Як свідчить багатовіковий досвід, ринок цінних паперів є серцевиною ринкових економічних відносин, оскільки забезпечує вільне переміщення капіталу між різними секторами економіки, сприяє її структуризації у відповідності до вимог часу і, як чутливий індикатор, висвітлює фінансове здоров'я держави. Через те, що цінні папери є похідними від вартості основних фондів підприємств і компаній, у фінансовій сфері ринок цінних паперів відіграє більш важливу роль, ніж грошово - кредитний механізм, перевищуючи останній за обсягами у середньому утричі.

Усвідомлюючи значення фондового ринку, усі постсоціалістичні країни Східної та Центральної Європи економічні перетворення починали з формування ефективного ринку цінних паперів, чому ефективно сприяло проведення приватизації. При цьому були враховані загальносвітові тенденції, і практично в усіх країнах з перехідною економікою ( крім Росії та України) була вибрана централізована модель фондового ринку, тобто в країні працює єдина фондова біржа, єдиний депозитарій цінних паперів та єдиний розрахунковий центр. Це створює механізм державних гарантій безпеки та захисту прав як вітчизняних, так й іноземних інвесторів.

Ринок цінних паперів є багато аспектною соціально - економічною системою, тісно пов'язаною з іншими сферами суспільного життя. Він сприяє мобілізації розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, вільному обігу капіталів, структурній перебудові економіки, позитивний динаміці соціальної структури суспільства, психологічній готовності населення до ринкових відносин.

В Україні фондовий ринок цінних паперів знаходиться на стадії становлення та потребує подальшого розвитку на цивілізованих, загальноприйнятих у світі засадах. Внаслідок процесів реформування форм власності на засоби виробництва головними інструментами фондового ринку стали акції відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації та державні цінні папери. Позитивна тенденція зростання у загальному обсязі цінних паперів питомої ваги акцій промислових підприємств, яка спостерігається протягом 1996 - 2001 років, створює можливості для ефективного фондового ринку, основним інструментом якого повинні стати корпоративні цінні папери. Сформована певна інфраструктура фондового ринку та конкурентне середовище для розвитку.

Таким чином, об'єктом дослідження цієї роботи є розвиток і сучасний стан українського ринку цінних паперів, його проблеми та перспективи розвитку, а головна мета цієї дипломної роботи розкрити основні теоретичні аспекти функціонування сучасного ринку цінних паперів, дослідити процес його становлення на Україні, дати детальну характеристику сучасному становищу на ринку, а також навести основні напрямки покращення функціонування та роботи ринку цінних паперів України.

1. Теоретичні аспекти функціонування ринку цінних паперів

Складовою ланкою фінансової системи держави є ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів відіграє важливу роль у фінансуванні економіки, в реалізації державних цінних паперів, виступаючи найважливішим джерелом додаткового і альтернативного фінансування різних галузей економіки поряд з іншими його джерелами (бюджетом, кредитом, власними коштами підприємств).

Перехід до ринкової економіки, створення сучасної кредитної системи, поява підприємств різних форм власності, випуск цінних паперів сприяли становленню і розвитку ринку цінних паперів в Україні. Для кращого розуміння ролі та місця ринку цінних паперів у сучасній економіці насамперед зупинимося на економічному понятті цієї категорії.

Ринок цінних паперів -- це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів та їх перепродаж. Через ринок цінних паперів акумулюються кошти підприємств, банків, держави, населення, які спрямовуються на виробниче і невиробниче вкладення капіталів. [9]

Ціль функціонування ринку цінних паперів полягає в тому, щоб забезпечувати функціонування механізму залучення інвестицій в економіку шляхом установлення необхідних контактів між тими, хто має потребу в інвестиціях, і тими, хто хотів би інвестувати надлишковий доход. При цьому дуже важливо, щоб ринок цінних паперів забезпечував функціонування механізму, що сприяє ефективній передачі інвестицій (оформлених у виді тих чи інших цінних паперів) з рук у руки, причому така передача повинна мати юридичну чинність.

Ринок цінних паперів буде виконувати задачі постійної підтримки економічного росту тільки в тому випадку, якщо існує повна свобода пересування інвестицій. Така свобода називається ліквідністю. Ліквідність може існувати тільки за умови наявності такого числа покупців і продавців, яке буде достатнім для того, щоб задовольняти вимогам попиту та пропозиції, також необхідні торгові системи, що дозволяли б покупцям і продавцям знаходити один одного відносно легко.

Усе це повинно ґрунтуватися на інформаційних потоках високої якості, з яких можна буде довідатися про наявність інвестиційних продуктів і про зацікавлених позичальників і кредиторів. Таким чином, одна з основних функцій ринку цінних паперів полягає в тому, щоб забезпечувати точність, правильність і змістовність наданої інформації. У принципі все це спрямовано на те, щоб підтримувати впевненість і довіру між позичальниками, кредиторами, інвесторами і громадськістю.

Отже, ця функція буде виконуватися тільки тоді, коли забезпечується розкриття необхідної інформації:

§ емітенти будуть розкривати всю важливу інформацію про себе і свої підприємства, включаючи надання необхідної фінансової звітності;

§ інвестори будуть надавати інформацію про свої угоди, елементи контролю і своєї здатності виконувати фінансові зобов'язання;

§ посередники будуть надавати дані про свою кваліфікацію і фінансові зобов'язання, потенційних конфліктах інтересів і угодах від імені своїх клієнтів;

§ організатори торгової системи і регулюючі органи будуть забезпечувати дотримання стандартів дисципліни і надійності, справедливе відношення до учасників і контроль за якістю забезпечення розрахунків.

Остання ключова функція ринку цінних паперів складається в постачанні цінних паперів для забезпечення процесу продажу, оплати та гарантії юридичної правильності операцій. Хоча ця область є найменш привабливої для учасників ринку цінних паперів, усе-таки зовсім обґрунтовано вона може вважатися однієї з найважливіших. Отже, ринку цінних паперів потрібні системи і процедури, що могли б гарантувати надійність цієї останньої стадії.

У залежності від значення, що має ринок цінних паперів в економіці, його можна поділити на два види: первинний і вторинний. Первинний - це ринок, на якому розміщаються вперше випущені цінні папери. Тут здійснюється мобілізація коштів акціонерними товариствами і позика їх державою. Первинний ринок включає інвестиційні і комерційні банки, через які акціонерні товариства і держава здійснюють розміщення своїх паперів.

Вторинний ринок - це ринок, на якому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбувається зміна власника цих паперів. Цей ринок, у свою чергу, поділяється на централізований і децентралізований. Формою централізованого ринку цінних паперів є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а тільки ті, котрі допущені до обороту біржовими комітетами. Децентралізований - це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обороту на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається зі значного числа брокерсько-дилерських фірм, що здійснюють між собою зв'язок за допомогою телефонно-телеграфних мереж і пошти. До них відносяться комерційні банки, оскільки багато хто з них займаються аналогічними операціями з цінними паперами.

Для сучасних ринків цінних паперів характерним є досить велика кількість угод, що здійснюються поза біржею, і це складає позабіржовий оборот. Отже, сучасний ринок цінних паперів складається з біржового обороту з зареєстрованими і незареєстрованними на біржі цінними паперами, а також позабіржового обороту.

Позабіржовий і біржовий ринки до деякої міри протистоять один одному, у той же час взаємно доповнюючи один одного. Це протиріччя виникає тому, що виконуючи загальну функцію торгівлі й обороту цінних паперів, вони керуються специфічними методами їхнього добору і реалізації. Позабіржовий оборот, як правило, охоплює тільки нові випуски цінних паперів і головним чином розміщення облігацій торгово-промислових корпорацій. На біржі, навпаки, котируються старі випуски цінних паперів і в основному акції торгово-промислових корпорацій. Якщо через позабіржовий оборот здійснюється в основному фінансування відтворювального процесу, то на біржі за допомогою купівлі акцій здійснюється контроль над корпораціями і фірмами, йде формування контролю і його перерозподілу між різними фінансовими групами. Біржа здійснює також відповідну частину фінансування, в основному через дрібного і середнього вкладника.[9]

Таким чином, ринок цінних паперів відіграє дуже важливу роль в забезпеченні ефективного функціонування економіки країни, створюючи необхідні умови для швидкого та якісного переливу капіталу з одного сектору економіки або галузі в інший.

1.2 Цінні папери як інструменти ринку цінних паперів

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», цінні папери -- це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. [1]

Цінні папери можуть бути іменними та на пред'явника.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено вищеназваним законом або в них спеціально не зазначено, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Відповідно до Закону України від 3 червня 1999 р. «Про внесення змін до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів:

-- акції;

-- облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

-- облігації місцевих позик;

-- облігації підприємств;

-- казначейські зобов'язання республіки;

-- ощадні сертифікати;

-- інвестиційні сертифікати;

-- векселі;

-- приватизаційні папери.

Розглянемо їх основні характеристики.

Акція -- цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, привілейованими та простими.

Громадяни, як правило, є власниками іменних акцій. Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, до якої вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів. У книзі реєструється також загальна кількість акцій на пред'явника.

Привілейовані акції дають власникові право на першочергове одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів по простих акціях перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені законодавством України та статутом акціонерного товариства.

Облігація -- цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в . передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Випускаються такі види облігацій: облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик та облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Умови випуску і розповсюдження таких облігацій визначаються чинним законодавством України та статутом емітента.[1]

Облігації можуть бути іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника.

Облігації зовнішніх державних позик України -- цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Вони можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Ці облігації оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску. Емітентом облігацій зовнішніх державних позик є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові кошти, одержані від розміщення облігацій внутрішніх державних позик спрямовуються виключно до Державного бюджету України.

Казначейські зобов'язання -- вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Казначейські зобов'язання випускаються таких видів:

-- довгострокові -- від п'яти до десяти років;

-- середньострокові -- від одного до п'яти років;

-- короткострокові -- до одного року.

Ощадний сертифікат -- письмове свідоцтво банку про .депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту та процентів по ньому.

Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменними та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.[6]

Інвестиційний сертифікат -- цінний папір, який випускається інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає його власникові право на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та на пред'явника. Вони випускаються з метою залучення коштів інвесторів для здійснення спільного інвестування і не дають їх власникові права участі в управлінні юридичною особою, що випустила їх.

Вексель -- цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей векселя (векселедержателю).

Розрізняють два види векселів: простий і переказний.

Простим є вексель, за яким зобов'язання безумовної сплати вказаної в ньому суми грошей бере на себе особа, яка видала вексель (векселедавець).

Переказним визнається вексель, за яким зобов'язання сплати вказаної в ньому суми перекладається на третю особу, якій векселедавець дає просту і нічим не обумовлену пропозицію сплати цієї суми кредитору (векселедержателю).

Приватизаційні папери -- це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду.

Приватизаційні папери випускаються трьох видів -- майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони.

Приватизаційні папери можуть бути тільки іменними.[1]

1.3 Фондова біржа - головний інститут сучасного ринку цінних паперів

Головним інститутом ринку цінних паперів була і залишається фондова біржа. Пріоритет бірж на фондовому ринку пояснюється тим, що вони сприяють значно більшому розповсюдженню капіталу, ніж це спроможна забезпечити позабіржова торгівля. Підприємства - емітенти, як й інветори, зацікавлені саме в якнайбільшому розосередженні капіталу, що забезпечує їм фінансову стабільність. Крім того, біржа робить довгострокові вклади ліквідними - тобто здатними переводитись у грошові кошти, задовольняючи як зрозуміле бажання вкладників одержувати якомога більш короткострокові вклади, так і прагнення дебіторів одержувати довгостроковий капітал.

Провідне становище фондових бірж, яке зберігається століттями, обумовленне універсальністю механізму біржової торгівлі. Законодавство у країнах з ринковою економікою змінювалося неодноразово, але основні принципи біржової торгівлі залишалися в основному сталими, лише адаптуючись до нових умов та удосконалюючись. У жодній країні фондова біржа не відмерла як застарілий інститут. Навпаки, йде розвиток біржової торгівлі з використанням сучасних комп'ютерних та телекомунікаційних технологій.[10]

Фондова біржа являє собою організований ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, які виступають як посередники, угоди купівлі-продажу цінних паперів. Контингент членів біржі складається з індивідуальних торговців цінними паперами і кредитно-фінансових інститутів.

Коло паперів, з якими проводяться угоди, обмежене. Щоб потрапити в число компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятою до котирування), компанія повинна задовольняти розробленим членами біржі вимогам стосовно обсягів продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени біржі або державний орган, що контролює їх діяльність, встановлюють правила проведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котирування. Разом з порядком проведення угод вони утворюють серцевину біржі як механізму, що обслуговує рух цінних паперів.

Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.

Як товар на цьому ринку виступають цінні папери - акції, облігації і т.п., а як ціни цих товарів - курси цих паперів. Постає питання: як співвідносяться між собою поняття ринок і біржа, біржа й аукціон?

Спільне в біржі з ринком - встановлення цін товарів у залежності від попиту та пропозиції на них. Але, на відміну від ринку, на біржі можуть продаватися не всі товари, а тільки допущені на неї, це з одного боку, а з іншої, способи купівлі-продажу на біржі значно різноманітніші, ніж на ринку, щоправда, більш регламентовані.

Що стосується аукціону, то про нього на біржі нагадує спосіб призначення ціни: її викрикують. У століття електроніки така система може показатися лише даниною традиції, але, на думку біржовиків, вона виконує ряд корисних функцій: створює необхідну ринкову атмосферу, забезпечує публічність торгів. При однаковій ціні на пропоновані товари вони скоріше дістануться тому, хто голосніше викрикнув ціну, тому "голосові дані" на біржі, як і на аукціоні, мають чимале значення але, на відміну від аукціону, ціни на товари на біржах не тільки ростуть стосовно стартових, але і падають.[25]

Отже, біржа має у своїх характеристиках як риси історичних попередників, (таких як ринки, ярмарки, аукціони) , так і власну специфіку.

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. "Чудо" полягало в тому, що для інвестора практично стерлися розходження між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями засобів. Цілком реальні в часі побоювання омертвити капітал стримували підприємницький запал. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося положення, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. В Франції, Італії і ряді інших країн фондові біржі вважаються суспільними установами. Це, щоправда, виражається лише в тім, що держава надає приміщення для біржових операцій. Біржовики вважаються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок.

Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США.

В Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів. Одним з головних нормативних актів, що регулюють взаємини між всіма учасниками, є Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її засновниками можуть бути лише торговці цінними паперами і їх повинно бути не менш 20. Засновники повинні внести в статутний фонд біржі визначену суму.

Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, великі банки, так і будь-який громадянин, що уклав свої заощадження в акції.

Фондова біржа України ґрунтується на безприбуткових початках і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль: засобу залучення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери; перерозподілу капіталів між різними галузями і підприємствами; засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різних шарів населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.

Організацію українського ринку цінних паперів і створення необхідних умов для його функціонування прийняла на себе Українська фондова біржа (УБФ). Серед її акціонерів (усього їх близько 30) такі великі республіканські банки, як Укринбанк, Агропомбанк, Укрсоцбанк, Агропромбанк “Україна”, Ощадний банк України, регіональні банки в Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Ужгороді, Криму.[9]

Виходячи з важливої регулюючий ролі фондової біржі в економічному житті країни встановлено, що вона є суб'єктом особливої державної реєстрації. Її реєструє Кабінет Міністрів України, тоді як товарну - виконком місцевої Ради (як і всіх суб'єктів підприємницької діяльності на загальних початках). Особливістю державного регулювання роботи біржі є те, що міністерство Фінансів призначає своїх представників, уповноважених стежити за дотриманням положень статуту і правил фондової біржі і які мають право приймати в роботі її керівних органів. Така практика має місце в країнах з розвитий економікою: наприклад, в Англії, США функціонують державні комісії з нагляду за фондовими біржами. Уряд має намір йти на визнання правонаступництва у відношенні цінних паперів і здійснювати компенсацію утрат від їхнього знецінювання.

Закон передбачає також особливі умови припинення діяльності фондової біржі. Одним з них є виникнення ситуації, коли в біржі залишається 10 членів і протягом 6 місяців у її склад не будуть прийняті нові члени. У такий спосіб законодавець намагається не допустити виникнення монополістів у сфері фондового ринку.

На УБФ відповідно до чинного законодавства можуть випускатися і бути в обігу як державні, так і недержавні цінні папери, полягати касові угоди й угоди на термін.[27]

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності вона керується статутом біржі, у якому визначаються порядок управління біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок утворення і функції біржових органів.

Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп'ютери), біржовим індексам, опціонам.

Комітет із прийому членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет з арбітражу заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами. Число і склад комітетів міняються від біржі до біржі, але ряд з них обов'язковий. Це комітет або комісія з листингу, що розглядають заявки на включення акцій у біржовий список; комітет із процедур торгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій з діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.

Біржі - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за включення їхніх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т.п. Ці внески і складають основні статті доходу біржі.

Біржа забезпечує концентрацію попиту та пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити усіх, хто хотів би продати чи купити ці папери. Ті, хто бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза нею, оскільки далеко не всі папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту та пропозиції. Просторово посередники роз'єднані, але вони зв'язані між собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним.

Біржа будує свою діяльність на наступних принципах:

· особиста довіра між брокером і клієнтом (наприклад, угоди на біржі полягають усно й оформляються юридично заднім числом);

· гласність (публікуються зведення про всі угоди і дані, надані емітентом за згодою з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно від активності емітента) ;

· тверде регулювання адміністрацією біржі й аудиторами діяльності дилерських фірм шляхом установлення правил торгівлі й обліку.

Кожен крок брокерської фірми від подачі заявки на придбання місця на біржі до здійснення позабіржових угод обставлений масою писаних і неписаних норм, розроблених адміністрацією і її комітетами з метою забезпечення ліквідності.

У результаті забезпечення перерахованих принципів формується середовище, що спонукує продавати і купувати цінні папери на біржі. Це такі переваги, як, по-перше, можливості кращого доступу до кредиту для покупки цінних паперів (банк його дає, якщо досягнута домовленість про реалізацію цінних паперів через біржу), по-друге, відмінний огляд стану ринку цінних паперів, більш точна оцінка можливостей тих чи інших акцій і т.д. [13]

Необхідно чітко розуміти, що виникнення повноцінної фондової біржі вимагає забезпечення ряду важливих умов по формуванню відповідного ринкового середовища. Іншими словами, для того, щоб запустити механізм фондової біржі необхідно попередньо: по-перше, прикласти зусилля по створенню мережі майбутньої клієнтури - і, насамперед, акціонерів, тобто вирішити питання про тім, з ким працювати і як сформувати необхідний для старту біржі обсяг цінних паперів. Для цієї цілі особлива увага приділяється активізації процесу акціонування зі своєї сторони, чому, зокрема, сприяє відпрацьовування власної концепції акціонування, що відповідають економіко-математичним моделям і якісної документації по реєстрації акціонерних товариств. При цьому повинні враховуватися особливості:

- реальне акціонування (становлення акцій повноцінними) відповідно до порядку проведення підписки розтягується звичайно на рік;

- виникнення потреби не просто купити які-небудь акції (щоб “сховати” гроші від інфляції й одержати відсоток), а перепродати їхній і купити нові акції ,теж вимагає часу. Поки акціонери не "пощупають" дивіденди, вони не почнуть рятуватися від куплених акцій.

По-друге, запускати механізм фондової біржі (фондового відділу) можна тільки тоді, коли буде сформована система посередників, у проведенні фондових операцій - брокерів і дилерів. Повноцінна фондова біржа спирається на двоступінчасту структуру посередництва, але її створення - результат розвитку самої біржі, у ході якого і розставляються ті чи інші акценти на статусі її учасників.

По-третє, перш ніж зважитися на запуск фондової біржі необхідно налагодити роботу центральних блоків біржового організму (експертної комісії і системи допуску ЦБ на біржу, котирувальної комісії, системи реєстрації цінних паперів і т.д.).

Фондова біржа являє собою організований ринок цінних паперів. При цьому значимість цього дуже важливого інституту в різних країнах далеко не однозначна. Як підкреслює шведський професор Андерс Ослунд, якщо в США і Великобританії велика частина власного капіталу підприємств мобілізується саме на фондових біржах, то в Європі і Японії їхня питома вага значно менше, а половина з 100 найбільших підприємств Німеччини - взагалі сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу. А на варшавській фондовій біржі близько 25% біржового обороту цінних паперів приходиться на операції іноземних інвесторів.

Природно, нам ще далеко до Нью-Йоркської і Токійський фондових бірж по обсязі біржового обороту. Але слід зазначити, що і на Варшавській фондовій біржі щоденний оборот досягає $50 млн.

З метою удосконалювання механізму приватизації державного майна, розширення можливостей фінансових посередників по участі в приватизаційних процесах, створення сприятливих умов для подальшого розвитку ринку цінних паперів відповідно до Указу Президента України від 27 лютого 1995 року "Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах" УФБ дозволено розміщати частина акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі об'єктів груп В и Г.

Таким чином, спроба комплексного аналізу ринку цінних паперів в Україні свідчить про многоаспектність цієї однієї з найважливіших сфер ринкової економіки, наявності маси недоліків і невирішених питань, обумовленими як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами. А значить і усунення останніх вимагає комплексного підходу.

1.4 Нормативно - правове регулювання ринку цінних паперів в Україні

Важливе значення для ефективного функціонування ринку цінних паперів має його правове регулювання. В Україні створюється нормативна база щодо врегулювання ринку цінних паперів (РЦП). Фундаментальним інструментом законодавства про РЦП є закони України "Про цінні папери і фондову біржу" (18 червня 1991 р.), "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" (ЗО жовтня 1996 р.). Верховна Рада України постановою від 29 вересня 1995 р. схвалила Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України. Для розв'язання загальних питань РЦП важливу роль відіграли прийняті законодавчі акти про підприємства, про власність, про приватизацію, банки і банківську діяльність, підприємництво, господарські товариства та ін.

У системі нормативного регулювання РЦП важливу роль відіграють також укази Президента України: "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" (1 лютого 1994 р.) та затверджене цим указом положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (19 лютого 1994 р.); "Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" (12 червня 1995 р. та зміни до нього 14 лютого 1997 р.); "Про Державний інвестиційно-кліринговий комітет" (29 січня 1997 р.). Враховуючи значення вищого органу виконавчої влади для забезпечення правового регулювання господарської діяльності. Кабінет Міністрів України прийняв ряд постанов, якими регламентував різні аспекти стосовно РЦП: "Про встановлення плати за видачу дозволу на здійснення діяльності по викупу та обігу цінних паперів" (25 жовтня 1991 р. та зміни до неї 28 жовтня 1996 р.); "Про випуск безвідсоткових (дисконтних) облігацій внутрішньої державної позики 1996 р." (29 квітня 1996 р.) і затверджені цією постановою "Основні умови випуску і порядок розміщення безвідсоткових (дисконтних) облігацій внутрішньої державної позики 1996 р." та ін.[18]

Важливим напрямом правового регулювання ринку цінних паперів є видання нормативних актів міністерствами та іншими органами виконавчої влади з питань випуску цінних паперів наприклад спільна інструкція Мінфіну України і НБУ про умови здійснення комерційними банками діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів (1991 р.); інструкції Мінфіну України про ведення реєстру випуску цінних паперів (1992 р.); про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск (1992 р.); наказ Мінфіну України та Фонду державного майна України "Про порядок передачі акцій засновниками відкритих акціонерних товариств державним органам приватизації" (1993 р.), наказ Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про затвердження положення про порядок ведення реєстру іменних цінних паперів (1996 р.) тощо. Наведені нормативні акти свідчать про створення правової основи ринку цінних паперів у державі, що покликані встановити правові засади регулювання цієї діяльності й здійснення контролю за випуском і обігом цінних паперів, сприяти юридичному визначенню поняття "ринок цінних паперів" та ін.

При аналізі чинного законодавства про РЦП особливе значення має визначення суб'єктів цієї специфічної діяльності. Можна виділити такі види суб'єктів РЦП:

* емітенти -- юридичні особи, які від свого імені випускають цінні папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їхнього випуску (банки, фінансово-кредитні установи, підприємства, компанії);

* інвестори -- фізичні або юридичні особи, які купуватимуть цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою отримання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

* професійні учасники РЦП -- суб'єкти, що здійснюють профе- сійну діяльність на РЦП. Це юридичні і фізичні особи, які діють виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством. У процесі здійснення професійної діяльності на РЦП юридичні і фізичні особи можуть виконувати різні дії, в тому числі виступати емітентами і інвесторами. Хоча основним їх завданням є проведення діяльності, що сприяє організації та підтриманню РЦП (консультування, посередницька діяльність, облік цінних паперів, організація торгівлі цінними паперами та Ін.). Зазначені особи, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, зобов'язані дотримуватись встановлених відповідно до чинного законодавства обов'язкових нормативів необхідної кількості власних коштів та Інших показників І вимог, що обмежують ризики щодо операцій з цінними паперами. [18]

* саморегулівні організації -- це добровільні об'єднання професійних учасників на ринку цінних паперів, що не мають на меті отримання прибутку, створені для захисту інтересів своїх членів, інтересів власників цінних паперів та інших учасників ринку цінних паперів і зареєстровані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Зазначені організації мають на меті координацію і підвищення якості діяльності цих некомерційних організацій та захист їхніх інтересів.

Специфічним суб'єктом РЦП є держава, яка наділена компетенцією як емітента, інвестора, а в деяких випадках і професійного учасника РЦП, так і компетенцією нормативного характеру -- видання нормативних актів щодо інституту ринку цінних паперів.

Основною метою державного регулювання ринку цінних паперів є реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, максимальний захист прав учасників фондового ринку та встановлення цивілізованих правил поведінки суб'єктів на РЦП. Отже, виходячи з цього, виділяють такі правові форми впливу на РЦП

* прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників РЦП;

* регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасників ринку цінних паперів;

* видання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення профе- сійної діяльності на РЦП та забезпечення контролю за такою діяльністю; заборони та зупинення на певний термін (до одного року) професійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спеціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльності згідно з чинним законодавством;

* реєстрації випусків (емісій) цінних паперів та інформації про випуск (емісію) цінних паперів;

* контролю за дотриманням емітентами порядку реєстрації ви- пуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

* створення системи захисту прав інвесторів і контролю за до- триманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів;

* контролю за достовірністю інформації, що подається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контролюючим органом;

* встановлення правил та стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контролю за їх дотриманням;

* контролю за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цінних паперів;

* контролю за системами ціноутворення на РЦП;

* контролю за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних паперів; проведення інших заходів щодо державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Держава здійснює свої повноваження на РЦП через спеціальні державні органи (наприклад, НБУ, Міністерство фінансів України, Фонд держмайна України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку тощо).

Державне регулювання РЦП здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Державна комісія та її територіальні відділення здійснюють контроль за випуском та обігом цінних паперів, за винятком приватизаційних. Контроль за обігом приватизаційних паперів здійснює Фонд держмайна України. Інші державні органи контролюють діяльність учасників РЦП у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. [18]

Основними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

* формування та забезпечення реалізації єдиної державної по- літики щодо розвитку і функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

* координація діяльності державних органів з питань функціо- нування в Україні РЦП та їх похідних;

* здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері;

* захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на РЦП, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

* сприяння розвитку РЦП;

* узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до покладених на неї завдань:

* встановлює вимоги щодо випуску (емісії) і обігу цінних паперів та Їх похідних, інформації про випуск та розміщення цінних паперів, у тому числі іноземних емітентів (з урахуванням вимог валютного законодавства України), які здійснюють випуск і розміщення цінних паперів на території України, а також встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів;

* встановлює за погодженням з НБУ додаткові вимоги щодо випуску цінних паперів комерційними банками;

* встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, в тому числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів, інформації про випуск цінних паперів;

* видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

* здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів, що є в обігу на території України;

* встановлює вимоги щодо випуску цінних паперів іноземних емітентів та обігу Їх на території України; реєструє правила функціонування організаційно оформлених РЦП;

* встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних паперів на території України;

* встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші, передбачені законодавством, спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на РЦП, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери;

* встановлює порядок складання звітності учасників РЦП відповідно до чинного законодавства України; визначає за погодженням з НБУ особливості отримання комерційними банками дозволу на депозитарну та розрахунково-клірингову діяльність;

* визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо діяльності банків на РЦП -- також з НБУ, особливості ведення обліку операцій з цінними паперами; встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж та позабіржових торговельно-інформаційних систем, призначає державних представників на фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах;

* встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що створюються особами, які здійснюють професійну діяльність на РЦП;

* встановлює вимоги та стандарти щодо обов'язкового розкриття інформації емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на РЦП,

* забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок цінних паперів відповідно до чинного законодавства; бере участь у розробленні та вносить на розгляд у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють питання розвитку фондового ринку України, а також бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорів України, здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, що належать до їхньої компетенції;

* координує роботу з підготовки фахівців з питань фондового ринку, встановлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які здійснюють професійну діяльність з цінними паперами, та проводить сертифікацію фахівців;

* розробляє і організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушень законодавства України про цінні папери;

* організовує проведення наукових досліджень з питань функціонування фондового ринку в Україні;

* інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку РЦП;

* встановлює порядок здійснення професійної діяльності на РЦП іноземними юридичними особами та підприємствами з іноземними інвестиціями;

* видає дозволи, визначає стандарти і правила діяльності, реєструє випуск та інформацію про випуск інвестиційних сертифікатів інвестиційних фондів та інвестиційних компаній;

* роз'яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери.

Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади і відповідними органами самоврядування. Чинним законодавством також регулюються питання випуску і обігу цінних паперів, відповідальність юридичних і фізичних осіб за правопорушення на РЦП. Однак функціонування РЦП в Україні залежить не лише від створення правової бази і органів контролю за діяльністю РЦП, а й інших факторів: від рівня інфляції, фінансової нестабільності, падіння виробництва та дефіциту державного бюджету, що значною мірою гальмує розвиток повноцінного РЦП.[18]

2. Дослідження процесу становлення та аналіз сучасного стану українського ринку цінних паперів

Відлік свого розвитку фондовий ринок України веде з прийняття у червні 1991 року Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". А вже 21 вересня, через 3 місяці після прийняття Закону, відбулась установча конференція Акціонерного товариства "Українська фондова біржа". Результатами її стали прийняття установчих документів. Статуту, обрання Біржової ради, ревізійної та арбітражної комісій, Голови правління Української фондової біржі.

29 жовтня 1991 року Українська фондова біржа була зареєстрована постановою Кабінету Міністрів України.

На загальних зборах засновників УФБ 27 грудня 1991 року був розглянутий та в основному схвалений пакет нормативних документів з регулювання діяльності Української фондової біржі. Ці документи поєднували у собі світові стандарти зі специфічними умовами українського ринку, що народжувався. Наприкінці 1991 року була розроблена й Концепція Української фондової біржі.

Початок практичної діяльності УФБ припадає на 2 січня 1992 року. Протягом січня була створена основа для біржових торгів, велася робота по підготовці до них членів УФБ, навчанню брокерів, яке розпочалося 14 січня. А вже 6 лютого 1992 року відбулися перші торги, на яких до продажу пропонувалися акції засновників УФБ - "Перкомбанку", "Градо-банку", банку "Інко" та інших. На торги були виставлені також кредитні ресурси від 1 до 50 млн. доларів США, лізингові ресурси, депозитні вклади.

Вже у 1992 році почалося формування інфраструктури УФБ. Це структура апарату правління біржі, яка гнучко перебудовувалася в залежності від завдань того чи іншого періоду роботи, брокерські контори, регіональні філії.

Навесні 1992 року Українська фондова біржа розпочала роботу за всіма напрямками, які передбачалися установчими документами і Концепцією УФБ: організовувала торги; приступила до створення біржової інфраструктури, а також суб'єктів первинного ринку цінних паперів; видала збірник нормативних документів і матеріалів; активно сприяла і безпосередньо організовувала навчання та підготовку брокерів, інших фахівців ринку цінних паперів; вела пропагандистську та роз'яснювальну роботу серед населення.[27]

Почалася реалізація ряду заходів щодо технічного й програмного забезпечення торгів, інших біржових операцій.

Обчислювальним центром було встановлено й введено у дію інформаційне табло (згодом ще два), що керується персональним комп'ютером, розроблений пакет першочергових прикладних програм з інформаційного і технічного обслуговування й ведення торгів, встановлений модемний та факс-модемний зв'язок.

З самого початку своєї практичної діяльності Українська фондова біржа намагалася сприяти проведенню в Україні приватизаційних процесів. Надавалася методично-консультативна та практична допомога в акціонуванні державних підприємств і створенні нових акціонерних товариств. Така допомога носила комплексний характер - від оцінки основних фондів підприємства, розробки установчих документів і проведення у цьому зв'язку необхідної організаційно-підготовчої роботи до отримання необхідних ліцензій на право випуску та обігу цінних паперів. Такими послугами біржі скористалися сотні господарських одиниць, серед яких були й акціонери УФБ.

Протягом першого року діяльності на біржі було проведено 45 торгів, укладено 91 угоду. Переважна більшість угод припадає на купівлю-продаж кредитних ресурсів.

Механізм купівлі-продажу кредитних ресурсів протягом року постійно удосконалювався. Положення про відкриті торги з продажу кредитних ресурсів на УФБ було затверджене Біржовою радою 2 квітня 1992 року. А необхідні зміни і доповнення вносилися до нього у жовтні 1992 та січні 1993 року. Особливими умовами Положення було ге, що продавцями кредитних ресурсів могли бути будь-які організації - підприємства, об'єднання, комерційні структури, навіть окремі фізичні особи, а покупцями виступали лише банки України та ті комерційні структури, які мали відповідні дозволи НБУ, що гарантувало повернення куплених кредитів і процентів за них.

Аналіз свідчить; що переважно це були угоди на короткострокове міжбанківське кредитування. Така ситуація цілком відтворювала галопуючу інфляцію українського карбованця.

Майже до кінця 1992 року згідно з Указом Президента України від 19.03.92 № 162 "Про заходи щодо стимулювання зовнішньоекономічної діяльності" на УФБ проводилися валютні аукціони, які були припинені у грудні відповідно до Указу Президента України "Про реформу грошової системи України". Це перервало, на жаль, позитивний процес поступового формування на базі УФБ валютно-фінансового центру, який поєднував у комплексі весь спектр фінансового ринку країни - обіг цінних паперів, грошово-кредитних ресурсів та іноземної валюти.

Удосконалювалася нормативна база Української фондової біржі. Після затвердження у жовтні 1992 року Біржовою радою "Тимчасових правил допуску цінних паперів і виключення їх з обігу та котирування на Українській фондовій біржі" лістинг УФБ набув більш цілеспрямованого, обґрунтованого характеру.