Діяльність ВАТ КБ "Промекономбанк"

– підсистему "банк";

– підсистему "клієнт";

– підсистему інформаційного обміну.

Для кожної з функціональних підсистем передбачається типова структура апаратно-програмних засобів, що масово використовується у комплексах засобів автоматизації банку і клієнтів.

Обмін даними здійснюється виділеними або комутованими каналами зв'язку за допомогою модему. Система має забезпечувати високу надійність і швидкість передачі та приймання документів, що дає можливість здійснювати електронні платежі в режимі реального часу.

З метою автоматизації процесів підготовки і прийняття управлінських рішень виконуються роботи по розвитку автоматизованої системи управління банком.

Вся робота управління автоматизації направлена на підвищення ефективності роботи банку в якості обслуговування клієнтів, розширення переліку послуг, що надаються банком.

4. Педагогічна практика

4.1 Ринок фінансового посередництва як складова фінансового ринку

Місце і роль посередників на фінансовому ринку

Фінансовий ринок - це ринок, на якому визначається попит та пропозиція на різноманітні фінансові інструменти. На цьому ринку відбувається обмін грошей, надання кредиту і мобілізація капіталу. Основними функціями фінансового ринку є: мобілізація коштів для економічного розвитку; перерозподіл їх між галузями, областями, регіонами; забезпечення накопичення коштів, які визначають економічне зростання. Крім того, фінансовий ринок виконує ще одну функцію: робить фонди грошових коштів рівнодоступними для всіх його учасників - держави, підприємств, домогосподарств.

У різних джерелах на сучасному етапі по-різному трактується поняття послуги, наприклад: "послуги підприємницька діяльність, направлена на задоволення потреб інших осіб, за винятком діяльності, що здійснюється па основі трудових правовідносин"; "послуга такий вид корисної праці, при якій виробництво корисного ефекту співпадає з часом її споживання".

Фінансові посередники, як правило, це великі фінансові структури (фінансові установи). До них належать: банківська система, небанківські кредитні інститути, фінансові інститути. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. При емісії корпоративних цінних паперів та на кредитному ринку фінансові посередники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі економіки. При емісії державних боргових зобов'язань та на ринку державного кредиту вони сприяють залученню коштів для забезпечення потреб державного бюджету. На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх з процесу інвестування. При цьому інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі-продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ціною, а й надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.

В Україні фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи. Фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України та вимогам законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Фінансовий ринок складається із взаємопов'язаних та доповнюючи один одного, але окремо функціонуючих ринків.

З наведеної структури фінансового ринку можна виділити основні функції кожної його складової. Таким чином, ринок цінних паперів виконує наступні функції: мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для здійснення конкретних інвестицій; перерозподіл коштів між підприємствами, державою та населенням, галузями та регіонами; зменшення інвестиційного ризику; забезпечення контролю над капіталом на основі державного регулювання. Посередниками на ринку цінних паперів виступають: НБУ, холдингові фірми, фонди та компанії, комерційні банки, брокери, дилери, джоббери (консультанти з проблем кон'юнктури ринка), держава, інституційні інвестори, індивідуальні інвестори, довірчі товариства.

Грошовий ринок (кредитний) здійснює такі функції: об'єднання заощаджень; трансформація коштів у позиковий капітал; надання позик державним органам та населенню. До посередників, які діють на цьому ринку належать: комерційні банки, спеціалізовані фонди, первинні інвестори, а також кредитно-фінансові організації, що здійснюють залучення коштів, перетворення їх у позиковий капітал і тимчасову передачу його позичальникам на поворотній основі за плату у формі відсотків.

До функцій, що виконує валютний ринок відносяться наступні: своєчасне здійснення міжнародних розрахунків; регулювання валютних курсів; страхування валютних ризиків; проведення валютної політики, що ґрунтується на державному регулюванні. Посередниками на цьому ринку виступають: брокерські фірми, сукупність банків, комерційні банки та великі корпорації.

Види послуг, що надаються фінансовими посередниками

До основних фінансових послуг посередників належать залучення коштів у вигляді депозитів та надання позик, яке здійснюють комерційні банки та інші фінансові установи на ринку позикового капіталу. До послуг на первинному ринку цінних паперів належить андерайтинг, або обслуговування емітентів щодо організації та проведення емісій фінансових активів.

Механізм надання фінансових послуг визначається специфікою та ступенем розвитку ринку фінансового посередництва, а також регулюванням діяльності фінансових інститутів з боку держави. Здійснюючи діяльність по обслуговуванню учасників ринку одні фінансові посередники є спеціалізованими, надають лише окремий вид послуг, а інші відрізняються своєю універсальністю, надаючи широкий спектр фінансових послуг. До останніх належать комерційні банки, які крім основних банківських послуг щодо залучення коштів та розміщення їх на ринку кредитів, здійснюють велику кількість операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому і валютному ринках. Переважна більшість фінансових посередників, що діють на розвинених фінансових ринках, надають своїм клієнтам широкий спектр фінансових послуг розглянемо деякі з них.

Андерайтинг - це комплекс послуг з організації та проведення емісії цінних паперів, що надаються фінансовими посередниками емітенту, система послуг, яка включає етапи роботи із підготовки та проведення емісії, визначення ризику цього процесі та можливості його хеджування. При проведенні андерайтингу посередник надає емітенту такі послуги: консультує емітента про час, термін, обсяг та інші характеристики емісії; сприяє викупу частини емісії або всього обсягу емісії цінних паперів у емітента; розміщує емісію серед інвесторів відповідно до визначеного рівня ризику. Але все ж основною операцією андерайтингу є викуп цінних паперів у емітента. В результаті чого емітент вчасно отримує потрібну для подальшої діяльності визначену суму коштів, а посередник (андерайтер) бере на себе ризики щодо подальшого розміщення цінних паперів на ринку. Різниця між цінами викупу та розміщення, помножена на кількість цінних паперів (за вирахуванням витрат на розміщення цінних паперів на ринку), є прибутком андерайтера.

Брокерською діяльністю називають діяльність щодо укладання угод з цінними паперами на основі угод комісії або доручення. Брокер виступає посередником, агентом інвестора, що діє від імені клієнта та за його дорученням і отримує винагороду у вигляді комісійних. Брокерські комісійні складають основну частину витрат на проведення трансакцій на фондовому ринку.

Дилерська діяльність пов'язана з діяльністю з приводу укладання угод від свого імені й за свій рахунок через публічне оголошення цін купівлі та продажу цінних паперів із зобов'язанням купівлі й продажу цих паперів за об'явленими цінами. Основний дохід дилерів - це додатна різниця між цінами продажу та купівлі цінних паперів. Різниця в цінах купівлі-продажу є платою дилерам за терміновість і врівноваження тимчасового дисбалансу між попитом-пропозицією на певні види цінних паперів, що перебувають в обігу на ринку. Здійснюючи операції на ринку, дилери зменшують коливання цін та забезпечують ліквідність ринкових цінних паперів. Крім того, що дилери дають можливість інвестору в будь-який час купити чи продати цінні папери, сприяють ціновій стабілізації та забезпечують ліквідність ринку, вони також надають інформаційні послуги учасникам ринку, а на деяких ринках виступають у ролі ведучих аукціонів.

Агентські послуги. У більшості випадків учасники ринку фінансових послуг діють не безпосередньо, а через своїх агентів - фінансових посередників. Останні від імені і за рахунок клієнтів проводять фінансові операції та отримують за це винагороду. Агенти на ринку фінансових послуг продають цінні папери, страхові послуги, валюту. Агентами вітчизняних банків на валютному ринку виступають юридичні особи, які організовують на основі відповідної агентської угоди пункти з обміну валюти. До агентських функцій належить також такі операції: зберігання цінностей у сейфі (банк здійснює зберігання та видачу в разі потреби цінностей за дорученням клієнта без прийняття самостійних рішень щодо управління цінностями); зберігання та купівля-продаж цінностей; виплата доходу згідно з інструкцією.

Лізингові послуги. Лізинг є строковим цільовим та платним користуванням майном, що передається лізингоодержувачу особою - лізингодавцем, власником цього майна. Предметом лізингу може виступати рухоме або нерухоме майно, що може бути віднесено законодавством до основних засобів лізингодавця.

Факторингові послуги. Більшість корпорацій, що здійснюють сьогодні свою діяльність на ринках промислово розвинених країн, мають відповідні галузям та пропорційні сумарним активам стабільні обсяги дебіторської та кредиторської заборгованості. При управлінні боргами клієнта фірма-фактор здійснює управління його рахунками-фактурами, веде бухгалтерський облік-продаж, здійснює кредитний контроль та отримує борги. При цьому факторингова фірма не тільки поліпшує менеджмент підприємства, беручи на себе роботу адміністрації, а й знижує витрати клієнта на утримання управлінського апарату. Перевага факторингу для клієнта полягає в зменшенні кредитного платіжного ризику, своєчасній інкасації дебіторської заборгованості, прискоренні оборотності оборотного капіталу, можливості планувати платіжний оборот та покращенні кредитоспроможності підприємства.

Види і класифікація фінансових установ України

Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю фінансових посередників і різноманітністю фінансових послуг, які вони надають. Фактично вони виступають торгівцями специфічного товару - фінансових послуг. Під фінансовими послугами розуміють операції з фінансовими активами, що здійснюються фінансовими посередниками в інтересах третіх осіб, за кошти посередників чи замовників, а у випадках передбачених законодавством за рахунок інших залучених активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості активів.

Продавцями на ринку фінансових послуг виступають фінансові інститути (фінансові посередники). Фінансові інститути - це один із суб'єктів фінансового ринку; це посередник, який забезпечує зустріч позичальника та інвестора (кредитора) на фінансовому ринку. Фінансові інститути здійснюють трансформацію тимчасово вільних коштів. Якщо інвестор діє самостійно, то він несе високі видатки, а при співпраці з посередником його витрати зменшуються. Фінансові інститути беруть на себе ризик неповернення грошей. Фінансовий посередник працює з більшою сумою грошей, ніж окремий інвестор. У цьому разі діє ефект великих чисел, і угода стає більш ефективною. Усю сукупність фінансових посередників у кредитуванні вважаємо за доцільне поділити на три основні (банківська система, парабанківська система й супрабанківська система) та дві допоміжні ланки (рейтингові агенції та об'єднання фінансових посередників).

Найважливішу роль серед них відіграють банки. Банківська система країни з ринковою економікою має багаторівневу структуру: І рівень - Центральний банк, II рівень - комерційні банки.

Ощадні банки є фінансовими інститутами, які залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів та надають позики під заставу нерухомості. Основним видом діяльності таких інститутів є фінансування купівлі нерухомості. При наданні позичок під фіксований процент мінливість процентних ставок на ринку призводить до нестабільності прибутків ощадних інститутів, а зростання процентних ставок на ринку - до значних збитків.

Ощадні і кредитні асоціації засновуються у вигляді акціонерних товариств або взаємних фондів. Основними джерелами фінансових ресурсів ощадних та кредитних асоціацій виступають різні види депозитів: ощадні, строкові та чекові. Основні активи асоціацій - це заставні, цінні папери, забезпечені заставними, та державні цінні папери. Характерною ознакою кредитних товариств є те, що вони засновують свою діяльність на пайових внесках і депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позички - короткострокові, середньо- та довгострокові. Проте останнім часом вони стали схожі на комерційні банки.

Кооперативні банки - спеціальні кредитне-фінансові інститути, що утворюються товаровиробниками на приватних засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об'єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники) або профспілками. Кооперативні банки в усіх країнах у своїй більшості - це кредитні установи.

Спеціалізовані банки, функціонують на вузьких секторах грошового ринку чи займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Найчастіше спеціалізовані банки виникають в таких секторах ринку: споживчого кредиту; іпотечного кредиту; сільськогосподарського кредиту; залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві тощо.

Каси взаємної допомоги та кредитні спілки. В умовах повільного збільшення доходів населення постійно збільшується попит на предмети довгострокового користування - будинки, автомобілі, меблі, дорогі товари домашнього вжитку. Подвійний позитивний ефект підсилюється і тим, що кредитні союзи носять суспільно-позитивний характер, тобто участь у них самих споживачів. Основна мета такої форми - взаємне кредитування, а мета діяльності спілки - підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення й платності. Кредитна спілка - це фінансова установа, суспільна організація, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування. Учасниками кредитних спілок виступають фізичні особи, об'єднані за деякою ознакою: за спільним місцем роботи, за участю в одній професійній спілці чи одній релігійній організації тощо.

Ломбарди. Ломбарди - це кредитні установи. Ломбард створюється для надання населенню послуг по схову предметів домашнього вжитку і особистого користування, а також видачі позичок під заставу цих предметів. Ломбард проводить такі операції: приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування; видає громадянам позички під заставу предметів домашнього вжитку і особистого користування.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів.

Пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Учасником пайового інвестиційного фонду є інвестор, який придбав інвестиційний сертифікат цього фонду. Учасниками пайового недиверсифікованого інвестиційного фонду не можуть бути фізичні особи.

Інститути спільного інвестування (ІСІ) - це організаційно-правова форма діяльності, пов'язана з об'єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

Удосконалення державного регулювання діяльності посередників на ринку фінансових послуг

При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених. Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.

По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Але кожного разу, коли якась фірма надає неправильну і не таку інформацію, або коли хтось здійснює тиск з метою змінити інформацію, не оголошені раніше зміни в системі продажу цінних паперів, падає престиж держави на світових ринках капіталу, що приносить збитки всім підприємствам і користувачам капіталу в країні. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який починається па ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів.

По-друге, якісний, добре відрегульований ринок - це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі інвестуючих заощаджень. Та внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.

По-третє, висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, використання акцій для забезпечення економічного зростання створюють враження економічного плюралізму і закріплюють ідеологічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту благополуччя. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.

В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.

Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх "свободи" державним контролем - лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.

Звичайно, на шляху розбудови державного регулювання фінансового ринку України існує багато проблем і труднощів. Відсутність послідовної та виваженої політики держави на фондовому ринку, недостатність політичної волі та ресурсів для забезпечення його державного регулювання можуть призвести до тяжких суспільно-політичних наслідків, що поставить під загрозу продовження економічних реформ в Україні. Тому на сучасному етапі становлення фондового ринку в Україні перед органами регулювання стоїть багато завдань.

Першочерговим стратегічним завданням є розробка і розвиток державної програми щодо „створення" вітчизняного інвестора - основного учасника будь-якого фондового ринку. Необхідно зважити і на те, що наймасовішим інвестором на фондовому ринку є населення, котре, як правило, не має ні спеціальних знань, ні спеціальних кваліфікацій у царині обігу цінних паперів.

Тактичними завданнями державної політики на фінансовому ринку України є:

необхідність подолання роздрібненості функцій багатьох державних органів, які регулюють фінансовий ринок;

створення жорсткої регулятивної інфраструктури ринку та її правової бази як способу обмеження ризиків інвесторів (вимоги до достатності капіталу, якості активів і ліквідності небанківських інвестиційних інститутів, обмеження їх власних операцій щодо ризиків, правил етичного ведення операцій та повного розкриття інформації при обслуговуванні клієнтів);

закріплення в правовій базі фінансового ринку заходів щодо відповідальності за невиконання встановлених правил;

упорядкування, систематизація правової бази, її облік, оскільки існуючий величезний масив нормативних актів не дає змоги вільно користуватися ними рядовому спеціалісту;

вжиття заходів щодо легалізації тіньового капіталу, запобігання від пливу капіталів за кордон та забезпечення прозорості й цілісності фондового ринку;

необхідність термінової реорганізації податкового законодавства щодо інвестицій, оскільки існуюча невизначеність сприяє різному тлумаченню існуючих законів на користь представників податкових органів;

узгодження українських та міжнародних стандартів, що використовуються на фінансовому ринку;

створення системи інформації про стан фінансового ринку та забезпечення її відкритості для інвесторів;

підтримка з боку держави освітніх заходів в галузі фінансового ринку;

виділення державою фінансових і матеріальних ресурсів для розвитку та ефективного функціонування ринку.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

нагляду за діяльністю фінансових установ;

застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Підвищення ролі держави повинне визначитися і тим, що у неї має бути вироблена довгострокова політика дій щодо відбудови ринку та його поточного регулювання. Повинен здійснюватися усвідомлений вплив на пропорції сукупного попиту та пропозиції, на спрямування руху грошових ресурсів на те, щоб ринок вписався в одну з відомих схем його організації. Ці заходи дадуть змогу здійснювати узгоджену політику щодо грошово-кредитного регулювання, застосовувати широкий арсенал адміністративних заходів, а головне, зберегти державний суверенітет і тим обмежити вплив міжнародних фінансових інститутів.

Важливою проблемою є формування бачення державного управління інвестиційними процесами на фінансових ринках, що дозволить виявити ті елементи та зв'язки, удосконалення яких найбільш важливе. На наш погляд, найбільш адекватною для України є модель функціональної структури державного регулювання фінансового ринку.

Отже, регулювання фінансового ринку України має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи управління, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань і злочинності на ринку цінних паперів, на основі відповідної законодавчої бази. При визначенні міри втручання держави в ділове життя учасників фінансового ринку слід уникати екстремальних позицій і знаходити правильні зважені рішення, оскільки, як переконує світовий досвід, надмірне втручання обмежує свободу підприємництва, а надмірне невтручання створює середовище для зловживань.

Висновки

Переддипломна практика є не тільки невід'ємною частиною в процесі здобуття кваліфікації, а й уявляє собою процес що збагачує й закріплює знання, вміння володіти та й застосовувати навички придбані студентом під час навчання на практиці.

Метою практики є оволодіння сучасними методами, формами організації праці з галузі майбутньої професії студентів, формування певних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних ринкових і виробничих умовах, виховання потреби самостійно поновлювати знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності. Переддипломна практика передбачає безперервність та послідовність її проходження та одержання необхідного обсягу практичних знань й вмінь.