Аналіз розвитку міжнародних розрахунків (на прикладі АКБ "Укрсоцбанк")
Характеристика міжнародних розрахунків, правові основи їх здійснення. Розрахунки підприємств по експортно-імпортних операціях. Роль валютних операцій банків в діяльності вітчизняних підприємств. Шляхи підвищення ефективності використання розрахунків.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.06.2012 |
| Размер файла | 199,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
Актуальність теми роботи обумовлена тим, що сучасна світова економіка характеризується значною інтегрованістю. У зв'язку з цим стає поширеною співпраця між суб'єктами підприємництва, розташованими у різних країнах. Одним з основних моментів у здійсненні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є взаєморозрахунки між сторонами - резидентами різних країн, які через їх специфіку прийнято називати міжнародними розрахунками.
При цьому такі розрахунки можуть бути пов'язані не лише з торговельними, але і з кредитними, інвестиційними або іншими зовнішньоекономічними відносинами. Учасниками розрахунків можуть бути установи, організації, підприємства й окремі фізичні особи, які є платниками або одержувачами коштів.
Загалом міжнародні розрахунки здійснюються через уповноважені банки, тобто ті банки, що одержали спеціальний дозвіл на виконання відповідних валютних операцій. Для проведення міжнародних розрахунків банки різних країн встановлюють між собою кореспондентські відносини (відкривають один одному рахунки, зберігають на них кошти, виконують на основі взаємності платіжні та інші доручення) шляхом укладення відповідних договорів, у яких зазначаються всі основні моменти співпраці. Зокрема, договором про встановлення кореспондентських відносин визначається застосування до нього права тієї чи тієї країни. На практиці прийнято застосовувати право тієї країни, у якій відкривається кореспондентський рахунок. Слід зазначити, що банки, здійснюючи розрахунки за зовнішньоекономічними договорами своїх клієнтів, є учасниками тільки розрахунків, але не самих торговельних операцій.
Проблеми, пов'язані з міжнародними розрахунками, є актуальними в усьому світі. Це обумовлено тим, що під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності учасники розрахунків стикаються з безліччю різних ризиків: економічних, податкових, політичних та інших
Практичне значення роботи полягає в тому, що результати проведеного дослідження, зокрема теоретичні висновки та практичні рекомендації, результати проведених розрахунків можуть бути використані у практичній діяльності підприємств і банків.
Метою дослідження є визначення основних теоретичних та практичних аспектів розвитку форм міжнародних розрахунків.
Для досягнення мети були визначені такі завдання:
визначити сутність та види міжнародних розрахунків;
проаналізувати тенденції розвитку міжнародних розрахунків;
визначити шляхи підвищення ефективності використання різних форм міжнародних розрахунків.
Об'єктом дослідження обрано АКБ “Укрсоцбанк”.
Предмет дослідження складають теоретичні та практичні основи міжнародних розрахунків у зовнішньоекономічної діяльності підприємств та банків.
При цьому основними заходами виступають заходи, спрямовані на стимулювання міжнародної торгівлі, на пошук джерел новітніх технологій та додаткових фінансових ресурсів. На сьогодні хоча й намітилися позитивні тенденції в цьому напрямку (часткове скорочення імпорту, зниження проценту бартеризації виконання угод, встановлення контактів з новими партнерами), але залишаються невикористаними значні резерви. Назріла гостра необхідність пошуку таких форм міжнародного співробітництва, які доповнюючи державні контакти, найбільшою мірою враховували б специфіку регіонів, розділених державними кордонами, та сприяли б пом'якшенню наслідків їх існування через спільне вирішення соціально-економічних проблем. Найбільш дієвою й оптимальною формою прикордонних зв'язків, яка успішно апробована на європейському континенті, є єврорегіональна модель співпраці на принципах добровільності, децентралізації та самоуправління. І тому виходячи з усвідомлення, що лише спільні дії, збереження і зміцнення добросусідських і дружніх відносин, взаємна відкритість можуть гарантувати гармонійний розвиток територій, в деяких регіонах місцеві органи влади ініціюють створення транскордонних об'єднань.
В ході дослідження були використані наступні методи: пошуку, обробки наукової та методичної літератури, фінансово-економічного аналізу, унаочнення, методи графічного подання інформації, порівняння, прогнозування, спостереження тощо.
Інформаційну базу дослідження склали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених з питань менеджменту ЗЕД, теорії управління, фінансів, нормативно-правові акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні та внутрішня і зовнішня інформація АКБ “Укрсоцбанк”.
Розділ 1. Сутність і основні форми міжнародних розрахунків
1.1 Загальна характеристика міжнародних розрахунків
міжнародний розрахунок банк підприємство
Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.[7, c. 135]
Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами. Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.
Основними суб'єктами міжнародних розрахунків являються експортери, імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів. При цьому головна роль в міжнародних розрахунках належить банкам. В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані приймати до уваги.[8, c. 195]
Ступінь впливу банків в міжнародних розрахунках залежить від ряду факторів, частково від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації. Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків здійснює й загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи і її інститутів в країні і регіонах країни.
В сучасній практиці розрахунків між підприємствами в основному поширені три види розрахунків (рис. 1.1).
Рис. 1.1 - Види розрахунків[16, с.70]
Розглянемо детальніше особливості всіх трьох видів розрахунків.
Розрахунки готівкою - під розрахунком готівкою тут підрозумівається оплата торгової угоди проти доручення товаророзпорядчих і інших документів. У дійсності платежі здійснюються в безготівковій формі, тобто шляхом списання суми платежу з рахунка покупця на рахунок продавця в якому-небудь банку. Платежі грошовими купюрами здійснюються вкрай рідко і по дрібних угодах (хоча в українській практиці саме розрахунки грошовими купюрами більше називають готівковими розрахунками). Готівкові платежі здійснюються через банки в різних формах (акредитивну, інкасову і т.д.). Готівковий платіж покупцем може бути здійснений:[25, c. 43-45]
- проти передачі товарних і інших документів продавцем у своєму банку;
- після одержання покупцем повідомлення від продавця про готовність товару до відвантаження;
- проти акта приймання покупцем товару;
- проти передачі товарних і інших документів у банку покупця, де відкриті акредитив і т.д.
Найбільш вигідним для продавця є умова, що платіж здійснюється відразу ж після підписання контракту. У той же час покупцю більше підходить умова, що оплата здійснюється після прибуття і складання акта про його якісний стан. Дуже вигідним для підприємства-продавця є умова одержання авансу чи передоплати, що складає до 100% вартості контракту.
Оцінюючи в цілому ефективність готівкової форми платежів, слід зазначити, що вона, більш бажана для підприємств чи організацій коли вони виступають як продавці, оскільки ця форма забезпечує швидке одержання коштів за проданий товар (послуги). Для підприємств покупців готівкові платежі менш вигідні в порівнянні, наприклад, з умовою розстрочки платежу (1-2 місяця) чи одержанням тривалого кредиту на пільгових умовах. Слід відзначити, що таке трактування готівкових розрахунків більш поширене в міжнародній торгівлі [21, с.98], тоді як в вітчизняній літературі під готівковими розрахунками підрузумівають лише розрахунок з участю грошових купюр.
Розрахунки в кредит - під розрахунком у кредит підрозуміваються розрахунки, коли платіж здійснюється до (чи після) одержання товаророзпорядчих і інших документів.
У першому випадку кредитором є покупець, що видав аванс продавцю, тобто оплатив частину (а може і цілком) вартості продукції, що буде поставлена в майбутньому, але ще не має товаророзпорядчих та інших документів. Такого типу розрахунки застосовується у випадку, коли покупець украй зацікавлений у постачанні йому товару чи ж це передбачено сформованою практикою даного виду торгівлі.
В другому випадку кредитором є продавець. Як правило, при цьому, він украй зацікавлений у збуті товару (ринок продавців), оскільки цього товару на ринку “у надлишку”, і підприємство-продавець, прагнучи “обійти” конкурентів, надає покупцю більш вигідні умови.
Кредитні операції в міжнародних зовнішньоекономічних зв'язках одержали значний розвиток, і можна сказати, що жодна велика операція не обходиться без кредиту в тій чи іншій формі. Проте, особливістю української економіки є те, що розрахунки в кредит між суб'єктами господарської діяльності є настільки поширеними, що говорять навіть про кризу неплатежів (явище вкрай негативне для економіки).
Комбіновані види розрахунків - комбіновані (змішані) види розрахунків одержали широке поширення в угодах по машинах, устаткуванню й іншим видам готових високотехнологічних виробів. При продажі такої продукції, у відповідності зі сформованою світовою практикою, якої дотримуються і вітчизняні підприємства, покупець через визначений час після підписання контракту (чи в якийсь інший обговорений час) переводить аванс продавцю (чи платить готівкою проти виставлених експортером документів), а на іншу суму контракту продавець надає підприємству-покупцю кредит. Можуть бути й інші комбінації, що включають платежі готівкою й у кредит.
За економічним змістом розрахунки розподіляються на дві основні групи:[27, c. 95]
1. За товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності.
2. За нетоварними операціями, до яких відносяться: платежі до бюджету, одержання і повернення банківських позик, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, недостачами і крадіжками та інші розрахунки.
Залежно від територіального розміщення сторін, що беруть участь у розрахунках, розрізняють одногородні та іногородні розрахунки. Розрахунки між підприємствами, що обслуговуються одним і тим же банком, або різними установами банку, розташованому в одному місці, називаються одногородніми, а ті, що обслуговуються різними банками, які знаходяться в різних населених пунктах іногородніми.
Під формою розрахунків треба розуміти зумовлені характером економічних зв'язків, способи здійснення платежів, порядок документообороту і обігу коштів, як між учасниками розрахунків, так і між ними і банком. При цьому об'єднання і підприємства можуть застосовувати лише ті форми розрахунків, які встановлені законами і постановами Уряду і є обов'язковими для всіх учасників платіжного обігу. Залежно від умов господарської діяльності підприємств, місця знаходження платників, джерел коштів, за рахунок яких виконуються платежі застосовуються ті чи інші форми розрахунків.
В ринкових умовах грошові розрахунки між підприємствами, населенням утворюють значну частину грошового обігу країни. Але вони використовуються не лише пpи пpидбаннi товаpiв, але й пpи здійсненні нетоваpних опеpацiй. I тому гpошовий обiг за своїм pозмipом значно бiльший вiд суми товаpiв, що pеалiзуються на pинку.
На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін.
В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості.
По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями. Наприклад, такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р.[5], Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів[6].
По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн. Інакше кажучи, найбільш ефективна участь тої чи іншої країни в міжнародному розподілі праці і міжнародних торгових розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти. Як відомо, в даний час існують три групи валют:[8, c. 211]
1) ВКВ - вільно конвертована (обмінна) валюта. Це валюта, яка вільно і необмежене міняється на інші іноземні валюти;
2) ЧКВ - частково конвертована валюта (проміжна група). Це національні валюти, в яких використовуються валютні обмеження для резидентів і по окремих видах операцій;
3) замкнута (неконвертована) валюта, яка функціонує в межах одної країни і не обмінюються на іноземні валюти. Обмінність національної валюти забезпечує:
вільний вибір господарськими об'єктами найбільш вигідних ринків збуту і закупок в середині країни і за кордоном;
більш активне залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;
стимулювання впливу іноземної конкуренції на підвищення ефективності, гнучкості й адаптації національних підприємств до середовища, що міняється;
підтягування національного виробництва до рівня міжнародних стандартів по цінах, витратах, якості й асортименту;
можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті.
По-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.
Валютні обмеження являють собою законодавчу чи адміністративну заборону, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно, валютні обмеження стають причиною негативних наслідків. Вони звужують можливості й підвищують витрати валютного обміну і платежів по зовнішньоторгових угодах. Однак вони об'єктивно необхідні.
Це пов'язано, насамперед, з нестачею валюти, наявністю зовнішньої заборгованості, погіршенням платіжного балансу. Валютні обмеження в даній ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни. Валютні обмеження здійснюються різними способами:
блокування виручки експортерів від продажу товарів в даній країні;
повний чи частковий обов'язковий продаж валютної виручки експортерами центральному банку або іншим вповноваженим банкам;
заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;
регулювання строків платежів по експорту й імпорту та ін.
В Україні до валютних обмежень відносяться: обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998 р.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за здійсненням інвестицій за кордоном, контроль за залученням іноземних кредитів, регулювання Інвестицій нерезидентів і т.д.
В цих умовах підприємствам-суб'єктам ЗЕД необхідно сумлінно вивчати і постійно враховувати в своїй роботі питання експортного й імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства, технічних стандартів і вимог, особливості тарифів і квот, антидемпінгових законодавств, наявності конвертованої валюти і стабільності валюти в країні потенційного іноземного партнера.
Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого підприємства значною мірою залежить від організації розрахунків. Грошові розрахунки на підприємстві здійснюються на основі таких принципів.[16, c. 98]
Перший принцип безготівкових розрахунків стосується обов'язкового зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку (за винятком перехідних залишків у касі).
Правовою базою для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо розрахунково-касового обслуговування.
Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й додаткового) за згодою банку.
Третій принцип - принцип самостійного (без участі банків) вибору підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі розрахунків.
Четвертий принцип - кошти з рахунка підприємства списуються за розпорядженням його власника, за винятком меморіального ордера. Ураховуючи можливість відкриття кількох рахунків, суб'єкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується безспірно.
П'ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки підприємствам - суб'єктам підприємницької діяльності відкривають установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.
Шостий принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.
Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту.
Восьмий принцип: розрахунки між суб'єктами підприємницької діяльності можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник - отримувач коштів повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки, пов'язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків, внесків та інших обов'язкових платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.
Організація розрахунків передбачає їх здійснення записом (переказуванням) коштів з рахунка покупця (платника коштів) на рахунок постачальника (отримувача коштів) або заліком взаємних розрахунків між покупцем і постачальником продукції.
За економічним змістом організація безготівкових розрахунків виходить за межі суто технічних операцій, пов'язаних зі списанням і зарахуванням коштів на рахунки клієнтів у банківській установі.
Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов'язані з використанням різних видів розрахункових документів.
Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в окремих випадках - банк. Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документа), а саме: платіжними дорученнями; платіжними вимогами-дорученнями; чеками; акредитивами; векселями; інкасовими дорученнями (розпорядженнями).
Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках стягнення в безспірному порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів, які нараховані державними податковими органами.
Правові основи організації безготівкових розрахунків у господарському обороті регламентуються законодавчими, інструктивними документами. Національний банк України виступає як методичний центр з розробки форм і засобів розрахунків у народному господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю за проведенням розрахунків.
За часів переходу до ринкових відносин організація безготівкових розрахунків повинна активно сприяти вирішенню таких завдань:
- удосконалення комерційного розрахунку на підприємстві;
- підвищення відповідальності підприємств за своєчасне і в повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов'язаннями;
- зміцнення договірної дисципліни;
- прискорення обороту оборотних коштів.
1.2 Правові основи здійснення міжнародних розрахунків
Відповідно до вищезазначених відмінностей міжнародних розрахунків, вони, на відміну від внутрішніх, регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями. Наприклад, такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р., Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів.
Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів редакції 1993 р., публікація МТП N 500, застосовуються до всіх документарних акредитивів (включаючи резервні акредитиви тією мірою, якою вони можуть бути до них застосовані), коли вони включаються до тексту акредитива. Вони є обов'язковими для всіх сторін, якщо інше не передбачене в акредитиві.
Хоча вексель здавна використовувався в міжнародних розрахунках, національні законодавства, що регулюють вексельний обіг у різних країнах, суттєво відрізнялись між собою. У результаті цього було уніфіковано норми вексельного права на Женевській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон про переказний і простий вексель.
Країни, що підписали або приєднались до конвенції, прийняли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.
В Україні обіг векселів теж здійснюється відповідно до Єдиного вексельного закону. На відміну від російського законодавства, українське не передбачає випуск векселів в електронній формі. Векселі також не можуть знерухомлюватись і виступати предметом угод на фондовій біржі та організованих фондових ринках.[26, c. 63]
Зауважимо, що банки, працюючи з документарними акредитивами, документарним інкасо, гарантіями, керуються міжнародними правилами і звичаями, які видаються Міжнародною торговельною палатою (далі - МТП). Так при операціях з документарним інкасо використовуються Уніфіковані правила по інкасо; при акредитивній формі розрахунків - Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів. Ці правила і звичаї з юридичної точки зору не належать до міжнародно-правових нормативних актів і не є обов'язковими для застосування в усіх випадках здійснення зовнішньоторгових операцій купівлі-продажу товарів (послуг). Проте вони широко застосовуються у практиці міжнародної торгівлі, тому що сприяють однаковому розумінню і тлумаченню умов розрахунків як між контрагентами з різних країн, так і між банками, а також між банками та їхніми клієнтами. Обов'язковість застосування правил Міжнародної торгової палати з'являється тоді, коли сторони прямо зазначають у договорі, що розрахунки відбуваються відповідно до уніфікованих правил. [27, c. 121]
Незважаючи на те, що зазначені норми і звичаї носять характер рекомендацій, у нашій країні застосування Уніфікованих правил по інкасо й Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів є обов'язковим для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Ця обов'язковість випливає з Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України» від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 (далі - Указ № 566). Однак таке твердження є суперечливим, оскільки даний Указ протирічить Конституції України.
Операції з документарного інкасо регулюються Уніфікованими правилами по інкасо, видані Міжнародною торговельною палатою в 1995 р., публікація № 522 (далі - Правила по інкасо)[4]. Указ № 566 зобов'язує використовувати Уніфіковані правила (та зміни до них) тільки після офіційного опублікування. На сьогодні останньою редакцією Уніфікованих правил по інкасо є публікація № 522, здійснена в 1995 р., яку не було офіційно опубліковано в Україні. З огляду на те, що публікація № 522 є найбільш сучасною і банки у своїй роботі використовують цю редакцію, у цій статті йдеться саме про останнє видання Уніфікованих правил. До того ж треба пам'ятати, що сторони у зовнішньоекономічному договорі мають обов'язково зазначити, що розрахунки здійснюються відповідно до Правил по інкасо в редакції 1995 р. [27, c. 128]
При цьому правила і визначення понять відповідно до Правил по інкасо є обов'язковими тільки в тій частині, в якій не було досягнуто інших явно виражених домовленостей між сторонами і немає національних, державних або інших місцевих законів (постанов), що суперечать цим Правилам і від яких не можна відступити. Сторони мають зазначити у договорі, що інкасо здійснюється на підставі Правил по інкасо.
До недавнього часу вказаними документами правова база по акредитивах та інкасо вичерпувалась. На сьогоднішній день деякі питання щодо акредитивів та інкасо врегульовані Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (далі - ЦК України), який вступив в силу з першого січня 2004 року.[1] Зокрема у главі 74 ЦК України є параграф 3 «Розрахунки за акредитивами» та параграф 4 «Розрахунки з інкасовими дорученнями». Також слід відмітити ще один документ, а саме Постанову Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 р. № 514, яка вступила в силу 4 січня 1994 р. Цією Постановою затверджено «Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями» (далі - Положення). Вказане Положення детально регулює всі дії банка та клієнта при роботі як з експортними так і з імпортними акредитивами. В цьому Положенні слід звернути увагу на зауваження, що під час розрахунків за зовнішньоекономічними договорами в іноземній та національній валюті клієнти можуть використовувати всі види акредитивів, що передбачені Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів або іншими міжнародними документами, які регулюють питання проведення розрахунків за акредитивами, затвердженими МТП, з урахуванням особливостей, визначених Положенням, які не суперечать законодавству України.
Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, що здійснюють різні по своєму роду торгові і неторгові операції, повинні погасити їх наприкінці року в цілому по країні. Якщо держава здатна погашати свої зобов'язання протягом звітного періоду, то така держава має достатній запас платоспроможності або ліквідності. Це є однією з причин різних обмежень, що вводяться в країні, на виконання валютних операцій з валютними цінностями суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Ці обмеження стосуються усіх валютних операцій, але вони по-різному співвідносяться із суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і тісно зв'язані з валютним контролем. У цьому полягає суть валютного регулювання.
Більшість валютних операцій здійснюється в доларах США (2/3 загального обсягу), а також у євро, англійських фунтах стерлінгів, японських єнах.
Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою спільнотою на Міжнародний валютний фонд (МВФ), що керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами і домовленостями.
Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни.
Невід'ємним атрибутом валютного ринку є присутність функціональних елементів його регулювання.
Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків і інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
На території України відповідно до даного Декрету діє наступний статус валюти України: валюта України є єдиним законним способом платежу на території України, що приймається без обмежень для оплати яких-небудь вимог і зобов'язань, якщо інше не передбачене Декретом або іншими актами валютного законодавства України.
Порядок ввезення, переказ через границю, а також вивіз, переказ за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були завезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно вивезені, переслані, переказані назад в Україну.
Під валютним регулюванням розуміється діяльність держави, спрямована на регламентування розрахунків і порядку здійснення угод з валютними цінностями. Країни за допомогою валютного регулювання прагнуть поставити під контроль держави валютні операції, надання іноземним юридичним і фізичним особам кредитів і позик, ввіз, вивіз і переказ валюти за кордон і тим самим підтримувати рівновагу платіжного балансу і стійкість валюти. В міру поглиблення кризових явищ спостерігається тенденція розширення сфери валютного регулювання. У багатьох країнах установлені ліміти вивозу валюти за кордон, введена спеціальна система дозволів на надання кредитів іноземним юридичним особам і т.д. Валютне регулювання є нормативним, тобто здійснюється головним чином шляхом висновку міжнародних валютних угод і видання нормативних актів. Деякі країни зобов'язують експортерів своєї країни здавати виручені їм суми в іноземній валюті або депонувати її у визначених ситуаціях. Валютне законодавство багатьох західноєвропейських держав установлюють регламентацію національних валютних ринків. У багатьох країнах валютне законодавство передбачає установлення валютних рахунків, ліміти вивозу валюти. Необхідність валютного регулювання полягає в прагненні мінімізувати валютні ризики.
Валютні обмеження це законодавчі або адміністративні заборони, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою і валютними цінностями. Валютні обмеження є однією з форм валютної політики.
Валютні обмеження переслідують різноманітні цілі: вирівнювання платіжного балансу, підтримка валютного курсу, концентрацію валютних цінностей для рішення державних поточних і стратегічних задач.
Закон про валютне регулювання визначає лише основні положення регулювання валютної сфери. У цьому зв'язку велике значення мають нормативні акти в області валютного регулювання.
1.3 Особливості окремих форм міжнародних розрахунків
Першочерговою і необхідною умовою здійснення будь-якої зовнішньоторгової операції, як уже відзначалося, являється зовнішньоторговий контракт. Одна з важливих вимог при його складанні - визначення валютно-фінансових умов угоди.
Валютні умови нараховують такі позиції: валюта ціни; валюта платежу; курс перерахунку валют у валюту платежу; обмовки, що захищають сторони від ризику втрат.
Фінансові умови включають такі позиції, як умови розрахунків; заходи проти необґрунтованої затримки платежу; форми розрахунків; засоби розрахунків. Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторгового контракту показало, що при здійсненні зовнішньоторгової операції дуже важливий правильний вибір форми розрахунків, оскільки дозволяє учасникам угоди знижувати витрати і ризик, пов'язаний з невиконанням протилежною стороною своїх обов'язків по контракт).
Форми розрахунків - це регульовані законодавством країни-учасника розрахунків способи виконання через банк грошових зобов'язань підприємств.
В Україні міжнародні розрахунки здійснюються в порядку, встановленому законодавством країни, а також правилами, прийнятими в міжнародній банківській практиці.
Виходячи з міжнародної торгової і банківської практики, виділяють 4 основні форми розрахунків: авансовий платіж, інкасо, акредитив і відкритий рахунок. Включення в цю класифікацію розрахунків з допомогою чеків, банківських переказів і векселів вважається недоцільним. Дані платіжні інструменти швидше являються способами платежу, за допомогою яких проходить реалізація основних розрахункових форм.
Кожна форма міжнародних розрахунків в тій чи іншій мірі пов'язана з ризиком для експортера й імпортера. Це залежить від багатьох факторів - від виду товару, ступеня взаємної довіри партнерів, їх платоспроможності, надійності банків, залучених до даної угоди і т.д. Тому кожен учасник угоди прагне відстояти ту форму розрахунків, яка являється для нього більш вигідною і в меншій мірі пов'язана з ризиком.
Розрахунки платіжними дорученнями
Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.
Схема документообороту за допомогою платіжного доручення приведена на рис. 1.2.
Рис. 1.2 - Схема документообороту за допомогою платіжного доручення[27, c. 123]
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів; запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.
Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками.
Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів, обов'язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.
Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі переказу коштів на виплату заробітної плати працівникам, що заготовляють сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні банківські установи.
Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:
- відносно простий і швидкий документооборот;
- прискорення руху коштів;
- можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних платежів.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями. Схема документообороту за допомогою платіжної вимоги-доручення приведена на рис. 1.3.
Рис. 1.3 - Схема документообороту за допомогою платіжної вимоги-доручення [27, c. 125]
Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги. Їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.
Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями можуть бути з акцептом або без акцепту.
Розглянута форма розрахунків об'єднує розрахунки платіжними дорученнями і платіжними вимогами-дорученнями.
Позитивні її якості полягають у такому: вона більше відповідає фінансовим та господарським інтересам постачальників і покупців; зміцнює договірні відносини в господарстві; прискорює оформлення розрахункових документів; платіж здійснюється за згодою платника після попередньої перевірки розрахункових і товарно-транспортних документів постачальника.
Розрахунки чеками
Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунка пред'явнику чека відповідну грошову суму.
У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.
Розрахунковий чек - це документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек передається платником підприємству - отримувачу платежу безпосередньо під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у свій банк для оплати.
Існує кілька видів розрахункових чеків: акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними організаціями (оплата фрахту), з підприємствами зв'язку.
Схема документообороту за допомогою чекової форми розрахунків приведена на рис. 1.4.
Рис. 1.4 - Схема документообороту за допомогою чекової форми розрахунків [27, c. 128]
Грошові чеки застосовуються тільки для отримання підприємствами з рахунків у банківських установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород, дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.
Платником по чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Право чекодавця - звертатися до банку з вимогою щодо оплати чека; обов'язок банку - виконати цю вимогу, виходячи з угоди між банком і клієнтом. Відповідно до чекової угоди клієнту дозволяється використовувати його власні, а також залучені кошти для оплати своїх чеків. Банк сплачує готівкою або безготівковим переказом коштів з рахунка чекодавця на рахунок пред'явника чека.
Чекова форма розрахунків має певні переваги перед іншими формами. Це, передусім, відносна швидкість розрахунків і надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрахунків є недостатня гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму; складність оформлення чека.
Розрахунки акредитивами. Схема документообороту при акредитивній формі розрахунків з депонуванням коштів у банку платника приведена на рис. 1.5.
Рис. 1.5 - Схема документообороту при акредитивній формі розрахунків з депонуванням коштів у банку платника
Акредитив - це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.
Акредитив застосовується в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в акредитивній заяві покупця.
Коли використовують акредитивну форму розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів платника, там задепонованих для цієї мети, або в банку платника - так званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.
Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не перевищує 15 днів з моменту відкриття.
Існує кілька видів акредитивів:[28, c. 145-156]
Покритий - це такий акредитив, який передбачає попереднє депонування коштів. У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок «Акредитив».
Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.
Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.
Безвідзивний - це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.
Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється:
на заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива до закінчення терміну його чинності;
після закінчення терміну чинності акредитива;
на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або частково.
Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.
Невикористана сума акредитива повертається банку платника для зарахування на рахунок, з якого депонувалися кошти.
Акредитивна форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що відвантажений товар буде своєчасно оплачено.
Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.
Покупцям розрахунки з використанням акредитива не вигідні, бо на певний час кошти вилучаються з обороту, що погіршує фінансове становище підприємств-покупців.
Вексельна форма розрахунків[28, c., 158]
Вексельна форма розрахунків - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.
Схема доміциляції векселя приведена на рис. 1.6.
Рис. 1.6 - Схема доміциляції векселя
Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.
Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає чотири етапи:
- оформлення та облік платіжних документів;
- проведення заліку взаємної заборгованості;
- вексельне оформлення прострочених заборгованостей;
- дальші операції з векселями.
Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.
Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками. Класифікацію векселів:
Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:
- для здійснення розрахунків;
- для зарахування сплати податків до державного бюджету;
- як застава для забезпечення інших платежів та кредитів. Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року.
Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.
Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.
Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.
Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.
Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують «розрахунковий» вексель. Розрахунковий вексель - це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом.
Перевага простого векселя - у досить простих правилах його обігу. У простому векселі векселедавець є прямим боржником і він зобов'язаний за простим векселем так само, як і акцептант за переказним векселем. Виходячи з цього простий вексель акцептувати не потрібно.
Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника (трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та підписує кредитор (трасант).
Трасант - особа, що видає тратту, тобто переказує свій платіж на іншу особу. Переказний вексель означає наказ трасату - особі-боржнику векселедавця - сплатити в установлений термін визначену у векселі суму третій особі (ремітенту) або пред'явнику тратти.
Ремітент - власник переказного векселя. Ним може бути підприємство або банк, що утримує на свою користь відповідний відсоток від суми платежу - комісійну винагороду за надану банком послугу щодо переказу вказаної у векселі суми у встановлений термін з рахунка векселедавця на рахунок власника векселя.
Суть цих відносин полягає в такому: трасант виписує (трасирує) вексель на трасата з вимогою сплатити відповідну суму ремітенту у відповідному місці у відповідний строк.
Забезпечений вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.
Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковім.
Доміцильований вексель - це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.
Доміцилювання переказного векселя може інколи підвищити його внутрішню вартість, тому що усуває труднощі, що могли б виникнути в разі здійснення платежу в іншому місці.
Вексель може існувати в паперовій або безпаперовій формі - як записи на електронних рахунках.
Таблиця 1.1 - Порівняльна таблиця недоліків і переваг готівкових і безготівкових розрахунків
|
Форма розрахунків |
Недоліки |
Переваги |
|
|
Готівкові розрахунки |
Необхідність нести витрати на заходи безпеки; Небезпека отримання фальшивих купюр; Необхідність попередньо замовляти готівку в банку; Неможливість зміни призначення витрат готівки, яке було вказано при замовленні; Обмеженість максимальної суми при розрахунках (законодавчо). |
Миттєвість руху коштів від платника до отримувача; Нижчі ціни в порівнянні з безготівковими розрахунками. |
|
|
Безготівкові розрахунки |
Можливість затримки платежів з вини банку; Неможливість отримання перерахованих коштів отримувачем при наявності картотеки |
Відсутність затрат на охорону та транспортування готівки; Великий вибір інструментів платежу |
Як видно з табл. 1.1 і готівкова і безготівкова форма розрахунків мають досить переваг і недоліків. Це означає, зокрема, що існує досить велике число напрямів вдосконалення і тієї і іншої форми розрахунків.
Дослідження сутності і видів міжнародних розрахунків, проведене в даному розділу роботи дозволяє зробити такі висновки:
1. Міжнародні розрахунки - це система організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.
2. У світовій практиці використовують такі форми міжнародних розрахунків, як банківський переказ, документарний акредитив, інкасо, банківська гарантія, розрахунки векселями тощо. Вони вирізняються ступенем участі банків у проведенні їх: мінімальний ступінь участі - при банківському переказі, максимальний - при акредитиві, банківській гарантії. У кожному з міжнародних видів розрахунків на завершальному етапі відбувається переказ коштів з одного банківського рахунку на іншій за допомогою комунікаційних систем (зазвичай системи електронних переказів SWIFT, яка набула останнім часом великого поширення). Конкретна форма розрахунків визначається за згодою сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоекономічного договору.
3. Вибір форми розрахунків обумовлюється певними факторами. Інтереси експортерів та імпортерів товарів і послуг у більшості випадків не збігаються: експортер прагне одержати від імпортера платежі в найкоротший термін, тоді як імпортер зацікавлений відстрочити платіж до моменту одержання товару або навіть до його реалізації третім особам.
Таким чином, обрана форма розрахунків між сторонами контракту є своєрідним компромісом, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь їхньої довіри один одному, економічна кон'юнктура, оподаткування, політична ситуація тощо.
Розділ 2. Аналіз розвитку міжнародних розрахунків (на прикладі АКБ “Укрсоцбанк”)
2.1 Міжнародні розрахунки підприємств України по експортно-імпортних операціях
Зовнішньоекономічна діяльність пов'язана з проведенням різними господарськими суб'єктами ділових операцій на закордонних ринках. У Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (стаття 1), прийнятому 16 квітня 1991 p., зазначено, що: "Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності заснована на взаємовідносинах як на території України, так і за її межами". Тому очевидно, що зовнішньоекономічна діяльність включає два види ділових операцій: операції українських суб'єктів господарювання за межами України та закордонних господарських суб'єктів із різних країн в Україні.
Подобные документы
Теоретичні аспекти здійснення міжнародних розрахунків, дослідження механізму проведення даних операцій. Аналіз структури експортно-імпортних операцій. Особливості міжнародної торгівлі. Пропозиції щодо удосконалення міжнародних розрахунків України.
курсовая работа [501,8 K], добавлен 06.09.2014Використання безготівкових розрахунків при розрахунках за зовнішньоекономічними операціями. Аналіз використання безготівкових розрахунків за експортно-імпортними операціями. Проблеми та перспективи розвитку безготівкових форм розрахунків в Україні.
курсовая работа [117,1 K], добавлен 28.05.2010Переваги та недоліки ф’ючерсних операцій з валютою. Ринки валютних ф’ючерсів. Правове регулювання гарантійних операцій банків. Документи, що регулюють використання гарантій у міжнародних операціях. Інкасова форма розрахунків, документарний акредитив.
контрольная работа [253,5 K], добавлен 10.08.2009Розрахунки за екпортно-імпортними операціями. Міжнародні розрахунки без помилок і затримок. Види акредитивів, які використовуються у міжнародній торгівлі. Застосування акредитиву в міжнародних формах розрахунків на прикладі банку "Україна".
курсовая работа [33,3 K], добавлен 19.02.2003Сутність і класифікація платіжних систем, напрями їх розвитку в банках. Аналіз основних показників діяльності ПАТ "Укрсоцбанк". Облік безготівкових розрахунків і розрахунків з використанням платіжних карток. Дослідження участі банку в платіжних системах.
дипломная работа [435,8 K], добавлен 09.11.2013Теоретичні засади функціонування міжбанківських розрахунків. Принципи побудови та функції системи електронних платежів України. Особливості організації міжбанківських розрахунків в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк". Аналіз питань безпеки міжбанківських розрахунків.
дипломная работа [355,0 K], добавлен 21.01.2010Банківська платіжна картка як інструмент розрахунків і кредитування. Робота банку по проведенню еквайрингових операцій, аналіз емісійної діяльності. Перспективи розвитку системи розрахунків електронними платіжними картками Радомишльського АППБ "Аваль".
дипломная работа [140,9 K], добавлен 15.06.2012Практика здійснення експортерами та імпортерами міжнародних розрахунків у вітчизняній та іноземній валютах. Сутність банківських переказів, Документарного інкасо та акредитиву. Практика валютних операцій. Порядок купівлі-продажу іноземної валюти.
отчет по практике [88,6 K], добавлен 15.07.2010Особливість діяльності банку у сфері валютних операцій. Аналіз динаміки, структури та ефективності валютних операцій банку на прикладі АБ "Південний". Фінансово-економічна характеристика діяльності банку. Шляхи підвищення ефективності валютних операцій.
курсовая работа [346,9 K], добавлен 11.10.2011Поточні й інші рахунки підприємства у банках. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень та із застосуванням векселів. Сутність акредитивної форми розрахунків. Порядок виставлення акредитиву і розрахунків по ньому. Форми безготівкових розрахунків.
контрольная работа [31,5 K], добавлен 05.01.2011
