Управління пасивними операціями комерційних банків
Принципи та цілі організації управління пасивами комерційних банків. Вплив регулятивної функції центрального (національного) банку на методи управління пасивами. Організація роботи по управлінню пасивними операціями Радомишльської філії АКБ "Аваль".
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.06.2012 |
| Размер файла | 186,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Управління пасивними операціями комерційного банку
- 1.1 Поняття, структура пасивів та їх види
- 1.2 Принципи та цілі організації управління пасивами комерційних банків
- 1.3 Вплив регулятивної функції центрального (національного) банку на методи управління пасивами
- Розділ 2. Організація роботи по управлінню пасивними операціями Радомишльської філії акціонерного комерційного банку "АВАЛЬ”
- 2.1 Організація роботи банку
- 2.2 Управління власним капіталом банку
- 2.3 Управління залученими коштами банку
- 2.4 Управління запозиченими коштами банку
- Розділ 3. Аналіз ефективності управління пасивними операціями Радомишльської філії акціонерного комерційного банку "Аваль”
- 3.1 Аналіз структури і динаміки пасивних операцій банку
- 3.2 Аналіз методів управління пасивними операціями банку
- 3.3 Напрямки підвищення ефективності управління пасивними операціями банку
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов'язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідає завдання формування ефективної банківської системи. Як найважливіший елемент відтворювальної структури економіки банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб'єктів та населення в цілому. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів перетворення їх в реальний капітал, здійснюючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах. Серед суб'єктів фінансово-господарської діяльності КБ - це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон'юнктури, а також якнайшвидше та досить гнучко реагувати на будь-які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.
Формування ринкової фінансово - кредитної системи вимагає від банків підвищення ефективності діяльності, конкурентоспроможності банківських інструментів та послуг на основі впровадження досягнень науково - технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління банківською діяльністю.
В таких умовах значна роль відводиться саме управлінню всіма джерелами грошових коштів, які утворюють ресурсний потенціал банку.
Ці обставини вплинули на вибір і актуальність проблеми, її теоретичну і практичну значимість, а також визначили тему дійсного досліджування, його мету і основні напрями.
Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є детальний аналіз правових та економічних основ, сучасних напрямків та моделей управління пасивними операціями комерційних банків. Для досягнення указаної мети поставлені і вирішені задачі:
досліджено принципи та цілі організації управління пасивами, їх сутність та види;
визначено основи побудови методики управління пасивами комерційних банків;
досліджено методику аналізу управління пасивними операціями;
здійснено аналітичну оцінку управління пасивними операціями банку.
Предмет і об'єкт дослідження. Предметом дослідження є етапи і напрямки організації роботи по управлінню пасивними операціями. Об'єктом дослідження виступає Радомишльська філія акціонерного комерційного банку "Аваль”.
У досліджуваній проблемі автор спирався на практиці вітчизняних вчених економістів: Остапишин Т.П., Шевченко Р.І., Савлук М.І., Мороз А. М.,, Міщенко В.І., Бутинець Ф.Ф., Кириченко О., Кочетков В.М., Примостка Л.О., а також на роботи зарубіжних авторів: Е. Рід, Р. Котер, Е. Гіл, Жуков Є. Ф.
В указаних матеріалах вивчено методику управління пасивними операціями комерційних банків України як діючу до 2011 р., так у відповідності з прийнятими положеннями КБ. У зв'язку з цим дана бакалаврська робота написана з метою осмислення нових підходів до розкриття сутності пасивних операцій КБ та орієнтування на дослідження тих елементів і сторін як досліджуваної методики, так і аналізу, які на нашу думку набувають особливої важливості в сучасних умовах діяльності КБ.
Структура та обсяг роботи. Випускна робота складається із вступу, розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.
У вступі обґрунтована актуальність вибраної теми, визначена мета, основні задачі, об'єкт дослідження.
пасивна операція комерційний банк
Перший розділ розкриває сутність пасивів, їх структуру, принципи та цілі організації управління пасивними операціями, влив регулятивної функції НБУ на методи управління пасивами.
У другому розділі йдеться про принципи організації, типи і види управління пасивними операціями й методику їх визначення.
У третьому розділі аналізуються методи управління пасивами в Радомишльській філії АКБ "Аваль”, надається аналіз структури і динаміки пасивних операцій, залучених і запозичених коштів, а також напрямки підвищення ефективності управління пасивними операціями.
У висновках сформульовано основні висновки та пропозиції по результатам дослідження, які можуть використовуватися вітчизняними банками при організації управління пасивною діяльністю КБ і процесу складання методики, проведення аналізу доходів від пасивних операцій банку.
Розділ 1. Управління пасивними операціями комерційного банку
1.1 Поняття, структура пасивів та їх види
Пасиви банків - частина бухгалтерського балансу, що відображує в грошовому вираженні джерела утворення коштів банку. Залежно від характеру джерел коштів, усі пасиви банку різняться за термінами залучення і вартістю. Від вартості й термінів залучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їхнє раціональне розміщення і врешті-решт - прийнятний дохід акціонерам банку. Основним джерелом коштів банку, як правило, є депозити фізичних і юридичних осіб, а крім того, кошти центральних (національних) банків, кредити, залучені в інших комерційних банків, розміщені на ринку облігаційні позики.
Особливістю пасивів комерційного банку в порівнянні з іншими компаніями є висока частка коштів, залучених на різних умовах, що значно перевищує власні кошти банку. У різних країнах центральні (національні) банки, інші контролюючі органи встановлюють нормативи співвідношення власних та залучених коштів, що. коливаються від 1: 10 до 1: 100.
Сутність пасивів банків обумовлюється їхньою роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово вільні кошти суб'єктів господарської діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості й платності у тих суб'єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. Основними завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних видів позик своїм клієнтам, для чого необхідне залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни; здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів; здійснення операцій з купівлі та продажу валютних коштів, як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.
Для виконання цих завдань банку необхідно забезпечити залучення достатньої кількості коштів із різних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів і їхньої вартості, а також раціонального розміщення коштів у різні види активів з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності й оптимізації ризиків, які виникають при цьому.
Такі цілі досягаються банком шляхом проведення різноманітних активних і пасивних операцій, при цьому формуються активи і пасиви банку.
Пасивні операції - це залучення банком коштів із різних джерел з метою підтримання ліквідності й забезпечення прибуткової роботи банку.
Всі пасиви комерційного банку можуть бути класифіковані за економічною природою, термінами залучення і суб'єктами.
За економічною природою пасиви банку розподіляються на власні і залучені кошти банку (табл.1.1). Створенню банку як суб'єкта господарської діяльності передує формування статутного фонду, мінімальний розмір якого визначається нормативними документами органів контролю, в першу чергу - центральними (національними) банками, а також засновниками банку, залежно від завдань, які поставлені перед новою кредитно-фінансовою установою. Проблема достатності капіталів гостро стоїть перед комерційними банками України та інших країн СНД, що прагнуть вийти на міжнародну арену.
Розміром статутного фонду банку визначається багато основних параметрів діяльності банку, такі, як розмір залучених коштів, розмір кредитного портфеля банку, розмір ризику на одного позичальника і вкладника. Отже, від розміру капіталу залежить і характер клієнтури, яку в змозі обслуговувати банк. Банк у пошуках "свого" клієнта, а клієнт - банку прагнуть до відповідності можливостей першого щодо задоволення обгрунтованих потреб другого в кредитних коштах; клієнт же, визначаючи міру ризику, який він може прийняти щодо банку при збереженні тимчасово вільних коштів на поточних і депозитних рахунках у цьому банку, в першу чергу орієнтується на розмір його капіталу.
Таким чином, комерційні банки, що прагнуть до обслуговування значної корпоративної клієнтури з великими оборотами і постійною потребою в поповненні оборотних коштів за рахунок банківських кредитів, потребують капіталу більшого розміру, ніж банки, орієнтовані на роботу з дрібними й середніми клієнтами, які лише зрідка вдаються до запозичень.
Таблиця 1.1
Пасиви комерційного банку
|
Власні кошти |
Залучені кошти |
|||||
|
Фонди банку |
Нерозподілений прибуток |
До запитання |
Ощадні вклади |
Строкові депозити |
||
|
на строк |
з попереднім повідомленням про вилучення |
|||||
|
- статутний фонд резервний фонд фонди 9економічного стимулювання інші фонди |
- розрахункові та поточні рахунки фізичних і юридичних осіб; кореспондентські лоро - рахунки комерційних банків; карткові рахунки; |
- вклади з (без) ощадною книжкою; цільові вклади |
- депозити юридичних і фізичних осіб; МБК, залучені в комерційних банків; МБК, надані на строк центральним (національним) банком |
- депозити фізичних та юридичних осіб із попереднім повідомленням про вилучення; депозити фізичних та юридичних осіб із графіком витрачання |
Значення власних коштів банку полягає в тому, щоб підтримувати його стійкість. На початковому етапі створення банку саме власні кошти покривають першочергові видатки (земля, будинок, устаткування, зарплата), без яких банк не може почати свою діяльність. За рахунок власних ресурсів банки створюють необхідні їм резерви. Власні ресурси є головним джерелом вкладень у довгострокові активи.
Законодавством передбачені різні організаційно-правові форми, у яких створюються кредитно-фінансові установи:
пайові банки - товариства з обмеженою відповідальністю (розподіл паїв між засновниками банку),
акціонерні товариства закритого типу (продаж акцій банку обмеженому колу компаній),
відкриті акціонерні товариства (оголошення в засобах масової інформації відомостей про емісію акцій кредитно - фінансової установи і порядок підписки на них будь-яких фізичних і юридичних осіб. При цьому емісія може бути закритою на суму не менше 60% від оголошеної у проспекті емісії, зареєстрованому належним чином, а на практиці іноді закривається на суму, яка значно перевищує оголошену).
Структура акціонерних капіталів різних комерційних банків неоднорідна. Банк може емітувати як прості, так і привілейовані акції, частка яких може бути різною. Прості акції дають їхнім власникам право голосу на зборах акціонерів, на яких і визначається порядок розподілу прибутку і, відповідно, розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам банку за звітний період. Власникам же привілейованих акцій забезпечений заздалегідь установлений розмір дивідендів, проте вони не мають права голосу на зборах акціонерів і не беруть участі у прийнятті найважливіших рішень цього органу, які визначають стратегію банку, шляхи його подальшого розвитку, порядок розподілу прибутку тощо.
Залучені кошти банків - понад 90% усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій, насамперед кредитних. На відміну від власних коштів, що не можуть бути вилучені акціонерами або пайовиками, поки існує банк, наявність залучених коштів у банку має тимчасовий характер. За нормальної, прибуткової роботи банку, коли не потрібно спрямовувати частину прибутку або резервів на покриття збитків, що їх зазнає банк при проведенні активних операцій, власні кошти банку мають постійну тенденцію до зростання, яке відбувається в першу чергу за рахунок прибутку, або ще не розподіленого, або спрямованого за рішенням акціонерів у фонди банку. Розмір же залучених коштів, з огляду на їхню тимчасову природу, може коливатися під впливом різноманітних чинників, як зовнішніх, так і пов'язаних із діяльністю банку.
За термінами залучення пасиви банку поділяються на:
постійні (власні кошти банку),
строкові (строкові депозити, що, у свою чергу, розподіляються на депозити на певний строк і з попереднім повідомленням про вилучення),
до запитання.
Кожна з цих груп класифікується за певними ознаками. Строкові депозити, наприклад, класифікуються залежно від терміну:
депозити з терміном від 3 до 6 місяців;
депозити з терміном від 6 до 9 місяців;
депозити з терміном від 9 до 12 місяців;
позики з терміном понад 12 місяців.
На 1 листопада 2010 року Банком України пропонувалися відсоткові ставки по першому виду - 15% річних, по другому - 18% річних, по третьому - 22 % річних, по четвертому - 24 % річних та терміном понад 1 рік залучається на 25 % річних.
Розвиток міжбанківського ринку кредитних ресурсів, збільшення обсягів МБК, наданих на дуже короткі терміни, у тому числі й на 1 день, можливості одержання банками прибутку в цьому секторі фінансового ринку призвело до того, що банки почали залучати депозити своїх клієнтів на відповідні терміни, даючи, таким чином, клієнтурі доступ до вказаного сегмента ринку. Для оптимізації подібної роботи на практиці банки укладають спеціальні угоди зі своїми клієнтами про порядок залучення депозитів на термін до 1 місяця.
Наприклад, Радомишльська філія АКБ "Аваль" укладає зі своїми клієнтами генеральні угоди про розміщення депозитів, у яких передбачаються основні правила, умови, права й обов'язки сторін при проведенні депозитних операцій. При укладанні кожної конкретної угоди залишається тільки на додаток до генеральної угоди визначити її параметри - суму, термін, процентну ставку, - що займає не більше 5 хвилин і дає змогу клієнтові банку оперативно управляти тимчасово вільними коштами.
Проте, незалежно від термінів, на які формуються пасиви банку у формі строкових депозитів, це відбувається шляхом проведення відповідної пасивної - депозитної операції, яка передбачає укладення відповідного договору з клієнтами [11, с.140]. Депозитний договір повинен містити інформацію про суму, розміщену на депозитному рахунку в банку, термін розміщення, процентну ставку, що виплачується по депозиту. Основною відмінністю депозиту на строк, чи то 1 день, чи 1 рік, від строкового депозиту з попереднім повідомленням про вилучення є обов'язкове визначення конкретного терміну, на який кошти розміщені в банку. При цьому в договорі може бути передбачений штраф за дострокове вилучення депозиту, як правило, у формі зниження процентної ставки або цілковитої відмови банку від виплати відсотків.
На практиці застосовуються різні види строкових депозитів:
депозити, що поповнюються, які передбачають збільшення суми депозитного вкладу в період його дії, при цьому відсотки нараховуються на фактичну суму коштів на депозитному рахунку;
строкові депозити з пролонгацією, тобто такі, що передбачають продовження терміну дії депозитного договору.
Особливістю строкових депозитів із попереднім повідомленням про вилучення є те, що кошти з депозитного рахунку не повертаються автоматично банком на розрахунковий рахунок утримувача депозиту по закінченні терміну депозитного договору. Робиться це тільки після попереднього повідомлення власника депозитного рахунку, як правило, у письмовій формі.
Різновидом строкових депозитів з попереднім повідомленням про вилучення є депозити з графіком витрачання. Укладання договору про розміщення такого депозиту в банку вигідне клієнтові у тому випадку, якщо він зацікавлений в одержанні вищої процентної ставки, ніж по депозиту до запитання, але не впевнений, що зможе розмістити всю суму вільних на дату укладання договору коштів на тривалий термін, наприклад, 6 місяців. У цьому випадку закінчується договір, за умовами якого клієнт має право вилучити частину коштів до закінчення терміну депозитного договору за заздалегідь узгодженим і підписаним графіком, що є невід'ємною частиною депозитного договору. Наприклад, розміщується депозит на суму 1 млн. гривень терміном на 6 місяців, при цьому протягом третього місяця може бути повернуто 100 тис. гривень, четвертого місяця - 200 тис. гривень, п'ятого місяця - ще 300 тис. гривень, а 400 тис. гривень, що залишилися, - наприкінці терміну, тобто після закінчення 6 місяців. У такому випадку вся сума вкладу зберігається на депозитному рахунку повних 2 місяці. Отже, процентна ставка по цьому депозиту визначається як середня між ставкою по депозитах на термін 2 і 6 місяців. Вона значно вища, ніж ставка по вкладу до запитання і депозиту на 2 місяці, що вкрай важливо для власника депозитного рахунку. Крім того, він має можливість, одержуючи відсотки по депозиту, не змінювати запланованого графіка платежів за своїми договорами з постачальниками та іншими контрагентами. Банк же одержує не 400 тис. гривень на заздалегідь визначений термін, а значно більшу суму - 1 млн. гривень, і має можливість створювати активи на відповідні терміни, що набагато полегшує управління активами і сприяє збільшенню прибутку банку.
Ощадні вклади, як правило, розміщуються в банках фізичними особами на тривалі терміни. Для власника цього виду вкладу основна мета його відкриття - заощадження і накопичення коштів.
Особливістю ощадних вкладів є те, що вони створюються не одноразовим внеском, а можуть постійно поповнюватися. Частина коштів може бути вилучена вкладником з ощадного вкладу в порядку, передбаченому договором про ведення цього вкладу. Ощадні вклади є найнадійнішою формою заощаджень, які створюються для формування вкладником резервів на непередбачені видатки, накопичення коштів. Їхня надійність і перевага в порівнянні з іншими формами збереження коштів, такими, як вкладення в цінні папери або нерухомість, визначається їхньою незалежністю від коливань курсів і цін, а також ліквідністю, тобто швидкістю, з якою вони можуть бути трансформовані в готівку.
Банки відкривають ощадні вклади для своїх клієнтів із видачею ощадної книжки і без її. В ощадній книжці послідовно робляться записи про суми і дати внесення коштів на ощадний вклад і вилучення цих коштів. Ощадна книжка видається на руки власникові ощадного вкладу.
Зараз усе більшого поширення набувають цільові вклади, що використовуються банками як один із способів залучення коштів приватних вкладників. Особливістю цього виду вкладів є те, що банк сам запропонував клієнтам накопичити кошти для певних цілей і запропонував на ці вклади привабливіші умови, наприклад, підвищені процентні ставки. До числа цільових належать різдвяні, відпускні, податкові вклади, вклади на дітей тощо.
Великого поширення в банківській практиці набули депозитні й ощадні сертифікати. Ощадний сертифікат - це документ, що свідчить про внесення до банку певної суми коштів із фіксованими термінами і процентною ставкою. Ощадний сертифікат, таким чином, має риси як строкового вкладу, так і цінного паперу. Випуску ощадних сертифікатів, як будь-якого цінного паперу, передує реєстрація проспекту емісії із зазначенням основних параметрів сертифікатів та порядку їхнього обігу.
Існує два основних різновиди депозитних сертифікатів:
непередавані, що зберігаються у вкладників і з настанням їхнього терміну подаються в банк,
передаванні, що вільно продаються на вторинному ринку.
При достроковому погашенні вищевказаних сертифікатів:
1) штраф за дострокове погашення не стягується;
2) відсотки за неповний місяць перебування внеску в банку не виплачуються;
3) клієнтові повертається сума внеску і відсотки, нараховані за кожен повний місяць перебування внеску в банку.
При достроковому погашенні цих сертифікатів:
1) відсотки не нараховуються;
2) клієнтові повертається сума внеску.
Поряд із депозитними й ощадними сертифікатами перспективним методом залучення коштів є емісія фінансових векселів банку.
Фінансовий вексель банку є засобом платежу в межах терміну своєї дії і використовується для проведення розрахунків між суб'єктами господарської діяльності за поставлену продукцію і виконані роботи. Банк емітує фінансові векселі з метою забезпечення потреб клієнтів у збільшенні оборотних коштів і подоланні кризи неплатежів у народному господарстві України. Емісія здійснюється шляхом продажу векселів. Покупцем векселів банку може бути будь-яка юридична особа, незалежно від форми власності і виду діяльності.
Векселі використовуються для проведення банком пасивних операцій і продаються клієнтові за гроші. Банк щодня визначає курси купівлі та продажу цих векселів і складає котирувальну таблицю купівлі та продажу векселів. У цьому випадку підприємство фактично вкладає кошти на депозит, притому не вилучаючи їх із господарського обороту.
Для банку використання таких векселів вигідне тим, що мобілізовані завдяки їхній реалізації ресурси не підлягають обов'язковому резервуванню. Для клієнтів же вигода полягає в тому, що, одержуючи такий самий підвищений відсоток, як за строкові депозити, вони одержують такий цінний папір, як вексель, у вигляді додаткової гарантії повернення коштів. Крім того, вексель може бути проданий, закладений і облікований банком.
Суттєву питому вагу в пасивах комерційного банку мають вклади до запитання. Вони не розглядаються їхніми власниками як засіб одержання доходу, тому виплачувані банками відсотки по цих вкладах, як правило, невисокі. Значення для утримувачів таких вкладів має швидкість проведення банком платежів, оскільки основним призначенням вкладів до запитання є використання вміщених на них коштів для розрахунків із постачальниками й підрядниками за поставлені ними товари і надані послуги.
У цю групу пасивів банку входять розрахункові й поточні рахунки фізичних та юридичних осіб, бюджетні рахунки, карткові рахунки, лоро-рахунки банків-кореспондентів.
За суб'єктами джерел вкладень усі пасиви комерційного банку можуть бути розділені на кошти вкладників банку - фізичних та юридичних осіб, кошти, залучені від банків у формі кредитів національного (центрального) банку і комерційних банків.
Незалежно від джерел коштів і термінів їхнього залучення, основною метою проведення пасивних операцій є використання залучених коштів для формування активів банку й одержання прибутку.
Так, за станом на 01.01.2011 загальна сума зобов'язань системи банків України становила30529, 9 млн. грн., що на 10601,3 млн. грн., або на 53,2% більше, ніж на 01.01.2010 р. Загальна (балансова) сума капіталу на 01.01.2011 р. Становила 6449,6 млн. грн. (17,4% від усіх пасивів банків), що на 572 млн. грн., або на 9,7% більше, ніж було на 01.01.2010р. Структура капіталу комерційних банків України має наступний вигляд (рис.1.1 та рис.1.2).
Найбільшою в зобов'язаннях банків України є питома вага коштів суб'єктів господарювання - 40,1%.
За станом на 01.01.2011 р. заборгованість перед клієнтами - суб'єктами господарювання на поточних та депозитних рахунках становила 12255,4 млн. грн. (її питома вага зменшилася на 0,6 процентного пункту). З початку 2010 року обсяг залучених коштів у суб'єктів господарювання зріс на 4146,4 млн. грн., або на 51,1%. Із них 65,8% - це залишки резидентів у національній валюті, 30,4% - у вільно конвертованій [66, с.12].
Залишки на поточних та депозитних рахунках фізичних осіб становили 6845,1 млн. грн. (рис.1.1) (22,4% від загального обсягу зобов'язань), тобто зросли з початку року на 2386,4 млн. грн., або на 53,5%. Вклади громадян - резидентів у національній валюті дорівнювали 50,8%, а у вільно конвертованій - 48,2% від загальної суми вкладень населення.
Загальний обсяг вкладів фізичних осіб у банках на 01.01.2011 р. становив 5612,1 млн. грн. (82,0% від загальної суми вкладів фізичних осіб), у тому числі 3371,5 млн. грн. - в іноземній валюті (у гривневому еквіваленті), тобто протягом року зріс на 1921,8 млн. грн. (на 52,1%), зокрема в іноземній валюті - на 1169,5 млн. грн. (на 53,1%).
Рис. 1. 1. Структура капіталу комерційних банків України станом на 1 січня 2011 р.
Загальна кількість вкладників сягнула 5384140, що на 17,4% більше, ніж налічувалося на 01.01.2010 р. [65, с.2].
Найвагомішу частку вкладів фізичних осіб у банках становлять вклади до 500 грн. - 4735 тис. Вкладів (або 87,9%). Їх сума - 137,7 млн. грн., у тому числі в іноземній валюті (у гривневому еквіваленті) - 29,3 млн. грн. Середній розмір вкладу за цією групою дорівнює 29 грн.
Найменша кількість вкладів фізичних осіб у банках припадає на групу вкладів від 500 до 1000 грн. - 169 тис. вкладів (або3,1%) на суму 147,8 млн. грн., у тому числі в іноземній валюті (у гривневому еквіваленті) - 25,2 млн. грн. Середній розмір вкладу за даною групою - 875 грн.
Середній розмір вкладів фізичних осіб у банках на 01.01.2010 р. дорівнював 1042,3 грн.
Заборгованість перед банками за строковими коштами (депозити та кредити) на 01.01.2011 р. становила 3451,7 млн. грн. (11,3% від загальної суми зобов'язань), тобто зросла з початку року на 1259,6 млн. грн., або на 57,5%. Найбільша питома вага припадала на кошти у вільно конвертованій валюті - 61,6%.
Кошти на рахунках "Лоро” та в розрахунках платіжними картками становили 1028,2 млн. грн. (3,4% від усіх зобов'язань), тобто зросли порівняно з 01.01.2010 р. на 116,8 млн. грн., або на 12,8%. Найбільшу питому вагу мали кошти у вільно конвертованій валюті - 64,6%.
Кошти, отримані від НБУ, за станом на 01.01.2011 р. дорівнювали 1604,9 млн. грн., або 5,3% від усіх зобов'язань, що на 35,5 млн. грн., або на 2,3% більше, ніж було на 01.01.2010 р.
Переважну частку цих коштів розміщено в найбільших банках - 85,9%. Залишки коштів, отриманих від НБУ в національній валюті, становили 38,3%, у вільно конвертованій - 61,2%. Серед них переважають довгострокові (понад рік) - 90,2%.
Заборгованість банків перед бюджетними установами становила 1358,8 млн. грн. (4,5% від усіх зобов'язань).96,8% зазначених коштів - у національній валюті. Майже всі бюджетні кошти (83,8%) зосереджено в найбільших банках.
За станом на 01.01.2011 р. загальна сума цінних паперів власного боргу (у тому числі векселів та ощадних сертифікатів) дорівнювала 641,3 млн. грн. (2,1% від усіх зобов'язань), що на 335,2 млн. грн. (або в 2,1 раза) більше, ніж було на 01.01.2010 р. Протягом 2010 року обсяг цінних паперів власного боргу певною мірою коливався (від 306,1 млн. грн. на 01.01.2010 р. до 859,4 млн. грн. на 01.04.2010 р.).
Інші зобов'язання комерційних банків (у тому числі кредиторська заборгованість) на 01.01.2011 р. становили 3344,5 млн. грн., або 10,9% від загальної суми зобов'язань банків, що на 1450,3 млн. грн., або на 76,6% більше, ніж було на 01.01.2010 р. Питома вага зобов'язань найбільших банків дорівнювала 44,6%.
У структурі зобов'язань (за остаточним терміном погашення) переважали короткострокові зобов'язання (до 7 днів) - 73,7%; інші короткострокові зобов'язання (до одного місяця) становили 4,8%; середньострокові (від одного місяця до року) - 12,9%; довгострокові (понад рік) - 8,6%. Слід, однак, зазначити, що в структурі активів усіх банків короткострокові вкладення (до 7 днів) становлять лише 53,2%; інші короткострокові вкладення (до одного місяця) - 4,4%; середньострокові - 23,7%; довгострокові - 18,7%.
Отже, маємо невідповідність між строками повернення активів і зобов'язань, що може негативно впливати на поточну ліквідність або на рівень прибутковості активів комерційних банків.
1.2 Принципи та цілі організації управління пасивами комерційних банків
Процес управління пасивами - це формування стратегії та проведення заходів, які приводять структуру банківського балансу у відповідність із його стратегічними цілями. Він пов'язаний із балансуванням багато в чому протилежних інтересів акціонерів банку та його клієнтів. Перші зацікавлені в максимізації прибутку на вкладений у банк капітал, який одержують у формі дивідендів, тому вимагають від керівництва банку збільшення частки дохідних активів та підвищення процентних ставок по депозитах. Клієнти банку, в свою чергу, хотіли б одержувати вищий дохід на кошти, розміщені на поточних, депозитних та інших рахунках у банку, а позичати кошти на різні терміни під якомога нижчий відсоток. Керівництво ж банку, з одного боку, повинне забезпечити акціонерам прийнятний рівень дивідендів, співвідносний із доходами на капітал, вкладений в інші кредитно-фінансові установи, та із середнім доходом, який одержують акціонери підприємств інших галузей економіки. Якщо це завдання не буде вирішене, то можливий відплив акціонерного капіталу з даної кредитно-фінансової установи. З іншого боку, основний прибуток у різних формах - і у вигляді процентного доходу, і у вигляді комісійного доходу, - банки одержують від операцій з клієнтами, а не від раціонального розміщення власних коштів, частка яких у пасивах банку незначна. Тому необхідно запропонувати клієнтам конкурентоспроможні процентні ставки по депозитах і комісійні тарифи. Крім того, необхідно враховувати, що кожен вкладник є потенційним позичальником, а позичальник - вкладником. Тому банк має бути спроможним задовольнити законні й обґрунтовані потреби клієнтів у кредитних коштах. Нездатність або небажання банку задовольнити ці потреби призводить до відпливу клієнтури і, як наслідок, до скорочення пасивів банку, які можуть бути джерелом активів, що дають прибуток. Проте найліквідніші активи або взагалі не дають доходу, або дають незначний. Прибуткові активи, як правило, мають низьку ліквідність.
Таким чином, основне протиріччя, яке має бути розв'язане у процесі управління активами й пасивами банку, - протиріччя між прибутковістю і ліквідністю.
Основним завданням управління пасивами банку є забезпечення такої їхньої структури, яка дає змогу одержувати прибуток, не виходячи за межі ліквідності.
В економічній літературі зустрічаються різні визначення управління пасивами банку. У вузькому розумінні - це залучення коштів із різних джерел з метою забезпечення поточних платежів банку, тобто підтримання його ліквідності. У широкому розумінні - це залучення коштів із різних джерел на різні терміни і забезпечення Їхньої оптимальної для даного банку комбінації з метою максимізації прибутку банку та підтримання його ліквідності.
Залежно від стратегічних завдань банку та обраного ним кола клієнтури, керівництво комерційного банку визначає оптимальну для нього структуру активів і пасивів. Процесу-управління пасивами передує впорядкування стратегічного плану банку, в якому визначаються основні сектори фінансового ринку, де буде працювати банк, а також основні показники його діяльності у планованому періоді. Стратегія банку визначається його акціонерами. На її основі будується фінансова модель банку, тобто оптимальний для досягнення стратегічних цілей плановий баланс, який затверджується правлінням банку. При організації управління пасивами їхня структура приводиться у відповідність до запланованої.
1.3 Вплив регулятивної функції центрального (національного) банку на методи управління пасивами
Регулятивна функція центрального (національного) банку полягає у підтриманні достатньої ліквідності банківської системи країни через встановлення граничних нормативів, яких мусять дотримуватися комерційні банки. Недотримання нормативів, що встановлює центральний (національний) банк, тягне за собою накладення на комерційні банки різноманітних санкцій - від штрафів і попереджень до позбавлення банківських ліцензій. При цьому контролюючі органи зацікавлені в підвищенні ліквідності банків за рахунок зниження прибутковості, а банки зацікавлені в підвищенні своєї прибутковості за рахунок зниження ліквідності. Завдання управління банком полягає в пошуку оптимальної прибутковості при існуючих нормативах ліквідності з урахуванням наявних ризиків.
Розмір власного капіталу банку є базовим при обчисленні більшості економічних нормативів, які встановлюються національним (центральним) банком з метою регулювання банківської діяльності та фінансової системи в цілому. Структура власного капіталу банку, з погляду віднесення тих чи інших рахунків до власного капіталу і, відповідно, впливу на рівень виконання банками економічних нормативів, як правило, визначається національним (центральним) банком. Нормативи загального розміру капіталу і статутного капіталу встановлені НБУ [12, с.67].
В Україні на сьогодні діють такі похідні нормативи, пов'язані з розмірами власного капіталу банку.
1. Норматив платоспроможності - співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених на відповідні коефіцієнти, залежно від ступеня ризику. Цей норматив визначає достатність власного капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різних видів банківської діяльності. НБУ встановлює коефіцієнти ризику від 0 до 100 відсотків, залежно від виду активних операцій. Наприклад, кошти до запитання і строкові депозити в НБУ, готівка в касі, вкладення в боргові цінні папери уряду та цінні папери, що рефінансуються НБУ, мають коефіцієнт ризику 0, кошти до запитання і депозити в інших банках - 50, кредити й операції з цінними паперами - 100.
Норматив платоспроможності визначається за формулою:
, (1.1)
де:
К - власний капітал банку;
- сумарні активи, зважені на відповідний коефіцієнт ризику.
Згідно з чинними в Україні стандартами, норматив платоспроможності не може бути нижчим за 8 %. Це означає, що активні операції банку з урахуванням коефіцієнтів ризику не можуть перевищувати власний капітал більш ніжу 12,5 раза.
2. Норматив достатності капіталу - співвідношення власного капіталу банку і загальних активів, зменшених на суму створених резервів. Цей норматив установлює достатність капіталу для проведення різних активних операцій без урахування розміру ризиків, властивих цим операціям.
Норматив достатності капіталу визначається за формулою:
, (1.2)
де:
К - власний капітал банку;
А - сумарні активи;
Р - створені резерви.
Згідно з чинними в Україні стандартами, норматив достатності капіталу не може бути нижчим за 4 %. Це означає, що активні операції банку без урахування коефіцієнтів ризику не можуть перевищувати власний капітал більш ніжу 25 разів.
Отже, чим більший власний капітал банку, тим більше можливостей для здійснення активних операцій він має, тобто тим більша база для заробляння прибутку. Але, з іншого боку, можливість розширення активних операцій банку обмежена місткістю ринку банківських послуг і клієнтською базою. Структурна криза, яку нині переживає економіка України, значною мірою підірвала місткість ринку з погляду наявності рентабельних проектів. Крім того, між банками розгортається жорстка конкуренція за клієнтів. У таких умовах кожен банк змушений визначати для себе оптимальний розмір статутного фонду і власного капіталу.
3. Норматив категорії капіталу - визначає категорії банків залежно від виконання нормативів мінімального розміру власного капіталу, статутного фонду, нормативів платоспроможності й достатності капіталу. НБУ встановив 3 категорії банків, відповідно до цих параметрів.
До першої категорії належать банки, що не виконують вищевказаних нормативів. Такі банки підлягають реорганізації, тобто закриттю або злиттю з іншими банками.
До другої категорії належать банки, що не підпадають під першу категорію, але мають негативний фінансовий результат, тобто перевищення видатків над доходами, у поточному кварталі. Такі банки, у випадку невиправлення ситуації в наступному кварталі, переводяться на режим фінансового оздоровлення (санації), а у випадку відсутності результату за підсумками санації підлягають реорганізації.
До третьої категорії належать всі інші банки.
Таким чином, розмір власного капіталу банку визначає його право на існування взагалі.
4. Норматив ризику на одного позичальника - визначає максимально припустимий обсяг активних операцій з одним клієнтом, залежно від розміру власного капіталу банку. Цей норматив визначається за формулою:
, (1.3)
де:
- сукупна заборгованість одного клієнта перед банком по отриманих кредитах, облікованих векселях і повна сума позабалансових зобов'язань (банківських гарантій, поручництв тощо);
- власний капітал банку.
При цьому одним позичальником вважаються "споріднені" компанії, компанії, що контролюються однією особою, фізична особа і юридична особа, де перша має значний вплив, тощо.
Згідно з чинними в Україні стандартами, норматив ризику на одного позичальника не повинен перевищувати 25% власного капіталу банку. При цьому великим кредитом вважається сукупний обсяг кредитів, облікованих векселів і повної суми позабалансових зобов'язань (гарантій, поручництв тощо) стосовно одного позичальника або групи споріднених позичальників, який перевищує 10 % власного капіталу банку.
5. Норматив великих кредитних ризиків - визначає граничний розмір великих кредитів щодо власного капіталу банку. НБУ вимагає, щоб сукупний розмір великих кредитів не перевищував 8-кратний розмір власного капіталу банку. У випадку порушення банками цього нормативу значно (у 2 - 5 рази) збільшуються вимоги до платоспроможності банку.
6. Нормативи ризику на одного позичальника і великих кредитних ризиків стосовно інсайдерів встановлюють обмеження на проведення активних операцій із "спорідненими" з банком структурами. При цьому одному інсайдеру можна надавати кошти в сумі не більше 5 %, а всім - не більше 40 % власного капіталу банку.
В сучасних умовах в Україні нормальні фінансові проекти, які є найприбутковішими з погляду фінансування, складають у середньому 5-10 млн. гривень. Тобто для участі у фінансуванні великих проектів, а отже, і для можливості найприбутковішої роботи, банк повинен мати не менше 25-50 млн. гривень власного капіталу. При цьому загальний обсяг різних значних проектів, які зможе фінансувати такий банк, складуть 200-400 млн. гривень.
7. Нормативи максимального розміру виданих міжбанківських кредитів та рефінансування встановлюють граничні розміри розміщуваних і залучених міжбанківських кредитів, залежно від власного капіталу банку. Перші не повинні перевищувати власний капітал банку вдвічі, а другі - втричі.
8. Норматив інвестування характеризує використання капіталу банку для придбання часток (акцій, паїв тощо) у статутних фондах акціонерних товариств і недержавних підприємств, а також недержавних боргових зобов'язань, залежно від власного капіталу банку. В зв'язку з розширенням інвестиційної діяльності банків, цей норматив у 1998 р. був значно збільшений. Раніше він складав не більше 25 % власного капіталу банку, зараз - не більше 50%.
9. Нормативи відкритої валютної позиції банку визначають можливості банку здійснювати операції в іноземній валюті з погляду обсягів продажу без зворотної купівлі іноземної валюти за національну валюту, і навпаки.
Валютна позиція банку - це співвідношення між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у цій самій валюті. Відкрита валютна позиція виникає тоді, коли це співвідношення не дорівнює одиниці. При цьому для банку виникає додатковий ризик зміни валютного курсу. Відкрита валютна позиція буває:
а) довга - у випадку, коли сума активів і позабалансових вимог перевищує суму пасивів і позабалансових зобов'язань у кожній іноземній валюті (банк може зазнати втрат при збільшенні курсу національної валюти щодо іноземної);
б) коротка - у випадку, коли сума пасивів і позабалансових зобов'язань перевищує суму активів і позабалансових вимог у кожній іноземній валюті (банк може зазнати втрат при збільшенні курсу іноземної валюти щодо національної).
Операції, що впливають на стан валютної позиції банку, такі:
купівля і продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах ТОД, ТОМ, своп, форвард, опціон тощо), щодо яких виникають вимоги і зобов'язання в іноземній валюті, незалежно від способів і форм взаєморозрахунків;
одержання або сплата банком іноземної валюти у вигляді доходів чи витрат і нарахування доходів і витрат, які враховуються на гривневих рахунках;
купівля або продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду;
погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті, тобто списання, які провадяться з гривневих рахунків;
інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках в іншій валюті, у тому числі національній).
Нормативи відкритої валютної позиції банку обчислюються як співвідношення відкритої валютної позиції до власного капіталу банку. Їхнє значення змінюється Національним банком досить часто, виходячи з необхідності макроекономічного регулювання грошової маси, і коливається в межах 15-30% від розміру власного капіталу банку [50, с.427].
Розділ 2. Організація роботи по управлінню пасивними операціями Радомишльської філії акціонерного комерційного банку "АВАЛЬ”
2.1 Організація роботи банку
Радомишльська філія АКБ "Аваль" України функціонує з 1992 року, тобто з моменту його реєстрації 26 серпня названого року.
Із створенням цього банку його вкладниками стали 1842 тис. громадян України. Радомишльська філія акціонерного комерційного банку "Аваль" зуміла збільшити клієнтську базу з 82 тис. юридичних осіб у 1992 р. до 1298 тис. у 2010 р. Це стало одним із основних чинників постійного зростання її фінансового потенціалу.
Завдяки найбільшому серед комерційних банків України власному капіталу, досконалій технології Банк України здобув репутацію надійного банку, завоював довіру з боку юридичних і фізичних осіб.
У Радомишльській філії акціонерного комерційного банку "Аваль" працює 24 робітника. Структура відділення банку:
керівник;
головний ревізор
референт перекладник;
юридичний відділ;
господарчий відділ;
відділ банківської безпеки і роботи з персоналом;
заступник керівника;
відділ міжнародних ресурсів і валютних операцій;
відділ активних операцій;
відділ маркетингу цінних паперів та реклами;
відділ кредитних ресурсів і фінансової діяльності;
відділ комп'ютеризації;
відділ управління грошовими потоками;
сектор вкладних операцій,
сектор касових операцій, безбалансова філія.
головний бухгалтер;
операційний відділ;
сектор обліку та звітності.
Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати операції, тільки після отримання відповідної ліцензії НБУ. Операції, зазначені в ліцензії, здійснюються в межах та порядку, що визначені нормативними актами НБУ.
Філії комерційних банків здійснюють банківські операції згідно з Положенням про філію та лише за умови наявності і в межах дозволу, наданого банком - юридичною особою. Такий дозвіл має бути виписаний на бланку комерційного банку, підписаний Головою Правління банку або його заступником і засвідчений печаткою банку.
Радомишльська філія акціонерного комерційного банку "Аваль" здійснює такі банківські операції:
1. Касове обслуговування клієнтів.
2. Перевезення грошово-валютних цінностей та інкасація грошових коштів.
3. Відповідальне збереження цінностей клієнтів банку.
4. Ведення рахунків клієнтів (резидентів) у грошовій одиниці України.
5. Ведення рахунків банків - кореспондентів (резидентів) у грошовій одиниці України.
6. Проведення операцій з касового виконання Державного бюджету України, в тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків державних позабюджетних фондів.
7. Проведення операцій з касового виконання місцевого бюджету, ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків місцевих позабюджетних фондів.
8. Кредитування юридичних і фізичних осіб та фінансовий лізинг.
9. Факторинг.
10. Залучення депозитів юридичних осіб.
11. Залучення депозитів фізичних осіб.
12. Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів - нерезидентів у грошовій одиниці України.
13. Неторговельні операції з валютними цінностями.
14. Залучення іноземної валюти на внутрішньому ринку України.
15. Фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів.
16. Купівля, продаж цінних паперів та операції з ними.
17. Управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів.
18. Купівля, продаж державних цінних паперів та операції з ними.
Дозвіл виданий 14 серпня 1998 року.
У відділенні обслуговується 518 юридичних осіб та 4170 фізичних осіб.
2.2 Управління власним капіталом банку
Джерела формування банківських ресурсів відображуються у правій частині балансового звіту і називаються пасивами банку. За своїм походженням пасиви не однорідні і складаються з капіталу та зобов'язань банку перед вкладниками та кредиторами. Капітал являє собою власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов'язання - це чужі гроші, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку. Кожний вид банківських пасивів (капітал, залучені і запозичені кошти) має свої особливості, що визначаються правами власності та різноманітністю джерел їх формування, а тому потребують застосування відповідних методів управління.
Капітал, хоча за розмірами він становить незначну частину банківських ресурсів, відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку. Формування власної капітальної бази є необхідною умовою його майбутньої діяльності [67, с.41].
Однією з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, є залучення та підтримка достатнього обсягу капіталу. За економічним змістом поняття капіталу відноситься, насамперед, до коштів власників, внесених ними на свій ризик. Ризик власників полягає в тому, що дохідність капіталу буде низькою або діяльність спричиниться до збитків і банк стане банкрутом, через що вони втратять свої кошти. Банківський капітал складається з акціонерного капіталу, резервів та нерозподіленого прибутку, хоча може включати й інші елементи згідно з регулюючими правилами конкретної країни. Основною частиною капіталу як за розмірами, так і за значенням є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу шляхом емісії акцій чи внесків засновників.
Капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних ризиків. Капітал слугує захистом для коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Розмір банківського капіталу істотно впливає на рівень надійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проблема визначення достатності капіталу банку та методи його регулювання є однією з центральних у міжнародній банківській практиці.
У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод обчислення (оцінювання) величини капіталу. Розмір капіталу визначається з допомогою базового балансового співвідношення:
, (2.1)
де
А - активи;
3 - зобов'язання;
К - капітал банку.
Звідси, капітал - це різниця між активами та зобов'язаннями.
У банківській практиці існує кілька методів обчислення розміру капіталу:
метод балансової вартості, згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали в момент придбання або випуску. Капітал розраховують, виходячи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оцінювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня захисту вкладників від ризику.
метод ринкової вартості, цей метод полягає в тому, що активи та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю. Такий метод оцінювання банківського капіталу є найкориснішим як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Ринкова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розглядуваний метод оцінювання є найдинамічніше, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже, і капіталу може змінюватися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно цінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.
Оцінка капіталу за ринковою вартістю відбиває реальний стан банку та ступінь захисту вкладників. Але банки здебільшого не зацікавлені в такому підході до визначення розміру капіталу, оскільки інші методи розрахунку дають привабливіші результати і сприяють зміцненню становища на ринку. Крім того, не завжди можна оціни активи та зобов'язання за ринковою вартістю, особливо в умовах недостатньо розвиненого ринку. Метод оцінювання капіталу за ринковою вартістю здебільшого використовується менеджментом банку для внутрішніх потреб і контролю.
метод "регулюючих бухгалтерських процедур”, сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлені регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах різні, але часто такий підхід є спробою зробити банки надійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом "регулюючих бухгалтерських процедур" капітал банку розраховується як сума ряду складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибутку, резервних фондів, у тому числі на покриття кредитних та валютних ризиків, субординованих зобов'язань і т. ін.
Такий підхід має істотні недоліки, які полягають у розгляді боргових зобов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод "регулюючих бухгалтерських процедур" постійно критикують зарубіжні економісти [68, с.43].
Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та органів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адекватності капіталу. Термін "адекватність капіталу" відображає рівень надійності та ризиковості банку і передбачає уявлення про банківській капітал як джерело покриття збитків.
Подобные документы
Економічна сутність, види та класифікація активів і пасивів; державне регулювання ліквідності комерційних банків через нормативи НБУ. Управління активами та пасивами ПАТ КБ "Приватбанк", їх структура, динаміка, ГЕП-аналіз розривів за строками банку.
магистерская работа [1,6 M], добавлен 03.03.2013Принципи та схема фінансового управління в комерційних банках, зміст його функцій. Ризики банків, їх різновиди та шляхи подолання. Функціональні зв'язки підрозділів фінансового управління з іншими структурними підрозділами філії комерційного банку.
курсовая работа [55,2 K], добавлен 08.06.2009Сутність процесу управління пасивами банку, його цілі. Обґрунтування ролі управління пасивами в забезпеченні фінансової стабільності установи. Методичні підходи щодо управління ними, а також основні завдання, цілі та принципи реалізації даного процесу.
статья [18,9 K], добавлен 27.08.2017Кредит - одна з найважливіших ланок сучасної ринкової економіки. Принципи і цілі організації управління активами і пасивами банку. Аналіз фінансово-економічної діяльності комерційного банку. Вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності позичальника.
дипломная работа [118,1 K], добавлен 10.02.2011Особливості організації банківської справи та основних функцій комерційних банків. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків. Походження та розвиток комерційних банків. Функції комерційних банків. Операції комерційних банків.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 10.04.2007Вплив світової фінансової кризи на процеси в економіці країни та діяльність комерційних банків. Аналіз динаміки змін обсягів активів балансу та кредитних ставок банку. Напрямки реструктуризації та вдосконалення управління структурою кредитного портфелю.
дипломная работа [12,0 M], добавлен 10.07.2011Характеристики пасивів банку. Методологічні підходи до управління пасивами банку. Методи управління капіталом банку, його залученими коштами. Управління пасивами комерційного банку на прикладі КБ "Приватбанк". Шляхи удосконалення менеджменту пасивів.
курсовая работа [69,4 K], добавлен 19.03.2010Грошові розрахунки за банківськими та клієнтськими операціями. Прогнозування грошових ресурсів за пасивними операціями банків. Прогнозування прибутку, порядок його розподілу і використання. Взаємозв’язок банку з державними фінансовими інститутами.
контрольная работа [68,6 K], добавлен 24.04.2012Організація неторгових валютних операцій комерційного банку. Аналіз управління неторговими валютними операціями у ТОВ "Укрпромбанк". Методи управління неторговими валютними операціями. Валютна політика та валютне регулювання.
дипломная работа [164,1 K], добавлен 06.09.2007Формування ресурсної бази комерційних банків. Особливості розробки депозитної політики банку, визначення інструментів її реалізації. Аналіз структури та динаміки депозитів ПАТ "КБ "Даніель". Впровадження нецінових методів управління депозитними ресурсами.
дипломная работа [6,6 M], добавлен 23.01.2014
