Управління операціями з мікрокредитування

58

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми роботи. У перехідній економіці спостерігається суттєве обмеження ресурсної бази комерційних банків, що, в свою чергу, зменшує масштаби банківського кредитування. Банківське кредитування та отримання процентів за кредит є важливим джерелом отримання прибутків комерційним банком, а також головним джерелом фінансування діяльності підприємств у перехідній економіці.

Актуальність нашої теми пов'язана із проблемами підвищення рівня капіталізації банківської системи України та забезпечення вітчизняних підприємств коштами для їх безперебійної й ефективної діяльності, а також із важливістю ролі, що відіграє кредит у вирішенні окремих проблем.

Статистика стверджує: чим багатша країна, тим більше в ній людей, що беруть у борг. Кредит - не милостиня. Брати його - для цивілізованого учасника ринку значить поважати саму природу грошей, що вимагають постійного руху. А стало бути поважати і тих, хто обслуговує процес їхнього обороту. Істину цю добре розуміли ще в античності. Платон називав золото рідким металом, вважаючи, що його встановлене Богом призначення, - текти з рук у руки. Капітал повинний працювати й примножуватися. Багатство без обороту убогість.

Основою сучасної економіки, її серцем, є банківська система. Міцні й стійкі банки означають стабільну економіку і навпаки, банкрутства банків, неповернені кредити, несплачені відсотки - усе це послабляє банківську систему і говорить про хворобу економіки. Роль комерційних банків як головних суб'єктів грошово-кредитних відносин у суспільстві визначається їхніми можливостями залучати тимчасово вільні кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектора економіки з метою забезпечення безперервності індивідуального обігу капіталів підприємств. Саме від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежать перспективи подолання спаду вітчизняної економіки та її подальшого зростання.

Важливою є також проблема максимально ефективного використання банківських ресурсів. Нині формування ресурсної бази комерційних банків є одним із важливіших завдань для забезпечення економічного зростання. Банківська система має володіти сукупністю ресурсів, достатніх для кредитування потреб суб'єктів господарської діяльності, формування відповідних резервів і підтримки власної ліквідності. Важливість банківського кредитування полягає і в здійсненні інвестиційної діяльності, оскільки підприємства, які не мають достатніх фінансових ресурсів для нарощування або оновлювання основних коштів, потребують фінансової підтримки. У свою чергу, комерційні банки, здійснюючи кредитну політику, виходять із потреби забезпечення інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів з урахуванням загальнодержавних інтересів.

На жаль, і банківські піраміди 90-х років, і, ще залишенні з радянського часу звички зберігати нажите добро в кубушках надовго підірвали довіру фізичних та юридичних осіб до банківської системи як такий. Та й самі банки сьогодні мають усі підстави обережно підходити до вибору клієнтів для кредитування. Саме цією обставиною, по переконанню багатьох, обумовлена низька кредитна активність на пострадянському просторі. Але час іде. Економіка й промисловість поступово повертає втрачені позиції, і брати кредити стає усе більш вигіднішим.

Окремі аспекти щодо сутності та механізму кредитування досліджувались у наукових працях вітчизняних та російських науковців: Савлука М.І., Мороза А.М., Івасіва Б.С., Жуковой Е.Ф., Дробозиной Л.А. та інших.

Ціль та завдання роботи. Ціллю цієї роботи є розкриття суті банківського кредитування та шляхи використання кредитних ресурсів комерційних банків, виявлення проблем кредитної сфери та пошук шляхів їх вирішення, з'ясувати вплив банківського кредиту на розвиток підприємства й зростання економіки в цілому.

Для досягнення вказаної цілі поставленні та вирішені наступні завдання:

- по-перше, визначити загальноекономічну суть, структуру кредиту, його функції та принципи; проаналізувати види банківського кредиту;

- по-друге, аналіз тенденцій розвитку банківської системи України на сучасному етапі розвитку кредитної системи, дослідження організації банківського кредитування, ознайомлення з досвідом кредитування закордонних країн світу;

- по-третє, провести аналіз кредитної діяльності на основі конкретного банку та виявити перспективи її розвитку.

Предмет та об'єкт дослідження. Предметом дослідження є теоретичні та прикладні аспекти удосконалення механізму кредитування вітчизняних комерційних банків.

Об'єктом дослідження є банківський кредит, як один з основних видів кредитних операцій на вітчизняному кредитному ринку.

Аналітична частина даної роботи побудована на матеріалах ЗАО КБ “ПриватБанк”.

Методологія та методика дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів і інші законодавчі акти, які регулюють та регламентують господарську та фінансову діяльність, а також роботи вітчизняних та іноземних економістів.

Дипломна робота складається з вступу, п'яти розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

У першому розділі розкривається суть та важливість теми, роль та місце кредиту, як економічної категорії, принципи та функції кредиту. Значна увага приділена формам, видидам та класифікації банківських позик.

Другий розділ дипломної робити відображає управління операціями з мікрокредитування малого бізнесу в банку. Розглянуті організація мікрокредитування та оцінка кредитоспроможності клієнта. Зазначені функції кредитного комітету та порядок видачі кредиту.

У третьому розділі проводиться аналіз ефективності операцій з мікрокредитування розвитку малого бізнесу у банку, розглядається динаміка та показники операцій з мікрокредитування, дани перспективи розвитку кредитної діяльності банку.

У четвертому розділі розглянуто заходи, яких вживає керівництво досліджуваного банку для забезпечення дотримання вимог законодавчих актів України з охорони праці.

У п'ятому розділі розкривається організація цивільної оборони в банку.

У висновку сформульовані основні результати дослідження управління операціями з мікрокредитування малого бізнесу.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ КРЕДИТУ, ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

1.1 Економічний зміст, необхідність та структура кредиту

Кредит - система економічних відносин, за допомогою якої мобілізується тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення. Кредит (лат. creditum - позичка, борг) походить від “credo” - вірю, довіряю, а пізніше стало означати позичку під довіру. З економічної точки зору поняття кредиту означає одну з найскладніших економічних категорій, пов'язану з передачею вартості у вигляді певної суми матеріальних ресурсів, готових виробів чи грошових коштів однієї юридичної чи фізичної особи у тимчасове користування на відповідно обумовлених засадах іншою.

Найпростішою формою кредитних відносин, що зародилися на перших етапах становлення й розвитку товарного виробництва та обміну, був лихварський кредит, який надавався дрібним виробникам під високі позичкові проценти, що часто призводило до повного розорення позичальників, особливо дрібних виробників (селян, ремісників). Позичальники зверталися за кредитом переважно через нагальні споживчі потреби або для оплати боргів. Крім лихварського товаровиробники надавали один одному кредити під час купівлі- продажу товарів. Якщо покупець був тимчасово неспроможний здійснити покупку за власні кошти, а продавець був заінтересований у реалізації свого товару, то продаж товару міг відбутися у кредит (із відстроченням платежу) під відповідні боргові зобов'язання та гарантії. Таким чином товарообмін є тим ґрунтом, де виникають відносини з приводу кредиту. Формування різнобічних і сталих мінових відносин між контрагентами товарообміну за активного обслуговування їх банками посилює взаємну залежність і довіру суб'єктів ринку. Тому продаж товарів дедалі частіше здійснюється в кредит. У даному разі необхідність кредиту випливає з функції грошей як засобу платежу. Коли в процесі товарообміну відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквівалента, тобто відносне відокремлення грошової форми вартості від товарної форми, тоді виникають кредитні відносини.

Кредитні відносини, як бачимо, зародилися ще на ранніх етапах простого товарного виробництва. Однак у своїх зрілих формах вони набули розвитку лише за умов ринкової економіки, коли кредит надається здебільшого для задоволення підприємницьких потреб. Особлива роль в організації кредитних відносин належить банкам. Акумулюючи та перетворюючи вільні кошти на позичковий капітал, спрямовуючи його переважно у сферу підприємницької діяльності, банки створили підґрунтя для перебудови системи кредитних відносин. Притаманний докапіталістичній економіці лихварський (споживчий) кредит остаточно трансформувався у кредит підприємницький як специфічну форму банківського кредиту.

За умов товарного виробництва, особливо коли воно набирає загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом підприємницької діяльності. Без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та цивілізоване становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, запровадження нових технологій та видів підприємницької діяльності в економічному простоті.

Водночас кредит необхідний для підтримки безперервного кругообігу фондів підприємств, обслуговування процесу реалізації продуктів виробництва, що набуває особливого значення за ринкових умов. Більшість суб'єктів господарювання потребують кредитів, щоб компенсувати тимчасовий розрив між виробничим циклом і періодом реалізації продукції, тобто між оплатою поточних витрат і надходженням виторгу. Кредит забезпечує безперервну зміну функціональних форм виробничих фондів.

Крім того, необхідність кредиту пов'язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Відомо, що для нормального функціонування виробничого процесу суб'єкт господарювання повинен мати необхідні запаси, що створюються його власним коштом. Однак через різні обставини, специфічні для кожного суб'єкта господарювання (сезонність та характер виробництва, умови постачання матеріалів і сировини, тривалість робочого періоду тощо), потреба в оборотних коштах може раптово зростати, що й зумовлює необхідність одержання кредиту. За рахунок кредиту, як правило, покривається лише різниця між загальною потребою в оборотних коштах і наявними в розпорядженні суб'єкта господарювання власними коштами. Отже, кредит виступає як балансуюче джерело формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності [17, ст. 270 ].

Коливання наявні також у кругообороті капіталів, що забезпечують відтворення основних фондів. Вони зумовлені невідповідальністю між потребою у великих одномоментних капітальних витратах на відтворення основних засобів і поступовим (рівномірним) характером відновлення їхньої вартості амортизаційними нарахуваннями. Кредит дає змогу зробити капітальні вкладення ще до того, як суб'єкт господарювання нагромадив власні кошти (прибуток і амортизацією). Обґрунтоване співвідношення власного капіталу з позичковим уможливлює оперативне запровадження власного капіталу з позичковим уможливлює оперативне запровадження у виробництво нової техніки та устаткування.

Завдяки кредиту в економіці відбувається наступне:

- Зменшується час на задоволення господарських та особистих потреб;

- Він виступає як опора сучасної економіки, невід'ємний елемент економічного розвитку;

- Кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику [16, ст. 141].

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, - коливання потреби в обігових коштах суб'єктів ринку, а також виникнення потреби у створенні основного капіталу.

Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які констатують їх як самостійну економічну категорію - кредит. Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

Ш Кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості. Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх, неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит;

Ш Кредитні відносини не змінюють власника цінностей, із приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої у борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого й дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси кредитора;

Ш Кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і можуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати й розвиватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

Ш Учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

Ш Нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, ніж сам одержує подвійне призначення.

Як найрозвиненіша форма товарно-грошових відносин кредит має складну структуру. На поверхні економічних інтересів він виступає як передача в тимчасове користування матеріальних вартостей у грошовій чи товарній формі. Але як економічна категорія кредит становить сукупність певних економічних відносин, відособлення яких відбувається на власній основі особливостей суб'єктів і об'єктів. З одного боку, кредит можна охарактеризувати як відносини між кредитором і боржником із метою повернення позиченої вартості. При цьому виникнення кредитора й позичальника зумовлене не самим фактом не збігання в часі відвантаження товару і його оплати, а угодою про відстрочку платежу, тобто укладанням кредитної угоди. [35, ст. 162 ].

Економічна роль і місце позичальника в кредитній угоді відрізняються від ролі й місця кредитора. Насамперед позичальник не є власником позичених йому засобів, він реалізує лише право тимчасового володіння ними.

Кредитор і позичальник розрізняються по місці їхнього функціонування у відтворювальному процесі. Кредитор акумулює й розміщає в позички вільні ресурси у сфері обміну; позичальник використовує отримані засоби як у процесі звертання, так і в процесі виробництва товарів.

Позичальник зобов'язаний повернути взяті в кредит засобу, сплативши за їхнє використання позичковий відсоток. Для цього він повинний організувати відтворювальний процес таким чином, щоб забезпечити ефективне використання позички й вивільнення необхідних для її повернення засобів у встановлені кредитним договором терміни.

Об'єктивна необхідність кредиту для забезпечення безперервності виробництва позичальника й збереження кредитором прав власності на засоби, що позичаються, визначають економічну залежність позичальника від кредитора. Зазначена залежність у теж час не означає, що місце позичальника в кредитній угоді менш значимо, чим місце кредитора. Вони виступають як рівноправні сторони кредитної угоди, від збігу, цілей і інтересів яких однаковою мірою залежить виникнення кредитних відносин.

Об'єктом кредитної угоди, із приводу якого виникають кредитні відносини, виступає вартість, що позичається. Її відокремлення як особливої вартості зв'язано насамперед із характером руху: від кредитора до позичальника, а потім від позичальника до кредитора. Необхідність повернення вартості, що позичається, позичальником визначається збереженням прав власності на неї кредитором, а забезпечення повернення досягається в процесі використання позиченої вартості в господарстві позичальника.

Поворотний характер руху вартості, що позичається, пропонує її збереження на всіх етапах цього руху. Дійсно, кредитні відносини, будучи вартісним, обумовлює необхідність дотримання еквівалентності у взаємозв'язках між кредитором і позичальником. Це означає, що, використав позичку у своєму відтворювальному процесі, позичальник повинний повернути кредитору вартість, рівноцінну отриманий у кредит.

Отже, сутність кожного структурного елемента кредиту відрізняється значною своєрідністю і відбиває специфіку кредитних відносин. Сутність кредиту як економічної категорії може бути виражена тільки характеристикою всіх його елементів у єдності. Недооцінка цього положення може привести до негативних наслідків на практиці. Абсолютизація одного з елементів кредиту спричиняє перекручування цілей і обґрунтованості кредитної політики держави внаслідок недообліку всіх об'єктивних факторів і процесів у кредитній сфері.

Як відзначалося, що позичається вартість виявляє свій специфічний зміст у русі. Послідовність руху, практично завжди дотримується, може бути представлена наступними етапами: акумуляція засобів; розміщення позички; одержання позички позичальником; використання засобів, отриманих у кредит; вивільнення засобів у позичальника; повернення узятих у позичку засобів; одержання позичкової вартості (і позичкового відсотка) кредитором [27, ст. 118].

Виділення стадій руху вартості, що позичається, досить умовно, тому що рух кредиту, цілісного, єдиного по своїй суті, має характер єдиного процесу. Однак розглянуті послідовності руху кредиту важливо для більш повної характеристики його сутності, оскільки існують точки зору, що відносять до кредиту тільки одну або кілька стадій руху вартості, що позичається, (наприклад, тільки розміщення кредиту, тільки повернення позиченої вартості і т.п.). тим часом кредит виступає як специфічна форма руху вартості й особливий поворотний характер цього руху вартості й особливий поворотний характер цього руху можна представити тільки всіма його етапами.

Процес повернення позиченої вартості як акт передачі її від позичальника до кредитора є стадією руху кредиту. Однак зворотність кредиту як іманентне йому властивість являє собою рису кредитних відносин, що конституює, у цілому. Обов'язковість повернення визначається тим, що, по-перше, при передачі позичкової вартості позичальнику кредитор не передає права власності на неї; по-друге, як вивільнення коштів у кредитора, так і потреба в додаткових засобах у позичальника мають тимчасовий характер. Зворотність є об'єктивною властивістю кредиту, а її недотримання спричиняє зміна кредитної природи угоди, перекручування й переродження кредитних відносин.

При планової, централізованої економіці кредит тлумачився як рух позичкового фонду суспільства, що представляє собою сукупність виробничих відносин, що виникають із приводу цілеспрямованого, планомірного руху позиченої вартості. Позичковий фонд являє собою поняття, що відбиває характер руху позиченої вартості в суспільстві, де абсолютно переважає державна форма власності на засоби виробництва. Іншими словами, він функціонує як централізований загальнодержавний, хоча і не весь позичковий фонд, яким розпоряджалася держава.

У ринковій економіці характер руху позиченої вартості в макроекономічному масштабі визначається відносинами власності, форми яких різноманітні, а державна форма власності не превалює над іншими і не може бути основою для всеохоплюючого планування з єдиного центра. У цих умовах руху позичкового капіталу зростає значення державного регулювання кредитної сфери, що разом із тим має економічні границі, обумовлені приватною власністю на засоби виробництва. У цілому основою функціонування позичкового капіталу залишається ринковий механізм.

Власниками позичкового фонду в даний час є насамперед банки. Крім того, власниками цього фонду виступають підприємства різних форм власності, інвестиційні фонди, страхові і інвестиційні компанії, громадяни і т.д. Реформа банківської системи обумовила децентралізацію і демополізацію позичкового фонду, тому що акціонерний характер формування статутних фондів комерційних банків припускає значне розширення їхніх прав за розпорядженням кредитними ресурсами. Рух кредитних ресурсів починає здобувати децентралізований характер, а керування ними в усе більшій мері здійснюється через систему мір грошово-кредитного регулювання економіки.

Отже, сутність кредиту складна і має різні площини аналізу. Її пізнання, утруднене різноманіттям прояву кредиту, специфічність яких затушовує його суть. У зв'язку з цим в економічній літературі улаштовуються різні точки зору на природу кредитних відносин.

В економічній літературі розробляється також фондова теорія кредиту, що до останнього часу додавала головний аспект соціально-економічної характеристики кредиту як економічної категорії, що виражає безпосередньо суспільні відносини. З цих позицій кредит розглядався як планомірний рух позичкового фонду. Однак у залежності від трактування поняття позичкового фонду сутність даної концепції значно міняється.

Перспективи рішення теоретичних проблем кредиту, одних із найбільш складних в економічній науці, зв'язані зі створенням теорії сучасних грошей.

1.2 Принципи та функції кредиту

Кредитні відносини в економіці базуються на визначеній методологічній основі, одним з елементів якої виступають принципи, строго дотримувані при практичній організації будь-якої операції на ринку позичкових капіталів. Ці принципи стихійно складалися ще на першому етапі розвитку кредиту, а надалі знайшли пряме відображення в загальнодержавному й міжнародному кредитному законодавстві.

Цільовий характер кредиту. Цей принцип означає, що виданий кредит може бути використаний тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбаченні статусом фірми-позичальника.

Принципи цільового використання тісно пов'язані з ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик, банк аналізує реальність проекту, під який береться позика, рівень очікуваної рентабельності, здатність позичальника реалізувати проект і отримати прибуток, за рахунок якого і повертатиметься кредит.

Розглядаючи питання про надання кредиту під комерційну угоду, банк вивчає характеристику (сертифікацію) товару, який буде куплено, можливість його реалізації на ринку, економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту [17, ст. 309 ].

Принцип строковості кредиту передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини. Строковість випливає з цільового призначення позички і сама слугує передумовою для подальшого розгортання кредитних відносин між сторонами позички: визначення коштів тощо. Конкретні строки окремих позичок визначаються залежно від тривалості кругообігу капіталу позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість. Економічно обґрунтоване визначення строку позики має вирішальне значення для забезпечення інтересів суб'єктів позички, ефективного використання позиченої вартості, для зменшення кредитного ризику та ін.

Поверненість кредиту. Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їхнього використання позичальником. Він знаходить своє практичне вираження в погашенні конкретної позички шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок її кредитної організації, що надала, (чи іншого кредитора), що забезпечує відновлення кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його статутної діяльності. У вітчизняній практиці кредитування в умовах централізованій плановій економіці існувало неофіційне поняття“безповоротна позичка”. Ця форма кредитування мала досить широке поширення, особливо в аграрному секторі, і виражалася в наданні державними кредитними установами позичок, повернення яких споконвічно не планувався через кризовий фінансовий стан позичальника. По своїй економічній сутності безповоротні позички були скоріше додатковою формою бюджетних субсидій, здійснюваних за посередництвом державного банку, що традиційно ускладнювало кредитне планування і вело до постійної фальсифікації видаткової частини бюджету.

Платність кредиту. Позичковий процент. Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але й оплати права на їх використання. Економічна сутність плати за кредит відображається у фактичному розподілу додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Практичне вираження розглянутий принцип знаходить у процесі установлення розміру банківського відсотка, що виконує три основні функції:

Ш перерозподіл частини прибутку юридичних і доходу фізичних осіб;

Ш регулювання виробництва й обороту шляхом розподілу позичкових капіталів на галузевому, міжгалузевому і міжнародному рівнях;

Ш на кризових етапах розвитку економіки антиінфляційний захист грошових нагромаджень клієнтів банку.

Ставка (чи норма) позичкового відсотка, обумовлена як відношення суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту виступає як ціну кредитних ресурсів.

Забезпеченість кредиту. Цей принцип передбачає, що кредитні установи переважну більшість кредитів надають під забезпечення. Це означає, що для гарантії повернення позики використовуються застава майна (майнових прав).

Розмір позики під заставу визначається у процентах від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати, пов'язаного зі зміною ціни застави. Вартість майна (майнових прав) позичальника, оформлених для застави, має бути не меншою за розмір кредитної заборгованості і вільною від зобов'язань позичальника щодо інших кредиторів.

Зауважимо, що забезпечення - це тільки остання лінія захисту для банку, відтак рішення про надання кредиту завжди має виходити з переваг проекту, що фінансується, а не тільки з привабливості забезпечення.

Диференційований характер кредиту. Цей принцип визначає диференційований підхід із боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від проведеної державою централізованої політики підтримки окремих чи галузей сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу й ін.) [46, ст. 338 ].

Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (не кредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.

Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої його форми чи виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми й різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консолідації як цілісного явища й виокремленню його з інших економічних явищ у самостійну категорію.

Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту “роботу”, яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об'єктивним та динамічним. Кожна з них формується в міру розвитку самої сутності кредиту й економічного середовища, в якому він функціонує.

Які ж функції виконує кредит у процесі суспільного відтворення? Насамперед кредит виконує перерозподільну функцію. Її загальне визначення, очевидно, ґрунтується на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій “роботі”, яку виконує кредит в економічній системі - переміщення ресурсів між її окремими суб'єктами, секторами тощо на засадах повернення.

Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені й передані у власність економічним суб'єктам, через кредит розподіляються й спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:

Ш кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

Ш вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже - одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новішої техніки прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.

Характерна риса перерозподільної функції кредиту полягає в тім, що з її допомогою перерозподіляються не тільки грошові ресурси, але і товарні. У товарній формі виражаються комерційний і лізинговий кредити, частково споживчий кредит і міжнародний. Можливість надання кредиту в товарній формі значно розширює границі перерозподілу через кредитну сферу.

Як особливість перерозподільної функції кредиту можна, виділити в основному прямий характер перерозподілу. Кредитні угоди відбуваються в більшості випадків без посередників, кредитор і позичальник безпосередньо контактують один з одним.

Перерозподільна функція охоплює різні аспекти і рівні руху вартості, що позичається. Так, перерозподіл може відбуватися між окремими територіями. У кредитній угоді беруть участь суб'єкти незалежно від їхнього місцезнаходження. У зв'язку з цим кредитні ресурси, мобілізовані в одному районі, області, можуть бути використані для кредитування в іншому районі, області. У цьому випадку має місце міжтериторіальний перерозподіл.

Якщо кредитні ресурси формуються за рахунок тимчасово вільних засобів підприємства одних галузей, а потім використовуються для кредитування підприємства в інших галузях, то має місце міжгалузевий перерозподіл. В умовах, коли банківський кредит є основною формою кредиту, міжгалузевий перерозподіл найбільш характерно для кредитної сфери. Комерційні банки, володіючи правом вільного вибору клієнтів, акумулюють тимчасово вільні засоби підприємств незалежно від їхньої відомчої приналежності і ці засоби обезготівковуються в сукупній масі кредитних ресурсів банку. Кредитування підприємств визначеної галузі здійснюється за рахунок таких само знеособлених засобів. При цьому обсяг кредитних вкладень у неї, як правило, не збігаються.

Разом із тим кредитні відносини можуть служити базою і для внутрішньогалузевого перерозподілу. Зокрема, якщо банк спеціалізується на обслуговуванні підприємств однієї галузі, ті ресурси, що перерозподіляються їм, будуть перерозподіляться тільки в межах цієї галузі. Внутрішньогалузевий характер перерозподілу носить і у випадку, якщо кредити, отримані галузевими об'єднаннями, розподіляються на принципах зворотності між їх, структурними ланками, що не мають статусу юридичної особи.

Становлення ринкових відносин обумовлює зміна механізму реалізації перерозподільної функції кредиту. До останнього часу перерозподіл мав, головним чином, централізований характер, тобто відбувалося на основі кредитного планування, що надавало собою процеси планового визначення всього обсягу кредитних ресурсів країни, їхніх джерел, а також плановий перерозподіл. З реформою банківської системи, розвитком мережі комерційних банків зростаючу роль грає перерозподіл кредитних ресурсів через кредитний ринок, тобто ринковий механізм перерозподілу. У зв'язку з цим кредитний перерозподіл ще в більшому ступені децентралізується. Відповідно міняються його пріоритети [27, ст.127].

Функція заміщення готівки кредитними операціями. Ця функція, зв'язана зі специфікою сучасної організації грошового обігу, його функціонування переважно в безготівковій формі. Відомо, що основна частина розрахунків надання кредиту здійснюється через банки. Поміщаючи і, зберігаючи гроші в банку, клієнти тим самим вступають у кредитні відносини з ним, крім того, створюють умови для заміни готівки в обороті кредитними операціями у виді записів по банківських рахунках. Стають можливими надання позички в безготівковому порядку й розвиток безготівкових розрахунків. Безготівкові операції є кредитними, тому що терміни відвантаження продукції і її оплата, як правило, не збігаються. У залежності від того, що випереджає в часі - одержання чи товарів грошей - або постачальник кредитує одержувача, або одержувач - постачальника.

Функцію заміщення визнає більшість економістів, але найбільш розповсюдженим її трактуванням є заміщення дійсних грошей кредитними знаряддями звертання і кредитних операцій. Тим самим, поряд із розвитком безготівкового обороту, виділяється таке функціональне призначення кредиту, як заміщення у звертанні золота кредитними грошима.

Як відомо, в процесі руху кредиту створюються кредитні знаряддя звертання, що замінили в сучасних грошових системах дійсні гроші, тобто золото. До них відносяться знаки вартості у виді банкнот, різних векселів, чеків, акцій, депозитних сертифікатів, облігацій. Однак, процес демонетизації золота, що складає у втраті їм властивостей грошового товару, загального еквівалента, завершився до 70-м років минулого сторіччя. Взаємозв'язок сучасних кредитних грошей із золотом як основою їхнього вартісного змісту, навіть опосередкована, заперечується більшістю економістів. Функціонування кредитних знарядь звертання вже не має характеру тимчасового заміщення дійсних грошей, коли вступ в оборот перших приводило лише до відстрочки руху других. Відбулося абсолютне витиснення золота з обороту кредитними грошима, що погодиться із загальним законом економії суспільної праці, що стосовно сфери звертання знаходить вираження в економії суспільних витрат грошового обігу відповідно до цього закону нова, форма грошей витісняє попередню, якщо вона більш економічна і може забезпечити більш раціональну організацію господарства.

Деякі економісти виходять із того, що золото пішло з обороту і звертаються тільки кредитні гроші, обґрунтовують розвиток і переростання функції заміщення у функцію емісії грошей у сфері безготівкового обороту. Ця точка зору ґрунтується на представленні, що розміщення позичок у безготівковій формі означає одночасне створення кредитних ресурсів, тобто емісію.

Питання про функції кредиту є найбільш дискусійним у теорії кредиту. Розбіжності з приводу числа й змісту функцій обумовлені не тільки розходженням у трактуванні сутності кредиту, але і відсутністю єдності у визначенні методологічних підходів до їхнього аналізу. Результатом відсутності єдиної методологічної основи аналізу є появи великого числа функцій, виділюваних різними економістами. В економічній літературі улаштовується правомірність таких функцій, як акумуляція засобів між галузями, підприємствами, населенням; регулювання грошового обігу шляхом заміщення реальних грошей кредитними операціями; економія витрат звертання. Часто виділяють грошову (емісійну) і контрольну (стимулюючу) функції.

Зміст грошової функції, на думку авторів, що її визнають, складається у випуску грошей у звертання, ґрунтуючись на характері кредитних грошей, їхньої емісії з кредитом. У позичку дається не вартість, а грошові знаки, позбавлені вартості. Ототожнюючи емісійний і кредитний процеси, ці автори в той же час схильні розрізняти кредит і гроші як самостійні економічні явища. Економісти, що виділяють контрольну функцію кредиту, по суті плутають функцію кредиту з функцією одного з його суб'єктів кредиторів. Безумовно, кредитор здійснює контроль за діяльністю позичальників, оскільки він зацікавлений у поверненні позичених засобів. Однак, що контролює функція кредитора характерна не для усіх форм кредиту. Зокрема, при державній формі кредиту населення не контролює діяльність позичальника. Точно так само не контролюють роботу банку підприємства й організації. Зберігають на його рахунках свої засоби. Разом із тим позичальник не може контролювати діяльність кредитора, оскільки в кредитній угоді він є залежною стороною. Таким чином, неправомірно контролюючу функцію відносити до кредиту як до цілого явища.

1.3 Форми, види та класифікація банкіських позичок

Питання про форми та види кредиту з практичного погляду не має такого важливого значення, як інші складові теорії кредиту. Можливо, цим пояснюється надто вільне трактування цього питання в більшості публікацій з теорії кредиту. Важко віднайти навіть два підручники, в яких давалось би однакове трактування сутності та асортименту, форм і видів кредиту. І справа не тільки в різній їх кількості, а й у тому, що нерідко одне й те саме поняття одні автори називають формами кредиту, інші - видами, і навпаки. Деякі автори говорять лише про форми кредиту і зовсім не згадують про види. Такий різнобій може негативно впливати на практику організації кредитування, зокрема, на розроблення її нормативно-інструктивного забезпечення.

У загальноприйнятому розумінні форма - це зовнішній, найбільш загальний вияв певного предмета чи явища, який хоч і пов'язаний з внутрішньою їх сутністю, але не розкриває її. Оскільки кредит - явище суспільне (економічні відносини), про форму його можна говорити з певною умовністю як про найбільш загальний вигляд, якого він може набувати в процесі руху і який не розкриває його внутрішньої сутності та структури. Тому критеріїв для вичленення форм кредиту не може бути багато [18, ст. 395]. Найбільш загальним проявом кредиту, в якому не розкривається його сутність і внутрішня структура, є форма позиченої вартості, в якій вона рухається між кредитором і позичальником. Таких форм може бути дві - товарна (натурально-речова) та грошова. Тому й форм кредиту також може бути дві - товарна й грошова. Ці форми визначають лише загальні контури кредиту і не зачіпають його внутрішньої структури. Отже, їх не може бути багато. Подібні форми можуть мати й інші економічні інструменти - фінанси, торгівля тощо. Проте це не суперечить призначенню форми. Адже вона - лише найбільш узагальнена, контурна характеристика і може бути спільною для близьких за родовою ознакою явищ.

У загальноприйнятому розумінні вид (у практиці класифікації) - це підрозділ, що об'єднує ряд предметів, явищ за спільними ознаками і входить до складу загального вищого розділу - роду. Тому видова характеристика застосовується щодо внутрішньої структури об'єкта дослідження, у нашому випадку - кредиту. Оскільки кредит має значну кількість структурних проявів, то може застосовуватися багато критеріїв його класифікації та виділятися багато його видів. Але всі вони «вписуються» в одну з двох форм кредиту, конкретизуючи їх внутрішній зміст.

Такий підхід до класифікації форм і видів кредиту видається виправданим і з позицій практичної доцільності. Він спрощує розуміння внутрішнього взаємозв'язку між окремими проявами кредиту, що повинно сприяти кращій організації кредитних відносин.

Товарна й грошова форми кредиту є рівноправними і рівнозначними, по суті, двома проявами, єдиної форми кредиту - вартісної. Вони між собою внутрішньо пов'язані і доповнюють одна одну: позички, надані в товарній формі, можуть повертатися в грошовій, і навпаки. В товарній формі кредит надається у разі продажу товарів із відстрочкою платежу, при оренді майна, наданні речей чи приладів у прокат, погашення державних боргів поставками товарів тощо. У деяких із випадків погашення позичок здійснюється в грошовій формі, це дає підстави окремим дослідникам говорити про змішану (товарно-грошову) форму кредиту. Проте так ставити питання доцільно стосовно окремої позички. Кредит же - процес руху вартості й виділення двох його форм достатньо для характеристики кредиту як процесу. Як правило, у грошовій формі надають свої позички банки, інші фінансово-кредитні установи, уряди та ін. Широко використовує грошову форму кредиту населення - при розміщенні заощаджень у банківські депозити, одержанні позичок у банках. Як уже зазначалось, грошова форма має найширшу сферу застосування, що обумовлено переважно грошовою формою сучасної економіки та перерозподільним призначенням самого кредиту.

Залежно від суб'єктів та об'єктів кредитних відносин ми виділимо й розглянемо такі види кредиту: споживчий кредит, державний кредит, міжнародний кредит, лізинговий кредит, іпотечний кредит, комерційний кредит, банківський кредит.

Споживчий кредит - кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення. Він може надаватись як банками, та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними й фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під нерухоме майно - дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв'язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів із розстрочкою платежу).Кредити своїм працівникам можуть надавати суб'єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи також можуть надавати кредит на споживчі цілі одна одній.

Специфічною формою кредиту є державний кредит. У даному разі кредитором чи позичальником виступає держава, за її повноваженнями - окремі державні виконавські структури (національний банк, скарбниця, транспортне чи комунальне відомство), місцеві (муніципальні) органи влади та управління. Об'єктом державного кредиту виступає, за звичаєм, позичковий капітал, що реалізується через розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів. Існують і інші форми державного кредиту, широко використовувані у практиці грошово-фінансових відносин. Залежно від місця розміщення державного кредиту розрізняють внутрішні державні позики (розміщуються в даній державі в національній валюті) і зовнішні позики (розміщуються за кордоном в іноземній валюті).

Залежно від термінів погашення державою своїх боргових зобов'язань виділяють : короткострокові (до 1 року), середньострокові позики (від 1 до 5 років) і довгострокові (понад 5 років).

Специфічне місце в системі державного фінансування й кредитування посідають державні лотереї - розіграш державою грошових сум чи речей за допомогою платних білетів.

Міжнародний кредит - кредит, що обслуговує міграцію позичкового капіталу в царині міжнародних економічних відносин. Його суб'єктами (кредиторами й позичальниками) виступають держави (в особі національних банків і скарбниць чи міністерств фінансів), банки (міжнародні, національні та приватні), міжнародні (у тому числі регіональні) валютно-фінансові організації, міжнародні (національні, транснаціональні) корпорації, окремі фірми. Об'єктом міжнародного кредитування є передача на певний строк, як правило, із виплатою відсотків товарних цінностей, послуг (наукових, транспортних, сервісних, у тому числі фінансово-банківських) і валютних ресурсів.

Згідно зі специфікою об'єктів і суб'єктів кредитування, а також інших чинників, що визначають міждержавне переміщення позичкового капіталу, міждержавний кредит виступає в різноманітних функціональних формах. Він може бути міждержавним, приватним і змішаним, коротко-, середньо- і довгостроковим. Комерційним чи банківським, кредитуванням зовнішньоторговельних організацій, прямими інвестиціями тощо.

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, що виникають у випадку оренди майна і супроводжуються висновком лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне спонукуване (машини, устаткування, обчислювальна техніка й ін.) і нерухоме (будинку, спорудження, телекомунікації й ін.) майно. Суб'єктами лізингу виступають лізингодавець чи орендодавець (засновниками лізингової компанії можуть бути підприємства, банки, асоціації і т.п.), лізингоодержувач чи орендар (ними можуть бути всі суб'єкти господарювання), виробник.

Якщо за лізинговим договором лізингоодержувач дістає майно в користування на термін, протягом якого амортизується щонайменше 90% початкової вартості об'єкта лізингу, такий лізинг, згідно із Законом України “Про лізинг”, вважається оперативним. При цьому лізинговий об'єкт після закінчення терміну дії договору повертається лізингодавцю. Якщо лізингоодержувач отримує майно в користування на термін, протягом якого амортизується щонайменше 60% вартості лізингового об'єкта на день укладання договору і після завершення терміну дії договору лізинговий об'єкт переходить у власність лізингоодержувача або він викупляє об'єкт за залишковою вартістю. Такий лізинг називають фінансовим.

Розрізняють також такі види: по способах придбання майна (прямої лізинг, лізинг виробника і зворотний лізинг). При прямому лізингу лизингодавець здобуває у виробника у власність майно для здачі його лізингоодержувачу в оренду. При лізингу виробника лізингодавець фінансує виробника, який виконує дві функції: продавця об'єкта лізингу і лізингоодержувача з правом сублізинга. Зворотний лізинг - продаж підприємством частини його власного майна лізингової компанії з одночасним підписанням контракту про його оренду. Стосовно лізингового майна розрізняють чистий лізинг, коли додаткові витрати по технічному обслуговуванню об'єкта лізингу бере на себе користувач, і повний лізинг, коли технічне обслуговування об'єкта лізингу робить лізингодавець. По території діяльності лізинг буває внутрішній, міжнародний і змішаний (сполучення внутрішнього й міжнародного).

Іпотечний кредит -особливий вид кредитних відносин із приводу надання кредитів під заставу виключно нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути спеціальні іпотечні банки або спеціалізовані іпотечні контори, а також комерційні банки.

Позичальниками іпотечних кредитів можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки або мають поручителів, що згідні надавати під заставу їх власні об'єкти іпотеки на правах позичальника.

Об'єктами іпотеки при наданні кредитів можуть бути: житлові будинки, квартири, виробничі будівлі та споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не фігурують як об'єкти застави в інших чинних кредитних договорах.

Ресурсами кредитування іпотечних банків (компаній) є власні нагромадження, іпотечні облігації (довгострокові цінні папери, що випускаються банком під забезпечення нерухомим майном і що приносять твердий дохід) і притягнуті засоби на рахунки клієнтів. Основними документами при оформленні іпотечного кредиту є: заставні, векселі, цінні папери, що можуть йти на вторинний ринок ринок цінних паперів.

Позички під нерухомість підлягають погашенню на умовах розстрочки платежу і зі сплатою відсотка. При несплаті заборгованості по кредиту позичальник утрачає нерухомість, що була забезпеченням кредиту. Іпотечні кредити мають довготерміновий характер.

Комерційний кредит - це кредит, що його надає одне підприємство (фізична чи юридична особа) іншому у вигляді продажу товарів або послуг із відстроченням платежу. Вважається, що комерційний кредит утворює фундамент кредитної системи. Він істотно зменшує резерви платіжних засобів, що завжди вимушені утримувати у своєму розпорядженні суб'єкти ринку для здійснення комерційних розрахунків. У ринковій економіці комерційний кредит обслуговується вексельними білетами, обіг яких опосередковується банками і регулюється чинним законодавством. Чоловим призначенням комерційного кредиту є прискорення руху товарів від сфери виробництва до сфери споживання.

Однак комерційний кредит обмежений окремими рамками. Насамперед розмірами резервних капіталів, що маються у функціонуючих підприємств: кожний з них може продавати товари в кредит лише в тій мері, у якій у нього мається надлишок капіталу. Далі, розміри комерційного кредиту залежать від ступеня популярності зворотного припливу капіталу в руки підприємств. Так, під час криз, коли регулярний зворотний приплив капіталу порушується, розміри комерційного кредиту скорочуються. І, нарешті, комерційний кредит має строго обмежений напрямок: він може надаватися галузями, що роблять засобу виробництва, галузям споживаючим їхній, але не навпаки Машинобудівний завод, наприклад, може продати ткацькі верстати в кредит текстильній фабриці, але остання не може надати комерційного кредиту першому.

Банківський кредит - кредит, що надається банками та спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб'єктам підприємницької діяльності, населенню, державі у вигляді грошових позичок. Між комерційним і банківським кредитом маються наступні істотні розходження.

По-перше, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Комерційний кредит надається промисловим і торговим підприємствами один одному при реалізації товарів і обслуговує цю реалізацію. Тут позичковий капітал ще злитий із промисловим (чи торговим) - підприємці позичають капітал, що знаходиться на одній зі стадій його кругообігу, капітал у товарній формі. При банківському кредиті позичковий капітал відособлений від промислового й торгового.

По-друге, комерційний кредит відрізняється від банківського по суб'єктах, тобто учасникам кредитних угод. При комерційному кредиті як кредитор, так і позичальник виступають як функціонуючі підприємства. При банківському кредиті тільки один з учасників кредитної угоди позичальник діє як функціонуюче підприємство, інший її учасник кредитор виступає тільки як кредитна установа, оскільки капітал, наданий їй у позичку, не функціонує на її підприємстві.