Управління процесом банківського кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

КАФЕДРА БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Магістерська дипломна робота

Управління процесом банківського кредитування

студентки Красікової Тамари Андріївни

Спеціальність 8105/1- „Банківська справа”

Магістерська програма - „Банківський менеджмент”

Заочна форма навчання,

курс VI

Науковий керівник: к.е.н., доц. Конопатська Л.В.

Рецензент: Директор Фінансового Департаменту

АБ „Брокбізнесбанк” Синявська Н.Б.

Київ 2003

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади управління процесом банківського кредитування

1.1 Сутність, види та значення кредитних операцій комерційних банків

1.2 Етапи процесу банківського кредитування та його організація

1.3 Управління кредитним портфелем комерційного банку

Розділ 2. Практичні аспекти аналізу управління кредитними операціями на прикладі АБ „Брокбізнесбанк”

2.1 Кредитна політика комерційного банку

2.2 Аналіз складу і структури кредитного портфеля комерційного банку

2.3 Аналіз прибутковості і рентабельності кредитних операцій та впливу окремих факторів на їх рівень

Розділ 3. Проблемні позички та шляхи оптимізації прийняття рішень в процесі банківського кредитування

3.1 Кредитний ризик та особливості здійснення комерційними банками контролю за виданими кредитами

3.2 Основні аспекти діяльності комерційного банку у процесі управління проблемними кредитами

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Перехід до регульованого ринку - основний напрямок подальшого вдосконалення економічних відносин в Україні. Криза, що охопила нашу країну (у 1992-1996 році), згубно вплинула на всі сфери економічного життя. Падіння виробництва, безробіття, інфляція це далеко не всі явища, з якими доводилось зіткнутися економіці України. Цілком очевидно, що для того, щоб вийти із кризи, довелося вирішити всі ці проблеми, і саме банківській системі відводилась вирішальна роль. І хоча в Україні почався економічний підйом (2000-2001 рік) все одно зосталось багато невирішених питань.

Мета даної роботи є проведення теоретичного дослідження сутності банківського кредитування, розгляд методології та організації управління кредитним портфелем; аналіз реальної практики управління процесом банківського кредитування на прикладі АБ „Брокбізнесбанк”.

Завдання дипломної роботи полягають в тому, щоб визначити сутність, види та значення кредитних операцій комерційних банків; розглянути етапи процесу банківського кредитування та його організацію, а також методологію та організацію управління кредитним портфелем комерційного банку; проаналізувати стан банківського кредитування в АБ „Брокбізнесбанк” м. Києва, а саме: його кредитну політику, склад і структуру кредитного портфеля, прибутковість і рентабельність кредитних операцій; розглянути кредитний ризик, як фактор, який стримує розвиток кредитування та визначити шляхи його мінімізації; розкрити основні аспекти діяльності комерційного банку у процесі управління проблемними кредитами.

Актуальність даної теми полягає в тому, що кредитні операції це сама дохідна стаття банківського бізнесу з одного боку та одна з основних операцій, а з іншого банківське кредитування це дуже важливий інструмент розвитку економіки країни (виходячи з того, що суб'єкти господарювання при наявності дефіциту обігових коштів досить часто звертаються до залучення додаткових коштів у вигляді банківського кредиту). До того ж, за рахунок цього джерела формується частина чистого прибутку банку, яка відраховується в резервні фонди і йде на виплату дивідендів акціонерам.

В той же час з структурою і якістю кредитного портфеля пов'язані основні ризики, які зазнає банк в процесі операційної діяльності ризик ліквідності, кредитний ризик, ризик процентних ставок і т.п.. Тому ретельний відбір клієнтів, аналіз умов видачі кредиту, постійний контроль за фінансовим станом клієнта, його здатністю (і готовністю) погасити кредит складає одну з функцій кредитних підрозділів банку.

Оскільки більшість доходів банки отримують від кредитування, то, намагаючись максимізувати прибуток (що є головною метою будь-якої комерційної установи), банки постійно зустрічаються з проблемою ризику втрат за кредитними операціями. Кожний банк вирішує дилему "ризик-дохідність" шляхом встановлення співвідношення між рівнями ризику та доходності самостійно, тобто проводить визначену політику управління кредитними операціями в рамках обраної стратегії розвитку, яка значною мірою визначається умовами зовнішнього економічного середовища, як в Україні, так і у конкретному регіоні .

З прийняттям Законів України "Про Національний банк України" та "Про банки та банківську діяльність" наша країна перейшла до дворівневої банківської системи, що розповсюджена в країнах з розвинутою ринковою економікою. І тому сьогодні необхідно активно вивчати і запроваджувати практику іноземної банківської справи.

Побудова нової банківської системи та її механізмів можливо лише шляхом відновлення втрачених раціональних принципів функціонування кредитних установ, що прийняті у цивілізованому світі і спираються на багатовіковий досвід ринкових фінансових структур. Тому велике значення має послідовне вивчення іноземної практики, прийомів і форм акумуляції грошових ресурсів, організації кредитування і розрахунків, які є продуктом тривалого історичного відбору в жорстких умовах конкурентної боротьби і які продемонстрували свою високу ефективність у західних та інших країнах.

Необхідно відмітити, особливу актуальність набувають розгляд і всебічне вивчення питань, що стосуються кредитування, аналізу видової структури банків з метою ефективного вирішення питань організації і управління своєю діяльністю і найбільш повного задоволення своїх інтересів і інтересів суспільства, отримання якомога більшого прибутку. Ефективне вкладення кредитних ресурсів повинно вплинути не тільки на банківський прибуток, але й на економіку всієї країни.

Всі перераховані вище моменти вносять певного роду корективи в процес кредитування і дію цього механізму. Саме функціонуванню механізму і системи кредитування комерційними банками економічних суб'єктів і присвячена дана робота.

За результатами дослідження сформульовані висновки та пропозиції:

використання розгалуженої системи Брокбізнесбанку та зосередження на такому сегменті ринку як кредитування населення

збільшення доходності банку шляхом збільшення кредитних операцій через активізацію долі міжбанківського поміщення кредитних ресурсів

підвищення кваліфікації кредитних працівників особливо це стосується регіональних управлінь

впровадження в банку системи персонального менеджменту пріоритетних клієнтів

приділяти більшу увагу оцінці ліквідності майна, яке приймається в забезпечення кредиту банком

Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності банку, при безпосередній взаємодії з клієнтами - позичальниками банку для уникнення небажаних помилок.

Розділ 1. Теоретичні засади управління процесом банківського кредитування

1.1 Сутність, види та значення кредитних операцій комерційних банків

Насамперед слід з'ясувати сутність кредиту, як економічної категорії, визначити основні параметри відносин, що виникають з приводу використання кредиту суб'єктами економічних відносин.

Згідно з положенням Національного банку України про кредитування:

Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. [3, с.2]

Кредитування - це відносини, що виникають між партнерами: банком з одного боку і позичальником з іншого, з приводу надання в тимчасове користування грошових коштів на визначених умовах (принципах).

Існування кредитних відносин передбачає, з одного боку, наявність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх на певний термін під відсоток, а з іншого боку - позичальників, які бажають тимчасово використовувати їх у своїй виробничій діяльності.

Основна форма кредитних відносин - це грошова позичка, що є формою руху позичкового капіталу.

Найбільш повно сутність кредитування розкривається в його функціях, основними з яких є:

опосередкування процесу перерозподілу вільних грошових коштів між галузями економіки та суб'єктами господарювання за формами власності, цільовим використанням, тощо.

сприяння прискоренню обороту грошей і завдяки цьому зниженню витрат обігу.

сприяння вирівнювання норм прибутку між галузями і сферами економіки і формуванню середньої норми прибутку.

підсилення процесу концентрації капіталу.

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами: строковість, повернення цільовий характер, забезпеченість та платність кредиту.

Принцип строковості повернення означає, що позика має бути повернена позичальникам банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час.

Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним Із ресурсів кредитування є поверненні позички. Порушення цього принципу кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позичками у прострочену. При порушенні строків поверненні і наявності прострочених позичок нові кредити, як правило, не надаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладання позичкових коштів у - конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику, як правило на конкретну ціль, а не тому що у нього виникла негайна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато у чому залежить своєчасність повернення позички, тому що тільки реалізація цілі, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні грошові кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позичок має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. Він означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо).

Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду.

Відсутність забезпечення може бути викликана як об'єктивними причинами, коли економічна природа кредиту не передбачає вкладення коштів у матеріальні цінності (наприклад, кредити на виплату заробітної плати, на виставлення акредитивів тощо), так і суб'єктивними, коли банк іде на це свідомо, страхуючи свій підвищений ризик високою процентною ставкою по кредиту.

Принцип платності кредиту полягає в тому, що позичальник за користування кредитом сплачує відсотки, розмір яких встановлюється в кредитному договорі.

У процесі кредитування клієнтів банк вимагає не тільки повернення одержаної позички, а й сплати процентів за користування нею. В умовах ринкових відносин процент є обов'язковим супутником кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція - це акт комерційного продажу на певний час грошових коштів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати і одержують прибуток. Процент є також одними із засобів управління сукупним грошовим оборотом, що застосовується національним банком України. [8, с.114,115]

В зарубіжній літературі виділять три основних принципів кредитування:

Принципи терміновості, під яким розуміється не тільки вчасне повернення позичальником позички банку, а й можливість для банку структурувати свій кредитний портфель за термінами.

Цільовий характер кредитування, який припускає вкладання позичкових коштів у конкретні господарські процеси, що і виступає гарантією їхнього повернення.

Принцип забезпеченості. Гарантією повернення кредиту слугують тільки класичні види забезпечення, але і репутація позичальника, його тривале співробітництво з банком. Останнє пов'язане з наявністю високої ділової культури, що формується століттями, і відсутньої у багатьох українських підприємців.

Платність кредитів є цілком природним моментом і не виділяється в окремий принципи. Для забезпечення платності кредитів на Заході розроблені різноманітні системи контролю за діяльністю позичальника.

Дотримання основних принципів кредитування є певною запорукою ефективності кредитної діяльності банку. Але слід відзначити, що принципи повинні враховуватись комплексно, адже невиконання хоча б одного з них може звести до мінімуму зусилля по виконанню інших особливо це стосується складних економічних обставин в Україні. Дотримання принципів кредитування є до того ж, найголовнішою передумовою мінімізації кредитного ризику. Комплексність дотримання принципів кредитування повинна виконуватись і в розрізі окремих видів кредитування, які виконує той чи інший банк.

При визначенні окремих видів кредитних операцій важливо насамперед окреслити ознаки, притаманні цим операціям. Банківські кредити можна класифікувати по-різному. На мою думку, найбільш прагматичною можна вважати класифікацію, відповідно до якої банківські кредити розрізняють за такими критеріями ознаками [8, ст.110.]:

терміном використання;

забезпеченням;

ступенем ризику;

методом надання;

строком погашення;

видом процентної ставки;

способом сплати процента;

кількістю кредиторів;

призначенням;

групи позичальників;

по направленню;

області функціонування;

за розмірами;

способом надання;

За терміном використання розрізняють кредити:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року.

Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років. А довгострокові - понад три роки.

Короткострокові кредити відрізняються від середньо- і довгострокових не тільки терміном використання, а й об'єктами вкладення і джерелами повернення.

З участю короткострокового кредиту формується в основному оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є кошти, які вивільнялися з обороту внаслідок реалізації об'єкта (проекта), що був прокредитований, тобто поточні грошові надходження.

З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника. Джерелом повернення такого кредиту є прибуток від впровадження заходів, що прокредитовані, тобто їх економічний ефект. [8, с.110]

В Українській практиці короткострокові кредити видаються під різні елементи виробничих запасів. У промисловості, наприклад банки надають кредити під закупку сировини, основних і допоміжних матеріалів, паливо, готову продукцію. У сільськогосподарських підприємствах банки кредитують затрати рослинництва і тваринництва, мінеральні добрива, пальне тощо.

Довгострокові позики спрямовуються на кредитування такої діяльності, як будівництво виробничих об'єктів; реконструкція, технічне переоснащення, розширення виробничих об'єктів; придбання техніки, устаткування і транспортних засобів; організація випуску нової продукції; будівництво об'єктів невиробничого призначення тощо.

Згідно з критерієм забезпечення розрізняють кредити забезпечені, і незабезпечені, або бланкові.

Більшість банківських кредитів надається під певне забезпечення. Формами забезпечення зобов'язань по поверненню кредиту можуть бути:

застава майна позичальника;

гарантія або поручительство;

перевідступлення на користь банку контрактів, вимог і рахунків позичальника до третьої особи;

договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості по позичці;

товаророзпоряджувальні документи (варіант - складське свідоцтво, що підтверджує перебування товару на складі, залізнична накладна, коносамент свідоцтво про прийом вантажу до морського перевезення тощо);

цінні папери;

поліси страхування життя;

інші грошові вимоги позичальника до третьої особи. [20, ст.460]

Незабезпечені позики, які в банківській практиці називаються бланковими, надаються тільки під зобов'язання позичальника погасити позику. Ці кредити пов'язані з великим ризиком для банку і видаються під вищий відсоток. [20, ст.461]

За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів - стандартні і з підвищеним ризиком.

До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позичок і сплату процентів за ними.

Кредити з підвищеним ризиком надаються банками без забезпечення, а також клієнтам з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують:

одноразово;

перманентно;

гарантовано.

Одноразові позички -- це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнтів клієнта.

Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби у межах розміру відкритої кредитної лінії. Позички надаються як правило шляхом безпосередньої оплати з позичкового рахунку розрахункових документів клієнта (доручень, чеків, та інших) без погодження з банком розміру окремих позичок і документально їх оформлення.

Гарантовані позички бувають двох видів:

з попередньо обумовленою датою видачі;

з видачею у міру виникнення в ній потреби;

сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

поступово (в розстрочку);

водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

за вимогою кредитора;

з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії.

Одноразовим - платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця.

Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок.

За вимогою кредитора стягуються позички у таких випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість, або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку.

З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи.

За строком повернення банківські позички поділяються на:

строкові;

до запитання;

прострочені;

відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. До строкових належить переважна більшість банківських кредитів.

Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку за першою вимогою банку. Якщо ж банк не вимагає повернення, то позичка сплачується на розсуд клієнта.

Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Такі позички враховуються на окремому рахунку, і за ними клієнт мусить сплачувати підвищену процентну плату.

Відстрочені або пролонговані - це такі позички за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час. Пролонгація позички оформляється додатково кредитною угодою і супроводжується встановленням вищої процентної ставки.

За характером визначення процента банківські позички бувають:

- фіксованою процентною ставкою;

- з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам.

Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських витрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується як правило до облікової ставки Національного банку України з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

За способом сплати процента розрізняють банківські позички:

- з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

- з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

- надаються одним банком;

- є синдикованим (або консорціальними);

- є паралельними.

Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків учасників необхідну для клієнта суму ресурсу, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Банк-менеджер розподіляє також процентних дохід від кредитної операції між банками -учасниками консорціуму. За операції які пов'язані з таким кредитуванням, банк менеджер отримує відповідну грошову винагороду.

Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах.

Розрізняють також кредити за критеріями суб'єктного й об'єктного призначення.

До кредитів суб'єктного призначення належать позички:

торговельно-промисловим підприємцям;

сільськогосподарським підприємцям;

міжбанківські;

небанківським фінансово-кредитним установам;

органам влади.

Серед позичок об'єктного призначення розрізняють кредити:

- іпотечний;

- споживчий;

- контокорентний;

- під цінні папери;

- пов'язані з вексельним обігом. [ 8, ст.111-114]

У більшості банків позикові рахунки складають не менше половини їхніх сукупних активів і дають близько 2/3 доходів.

Від того наскільки добре банки реалізують свої кредитні функції, залежить становище регіонів, які вони обслуговують, оскільки банківські кредити сприяють появі нових підприємств і збільшенню числа робочих місць у цих регіонах та забезпечують їхню економічну життєздатність.

1.2 Етапи процесу банківського кредитування та його організація

Процес банківського кредитування складається з певних етапів, кожний з яких окремо забезпечує рішення локального завдання, а разом досягається головна мета позичкових операцій їх надійність і прибутковість для банку.

Більшість економістів, серед них і доктор економічних наук, професор Мороз A.M., виділяють чотири етапи процесу банківського кредитування: [8,с. 142]

розгляд заявки на отримання кредиту;

вивчення кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінка ризику за позичкою;

структурування позички;

супроводження позички, контроль за виконанням умов договору і погашенням кредиту.

Деякі автори, з них Кириченко О., Гіленко І., Ятченко А. виділяють п'ять етапів процесу банківського кредитування. Крім перелічених вище чотирьох вони виокремлюють ще такий етап, як попередній аналіз ринку і розроблення стратегії кредитних операцій. Ці автори вважають, і я з ними цілком погоджуюсь, що саме з цього етапу починається процес банківського кредитування і що кожний банк повинен мати чітку і детально опрацьовану програму розвитку кредитних операцій. [20, с.368]

Отже, процес банківського кредитування, на нашу думку, складається з таких п'яти етапів:

Попередній аналіз ринку і розроблення стратегії кредитних операцій.

Розгляд заявки на одержання кредиту й інтерв'ю з майбутнім позичальником.

Оцінка кредитоспроможності позичальника і ризику, пов'язаного з видачею позики.

Підготування кредитного договору і його висновок.

Контроль за виконанням умов договору і погашенням кредиту.

Розглянемо докладніше ці етапи.

Початковим етапом процесу кредитування є попередній аналіз ринку і розроблення стратегії кредитних операцій.

У великих банках розробляється спеціальний документ меморандум про кредитну політику, яким керуються всі працівники цього банку. У документах такого роду насамперед формулюється загальна мета політики, наприклад, надання надійних і рентабельних кредитів. Ступінь ризику повинен відповідати звичайній нормі дохідності по позичках з урахуванням вартості кредитних ресурсів та адміністративних витрат банку. Меморандум визначає граничні суми кредитів, щодо яких можуть приймати рішення працівники різних посадових категорій. У ньому вказується, видачу яких кредитів адміністрація банку вважає бажаною, а від яких рекомендує утримуватися.

Крім того, визначаються географічні райони, куди бажана кредитна експансія банку. Залежно від величини банку, сфера його кредитів може бути обмеженою містом або районом, а може охоплювати великі регіони країни і зарубіжні країни.

У меморандумі має бути відображений порядок видачі кредитів власним працівникам банку, а також засновникам, процедура стягнення простроченої заборгованості, надання овердрафтів, обслуговування кредитних карток, надання іпотечних кредитів, акредитивів тощо, а також правила складання кредитного договору. В документі повинні знайти відображення питання, що стосуються контролю за якістю позичок, визначені правила роботи відділу кредитоспроможності, порядок ревізії кредитного портфеля банку.

Незважаючи на таку деталізацію, цей документ повинен містити лише загальні орієнтири та рекомендації, щоб не сковувати ініціативу практичних виконавців.

Другим етапом є розгляд заявки клієнта на кредит. Для одержання кредиту позичальник звертається до банку з обґрунтованим клопотанням, до якого додаються певні документи. У сукупності це має назву "кредитна заявка". (Додаток Г)

У клопотанні, як правило, йдеться про: суму кредиту, строк користування ним, сутність та економічний ефект від заходу, що буде прокредитований, та ін. До клопотання додаються інші матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин.

Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, він до клопотання додає копію установчого договору, Статуту, або інші документи, які засвідчують його як юридичну особу чи його правоздатність на отримання позички.

Клієнт, як правило, подає банку бізнес-план; техніко-економічне обґрунтування проекту, що кредитуватиметься; копії контрактів, угод та інших документів щодо об'єкта кредитування; документи, що підтверджують забезпечення повернення кредиту (договір-застави, гарантійний лист тощо); балансову і фінансову звітність. Банк може вимагати іншу документацію і матеріали для оцінки обґрунтованості потреби в позичці, фінансового стану І кредитоспроможності потенційного позичальника.

Працівник кредитного відділу банку проводить попередню бесіду з потенційним позичальником, ураховуючи інформацію, що є в кредитній заявці. Ця бесіда має суттєве значення для принципового рішення про кредитування. Вона дає можливість спеціалісту банку з'ясувати багато важливих деталей, пов'язаних з майбутнім кредитом. Зокрема, сформувати думку щодо клієнта, оцінити професійну підготовленість керівництва позичальника, визначити перспективу його розвитку.

Якщо попередня бесіда спеціаліста банку з клієнтом пройшла успішно, починається наступний етап процесу кредитування Він полягає у вивченні кредитоспроможності потенційного позичальника й оцінці ризику за позичкою.

Враховуючи велику значущість оцінки кредитоспроможності позичальника і ступеня ризику кредитної операції, в банках створені спеціальні підрозділи. Там проводиться поглиблене й ретельне обстеження фінансового становища компанії-позичальника.

В зарубіжній практиці кредитування існує декілька ключових позицій, за якими проводиться оцінка надійності потенційного позичальника і, відповідно, ступінь ризику по кредиту. Для різних банків набір параметрів різний. У США звичайно застосовується правило п'яти "сі": [20, с.371]

Характер (character) - особистість позичальника, його репутація в діловому світі, відповідальність і готовність виконати взяті зобов'язання.

Фінансові можливості (capacity) - спроможність погасити взяту позику за рахунок поточних грошових надходжень або від продажу активів.

Майно (capital) - розмір і структура акціонерного капіталу компанії - особистий достаток ключових акціонерів компанії або індивідуального підприємця.

Забезпечення (collateral) - види і вартість активів, запропонованих як застава при одержанні кредиту.

Загальні умови (conditions) - стан економічної кон'юнктури та інші зовнішні чинники, які можуть вплинути на становище позичальника.

У вітчизняній банківській практиці готовність позичальника виконати взяті на себе зобов'язання оцінюється шляхом вивчення його репутації стосовно позичок, спроможності одержувати дохід, наявності капіталу та забезпеченості позичок. Зовнішнім чинником оцінки кредитоспроможності позичальника є стан кон'юнктури ринку.

Фахівці банку здійснюють глибоке і ретельне вивчення фінансового стану позичальника й оцінюють його можливість і здатність вчасно повернути позичку і сплатити визначені проценти.

Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється за допомогою відповідних коефіцієнтів ліквідності, які розраховуються за балансом. Серед них:

коефіцієнт загальної ліквідності;

коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності;

коефіцієнт автономності;

коефіцієнт маневреності власних коштів.

Крім наведених коефіцієнтів ліквідності, можуть застосовуватися й інші групи показників:

показники погашення боргу;

показники ділової активності;

показники рентабельності;

показники використання основного капіталу.

Під час експертизи кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:

- матеріали, одержані безпосередньо від позичальника;

- відомості про клієнта, що містяться в архіві банку;

- інформація про клієнта, одержана за межами даного банку (наприклад одержання інформації щодо його кредитування в інших банках тощо).

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки ї збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки вищевказаних показників, зроблених на підставі цієї звітності.

При вивченні кредитної заявки банк може здійснювати перевірки позичальника на місці. Відвідуючи клієнта, можна з'ясувати ті питання, які не обговорювалися під час попередньої бесіди, оцінити рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову і маркетингову служби, адміністративний апарат, скласти уявлення щодо стану майна клієнта.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладання з ним кредитної угоди.

Четвертий етап процесу кредитування полягає у підготовці до складання кредитної угоди. Він можливий за умови позитивного для клієнта завершення попереднього етапу, тобто оцінки кредитоспроможності і ризику. Цей етап ще називають структуруванням позички.

У процесі структурування банк визначає такі параметри позички: вид кредиту, суму, строк, забезпечення, порядок видачі і погашення, ціну позички тощо.

Правильне визначення виду кредиту є важливим для встановлення реальних джерел погашення банківських позичок. Якщо кредит надається на формування оборотного капіталу клієнта і належить до короткострокового, то джерелом його повернення будуть поточні грошові надходження, які виникнуть після реалізації проекту, що прокредитований.

Кредит, наданий на відтворення основного капіталу позичальника, є, як правило, довгостроковим і має повертатися за рахунок прибутку від експлуатації прокредитованого об'єкта.

Важливе значення у структуруванні позички має правильне визначення суми позички. Зниження її може призвести до порушення строків її повернення, оскільки об'єкт, що кредитується, не буде завершений у строк, а завищення - до нецільового використання надлишково отриманих у банку коштів.

Успіх кредитної угоди значною мірою залежить від правильного визначення строку позички. Якщо будуть встановлені занадто напружені строки повернення позички, то у позичальника може виявитися брак капіталу, що спричинить спад виробництва. Якщо ж ці строки будуть занадто ліберальними, тобто набагато більшими від періоду, протягом якого буде отримана віддача від позички, то позичальник певний час користуватиметься неконтрольованими з боку банку коштами.

Більшість банківських позичок видається під відповідне забезпечення. Визначаючи цей елемент структури позички, банкір повинен керуватися політикою, якої дотримується його банк і нормами Національного банку України.

Видача і повернення кредиту може здійснюватися різними способами: одноразово, різними частками протягом періоду дії кредитної угоди, шляхом проведення поточних грошових операцій позичальника через позичковий рахунок. Тому одним з елементів структурування майбутньої позички є чітке визначення порядку її надання і повернення.

У разі погашення кредиту різними внесками необхідно розробити графік платежів за позичкою відповідно до строків обороту капіталу, на формування якого видана позичка.

Значна увага при структуруванні позички приділяється розрахунку вартості кредиту, що буде наданий. Вона складається з процентної ставки і комісії за його надання і оформлення. При визначенні комісії необхідно враховувати різні фактори, притаманні конкретній кредитній угоді, її умови, місцю і часу.

Після закінчення роботи щодо структурування позички банк приступає до переговорів з клієнтом про укладання кредитної угоди. При цьому потенційному позичальнику пропонуються умови майбутньої кредитної угоди, які можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заявці клієнта (сума в заявці може відрізнятись від суми яку запропонує банк). Зближення позицій банку і клієнта й досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити вірогідність помилки і забезпечити об'єктивність при ухваленні рішення, банк, як правило, обмежує повноваження окремих посадових осіб при вирішенні питань щодо кредитування. Ці обмеження стосуються, зокрема, суми кредиту, строку, ризику тощо.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту, повинна ознайомити його з обов'язковими умовами майбутньої кредитної угоди, без виконання яких позичка не може бути надана, а також з умовами, стосовно яких можливий компроміс (зменшення суми кредиту з боку клієнта і зменшення відсоткової ставки за користування кредитом з боку банку).

Обов'язковою умовою, наприклад, може бути наявність майнового забезпечення або гарантії третьої особи (гарантом може виступити підприємство якщо кредитується їхній співробітник). Якщо їх відсутність може призвести до неповернення кредиту.

Умовою, щодо якої може бути досягнуто компроміс, як правило є процентна ставка, розмір комісії тощо.

Після визначення й узгодження всіх параметрів майбутньої угоди складається відповідний висновок щодо кредиту. Цей документ подається на розгляд кредитного комітету. У разі позитивного рішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди представником керівництва банківської установи і клієнтом.

У кредитній угоді передбачаються: мета, сума і строк позички, умови і порядок її надання і погашення, форми забезпечення зобов'язань клієнта за кредитом, процентна ставка, порядок внесення плати за позичку, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо надання і погашення кредиту, перелік документів і періодичність їх подання банку й інші умови процесу кредитування. [8, с.142-145]

П'ятий етап кредитування - супроводження позички, контроль за виконанням умов договору і погашенням кредиту.

Банк мусить здійснювати постійний контроль за виконанням умов кредиту, закріплених у договорі. Головна мета контролю - забезпечити вчасне погашення основного боргу і сплату відсотків за позикою.

Контроль за своєчасним і повним погашенням кредиту і сплатою відсотків здійснюється систематично шляхом аналізу кредитної справи позичальника, перегляду кредитного портфелю банку, оцінки стану позички і проведення аудиторських перевірок.

Працівник кредитного відділу повинен відслідковувати виникнення негативних сигналів щодо можливості погашення кредиту, а саме:

порушення графіку погашення кредиту,

затримку із сплатою відсотків,

погіршення фінансових розрахункових коефіцієнтів та показників (принаймні, коефіцієнтів ліквідності);

несвоєчасне надання оперативної та достовірної фінансової інформації;

наявність негативної інформації, отриманої від служби банківської безпеки, з преси чи від третіх осіб, стосовно стану справ у клієнта.

Якість та склад наданих кредитів істотно залежить від організації кредитної роботи в банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретному банку має свої особливості, які визначаються розмірами, можливостями банку, а також потребами клієнтури. У великих банках організаційна структура може складатися з декількох департаментів, які включають розгалужену мережу відділів, секторів, комітетів, груп, економічних рад тощо. Ці структурні підрозділи спеціалізуються на виконанні певних функцій кредитної процедури, наприклад, відділ галузевого аналізу, відділ кредитної політики, відділ кредитних продуктів, відділ кредитної документації, відділ економічних прогнозів, відділ з розгляду кредитного процесу тощо. У невеликих банках виконання всіх функцій сконцентровано в кількох структурних підрозділах.

Але в будь - якому разі, існують загальні принципи та правила, яких має додержуватись менеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесу кредитування. Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функції контролю за наданими кредитами. Це сприятиме підвищенню рівня об'єктивності оцінки кредиту та обережнішому затвердженню позики. Обов'язковою є організація роботи Кредитного комітету та Комітету кредитного нагляду, до складу яких входять керівники та провідні спеціалісти банку.

Кожний структурний підрозділ виконує певні функції:

Функції кредитного комітету:

Формування кредитної стратегії та кредитної політики.

Затвердження організаційної структури процесу кредитування.

Встановлення напрямків диверсифікації кредитного портфеля та відповідних лімітів.

Оцінка адекватності резервів на можливі втрати за кредитами.

Аналіз кредитного ризику портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані з кредитуванням.

Прийняття рішень про надання "великих" кредитів.

Періодичне списання безнадійних позик.

Функції комітету кредитного нагляду.

Ухвалення змін та доповнень до загальної кредитної політики.

Аналіз та оцінювання нових ринків, на які націлений банк.

Затвердження критеріїв прийнятності ризику.

Ухвалення введення нових кредитних інструментів, включаючи встановлення допустимого рівня ризику за такими інструментами.

Розгляд взаємостосунків банку з найважливішими новими клієнтами та збільшення обсягу кредитних операцій з постійними клієнтами.

Затвердження списку винятків із загальних правил кредитної політики банку.

Розгляд усіх звітів внутрішніх аудиторів.

Ухвалення кредитних процедур.

Функції відділу кредитного аналізу.

Збір та обробка фінансової інформації про клієнтів та перспективних позичальників.

Аналіз фінансової звітності претендентів на отримання позички.

Підготовка звітів про затвердження кредитів та іншої інформації, необхідної для прийняття рішень про кредитування.

Організація засідань Кредитного комітету і реєстрація рішень.

Ведення картотеки кредитної інформації.

Підготовка відповідей на запити за кредитами з інших банків та інші небанківські законні запити.

Функції відділу кредитних операцій.

Підготовка, реєстрація та перевірка основної документації, яка стосується кредитних операцій банку.

Зберігання кредитних справ, включаючи оригінали договорів, документів на заставу, гарантійних зобов'язань, повідомлень тощо.

Реєстрація позик у бухгалтерських книгах, підготовка документації для здійснення бухгалтерських проводок у головній книзі.

Підтримання юридичних прав банку на заставу шляхом реєстрації вимог до позичальника і передання права власності банку.

Виставлення клієнтам рахунків на відсоткові платежі за кредитами, комісійними та іншими зборами.

Звіт про банкрутство клієнта, а також підготовка документації, що попереджає про закінчення строку кредитної угоди.

Функції відділу систематичного контролю.

Періодична перевірка всіх кредитів, наданих банком.

Систематична перевірка "великих" кредитів.

Вибіркова перевірка кредитних справ та стану кредитної документації.

Докладна розробка процедур перевірки кредитів, що має на меті забезпечити контроль за найважливішими умовами кожної кредитної угоди.

Постійний контроль за проблемними кредитами.

Контроль за станом та ліквідністю застави.

Подання документації про наявність проблемних кредитів та розміру можливих втрат.

Оцінка розміру ризику кредитного портфеля в цілому та розробка рекомендацій щодо величини резервних фондів.

Відділ роботи з проблемними кредитами.

Основною функцією є реабілітація проблемних кредитів.

У великих банках організаційна структура може складатися з декількох департаментів. Банківське кредитування дуже важливе для кожного банка, тому цьому придається значна увага і тому у кожного банка повинен бути кваліфікований персонал з кредитування. Наведений перелік функцій Комітетів та відділів далеко не повний, але він дає уявлення про розподіл повноважень між різними структурними підрозділами.

1.3 Управління кредитним портфелем комерційного банку

Кредитний портфель - це сукупність кредитів, наданих банком на певну дату з метою одержання прибутку, який характеризує величину капіталу, вкладеного банком в кредитні операції. [13,с.105]

У структурі балансу кредитний портфель розглядається як єдине ціле та складова частина активів банку, яка має певний рівень ризику та доходності. Доходність і ризик - основні параметри процесу управління кредитним портфелем банку.

Політика управління кредитним портфелем у великій мірі залежить від видів кредитів, що формують портфель, адже різні види кредитів мають різні рівні ризику та доходності. Так, наприклад, надання довгострокових кредитів пов'язане з більшим ризиком ніж при короткостроковому кредитуванні, теж саме маємо, порівнюючи бланкові кредити та кредити із забезпеченням. З метою компенсації за підвищений ризик банки встановлюють вищі процентні ставки по відповідним видам кредитів, а також певний ряд обмежень та вимог до клієнтів, які бажають отримати кредити, класифіковані банком як високоризикові.

Таким чином, менеджеру необхідно аналізувати структуру кредитного портфелю у розрізі видів кредитів, класифікацію яких розглянуто в розділі 1.1.

Кредитний портфель характеризує не лише структуру, а і якість наданих позик. Для цього використовують показник ступеню кредитного ризику, який визначає якість кредитного портфелю банка. Кредитний ризик - це ризик невиконання позичальником умов кредитного договору, тобто неповернення (повністю або частково) основної суми боргу та процентів по ньому у встановлені договором строки. Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора .

Основним моментом в процесі оцінки якості кредитного портфелю банка є вибір критеріїв оцінки якості окремо взятої позики. З розвитком кредитних відносин в ринковій економіці зарубіжних країн, коло таких критеріїв значно розширилось. Так, в теперішній час воно охоплює понад десять позицій, основними з яких є: призначення та вид кредиту; його розмір, строк та порядок погашення; ступінь кредитоспроможності клієнта, його галузева приналежність та форма власності; характер взаємовідносин позичальника із банком; ступінь інформованості банка про клієнта; обсяг та якість забезпечення повернення кредиту.

В комерційних банках України оцінка якості кредитного портфеля регламентується Положенням "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків", яке затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року № 279. Згідно із цим Положенням кредитний портфель банків класифікується шляхом оцінки кожного кредиту і віднесенням його до однієї з п'яти груп: стандартні, кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні.

Рівень кредитного ризику визначається за такими ознаками:

- оцінка фінансового стану позичальника;

- дисципліна погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за ним;

- рівень забезпечення кредитної операції.

Відповідно із вищевказаними критеріями здійснюється класифікація кредитного портфелю за ступенем ризику [4].

Таблиця 1.1 Класифікація кредитного портфелю за ступенем ризику*

Фінансовий стан позичальника	Погашення заборгованості
	добре	слабке	недостатнє
А	Стандартні	Під контролем	Субстандартні
Б	Під контролем	Субстандартні	Сумнівні
В	Субстандартні	Сумнівні	Безнадійні
Г	Сумнівні	Безнадійні	Безнадійні
Д	Безнадійні	Безнадійні	Безнадійні

За зазначеними критеріями, класифікації підлягають всі кредити у національній та іноземній валютах (без відсотків та комісій), які надані банком, в тому числі: за депозитами, що розміщенні в інших банках; кредитами, наданими іншим банкам; кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності, включаючи овердрафта, враховані векселі, факторинг, фінансовий лізинг та надані гарантії.

Рівень показника якості кредиту є обернено пропорційним рівню кредитного ризику (чим вища якість кредиту, тим менше ймовірність його неповернення чи затримки погашення, і навпаки). При цьому, на відміну від показників кредитного ризику якість кредиту чи кредитного портфеля банка - це реальна величина, яка визначається по кредитах, які вже надані банком. Знаючи структуру кредитного портфеля за категоріями якості кредиту, і визначивши статистичним шляхом середній відсоток проблемних, прострочених та безнадійних кредитів по кожному з видів кредитування, банк має можливість здійснювати ряд заходів, направлених на зниження втрат за кредитними операціями.

Стандарти формування кредитного портфеля є найважливішим інструментом для реалізації консервативного підходу в управлінні кредитним портфелем. Базові компоненти цих стандартів такі:

раціонування кредиту;

правила прийняття ризиків;

пріоритети для формування портфеля.

В рамках перелічених компонентів існують такі методи управління кредитним портфелем банку:

лімітування;

диверсифікація;

концентрація;

визначення пріоритетів при формуванні портфеля та правил прийняття ризиків;

створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків;

здійснення кредитного моніторингу та контролю якості кредитного портфеля;

оцінка впливу кредитного ризику на доходність кредитного портфеля.

Перші чотири з наведених методів управління кредитним портфелем банку є найбільш простими та дешевими способами хеджування ризику неплатежу по виданим кредитам.

Встановлення лімітів. Раціонування кредиту передбачає: встановлення гнучких чи жорстких лімітів кредитування по сумі, строкам, видам процентних ставок та Іншим умовам надання кредитів; встановлення лімітів кредитування по окремих позичальниках чи класах позичальників у відповідності з їх фінансовим станом; визначення лімітів концентрації кредитів в руках одного чи групи пов'язаних позичальників у відповідності з їх фінансовим станом; можливо пряме встановлення лімітів для всіх позичальників певної групи (наприклад для населення по споживчих кредитах) в абсолютній сумі чи по сукупній питомій вазі в кредитному портфелі банка.

Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рантів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку тощо.

Ліміти виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту в грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники. Наприклад, ліміт кредитування позичальників певної галузі може бути визначений як максимальний сукупний розмір грошових коштів або як відношення суми кредитів у галузь до загальної величини кредитного портфеля.

Перш ніж визначати ліміти кредитування, варто ідентифікувати основні області ризику. Для різних банків і окремих країн та регіонів ключові області ризику будуть відрізнятися (додаток Б).

Потім потрібно виявити основні чинники ризику. Області ризику для різних банків і різних країн будуть розрізнятися. Як тільки основні області ризику ідентифіковані, керівництво банку на основі ключових ринкових чинників і виявлених областей ризику повинне встановити ліміти кредитного портфеля.

Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи в цілому. Менеджмент банку має визначати обмеження згідно з обраною кредитною політикою та з урахуванням конкретної ситуації.

Диверсифікація. Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розглядають три види диверсифікації -галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки.

Географічна диверсифікація полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Концентрація. Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.