Найменування показника	Алгоритм розрахунку	Економічний зміст показника
Показники ліквідності
Коефіцієнт миттєвої ліквідності		Показує можливість банку погашати живими грошима з коррахунків і каси зобов'язання по всіх депозитах (Д)
Коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань банку		Характеризує мах можливість банку в погашенні зобов'язань () всіма активами ()
Коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів		Характеризує питому вагу високоліквідних активів в робочих активах
Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань		Характеризує забезпечення доходними активами банку () його загальних зобов'язань і говорить про часткове погашення зобов'язань банку () поверненнями доходних активів
Коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів (для визначення незбалансованої ліквідності)		Розкриває наскільки видані кредити (КР) забезпечені всіма залученими депозитами (Д) (чи є незбалансована ліквідність) майна (А»)
Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов'язань		Розкриває здатність банку погашати зобов'язання (Ззаг) високоліквідними активами (Авя) та шляхом продажу

Наведений в таблиці 1.5 блок показників призначено для оцінки ліквідності банку на предмет його здатності перетворювати активи в готівку для негайного погашення (на дату складання балансу) або в найближчий період зобов'язань перед клієнтами по їх поточних, депозитних, ощадних рахунках, а також перед кредиторами, інвесторами, акціонерами.

Таблиця 1.6 Вихідні дані та розрахунок основних показників, що характеризують ліквідність ВАТ КБ «Промекономбанк»

Назва показників	Станом на 01.01	Відхилення в %
	2004 р.	2005 р.
1	2	3	4
Вихідні дані (тис. грн.)
Коррахунки в банках	34271,7	102079,5	297,8
Готівка в касі банку	21813,9	10741,5	49,2
Зобов'язання в депозитах всіх видів	105984,3	113359,2	106,9
Активи загальні	265435,2	308562,3	116,2
Зобов'язання (залучені і позикові кошти) всіх видів	152531,1	182636,1	119,7
Активи високоліквідні	47485,5	37575,9	79,3
Активи робочі	194396,1	254238,6	130,8
Активи доходні	146910,6	216662,7	147,5
Активи в майні (основні засоби і нема тер. активи)	37966,8	48029,7	126,5
Видані кредити	108703,8	136421,4	125,5
Розрахунок коефіцієнтів	Оптим. знач.
Коефіцієнт миттєвої ліквідності (рядок 1 + рядок 2): рядок 3	0,53	0,99	Не менше 20%
Коефіцієнт загальної ліквідності зобов'язань банку (рядок 4 : рядок 5)	1,74	1,69	Не менше 100%
Коефіцієнт співвідношення високоліквідних до робочих активів (рядок 4 : рядок 5)	0,24	0,15	Не менше 20%
Коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань (рядок 8 : рядок 5)	0,96	1,19	Приблизно 70-80%
Коефіцієнт ліквідного відношення виданих кредитів і залучених депозитів (рядок 10 : рядок 3)	1,02	1,20	х
Коефіцієнт генеральної ліквідності зобов'язань (рядок 6+рядок 9):рядок 5	1,06	0,99	х

Про підвищення забезпеченості доходними активами всіх зобов'язань банку свідчить коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань. При нормативі в межах 70-80 % вона зросла з 96 % на 01.01.04 р. до 119 % на 01.01.2005 р.

Додатковим показником ресурсної ліквідності є коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів і залучених депозитів. Як видно із таблиці 1.6, цей показник виріс з 102 % на 01.01.04 р. до 120 % на 01.01.2005 р. Це означає, що ризик ліквідного погашення основного обсягу зобов'язань перед клієнтами банку має зростаючу тенденцію. Таким чином, видані кредити, забезпечені переважаючим обсягом залучених депозитів і банкові не загрожує незбалансована ліквідність.

Як показує коефіцієнт генеральної ліквідності, спроможність банку погашати зовнішні зобов'язання по залучених і позикових коштах високоліквідними активами та шляхом продажу нерухомості (майно і незавершені капітальні вкладення) залишається високою. Він дещо скоротився з 106% до 99%, але цей рівень є дуже високим.

Таким чином, розрахована і розглянута в таблиці 1.6 система показників банку показала, що він витримав в 2004-2005 рр. нормативні вимоги НБУ щодо ліквідності і забезпечував активами свою здатність погашати будь-які вимоги по своїх зобов'язаннях перед клієнтами, що розмістили свої гроші в ВАТ КБ „Промекономбанку” на поточних, вкладних, депозитних рахунках, а також перед кредиторами по господарській діяльності та акціонерами. Це ознака стабільної роботи банку, навіть в умовах не передбачуваних і незалежних від банку змін на фінансовому ринку України в останні роки. Вказані показники, в своїй більшості, мають тенденцію до покращання, деякі незначно знизилися, що не свідчить про появу тенденції їх погіршення. Це нормальні періодичні коливання, викликані впливом певних зовнішніх або внутрішніх факторів, бо в той же час рентабельність активів, капіталу, статутного фонду, витрат є достатньо стабільною.

1.4 Організація роботи ВАТ КБ «Промекономбанк» з кредитно-інвестиційного регулювання

Сучасний український комерційний банк орієнтується на інтегровану модель розвитку банківської системи. Банк може працювати у трьох напрямках: це корпоративний, індивідуальний і фінансово-інституційний бізнес. У рамках останнього, за належних ресурсів, треба розвивати інвестиційний та кредитний напрямки.

Кредитні діяльність. Більшість українських учених визначає кредитний портфель як сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання прибутку. Російські економісти ширше тлумачать це поняття, трактуючи його як сукупність наданих позичок, що класифікуються на підставі критеріїв, пов'язаних із різноманітними чинниками ризику або способами захисту від нього.

Інвестиційний портфель банку формується в результаті проведення інвестиційних операцій, під якими розуміють діяльність із вкладення коштів банку на відносно тривалий період в цінні папери, нерухомість, статутні фонди підприємств, колекції, коштовні метали та інші об'єкти інвестування, ринкова вартість яких має здатність зростати й давати власникові дохід у вигляді процентів, дивідендів, прибутків від перепродажу та інших прямих і непрямих доходів.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури та обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами.

У свою чергу, при формуванні інвестиційного портфеля інвестор має чітко визначити стратегію управління та майбутній тип портфеля, тому що дохід від вкладень у цінні папери прямо пропорційний ризику, на який готовий іти інвестор заради доходу. Тому авторам роботи вважається правомірним і економічно обґрунтованим вживання терміна кредитно-інвестиційний портфель. Цьому сприяє і спорідненість цілей кредитного та інвестиційного портфелів, а саме: забезпечення доходу; ужиття заходів щодо мінімізації рівня ризиків; підтримання необхідної ліквідності; управління відсотковими ставками.

З огляду на те, що саме кредитно-інвестиційна діяльність дає банку найбільший прибуток, вважається доцільним підтримувати оптимальну структуру банківських активів і залежно від економічної ситуації змінювати її або на користь кредитів, або на користь інвестицій. Оскільки інвестиційні та кредитні операції є найприбутковішими, то, як правило, вони для банку є значним ризиком. Тому аналіз ризиків кредитно-інвестиційного портфеля комерційного банку і визначення шляхів зниження таких ризиків - необхідна умова якісного банківського менеджменту.

Насамперед треба враховувати кредитний ризик і порівнювати дохідність різних видів вкладень, скоригованих на нього. Метою управління кредитно-інвестиційним портфелем комерційного банку є зменшення ризикових складових цих активних операцій. Здійснення ефективної кредитної діяльності комерційних банків певною мірою залежить від здатності економічного аналізу оцінити цю діяльність у всій її повноті та різноманітності.

Із кредитним портфелем, що пов'язаний із ризиком (кредити, прострочені більш ніж на 30 днів) на рівні всього 0,65% на кінець грудня, якість кредитного портфеля залишалась дуже високою (рис.1.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Якість кредитного портфеля (прострочення > 30 днів)

Резерви на втрати за позиками охоплюють більш ніж чверть прострочених кредитів. Загальна сума списаних кредитів із моменту заснування банку була нижчою за 0,2% від сукупного обсягу кредитів, наданих до цього часу, або 0,4% від поточного портфеля станом на кінець 2005 року.

Кредитні вкладення доцільно групувати за такими класифікаційними ознаками:

1. За галузевою структурою наданих кредитів розрізняють вкладення у промисловість, сільське господарство, лісове господарство, торгівлю та громадське харчування, будівництво, транспорт та зв'язок та інші галузі національної економіки.

2. За видами забезпечення кредити поділяються на забезпеченні (надані під заставу, надані під гарантію, застраховані) і незабезпечені. Неоднорідність за ступенем ліквідності окремих видів забезпечення вимагає переходу на наступний, більш глибокий рівень деталізації, який полягає у розподілі забезпечених кредитів за ступенем ліквідності і забезпечення. Товарно-матеріальні цінності, передані у заставу, є більш ліквідними, ніж вимоги за цінними паперами, ощадними вкладами, товарні вимоги тощо.

Відшкодування втрат згідно з гарантією і за строковим полісом потребує деякого часу і супроводжується ризиком непогашення або часткового погашення витрат банку внаслідок виникнення непередбачених обставин. Тому ці види забезпечення є менш ліквідними і ризикованими порівняно із заставою. Крім того, може скластися ситуація, що призведе до зміни якості застави (псування товарно-матеріальних цінностей, банкрутство векселедавця, знецінення цінних паперів). Все це має враховуватись при аналізі кредитного портфеля, згрупованого за видами забезпечення кредитів.

3.За терміном погашення кредити поділяються на поточні (непрострочені), прострочені та пролонговані.

Для більш детального аналізу прострочені кредити додатково групуються за тривалістю порушення термінів повернення основного боргу: від 1 до 30 днів; від 31 до 60 днів; від 61 до 180 днів; більше 180 днів. Аналіз кредитів, згрупованих за терміном погашення, має на меті визначення шляхів прискорення оборотності кредитів та загального підвищення ефективності використання кредитних ресурсів комерційного банку.

4. За термінами надання кредити поділяються на короткострокові (до 1 року) та довгострокові (більше 1 року). Метою такого групування є оцінка кредитної політики банку. Якщо в його портфелі переважають короткострокові кредити, це свідчить про те, що банк вирішує поточні проблеми, не наважуючись вкладати кредитні кошти у більш ризиковані довгострокові проекти. В умовах нестабільної економіки така кредитна політика може визнаватись доцільною, але її наслідки негативно впливають на загальний розвиток галузей національної економіки і призводять до зниження конкурентоспроможності продукції вітчизняного виробництва на світовому ринку.

5. За класифікаційними видами кредити поділяються на стандартні, субстандартні (нестандартні), сумнівні, збиткові (небезпечні, безнадійні). Умови віднесення кредитів до відповідних груп та рівнів кредитних ризиківn для кожної групи встановлюється НБУ і можуть змінюватись ним залежно від ситуацій, що складаються на фінансовому ринку.

Досліджується насамперед динаміка та структура кредитів у такому розрізі: овердрафт, кредити під платіжні картки, операції репо, векселі, факторинг, комерційні кредити, кредити на будівництво, освоєння землі тощо, а також довгострокові, короткострокові кредити і фінансовий лізинг (табл. 1.7).

Таблиця 1.7 Динаміка та структура кредитно портфеля ВАТ КБ «Промекономбанк» у 2005 р.

Показник	На початок року	На кінець року	Відхилення
	тис. грн.	у % до підсум-ку	тис. грн.	у % до підсум-ку	Абсолютне в тис грн	у % до бази	За пп. структури
1. Кредити і фінансовий лізинг, надані клієнтам	21535,1	100,0	24355,4	100,0	2820,3	113,1	-
1.1. Довгострокові кредити	150,8	0,7	121,8	0,5	- 29,0	80,8	- 0,2
1.2. Короткострокові кредити	21384,3	99,3	24233,6	99,5	2849,3	113,3	0,2
1.3. Фінансовий лізинг	-	-	-	-	-	-	-

Дані таблиці дозволяють стверджувати, що комерційний банк здійснює достатньо обережну кредитну політику. Кредитний портфель складають в основному короткострокові кредити, питома вага яких на кінець року - 99,5%. При загальному прирості кредитних вкладень 13,1 % темп приросту короткострокових кредитів 13,3 %. Це пояснюється тим, що в умовах нестабільної економіки вкладення кредитних коштів у довгострокові проекти для банку є більшим ризиком, ніж вкладення у короткострокові проекти.

Особлива увага в загальному аналізі має приділятися дослідженню галузевої структури кредитів, яка характеризує рівень диверсифікації кредитів, а також галузеву спрямованість кредитної діяльності банку. Галузева структура кредитних вкладень комерційного банку має бути визначена нераціональною: адже біля двох третин кредитних ресурсів спрямовано на торговельно-посередницьку діяльність та інші галузі.

Зваживши на те, що ці напрямки не є пріоритетними у розвитку економіки країни, треба відмітити також низький рівень диверсифікації кредитів, обумовлений таким спрямуванням кредитних ресурсів і пов'язаний з ним досить високий ризик кредитного портфеля банку.

Деяке поліпшення структури кредитів на кінець року (збільшення питомої ваги кредитних вкладень у промисловість, будівництво, транспорт) призвело до незначного підвищення диверсифікації кредитів, але суттєвих змін не відбулося. Кредитна політика банку, виходячи з даних аналізу галузевої структури наданих кредитів, має забезпечити більш рівномірний розподіл кредитних вкладень між галузями національної економіки, що призведе до підвищення диверсифікації кредитів та зниження кредитного ризику. Особливу увагу приділити головній зоні кредитного ризику, що поширюється на торгівлю та неосновні галузі національної економіки.

Аналіз руху кредитів здійснюється методом балансового рівняння.

В основу аналізу руху кредитів покладено балансову модель, яка визначає взаємозалежність між показниками:

, (1.1)

де - залишки кредитних вкладень відповідно на початок і кінець балансового періоду, грн.;

Н - сума наданих за період кредитів, грн.;

П - сума погашених за період кредитів, грн.

Згідно з цією моделлю будь-який показник можна визначити за допомогою інших. Найчастіше аналітика цікавлять причини зміни залишків кредитних вкладень, напрямки руху грошових потоків, що призвели до відповідних змін залишків кредитів. Щоб відповісти на це питання, балансову модель необхідно перетворити таким чином:

, (1.2)

З наведеного рівняння видно, що залишки кредитів на кінець періоду перебувають під прямим впливом залишків на початок періоду та суми надання кредитів і під зворотнім впливом суми погашення. Це свідчить про те, що збільшення залишків на початок періоду і суми наданих за період кредитів призводить до збільшення на цю ж суму залишків на кінець періоду, а збільшення суми погашення призводить до зниження на відповідну суму залишків на кінець періоду.

Виходячи з цього можна визначити вплив елементів кредитного балансу на зміну залишків кредитних вкладень у звітному періоді:

, (1.3)

де - абсолютна зміна залишків кредитів відповідно на кінець і початок звітного періоду порівняно з балансовим періодом, грн.;

-- абсолютна зміна суми наданих у звітному періоді кредитів порівняно з базисним періодом, грн.;

- абсолютна зміна суми погашених у звітному періоді кредитів порівняно з базисним періодом, грн.

На підставі кредитного балансу можна обчислити такі показники як рівень надання (видачі) кредитів; рівень погашення (повернення) кредитів; співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів; оборотність кредитних вкладень.

Рівень надання кредитів () характеризує питому вагу наданих кредитів у сумі залишків кредитних вкладень на початок періоду та наданих протягом періоду кредитів і обчислюються за формулою:

, (1.4)

Рівень погашення кредитів () визначається відношенням суми погашених кредитів до суми залишків кредитних вкладень на початок періоду та наданих протягом року кредитів:

, (1.5)

Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів (е) обчислюється за формулою:

, (1.6)

Оборотність кредитних вкладень (h) у кількості оборотів обчислюється як відношення наданих кредитів до залишків на кінець періоду (або до середніх залишків кредитних вкладень за період):

, (1.7)

Для аналізу руху кредитів комерційного банку використано дані табл. 1.8, яку побудовано за балансовим принципом.

Таблиця 1.8 Рух кредитів наданих ВАТ КБ «Промекономбанк» за 2004-2006 рр.

Показник	2004р.	2006р.	Відхилення
			абсолютне	у % до бази
1	2	3	4	5
1. Звітні показники
1.1.Залишки кредитних вкладень на початок року, тис. гри.	16073,7	21535,1	+5461,4	134,0
1.2. Кредити надані на протязі року, тис. грн.	76836,4	88295,6	+11459,2	114,9
1.3. Кредити погашені на протязі року, тис. грн.	71375,0	85475,3	+ 14100,3	119,8
1.4. Залишки кредитних вкладень на кінець року, тис. грн.	21535,1	24355,4	+2820,3	113,1
2. Розрахункові показники
2.1. Рівень надання кредитів, %	82,7	80,4	-2,3	97,2
2.2. Рівень погашення кредитів, %	76,8	77,8	+1,0	101,3
2.3. Співвідношення оборотів по наданню та погашенню кредитів, %	107,7	103,3	-4,4	95,9
2.4. Оборотність кредитних вкладень, кількість оборотів за рік	4,1	3,9	-0,2	95,1

Використавши формулу кредитного балансу (3.3), легко визначити вплив його елементів на зміну залишків кредитних вкладень у звітному році:

тобто2820,3 = 5461,4 + 11459,2 -14100,3

Це означає, що збільшення кредитних вкладень банку на 2820,3 тис. грн. відбулося в наслідок підвищення залишків кредитів на початок періоду (на 5461,4 тис. грн.) порівняно з попереднім роком та збільшення суми наданих у звітному році кредитів (на 11459,2 тис. грн.). Підвищення суми погашення кредитів на 14100,3 тис. грн. призвело до зниження залишків на цю суму. Виходячи з цього, можна оцінити рух кредитів загалом позитивно. Кредитна політика банку призвела до збільшення на 14,9 % обороту з надання кредитів, наслідком чого є підвищення залишків кредитних вкладень на кінець звітного періоду на 13,1 %.

Рівень надання кредитів дещо випереджає рівень їх погашення, що можна вважати нормальним для фінансової ситуації звітного періоду, яка характеризується інтенсифікацією кредитної діяльності банку. Незначне зниження рівня надання кредитів (на 2,8 %) при збільшенні його обсягу пояснюється випереджаючим зростанням залишків кредитних ресурсів на відповідних рахунках, де обліковуються кредитні вкладення банку.

Рівень погашення кредитів у звітному періоді зріс на 1,3 % і є малодостатнім для комерційного банку. Співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів також характеризує кредитну діяльність як обережну. Зниження цього показника у звітному періоді на 103,3 % свідчить про те, що в кредитному портфелі банку продовжує зростати частка короткострокових кредитів. Це підтверджується показником оборотності кредитів.

Більш високі темпи приросту залишків кредитних вкладень при зниженні співвідношення оборотів з надання та погашення кредитів погіршили показник оборотності кредитів, який знизився з 4,1 до 3,9 оборотів за рік.

Аналіз забезпечення позик, які надає своїм клієнтам комерційний банк, має на меті визначити можливості компенсації боржниками збитків, що зазнає банк внаслідок неповернення наданих кредитів і позик. Аналіз погашення наданих кредитів має на меті прискорення їх оборотності та підвищення на цьому ґрунті ефективності використання кредитних ресурсів комерційного банку. Аналіз погашення наданих банком кредитів здійснюється за обсягом та питомою вагою прострочених та переоформлених (пролонгованих) кредитів. Обсяги і терміни простроченої заборгованості по наданим позикам аналізуються в залежності від терміну її виникнення.

При цьому мають місце темпи зниження всіх прострочених кредитів більше 30 днів. Це може бути наслідком покращення оперативного контролю за рухом кредитних коштів, посилення вимог до фінансового стану позичальників або підвищення рівня аналізу кредитоспроможності позичальників.

Операції з цінними паперами. Етапи загального аналізу операцій з цінними паперами:

1. Оцінка обсягів операцій з цінними паперами в цілому та за видами операцій.

2. Визначення структури обсягів операцій з цінними паперами за видами операцій.

3. Оцінка залишків цінних паперів в цілому та за видами згідно з балансом банку.

4. Визначення структури залишків цінних паперів в цілому та за видами згідно з балансом банку.

5. Аналіз динаміки залишків цінних паперів за абсолютним розміром та структурою в аналізованому періоді.

6. Загальна оцінка змін, що характеризують динаміку операцій з цінними паперами за відповідний період, та визначення напрямків їх подальшого розвитку.

Важливим напрямком загального аналізу є оцінка динаміки залишків цінних паперів, яка ґрунтується на інформації, що міститься у балансовому звіті і примітках до нього, та характеризує відповідні активи банку на певний момент часу.

Загальне зниження обсягу портфеля цінних паперів як на продаж, так і на інвестиції, свідчить про деякі зміни у кредитно-інвестиційній політиці банку. Темп приросту кредитного портфеля за період, що аналізується, склав 13,1 %, а темп зниження вкладень у цінні папери - 12,3 % при загальному прирості сумарних активів на 6,1 % означає, що в звітному періоді банк надавав перевагу розвитку кредитних операцій. Доцільність такої політики не викликає ніяких сумнівів.

Питома вага цінних паперів у загальному обсязі активів банку на кінець року 18,3 % є нормальною для комерційного банку, а її зниження на 3,8 підпунктів не викликає занепокоєння. Визначення динаміки, складу і структури цінних паперів та їх аналіз здійснюється також за видами цінних паперів та за їх іншими класифікаційними ознаками.

Джерелами формування коштів, які спрямовуються на придбання цінних паперів, є прибуток банку, залучені кошти та кошти клієнтів, що своїм цільовим призначенням мають придбання цінних паперів за дорученням клієнтів. Напрямки подальшого використання цінних паперів залежать від джерел їх утворення:

- портфель інвестицій банку в цінні папери має формуватись за рахунок власних коштів банку;

- цінні папери для перепродажу мають купуватися за рахунок власних та залучених коштів;

- портфель цінних паперів, придбаних за дорученням клієнтів, має формуватись за рахунок коштів клієнтів.

Інвестиції в цінні папери на початок року здійснені як за рахунок капіталу, так і залучених коштів, а на кінець року тільки за рахунок капіталу. Цінні папери на продаж як на початок, так і на кінець року формувались за рахунок залучених коштів (зобов'язань). Формування портфелю цінних паперів насамперед за рахунок залучених коштів вказує на наявність випадків використання коштів не за призначенням.

При оцінці портфеля цінних паперів необхідно виходити з того, що інвестиційна політика банку може бути активною і пасивною. Активний портфель включає недооцінені або високоризикові цінні папери. Активний підхід містить велику спекулятивну складову і характеризується не лише грою на майбутніх цінах та відсоткових ставках, а й наданням дилерських послуг та постійних котирувань цін покупця та продавця.

Пасивний портфель цінних паперів є добре диверсифікованим, а його ліквідність, ризик і доходність відповідають середньоринковим. Формуючи портфель цінних паперів банк виходить із максимізації прибутків або підтримки ліквідності, або зниження ризику активів.

В процесі аналізу слід мати на увазі, що прийнято виділяти декілька типів портфелів цінних паперів, а саме:

1. Портфель росту орієнтований на придбання цінних паперів, ринкова вартість яких швидко зростає. Мета такого портфеля - нарощування капіталу інвесторів. Тому значна частка прибутків спрямовується на поповнення капіталу. Цей портфель включає акції, приватизаційні папери, папери, що засвідчують право власності на паї, інші цінні папери з невизначеним прибутком;

2. Портфель доходу служить для отримання високих поточних надходжень у вигляді рентних платежів, відсоткових виплат, дивідендів. Такий портфель містить ощадні сертифікати, облігації, привілейовані акції, казначейські зобов'язання;

3. Портфель ризикового капіталу складається переважно з цінних паперів та паїв молодих компаній, які проводять на ринку агресивну стратегію швидкого розширення. Мета такого портфеля - отримання надприбутків за рахунок придбання акцій, приватизаційних паперів, векселів у момент, коли вони різко недооцінені на ринку;

4. Збалансований портфель має за мету досягнення кількох цілей: нарощування капіталу, отримання високого доходу, підтримка ліквідності. При формуванні збалансованого портфеля застосовується метод диверсифікації.

Аналіз кон'юнктури ринку та фундаментальний аналіз об'єкта кредитування або інвестування допомагає знизити ризики, притаманні як кредитним, так і інвестиційним операціям. Однак портфель цінних паперів формується з метою отримання найбільшого прибутку від вкладу і мінімізації ризику. Банк як власник портфеля цінних паперів отримує доходи, в основі яких - коливання курсової вартості цінних паперів. При кредитуванні банк також зацікавлений у максимізації прибутку, але такий прибуток визначається у момент укладання кредитного договору й отримується банком за успішної реалізації кредитної програми. Зазначені відмінності кредитного портфеля й портфеля цінних паперів спонукає до визначення і специфічних прийомів щодо зниження ризиків кредитних та інвестиційних операцій.

На підставі аналізу ризику та дохідності кредитно-інвестиційного портфеля можна визначити його оптимальну структуру і зробити рекомендації щодо диверсифікації портфеля, збільшення об'єктів кредитних та інвестиційних операцій з урахуванням економічних нормативів.

Зниженню ризикової складової інвестиційних операцій допоможе постійно діючий механізм, який може забезпечити прийнятний дохід за рахунок постійної оцінки активів та орієнтацій на мінливі умови ринку. Таким механізмом, на наш погляд, може стати інвестиційний фонд, через який вкладники або інвестори мають змогу вкладати свої кошти в різні прибуткові проекти. Комерційний банк виступає як компанія-оператор з управління активами. Надійність фонду визначає склад інструментів, з яких сформовано його активи. Диверсифікувати кредитний портфель можна за рахунок інвестиційного кредитування. Саме зростання інвестицій в основний капітал українських підприємств за рахунок власних джерел, а також кредитів комерційних банків забезпечить вихід економіки на якісно новий рівень виробництва. Однак будь-яка кредитна операція підлягає ризику. При цьому банк потрапляє у залежність від іміджу й успішності діяльності підприємства-позичальника. Тому дуже важливим є здійснення ретельного аналізу підприємства-позичальника та вивчення на підставі його фінансово-економічних умов реалізації програми інвестиційного кредитування. Отже, практична цінність запропонованої методики аналізу кредитно-інвестиційного портфеля полягає у її можливості на підставі показників ризику і дохідності кредитних та інвестиційних операцій комерційного банку визначати оптимальність структури його кредитно-інвестиційного портфеля. Також методика може бути теоретичним підґрунтям для прийняття розумних управлінських рішень менеджерами комерційних банків про диверсифікацію кредитно-інвестиційного портфеля для підвищення ефективності кредитних та інвестиційних операцій, що дасть можливість збільшити прибуток банку.

2. Наукова практика

2.1 Становлення, структура та склад інституту економіки промисловості Національної академії наук України

Становлення і розвиток академічної економічної науки в Донбасі нерозривно пов'язані з формуванням у регіоні Інституту економіки промисловості як академічної установи, що здійснювалося в кілька етапів.

Початком створення інституту (перший етап) послужило Відділення економіки промисловості в складі Сталінського (нині Донецького) науково-дослідного вугільного інституту, організоване відповідно до розпорядження ради народного господарства Сталінського (Донецького) економічного району в жовтні 1959 р. Воно включало у свій склад галузеві відділи (гірської економіки, металургійної, машинобудівної, хімічної, м'ясомолочної, легкої і харчової промисловості), а також відділи організації виробництва і праці, міжгалузевих, загальних економічних досліджень і будівництва. Основна наукова спрямованість утвореного Відділення економіки промисловості - проведення економічного аналізу господарської діяльності підприємств зазначених вище галузей Донецького регіону.

У березні 1962 р. розпорядженням по Донецькій раді народного господарства Відділення економіки промисловості (другий етап) було передано Макіївському науково-дослідному інститутові по безпеці робіт у гірській промисловості. У той час у Відділення економіки промисловості входило 10 відділів (економіки металургійної промисловості; економіки й організації вугільної промисловості; економіки машинобудівної промисловості; економіки хімічної, коксохімічної промисловості і вуглезбагачення; економіки легкої і харчової промисловості; економіки й організації будівництва; міжгалузевих економічних досліджень; організації і механізації обліку; економіки гірської і вогнетривкої промисловості; економіки промисловості будматеріалів і залізобетону), що включали у свій склад 28 секторів і 7 груп. Розширилися напрямки наукової діяльності Відділення економіки промисловості: крім проведення економічного аналізу складалися пропозиції по поліпшенню керування господарською діяльністю підприємств, виявлялися і використовувалися виробничі резерви.

У грудні 1963 р. Відділення економіки промисловості відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР було перепідлегле Донецькій раді народного господарства і стало називатися Відділенням економіки промисловості Донецької ради народного господарства (третій етап).

З огляду на зрослий рівень наукових досліджень, їх велике теоретичне та прикладне значення як для регіону, так і республіки в цілому, постановою Ради Міністрів УРСР (травень 1965 р.) і розпорядженням Президії Академії наук УРСР (червень 1965 р.) Відділення економіки промисловості було передано до складу Інституту економіки Академії наук УРСР і стало іменуватися Відділенням економіко-промислових досліджень ІЕ АН УРСР (четвертий етап). У цей період структура Відділення економіко-промислових досліджень змінилася незначно і включала у свій склад 12 відділів (економіки й організації металургійної, вугільної, машинобудівної, коксохімічної промисловості; економіки й організації промбудматеріалів і вогнетривів, економіки й організації будівництва; міжгалузевих економічних досліджень, механізації обліку, застосування ЕОМ в економіці; використання фондів у вугільній промисловості; економічного моделювання і наукової інформації) і 4 сектори (техніко-економічних досліджень хімічної промисловості; легкої і харчової промисловості; матеріально-технічного постачання й економіко-правовий).

Інститут економіки промисловості Національної академії наук України створено у 1969р. На базі Донецького відділення економіко-промислових досліджень Інституту економіки НАН України. До його складу входять: 3 відділення, які включають 9 наукових відділів, відділ комп'ютеризації та інформатизації наукової діяльності, науково - дослідний центр інформаційних технологій.

Наукова та науково-організаційна діяльність інституту здійснюється відповідно до постанови Президії НАН України від 25.04.2001 р. №113 «Про наукову та науково-організаційну діяльність Інституту економіки промисловості НАН України», якою інституту затверджено такі скориговані напрями наукової діяльності:

· інноваційні та інвестиційні процеси у промисловості та їх забезпечення;

· державне управління та регулювання виробничої сфери;

· регіональні проблеми промислового та соціального розвитку;

· промислова політика у контексті стратегії та тенденцій постіндустріального розвитку;

· соціально - економічні проблеми виробництва та соціальна політика;

· господарський механізм підприємництва та корпоративне управління.

У звітному періоді вчені інституту проводили дослідження в рамках проблем класифікації наукових напрямів із природничих і суспільних наук з урахуванням найважливіших положень, які містяться в рішеннях вищих законодавчих органів країни, у документах і матеріалах Президента України, Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, інших нормативних актах, прийнятих урядом із питань переходу до роботи в умовах ринкової економіки, вступу до СОТ. Розпочато дослідження із проблем модернізації промислового сектора в контексті стратегічних пріоритетів економічного розвитку.

У 2006р. було продовжено роботу з удосконалення наукової та науково-організаційної діяльності інституту. Зусилля колективу інституту було спрямовано на дослідження і розробку наукових засад державного регулювання розвитку виробничої сфери в регіоні, механізму господарювання у трансформаційній економіці, розвитку механізму фінансового регулювання виробничого потенціалу, управління інноваційним розвитком вугільної промисловості, механізму збереження та розвитку людського потенціалу, механізмів переходу старопромислових регіонів на інноваційну модель розвитку, модернізації промислового сектора в контексті стратегічних пріоритетів економічного розвитку, моделювання процесів антикризового управління виробниче - економічними об'єктами, розробку економічного механізму регулювання соціального розвитку.

Протягом 2006р. в інституті підготовлено адресатам 36 наукових доповідей, 93 доповідні записки, 17 аналітичних записок, 4 методичні матеріали, 3 проекти законів України. У 2006р. на спеціалізованій вченій раді Д 11.151.01 Інституту економіки промисловості НАН України захищено 7 докторських та 16 кандидатських дисертацій.

Структура кадрів інституту та його підрозділів визначається характером і основними напрямами наукової діяльності. Більш докладно структуру інституту, його відділів та підрозділів наведено у додатку С. У складі інституту 10 наукових відділів і науково - дослідний центр інформаційних технологій (НДЦІТ) - 2 відділи. Загальна кількість працюючих в інституті - 223, у тому числі в головній установі - 185, НДЦІТ - 38 чол. На кінець звітного періоду в інституті працює 165 спеціалістів із вищою освітою, у тому числі в головній установі - 140, у НДЦІТ - 25; із середньою спеціальною освітою - 23, у тому числі в головній установі - 20, у НДЦІТ - 3.

Добір і розстановка спеціалістів із вищою і середньою спеціальною освітою здійснюється шляхом прийняття відповідних спеціалістів за наявності у бажаючих працювати з необхідної спеціальності та досвіду практичної роботи. Посади наукових співробітників комплектуються обранням за конкурсом та проведенням атестації згідно з діючим положенням.

Серед наукових співробітників: академіків НАН України - 2; членів - кореспондентів НАН України - 2; докторів наук - 26, у тому числі в головній установі - 25, НДЦІТ - 1; кандидатів наук - 68, у тому числі в головній установі - 67, НДЦІТ - 1.

Експлуатацією і супроводженням засобів інформатизації в інституті зайнято 5 спеціалістів. Платними зовнішніми цифровими ресурсами інститут не користується.

В інституті діє десять однорангових локальних мереж, зокрема інформаційна - пошукова система у бібліотечному фонді економічної літератури (2 ПЕОМ), комп'ютерна видавнича система (5 ПЕОМ, сканер, лазерний принтер), а також локальні мережі науково - дослідних підрозділів і 7 комп'ютерів діють в автономному режимі як робочі станції. Обчислювальна техніка використовується для обробки текстів, статистичної обробки даних, моделювання, вирішення задач за допомогою прикладних програм. Діє електронна пошта. Діюча комп'ютерна видавнича система дозволяє здійснювати видання наукової літератури в електронному і друкованому вигляді.

2.2 Етапи процесу наукового дослідження

Наукова діяльність може проходити за різними формами: проведення наукових досліджень з метою отримання наукових знань; розробка методологічних основ наукових досліджень; підготовка наукових кадрів, їх атестація; організація та управління науковими дослідженнями; проведення експертизи, рецензування наукових робіт; зберігання, розповсюдження, обробка та популяризація наукових результатів.

Кожне наукове дослідження проходить кілька етапів. Кожний етап якісно відрізняється один від одного, але без послідовного вирішення завдань одного етапу неможливо переходити до наступного.

1. Підготовчий або підготовчо-організаційний етап включає обов'язково передпрограмне вивчення проблеми, складання та затвердження робочого плану дослідження, розробку та затвердження програми дослідження, підготовку інструментарію (розробка анкет, бланків інтерв'ю, інструкцій інтерв'юерам, опитувачам та розмноження цих документів), випробування, перевірку інструментарію.

2. Другий етап - масове збирання та обробка даних являє собою збирання інформації, підготовку зібраних даних до обробки (відбраковка, узагальнення відкритих відповідей), обробку одержаної інформації.

3. Третій етап - це аналіз та інтерпретація даних. До нього входить аналіз результатів математичної обробки одержаної інформації, розробка висновків та пропозицій (рекомендацій) за результатами соціологічного дослідження, складання підсумкового документа про соціологічне дослідження (інформація, інформаційна або аналітична записка, звіт та додатки до нього).

4. Четвертий етап - це впровадження одержаних результатів у практику. Він має 2 частини: складання доповідної записки і підготовка проекту розпорядчого (директивного) управлінського документа щодо заходів чи пропозицій за результатами дослідження.

Перший етап дослідження є найскладнішим. Тому розглянемо його більш детально. Розпочинати роботу бажано з вивчення літератури, що присвячена цій проблемі, з ознайомлення з матеріалами досліджень з аналогічної тематики, з відповідними статистичними даними. На цьому етапі також розробляються програма та робочий план дослідження; складається методика, встановлюється система збору первинних даних, готується програма їх обробки, обираються об'єкти дослідження.

Розробляється також робочий план дослідження. Він має оперативний характер. У плані визначається послідовність проведення робіт та намічених процедур. Він містить перелік основних етапів дослідження, методи збирання, обробки та аналізу інформації, види звітності, очікувані результати, матеріальні і трудові затрати, а також терміни виконання цих робіт.

На підготовчому (методичному) етапі розробляють програму експерименту: визначають необхідний час для його проведення; обирають необхідну кількість експериментальних об'єктів; відбирають конкретні методики для вивчення стану експериментального об'єкта (анкетне опитування, інтерв'ю, експертна оцінка та ін.); готують план щодо створення відповідних ситуацій; перевіряють доступність і ефективність методик на невеликому масиві; визначають ознаки, за якими можна судити про зміни в експериментальному об'єкті під впливом відповідних соціальних чинників.

Етап проведення експерименту складається з двох частин: створення експериментальної ситуації і власне експерименту. Створення експериментальної ситуації охоплює вивчення початкового стану системи, в якій проводиться експеримент (соціально-демографічна ситуація, статево-вікова, професійно-кваліфікаційна, рівень задоволення працею, професією, морально-психологічним кліматом, керівником, стосунками у колективі тощо); формування критеріїв ефективності запропонованої системи засобів; проведення інструктажу учасників експерименту щодо порядку та умов його.

Далі реалізують систему заходів щодо вирішення відповідного експериментального завдання (формування мотивації до праці, інтересу до професії, підвищення рівня задоволення чинниками виробничої ситуації та ін.); фіксують дані експерименту на основі проміжних зрізів, які характеризують зміну об'єктів під впливом експериментальної системи заходів; виявляють ускладнення та можливі типові недоліки під час проведення експерименту; оцінюють затрати часу та зусиль.

На етапі підведення підсумків експерименту настає пора для висновків про кінцеву мету експерименту та підтвердження висунутої гіпотези. Саме тоді відбувається опис результатів здійснення експериментальної системи заходів (кінцевий стан формування мотивації до праці, інтересу до професії, рівень задоволення чинниками виробничої ситуації тощо); характеризують умови, за якими експеримент дав позитивні наслідки (виробничі, морально-психологічні, гігієнічні, навчальні, матеріальні та ін.), дані щодо затрат часу, зусиль і засобів; межі застосування перевіреної експериментом системи заходів.

Важливим елементом аналізу результатів експерименту є вироблення науково-практичних рекомендацій з чітко зазначеною межею можливого" застосування системи заходів у соціальній практиці. З наукової точки зору ретельно підготовлене і проведене експериментальне дослідження має велике значення. Воно виявляє найбільш суттєві детермінанти процесів розвитку і їх дій, а водночас! найефективніші можливості управління ними. Тому соціальні експериментальні дослідження мають практичне значення, оскільки спроможні безпосередньо з'ясувати зміни відповідних соціальних і психічних процесів, а також можливості управління ними.

Одним із головних завдань експерименту є послідовна зміна тих чи інших сторін ситуації, фіксування зв'язку між цими змінами і змінами об'єкта. Експеримент використовується для перевірки гіпотези і виділення причинно-наслідкових залежностей між факторами, що впливають на об'єкт, який вивчається. В експерименті вивчають лише характерні сторони процесів та явищ. Головною процедурою є контроль на всіх етапах проведення експерименту. Контроль в експерименті включає в себе чітке спостереження за об'єктом, точну реєстрацію змінних і їх стану, а також регулювання процесу з метою підтримання заданих параметрів стану об'єкта. Основна функція контролю - забезпечення чистоти експерименту.

Завершується експеримент переходом від емпіричного вивчення до обробки отриманих даних, логічних узагальнень, аналізу і теоретичної інтерпретації отриманого фактичного матеріалу. Щоб достовірність отриманого фактичного матеріалу не викликала сумнівів, необхідно виділити ту їх частину, яка зумовлена лише факторами, які можна вивчити на досліді.

Експеримент, як правило, дає результат реальний і пізнавальний. Перший виявляється в розумінні характеру і ступеня впливу експериментальних факторів на вдосконалення діяльності об'єкта, що вивчається, другий - у виявленні співвідношення реального результату з поставленим пізнавальним завданням. Умовно результати поділяють на основні й побічні. До основних результатів можна віднести вирішення тих пізнавальних завдань, задля яких проводився експеримент. Усі інші результати можна назвати побічними. Підсумкові матеріали бажано записати в уніфікованій формі - скласти протоколи, таблиці, схеми, графіки, що дасть змогу наочно порівняти і проаналізувати отримане.

2.3 Тематика та зміст наукової діяльності інституту економіки промисловості Національної академії наук України

У 2006 році інститут економіки промисловості Національної академії наук України проводив роботу по десяти науково-дослідницьким темам в галузі природничих і соціогуманітарних наук.

За завершеними темами.

3.1.3.18 “Моделювання процесів антикризового управління виробничо-економічними об'єктами”. Удосконалено механізм розвитку системи управління підприємством, в основу якого покладено принципи маркетингового підходу, перерозподілу функціональних обов'язків відповідно до стратегії розвитку підприємства, організації продуктових центрів, орієнтованих на підвищення конкурентних переваг підприємства за рахунок забезпечення координації всіх процесів, що входять у життєвий цикл виробництва продукції, а також підвищення зацікавленості як підприємства, так і суб'єктів ринку у виробництві конкурентної продукції, розроблено комплекс моделей оцінки фактичного й потенційного ринкового попиту, заснований на інтеграції рефлексійних процесів, методі горизонтальної координації, методі стохастичного моделювання та теорії ігор, реалізація якого дозволяє при плануванні виробництва продукції прогнозувати з урахуванням ринкової кон'юнктури обсяг її реалізації; обґрунтовано напрями вибору оптимальної стратегії розвитку підприємства, які засновані на обліку ступеня схильності осіб, що приймають рішення (ОПР), до ризику, реалізація яких можлива як у детермінованих умовах, так і в умовах невизначеності й ризику, що дозволяє поєднати теорію вибору стратегії розвитку підприємства з реальними умовами господарювання та обрати найбільш ефективну з точки зору підтримки живучості підприємства стратегію; запропоновано синтез динамічної та нечітко множинної моделей підготовки управлінських рішень щодо формування дилерської мережі підприємства, що дозволяє оптимізувати процес розподілу продукції при освоєнні нових ринків її збуту.

Результати дослідження викладено у 2 монографіях, навчальному посібнику із грифом МОН України, 2 доповідних записках, 21 статті та інших публікаціях (Я.Г.Берсуцький, М.М. Лепа, Р.М. Лепа, А.Я.Берсуцький, Т.С.Жорняк, О.В.Кендюхов).

3.1.3.08 (GP/F8152) «Стратегія збереження і розвитку трудового потенціалу в умовах реформування господарського механізму». Розглянуто концептуальні й науково-практичні основи збереження і розвитку трудового потенціалу, проблеми і шляхи вдосконалення механізму управління трудовим потенціалом. Удосконалено науково-методичне забезпечення виміру трудового потенціалу. Проведено оцінку напряму комплексного і часткового впливу факторів на формування, реалізацію і використання трудового потенціалу, розраховано граничні значення параметрів розвитку трудового потенціалу. Запропоновано стратегію збереження і розвитку трудового потенціалу України.

Результати викладено у монографії, 10 статтях та інших публікаціях (акад. НАН України О.І. Амоша, О.Ф.Новикова, Л.В.Шаульська, Є.В.Котов).

За перехідними темами.

3.1.3.01. «Розробка економічного механізму регулювання соціального розвитку». Досліджено методологічні підходи до прогнозування соціальних та економічних наслідків прийнятих рішень. Досліджено теоретичні аспекти визначення соціальної та економічної ефективності соціальних програм і обґрунтовано систему критеріїв вибору соціальної цільової програми. Проаналізовано підходи до визначення й оцінки ефективності чинних інституцій економічної норми поведінки в умовах трансформаційного стану економіки України. Розроблено класифікацію чинників, що впливають на зазначену оцінку. Досліджено сучасні теорії інтелектуального капіталу, які обґрунтували затвердження, що саме інтелектуальний капітал є причиною розбіжності ринкової та балансової вартості фірми. Різниця між цими величинами дає ринкову вартість інтелектуального капіталу, що може бути не відбита в балансі фірми. Визначено, що стійка позиція фірми на ринку також є показником економічної ефективності інтелектуальних ресурсів. Кількісно цей показник може бути представлений як частка ринку, займана компанією.

Результати роботи викладено у 3 наукових доповідях, 5 доповідних записках, 10 статтях та інших публікаціях (акад. НАН України О.І. Амоша, О.В. Мартякова, В.В. Лепа, Д.Б. Соколовський).

3.1.3.02 "Управління інноваційним розвитком вугільної промисловості". Розроблено докладну концепцію регулювання інноваційної діяльності у вугільний промисловості з урахуванням її специфіки; запропоновано сучасну методологію оцінки ефективності інновацій, включаючи заходи з безпеки робіт та екології у вугільному виробництві; обґрунтовано методичні підходи до прогнозування й установлено шляхи інноваційного розвитку вугільної галузі; визначено засади та механізми інвестиційного забезпечення розвитку вугільної промисловості, способи залучення недержавних інвестицій у розвиток вуглевидобувних підприємств; удосконалено методи управління логістичною діяльністю підприємств вугільної галузі.

Результати роботи викладено у монографії, З наукових доповідях, 11 доповідних та аналітичних записках, проекті нормативно-методичного документа, 32 статтях та інших публікаціях (А.І. Кабанов, Л.Л. Стариченко, В.Є. Нейєнбург, Д.Ю. Череватський, Н.Й. Коніщева, Ю.З. Драчук).

3.1.3.03 "Механізм збереження та розвитку людського потенціалу (організаційно-управлінський, соціально-економічний і правовий аспекти)".

Досліджено моделі соціальної модернізації (на прикладі країн, що розвиваються) і встановлено взаємозв'язок між їх ефективністю і використанням власних соціокультурних ресурсів; виявлено соціокультурні особливості самоорганізації діяльності жителів у рамках західної моделі територіальної громади громадянського типу і сучасної української моделі громади; визначено вплив запозиченої у процесі модернізації західної моделі громади на процес самоорганізації жителів українських громад; розроблено рекомендації з активізації самоорганізованої діяльності жителів і пропозиції з мінімізації соціальних ризиків, пов'язаних із уведенням у дію законопроекту "Про територіальний устрій України", що передбачають збереження і розвиток людського потенціалу.

Результати роботи викладено у 3 монографіях, 8 наукових доповідях, 19 доповідних записках, 2 проектах концепцій, 24 статтях та інших публікаціях (акад. НАН України О.І. Амоша, О.Ф. Новикова, В.П. Антонюк, Л.В. Шаульська, Є.В. Котов, О,В. Воловодова, Л.Г. Мельцер).

3.1.3.05 "Модернізація промислового сектора в контексті стратегічних пріоритетів економічного розвитку".

Досліджено основні характеристики системи державного регулювання конкурентних відносин у країнах Центральної та Східної Європи, які нещодавно увійшли до складу Європейського Союзу; визначено напрями застосування їх досвіду у процесі реалізації євроінтеграційного курсу України, перспективи його адаптації до умов євроінтеграції; обґрунтовано пропозиції щодо гармонізації української політики регулювання конкуренції з відповідними європейськими нормами. Досліджено концепцію участі держави у процесі інформатизації суспільства у напрямку розвитку онлайнового електронного бізнесу. Визначено недоліки та конкретні пріоритетні задачі у сфері створення онлайнового електронного бізнесу в Україні. Розроблено систему показників, за якими можна робити оцінку функціонування онлайнового електронного бізнесу. Досліджено технологічну базу онлайнового електронного бізнесу та проаналізовано підґрунтя ефективного функціонування та розвитку онлайнового електронного бізнесу в Україні. Зроблено аналіз стану розвитку світової мережі інноваційних центрів трансферту новітніх технологій. Досліджено негативні наслідки відсутності державної концепції розвитку інновацій для формування промислового потенціалу і конкурентоспроможності національної економіки.