Роль ВАТ "Ощадбанк" в кредитній політиці банківської системи України

Позики під заставу - це кредити, забезпечені з боку позичальника заставою активів. У протилежність, однак, більш раннім періодам, коли закладені активи часто фізично переміщалися у володіння кредиторам, активи сьогодні часто залишаються у володінні позичальника, який продовжує користуватися ними. У такому випадку, застава активів здійснюється у вигляді поступки прав - письмової контрактної угоди між кредитором і позичальником, що деталізує зв'язок між термінами і умовами позики і закладеним активом.

Оскільки для багатьох банків основна частина портфеля складається із забезпечених кредитів, юридичні аспекти цессіі або поступки прав на цінності, що забезпечують кредит, є надто важливими. Кредитуючий банк в особі співробітника, що займається кредитом, і юридичного відділу банку, повинен бути пильним в забезпеченні належного юридичного захисту.

Забезпечення нерухомим майном, як правило, використовується при видачі великих довгострокових кредитів, так званих іпотечних позик. Як застава по іпотечних позиках можуть виступати для:

- промислових, торгових фірм, фермерських господарств - земельні дільниці, виробничі і сільськогосподарські споруди, приміщення, комунікації;

- індивідуальних позичальників - житлові дома, квартири.

Забезпечення кредиту оформляється борговим зобов'язанням позичальника - іпотекою. По деяких видах іпотечних позик (наприклад, по споживчих кредитах на придбання житла) банк може продавати іпотеки позичальників індивідуальним інвесторам. Це здійснюється за допомогою випуску (емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, які забезпечуються іпотеками. Облігації надходять на ринок цінних паперів і продаються. Виручені кошти банк направляє в оборот. Платежі позичальників по іпотечних позиках (внески в погашення кредиту і процент) розподіляються банком між власниками облігацій. Прибуток банку складається з різниці між позиковим процентом, який платить позичальник банку, і процентом по цінних паперах (облігаціям), який банк виплачує їх держателям.

Забезпечення рухомим майном. В якості застави по кредитам використовують наступні види рухомого майна для:

- промислових, торгових і інших фірм, фермерських господарств - обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, худоба і інше;

- індивідуальних позичальників - товари тривалого користування (в тому числі особисті автомобілі).

Забезпечення цінними паперами. В заставу приймаються державні цінні папери і папери корпорацій. Обов'язковою умовою є висока ліквідність цінних паперів. Позикові кошти не повинні бути використані на купівлю нових цінних паперів, що направлено на обмеження біржової спекуляції позичальників і зниження ризику банкрутства клієнтів.

Забезпечення товарними запасами. При цій формі як застава виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага віддається товарам, торгівля якими ведеться на біржі і по яких, легко визначити ринкову ціну. Умовою застосування товарних запасів як застави є їх застрахованість. Існує два способи оформлення даного забезпечення: під складські квитанції і під підлягаючі зберіганню розписки. При першому способі закладені товари вилучаються у позичальника і передаються на зберігання складській компанії. Складські квитанції служать забезпеченням кредиту. Після погашення позики банк виписує ордер на видачу товарів позичальнику. При другому способі товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку - кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). У цьому випадку забезпеченням служать охоронні розписки.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при кредитуванні фірм роздрібної і оптової торгівлі. При цьому банк - кредитор оплачує товари фірмі - постачальнику. Позичальник отримавши товар, що юридично належить банку, зобов'язується зберігати його до моменту погашення позики. Зобов'язання позичальника завіряється векселем, який підлягає оплаті при першій вимозі (пред'явленні) банку - кредитора. Якщо партія закладених товарів продана кінцевому споживачеві, то позичальник має право розпоряджатися виручкою тільки по довіреності банку - кредитора. Без довіреності виручка зараховується в погашення позики.

Забезпечення шляховими документами використовується при кредитуванні експортно - імпортних торгових операцій. У цьому випадку як застава по короткострокових позиках виступають документи, що засвідчують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантаження товарно - матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні іншими видами транспорту. Даний спосіб забезпечення кредиту оформляється шляхом індосування названих документів їх власниками на користь банку - кредитора. Умовою видачі кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.

Забезпечення дорогоцінними металами. Як застава по позиках приймаються монета, злитки, вироби із золота, срібла, платини, коштовні камені і інші. Цей спосіб забезпечення кредиту в цей час використовується досить рідко.

У світовій практиці зустрічаються і інші способи забезпечення кредитів. Зокрема, при видачі позик індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідчення про ощадні внески, вимоги на виплату заробітної плати та інші.

Для використання такої форми забезпечення зобов'язань, як застава майна, банк укладає з клієнтом договір застави.

Гарантія - це письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником. Якщо не використовується стандартна банківська форма, важливо, щоб співробітник, що розглядає питання про кредит, перевірив разом з юридичним відділом законність гарантії. Використання гарантії як інструмент забезпечення позики вимагає такого ж процесу оцінки ризику гаранта, як і позичальника кредитуючим банком.

Гарантія може бути:

- забезпечена або незабезпечена. Звичайно рекомендується наполягати на забезпеченій гарантії, щоб підтвердити реальність зобов'язань гаранта за вимогою. У разі забезпеченої гарантії, застава повинна періодично перевірятися, як і у випадку із забезпеченим кредитом;

- обмеженою або необмеженою. У разі необмеженої гарантії (гарант гарантує всю заборгованість одного позичальника одному кредитору), важливо, щоб вона періодично оновлювалася, наприклад, щорічно, і щоб одночасно перевірялася кредитоспроможність гаранта. Необмежені гарантії звичайно незабезпечені;

- особистою або корпоративною. Особисті гарантії звичайно використовуються при кредитах приватним особам, товариствам або компаніям, в яких відповідальність і управління сконцентровані в одних руках. У разі кредиту товариству, настійно рекомендується отримати необмежені гарантії від обох партнерів і зробити так, щоб ці гарантії були рівними і невинятковими, тобто щоб обидва партнери відповідали за борг товариства всіма своїми особистими активами. У цьому випадку також важливо, щоб обидва гаранти періодично забезпечували кредитуючий банк оновленими фінансовими деклараціями про стан їх активів і пасивів. Гарантії корпорації часто запитуються кредитором для забезпечення кредиту іншої корпорації. Прикладом може служити материнська компанія, що гарантує борг однієї з дочірніх, або компанія що гарантує борг своїх постачальників. У цьому випадку кредитуючий банк повинен пересвідчитися в тому, що особа, та, що підписує від імені корпорації уповноважена на це відповідною резолюцією Ради Директорів або статутом.

Сучасна ситуація управління кредитного ризику комерційними банками України характеризується застосуванням деяких методів його мінімізації, але велика питома вага проблемних кредитів у загальному обсязі доводить недооцінку деяких факторів на практиці. Тому важливим є виявлення резервів подальшого вдосконалення захисту банків від кредитного ризику.

Як доводять статистичні дані велика частина кредитів наданих фізичним особам - це кредити на придбання нового транспортного засобу, споживче кредитування, забезпечене одним предметом іпотеки, придбання житла на вторинному ринку нерухомості (див. табл.3.1.).

Таблиця 3.1.

Кредити, надані ВАТ “Ощадбанк” фізичним особам на 31.12.2007

Цілі кредиту	Разом	У т.ч. за видами
		Валют	Кредитів
		Націонал.	Іноземна	Короткострокові	Довгострокові
Разом	5430500	4833145	597355	543050	4887450
На придбання транспортного засобу	1408040	1253156	154884	-	1408040
Споживче кредитування	1243094	1106354	136740	124309	1118785
Придбання житла на вторинному ринку	537607	478470	59137	-	537607
Інші цілі	2241759	1995166	246593	224176	2017583

Як видно з таблиці майже третина загальних обсягів кредитування фізичних осіб направлена на придбаня транспортного засобу. Позики фізичним особам на 90 % надаються на довгостроковий термін, а на 11 % - в іноземній валюті. Кредитний ризик банку при кредитуванні зовнішньоекономічної торгівлі корелюється і посилюється валютним ризиком підприємств, що виступають позичальниками.

Тому у періоди зниження курсу національної валюти такі кредити є джерелом небезпеки для банків і мають оцінюватись ще під час підготовки кредитного договору більш детально, з врахуванням кон'юнктури валютного ринку. Для цього слід розробити окремі методики оцінки кредитоспроможності позичальників, які звертаються до банку з метою отримання позичок під здійснення експортно - імпортних операцій. Повинні застосовуватись більш жорсткі обмежувальні умови кредитної угоди.

Прикладом підвищення ступеню кредитного ризику для банків в інфляційні періоди є друга половина 2007 року, коли майже на третину зроси обсяги прострочених кредитів в портфелях банків України (таб. 3.2.).

Таблиця 3.2.

Якість кредитного портфеля фізичних осіб банку станом на 31.12.2007

Категорії кредитних операцій	Станом на 31.12.2007	%	Станом на 31.12.2006	%
Стандартні	4 232 886	78,0	2 100 409	77,9
Під контролем	1 043 281	19,2	497 758	18,4
Субстандартні	63 940	1,2	45 155	1,7
Сумнівні	40 508	0,7	18 969	0,7
Безнадійні	49 885	0,9	34 040	1,3

Порівнявши дані в таблиці 3.4. можна зробити висновок, що сума простроченої та сумнівної заборгованості за кредитами наданими фізичним особам станом на 31 грудня 2007 року становить 101 692 тис. грн., або 1,9 % кредитного портфеля фізичних осіб, що більше ніж станом на 31.12.2006 на 33 903 тис. грн., або на 50,0 %, при цьому питома вага цього показника у загальному залишку кредитної заборгованості фізичних осіб зменшилась на 0,6 в.п. Тому на практиці кредитний ризик банків слід вивчати і мінімізувати з обов'язковим врахуванням інших ризиків (в. т. ч. валютного).

Іще однією проблемою українських банків є зосередження на роботі із вузьким колом клієнтів, яке характеризується допущенням недооцінки кредитного ризику по причині надмірної довіри та послаблення контролю з боку банків. Кредити таким клієнтам відрізняються великими обсягами, а отже і великою мірою ризику. Постає необхідність більш ефективної диверсифікації кредитних портфелів банків.

Що стосуєть передачі банками ризику іншим суб'єктам економіки, то для фінісового ринку України не є характерною налагоджена партнерська робота банків із страховими компаніями з приводу мінімізації кредитного ризику шляхом страхування відповідальності позичальників за непогашення кредиту, а також власне ризику неповернення позички. Одна з основних причин в тому, що комерційні банки не мають впевненості у фінансовій стійкості страхових організацій. За умови нерозвинутості аудиторських служб і майже повної відсутності спеціалізованого страхового аудиту і аналізу неможливо оцінити платіжоспроможність самих страхових організацій, що ставить під сумнів життєвий цикл страхування кредитів (особливо кредитних портфелів).

Основною проблемою, що виникає при страхуванні відповідальності позичальника є недосконалість законодавства. Так, страхова компанія у більшості випадків може відмовити у виплаті страхових сум (страхового відшкодування) на підставі п.1 ст. 25 Закону України “ Про страхування “, в якому сказано: підставою для відмови страховика провести страхову виплату є навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено угоду страхування , що спрямовані на настання страхового випадку.

Це можна розумі так, що, наприклад, страхувальник (позичальник) діючи в умовах невизначеності на ринку і свідомо ризикуючи грошима отриманими за рахунок позики, здійснює дії, які спрямовані на настання страхового випадку, а отже він не має право отримати страхове відшкодування.

Банки також не надають кредити фізичним особам під забезпечення страховим пролісом, бо більшість страхових компаній не практикують відповідні страхові послуги. Так, НАСК “Оранта”, АСК “Скіф”, “Росток”, “Скайд”, “Енергорезевр” страхуванням позичальника - фізичної особи не займаються. Як виключення можна назвати СК “Інпро”, яка здійснює такий вигляд страхування.

Єдиний вид страхування, що набув у кредитній сфері значного поширення - це страхування заставленого майна. Ним охоче займаються багато страхових компаній. Як правило, банки встановлюють контакт із певною страховою компанією, в якій рекомендують позичальнику застрахувати заставлене майно (наприклад “Правекс-банк” працює із компанією “Правекс-страхування”, “Енергобанк” із СК ”Енергорезерв”).

Отже особливу увагу в аспекті мінімізації кредитного ризику, слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків із страховими організаціями. Найперспективнішими формами співробітництва цих установ, як показав зарубіжний досвід, є кептивні страховів компанії (засновниками яких є банки). Зближення банківського і страхового бізнесу надасть можливість спростити процедуру укладання як страхової так і кредитної угоди, а також процес виплати страхового відшкодування. Також поєднання зусиль працівників кредитних відділів банків та андерайтерів страхових компаній дозволить ефективніше обраховувати, аналізувати кредитні ризики, вирішувати їх прийнятність для обох сторін.

Однією із причин появи проблемних позик є недосконале вивчення фінансових можливостей потенційного позичальника щодо надання конкретного кредиту.

У сучасній вітчизняній літературі, немає достатньо обгрунтованих комплексних методик визначення кредитоспроможності. Більшість із застосовуваних нині й рекомендованих способів оцінки кредитоспроможності передбачає розрахунок показників, що характеризують різноманітні аспекти фінансового становища позичальника (ліквідність, ділову активність, рентабельність), і визначення їх раціональних значень. Однак на основі такого аналізу зробити однозначний висновок про кредитоспроможність вдається не завжди, оскільки одні показники можуть знаходитись у критичній зоні, а інші бути цілком задовільними. До того ж не враховуються суб'єктивні (якісні) оцінки, зокрема, репутації, характеристик проекту, що кредитується.

Деякі банки, намагаючись подолати ці вади, створюють власні методики.

Так, наприклад, фахівці інституту банкірів АПБ “Україна” розробили методику, в якій пропонується табличний варіант оцінки кредитоспроможності, що дає змогу скласти комп'ютерну програму і прискорити процес роботи з клієнтом на стадій укладання кредитної угоди. Таблиця заповнюється за такими правилами :

- визначаються найважливіші показники, які впливають на вирішення питання про надання позики;

- кожному показнику присвоюється вага залежно від його важливості та значення для конкретного банку;

- якісні оцінки використовуваних показників отримують кількісний вираз (ранг).

Оцінка по кожному показнику обчислюється множенням ваги цього показника на вагу рангу. За одержаною загальною сумою балів визначається клас позичальника залежно від ступеня ризику для банку (чотири класи). Вітчизняні спеціалісти з економічного ризику вважають, що така методика виконана на більш якіснішому рівні, ніж попередні. Але вони виділяють і характерні помилки: як правило нечітко розмежовуються показники, що стосуються фінансового стану підприємства та самого кредитованого проекту; деякі показники дублюються; надмірна кількість показників заважає працівникові сприймати та оперувати ними.

Але з іншого боку деякі банки використовують надто примітивні методики оцінки кредитоспроможності, в яких взагалі порушуються правила поєднання і оцінки кількісних і якісних характеристик.

Найоптимальнішим варіантом була б розробка кожним банком власних правил здійснення оцінки клієнта на базі ієрархічної методики, наприклад, запропонованої спеціалістами з економічного ризику.

В ній передбачається створення ієрархічної структури крітеріїв оцінки кредитоспроможності (рис. 3.2.).

Рис. 3.2. Багаторівнева ієрархічна структура для оцінки кредитоспроможності позичальника

На наступних рівнях поділ відбувається на більш конкретні області вивчення, як, наприклад, фінінсовий стан оцінюється в розрізі ліквідності (коефіцієнтів загальної та миттєвої ліквідності, покриття, автономії) та економічного потенціалу (показники ділової активності, рентабельності активів, витрат) і так далі.

Наступний крок - це визначення ваг показників по кожній групі на основі експертних оцінок фахівців комерційного банку, аудиторських фірм, науковців. І останнє, що має бути зроблено кожним банком, це ранжування безпосередньо самих показників. Ранжування не буде відірваним від реалій, якщо для його здійснення застосувати результати кредитної діяльності в минулому. Необхідно провести вибірки по галузях окремо з короткострокових і довгострокових кредитів за таким крітерієм: своєчасність погашення основної суми боргу та процентів за кредит за рахунок реалізаційних надходжень або прибутку. На основі отриманих вибірок даних слід здійснити розрахунки із застосуванням методів статистики. Головною перевагою методик оцінки кредитоспроможності, розроблених банками на основі реальних даних, буде пристосованість до роботи саме цього банку та особливостей його клієнтури.

Однак і виважені дії банків з оцінки кредитоспроможності позичальників не завжди можуть зумовити бажаний результат щодо мінімізації кредитного ризику. Справа в тому, що банки не мають всебічної і достатньої інформації про платоспроможність позичальника та його господарський стан на момент надання кредиту. Для ефективної співпраці зі своїми партнерами в кожному банку доцільно створити інформаційну систему і мати співробітників, які б використовували її дані. З цією метою можливе використання для такої діяльності працівників служби безпеки банку.

Гострою також для банківської системи України є проблема захисту від кредитного ризику, що виникає внаслідок неправомірних дій позичальників, які завдають банкам значних збитків. На виявлення таких явищ повинна бути націлена робота впродовж всієї дії кредитної угоди (на етапі оцінки кредитоспроможності та періодичних перевірок позичальника).

Неправомірними діями може бути :

- незаконне отримання кредиту (отримання позики або пільгових умов кредитування шляхом представлення банкові заздалегідь невірних відомостей про господарський та фінансовий стан );

- злочинне ухилення від погашення кредиторської заборгованості (після набуття законої сили відповідним судовим актом);

- навмисне банкротство ( з метою неповернення боргу);

- фіктивне банкротство (з метою введення кредиторів в оману та отримання відстрочок, для несплати боргів);

- неправомірні дій при банкротстві.

Саме поява час від часу в банківській практиці перелічених вище випадків спричинює необхідність посилення роботи служб безпеки банків. Має бути припинений такий хід дій, за якого функції служби безпеки банку зводяться до охоронних обов'язків.

Втягнення в підприємницьку діяльність багатьох непідготовлених суб'єктів призвело до того, що більшість з них не можуть кваліфіковано скласти обгрунтування проекту кредитування, розрахувати період його окупності. Нерідко техніко - економічне обгрунтування містить недостовірну інформацію. Необхідною з боку банків є більш кропітка робота з клієнтом на етапі підготовки до укладання кредитної угоди з метою зменшення ймовірності непогашення кредиту.

В умовах становлення банківської конкуренції все більшого значення в попередженні збитків від кредитної діяльності набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво із спеціалізованими маркетинговими фірмами. Завдяки поширенню таких контактів банки б вдосконалювали свої кредитні продукти відповідно до попиту позичальників. До того ж аналіз поточної кон'юнктури інших ринків, наданий такими фірмами, робив би можливим для банків вільно орієнтуватись у доцільності здійснення окремих кредитованих заходів, надавати консультації клієнтам.

Доречі, ефективним було б застосування в усіх банківських установах колегіального методу авторизації кредиту, який забезпечує більш детальний контроль за наданням кредитів.

Як уже відмічалося в цій роботі, застава залишається найпоширенішим і найефективнішим забезпеченням (а отже і способом мінімізації кредитного ризику) кредитів, що надаються комерційними банками України. Явна перевага, що віддається кредиторами заставі, пояснюється його більшою ефективністю в порівнянні з іншими способами забезпечення кредиту, оскільки використання застави знижує кредитний ризик як завдяки економічним, так і психологічним мотивам позичальника, забезпечуючи не тільки повернення кредиту, але і процентів по ньому.

Хоча економістами виділяються деякі недоліки застосування застави на практиці, які потребують доопрацювання.

Законом України "Про заставу" дозволяється подальша застава вже закладеного майна, що не відповідає інтересам кредитора. Хоча згаданий закон передбачає обов'язок боржника попередити кожного із заставодержателів про всі попередні застави і у разі необхідності відшкодувати збитки, на справді отримати компенсацію втрат вельми проблематично[3].

Відповідне оформлення і реалізація заставного майна обкладаються численними податками і зборами. Так, необхідно сплатити збір при нотаріальному оформленні відчуження майна, державне мито при подачі майнового позову, ПДВ і податок па прибуток після реалізації предмета застави. Цим, а також можливістю зниження ринкової вартості заставного майна багато в чому пояснюється вимога банків, щоб вартість предмета застави перевищувала розмір кредиту в 1,5 - 2 рази [3]. Вирішення цих питань (особливо податкових) є неможливим у короткостроковій перспективі, але при подальшому вдосконаленні законодавства мають бути прийняті заходи щодо захисту інтересів кредиторів, а отже стабілізації банківської системи України.

Також банкам слід приділяти більше уваги питанню оцінки майна, що приймається у заставу. Тому що більшість проблем, які виникають при реалізації заставленого майна витікають саме з його невірної попередньої оцінки. Як наслідок - перевищення витрат по реалізації заставлених цінностей над отримуваними коштами. Для запобігання цього ефективним було б встановлення постійних контактів із спеціалізованими товариствами з оцінки майна, або створення при всіх достатньо великих банках окремих відділів (введення посади відповідного спеціаліста в дрібних банках та філіях).

Розраховані обсяги резервування за позичками відображують ризиковість кредитної політики банку.

Чим більше сума кредитів, наданих без застави та іншого надійного забезпечення, тим більший обсяг резерву має бути сформований. Як видно з графічних представлень статистичних даних, розмір резерву має тенденцію до зростання. Це є досить закономірним з урахуванням постійного нарощення обсягів кредитування. Але факторний аналіз може довести існування і інших причин.

Так темпи зростання обсягів застави, яка враховується при обчисленні суми резервування, значно відстають від темпів зростання сукупної заборгованості за позиками (див. рис.3.3.).

Пояснюється це тим, що більшість кредитів, наданих банком, останнім часом забезпечується майновою порукою, яка є менш надійною з точки зору мінімізації кредитного ризику.



Рис. 3.3. Динаміка показників, що використовуються при розрахунку обсягів резервування тис. грн.

В структурі кредитного портфелю є позики, які відносяться до групи "під контролем". Це кредити, які були пролонговані по три - чотири рази. По деяких з них банку вдається мінімізувати кредитний ризик за рахунок виконання позичальником вимог щодо поступового погашення заборгованості по частинам. Але в одному з випадків позичальник має дуже складне фінансове становище, тому філія готується до звернення стягнення по заборгованості з поручителя даного клієнта. Мають бути здійснені всі можливі заходи, які б дозволили погасити заборгованість за рахунок позичальника або поручителя.

Використання резервів для відшкодування збитків здійснюється лише в тому разі, якщо позика визнана безнадійною до стягнення. У будь - якому випадку використання резервів, створених за рахунок банку, для погашення збитку носить характер компенсації кредитного ризику, а не його мінімізації. Резерви по кредитах - це пасивний спосіб захисту від ризику, він ні в якому разі не впливає на імовірність непогашення позики клієнтом. Незалежно від того який обсяг зарезервованих коштів має банківська установа, стан позичальника та його кредитоспроможність можуть погіршитися або покращитися. Тому увага кредитних працівників повинна акцентуватись на покращенні ризик - менеджменту самого банку.

Довгий час в економічній літературі піднімалося питання про недостатність інформації про попередні заставлення майна кредиторам. Як результат - на науково - практичній конференції, проведеній НБУ, Мінфіном, ПДІ при Мінфіні та за участю відомств, установ, організацій було прийняте рішення про створення реєстру заставленого майна та гарантій, який дозволив би запобігати подвійній заставі одного і того ж майна. З березня 1999 року Державний реєстр застав рухомого майна був введений в дію згідно доповнень до закону «Про заставу»та постанови Кабінету Міністрів України №1185 від 30 липня 1998 року. Але, як показала практика, банки не квапляться реєструвати заставлене під кредити майно. Працівники банку пояснюють це недоцільністю грошових витрат на реєстрацію заяви про прийняття у заставу майна, якщо аналогічна інформація накопичується і може бути отримана у нотаріальних конторах із спеціального нотаріального реєстру. Введення ж нового реєстру представляється їм новим джерелом надходжень грошових коштів державі.

Що стосується створення інформаційних систем на рівні держави, які сприяли б мінімізації кредитного ризику комерційних банків, то важливим кроком було б створення в Україні загальнодержавної бази даних, яка б містила відомості про підприємства, їх кредитні історії, поточну кредитоспроможність, на зразок Картотеки Банку Франції. Такий захід, звичайно, є досить коштовним для держави на сьогоднішній день. Але в перспективі він є необхідним. До співпраці можуть бути залучені інформаційні організації інших країн.

Більш реальним для української фінансової сфери є створення регіональних рейтингових агентств, які б концентрували інформацію про всіх потенційних позичальників. Складність поки що полягає у небажанні підприємств та організацій надавати повну достовірну інформацію, а також в недооцінці важливості додаткової інформації (бо це вимагає витрат на даний момент, хоча може захистити від збитків у майбутньому).

Очевидно, що в Україні система способів мінімізації кредитного ризику перебуває ще в стадії становлення. Для вдосконалення її вітчизняним банкірам слід застосовувати зарубіжний досвід. А подальший розвиток у вирішальному ступені залежить від прогресу в ринкових перетвореннях і удосконаленні законодавчої бази.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Кредитна політика є одним з головних завдань, що постають перед менеджментом у сфері кредитування. Кредитна політика охоплює найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, визначає пріоритетні напрямки кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфелю.

В той же час однією з проблем здійснення реформування та становлення фінансово - кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в цілому, є досить висока ризиковість кредитних операцій.

Практична частина роботи показала, що у 2007 році кредитний портфель банку збільшився більше ніж в 2 рази, або на 6 926 333 тис.грн., і досягнув 13 408 825 тис.грн. Залишок за кредитами, наданими фізичним особам з початку року збільшився в 1,9 разу, або на 2 503 988 тис.грн., а його обсяг склав 5 200 318 тис.грн.

В структурі чистих активів зросла частка кредитів, наданих клієнтам, а саме: кредитів, наданих фізичним особам - в 1,2 разу та становила 26,4 %, кредитів, наданих юридичним особам - в 1,4 разу і становила 17,5 %.

Порівнявши показники двох останніх років можна зробити висновок, що у 2007 році банк надав кредитів більше ніж у 2006році, але при цьому треба приділити велику увагу управлінню кредитними ризиками, які потребують від банкіра постійного контролю за структурою кредитного портфелю. В рамках ділеми “дохідність - ризик” банк повинен обмежити норму прибутку, страхуя себе від зайвого ризику. Тому доцільно проводити політику ризику та не допускати концентрації кредитів у деяких кредитних позичальників, що призводить до серйозних наслідків у випадку неповернення кредиту одним з них. Банк не повинен ризикувати коштами вкладчиків, фінансуя спекулятивні проекти.

Ознайомлення із законодавчою базою України та практичними формами забезпечення дозволило проаналізувати стан справ в даній сфері і зробити певні застереження щодо законодавчої нормативної нерозробленості гарантування повернення позик, у зв'язку з чим значно підвищується ризикованість кредитування малих та середніх підприємств. Основним напрямком забезпечення серед банків залишається застава.

Недостатньо кваліфікована оцінка реальної вартості заставного майна, як в теперішньому так і в майбутньому, теж негативно впливає на діяльність банків. Через це банк не може реалізувати заставлене майно, якщо стався випадок неповернення кредиту, або в кращому випадку може реалізувати його за ціною, меншою від наданого кредиту. Це змушує банки застосовувати крім застави паралельно і додаткові гарантії, які при інших умовах дають можливість зменшити кредитний ризик.

Більш реальним для української фінансової сфери є створення регіональних рейтингових агентств, які б концентрували інформацію про всіх потенційних позичальників. Складність поки що полягає у небажанні підприємств та організацій надавати повну достовірну інформацію, а також в недооцінці важливості додаткової інформації (бо це вимагає витрат на даний момент, хоча може захистити від збитків у майбутньому).

Очевидно, що в Україні система способів мінімізації кредитного ризику перебуває ще в стадії становлення. Для вдосконалення її вітчизняним банкірам слід застосовувати зарубіжний досвід. А подальший розвиток у вирішальному ступені залежить від прогресу в ринкових перетвореннях і удосконаленні законодавчої бази.

В умовах високих економічних ризиків виграє той, хто вміє привильно розрахувати, розпізнати ризики, а також їх передбачити. Це головна запорука успіху банка при кредитуванні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Прийнят на п'ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000 № 2121-IX // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності ( Додаток до журналу “Вісник Національного банку України”). - 2001. - С.3 - 46.

3. Закон України “Про заставу” № 2654-XII від 02.10.92.// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності ( Додаток до журналу “Вісник Національного банку України”).

4. Закон України “Про іпотеку” від 05.06.2003р. // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності ( Додаток до журналу “Вісник Національного банку України”).

5. Цивільний кодекс України від 16.01.2003. - № 435-IV.

6. Проект закону України “Про банківський кредит” від 07.12.2000.

7. Положення НБУ “Про кредитування” затверджене постановою Правління НБУ від 28.09.95. - № 246 з доповненнями та змінами.

8. Положення “Про проведення кредитної політики і фінансування капітальних вкладень в установах УСБ” затверджене постановою Правління банку від 16.06.1995.

9. Положення “Про порядок визнання і списання безнадійної заборгованосності за кредитами”, затверджене Постановою Правління від 24.12. 2002. - № 167.

10. Порядок проведення банками операцій з векселями, постанова Правління НБУ №171 від 02.06.1997.

11. Постановою Правління ВАТ “Державний Ощадний банк України “Порядок розрахунку та формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями” від 10.12.2002. - № 150.

12. Постанова Правління НБУ “Про порядок регулювання діяльності банків в Україні” від 28.08.2001.- № 368 зі змінами та доповненнями.

13. Постанова Правління НБУ “Про порядок формування та використання резерву використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 06.07. 2000. - № 279 зі змінами.

14.Положення Постанова Правління НБУ “Про порядок формування та

використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків” від 13.12. 2002. - № 505.

15. Положення (нова редакція) про Філію-Лівобережне відділення №8420 ВАТ “Державний ощадний банк України ” від 22.11.2003р. №244.

16. Альтернативні способи скорочення торгівельного дефіциту США // Вісник НБУ. - 2004 . - № 10. - С .49.

17. Аналітичний банківський журнал.2002.- № 4. - 60 с.

18. Антон Ле Хак Причини слабкого впливу девальвації долара на скорочення дефіциту торговельного балансу США і способи його скорочення без девальвації долара// Банківська справа.2004. - № 10. - С.49.

19. Банківські операції: Підручник // А.М.Мороз, М.І.Савлук, М.Ф. Пуховкина; За ред. Д-ра наук, проф. А.М.Мороза. - К.: КНЕУ.2000. -384 с.

20. Березовик В. Проблеми правового регулювання кредитних операцій // Вісник Національний банк України. - 2001. - №7. - С. 29 - 30.

21. Березовик В. Переваги та недоліки законопроекту “Про банківський кредит”// Вісник Національний банк України. - 2001. - №8. - С .37 - 39.

22. Богомазов М. Методика розрахунку суттєвості й побудови вибірки при аудиті кредитних операцій Вісник Національний банк України. - 2003. - №2. - С.27.

23. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник. - К.: Т - во ”Знання”, КОО, 2000. - 243 с. - (Вища освіта XXI століття).

24. Вісник бухгалтера і аудитора України. - 2001. - № 18. - С.45.

25. Банковское дело / Под ред. Лаврушина О.И.-М.: банковский и биржевой научно-консультационный центр, 1992.- 428с.

26. Владичин У.В. Роль кредитування в економічному зростанні України // Фінанси України. - 2004. - №1. - С. 96 - 103.

27. Волков С. Шемшученко Г. Перспективи розвитку ринку іпотечного кредитування // Вісник Національного банку України. - 2003. - № 63. - С.27.

28. Вожжов А.П. Інвестиційне кредитування комерційними банками // Фінанси України. - 2003. - № 12. - С.84.

29. Волохов В.І. Оцінка ефективності кредитної діяльності банків //Фінанси України. - 2003. - № 4. - С.115.

30. Галасюк В.В.,Галасюк В.В.Оцінка кредитоспроможності позичальників:що оцінюємо? // Вісник Національного банку України.- 2001. - № 5. - С . 54-56.

31. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності

позичальників // Вісник Національного банку України. - 2001. - № 9. - С.54-57.

32. Галасюк В.В.,Галасюк В.В.Метод оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник Національного банку України. - 2002.- № 7. - С. 15-16.

33. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Метод оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник Національного банку України. - 2002. - № 2. - С.26-28.

34. Гуцая І.О. Процентні ставки за кредитами // Фінанси України. -2002. - № 11. - С.100-107.

35. Єпіфанов А., Мищенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредитоспроможності клієнтів банку // Банківська справа. - 1997. - № 5. - 39-42с.

36. Єрмоленко Г.Т.,Коршикова Т.В.Аналіз кредитних операцій банку // Фінанси України. - 2001. - № 3. - С. 121.

37. Заржицький О., Левченко А. Застава як засіб забезпечення виконання зобов'язань.//Право України. - 1996. - 7. - с.35-36.

38. Історія банківської системи України у ХХIII-ХХст. // Вісник Національного банку України. -2004. - № 53. - С.50.

39. Карманов Є.В. Банківське право України: навчальний посібник. -Харків: Консум, 2000. - 464с.

40. КлименкоТ.В, Банківська системаУкраїни і напрямки її розвитку // Фінанси України. - 2002. - № 4. - С.104 - 112.

41. Коршикова Т. Контроль та управління ризиками в кредитної діяльності банків // Вісник Національного банку України. - 2003. - № 1. -С.24-25.

42. Колесников В.И. Банковское дело.-М.: Финансы и статистика, 1995. - 200с.

43. Костюченко В. Формування резервів для покриття кредитних ризиків // Фінанси України. - 1999. - № 2. - С. 43-45.

44. Кредити надані в економіку. Розвіток фінансового ринку // Бюллетень. - 2005. - № 1. - С.20.

45. Кручок С. Кредитна ставка як індикатор кредитних ризиків // Фінанси України. - 2002. - № 1. - С.6-11.

46. Мішта С.П., Рудь М.С. Ощадний банк та його операції. - К.: ”Екопод”, 1999. - С. 20-22.

47. Методичні рекомендації щодо застосування комерційними банками Закону України “Про заставу”.

48. Ольшаний А.И. Банковское кредитование. М.: Финансы и статистика, 1996. - 203с.

49. Оперції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська. Л.: Центр Європи, 1997. - 289с.

50. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. М.: Аланс. - 1997. - 275с.

51. Савлук М.І. Вступ до банківської справи. - К.: Лібра, 1998. - 344с.

52. Старцев О.І. Застава - універсальній інструмент врегулювання майнових відносин // Юридичний вісник України. - 1998. - 2. - 15с.

53. Таскі Г. Резерви на покриття можливих втрат за позиками і витрати на створення таких резервів: міжнародні аспекти // Вісник НБУ. - 1997. - 17-19с.

54. Тарнай Є. Професійне управління кредитною діяльністю - гарантія успішного функціонування банку // Вісник Національного банку України. - 2004. - № 6. - С.34-39.

55. Тигіпко С. Напрями розвитку банківської системи України: проблеми вибору і впровадження // Вісник Національного банку України. - 2004. - № 10. - С.10-12.

56. Туник Г.М. Регулювання кредитної діяльності банку // Фінанси України. - 2002. - № 4. - С.119-126.

57. Шлапак О., Пушкарьов В., Кариева Г. Основні тенденції і проблеми в діяльності банків України // Банківська справа. - 2003. - №36. - С.25-26.

58. Якимец С. Контроль за соблюдением порядка кредитования физических лиц на приобретение товаров // Весник налоговой службы Украины. - 2002. - № 40. - С .33-42.

Размещено на Allbest.ru