Размещено на http://www.allbest.ru/

• ЗМІСТ
• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. БАНКІВСЬКА КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ЯК ОСНОВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ДОСЯГНЕННЯ СТРАТЕГІЧНОЇ МЕТИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
• 1.1 Основні засади системи банківського кредитування
• 1.2 Кредитна політика комерційного банку
• 1.3 Поняття та структура кредитного портфеля
• 1.4 Формування резерву на покриття кредитних ризиків
• Висновки до першого розділу
• РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ ОПЕРАЦІЯМИ НА ПРИКЛАДІ АТ "ІНДЕКС-БАНК"
• 2.1 Характеристика досліджуємого об'єкта
• 2.2 Загальна оцінка та аналіз кредитного портфелю банка
• 2.3 Аналіз кредитних пропозицій банку
• Висновки до другого розділу
• РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ
• 3.1 Вдосконалення механізмів формування резервів за кредитними операціями
• 3.2 Оптимізація кредитної ставки
• Висновки до третього розділу
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність вибраної теми полягає в тому, що кредит приносить банку найбільший дохід. Від структури і якості кредитного портфеля банку значною мірою залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики. Постійний аналіз кредитного портфеля в системі управління банком має актуальне значення і дає змогу вибрати варіанти раціонального розміщення ресурсів, напрямки кредитної політики банку, знизити ризик за рахунок диверсифікації кредитних вкладень, прийняти рішення щодо доцільності надання позики клієнтам залежно від їх кредитоспроможності, галузевої належності, форм власності.

Актуальність вибраної теми також полягає в тому, що організація фінансово-кредитного обслуговування суб'єктів підприємницької діяльності, функціонування кредитної системи відіграють виключно важливу роль в розвитку господарських структур. А від ефективності та безперебійного функціонування залежать темпи економічного розвитку в цілому.

Головна мета дипломної роботи - проаналізувати кредитні операції, розкрити форми та методи управління кредитним портфелем, провести аналіз управління методами кредитування та запропонувати шляхи вдосконалення кредитної ставки.

Для досягнення мети в дипломній роботі необхідно вирішити такі задачі:

1) розглянути теорію кредитної політики комерційних банків;

2) провести аналіз і дати оцінку якості кредитних операцій для об'єкту дослідження;

3) запропонувати шляхи вдосконалення кредитної ставки.

Об'єктом дослідження є АТ "Індустріально-експортний банк" (АТ "ІНДЕКС-БАНК").

Предмет дослідження - кредитні операції банку.

Методи дослідження: в процесі написання дипломної роботи застосовувався статистичний, історичний, аналітичний, графічний, математичний та економічний методи.

В структурі активних операцій традиційно найбільшу питому вагу мають кредитні операції. Це пов'язано з об'єктивною властивістю капіталу спрямовуватися у сфери, де найвища норма прибутку. Саме аналіз кредитних операцій з погляду ступеня ризику, забезпеченості та дохідності лежить в основі аналізу якості активів, що в свою чергу є важливим напрямком рейтингової оцінки діяльності банку. Позикові операції являють собою один із найефективніших, тобто прибуткових способів розміщення ресурсів банку. Водночас кредитні операції - це найбільш ризиковий вид операцій банку. Кредитні операції формують його кредитний портфель.

Кредитні вкладення, або кредитний портфель комерційного банку - це сукупність усіх позик, наданих банком з метою отримання доходу. Банк може надавати кредити безпосередньо укладаючи угоду з позичальником, або купувати позику чи частину позики, яка була видана іншим кредитом через укладання договору з позичальником. Кредитний портфель банку включає балансову вартість усіх кредитів, у тому числі прострочених, пролонгованих та сумнівних до повернення. Разом з тим до нього входять: відсотки нараховані, але не сплачені, зобов'язання на видачу кредиту, кредитні лінії, які ще не використані, гарантії, акредитиви, оперативний лізинг.

Структурно дипломна робота складається з трьох розділів.

В першому розділі відображатимуться теоретичні аспекти поняття кредиту, кредитної політики, надаватиметься структура кредитного портфеля та створення і формування резервів від можливих втрат.

У другому розділі наведено характеристику об`єкта дослідження - АТ "Індустріально-експортний банк", проаналізовано основні показники кредитної діяльності банку за 2003-2004 роки, розглядається динаміка розвитку кредитних операцій, аналіз ефективності управління кредитним портфелем та кредитний моніторинг, який виступає методом контролю якості кредитного портфеля банку. З метою оцінки ефективності механізму кредитування АТ "ІНДЕКС-БАНК" досліджено методику оцінки кредитоспроможності позичальника - суб`єкта підприємницької діяльності на прикладі позичальника - приватного підприємства "Мрія". За результатами аналізу зроблені відповідні висновки.

В третьому розділі передбачатимуться шляхи вдосконалення управлінням кредитним портфелем.

Інформаційна база складається з законодавчих і нормативних актів, наукових праць, монографій економістів, методичних розробок, статистичної інформації.

Обсяг і структура роботи. Повний обсяг основної роботи складає 91 сторінка; 3 сторінки бібліографічних посилань, 2 сторінки додатків. Дослідження містить таблиці, рисунки, діаграми, розрахунки.

РОЗДІЛ 1. БАНКІВСЬКА КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ЯК ОСНОВНИЙ ІНСТРУМЕНТ ДОСЯГНЕННЯ СТРАТЕГІЧНОЇ МЕТИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Основні засади системи банківського кредитування

Значення кредиту для нормального функціонування економіки будь-якої країни важко переоцінити. В останні роки він все більше використовується і в Україні. Як відомо саме кредит приносить банкам найбільший дохід. За сучасних умов кредит набув своїх специфічних рис, забезпечує раціональне використання грошових ресурсів і виступає як фактор прискорення процесу розширеного відтворення, регулятор грошового обігу, тобто змінює готівковий оборот в обігу на безготівковий.

Кредит, безперечно, необхідний вже існуючому товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібен тому, хто тільки прагне організувати своє виробництво, але не має для цього стартового капіталу. Для того щоб отримати кредит, необхідно, щоб той, хто має вільні кошти довіряв тому, кому вони потрібні. Звідси і походить термін "кредит", який виник від латинського слова "сгесіо", означає вірити або приймати на віру. З часом мінялися економічні умови господарювання і відповідно трансформувався зміст терміну "кредит". За сучасних умов кредит означає систему грошових відносин, що пов'язана з тимчасовим перерозподілом власних грошових потоків підприємств, організацій та населення. Інакше кажучи кредит - це економічні відносини в процесі яких відбувається перерозподіл грошових ресурсів між тими суб'єктами господарювання, які мають їх надлишок, і тими, хто прагне їх отримати для здіснення своєї виробничої діяльності.[28]

Необхідність використання підприємствами кредиту зумовлена тим, що надходження коштів підприємству і його платежі не збігаються як за часом, так і за сумою. Таким чином виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. Але це не є єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. У теперішній час кредитні відносини виникають за умови наявності будь-якої фінансової операції, яка так чи інакше пов'язана із заборгованістю того чи іншого суб'єкту, що приймає участь у цій операції. Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Потім ці кошти переходять у наступну стадію і перетворюються у незавершене виробництво. Далі - готова продукція. Готова продукція, в свою чергу, є товаром який призначений для продажу і відповідно реалізується на ринку. Після цього етапу виручка від реалізації зараховується на рахунок підприємства. Тобто має місце рух вартості фондів, що являє собою послідовний безперервний її перехід із однієї функціональної форми в іншу. Цьому процесу об'єктивно властива нерівномірність, обумовлена індивідуальним характером кругообігу і обороту фондів на кожному підприємстві внаслідок відмінностей організаційно-технічних характеристик виробництва і реалізації продукції. Тобто нерівномірність виникає внаслідок часової розбіжності між вивільненням коштів із обороту та авансуванням їх в оборот. Частіше за все такі розбіжності зумовлені специфікою підприємств - сезонністю виробництва.[22]

В певні періоди має місце зростання виробничих витрат порівняно із надходженням коштів від реалізації продукції на розрахунковий рахунок підприємства. Отже виникає потреба в залученні додаткових коштів. Підприємство мусить брати кредит, тому що саме він слугує тим механізмом акумуляції фінансових ресурсів який дозволяє вирішити це протиріччя. Це можуть бути банківські кредити, кошти інших кредиторів або комерційний кредит. Також мають місце такі випадки коли збільшується вихід готової продукції та починають поступати кошти від реалізації продукції, частина з яких може використовуватися на інші потреби. Таким чином можна зробити висновок, що об'єктивною економічною основою функціонування кредиту є саме такі розбіжності в потребі у коштах для підприємств сезонного виробництва. Кредит дозволяє підприємству не розосереджувати свої фінансові ресурси на придбання запасів сировини й матеріалів, та позитивно впливає на кругообіг коштів підприємства, що в свою чергу дозволяє йому працювати ритмічно й мати прибуток від своєї діяльності.

Неодмінно економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини не можуть виникнути, якщо авансовані у виробництво кошти не приймають участі в кругообігу, або коли господарюючий суб'єкт, який має намір їм скористатися, не має постійного доходу (не може покрити витрати кредитора за користування його коштами).[27]

Основними (головними) суб'єктами кредитних відносин виступають кредитор і позичальник.

Кредиторами є юридичні та фізичні особи, які надають свої тимчасово вільні кошти у розпорядження позичальника на певний строк.

Позичальник -- це суб'єкт кредитних відносин, який отримує в тимчасове користування (розпорядження) кошти і зобов'язаний повернути їх у визначений строк.

До елементів системи банківського кредитування відносять: класифікацію банківських кредитів; принципи банківського кредитування; методи кредитування та форми кредитних рахунків; кредитоспроможність позичальників і методи її визначення; форми та види забезпечення повернення банківських позик; принципи та вимоги до укладання кредитних угод (контрактів) банку з позичальниками; основні засади та правові аспекти кредитування ринкового господарства й населення тощо [35].

Комерційні банки надають своїм клієнтам різноманітні види кредитів, що можуть класифікуватися за різними ознаками.

За основними групами позичальників розрізняють кредити: підприємствам (компаніям, фірмам); населенню; державним органам влади.

За призначенням кредит буває: споживчий; промисловий; сільськогосподарський; торговельний; інвестиційний; бюджетний.

Залежно від сфери функціонування банківські кредити, що надаються підприємствам (компаніям, фірмам), можуть бути двох видів: позики, що надаються для розширеного відтворення основного капіталу; кредити, що надаються для формування оборотних фондів. Останні, в свою чергу, можна класифікувати як кредити, що спрямовуються у сферу виробництва, та кредити, що обслуговують сферу обігу.

Щодо термінів використання кредити бувають до запитання та термінові. Останні, в свою чергу, поділяють на короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років) і довгострокові (понад З роки).

Як правило, кредити, що надаються на формування оборотних фондів, є короткостроковими, а позики, що надаються для відтворення основного капіталу чи розширеного відтворення, відносяться до середньо- та довгострокових кредитів.

За обсягами розрізняють кредити великі, середні та дрібні.[6].

Стосовно забезпечення їх поділяють на незабезпечені (бланкові) кредити та забезпечені, котрі, у свою чергу, за видом забезпечення поділяють на такі, що забезпечуються заставою, гарантією (порукою) й страховкою.

Щодо способу надання розрізняють позики компенсаційні та платіжні. У першому випадку кредит іде на розрахунковий рахунок позичальника для компенсації його власних коштів, вкладених або в товарно-матеріальні цінності, або у витрати. У другому випадку банківська позика спрямовується безпосередньо на оплату розрахункових грошових документів, що їх отримує позичальник до оплати запропонованих заходів.

За методами погашення розрізняють банківські позики, які погашаються (частинами), та позики, які погашаються одноразово (на одну певну дату).

Принципи банківського кредитування становлять головний елемент системи кредитування, оскільки вони відбивають сутність кредиту та вимоги об'єктивних економічних законів, зокрема, до сфери кредитних відносин.

До принципів кредитування відносяться: поверненість, терміновість, диференційованість, забезпеченість і платність.

Поверненість є тією особливістю, котра відрізняє кредит як економічну категорію від інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Поверненість є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Принцип терміновості означає, що кредит має бути не тільки повернений, а й повернений у суворо визначений термін, в ньому міститься конкретно виражений фактор часу.

Диференційованість кредитування означає, що комерційні банки повинні неформально (однозначно) підходити до проблем надання кредитів клієнтам, які претендують на них. Кредит доцільно надавати лише тим претендентам, котрі в змозі своєчасно його повернути. Тому диференціація кредитування має здійснюватися на аналізі показників кредитоспроможності, здатності позичальника відшукати кошти для погашення боргу в ході його поточної виробничої, інвестиційної та інших видів діяльності, достатності власного капіталу. Ці та інші характеристики потенційних позичальників оцінюють, зокрема, з допомогою аналізу їх балансу та ліквідності, а також забезпеченості власними коштами, рівнем рентабельності відповідних проектів на поточний момент і в перспективі.[9]

Оцінка кредитоспроможності суб'єктів, що прагнуть отримати кредит, здійснюється банками до укладання кредитних угод, дає їм можливість, у певній мірі, підстрахувати себе від ризику несвоєчасного повернення кредиту (та пов'язаних із цим збитків, завданих банкові) і, отже, сприяє виконанню (в певній мірі) принципу терміновості кредиту. Диференційованість кредитування, виходячи з кредитоспроможності потенційних позичальників, є необхідною умовою нормального функціонування кредиту на засадах поверненості і платності.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у позичальників юридично оформлених зобов'язань щодо позик, котрі гарантують своєчасне повернення кредиту: зобов'язання щодо застави; угоди-гарантії; угоди-поруки; угоди зі страхування відповідальності за непогашення кредиту. Наявність зобов'язань за банківськими позиками в одній чи одночасно кількох формах передбачається обома сторонами кредитної угоди в тексті цієї угоди.

Принцип платності кредиту означає, що юридична чи фізична особа-позичальник зобов'язана внести до банку певну плату за тимчасово взяті (позичені) у нього для своїх потреб кошти. Реалізація цього принципу на практиці здійснюється за допомогою механізму, яким є банківський відсоток.[14]

Ставка банківського відсотка -- це своєрідна "ціна" кредиту. Платність (ціна) кредиту безпосередньо впливає на господарський (комерційний) розрахунок підприємців, стимулює їх до збільшення власних коштів і раціонального використання залучених коштів. Щодо банку, то платність кредиту забезпечує покриття його витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за залучені в депозити кошти, і витрат на утримання свого апарату, а також отримання прибутків для збільшення ресурсних фондів кредитування та використання на інші власні потреби.

Основними чинниками, котрі сучасні комерційні банки враховують при встановленні платні за кредит, є, зокрема, такі:

· облікова ставка Національного банку України;

· середня відсоткова ставка за міжбанківським кредитом, тобто за коштами, що купуються в інших комерційних банках для здійснення активних операцій даним комерційним банком;

· ступінь ризику, яким обтяжений комерційний банк, залежно від виду й типу кредиту та від призначення;

· структура кредитних ресурсів банку (чим вищою є частка залучених коштів, тим дорожчим має бути кредит);

· попит на кредит (чим менший попит, тим дешевшим буде плата за кредит);

· стабільність грошового обігу в країні (чим вищі темпи інфляції, тим дорожчим буде плата за кредит, тобто у банку зростає ступінь втрати своїх ресурсів через знецінення грошей).

Комплексне, системне застосування на практиці всіх принципів банківського кредитування дає можливість враховувати інтереси як суб'єктів кредитної угоди (банку й позичальника), так і держави, бачимо, що відносини в сфері кредиту будуються за відповідною банківською системою.

Під системою банківського кредитування розуміють узгоджену сукупність елементів, які визначають організацію й технологію кредитного процесу та його регулювання відповідно до принципів кредитування.[30]

Одним із основних елементів у системі основних засад банківського кредитування є методи кредитування, оскільки вони визначають присутність інших елементів цієї системи, зокрема, вид позикового способи врегулювання можливої кредитної заборгованості, порядок здійснення контролю (моніторингу) за цільовим використанням залучених коштів і своєчасним їх поверненням. Під іншим методом кредитування розуміють способи надання та погашення кредиту відповідно до принципів кредитування. В банківській практиці використовують два методи кредитування.

Сутність першого методу полягає в тому, що питання щодо надання позики вирішується кожного разу в індивідуальному порядку. Позика надається на задоволення певної цільової потреби в коштах. Цей метод застосовується при наданні позик на конкретні строки, тобто позик, терміни яких визначають заздалегідь.

Згідно з другим методом кредитування позики надаються в межах встановленого заздалегідь ліміту кредитування банком певного позичальника. Цей ліміт (обсяг коштів) використовується позичальником у міру необхідності шляхом оплати платіжних документів, які надходять протягом певного періоду. Таку форму надання кредиту називають відкриттям кредитної лінії. Кредитна лінія відкривається, як правило, клієнтам із стійким фінансовим станом та доброю репутацією.

банківський кредитування ризик управління

1.2 Кредитна політика комерційного банку

Кредитна політика комерційного банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів: поверненості; терміновості; диференційованості; забезпеченості; платності [12].

Кредитну політику необхідно розробляти та діяти згідно з нею насамперед тому, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.

На сучасному етапі становлення ринкових відносин в Україні банківська політика загалом і кредитна політика комерційного банку, зокрема, залежить від двох груп чинників -- зовнішніх та внутрішніх.

Немає якоїсь єдиної кредитної політики для всіх комерційних банків. Кожен банк визначає власну кредитну політику, беручи до уваги всю множину ризиків (внутрішніх і зовнішніх), якими він обтяжений, які впливають на ефективність його діяльності, враховуючи також ставлення керівництва банку до ризику.

До найважливіших зовнішніх чинників належать такі:

ь загальний стан економіки країни, темпи інфляції, темпи зростання валового внутрішнього продукту (ВВП), дефіцит бюджету тощо;

ь грошово-кредитна політика Національного банку;

ь рівень доходів населення, здатність споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг тощо;

ь регіональна та галузева специфіка функціонування банку;

ь рівень конкуренції;

ь рівень цін на банківські продукти та послуги;

ь політизованість суспільства;

ь соціальна напруженість;

ь попит на позики банку його клієнтів.

До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають кредитну політику банку, належать:

- кредитний потенціал банку;

- ступінь ризику та прибутковості окремих видів позик;

- стабільність депозитів;

- спектр виконуваних операцій і послуг;

- забезпеченість позик;

- професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку;

- клієнтура банку;

- цінова політика банку;

- практичне володіння персоналом банку теорією та інструментарієм економічного ризику.[23]

Кредитна політика банку має свою внутрішню структуру. Її основними елементами є:

- стратегія щодо основних напрямків кредитного процесу;

- тактика банку щодо організації кредитування;

- контроль і моніторинг щодо здійснення обраної (узгодженої) стратегії і тактики.

Кредитна політика банку визначається, по-перше, пріоритетами у виборі клієнтів і кредитних інститутів (сегментації ринку); по-друге нормами та правилами, що регламентують практичну діяльність банківського персоналу, який реалізує ці пріоритети на практиці. Отже, здатність управляти ризиком (зокрема кредитним) залежить від компетентності керівництва банку, фахової підготовки та досвіду персоналу, осіб, що займаються відбором конкретних кредитних заяв і формують умови кредитних договорів (угод).

У таблиці 1.1 розглядаються окремі види кредитної політики комерційного банку.

Таблиця 1.1 Види кредитної політики

Види класифікації	Класифікаційні характеристики
Суб'єкти кредитних відносин	юридичні особи фізичні особи
Терміни	короткострокове кредитування середньострокове кредитування довгострокове кредитування
Тип ринку	грошовий ринок фінансовий ринок ринок капіталів
Географія	на місцевому, регіональному рівні на національному рівні на міжнародному рівні
Галузева спрямованість	промислові підприємства торговельні організації будівельні організації транспортні організації агропромисловий комплекс збутово-постачальні фірми підприємства зв'язку тощо
Забезпеченість	надання забезпечених позик надання незабезпечених позик
Ціни кредиту	стандартні позики пільгові позики проблемні позики (під підвищені відсотки)
Методи кредитування	Фіксовані кредити, кредитні лінії

Загалом, кредитна політика, в розрізі стратегії, включає пріоритети, принципи та цілі окремого банку на кредитному ринку, а стосовно тактики - фінансовий та інший інструментарій, що використовується комерційним банком для реалізації його цілей при здійсненні кредитних угод, правила їх здійснення, регламент організації кредитного процесу.

Отже, кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень. Вона передбачає створення відповідної організаційної структури й розподілу обов'язків між персоналом банку.

Кредитна політика -- це сукупність норм і правил здійснення кредитної діяльності за такими основними напрямками:

- оцінка кредитних заявок і укладання кредитних угод;

- ведення кредитних справ і кредитний моніторинг;

- кредитне оздоровлення.

Проте початковим етапом розробки кредитної політики має бути визначення структури органу, який проводитиме її на практиці. Таким органом є кредитний департамент комерційного банку, і саме від ефективності його роботи залежатиме успішність реалізації кредитної політики. Ефективність роботи кредитного департаменту визначатиметься чітким розмежуванням повноважень кожного із його службовців.

Кожен службовець, закріплений за однією з цих ділянок, має виконувати лише ті функції, які передбачені для певної ділянки. Це стосується всіх зазначених вище ділянок, окрім останньої. Службовці, які відповідають за управління ризиками в кредитуванні, мають залучатися до роботи на всіх інших ділянках.[22]

1.3 Поняття та структура кредитного портфеля

Більшість українських учених визначає кредитний портфель як сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Російські економісти ширше тлумачать це поняття, трактуючи його як сукупність наданих позичок, що класифікуються на основі критеріїв, пов'язаних із різноманітними факторами ризику або способами захисту.

У першому з наведених вище визначень увага акцентується на отриманні прибутку, в другому на ризиковості кредитних операцій. На нашу думку, обмежуватися лише цими двома фактори не слід, адже є чимало й інших аспектів, які суттєво впливають на конкурентоспроможність кредитного портфеля комерційного банку, і без урахування яких не можливо дати повне й вичерпне визнання цього багатогранного поняття. Серед факторів, про які йдеться, - ризиковість, ліквідність, дохідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення кредитного портфеля. Зупинимось на кожному із зазначених аспектів детальніше.

Як відомо, ефективність банківської діяльності значною мірою залежіть від якості управління ризиками. На думку багатьох дослідників, фінансове управління банком базується саме на спроможності управляти балансовими та позабалансовими [26].

Портфелю позичок комерційного банку загрожують різноманітні ризики - кредитний, валютний, форс-мажорний тощо. Та все ж основний з них - кредитний. У контексті управління портфелем слід було розглядати сукупний кредитний ризик. Основні його складові - індивідуальний та портфельний кредитні ризики. Їх частка в сукупному показнику не однакова, а визначається співвідношення між індивідуальними та портфельними ризиками переважно зовнішніми факторами. Так, в умовах стабільної економіки, сталої законодавчої бази в центрі уваги опиняється кредитний ризик за індивідуальними позиками; портфельний же в зазначених умовах зазвичай виникає нечасто. Та варто змінитися зовнішній економічній ситуації, і прорахунки, допущені в ході оцінки портфельного ризику, можуть обернутися для банку значними збитками, навіть банкрутством.

Ризик, що спричиняється зовнішніми факторами призводить до коваріації прибутків у позичковому портфелі. Якщо додатково наданий кредит, включений до портфеля, дійсно корелює з наданими раніше позичками, портфельний ризик кредитора зростає. Оцінити ступінь концентрації кредитного портфеля на тому чи іншому сегменті (або ступінь його диверсифікації за всіма сегментами) кожна лише за допомогою комплексного підходу до всього кредитного портфеля в цілому. Тобто портфельний ризик характеризує ступінь диверсифікації портфеля і може слугувати опосередкованим критерієм досконалості його структури.

Основні чинники сукупного кредитного ризику банківського портфеля позичок відображено на рис. 1.1

Рис. 1.1 Сукупний ризик банківського портфелю.

Індивідуальний кредитний ризик обумовлюється чинниками, притаманними як клієнтові так і банку.

До групи факторів, притаманних клієнтові, передусім належать кредитоспроможність позичальника та характер кредитної угоди.

Серед чинників притаманних банкові, - рівень організації кредитного процесу, наявність чіткої процедури розгляду і прийняття рішення про надання позички, особливості ведення кредитної операції, створення ефективної системи контролю та кредитного моніторингу, рівень професіоналізму персоналу тощо.

Портфельний кредитний ризик також обумовлюється зовнішніми та внутрішніми чинниками.

Серед зовнішніх факторів - загальна економічна нестабільність, недосконалість законодавчої бази, яка постійно змінюється, негативні явища перехідного періоду, зокрема дефіцит посвідчених (із точки зору ведення бізнесу) клієнтів-позичальників. За даними світового банку, зовнішні (відносно банку) чинники спричиняють 33% втрат за позичками.

До головних внутрішніх чинників кредитного портфельного ризику належать: якісний рівень кредитної політики банку, стандарти формування портфелю позичок, кредитний моніторинг і контроль за його якістю, рівень професійної майстерності банківського персоналу тощо.

За величиною кредитного ризику індивідуальні позики можна класифікувати за групами [26]:

1) стандартні позички;

2) кредити під контролем;

3) субстандартні позички;

4) сумнівні;

5) безнадійні.

Співвідношення груп характеризує структуру портфеля за кредитним ризиком. Важливим критерієм конкурентної спроможності кредитного портфеля є ліквідність.

Під ліквідністю позики розуміють динаміку припливу коштів протягом терміну дії кредитного договору. Вона визначається розміром процентної ставки та графіком виплати відсотків і погашення основної суми боргу.

Ліквідність банку - це його спроможність своєчасно задовольняти вимоги своїх вкладників та інших кредиторів. Спроможність банку своєчасно виконувати свої зобов'язання зумовлюється ліквідністю активів, сталістю посивів і рухом грошових коштів.

Ліквідність активів визначається швидкістю, з якою їх можна перевести в готівку, та оборотністю - ступенем збереження реальної вартості активів у разі їх вимушеного обертання в готівку. Для забезпечення щоденної спроможності банку необхідно відповідати якісним вимогам ліквідності. Із цією метою всі активи банку групуються за ступенем ліквідності:

Ш високоліквідні кредити (одноденні міжбанківські позички);

Ш ліквідні кредити (овердрафт, позички зі строком погашення протягом 30 днів);

Ш низьколіквідні кредити (позички зі строком погашення понад 30 днів).

Дбаючи про раціональну структуру кредитного портфеля, банк повинен дотримуватися встановлених нормативів миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.

Головним критерієм конкурентоспроможності портфеля позичок є критерій дохідності. Саме він у кінцевому підсумку дає змогу оцінити ефективність формування та якість управління кредитним портфелем.

Можна виділити такі групи чинників, що впливають на дохідність кредитного портфеля:

ь рівень і структура процентних ставок;

ь процентний ризик;

ь валютний ризик;

ь зовнішні ринкові чинники.[31]

З точки зору дохідності раціональна структура кредитного портфеля - це структура, що забезпечує покриття витрат банку і приносить йому очікуваний прибуток.

На відміну від критеріїв ризиковості, ліквідності та дохідності, швидкість відновлення портфеля позичок належно невисвітлена у спеціальній літературі. Але ж кредити, які і будь-які фінансові активи, мають певний строк "дії". Тому кредитний портфель повинен характеризуватися також певною динамікою, швидкістю відновлення.

Як відомо обсяг кредитного портфеля за станом на ту чи іншу дату може бути різним, що зумовлено рухом кредитних зобов'язань. Час, упродовж якого портфель позичок може відновити свій початковий обсяг, визначає якість його формування та конкурентну спроможність.

Причому небажаною є як занизька, так і за висока швидкість відновлення. Низька швидкість може спричинитися до зниження дохідності кредитного портфеля, зависока може свідчити про не виважене чи необґрунтоване рішення щодо надання позичок, що підвищує ризиковість операції, зменшує ймовірність отримання прибутку та повернення активів.[28]

Ще один критерій, який характеризує конкурентну спроможність кредитного портфеля банку і який належно не висвітлений у літературі, - ступінь оновлення кредитного портфеля позичок. Під цим терміном слід розуміти зміну клієнтської бази протягом певного періоду.

Як відомо у кредитному портфелі повсякчас змінюється не лише комплекс угод, а й склад позичальників. Це нормальне явище, адже не всі підприємства відчувають постійну потребу в позичкових коштах. Водночас комерційні банки прагнуть постійно вкладати свої кредитні ресурси з метою отримання прибутку.

На перший погляд, зв'язок між якістю кредитного портфеля і динамікою його оновлення слабкий. Але, як свідчить практика, ступінь сталості клієнтської бази все ж впливає на ризиковість банківських (зокрема кредитних) операцій, а відтак - і на рівень їх рентабельності.

Нульовий ступінь оновлення свідчить про повну закритість кредитного портфеля, що загрожує втратою конкурентоспроможності. У стратегічному плані це означає припинення розвитку, оскільки еволюціонують, самоорганізуються і виживають у конкурентному середовищі лише відкриті системи.

Занадто високий ступінь оновлення свідчить про хистку структуру портфеля позичок. Оптимальний для банку варіант, коли в середньому за рік постійними клієнтами банку є 60-70 % позичальників.

Формування та розміщення кредитних ресурсів є основним видом діяльності комерційного банку, тому аналізу кредитного портфеля має бути приділена найбільша увага [34]. Основні напрями такого аналізу наводяться на рис. 1.2.



Рис. 1.2. Основні напрямки аналізу кредитної діяльності банку

Загальний аналіз кредитів дає змогу оцінити динаміку обсягу і структури наданих банком кредитів і позик у звітному періоді. До основних етапів загального аналізу кредитів належать:

§ оцінка суми кредитів та позичок, наданих банком за відповідний період;

§ аналіз структури кредитів за галузями: національної економіки, видами кредитних угод, термінами надання кредиту, позиковими ставками тощо;

§ аналіз динаміки обсягу та структури наданих кредитів, у звітному (аналітичному) періоді;

§ оцінка змін у обсязі і структурі кредитів і позик за відповідний період та визначення напрямків подальшого розвитку кредитної діяльності банку.

1.4 Формування резерву на покриття кредитних ризиків

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [3], який викладено в Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 р. № 279.[2]

Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (далі - Положення) розроблено на підставі законів України "Про національний банк", "Про банки і банківську діяльність", "Про підприємства в Україні", "Про заставу", "Про господарські товариства" та нормативно-правових актів Національного банку.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах чинного законодавства.

До заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать:

- строкові депозити, які розміщені в інших банках, та сумнівна заборгованість за ними;

- кредити, які надані іншим банкам, та сумнівна заборгованість за ними;

- рахунки суб'єктів господарської діяльності за факторинговими операціями та прострочена заборгованість за факторинговими операціями;

- кошти, що надані суб'єктам господарської діяльності за операціями репо;

- кредити, що надані у формі врахування векселів, та сумнівна заборгованість за ними;

- кредити суб'єктам господарської діяльності за внутрішніми торговельними операціями, за експортно-імпортними операціями, у поточну діяльність, в інвестиційну діяльність;

- сумнівна заборгованість за кредитами, що надані суб'єктам господарської діяльності;

- кредити, які надані центральним і місцевим органам державного управління, та сумнівна заборгованість за цими кредитами;

- кредити в інвестиційну діяльність і на поточні потреби, які надані фізичним особам;

- сумнівна заборгованість за кредитами, що надані фізичним особам;

- кредити овердрафт, які надані суб'єктам господарської діяльності та фізичним особам;

- гарантії, акцепти та авалі, що надані банкам;

- сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями, виданими іншим банкам;

- гарантії та авалі, що надані клієнтам;

- сумнівні гарантії, що надані банкам та клієнтам;

- зобов'язання з кредитування, які надані банкам та клієнтам.

З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна". Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик для кредитора. Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенем ризику, на вартість прийнятого забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній і іноземній валютах. Резерв під кредитні ризики поділяється на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні". Резерви під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість. Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим. Банки зобов'язані здійснювати розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від розміру доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісячно). Розмір фактично сформованого резерву за кредитними операціями банків контролюється за даними оборотно-сальдового балансу. Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

З метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель. Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику здійснюється за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

- стан обслуговування позичальником кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розмірі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

- рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюється кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника банк має врахувати такі основні показники його діяльності:

- платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

- фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

- обсяг реалізації;

- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках);

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості;

- собівартість продукції (у динаміці);

- прибутки та збитки;

- рентабельність;

- кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Класифікація позичальників - юридичних осіб (у тому числі і банків) здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану.[3]

Клас "А" - фінансова діяльність добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах-членах СНД. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних рейтингових компаній.

Клас "Б" - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу "А", але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники-контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах-членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчить про негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які належать до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній.

Клас "В" - фінансова діяльність задовільна і потребує більш детального контролю, крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки країн-членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних рейтингових компаній.

Клас "Г" - фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення наступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника-банку або рівень забезпечення за кредитною операцією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д").

Клас "Д" - фінансова діяльність незадовільна і є збитковою; показники не відповідають установленим значенням; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконання зобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класу належить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку. За результатами оцінки фінансового стану позичальник зараховується до відповідного класу. Банки зобов'язані щомісячно здійснювати оцінку стану обслуговування. За станом погашення позичальником/контрагентом кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків/комісій за ним на підставі кредитної історії позичальників та її взаємовідносин з банком обслуговування боргу є:

А. "добрим":

- якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісій за ним сплачуються в становленні строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

- або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;

- або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються і установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів.

Б. "слабким":

- якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів;

- або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів.

В. "незадовільним":

- якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів;

- або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

Відповідно до перелічених здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику (таблиця 1.2) та визначається категорія кредитної операції наступним чином:

Класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику

Таблиця 1.2

Фінансовий стан позичальника (клас)	Обслуговування боргу позичальником (група)
	"добре"	"слабке"	"незадовільне"
"А"	"стандартна"	"під контролем"	"субстандартна"
"Б"	"стандартна"	"субстандартна"	"субстандартна"
"В"	"субстандартна"	"субстандартна"	"сумнівна"
"Г"	"сумнівна"	"сумнівна"	"безнадійна"
"Д"	"сумнівна"	"безнадійна"	"безнадійна"

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесення їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями (аваль), виконаними гарантіями та поруками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

- "стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами (за векселем), ще не настав, або зобов'язання (у т.ч. аваль), строк виконання за якими ще не настав;

- "сумнівна" - заборгованість за факторинговими операціями (за основним боргом чи черговим платежем) та за виконання зобов'язання (платежу), передбаченого договірними умовами (векселем);

- "безнадійна" - заборгованість за факторинговими операціями (основним боргом чи черговим платежем) та за гарантіями і поруками (у т.ч. авалем), виконаними (сплаченими) банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань із строком більше ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами (векселем);

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення (гарантій та застави майна і майнових прав). Предмети застави (майно та майнові права позичальника третіх осіб - майнових поручителів), що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

- майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас";

- іменні ощадні сертифікати, що випущені банком-кредитором, або майнові права на грошові кошти позичальника чи майнового поручителя, що розміщені на депозиті в банку-кредиторі, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів;

- дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на зберіганні в банку-кредиторі, та за умови безперечного права звернення банком-кредитором стягнення, обумовленого договором, в разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом;

- державні цінні папери;

- недержавні цінні папери - облігації та акції підприємств, що мають активний ринок, ощадні сертифікати на пред'явника, що випущені банком-кредитором та інших банків;

- зареєстроване нерухоме та рухоме майно;

- інші майнові права.

Сума забезпечення береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції. Предмети, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики за коефіцієнтами наведено у таблиці 1.3. Вартість предмета застави визначається банком при кредитуванні за ринковою вартістю. Застава оформляється договором застави відповідно до Закону України "Про заставу". На підстав класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийняте забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.

Таблиця 1.3 Предмети для розрахунку резерву під кредитні ризики

Класифіковані кредитні операції	% вартості забезпечення (гарантії), що береться до розрахунку чистого кредитного ризику за окремою кредитною операцією
	Майнових прав на грошові депозити, іменних депозитних сертифікатів, випущених банком-кредитор.

Страница:

•  1 
•  2 
•  3 

дипломная работа "Кредитна політика банку" скачать

Подобные документы

• Кредитна політика комерційного банку

  Роль кредитних операцій в діяльності комерційного банку. Умови, суб’єкти і об’єкти кредитування, характеристика стадій кредитного процесу. Особливості формування етапів кредитної політики комерційного банку. Методи оцінки кредитоспроможності позичальника.
  
  курсовая работа [755,9 K], добавлен 20.10.2011
  

• Ефективність кредитування на прикладі Маріупольського відділення "Індекс-банк"

  Стан і розвиток банківського кредитування в сучасних умовах, види кредитів. Аналіз кредитних ресурсів и операцій, організації кредитування позичальників на прикладі діяльності "Індекс-банка". Підвищення ефективності реалізації кредитних відносин банку.
  
  дипломная работа [159,0 K], добавлен 28.09.2010
  

• Кредитна політика комерційного банку

  Безготівкові рахунки банку. Кредитування юридичних та фізичних осіб. Контроль банком за станом кредитних операцій. Операції з ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті, обмінні валютні операції. Внутрішньогосподарські операції комерційного банку.
  
  методичка [348,7 K], добавлен 26.08.2013
  

• Аналіз кредитних операцій

  Дослідження організації процесу банківського кредитування, розробки ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями. Вивчення шляхів вдосконалення роботи з проблемними активами банку. Огляд лізингового, комерційного, споживчого кредитів.
  
  реферат [1,1 M], добавлен 18.12.2011
  

• Управління кредитними ризиками комерційного банку ВАТ "Мегабанк"

  Сутність та основні види банківських ризиків, причини їх виникнення та методи оцінки. Аналіз кредитоспроможності клієнта за показниками ліквідності, заборгованості та рентабельності. Шляхи удосконалення та оптимізації кредитних ризиків комерційного банку.
  
  дипломная работа [689,1 K], добавлен 15.06.2012
  

• Підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку (на прикладі філії "ПЗРУ" ВАТ Банк "Фінанси та Кредит")

  Особливості підвищення економічної ефективності кредитної діяльності банку. Класифікація кредитів, принципи і умови кредитування. Аналіз кредитного ризику та порядок формування резерву під його покриття. Ціна банківського кредиту та фактори впливу на неї.
  
  дипломная работа [288,4 K], добавлен 10.07.2012
  

• Аналіз ефективності операцій банку по довгостроковому кредитуванню

  Діяльність комерційних банків. Теоретичні засади політики довгострокового кредитування. Суть, значення, система та операції комерційного банку по довгостроковому кредитуванню. Аналіз ефективності операцій банку на прикладі Райффайзен – банку Аваль.
  
  курсовая работа [266,8 K], добавлен 20.11.2008
  

• Економічна оцінка кредитного процесу

  Нормативно правова база регулююча роботу банківської системи та кредитних відносин. Форми кредиту. Організація банківського кредитування. Формування кредитних ресурсів. Кредитний процес в комерційному банку. Технологія банківського кредитування.
  
  курсовая работа [104,1 K], добавлен 06.12.2008
  

• Вплив ризиків кредитного портфеля на формування резервів банку

  Сутність кредитного ризику та способи його мінімізації в банку, принципи та етапи формування резерву. Нормативне регулювання та міжнародні стандарти щодо формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків від кредитних операцій в банку.
  
  курсовая работа [1000,0 K], добавлен 27.03.2012
  

• Методи управління активами і пасивами комерційного банку

  Cуть активів та пасивів комерційного банку, методи управління. Загальна характеристика АТ "Сбербанк Росії" як фінансової установи, аналіз активів та пасивів. Концепція удосконалення кредитно-депозитних операцій банку. Методи зниження кредитних ризиків.
  
  дипломная работа [215,9 K], добавлен 28.10.2011
  

Другие документы, подобные "Кредитна політика банку"

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам