Размещено на http://www.allbest.ru/

4

Національний банк України

Українська академія банківської справи

„Допущена до захисту ”

Завідуючий кафедрою банківської справи

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста

Тема роботи:

„Оцінка кредитоспроможності позичальника комерційного банку ”

Виконав студент

5-го курсу денної форми навчання

група БС-71 спеціальність

7.050105 „Банківська справа ”

Калюжний Олександр Миколайович

Науковий керівник дипломної роботи:

асистент Башлай Сергій Вікторович

Суми-2002

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти оцінки кредитоспроможності позичальника

1.1 Підходи до визначення поняття „кредитоспроможність ”

1.2 Методологічні засади вітчизняних схем оцінки кредитоспроможності

1.3 Основні засади проведення оцінки кредитоспроможності позичальників зарубіжними банками

2. Оцінка кредитоспроможності позичальника в банківській установі

2.1 Аналіз організаційно-економічних параметрів діяльності АКБ „Надра” та Сумського РУ „Слобожанщина ”

2.2 Аналіз кредитного портфеля філії АКБ „Надра” Сумського РУ „Слобожанщина ”

2.3 Оцінка кредитоспроможності позичальника - суб'єкта господарської діяльності за методикою АКБ „Надра ”

2.3.1 Аналіз даних для надання кредиту

2.3.2 Моніторинг реалізації кредитного заходу

3. Шляхи вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника

3.1 Недоліки та напрямки вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності АКБ „Надра ”

3.2 Автоматизація процесу оцінки кредитоспроможності позичальника

3.3 Інтегральна методика оцінки кредитоспроможності ї позичальника

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В умовах перехідної економіки комерційні банки відіграють важливу роль, виконуючи функцію по перерозподілу грошових коштів. Саме в цей час банкам необхідно кредитувати реальний сектор економіки, щоб економічне зростання в Україні відбувалося більш високими темпами.

Показники кредитної діяльності банківської системи України за 2001 рік є оптимістичними: відбулося зростання кредитного портфеля банків на 35,3%, або на 8317,5 млн.грн.(за 2000 рік - на 67,4%), і на 01.01.2002 року становили 31862,6 млн.грн. Кредитування суб'єктів господарської діяльності збільшилося на 45,4%, становивши таким чином 26351,8 млн.грн.(або 82,7% загального обсягу кредитного портфеля українських банків). Тобто можна побачити пожвавлення кредитування взагалі та реального сектору окремо[26].

Але, якщо порівнювати рівень кредитування в нашій країні та розвинутих країнах заходу, то сукупний кредитний портфель українських банків буде дорівнювати портфелю одного великого закордонного банку. Тобто пожвавлення темпів росту кредитування в економіці України повинно бути більш високим для більш стрімкого та стабільного її росту.

В нашій країні ще не склалося необхідних передумов для великих темпів росту кредитування реального сектору економіки, хоча деякі банки володіють надлишковими кредитними ресурсами і можуть надати позикові кошти тим, кому вони необхідні. Це пояснюється тим, що:

1. В країні не розроблено ефективного правового механізму захисту банків-кредиторів, тому вони з тикаються з багатьма перепонами при поверненні коштів, реалізації забезпечення та ін.

2. Низький рівень реального попиту на банківський кредит. Реальним є попит кредитоспроможних підприємств, які прагнуть не лише одержати кредити, але й у змозі своєчасно їх повернути і сплатити проценти за їх користування.

3. В Україні немає передумов для нарощування обсягів кредитування, комерційні банки змушені утримувати процентні ставки на високому рівні. На процентну ставку впливає високий рівень інфляції, що веде до дорожнечі у сфері залучення ресурсів. Треба також відзначити, що є і позитивні моменти, такі, як зменшення облікової ставки НБУ. Найвідчутніше ж тисне ризикованість кредитних операцій.

Отже, ситуація, що склалася на кредитному ринку, є дуже непростою. Підприємствам обійтися без кредитів дуже важко, ризики неплатежів по позиках дуже високі.

Саме тому питання вибору правильної оцінки кредитоспроможності набуває великої актуальності. Робота по вибору найбільш оптимальної методики спрямована на аналіз існуючих методик оцінки кредитоспроможності і пошук нових, більш досконалих.

Метою даної роботи є оволодіння навиками оцінки кредитоспроможності позичальника на підставі методики, розробленої АКБ „Надра” на прикладі Сумського РУ „Слобожанщина ”.

В рамках досягнення поставленої мети, в роботі висвітлені теоретичні аспекти визначення кредитоспроможності, зарубіжний досвід а також проведена оцінка кредитоспроможності конкретного позичальника на підставі наданих ним даних за банківською методикою.

Також враховуючи те, що існуюча система враховує лише поточний фінансовий стан позичальника і не може дати оцінку майбутньому стану його справ, в роботі наведено декілька нових систем оцінки позичальника, які більш повно враховують умови кредитування і дозволяють оцінити перспективи його розвитку в майбутньому.

Об'єктом дослідження є філія АКБ „Надра ” Сумське РУ „Слобожанщина ”, а предметом - її кредитна діяльність на ринку фінансово-кредитних послуг регіону.

При написанні дипломної роботи вивчалися праці вітчизняних та зарубіжних економістів, законодавчо-нормативна база, дані звітності відділення банку, звіти підприємства та документи, надані ним. В процесі дослідження обраної теми були використані аналітичні, графічні методи, методи групування, аналізу і синтезу.

оцінка кредитоспроможність позичальник банк

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти оцінки кредитоспроможності позичальника

1.1 Підходи до визначення поняття „кредитоспроможність ”

У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників. Її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.

Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля, через що банк змушений збільшувати витрати на додаткове резервування. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому -- до його банкрутства.

Щоб уникнути такої невтішної перспективи, слід розробити і застосовувати єдину науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. В.Галасюк у своїй публікації ставить питання : ”... про яку єдину науково обґрунтовану методику (чи навіть -- про підхід) можна говорити, якщо немає єдиного науково обґрунтованого визначення самого поняття кредитоспроможності?”[14].

Його визначень в економічній літературі чимало. Проаналізуємо деякі з них:

1) Російські автори А.П.Градов та Б.І.Кузін пропонують наступне тлумачення поняття: „Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями” [43].

2) У словнику-довіднику фінансового менеджера можна знайти наступне визначення: „Кредитоспроможність -- система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни ” [41].

3) „Кредитоспроможність позичальника -- це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями ” , - стверджують автори Київського видання навчального посібника з кредитування [28].

4) Англійські автори у своїй праці „Техніка фінансового аналізу ” зазначають:„Кредитоспроможність -- спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг ” [44].

5) У словнику-посібнику економічних термінів, за редакцією Т.Р.Кияка можна знайти цілих два тлумачення терміну: „1. Наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його. 2. Спроможність повернути кредит ” [42].

6) „Кредитоспроможність -- це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями ”, - зазначено у Положенні НБУ „Про кредитування ” [38].

Розглянемо основні відмінності наведених вище визначень. Так, у першому, третьому і четвертому з них кредитоспроможність пояснюється як „спроможність ”, у другому -- як „система умов ”, у п'ятому -- як „наявність передумов ”, а в шостому -- як „здатність ”. Очевидно, етимологія терміна „кредитоспроможність ” усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про „спроможність ”.

У першому, третьому і шостому визначеннях ідеться про „позичальника ”, у другому -- про „підприємство ”, у четвертому -- про „компанію ” та „приватну особу ”, у п'ятому суб'єкт не згадується взагалі. Звичайно, у визначенні поняття кредитоспроможності суб'єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути „позичальник ”, адже у його ролі можуть бути і фізичні, і юридичні особи.

У першому, третьому і шостому визначеннях мовиться про спроможність „розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями ”, у другому -- про здатність „залучати ” і „повертати ” капітал, у четвертому -- про спроможність „залучати позиковий капітал ” і „обслуговувати свій борг ”, у п'ятому -- про передумови „отримання ” кредиту та здатність „повернути ” його.

Говорити про кредитоспроможність як про здатність „залучати ” капітал або як про передумови для „отримання кредиту ” не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника „залучати ” кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати „капітал ” чи „кредит ” -- позичальник має бути здатним не лише повернути „капітал ” або „кредит ”, а й заплатити за користування ним. На нашу думку, сутності поняття кредитоспроможності найбільшою мірою відповідає формулювання про спроможність позичальника „розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями ”, адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків і інші зобов'язання позичальника.

У першому визначенні йдеться про спроможність позичальника розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями „повністю і в строк ”, у другому -- „в повному обсязі у передбачені терміни ”, у третьому -- „повністю і своєчасно ”, у четвертому -- „належним чином ”, у п'ятому такого уточнення немає, у шостому -- „в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін ”. Найточніше, на нашу думку, останнє формулювання, оскільки у ньому мовиться не про абстрактну „своєчасність ”, а про „визначений кредитною угодою ” строк.

Порівнявши різноманітні визначення, перевагу надамо шостому (за нашим переліком) формулюванню, яке міститься в Положенні Національного банку України „Про кредитування ”:

„Кредитоспроможність -- це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями ”[31].

Вочевидь, це визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття. Проте, зауважимо, що і воно не є вичерпним, тому розглянемо ще один аспект проблеми.

Як відомо, свої зобов'язання підприємство може погашати різними видами активів -- грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов'язання характеризується його платоспроможністю.

Виникає запитання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності і чи потрібно застосовувати термін „кредитоспроможність ” якщо існує поняття платоспроможності?

Звичайно, потрібно. Між кредито- і платоспроможністю є істотна відмінність.

Платоспроможність підприємства (банка) - це його можливість і здатність своєчасно погасити всі види зобов'язань і заборгованості, у той час як кредитоспроможність характеризується лише можливістю підприємства погасити кредитну заборгованість, причому виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише плато-, а й кредитоспроможним [48].

Це обумовлює необхідність використання в процесі оцінки кредитоспроможності позичальників поняття „потік грошових коштів”. Зауважимо на відмінності цього терміна від поняття „грошовий потік”. Потік грошових коштів слід розуміти як рух виключно грошових коштів, тоді як грошовий потік трактується як рух і грошових коштів, і їх еквівалентів[15]. Зокрема, в Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку (МСБО) визначення грошових потоків подається так: „надходження та вибуття грошових коштів і їх еквівалентів ” [31]. Щодо останніх у МСБО зазначається: „Грошові кошти складаються з готівки в касі і депозитів до запитання ”. „Еквіваленти грошових коштів -- це короткострокові, високоліквідні інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і яким притаманний незначний ризик зміни вартості ” [31].

Зважаючи на викладені вище аргументи, пропонуємо удосконалити визначення кредитоспроможності, що міститься в Положенні НБУ „Про кредитування”, і попередньо сформулювати його так: кредитоспроможність -- це спроможність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами [14].

Постає ще одне запитання: чи всі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися банком як потенційне джерело погашення кредитної заборгованості? Очевидно, у такому значенні доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які у майбутньому будуть мати регулярний, а не випадковий характер. Мовою бухгалтерського обліку про це можна сказати так:

потенційним джерелом погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів, які виникають в результаті звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів, що утворюються внаслідок надзвичайних подій (див. Рисунок 1.1.1).

Рис. 1.1.1. Схема прийняття належного змісту визначення “Потоки грошових коштів позичальника ”

Нагадаємо, що згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 „Звіт про фінансові результати ” (надалі -- ПБО 3) звичайна діяльність -- це „будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її проведення ”.

За цим же положенням, основна діяльність -- це „операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу ”. „Надзвичайна подія ”, за визначенням ПБО 3, „подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді ”.

Врахувавши викладене вище, попередньо сформулюємо визначення кредитоспроможності так: кредитоспроможність -- це спроможність позичальника в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Здавалося б, таке визначення -- вичерпне і його можна було б застосовувати на практиці.

Однак є ще один важливий фактор, не врахувавши якого можна одержати парадоксальний результат.

Припустимо, виникла така ситуація. Позичальник „X” хоче отримати кредит обсягом 1 гривня.

Після ретельного аналізу його діяльності банк робить висновок, що цей позичальник спроможний генерувати в ході звичайної діяльності потоки грошових коштів, необхідні для погашення кредитної заборгованості. Інакше кажучи, позичальника „X” визнано кредитоспроможним.

А тепер уявимо іншу ситуацію: той же позичальник хоче отримати кредит обсягом 1 мільйон гривень.

Після ретельного аналізу його діяльності банк робить висновок, що позичальник „X” не спроможний генерувати в ході звичайної діяльності потоки грошових коштів, необхідні для погашення кредитної заборгованості. Тобто позичальника „X” визнано некредитоспроможним.

Чому той же банк дає щодо кредитоспроможності одного й того ж позичальника діаметрально протилежні характеристики? Причиною тому -- зміна однієї з умов кредитування. У даному випадку -- обсягу кредиту. Зазначимо, що такою причиною може бути зміна і будь-якої іншої передумови -- величини відсотків за позичкою, періоду кредитування, способу погашення позички тощо.

Як бачимо, характеризувати кредитоспроможність позичальника безвідносно до конкретних умов кредитування некоректно.

Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Отже, враховуючи всі викладені у статті аргументи, визначення кредитоспроможності остаточно можна сформулювати так: кредитоспроможність -- це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Таке визначення, на наш погляд, повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.

1.2 Методологічні засади вітчизняних схем оцінки кредитоспроможності

Українські комерційні банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальника, в основу яких, як правило, покладено методичні рекомендації Національного банку України щодо оцінки комерційними банками кредитоспроможності та фінансової стабільності позичальника [8].

У цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників - юридичних осіб в сучасних умовах складається з двох основних етапів:

1) аналіз фінансового стану;

2) аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Одним з найбільш важливих джерел інформації про стан справ перспективного позичальника є його фінансові звіти: баланс та звіт про фінансові результати та їх використання.

Банки використовують ці матеріали не тільки для визначення обґрунтованості заявки на кредит з точки зору потреби фірми в додаткових грошових ресурсах, але і з врахуванням перспектив розвитку фірми в майбутньому, отримання нею прибутку і ступеня вірогідності неплатежу по позичці [3].

Важливо оцінити здібність позичальника заробити кошти, достатні для погашення кредиту. Показники економічного потенціалу непрямо характеризують здатність фірми-клієнта погасити позичку.

Необхідно проаналізувати джерела погашення раніше отриманих позик. Вони можуть бути погашені за рахунок прибутку чи інших власних фінансових ресурсів, реалізації активів чи за рахунок інших кредитів. Банк в якості джерела погашення перш за все розглядає прибуток. Про зростання ділової активності клієнта свідчить збільшення валюти балансу за звітний період.

Зменшення валюти балансу чи не змінення його на протязі декількох років може свідчити проте, що фірма або приховує свої доходи, або має намір найближчим часом припинити своє існування, що значно підвищує ризик неповернення. Враховуючи інфляцію, зміни валюти балансу можна визначити порівнюючи зростання ділової активності клієнта з індексом інфляції за той же проміжок часу.

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і невід'ємним етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями [7] .

Система економічних показників діяльності підприємства складається з таких основних груп показників:

- платоспроможність;

- фінансова стійкість позичальника;

- рентабельність позичальника;

- аналіз грошових потоків позичальника.

1) платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

(1.2.1)

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції;

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 - не менше 0,2;

- коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

 (1.2.2)

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 - не менше 0,5;

- коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

(1.2.3)

де Ао - оборотні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше 2,0.

2) фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

(1.2.4)

де Вк - власний капітал підприємства;

Ан - необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ - не менше ніж 0,5

- коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

(1.2.5)

де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання).

Оптимальне теоретичне значення показника КН - не більше 1,0.

3) рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

- Рентабельність активів:

(1.2.6)

де Пч - чистий прибуток;

А - активи.

- Рентабельність продажу:

(1.2.7)

де Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ);

Наведені показники рентабельності не мають певних стандартів. Їх використовують у динаміці і для порівняння з аналогічними показниками інших підприємств даної галузі господарювання [37] .

4) аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:

- співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

(1.2.8)

де Нсм - середньомісячні надходження на рахунки позичальника протягом 3-х останніх місяців (за винятком кредитних коштів);

Ск - сума кредиту та відсотків за ними;

n - кількість місяців дії кредитної угоди;

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо);

Зі - податкові платежі та суми інших зобов'язань перед кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається діленням на 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше 1,5 [35].

Вищенаведені економічні показники діяльності потенційного позичальника є мінімально необхідними для аналізу кредитоспроможності. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Необхідним та важливим доповненням процедури визначення фінансового стану позичальника виступає другий етап оцінки кредитоспроможності - аналіз якісних показників діяльності підприємства, основними елементами якого є:

1) аналіз історії позичальника - дозволяє дійти висновку щодо наступної тенденції розвитку на підставі вивчення характеру попередніх взаємовідносин клієнта з банком та історії погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому; дуже важливим моментом є період існування підприємства: практика показує, що найбільш критичними є перші 3 - 5 років активної діяльності;

2) ринкова позиція позичальника та ступінь його залежності від структурних і циклічних змін в економіці та відповідній галузі, яка включає ознайомлення з такими елементами:

- місцезнаходження підприємства - дозволяє з'ясувати його ефективність з точки зору відповідності виду діяльності та характеру господарських операцій ( віддаленість від постачальників, наявність кваліфікованих трудових ресурсів, доступність для покупців тощо);

- вид діяльності підприємства - надає можливість врахувати фактори, унікальні для даного сегменту ринку. При цьому беруться до уваги капіталомісткість галузі, ефективний розмір підприємства в галузі тощо;

- метод операцій - визначається належність підприємства до однієї з 3-х основних груп:

- виробництво;

- оптова торгівля;

- роздрібна торгівля;

- юридична форма підприємства - показує, якою частиною майна підприємство буде відповідати перед кредиторами у разі його ліквідації та якою буде процедура ліквідації;

- наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника;

- макроекономічна ситуація в економіці та стан розвитку галузі позичальника - враховується пріоритетність галузі для банку, стадія зрілості галузі, чутливість галузі до змін макроекономічних умов, рівень банкрутства в галузі, середній життєвий цикл підприємств в галузі [5];

- ефективність менеджменту позичальника:

- наявність у менеджерів негативного досвіду керівництва іншими підприємствами;

- рівень компетентності менеджерів у ключових сферах управління: виробництві, фінансах, збуті;

- частота зміни керівництва, її причини та наслідки;

- наявність ретельно підготовленого перспективного бізнес-плану;

- наявність позитивних аудиторських висновків [6].

3) наявність забезпечення (застави, гарантії, поручительства).

Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання, організацію контролю банку за достатністю даного джерела.

В банківській практиці джерелом погашення позик може бути виручка від реалізації продукції а також майно, котрим володіє позичальник. Виручка є реальним джерелом лише у фінансово стійких підприємств, у котрих не тільки систематично надходять грошові кошти, але і відбувається приріст грошових коштів в частині утворення прибутку а також поповнення власного капіталу. Для інших підприємств виникає необхідність мати додаткові і реальні гарантії повернення кредиту. До їх числа відносять заставу, гарантію, страхування і зобов'язання в інших формах, прийнятих в банківській практиці. Перевага повинна надаватися заставі майна. Такі форми забезпечення як поручительство, страхування можуть бути використані лише при наданні кредиту надійним позичальником або у разі прийняття у забезпечення гарантій Уряду України, гарантій банків, зареєстрованих як юридичні особи у країнах, віднесених до категорії А, оскільки діючим порядком таке забезпечення враховується при формуванні резерву для відшкодування можливих витрат за позичками.

Документи щодо забезпечення зобов'язання по поверненню кредиту, оформлені належним чином , подаються в банк до надання кредиту.

Угода про заставу повинна надаватися в письмовій формі і передбачати сутність забезпечення заставою вимоги, її розмір, строки виконання зобов'язання по погашенню кредиту і сплаті відсотків по ньому, склад і вартість заставленого майна, вид застави, її місцезнаходження, зобов'язання щодо страхування а також інші умови, стосовно яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, транспортні засоби або на цьому наполягає одна із сторін, договір застави повинен бути нотаріально посвідченим. До укладення договору застави банк повинен пересвідчитися документально та перевірити на місці наявність майна, що передається в заставу, право заставодавця на його власність або господарче володіння, місцезнаходження та умови зберігання майна, реальність його реалізації у разі потреби [4].

При визначенні вартості заставленого майна слід виходити з його балансової вартості та можливої ціни реалізації. Вона повинна бути достатньою для погашення позики, процентів по ній, витрат по зберіганню та реалізації, передбачати ПДВ та інші витрати.

Для запобігання понесення збитків у випадку непогашення позики по кожному кредиту має бути сформований резерв в залежності від того, до якої групи кредитного портфелю його віднесено. При розрахунку суми резерву до уваги береться фінансовий стан позичальника, погашення основного боргу та відсотків а також сума реальної застави. Як відомо, резерв формується за рахунок прибутку (загальний) та за рахунок віднесення на витрати (спеціальний). Чим вища якість кредитного портфелю, тим менша сума відрахувань до резерву. На величину резерву впливає також сума забезпечення кредитів (додаток 1) [35].

Об'єктом застави може бути будь-яке ліквідне майно, яке заставодавець має право передавати в заставу і яке може бути відчужене. При заставі товарів в обігу і переробці допускається зміна складу і натуральної форми предмету застави при умові, що їх загальна вартість не буде меншою від зазначеної в договорі застави.

Цінні папери можуть бути прийняті в заставу за умови передачі заставодавцем їх банку на зберігання, а також обов'язкової реєстрації факту передачі паперів в заставу в організації, що надала цінні папери. При цьому необхідно оцінити реальну вартість їх і можливість реалізації для погашення кредиту.

Однією з форм забезпечення кредиту може бути поручительство або гарантія, яке оформляється як договір між банком і поручителем обов'язково в письмовій формі і передбачає обов'язок поручителя щодо виконання зобов'язань по поверненню позички та відсотків за користування нею в разі невиконання позичальником своїх зобов'язань. До укладання договору слід ретельно вивчити фінансовий стан поручителя [6].

Формою забезпечення повернення кредиту і сплати відсотків по ньому може бути добровільне страхування позичальника відповідальності перед банком по виконанню зобов'язань, передбачених кредитною угодою. У цілях вибору надійної страхової компанії рекомендується до прийняття рішення про забезпечення кредиту страхуванням уважно вивчити фінансовий стан страхової компанії та умови страхування. Про платоспроможність страхової компанії можна судити за наявністю перевищення фактичного розміру її вільних активів над нормативом. Слід звернути увагу на дотримання нормативних співвідношень між сумою власного статутного фонду і страхового резерву та обсягом страхових зобов'язань. Максимальний обсяг страхового зобов'язання за одним об'єктом страхування може перевищувати 10 % від суми сплаченого страхового фонду і сформованого страхового резерву лише за умови перестрахування в іншій страховій компанії. Крім того, у проекті договору добровільного страхування мають бути передбачені такі умови:

- строк страхування повинен перевищувати кінцевий строк погашення кредиту і процентів по ньому на період, протягом якого страховик зобов'язується виплатити страхове зобов'язання;

- поліс повинен набрати чинності не пізніше дати видачі кредиту;

- страхування ризику повинно проводитись у повній сумі виданого кредиту і процентів за користування ним;

- строк проведення відшкодування повинен бути мінімальним;

- поліс повинен передбачати одноразову сплату страхової премії в повному обсязі.

Дуже важливу роль в оцінці якісного боку діяльності позичальника, окрім вищенаведених, грають такі компоненти, як наявність (відсутність) кредиторської заборгованості перед банком (банками), тривалість періоду прибутковості (збитковості) діяльності.

Кожен комерційний банк розробляє власну методику визначення кредитоспроможності. Але загальні риси в цих методах все ж є. В основі визначення класу кредитоспроможності лежить критеріальний рівень показників і їх рейтинг.

Рейтинг показника визначається індивідуально для кожного позичальника в залежності від політики комерційного банку, особливостей клієнта, ліквідності його балансу, положення на позичковому ринку.

Рейтингова оцінка кількісних і якісних показників діяльності потенційного позичальника визначається шляхом підсумування відповідних балів, що встановлюються за кожним з компонентів. Виходячи зі значення кінцевої рейтингової оцінки, позичальнику присвоюється відповідна категорія надійності (тобто здійснюється визначення класу позичальника) [2].

В Україні виділено 5 класів надійності позичальника :

А - фінансова діяльність дуже добра (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньо галузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна.

Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним (до першокласного забезпечення належать: застава майнових прав на депозити; безумовні гарантії: урядів країн категорії „А” (додаток 2), Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Європейського банку реконструкції та розвитку, банків з рейтингом не нижче ніж “інвестиційний клас” (кредитний рейтинг, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній - Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо); забезпечені гарантії банків України, а також інше ліквідне забезпечення, що користується високим попитом на ринку та може бути швидко реалізоване) [12].

Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок , що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати: позичальники - банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо); позичальники - банки (резиденти), які дотримуються економічних нормативів, що встановлені Інструкцією про порядок регулювання діяльності комерційних банків, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 17.07. 2001 № 368.

Б - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу „А” (тобто діяльність (фінансова) добра або дуже добра, рентабельність на середньо галузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршилися або мають незначні відхилення від мінімально прийнятих значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності.

Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо).

Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника.

Недоліки в діяльності позичальника, які віднесені до класу „Б”, мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо) а також можуть належати позичальники-банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів.

В - фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньо галузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятим значенням) і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника.

До цього класу за незабезпеченими (бланковими) кредитами можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижчий за показник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard & Poor's, Moody's тощо), а також можуть належати позичальники-банки (резиденти), які дотримуються встановлених економічних нормативів.

Г - фінансова діяльність незадовільна (економічні нормативи не відповідають встановленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою.

При проведенні наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас „Д”).

Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас „Д”).

Д - фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленим значенням, ймовірність виконання зобов'язань з боку позичальника (контрагента банку) практично відсутня.

Треба додати: якщо рівень забезпечення не відповідає умовам визначеного класу за окремою кредитною операцією, то позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.

У разі відсутності достовірної фінансової звітності, що підтверджує оцінку фінансового стану позичальника, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, такі позичальники мають класифікуватися не вище класу „Г”.

Після визначення класу позичальника кредитний відділ банку приймає рішення про надання кредиту. У разі позитивного рішення, між банком та позичальником укладається кредитний договір .

З моменту надання кредиту банк продовжує вивчати зміну кредитоспроможності підприємства з ціллю призупинення чи продовження кредитної угоди, зміни чи не змінення її умов. Додаткові оцінки позичальників проводяться кредитним відділом - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше одного разу на місяць [35] .

Отже, оцінка кредитоспроможності позичальника вітчизняними банками є досить стандартизованою, з погляду на те, які коефіцієнти він використовує для визначення фінансового стану позичальника, але можуть використовуватися додаткові показники, які відрізнять методику одного банку від іншого. Крім того деякі банки (наприклад, КБ Приватбанк) мають галузевий підхід при наданні кредитів, тобто значення одних і тих же коефіцієнтів мають різну питому вагу у сукупному рейтингу позичальника в залежності від того, в якому секторі економіки він працює. Також відрізняються рейтингові шкали визначення класу позичальників. Таким чином, один позичальник може бути прийнятним з точки зору фінансової стійкості для одного банку і зовсім неприйнятним для іншого. Тому, на наш погляд, методика оцінки кредитоспроможності позичальника повинна бути більш стандартизованою.

1.3 Основні засади проведення оцінки кредитоспроможності позичальників зарубіжними банками

Велика частка проблемних кредитів в економіці України, не зважаючи на поступове її зменшення (протягом 2001 року - з 11,4% од 5,8% у сукупному кредитному портфелі, тобто - на 816,9 млн. грн., або на 30,5%), вимагає набуття відповідного досвіду по зменшенню ризикованості кредитних операцій [26]. Одним із методів зниження кредитного ризику є жорстка та чітко визначена методика оцінки кредитоспроможності позичальника. З погляду на це, можна перейняти позитивний досвід зарубіжних банків, які на протязі багатьох років використовують не тільки балансові показники діяльності своїх клієнтів, а й намагаються прогнозувати його майбутній фінансовий стан.

Банки країн з розвинутою ринковою економікою застосовують складну систему великої кількості показників для оцінки кредитоспроможності клієнтів. Вона диференційована в залежності від характеру позичальника (фірма, приватна особа, вид діяльності), а також ґрунтується як на сальдових так і на оборотних показниках звітності клієнта [51].

Американські комерційні банки використовують чотири групи основних показників:

1) ліквідності;

2) оборотності капіталу;

3) залучення коштів; 1) ліквідності;

2) оборотності капіталу;

3) залучення коштів;

4) прибутковості.

4) прибутковості.

До першої групи відносяться коефіцієнт ліквідності (співвідношення найбільш ліквідних коштів та короткострокових боргових зобов'язань), який прогнозує здатність клієнта оперативно і в строк погасити борг банку на основі оцінки структури оборотного капіталу та коефіцієнт покриття - співвідношення оборотного капіталу та короткострокових боргових зобов'язань, що показує межу кредитування.

Показники оборотності капіталу, що відносяться до другої групи, відображають якість оборотних активів і можуть використовуватися для оцінки росту коефіцієнта покриття.

Коефіцієнти залучення складають третю групу і показують залежність фірми від залучених коштів. Основним показником, який використовується в даній групі є коефіцієнт залучення коштів. Він розраховується як співвідношення усіх боргових зобов'язань до основного капіталу. Чим вище коефіцієнт залучення, тим гірше кредитоспроможність позичальника

З третьою групою тісно пов'язані показники четвертої групи, що характеризують прибутковість фірми: норма дохідності, доля прибутку в доходах, норма прибутку на активи, на одну акцію, тощо.

Всі вказані показники взаємопов'язані і утворюють єдину систему. Крім основних показників для оцінки кредитоспроможності можуть використовуватися додаткові:

1) показники забезпечення власним капіталом,

2) рентабельність.

Джерела інформації про кредитоспроможність позичальника:

- підсумки переговорів із заявником;

- інспекція на місці;

- аналіз фінансових звітів;

- зовнішні джерела.

Іноді банки звіряють власну інформацію з даними інших банків, які мали відносини з потенційним позичальником. Вони також можуть перевірити дані у різноманітних постачальників і покупців цієї фірми.

Іншими джерелами інформації про фірми, особливо великі, виступають комерційні журнали, газети, довідники, державна звітність і т.д. [50].

Першим джерелом інформації для оцінки кредитоспроможності господарських організацій повинен бути баланс з пояснювальною запискою до нього. Аналіз балансна дозволяє визначити, якими коштами володіє підприємство, і який за сумою кредит ці кошти можуть забезпечити. Однак для всебічного і обґрунтованого висновку про кредитоспроможність клієнтів банку, балансових показників недостатньо. Тому, для розрахунку показників кредитоспроможності, слід використовувати: дані оперативного обліку, бізнес-план, відомості, які накопичуються у банках, дані статистичних закладів, дані анкетування клієнтів, інформацію постачальників, підсумки обробки даних дослідження за спеціальними програмами, відомості спеціалізованих бюро по оцінці кредитоспроможності господарських організацій [49].

Отримуючи інформацію про вивчення банком матеріалів та відомостей, отриманих безпосередньо від клієнтів, експерти кредитного відділу звертаються до архівів свого банку. Якщо клієнт вже отримував раніше кредит у банку, то в архіві знаходяться відомості про затримки у погашеннях боргу та інші порушення.

Банк може встановити контакт з іншими кредитними організаціями, щоб використовувати їх досвід роботи з даним позичальником та отримати відповіді на ряд конкретних питань. Які суми позик отримував клієнт у попередні періоди? Чи своєчасно погашались раніше надані йому кредити? Чи були достатньо високими залишки на банківських рахунках клієнта? Чи проголошувався коли-небудь клієнт банкротом? Всі ці відомості можуть бути отримані в різноманітних кредитних організаціях і доповнені відомостями, які банк може запитати у місцевому або регіональних кредитно-інформаційних бюро, діючих в багатьох зарубіжних країнах [27].

Кредитно-інформаційне бюро - це фірма, яка збирає інформацію про позичальників і про те, як вони раніше погашали свої борги (тобто їх кредитні історії).

Тільки в Сполучених Штатах Америки діє близько трьох тисяч кредитно-інформаційних бюро, які мають кредитні історії більшості фізичних та багатьох юридичних осіб, що коли-небудь зверталися за позикою.

Великі кредитно-інформаційні фірми США (наприклад, „Дан енд Бредстріт ”) постійно готують і надають дані стосовно загальних кредитних рейтингів фірм для декількох тисяч корпорацій [48].

Фірма „Роберт Морріс ” готує свій щорічний звіт про позичальників на підставі інформації, наданої кредитними інспекторами, які працюють в банках - членах Асоціації „Роберт Морріс ” (Robert Morris Assosiation). Фірма „Роберт Морріс ” у першу чергу обслуговує потреби банків, які входять у цю асоціацію. Вона узагальнює отримані дані по галузях та розмірах фірм, визначає середні значення операційних і фінансових показників за рік, а також максимальні і мінімальні значення квартальних показників.

Інша відома фірма „Лео Трей ” проводить аналогічну роботу на базі даних податкового управління США. Вона щорічно готує „Альманах торгівельних і промислових фінансових показників ”, виконуючи розрахунки по 22-х показниках діяльності фірм різних галузей і групувань (по узагальнених даних у відповідності з розмірами активів) [48].

Детальна аналітична інформація по окремих показниках і галузях надається фірмою „Дан енд Бредстріт Кредіт сервіс ”. Вона обробляє більше одного мільйона фінансових звітів корпорацій та фірм, діючих у 800 різноманітних виробництвах і галузях, перелічених в „Стандартній промисловій класифікації ”. „Дан енд Бредстріт ” готує книгу „Промислові норми ”, у якій опубліковуються дані за останній рік та попередні 3 роки і яка містить 14 ключових показників ефективності, прибутковості і кредитоспроможності.

При оцінці кредитних заявок працівникам кредитних відділів потрібно проаналізувати не тільки всі питання, пов'язані з конкретним позичальником, але і економічну ситуацію, яка склалася в регіоні і галузі, в якій він діє. Заявки позичальників стосовно кредитів, пов'язаних з міжнародними торгівельно-економічними та фінансовими операціями, розглядаються з урахуванням кон'юнктури світових валютних ринків.

Існує багато різних методик аналізу фінансового стану клієнта і його надійності з точки зору своєчасного погашення боргу банку. В практиці банків США використовуються „Правила шести „Сі ”, в яких критерії відбору клієнтів позначені словами, які починаються з літер „Сі ”:

1.Характер позичальника (character). Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт може достатньо точно вказати мету отримання кредиту та має серйозні наміри погасити його. Якщо у інспектора немає відповідної впевненості відносно мети кредиту, то вона повинна бути з'ясована. Навіть в цьому разі кредитному інспектору належить встановити: чи відповідально клієнт ставиться до позикових коштів, чи дає він правдиві відповіді на питання банка та чи буде прикладати всі зусилля для виплати заборгованості за кредитом. Відповідальність, правдивість і серйозність намірів клієнта погасити всю заборгованість складають те, що кредитний інспектор називає характером позичальника.

Якщо у кредитного інспектора після вивчення документів, наданих позичальником, і бесід з ним виникли сумніви відносно надійності клієнта, його бажання і здатності погасити кредит, то клієнту слід відмовити в кредитуванні. В іншому випадку банк точно буде мати справу з проблемним кредитом, погашення якого ставиться під сумнів.

2.Здатність позичати кошти (capacity). Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що клієнт, бажаючий отримати кредит, має юридичне право подавати кредитну заявку та підписувати кредитний договір. Ця характеристика клієнта відома як його здатність запозичувати кредитні кошти. Наприклад, в більшості штатів США і регіонів Росії неповнолітні (особи, які не досягли 18 або 21 року) не мають права відповідати по кредитному договору. Банк зіштовхується з труднощами при стягненні такого кредиту. Кредитний інспектор повинен бути впевнений в тому, що керівник або представник компанії або банку, який звертається за кредитом, має відповідні повноваження, надані йому установчими документами або Радою директорів, на проведення переговорів і підписання кредитного договору від імені компанії (банку). Кредитний інспектор зобов'язаний вивчити статут та установчий договір фірми (банка) для того, щоб визначити, які особи мають повноваження на підписання кредитного договору. Стягнення через судові органи коштів за кредитним договором, що був підписаний не уповноваженими на це особами, може виявитися неможливим, через що банк зазнає значних збитків.