Аналіз розвитку міжнародних розрахунків (на прикладі АКБ "Укрсоцбанк")

Індивідуальні ліцензії (англ. Individual licence) видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової операції на період, необхідний для здійснення такої операції Індивідуальної ліцензії потребують такі операції

а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами-резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України,

вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами ~ резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах,

платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей,

платежів в іноземній валюті за межі України у вигляді відсотків за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій,

вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності,

б) ввезення, переказування і пересилання за межі України валюти України, за винятком випадків, коли йдеться про суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, які можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну,

в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі,

г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави,

д) розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах за межами України, за винятком:

відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном,

відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками,

відкриття рахунків в іноземній валюті резидентами - дипломатичними, консульськими, торговими та іншими офіційними представництвами України за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями, а також філіями і представництвами підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності,

е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді або господарському суді.

Ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями можуть отримувати банки, які є юридичними особами, існують та здійснюють свої операції на території України не менше як один рік, з розміром статутного фонду та власних коштів, що встановлюються Національним банком України.

Валютні операції, як правило, здійснюються на провідних валютних ринках світу ~ в Лондоні, Нью Йорку, Парижі, Цюриху, Люксембурзі, Брюсселі, Токіо і т д.

Валютними ринками користуються банки країн усього світу, в яких законодавством та валютним контролем дозволена торгівля валютою У деяких країнах діє єдиний центр, в інших банки торгують валютами.

На Україні таким центром є Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) та Кримська міжбанківська валютна біржа (КМВБ) Але, враховуючи необхідність технічного відпрацювання механізму здійснення цих операцій, купівля-продаж іноземної валюти на УМВБ та КМВБ з березня 1999 р не відбувається.

Валютна біржа - організаційне утворення, в якому здійснюється торгівля валютою на основі попиту і пропозиції.

У зв'язку зі зміною Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України уповноважені банки з 19 березня 1999 року здійснюють операції купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, тобто між собою.

Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам цього ринку, до яких належать:

Національний банк України,

уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію Національного банку України на право здійснення операцій з валютними цінностями),

уповноважені кредитно-фінансові установи (які отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями),

валютні біржі

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України мають право купувати іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів та нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України та в інших випадках, що не суперечать чинному законодавству України.

Усі валютні операції з іноземними валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні за рахунок власних коштів уповноважених банків і уповноважених кредитно-фінансових установ здійснюються лише на умовах «тод», «том» або «спот».

Уповноваженим банкам та уповноваженим кредитно-фінансовим установам дозволяється купівля готівкових іноземних валют за безготівкові (готівкові) іноземні валюти тієї ж групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та/ або безготівкові (готівкові) гривні за угодами «тод», «том», «спот» для забезпечення роботи власних кас із метою виконання зобов'язань перед власними клієнтами

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:

договір з нерезидентом, (інший документ, який згідно з чин ним законодавством України має силу договору),

вантажна митна декларація в разі, якщо товар ввезений на територію України,

акт здачі приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) (інший документ, який свідчить про надання послуг виконання робіт),

документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо),

довідка державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента у гривнях та поточний рахунок в іноземній валюті, який визначений резидентом як рахунок, з якого здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентами в цій іноземній валюті (строк дії довідки 90 днів).

Після одержання від клієнтів зазначених документів уповноважений банк (уповноважена кредитно-фінансова установа) формує реєстр (у двох примірниках), що містить у собі таку інформацію:

назва підприємства, код ЄДРПОУ, місцезнаходження;

орган державної влади, який зареєстрував резидента;

податковий орган, в якому взято на облік резидента, дата та

номер реєстрації;

прізвище, ім'я та по батькові, ідентифікаційні номери

директора і головного бухгалтера згідно з Державним реєстром

фізичних осіб;

номери та дати договорів або інших документів, що є підставою

для придбання іноземної валюти.

На оригіналах документів, на підставі яких була куплена іноземна валюта, проставляється відмітка уповноваженого банку про обсяг придбаної валюти. Копії цих документів з зазначеною відміткою засвідчуються печаткою та підписом керівника (заступника керівника) суб'єкта господарської діяльності або нотаріусом (у разі здійснення митного оформлення продукції після 01.09.98 р. копія вантажної митної декларації засвідчується круглою гербовою печаткою і підписом керівника або заступника керівника відповідної митниці) та зберігаються в уповноваженому банку.

Купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами-страховиками, а також об'єднаннями страховиків, які створені та мають відповідні повноваження згідно з чинним законодавством України, з метою виконання зобов'язань перед нерезидентами здійснюється згідно з вимогами «Порядку про застосування іноземної валюти в страховій діяльності» № 245, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 23.09.96 р., за умови надання довідки державної податкової адміністрації (інспекції), в якій резидент зареєстрований як платник податків.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами (юридичними особами та фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, крім постійних представництв нерезидентів) при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

1) заявки з розрахунком витрат:

на відрядження за кордон;

на експлуатаційні витрати транспортних засобів, що виконують рейси за кордон;

2) документи, які мають силу договору і можуть використовуватись контрагентами-нерезидентами згідно з міжнародною практикою:

для оплати участі в міжнародних виставках, конгресах, симпозіумах, конференціях та інших міжнародних зустрічах;

для оплати за навчання, лікування, патентування тощо;

для сплати митних платежів;

для здійснення платежів за користування авторськими правами;

для відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів іноземних держав;

3) укладені трудові договори (контракти) з нерезидентами;

4) рішення судів про сплату за межі України пенсій, аліментів, штрафів тощо;

5) угоди між пенсійними фондами про переказ за межі України пенсій в іноземній валюті;

6) угоди між поштовими адміністраціями про сплату за межі України поштових переказів.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському

валютному ринку України постійними представництвами нерезидентів, які здійснюють підприємницьку діяльність, при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

заявки з розрахунком витрат на відрядження за кордон;

укладені трудові договори (контракти) з нерезидентами;

заявка на перерахування іноземної валюти на рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво, в межах залишків коштів на рахунку типу «П».

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України офіційними представництвами, представництвами юридичних осіб-нерезидентів, які не здійснюють підприємницьку діяльність, при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

заявки (відповідно до кошторису) на відрядження за кордон,

заявка відповідно до договорів (контрактів) з нерезидентами, пов'язаних з виконанням трудових обов'язків,

заявка на перерахування іноземної валюти на рахунок відповідного органу іноземної держави чи рахунок юридичної особи-нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво, в межах залишків коштів на рахунку типу «Н».

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України фізичними особами-резидентами при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

заявка на перерахування за кордон власних коштів з поточного рахунку в гривнях та документи, які підтверджують виїзд з України фізичних осіб резидентів на постійне місце проживання за кордон Документом, що підтверджує право виїзду з України на постійне місце проживання, є паспорт громадянина для виїзду за кордон, наданий органами внутрішніх справ України зі штампом на одній із сторінок «постійне проживання» із зазначенням країни виїзду Цей штамп має бути скріплений візовою печаткою,

документи, що передбачені «Правилами переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб резидентів і нерезидентів», затвердженими постановою Правління Національного банку України від 23 09 96 р. № 245, у разі здійснення переказів коштів за кордон.

При здійсненні неторговельних операцій фізичними особами-нерезидентами за рахунок коштів з власного поточного рахунку в гривнях підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України є заявка на перерахування іноземної валюти за кордон.

Купівля іноземної валюти з кореспондентських рахунків банків-нерезидентів у гривнях здійснюється згідно з вимогами «Положення про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26 03 98 р № 118.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання власних зобов'язань уповноважених банків - членів міжнародних платіжних систем за операціями, пов'язаними з організацією та забезпеченням розрахунків з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, є:

для організації та забезпечення розрахунків з міжнародними платіжними системами виписка з кореспондентського рахунку банку (про здійснення розрахунку відповідної міжнародної платіжної системи з банком за операціями з платіжними картками),

для закриття відкритої валютної позиції банку заявка банку (з розрахунком)

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання власних зобов'язань уповноважених банків за операціями, пов'язаними зі сплатою коштів міжнародним системам зв'язку за користування їхніми послугами, є виписка з кореспондентського рахунку банку про списання іноземної валюти та/або рахунок-фактура.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання зобов'язань за капітальними операціями та інших зобов'язань резидентів в іноземній валюті є таю документи:

кредитна угода, яка свідчить про необхідність виконання юридичними особами та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності України зобов'язань в іноземній валюті, довідка з інформацією про стан погашення заборгованості за кредитом (позикою) та документи, передбачені чинним законодавством щодо лептимності виконання таких зобов'язань (реєстраційні свідоцтва, індивідуальні ліцензії Національного банку України, гарантії Кабінету Міністрів України тощо),

договір про інвестиційну діяльність, у тому числі про інвестиційну діяльність без створення юридичної особи, документ про фактичне внесення інвестиції, які свідчать про правомірність переказу за кордон прибутку (доходу), отриманого нерезидентом на законних підставах в Україні, копія рішення загальних зборів засновників діючих в Україні підприємств з іноземними інвестиціями про розподіл прибутку, копія декларації про прибуток підприємства з відміткою державної податкової адміністрації про її прийняття, копія податкового звіту про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи та копія декларації про прибуток з відміткою державної податкової адміністрації про їхнє прийняття, виписки з рахунку клієнта банку про надходження іноземної валюти (із копією SWIFT повідомлення тощо) та підтвердження конвертації її у гривні (або про надходження гривневих коштів з кореспондентського рахунку банку-нерезидента в українському банку в період до 01 05 97 р. ) для придбання облігацій внутрішньої державної позики, довідка депозитарію Національного банку України або уповноваженого банку, довідка уповноваженого банку про сплату податку до бюджету з доходу, отриманого нерезидентом на території України (копія платіжного доручення, згідно з яким здійснено перерахування коштів) у випадках, передбачених законами України

депозитний договір, ощадна книжка, ощадний (депозитний) сертифікат, які підтверджують необхідність виконання уповноваженим банком зобов'язань в іноземній валюті перед власником депозиту (вкладу),

усі види договорів про забезпечення виконання зобов'язань в іноземній валюті та договори, для забезпечення виконання яких останні видані.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання зобов'язань за операціями, що потребують отримання індивідуальних ліцензій Національного банку України, є індивідуальні ліцензії Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, видані згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», які передбачають купівлю іноземної валюти, та документи, передбачені умовами цих ліцензій.

Іноземна валюта, яка придбана у встановленому порядку через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України, повинна бути використана резидентом протягом п'яти робочих днів з часу зарахування п на його поточний рахунок на цілі, вказані в заяві на купівлю іноземної валюти Придбана іноземна валюта може бути перерахована резидентом для виконання власних зобов'язань перед нерезидентами лише з поточного рахунку в іноземній валюті, який визначений резидентом як рахунок з якого здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентами в цій іноземній валюті У разі порушення резидентами цих строків придбана іноземна валюта про дається уповноваженим банком протягом п'яти робочих днів на міжбанківському валютному ринку України При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента

У разі повернення на адресу резидента коштів в іноземній валюті, що були куплені на міжбанківському валютному ринку України та перераховані на користь нерезидента, у зв'язку з тим, що взаємні зобов'язання частково або повністю не виконані, ці кошти не можуть бути використані з іншою метою і підлягають продажу з розподільчого рахунку Обмеження щодо строку продажу іноземних валют не поширюється на іноземні валюти, які не належать до першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України

Кошти в іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента (фізичної особи-резидента яка здійснює свою підприємницьку діяльність без створення юридичної особи) підлягають попередньому зарахуванню на розподільчий рахунок Уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи зобов'язані продавати без доручення клієнтів усі надходження на користь клієнтів в іноземній валюті, що підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, протягом п'яти банківських днів з часу зарахування таких надходжень на їх кореспондентські рахунки або рахунок каси Обмеження щодо строку продажу іноземних валют не поширюється на іноземні валюти, які не належать до першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України.

Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, уповноважений банк або уповноважена кредитно-фінансова установа зобов'язані перерахувати на поточний рахунок клієнта без його доручення не пізніше п'яти банківських днів з часу зарахування цих коштів на розподільчий рахунок.

Відповідальність за несвоєчасне інформування клієнтом уповноваженого банку або уповноваженої кредитне фінансової установи про надходження в іноземній валюті на адресу цього клієнта, які не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, внаслідок чого зазначені кошти були продані, покладається на клієнта банку.

Продаж за дорученням клієнта його власних коштів в іноземній валюті уповноважений банк або уповноважена кредитно-фінансова установа зобов'язані здійснювати протягом п'яти банківських днів з часу списання цих коштів з поточного рахунку клієнта Обмеження щодо строку продажу іноземних валют не поширюється на іноземні валюти, які не належать до першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України.

Гривневий еквівалент проданої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти в усіх випадках має бути зарахований на основний поточний рахунок власника коштів не пізніше двох банківських днів після надходження на кореспондентський рахунок відповідної суми в гривнях.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України здійснюють на цьому ринку операції з купівлі продажу іноземних валют за вільним договірним курсом купівлі та продажу за кожною операцією без обмеження розміру маржі між курсами купівлі та продажу і комісійної винагороди.

Суб'єкт міжбанківського валютного ринку України, який є покупцем іноземної валюти, несе повну відповідальність як агент валютного контролю за наявність усіх документів, які передбачені Національним банком України у «Правилах здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України», і які є обов'язковими для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України У разі виявлення порушень з боку уповноваженого банку (уповноваженої кредитно-фінансової установи) він несе відповідальність згідно зі статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а саме позбавляється ліцензії на право здійснення операцій з валютними цінностями.

В цілому можна зазначити, що валютні операції, у зв'язку з їх різноманітністю, складністю і багатоступінчатістю, мають виключно сприятливі перспективи для розвитку в майбутньому, так як дозволяють адаптувати конкретні умови до потреб самих різних сторін, які беруть участь у них.

За результатами аналізу розвитку міжнародних розрахунків, проведеного в другому розділі роботи, зроблені такі висновки:

1. АКБ «Укрсоцбанк» здійснює міжнародні розрахунки за комерційними та неторговими операціями у всіх прийнятих в міжнародній банківській практиці формах, зокрема чеки, перевідні векселі, поштові платіжні доручення, телексні платіжні доручення (термінові, пріоритетні та звичайні) та комплексне супроводження та фінансування зовнішньоторговельних операцій.

2. Банківський переказ (платіж) одночасно є і найпоширенішою, і найризикованішою (якщо використовується сам по собі) формою міжнародних розрахунків, оскільки зазвичай неможливо відкликати здійснений банківський переказ коштів, які вже було зараховано на рахунок одержувача (бенефіціара).

3. Документарним інкасо називають доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платника) безпосередньо або через інший банк визначену суму або підтвердження (акцепт) того, що цю суму буде сплачено в установлений термін. Інкасова форма розрахунків використовується вкрай рідко, що обумовлено недостатністю гарантій при використанні даної форми розрахунків по обидва боки, і експортери надають перевагу укладанню контрактів, що передбачають передоплату.

4. Серед українських підприємств акредитивній формі розрахунків надають перевагу експортери. При використанні документарного акредитива, контрагенти залучають для забезпечення угоди банк (або банки), щоб розподілити ризики. Тобто банк (банки) виконують роль посередників у розрахунках та (або) організацій, що фінансують. Документарний акредитив не можна назвати просто формою міжнародних розрахунків. Він є досить гнучким фінансовим інструментом, за допомогою якого українські підприємства можуть здійснювати успішні операції на зовнішньому ринку з найменшим для себе ризиком і з ефективним використанням грошових ресурсів.

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності використання різних форм міжнародних розрахунків

3.1 Перспективи використання суб'єктами підприємництва міжнародних розрахунків та їх вплив на фінансово-господарську діяльність

Розглянемо недоліки та переваги різних форм міжнародних розрахунків з погляду їх привабливості для сторін купівлі-продажу.

З точки зору експортера градація привабливості така:

авансовий платіж

документарний акредитив

документарне інкасо

відкритий рахунок

З точки зору імпортера:

відкритий рахунок

документарне інкасо

документарний акредитив

авансовий платіж.

Розрахунки по відкритому рахунку найбільш вигідні для імпортера, бо

оплату імпортер проводить після одержання товарів, а процент за наданий кредит, окремо не стягується;

відсутній ризик оплати непоставленого або неприйнятого товару.

Для експортера ця форма розрахунків найменш приваблива, оскільки

не містить надійної гарантії своєчасного платежу;

сповільнює оборотність його капіталу;

інколи викликає необхідність банківського кредиту.

Ця форма розрахунків звичайно застосовується лише на умовах взаємності, коли контрагенти по черзі виступають в ролі продавця і покупця і невиконання зобов'язань імпортером тягне за собою припинення товарних постачань експортером. При односторонніх постачаннях розрахунки по відкритому рахунку в міжнародній торгівлі застосовуються рідко.

Основні ризики при розрахунках на умовах відкритого рахунку.

а) Ризик покупця.

Він відомий також як "кредитний ризик" і пов'язаний із небезпекою того, що покупець може не оплатити товар через нездатність заплатити або навмисного невиконання зобов'язань. Пам'ятаєте, що експортер губить контроль над товаром із моменту його відвантаження.

б) Ризик країни.

Імпортер намагається оплатити, але уряд імпортера приймає закони, по валютному регулюванню, що перешкоджають виконанню платежу. Причина введення валютного регулювання може бути політичною, у вигляді альтернативи, валютне регулювання може просто бути результатом фінансового тиску, таким як проблема заборгованості країн третього світу, що означає, що країна імпортера не може дозволити собі сплачувати за імпорт.

в) Транзитний ризик.

Товар подорожує значно далі в міжнародній торгівлі, що в внутрішніх угодах, і, отже, існує велика небезпека утрати чи пошкодження товару під час його транспортування від продавця до покупця.

Механізм застосування векселя у зовнішньоекономічних розрахунках наведений в табл.3.1[32, c. 208]

Таблиця 3.1 - Застосування векселя у зовнішньоекономічних розрахунках підприємницьких структур

Сфери застосування	Зміст векселя	Сума, валюта	Термін	Векселедержатель
1	2	3	4	5
Операції з давальницькою сировиною	Вексель видається як гарантія оплати мита, податків і зборів у випадку порушення нормативних термінів переробки давальницької сировини	На суму мита, податків і зборів у валюті контракту за курсом на день платежу	< 90 днів	Державна податкова інспекція
Операції з імпортом товару	Оформлення відстрочки оплати ПДВ на ввезені на територію України товари	На суму ввізного мита, в UAH, за курсом на день виникнення податкового зобов'язання. Безпроцентний	< 3О днів	Митний орган
Ввезення майна як внеску до статутного фонду	Оформлення безмитного ввезення на територію України майна як внеску інвестора до статутного фонду	На суму ввізного мита, у вільноконвертованій валюті, за курсом на день платежу	< 3О днів	Митний орган
Виробнича кооперація	Оформлення без оподаткування ввезення продукції на територію України, яка поставляється за виробничою кооперацією	На суму «ввізних» податків і платежів. У вільноконвертованій валюті за курсом на день платежу	< 180 днів	Державна податкова інспекція
Операції з алкогольними і тютюновими виробами	Оформлення авансової оплати суми акцизного збору	На суму акцизного збору, що розраховується в умовних ставках в доларах, за курсом на день платежу	< 90 днів	Державна податкова інспекція

По-перше, умови проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом за допомогою векселів обов'язково відображають у відповідному зовнішньоекономічному договорі згідно з ст.9 Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.01 р. № 2374-ІІІ, в якій зазначено, що “резиденти можуть видавати та індексувати векселі, як переказні, так і прості, в іноземній та національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України.

Питання можливості виставлення векселя на користь нерезидента також розглядається статтею 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” (від 23.09.94 р. №185/94-ВР), згідно з якою резиденти імпортери продукції мають право виписувати векселі на користь нерезидентів постачальників.

Таким чином має місце певна законодавча колізія, коли два нормативних документи частково суперечать один іншому. Виходячи з цього проблема виглядає таким чином, що:

Резидент України може виписувати простий вексель на користь нерезидента у разі укладення з ним імпортного контракту щодо поставки товарів (робіт, послуг). При цьому індосамент векселів на користь нерезидентів не передбачається.

Під час всіх інших зовнішньоекономічних розрахунків, зокрема, за фінансовими зобовязаннями, видача та індосамент векселів за межі України не допускаються.

Придбання резидентом векселя в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами за таким векселем здійснюються відповідно до валютного законодавства України”.

В цьому аспекті необхідно зазначити, що видача векселів у національній валюті нерезидентам без наявності ліцензії суперечить вимогам валютного законодавства. Так, згідно з ч. 3 ст.7 Декрету про валютне регулювання розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України припускають, якщо отримано індивідуальну ліцензію НБУ.

Треба сказати, що нормативи, що діяли до набрання чинності Законом, також дозволяли застосовувати векселі при розрахунках резидентів з нерезидентами за поставлені товари, бо можливість виставлення резидентом векселя на користь постачальника продукції була прямо передбачена ст. 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.94 “ 185/94-ВР

Держоргани з цього приводу мають свою точку зору, яка не зовсім влаштовує суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Так само і Вищий господарський суд України в п.3 оглядового листа від 27.11.01 р. №01-8/1289 зазначив, що результатом застосування вексельної форми розрахунків має бути зарахування виручки на валютні рахунки резидента-експортера у строк 90 днів із дня експортної поставки (виписки вантажної митної декларації). Тієї ж думки дотримується Комітет ВР України з питань фінансів і банківської діяльності.

Крім того, згідно з п.2 постанови Правління Національного банку України від 14.06.99 р. №285 здійснювати розрахунки між резидентами в іноземній валюті за векселями, вираженими в іноземній валюті, можна лише за наявності індивідуальної ліцензії Нацбанку України.

Основні характеристики векселів, що застосовуються в зовнішньоекономічних операціях, наведені в табл. 3.2 [32, c.214]

Таблиця 3.2 - Основні характеристики векселів, що застосовуються в зовнішньоекономічних операціях

	Проти векселя в оплату
Характеристики	ввізного (імпортного) мита з давальницької сировини	вивізного (експортного) мита з давальницької сировини	вивізного (експортного) мита
Векселедавець	споживач сировини (виконавець замовлення на переробку давальницької сировини)	постачальник сировини (замовник на переробку давальницької сировини)	суб'єкт підприємницької діяльності, який вивозить продукцію за межі України
Векселедержатель	Митний орган
Місце платежу	місцезнаходження векселедавця	місцезнаходження банка векселедержателя
Термін, на який видається вексель	на стільки-то часу від складання (але не більше 90 днів)	на визначений день: день виконання експортного контракту; наступний після 90 днів з дня заповнення митної декларації
Валюта векселя	Валюта, в якій визначена митна вартість товару

Отже, якщо договір, підписаний експортером-резидентом і нерезидентом, не передбачає розрахунку векселями, а український експортер готовий прийняти вексель від зарубіжного партнера, то необхідно внести до зовнішньоекономічного договору відповідні зміни.

Розрахунки в формі інкасо дають певні привілеї імпортеру, основне зобов'язання якого складається в здійсненні платежу проти товарних документів, що дають йому право на товар, при цьому немає необхідності заздалегідь відволікати кошти з свого обігу. Проте експортер продовжує зберігати юридичне право розпорядження товаром до оплати імпортером, якщо не практикується пересилка безпосередньо покупцеві коносамента для прискорення одержання товару.

Разом із тим інкасова форма розрахунків має істотні недоліки для експортера. По-перше, експортер несе ризик, зв'язаний з можливою відмовою імпортера від платежу, що може бути пов'язане із погіршенням кон'юнктури ринку чи фінансового положення платника. Тому умовою інкасової форми розрахунків є довіра експортера до платоспроможності імпортера і його сумлінності. По-друге, існує чималий розрив в часі між надходженням валютної виручки по інкасо і відвантаженням товару, особливо при тривалому транспортуванні вантажу.

Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються додаткові умови:

1) імпортер проводить оплату проти телеграми банка експортера про прийом і відправку на інкасо товарних документів ( телеграфне інкасо ). Цей вид інкасо не одержав широкого розповсюдження;

2) по дорученню імпортера банк видає на користь експортера платіжну гарантію, приймаючи на себе зобов'язання перед експортером оплатити суму інкасо при неплатежу з боку імпортера. Додаткова гарантія платежу звичайно застосовує при розрахунках по комерційному кредиту, бо при відстрочці оплати зростає ризик несплати імпортером документів в зв'язку з можливою зміною в фінансовому положенні платника. Інколи банк імпортера авалює вексель. Аваль ( гарантія платежу ) - вексельне поручительство. Банк-аваліст приймає відповідальність за платіж, ставлячи підпис звичайно на лицевій стороні векселя з обмовкою, за кого конкретно видана гарантія платежу, інакше вважає, що аваль виданий за векселедавця переказного векселя (експортера );

3) експортер використовує банківський кредит для покриття іммобілізованих ресурсів.

Ризики при розрахунках на умовах документарного інкасо такі ж, що і для відкритого рахунку, а саме, ризик покупця, ризик країни і транзитний ризик. Як і по всім умовам оплати буде мати місце валютний ризик, якщо експортер виставляє рахунок в іноземній валюті.

Для зменшення ризиків титульні документи посилаються по такому маршруту :

1) Експортер відвантажує товар і одержує титульні документи;

2) Експортер посилає титульні документи в свій банк з відповідними інструкціями;

3) Банк експортера посилає титульні документи в банк імпортера з інструкцією, що документи можуть бути передані тільки:

а) проти оплати;

б) проти акцепту переказного векселя (тратти) ( законно прийняте зобов'язання оплатити експортерові проти комплекту документів чи на певну дату в майбутньому).

в) проти оплати чи акцепту переказного векселя, банк імпортера передає титульні документи так, що імпортер може одержати товар по прибутті в його країну.

При цьому експортер зберігає контроль над товаром до тих пір, поки не буде зроблена оплата, чи не видано законно прийняте зобов'язання оплатити (вексель).

По документарному інкасо експортери зберігають міру контролю над товаром до тих пір, поки вони не оплачені або поки імпортер не акцептує переказний вексель. Коли використовується інкасо на умовах "документи проти платежу", імпортери можуть відмовитися від будь-якої робити з інкасо, залишивши експортера з його проблемою організації альтернативного продажу, і змушеного при цьому оплачувати вартість зберігання і страхування товару. По інкасо "документи проти акцепту", імпортери можуть не зробити платіж по акцептованому переказному векселю на належну дату, залишаючи експортера без платежу і без контролю над товаром. Проте в разі документарного акредитива, експортери знають, що вони мають банківську гарантію платежу, за умови, що вони виконають терміни і умови акредитива. Отже, по одержанні повідомлення про документарний акредитив, експортери можуть впевнено починати підготовку і відвантаження товару, знаючи, що вони мають банківську гарантію платежу.

Ризики при розрахунках на умовах акредитиву

Ризик покупця фактично усунений, бо невідому згоду покупця зробити платіж замінено умовною банківською гарантією.

Транзитний ризик фактично відсутній, за умови, що експортер підготував страховий документ, якщо такий обумовлений в акредитиві. Банки мають справу тільки з документами, а не з товарами, і платіж буде проведений проти правильно представлених документів, поза залежності від якого або можливого ушкодження товару.

Ризик країни все ж може мати місце, бо уряд імпортера може заборонити банку-емітенту зробити платіж. До того ж, є певні регіони світу, де банки не такі платоспроможні, як вони повинні бути, і банк-емітент цілком можливо може не виконати зобов'язання. В кінцевому випадку, існують дві проблеми, на які експортери часто не звертають уваги:

а) Якщо повідомлення про акредитив одержано безпосередньо із невідомого банка, існує небезпека, що це може бути фальшивий документ.

б) Експортер може не виконати умови акредитива, тому що акредитивна форма розрахунків передбачає документи, що він може не забезпечити.

Для імпортера акредитивна форма розрахунків веде до іммобілізації і розпиленню його капіталів, оскільки він повинен відкрити акредитив до одержання і реалізації товарів, але одночасно дає йому можливість контролювати ( через банки ) виконання умов угоди експортером.

Для експортера після авансових платежів розрахунки в формі акредитива є найбільш вигідними, бо це єдина форма розрахунків ( крім гарантійних операцій банків) банка, що містить зобов'язання зробити платежі. Таким чином, для експортера безвідкличний акредитив має слідуючі привілеї у порівнянні з інкасованою формою розрахунків:

надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, бо її здійснює банк;

швидкість одержання платежу, якщо банк виробляє виплату негайно після відвантаження товару проти подання комерційних документів ( в іншому випадку експортер може одержати кредит в своєму банку в національній валюті, до одержання платежу по акредитиву );

одержання дозволу імпортером на переказ валюти в країну експортера при виставленні акредитива в іноземній валюті.

Головним недоліком розрахунків за допомогою акредитива є те, що це досить дорога форма розрахунків для обох сторін, що пов'язано з вартістю банківської гарантії.

При розрахунках по інкасо та при акредитивній формі міжнародних розрахунків між сторонами досить часто виникали непорозуміння. Щоб уникати таких непорозумінь сторони були вимушені складати досить громоські контракти та угоди. Це було незручно і у 1993р. на міжнародному рівні були прийняті рішення про утворення Уніфікованих правил по інкасо та Унiфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів.

Уніфіковані правила по інкасо утворюють міжнародно-прийнятий кодекс по практиці документарних інкасо. Правила не включені в національні чи міжнародні законодавства, але стали обов'язковими для всіх сторін, тому що всі банківські документи (особливо платіжні доручення) апелюють до Правил. Правила застосовуються, якщо інше прямо не узгоджено і якщо ці положення, визначення статті не суперечать вимогам національного, державного чи місцевого законодавства і/або правил, від яких не можна відступати.

Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів (UCP) це набір міжнародно-прийнятих правил і визначень, що встановлюють відповідальність і зобов'язання всіх сторін по документарним акредитивам. Всі банківські документи і повідомлення по документарним акредитивам зазначають, що акредитив підпорядкований UCP 1993. Якщо умови акредитива суперечать UCP, умови акредитива переважають і, якщо національне законодавство суперечить UCP, національне законодавство має переважну силу.

Завершальним етапом розрахункових операцій виступає банківський переказ. Тобто, можна сказати, і при інкасо і при акредитивній формі розрахунків банківський переказ буде мати місце. Проблема міжнародних банківських телекомунікацій вирішується в наші дні шляхом утворення і експлуатації комп'ютерних банківських систем, що охоплюють практично всю земну кулю.

Перспективи використання вітчизняними підприємствами різних форм міжнародних розрахунків визначаються основними рекомендаціями експортерам і імпортерам, як і полягають в такому.

Для імпортера:

Бажано ще на стадії підписання договору з іноземним контрагентом проконсультуватися з банком з приводу правильного зазначення в договорі умов стосовно акредитива.

Необхідно враховувати, що банки мають справу з документами, а не з товарами. Для них обов'язковими є лише сформульовані умови акредитива. Банки не відповідають за дійсність документів або за якість і кількість відвантажених товарів. Якщо документи відповідають умовам, зазначеним в акредитиві, вони можуть прийняти їх і розпочати процедуру оплати, визначену в ньому. Банки не несуть відповідальності за відстрочення щодо пересилання повідомлень з вини іншої сторони внаслідок стихійного лиха або дій третьої сторони, що бере участь у проведенні угоди.

Формулювання акредитива має бути простим, але досить докладним. Чим більше деталей обумовлено в акредитиві, тим скоріше продавець може відмовитися від такого формулювання через складність виконання всіх зазначених умов. Водночас імпортер зацікавлений у тому, щоб детальніше визначити, за що платитиме.

У документах, що їх подає продавець, дуже важливо визначити умови, що стосуються митної процедури (очищення), а також відобразити умови угоди між покупцем і продавцем. До таких необхідних документів належать товарно-транспортна накладна, що підтверджує відвантаження товарів, інвойс, а також інші документи, залежно від умов угоди (сертифікат походження, документ про страхування, сертифікат про огляд, копії надісланих покупцеві телеграм з інформацією про відвантаження тощо). Ціни потрібно зазначати у валюті акредитива. Документи треба оформляти тією мовою, якою складено сам акредитив, якщо інше не обумовлено в акредитиві.

Слід бути готовим до зміни або повторного узгодження умов акредитива з продавцем. При найчастіше використовуваному безвідкличному акредитиві зміни можуть бути внесені тільки з обопільної згоди сторін.

Для відкриття акредитива користуватися послугами банку, що має досвід роботи з такими операціями.

Вибираючи вид акредитива, треба з'ясувати питання про стандартні методи оплати в країні продавця.

Термін дії акредитива має бути достатнім для того, щоб продавець здійснив поставку товарів.

Відкриваючи акредитив, слід точно дотримувати всі подробиці торговельної угоди.

Для експортера:

До підписання контракту необхідно переконатися в кредитоспроможності покупця і довідатися про його ділову практику. Ваш банк може надати допомогу в цьому пошуку.

Переконайтеся, що акредитив є безвідкличним.

Уважно вивчіть акредитив, щоб пересвідчитися у можливості виконання обумовлених у ньому вимог щодо графіка поставок, виду товарів, пакування і документації. Усі положення акредитива мають відповідати погодженим умовам угоди, в тому числі адреса покупця, виплачувана сума і маршрут транспортування товару.

Якщо потрібно змінити умови акредитива, слід негайно зв'язатися з покупцем, щоб він дав вказівки банку-емітенту про внесення виправлень.

Упевніться, що товар точно відповідає описові, наведеному в акредитиві, а опис товару в інвойсі відповідає описові в акредитиві.

Треба не забувати, що необхідно виконати всі умови, обумовлені в акредитиві, інакше платіж за акредитивом може бути не здійснено.

3.2 Економічні важелі підвищення ефективності використання міжнародних розрахунків

Значне місце в процесі утворення реальних ринкових відносин господарювання в Україні приділяється питанням удосконалення механізмів проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Форми зовнішньоторговельних розрахунків, розроблені міжнародною практикою, у своєму роді є захисними засобами від валютних ризиків і відрізняються між собою механізмом, ступенем гарантованості і формою участі в банківських розрахунках. В даний момент в Україні, найбільш розповсюдженими формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо і банківський переказ. У світовій практиці існують і інші форми розрахунків, що на відміну від вищевказаних не одержали належного поширення в зовнішньоекономічній діяльності України.

Необхідно відзначити, що рівень правового регулювання розрахункових відносин у господарсько-правовій сфері не відповідає повною мірою рівню соціально-економічного розвитку українського суспільства. Деякі нормативно-правові акти, такі як, наприклад, Цивільний кодекс України, коштують окремо від правової регламентації соціально-економічних явищ і мають на сучасному етапі не інструментальну, а історичну цінність, як правові пам'ятки епохи, що вже не мають нічого загального з існуючою реальністю.

Таким чином, недосконалість діючого законодавства дуже згубно впливає на взаєморозрахунки між резидентами і нерезидентами, що у свою чергу приводить до приховання реальних грошових обігів і переходу бізнесу в «тінь».

1. Однією з причин зменшення кількості міжнародних розрахунків є зниження обсягів виробництва й експорту в цілому по Україні. Це обумовлено нестабільністю економіки, у результаті чого українські товари не можуть конкурувати на міжнародному ринку. Посилення валютного контролю також погіршує розвиток міжнародних розрахунків.

2. Для того, щоб уникнути порушень термінів розрахунків по експортно-імпортнім операціях резидентам необхідно приділити особливу увагу правильності складання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

3. При складанні договору українському товаровиробнику (експортеру) щоб уникнути несвоєчасного надходження коштів за поставлену їм продукцію бажано наполягати на використанні акредитивної форми розрахунків або авансового платежу.

4. При імпортній операції платнику вигідніше розраховуватися по факту одержання товарів, щоб уникнути повного або часткового неотримання товару.

Підсумовуючи вищесказане можна зробити висновок, що усі форми міжнародних розрахунків можливі у випадку взаємної довіри всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Висновки

Отже, за результатами дослідження можна зробити такі висновки:

Міжнародні розрахунки - це система організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.

У світовій практиці використовують такі форми міжнародних розрахунків, як банківський переказ, документарний акредитив, інкасо, банківська гарантія, розрахунки векселями тощо. Вони вирізняються ступенем участі банків у проведенні їх: мінімальний ступінь участі - при банківському переказі, максимальний - при акредитиві, банківській гарантії.

У кожному з міжнародних видів розрахунків на завершальному етапі відбувається переказ коштів з одного банківського рахунку на іншій за допомогою комунікаційних систем (зазвичай системи електронних переказів SWIFT, яка набула останнім часом великого поширення). Конкретна форма розрахунків визначається за згодою сторін і фіксується в розділі «Умови платежу» зовнішньоекономічного договору.

Українські фірми й підприємства, укладаючи зовнішньоекономічні угоди, повинні враховувати можливості свого банку, головне, вчитися правильно визначати валютно-фінансові умови контракту і, насамперед, форми міжнародних розрахунків.

На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін.

В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості.

По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями. Наприклад, такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною конвенцією в 1930 р., Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн. Інакше кажучи, найбільш ефективна участь тої чи іншої країни в міжнародному розподілі праці і міжнародних торгових розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти.

По-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.

Валютні обмеження являють собою законодавчу чи адміністративну заборону, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно, валютні обмеження стають причиною негативних наслідків. Вони звужують можливості й підвищують витрати валютного обміну і платежів по зовнішньоторгових угодах. Однак вони об'єктивно необхідні.

Це пов'язано, насамперед, з нестачею валюти, наявністю зовнішньої заборгованості, погіршенням платіжного балансу. Валютні обмеження в даній ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни. Валютні обмеження здійснюються різними способами:

блокування виручки експортерів від продажу товарів в даній країні;

повний чи частковий обов'язковий продаж валютної виручки експортерами центральному банку або іншим вповноваженим банкам;

заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

регулювання строків платежів по експорту й імпорту та ін.

В Україні до валютних обмежень відносяться: обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998 р.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за здійсненням інвестицій за кордоном, контроль за залученням іноземних кредитів, регулювання Інвестицій нерезидентів і т.д.

В цих умовах підприємствам-суб'єктам ЗЕД необхідно сумлінно вивчати і постійно враховувати в своїй роботі питання експортного й імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства, технічних стандартів і вимог, особливості тарифів і квот, антидемпінгових законодавств, наявності конвертованої валюти і стабільності валюти в країні потенційного іноземного партнера.

Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України № 436-IV вiд 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, ст.144 .

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” вiд 07.12.2000 № 2121-III // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, ст.30.

3. Про обіг векселів в Україні”. Закон України від 05.04.2001 р. №2374-ІІІ //Відомості Верховної Ради України, 2001.- №17.