Роль ВАТ "Ощадбанк" в кредитній політиці банківської системи України

Строк повернення кредиту визначається банком і позичальником у кредитному договорі та залежить від розміру кредиту та кредитоспроможності позичальника. Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на підставі кредитної заявки позичальника, довідки з основного місця роботи про розмір доходів позичальника не менш ніж за 3 останні місяці, інших документально підтвержених джерел отримання доходів протягом певного часу та розмірів здійснюваних витрат.

До розрахунку кредитоспроможності позичальника можуть прийматися також доходи інших членів сімї (чоловіка або дружини), для цього позичальник подає довідки про їхні доходи. Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється за методикою, встановлненою документами банку. Якщо результати оцінки кредитоспроможності позичальника відповідають вимогам Банку позичальнику пропонується сформувати та подати Банку повний пакет документів.

Документи та вимоги до їх оформлення. Склад пакета документів, який подає позичальник для одержання кредиту, залежить від цілі кредиту (придбання споживчих товарів або послуг, будівництво або купівля обєктів нерухомості) і в кожному конкретному випадку визначається установою банку.

Позичальник несе відповідальність за достовірність наданої в пакеті документів інформації відповідно чинного законодавства України. З метою формування обєктивного висновку щодо можливості надання кредиту позичальнику розгляд документів у регіональних управліннях, відділеннях та центральному апараті здійснюється відповідними службами, на які покладені певні функції щодо участі в кредитному процесі.

Кредитний договор укладається в письмовій форміі не може змінюватись в односторонньому порядку. Зміна умов договору здійснюється за угодою сторін і оформляється додатковою угодою до кредитного договору. У кредитному договорі передбачається право Банку видати наказ про примусову оплату боргового зобовязання. Кредитний договір реєструється в журналі реєстрації кредитних договорів.

Видача кредитних коштів здійснюється на підставі доручень позичальника відповідно до умов кредитного договору. Кредити надаються в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів за товари та послуги або перерахування на поточні рахунки, а також готівкою.

Погашення кредиту та сплата нарахованих відсотків за користування ним здійснюється позичальником у порядку, черговості та в строки, визначені кредитним договором.

Відсотки нараховуються з дня виникнення заборгованості за кредитом і сплачуються у строки і в розмірах, що передбачені кредитним договором. Погашення заборгованності за кредитами та сплата відсотків за користування ними можуть здійснюватись позичальниками готівкою або безготівковим шляхом (переказами або перерахування з вкладних, поточних, карткових рахунків, а також шляхом утримання коштів із заробітної плати, пенсії та перерахування їх у погашення боргу на підставі доручення позичальника бухгалтерії за місцем роботи або органу, що призначив пенсію, тощо). Позичальник може здійснювати дострокове погашення всієї заборогованості за кредитом або внесення окремих платежів у погашення заборгованості за кредитом насамперед. Банк здійснює контроль за своєчасними розрахунками за наданим кредитом та нарахованими відсотками.

В разі невиконання позичальником зобовязань за кредитним договором Банк застосовує до нього санкції, передбачені кредитним договором, а також щодо стягнення заборгованості, у тому числі:

- шляхом списання коштів з рахунків на підставі наказу про примусову оплату боргового зобовязання кредитної історії позичальника;

- документів, що підтверджують право власності на майно, яке пере-дається в заставу;

- техніко-економічного обгрунтування потреби в кредиті або бізнес плану.

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ЗРОСТАННЯ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ БАНКУ

3.1 Основні напрямки розвитку кредитування на Україні

кредит комерційний банк застава

Роздрібний ринок кредитування, попри підвищену порівняно з оптовим трудомісткість операцій і потребу в розвинутій мережі філіалів, приваблює банки обсягами та низьким рівнем кредитного ризику. Чинниками його динамічного розвитку впродовж трьох останніх років були: стабільність курсу національної валюти, підвищення платоспроможності громадян, зниження процентної ставки за кредитами, можливість надання кредитів у іноземній валюті резидентам за операціями з використанням карток міжнародних платіжних систем.

Фізичних осіб кредитують за принципами: на умовах цільової спрямованості, строковості, повернення, платності та забезпеченості.

З огляду на суб'ект кредитування на роздрібному ринку - фізичну особу - висуваються особливі вимоги до позичальника, пакета документів для одержання кредиту та видів його забезпечення, пов'язані з віком клієнта, станом його здоров'я, соціальною стабільністю (наявністю постійної роботи, сім'ї), загальним матеріальним становищем (рівнем доходів, наявністю майна), діловою репутацією.

На ринку склалися певні обмеження щодо кредитування фізичних осіб, спрямовані на зниження кредитних ризиків банків. Кредити не надають:

- нерезидентам;

- клієнтам із незадовільним фінансовим становищем;

- для погашення іншого кредиту чи заборгованості за кредитом;

- клієнтам - засновникам або керівникам підприємств, щодо яких є негативна інформація;

- за неспроможності клієнта надати ліквідну заставу або інше забезпечення, що гарантувало б повернення кредиту і відсотків;

- клієнту, сукупний місячний доход якого не забезпечує щомісячного повернення частки кредиту і сплати нарахованих відсотків;

- фізичним особам, які в період кредитного договору досягнуть пенсійного віку.

Діють певні обмеження щодо суми позички фізичним особам: її максимальний розмір може встановлюватися у вигляді абсолютної суми, проценту від ринкової вартості забезпечення, проценту від віртості товарів, на оплату яких береться кредит. Позичку надають лише за наявності клієнта в місті, де розташована установа банку.

Пакет документів, який позичальник - фізична особа подає в банк для одержання кредиту - документи фізичної особи що підтверджують її соціальний статус, матеріальне становище і стан здоров'я (ідентифікаційний код, дані паспорта, трудової книжки, анкетні дані, довідка про доходи з місця постійної роботи, копії декларації про доходи та свідоцтва про шлюб, довідка із психоневрологічного диспансеру).

Забезпечення кредиту фізичної особи здебільшого слугує її власне майнові права, тоді як на оптовому ринку - майно і майнові права юридичної особи. Однак на роздрібному ринку, як і на оптовому, як забезпечення може використовуватися гарантія та порука юридичних осіб, страхування фінансових ризиків. На роздрібному ринку діють різні види забезпечення: застава (майнові права на депозити, нерухомість, автотранспорт, цінні папери, обладнання); заклад (ювелірних виробів, аудіо-, відеотехніки, побутової техніки тощо); порука та гарантії третіх осіб (фізичних і юридичних); страхування фінансових ризиків. Для забезпечення кредитів, які надаються фізичним особам, висуваються особливі вимоги:

- якщо майно є спільною власністю або придбане в період подружнього життя, потрібна письмова згода одного із подружжя на передачу майна в заставу;

- не приймається у заставу житло де прописані неповнолітні особи, пенсіонери та інваліди;

- не приймається у заставу житло, договор купівлі-продажу якого укладено менш як за 3 роки до отримання кредиту - з огляду на ймовірність його оскарження колишнім власником у судовому порядку в межах строку позовної давності;

- майно, яке надається в заставу, підлягає обов'язковому страхуванню на користь банку, а договір застави - нотаріальному засвідченню.

Кредити під заклад (ювелірних виробів,аудіо-,відеотехніки, побутової техніки тощо) надаються за наявності договорів із відповідними організаціями (державною скарбницею, регіональними відділеннями НБУ, торговельними організаціями тощо) про прийом цих товарів на комісійну торгівлю, а також відповідно обладнаного приміщення в банку для їх зберігання.

Об'єктами кредитування фізичних осіб є товари або послуги для задоволення особистих потреб. Відмінності між окремими об'єктами роздрібного кредитування та його особливості враховано у спеціальних програмах кредитування фізичних осіб - на купівлю житла, автомобіля, на інвестиції в житлове будівництво, придбання товарів тривалого користування тощо. Саме ці види позичок найпоширеніші на ринку мікрокредитування. Умови надання фізичним особам кредитів на придбання товарів за вказаними програмами поділяються на загальні та спеціальні (залежно від об'єкта кредитування).

Відповідно до загальних умов кредити надають лише резидентам України: обов'язково сплачують аванс в оплату товару, щомісяця сплачують проценти і погашають позичку або повертають її достроково, у програмі, крім банку і позичальника, беруть участь ще дві сторони - продавець і страхова компанія. Інші умови кредитування (термін, валюта позички, розмір авансу, процентна ставка, форма забезпечення) залежать від об'єкта кредитування.

В умовах конкуренції продавець товару та покупець(позичальник) мають реальну можливість вибрати банк, який пропонує привабливівші умови кредитування клієнтів. Показниками конкурентоспроможності продуктів є валюта позички, процентна ставка за кредитом, його термін, розмір авансу, кількість і склад документів, які повинен надати клієнт, умови забезпечення та страхування фінансових ризиків, розмір комісійних банку.

Для купівлі автомобіля, квартири, інвестиції у житлове будівництво банки надають кредити в національній та іноземних валютах, а для придбання товарів тривалого користування - як правило, лише в національній. Позички в іноземній валюті надаються резидентам за операціями з використанням карток міжнародних платіжних систем.

В умовах стабільності курсу національної валюти клієнтів більше приваблюють кредити в доларах США, однак надавати їх можуть лише банки, які здійснюють операції з використанням міжнародних платіжних карток. Відсутність таких операцій знижує конкурентоспроможність банку на ринку мікрокредитування. Перспективним для банків є надання кредитів у євро.

Процентна ставка за кредитами залежить від валюти, терміну позички, виду товару (скажімо, якщо йдеться про придбання автомобіля - від марки авто). До речі, процентна ставка має тенденцію до зниження, що зумовлено надлишком ресурсів на кредитному ринку та зростанням конкуренції між банками.

Сума авансу, яку має сплатити позичальник, встановлюється банком у процентах від вартості товару і залежить від об'єкта кредитування.

Для клієнтів - фізичних осіб особливе значення має термін кредитного процесу. Оскільки в ньому задіяний продавець, який уклав договор про співробітництво з банком, тривалість процесу залежить від схеми їх взаємодії та оперативності надання банком кредиту. Кількість документів, які повинен подати клієнт для отримання позички, також впливає на привабливість банківського продукту: чим більше потрібно документів, тим важче його продати.

Конкурентоспроможність залежить від умов страхування предмета застави та умов страхування фінансових ризиків. Банк, який має договори про співробітництво із кількома страховими компаніями, може запропонувати привабливіші умови страхування застави, ніж той, що співпрацює з однією.

Зрозуміло, на вибір клієнта впливають і тарифи. Послуги, за які банки отримують комісійні, як правило, пов'язані з відкриттям карткового рахунку, видачею картки, розрахунковим і касовим обслуговуванням. В окремих банках комісійні є досить значними.

Банки постійно прагнуть надавати своїм клієнтам нові, зручніші кредитні послуги в сфері споживчого кредитування.

В Україні новими видами грошових банківських позик вважаються чековий кредит і банківські кредитні картки.

Чековий кредит - це вид кредиту, при якому надання позики здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту - кредитування з овердрафтного рахунка (при від'ємному сальдо на поточному рахунку) та кредитування на основі використання спеціального чекового рахунку і спеціальних банківських чеків.

Овердрафт, як зазначалося вище, - це кредит, який надається банком автоматично у разі утворення на поточному рахунку клієнта дебетового сальдо. Величина позики за овердрафтом визначається під час відкриття рахунка і не може перевищувати наперед визначеної суми.

При овердрафтному чековому рахунку наперед обумовлюється автоматичне надання банком кредиту в момент вичерпання залишку на рахунку.

Позики з овердрафтного чекового рахунку погашаються, як правило, в процесі надходження на рахунок нових додаткових коштів.

Чековий кредит є вигідним видом кредитування як для фізичної особи, так і для банку. Його організація не вимогає значних витрат, чековий кредит легко піддається банківському контролю. Для клієнта чековий кредит вигідний й тим, що банки беруть за його користування відносно невелику плату.

Кредитна картка основна перевага, яка й робить її надзвичайно популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно - розрахунковий банківський документ, який використовується для надання кредиту, видача яких супроводжується відкриттям їх власником кредитних ліній, за рахунок яких здійснюється платежі чи видача готівки за допомогою цих карток. При видачі кредитних карток банки уважно вивчають кредитоспроможність своїх клієнтів і тільки після цього визначають, чи можливо реалізувати кредитну картку конкретному клієнту і якого розміру ліміт кредитної лінії йому встановити. Тому такі картки реалізуються звичайно найбільш надійним клієнтам, які мають високу кредитоспроможність. Через таки обставини та високі кредитні ризики кредитні картки у банківській практиці України використовується вкрай обмежено, але конкурентна боротьба між банками за клієнтуру примушує їх постійно вдосконалювати кредитні кредитні картки, робити їх дедалі привабливішими для клієнтів.

Кредитні картки вийшли на перше місце як засіб розрахунку в сфері споживання. Сьогодні кредитні картки в грошовій сфері замінили готівку і чеки: розрахунки за товари і послуги проводяться позичальником в рахунок своєї кредитної картки. Використання кредитних карток значно полегшує умови надання кредиту. Проте залишаються значними й зловживання і навіть шахрайство при практичному застосуванні кредитних карток. Так, вони можуть використовуватися не їх власником, а іншою людиною.

Кредитні картки випускаються банком імітентом для своїх платоспроможних клієнтів за певну плату. Для кожної з карток встановлюється ліміт кредитування. Кредитні картки можуть поширюватися групами банків.

Використання кредитних карток виражає економічні відносини з кредитування між трьома суб'єктами:

- банком;

- власником картки;

- торговельною організацією.

Можна виділити такі типові стадії процесу кредитування за допомогою кредитних карток:

- видача банком кредитної картки клієнту - позичальнику;

- купівля позичальником товарів за картку в магазині;

- передача магазином торговельних рахунків на куплені товари в банк;

- перерахування банком коштів на поточний рахунок магазину;

- щомісячне виставлення магазином рахунків за куплені товари власникові кредитної картки - постачальнику;

- повернення позичальником коштів банку.

Кредитні картки для потреб кредитування можуть випускатися не лише банками, а й організаціями.

Банк одержує відсотки за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування. Банк регулює величину ліміту за картками і періодично відновлює самі картки, що дозволяє йому переоцінювати кредитоспроможність власників карток.

Як правило, лише найбільші банки здатні емітувати власні кредитні картки, адже, щоб давати прибуток, система поширення карток має бути досить масштабною.

Емісія власних кредитних карток є досить дорогою банківською операцією. Тому на практиці банки використовують загально - національні (навіть всесвітні) системи кредитних карток. Найвідоміші з них: VISA, American Exhress, Diners'Club та інші. Банки на основі купленої ліцензії емітують кредитні картки цих систем. На ринку має місце досить жорстока конкуренція між різними системами і видами кредитних карток. Кредитні картки призначені переважно для споживчого кредитування в роздрібній торгівлі при придбанні недорогих товарів. Вони, як правило, не пристосовані для купівлі дорогих речей тривалого користування. Лімітування за більшістю карток менше вартості таких товарів.

Потенціальні можливості використання кредитних карток досить великі. В Україні роль банківських карток на вітчизняному ринку зростає з розширенням ринку кредиту. Залучення та розміщення грошових коштів населення регламентовано Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Зрозуміло, що кожний банк, керуючись загальними нормами законодавства, розробляє свою процедуру видачі кредитів та перевірки платоспроможності клієнтів. Але по суті більшість із цих процедур ідентичні й найчастіше зводяться до надання кредитів під заставу. Недосконалість українського законодавства щодо механізмів реалізації застави нерідко призводить до збитків для кредиторів. З огляду на це надання кредитів під заставу дорогоцінних металів за участю ломбарду має певні переваги.

Золото завжди вважалося ознакою влади та багатства. Дорогоцінні метали товар кризового періоду, це - капіталовкладення з надійним захистом від ризиків. Накопичення приватних осіб цілком достатні для повноцінного функціонування ринку кредитів під заставу дорогоцінних металів. Українські ломбарди надають кредити фізичним особам, проте їм бракує обігових коштів. Тож ломбарди вимушені звертатися до банків. Ті, у свою чергу, надають їм позики під заставу ліквідного майна.

Надавати фізичним особам кредити під заставу дорогоцінних металів у нашій країні мають право і банки. Проте цим правом вони практично не користуються через обтяжливість механізму його реалізації.

По-перше, банк повинен одержати ліцензію на виконання таких операцій.

По-друге, він змушений утримувати спеціалістів-оцінювачів.

По-третє, банківська установа у разі надання кредитів під заставу дорогоцінних металів зобов'язана укладати спеціальну угоду із Державною скарбницею Національного банку України.

Одне слово, справа клопітна і не дуже приваблива як для кредиторів, так і для клієнтів.

Щоб створити спектр банківських послуг населенню з метою кращого задоволення потреб людей у товарах народного споживання, в Україні доцільно було б створити систему банківського кредитування під поруку ломбарду. Основними інструментами могли б стати:

- угода між банком і ломбардом про спільну діяльність;

- договір між ломбардом і фізичною особою про оцінку та зберігання майна;

- кредитна угода між банком і фізичною особою.

Кредити під заклад (ювелірних виробів, аудіо-, відеотехніки, побутової техніки тощо) надаються за наявності договорів із відповідними організаціями (державною скарбницею, регіональними відділеннями НБУ, торговельними організаціями тощо) про прийом цих товарів на комісійну торгівлю, а також відповідно обладнаного приміщення в банку для їх зберігання.

Схема функціонування системи може бути такою, фізична особа, яка бажає одержати кредит і володіє цінностями у вигляді виробів із дорогоцінних металів, укладає з ломбардом договір про оцінку та зберігання. Ломбард оцінює, приймає, зберігає і на передбачених договором умовах повертає цінності, прийняті від клієнта. Банк на підставі договору про оцінку і зберігання майна, а також за наявності відповідної квитанції надає фізичній особі позику. Кредитування здійснюється у звичайному порядку - на підставі укладеної між банком і клієнтом кредитної угоди, але сума позики не повинна перевищувати 75 % від установленої оцінювачами вартості. Оптимальний термін надання кредиту - 30 днів. Можлива пролонгація до 30 днів, але лише за умови сплати відсотків за фактичний час користуванням кредитом. Якщо кредит повернуто, відсотки за нього, а також роботи, пов'язані з оцінкою і зберіганням майна, оплачено, ломбард ровертає його фізичній особі. Якщо неповернення кредиту поручитель реалізує майно, яке зберігається у нього, Державній скарбниці НБУ і повертає банкові суму кредиту та обумовлених відсотків за рахунок коштів, одержаних у результаті реалізації.

Отже, запропонована схема найближча до моделі кредитування фізичних осіб кредити під заставу дорогоцінних металів надає банк за участю ломбарду. Вона влаштовує всіх учасників процесу: ломбард виконує свої функції і має прибуток; банк одержує процентні доходи; клієнт отримує потрібний йому кредит.

Модель коли банк самостійно надає кредити під заставу дорогоцінних металів мають як переваги так і недоліки. До переваг можно віднести наявність власних ресурсів, кваліфікований персонал, високий рівень сервісного обслуговування. До недоліків: брак спеціалістів з оцінки дорогоцінних металів, брак відповідної матеріальної бази (зокрема, депозитних сховищ) у більшості банків, відсутність у більшості банків необхідних угод із Державною скарбницею НБУ.

Можлива ще одна модель коли банк спільно з ломбардом надає кредити під заставу дорогіцінних металів. В цій моделі є також свої переваги та недоліки. Переваги: банки не мають потреби витрачатися на оцінювання та зберігання дорогоцінних металів, низькі відсотки за отриманий кредит, які має сплачувати клієнт, можливість створення торговельної мережі для продажу коштовностей. Недоліки - вимушена реалізація невикуплених дорогоцінних металів як лому. Такі моделі системи мають перспективи для впровадження у банках України.

Роздрібний ринок кредитування, попри підвищену порівняно з оптовим трудомісткість операцій і потребу в розвинутій мережі філіалів, приваблює банки обсягами та низьким рівнем кредитного ризику. Чинниками його динамічного розвитку впродовж трьох останніх років були: стабільність курсу національної валюти, підвищення платоспроможності громадян, зниження процентної ставки за кредитами, можливість надання кредитів у іноземній валюті резидентам за операціями з використанням карток міжнародних платіжних систем.

Фізичних осіб кредитують за принципами: на умовах цільової спрямованості, строковості, повернення, платності та забезпеченості. До фізичній особі - висуваються особливі вимоги до позичальника, пакета до-кументів для одержання кредиту та видів його забезпечення, пов'язані з віком клієнта, станом його здоров'я, соціальною стабільністю наявністю постійної роботи, сім'ї), загальним матеріальним становищем (рівнем доходів, наявністю майна), діловою репутацією.

На ринку склалися певні обмеження щодо кредитування фізичних осіб, спрямовані на зниження кредитних ризиків банків. Кредити не надають - нерезидентам, неплатоспроможним клієнтам із незадовільним фінансовим становищем, для погашення іншого кредиту чи заборгованості за кредитом, клієнтам - засновникам або керівникам підприємств, щодо яких є негативна інформація, за неспроможності клієнта надати ліквідну заставу або інше забезпечення, що гарантувало б повернення кредиту і відсотків, клієнту, сукупний місячний доход якого не забезпечує щомісячного повернення частки кредиту і сплати нарахованих відсотків, фізичним особам, які в період кредитного договору досягнуть пенсійного віку.

Діють певні обмеження щодо суми позички фізичним особам її максимальний розмір може встановлюватися у вигляді абсолютної суми, проценту від ринкової вартості забезпечення, проценту від вартості товарів, на оплату яких береться кредит.

Пакет документів, який позичальник - фізична особа подає в банк для одержання кредиту - документи фізичної особи, що підтверджують її соціальний статус, матеріальне становище і стан здоров'я (ідентифікаційний код, дані паспорта, трудової книжки, анкетні дані, довідка про доходи з місця постійної роботи, копії декларації про доходи та свідоцтва про шлюб, довідка із психоневрологічного диспансеру).

Об'єктами кредитування фізичних осіб є товари, або послуги для задоволення особистих потреб. Відмінності між окремими об'єктами роздрібного кредитування та його особливості враховано у спеціальних програмах кредитування фізичних осіб - на купівлю житла, автомобіля, на інвестиції в житлове будівництво, придбання товарів тривалого користування тощо. Саме ці види позичок найпоширеніші на ринку мікрокредитування. Умови надання фізичним особам кредитів на придбання товарів за вказаними програмами поділяються на загальні та спеціальні (залежно від об'єкта кредитування).

Для клієнтів фізичних осіб особливе значення має термін кредитного процесу. Оскільки в ньому задіяний продавець, який уклав договор про співробітництво з банком, тривалість процесу залежить від схеми їх взаємодії та оперативності надання банком кредиту. Кількість документів, які повинен подати клієнт для отримання позички, також впливає на привабливість банківського продукту: чим більше потрібно документів, тим важче його продати.

Конкурентоспроможність залежить від умов страхування предмета застави та умов страхування фінансових ризиків. Банк, який має договори про співробітництво із кількома страховими компаніями, може запропонувати привабливіші умови страхування застави, ніж той, що співпрацює з однією.

Зрозуміло, на вибір клієнта впливають і тарифи. Послуги, за які банки отримують комісійні, як правило, пов'язані з відкриттям карткового рахунку, видачею картки, розрахунковим і касовим обслуговуванням. В окремих банках комісійні є досить значними, внаслідок чого знижується конкурентоспроможність цих банків на ринку. Таким чином, роздрібне кредитування порівняно з оптовим має особливості, які необхідно враховувати.

Ще один вид кредиту, який дуже вигідний для банку, а також для клієнтів, - це авальний кредит. Банк, застосовуючи цей кредит, заробляє доходи від кредитування без залучення власних коштів. Для клієнта це вигідно у зв'язку з низькою процентною ставкою за кредитом.

Крім того, позитивним ефектом для розвитку кредитування індивідуального позичальника може бути:

- введення цільових житлово - будівельних вкладів і надання на цій основі першочергового права на одержання інвестиційного кредиту власникам таких вкладів;

- проведення маркетингових досліджень банків із метою виявлення у населення потреб у нових видах кредитування;

- підвищення рівня інформованості приватних клієнтів про нові види банківських послуг.

3.2 Зарубіжний досвід банківського кредитування

Першою формою кредиту була торгівля в розстрочку, яка почалася розвиватися в Західній Європі ще у ХVIIIст., торговці поріодично поставляли і продавали товари, погоджуючись на часткову регулярну оплату, з відстрочкою кінцевого платежу на певний строк. В умовах низької купівельної спроможності більшості населення кредит здійснювали на користь кредиторів.

Купівля товарів у розстрочку в сучасному розумінні вперше була запроваджена фірмою Зінгера в середині ХlХ ст. Для прискорення реалізації швейних машин. У сучасних умовах у західних країнах кредитування використовується в різноманітніших напрямках і цілях. Традиційно вважається, що своєї вищої точки кредит досягає при продажу в розстрочку найдорожчого товару широкого вжитку - автомобіля.

Практика економічно розвинутих країн переконує: правові основи надання, використання і повернення банківського кредиту мають грунтуватися на поєднанні інтересів банку, його акціонерів, вкладників та позичальників із загально державними потребами. Узгодження цих інтересів неможливе без законодавчого закріплення принципу підвищеної відповідальності позичальника за певернення банківського кредиту та без створення умов для запобігання підвищенню кредитних ризиків.

Найстарішим фінансовим закладом у Франції, що працює у галузі кредитування, є Банк кредитування нерухомості, заснований у 1857р. для полегшення придбання землі фермерам, фінансує придбання і будівництво житла. Починаючи з 50-х років Банк нерухомості розподіляє пільгові кредити на придбання власності середнім класом, причому товариства з питань житла за невисоку платню фінансувати будівництво житла, що здавалось у найм, для широких соціальних верств населення. Це змусило Банк кредитування нерухомості розширити фінансування будівництва у співробітництві з банками, що надають додаткові короткострокові кредити. Кредитуванням населення також займаються Універсальні банки ” Credit Agricole Groupe”, ”Credit Lion”, ” Societe Generale”, ці банки мають розгалужену мережу філій у Франції. Національна каса сільскогосподарського кредиту, надає кредити тільки членам кооперативів та членам їх сімей.

Будівельні Ощадні каси Німеччини пов'язані з фінансуванням будівництва. Це спеціальні ощадні каси, акумулюючи надходження вкладників до загального фонду, вони надають вкладникам за планом розподілу коштів кредити на будівництво житлових об'єктів і квартир. Вкладник повинен у визначений термін вносити певні суми до загального фонду. Тільки після цього він отримує право на позику.

Банки споживчого кредиту з'явилися у Німеччині в 1926р. зараз їх налічується 72. До збільшення їх кількості призвели труднощі з реалізацією продукції, зміни структури споживання та недостатній платоспроможний попит населення. З 1987р. банки споживчого кредиту в самостійну групу не виокремлюються: 42 з них віднесено до регіональних банків, 22 - до приватних банкірських домів і 8 - до кредитних товариств.

Експортно - імпортний банк Японії безпосередньо надає кредити споживачам японських товарів, на пільгових умовах.

В Англії банки, акумулюють частину заощаджень населення, та вкладають переважно на довгострокове кредитування будівництва або купівлю житлових будинків (квартир) фізичними особами.

У Польші з 1992 році профспілки почали активно створювати кредитні спілки. У 1995 році їх налічувалося 104. Вони кредитують придбання переважно товарів тривалого користування. Частка короткострокових кредитів становить 95 %, для сімейного бізнесу виділяється 5 % кредитів.

Найпоширенішим в сучасних умовах західних країн є такий вид банківського кредиту, як кредитування за допомогою кредитної картки. Основна перевага кредитної картки, яка й робить її надзвичайно популярною серед населення, є зручність у практичному користуванні. Нині в розвинутих країнах світу кредитні картки вийшли на переше місце як засіб розрахунку в сфері споживання. Банки США почали широко використовувати кредитні картки, з 50-х років ХХст. Повною мірою кредитні картки виявили свої переваги із запровадженням системи суцільної комп'ютерізації торговельних і банківських установ.

В основі оцінки кредитоспроможності клієнта, що проводиться в зарубіжних банках, лежить сукупність конкретних показників, які менеджери відділу банку можуть розраховувати самостійно або ж зробити щодо них запит у фінансові службі позичальника. Це, перш за все, коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт покриття, коефіцієнт оборотності капіталу та прибутковості основної діяльності позичальника. Але абсолютних чи відносних значень вказаних показників не завжди дає змогу відповісти на поставлене запитання, особливо за нинішніх умов ведення господарства, оскільки треба зважити на перспективи розвитку та зростання конкретного позичальника.Тому менеджери банку повинні провести оцінювання стану та напрямків використання основних виробничих фондів, трудових ресурсів, характеру та якості виробленої продукції, перспектив її збуту, особисті якості керівництва підприємства - позичальника тощо.

У світовій практиці, як правило, кожен банк самостійно визначає перелік необхідних для аналізу показників або ж користується загально прийнято національною методикою. Названі вище коефіцієнти, які, зокрема, вже широко використовуються у вітячизняній практиці, запозичені з досвіду американських банків. Французські банки віддають перевагу аналізу показників іммобілізації активів, використання обігових та грошових коштів. Наприклад, банк “Credit Lion” використовує п'ять показників, що вібодражають співвідношення результатів фінансової діяльності позичальника та складових частин капіталу і фінансових зобов'язань. Аналіз цих показників дозволяє за певними ознаками розподілити всіх позичальників на шість класів: від найвищого класу - до класу з підвищеним ризиком. Зрозуміло, що клієнти першого класу мають змогу одержувати кредити за ставкою прайм - рейт (Prime rate ), а для клієнтів шостої групи доступ до кредитів практично неможливий. Специфіку має й банківський аналіз кредитоспроможності індивідуальних клієнтів. У західних країнах він здійснюється за бальною системою оцінки надійності приватних позичальників. При цьому оцінюються такі основні критерії: професія, стаж роботи, вік, житлові умови, сімейний стан, річний доход, тижневий заробіток, наявність банківського рахунка, кредитні рекомендації, тривалість проживання у даній місцевості, володіння нерухомістю (власністю) та ін.

У Сполучених Штатах Амеріки кредитування здійснюється не лише з метою підтримки курсу долара, а й для стимулювання ненаситного споживання американцями товарів своїх експортерів. Федеральній резервній системі потрібно обмежити кредитування тих фінансових інститутів, які видають американським громадянам гроші для купівлі дорогих товарів особистого користування (автомобілі, квартири) [18].

Мають свої особливості розвитку кредитування країн з нерозвиненою ринковою економікою. Прикладом програми групового кредитування є Програма у Бангладеш, яка діє з 1974 р. За цією програмою кошти державгого бюджету використовуються для надання кредиту безземельним жителям сільських районів. Клієнти банку організуються у групу з п'ятьох незаможних громадян. Кожна група повинна надати дані про суми щотижневих заощаджень. Спочатку кредит надається двом членам групи, які повинні регулярно вносити щотижневі платежі. Програма має понад 300 відділень, які обслуговують 5400 селищ і 250 тисяч чоловік у Бангладеш, 75 % з яких жінки. Кредити невеликі ( менш 100 доларів), а рівень погашення значно вищий, ніж у системі банків. Звичайно 97 % таких кредитів погашаються протягом року, 99 % - протягом двох років. Але треба зазначити, що в країнах третього світу переважна більшість сільських і міських бідняків практично не може одержати кредити.

3.3 Шляхи зниження кредитних ризиків

На етапі фінансової стабільності істотно зростатиме вплив банківської системи на національну економіку, на формування її стратегії. Нарощуючи масштаби діяльності, банки прямо й опосередковано сприяють становленню якісно нової структури суспільного виробництва, технічному оновленню, успішному розв'язанню соціальниї проблем, зміцненню України як держави європейського рівня і її інтеграції у світове економічне співтовариство.

Водночас слід враховувати, що глобальне зростання ролі банків в економіці викликатиме істотне збільшення ризиків в їхній діяльності. Адже банківська діяльність є одним із найризикованіших видів підприємництва. Тому банкам життєво важливо активно впроваджувати й удосконалювати системи управління кредитними ризиками.

Кредитні ризики - це традиційні ризики банківської сфери. Найчастіше вони виникають у разі неповернення відсотків, а потім і кредиту. Кредитні ризики завжди вкладаються в основу вартості кредиту і сплачуються у наступному періоді. Розглянемо що таке кредитний ризик, його трактування, класифікацію кредитних ризиків, обгрунтуємо методи їх оптимізації.

Кредитна діяльність - це співвідношення між доходом і ризиком. А це означає, що висока дохідність неодмінно супроводжується підвищеним ризиком, у наслідок чого кредитування залишається найризикованішим видом банківської діяльності. Із зростанням обсягів кредитування актуалізуються й проблеми управління кредитними ризиками банку.

При здійсненні кредитування банк неодмінно управляє ризиком. Він може діяти кількома способами: прийняти кредитний ризик (це має бути узгоджено із кредитною політикою банку, із вирішенням проблеми ризик - доходність) або мінімізувати його. При цьому відмова від ризикового кредиту зводить ризик для банку до нуля, але тоді останній втрачає доходи по цій операції, що також не дуже вигідно при регулярному застосуванні Для мінімізації кредитного ризику банк може здійснювати багато різних заходів (що спричинюють різні зміни) поєднувати їх, забезпечуючи найоптимальніший вплив на ризик.

Тому доцільним буде більш детальний розгляд всіх способів мінімізації кредитного ризику (рис. 3.1.).



Рис.3.1. Способи мінімізації кредитного ризику

Внутрішні способи мінімізації кредитного ризику досить різноманітні і стосуються в основному внутрішньобанківського кредитного менеджменту. Основними серед них є: оцінка кредитоспроможності позичальника, лімітування, нормування, диверсифікація, створення резервів.

Лімітування або встановлення ліміту, тобто верхньої межі обсягів коштів, які надаються у позику одному клієнту. Лімітування є важливим засобом зниження рівня ризику, який базується на даних попереднього аналізу кредитоспроможності, який в свою чергу є вельми корисним методом оцінки ризику. Ліміт - попередньо встановлена гранична сума кредиту, яку може отримати позичальник. Прикладом такого методу мінімізації кредитного ризику можуть послужити ліміти по кредитних лініях, при видачі кредитів під заставу векселів, тощо.

Але слід зазначити, що деякі науковці визначають лімітування, як більш широке поняття. Тобто ліміти за такою точкою зору можуть стосуватися не лише сум кредитів. Банки можуть самостійно встановлювати додаткові (до законодавчо визначених) обмеження, які в більшості випадків можна визначити як ліміти країн, галузі, безпосереднього позичальника, видів забезпечення, валют. Ефект від впровадження лімітування забезпечується через обмеження конкретних ризиків, що характеризують даного клієнта, які є складовими елементами кредитного ризику. До того ж встановлення подібних лімітів, в межах яких мають діяти молодші і середні кредитні менеджери, зводить до мінімуму ризик втрат від індивідуальних помилок персоналу та ризик, пов'язаний з концентрацією кредитних ресурсів.

Нормування кредитів має дві форми. Перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь - яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник. Банк виходить з того, що саме ті, що готові платити найвищі процентні ставки, - це індивіди та фірми з найризиковішими інвестиційними проектами. Якщо позичальник здійснює вкрай ризикове використання коштів і досягає успіху, то він отримує великі прибутки. З іншого боку, банк не хотів би надавати подібну позику, бо інвестиції пов'язані з великим ризиком, і цілком ймовірно, що позичальник не досягне успіху, через що банку не повернуть гроші. Встановлення вищої процентної ставки тільки збільшить для банку можливість того, що банк надає позику з високим ризиком неплатежу по ній. Отже, найкраще для банку дотримуватися першого виду нормування кредитів і відкинути надання позички.

У разі використання другого виду нормування кредитів, банки надають позичальникам позики, але не такі великі, як позичальники того хотіли б. Таке нормування кредитів потрібне, поза як проблема кредитного ризику загострюється зі збільшенням суми позики, а вигода від уникнення ризику значно збільшується. Наприклад, якщо банк надає підприємству позику в сумі 30 000 грн. при такій же потребі, воно скоріше всього робитимете все можливе, щоб повернути її, бо псувати свій кредитний рейтинг на майбутнє - не вигідно. З іншого боку, якщо позика складатиме 100 000 грн., матиме місце нераціональне і навіть абсолютно недоцільне використання коштів. Оскільки більшість позичальників повертає позики, коли суми останніх невеликі, то банки нормують кредити, надаючи позичальникам в кредит суми, значно менші за бажані.

Диверсифікація - це спосіб мінімізації кредитного ризику на рівні загального портфелю банківських позик. В основі такого управління може лежати розпорошення виданих банком кредитів, згрупованих за певними якісними критеріями -- величини, строків, наявності забезпечення, виду позичальників, їх галузевої належності, форми власності, фінансового стану та низки інших, що загалом дозволяє банку знизити ризик можливих втрат, пов'язаних із кредитною операцією.

Диверсифікація позикового портфеля є найбільш простим і дешевим методом хеджування ризику неплатежу по позиці.

Основними способами, що застосовуються для забезпечення достатньої диверсифікації позичкового портфеля, є наступні:

- диверсифікація позичальників може здійснюватися через пряме встановлення лімітів для всіх позичальників даної групи (наприклад, для населення по споживчих позиках) в абсолютній сумі або по сукупній питомій вазі в позиковому портфелі банку;

- диверсифікація забезпечення, що приймається по позиках;

- застосування різних видів процентних ставок і способів нарахування і сплати процентів по позиках;

- диверсифікація кредитного портфеля по термінах має особливе значення, оскільки процентні ставки по позиках різної терміновості схильні до різних розмірів коливань і рівень непрямих ділових ризиків позичальника, що приймаються на себе, також істотно залежить від терміну позики. Реалізація даного аспекту управління ризиком неплатежу по позиці здійснюється в руслі кредитної політики, що проводиться банком. Так, у разі орієнтації банку на позики довгострокового характеру, маючи риси інвестиційного кредиту, розумним є включення в позиковий портфель короткострокових позик, які будуть балансувати структуру портфеля. Крім того, недостатня збалансованість позикового портфеля може бути частково компенсована за рахунок відповідного структурування портфелів інших активів, але з таким розрахунком, щоб забезпечити оптимальний баланс термінів по всьому портфелю активів загалом. Належний рівень диверсифікації позикового портфеля є хорошим способом страхування ризику, але застосування тільки цього методу явно недостатньо.

Проте існують також вигоди від спеціалізації у наданні позик. Таким чином банки краще вивчають особливості надання тих позичок, на яких вони спеціалізуються. Банки вимушені балансувати між вигодами і витратами, здійснюючи водночас і диверсифікацію, і спеціалізацію.

Створення резервів на покриття ймовірних втрат за кредитними операціями являє собою спосіб зниження ступеня ризику. В Україні формування таких резервів є обов`язковим і регулюється положенням НБУ від 27 березня 1998 року “Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків”. Комерційні банки зобов`язані створювати резерви для відшкодування втрат за основним боргом за усіма видами кредитів. Не створюються резерви за бюджетними кредитами і депозитами, а також за кредитами та депозитами між установами в системі одного банку. Враховуючи зміни які затверджені постановою НБУ від 16 грудня 1998 року резерви поділяються на: “резерв під стандартну заборгованість за позиками” та “резерв під нестандартну заборгованість” (раніше загальний резерв і спеціальний резерв).

Основною проблемою при створенні резерву на покриття імовірних витрат є оцінювання потенційних наслідків ризику. Для розрахунку розмірів резервів кредити класифікують за двома критеріями. За фінансовим станом позичальника, другий критерій - це характер погашення позичальником заборгованості за кредитом і процентів:

добре - якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

слабке - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

недостатнє - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

При визначенні розміру резерву сума заборгованості за кожним позичальником окремо зменшується на вартість:

- гарантій (гарантій Кабінету Міністрів України; гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А);

- застави (грошових вкладів і депозитів позичальника, які розміщені у банку, що надає кредити; майна та майнових прав позичальника).

У розрахунок розміру резерву вартість заставленого майна (майнових прав) позичальника (за винятком державних цінних паперів) включається у розмірі не більше 50 відсотків вартості, визначеної договором застави. У розрахунок розміру резерву за кредитами, наданими під заставу державних цінних паперів, включається вартість застави, визначеної договором застави, але не більше реальної (ринкової) вартості.

За кредитами, класифікованими як "безнадійні" вартість застави враховується так: за кредитами, якщо прострочена заборгованість (або загальний строк пролонгації) становить від 180 до 360 днів, до розрахунку резерву приймається не більше 25% вартості майна та майнових прав, визначеної договором застави, якщо перевищує 360 днів - резерв формується на всю суму основного боргу за кредитом, незалежно від наявності застави.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за групами (див. табл. 2.3.).

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву ( див. таб. 2.4.).

Резерв під стандартну заборгованість за позиками формується щоквартально за рахунок прибутку минулого року. Резерв під нестандартну заборгованість - за рахунок витрат у кварталі, в якому надали кредит. В разі зменшення розрахункового розміру резерву надлишкову суму банк направляє на збільшення доходів.

Оцінка кредитоспроможності позичальника здійснюється на другому етапі процесу кредитування. Вона передбачає здійснення якісної і кількісної оцінки позичальника з метою оцінки ступеню кредитного ризику. Завдяки оцінці кредитоспроможності здійснюється відсів кредитів, які протирічать кредитній політиці банку.

Зовнішні способи зниження ризику (передача ризику) свідчать про те, що банк передає відповідальність за кредитний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб'єктів чи, наприклад, передати його страховій компанії.

Розподіл ризику полягає в тому, щоб, наприклад, покласти певну частку відповідальності за ризик на того співучасника кредитного проекту (в рамках банківського консорціуму), який краще, ніж інші, здатний його контролювати. Зменшення кредитного ризику банку шляхом його розподілу між кількома забезпечується завдяки зменшенню обсягу позички для даного банку і відповідно можливих втрат при неповерненні останньої. Розподіл ризику може здійснюватись як за конкретною кредитною угодою, так і при більших обсягах операцій. Ризик між банками може розподілятись непропорційно, тому безпосереднім учасникам проекту рекомендується, зокрема, під час проведення переговорів проявити максимальну гнучкість стосовно того, яку частку ризику вони згодні взяти на себе.

Сутність зовнішнього страхування ризику полягає в тому, що кредитор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зниження рівня ризику до нуля. Страхування кредитних ризиків є одним із найпоширеніших способів зниження його рівня.

Закордоном практикують дві основні форми кредитного страхування - страхування власне кредитів та страхування застави під отримання кредитів. Перший вид страхування передбачає для банку роль страхувальника, який захищає власні інтереси. Банк отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань. Сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотка за кредит.

Другою формою страхування кредитів передбачено, що страхувальник - боржник захищає право свого кредитора (застраховану сторону). Такий страховий поліс розглядається як різновид гарантійного паперу страховою компанії банку. Таке страхування здійснюється за рахунок страхувальника.

Вимога надання забезпечення. Забезпечення - це система виконання позичальником інтересів банку, що дозволяє банку у разі неповернення позики повністю або частково компенсувати витрати по кредитних операціях. Забезпечення може бути різних видів: застава (майно, майнові права, цінні папери); гарантії і поручительства (банків, суб`єктів господарювання); і інше (свідоцтва страхових компаній, вимоги за заробітною платою).

Кредитуючий банк повинен визначити, які активи вважати вдалим забезпеченням і як розраховувати вартість кредиту. Ці документи повинні бути поширені в письмовій формі, щоб весь банк з ними ознайомився. У доповнення, необхідно розглядати наступні характеристики закладених активів:

- відносна легкість оцінки застави, як до прийняття рішення про видачу кредиту, так і протягом користування кредиту. Вартість застави необхідно періодично перевіряти з тим, щоб забезпечити адекватне покриття. Враховуючи зміни кон'юнктури ринку, український комерційний банк зобов'язаний один раз на рік, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перегляд вартості заставленого майна, визначеної договором застави;

- можливість розміщення на ринку застави повинна бути визначена і періодично перевірятися. Наприклад: спеціально спроектоване обладнання з обмеженою застосовністю важче продати на ринку, чим стандартну п'ятитону вантажівку;

- ліквідність, або легкість, з якою застава може бути оцінена і перетворена в грошові кошти без розриву у часі, дуже важлива. Наприклад: земля і комерційні або промислові будівлі менш ліквідні, ніж високоякісні дебіторські рахунки, по яких можна швидко отримати гроші, або стандартні матеріали, що можуть довго зберігатися (наприклад, прокат чорного металу, лісоматеріали тощо).Ліквідним забезпеченням вважаються цінні папери;

- підконтрольність: легкість, з якою кредитор може визначити місцезнаходження застави і вступити у володіння нєю. Наприклад: простіше вступити у володіння грошима і іншими фінансовими активами, землею і будовами, ніж автомобілями або контейнерами, місцезнаходження яких часто важко встановити;

- амортизація або моральне старіння. Деякі активи втрачають свою первинну вартість швидше, ніж інші, хоч термін їх придатності - на відміну від терміну їх старіння - може бути значним. Наприклад: електронне обладнання (комп'ютери, високотехнологічна апаратура і т.д.). Також необхідно стежити за можливістю псування через неправильне зберігання.

Використання забезпечення для підтримки кредиту не знімає ризику, тому не слід вважати процес кредитування процесом обміну кредиту на забезпечення. По суті справи, забезпечення мінімізує кредитний ризик, воно надає можливість кредитору збільшити свої шанси по отриманню коштів по своїм вимогам у випадку несплати суми боргу. Також спрацьовує психологічний фактор: навіть якщо позичальник отримав позичку, він не захоче у більшості випадків втрачати свої власні цінності - це додатковий стимул для повернення позики (тим більше, що вартість майна зазвичай більше, ніж обсяг позички).