Підготовка до уроку будь-якого типу передбачає дотримання педагогом певних вимог

- організаційних,

- дидактичних,

- психологічних,

- етичних,

- гігієнічних.

Дидактика виходить з таких аспектів ефективності уроку: керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напружена, досконало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів; ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів навчально-виховного процесу, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів; творчий підхід до розв'язання нестандартних завдань відповідно до наявних умов та можливостей обґрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досягнення мети комплексу дидактичних засобів; диференційований підхід до окремих груп учнів; ефективне використання кожної робочої хвилини На уроці атмосфера демократизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружнього спілкування, прогнозування навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень запрограмованих результатів.

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі пошуки спрямовані на розв'язання низки навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування національної самосвідомості учнів, формування в них моральних, правових, трудових, естетичних якостей особистості.

Актуальною є проблема розвитку в учнів пізнавальних інтересів, виховання потреби у знаннях і самоосвіті, формування вміння працювати з джерелами наукової інформації, відбирати необхідну для свого загального розпитку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним є питання оптимального відбору змісту навчального матеріалу до уроків, оскільки й досі бракує досконалих підручників з багатьох навчальних дисциплін.

Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них -- уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-КВК, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів.

Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і сприяє їх оптимального розвитку і вихованню.

До них відносять:

Інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками (В. Шаталов); міжпредметні уроки, які ставлять за мету "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів; театралізовані уроки які проводять у межах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів; сугестопедичні уроки, що не набули поширення, оскільки механізми дії підсвідомого поки що технологічно не розроблені щодо педагогіки і окремих методик; уроки з різновіковим складом учнів, які передбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.