Роль ВАТ "Ощадбанк" в кредитній політиці банківської системи України

-

11475

Довгострокове кредитування працівників банку - житло на вторинному ринку

8164

10021

За надання довідок фізичним особам

1763

9652

За операції по БПК - віза - інші банки

3133

8980

Доход за довгострокове кредитування працівників банку під поруку

5846

8745

За довгострокове кредитування фізичних осіб на будівництво

15623

8207

Доход за отримання готівки по БПК VISA в інших банках

8456

6763

За довгострокове кредитування на споживчі потреби в іноземній валюті

1792

5313

Доход на користь суб'єктів господарювання з якими укладено угоди

6388

5182

Розрахунок обслуговування клієнт - Банк

2098

4547

За довгострокове кредитування працівників банку - вторинний ринок і іноземній валюті

2261

4366

За послуги з розповсюдження лотерей

9485

4299

За виплату заробітної плати суб'єктам господарювання

5220

4215

Доход за виплату допомоги по безробіттю

2323

3204

За виконання операцій БПК VISA

2356

3052

Отримання готівки по БПК в інших банках та АТМ інших банках

1389

3051

Комунальний дохід за переказ в іноземній валюті

1815

2910

За обслуговування кредитування забезпечене іпотекою

4462

2516

Надлишки грошових коштів

1171

2367

За розрахункове обслуговування “Дніпрообленерго”

1675

2295

Інші рахунки

11899

33918

Всього

1900367

2435594

Розглянувши структуру доходів банку за I квартал 2008 року та порівнявши його з I кварталом 2007 року можна зробити наступний висновок.

Загальній дохід банку збільшився на 535227 грн. Завдяки збільшенню платежів на користь суб'єктів господарської діяльності на 132013 грн. та доходів від кредитних операцій, які збільшились на 209366 грн.

Основні джерела витрат Відділення включають в себе:

- виплата заробітної плати;

- загально адміністративні витрати;

- витрати на формування резерву;

- сплата податків на прибуток;

- проценти за вкладами;

- процентні витрати за довгострокові депозити;

- проценти за старими строковими вкладами;

- амортизація інших основних засобів;

- амортизація банкоматів;

- амортизація капітальних інвестицій по іншим основним засобам;

- амортизацію комп'ютерної телекомунікаційної мережі обладнання;

- технічне обслуговування інших основних засобів;

- технічне обслуговування комп'ютерного обладнання;

- відрахування на обов'язкове пенсійне страхування;

- витрати на операційний лізинг - оренда;

- витрати на ПММ;

- витрати на папір для операційної роботи;

- ПДВ - входить до складу ВВ;

- плата за опалення - плата за строковий патент;

- плата за освітлення;

- доплата працівникам за високі досягнення в праці;

- оплата робіт згідно договору;

- оплата щорічних відпусток;

- резерв під нестандартну заборгованість - фізичним особам;

- виготовлення та придбання бланків;

- купівля готівки; купівля готівки в установах Ощадного банку;

- внески в соцстрах;

- збір на страхування на випадок безробіття.

Структуру витрат можна простежити за таблицею 2.2.

Таблиця 2.2.

Структура витрат банку

Назва рахунку	I квартал 2007 грн.	I квартал 2008 грн.
1	2	3
Зарплата за відпрацьований час	405215	512027
% НВ Строковий пенсійний	383742	463972
Відрахування на обов'язкове страхування	175066	232994
Витрати на операційний лізинг - оренда	77281	154568
Виплата ОКР за виплату компенсації	-	115237
Плата за опалення	75052	71768
ПФ 33.2% на оплату за виплату компенсації	-	57220
Оплата АУП за виплату компенсації	-	56117
Податок на прибуток сплачений	45770	55388
Надбавки за розширення зон обслуговування	31388	50999
Купівля готівки	19610	46051
Резерв під заборгованість - фізичним особам	229362	46001
% НВ депозити >365 днів	17085	43259
Витрати на бланки, папір, журнали, витрати матеріалів	14571	37892
Плата за освітлення	25623	36221
Амортизація комп'ютерно комунікаційних мереж обладнання	33090	35274
Премії за виробничі показники	22663	34339
Надбавка за досвід роботи та професійну майстерність	23190	30785
Охорона по договорах МВС	28278	28429
ГСМ - операт. автомобілів	18867	27671
Витрати за обр. пл.	17352	22469
Доплата висококваліфікованим працівникам за високий досвід роботи	12615	22076
% НВ пенсійні - собез	22053	21596
% ІВ депозити >365 днів	16815	20262
% НВ пенсійні - військові	23164	18572
% НВ “Накопич. ОБ” 12 місяців	10516	16853
ГСМ - інші види транспорту	20576	16472
Компенсація за невикористану відпустку	10227	15516
Витрати - дост. валюти - компенсації	-	13505
% НВ “Накопичений ОБ” 6місяців	7157	15231
% НВ старі строкові	11901	11316
% НВ депозити 32-92 дні	-	10943
Внески в соцстрах	7974	10373
За послуги банку по обслуговуванню БПК	6571	10105
Супровід програми забезпечення	7915	10046
Збір на страхування на випадок безробіття	6911	8990
Витрати на оплату лікарняних листів	-	8818
Ремонт та запчастини до ЕОМ	-	8602
% НВ “Арсенал”	-	7999
Виплата адмін. за виплату компенсацій	-	7751
Інші рахунки	207875	217551
Всього	2014475	2628565

Витрати за I квартал 2008 року збільшилися на 76.6% і їх обсяг склав 2628565 грн. Порівнявши з I кварталу 2007 витрати збільшились на 614090 грн. Підвищенню сприяли виплати за компенсацій (стратегічні цілі та завдання Ощадбанку визначені програмою розвитку ВАТ “Ощадбанк” на 2006 - 2010 роки, яку затверджено рішенням наглядової ради банку протокол від 13.03.2006№1), підвищення орендної плати на 50%, збільшення відрахувань на обов'язкове страхування.

2.2 Застава, як засіб забезпечення виконання зобов'язань

Під формою забезпечення повернення кредиту розуміють конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю та придатністю цього джерела. [7]

Форми забезпечення повернення кредиту гарантують кредитору збереження та мобільність його позикового фонду.

Фінансовий стан підприємства є економічною гарантією можливості повного погашення кредиту, якщо виникає в цьому необхідність.

Для підприємств з нестійким фінансовим станом виникає необхідність мати додаткові та реальні гарантії повернення кредиту.

Такими гарантіями повернення кредит виступають:

- застава майна і прав;

- передача права власності;

- гарантії і поручительства;

- страхування.

Законом України “Про заставу”, прийнятого Верховною Радою України 02.10.92 р. зі змінами і доповненнями від 14.12.95р., визначено що в основу гарантій покладено заставу майна чи майнових прав, за допомогою яких забезпечуються зобов'язання боржника[3]. Згідно цього закону, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку Банк) має право в разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставленого майна перед іншими кредиторами[47].

Предметом застави не можуть бути національній культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені до Державного реєстру національного культурного надбання.

Тільки при наявності якісної застави та її збереження, може бути гарантовано повернення кредиту. Тому найбільш надійним способом збереження застави виступає передача її кредитору, тобто банку. В даному випадку позичальник залишається власником майна з опосередкованим володінням. Кредитор набуває права безпосереднього володіння і несе повну відповідальність за збереження, пошкодження чи втрату майна.

У відповідності до Закону “Про заставу” об'єктами, що можуть бути предметом застави, виступають:

- нерухомість;

- застава товарів і обігу чи переробці;

- заклад;

- застава цінних паперів;

- застава майнових прав.

Розглянемо кожен з них детальніше.

Отже, предметом нерухомого майна (іпотеки) є майно, що пов'язане із землею - будівлі, споруди, квартири, підприємства (їхні структурні підрозділи), як цілісний майновий комплекс, а також інше майно, що віднесене законодавством до нерухомості. Предметом іпотеки можуть бути належні громадянам на праві приватної власності земельні ділянки та багаторічні насадження. Забезпечення неруховим майном, як правило, застосовуються при видачі великих довгострокових кредитів. При цьому забезпечення кредиту оформлюється борговим зобов'язанням позичальника - іпотекою. По деяких видах іпотечних позик банк може продавати іпотеки позичальника індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску (емісії) цінних паперів, як правило, облігацій, забезпечуються іпотекою. Далі цей механізм передбачає надходження облігацій на ринок цінних паперів з тим, щоб реалізувати їх. Виручені кошти спрямовує в обіг. Платежі позичальників по іпотечних позиках розподіляється між власниками облігацій. Доход банку в цьому випадку складається з різниці між позичковими процентами, що сплачує позичальник банку, і процентом цінних паперах, який банк сплачує власникам облігацій.

Досить активно при наданні позик застосовується застава товарів в обігу. Вартість заставленого майна в цьому випадку може в кілька разів перевищувати суму позики і вимагає постійного контролю з боку банку. Тому найкраще застосовувати заставу товарів в обігу для клієнтів, що зарекомендували себе, як добросовісні позичальники і є першокласними клієнтами банку.

Вексельними кредитами є банківські операції по врахуванню (дисконту векселів); видача позичок до запитання під забезпечення векселів[10].

Кредит подається за заявою векселедержателя до банку, в якому йому відкриті основні рахунки - розрахунковий, поточний. При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов'язаний переконатися, що клієнт буде спроможний своєчасно повернути кредит.

Врахування або дисконт векселів полягає в тому, що банк придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явнику, а платіж отримує тільки за настанням зазначеного у векселі строку.

Економічною суттю операції є дострокова грошова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту у банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель сплачується зі знижкою. Різниця між сумою, за яку банк придбав вексель сумою яку він отримує за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням або дисконтом. Сума, яка підлягає утриманню на користь банку як дисконт, розраховується на підставі ставки врахування векселів.

Нарахування суми дисконту здійснюється за формулою:

1) С = К * Т * П = 10000 * 45 * 12 = 150 грн.

360 * 100 306 * 100 (2.1.)

де С - сума дисконту.

К - номінальна сума векселя 10000 грн.

Т - строк у днях від дня обліку до дня платежу 45 днів.

П - ставка врахування - 12% річних.

Сума дисконту (відсоток за врахування) векселя стягується банком як би наперед, але зараховується на дохідний рахунок банку після отримання платежу за векселем.

Як елемент забезпечення кредиту товарними запасами може виступати вексель позичальника. Цей спосіб оформлення забезпечення застосовується при кредитуванні підприємств оптової та роздрібної торгівлі і здійснюється так: банк-кредитор сплачує товари фірмі - постачальнику позичальника. Позичальник отримавши товар, що юридично належить банку, зобов'язаний зберігати його до моменту повернення позики. Зобов'язання позичальника засвідчується векселем, що належить сплаті на першу вимогу банку - кредитора. Якщо партія доставлених товарів продана, то позичальник має право розпоряджатись виручкою тільки за дорученням банку - кредитора. Без доручення виручка зараховується в рахунок погашення позики.

Застава цінних паперів передбачає заставу лише високоліквідних чеків векселів, облігацій платоспроможних підприємств, які можуть бути передані в заставу з допомогою передавального напису (індосаменту) і цінні папери, що передаються за домовленістю заставодержателя та особи, на ім'я якої виписано цінний папір. За взаємною згодою сторін цінний папір може бути переданий на депозит до нотаріальної контори чи в банк. Причому за умовами договору застави, отриманий доход від цінних паперів може бути спрямований на погашення основного боргу чи нарахованих відсотків.

Кредитори, як правило, приймають в заставу високоліквідні цінні папери, платоспроможних підприємств. При нестійкій платоспроможності власників цінних паперів кредитор може потребувати у заставодавця застрахувати таку заставу.

Застава майнових прав значно розширює можливості кредиторів щодо отримання кредиту оскільки вони можуть використовувати різноманітні майнові права вимоги, як ті що можуть бути пред'явлені в даний період, так і ті що виникають в майбутньому. В договорі “застави прав” повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця, при чому заставодавець зобов'язаний дозволити повідомити свого боржника про здійснену заставу прав. Для більш чіткого уявлення щодо застосування застави, як форми забезпечення повернення кредиту наведемо наступний приклад.

До Дирекції банку 5 березня 2007р. з клопотанням про надання кредиту та відкриття кредитної лінії на суму 10 000 грн., звернулася приватна виробничо - комерційна фірма “Тонга” з використанням позики на придбання запасних частин для ремонту паливної апаратури для автомобілів та тракторів. В забезпечення повернення кредиту пропонується застава власності ПВКФ “Тонга”. Фактично аналіз попередніх даних про потенційного позичальника показав, що ПВКФ “Тонга” заснована в жовтні 1999 року, основною діяльністю фірми є ремонт паливної апаратури сільськогосподарської техніки. Підприємство обслуговує сільські господарства Кіровоградської та Миколаївської областей. Крім виробничої діяльності фірма здійснює оптову та роздрібну торгівлю сільськогосподарської продукції. ПВКФ “Тонга” є клієнтом банку з моменту заснування.

Даний клієнт періодично користується позичками банку, які завжди погашає своєчасно.

Банк намагається мати справу з тими, кого він давно знає і обирає клієнтів, яким довіряє, віддаючи перевагу тим із них, хто обслуговується в даному банку. Таким клієнтом і є фірма “Тонга”. Це дає банку змогу повністю контролювати надану позичку, а також цілком оцінити клієнта та його наміри.

Оцінка позичальника та ризику по наданій позичці за рекомендаціями спеціалістів ВАТ “Ощадбанк” виконується в 2 етапи:

1-й етап. Попередня оцінка позичальника.

2-й етап. Оцінка фінансового стану позичальника.

Попередня оцінка позичальника здійснюється з метою визначення ринкової позиції позичальника, його взаємовідносин з банком у минулому, перспектив розвитку. До показників цього етапу можна віднести наступні:

- період функціонування підприємства - кількість років з часу державної реєстрації підприємства. Під час кредитування банком перевага надається саме підприємством з тривалішим строком функціонування;

- наявність бізнес-плану - характеризує перспективи розвитку підприємства. Наявність бізнес-плану фірми “Тонга” свідчить про серйозність намірів позичальника та дає можливість спрогнозувати перспективи його розвитку;

- прибуткова діяльність - свідчить про рентабельну діяльність підприємства. Як правило, кредитування прибуткових підприємств є найменш ризиковим, бо наявність прибутку в період економічного занепаду свідчить про якісні можливості підприємства і в майбутньому;

- погашення позичок у минулому - характеризує наявність або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення кредитів;

- сплата відсотків за користування кредитом - характеризує наявність або відсутність фактів сплати або несвоєчасної оплати відсотків на користування кредитом. Як і попередній показник використовується при наявності кредитної історії в архівах банку.

ПВКФ “Тонга” надала на вимогу банку таку документацію:

- кредитна заявка;

- бухгалтерська звітність за звітний період;

- техніко - економічне обгрунтування кредиту;

- графік користування кредитною лінією;

- виписка із бізнес-плану;

- контракти: договори, які складають основу кредитного проекту;

- інформацію про основних партнерів.

Розглядаючи заяву на отримання позички, враховується перспектива погашення зобов'язань банку перед вкладниками. В першу чергу оцінюється ймовірність погашення позички в строк і забезпечення збереження основної суми боргу. За даними заяви підприємство пропонує під заставу основні фонди, заборгованості за раніше одержаними кредитами не має.

Як зазначалося вище основним завданням на першому етапі є оцінка сильних і слабких сторін поданого для кредитування проекту чи господарської операції і визначення міри ризику банку. Якщо вході розгляду заяви не будуть отримані відповіді на ключові питання, пов'язані з наданням кредиту, її відхиляють, навіть при наявності солідного забезпечення.

Важливість аналізу фінансового стану позичальника та оцінка його кредитоспроможності була розкрита вище. Зазначимо лише що відповідно до порядку регулювання та налізу діяльності комерційних банків під кредитоспроможністю клієнта розуміють наявність передумов для отримання кредиту і здатність повернути його.

Вона визначається показниками, які характеризують позичальника: його поточним фінансовим станом, його акуратністю при розрахунках за раніше отримані кредити, здатністю у разі необхідності мобілізувати кошти із різних джерел.

Щоб застава могла стати реальною гарантією повернення кредиту, необхідно дотримання ряду економічних і юридичних вимог. Це тим більше важливе, бо Закон “Про заставу” є, але повноцінного механізму його реалізації поки, ще не має[42]. До економічних вимог відносяться правильний вибір об'єкта застави, оцінка його вартості, визначення виду застави, організація в необхідних випадках контролю за цілістю предметів застави. Юридичні вимоги такі: чітке визначення прав і обов'язків заставника у заставоутримувача, правильне оформлення заставних документів відповідно до виду застави, порядок реєстрації збереження заставних документів.

З цього випливають декілька найважливіших етапів реалізації заставного права.

Вибір об'єкта застави - перший і найбільше відповідальний етап.

Досвід використання застави, як форми забезпечення наданих кредитів комерційними банками України поки що, невеликий, вони ще не встигли розробити власні методичні посібники по оцінці майна клієнта, як предмета застави.

Головною вимогою до вибору різноманітного виду майна в якості застави є рівень його ліквідності. Самим ліквідним об'єктом, що має найвищий рейтинг якості є звичайно кошти (готівки і залишки коштів) на депозитах та валютних рахунках. Так, щоб залишки коштів на рахунках можна було прийняти в якості застави, потрібно щоб, ці рахунки були відкриті в тому що банку, що видає кредит. У випадку коли банк видає кредит у гривнях, використовуючи в якості застави кошти на валютному рахунку позичальника він повинен передбачити можливість при необхідності заблокувати зазначений рахунок на суму, еквівалентну розміру виданого кредиту.

При визначенні якості таких об'єктів застави, як товарно - матеріальній цінності (готова продукція, напівфабрикати, виробничі запаси) можна користуватися більш широким набором критеріїв. До них відносяться: швидкість реалізації, відносна стабільність ціни, легкість оцінки, довговічність збереження, ступінь морального зносу, можливість страхування. Крім того, для даних цінностей, як об'єктів застави важливо визначити режими збереження і використання.

Оцінка вартості застави - важливий і дуже не простий етап, що безпосередньо випливає за визначенням достатньої (тобто необхідної з погляду банка - кредитора) вартості застави. Оцінка вартості застави, його адекватні суми кредиту, здійснюється в більшості випадків приблизно. Справа не тільки втому, що заставники ,як правило, виявляють завищену вартість свого майна. (Приблизно оцінку вартості застави можна здійснити за “Методикою оцінки майна в ході приватизації майна”). Але об'явлена оцінка цінностей, що закладаються, пов'язане з визначення їхньої ринкової вартості, але в наших умовах коли ринки тих, або інших товарів або ще зовсім відсутні, або тільки почали формуватися, цей механізм практично поки не працює (за винятком невеликого кола товарів, тим більше важко розраховувати на нього в обстановці високої інфляції, постійної зміни правил оподаткування і т.д.).

У нашому випадку фірмою “Тонга” було надано заставу три стенди для перевірки паливної апаратури та автомобіль ГАЗ-33021 “Газель”. Таким чином майно, що пропонується в якості застави оцінюється заставодавцем в 26 330 грн. Проведені маркетингові дослідження ліквідності майна що пропонується в забезпечення кредиту показали, що майно має достатню ліквідність і тому при такому покритті можлива видача запрошуємого кредиту. Але враховуючи кон'юнктуру ринку співвідношення попиту та пропозиції, фінансові можливості потенційних покупців, ціни, що склалися на ринку України, застава оцінєються в 20 тис. грн. В даній ситуації визначити реальну ціну було б не дуже важко, але бувають випадки, коли для визначення вартості застави потрібно звертатися до експертної фірми.

Існування цінового ризику, а також ризику непродажу окремих об'єктів застави передбачає застосування маржі [50,с.193]. Це означає, що вартість застави повинна бути більша, ніж розмір кредиту й оплати за нього (у нашому випадку вартість застави перевищує суму кредиту в двічі). Рівень маржі - у відсотках від вартості закладеного майна - устанавлюється при висновку договору застави і залежить від якості майна, попиту на нього, порядку збереження, виду застосування застави. У договорі застави відбивається також право заставоотримувача змінювати розмір маржи, при зміні кон'юнктури і виникненні нових обставин.

За кордонні банки в основах своєї кредитної політики, передбачають граничні межі застосованої ними маржі. Стосовно до різних об'єктів і видів застави. Визначення (вибір) виду застави - це не менш відповідальний і тонкий етап. Суть цього етапу полягає в тому, щоб із різних можливостей обрати такий вид застави який найбільш відповідає умовам конкретної кредитної угоди.

По - перше, цей вибір можна зробити між звичайною заставою і заставою. В останньому випадку у заставоодержувача з'являються особливі обов'язки і права, а саме:

- застосовувати заходи для забезпечення цілісності і предмета застави, не припустити його псування;

- застрахувати предмет в обсязі його вартості за рахунок і в інтересах заставника;

- одночасно за договором банк можне набувати права користування предметом застави. Придбані таким чином майнові вигоди повинні направлятися на покриття витрат зазначеного предмета або зараховується в рахунок погашення кредиту та відсотків по ньому.

Сфера застосування застави невелика. Це пов'язано насамперед з тим, що у банків не вистачає приміщень для збереження цінностей, з іншого боку, із тим, що даний варіант припускає вилучення відповідного майна з господарського обороту. Крім того, не всякий предмет застави по своїх природних, натурально - речовинних характеристиках може стати предметом застави. Тому в сферу застави потрапляють, як правило, дорогоцінні каміння і вироби з них, золото і вироби з нього, валютні цінності, предмети мистецтва, деякі види рухомого майна.

Як показує практика більшість предметів застави залишаються в заставодавців, як і в нашому прикладі. Але й у цьому випадку можливі різні режими володіння, збереження і користування предметом застави заставником, що повинно бути чітко зафіксовано в договорі застава.

По - друге, вибір варто зробити між варіантами застави по способу володіння предметом застави (варіант обумовлюється в договорі):

- без права продажу;

- із правом продажу;

- з правом здачі решти майна в оренду.

У першому випадку повинно бути передбачено зобов'язання заставодавця достроково погасити основний борг та видатки.

У третьому випадку варто передбачити в договорі пункт про обов'язок заставодавця повідомити заставоотримувача про зроблену орендну угоду.

Контроль за цілістю об'єкта застави - також невід'ємний етап реалізації заставного права проводиться він у попередньому і наступному порядку щодо висновку кредитної угоди. При попередньому контролі банк перевіряє відповідність запропонованого позичальником заставного матеріалу необхідним вимогам. Головними напрямками банківського контролю на цій стадії є:

- перевірка права власності потенційного позичальника на запропонований об'єкт застави;

- визначення якості, вартості, місця і порядку майбутнього збереження об'єкта застави, засобів забезпечення його цілісності.

Необхідно також перевірити, чи не закладене запропоноване майно по іншому договору; хоча законодавством застава майна, яке вже раніше було заставлене по іншому договору, але за умов, що позичальник повідомляє кредитора про вже здійснену заставу.

Якщо зазначені вимоги не виконуються, або не можуть бути виконані надалі, банк може відхилити заяву клієнта про надання кредиту.

Наступний контроль потрібний для того, щоб:

- стежити за точністю виконання заставником умов договору і своєчасно одержувати достовірну інформацію про склад вартість реально наявних предметів застави.

Якщо предмет застави залишений у володінні заставодавця, як у нашому прикладі, то в договорі варто передбачити пункт про характер і періодичність даних, що подаються заставодавцем банку (дані про фактичний обсяг і вартість закладених цінностей у розтині окремих видів або груп цінностей). На підставі цих даних банк одержує можливість перевіряти забезпечення виданого кредиту, порівнюючи вартість застави, що фактично має, із сумою кредиту.

Наступний контроль містить у собі також перевірку банком порядку ведення заставодавцем спеціальної книги запису застав. Перевіркою було встановлено, що ПКВФ “Тонга” заведена книга запису застав та зроблені в ній відповідні записи згідно договору застави від 10.03.00р.

Звернення стягнення на предмет застави - заключний етап реалізації заставного права при невиконанні позичальником своїх зобов'язань перед банком.

Договір застави обов'язково повинен містити пункт, що стосується того, коли і як банк може скористатися правом звернення стягнення позички. Крім того, у ньому може бути обговорений пільговий термін, протягом якого клієнт може і повинен прийняти додаткові заходи для вишукування необхідних джерел погашення боргу .

2.3 Резервування на випадок неповернення кредиту

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту кредиторів і вкладників комерційних банків та відповідно до статті 24 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Національний банк України встановлює порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків[11].

Формування такого резерву відбувається в обов'язковому порядку за всіма наданими кредитами у національній та іноземній валютах, установам, підприємствам, організаціям та фізичним особам, а також за міжбанківськими кредитами здійснюється тільки у період до повного формування комерційним банком суми резерву.

Резерв використовується тільки для покриття непогашеної кредитної заборгованості за основним боргом. Не здійснюється нарахування за бюджетними кредитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку[13].

З метою нарахування резерву комерційні банки здійснють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

- оцінки фінансового стану позичальника;

- погашення позичальником кредитної заборгованості за основним

боргом та відсотків за нею.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити можна віднести до таких категорій :

- клас “А” - фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погасити основну суму кредиту та відсотків за нею у визначені строки. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі здійснюватиметься на такому самому високому рівні;

- клас “Б” - фінансова діяльність добра або дуже добра, але її не можна підтримувати на цьому рівні тривалий час.

- Клас “Г” - фінансова діяльність незадовільна і спостерігається її чітка циклічність протягом короткого часу;

- Клас “Д” - фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що основна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею є :

- добрим - якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

- слабким - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

- недостатнім - якщо прострочена заборгованість за кредит та відсотки за ким становлять більш 90 днів та відсотки не сплачуються.

Для визначення сум відрахувань до резерву Національним банком України затверджена така класифікація кредитів в залежності від рівня їх забезпеченості :

- забезпечені кредити - які мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна вартість якої перевищує кредитну заборгованість не менше ніж на 25%, або які мають гарантію Уряду України чи банківську гарантію;

- недостатньо забезпечені кредити - ті, що мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна вартість якої становить не менше ніж 60% від суми кредитної заборгованості; кредити застрахованоному порядку, та кредит, надані під гарантії, договори - поруки юридичних осіб.

- незабезпечені кредити - які не мають забезпечення, або ринкова вартість забезпечення становить менше ніж 60% суми кредитної заборгованості. Реальна вартість застави визначається на оцінки ризику щодо даного кредиту.

Відповідно до перерахованих критеріїв кредитний портфель банку класифікується за такими з групами :

- Стандартні кредити - кредити, незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав, за якими своєчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити пролонговані у встановленому порядку але не більше двох разів із загальним строком пролонгації не більше 180 днів.

- Кредити під контролем - пролонговані більше ніж 2 рази, або з загальним строком пролонгації більше 180 днів; прострочені до 60 днів забезпечені кредити, а також прострочені до 30 днів недостатньо забезпечені кредити.

- Субстандартні - прострочені до 30 днів незабезпечені кредити; прострочені від 60 до 90 діб недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені кредити від 60 до 180 днів забезпечені кредити.

- Сумнівні - прострочені від 30 до 60 днів незабезпечені; прострочені від 60 до 180 недостатньо забезпечені; а також прострочені понад 180 днів забезпечені кредити.

- Безнадійні - прострочені від 60 до 180 днів незабезпечені кредити і недостатньо забезпечені кредити, прострочені понад 180 днів.

За кожною групою позик формується відповідний розмір резервів з урахуванням ступеня ризику.

На основі перелічених вище критеріїв можна скласти таблицю 2.3.

Таблиця 2.3.

Залежність погашення заборгованості від фінансового стану

Погашення заборгованості	Добре	Слабке	Недостатнє
Фінансовий стан
А	Стандартний	Під контролем	Субстандартний
Б	Під контролем	Субстандартний	Сумнівний
В	Субстандартний	Сумнівний	Безнадійний
Г	Сумнівний	Безнадійний	Безнадійний
Д	Безнадійний	Безнадійний	Безнадійний

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:

- гарантій (гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії “А”); Перелік країн, віднесених до категорії “А”: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія.

- застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщенні у банку, що надає кредити; майна та майнових правих позичальника);

У розрахунок розміру резерву вартість заставного майна (майнових прав) включається у розмірі не більше 50% вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної вартості.

Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, банк зобов'язаний один раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору приводити перегляд вартості заставного майна [43,52].

За кредитами, класифікованими як “безнадійний”, при визначенні розміру резерву встановлюється такий порядок врахування вартості застави :

- за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк пролонгації) становить від 180 до 360 днів до, розрахунку приймається не більше 25% вартості майна та майнових прав;

- за кредитами, якщо прострочена заборгованість перевищує 360 днів, резерв формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від наявності застави.

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Визначивши загальну суму заборгованості за кожною групою та відповідну суму зменшення, тобто різницю множать на процент ризику за кожною групою кредитів. Цей процент встановлюється НБУ (таб. 2.4).

Таблиця 2.4.

Проценти ризику за групами кредитів

Групи кредитів	Рівень резерву (ступінь ризику)
Стандартні кредити	2%
Кредити під контролем	5%
Субстандартні	20%
Сумнівні	50%
Безнадійні	100%

Далі отримані суми за кожною групою складаються разом і банк отримує загальну суму страхового (резервного) фонду для покриття можливих втрат за позиками.

Слід зауважити, що резерви під кредитні ризики розподіляються на загальні (під стандартну заборгованість) та спеціальні (під нестандартну заборгованість). Загальні резерви створюються під один вид активних операцій, а саме під так звані стандартні кредити. При цьому стандартними кредитами вважаються тільки кредити, видані позичальникам класу “А”, обслуговування боргу та відсотків за яким вважається добрим. ( В нашому прикладі позичальник має дуже стійкий фінансовий стан; за результатами оцінки віднесений до класу “А”, в зв'язку з цим підлягає відрахуванню до резервного фонду 2% від суми заборгованості.).

Спеціальні резерви створюються під усі інші групи позик на підставі періодичного перегляду кредитного портфелю. Спеціальний резерв - це резерв, що створюється для відшкодування збитків, які вже понесені банком і сума яких піддається достовірній оцінці. Спеціальний резерв, розрахований з огляду на оцінку кредитного портфеля банку за станом на 01.07.2005., має бути сформований до 01.07.2007. за таким графіком :

- резерв за безнадійними кредитами в повному розмірі має бути сформований до 01.01.2006. Надалі специфічний резерв за безнадійними кредитами формується у наступному кварталі після віднесення кредиту до категорії "безнадійних" ;

- специфічний резерв за кредитами, віднесеними до категорій “під контролем”, “субстандартні”, “сумнівні”, має бути сформований у термін не пізніше 01.07.07. рівними частками не менше 12,5% щоквартально :

S = 12,5% * N * C, (2.2.)

Де 12,5 - постійний відсоток, що забезпечує формування резерву рівними частками у встановлений строк (100% : 8 кварталів);

N - кількість кварталів з початку формування резерву.

С - сума розрахункового резерву, що встановилася на відповідну квартальну дату.

Щодо практики формування спеціального резерву слід зазначити, що у світі є два підходи: індивідуальний та портфельний.

Індивідуальний підхід до резервування передбачає створення конкретного, спеціального резерву під кожний випадок навіть однотипних активних операцій. Тобто у разі наявності в банку, наприклад, 10 виданих кредитів резерв буде формуватися під кожний кредит окремо. Таке досягається за допомогою використання параметрів аналітичного обліку, і в кожний конкретний момент часу можна дізнатися, якою є балансова вартість як кожного кредиту окремо, так і всього кредитного портфеля.

Портфельний підхід передбачає визначення сукупного розміру необхідного резерву під весь портфель однотипних активних вкладень. Тобто, резерв у такому випадку формуватиметься під весь портфель одразу і реальну балансову вартість окремого кредиту визначити буде неможливо в наслідок знеособленості резерву. Кожний підхід має свої переваги та недоліки.

Загальні резерви є необхідним доповненням до спеціальних резервів і дають адекватно врахувати залишкові ризики, які неможливо визначити при оцінці позики. Загальні і спеціальні резерви в більшості країн теж мають різні джерела формування. Так, загальні резерви, як правило, формуються за рахунок прибутку банків, який залишається після оподаткування, а спеціальні - відносять на витрати банку. Отже, можна зробити висновок, що загальні резерви збільшують розмір власних коштів банку, а спеціальні - зменшують.

Формування загального та спеціального резервів можна представити у вигляді таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Формування загального та спеціального резервів в комерційному банку

Тип резерву	Потрібний розмір резерву	Порядок формування	Джерело формування
Загальний кредит під кредитні збитки	2% від суми стандартних кредитів	Щоквартальні відрахування	Прибуток
Спеціальний резерв під кредитні збитки	5% - від суми підконтрольних кредитів; 20% від суми субстандартних; 50% від суми сумнівних кредитів; 100% - від суми безнадійних.	- щоквартальні витрати та відрахування; балансова сума кредитного портфеля; Решта за рахунок прибутку	Валові витрати в межах 40%

На сьогоднішній день практика створення банками України резервів компенсацій втрат за кредитними операціями регулюються нормативними актами НБУ, а також положенням “Про порядок формування використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків”. №122 від 27.03.98[10].

Згідно з цим положенням загальний резерв обліковується на балансі головного банку, а спеціальний - на балансі установ банку, які зареєстровані як платники податку. За повноту формування резервів відповідальність несе головний банк. Це положення визначає формування і використання резервів у випадку неповернення кредиту. Так, заборгованість, яка забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому Законом України “Про заставу”. У разі, якщо частина кредитної заборгованості залишилась непогашеною в наслідок недостатності коштів, одержаних комерційним банком від реалізації майна позичальника, переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії комерційного банку щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призведе до повного її покриття, ця частина заборгованості списується за рахунок спеціального резерву.

2.4 Організація кредитування фізичних осіб ВАТ ”Ощадбанк” України

Згідно з Положенням НБУ “Про кредитування” вітчизняні банки зобов'язані приймати рішення про видачу кредиту колегіально.З цією метою вони створюєть кредитний комітет, який виконує функції контрольного органу. Кредитний комітет розробляє кредитну політику банку, структуру залучених коштів та їх розміщення, приймає рішення про надання кредитів та про рівень процентної ставки за кредитами. ВАТ “Ощадбанку” функціонує кредитний відділ, який безпосередньо веде роботу з клієнтами з питань кредитування[15].

Відділ організації кредитних операцій визначає загальну політику банку і механізм її реалізації в конкретних економічних умовах; розробляє загальну методику кредитування, оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника; вивчає кредитні ризики і визначає способи їх мінімізації. Відділи короткострокового, довгострокового кредитування та кредитування населення визначають потребу в кредиті, вивчають кредитоспроможність клієнтів, укладають кредитні договори, організовують видачу, контролюють цільове використання та своєчасне погашення відповідно короткострокових, довгострокових та споживчих кредитів.

Відділ кредитування є самостійним структурним підрозділом відділення. Відділ в своїй діяльності керується чинним законодавством України, Статутом Ощадного банку України, постановами та рішеннями тимчасової Спостережної Ради і Правління Ощадбанку, нормативними актами Національного банку України. Основні чинні нормативні документи Національного банку України та Ощадбанку, які регулюють кредитну діяльність відділення:

- Закон України “Про банки та банківську діяльність”.

- Положення НБУ “Про кредитування” затверджене постановою Правління НБУ від 28.09.95 № 246 зі змінами та доповненнями “Державний Ощадний банк України” від кредитного комітету Ощадного банку встановлення повноважень, лімітів та обмежень на здійснення кредитування фізичних та юридичних осіб;

- Положення про порядок визнання і списання безнадійної заборгованості за кредитами, затверджене Постановою Правління від 24 грудня 2002 № 167;

- Порядок класифікації кредитних операцій в установах, затверджене постановою правління ВАТ Ощадбанк від 22 вересня 2003 р.№190;

- Закон України “Про заставу” №2654-ХII від 02.10.1992 р.;

- Порядок розрахунку та формування резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями в установах “Державний Ощадний банк України” затверджене Постановою Правління ВАТ “Державний Ощадний банк України” від 10 грудня 2002 р. №150.

Головні задачи відділу кредитування. Відділ кредитування очолюється начальником відділу кредитування, підпорядковується керуючому відділенням. Відділ взаємодіє:

- з відділом операційно-касової роботи (контролює операції по видачи і погашенню кредитів);

- з відділом бухгалтерського обліку (контролює законність і правиль-ність відображення кредитних операцій;

- з відділом безпеки (обгрунтування видачи кредиту);

- з юридичною службою (забезпечення юридичного супровода);

- з відділом інформатики (програмне забезпечення);

- з економічним відділом (планування і координації діяльності);

- реалізація основних принципів кредитної політики банку України в районі;

- координація комерційної діяльності відділення, максимальне використання фінансових коштів та вживання заходів щодо виконання відділенням економічних нормативів;

- забезпечення ефективного розміщення вільних кредитних ресурсів

відділення;

- організація впроваджень та застосувань нормативних та методичних

матеріалів з питань розрахунково - кредитного обслуговування населення, підпрємств, інших клієнтів банку; організація кредитування юридичних і фізичних осіб та забезпечення контролю по своєчасному поверненню позичальниками кредитів та відсотків по них.

Відділ кредитування згідно покладених на нього задач виконує слідуючі функції:

- консультує клієнтів з надання та погашення кредитів;

- готує, перевіряє та оформляє кредитні угоди та всі додатки до них,

згідно діючих положень та інструкцій для видачі кредитів фізичним та юридичним особам, проводить попередній аналіз їх господарської та фінансової діяльності;

- своєчасно та вповному обсязі надає службі безпеки для перевірки

достовірності документи, надані позтичальниками для отримання кредиту;

- здійснює контроль за своєчасністю і достатністю надходжень коштів в рахунок погашення боргу по кредитах та відсотках;

- здійснює щоденні розрахунки за кредитами (нарахування відсотків, погашення кредитів, перерахування сум непогашених у строк платежів на рахунки прострочених відсотків);

- здійснює розрахунки стану для підготовки нотаріальних надписів та позовних заяв до суду;

- здійснює перевірки заставленого майна;

- приймає міри впливу передбачені “Положенням про кредитування юридичних та фізичних осіб”, до неплатників по кредитах;

- спільно з юридичною службою своєчасно оформляє виконавчі надписи на стягнення простроченої заборгованості у встановленому порядку;

- спільно з юридичною службою готує матеріали для звернення в суди з позовними заявами про задовільнення вимог про стягнення заборгованості по кредитах.

Банк може надавати кредити кредитоспроможним фізичним особам - резедентам на придбання товарів широкого вжитку, транспортних засобів, оплату послуг, купівлю, будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт житла обєктів нерухомості, на задоволення інших поточних потреб.

У теорії та практиці кредитування виокремлюють як правило, сім основних стадій кредитного процесу упраління якими банк повинен ретельно організувати:

Перша стадія кредитного процесу включає аналіз і попередній відбір заявок на отримання кредиту. Для цього проводиться науково обгрунтована експертиза доцільності надання позики. Головне завдання кредитних працівників банку на цій стадії - зібрати найповнішу інформацію про потенційного позичальника.

На другій стадії кредитного процесу банк визначає кредитоспроможність і фінансове становище клієнта. Кредитні працівники повинні оцінити: якою мірою потенційний позичальник здатний повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями. Чим точніше банк зуміє визначити кредитоспроможність клієнта, тим ширше можливості банку для зниження кредитного ризику.

На третій стадії кредитного процесу банк приймає кінцеве рішення про можливість, умови і форми надання позики. Оцінка майбутньої кредитної операції здійснюється на підставі проведення техніко-економічного обгрунтування позики. Завершується ця стадія оформленням і укладанням кредитного договору, який стає для банку засобом управління подальшими стадіями кредитного процесу.

Четверта стадія кредитного процесу пов'язана із визначенням умов забезпечення повернення кредиту. У центрі розв'язання даної проблеми знаходиться обгрунтований вибір об'єкта (предмета) застави. Для цього має бути забезпечене правильне оформлення заставних юридичних документів, чітке визначення прав і зобов'язань банку і позичальника згідно з нормами чинного заставного права. Засобом забезпечення повернення банківської позики може бути й гарантія.

На пятій стадії кредитного процесу банк на основі кредитного договору здійснює процедуру надання позики. Конкретний спосіб надання кредиту, а також вид позичкового рахунку визначається особливостями цієї кредитної операції. Процедура надання позики має бути зручною, оперативною і взаємовигідною для банку та позичальника.

Шоста стадія кредитного процесу - повернення позики з відсотками та завершення кредитної операції. Конкретний спосіб погашення позики обумовлюється у тексті кредитного договору. В умовах фінансової кризи і збільшення взаємної дебіторсько-кредиторської заборгованості банк повинен приділяти постійну увагу повному і своєчасному виконанню кредитних договорів щодо погашення наданих позик. Усі випадки непогашення позик мають детально аналізуватися кредитними працівниками, щоб у майбутньому не допускати подібного.

Сьома стадія в кредитному процесі специфічна, банківський контроль та управління кредитними процесоми здійснюється на кожній стадії. Систе-матичний моніторинг стану кредитного процесу, що поєднується з постійним аналізом якості кредитного портфеля банку посідає одне з центральних місць у системі банківського менеджменту. Головне завдання, яке вирішується на заключній стадії,-розробка нагальних практичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення крединої політики банку.

Розглянимо механізм реалізації, особливості споживчого кредитування фізичних осіб в системі ВАТ “Ощадбанк”[15]. Споживчі кредити є одним з видів банківських кредитів, надаються виключно в національній валюті фізичним особам - громадянам України. Найбільшого поширення кредитування споживчих потреб населення набуло в установах Ощадного банку України. Установи цього банку надають населенню короткострокові й довгострокові споживчі кредити за процентними ставками (таб. 2.6).

Таблиця 2.6

Процентні ставки за кредитами фізичних осіб, %

до 3-х місяців	18,5
до 6-ти місяців	20,5
до 12-ти місяців	21,0
до 2-х років	21,5
більш 2 -років	23
Кредити на техніку
до 3-х місяців	16
до 6-ти місяців	22
до12-ти місяців	23
Кредити на автомобілі
до12-ти місяців	21
більш12-ти місяців	21

Короткострокові кредити надаються фізичним особам на строк до одного року, на такі споживчі цілі:

- придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування і транспортних засобів;

- нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо);

Об'єктами довгострокового кредитування є:

- будівництво:

- індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями;

- будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу та благоустрій садових ділянок;

- надвірних будівель для утримання худоби та зберігання сільгосппродуктів, літніх кухонь, теплиць, майстерінь, накриттів тощо;

- гаражів;

- купівля:

- індивідуальних житлових будинків з надвірними будівлями

- квартир у житлових будинках;

- будинків дачного типу та будиків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

- гаражів;

- реконструкція та капітальний ремонт:

- індивідуальних житлових будинків, придбання обладнання для інженерного благоустрою будинку;

- квартир;

- будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом;

- поточні потреби (придбання товарів тривалого користування, меблів, транспортних засобів, побутової техніки та ін.).

Процес кредитування складається з таких етапів:

- Передкредитна робота (розгляд службами банку пакета документів позичальника, аналіз його фінансового стану та визначення спроможності; оцінка ризику кредитної операції з урахуванням забезпечення кредиту та визначення договірної відсоткової ставки; підготовка висновків щодо надання кредиту та прийняття відповідного рішення кредитним комітетом;укладення кредитного договору та договору застави майна (майнових прав) чи інших договорів у забезпечення зобовязань за кредитним договором.

- Надання кредитних коштів та супроводження кредиту: надання кредитних коштів та формування резерву за кредитом; контроль за цільовим використанням кредиту; формування кредитної справи та кредитної історії; контроль за станом позичальника, погашенням кредиту;

- Контроль за заставою.

Рішення про надання кредиту позизичальнику може прийматись у межах повноважень прийняття рішень про надання кредитів фізичним особам, встановлених центральним апаратом Банку.

Кредит надається після проведення Банком ідентифікації позичальника комплексного вивчення його кредитоспроможності та визначення рівня ризику кредитної операції. Надання споживчих кредитів позичальникам здійснюється на умовах повернення, строковості та платності під забезпечення, передбачене Положенням та погоджене сторонами.

Цільовий характер використання кредитних коштів є обовязковим при наданні кредитів на купівлю транспортних засобів або інших товарів широкого вжитку, які передаються Банку в забезпечення як застава, та при наданні кредитів на будівництво або купівлю обєктів нерухомості. Кредити фізичним особам-резедентам надаються в національній та іноземній валютах, у безготівковій формі та готівкою.

Основні підходи до оцінкі платоспроможності фізичних осіб. Фізична особа - резидент, яка має намір отримати кредит, повинна задовольняти зокрема, такими вимогами:

- бути кредитоспроможним (мати постійне джерело доходів) та підтвердити свою кредитоспроможність;

- відповідно до вимог банку надати пакет документів;

- забезпечити виконання зобовязань за кредитним договором заставою майна (майнових прав), порукою чи іншими формами забезпечення відповідно до вимог банку.

Кредити фізичним особам не надаються, якщо оцінка кредитоспроможності позичальника свідчить про високий ступінь ризику, в результаті чого кредитна операція буде класифікована як сумнівна чи безнадійна. Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються установою банку залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, що склались на кредитному ринку, строку користування кредитом, але не нижче мінімальної відсоткової ставки, встановленої центральним апаратом.